Контрольна робота
здисципліни: „Цивільне та сімейне право”
Кредитніправовідносини
Зміст
1. Кредитні правовідносини. Кредитний договір
2. Поняття та характеристика договору експедиції
3. Правова характеристика і значення неустойки
Задача.
Список літератури
1. Кредитніправовідносини. Кредитний договір
Сучаснийрозвиток підприємництва в значній мірі залежить від ефективної діяльностібанківської системи України. Важливим аспектом у цьому відношенні є кредитнийринок, що забезпечує реальну можливість отримати необхідні ресурси і здатністьфінансових установ їх надати.
Відповіднодо Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку зклієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актамиНаціонального банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.Враховуючи те, що кредитні правовідносини виникають на основі двосторонніхдоговорів, що містять взаємні права і обов’язки сторін і поєднують правову іекономічну природу, надто важливими є умови дійсності цих угод.Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України, яка дублюється ч. 2 ст. 180Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належнійформі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже,першою вимогою до чинності кредитного договору є погодження сторонами усіхістотних умов кредитного договору. Вони встановлюються наступниминормативно-правовими актами: 1) Цивільним Кодексом України (статті 1048-1052,1054); 2) Господарським Кодексом України (ст. 345); 3) Законом України «Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (ст. 6).Відповідно до них істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту,умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язаньпозичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни іприпинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежневиконання умов договору. При цьому банк як сторона договору повинен додатководотримуватися вимог статті 49 «Кредитні операції» закону України «Про банки ібанківську діяльність»: «Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватисьосновних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможністьпозичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановленихНаціональним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не моженадавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки закредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним подепозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операціїбанк не матиме збитків».
По-друге,кредитний договір має укладатися обов’язково у письмовій формі. Він повиненпідписуватися особами, належним чином уповноваженими на це установчимидокументами, довіреністю і скріплюється печатками. Офіційним підтвердженнямповноважень особи можуть слугувати документи, що підтверджують факт обрання абопризначення керівників підприємства (укладання з ними контракту) та витяг зіСтатуту, що встановлює його повноваження; інші документи, які згідно ззаконодавством підтверджують повноваження представників. При чомунедодержанняписьмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків,окрім тих, що пов’язані з його нікчемністю.
По-третє,учасники кредитних правовідносин повинні мати необхідний об’єм цивільноїдієздатності. Відповідно до статей 91, 92 Цивільного Кодексу Україниправоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення, а набуває вонаправ і обов’язків через свої органи, які діють у відповідності з установчимидокументами і законом. У відповідності зі ст. 34 ЦК України повну цивільнудієздатність має фізична особа, що досягла 18 років (загальні умови).Підтвердженням дієздатності осіб слугують офіційні документи: статут, свідоцтвопро державну реєстрацію, довідка про внесення до ЄДРПОУ для юридичних осіб;паспорт громадянина України чи інший документ, що посвідчує громадянствовідповідно до вимог Закону України „Про громадянство" — для фізичних осіб.Для фізичних осіб-підприємців — паспорт та свідоцтво про державну реєстрацію.Відповідно до ст. 50 ЦК України: «державна реєстрація фізичної особи-підприємцяз видачею відповідного свідоцтва є необхідною умовою здійснення підприємницькоїдіяльності». Надаються їх нотаріально посвідчені копії або копії, виданіорганом, що провів відповідну реєстрацію.
По-четверте,сторони у порядку, встановленому статтями 641-646 ЦК України та ст. 181Господарського кодексу України погоджують вищезазначені істотні умови договору.Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутньогодоговору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору івиражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі їїприйняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про їїприйняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержалапропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповіднодо вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги,виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує їїбажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане впропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийнялапропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про цеособу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в моментодержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Тому, договір є укладенийпісля моменту одержання особою, яка направила пропозицію з усіма істотнимиумовами відповіді про її прийняття.
По-п’яте,волевиявлення учасників угоди повинно бути вільним і відповідати їх внутрішнійволі. Добровільність укладення кредитного договору виявляється у вільномуобранні банку, до якого звертається клієнт, а також вирішення з банком питанняпро можливість оформлення відносин з цим клієнтом; добровільне погодженнямайбутніх прав і обов’язків сторін у рамках закону.
По-шосте,враховуючи підвищений ризик проведення кредитування, варто передбачити удоговорі механізм забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань. Найбільшоптимальними формами слугують застава (іпотека) та банківська гарантія.Правовою основою їх застосування слугують: Цивільний та Земельний кодексиУкраїни, закони України «Про заставу», «Про іпотеку», «Про іпотечнекредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечнісертифікати», «Про іпотечні облігації». У разі неможливості їх застосування –використовується страхування ризику невиконання боржником грошовогозобов’язання. Страхування приводиться у відповідності з Цивільним та Господарськимкодексами України та законом України «Про страхування». Порядок, строки, розмірстрахового відшкодування та інші істотні умови, відповідно до зазначених нормпогоджуються сторонами у встановленому порядку і письмово оформлюються.
