Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Юридичний інститут
Інститут післядипломного навчання
Курсова робота
З навчальної дисципліни:«Теорія держави і права»
на тему «Закономірності виникнення держави і права»
Київ 2011
Зміст
/>Вступ
І. Виникнення держави та права
Передумовивиникнення держави та права
Причини та закономірності виникнення держави та права
ІІ. Шляхивиникнення держави та формування права у різних народів
Східний (азіатський) шляхвиникнення держави
Західнийшлях виникнення держави
ІІІ. Основні теорії виникнення держави та права
Теоріявиникнення держави
Теорії виникнення права
Висновок
ЛітератураВступ
Минуле державно-правовихінститутів завжди відігравало помітну роль у соціальній та національній свідомостінароду. Його призначення полягало в тому, щоб розуміти сучасне та передбачити майбутнє.Історичне поле завжди було серйозним об’єктом наукового пізнання юристів. Багатоісторичних досліджень стало фундаментом побудови та розвитку серйозних теоретичнихконцепцій в науці права і держави. Наука, необхідним рівнем якої є теорія, починаєтьсятам, де людський розум починає оволодівати закономірностями, які притаманні розвиткупредмета пізнання.
Питання про походження і сутність держави і права займає одне з центральнихмісць у науці. Проблеми виникнення,природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства,державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесіві їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових.Правильне розуміння того, як, у силу яких причин виникли держава і право, їх природа,сутність, призначення — ттеоретичне осмислення й усвідомлення їх проблем — необхіднаумова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію державиі права до числа фундаментальних наук.
Серед теоретиків держави і права ніколи не було раніше і в даний час немаєне тільки єдності, але навіть спільності поглядів у відношенні процесу походженнядержави і права. При розгляді даного питання ніхто, як правило, не бере під сумнівтакі, наприклад, загальновідомі історичні факти, що першими державно-правовими системамив Стародавній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава іправо. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої України, Росії,Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тутвиникали не рабовласницькі, а феодальні держава і право. Не заперечуються і багатоінших історичних фактів, що стосуються походження держави і права. Однак цього неможна сказати про усі випадки, коли мова йде про причини, умови, природу і характерніособливості походження держави і права. Над єдністю чи спільністю думок тут переважаєрізнобій. Закономірності предмета пізнання доступні тільки за умови історичногопідходу до фактів, тобто теорія держави і права як наукове знання за своєю глибокоюприродою є історичною.
Історичний досвід розвиткудержави та права спрацьовує на майбутнє, оскільки в цьому досвіді втілюються закономірностірозвитку складних суспільно-політичних юридичних явищ. Слід взяти до уваги й те,що будь-які зміни в державі та в юридичних законах мають передумовами їх попереднєусвідомлення людьми, тобто ці зміни відображають перш за все в людському їх розумінні,у ставленні людей до соціально-політичного та юридичного їх оточення. Це ставленняскладається з врахування не лише сучасного, але й минулого. Юридична дійсність завждиформується через людське усвідомлення. Йдеться тут водночас про історичну дійсність,минулий розвиток держави та права, який впливає на їх сучасний і майбутній стан.Минуле утримує в собі той рішучий потенціал, який нерідко визначає актуальні змінив державі і законодавстві.
І. Виникнення держави та праваПередумови виникнення держави та права
Пізнання виникнення державиі права варто починати з питання про походження держави — чи завжди в історії людськогосуспільства існував цей соціальний інститут, чи він з’явився на певному етапі розвиткусуспільства.
Людство пройшло у своєму розвитку ряд етапів. Кожний з який відрізнявся визначенимрівнем і характером суспільних відносин: культурних, економічних, релігійних. Самимвеликим, найбільш тривалим етапом у житті людського суспільства були часи, колине існувало держави і права в сучасному розумінні слова. Цей період охоплює першетисячоріччя від появи людини на землі, до виникнення класових суспільств і держав.У науці за ним закріплена назва первісного чи суспільства общинно-родового ладу.
Перші держави на Землівиникли приблизно 5-6 тис. років тому і, як правило, у долинах рік (Ніл, Тигр, Євфрат,Янцзи, Інд) [3, 32]. Саме в цих місцевостях склалися найбільш сприятливі умови дляземлеробства. Потім процес державотворення поширився по середземноморському басейніі далі.
