Кримінальне покарання за грабіж

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА
ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙФАКУЛЬТЕТ

Курсова робота
З дисципліни«Кримінальне право України»
на тему:«Кримінальне покарання за грабіж»

Виконала:
студентка групи 3-зЮ
спеціальність: «правознавство»
Сінцерова Ю. В.
Перевірив:
Чуваков О. А.

Одеса 2008

План
 
Вступ
Глава І Загальна характеристиказлочинів проти власності
1.1 Поняття і види злочинів проти власності
1.2 Корисливі злочини, пов'язані знезаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб
Глава ІІ Детальнахарактеристика корисливих злочинів, пов’язаних з обертанням чужого майна накористь винного або інших осіб
2.1 Крадіжка
2.2 Розбій
2.3 Викрадення шляхом демонтажу та іншимзасобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання
2.4 Вимагання
2.5 Шахрайство
2.6 Привласнення, розтрата майна абозаволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем
Глава ІІІ Характеристика грабежу такримінальна відповідальність за нього
3.1 Грабіж — одна з форм викрадення
3.2 Застосуваннянасильства як специфічна ознака кваліфікованого грабежу
3.3 Кваліфікуючі ознакиграбежу по Кримінальному кодексу та відповідальність за нього
3.4 Покарання за грабіж
Заключення
Список літератури

Вступ
 
Спектр злочинів проти власності різноманітний, до того жнаряду із старими, добре відомими та визначеними в правовій літературі тазаконодавстві явищами, виникають нові, які відображають специфіку сучасногорівня економіки та науки.
Злочинипроти власності та боротьба з ними перетворилась в одну з найактуальнішихпроблем сучасної юридичної практики.
Криза в економіці, пов’язане з ним ускладнення відносинвласності, а також зниження рівня життя багатьох громадян нашої країни призвелидо загострення кримінологічної ситуації в цілому та до росту замахів на чужемайно також.
Припризначенні покарання суд зобов’язаний виходити з санкції статті КК, якапередбачає покарання за скоєний злочин. Це означає, що суд зобов’язанийзастосувати один з видів покарання та ні за яких обставин не вправі призначитипокарання вищого за межі, які зазначено в санкції. В той же час суд можепризначити покарання більш м'яке, ніж передбачено за даний злочин.

Глава І Загальнахарактеристика злочинів проти власності
 
1.1 Поняття і види злочинів проти власності
 
Злочини проти власності в Кримінальному Кодексі Україниоб’єднані в окремий розділ Особливої частини. Такий злочин, як грабіж, єрізновидом окремої групи злочинів проти власності. Отже, цей розділ потребуєзагальної характеристики.
Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносинивласності, що охороняються кримінальним законом як частина економічнихвідносин, як основа економічної системи держави.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність»юридичним вираженням відносин власності є право власності [1], врегульованізаконом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядженнямайном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в трьох формах:приватна, колективна та державна. Відповідно до Конституції України від іменіукраїнського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря,водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади таоргани місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають:держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошуєрівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їхправ державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі формивласності, що існують в Україні.
Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охороникримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішоюсоціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечуєстабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.
Єдність об'єкта — відносин власності — не виключає того, щобезпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша формавласності. Крім об'єкта, злочини проти власності мають також інші загальніоб'єктивні і суб'єктивні ознаки.
Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним єприватне, колективне або державне майно.
Майно як предмет злочину має певні ознаки:
1) юридична — право на майно належить певному власнику абоособі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи підїї охороною. Для винного майно є чужим;
2) економічна — майно має представляти певну матеріальнуцінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскількивона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якразі вимірюється цією працею;
3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити,привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.
Не відносяться до предметів злочинів проти власностіпредмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші воднітварини в
природних водоймах, звірі у лісі тощо, їх незаконне знищення,пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля [1]. Але ці предмети стаютьпредметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стануза допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках,ставках тощо.
Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя,бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали — статті 262—267;наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 таін.; військове майно — статті 410, 411 та ін.
Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можутьбути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні.
Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивніта суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.
З об'єктивноїсторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальнимскладом — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяннясуспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинамвласності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак длязакінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна непотрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).
З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власностіхарактеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужувласність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкодиі бажає цього, одночасно бажаючи власного незаконного збагачення. Поряд з цимзнищення або пошкодження майна [3] може бути вчинене і з непрямим умислом, анеобережне знищення або пошкодження майна [4] і порушення обов'язків щодоохорони майна [5] можуть бути вчинені через необережність.
За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочинипроти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння,способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх нарізні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотивузлочини пройти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливізлочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можутьбути поділені на злочини:
1) пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користьвинного або інших осіб;
2) не пов'язані з таким обертанням.
Відповідно до статей Кримінального Кодексу це можнапредставити за такою системою.
Злочини проти власності (статті 185—198):
1) корисливі (статті 165—193): пов'язані із обертанням чужогомайна на користь винного або інших осіб (статті 185—191); не пов'язані ізобертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193); 2) некорисливі(статті 194—198).
 
