УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯБАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
КАФЕДРА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХДИСЦИПЛІН
Курсова робота
З конституційного праваУкраїни
на тему: «КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВАВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»
Виконав студент групи П-93
Паращенко К.І.
Перевірив: Старший викладач
Тимошенко І.В.
Суми 2010
Зміст
Вступ
1. Поняття і особливостіконституційно-правової відповідальності
2. Санкції як форма вираженняконституційно-правової відповідальності
3. Суб’єктиконституційно-правової відповідальності
4. Конституційні делікти якпідстава конституційно-правової відповідальності
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Однією із системо утворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного праває інститут конституційно-правової відповідальності.
Проблемастворення ефективного механізму відповідальності та контролю за діяльністюорганів державної влади не втратила своєї актуальності й сьогодні, особливостосовно вищих органів влади, які здійснюють основні функції держави.
Широка політизація мас, кардинальна перебудова всіх ешелонів влади,рішучий поворот до прогресивних, демократичних відносин і, нарешті,проголошення й розбудова державної незалежності України владно диктуютьнеобхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдянароду України. Одним із таких механізмів і є конституційна відповідальність.
Відповідальністьмає одразу дві площини – політичну і конституційно-правову. А заходивідповідальності покликані забезпечити належне функціонування публічної владияк з погляду неухильного виконання органами влади своїх функцій відповідно достатусу та компетенції, так і з погляду доцільності, ефективності їхніх рішеньта відповідності діяльності інтересам суспільства в цілому. Така подвійністьмети, політичне забарвлення діяльності органів влади призвели до того, щополітична та конституційно-правова відповідальність мають багато спільних рис ічасто об'єднуються одним терміном – конституційно-правова відповідальність.
Дана відповідальність – невід'ємний складовий елемент соціальноївідповідальності особи, асоціацій, різноманітних формальних і неформальнихсуспільних інституцій. Це – особливий вид юридичної відповідальності. Її змісті особливості зумовлені місцем і роллю конституційного права в системінаціонального права України. Вона має багато спільного з іншими видамиюридичної відповідальності.
Актуальністьобраної теми обумовлена тим, що за сучасних умов така відповідальність набуваєособливої ваги і значення, що зумовлено характером політичних, економічних таінших процесів у нашій країні.
Актуальність теми посилюєтьсявиключною важливістю виконання завдання по створенню ефективного правовогомеханізму захисту Конституції, особливе місце в якому займає конституційнавідповідальність.
Мета даної курсової роботиполягає у визначенні: сутності конституційно-правової відповідальності, місцяконституційно-правової відповідальності в системі юридичної відповідальності,її значення, особливостей та специфіки в сучасних умовах існуванняконституційного ладу в Україні. Для реалізації поставлених завдань ми вважаємодоцільним:
1. У першому розділі розкритипоняття конституційно-правової відповідальності, як самостійного виду юридичноївідповідальності, що має особливий політико-правовий характер, проте неототожнюється з політичною відповідальністю. Висвітлити різні критеріїкласифікації конституційно-правової відповідальності, а також розглянути її впозитивному та ретроспективному аспектах.
2. У другому розділівисвітлити форми конституційно-правової відповідальності – санкції, визначившиїх загальну типологію. А також навести приклади класифікації санкцій за різнимипідставами.
3. У третьому розділівизначити коло суб’єктів конституційно-правової відповідальності; для якісного національногорегулювання суспільних відносин у галузі конституційного права запропонувати прийняття закону „Про конституційнувідповідальність”.
4. У четвертому розділіпроаналізувати конституційні делікти як підставу конституційно-правовоївідповідальності (у її ретроспективному аспекті), з’ясувавши специфіку їхоб’єктів, суб’єктів, об’єктивної та суб’єктивної сторін.
1. Поняття іособливості конституційно-правової відповідальності
Як основа всієїправової системи України її Конституція займає пріоритетне місце в системіджерел національного права. Реальність Конституції України, як і конституціїбудь-якої держави, обумовлюється і залежить від втілення її положень у життя.
Механізмреалізації Конституції є складним. Особливу роль в ньому відіграють юридичніінститути та процедури, які забезпечують правову охорону Конституції України[3, 20].
Серед юридичнихінститутів та процедур, які охоплюються механізмом реалізації Конституції тазабезпечують її верховенство у правовій системі України, її правову охорону,важливе місце і роль належить конституційно-правовій відповідальності.
Вона визнана вюридичній науці особливим видом юридичної відповідальності, що виступає як одинз важливих елементів механізму забезпечення правової охорони Конституції.
Зміст, характер,особливості та види конституційно-правової відповідальності обумовлюються,насамперед, провідним місцем та роллю, що належить конституційному правуУкраїни у системі національного права.
Юридичнійвідповідальності, як одному з найважливіших різновидів соціальноївідповідальності, притаманно ряд характерних ознак, основними серед яких,зокрема, є:
— юридичнавідповідальність невіддільна від правопорушення, є його наслідком;
— вона пов'язаназ реалізацією санкцій, встановлених в нормах права.
Отже, юридичнавідповідальність – це регламентована правовим нормами реакція з бокууповноважених суб’єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективнихсуб’єктів), що можуть полягати у недотриманні встановлених законом заборон,невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правовихзобов’язань, завданні шкоди або збитків, виражена у застосуванні до осіб, щовчинили такі діяння, засобів впливу, які тягнуть за собою позбавленняособистого, майнового або організаційного характеру [13, 5].
