КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХСПРАВ
Навчально-науковий інститутзаочного та дистанційного навчанняЖитомирське відділення
Курсова робота
з предмету: “Конституційнеправо України”
Конституція України тасучасна конституційна реформа
студентки 2-го курсуЖитомирського відділення
навчально-наукового інститутузаочного
та дистанційного навчанняКНУВС
Карпінської Ніни ВікторівниЗалікова книжка № 07-22 КЖТВаріант №2
Житомир –– 2008
ЗмістВступ
I. Поняття Конституції України та основні етаписучасної конституційної реформи
1.1 Конституціяяк Основний закон суспільства та держави
1.2 Конституція України яксоціальна цінність
1.3 Історіяприйняття Конституції України 1996 року
1.4 Етаписучасної конституційної реформи
II. ЗмістКонституції та її властивості
III.Форма і структура Конституції
3.1Система, форма і структура Конституції України
3.2Функції Конституції України
IV. Порядоквнесення змін та охорона Конституції України
4.1 Порядок прийняття та внесення змін до КонституціїУкраїни
4.2 Правова охорона Конституції
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Конституції стали найважливішимздобутком національної політико-правової думки, втілили найкращі здобуткидержавотворення, а у ряді країн — нормативно закріпили перемоги у революціях,війнах за незалежність тощо. Недаремно, для більшості зарубіжних країн деньприйняття Основного Закону став найважливішим загальнонаціональним святом.Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку,еволюціонуючи у контексті генезису вітчизняного конституційного права. Вонастала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практикиконституціоналізму.
Метою написання курсової роботи є дослідження Конституції України 1996р., її системи, структури та властивостей. Курсова робота складається зчотирьох розділів. У першому з них детально розглянуто сутність Основногозакону, процес його прийняття та етапи сучасної конституційної реформи. Другийрозкриває зміст Конституції та її властивості. Характеристика системи, формиструктури та функцій Конституції наведена в третьому розділі. Завершуєтьсякурсова робота розглядом порядку внесення змін до Основного закону та формамиохорони Конституції України.
Конституція України 1996 р. врахувала досягнення вітчизняної і світовоїконституційної наукової думки і практики конституційного будівництва. Вона євтіленням національної ідеї і ментальності українського народу, доказомздатності української нації як політичної й етнічної спільності додержавотворення та правотворчості. Основний Закон став програмою подальшогорозвитку України у політичному, економічному, соціальному і культурномунапрямах та документом для входження України до світового і. в першу чергу,європейського співтовариства як рівноправного і повноцінного суб'єкта.
Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідаціїнароду в розбудові України як суверенної й незалежної, демократичної,соціальної, правової держави. Водночас Конституція України 1996 р. єнайважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.
I. Поняття Конституції Українита основні етапи сучасної конституційної реформи
1.1 Конституціяяк Основний закон суспільства та держави
ДляУкраїни Конституція України 28 червня 1996 р. стала символом консолідаціїукраїнського народу в розбудові України як суверенної і незалежної,демократичної, соціальної, правової держави. Водночас, цей документ єнайважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.
Термін«Конституція України» досить поширений не лише в науці конституційного права, ай в інших юридичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним відіншої історично сформованої юридичної категорії «конституція», яка виниклазадовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживаласяу різних значеннях в багатьох сферах суспільного життя.
Існуєприпущення, що поштовхом для використання латинського слова «constitutio» якюридичного поняття первинно послужило вживання його у заголовку офіційнихдокументів Стародавнього Риму часів Принципату та Домінату. Це поняттявживалося у словосполученні «Rem Publicum Constituere ...» — «Римський народвстановлює ...». Пізніше дієслово «встановлює» трансформується на іменник«встановлення, устрій», що й дав початок численним стародавнім «конституціям».Однією з найбільш відомих із них є «антична конституція» Арістотеля, відома як«Конституція Афін», або «Афінська Політія». Термін «конституція» такожзастосовувався у давньоримському праві при кодифікації тогочасногозаконодавства [13, с.55].
Пізніше,у XVI ст., у Франції починає вживатися поняття «Lex fundamentalis» — «основнийзакон», що вперше був введений у науковий обіг у роботах французькихпубліцистів-тираноборців (монархомахів) Ф. Дюплессі-Монре, Ф. Отмана, Дж.Б'юкенена та ін. Ідея конституції, як основного закону, в уявленні монархомахівпередбачала існування у державі такого найвищого нормативного акта, який биобмежував владу монарха-самодержця.
Сучасногозначення термін «конституція» почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалосябурхливим розвитком конституційних ідей у Великій Британії, Франції та іншихтогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці. Йогоетимологічне походження викликало чимало наукових дискусій у всі часи.Справедливою видається думка С. С. Дністрянського про те, що кожна державамусить мати певну форму, в якій вона регулює суспільний лад, але системадержавного ладу «була інша в грецькій «поліс» та римській civitas старовиннихвіків, інша в монархічній германській державі середніх та початку нових віків,і знову інша в конституціоналізмі найновіших віків».
Категорія«конституція» наповнювалася сучасним змістом протягом тривалого часу, чомусприяли теоретико-правові погляди таких мислителів XVI-XVIII ст.ст., як Г.Гроцій, С. Пуфендорф, В. Лейбніц, X. Вольф, Д. Локк, В. Блекстоун, Ж.-Ж. Руссо,Т. Пейн та ін. Здобутки цих мислителів знайшли своє відображення в першихконституціях: Конституції США 1787 p., Конституції Франції 1791 p., КонституціїПольщі 1791 р. та інших конституційних актах. Хоча ряд вчених схильні вважати,що першим сучасним конституційним актом був Договір, укладений переселенцями допівнічноамериканських колоній на човні «Травнева квітка» біля мису Код у 1620році.
Накінець XIX — поч. XX ст.ст. у європейському конституційному праві набулопоширення визначення конституції Г, Еллінека, який вважав, що вона є сукупністюправоположень, які визначають вищі органи держави, порядок заклику їх довідправлення їхніх функцій, їх взаємні відносини і компетенцію, а такожпринципові положення індивіду по відношенню до державної влади.
Представникирізних правових шкіл по-різному тлумачили поняття «конституції». Так,представники природної школи права розуміли під нею суспільний договір,який виражає волю народу; представники нормативістської школи —вираження абсолютної основоположної норми права (Г. Кельзен); інституціоналісти— статут держави і нації; марксистської — вищий закон, що закріплюєповновладдя правлячого класу тощо. Так, у радянській юридичній науціконституцією було прийнято вважати основний закон держави, що виражає, як ібудь-який закон, соціально-політичну природу держави і волю пануючого класу.При цьому, радянські правознавці виділяли особливу юридичну категорію —«Радянська Конституція» — як принципово нову для конституційного права.
Зовсімінші погляди на правову природу Конституції України сформувалися в незалежнійУкраїні. На думку М. І. Козюбри, нині під конституцією розуміють системузагальнообов'язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюютьоснови відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою — здругого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовимспівтовариством [ 13, с.58].
