Фінансова система України

Зміст Вступ 1. Внутрішня структура фінансової системи 6 2. Фінансова діяльність і грошові потоки підприємств 3. Структура фінансового ринку 4. Проблеми України із розвитку фінансового ринку 5. Основні джерела формування грошових доходів держави 6. Реальна фінансова система 22 Висновки 23 Список використаної літератури 27

Вступ Дослідження фінансів, їх ролі й місця у суспільстві ґрунтується на двох чинниках на визначенні суті фінансів як суспільного явища на визначенні їх суті як структуризації фінансових відносин шляхом виділення окремих складових фінансів, що становить передумову їх детального вивчення й використання. Питання сутності та структурної будови фінансів уже досить тривалий час є предметом наукової дискусії.

В цій статті ми не ставимо за мету детально проаналізувати всі наявні погляди чи втрутитись у наукову суперечку. На нашу думку, сьогодні набагато актуальніший інший аспект - вироблення нових концептуальних основ фінансової теорії та практики. На основі порівняльного аналізу ми можемо виділити два ключових питання - визначення сутності фінансів та структуру фінансової системи. Що стосується визначення сутності фінансів, то

існують, на перший погляд, абсолютно різні підходи. Вітчизняна фінансова наука визначала фінанси як сукупність економічних відносин щодо розподілу й перерозподілу ВВП. У кожного автора були свої уточнення стосовно характеру, форм і методів цих відносин, однак основа основ полягала в тому, що фінанси визначались і визначаються саме як розподільні відносини. Слід зазначити,

існувала й так звана розширена трактування фінансів як відносин, котрі пов язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів. Це фактично вело до того, що до фінансів включатись і відносини обміну, адже частина ресурсів надходить у виручці від реалізації. Західна фінансова наука теж дає різні визначення фінансів. Однак завжди в центрі її уваги грошові потоки - рух коштів від одного суб

єкта до іншого. По суті, до цього визначення дуже близьке розширене трактування сутності фінансів радянською фінансовою наукою. Такий підхід знімає те питання, що так і не було вирішене в попередні часи належать чи ні до фінансів відносини купівлі-продажу? В одних підручниках, монографічних дослідженнях і статтях вони включалися до складу фінансів, в інших ні. Проте незалежно від того, як це було в теорії, на практиці фінансова робота завжди починалась

із забезпечення надходження виручки від реалізації. Формування доходів є і завжди буде основою основ фінансової діяльності кожного суб єкта. На наш погляд, раціональне зерно щодо визначення суті фінансів є в кожному із зазначених підходів. Свого часу на Заході досить популярною була теорія конвергенції суспільств урешті-решт, так воно й сталося . Цю теорію цілком можна застосувати

і до подальшого розвитку фінансової науки, який завжди йшов не шляхом відкидання попередніх положень і теорій, а мав у своїй основі селективний відбір усього раціонального й позитивного. Такий підхід у сучасних умовах буде найраціональніший і сприятиме подальшому поглибленню теорії фінансів. Безглуздо відстоювати тільки розподільний характер фінансів та

ігнорувати підходи західної фінансової науки. Але безпідставно відкидати і весь накопичений досвід тільки тому, що він сформувався в умовах іншої економічної системи. Виходячи із вищезазначеного можна сформулювати таке визначення фінанси - це сукупність відносин з приводу обміну, розподілу і перерозподілу вартості створеного у суспільстві ВВП, які опосередковуються рухом грошових, потоків

між їх суб єктами - юридичними і фізичними особами та державою. Це досить узагальнене визначення, яке, звісна річ, можна доповнити різними уточненнями. Однак будь-яке визначення має бути максимально стисле, вказувати на головні ознаки того чи іншого явища. Навряд чи доцільно у визначенні вказувати абсолютно всі деталі. З одного боку, це практично неможливо, з другого - тільки ускладнює сприйняття даного явища.