1.2 Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертаннямчужого майна на користь винного або інших осіб
 
Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи,є:
1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користьвинного або інших осіб;
2) корисливий мотив-прагнення, спонуканню до незаконногозбагачення за рахунок чужого майна.
Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинцієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна зволодіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене назаконній підставі, на користь винного або цих осіб і збагачення його або іншихосіб за рахунок цього майна.
Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не маєправа на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним,тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власникуеквівалент його вартості.
З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних знезаконним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або іншихосіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідноюознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власникпозбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним.Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіянняматеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є вскладах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.
Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямимумислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужувласність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику(державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку,переслідуючи мету незаконного збагачення.
Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду длясебе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужогомайна.
Суб'єктом корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою,вимагання може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. В іншихвипадках — особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтратимайна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єктспеціальний — особа, якій майно ввірено й перебувало в її віданні або службоваособа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.
Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінніознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняться один відодного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, яківикористовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужогомайна. КК передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їхвчинення: крадіжка; грабіж; розбій; викрадення шляхом демонтажу та іншимспособом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та
їх обладнання; вимагання; шахрайство; привласнення, розтратамайна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
 

Глава ІІ Детальнахарактеристика корисливих злочинів,пов'язані з незаконнимобертанням чужого майна на користь винного або інших осіб.
 
2.1 Крадіжка
Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викраденнячужого майна.
Об'єктивна сторона крадіжки виражається в дії — таємномунезаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Таємневикрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутностівласника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий абоінші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей,що відпочивають на пляжі, не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі, вприсутності малолітніх тощо).
З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, заякого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. Якщо злочинець вважаєсвої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що цідії є незаконними, все вчинене є крадіжкою.
Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна іотримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим(сховати, передати, викинути тощо).
Покаранняза злочин: частина 1 ст. 185 ККУ передбачає у якості покарання позбавлення волі на строквід семи до дванадцяти років з конфіскацією майна; частина 2 — обмеження волі на строкдо п’яти років або позбавленням волі на той самий строк; частина 3 — позбавлення волі на строквід трьох до шести років; частина 4 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьмироків; частина 5 — штраф до п’ятдесятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двохроків, або позбавлення волі на строк до трьох років.
2.2 Розбій
 
Його обов'язковим додатковим об'єктом виступають життя іздоров'я потерпілих.
Об'єктивна сторона розбою полягає, безумовно, в активнихдіях. Насильство носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого іпримусити його передати майно винному.
Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров'я розумієтьсялегке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я абонезначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження,замах на вбивство, вбивство, а також дії, що не призвели у конкретному випадкудо будь-яких наслідків, але містили реальну небезпеку для життя в момент їхвчинення. Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму тощо. Фізичненасильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерпілому,який спав). Психічне насильство — це погроза заподіяти вказане фізичненасильство або погроза вбивством. Насильство є способом заволодіння майном і,як правило, передує йому, однак може застосовуватися і для його утримання.
Тривалий час спірним у судовій практиці було питання проможливість віднесення до насильства, небезпечного для життя чи здоров'я,давання потерпілому, з метою вилучення у нього майна, наркотичних, психотропнихречовин, що призвели до його несвідомого стану. Пленум Верховного Суду Українивизнав, що, якщо такі засоби були застосовані без згоди потерпілого (всуперечйого волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров'я, про що знаввинний, то такі дії кваліфікуються як розбій [2].
Розбій відноситься до усічених складів злочинів, томувважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосуваннянасильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.
Покарання за злочин: Частина 1 ст. 187 в якостіпокарання передбачає позбавлення волі на строк від трьох до семи років; частина2 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна;частина З — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років ізконфіскацією майна; частина 4 — позбавлення волі на строк від восьми доп'ятнадцяти років із конфіскацією майна.
 