Первісна людина займаласяполюванням, рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто присвоєнням продуктівприроди. Для цього вона використовувала примітивні знаряддя праці, що виготовлялисяз природних матеріалів. Економіка цього суспільства була заснована на суспільнійвласності. При цьому неухильно дотримувалися двох правил: усе, що здобувалось, надходилодо загального кошика і усе здане перерозподілялося, кожен одержував певну частку.На інших засадах первісне суспільство просто не могло існувати, воно було б приреченена вимирання. Протягом багатьох століть і тисячоліть економіка носила привласнюючийхарактер. Продуктивність праці була вкрай низькою. Природно, що в таких умовах немогли виникнути ні приватна власність, ні експлуатація. Це було суспільство економічнорівних, але рівних у бідності людей. Поступовий і досить повільний розвиток економікийшов по двох зв’язаних між собою напрямах: удосконалення знарядь праці та удосконаленняспособів, прийомів і організації праці.
Склад первісного суспільствахарактеризується своїм поділом на роди та племена, йому ще не властиве відокремленняособи як індивіда, а нерозвинутість свідомості не дозволяє окремому роду, племенічи індивіду адекватно усвідомлювати ті можливості, що складаються у процесі розвиткусуспільства. Тобто як поділ первісного суспільства на роди, не відокремленість індивідаз роду, так і усвідомлення обставин життя лише поколінням, підводить до висновкущодо існування права як соціального права, яке має характер звичаїв, стихійно формується,належить роду як цілому і усвідомлюється членами роду тільки як необхідність певноїповедінки у відповідних обставинах. Це так зване ”примітивне”, ”традиційне"право родового устрою суспільства.
Виникнення держави з’явилосязакономірним наслідком процесу переходу суспільства від збирання, занять полюваннямі рибальством, тобто від господарства, що привласнює, у господарству виробляючому- скотарству і плужному землеробству. Питання про те, чому люди перейшли до виробляючоїекономіці, залишається дотепер нез’ясованим. Одні вчені зв’язують це зі збільшеннямнародонаселення і скороченням в міру розвитку людського населення продукту для споживання,що дається природою [4, 36], інші припускають, що людина випадково знайшла цей спосібстійкого одержання їжі. Можливо, що головною причиною був інтелектуальний фактор- для чого ж людина має розум, як не для того, щоб знаходити більш вигідні рішенняскладних проблем? З розвитком родових відносин міжродове право трансформується увнутрішньородове, тобто права роду по відношенню один до одного. Але це все ще звичаєвеправо.
Розвиток держави як самостійноїідеологічної сили суспільства привів до відділення права у формі письмових законіввід безпосередньо матеріального життя, перетворення звичаєвого права у загальнообов’язкове,здійснення якого забезпечувалося методами фізичного та економічного примусу [17,26].
Економічні передумовидержавотворення надзвичайно важливі, але не тільки вони визначили перехід суспільствадо державності. Людина — істота суспільна і тому їй приходиться мати справу, займаючисьвиробничою діяльністю, не тільки з засобами виробництва, але і волею-неволею вступатиу відносини з одноплемінниками. Можна припустити, що хліборобу, скотарю, ремісникучи торговцю, чітко чи на рівні підсвідомості, але прийшло розуміння того, що йомубільш вигідна наявність безпечних умов діяльності.
Оскільки органи керуванняпервісного суспільства не справлялися з цією роллю, те поступово на зміну їм сталиформуватися органи державної влади, що взяли на себе забезпечення безпеки людейвсередині людського співтовариства і, зокрема, врегулювання спірних взаємин з одноплемінниками.У такий спосіб усвідомлюється корисність надродової влади, що є вище приватногоі родового інтересу. До регулювання внутрішніх відносин таборів людської популяціїдодається необхідність регулювання відносин із сусідніми співтовариствами людей.У ті далекі часи конфлікти між племенами найчастіше зважувалися у формі військовоїпротидії. Давно помічено, і, до речі, це використовується дотепер у багатьох народів,що ідея зовнішньої погрози сприяє інтеграції і зімкненню суспільства, одночаснозміцнюється влада як засіб ефективної боротьби з зовнішньою погрозою. Війни, такимчином, ініціювали процеси становлення державного ладу.
Пануючою формою ідеологіїв первісну епоху була язичеська релігія, тобто поклоніння багатьом богам і духам.Поступово стала відбуватися свого роду ієрархія богів, тобто серед безлічі і безлічібогів якому-небудь з них виділявся на роль головного. Багато учених вважають, щорелігія консолідувала древнє суспільство, сприяючи об’єднанню розрізнених племену єдину соціально-політичну спільність — народ. Більш того, вважається, що виникненнямонорелигії в тих чи інших народностей є показник формування в них держави [4, 38].