Наведене визначення відрізняється від існуючих по суті одним аспектом - включенням до фінансів відносин обміну. Фактично це визнання де-юре того, що давно існувало де-факто. При цьому слід зазначити, що основними у фінансах є відносини розподілу й перерозподілу. Відносини обміну у прямій формі складаються між юридичними та між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів

і послуг. Воднораз і у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну і у відносинах обміну - ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею встановлених функцій та надання відповідних послуг скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких, відносинах обміну можливі елементи перерозподілу

доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. У цілому слід пам ятати, що в чистому вигляді обмін, розподіл і перерозподіл це тільки наукові абстракції. У практичному житті все набагато складніше, і провести чітке розмежування відносин досить складно, та й навряд чи доцільно. Тому вважаємо за потрібне включити до визначення сфери фінансів загальну систему обмінно-розподільних

відносин. Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму різносторонніх відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній суті цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Характеристика фінансів застосовується як для розуміння їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так

і для деталізації конкретних форм фінансових відносин. Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне відокремлення певних складових фінансів. І Сукупність цих складових визначається терміном фінансова система . Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором, а сукупністю взаємозв язаних елементів, що мають однорідні ознаки. Пропонуємо фінансову систему розглядати за внутрішньою будовою та організаційною структурою.

1. Внутрішня структура фінансової системи За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП. За організаційною структурою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які керують грошовими потоками. Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової

системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і місця концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи. Внутрішня структура фінансової системи відображає об єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн.

Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер рекомендуємо покласти рівень економічної системи. Виділяється чотири сфери рівень мікроекономіки - фінанси суб єктів господарювання рівень макроекономіки - державні фінанси рівень світового господарства - міжнародні фінанси узагальнюючий рівень - фінансовий ринок. Ланка показує відособлену частину фінансових відносин,

її виділення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин. Сфера фінансів суб єктів господарювання не поділяється на окремі ланки, оскільки вони мають загальні принципи організації й методи ведення фінансової діяльності. Існують певні особливості, пов язані із формою власності чи галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на

їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті. Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність держави. Вона включає такі ланки бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки міжнародні розрахунки фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних

організацій міжнародні фінансові інститути. Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів. Відособленою ланкою фінансової системи виступає страхування, яке не належить до конкретної сфери. Внутрішню структуру фінансової системи подано на схемі 1. Організаційна структура фінансової системи характеризується сукупністю фінансових органів та

інститутів, які відображають систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВНП є об єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Водночас рух грошових потоків здійснюється не сам собою, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб

єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни. В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління. До організаційного складу фінансової системи України входять 1. Органи управління. Міністерство фінансів

Державна податкова адміністрація Контрольно-ревізійна служба Казначейство Пенсійний фонд Рахункова палата Аудиторська палата Комітет із нагляду за страховою діяльністю. 2. Фінансові інститути Національний банк комерційні банки небанківські кредитні установи страхові компанії міжбанківська валютна біржа фондова біржа фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Кожна сфера фінансових відносин має свою специфічну гаму грошових потоків та схему їх організації. Розглянемо відповідні схеми кожної сфери, які дають наочне уявлення про організацію фінансів на кожному рівні. 2. Фінансова діяльність і грошові потоки підприємств Фінансова діяльність підприємств ґрунтується на такій схемі ресурси витрати доходи фінансовий результат.

У процесі цієї діяльності підприємства вступають у взаємовідносини з іншими суб єктами господарювання, з фізичними особами та з різними ланками фінансової системи. Схема фінансової діяльності й грошових потоків підприємств схема 2 характеризує в узагальненому вигляді організацію їх фінансів. Із неї видно, що основна частина фінансів підприємств пов язана з розподільними і перерозподільними відносинами, які можна об єднати у три групи внутрішні, внутрішньокорпоративні й

зовнішні. Взаємовідносини з постачальниками і покупцями характеризують товарообмін. Пунктирними лініями на схемі зображено кругообіг фінансових ресурсів. Страхування характеризується рухом грошових потоків, страхові відносини включають страхові платежі виплату страхового відшкодування перестрахування розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Державні фінанси характеризують дуже розгалужену систему відносин. На нашу думку, їх слід розрізняти за двома напрямками ланками і рівнями. Ланки характеризують форми фінансових відносин, рівні - розмежування їх за органами влади й управління. Фінанси державних підприємств за ознакою прав власності входять до державних фінансів, а з позицій організації фінансової діяльності - до фінансів підприємств.