Вітчизняні правознавцівважають, що конституція є найбільшим юридичним здобутком, в першу чергу,суспільства, її призначення полягає в регулюванні найважливіших відносин усуспільстві та державі.
Узагальнюючиіснуючі погляди вітчизняних вчених-конституціоналістів щодо сутності та змістуКонституції України, можна стверджувати, що Конституція України —це єдиний, наділений найвищою юридичною силою нормативно-правовий акт, черезякий український народ і українська держава виражають свою суверенну волю,утверджують основні принципи устрою суспільства і держави, основи правовогостатусу особи і громадянина, визначають систему і функції органів державноївлади й органів місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владнихповноважень і територіальний устрій держави.
За періодом діїКонституція України є постійною, за порядком зміни належить до жорстких, згіднодержавного режиму та форми правління –– демократична республіканська, за формоютериторіального устрою –– це Конституція унітарної держави з автономнимутворенням у складі [10, с. 77].
1.2 Конституція Українияк соціальна цінність
Конституція України як соціальна цінність проявляється в наступнупо-перше, як нормативно-правовий акт, що наділений вищою юридичною силою івизначає демократичну спрямованість розвитку держави і суспільства, правової іполітичної системи; по-друге, як документ, в якому знайшли втілення цінності іідеали світового конституціоналізму (пріоритет прав людини, народовладдя,верховенство права, республіканська форма правління, поділ влад, політична,економічна та ідеологічна різноманітність, рівність перед законом тощо;по-третє, як акт, що встановлює межі втручання держави в особисте і асоційованежитті громадян (обмежувальна функція конституції); по-четверте, як інформаційнацінність, оскільки знайомлячись з текстом Конституції України, громадяни,іноземці, особи без громадянства вітчизняні та зарубіжні юридичні особи,державні та недержавні інституції дістають інформацію про конституційний ладкраїни, правовий статус людини і громадянина, політичний режим територіальнийустрій держави, гарантії прав особи тощо. Конституція — своєрідний паспортдержави: по-п'яте, як інструмент забезпечення балансу інтересів різнихсоціальних груп, прошарків населення (щоправда, цей баланс весь часколивається під впливом різних чинників) Стабільна легітимна конституція, яксвідчить світовий досвід, відтворює і інституційно оформлює досягнутий всуспільстві консенсус різних політичних сил відносно політико-правового ісоціально-економічного устрою суспільства і держави; по-шосте, як документ, щоконсолідує суспільство на відповідному етапі його розвитку; по-сьоме, вКонституції України містяться програмні положення, які визначають демократичнийвектор розвитку українського суспільства [25, с.10].
ЦінністьКонституції полягає в тому, що її положення є основою подальшої модернізаціїдержави і суспільства, вона — фактор демократизації соціуму. Слід враховувати йте що Конституція є базою забезпечення стабільності державного і суспільноголаду України. Вона є основою стабільного демократичного конституційного статусулюдини і громадянина. В Конституції України дістали втілення концептуальніположення Загальної декларації прав людини і громадянина, Міжнародного пактупро громадянські та політичні права, Міжнародного пакту просоціально-економічні і культурні права, Європейської конвенції про захист правлюдини і основних свобод тощо.
Цінність Конституції не можна відривати від цінності конституційногоправа як провідної галузі національної правової системи. Соціальна цінністьконституційного права полягає в тому. що воно регулює найбільш важливі корінніекономічні, соціальні та політичні відносини. Прогалини, суперечності вконституційному тексті можуть негативно впливати на становлення не тількиконституційного законодавства, а й законодавства інших галузей права. Інавпаки, вдосконалення Конституції, конституційного законодавства позитивновідбивається на розвитку правової системи вцілому і окремих її блоків. Слідзазначити, що наявність у Конституції України загальних положень, принципів,дефініцій не позбавляє Конституцію нормативності, а навпаки, свідчить про більшшироке використання в її тексті якостей нормативності.
Велика соціальнацінність конституційних принципів обумовлена тим, що вони акумулюють,узагальнюють найбільш важливі, соціально значущі явища, процеси матеріальногота духовного життя суспільства, дають їм оцінку і вводять їх у межі прийнятих вдержаві нормативів. Конституція України найбільш узагальнено і разом з тим ємкозакріплює грані свободи і активності особи, в тому числі у державно-правовійсфері [ 25, с.11].
ЦінністьКонституції має не тільки внутрішній, а й зовнішній аспект прояву, оскількивона закріплює ціннісні орієнтації Української держави в міжнародних зв'язках,визначає співвідношення внутрішнього і міжнародного законодавства, питанняімплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство України. Цедуже важливо з точки зору входження нашої держави в європейський і світовийправовий простір.
Важливо, щобКонституція як соціальна цінність під впливом політичних чинників не сталафактором дестабілізації соціуму. Це суперечило б її природі як політико-правовогоакта, що консолідує суспільство
1.3 Історіяприйняття Конституції України 1996 року
КонституціяУкраїни 1996 р. стала першою загальновизнаною у всьому світі вітчизняноюконституцією незалежної української держави. На відміну від Конституції ПилипаОрлика 1710 p., Конституції УНР 1918 р. та низки українських радянськихконституцій, чинна Конституція України ефективно діє впродовж роківсамостійного і незалежного існування нашої держави.
Історіюрозробки, прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін умовноможна поділити на три основних періоди: перший період (1991-1996 pp.)ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проектуКонституції і прийняттям Конституції України 1996 p.; другий період (1996-2004pp.) став періодом реалізації Конституції України 1996 p.; третій період (2004р. — донині) позначився початком процесу внесення змін та доповнень доКонституції України (конституційної реформи). Кожному із зазначених періодіввластиві свої особливості, специфіка [ 13, с. 58].
Перший період історії Конституції України 1996 р. (1991-1996 pp.) був започаткованийрозпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійноїсуверенної держави. Цей період є найбільш складним і суперечливим. Його умовноможна поділити на декілька підперіодів:
1) від прийняття Декларації про державний суверенітет України 1990 р. допідготовки Концепції Конституції України 1992 p.;
Післяурочистого прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України Актапроголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнськомуреферендумі 1 грудня 1991 р. Україна була визнана суверенною державою таповноцінним суб'єктом міжнародно-правових відносин більшістю країн світу.Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного ідержавного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації тафункціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодоїнезалежної держави.
2) від прийняття Концепції Конституції України 1992 р. — до винесенняпершого проекту Конституції України на народне обговорення (15 липня — 1 грудня1992 p.);
Першийпроект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнавредакційних змін від 29 січня 1992 р. і привернув серйозну увагу яквітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Його обговорення проводилися 3-5березня 1992 р. на міжнародному семінарі у Празі, 3-5 липня у Києві насимпозіумі «Конституція незалежної України», а також на численних «круглихстолах». Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня1992 р. був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд ВерховноїРади України. 1 липня 1992 р., яка ухвалила постанову про винесеннярозробленого проекту Конституції У країни до 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення.
3) від завершення обговорення першого проекту Конституції України вгрудні 1992 р. — до підготовки та затвердження Верховною Радою України другогопроекту Конституції України у травні 1993 p.;
Першийпроект Конституції України, як і наступні конституційні проекти, не бувреалізований через перманентні протистояння між Президентом України таВерховною Радою України на фоні тривалої соціально-економічної кризи в Україні.
