План
Вступ
1. Характеристика об’єктивних ознакскладу злочину
1.1 Об’єкт захоплення заручників
1.2 Об’єктивна сторона захопленнязаручників
2. Суб’єктивні ознаки захопленнязаручників
2.1 Суб’єктивна сторона захопленнязаручників
2.2 Суб’єкт злочину захопленнязаручників
3. Розмежування захопленнязаручників від незаконного позбавлення волі або викрадення людини
4. Кваліфікуючіознаки захоплення заручників
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Українськадержава перебуває на складному етапі соціально-економічного розвитку. Спадрівня життя та безробіття більшої частини населення негативно позначилися настановищі переважної частини кількості громадян України, призвели до такихантисоціальних явищ, як скоєння злочинів проти особистої волі людини. Більшістьцих злочинів скоюється з метою отримання від держави, державних підприємств,установ чи організацій та окремої верстви громадян матеріальних благ.Найбільшого розповсюдження серед цієї групи злочинів набув такий злочин, якзахоплення заручників, який передбачений ст. 147 КК України [1, ст. 355].
Права людиниповинні бути надійно захищені. Тому, невипадково, коли у суспільствівідбуваються кардинальні зміни, однією з перших його дій є прийняття рішень,які забезпечують дотримання прав людини, перш за все, які захищають її право нажиття та свободу. Основні міжнародні принципи з питань про права людини булипроголошені Загальною Декларацією прав людини, яка була прийнята на ГенеральнійАсамблеї ООН 10 грудня 1948 р., і закріплені у Міжнародному Пакті прогромадські і політичні права, який був прийнятий у 1966 р. Згідно з цимидокументами, «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності таправах», «кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість …, ніхтоне повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і згідно з такоюпроцедурою, яка встановлена законом» {1, cт. 6}.
Законодавецьвключив до КК цю норму відповідно до міжнародної Конвенції, прийнятоїГенеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., до якої у 1987 р. приєдналасяУкраїна [2, ст.87].
Згідно з ч.1 ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особистунедоторканість, що повністю відповідає вимогам міжнародно-правових документів зправ людини.
Крім того,відповідно до ч.1 ст. 33 КК України, гарантує свободу пересування, вільнийвибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за виняткомобмежень, які встановлюються законом.
ПрагненняУкраїни до вступу в Північноатлантичний блок (NATO) викликає неоднозначнуреакцію в пересічних громадян. Таке ставлення пов’язано з наявністю небезпекивчинення на території України (та відносно її громадян) насильницьких актівтерористичної спрямованості [3, ст. 122].
Об’єктомзлочину, передбаченого ст. 147 КК, є не тільки особиста воля, а й особистабезпека особи, захопленої як заручник.
З об’єктивноїсторони захоплення заручників вчиняються шляхом активної дії, тобто полягає взахопленні або триманні особи як заручника.
Суб’єктивнасторона цього злочину характеризуються тільки у формі прямого умислу, а такожкорисливим мотивом і метою, які виступають як обов’язкова ознака складу даногозлочину.
Суб’єктомзлочину – є особа, яка досягла 14-річного віку (знижений вік кримінальноївідповідальності), це й визначає суспільну та громадську небезпеку цьогозлочину.
Середвітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, зробилиП.П. Андрушко, В.О. Глушков, В.П. Журавльов, В.В. Коваленко, С.Я. Лихова, Н.Н.Мельник, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та інші.
Проблемакваліфікації дій осіб при захопленні заручників та відмежування від іншихстатей Кримінального кодексу України частково висвітлена в навчальнихпосібниках, методичних рекомендаціях МВС, СБУ, інших правоохоронних органів,але сьогодні належним чином не обґрунтована не висвітлена в юридичній науці [3,ст. 123].
МіжнароднаКонвенція про боротьбу із захопленням заручників визначила, що захопленнязаручників є злочином, який викликає серйозне занепокоєння з боку міжнародноготовариства, і, згідно з положеннями цієї Конвенції, будь-яка особа, яка вчиняєакт захоплення заручників, підлягає або судовому переслідуванню, або видачі.