Звісна річ, державні підприємства мають певні особливості, однак у цілому їх фінансова діяльність застосовується на загальноприйнятих засадах. Схема 2. Фінансова діяльність і грошові потоки підприємства У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. В основному це зовнішні відносини. Внутрішні відносини в системі державних фінансів складаються

між бюджетом і фондами цільового призначення. Водночас ці відносини є скоріше винятком із правил, оскільки цільові фонди створюються саме з метою певного відокремлення частини фінансових ресурсів. У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб єктів - держави, підприємств і громадян виділяються наднаціональні суб єкти - міжнародні організації і фінансові інститути.

У зв язку з цим дану сферу можна розділити на дві частини міжнародні фінансові відносини і міжнародні фінанси. Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб єктами різних країн між підприємствами між урядами між підприємствами та громадянами й урядами. Взаємовідносини між підприємствами відображають товарообмін. Якщо на внутрішньому ринку в центрі цих взаємовідносин

є визначення ціни товарів і послуг, то на зовнішньому до цього додається встановлення валютного курсу. Взаємовідносини між урядами різних країн, між урядами і фізичними та юридичними особами інших країн виникають у сфері державного кредиту. За змістом ці відносини входять до системи державного кредиту, за напрямком руху коштів - до міжнародних фінансових відносин. Сукупність міжнародних фінансових відносин подано на схемі 3.

Україна Інші країни Схема 3 Грошові потоки в системі міжнародних фінансових відносин. Міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Це інтернаціональна надбудова, яка характеризує концентрацію фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах. Діяльність таких організацій та інститутів, як і окремої держави, пов язана з виконанням певних функцій, які визначаються

їх статутами. Фінансове забезпечення цих функцій здійснюється через фонди, що створюються цими організаціями. Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн для формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, організацій, на утримання їх апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. 3. Структура фінансового ринку Структуру фінансового ринку доцільно розглядати за двома напрямками

за формою фінансових ресурсів та за організацією їх руху. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на дві ланки ринок грошей і ринок капіталів. За організацією руху фінансових ресурсів окремо виділяється ринок цінних паперів, який відображає ту частину фінансового ринку, функціонування якої пов язано з випуском та обігом цінних паперів. Крім того, купівля-продаж фінансових ресурсів може оформлюватись відповідними угодами наприклад,

кредитний договір . Грошові потоки з купівлі-продажу фінансових ресурсів на основі угод досить прості - вони проходять між кредитом і позичальником. Грошові потоки спрямовані в бік емітента цінних паперів. Вони можуть бути прямими - від інвестора до емітента й опосередкованими - через фондову біржу та інших фінансових посередників інвестиційні компанії і фонди, довірчі товариства та ін Грошові потоки від емітента до

інвестора відображають виплату доходів. Такою, на нашу думку, є структура фінансової системи та загальна характеристика окремих її сфер. Даний підхід дає змогу провести повну структуризацію фінансових відносин та виділити й охарактеризувати грошові потоки. Це також створює передумови для організації чіткої системи управління фінансами на кожному рівні, оскільки відслідковуються всі грошові потоки та ув язка між ними.

Розроблена схема фінансової системи дає можливість проводити структурний та системний аналіз фінансових відносин у суспільстві. Навіть самий узагальнений аналіз фінансової системи України свідчить про її незбалансований характер. Нині як за обсягом ресурсів, так і за роллю у суспільстві провідне місце посідають державні фінанси, насамперед бюджет. Фінанси суб єктів господарювання перебувають у стадії трансформації, яка полягає у переході до комерційного

розрахунку як методу організації фінансової діяльності в умовах ринкової економіки. Основа основ комерційного розрахунку - фінансова відповідальність підприємств за результати своєї діяльності - практично до цього часу не стала реальністю. Неможливо пояснити, яким чином в умовах важкої економічної кризи вдається уникнути масових банкрутств. Проблема, звісна річ, не у банкрутстві, а у забезпеченні ефективності фінансової діяльності підприємств, без чого не може нормально функціонувати вся фінансова

система. Фінансові інститути в Україні, які забезпечують функціонування системи страхування та фінансового ринку, перебувають у стадії формування. Так, у нас створені й комерційні банки, і страхові компанії, і фондова біржа, і фінансові посередники, однак їх роль поки що недостатня. Це пояснюється їх украй слабкою потужністю, яка визначається обсягом фінансових ресурсів. Наприклад, увесь сукупний капітал банківської системи

України менший за капітал будь-якого провідного банку Великої Британії. За таких умов не може бути й мови про реальний вплив банківської системи на розвиток економіки. Звідси очевидно, що першочерговим завданням розвитку фінансової системи в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської системи, створення групи потужних банків. На це повинні бути спрямовані всі зусилля органів законодавчої та виконавчої влади.