Конституційно-правовійвідповідальності, як самостійному виду юридичної відповідальності, притаманніриси й ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому. Вона передбачаєнастання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційно-правових відносину разі порушення ними вимог Конституції та інших норм конституційного права. Утой же час конституційно-правовій відповідальності властиві також і специфічніхарактерні ознаки, основними серед яких, зокрема, є такі:
– конституційно-правовавідповідальність спрямована на правову охорону Конституції. Вона виступає якодна з найважливіших складових механізму гарантування реалізації положень Конституції;
– для кожногоконкретного випадку існує власна конституційна процедура. Наприклад, ст. 111Конституції України передбачено порядок усунення Верховною Радою Президента зйого поста в порядку імпічменту, хоча цей порядок визначено у досить загальнихрисах [13, 7];
– розглядуванийвид юридичної відповідальності часто тісно межує з політичною відповідальністю,зокрема, за суб'єктами, підставами її настання, негативними наслідками. Отже,названа відповідальність часто має політичний характер [16, 19-20].
Проте політичнийхарактер конституційно-правової відповідальності проявляється саме щодо тихсуб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана з участю у здійсненніполітичної влади – Президент України, Верховна Рада, народні депутати, КабінетМіністрів, політичні партії та інші інституції.
Разом з тимконституційно-правову відповідальність немає підстав ототожнювати з політичною.Остання не має тих характерних ознак, що притаманні юридичній відповідальності,про які йшлося раніше [5, 86]. Так, порушення норм, які регулюють відносини усфері громадянства, не може мати політичного характеру, оскільки саме вказанеправо не є політичним і реалізація його особою не пов'язана з політичноюдіяльністю. Тому й конституційно-правова відповідальність у даному разі не можемати політичного забарвлення. Те ж саме можна сказати і проконституційно-правову відповідальність, що настає при порушенні норм, якіпередбачають право людини на освіту, на охорону здоров'я, на шлюб, на житлотощо.
Виходячи звикладеного, можна сформулювати наступне визначення поняттяконституційно-правової відповідальності:
Конституційно-правовавідповідальність – самостійний, встановлений в нормах конституційного праваУкраїни вид юридичної відповідальності, спрямований, насамперед, на забезпеченняправової охорони Конституції України, який передбачає необхідність длясуб'єктів конституційного правопорушення відповідати за свою юридично значимуповедінку, що реалізується у сфері конституційно-правових відносин [15, 93].
Кравченковизначає конституційно-правову відповідальність як особливий вид юридичноївідповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєнняконституційно-правового делікту та яка знаходить вияв у передбаченихконституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційногоделікту [8, 28].
У літературііснують й інші визначення даного поняття, що розкривають різні ознакивідповідальності [2, 49; 17, 4].
Специфічніхарактерні ознаки та риси, властиві конституційно-правовій відповідальності,обумовлюють доцільність її класифікації на певні види.
Критерії такоїкласифікації різні. Вона може поділятися на види, зокрема, залежно:
а) від джерел, уяких передбачено відповідальність за порушення норм конституційного права;
б) від правовихінститутів, на котрі поділяється сукупність конституційно-правових норм;
в) від суб'єктівконституційно-правової відповідальності, тобто від того, хто може притягатисядо неї;
г) від підставрозглядуваної відповідальності, тобто від того, за що повинен нестивідповідальність суб'єкт конституційного правопорушення;
д) від інстанцій,тобто від того, перед ким передбачена відповідальність суб'єкта такогоправопорушення. Поділ зазначеної відповідальності на види може здійснюватисятакож за формами контролю, які застосовуються з метою забезпечення додержаннявимог, що містяться в нормах конституційного права, особливостямиконституційних правопорушень та специфікою мір відповідальності за них.
У юридичнійлітературі конституційно-правову відповідальність прийнято також розглядати удвох аспектах – позитивному та ретроспективному. Залежно від цього виділяютьсявідповідно два її види – позитивна та ретроспективна конституційно-правовавідповідальність. Позитивною прийнято вважати відповідальну поведінку,відповідальне ставлення суб'єкта конституційно-правових відносин до своїхобов'язків, належне їх виконання. На мою думку, підставами такоївідповідальності є належне здійснення суб'єктом конституційних правовідносинпевних функцій. Отже, державний орган, посадова особа несуть відповідальністьвже тому, що до цього зобов'язує їх правовий статус.
Ретроспективноювважається конституційно-правова відповідальність, протиправні дії абобездіяльність якої мали місце в минулому, її підставою є вчиненняконституційного правопорушення [2, 8-9].
Щодо класифікаціїконституційно-правової відповідальності за останнім критерієм, то в юридичнійлітературі немає єдиної думки. Якщо розглядати юридичну відповідальність якявище загально соціальне, котре, зокрема, передбачає сумлінне виконанняспецифічного юридичного обов'язку, то, очевидно, є підстави для виділеннятакого її виду як позитивна юридична і, в тому числі, конституційно-правовавідповідальність. В даному разі йдеться не про відповідальність заправопорушення, а про правомірну поведінку, яка характеризується відповідальнимставленням суб'єкта до покладених на нього обов'язків.
Що ж стосуєтьсяретроспективної відповідальності, то вчинення правопорушення не завжди єобставиною, яка мала місце в минулому. Воно може продовжуватися, тривати. Томунемає переконливих підстав для того, щоб вважати відповідальність за вчиненняправопорушення відповідальністю за минуле, тобто ретроспективною. Це, швидше,негативна реакція суб'єкта правовідносин, уповноваженого контролюватидодержання вимог права, на діяння суб'єкта, що порушує правові приписинезалежно від того: мало таке місце в минулому чи воно продовжується, триває.