У ч.1 ст. 1Конвенції вперше дано визначення цього злочину: «Будь-яка особа, яка захоплюєчи утримує іншу особу і погрожує вбити, завдати ушкодження чи продовжитиутримувати іншу особу (яка буде далі визначена як заручник) для того, щобпримусити третю особу, а саме – державну, міжнародну, неурядову організацію,будь-яку фізичну чи юридичну особу чи групу осіб, — здійснити чи утриматись відздійснення будь-якого акту як прямої, так і опосередкованої умови длязвільнення заручників, вчиняє злочин «захоплення заручників» відповідно дозмісту цієї Конвенції».
Захопленнязаручників згадується законодавцем у ст. 1 Закону України «Про боротьбу зтероризмом», яка визначає захоплення заручників як один із способів вчиненнятерористичних дій – відповідно до зазначеної статті поняття «тероризм» — цесуспільно небезпечне діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованомузастосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств,тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань нажиття чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дійз метою досягнення злочинних цілей.
1. Характеристикаоб’єктивних ознак складу злочину
1.1Об’єкт захоплення заручників
Загальновизнано,що об’єктом злочину завжди є те благо, якому злочином завдається реальна шкодачи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об’єктом будь-якого злочину єохоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини.Проте, ст. 147 КК містить вказівку не на сам об’єкт злочину, а на окреміелементи охоронюваних законом суспільних відносин [5, cт. 100].
Родовим об’єктомзлочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідністьособи.
Об’єктом цьогозлочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека особи, захопленої якзаручник. Потерпілим від злочину є фізична особа – заручник [2 ст. 87]. Згідноз ст. 24 Цивільного кодексу України фізичною особою вважається людина.Захоплення заручника (-ків), що має додаткові суб’єктні ознаки, наприкладпредставника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів,тягне відповідальність за ст. 349 КК.
Безпосереднімоб’єктом цього злочину, виступають суспільні відносини, що забезпечують охоронудержавою права вибору людиною на свій розсуд постійного чи тимчасового місцяпроживання (перебування), крім випадків передбачених законом. Таким чином, уцьому випадку йдеться про охорону фізичної свободи (волі) та особистоїнедоторканості людини.
П.С. Матишевськийвважає під фізичною свободою (волею) людини з урахуванням встановлених закономобмежень право вільно пересуватись, обирати місце свого проживання татимчасового перебування. Особиста недоторканість полягає у забороніпротиправного втручання з боку інших осіб у питання вибору людиною (в окремихвипадках – її законними представниками) місця проживання, тимчасовогоперебування чи здійснення свободи пересування [6 ст. 266].
Важливиммоментом для кваліфікації захоплення заручників є визначення додатковогооб’єкта. В літературі вважається, що додатковим об’єктом цього злочину є основигромадської безпеки, забезпечувати яку покликані органи державного управління[6 ст. 266].
Як однозначнозауважує А.С. Політова при визначенні безпосереднього об’єкту захопленнязаручників була допущена помилка.
Неоднозначно впрацях вітчизняних і зарубіжних вчених вирішується питання про безпосереднійоб’єкт захоплення заручників, де виділяють дві точки зору: особисту волю людиниабо громадську безпеку. Так, наприклад, дотримуючись позиції, що захопленнязаручників у міжнародному праві є різновидом тероризму, законодавець уРосійській Федерації, Узбекистані та Республіці Бєларусь відносить це складзлочину поряд із складом тероризму до злочинів проти громадської безпеки. Зіншого боку підійшов законодавець України та Туркменістану при визначенні причетностіцього злочину, як такого, що виступає проти громадської безпеки; узаконодавстві України захоплення заручників належить до злочинів, направленихпроти особи. Як справедливо зазначає В.П. Ємельянов, неоднозначний підхід доцього складу злочину в частині розташування його в системі норм КК, мабутьвикликаний багатогранністю самого діяння, тобто проявом його різних рівнівтероризування – від сфери вирішення дрібних побутових проблем до грандіозногополітичного скандалу, тому в таких випадках це діяння буде виступати як злочинз елементами тероризування, в інших формах – як формений тероризм [7, ст.142-143].