В.І. Гойман-Червонюк,досліджуючи питання про походження держави, звернув увагу на психологічні передумовидо цього [1, 17-18]. Економічні умови, що змінилися, формують новий духовний виглядлюдей, виникає новий тип самосвідомості. На початковому етапі розвитку суспільствапоступово і поки лише в дуже невеликій мері людьми починають усвідомлюватися загальніінтереси. Надзвичайно сприяє усвідомленню таких інтересів військова навала і необхідностізахисту. Виникає розуміння, що ці загальні інтереси більше комусь реалізувати, крімяк централізованій структурі, що здійснює координацію різних сторін життя суспільства.У розвитому суспільстві загальна мета усвідомлюється як правова мета, тобто розвитокі забезпечення права, у тому числі контроль і керування владою, що здійснює примус.Причини та закономірності виникнення державита права
Необхідність виникненнядержави здебільше пов’язується із виникнення у суспільстві нерівності серед йогочленів, його диференціацію на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною формиі характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві,свідомості людей тощо.
З розвитком знарядь праці,тобто продуктивних сил (приблизно V тисячоліття до н. е.), виникли умови для створеннянадлишкового продукту, його обміну, приватної власності. В результаті з’явилисягрупи людей, наділених можливостями привласнювати продукцію, створену іншими групамилюдей. Між цими групами постійно виникали суперечності, конфлікти. Виникнення державиобумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування нанерівні за своїм соціальним становищем верстви, в здійсненні ефективного соціальногоуправління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплеменних зв’язківнаселення, заміни безпосередніх родоплеменних зв’язків на опосередковані продуктамивиробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.
Існування загрози втратитине лише продукти своєї праці, а й життя, змусила людей до такої організації співжиття,яка б не тільки захистила їх фізично, але сприяла узгодженню, захисту різноманітнихїхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися. Це зумовило виникненняінституту держави, яка взяла на себе функції організації внутрішнього життя за допомогоюзагальнообов’язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а такожзахисту своїх громадян від зовнішніх сил. Держава стала єдиною формою організаціїсуспільного життя.
Отже, загальними причинамивиникнення держави стали:
1. три великі поділи праці:
- відокремлення скотарства відземлеробства;
- відокремлення ремесла від землеробства;
- відокремлення торгівлі відвиробництва;
2. поява надлишкового продукту,патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;
3. утворення класів як великихгруп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів;
4. неспроможність суспільної владипервісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічноївлади.
Всі ці зміни в розвиткусуспільства призводять до необхідності у черговому поділі суспільної праці на матеріальнута ідеологічну, а також остаточного виокремлення зі сфери матеріального виробництвапрошарку населення, який за своїми якостями та здібностями був би спроможний адекватноосмислити закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальнихумов функціонування [17, 25]. Етап поділу суспільної праці призводить до розшаруваннясуспільства на два угруповання, рівних за джерелом виникнення функцій, закономірностейрозвитку. Розкриваючи ці причини, треба наголосити, що економіка первісного ладупрогресувала з подальшим вдосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу, то потрібномати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появукупців, зайнятих обміном. За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не лишезабезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувавсяв руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майноваміжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з’являється приватна власність,класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.
У кожному окремому суспільствівиникнення держави обумовлюється причинами, які в свою чергу, залежать від особливостейіснування попереднього стану суспільства (географічних, кліматичних, етнічних, виробничихщодо). Правила поведінки первісногосуспільства ґрунтувалися на колективістських принципах. Вони носили характер мононорм,єдиних, нерозділених правил поведінки. В них сполучалися звичаї, традиції, обряди,норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Це пояснюється тим, що свідомістьпервісної людини, її життєдіяльність не була достатньо структурованою. Ці мононормивідрізнялися змістом (спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхнюподальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов’язання, дозволи), формамивираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад,розгляд спорів) і санкціями (як реальними, так і “надприродними”).
Звичаї, як основна форма вираження мононорм становили найраціональнішіваріанти поводження людей у соціально значущих ситуаціях, які склались стихійноі в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї підтримувалисяне тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значеннямали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки належного і забороненогоповодження. Усі ці норми виражали колективістські начала первісному суспільстві,в якому окрема особистість узагалі не мислилася у відриві від роду.