Дуже важливоюособливістю конституційно-правової відповідальності є перенесення “центрутяжіння” з ретроспективного аспекту на позитивний. Ретроспективнавідповідальність настає лише в тому випадку, коли “не спрацював” механізмактивної відповідальності.
У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність,а ретроспективна грає роль допоміжної, хоча далеко не другорядноївідповідальності. Співвідношення ретроспективного і позитивного аспектівполягає в тому, що домінуюча позитивна відповідальність не може існувати безретроспективної відповідальності, яка настає лише тоді, коли для цього єнормативна основа, тобто пряма вказівка в законі.
2. Санкції як форма вираженняконституційно-правової
відповідальності
конституційнийправовий відповідальність санкція делікт
Санкція є обов’язковим атрибутомретроспективної юридичної відповідальності, в даному відношенніконституційно-правова відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідновказати на те, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деякихсанкцій [5, 87].
У правовій державі в основупобудови системи державних органів покладено принцип розподілу влади. Данийпринцип, закріплений і у Конституції, зокрема, ст. 6 визначає, що „Державнавлада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу тасудову”. Основою даного принципу є механізм стримувань та противаг, який фактичнозакріплюється в санкціях норм Конституції – норм прямої дії, які в свою чергувизначають певні види конституційно-правової відповідальності.
Перед тим, як безпосередньозвернутися до санкцій, які передбачають відповідальність окремих суб’єктів конституційногоправа, необхідно назвати їх загальну типологію, оскільки до кожногоокремого суб’єкта можна застосувати й декілька з нижченазваних загальних видівсанкцій [9, 90]:
1) скасування незаконнихактів (примусова ліквідація правовідносин, що незаконно виникли, відновленняпорушеного правопорядку та ліквідації спричиненої шкоди);
2) рішення голів місцевихдержавних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України можутьбути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державноїадміністрації вищого рівня. (ч. 8 ст. 118 Конституції України);
3) призупинення дії актівдержавних органів;
4) визнання результатіввиборів, референдумів, інших голосувань недійсними;
5) дострокове припиненняповноважень органів державної влади;
6) дострокове переформуванняорганів, звільнення з посади; (ст. 122 ч. 1)Верховна Рада Україниможе висловити недовіру Генеральному Прокуророві України, що має наслідком йоговідставку з посади;
7) позбавлення юридичної силидій, які не відповідають вимогам конституційно-правових норм;
8) процесуальні санкції,передбачені регламентами.
Тут слід відмітитинадзвичайно важливий в сучасних умовах такий факт: Конституція проголошує (ст.8, ч. 2, 3), що норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду длязахисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо напідставі Конституції України гарантується. Це також означає, щовідповідальність за санкціями Конституції та (на другому місці) законституційними законами безпосередня; такий принцип закріплюється вперше вісторії українського конституціоналізму. В радянський період акти і розпорядженнявладних органів часто не тільки не відповідали Конституції, а й протирічили їй;застосовуючи деякі види юридичної відповідальності, іноді не зважали напершочергову роль відповідальності за Конституцією, просто замінюючи її(наприклад Кодекс законів про працю).
На думку Кравченка В.В.,пріоритетне значення має класифікація форм конституційно-правовоївідповідальності за характером негативних наслідків санкції. Аналіз КонституціїУкраїни та інших джерел конституційного права України містить норми, якіпередбачають конституційно-правову відповідальність, дозволяє зробити висновок,що за цією підставою конкретні форми конституційно-правової відповідальностіможна систематизувати таким чином:
1. Дострокове припиненняповноважень органів публічної влади та їхніх посадових осіб, зокрема:
– усунення Президента Україниз поста Верховною Радою України в порядку імпічменту – ст. 111 КонституціїУкраїни;
– дострокове припиненняповноважень Верховної Ради України Президентом України – п. 8 частини першої ст. 106 Конституції України;
– прийняття Верховною РадоюУкраїни резолюції недовіри Кабінету Міністрів України – ст. 87 КонституціїУкраїни;
– звільнення ПрезидентомУкраїни з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурораУкраїни – п. 1 частини першої ст. 106 Конституції України;
– дострокове припиненняповноважень народного депутата України – ст. 81 Конституції України;
– відставка КабінетуМіністрів України або окремих його членів – ст. 115 Конституції України;
– дострокове припиненняповноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальноюгромадою – ст. 75 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” тощо.
2. Скасування, зупиненняактів органів публічної влади та їхніх посадових осіб, накладання на них вето,зокрема:
– зупинення ПрезидентомУкраїни дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідностіКонституції України з одночасним зверненням до Конституційного суду Українищодо їх неконституційності – п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України;
– скасування ПрезидентомУкраїни актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим – п. 16 ч. 1 ст. 106Конституції України;
– визнання КонституційнимСудом України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актівПрезидента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів ВерховноїРади Автономної Республіки Крим (повністю або їхніх окремих положень)неконституційними – ст. 152 Конституції України;
– накладання ПрезидентомУкраїни вето на закони, прийняті Верховною Радою України, – ст. 94 КонституціїУкраїни;
– зупинення рішень органівмісцевого самоврядування – ст. 144 Конституції України тощо.
3. Встановлення обмежень щодореалізації окремих конституційних прав і свобод відповідними суб’єктамиконституційного права, зокрема:
– заборона утворення ідіяльності об’єднань громадян – ст. 37 Конституції України;
– відмова в реєстраціїкандидата (кандидатів) у депутати – ст. 62 Закону України „Про вибори народнихдепутатів України”;
– скасування реєстраціїкандидата (кандидатів) в депутати – ст. 64 Закону України „Про вибори народнихдепутатів України”;
– втрата громадянстваУкраїни, скасування рішення про оформлення набуття громадянства України (статті19, 21 Закону України „Про громадянство України”);
– позбавлення статусу біженця– ст. 15 Закону України „Про біженців” тощо [8, 30-32].