4. Проблеми України із розвитку фінансового ринку Найскладніші проблеми України пов язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Торгівля корпоративними цінними паперами перебуває на вкрай низькому рівні.

Дуже важливо створити насичений ринок цих паперів, адже саме він, на нашу думку, може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку фінансової системи України. Фінансовий результат діяльності підприємства характеризує його економічну ефективність. Під час перевірки звіту про фінансові результати аудитор з ясовує правильність визначення чистого доходу виручки від реалізації продукції товарів, робіт, послуг .

Для цього слід від доходу виручки відняти податок на додану вартість, акцизний збір, інші вирахування з доходу. Відтак чистий дохід порівнюють із собівартістю продукції товарів, робіт, послуг і встановлюють валовий прибуток збиток . Останній коригується на інші операційні доходи, адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Таким чином, визначаються фінансові результати від операційної діяльності прибуток

чи збиток , які у свою чергу коригуються на такі показники дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати. Отже, встановлюються фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування прибуток, збиток . До вищевказаного результату застосовують ставку на прибуток від звичайної діяльності, тим самим встановлюють фінансові результати від звичайної діяльності прибуток, збиток .

Потім перевірці підлягають надзвичайні доходи, витрати. Віднявши від останніх податки з надзвичайного прибутку, визначають чистий прибуток збиток . При цьому елементами операційних витрат є матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати. В умовах формування ринкових відносин у складі вирахувань

із доходів виручки від реалізації продукції товарів, робіт, послуг числяться відповідні податки, збори, знижки, а до інших операційних доходів зараховується дохід від операційних курсових різниць, відшкодування раніше списаних активів, дохід від реалізації оборотних активів крім фінансових інвестицій тощо. Водночас усі визнані підприємствами або присуджені судом штрафи, пеня, неустойки і суми претензій за штрафними санкціями, строк позовної давності за якими минув, повинні відноситися

на збитки звітного періоду. Підвищення або зниження рівня платоспроможності підприємства слід встановити за зміною показника обігових коштів обігового капіталу як різницю між сумою поточних активів і короткостроковими боргами. Фінансовий стан підприємства вважається стійким за наявності таких умов 1. Власні кошти є в обсязі, не меншому від їх потреби, визначеної нормативами у фінансовому плані, й використовуються за призначенням. 2. Достатньою є сума власних коштів в оплаті товарів.

3. Прискорюється оборотність обігових коштів. 4. Безперебійно і своєчасно здійснюються розрахунки з банками, фінансовими органами, постачальниками та іншими дебіторами й кредиторами. 5. Основні джерела формування грошових доходів держави Основними джерелами формування грошових доходів держави державного сектора національної фінансової системи є податки від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи

інших нерухомостей різного роду збори збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін. так звані неподаткові джерела субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо . В адміністративних економічних системах, а також значною мірою у перехідній економічній системі України неабияку питому вагу в дохідній частині державних фінансів мають доходи від так званої підприємницької

державної діяльності від власне державного сектора економіки не в його розумінні суспільного чи квазісуспільного секторів, у яких виготовляються суспільні й квазісуспільні блага і послуги, а в його розумінні несуспільного, але державного сектора, в якому виготовляються і реалізуються несуспільні блага і послуги, які нічим принципово від традиційних благ і послуг не відрізняються . У сучасних розвинутих економічних системах країн

