Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний факультет
Реферат
на тему:
“Зміст права на фірмове найменування та його охорона”
Студентки 11 групи
І курсу магістратури
Київ-2010
План
І. Правове регулювання фірмового найменування
ІІ. Розмежування фірмового найменування та торгівельноїмарки
ІІІ. Правова охорона фірмового найменування
Список літератури
Вступ
На сьогоднішньому етапі розвитку ринкових відносинв Україні нікому не потрібно пояснювати цінність засобів індивідуалізації суб’єктівринкових відносин та виробників товарів і послуг. В Європі вже давно ринкова вартістьпідприємства часто перевищує фактичну вартість її матеріальних активів. Цей фактпояснюється вартістю нематеріальних активів до яких відносять фірмові найменування,знаки для товарів та послуг, промислові зразки, гудвіл, комерційна таємниця, ноу-хау,право власності на винаходи, право власності на сорти рослин та інше.
Українським законодавством визначено, що правомпромислової власності можуть володіти як фізичні так і юридичні особи. Зосередимосвою увагу на такому об’єкті, як фірмові (комерційні) найменування.
Кожна юридична особа має право на індивідуалізаціюсвоєї діяльності для відмежування її від іншої спорідненої діяльності. Ця індивідуалізаціяможе здійснюватися шляхом вибору спеціальної назви — фірмового найменування (фірми).Таке найменування (фірма) юридичної особи охороняється законом і підлягає державнійреєстрації в установленому порядку.
І. Правове регулювання фірмового найменування
Питанню фірмового найменування в той чи іншій міріприсвячені роботи Агаркова М.М., Азімова Ч.Н., Безклубого І.А., Бобрової Д.В., БоднарТ.В., Данілової Е.Н., Дахно І.І., Дзері О.В, Довгерта А.С., Жілінкова І.В., КалятінаВ.О., камінні А.І., Капіци Ю.М., Коссака В.М. Кохановськой о.в., Кузнецової Н.С.,Луця В.В., Майданик Р.А., Мінкова А.М., Подопрігори О.А., Подопрігори А.А., РозенбергаВ.В., Саніахметової Н Ст А., Спасибо-Фатєєвой І.В., Святоцького О.Д., Сергєєва А.П.,Суханова Е.А., Удінцева С.Т., Харітонова Е.А., Шевченко Я.М., Шершеневіча Г.Ф, Шретера,та інших.
У сучасній доктриніцивільного права безпосередньо проаналізувати поняття комерційного (фірмового) найменуваннята його правового механізму неможливо без узгодження термінології, яку використовуютьдля позначення цього об’єкта права інтелектуальної власності. Першочерговий розглядтермінів і можливостей їх вико — ристання надасть змогу більш осмислено зрозумітисаму суть досліджуваного явища.
Як чинне законодавство,так і цивілістична наука для позначення найменування учасника цивільного оборотузастосовують різні юридичні терміни: „фірма”, „фірмове найменування”, „комерційненайменування”. Єдиний підхід до розуміння термінів у нашому випадку є особливо важливимяк для здійснення комплексного дослідження інституту комерційного (фірмового) найменування,так і для визначення чітких меж застосування кожного юридичного терміна оскількиточне співвідношення слова і об’єкта, яке воно позначає, і є суттю юридичного терміна.
Термін „фірма” в процесістановлення інституту комерційного (фірмового) найменування було вжито у двох значеннях:як позначення самого суб’єкта господарювання, певної колективної організації; яксловесне позначення учасника цивільного обороту — чи то власника підприємства, чисамого підприємства.
Розуміння фірми як позначення самого колективногосуб’єкта господарювання було пов’язане із судовою практикою в дореволюційний періоді в перші роки існування СРСР, оскільки суди часто вживали поняття фірми на позначеннясуб’єкта господарювання або правління останнього. Тогочасні дослідники торговогоправа прийшли до однозначного висновку, який дотепер є загальноприйнятим, що такерозуміння фірми є абсолютно неприйнятним, оскільки підміняє одне поняття двома різнимитермінами і вносить лише додаткові складнощі для правозастосування[1].
Друге розуміння терміна„фірма” увело Німецьке торгове уложення 1861 р. і в надалі він був застосованийу Положенні про фірму 1927 р. Саме сприйняття фірми як певного словесного позначеннясуб’єкта господарювання є загальноприйнятим і донині.
Термін „фірмове найменування”набув свого поширення у світовій практиці з прийняттям Німецького торгового уложення1897 р., яке в ст.17 містило цей термін і пояснювало його найменуванням комерсанта,під яким він здійснює свої справи та ставить підпис.