Якщо визнавати,що об’єктом захоплення заручників є громадська безпека, то законодавець неповинен ігнорувати той факт, що для вказаного складу злочину властиві такіознаки: а) він об’єктивно шкідливий для невизначеного широкого кола суспільнихвідносин (безпека особи, недоторканість власності, нормальна діяльність підприємств,установ, організацій та інших соціальних інститутів); б) основні соціальніблага суспільства порушуються опосередковано: шляхом завдання шкоди відносинам,які регламентують безпечні умови життя суспільства. Однак від цього зазначенийзлочин не стає менш небезпечним, ніж, наприклад, злочини проти власності,злочини проти життя та здоров’я особи тощо. Оскільки шкода заподіюєтьсяінтересам не конкретної особи, а й суспільно значимим інтересам – створеннябезпечних умов життя суспільства в цілому, тому законодавець встановлюєдостатньо суворі санкції за скоєні злочини проти безпеки суспільства [1, ст.362].
Крім того, особазаручника цікавить винних не тільки як особистість, а як засіб тиску на певногоадресата – родичів затриманого, державної або іншої установи, фізичної абослужбової особи для вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії (дій).
Наведені ознакиповною мірою відповідають злочину, передбаченого ст. 147 КК України. Більшетого, віднесення захоплення заручників до суспільно небезпечних злочинівобумовлено і суб’єктивно, оскільки винний усвідомлює, що метою його дії є незахоплення заручників, а вчинення й утримання від вчинення будь-яких дій з бокуродичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації,фізичної або службової особи.
Отже, визнаючи,що головним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 147 КК України, євідносини громадської безпеки, а вже додатковим – особиста воля людини.
На цьомунаголошує А.С. Політова, яка також висловлює думку, щодо віднесення складузлочину захоплення заручників до розділу ІХ Кримінального кодексу України«Злочини проти громадської безпеки».
1.2Об’єктивна сторона захоплення заручників
Об’єктивнасторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризуєтьсясуспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечниминаслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками,місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину [5 ст.116].
Об’єктивнасторона злочину, передбаченого ст. 147 КК України полягає в захопленні аботриманні особи як заручника, тобто в активних діях винного, які полягають вдосягненні наведених діянь. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім длявстановлення об’єктивної сторони захоплення заручників [2, ст. 87].
За конструкцієюоб’єктивної сторони склад цього злочину – формальний. Тобто такий складзлочину, який для встановлення діяння як злочинного, потребує лише вчиненняшляхом дії чи бездіяльності (у даному випадку тільки шляхом активної дії)суспільно небезпечного діяння, а конкретніше, не потребує настання суспільнонебезпечних наслідків, які будуть породжуватися причинним зв’язком із самимсуспільно небезпечним діянням.
Цей злочинвважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичногопозбавлення заручника права вільно пересуватися.
Захопленнязаручника – це його викрадення, яке може бути таємним або відкритим; воно можесупроводжуватися насильством (як фізичним, так і психічним), в тому числі іззастосуванням зброї, інших знарядь вчинення злочину, або може обійтися безтакого насильства.
Тут требавказати, що у даному визначенні можливе не тільки особисте захоплення особі (чиосіб), а наприклад місця їх перебування чи значного скупчення.
Прикладом ізсвітової практики, може слугувати випадок, коли 14 червня 1995 р. у містіБудьоновск чеченськими терористами було захвачено міську лікарню, підкомандуванням А. Басаєва, внаслідок цього загинуло понад 280 осіб.
Триманнязаручника – це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча триманняможе здійснюватися і особою, яка не брала участь у захопленні. Також триманнязаручника може бути здійснене і без його попереднього захоплення.
Триманнязаручника – це позбавлення заручника волі.
Прикладом такоїсуспільно небезпечної активної дії виступає терористичний акт який стався 1вересня 2002 р. (якраз під час проведення урочистих заходів, з нагоди Днязнань) в м. Беслан (Дагестан), коли терористи захопили школу, разом з тим іпонад 800 осіб, з яких переважною більшістю були діти, та тримали їх якзаручників близько трьох днів, потребуючи від місцевих органів влади дужевеликі кошти за збереження життів заручників. Внаслідок штурму, який був недосить розробленим загинуло понад 300 осіб.
Триманнязаручника – це позбавлення заручника волі, коли йому забороняють залишати певнемісце або унеможливлюють це зробити.