2.3 Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричнихмереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання
 
Додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину євідносини, пов'язані із забезпеченням електроенергією, послугами зв'язкуспоживачів, і, отже, нормальна діяльність служб життєзабезпечення. Предмет — електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.
З об'єктивної сторони посягання виражається у викраденні, тобтов таємному або відкритому вилученні вказаних предметів шляхом демонтажу чиіншим засобом. Наприклад, отримання кабельний ліній шляхом їх зняття зі столів,ізоляторів.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом такорисливою метою.
Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричнихмереж та їх обладнання визнається кваліфікованим, якщо воно вчинене особою,раніше судимою за такий самий злочин, за умови, що судимість не погашена або незнята.
 
2.4 Вимагання
 
Вимагання має своїм безпосереднім додатковим об'єктомвідносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканностіпотерпілих.
Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно,а також дії майнового характеру. Право на майно — документ, що дозволяєотримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договірдарування машини, боргова розписка тощо).
Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачічужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру зпогрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав,свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майнаабо майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошеннявідомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та можевиявлятися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на майно; в) вчиненнябудь-яких дій майнового характеру.
Окрім погроз насильством можуть зустрічатися також погрозиобмеженням прав, свобод або законних інтересів осіб, ушкодженням чи знищеннямїхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, аборозголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажаютьзберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілимдитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльністьтощо).
Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог,тобто з моменту погрози.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 189 — обмеження волі на строкдо п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 189 —позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 189 —позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна; зач. 4 ст. 189 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацієюмайна.
 

2.5 Шахрайство
 
Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право намайно.
Об'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодіннічужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Я вважаю за потрібне більш детально розкрити та показатирізницю між поняттями «обман» та «зловживання довірою».
Обман — це повідомлення неправдивих відомостей абозамовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужиммайном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовійформі, у використанні підроблених документів.
Вид обману, що полягає у використанні винним довірливихвідносин з Зловживання довірою — це власником або іншою особою, заснованих народинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.
Обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовнізаконного, за згодою потерпілого, отримання майна або придбання права на майно.Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ.
Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майномабо придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном,визнається незакінченим шахрайством. Так, якщо винний підробив документ длязаволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде приготуванням дошахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метоюзаволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 190 — штраф до п'ятдесятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк додвох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 — штраф відп'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправніроботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'ятироків, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З – позбавлення воліна строк від трьох до восьми років; за ч. 4 — позбавлення волі на строк відп'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
 
2.6 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхомзловживання службовим становищем
 
Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їйввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища маєпевні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношеннявинного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальнедоручення, службові повноваження.
Суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законнійпідставі. При цьому суб'єкт привласнення і розтрати може бути як службовою [2], так і приватною особою— експедитором, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо[3].
Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна,ввіреного винному або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі.Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно упевний строк і встановленні володіння над ним як власним. Тому час
невиконання вимоги про повернення свідчить про закінченняпривласнення.
Розтрата — це незаконне безвідплатне відчуження,використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало вйого віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо).
Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, єнаступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і непов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливоюметою передає майно третім особам.
Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження,витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на моментпред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.
Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майномозначає, що особа порушує свої повноваження і використовуєорганізаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції длянезаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівкуматеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майноза фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїмслужбовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.
Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконногобезоплатного заволодіння майном.
Покарання за злочин: частина 1 ст. 191 в якості покарання передбачає штрафдо п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботина строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, абопозбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обійматипевні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або безтакого; частина 2 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення воліна той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до трьох років; частина З — обмеження волі на строк відтрьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, зпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк дотрьох років; частина 4 — позбавленняволі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певніпосади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина 5 — позбавлення волі на строквід семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чизайматися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Глава ІІІХарактеристика грабежу та кримінальна відповідальність за нього.
3.1Грабіж
Грабіж [1] як вид злочину є однієюз форм викрадення, тобто — одним з способів та конкретних прийомів, задопомогою яких злочинець вилучає майно. Тому для загальної характеристикиграбежу декілька слів потрібно сказати про загальні ознаки викрадення, якпоняття, яке об’єднує окремий рід злочинів проти власності.
Під викраденням розуміється скоєне з корисливою метоюпротиправне безоплатне вилучення й (або) обертання чужого майна на користьвинного чи інших осіб, яке нанесло шкоду власнику чи іншому володільцю цьогомайна.
Отже, об’єктивними ознаками викрадення є:
1) незаконне и безоплатне вилучення майна зволодіння власника;
2) обертання його на користь винного чи іншихосіб;
3) завдання тим самим власнику чи іншомуволодільцю майна реальної шкоди внаслідок зменшення на окрему частину об’ємуматеріальних коштовностей, які знаходяться в його розпорядженні;
4) причинний зв’язок міжшкодою та вилученням майна.
Суб’єктивними ознаками будь-якого викрадення є:
1) прямий умисел на незаконне, безоплатне вилученнячужого майна та обертання його на користь інших осіб;
2) корислива мета цього вилучення;
3) можливість використання викраденого майна.
Від інших видів злочинів проти власності викраденнявідрізняється тим, що механізм скоєння злочину містить в собі порушення прававолодіння майном (за виключенням розбою). Інші корисливі злочини зазвичай незбігаються з порушенням права володіння.
Що ж стосується грабежу, то, як форма викрадення, вінвідповідає всім його об’єктивним та суб’єктивним ознакам. Від інших видіввикрадення він відрізняється, перш за все, за засобами та розмірами вилученнямайна, які характеризують його як одну з досить небезпечних різновидів злочину.Грабіж з об'єктивноїсторони виражається у відкритому викраденні — вилученні чужого майна вприсутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчинюється. Прицьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами,але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактичнойого дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна —особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею стежать, то вчиненевважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення,почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжкинесподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене,тікає).
Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моментувилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїмвласним.
Особливість, яка є основою виділення грабежу всамостійний склад злочину, полягає у відкритому способі виймання майна.
Отже, об’єктивна сторона грабежу характеризуєтьсяактивними діями злочинця, які полягають у відкритому заволодінні чужим майном.
Суспільно небезпечні наслідки грабежу, які виражені увигляді майнової шкоди, нанесеної власнику чи іншому законному володільцюмайна, є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього виду викрадення. При цьому врозрахунок не приймається та обставина, чи встиг винний фактично розпорядитисьвикраденим майном чи ні. Фактична реалізація цієї можливості знаходиться позарамками об’єктивної сторони грабежу.
Невдала спроба відкрито заволодіти майном розглядаєтьсялише як замах на грабіж.
Окрім цього, у відповідності із коментарем доКримінального кодексу, не утворюють складу грабежу й відкриті дії, якінаправлені на заволодіння чужим майном з метою його знищення, які скоюються зхуліганських спонукань або з метою тимчасового його використання, або у зв’язкуз наявним чи уявним правом на це майно [1]. Вякості прикладу можна розглянути наступну ситуацію. Громадянин К. зі своєювагітною дружиною повертались ввечері від гостей. У жінки несподівано почалисьпередпологові схватки, та виникла потреба негайно доставити її в пологовийбудинок. Однак К. не вдавалося зупинити рідко проїжджаючи мимо автомобілі.Єдиний ж водій, який зупинився, заявив, що йому не по дорозі… Збуджений К.насильно виштовхнув водія з машини й фактично викрав її. Але метою громадянинаК. не був грабіж машини як такої та, отже, кваліфікувати його дії як грабіж неможна.
Таким чином, в об’єктивну сторону грабежу входить такожпричинно-наслідковий зв’язок між протизаконними діями винного, який намагавсязаволодіти чужим майном, та шкідливими наслідками, які настали.
Суб’єктивна сторона грабежу характеризується прямимумислом: винний розуміє, що відкрито, тобто на очах у інших осіб, викрадає чужемайно, передбачає, що його дії нанесуть власнику або іншому законномуволодільцю матеріальну шкоду, та бажає настання даних наслідків. Керуючиськорисним мотивом, він переслідує мету незаконного вилучення наживи за рахунокчужого майна.
Суб’єктом грабежу може бути будь-яка дієздатна особа,яка досягла 14-річного віку.
Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж,поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'япотерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильствомрозуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб(зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв,заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство — погрозазастосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковийбезпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи. Більшнебезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.
У частині 3 ст. 186 встановлена відповідальність за грабіж,поєднаний з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдавзначної шкоди потерпілому.
Аналіз цієї частини передбачає з'ясування, по-перше, понять«житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».
Житло — це приміщення, призначене для постійного аботимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). Дожитла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон,льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо зжитлом (гараж, сарай тощо). Приміщення — це різного роду споруди, будови, вяких постійно або тимчасово знаходиться майно. Це може бути магазин, база,промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище — це широке поняття —будь-яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер,фургон, дільниця території, що охороняється тощо).
Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розумієтьсянезаконне вторгнення до них будь-яким способом — із застосуванням засобівподолання перешкод або без їх використання. Однак обов'язковою його ознакою єнезаконність — з метою грабежу. Якщо особа увійшла в приміщення, житло не зметою грабежу, але потім викрала майно, то ознака, що розглядається, відсутня.
Якщо з метою проникнення застосовується насильство(наприклад, до охоронця, господаря квартири та інших) то, залежно від характерунасильства, все вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.
Грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому, визначається засукупності двох умов: матеріального становища потерпілого та розміру збитку насуму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян[1].
Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти такзваний грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати употерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапкутощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, томуграбіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.
Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попередньоюзмовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення, завдання значноїшкоди, а також у великих і особливо великих розмірах, організованою групою)аналогічні тим, які проаналізовані стосовно крадіжки.
 