Влітературі відповідальність у сфері дії конституційного права інколиототожнюється із санкціями.
Таким чином, конституційнісанкції передбачають відповідальність за минуле, вони застосовуються лише занормативною підставою за вчинене правопорушення.
3. Суб’єктиконституційно-правової відповідальності
Визначення коласуб’єктів, на яких поширюються заходи конституційно-правової відповідальності,– невід’ємний компонент конституційно-правової моделі досліджуваного інституту.В узагальненому вигляді перелік таких суб’єктів в основному збігається з коломсуб’єктів, які беруть участь у конституційно-правових відносинах. Це – державніоргани, які уособлюють законодавчу, виконавчу та судову гілки влади, посадовіособи, службовці, громадяни України, іноземці, особи без громадянства,недержавні органи та об’єднання, органи місцевого самоврядування, котрівиступають учасниками конституційно-правових відносин. Необхідно разом з тимпідкреслити, що проблема переліку суб’єктів конституційно-правовоївідповідальності потребує подальших досліджень, що обумовлюється дискусійністюбагатьох питань, невизначеністю тих чи інших суб’єктів суб’єктами, відноснояких можливе застосування заходів конституційно-правової відповідальності [11,22-24].
На особливу,самостійну увагу заслуговує Президент, який є загальновизнаним суб’єктомконституційно-правової відповідальності [12, 3-18].
Щодо питань, якітрактуються неоднозначно, виключно важливими і актуальними є питання, пов’язаніз конституційною відповідальністю в системі народного представництва [10, 94].Вони включають відповідальність народу, парламенту, депутатів.
Виокремимопарламент. Непроста, дискусійна проблема найвищого представницького органу васпекті конституційної відповідальності розглядається та вирішується зурахуванням доктрини побудови державної влади. Один з перших радянськихдослідників державно-правової відповідальності С.А. Авак’ян в середині 70-хроків ХХ ст. писав, що народ, держава та вищі представницькі органи берутьучасть у реалізації конституційної відповідальності. Вони вправі застосовуватиконституційно-правові санкції щодо інших суб’єктів, проте самі не можуть бутиоб'єктами застосування подібних заходів, оскільки нема таких суб'єктівдержавно-правових відносин, які стоять вище народу, держави та національнихорганів народного представництва [1, 18].
З теоретичноїточки зору, проблема парламенту як суб'єкта конституційної відповідальностірозглядається та вирішується з урахуванням доктрини організації державноївлади. Згідно з Конституцією УРСР 1978 р. Верховна Рада УРСР конституюваласьнайвищим органом державної влади (ст. 97). Відповідно до ст. 113 воназдійснювала контроль за діяльністю всіх підзвітних їй державних органів.Верховна Рада входила в єдину систему рад, які становили політичну основу, іочолювала цю систему.
Завдяки побудовіВерховної Ради УРСР на базі доктрини її суверенітету Основний Законзабезпечував та гарантував її верховенство в системі державних органів. ТомуВерховна Рада могла застосовувати заходи конституційної відповідальності щодосуб'єктів цієї відповідальності. Проте сама Верховна Рада не була об'єктомсанкцій конституційної відповідальності. Адже доктрина суверенітету найвищогопредставницького органу народу виключала існування такого органу, котрий бистояв над Верховною Радою і мав би право застосовувати щодо неї заходиконституційної відповідальності.
Відмова відпринципу побудови державної влади на основі суверенітету Верховної Ради ісприйняття принципу її організації на базі поділу влади змінили становищеВерховної Ради України в системі державної влади. Згідно з Конституцією УкраїниВерховна Рада України – не тільки суб'єкт, котрий повноважний застосовуватисанкції конституційної відповідальності до відповідних суб'єктівконституційно-правових відносин у випадках порушення ними або невиконанняКонституції і законів, але й сама може ставати об'єктом застосування визначенихзаходів конституційної відповідальності. Так, згідно зі ст. 90 Конституції,Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради,якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можутьрозпочатись. Конституційний Суд України вправі прийняти рішення, відповідно доякого прийнятий парламентом закон не відповідає Конституції (ст. 152), котремає остаточний характер, тобто закон перестає бути чинним актом.
В цілому ж, напереконання Л. Кривенко, безперечним є сприйняття народного представництва якявища, яке наскрізь повністю пройняте категорією відповідальності, оскільки всясистема народного представництва будується на політичній і частково моральнійдовірі [11, 23]. А там, де існує довіра, стверджує М.О.Краснов, – там органічновиникає питання про відповідальність того, кому довіряють, перед тим, хтодовіряє [10, 94].
Створенняцілісного, завершеного механізму конституційної відповідальності потребує такожконституювання та організації спеціального судового органу, який би вирішувавсправи щодо порушення Конституції та інших актів конституційного правасуб'єктами конституційно-правових відносин. Таким органом, думку Л.Кривенко,може бути Державний Суд України. Конституційно має бути визначений склад новогосудового органу. Деяким орієнтиром, очевидно, можна вважати польський варіант.Ст. 199 Конституції Польщі [6, 693-744] закріплює наступний склад ДержавногоТрибуналу: голова, 2 заступника голови та 16 членів, котрі обираються Сеймом нез числа депутатів та сенаторів на час повноважень Сейму. Заступники ГоловиТрибуналу, а також не менше половини членів Державного Трибуналу повинні матикваліфікацію, яка необхідна для того, щоб обіймати посаду судді. ГоловоюДержавного Трибуналу Конституція закріплює Першого Голову Верховного Суду.Таким чином, Державний Трибунал легітимується Сеймом. При цьому слідпідкреслити, що Першого Голову Верховного Суду, який відповідно до ст. 198Конституції є Головою Державного Трибуналу, призначає Президент Польщі з числа кандидатів,представлених Загальними Зборами Суддів Верховного Суду (ст. 183).