Отже,погоджені у встановленому порядку та письмовій формі істотні умови кредитногодоговору гарантують дійсність укладеної між сторонами угоди. Зобов’язання маєвиконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Уразі, якщо в процесі реалізації взаємних прав і обов’язків за договором уоднієї із сторін виникне обґрунтоване бажання змінити одну з істотних умов цясторона повинна враховувати наступне. Відповідно до правил, закріплених устаттях 651-654 ЦК України та ст. 188 Господарського кодексу України зміна тарозірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються,якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає занеобхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про цедругій стороні за договором. Сторона, яка одержала пропозицію про зміну чирозірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиціїповідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони недосягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповідіу встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторонамає право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договірзмінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з днянабрання чинності даного рішення, якщо іншого строку набрання чинності невстановлено за рішенням суду. У разі зміни договору зобов’язання сторінзмінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконаннятощо; у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються з моментудосягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше невстановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Зміна аборозірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюєтьсяабо розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливаєіз звичаїв ділового обороту.
Новецивільне законодавство досить виважено врегулювало договірні відносини, а саме:встановило принцип свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України). Це означає, щосторони є вільними у визначені умов кредитного договору з урахуванням вимогцього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,вимог розумності і справедливості. Досить цікавими є наступні поради. Укредитних договорах, що пропонуються банком клієнту досить часто зустрічаєтьсятака умова, що визначає право банку в односторонньому порядку змінюватипроцентну ставку по наданому кредиту. Проте, сторони є вільними у погодженнівсіх умов, і, згідно ст. 651 ЦК України взаємно можуть погодити недопустимістьодностороннього порядку зміни цієї умови договору.
Приукладенні кредитних угод, як свідчить досвід клієнти досить часто не приділяютьуваги санкціям за невиконання умов договору, що зумовлює негативні наслідки дляостанніх. Тому при підписанні угоди варто звернути на це особливу увагу, запропонувавшиокремі пропозиції по їх зміні, реалізуючі своє право на свободу договору.Сучасний стан ринку банківських послуг, посилення конкуренції у цій сферіпримусить банки проводити більш гнучку договірну політику. І останнє на чомуслід зосередити увагу. Умови сплати штрафів та пені, які встановлюються вкредитному договору повинні відповідати правилам статей 549-552 ЦК України, щоварто перевіряти при їх погодженні. Відповідно до зазначених статейнедопустимим є включення до умов договору можливості нарахування процентів нанеустойку, навіть при наявності прострочення сплати попереднього платежу покредиту і процентам відповідно до графіка. Тобто, пеня нараховується на кожнуокрему суму несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, відповідно до графікувиконання договору.
Актамицивільного законодавства не встановлено прямої заборони на обмеження строкунарахування пені. Стаття 549 лише встановлює, що неустойка обчислюється увідсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен деньпрострочення виконання. У такому разі рекомендуємо, при реалізації свого правана вільне взаємне визначення умов договору обмежити шляхом погодженнянарахування пені певним строком (наприклад: пеня нараховується з дня, колиборжник повинен був виконати грошове зобов’язання або його частину, але небільше ніж за 30 днів).
Як було зазначеновище, кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються напідставі кредитних договорів.
Кредитний договір- це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність міжбанком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договірукладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньомупорядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договорувизначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику бувмінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодоюсторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмірвідсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.
На практицікомерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннямияких є:
1. Опис суб'єктівугоди — визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаютьсяюридичні права сторін, що підписують договір.
2. Опис умовкредитування — вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі тапогашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вноситьпоправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретнийстрок користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, щокредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачаєтьсяна конкретну дату або в розстрочку.
3. Зобов'язанняпозичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користуваннякредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту іпропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ,характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу,що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з такимрозрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витратибанку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувалаотримання відповідного прибутку.
4. Описзабезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору(договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).
5. Обмежувальніумови, до яких відносяться: захисні та негативні.
Захисні статті — це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом діїкредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітнудокументацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарськудіяльність).
Негативні статті- це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отриманнядодаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, наданнягарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня,злиття з іншими компаніями);
6. Правасуб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашеннякредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатисяперенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, правадостроково погашати кредит.
7. Санкції запорушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угодикарається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на сумукредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступноїсуми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись відподальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутствапідприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне засобою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувативитрати на вирішення спорів.
8. Строк набуттяугодою чинності.
9. Можливостізміни умов угоди.
10. Юридичніадреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.
Договірукладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користуєтьсякредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більшкороткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту.Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (датанадходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документівз позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту тасплати відсотків за його користування.
Як свідчитьдосвід розвинених країн, обов'язковим атрибутом кредитних договорів все частішестають деякі «нестандартні» положення, які сприяють виконанню взаємнихдомовленостей сторонами.
В договорахможливі такі розділи, як «Свідоцтва та гарантії», «Санкції за порушення умовпогашення» та інші.