Поступово в законодавствіпострадянських держав (Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Вірменія) термін„фірмове найменування” витісняє „фірму”. Саме тому варто погодитися із думкою російськогодослідника фірмових найменувань В.В. Голофаєва про доцільність поступової відмовиу використанні терміна „фірма” в цивільному обороті й заміни його на синонім[2].
Стосовно українськогозаконодавства, навіть зважаючи на часткове застосування Положення про фірму 1927р., яке вживає саме термін „фірма”, це поняття є застарілим і не використовуєтьсяв сучасному цивільному законодавстві. Тому, вважаємо, що у новому законі про фірмовінайменування неможливо використовувати поняття „фірма”, залишивши його лише в науковому,доктринальному правовому лексиконі[3].
Положення про фірму (затверджене постановою ЦВКРНК СРСР від 22 червня 1927 р.; із набранням чинності новими ЦК та ГК України нормиПоложення про фірму не повинні застосовуватися). Однак Цивільний та Господарськийкодекси України, що набули чинності з 1 січня 2004 р. (далі — ЦК і ГК), терміну«комерційне (фірмове) найменування» надали зовсім іншого змісту.
Аналіз положень ЦК та ГК, що стосуються найменування юридичноїособи та комерційних найменувань, свідчить, що ці найменування виконують різні функціїі до них встановлюються різні вимоги, зокрема, щодо обов'язку мати найменування,суб'єктів, які можуть мати найменування, необхідності реєстрації, моменту виникненняправа на найменування, умов надання правової охорони, можливості використання однаковогонайменування кількома суб'єктами господарювання, можливості відчуження.
Так, щодо обов'язку юридичної особи мати найменування та комерційненайменування слід зауважити таке. Частини 1 та 3 ст.90 ЦК встановлюють, що юридичнаособа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правовуформу. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься доєдиного державного реєстру. Водночас відповідно до ч.2 ст.90 ЦК та ч.1 ст.159 ГКсуб'єкт господарювання може мати комерційне найменування. Тобто він може мати такенайменування, а може виступати у господарських відносинах без такого найменуваннята використовувати лише своє найменування, під яким він зареєстрований.
Законодавство України не визначає зв'язок чи тотожність найменуванняюридичної особи та його комерційного найменування. Ці найменування можуть як співпадати,так і відрізнятись одне від одного. Пропонуємо проаналізувати відповідні норми ЦКі ГК, оскільки їх застосування на практиці виявило певну недосконалість правовогорегулювання та неузгодженість їх положень[4].
Відповідно до ЦК України зміст поняття «найменуванняюридичної особи» в ст.90 містить два поняття: перше стосується власне найменування,а друге — комерційного (фірмового) найменування юридичної особи. Наприклад, найменуванняповного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова«повне товариство», або містити ім'я (найменування) одного чи кількохучасників із доданням слів "і компанія", а також слова «повне товариство».
За ч.5 даної статті юридична особа не має прававикористовувати найменування іншої юридичної особи. Відповідно до ч.4 ст.489 ЦКюридичні особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводитьв оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг,які ними надаються. Тобто законодавець розділяє ці два поняття.
Право юридичної особи на найменування охоплює такожправомочність щодо його зміни, з якою пов'язані важливі правові наслідки. БезпосередньоЦК зобов'язує помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації,в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, а також повідомитипро це усім особам, з якими вона перебуває в зобов'язальних відносинах.
В юридичній літературі та у практичній площині,характеризуючи структуру комерційного найменування виділяють його дві частини — основну, яка називається корпусом фірми, і допоміжну — додаток. Корпус фірми є обов'язковоючастиною будь-якого комерційного найменування та повинен містити вказівку на організаційно-правовуформу юридичної особи, її тип і предмет діяльності, а в певних випадках — і на іншіїї характеристики.
До корпуса додається допоміжна частина, елементиякої поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язковим додатком є спеціальнеоригінальне ідентифікуюче позначення юридичної особи. Інші додатки, наприклад вказівки«універсальний», «спеціалізований» тощо, відносяться до числафакультативних елементів, що можуть включатися до комерційного найменування за розсудомїї власника. При цьому, всі структурні частини найменування повинні відповідатидійсності та не вводити в оману споживачів щодо справжнього характеру її діяльності.
На користь такого підходу свідчить Закон України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»,який в ст.23 визначає, що «Юридична особа повинна мати своє найменування, якемістить інформацію про її організаційно-правову форму та назву».