3.2 Застосування насильства як специфічна ознака кваліфікованого грабежу
 
Коли грабіжник скоює відкрите викрадення, вінсподівається на несподіваність та дерзкість своїх дій, розгубленість очевидців.Тому відкрите викрадення нерідко містить в собі потенційну загрозу насильства.Специфіка ж насильницького грабежу полягає в тому, що винний в якості засобувилучення чи для утримання тільки що вилученого майна прибігає до фізичногонасильства по відношенню до осіб, які перешкоджають йому.
Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується зметою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство можезастосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати завилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов допідсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітившизлодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударівпродавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метоюуникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад,винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи,яка намагається його затримати).
Ознакою насильницького грабежу є лише таке насильство,яке за своїм характером не утворює небезпеки для життя та здоров’я громадян.
Під насильством, яке не є небезпечним для життя йздоров’я потерпілого, прийнято розуміти дії, які не утворили загрозу життю тане спричинили реальної шкоди здоров’ю потерпілого, не викликали стійку, хоча бкороткотривалу, втрату працездатності, але були пов’язані із спричиненнямфізичної болі з нанесенням побоїв або з обмеженням волі потерпілого. Легка шкодаздоров’ю може бути виражена в поверхневих ушкодженнях у вигляді невеликих ран,синців. До розряду такого насильства відносяться також побої та інші насильницькідії, пов’язані з спричиненням потерпілому лише фізичного болю, але не ті, щопотягнули за собою наслідки: короткотривале розлагодження здоров’я чи незначнастійка втрата загальної працездатності.
 