4) травень — листопад 1993 р. — доопрацювання другого проекту КонституціїУкраїни;
5) листопад 1993 р. — 1995 р. — конституційна криза в Україні;
6) підготовка та прийняття Конституційного Договору України 1995 р.;
ПрезидентУкраїни Л. Кучма та Голова Верховної Ради України О. Мороз підписали Договір«Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевогосамоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України»,відомий як Конституційний Договір. Договір набув чинності з моменту йогопідписання 8 червня 1995 р. Розділ 1 Договору декларував, що «на період доприйняття нової Конституції України організація та функціонування органівдержавної влади і місцевого самоврядування здійснюється на засадах, визначенихЗаконом «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні».
Договірвиконав роль альтернативної форми внесення змін до Конституції України,своєрідного механізму імплементації Закону «Про державну владу і місцевесамоврядування в Україні». Він став помітною віхою в історії конституційногоправа України, оскільки стимулював конституційний процес та прискорив прийняттячинної Конституції України [13, с. 60].
7) від прийняття Конституційного Договору в 1995 р. — до прийняттяКонституції України 1996 р.
24листопада 1995 р. Конституційна комісія підтримала пропозицію ПрезидентаУкраїни й утворила нову робочу групу в складі 4 представників Верховної РадиУкраїни, 4 представників Президента України і 2 представників від органівправосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розробленийпершою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений наобговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 р. і рекомендований дорозгляду Верховною Радою України. 20 березня проект Конституції України бувподаний на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісіїЛ. Кучма та О. Мороз, попри різницю поглядів і оцінок проекту, були одностайнів прагненні до якнайшвидшого прийняття Основного Закону.
2квітня 1996 р. Верховна Рада України винесла питання про проект КонституціїУкраїни до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня 1996 р. розпочавсяйого розгляд. У парламенті над проектом спочатку працювала міжфракційнаініціативна група, пізніше створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія здоопрацювання проекту Конституції України на чолі з народним депутатом УкраїниМ. Д. Сиротою.
28травня — 4 червня 1996 р. відбулося перше читання проекту, а через два тижні —друге. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Законубув прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня (258 голосів — «за»).При підготовці до другого читання до проекту Конституції України Тимчасоваспеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.
26червня 1996 p., коли Рада національної безпеки України і Рада регіонів приПрезидентові України виступили з різким засудженням будь-яких подальшихзволікань з прийняттям нової Конституції України. Президент України видав указпро проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 р. щодо прийняттянової Конституції України, в основу якої було покладено варіант проектуОсновного Закону у редакції робочої групи від 11 березня 1996 р.
Верховна Рада України прийняла 27червня постанову «Про процедуру продовження розгляду проекту КонституціїУкраїни у другому читанні». Відповідно до положень постанови Погоджувальна рададепутатських фракцій і груп визначає нерозглянуті статті конституційногопроекту, або їх окремі частини і вносить пропозиції про їх попереджуючийрозгляд. Парламент розглядає визначені Погоджувальною радою статті та їх окремічастини в редакції, запропонованій Тимчасовою спеціальною комісією і приймаєщодо них рішення згідно з Регламентом. У разі відхилення пропозиції Комісіїголосуються альтернативні поправки до цієї пропозиції. У разі відхилення всіхпоправок передбачалося вироблення узгоджувальної редакції її тексту зурахуванням поправок, що набрали найбільшу кількість голосів. Узгоджувальніпропозиції мали розроблятися Погоджувальною радою і передаватися до Тимчасовоїспеціальної комісії для опрацювання та внесення їх на розгляд парламенту. Буловирішено вести роботу у режимі одного засідання до прийняття нової КонституціїУкраїни. 28 червня 1996 р. о 9 годині 18 хвилин після 24 годин безперервноїпраці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за»проголосували 315 народних депутатів). Після прийняття Конституції УкраїниПрезидент скасував свій указ про проведення всеукраїнського референдуму [ 13,с.62]
ОдночасноЗакон України «Про прийняття Конституції України та введення її в дію» від 28червня 1996 р. засвідчив втрату чинності Конституцією України від 20 квітня1978 р. з наступними змінами та доповненнями та Конституційним Договором міжВерховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організаціїта функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні» узв’язку з прийняттям Конституції України.
1.4 Етаписучасної конституційної реформи
Характерноюознакою другого періоду історії Конституції України 1996 р. сталареалізація її положень через новостворені правові акти (закони та підзаконніакти) та систему органів державної влади та місцевого самоврядування,передбачену Конституцією України. Тобто протягом 1996-2006 pp. було в ціломусформовано нормативно- та організаційно-правові механізми реалізаціїКонституції України 1996 р.
Політичні,економічні, соціальні та інші чинники обумовили необхідність зміни формидержави, а відтак — конституційної реформи. Політики, громадські діячі,науковці пропонували власні проекти внесення змін до Конституції України 1996p., але переважна більшість із них не знайшла підтримки у парламентаріїв.
Посиленнямсоціально-економічної кризи та суперечностей між Верховною Радою України таПрезидентом України позначився в Україні 2000 р. Кризові явища загострилися узв'язку з неспроможністю парламенту вчасно прийняти Державний бюджет України на2000 p., поданий Кабінетом Міністрів України. До того ж, сам парламентрозколовся на так звану «більшість» та «меншість». У суспільстві набулапоширення ідея проведення конституційного референдуму, почали створюватисяініціативні групи з питання проведення відповідного всеукраїнськогореферендуму.
На виконання вимоги більш яктрьох мільйонів громадян України, засвідченої в установленому порядкупротоколом Центральної виборчої комісії «Про загальні підсумки збиранняпідписів громадян України під вимогою проведення всеукраїнського референдуму занародною ініціативою» від 15 січня 2000 р. відповідно до ст. 72 та п. 6 ст. 106Конституції України Президент України видав Указ № 65/2000 «Про проголошеннявсеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 р.
Попричисленні песимістичні прогнози, 16 квітня 2000 р. відбулося голосування зчотирьох питань, винесених на всеукраїнський референдум, участь у якому взяли29 728 575 виборців (81, 15%) з 36 629 926 громадян, що були включені до спискугромадян України, що мали право голосу на всеукраїнському референдумі. Усіпитання референдуму отримали підтримку виборців: за питання про додатковіпідстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради Українипроголосувало 84,69% громадян України, що взяли участь у голосуванні; заобмеження депутатської недоторканості — 89%; за зменшення конституційногоскладу парламенту з 450 до 300 народних депутатів України — 89,91%; занеобхідність формування двопалатного парламенту в Україні — 81,68%. Серйознихпорушень чинного законодавства про референдуми Центральна виборча комісія незареєструвала [ 13, с.63].