Заходу доходи від підприємницької діяльності держави незначні, зате значну питому вагу мають доходи від податків і різного роду зборів а також позички за рахунок випуску і реалізації облігацій або субсидії . Основні напрямки використання доходів державного бюджету такі по-перше, державні закупівлі товарів і послуг по-друге, несоціальні трансфертні платежі на науку, освіту, охорону здоров я тощо по-третє, соціальні трансфертні платежі виплати при безробітті, стипендії, пільги

і т. ін. по-четверте, кредити і субсидії державний бюджет може використовуватись як джерело кредитування або субсидіювання . У розвинутих західних економічних системах найбільшу питому вагу мають державні закупівлі товарів та послуг і трансфертні платежі. У США, наприклад, державні закупівлі товарів і послуг становлять приблизно 20 ВНП валового національного продукту , а трансфертні платежі -

10-12 . В інших західних національних економічних системах їх сукупна питома вага перевищує 50 у США - 30-33 . Досить значну питому вагу названі статті мають і в перехідній економічній системі України. Крім того, в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, значну питому вагу мають витрати на утримання власне державного сектора економіки і фінансування так званої державної підприємницької

діяльності, тобто на утримання державних виробничих і комерційних підприємств. У більшості західних розвинутих економічних систем ця стаття видатків державного бюджету досить незначна через низьку питому вагу державної підприємницької діяльності. Регіональні й місцеві державні фінанси, як і власне державні фінанси, формуються здебільшого за рахунок тих же джерел, тобто податків, грошових зборів, кредитів

і субсидій. Основна відмінність їх від власне державних фінансів полягає в тому, що під час формування дохідної частини їхніх бюджетів регіональних і місцевих значно більшу питому вагу мають кредити й особливо субсидії державного бюджету. У розвинутих економічних системах країн Заходу дуже широко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівня дуже часто субсидуються

із державного бюджету і через те сальдо їхніх бюджетів дуже рідко буває негативним. Негативним, як правило, є сальдо державного бюджету, який збалансовується переважно за рахунок позички грошей у приватного сектора, населення або інших іноземних держав. У теоретико-практичному плані важливою є проблема типологізації фінансових систем. Аналіз цієї проблеми привів нас до висновку про доцільність

і можливість виділення таких двох типів фінансових систем чисті й реальні системи. Дамо їм конспективну наукову характеристику. Чиста фінансова економічна система - це сукупність механізмів, інститутів чи установ формування, руху і використання так званих чистих фінансових фондів або чистих фінансів , які трактують в економічній літературі по-різному і відповідно до цього виділяють різні типи чи види чистих фінансових економічних систем.

Виділяють такі трактування чистих фінансів. По-перше, це такі фінансові фонди, які формуються тільки від тієї чи іншої підприємницької діяльності чи купівлі-продажу певних економічних ресурсів. Цей тип фінансів і фінансових фондів формує підприємницький сектор чистої фінансової системи, який складає основу розвитку і функціонування фінансової економічної системи в цілому. По-друге, це ті фінансові фонди чи фінансові ресурси, які формуються тільки на безеквівалентній основі,

тобто на основі податків. Цей тип фінансових ресурсів - це так званий державний сектор чистої фінансової економічної системи. По-третє, це такі фінансові фонди чи фінансові ресурси, які формуються на основі руху емісії, реалізації цінних паперів - акцій, облігацій, сертифікатів тощо. На основі цього типу чи такого розуміння чистих фінансів, формується так званий фондовий сектор чистої фінансової економічної системи і відповідний фондовий ринок ринок цінних паперів чи ринок фінансового

капіталу . Чиста фінансова економічна система, поєднуючи три вищевказаних сектори - підприємницький комерційний , державний і фондовий є елементом національної грошово-кредитної системи і банківської системи , без якої вона взагалі не може існувати й нормально функціонувати. З огляду на це поняття фінансів і грошей фінансової і грошово-кредитної системи дуже часто ототожнюються.

У практиці господарювання і в економічній літературі вони дуже часто окремо не ідентифікуються і розглядаються як тотожні поняття відповідної системи. Так, гроші в широкому розумінні - це будь-що, що є платіжним засобом, включаючи і власне фінанси, фінансові активи цінні папери . А фінанси в їх широкому розумінні включають до свого складу і власне гроші чи грошові активи.