3.3 Кваліфікуючі ознаки грабежу по Кримінальному кодексу тавідповідальність за нього
 
Грабіж,як й інші види викрадення, може кваліфікуватись як злочин різноманітного рівнятяжкості в залежності від:
1) розмірів викраденого,
2) відповідних йому кваліфікуючихознак.
До останніх можуть належати:повторність діяння, скоєння злочину за попередньою змовою, грабіж ізпроникненням до приміщення (сховище чи житло), застосування зброї, заподіяннятілесних ушкоджень та ін.
У відповідності зі ст. 186 КК, ознаками кваліфікованогограбежу, які характеризують його об’єкт та об’єктивну сторону діяння, є скоєнняйого:
а) групою осіб за попередньою змовою;
б) неодноразово;
в) із незаконним проникненням в житло, приміщення чиінше сховище;
г) із застосуванням насильства, яке не є небезпечним дляжиття чи здоров’я або з загрозою застосування такого насильства;
д) з причиненням значної шкоди громадянину.
Скоєння грабежу групою осіб за попередньою змовоюозначає, що в ньому приймають участь дві або більше особи, які раніше, тобто допочатку злочину, домовились про сумісне скоєння грабежу. При цьому попередньоювважається змова, яка була до початку викрадення, на етапі підготовлення донього або безпосередньо перед замахом.
Ознака повторності за загальним правилом означаєповторення аналогічного злочину, тобто скоєння подібного злочину в минуломуодин чи більше разів. Ознака неодноразовості має місце за умови, якщо не витікстрок давності кримінального переслідування, якщо за перший злочин не буввинесений вирок або не витік строк погашення судимості, якщо за перший злочинвинний був засуджений. При скоєнні грабежу особою, яка до цього скоїлаоднорідний злочин, и не була за нього засуджена, має місце сукупність злочинів.
Грабіж, скоєний неодноразово, треба відрізняти відєдиного триваючого злочину в тих випадках, коли він складається з декількохетапів. Тобто, як й інші види викрадення, грабіж вважається триваючим, якщо вінскладається з декількох епізодів, які характеризуються схожими способами тапоєднаних єдиним умислом.
Грабіж, скоєний з незаконним проникненням в житло, приміщеннячи інше сховище. Проникнення розуміється як незаконне в тому випадку, якщо воноскоєне людиною, яка не мала на те ніякого права або всупереч встановленійзабороні.
Під проникненням розуміється таємне вторгнення винного вжитло, приміщення чи сховище з метою вилучення чужого майна. Воно передбачаєнезаконний таємний доступ до майна, недозволене входження в житло, всуперечволі особи, яка відає цим майном або зберігаю чого його. В будь-якому випадкунамір присвоїти чужу власність обов’язково повинний попереджати вторгнення.
Проникненням в чуже житло, приміщення чи інше сховищевважається не тільки фізичне вторгнення в його межі, але й вилучення з нихмайна за допомогою яких-небудь засобів.
Зміст грабежу, який скоєно з причиненням значної шкодигромадянину. Визнання спричиненої крадіжкою шкоди значною віддано на розглядсуду. Це означає, що суд в кожному конкретному випадку повинен виходити з рівнясередньої заробітної плати, доходів громадянина, який виступає в роліпотерпілого, коштовності та значення викраденого майна, в тому числі – длясамого потерпілого, із розрахунку числа осіб, які знаходяться на його утриманніта ін.
Ознака скоєння грабежу організованою групою: вінвизнається таким, якщо скоєний сталою групою осіб, які попередньо об’єдналисьдля скоєння одного чи декількох злочинів. Така група характеризується, якправило, високим рівнем організованості, плануванням та старанною підготовкоюзлочину, розподілом ролей між співучасниками та ін.
Таким чином, сталість організованої групи проявляється внаявності керівників, в попередній підготовці злочинних дій, в підборіспівучасників та розподілі між ними ролей та ін. При цьому особа, яка створилаорганізовану групу або яка керувала нею, підлягає кримінальній відповідальностіза всі скоєні групою злочини, якщо вони охоплювались його умислом. Іншіучасники організованої групи несуть кримінальну відповідальність тільки за ті викрадення,в підготовці або спричиненні яких вони брали участь.
Великий розмір викрадення визначається вартістювикраденого майна. При визначенні вартості майна, яке стало об’єктом злочину,слід виходити в залежності від обставин придбання його власником з державнихроздрібних, ринкових або комісійних цін на момент скоєння злочину. Завідсутності ціни вартість майна визначається на підставі висновку експертів.
При цьому спеціалісти звертають увагу на ту обставину,що порядок визначення матеріальної шкоди, яка спричинена злочином та підлягаєвідшкодуванню, не співпадає з порядком визначення розміру викрадення. Дляобчислення розміру спричиненої шкоди прийнято враховувати вартість майна надень прийняття рішення про відшкодування шкоди з її наступною індексацією намомент виконання вироку.
 