Так, в розділікредитного договору «Свідоцтва та гарантії» все частіше в діловій практицівідмічається, що позичальник має право та повноваження на укладення договору,має свідоцтво про реєстрацію та ліцензію, не має заборгованості по податкам,закладеним активам, крім відомих банку, не порушує будь-яких інших кредитнихдоговорів, які були укладені раніше, та надав повну та правдиву інформацію просвоє фінансове становище.
В розділі«Обмежуючі умови» формулюються правила, яких повинен дотримуватись позичальникпротягом всього періоду користування кредитом: підтримувати визначений рівеньоборотного капіталу та дотримуватись встановленої величини балансовихкоефіцієнтів, регулярно надавати фінансові звіти банку-кредитору тощо.
В розділі«Забороняючі умови» вказані дії, які не повинні здійснюватись позичальником: непродавати та не закладати активи, не покупати акції чи облігації, не братиучасті в злитті.
В розділі«Невиконання умов кредитної угоди» перераховані всі випадки, які підпадають піддане положення. Це — порушення строків платежів по кредитам, оголошенняпозичальника банкрутом.
В розділі«Санкції за порушення умов погашення» знаходять відображення наступніположення: вимога негайної сплати всієї суми боргу, яка залишилася, тавідсотків по ній, надання додаткового забезпечення чи гарантій.
Не всі кредитнідоговори містять вказані розділи та пункти. Та деякі положення — характеристикакредиту, права та обов'язки сторін, порушення зобов'язань та санкції за них — єобов'язково присутніми в договорах, про них ми оговорювали раніше.
В заключнійчастині кредитного договору, як свідчить практика, слід перерахувати наступніреквізити банку-кредитора та позичальника: повне найменування сторін, юридичнуадресу, поштову адресу, телефон. Окрім цього, бажано: відомості про банківськіреквізити сторін (розрахункові та валютні рахунки), ідентифікаційний номерподаткоплатника, реєстраційні реквізити (де, коли була зареєстрована юридичнаособа, серія та номер документа про реєстрацію) — все, що набуває вагомогозначення при пред'явленні позову до контрагента.
Всі вище названівідомості слід обов'язково перевіряти шляхом ознайомлення з наступнимидокументами:
— свідоцтвом прореєстрацію;
— установчимидокументи з усіма змінами та доповненнями, в яких слід звернути увагу направильне написання повного найменування організації, її юридичної адреси такомпетенцію органів управління;
— довідкою збанків про відкриття рахунків;
— положенням профілію чи відділення, якщо договір підписується керівником цього структурногопідрозділу;
— положенням про органуправління, член якого підписує договір;
— наказомкерівника організації про надання одному з директорів права на підписаннядоговору від імені всієї організації;
— довіреністю, наданоюкерівником організації, відповідно до якої відповідальній особі організаціїнадається право на підписання кредитного договору. Довіреність має міститиінформацію про дату її надання та строк дії.
Таким чином,підготовка та укладення кредитного договору потребує кваліфікованої роботикредитора та позичальника.
Поступовийрозвиток законодавчої бази щодо питань кредитування дозволяє банкам тасуб'єктам господарської діяльності уникнути багатьох проблем при укладенні тавиконанні кредитних угод. Але неналежне дотримання вимог чинного законодавствав цій сфері правовідносин до цього часу породжує спори. Тільки розширеннязаконодавчої бази кредитних правовідносин, закріплення її в законодавчомупорядку, однакове та ефективне застосування законодавства сприятиме зменшеннюпорушень вимог законодавства та збитків, обумовлених невиконанням зобов'язань.
2. Поняття тахарактеристика договору експедиції
Перевезення вантажів – це складний процес, позаяк, окрімвласне транспортування, яке і є предметом договору перевезення, зазначеніправовідносини включають у себе цілий комплекс послуг, пов’язаних з підготовкоюта відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем запроходженням і одержанням вантажів тощо.
Самостійність договору експедиції знайшла своє відображенняяк у новому ЦК України, так і у ГК України, що набули чинності 1 січня 2004 р.Безумовно, що нормування транспортно-експедиторських послуг започатку-валоновий розвиток транспортно-експедиторської діяльності в Україні.
Саме з прийняттям нових кодексів вперше у законодавствідається визначення договору експедиції, регламентується порядок укладання івиконання цього договору. Так, ст.ст. 929-935 ЦК України і ст. 316 ГК Українирегламентують питання, пов’язані з договором транспортного експедирування,визначають права, обов’язки та відповідальність експедитора і клієнта, а такожзазначені види транспортно-експедиторських послуг, які експедитори надаютьклієнтам. Відповідно до ст. 929 ЦК України, ст. 316 ГК України за договоромтранспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за платуі за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконаннявизначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.
З метою захисту інтересів вантажовласників(вантажовідправників, вантажоодержувачів) та створення умов для формуванняринкових відносин у сфері транспортно-експедиторського обслуговування ВРУкраїни 1 липня 2004 р. прийняла Закон України «Про транспортно-експедиторськудіяльність» (далі – Закон). Цей Закон визначає правові та організаційнізасади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований настворення умов для її розвитку та вдосконалення. Закон дає визначення такимтермінам, як «транспортно-експедиторська діяльність»,«транспортно-експедиторська послуга», «експедитор», «клієнт», «перевізник»,«учасники транспортно-експедиторської діяльності».