Конституціягарантує незалежність членів Державного Трибуналу при здійсненні функції суддіДержавного Трибуналу та їх підкорення лише Конституції і законам (ст. 199).
Повне та всебічнезабезпечення організації і функціонування механізму конституційноївідповідальності вимагає, крім конституційних основ, розроблення і прийняття наконституційному фундаменті спеціального закону «Про конституційнувідповідальність в Україні». Така пропозиція сформульована щодо однойменногоінституту в Російській Федерації [4, 37].
Ми погоджуємосьіз думкою Колосової, що створенню якісного національного регулюваннярозглядуваних суспільних відносин сприяло б прийняття МіжпарламентськоюАсамблеєю СНД рекомендаційного модельного закону про конституційнувідповідальність, у розробленні якого мають взяти участь представникинезалежних держав, в тому числі України.
4.Конституційні делікти як підстава конституційно-правової
відповідальності
В сучасній Україні,з одного боку, стає очевидною невідповідність деяких положень КонституціїУкраїни цілям та завданням демократичних реформ, посилюється публічна критика івимоги її зміни; з іншого, не менш очевидно, що за умов законності іправопорядку неприпустимий розрив між Конституцією України і суспільноюпрактикою. Реалізація державної влади, можлива лише на основі КонституціїУкраїни у формах і методами, передбачених у ній. Деформована конституційнаправосвідомість створює квазіконституційний простір, в якому громадяни,посадові особи, деякі державні та суспільні структури звільняють себе віддотримання вимог Конституції України, діють на власний розсуд. За всі ці діїпередбачена відповідальність, зокрема, конституційно-правова, – це застосуваннясанкцій до осіб та органів, які порушують принципи та норми конституційногозаконодавства.
Українські тазарубіжні вчені поняття „відповідальність” визначають як двоаспектні: впозитивному та ретроспективному значеннях. Щодо конституційно-правовоївідповідальності позитивний аспект виявляється як відповідальна поведінка,підпорядкованість, юридична компетентність. Підставами позитивноївідповідальності є виконання суб’єктом конституційних правовідносин певнихфункцій. Позитивна відповідальність, як зазначав В.Ф. Мелащенко, „характерна йтим, що нерідко важко визначити формалізовані критерії для оцінки поведінкизазначених суб’єктів” [16, 19-20]. Іноді ці категорії та оцінки у законі нефіксуються взагалі, хоча ними можуть бути такі критерії, як бездіяльністьпосадової особи, невиконання поставлених цілей і завдань, неефективна роботапевних органів тощо [1, 17].
Ретроспективнийаспект конституційно-правової відповідальності пов’язаний із застосуваннямспеціальних засобів впливу. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативнаоснова, тобто пряма вказівка на таку відповідальність зазначається взаконодавстві, а фактичною підставою конституційно-правової відповідальності вретроспективному плані є вчинення конституційного правопорушення (делікту) [18,3].
Необхіднопідкреслити, що суб’єкт конституційного права не може бути притягнений доретроспективної відповідальності згідно з підставами відповідальностіпозитивної, і навпаки. Водночас існування позитивної відповідальності єпередумовою (але не підставою) ретроспективної відповідальності вконституційному праві.
Отже,конституційний делікт є підставою конституційно-правової відповідальності лишев її ретроспективному аспекті, а не конституційно-правової відповідальностівзагалі.
В конституційномузаконодавстві відсутнє поняття конституційного делікту, тому його не можливовизначити за аналогією з критерію правопорушення в інших галузях права. Так,правопорушення – це діяння (дія чи бездіяльність), винне, суспільно небезпечне,протиправне і передбачене в законі як підстава юридичної відповідальності.Порівнянням фактичної поведінки з правовим імперативом встановлюється наявністьчи відсутність правопорушення. Це його зовнішня сторона. У широкому соціальномуконтексті правопорушення виступає порушенням соціальних інтересів та справедливості.Ці оцінки та висновки з певним коригуванням відносяться і до конституційнихделіктів [14, 12].
Підставою длянастання конституційно-правової відповідальності є поведінка, що порушуєпринципи та норми саме конституційного права і при цьому не є злочином,адміністративним, дисциплінарним чи цивільним правопорушенням. Ще однаспецифічна риса конституційного делікту – це його політичний характер, оскількиконституційні відносини пов’язані з такими явищами як держава, політика, влада.Таким чином, ми можемо дати визначення конституційному делікту як протиправноговинного діяння (дії чи бездіяльності) суб’єкта конституційного прав, що являєсобою сукупність конкретно-визначених складових елементів, має політичнийхарактер, порушує норми та принципи конституційного права і є підставою длянастання ретроспективної конституційно-правової відповідальності [18, 4].
Об’єктомконституційного правопорушення є певна група суспільних відносин, щорегулюються саме цією галуззю права, які є характерними лише для конституційнихправопорушень.
Таким чином,об’єктом конституційного делікту є певна частина суспільних відносин, щорегламентуються цією галуззю права і суттєво відрізняються від суспільнихвідносин, які є об’єктами правопорушень в інших галузях права. Специфікаоб’єктів конституційного правопорушення, на думку Д.Т. Зражевської, полягає утому, що ними є передумови конституційної законності, які призводять дозастосування конституційно-правової відповідальності [ 2, 51-54].