Прикладом можеслугувати події 23-24 жовтня 2002 р. коли група чеченських сепаратистівзахопила понад 1000 осіб в театральному центрі «На Дубровці» під час показумюзиклу «Норд – Ост» (у заручниках перебувало 75 іноземних громадян – переважнабільшість іноземців була громадянами України (48 осіб). Терористи тримализаручників понад три доби, а коли усі дипломатичні переговори зійшли нанівець,був розроблений та прийнятий план штурму (27 жовтня), під час цього штурмузагинуло біля 350 осіб.
Аналізуючиспіввідношення таких діянь, як захоплення заручників та терористичного акту,можна дійти висновку, що активні дії, які пов’язані із захопленням заручниківпри терористичному акті можуть бути способом його вчинення. У такому випадкузахоплення заручників з терористичною метою буде посягати на громадську безпеку,внаслідок чого дане діяння слід кваліфікувати за ст. 258 КК («Терористичнийакт») і в додатковій кваліфікації за ст. 147 КК України немає потреби.
З наведеногоможна побачити, що захоплення заручників може виступати як триваючий злочин.Виходячи з цього, активні дії особи, яка приєднується до утримуваннязахопленого заручника (-ків), який (-які) перебуває у стані позбавлення волі тасвободи, можуть бути кваліфіковані як спів виконавство або інша формаспівучасті у вчиненні даного злочину.
Іншіфакультативні ознаки об’єктивної сторони даного складу злочину (місце, час,обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину) прямо не зазначені в диспозиціїданої статті, а отже при кваліфікації даного злочину, вони будуть вказуватитільки на наявність обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, які у своючергу будуть враховуватись судом при призначенні покарання [7 ст.288].
2. Характеристикасуб’єктивних ознак захоплення заручників
2.1Суб’єктивна сторона захоплення заручників
Суб’єктивнасторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльністьособи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно небезпечногодіяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків [5 ст. 159].
Суб’єктивнасторона злочину, передбаченого ст. 147 КК України характеризується виною уформі прямого умислу.
Прямий умисел –згідно з ч.2 ст. 24 КК України – прямим є умисел, якщо особа усвідомлюваласуспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачалайого суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Захопленнязаручників не може бути здійснене шляхом необережності, або непрямого умислу(коли особа не бажала, але свідомо допускала і усвідомлювала настання суспільнонебезпечних наслідків).
Крім того,захоплення заручників виступає як формальний склад злочину, а, як зазначаєюридична література, злочини з формальним складом можуть бути вчинені лише зпрямим умислом [5, ст. 167].
Факультативнимиознаками суб’єктивної сторони злочину є мотив і мета вчинення злочину. Залежновід законодавчого опису суб’єктивної сторони складу злочину конкретних злочинівмотив і мета можуть виконувати роль обов’язкових, кваліфікуючих (особливокваліфікуючих) ознак, або ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.
При аналізісуб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 147 КК, можна визначити,що мета виступає як обов’язкова ознака захоплення заручників.
Мета злочину –це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягнути особа, що визначаєспрямованість діяння.
Згідно здиспозицією ч.1 ст. 147 КК, особа вчинює злочин з метою спонукання родичівзатриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації,фізичної або службової особи до вчинення, чи, навпаки, утримання від вчиненнябудь-якої дії як умови звільнення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов’язуєзвільнення заручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вищеособам, органам держави чи іншої установи. Мета, яку переслідує винний, можемати різний характер – вимога надання зброї, звільнення заарештованого (-них),надання транспортного засобу тощо [2, ст. 88].
Проте, як слушнозауважує В.П. Ємельянов, мотив цього злочину, теж буде відігравати велику рольпри визначені вини особи, хоча він, не зазначений у диспозиції статті.Неможливо уявити захоплення заручників без корисливого мотиву, тобто безвласної вигоди для винного [7, ст. 296].
Тобто можназробити висновок, якщо при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 147 КК, небуде встановлено зазначеної у ч.1 ст. 147 КК мети, то це виключає наявністьсуб’єктивної сторони захоплення заручників, яке в свою чергу тягне за собоювідсутність складу злочину, що в свою чергу повністю виключає підстави настаннякримінальної відповідальності.
2.2Суб’єкт злочину захоплення заручників
Згідно з ч.1 ст.18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, зякого може наставати кримінальна відповідальність.