Все це вказує на те, що поняття чистої фінансової системи досить умовне і відіграє певну роль у так званому чистому високому теоретичному аналізі й під час побудови та розвитку так званої високої чистої економічної теорії. В практичному, чи прикладному, аспекті поняття фінансів уживається в їх реальному, а не чистому значенні чи розумінні. 6. Реальна фінансова система Реальна фінансова система, або реальні чи змішані фінанси це така фінансова

система, в якій формування чистих фінансів грошових фондів, що формуються внаслідок певної підприємницької діяльності доповнюється формуванням квазічистих фінансів грошових фондів, що формуються в результаті випуску акцій і облігацій і так званих фіскальних податкових фінансів грошових фондів, що формуються на податковій основі . Будь-яка із нинішніх національних фінансових систем за своїм характером є змішаною, чи реальною, фінансовою системою, оскільки вона передбачає як формування чистих, так

і квазічистих і фіскальних фінансів. Відповідно до такого змісту реальної фінансової системи в її складі виділяють три сектори. Сектор 1. Це чистий фінансовий сектор реальної фінансової системи у якому процес формування грошових фондів здійснюється на еквівалентній основі згідно з дією закону вартості. Чистий фінансовий сектор впливає на переважну частину бізнесу, населення і частково держави. Сектор 2. Це квазічистий фінансовий сектор, у якому грошові фонди початкове формуються

не внаслідок здійснення певної підприємницької комерційної чи виробничої діяльності, а на позичковій основі в результаті випуску і реалізації цінних паперів акцій, облігацій і т. ін Випускати акції та облігації мають право корпорації і держава індивідуальні й партнерські підприємства позбавлені такої можливості . Сектор 3. Це так званий фіскальний чи податковий сектор реальної фінансової системи, у якому грошові

фонди формуються переважно за рахунок податків. Фіскальний сектор охоплює сферою свого впливу державу і її територіальні органи й реалізує себе у формуванні, по-перше, державного, по-друге, регіонального обласного , по-третє, місцевого муніципального бюджетів як певних грошових фондів доходів і видатків відповідних рівнів державної влади. Співвідношення між секторами вказаними вище реальної фінансової системи неоднакове у всіх економіках у різні

історичні епохи їх розвитку. Висновки Основу фінансової системи складають грошові фонди. Під грошовими фондами чи грошовими, фінансовими активами слід розуміти певні суми грошей або інших цінних паперів, які мають, по-перше, відповідні й чітко визначені напрямки формування, по-друге, такі ж відповідні й чітко окреслені напрямки використання. Грошові фонди з указаними атрибутами мають у практиці й економічній науці ще одне позначення -

їх часто називають поняттям фінанси . У сучасній економічній літературі поняття фінанси вживається у двох різних інтерпретаціях, але таких, що доповнюють одна одну. По-перше, у вузькій інтерпретації. Під фінансами у вузькому трактуванні треба розуміти власне грошові фонди із зазначеними вище атрибутами, тобто певні суми грошей грошові активи , які мають чітко окреслені лінії формування й лінії використання. У широкій інтерпретації фінанси - це не лише власне грошові фонди,

а й інші цінні папери - акції, облігації, сертифікати і т. ін. Однак така інтерпретація і така структуризація поняття фінансів не єдина ні в економічній літературі, ні в практиці функціонування фінансових економічних систем. Часом виділяють так звані чисті й так звані валові фінанси. Фінанси у їх чистому значенні або власне фінанси - це тільки цінні папери

і відповідні фонди їх формування, руху й використання. Чисті фінанси є основним об єктом купівлі-продажу на фінансовому ринку. Валові фінанси - це цінні папери у формі акцій, облігацій, сертифікатів і т.д але й вкупі з грошовими вкладами у грошово-кредитних установах або готівкою, яка є в наявності і не депонується в банківській системі.

Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою. У складі національної фінансової системи виділяють, по-перше, фінанси домогосподарств населення , під якими слід розуміти сукупність механізмів формування, руху й використання грошових фондів домогосподарств. Основою фінансів домогосподарств є

їхній бюджет сімейний бюджет . Бюджет домогосподарств - це грошовий фонд сімей чи домогосподарств, що складається, як і будь-який інший бюджет, із дохідної і видаткової частин. У дохідній частині відображаються економічні доходи домогосподарств за напрямками їх формування. До економічний доходів домогосподарств відносять грошові надходження, які домогосподарства отримують від продажу відповідних ресурсів робочої сили, капіталу, землі й матеріалів, підприємницьких

здібностей . Основна стаття грошових доходів домогосподарств - заробітна плата як ціна робочої сили праці . У розвинутих економічних системах країн Заходу вона становить приблизно 70 усіх грошових доходів в Україні її питома вага у кілька разів менша . Іншими формами грошових доходів домогосподарств є процент приблизно 10 , прибуток корпорацій приблизно 10 і рента за землю й орендовану нерухомість приблизно 1 .

У видатковій частині бюджету домогосподарств відображаються основні напрямки видатків. Це, по-перше, видатки грошові платежі на споживання придбання споживчих товарів, приблизно 80 від усієї суми видатків , по-друге, видатки на сплату особистих податків приблизно 15 і, по-третє, видатки на заощадження купівлю акцій, облігацій, формування депозитів у банківській системі і т. ін Видатками домогосподарств називають їхні грошові платежі, які вони здійснюють під час купівлі

споживчих товарів, сплати податків і формування заощаджень купівлі цінних паперів . Другою складовою національної фінансової системи є фінанси підприємств індивідуальних і партнерських підприємств, корпорацій . Основа фінансів корпорацій підприємств - їхній баланс, або бухгалтерський звіт рахунок . Баланс корпорацій також складається із двох частин дохідної

і витратної. У дохідній частині вказуються основні напрямки формування валових грошових доходів корпорацій. Це прибуток від реалізації продукції, грошові надходження від надання послуг, грошові надходження у формі амортизаційних відрахувань, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, інші грошові надходження. У витратній частині балансу корпорацій вказуються основні напрямки використання грошових надходжень. Це, по-перше, фонди відновлення обігового капіталу, по-друге, амортизаційного фонду

для відновлення основного капіталу, по-третє, фонд валового прибутку. Використання чистого прибутку корпорацій здійснюється за такими основними напрямками платежі в державний бюджет податок із прибутку корпорацій , проценти за кредитами і погашення кредиту банку й іншим установам банківської системи, дивіденди власникам акцій. Після здійснення вказаних вище платежів, послідовність яких визначається рішеннями уряду,

Національного банку чи інших органів влади, формується так званий нерозподілений прибуток корпорацій, який використовується для внутрішніх потреб корпорацій - формуються інвестиційні й інноваційні фонди, фонд соціального розвитку і т. ін Третьою складовою частиною національної фінансової системи є так звані державні фінанси, які, у свою чергу, складаються, по-перше,

із власне державних фінансів або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм , по-друге, регіональних обласних фінансів, по-третє, місцевих муніципальних фінансів. Основою цих трьох видів чи складових державних фінансів є відповідні бюджети державний, регіональний і місцевий, які являють собою грошовий фонд формування

і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами. Основна відмінність державних фінансів від фінансів корпорацій полягає ось у чому по-перше, у них різні джерела доходів - доходи корпорацій формуються за рахунок і внаслідок виробничої чи комерційної діяльності, а доходи держави - за рахунок податків по-друге, у них різні напрямки здійснення видатків, тобто використання доходів корпоративні доходи використовуються

переважно на закупки товарів і послуг, а державні - ще й для цілей здійснення так званих трансфертних платежів виплата допомог при безробітті, стипендій, пільг і т. ін. по-третє, доходи і видатки корпорацій формуються на добровільній основі, а держави - в примусовому порядку на обов язковій чи законодавчій основі по-четверте, у них різний характер руху доходів і видатків - рух доходів і видатків у державному секторі фінансової системи здійснюється на субсидійній

основі, а в корпоративному секторі - на еквівалентній основі. Список використаної літератури 1. Фінанси України 1099. О.Д. Василюк 2. Фінанси України 122001. В.О.Федосов 3. Фінанси України 91998. О.Є. Колосов 4. Державні фінанси 2002, В.Д.Базидевич, Л.О.Баласт рик 5. Фінанси вишкіл студії,

2002, С.І. Юрій, Кізима Т.О.