Надання транспортно-експедиторських послуг з організації тазабезпечення перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажуза договором транспортного експедирування експедитори здійснюють відповідно додоручень клієнтів. Так, експедитори за дорученням клієнтів:
· забезпечуютьоптимальне транспортне обслуговування;
· організовуютьперевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземнихдержав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених згідно із вимогамиМіжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»;
· фрахтуютьнаціональні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечуютьїх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об’єктидля своєчасного відправлення вантажів;
· здійснюютьроботи, пов’язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою,сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів тощо.
Наведений перелік видів транспортно-експедиторських послуг неє вичерпним, оскільки експедитор і клієнт, укладаючи договір транспортногоекспедирування, домовляються за всіма істотними умовами договору, досягаючитаким чином порозуміння стосовно предмета договору, прав і обов’язків сторін. Аістотними умовами договору, як відомо, є умови про предмет договору, умови,визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, атакож ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнутозгоди. У разі відсутності хоча б однієї із істотних умов, договір не визнаєтьсяукладеним, а якщо всі істотні умови існують, то договір вважається укладенимнавіть за відсутності інших умов.
Зрозуміло, що для кожного виду договорів існують власніістотні умови. Однак за загальним правилом згідно із ст. 9 Закону істотнимиумовами договору транспортного експедирування є:
· відомостіпро сторони договору;
· найменування,місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстріпідприємств і організацій України (для юридичних осіб-резидентів України), абонайменування, місцезнаходження та держава, де зареєстровано особу (дляюридичних осіб-нерезидентів України);
· видпослуги експедитора;
· вид танайменування вантажу;
· права,обов’язки сторін;
· відповідальністьсторін, зокрема, в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;
· розмірплати експедитору;
· порядокрозрахунків;
· пунктивідправлення та призначення вантажу;
· порядокпогодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
· строк(термін) виконання договору;
· а такожусі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнутозгоди.
За допомогою договору транспортного експедируванняорганізується виробничий зв’язок між експедитором іпідприємствами-вантажовідправни-ками та вантажоодержувачами. Завдяки самедоговірній форми цей зв’язок має впорядний характер.
Якість транспортного експедирування залежить від додержанняправ і виконання обов’язків всіма учасниками транспортно-експедиторськоїдіяльності.
Відповідно до ст. 10 Закону експедитор та клієнт маютьвідповідні права. Так, експедитор з метою забезпечення оптимальноготранспортного обслуговування має право:
· обиратиабо змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, обирати або змінюватипорядок перевезення вантажу, а також порядок виконаннятранспортно-експедиторських послуг, діючи в інтересах клієнта, згідно звідповідним договором транспортного експедирування;
· відступативід вказівок клієнта в порядку, передбаченому договором транспортногоекспедирування;
· навідшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли унього при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювалися в інтересахклієнта;
· притримувативантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту сплати вантажу експедиторуі відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта, або до моментуіншого забезпечення виконання клієнтом його зобов’язань у частині сплатиекспедитору та відшкодування вказаних витрат, якщо інше не встановленодоговором транспортного експедирування;
· неприступати до виконання обов’язків за договором транспортного експедирування доотримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодовластивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації,необхідної для виконання експедитором обов’язків, передбачених договоромтранспортного експедирування.
В свою чергу, клієнт при укладанні договору транспортногоекспедирування має право:
· визначатимаршрут прямування вантажу та вид транспорту;
· вимагативід експедитора надання інформації про перебіг перевезення вантажу;
· давативказівки експедитору, які не суперечать договору транспортного експедируваннята документам, наданим експедитору;
· змінюватимаршрут доставки вантажу і кінцевого вантажоодержувача, завчасно повідомившипро це експедитора, з відшкодуванням витрат на зміну маршруту відповідно додоговору транспортного експедирування.
Слід зазначити, що договором транспортного експедируванняможуть бути передбачені й інші права експедитора та клієнта.
Крім цього, у ст.ст. 11-12 Закону зазначені й основніобов’язки експедитора і клієнта. Так, наприклад, експедитор зобов’язанийнадавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортногоекспедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленомудоговором порядку. Законодавством також передбачено, що клієнт зобов’язанийсвоєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодонайменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, йоговластивостей, умов перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконанняекспедитором своїх обов’язків за договором транспортного експедирування, атакож документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного,санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпеченнябезпечних умов перевезення вантажу.