Для встановленнясуб’єкта злочину, потрібно, щоб були наявними три обов’язкові ознаки, якіхарактеризують суб’єкта злочину: це особа, фізична, осудна, та яка досяглапевного віку з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Перш за все,суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновокфактично закріплено в статтях 6, 7 і 8 КК, де прямо вказується, що нестикримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці і особи безгромадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктом злочину юридичні особи(підприємства, установи, організації тощо).
По-друге суб’єктзлочину повинен бути осудною особою.
Ч.1 ст. 19 ККвказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину моглаусвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».
По-третєсуб’єктом злочину повинна бути особа, яка на момент вчинення злочину досяглавіку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Відповідно доч.1 ст. 22 КК загальний вік кримінальної відповідальності складає 16 років. Уч.2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності, завчинення злочинів, які у даній частині передбачені. Перелік цих злочинів євичерпним.
Аналізуючиперелік цих злочинів, можна стверджувати, що законодавець знизив віккримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини;б) майнові злочини.
Захопленнязаручників, а також їх подальше тримання, практично усюди супроводжуєтьсянасильством, як фізичним так і психічним. А також завжди захоплення заручниківвчиняється винною особою з певною метою, яка направлена на передачу того чиіншого майна (тобто майнових прав) на користь винної особи.
Томузаконодавець закріпив, що за вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК,підлягає будь-яка (тобто загальний суб’єкт злочину) фізична, осудна особа, якана момент цього злочину досягла чотирнадцятирічного віку. Проте, якщозахоплення заручників вчинила службова чи посадова особа, з використанням своїхслужбових повноважень дій, зазначених у ст. 147, вони кваліфікуються засукупністю цієї статті та ст. 365 КК України.
3.Розмежування захоплення заручників від незаконного позбавлення волі абовикрадення людини
заручник злочин викрадення незаконний
Незаконнепозбавлення волі посягає на свободу особи як одне з важливих конституційнихправ.
Об'єктивнонезаконне позбавлення волі може проявлятися у різних способах і засобах — закриття у приміщенні з позбавленням можливості вийти з нього, зв'язування,поміщення у спеціальне сховище тощо. Позбавлення волі, передбачене ст. 146 КК,припускає застосування до потерпілого примушування, насильства, інших дій протийого волі.
Умовинезаконного позбавлення волі на відповідальність не впливають, якщо при цьомупотерпілому не було заподіяно шкоди здоров'ю.
Частина1 ст. 146 КК передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі чи завикрадення людини.
Викраденнялюдини і утримування викраденої особи (осіб) з певною метою (корисливою,політичною тощо) також називається позбавленням волі [8, ст. 97].
Потерпілимвідзлочину є будь-яка особа, яка досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодоособи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2ст. 146 КК) [9, ст. 175].
Діяння,передбачене ст. 147 КК, посягає на особисту свободу і безпеку осіб, що стализаручниками.
Об'єктивнусторону цього злочину утворюють: а) захоплення і б) тримання особи якзаручника.
Захоплення— це всі способи поневолення особипозбавленням свободи, можливостіпересування, діяти за своїм розсудом і потребами.
Тримання- це позбавлення волі. Обов'язковою ознакою захоплення заручників є загроза їхвбивства, заподіяння тілесних ушкоджень з метою спонукання держави, міжнародноїорганізації, фізичної чи юридичної особи чи групи осіб вчинити або утриматисявід вчинення якої-небудь дії як умови звільнення заручника [8, ст. 98].
Потерпілим відзлочинуможе бути: 1) заручник (людина, яка захоплена суб’єктом злочинута (або) перебуває під його контролем і життя, здоров’я чи особиста свободаякої є своєрідними гарантіями виконання певних вимог, що висунуті чи можутьбути висунуті до третіх осіб); 2) будь-яка інша людина, яка постраждала під часзахоплення або тримання особи як заручника. Вчинення цього злочину щодонеповнолітнього утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 147 КК) [9,ст. 177].
Незаконнепозбавлення волі або викрадення людини (ст. 146).
Безпосереднімоб’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту волюлюдини та її недоторканість. Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа.Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення якихпотребує кваліфікації за спеціальними нормами Кримінального кодексу (наприкладст. 444, тобто злочини проти осіб і установ, що мають міжнародний захист).