3.4 Покарання зазлочин
 
Увідповідності із ст. 124 Конституції України судова влада здійснюється тількисудом, враховуючи кримінальне судочинство, в процесі якого суд розглядаєкримінальні справи та у випадку визнання особи винною призначає їй покарання.Здійснення правосуддя тільки судом слугує захисту прав та свобод громадян, втому числі тих, яким призначається покарання за скоєний злочин.
Дозагальних підстав призначення покарання мають пряме та безпосереднє відношенняпринципи кримінальної відповідальності. В числі цих принципів в КК названі:законність, рівність громадян перед законом, наявність вини, справедливість,гуманізм.
Суд,призначаючи особі, яка визнана винною, покарання, керується відповідною статтеюОсобливої частини КК, а також положеннями Загальної частини КК, які містятьправила про застосування покарання (ст. ст. 65 — 73 КК). Покарання повинно бутисправедливим, тобто законним та обґрунтованим: відповідати характеру та ступенюсуспільної небезпеки скоєної злочину, враховувати в повному обсязі особливостіособистості винного, обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, атакож вплив призначеного покарання на виправлення засудженого та на умови життяйого родини (ст.65).
Припризначенні покарання враховується характер та ступінь суспільної небезпекизлочину. Характер суспільної небезпеки визначає її в черзі інших злочинів, аступінь – дозволяє відрізняти суспільну небезпеку злочинів, які кваліфікуютьсяза однією й тією ж статтею КК. Для визначення характеру суспільної небезпекиголовне значення має виявлення об’єкту та суб’єктивної сторони злочину. Ступіньсуспільної небезпеки частіше за все характеризується об’єктивною стороноюзлочину.
Характері ступінь суспільної небезпеки злочину залежать й від даних, які відносяться доособистості злочинця. Суди при призначенні покарання в залежності відконкретних обставин справи враховують данні про особистість винного: поведінку,за місцем роботи та в побуті, стан здоров'я, сімейний стан. В КК суду при призначенніпокарання пропонується враховувати, як покарання, що призначається,відобразиться на умовах життя родини того, хто засуджується. Ці та іншівідомості, які позитивно або негативно характеризують особистість винного взлочині до його скоєння, повинні прийматись до уваги при призначенні покаранняяк за злочини невеликої тяжкості, так й за тяжкі злочини.
Такяк закон передбачає різноманітні санкції за грабіж в залежності від наявностічи відсутності обтяжуючих обставин, особливу увагу слід приділяти кваліфікаціїскоєного винним проступку, оскільки вона перш за все визначає призначеннязаконного та справедливого покарання.
Дляіндивідуалізації покарання велике значення має встановлення ступеню вини особи,тобто тих моментів, які характеризують психічне ставлення винного до своїх дійта результату, який настав, а також цілей та мотивів скоєння злочину.
Відомо,що грабіж – це корисливий злочин, а наявність корисливих мотивів при скоєннізлочину свідчить, з одного боку, про велику суспільну небезпечність діяння, а здругого – про небезпечні особисті якості винного, що й повинно враховуватисьпри індивідуалізації покарання.
Припризначенні покарання суд повинен враховувати також і ступінь суспільноїнебезпеки дій, які скоєні винним, ступінь здійснення злочинного наміру тапричини, в силу яких злочин не було доведено до кінця. Сукупністю злочиніввизнається скоєння двох або більше злочинів, які передбачено різними статтямиабо різними частинами однієї статті КК, за жодний з яких винний не бувзасуджений.
Частина 1 ст. 186 в якості покарання за відкрите викраденнячужого майна, тобто грабіж, передбачає штраф від п'ятдесяти до станеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк додвох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років;
Частина 2, за грабіж, поєднаний з насильством, яке не єнебезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосуваннятакого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб — позбавленняволі на строк від чотирьох до шести років;
Частина 3, за грабіж, поєднаний з проникненням у житло, іншеприміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому — позбавленняволі на строк від чотирьох до восьми років;
Частина 4, за грабіж, вчинений у великих розмірах — позбавленняволі на строк від семи до десяти років;
Частина 5, за грабіж, вчинений в особливо великих розмірах абоорганізованою групою — позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти роківіз конфіскацією майна.