Крім цього, відповідно до договору транспортногоекспедирування клієнт зобов’язаний сплатити належну плату експедитору, а такожвідшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором вінтересах клієнта з метою виконання договору. Платою експедитору вважаютьсякошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договорутранспортного експедирування. У плату не включаються: витрати експедитора наоплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортногоекспедирування, на оплату зборів (обов’язкових платежів), що сплачуються привиконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витратекспедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб’єктамигосподарювання, що залучалися до виконання договору транспортногоекспедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора приперевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектомдокументів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментівтощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення допункту його призначення, а власне перевезення вантажів супроводжуєтьсятоварно-транспортними документами: авіаційною вантажною накладною; міжнародноюавтомобільною накладною; накладною УМВС; коносаментом та іншими документами,визначеними законами України, складеними мовою міжнародного спілкування залежновід обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться вУкраїні.
Експедитор і клієнт при укладанні договору транспортногоекспедирування можуть передбачити й інші обов’язки. Але за будь-яких умов уразі невиконання або неналежного виконання обов’язків, які передбаченідоговором транспортного експедирування і Законом, експедитор і клієнт несутьвідповідальність згідно з ЦК України, іншими законами та договоромтранспортного експедирування.
Статтями929 ЦКУ, 316 ГКУ та 9 Закону про експедицію встановлено, що за договоромтранспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за платуі за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконаннявизначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.
Окрімтого, договором транспортного експедирування може бути встановлено, щообов’язок експедитора — організувати перевезення вантажу транспортом і замаршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укласти від свого імені або відімені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержаннявантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням.
Договоромтранспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг,необхідних для доставки вантажу.
Приукладенні такого господарського договору сторони зобов’язані в будь-якому разіпогодити предмет, ціну та строк дії договору відповідно до статті 180 ГКУ таст. 9 Закону про експедицію. Причому, відповідно до того самого законодавстваістотними є умови, визнані такими за законом (ст. 9 Закону про експедицію) чинеобхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієїзі сторін необхідно досягти згоди.
ГКУвстановлює важливу для господарських договорів особливість, відповідно до якоїплата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, щовизначаються главою 21 цього Кодексу. Зокрема, ст. 189 ГКУ зазначає, що ціна єістотною умовою господарського договору та вказується в договорі у гривнях.
Лишеу зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися віноземній валюті за згодою сторін. При здійсненні експортних та імпортнихоперацій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні(зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світовогоринку та індикативних цін.
Договіртранспортного експедирування укладається виключно в письмовій формі (ст. 930ЦКУ, ст. 9 Закону про експедицію). При цьому у випадках, коли умовами договорупередбачено вчинення експедитором дій від імені клієнта, останній повинен видатиекспедиторові довіреність.
3. Правовахарактеристика і значення неустойки
Сплатанеустойки у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань підприємств — звичайнаріч в економіці нашої країни. Проте, на практиці та в літературі з неюпов’язано чимало всіляких питань. Це і не дивно, оскільки неустойка має багаторізновидів і нерідко переплітається з такими господарськими операціями, яквідшкодування заподіяних збитків і реальне виконання порушеного зобов’язання.
Основнийнормативно-правовий акт, що регулює договірні відносини є Цивільний кодексУкраїни від 16 січня 2003 року №435-IV (далі – ЦКУ). Відповідно до положень ЦКУдля забезпечення належного виконання зобов’язань за договором сторони можутьпередбачити в умовах договору сплату неустойки стороною винною у неналежномувиконання умов договору іншій стороні.
Відповіднодо п. 1 ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно,які боржник зобов’язаний передати кредиторові у випадку порушення свогозобов’язання. З цього визначення виходить, що неустойка — це додатковезобов’язання, що починає обтяжувати боржника з моменту невиконання або неналежноговиконання ним основного зобов’язання, тобто з моменту порушення боржником правкредитора (але, якщо боржник не визнає такого обтяження, то в подібнихситуаціях необхідне рішення суду).
Навипадок порушення цивільних прав законодавство, насамперед, передбачає різніспособи їхнього захисту. До способів захисту цивільних прав та інтересів судомвідносяться, зокрема, примусове виконання зобов’язання в натурі (називане ще«реальним виконанням»), відшкодування збитків та інші способи відшкодування майновоїшкоди (п. 2 ст. 16 ЦКУ). От під цими «іншими способами» саме і мається на увазісплата неустойки.
Напрактиці найпоширенішими способами захисту цивільних прав є відшкодуваннязбитків і стягнення неустойки. У таких випадках боржник задовольняє майновийінтерес потерпілого, надаючи йому грошову (товарну, майнову) компенсацію йогомайнових втрат. При цьому відшкодування збитків має місце, якщо виплачуванакомпенсація прямо пов’язана з розміром заподіяної шкоди. Стягнення ж неустойкив наявності, коли компенсація пов’язана з розміром збитку або побічно, абовзагалі незалежна від нього. Тому основною формою компенсації заподіяногозбитку є відшкодування збитків, тоді як сплата неустойки провадиться у випадкахпрямо передбачених договором або законом. Справа тут ще і в тому, що збитки єнайбільш істотним і розповсюдженим наслідком порушення цивільних прав.
Способизахисту цивільних прав традиційно підрозділяються на заходи захисту і заходивідповідальності. При цьому якщо реальне виконання є тільки заходом захисту, товідшкодування збитків і стягнення неустойки визнаються ще і заходамицивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань (або «правовиминаслідками порушення зобов’язань», як це зазначено в ст. 611 ЦКУ).