На відміну віднезаконного позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, яквідзначали вчені-науковці, посягає на громадську безпеку (тобто безпосереднімоб’єктом захоплення заручників є громадська безпека.
З об'єктивноїсторони цей злочин полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєюволею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавленняволі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись небажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.
Потерпілим відзлочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконнепозбавлення волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства(наприклад, потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, поміщують узаздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства(наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем).Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-якемісце і замикають з метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконногопозбавлення волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення іутримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжуєтьсяфізичним або психічним (погрози) насильством.
За статтею 146карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається,коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньоїнеобхідності, або в результаті акту правомірного затримання.
У цьому полягаєперша важлива відмінність захоплення заручників та незаконного позбавлення воліабо викрадення людини.
З суб'єктивноїсторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватисярізними мотивами (користь, помста та ін.). При кваліфікації злочину,передбаченого ст. 147 КК слід зауважити, що цей злочин у своєму складі маєзавжди конкретизовану мету, тобто у складі даного злочину мета буде виступатияк обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину.
Суб'єктом незаконногопозбавлення волі, є лише приватна особа. Тобто особа, яка досягла віку(загального) з якого може виступати кримінальна відповідальність – 16 років. Службовіособи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобтоза ст. 365.
Як вженеодноразово зазначалося, багато науковців висвітлюють теорії, щодотрансформації об’єкта захоплення заручників, щоб підкреслити найбільшусуспільну небезпечність даного злочину серед злочинів, які знаходяться в ІVрозділі КК України (злочини проти волі честі та гідності особи). А томузаконодавець, закріпив знижений вік кримінальної відповідальності (14 років),за скоєння злочину, передбаченого ст. 147 КК України. У цьому полягає другаважлива відмінність, яка беззаперечно буде враховуватись як основна, прикваліфікації та розмежуванні незаконного позбавлення волі або викраденнялюдини, та захоплення заручників.
Частина 2 ст.146 вважає кваліфікуючими ознаками цього злочину незаконне позбавлення волі абовикрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двохабо більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечнимдля життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному аботемному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичнихстраждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або іззастосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл — діяннявимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійснювані протягом тривалогочасу.
У частині 2 ст.147 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодонеповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозоюзнищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій вінзнаходиться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (наприклад,смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньоїтяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди). Тяжкиминаслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близькимродичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника.
У частині 3 ст.146 КК передбачені особливо кваліфікуючі обставини цього злочину: вчинення йогоорганізованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викраденнятяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкодженьтощо).
У частині 2 ст.147 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодонеповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозоюзнищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій вінзнаходиться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки(наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких абосередньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди).Тяжкими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкодженьблизьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника.При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфікуються завідповідним пунктом ч. 2 ст. 115.
Дане положеннятакож закріплене в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’яособи» (згідно з абз.3 п. 7 згаданої Постанови).
4. Кваліфікуючіознаки захоплення заручників
У частині 2статті 147 передбачені такі обставини, що обтяжують відповідальність (тавідповідно які визнаються кваліфікованими ознаками): вчинення цього злочинущодо неповнолітнього, або організованою групою, або якщо вони спричинили тяжкінаслідки.
Вчиненняцього злочину щодо неповнолітнього.
Піднеповнолітнім, у даному випадку, розуміється фізична особа, будь-якої статті,яка не досягла 18 років, на момент здійснення проти неї даного злочину. Вартозазначити, що законодавцем не вказані такі ж дії, як кваліфікуючи ознаки даногозлочину стосовно підлітків (такі особи, яким на момент вчинення проти нихзлочину, не виповнилося 16 років) та малолітніх (яким не виповнилося 12 років).Проте, як зауважує М.Й. Коржанський, неповнолітніми можуть визнаватися усіособи, яким на момент вчинення проти них даного злочину, не виповнилося 18років. Вчинення даного злочину до неповнолітнього (-ніх) ще раз підкреслюєпідвищену небезпеку захоплення заручників, яке у наш час, все більше набуваєпоширеності [8 ст. 102].
Вчиненняцього злочину організованою групою.
Згідно з ч.3 ст.28 КК злочин визнається організованою групою, якщо в його готуванні абовчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньозорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших)злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасниками групи.