Заключення
Завжди цікаво простежити досліджуване питання в історії, та вінших країнах. Для того, щоб зробити правильний висновок щодо покарання затакий злочин, як грабіж, про гуманність або навпаки суворість законів нашоїкраїни, я пропоную спочатку простежити цю ділянку розділу Особливої частиниКримінального кодексу України в порівнянні із Кримінальним кодексом СоюзуРадянських Соціалістичних Республік 1960 року, до складу якого входила на тойчас і Україна.
Отже ст. 145Кримінального кодексу СРСР 1960 р. передбачає:
1) Завідкрите викрадення чужого майна (грабіж) />покарання у виглядіпозбавлення волі на строк до чотирьох років або виправні роботи на строк додвох років/>;
2) заграбіж, який скоєно повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або зпроникненням в житло, приміщення чи інше сховище або поєднаний з насильством,яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого />-позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років з конфіскацією майна абобез такої./>
3) заграбіж, який скоєно в великих розмірах, або організованою групою, або особливонебезпечним рецидивістом -/> позбавлення волі на строк від шестидо дванадцяти років з конфіскацією майна.
Запростий грабіж ця стаття передбачає позбавлення волі або виправні роботи, в тойчас як сучасний українській законодавець знайшов більш гуманний вихід – штраф відп’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Якбачимо, така кваліфікуюча ознака як проникнення у житло, інше приміщення чисховище поставлена поряд із повторністю, попередньою змовою, насильством, якене є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, та максимальний строкпозбавлення волі за грабіж з цими кваліфікуючими ознаками, який може призначитисуд більший за нині чинний в Україні, та до того ж було можливо призначитидодаткове покарання у вигляді конфіскації майна, що також відсутнє нині.
Жодназ частин цієї статті не передбачає особливо великих розмірів викрадення, що, намій погляд, є негативним аспектом. Це розмежування дає можливість більш точнокваліфікувати злочин та отже, призначити покарання за скоєний злочин.
Отже,можна зробити висновок, що суттєвої різниці у покаранні за грабіж у цих двохКримінальних кодексах різних часів немає. Наша країна порівняльно недавно сталана шлях розвинення та разом із устоями, які склались за тривалий проміжок часу,буде змінюватись і її законодавство. Але вже не можна не помітити тенденцію догуманізму та справедливості.

Список літератури
 
1. Кримінальний Кодекс з постатейнимиматеріалами. За станом на 1 вересня 2005р. – Х.: «Одисей», 2005. – 384с.
2. Кримінальнийкодекс України. Коментар. За ред. Ю.А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. – Х.,Одисей, 2001. – 960с.
3. Кримінальний Кодекс РСФСР від 27.10.1960.
4. Кримінальний Кодекс України від 05. 04.2001.
5. Загородніков Н.И. Радянське кримінальнеправо. Загальна та Особлива частини. – М.: Юрид. літ., 1976. – 568с.
6. Кримінальне право. Загальна та Особливачастина: Підручник / Е.Л. Стрельцов. – Х.: ООО «Одисей», 2006. – 720с.
7. Кримінальне право України: Особливачастина: Підручник / За ред. М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов. – К. –Х.: «Юрінком Інтер- право», 2002. – 496с.
8. Кримінальне право України. Особливачастина: Підручник / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридичнадумка, 2004. – 503с.
9. Навроцький В.О. Кримінальне правоУкраїни. Особлива частина. Курс лекцій. – Київ: ТОВ «Знання», 2000. – 589с.
10. Панов Н.И. Спосіб скоєння злочину такримінальна відповідальність. – Х.: «Вища школа», 1982. – 298с.
11. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину вкримінальному праві України: Навч. посібник. – Харків, Украю, 1994. – 354с.
12. Відомості Верховної Ради України.—1991. — № 20.
13. Збірник Постанов Пленуму ВСУ(1963—1995). Ч. ІІ. — К., 1995. — 565с.