Отже, специфікоюконституційних правопорушень є те, що вони майже завжди пов’язані з посяганнямна суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення влади державнимиорганами. Об’єктом правопорушення можуть бути також відносини у сферіздійснення влади виборцями (наприклад, порушення процедури виборів). Розглянутаспецифіка об’єкта виявляється і при вчиненні правопорушення депутатом.Порушення суб’єктом свого обов’язку або повноважень означає посягання направомочність та заподіяння шкоди діяльності законодавчого органу, тому щостворюється небезпека дезорганізації роботи окремих його ланок.
В.О. Лучин об’єктконституційного делікту окреслює дещо по-іншому. Він зазначає, що конституційнеправопорушення посягає на суспільні відносини, які регулюються та охороняютьсяКонституцією України [14, 13]. Ці відносини опосередковують вищі соціальніцінності, якими є людина, її права та свободи, народовладдя, суверенітетдержави, цілісність та недоторканість її території, здійснення державної владина засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, ідеологічна таполітична багатоманітність тощо. В загальному вигляді об’єктом конституційногоделікту, за визначенням В.О. Лучина, є конституційний лад та його найважливішіелементи, у тому числі конституційна законність та правопорядок.
Таким чином,особливістю конституційного делікту є те, що його об’єкт знаходиться у сферіреалізації владовідносин і опосередковує вищі соціальні цінності, визначені вКонституції України.
Об’єктивнасторона правопорушення характеризує зміни в зовнішньому середовищі, заподіянісуспільно небезпечною поведінкою суб’єкта. Даний елемент складу правопорушеннявизначає об’єктивні ознаки протиправної поведінки, визначення яких у юридичнійлітературі є різним. В одному випадку, до них відносять лише шкідливі наслідкита причинний зв’язок між ними і діянням правопорушника; у другому – додають щей саме протиправне діяння особи; у третьому – діяння, способи дії йбездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв’язок між ними. Останняпозиція, хоча вона й більш повно охоплює риси об’єктивної сторони, не єбеззаперечною. Протиправність діяння полягає у його юридичній забороненості.
Конституційнимправопорушенням може бути як дія, так і бездіяльність. При цьому бездіяльністьможе бути визнана такою лише за умови невиконання суб’єктомконституційно-правової відповідальності покладених на нього обов’язків і невчинення ним дії, які повинен був вчинити. Прикладом такої деліктноїбездіяльності є повна відчуженість, байдужість, неприйняття належнихконституційних заходів.
Об’єктивною стороноюконституційного делікту є протиправна поведінка суб’єкта, що не відповідаєвимогам конституційного права. Його особливістю є те, що законодавець узагальному вигляді, шляхом вказівки на родові ознаки, визначає об’єктивніпідстави конституційно-правової відповідальності. В конституційному праві прибагатоманітності проявів неправомірної поведінки спостерігається, як правило,узагальнене окреслення об’єктивної сторони. Це пояснюється тим, що до сфериправового регулювання входять норми морально-політичного змісту. Ця особливістьнадає можливість говорити про політичний характер конституційно-правовоївідповідальності, оскільки вона становить собою формалізацію критеріївполітичної оцінки поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин якналежної поведінки суб’єкта конституційного права: незастосуванняконституційно-правової норми, неналежне застосування конституційно-правовоїнорми, що має вираження у недостатньо ефективній реалізації принципів норми,пряме порушення конституційно-правової норми.
Поряд ізненалежною поведінкою в деяких складах правопорушень у сфері конституційногоправа існує необхідність доказу факту настання шкоди і наявності причинногозв’язку з порушенням норми [1, 22]. Серед найтиповіших порушень можна назватиперебільшення державними органами чи їх посадовими особами своїх повноважень;прийняття рішення хоча і в межах компетенції, але за відсутності потрібногокворуму; недотримання зовнішньої форми прийнятого рішення; недотриманняпосадовими особами правил щодо несумісності тощо. Всі ці та інші об’єктивніпідстави відповідальності законодавець передбачив у загальному вигляді.
Щодоконкретизації родових (загальних) ознак об’єктивної сторони конституційногоделікту в науці існує дві точки зору: конкретизація неможлива з огляду на рядобставин і друга – можлива, потрібна, вона деякою мірою існує. Щодо першоїпозиції, то її дотримується Д.Т. Шон, який зазначає, що питання конкретизаціїпідстав конституційно-правової відповідальності є складним, а його вирішення єчасто нереальним. Багато положень Конституції України носять досить загальнийхарактер і потім конкретизуються у галузевих джерелах права. Тому дати точнийперелік обставин, які можуть бути підставою конституційно-правовоївідповідальності, просто неможливо. Потрібно також враховувати складністьдіяльності вищих посадових осіб при здійсненні ними державної влади [19, 39]. Н.М.Колосова ж вважає відсутність чітких юридичних підстав у кожному конкретномувипадку як прогалину у конституційному законодавстві, яку скоріше потрібно усунутиприйняттям спеціального закону „Про конституційно-правову відповідальність”,або як свідчення того, що це суто політична відповідальність (яку потрібновідрізняти від конституційно-правової) [5, 88]. Н.А. Боброва і Т.Д. Зражевськау своїй монографії наводять думку, що в межах родових ознак можлива і бажанаконкретизація, яка відбувається двома шляхами: зазначення на соціальнонеобхідній поведінці суб’єктів конституційного права і на соціальнонеприпустимій їхній поведінці [2, 64].