Якщо узахопленні заручників брали участь три і більше осіб, для правильноїкваліфікації за ч.2 ст. 147 КК треба визначити, щоб усі особи, які приймали чине приймали участь у цьому злочині, діяли за заздалегідь обдуманим планом, та зєдиним умислом, та єдиною метою якої вони прагнуть добитися при вчиненні цьогозлочину.
Відповідно до ст.26 КК співучасть у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочинуу вчиненні умисного злочину.
Як слушнозауважує С.В. Оксенюк вид співучасті (проста, складна), тобто співвиконавствоабо чіткий розподіл ролей, де кожний суб’єкт виконує покладені на ньогообов’язки (тобто підбурювач, організатор, пособник) не будуть грати визначноїролі при кваліфікації даного виду злочину [3 ст.124].
Тобто, приправильній кваліфікації даного злочину, а конкретно за вчинення захопленнязаручників організованою групою, треба спочатку точно визначити чи була тоумисна спільна діяльність суб’єктів злочину, яка була направлена на досягненняпевної корисливої мети, у якої вони були усі разом зацікавлені, а потімдодатково вже визначати роль кожного з суб’єктів цього злочину.
Погрозазнищення людей, внаслідок вчинення цього злочину.
Погроза можестосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю уякій знаходиться затриманий), так і інших осіб (наприклад близьких родичів заручника,або осіб, які будуть намагатися його звільнити).
Спричиненнятяжких наслідків, внаслідок вчинення цього злочину.
Тяжкі наслідки уданому злочині можуть мати різний характер. Вони можуть виявитися внаслідокфізичного насильства над людиною.
Фізичне насильство– протиправний фізичний тиск над потерпілим (потерпілими), що виражається унанесенні ударів, побоїв, мордувань тощо, які спричиняють фізичного болюпотерпілому. При даному виду насильства у людини повністю зламана особиставоля, для вчинення будь-яких дій, які б ставали на заваді подальшого вчиненнязлочину.
Тілеснеушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, щовиражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів ітканин тіла людини [2 ст. 58].
Для відповідальностіза тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людинибуло протиправним. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень неусуває відповідальності особи, яка їх заподіяла, якщо згода була дана длядосягнення суспільне небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.
Психічненасильство має на меті залякування особи-заручника, гноблення його волі тагідності, моральне задоволення його беззахисним станом, погрози вбити його, абочленів його сім’ї, або інших родичів чи близьких друзів, також іншихаморальних дій які пригнічують волю, честь та гідність особи.
При психічномунасильстві, однак, воля особи-заручника не зламана повністю, і це дозволяє йомуу правильному розумінні «протидіяти» незаконним щодо нього діям, зі сторониособи (чи осіб) які вчиняють проти нього злочин.
Завжди тяжкиминаслідками при вчиненні даного виду злочину є смерть особи-заручника.
ПленумВерховного Суду України у своїй Постанові № 2 від 7 лютого 2003 р. давроз’яснення щодо таких обставин, які можуть виникнути при розгляді кваліфікаціїданого злочину.
Згідно з абз.3п. 7 цієї Постанови дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 ККосіб, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч.2 цієї статті заознакою спричинення тяжких наслідків і за п.3 ч.2 ст. 115 КК.
Висновки
Протягом усієїісторії розвитку України як незалежної, демократичної суверенної держави,проблема боротьби зі злочинами проти особистої волі, честі та гідності людининабуває все більшої актуальності. Шляхи вдосконалення кримінальногозаконодавства України, приведення його до міжнародних норм і стандартів,урахування досвіду інших держав зумовили появу в кримінальному законодавствіУкраїни нових складі злочинів, таких як, наприклад, захоплення заручників.
Не можнастверджувати, що 20, 30 років назад не захоплювались заручники. До 1987 р.поняття захоплення заручників не було відоме ні радянському кримінальномузаконодавству, ні російському кримінальному законодавству, до складу якоговходила на той час Україна.
Захопленнязаручників, як злочин міжнародного характеру кваліфікується згідно з Конвенцієюпро боротьбу із захопленням заручників, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН17 грудня 1979 р.