Конституційний Суд України визнав рішеннявсеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. імперативними, але вони так і небули реалізованими. Невдовзі, під впливом поглиблення політичної тасоціально-економічної кризи рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000р. були остаточно забутими. Подальші спроби внести зміни до Конституції Українивиявилися невдалими. Віру народу України у власні сили пробудили події,пов'язані з виборами Президента України в 2004 році, що отримали в політичнійтеорії та практиці назву Помаранчевої революції.
Ціподії ознаменували третій період історії Конституції України (2004 р. —донині), пов'язаний із вдосконаленням Конституції України шляхом проведенняконституційної реформи.
НаслідкомПомаранчевої революції стало не тільки обрання Президентом України В. А. Ющенката проголошення політичного курсу на подальшу демократизацію суспільного ідержавного життя й євроінтеґрацію, а й те, що народ України, реалізуючи своєприродне право здійснювати владу безпосередньо у будь-якій формі, що несуперечить чинному законодавству, активно сприяв проведенню справедливихвиборів глави держави та підняв питання про потребу внесення змін до чинноїКонституції. Тобто саме народ України як єдине джерело влади в Україні поставивпроблему необхідності внесення змін до Конституції України 1996 р.
Правовимздобутком Помаранчевої революції став Закон України про внесення змін доКонституції України. 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданніВерховної ради України було вирішено питання про внесення змін до КонституціїУкраїни. 402 голосами підтримали пакет документів — Закон ”Про внесеннязмін до Конституції України”, закон “Про особливості застосування закону провибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 p”., та“Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органівмісцевого самоврядування”.
Основні положення прийнятихзаконодавчих актів зводяться до такого:
Строк повноважень Верховної Ради України, обраної у 2002 році, — чотирироки, а строк повноважень парламенту, обраного в 2006 році, — п'ять років.Конституційний склад парламенту в кількості 450 народних депутатів обирається у2006 році на основі засад пропорційної виборчої системи з обранням народнихдепутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі завиборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоківполітичних партій відповідно до закону.
На народного депутата України поширюється принцип несумісності посад.Однак народний депутат може бути одночасно членом Кабінету Міністрів України.
Крім підстав дострокового припинення повноважень депутата, викладених устатті 81 Конституції України, передбачається, що інші його повноваження можутьбути достроково припинені в разі його невходження до складу депутатськоїфракції політичної партії, від якої він був обраний, або виходу депутата зіскладу цієї фракції.
У Верховній Раді України формується коаліція депутатських фракцій, доскладу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складупарламенту, яка вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатурипрем'єр-міністра та членів Кабінету Міністрів України та є відповідальною задіяльність уряду.
У проекті перелічено підстави дострокового припинення повноваженьВерховної Ради України Президентом України у разі, якщо протягом одного місяцяу Верховній Раді не сформовано коаліції депутатських фракцій; протягом трьохмісяців парламентом не обрано Президента України; протягом шістдесяти днівпісля відставки уряду не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів;протягом тридцяти днів однієї чергової сесії Верховної Ради пленарні засіданняне можуть розпочатися.
Проектом передбачено, щоправо законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України,народним депутатам та Кабінету Міністрів України.
Істотні зміни проект вніс до частини четвертої статті 94 Конституції України,які передбачають, що у разі, якщо Президент України не підписав закон і неоприлюднив його у строк, визначений Основним Законом, закон невідкладноофіційно оприлюднюється Головою Верховної ради України за його підписом.
Певні зміни вносяться проектом у процедуру обрання Президента України.Зокрема, передбачається, що Президент України обирається всенароднимголосуванням. У разі дострокового припинення повноважень Президента Українивідповідно до статей 108—111 Конституції України виконання обов'язківПрезидента України на період до обрання і вступу на пост нового глави державипокладається на Голову Верховної Ради України.
У проекті зазнав певних змін порядок формування Кабінету МіністрівУкраїни. Зокрема, міністри оборони та закордонних справ призначаютьсяпарламентом за поданням Президента України, а інші члени уряду призначаютьсяВерховною Радою України за поданням прем'єр-міністра України.
ВодночасПрезидентові надано право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності їхКонституції і законам України з одночасним зверненням до Конституційного СудуУкраїни щодо їх конституційності [ 2, с. 5].
ПоложенняЗакону про внесення змін до Конституції України набрали чинності з 1 січня 2006p., за винятком кількох нормативних положень, які вступають у дію з дня набуттяповноважень Верховною Радою України, обраною в 2006 р.
Реалізація конституційної реформи в 2006 р.передбачає якісну зміну чинної Конституції України, а також оновлення чинногозаконодавства України з метою його приведення у відповідність до КонституціїУкраїни та прийняття нових законів України, необхідність яких визначаєтьсяположеннями оновленої Конституції України [ 10, с. 93].
II. Зміст конституції та її властивості
Зміст Конституції –– це сукупність конституційно-правових норм, принципів, щорегулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, їївзаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.
Розрізняютьдва види змісту Основного закону: суспільний зміст Конституції,тобто предмет конституційно-правового регулювання та правовий зміст–– норми з яких складається Конституція. Сутність і зміст Конституціївиявляються у сукупності її властивостей [10, с. 68].
1. ВерховенствоКонституції України в правовій системі означає її найбільшу значущість,вагомість правових норм і принципів, закріплених у ній, необхідність підкореннята заснованості саме на Конституції України всіх явищ правової системи в їхєдності та диферейованості.
2. Найвищаюридична сила та пряма дія конституційних положень відтворює її чільне місце (йроль) в ієрархії законодавства у широкому смислі цього слова. Вона означаєте,що всі без винятку закони (конституційні, звичайні, органічні та надзвичайні),міжнародні договори й будь-які інші нормативно-правові акти в обов'язковомупорядку мають відповідати Конституції України й не можуть прийматися всуперечїї вимогам. Пряма дія положень Конституції означає, що на відміну від звичайнихзаконів, жоден підзаконний нормативний акт не може безпосередньо конкретизуватиконституційні приписи, а звернення до суду можливе суто за захистомконституційних положень. Це віднайшло своє закріплення у ст. 8 та 9 КонституціїУкраїни [20, с. 30].
3. КонституціяУкраїни як правова база поточного законодавства –– Конституція України єправовим актом, що надає правовим цінностям державного забезпечення через їхзаконодавче закріплення. Держава є конституційною лише тоді, коли законодавствоґрунтується на правових положеннях конституції, деталізує, розвиває їх і сприяєїхньому захисту. Основне призначення системи поточного законодавства ––приведення правових стандартів, визнаних Конституцією в якостізагальнообов'язкових на теренах нашої держави, у дію.
4. Стабільністьі динамізм Поєднання у Конституції України цих рис виражається як, з одного боку,постійна, цілеспрямована її дія на суспільні відносини, а з іншого ––необхідність невідкладного приведення Конституції у відповідність до новихвимог соціального буття. Таке поєднання досягається ускладненою можливістюприйняття конституційних законів, що вносили б певні зміни чи доповнення доположень Конституції України.
5. Легітимністьі легальність Конституції України виявляється в тому, що вона приймається чіткоправовстановлюваним суб'єктом (парламентом, Верховною Радою України) у межахйого компетенції із суворим дотриманням законодавчо регламентованої процедури,а також відповідає власній юридичній природі (сутності, призначенню) тасприймається саме як Основний Закон, соціальна й культурно-національна цінністьдержавою та громадянським суспільством.