Ні Закон, ні Цивільний кодекс не передбачають можливість існуванняу юридичної особи декількох комерційних найменувань. Цій думці можна протиставитиположення ч.2 ст.90 ЦК, яка визначає, що юридична особа, що є підприємницьким товариством,може мати комерційне (фірмове) найменування, вказуючи, що окрім просто найменування,юридична особа має право на комерційне найменування. Але, оскільки прямої заборонинемає, то відсутні підстави вважати, що юридична особа немає право на декілька найменувань.
Згідно ст.489 ЦК комерційне найменування є об'єктом права інтелектуальноївласності на який виникають майнові права. Також існує думка, що право на найменуванняналежить до групи особистих немайнових прав юридичної особи, тому не може бути відчуженечи надане у користування іншим особам[5].
Кривошеїна І.В. під фірмовим найменуванням розуміє незмінюванеповне чи скорочене найменування юридичної особи, яке ідентифікує її та відрізняєвід інших юридичних осіб у процесі здійснення своїх прав й участі в цивільно-правовихвідносинах.
Вона доводить, що фірмове найменування є носієм ділової репутаціїтого чи іншого виробника стосовно саме якості товарів, що він виробляє, або послуг,що він надає. Воно не вказує на конкретні товари чи послуги, однак наголошує самена юридичній особі, яка виробляє той чи інший вид товару чи надає послуги. Крімтого фірмове найменування не може стати родовим поняттям, оскільки воно індивідуалізуєсаме підприємство, а не товар, який ним виробляється[6].Комерційне (фірмове)найменування — це своєрідний «псевдонім» суб'єкта господарювання, що можеїм використовуватися для індивідуалізації власної підприємницької (господарської)діяльності.
Не кожна юридична особа є суб’єктом права інтелектуальноївласності на комерційне (фірмове) найменування. Це треба обов’язково враховувати.Неприбуткові організації не можуть захищати свої найменування згідно законів, щорегулюють права власності на комерційні позначення.
Верховним судом України було розглянуто справуоднієї неприбуткової організації. Адвокатське об'єднання звернулася до господарськогосуду з позовом про заборону суб'єкту підприємницької діяльності — фізичній особівикористовувати в своїй діяльності у сфері права вивіску «Юридична консультація»,що з посиланням на приписи статей 16, 23, 50, 51, 90, 431, 432, 489-491 Цивільногокодексу України мотивувало необхідністю захисту його права на комерційне найменування.Встановивши, що позивач, не будучи підприємницьким товариством, не є суб'єктом праваінтелектуальної власності на комерційне найменування, господарський суд дійшов обґрунтованоговисновку щодо необхідності відмови в задоволенні позову.
Принципова відмінність між «комерційним найменуванням»та «фірмовим найменуванням» полягає в тому, що останнє може використовуватисьлише юридичними особами, тоді як учасниками господарської діяльності можуть бутиі приватні підприємці без статусу юридичної особи. У статті 159 Господарського кодексуУкраїни зазначено, що громадянин-підприємець має право на комерційне найменування,яким може бути його прізвище або ім’я[7].
Різний підхід відображений у Цивільному та Господарськомукодексах щодо необхідності реєстрації комерційного найменування. Так, відповіднодо частин 2 та 3 ст.489 Цивільного кодексу право інтелектуальної власності на комерційненайменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняєтьсябез обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того,є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційненайменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.Комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявкина нього.
Зі змісту ст.159 Господарського кодексу вбачаєтьсязапровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так,відповідно до частини 2 суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого буловключено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншимсуб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.
Ця норма не узгоджується як із положеннями ст.459Цивільного кодексу, так і з положеннями ст.8 Паризької конвенції про охорону промисловоївласності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиноюнаціонального законодавства. Згідно із Паризькою конвенцією «фірмове найменуванняохороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстраціїі незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака». Моментом виникненняв особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичноговикористання вказаного найменування.
Тобто факт державної реєстрації юридичної особипід відповідним найменуванням і набуття нею прав на певне комерційне найменуванняне пов'язані між собою. Доцільно також зазначити, що законодавством та судовою практикоюУкраїни не встановлені вимоги щодо мінімального використання комерційного найменуваннядля надання йому правової охорони.
Майнові права інтелектуальної власності на комерційнінайменування передаються лише разом з цілісним майновим комплексом юридичної особи,якій ці права належать, або його відповідною частиною. Отже, самостійно комерційненайменування не може бути відчужуваним на користь іншої особи.