Розробленнядомовленості про боротьбу з захопленням заручників проводилось і в межахЄвропейської Ради. Уже в 1973 р. його Консультативна асамблея у своїйрекомендації № 703 запропонувала державам ураховувати викрадення, та захопленнялюдей, при якому створюється загроза їх життю та здоров’ю тяжким кримінальнимзлочином. У 1977 р. у Страсбурзі після тривалого обговорення в органахЄвропейської Ради було підписано Конвенцію про боротьбу з тероризмом, злочинамипов’язаними із захопленням заручників.
Аналізуючи усіоб’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 147 КК, можна дійтивисновку, що найбільш дискусійним ще залишається питання визначення об’єктазахоплення заручників.
Деякі вченівизнають, що безпосереднім об’єктом цього злочину виступають суспільнівідносини, що забезпечують охорону державою права вибору людиною на свій розсудпостійного чи тимчасового місця проживання (перебування), крім випадківпередбачених законом.
На противагуцієї думки виступають багато вчених, які наводять досить переконливі аргументи,стосовно правильного визначення безпосереднього об’єкта захоплення заручників.Така точка зору має на меті законодавче визначення безпосереднього об’єктазлочину як відносини громадської безпеки, а вже додатковим – особиста волялюдини, її честь та гідність, а також законодавчого закріплення цього злочинудо розділу ІХ Кримінального кодексу України «Злочини проти громадськоїбезпеки».
При аналізікваліфікуючих ознак захоплення заручників, було визначено, всі ті обставини,які закріплені законодавцем у ст. 147 КК.
Проте й тут маємісце широкі дискусії щодо поповнення інших кваліфікуючих ознак, як наприклад,із застосуванням зброї або речей, які можуть бути використані як зброя,повторно, у відношенні двох або більше осіб, у відношенні жінки, яка завідомодля винного перебувала у стані вагітності, щодо осіб похилого віку, інвалідів.
Захопленнязаручників – одне із найбільш тяжких злочинів терористичної направленості. Цетаке неправомочне фізичне обмеження волі людини, коли її наступне звільненняставиться в залежність від виконання вимог суб’єкта злочину третьою особою [4ст. 83].
Списоквикористаних джерел
1. Спеціальната періодична література
[1] — ПолітоваА.С. – Трансформація об’єкта захоплення заручників // Проблеми правознавства таправоохоронної діяльності. – 2001 – ст. 355-364
[2] –Кримінальне право України: Особ. част.: Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.Я. Тацій,та ін.; Х.: Юрінком Інтер, 2007 – 623 с.
[3] –Оксенюк С.В. – Кримінально-правова кваліфікація дій, що пов’язана іззахопленням заручників, як виявів тероризму// Науковий вісник Київського національногоуніверситету внутрішніх справ – 1996 – 2008 — ст. 122-128.
[4] –О.О. Володіна – Щодо змісту понять «свобода» і «безпека» у визначеннібезпосереднього об’єкта захоплення заручників // Проблеми законності. – Вип.91. – 2007. – с. 99-104.
[5] – Кримінальнеправо України – Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І.Борисов та ін.; За заг. ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація –2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
[6] – МатишевськийП.С. – Кримінальне право України – Особ. част. 2-е вид. перероб. і допов. – К.:Юрінком Інтер, 2002. – 711 с.
[7] –В.П. Ємельянов – Кваліфікація злочинів проти громадської безпеки та особистоїволі особи – Х.: 2000 – 340 с.
[8] –М.Й. Коржанський – Кваліфікація злочинів – Навчальний посібник – 2-е видання –К.: Атіка – 2002 р. – 334 с.
[9] –Кримінальне право України: теоретичний курс і практикум: Навчальний посібник /За заг. ред. В.Я. Горбачевського – К.: Атіка – 378 с.
2. Нормативно– правові акти
{1} – Загальна Декларація правлюдини від 10 грудня 1948 р.
{2} – Міжнародна Конвенція проборотьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р.
{3} – Конституція України від 28червня 1996 р.
{4} – Кримінальний кодекс Українивід 5 квітня 2001 р.
{5} – Цивільний кодекс України від14 травня 2004 р.
{6} – Закон України «Про боротьбу зтероризмом» — станом на 10 січня 2005 року.
3. Матеріали судової практики
(1) – Постанова Пленуму ВерховногоСуду України № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах прозлочини проти життя та здоров’я особи».