6,7,8.Програмний характер, Установчий характер, Підсумковийхарактер Такі вище перелічені юридичні властивості Конституції Україниозначають те, що, по-перше, вона спрямована на суспільно-політичнуперспективу, формально окреслює пріоритетні правові принципи –– цілі, орієнтириі ідеали подальшої розбудови України як суверенної і незалежної, демократичної,соціальної, правової держави, по-друге, сприяє реалізації у соціальномужитті певних цінностей національної правової культури, встановлює вперше управовій системі деяку сукупність соціальних норм (механізмів, регуляторів),інституцій тощо, по-третє, підсумовує досвід теорії і практикивітчизняного конституціоналізму [20, с. 31].
9.Спадкоємність Конституція має поєднуватиприродно-традиційні, україноментальні риси, що вироблені у процесібагатовікового державного будівництва на теренах України, ізконкретно-історичним підходом, адекватністю світовим демократичним стандартамна певному еталі їх прогресивного розвитку.
10. Особливапроцедура прийняття та внесення змін до Конституції якщо стисло сформулювативихідне й найістотніше, можна повторити слова Ю.М. Тодики: «КонституціяУкраїни вводить ускладнений порядок зміни норм Основного Закону. КонституціюУкраїни приймати і змінювати може тільки парламент або народ на всеукраїнськомуреферендумі. Більш ніхто.» [7, с.57].
III. Форма і структура Конституції
3.1Система, форма і структураКонституції України
Більшість вітчизняних учених розглядають Конституцію України 1996 р. якєдиний писаний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили. Водночас насьогодні в Україні залишаються чинними окремі конституційні акти, які такожрегулюють найважливіші політичні та інші суспільні відносини і мають найвищуюридичну силу.
Отже, система Конституції України –– це сукупність конституційно-правовихактів найвищої юридичної сили (Акт проголошення незалежності України 1991p., Конституція України 1996 p., рішення всеукраїнського референдуму 2000 р. таЗакон України «Про внесення змін до Конституції України» 2004 p.),які регулюють найважливіші суспільні відносини політичного характеру. Кожен ізвказаних конституційних актів регулює суспільні відносини, що традиційно єпредметом правового регулювання Конституції; має найвищу юридичну силу;прийнятий Верховною Радою України або (та) народом України, тобто виключнимисуб'єктами конституційної нормо-творчості; залишається чинним на сьогодні,оскільки не скасований у встановленому законодавством порядку; гарантуєтьсядержавою [21, с. 15].
Найгострішою проблемою системи Конституції, як в Україні, так і взарубіжних країнах, є внутрішнє взаємоузгодження змісту і форми конституційнихактів, що є елементами системи Конституції.
Конституції, у їх вузькому розумінні, незалежно від наявності чивідсутності системи конституції у кожній конкретно взятій державі, мають своюструктуру. Конституція України 1996 р. також має свою структуру. Вонавідображує її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягаютьконституційно-правовому регулюванню. Категорія «структураконституції» с складовим елементом такого явища, як форма конституції,під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативногоматеріалу, який містить кожна конституція.
Форма конституції має зовнішню і внутрішню сторони, тобто систему іструктуру. Система Конституції України як об'єктивне явище конституційногоправа впливає на її внутрішню побудову, яка значною мірою формується підвпливом суб’єктивних чинників. Водночас зв'язок системи і структури конституціїє взаємним. Структура Конституції України не лише відображує її систему, а йвпливає на якісні характеристики цієї системи.
Підструктурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгодженупобудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили[21, с. 17].
КонституціяУкраїни 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує увигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основнихчастин: преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У своючергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції Українискладаються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськимицифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV),позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України мають декількаабзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини (ч.)відповідної статті.
Преамбула конституції — це звичайна для світовоїконституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть ізпевним пафосом вступна частина до її основного змісту, що маєбагатофункціональний характер. Вона по-перше, вказує на те, хто і в якомупорядку прийняв конституцію і, по-друге, містить коротку характеристику умов імотивів прийняття конституції та мотивів, які при цьому переслідуються. Тобтопреамбула конституції має концептуальний характер.
ПреамбулаКонституції України декларує: «Верховна Рада України від імені Українськогонароду — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волюнароду, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і наоснові здійсненого українською нацією, усім Українським народом права насамовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов їїжиття, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми,нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежностіУкраїни від 24 серпня 1991 p., схваленим 1 грудня 1991 р. всенароднимголосуванням, приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України» [1, с. 3].
Преамбула Конституції України1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цюКонституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;зміцнення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної,соціальної, правової держави.
Нормативнучастину КонституціїУкраїни 1996 р. становить переважно її основначастина, що складається з тринадцяти розділів та 159 статей. РозділІ “Загальні засади” Конституції України містить норми, що визначаютьоснови суспільного і державного ладу України. Норми цього розділу КонституціїУкраїни визначають основні напрямки розвитку громадянського суспільства,основні принципи суспільного життя, пріоритети національного право-творення ідержавотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу,закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі ігідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності, основнінапрямки зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символиУкраїни.
УII Розділі Конституції України — “Права, свободи таобов'язки людини і громадянин” — визначаються основні принципи прав ісвобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гарантії, атакож встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні(духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянинав Україні. Цей Розділ також включає норми, що встановлюють основніконституційні обов'язки людини і громадянина та гарантії їх виконання [13,с.65].
Чільнемісце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам іреферендумам (Розділ III “Вибори. Референдуми”). Цей Розділ,порівняно з іншими, містить незначну кількість норм конституційного права, алеїх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народногосуверенітету. Зокрема, йдеться про норми, що визначають вибори, референдуми таінші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а такождеталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнськомута місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державноївлади та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому РозділіКонституції України. Розділ III Конституції України також визначає юридичниймеханізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч.2 ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) тапитання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).
Розділ IV “Верховна Рада України” Конституції України нормативновизначає поняття національного парламенту, порядок його формування тадіяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України, структурута повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи,конституційно-правові основи бюджетного процесу, парламентського контролю тощо.Цей Розділ також встановлює національну грошову одиницю — гривню (ст. 99) таосновні завдання Національного банку України (ст. 100).
УРозділі V Конституції України об'єднані конституційно-правовінорми, що визначають правовий статус Президента України, який є главоюдержави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги докандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підставидля дострокового припинення його повноважень, у тому числі й в порядкуімпічменту, визначено його повноваження. Важливою є й ст. 107 Розділу V, якавизначає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборониУкраїни [ 21, с. 22].
Шостий розділ Конституції України — «Кабінет Міністрів України. Іншіоргани виконавчої влади» — включає норми конституційного права, щовизначають структуру та порядок формування Кабінету Міністрів України, йогоповноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також передаєконституційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зокрема,визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.
Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-правовий статус ПрокуратуриУкраїни, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основніконституційні положення щодо завдань Прокуратури України та порядку призначеннята звільнення з посади Генерального Прокурора. Організацію і порядок діяльностіорганів прокуратури, відповідно до ст. 123 Конституції України, визначаєспеціальний закон.