Однакдля неустойки загальні визначення на цьому не закінчуються, оскільки вонавизнається ще й одним з видів забезпечення виконання зобов’язань (п. 1 ст. 546ЦКУ). Таким чином, неустойка — це одночасно і спосіб захисту цивільних прав, іміра відповідальності за їхнє порушення, і спосіб забезпечення виконаннязобов’язань (здійснення прав). У той час як, наприклад, застава абопоручительство — тільки способи забезпечення виконання зобов’язань. Тому дляповного розуміння сутності та призначення неустойки її варто розглянути вкожному з трьох зазначених ракурсів, після чого можна буде зробити відповіднікласифікації.
Стягненнянеустойки та відшкодування збитків, як окремі способи захисту цивільних прав, євиплатами компенсації і, таким чином, протиставляються виконанню зобов’язання внатурі. Справа в тому, що інтерес потерпілої сторони (кредитора) не завжди можебути задоволений у повному обсязі шляхом заміни реального виконання на виплатукомпенсації. У таких випадках кредитор вправі наполягати на тому, щоб йогоконтрагент фактично вчинив так, як передбачено відповідним договором.
Щостосується заходів цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань,то згідно ст. 217 ГКУ правовими засобами відповідальності в сферігосподарювання є господарські санкції, тобто засоби впливу на правопорушника, врезультаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/абоправові наслідки. Це значить, що в особи, що порушила договір, виникаютьдодаткові обтяження, які засновані на примусовій чинності закону і є певнимпокаранням за здійснене правопорушення.
Окремимивидами господарських санкцій є відшкодування збитків і штрафні санкції (п. 2ст. 217 ГКУ). При цьому, відповідно до п. 1 ст. 230 ГКУ, штрафними санкціямивизнаються неустойка, штраф і пеня у вигляді грошової суми.
Статтею 550 ЦКУвизначені підстави виникнення права на неустойку:
1. Право нанеустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданихневиконанням або неналежним виконанням зобов‘язання.
2. Проценти нанеустойку не нараховуються.
3. Кредитор немає права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушеннязобов‘язання (стаття 617 цього Кодексу).
Даліпереходимо до забезпечення виконання зобов’язань за допомогою неустойки (п. 1ст. 546 ЦКУ). Способи забезпечення виконання зобов’язань, взагалі, — цеспеціальні заходи, які або гарантують виконання основного зобов’язанняборжником, або стимулюють боржника до належного виконання своїх зобов’язань.Так, якщо поручительство або, наприклад, застава гарантують виконання основногозобов’язання, то неустойка, на відміну від них, є стимулюючим способом. Це ізрозуміло, оскільки передбачена договором або законом неустойка лише понукаєборжника бути справним, щоб додатково не позбутися певної суми коштів (якправило, меншої, ніж сума основного боргу).
Оскількив ЦКУ правовідносини неустойки включено до Кн. 5 Розд. I «Загальні положенняпро зобов’язання» Гл. 49 «Забезпечення виконання зобов’язання», то неустойка,як і всі інші способи забезпечення зобов’язань, носить зобов’язально-правовийхарактер (тобто неустойка — забезпечувальне зобов’язання).
Згідноп. 1 ст. 547 ЦКУ угода щодо забезпечення виконання зобов’язань здійснюється вписьмовій формі. На практиці це виражається в тому, що угода про неустойкуфіксується або в самому договорі, що встановлює основне зобов’язання (назабезпечення якого направлена неустойка), або в додатковій до нього (або навітьспеціальній) угоді сторін.
Як ібільшість способів забезпечення виконання зобов’язань, неустойка носитьзалежний від основного зобов’язання характер. Це означає, що при недійсностіосновного зобов’язання (п. 2 ст. 548 ЦКУ) або припиненні його дії припиняє своєіснування і неустойка як угода, що його забезпечує.
Тепер,після розгляду неустойки в трьох вищевказаних аспектах, проведемо її послідовнукласифікацію за різними підставами. Залежно від правового джерела встановленнянеустойки вона поділяється на законну та договірну (ст.ст. 551 і 611 ЦКУ).Застосування законної неустойки не залежить від волі сторін і відбувається втих випадках, коли умова про неустойку взагалі не включена до договору або жколи встановлений законом розмір неустойки перевищує розмір договірноїнеустойки. Відповідно до п. 2 ст. 551 ЦКУ розмір законної неустойки,виплачуваної коштами, може бути зменшений за згодою сторін, крім випадків,передбачених законом. За домовленістю сторін можливо також і збільшення розміругрошової неустойки, установленої законом (при відсутності, звичайно, прямоїзаборони в законі). Однак суд вправі зменшити неустойку (законну абодоговірну), але не повністю звільнити боржника від її сплати, якщо розмірнеустойки явно більше розміру збитків, понесених кредитором (п. 3 ст. 551 ЦКУ).