Однак, запровадженнядо чинного законодавства України терміна „комерційне найменування” зумовило неоднозначніпогляди фахівців на питання співвідношення його із терміном „фірмове найменування”.Проблема пов’язана з тим, що чинне законодавство в різних нормах вживає різні терміни.Дослідники засобів індивідуалізації М.В. Паладій[8],Т.М. Шевелева[9]вважають, що принциповою відмінністю комерційного найменування від фірмового є те,що останнє можуть використовувати лише юридичні особи, тоді як учасникам комерційноїдіяльності можуть бути, скажімо, і приватні підприємці без статусу юридичної особи.
Наприклад, на думкуВ.О. Калятіна комерційне позначення — позначення, яке юридична особа зазвичай використовуєу відносинах із контрагентами та в рекламі тощо; М.І. Брагінський та В.В. Вітрянськийне визначаючи комерційне позначення, вважають, що оскільки останнє не реєструєтьсяпатентним відомством, то на право володільця комерційного позначення може претендуватилише іноземний підприємець[10].ІІ. Розмежування фірмового найменуваннята торгівельної марки
Не вирішеним наразі лишається і питання, чи може суб'єкт господарюваннямати кілька комерційних найменувань. За позитивної відповіді на таке питання різницяміж комерційним найменуванням і торговельною маркою майже зникає, оскільки основнафункція комерційного найменування — вирізнити одного суб'єкта господарювання з-поміжінших фактично зводиться до вирізнення його не загалом, а стосовно якогось видудіяльності. Фактично у такому разі комерційне найменування стає майже торговельноюмаркою, права на яку набуваються у результаті використання. А споживач при цьому,імовірно, буде введений в оману, позаяк вважатиме, що на ринку знаходиться не однепідприємство, а кілька.
Доцільно також зазначити, що у ст.1538 частини четвертої ЦК РФ(набула чинності 1 січня 2008 р.) це питання врегульовано більш жорстко: «Комерційнепозначення може використовуватись правоволодільцями для індивідуалізації одногочи кількох підприємств. Для індивідуалізації одного підприємства не можуть одночасновикористовуватись два чи більше комерційних позначення»[11].
Торговельною маркою відповідно до ст.492 ЦКУ можебути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізненнятоварів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг),що виробляються (надаються) іншими особами, зокрема слова, літери, цифри, зображувальніелементи, комбінації кольорів.
Виключне право інтелектуальної власності на фірмовенайменування, так само як і на торговельну марку, зобов'язує невизначене коло осібутримуватися від використання фірмового найменування юридичної особи чи торговельноїмарки, що зареєстровані в установленому порядку. Отже, виключне право на фірмовенайменування і на торговельну марку відноситься до категорії абсолютних прав.
З огляду на згадані положення, доходимо висновку,що основною функцією розглянутих об'єктів є індивідуалізація. У той же час, якщоза допомогою торговельних марок забезпечується вирізнення товарів і послуг виробника,комерційне найменування слугує для індивідуалізації самого виробника незалежно відтоварів та послуг, що ним виробляються (надаються).
Слід зазначити, що законодавство ставить до торговельнихмарок і комерційних найменувань ряд вимог, яким вони повинні відповідати для набуттяправа інтелектуальної власності на них. Оскільки основним призначенням фірмовогонайменування вважається індивідуалізація учасників господарського обороту, то найшвидшомудосягненню цієї ж мети щодо комерційних найменувань допомагають декілька важливихпринципів. Передусім, принцип істинності фірми, відповідно до якого найменуванняюридичної особи повинне правдиво відображати її правове становище і не вводити воману інших учасників господарського обороту. У відповідності з принципом виключностіфірми комерційне найменування має бути новим і відмінним від вже існуючих комерційнихнайменувань інших суб'єктів господарювання, а також повинне відрізнятися від торговельнихмарок, що належать третім особам, і географічних зазначень, право на використанняяких мають треті особи. Наостанку зазначимо принцип постійності фірми, згідно зяким комерційне найменування має бути постійним і незмінним, що забезпечує ефективневиконання ним відповідних функцій.
Зауважимо, що одна юридична особа може володітидекількома торговельними марками, але, водночас, вона не може мати більше одногокомерційного найменування. Ця особливість обумовлена зацікавленістю власне юридичноїособи у закріпленні певної ринкової репутації за однією постійною назвою. Разомз тим, підприємство може випускати велику кількість товарів або надавати широкийасортимент послуг, які можуть позиціонуватися під окремою торговельною маркою, щовказує на джерело їх походження.