Восьмим розділом Конституції України є розділ «Правосуддя»,який включає до свого складу норми конституційного права України, що визначаютьосновні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єктів правосуддя —Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції,конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції. Цей Розділтакож містить статті, що детермінують порядок фінансування та створенняналежних умов для функціонування судів і діяльності суддів (ст. 130),конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції (ст. 131) тощо.
Найменшийрозділ основної частини Конституції України –– Розділ IX “Територіальнийустрій України”. Він містить всього дві статті, які подають основніпринципи територіального устрою України (ст. 132) та встановлюють системуадміністративно-територіального устрою України (ст. 133).
Важливимелементом структури Конституції України є Розділ X “Автономна РеспублікаКрим”, присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієїневід'ємної складової частини України. Зазначений Розділ містить норми, щовизначають систему органів Автономної Республіки Крим (Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а такожПредставництва Президента України в Автономній Республіці Крим), порядок їхформування та взаємовідносини з вищими і центральними органами державної владиУкраїни, встановлюють право Автономної Республіки Крим видавати власнінормативно-правові акти, визначають повноваження Автономної Республіки Крим.
Дваостанні розділи основної частини Конституції України присвячені механізмуорганізаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так, РозділXII “Конституційний Суд України” визначає правовий статусКонституційного Суду України як єдиного органу конституційної юстиції вУкраїні. Він включає конституційно-правові норми, що визначають основні функціїКонституційного Суду України, порядок його організації та діяльності, правовийстатус суддів Конституційного Суду України, встановлює суб'єктів звернення доКонституційного Суду України тощо. Розділ XIII КонституціїУкраїни “Внесення змін до Конституції України” подає порядоквнесення змін до Конституції України. При цьому, процедура внесення змін доКонституції України диференціюється залежно від предмета цих змін. Внесеннязмін до розділів І, III, XIII Основного Закону, в силу їх фундаментальногосистемоутворюючого значення для структури Конституції, передбачає більш складнупроцедуру, ніж внесення змін до інших розділів.
Структураосновної частини Конституції України дає підстави вважати, що вона в ціломуоб’єктивізує систему національного конституційного права, а структурні елементиКонституції України (розділи) об'єктивно відтворюють основні інститутиконституційного права України [13, с. 68].
Останнімелементом Конституції України є її прикінцеві та перехідні положення,які за своїм змістом слід відносити до нормативних гарантій Основного Закону,оскільки вони мають на меті утвердити дату прийняття Конституції України якдержавне свято та забезпечити комплексну дію Конституції України на періодповної адаптації чинного законодавства України до положень нової КонституціїУкраїни. При цьому, слід враховувати, що Розділ XV «Перехідні положення»Конституції України на сьогодні фактично втратив свою актуальність, оскількимайже всі пункти Перехідних положень уже реалізовані.
Водночас,слід звернути увагу, що ст. 160 Розділу XIV «Прикінцеві положення»визначає інший, особливий порядок набуття Конституцією України чинності, ніж цепередбачено ч. 5 ст. 94 Конституції України. Якщо закони України, як правило,набувають чинності не раніше дня їх опублікування, то Конституція Українинабула чинності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. Ст. 161 цього Розділувизначила дату прийняття Конституції України державним святом — ДнемКонституції України, який сьогодні є одним із найвизначніших і найбільшшанованим народом державним святом.
3.2Функції Конституції України
Структура Конституції Україниобумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Ці функції життєво необхіднідля суспільства, що підтверджує більш ніж двохсотлітня історія існуванняконституцій у світі.
Функції Конституції України — це цілеспрямовані напрямки та види впливу ОсновногоЗакону суспільства і держави на суспільні відносини.
КонституціяУкраїни, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Воназдійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну,ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні, а також владні функції: установчу,правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.
Основнимикритеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати:
1)об'єкти її впливу на суспільні відносини;
2)способи і засоби впливу на суспільні відносини;
3) умови впливу на суспільнівідносини тощо [ 13, с. 69].
Першийкритерій — функції Конституції України за об'єктами впливу норм цьогонайважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини.Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного тадержавного ладу, а саме: політична, економічна, соціальна, культурна(ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно,необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична,економічна, соціальна, ідеологічна та зовнішньополітична функція.
Об'єктніфункції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутамиконституційного права, що об'єктивовані в розділах Основного Закону, тобто запредметами конституційно-правового регулювання, що властиві певнимгрупам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правовогорегулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язківлюдини і громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових іпосадових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіальногоустрою України; правового захисту Конституції тощо.
ФункціїКонституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливуна суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і длягалузі конституційного права в цілому, Конституції України властиві, заспособом і засобом, такі функції, як регулятивна ––закріплення в їїнормах сталих суспільних відносин і гарантій їх дотримання та визначення тихсуспільних відносин, що перебувають на етапі свого становлення, установча–– закріплення найважливіших політичних та соціально-економічних інститутівдержави і суспільства, охоронна –- передбачає вимоги, щодо забезпеченнявиконання і реалізації норм та інститутів, контрольна ––контролюваннявиконання вищенаведених функцій, інтегративна (системоутворююча) –– цейнормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства,правотворча, правозастосовча, інформаційна й інші.
За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові.Більшість функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, маєпостійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковийхарактер. Тимчасові її функції, визначені Перехідними положеннями (Розділ XVКонституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часуприйняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції КонституціїУкраїни не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність [ 13,с.70].
IV. Порядок внесення змін та охорона КонституціїУкраїни
4.1Порядок прийняття та внесення змін доКонституції України
Роділ ХIII Основного Закону «Внесення змін доКонституції України» визначає порядок прийняття та внесення змін до Основногозакону.
Відповідно до статті 154 Конституції, першою стадієювнесення змін до Конституції України є внесення законопроектів про такі змінисуб'єктами, визначеними цією статтею, тобто Президентом України або народнимидепутатами у кількості не менш як третини конституційного складу Верховної РадиУкраїни.
Друга стадія процедури внесення змін до Конституції Україниполягає у направленні законопроекту до Конституційного Суду України дляодержання його висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 КонституціїУкраїни.
Згідно зі статтею157 Конституції України її не може бути змінено, якщо зміни передбачаютьскасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вониспрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісностіУкраїни. Тобто, Конституція України має межі конституційного перегляду [17,с.24].
Крім того, Конституцію не може бути змінено в умовах воєнного абонадзвичайного стану.
Третя стадія процедури внесення змін до Конституції Українинастає після одержання Верховною Радою висновку Конституційного Суду Українищодо відповідності законопроекту статтям 157 і 158 Конституції України.
При цьому, залежно від того, яких розділів Основного Закону стосуютьсязміни, розрізняють два варіанти внесення таких змін.
Відповідно до статті 155 Конституції України законопроект про внесеннязмін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади»,розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення зміндо Конституції України», попередньо схвалений більшістю відконституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо нанаступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не меншяк дві третини від конституційного складу Верховної Ради України [11, с.280].
Законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади»,розділу III «Вибори. Референдум» і розділу ХНІ «Внесення змін доКонституції України» подається до Верховної Ради України ПрезидентомУкраїни або не менш як двома третинами від конституційного складу ВерховноїРади України і приймається не менш як двома третинами від конституційногоскладу Верховної Ради України,
При цьому повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І,III і ХIII Конституції з одного й того самого питання можливе лише до ВерховноїРади України наступного скликання.
Четвертою стадією процедури внесення змін до Конституції Україниє затвердження всеукраїнським референдумом, який призначає відповідно до статті156 Конституції України Президент України [ 13, с. 93-94].
Стаття 158 Основного Закону передбачає, що законопроект про внесення зміндо Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон небув прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж черезрік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
Верховна Рада України протягом строкусвоїх повноважень також не може двічі змінювати одні й ті самі положенняКонституції України [ 1, с.44-45].
5.2Правова охорона Конституції
Післяздобуття Україною незалежності в 1991 р. вдалося розпочати формуванняспеціалізованого органу правового захисту Конституції України — КонституційногоСуду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «ПроКонституційний Суд України», який визначив порядок формування і основні функціїцього органу конституційної юстиції незалежної України. У зазначений періодосновні функції щодо правового захисту Конституції України здійснювалисяПрезидентом України і Верховною Радою України. Після прийняття нині чинноїКонституції України від 28 червня 1996 p., було ухвалено новий Закон України«Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., який і поклав початокреальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні.Тобто відлік правового захисту Конституції України, у його вузькому розумінні,слід вести з 1996 p., коли було сформовано реально діючий Конституційний СудУкраїни.
Правовуохорону Конституції України слід розглядати у вузькому та широкому значеннях. Упершому випадку під охороною Конституції України, у вузькому значенні,слід розуміти цілеспрямовану, передбачену Конституцією та законами Українидіяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідністьзаконів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумаченняКонституції України та законів України. Відповідно до ст. 13 Закону України«Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., конституційний СудУкраїни приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
1)конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актівПрезидента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів ВерховноїРади Автономної Республіки Крим;
2)відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тихміжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згодина їхобов'язковість;
3)офіційного тлумачення Конституції та законів України;
4)додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи проусунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначенихКонституцією України [24, с.89].
Правоваохорона Конституції України, у широкому розумінні,здійснюєтьсяза допомогою спеціальних юридичних способів і засобів, якими виступаютьнормативно-правові й організаційно-правові механізми забезпечення правовоїохорони Конституції України.Сукупність нормативно- йорганізаційно-правових механізмів правового захисту Конституції України такожприйнято називати гарантіями Конституції України,
Правова охорона КонституціїУкраїни, у широкому значенні, тотожна гарантіям Конституції України, підякими слід розуміти систему загальних та спеціальних (юридичних) умов ізасобів, що забезпечують режим конституційної законності в усіх сферахсуспільного і державного ладу нашої держави. Система гарантій КонституціїУкраїни представлена, в першу чергу, загальними та спеціальними (юридичними)гарантіями Конституції України. Загальні гарантії Конституції Українивизначаються за основними сферами конституційного ладу України і, відповідно,поділяються на політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) гарантіїналежного дотримання і виконання Конституції України. Належний розвиток всіхсфер суспільного і державного ладу держави є загальною умовою діяльностіКонституції. Навіть сама найдосконаліша конституція виявиться «паперовою» заумови, коли суспільство та держава будуть не в змозі реалізувати її положеннячерез недостатній розвиток хоча б однієї з названих сфер суспільного тадержавного життя [13, с. 73].
Спеціальніабо власне юридичні гарантії Конституції України умовно виділяються внормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантіїКонституції України — це сукупність матеріальних і процесуальних конституційнихта інших норм права, що визначають порядок прийняття, внесення змін доКонституції України та порядок дії норм Основного Закону в часі, просторі та заколом суб'єктів. Ці норми об'єкти-візуються в системі чинного конституційногозаконодавства України, а в широкому розумінні — у всій системі чинногонаціонального законодавства України. При цьому, слід зазначати, що основніпринципи та положення нормативно-правових гарантій Конституції Українизакріплені у її тексті.
Організаційно-правовігарантії Конституції України є сукупністю суб'єктів конституційного права, наяких покладається обов'язок реалізувати Основний Закон. Первинним елементомсистеми організаційно-правових гарантій Конституції України, безперечно, єукраїнський народ. Відповідно до ст. 5 Конституції України український народ єносієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Він здійснює свою владубезпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.Власне, й Конституція України, як закріплено в преамбулі до неї, «від іменівсього Українського народу» і є вираженням суверенної волі народу, тож цілкомзакономірно, що народ України і є основним захисником цієї Конституції.
Важливимелементом системи організаційно-правового захисту Конституції є громадяниУкраїни як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охоронагромадянами Конституції розглядається у двох формах:
· пасивній,що зводитьсядо виконання громадянами своїх юридичних обов'язків, що мають пасивнийхарактер, оскільки пропонують лише утримання від тих чи інших дій, спрямованихпроти Конституції;
· активній,зміст якоїполягає у здійсненні громадянами свідомих цілеспрямованих дій щодо захистуКонституції, які виходять за межі пасивного виконання їхніх конституційнихобов'язків [24, с.89].
Українськадержава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України черезсистему органів законодавчої, виконавчої та судової влади, суб’єктів місцевогосамоврядування. Конституційний Суд України як спеціалізований орган КонституціїУкраїни є основним складовим елементом цієї системи.
Існують й іншівиди гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національнимиспеціальними (юридичними) гарантіями можна також виділити спеціальні міжнароднінормативні та інституційні гарантії, а також деякі інші гарантії ОсновногоЗакону.
Висновки
Вперше термін«Lex fundamentalis» — «основний закон» введений у науковий обіг у XVI ст… уроботах французьких публіцистів-тираноборців (монархомахів) Ф. Дюплессі-Монре,Ф. Отмана, Дж. Б'юкенена та ін.
Конституція України — цеєдиний, наділений найвищою юридичною силою нормативно-правовий акт, через якийукраїнський народ і українська держава виражають свою суверенну волю,утверджують основні принципи устрою суспільства і держави, основи правовогостатусу особи і громадянина, визначають систему і функції органів державноївлади й органів місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владнихповноважень і територіальний устрій держави. За періодом дії КонституціяУкраїни є постійною, за порядком зміни належить до жорстких, згідно державногорежиму та форми правління –– демократична республіканська, за формоютериторіального устрою –– це Конституція унітарної держави з автономним утворенняму складі.
Історію розробки,прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін можна поділити на триосновних періоди: перший період (1991-1996 pp.) ознаменувався здобуттямнезалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттямКонституції України 1996 p.; другий період (1996-2004 pp.) став періодомреалізації Конституції України 1996 p.; третій період (2004 р. — донині)позначився початком процесу внесення змін та доповнень до Конституції України(конституційної реформи).