Якщож виходити з предмета неустойки, яким, згідно п. 1 ст. 551 ЦКУ, може бутигрошова сума, рухоме та нерухоме майно, то варто розрізняти неустойку грошовута майнову (останню називають ще «товарною»).
Далігрошова неустойка, з урахуванням способу її вирахування, розчленовується на двапідвиди: штраф і пеню (втім, якщо строго додержуватися змісту ст. 549 ЦКУ, тоштраф може приймати і товарну форму, зобов’язуючи, таким чином, правопорушникапередати кредиторові як компенсацію який-небудь товар на визначену сторонамисуму). Тут відразу необхідно підкреслити, що слова «штраф» і «пеня» — це несиноніми терміну «неустойка», як це іноді стверджується, але саме її різновиду,оскільки в них є як загальні, так і відмітні ознаки. Загальне полягає в тому,що штраф і пеня є грошовими сумами, стягуваними кредитором з боржника увипадках порушення ним зобов’язання.
Розходженняж, повторюємо, складається в способі вирахування неустойки. Так, якщо штраф — це неустойка, однократно обчислювальна у відсотках від суми невиконаного абоненалежно виконаного зобов’язання (п. 2 ст. 549 ЦКУ), то пеня — неустойка,обчислювальна у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошовогозобов’язання за кожний день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦКУ). Прицьому, що дуже важливо, відсотки на неустойку не нараховуються (п. 2 ст. 550ЦКУ). На практиці при складанні господарських договорів до них «забивають»,залежно від конкретних обставин, або штраф, або пеню.
Можебути і їхнє одночасне застосування (наприклад, штраф — за порушення умовзобов’язання щодо якості (комплектності) товарів, що поставляють, (робіт,послуг), а за порушення строків виконання зобов’язання з поставки товарів(робіт, послуг) — пеня за кожний день прострочення, як про це говориться в ст.231 ГКУ на випадок, якщо однією зі сторін договору є державне підприємство).
Щостосується самого обчислення пені, то звичайно застосовується один з двохспособів розрахунку: 1) з використанням річної процентної ставки (тоді вдоговорі фіксується формула «пеня обчислюється за ставкою X% річних (наприклад,15% річних) за весь час прострочення»); 2) з використанням денної процентноїставки (тоді в договорі застосовується формула «пеня обчислюється за ставкою Y%(наприклад, 0,1%) за кожний день прострочення»). Базою для нарахування пені вобох випадках є сума непогашеної заборгованості.
Наприклад,якщо сума простроченого боргу дорівнює 10000,00 грн., а саме простроченнятривало 12 днів, то для першого варіанту пеня складе 48,00 грн. (10000,00 х(0,15/ 365) х 12 = 48,00), а для другого варіанту — 120,00 грн. (10000,00 х0,001 х 12 = 120,00).
Розглядаючиможливості сполучення неустойки з відшкодуванням збитків, можна виділити такічотири види неустойки, як штрафна, залікова, альтернативна та виняткова. Цезагальноприйнята в цивільному праві термінологія, зміст якої досить повнорозкривається за допомогою ст. 624 ЦКУ «Збитки та неустойка».
Штрафнанеустойка (п. 1ст. 624 ЦКУ), установлена за порушення зобов’язання, підлягає стягненню вповному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Тим самим кредиторправомочний вимагати відшкодування повної суми заподіяних йому збитків і,поверх того, сплати неустойки (компенсаційна модель «збитки плюс неустойка»).Це найбільш суворий вид неустойки, застосовуваний на практиці як покарання занайгрубіші порушення договірних зобов’язань (наприклад, у випадку постачаннянеякісних товарів).
Залікованеустойка(п.2 ст. 624 ЦКУ) має місце тоді, коли договором установлено зобов’язаннявідшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.Заліковою вона називається тому, що кредитор вправі вимагати крім неустойки щеі відшкодування збитків у сумі, на яку вони перевищують суму неустойки, і втакий спосіб компенсація збитків здійснюється із заліком неустойки. Сказаномувідповідає модель «неустойка + (збитки — неустойка) = збитки» за умови, щозбитки перевищують суму неустойки (тобто кредитор, по суті, може вимагати відборжника тільки суму збитків, якщо вони перевищують неустойку). Якщо ж збиткименше суми неустойки, то відшкодуванню вони не підлягають і кредитор у такийспосіб може вимагати тільки сплати неустойку. На практиці залікова неустойкавживається найчастіше.
Альтернативнанеустойка (п. 3 ст. 624 ЦКУ), установлена договором, передбачає правопотерпілого кредитора стягнути з боржника або неустойку, або збитки на свійвибір (модель «збитки або неустойка»). У таких випадках кредитори вибирають, якправило, ту з двох компенсацій, що є більшою за розміром.
І,нарешті, якщо договором передбачена виняткова неустойка (п. 3 ст. 624 ЦКУ), товона повністю позбавляє кредитора права на відшкодування збитків (на відмінувід штрафної та залікової). Таким чином, має місце використання компенсаційноїмоделі «тільки неустойка».