Незважаючи на подібність завдань, що виконуютьсяторговельними марками та фірмовими найменуваннями, між ними існують певні суттєвірозбіжності.
Особливістю права інтелектуальної власності на фірмове найменуванняє те, що воно невіддільне від юридичної особи, якій належить. Проте чинний Цивільнийкодекс України передбачає можливість передання права на фірмове найменування.
На відміну від права на комерційне найменуванняправо інтелектуальної власності на знак його власник може передавати іншій особіповністю або стосовно частини товарів і послуг, визначених у свідоцтві на знак,на підставі договору. Крім того, власник свідоцтва має право надавати будь-якійособі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.
Належить зосередити увагу на строках охорони, що надаються фірмовомунайменуванню та торговельній марці. Згідно зі ст.489 ЦКУ право інтелектуальної власностіна фірмове найменування починає діяти і, відповідно, його правова охорона виникаєз моменту першого його використання, без обов'язкового подання заявки на нього чиреєстрації та незалежно від того, чи є таке найменування частиною торговельної марки.
Особливої уваги заслуговує той факт, що дія свідоцтвана знак може бути припинена за рішенням суду у зв'язку з перетворенням знака напозначення, яке стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного видупісля дати подання заявки (ст.18 Закону України «Про охорону прав на знакидля товарів і послуг»). Разом з тим, право інтелектуальної власності на комерційненайменування не може бути припинене у зв'язку з перетворенням останнього на родовепозначення, застосовуване щодо певного класу товарів чи асортименту послуг.
Незважаючи на те, що, як вже зазначалося, правана комерційне найменування і на торговельну марку відносяться до категорії виключних,характер цих прав на практиці є різним. Так, виключне право на комерційне найменування,безумовно, діє лише в межах території, що визначається місцезнаходженням юридичноїособи і, відповідно, місцем її державної реєстрації (тобто території, де ведетьсяреєстр, до якого включене те чи інше підприємство). Між тим, виключне право на торговельнумарку діє без жодних обмежень на всій території України, а у випадку міжнародноїреєстрації — також на території іноземних держав[12].ІІІ. Правова охорона фірмового найменування
Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалізаціюданого підприємства, організації чи установи, передусім виокремлення її підприємницькоїчи будь-якої іншої діяльності. Така індивідуалізація необхідна для підкреслення,пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмовогонайменування. Проте йдеться про правову охорону фірмового найменування не як просамоціль, а як про правову охорону назви фірми, яка має це найменування, її діловоїрепутації, її престижу, авторитету. Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого(великого, чи малого) колективу, його розумінням потреб ринку, зокрема споживачів,умінням організувати підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Всеце спонукає користувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престижфірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми йде двома шляхами. Перший — цезаборона використовувати такі самі найменування іншим особам, тобто протидіяти неправомірномупосяганню на престиж, ділову репутацію фірми.
Другий шлях полягає в тому, що фірма для підтримкиі розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет,розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічнітехнології, підвищувати постійно якість своєї продукції тощо. Використання фірмовогонайменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо свого іміджу.
Індивідуалізація підприємства, організації чи установизасобом фірмового найменування зумовлює потребу надати правову охорону такому найменуванню.Без правової охорони користування фірмовим найменуванням втрачає будь-який смисл,практичний резон. Але надання правової охорони фірмовому найменуванню з боку державиможе мати місце лише за наявності певних умов.
Хто має право бути володільцем фірмового найменування(фірми). Сам об'єкт правової охорони — фірмове найменування (фірма) — уже свідчитьпро те, що суб'єктом може бути будь-яка юридична особа, яка має своє постійне місцеперебуванняна території України. Чи може бути суб'єктом права на фірмове найменування (фірму)фізична особа? Питання не безспірне. Видається, що фірму може створити і фізичнаособа. Але ж носієм права на фірмове найменування все ж буде не фізична особа, афірма, створена нею. При цьому не має значення кількість членів колективу цієї фірми.Він може складатися також з однієї особи — засновника. В такому разі суб'єктом правана фірмове найменування буде фірмач — засновник, фізична, особа[13].
Відповідно до частин 2 та 3 ст.489 ЦК право інтелектуальноївласності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цьогонайменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстраціїі незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок веденняяких встановлюється законом. Комерційне найменування охороняється незалежно відйого реєстрації чи подання заявки на нього. Відомості про комерційне найменуванняможуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
Положеннями ст.8 Паризької конвенції про охоронупромислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р.і є частиною національного законодавства. Згідно із Паризькою конвенцією «фірмовенайменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявкичи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака». Доцільнотакож зазначити, що законодавством та судовою практикою України не встановлені вимогищодо мінімального використання комерційного найменування для надання йому правовоїохорони, натомість такі вимоги вироблені судовою практикою європейських країн[14].