Отже,особливостями об’єктивної сторони конституційного делікту є:
— по-перше, те,що вона визначається шляхом вказівки на родові ознаки, визначених вузагальненій формі;
— по-друге, узв’язку з тим, що в конституційному праві відсутні чітко визначені критеріїскладу правопорушення (як, наприклад, у кримінальному праві), його об’єктивнасторона закріплюється у конкретній регулятивній нормі, яка визначає правовеположення винного суб’єкта.
Що ж донаступного елемента – суб’єкта конституційного правопорушення – це всі суб’єктиконституційного право відношення, тобто конкретні соціальні індивіди, соціальніутворення та спільноти, які не тільки мають права і обов’язки, встановленіконституційними нормами, але і реалізують їх у правопорушенні. Суб’єктамиправопорушення, які мають нести юридичну відповідальність, можуть бутиделіктоздатні фізичні особи чи організації, посадові особи, державні тасуспільні інституції [15, 94]. Коло суб’єктів конституційно-правовоївідповідальності слід розширити на підставі ч.2 ст. 19 Конституції України, вякій закріплено, що „органи державної влади та органи місцевого самоврядування,їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та успосіб, що передбачені Конституцією та законами України” [7]. Таким чином, всіоргани та особи, зазначені в ч. 2 ст. 19 Конституції, можна визнати суб’єктамиконституційно-правової відповідальності.
Самостійнимсуб’єктом конституційно-правової відповідальності слід визнати і державу вцілому. Такий висновок випливає із аналізу ст. 3 Конституції України: „Держававідповідає перед людиною за свою діяльність” [18, 6]. Т.Д.Зражевська до осіб,які не мають деліктоздатності в сфері конституційно-правової відповідальності,відносить народ, націю, державу в цілому. Н.А.Боброва до цих суб’єктів додаєпредставницькі органи держави (як загальнодержавні, так і місцеві) [2, 66].Щодо можливості конституційно-правової відповідальності держави Н.М.Колосовависуває тезу, що держава повинна нести конституційну правову відповідальністьза виконання офіційно взятих на себе зобов’язань у тому разі, коли в результатіцього заподіяно будь-кому шкоду. Так, ст. 3 Конституції України проголошує:„Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язкомдержави”. Тому невиконання взятих на себе зобов’язань у цій сфері повинно тягтиїї конституційну відповідальність [5, 89].
Отже, аналізположень Конституції України дозволяє окреслити наступні суб’єктиконституційно-правової відповідальності:
— державаУкраїна;
— посадові особиорганів державної влади;
— органи місцевогосамоврядування;
— депутатимісцевих рад;
— сільські,селищні, міські голови та інші посадові особи органів місцевого самоврядування;
— громадяниУкраїни;
— політичніпартії;
— громадськіорганізації;
— іноземнігромадяни та особи без громадянства;
— засоби масовоїінформації;
— адміністративно-територіальні одиниці.
Суб’єктивноюстороною складу правопорушення є передусім вина, яка відображає певне внутрішнєпсихічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків.Вина є необхідною суб’єктивною підставою відповідальності у конституційномуправі. Що ж до змісту вини в конституційних правовідносинах, то вона маєособливість, яка зумовлюється політичним характером цієї галузі права. Вина вконституційному праві – поняття не лише психологічне, а й соціально-політичне.Цим пояснюється те, що суб’єкти конституційного права несуть відповідальністьперед державою та суспільством за несумлінне ставлення до реалізації свогостатусу.
Як вважає Д.Т. Шон,специфічною рисою конституційно-правової відповідальності є те, що вона настаєяк за правопорушення, так і за його відсутності. Вимога обов’язкової наявностівини у скоєнні конкретного правопорушення, на його думку, звузила б діапазонзастосування конституційно-правової відповідальності та перекрутила б їїсоціальне призначення [19, 38]. Конституційно-правова відповідальністьнеможлива без вини. Так звані „особливі випадки відповідальності без вини” абоне є відповідальністю взагалі, або тут специфічною є сама вина [14, 14].
Соціально-політичнийаспект суб’єктивної сторони правопорушень у конституційному праві залежить відхарактеру суб’єктів правопорушень. У випадку, якщо такими суб’єктами виступаютьфізичні особи, то у змісті цього елемента конституційного делікту важливе місценалежить психічному ставленню особи до своїх протиправних дій та їх можливихшкідливих наслідків. Психічне ставлення може бути виражене в одній із формвини: умислу чи необережності. Багато конституційних деліктів можуть бутискоєні як з умислу, так і з необережності, але склад деяких конституційнихделіктів припускає, що вони можуть бути вчинені лише у формі умислу, наприклад,захоплення влади або присвоєння владних повноважень, перевищення повноваженьПрезидентом України тощо.
Виникає питаннящодо співвідношення вини колективу та посадових осіб. У діючому законодавствіпередбачені випадки, коли за протиправні та винні дії своїх працівників,здійснені у межах службових повноважень, відповідають організації як за власніпорушення. Однак, це ні в якому разі не свідчить про перекладаннявідповідальності індивіда на колектив. У тих випадках, коли закон передбачаєпокладання вини окремих працівників на орган, відповідальність несуть обидвасуб’єкти: індивід і колектив.
Поряд із виноюсуб’єктивну сторону характеризують такі факультативні ознаки, як мотив і ціль.Так, створення і діяльність громадських об’єднань стає конституційним деліктомлише за умови, якщо останні мають заборонені цілі, передбачені ст. 37Конституції України. Таким чином, значення вини полягає в тому, що конституційнеправо виходить із принципу відповідальності особи лише за наявності вини увчиненні конкретного правопорушення. На конституційному рівні склади деліктіввикладаються переважно в самому загальному вигляді, інколи як антитезапозитивним конституційним настановам. Водночас необхідно підкреслити, що лишеза наявності складу конституційного делікту, навіть в урізаному вигляді, особа,яка його скоїла, може бути притягнена до конституційно-правовоївідповідальності.