Виняткованеустойка також нерідко зустрічається на практиці, оскільки при стягненнінеустойки кредитор не зобов’язаний доводити заподіяння йому збитків. Аджезгідно п. 1 ст. 550 ЦКУ право на неустойку виникає незалежно від наявності вкредитора збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконаннямзобов’язання. (Неустойку, до речі, у свій час і придумали в Європі, щоб з їїдопомогою звільняти кредиторів від необхідності доводити розмір збитків). Однакборжник може бути зацікавлений у доведенні незначності та навіть відсутностізбитків, тому що, повторюємо, у випадках, коли неустойка, що підлягаєстягненню, явно нерозмірна наслідкам порушення зобов’язання, суд вправізменшити неустойку (п. 3 ст. 551 ЦКУ).
Переваги(значення) неустойки:
- сума, на яку можепретендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання боржником, визначеназаздалегідь;
- стягнення неустойки непов'язується з необхідністю доводити розмір заподіяних збитків, а такожпричинний зв'язок між збитками, які можуть виникнути у кредитора, і порушеннямзобов'язання з боку боржника;
- стягнення неустойки неперешкоджає можливому відшкодуванню збитків, якщо кредитор доводив наявністьцих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням;
- неустойка є засобомоперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразупісля порушення зобов'язання швидко стягнути передбачену законом або договоромгрошову суму, яку боржник мав би сплатити незалежно від того, були якісь іншінегативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.
Задача
АТ «Новий світ» подало позов проти ТОВ«Самандр» про стягнення неустойки, передбаченої договором. Однак, договір був загублений позивачем, іпредставити його в засідання господарського суду він не зміг. Відповідач також відмовився представитисвій екземпляр того ж договору, посилаючись на те, що він не зберігся. Позивачдумав, що відсутність у справі договору не може бути підставою для відмови впозові, оскільки мається значна переписка сторін, побічно підтверджуюча наявність угоди про неустойку. Відповідач не заперечувавнаявності угоди про неустойку, але стверджував,що воно не було оформлено письмово, і тому не має юридичної чинності.
Чибуде стягнена неустойка?
Відповідь
Як було зазначенов теоретичній частині контрольної роботи, основний нормативно-правовий акт, щорегулює договірні відносини є Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року№435-IV (далі – ЦКУ). Відповідно до положень ЦКУ для забезпечення належноговиконання зобов’язань за договором сторони можуть передбачити в умовах договорусплату неустойки стороною винною у неналежному виконання умов договору іншійстороні.
Згідноп. 1 ст. 547 ЦКУ угода щодо забезпечення виконання зобов’язань здійснюється вписьмовій формі. На практиці це виражається в тому, що угода про неустойкуфіксується або в самому договорі, що встановлює основне зобов’язання (назабезпечення якого направлена неустойка), або в додатковій до нього (або навітьспеціальній) угоді сторін.
Як ібільшість способів забезпечення виконання зобов’язань, неустойка носитьзалежний від основного зобов’язання характер. Це означає, що при недійсностіосновного зобов’язання (п. 2 ст. 548 ЦКУ) або припиненні його дії припиняє своєіснування і неустойка як угода, що його забезпечує.
Якщодоговору немає – то немає і підстав до сплати про неустойку за договором. Але,залежно від правового джерела встановлення неустойки вона поділяється назаконну та договірну (ст.ст. 551 і 611 ЦКУ). Застосування законної неустойки незалежить від волі сторін і відбувається в тих випадках, коли умова пронеустойку взагалі не включена до договору або ж коли встановлений закономрозмір неустойки перевищує розмір договірної неустойки. Відповідно до п. 2 ст.551 ЦКУ розмір законної неустойки, виплачуваної коштами, може бути зменшений зазгодою сторін, крім випадків, передбачених законом. За домовленістю сторінможливо також і збільшення розміру грошової неустойки, установленої законом(при відсутності, звичайно, прямої заборони в законі). Однак суд вправі зменшитинеустойку (законну або договірну), але не повністю звільнити боржника від їїсплати, якщо розмір неустойки явно більше розміру збитків, понесених кредитором(п. 3 ст. 551 ЦКУ).
Висновок:неустойка може бути сплачена, згідно рішення суду.
Списоквикористаних джерел
1. ГосподарськийКодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
2. Жук Л.А., ЖукІ.Л., Неживець О.М., Господарське право: Навчальний посібник Київ, 2003
3. ЗаконУкраїни «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07. 2004 р. №1955-IV.
4. КонституціяУкраїни від 28 червня 1996 р.
5. Хозяйственноеправо: Учебник / под ред. Мамутова В.К. — К.: Юринком Интер, 2002.
6. Цивільне право:підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. Ч.І. – К.: Вентурі., 1997.– 544 с.
7. Цивільне право:підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. Ч.ІІ. – К.: Вентурі., 1997.– 480 с.
8. Цивільнийкодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
9. ЩербинаВ. С. Господарське право України: Навч. посібник. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 384 с.
10. enbv.narod.ru/text/pravo/gp/
11. www.pravoznavec.com.ua/books/312/14/#chlist
12. http://zakon.rada.gov.ua