28 червня 1996 р.о 9 годині 18 хвилин після 24 годин безперервної праці Верховна Рада Україниприйняла і ввела в дію Конституцію України. 8 грудня 2004 р. на позачерговомупленарному засіданні Верховної ради України було вирішено питання про внесеннязмін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів — Закон”Про внесення змін до Конституції України”, закон “Про особливості застосуваннязакону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004p”., та “Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системиорганів місцевого самоврядування”.
Сутністьі зміст Конституції виявляються у сукупності її властивостей: верховенствоКонституції України в правовій системі, найвища юридична сила та пряма діяконституційних положень, Конституція України як правова база поточногозаконодавства, стабільність і динамізм, легітимність і легальність, програмнийхарактер, установчий характер, підсумковий характер, спадкоємність, особливапроцедура прийняття та внесення змін до Конституції.
СистемаКонституції України –– це сукупність конституційно-правових актів найвищоїюридичної сили (Акт проголошення незалежності України 1991 p., КонституціяУкраїни 1996 p., рішення всеукраїнського референдуму 2000 р. та Закон України«Про внесення змін до Конституції України» 2004 p.).
СтруктураКонституції України –– внутрішня взаємоузгоджена побудова Основного Закону якнормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Конституція України 1996 р.–– це кодифікований конституційний акт. Вона складається із трьох основнихчастин: преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень.Основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції Українискладаються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами,що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначенихарабськими цифрами. Окремі статті Конституції України мають декілька абзаців,що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини (ч.)відповідної статті.
Структура Конституції Україниобумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Конституція України, як ібільшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема,політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузевій об'єктні, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну,охоронну та інші власне конституційні функції.
Процес внесення змін до конституції складає невід'ємну частинузагальносуспільного розвитку будь-якої країни. Утім, на відміну від іншихзаконодавчих актів, Конституція постає як найбільш стабільнийнормативно-правовий акт. Інститут «меж конституційного перегляду»дозволяє водночас адаптувати конституцію до суспільних змін, але при збереженніїї високого рівня стабільності. Процес внесення змін до Конституції України вновітню добу її державотворення носить складний і суперечливий характер(чисельні питання, що виникають в контексті внесення змін до КонституціїУкраїни 2004 p., та референдум 2000 p., результати якого так і не були імплементовані).
Охорона Конституції увузькому значенні цілеспрямована, передбачена Конституцією та законами Українидіяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідністьзаконів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумаченняКонституції України та законів України. Правова охорона Конституції України, уширокому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридичних способів ізасобів, якими виступають нормативно-правові й організаційно-правові механізмизабезпечення правової охорони Конституції України. Сукупність нормативно- йорганізаційно-правових механізмів правового захисту Конституції України такожприйнято називати гарантіями Конституції України,
Важливимелементом системи організаційно-правового захисту Конституції є громадяниУкраїни як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охоронагромадянами Конституції розглядається у двох формах: пасивній та активній.Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України черезсистему органів законодавчої, виконавчої та судової влади, суб'єктів місцевогосамоврядування. Конституційний Суд України як спеціалізований орган КонституціїУкраїни є основним складовим елементом цієї системи.
Існують й іншівиди гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національнимиспеціальними (юридичними) гарантіями можна також виділити спеціальні міжнароднінормативні та інституційні гарантії, а також деякі інші гарантії ОсновногоЗакону.
Список використаних джерел
1. Конституція(Основний закон) України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28червня 1996 року. –– К.: Юрінком, 1996.––80 с.
2. ЗаконУкраїни “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року№2222-IV //Відомості Верховної Ради України, 2005. ––№2. ––с.44.
3. Бисага Ю.М., Гомонай В. В., Чичерський В. І. Конституційно –– процесуальне право:Навчальний посібник. –– Ужгород: Басараб М. М., 2006. –– 256 с.
4. КравченкоВ. В. Конституційне право України. Навчальний посібник. –– К.: Університет«Україна», 2004. –– 528 с.
5. МелащенкоВ. Ф. Основи конституційного права України. –– К.: Вентурі, 1995. –– 240 с.
6. СташківБ. І. Конституційне право України: Навчальний посібник. –– Чернівці, 1999. ––264 с.
7. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. –– X.: Факт,2000. –– 608 с.
8. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. ––X.: Факт, 2001. –– 328 с.
9. Тодика Ю.М. Конституційні засади формування правової культури: Монографія. –– X.:РАЙДЕР, 2001. –– 160 с.
10. ФрицькийО. Ф. Конституційне право України: Підручник. –– К.: Юрінком Інтер, 2002. ––536 с.
11. ШаповалВ. М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. –– К.: Юридична фірма «Салком»,Юрінком Інтер, 2005. –– 560 с.
12. Зеленакнига української конституційної реформи: матеріали для громадськогообговорення /За ред. І.Коліушка, Ю.Кириченко. ––К.: Лікей, 2007. –– 32 с.
13. Конституційнеправо України: Підручник /За ред. проф. В. Ф. Погорілка. Вид. друге. –– К.:Наукова думка, Прецедент,2006. –– 344 с.
14. Конституційнеправо України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. –– К.:Український центр правничих функцій, 1999. –– 376 с.
15. Конституціянезалежної України: Навчальний посібник / Кол. авт.; За ред. В. Ф. Погорілка,Ю. С Шемшученка, В. О. Євдокімо-ва. –– К.: Ін-т держави і права ім. В. М.Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. –– 428 с.
16. Проблемиреалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В. Ф. Погорілко.–– К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. –– 675 с.
17. БабенкоК. А. Теоретичні проблеми процесу внесення змін до Конституції // БюлетеньМіністерства Юстиції України: Офіційне видання. –– К.: Міністерство ЮстиціїУкраїни, 2007. –– №3. –– с. 17-27.
18. КорнєєвА. Створення Конституції України (етапи становлення) // Вісник КонституційногоСуду України, 2005. –– №3. –– с. 53-63.
19. ЛавриновичО. Час конституційної реформи пробив // Політика і час: Суспільно-політичнийжурнал. –– К.: Літопис –– XX, 2007. –– №1. –– с. 18.
20. ОробецьК. М. Юридичні властивості Конституції України: проблеми теорії і практики //Економіка. Фінанси. Право., 2004. –– №1. –– с. 29.
21. ПогорілоВ. Ф., Федоренко В. Л. Система і структура Конституції України: проблеми теоріїі практики // Бюлетень Міністерства Юстиції України: Офіційне видання. –– К.:Міністерство Юстиції України, 2006. –– № 4. –– с. 12-26.
22. СкрипнюкО. В. Функції Конституції та конституційний процес в Україні: ретроспективнийпогляд на проблему// Бюлетень Міністерства Юстиції України: Офіційне видання.–– К.: Міністерство Юстиції України, 2007. ––№1. –– с. 5-12.
23. ТимченкоІ. Конституційна реформа: усвідомлений обопільно розбрат чи об’єктивнанеобхідність // Право України, 2008. –– № 9. –– с. 4-13.
24. ТесленкоМ. Державна і правова охорона Конституції// Право України, 2005. –– № 2. –– с.89-91.
25. Тодика Ю.Конституція як соціальна цінність // Право України, 2000. –– № 12. –– с. 9-12.