Правовою ознакою фірмового найменування має бутивимога щодо його оригінальності. Не може дістати правову охорону найменування, якеповторює уже використане або настільки схоже з ним, що їх легко сплутати. Найменуванняфірми має відрізнятись від інших подібних. Нині в сфері підприємництва спостерігаєтьсяситуація, коли різні господарюючі структури із різними напрямами діяльності маютьоднакові або дуже схожі між собою найменування. Багато підприємців не знають проте, що фірмове найменування має бути захищене чинним законодавством, але за умовийого державної реєстрації.
Якщо звернутися до судової практики іноземних країн,то ми не побачимо єдиного підходу до вирішення спорів, які пов’язані з наданнямправової охорони необхідним найменуванням нового виду підприємств, фірм і т.і. УФранції органи правосуддя виходять з того, що власник фірмового найменування можепозбутися цього права виключно у разі неможливості відобразити у ньому зміст (обсягкласифікаційних ознак) своєї діяльності, але видове відображення назви забороняється.Тобто у всіх західних країнах та США судами розглядаються всі спори про право, якщобуде доведено, що найменування є підтвердженим у встановленому порядку і це завдалошкоди іміджу фірми, банку, підприємству, оскільки виявлено недобросовісного конкурента.На думку судів ніхто не використає найменування збанкрутілої фірми, акціонерноготовариства, комерційного банку, але назву відомого і успішного підприємства можнаі використати[15].
Висновок
Отже, фірмове найменування може бути використанона товарах, їх упаковці, в рекламах, проспектах, рахунках, друкованих виданнях,офіційних бланках та іншій документації.
Це передусім будь-яка назва підприємства, установичи організації, що має статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, короткою,такою, що легко сприймається і запам'ятовується або, як кажуть, благозвучною. Однієюіз необхідних умов такого фірмового найменування має бути відповідність назви характеровідіяльності даної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву«принцип істинності фірми».
Ще однією правовою ознакою фірмового найменуваннямає бути вимога щодо оригінальності найменування. Не може дістати правову охоронунайменування, яке повторює уже використовуване або настільки схоже з ним, що йоголегко сплутати з іншими. Найменування фірми має чітко відрізнятися від інших подібних.
Список літератури
1. Шершеневич Г.Ф. Учебник торговогоправа / Г.Ф. Шершеневич. — [7-е изд.]. — М.: Издание Бр. Башмаковых, 1914. — 335с.
2. Голофаев В.В. Фирменное наименованиекоммерческих организаций: дисс. канд. юрид. наук. — Екатеринбург, 1999. — 192 с.
3. Іщук С. Визначення сутності комерційного (фірмового)найменування: термінологічний аспект // вісник Львівського університету. — 2008.- 112-120
4. Тверезенко О. Проблемні аспекти використання комерційнихнайменувань // Правовий тиждень. — № 20. — 2008. — с.13-19
5. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України// За ред.В.М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.
6. Кривошеїна Інга Валеріївна. Фірмове найменування: регулюваннята правова охорона за законодавством України: автореферат дис. канд. юрид. наук:12.00.03/Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007.
7. Кравець Наталія Право власності на комерційне найменуваннята знаки для товарів і послуг // abc-law.com.ua. — 05.03.09
8. Паладій М.В. Право інтелектуальної власності на комерційненайменування М.В. Паладій / Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблемитеорії і практики: збірн. / Ю.С. Шемшученко, — К.: Юрид. думка, 2006.
9. Шевелева Т. Комерційне найменування- проблеми правової охорони в Україні / Т. Шевелева // Інтелектуальна власність.- № 7. — 2005. — С.11-16.
10. Брагинский М.И. Договорное право.Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг / М.И. Брагинский, В.В.Витрянский. — М.: Статут, 2002. — 1038 с.
11. Кривошеїна І.В. Порівняння комерційного найменуванняі торговельної марки. // Інтелектуальна власність. — 2004. — №9. — с. 19-22.
12. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальнувласність. — X.: Фірма , 1997. — 192 с.
13. Селіванов Анатолій Олександрович Кому належить право на фірмове найменування(фірму)// Право України. — 2002. — №11. — С.71-75.