Таким чином,конституційне право характеризується наявністю не лише свого спеціальногопредмета і методу, а й спеціальної гарантії реалізації норм та принципів, тобтоконституційно-правової відповідальності, підставою якої (в ретроспективномуаспекті) є конституційний делікт [18, 8].
Висновки
Отже, дослідившитематику даної роботи, ми з’ясували сутність поняття конституційно-правовоївідповідальності, як особливого виду юридичної відповідальності, що маєскладний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правовогоделікту та знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормамиособливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційного делікту.
У результатідослідження ми встановили, що конституційно-правова відповідальність посідаєважливе місце у системі юридичної відповідальності, а також розкрили її особливостіта специфіку в сучасних умовах існування конституційного ладу в Україні.
Актуальністьобраної теми підтверджується існуванням реальної необхідності розвиткуконституційно-правової відповідальності, яка набула особливого значення востанні роки у зв’язку, перш за все, з недосконалістю функціонування вищихдержавних органів, які керують політикою держави (саме для ліквідації цьогонегативного фактору необхідно встановити потужну систему конституційної відповідальності).По-друге це питання має й теоретичний аспект, який зумовлює і вимагаєпоглибленого вивчення самого питання конституційно-правової відповідальності,оскільки до цього часу деякі її положення залишаються дискусійними і вимагаютьнегайного вирішення. Інститут конституційно-правової відповідальності е одниміз тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне правосамостійною галуззю системи національного права України.
Як бачимо, деякі з наведенихознак конституційно-правової відповідальності є застарілими і не відповідаютьрівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузіконституційного права, і невиправдано ускладнюють їх. Зрозуміло також, щоКонституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джереломконституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликанірегламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшійконкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі конституційного праваУкраїни не вистачає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складовіконституційно-правової відповідальності. Ми вважаємо, що для цього необхіднорозробити та прийняти закон України “Про конституційну відповідальність”, вякому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливихнаслідків конституційної відповідальності, а також процедурні питання відставкивищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення доконституційної відповідальності – одна з найважливіших проблем конституційногоправа. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом накористь прийняття такого закону, який системно конкретизував би нормиКонституції, тому цей закон повинен повністю ґрунтуватися на положенняхКонституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.
На наш погляд, у даномузаконі повинно даватися поняття конституційно-правової відповідальності,підстави її настання, повинні бути перераховані суб’єкти цієї відповідальностіі процедура притягнення до відповідальності кожного з них.
Списоквикористаних джерел
1. Авакьян С.А. Государственно-правоваяответственность // Советское государство и право. – 1975. – №10. – С. 17-22.
2. Боброва Н.А., Зражевская Т.ДОтветственность в системе гарантий конституционных норм.(Государственно-правовые аспекты). – Воронеж, 1985. – 138 с.
3. Козюбра М.І. КонституційнийСуд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Україні:Мат. наук.-практич. конф. – К., 1997. – С. 20.
4. Колосова Н.М. Конституционнаяответственность в Российской Федерации. Ответственность органов государственнойвласти и иных субъектов права за нарушение конституционного законодательстваРоссийской Федерации. – М.: Городец, 2000. – 191 с.
5. Колосова Н.М. Конституционнаяответственность – самостоятельный вид юридической ответственности //Государство и право. – 1997. – №2. – С. 86-89.
6. Конституционное (государственное)право зарубежных стран. Т. 3 / Отв. ред. Б.А.Страшун. – М., 1997. – С. 693-744.
7. Конституція України: Застаном на 1 січня 2006 року. – Харків: ІГВІНІ, 2006. – С. 5-22.
8. Кравченко В.В. Конституційнеправо України: Навчальний посібник. – Вид. 4-те, випр. та доп. – К.: Атіка, 2006.– 568 с.
9. Красникова А. «Конституционная ответственность в современном украинскомконституционализме»\\ Юридический вестник, 2001, №2. – Ст. 90.
10. Краснов М.А. Парламентскаяответственность депутата / Конституционный строй России. Выпуск ІІ. – М., 1995.– С. 94.
11. Кривенко Л. Інституціоналізаціяконституційно-правової відповідальності – необхідна складова розширення таоновлення судової системи України // Право України. – 2003. – №1. – С. 22-24.
12. Кривенко Л. Конституційнавідповідальність глави держави // Віче. – 2001. – №10. – С. 3-18.
13. Лук’янець Д.М. Типологія юридичноївідповідальності // Юридична Україна. – 2004. – №3. – С. 4-10.
14. Лучин В.О. Конституционные деликты //Государство и право. – 2000. – №1. – С. 12-14.
15. Майданник О. Конституційно-правовавідповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти // Право України. – 2001. – №2. –С. 93-94.
16. Мелащенко В.Ф. Загальна теоріяконституційного права / У кн.: «Конституційне право України». За ред. В.Ф. Погорілка.− К., 1999. – С. 19-20.
17. Наливайко Л. Проблеми визначенняпоняття, специфічних ознак та функцій // Право України. – 1999. – №10. – С. 3-8.
18. Наливайко Л.Р. Теоретичні аспектиконституційного делікту // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип. 13. –К., 2001. – С. 3-8.
19. Шон Д.Т. Конституционнаяответственность // Гос. и право. – 1995. – №7. – С. 35-39.