З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до відтворюючої підвищуєтьсяефективність індивідуальної праці, поступово змінюється вся система суспільних відносин,становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільствавтрачає колишнє значення. Їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членівсуспільства, в яких дуже важливий компроміс. Розвиваються товарообмінні відносини,в яких має бути забезпечений еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (інодіпротилежних) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечення компромісуінтересів можливе через наділення сторін взаємопов’язаними правами й обов’язками,що набувають загальнообов’язкового характеру. У класовому суспільстві звичаї вжене в змозі забезпечити порядок і стабільність у суспільстві й регулювати економікучерез те, що вони були недостатньо забезпечені. Спочатку правителі ранніх державпродовжували забезпечення цих звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелахзвичаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівногокласу. У міру посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від суспільстваосновна маса населення усувається від формування змісту правових розпоряджень. Цестає прерогативою осіб, що здійснюють управління суспільством. На відміну від звичаїв,правові норми фіксуються в письмовій формі, закріплюють чітко визначені дозволи,зобов’язання, обмеження і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії:якщо раніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому, то заразце покладається на відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізованийорган — суд. У цілому ж виникнення права — явище позитивне, адже саме право булоі є найбільш ефективним регулятором суспільних відносин, засобом розв’язання соціальнихконфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об’єктивно обумовлене становленнямкласового суспільства, необхідністю регулювання відтворюючого господарства черезнаділення суб’єктів права ми та обов’язками.
З розвитком суспільствапоступово усвідомлювалася важливість успішного управління, керівництва, відбуваласяйого спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичуютьвідповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов’язків. Чималезначення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбуваєтьсяподальше виокремлення знаті, присвоєння громадських посад через передачу цих посадвід батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільнихгруп.
Виникнення юридичногоправа пов’язане з утворенням держави як форми організації суспільства, механізмузабезпечення його сталого існування і розвитку. Як виникнення держави пов’язанез утворенням класів, тобто поділом членів суспільства відповідно до наявної власності,а з іншого боку, їх об’єднанням за територією, а не за родовими і племінними зв’язками,так і виникнення юридичного права пов’язане з необхідністю зберігання цілісностісуспільства і здійснення державної влади, визначенням сфери незалежності, непідвладностісвободи членів суспільства.
Право як особлива системаюридичних норм і пов'язаних з ними правових відносин виникає в історії суспільствав силу тих же причин і умов, що й держава.
ІІ. Шляхи виникнення держави та формуванняправа у різних народів Східний (азіатський) шлях виникнення держави
держава право східний західний
Найдревніші держави виниклиблизько 5 тисяч років тому в долинах великих рік: Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Гангу,Янцзи та ін., тобто в зонах поливного землеробства, що дозволило за рахунок підвищенняврожайності різко — у десятки разів — підвищити продуктивність праці. Саме там упершебули створені умови для виникнення державності: з’явилася матеріальна можливістьмати нічого не виробляючий, але необхідний для успішного розвитку суспільства апараткерування. Поливне землеробство вимагало величезних по обсязі робіт: будівництвоканалів, дамб, водопідйомників і інших іригаційних споруджень, підтримки їх у робочомустані, розширенні іригаційної мережі і т.п. Усе це визначало насамперед необхідністьоб’єднання громад під єдиним початком централізованого керування, оскільки обсягсуспільних робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень.Разом з тим усе це обумовило збереження сільськогосподарських громад і відповідносуспільної форми власності на основний засіб виробництва — землю. У цей час порядз розвитком економіки відбуваються і соціальні зміни. Оскільки, як і колись, усезроблене усуспільнюється, а потім перерозподіляється, і цей перерозподіл здійснюєтьсявождями і старійшинами (до яких пізніше приєднуються служителі культу), те самев їхніх руках осідає суспільне надбання. Виникають родоплемінна знать і таке соціальнеявище, як ”влада-власність”, суть якого в праві розпоряджатися суспільною власністюв силу перебування на визначеній посаді (залишаючи посаду, людина втрачає цю ”власність”).Поряд з цим у зв’язку зі спеціалізацією керування і підвищенням його ролі поступовозбільшується частка родоплеменої знаті при розподілі суспільного продукту. Керуватистає вигідним. А оскільки поряд із залежністю усіх від вождів і старійшин ”за посадою"з’являється й економічна залежність, що продовжує існувати, ”виборність" цихосіб стає усе більш формальною. Це приводить до подальшого закріплення посад завизначеними особами, а потім і виявленню спадкування посад [3, 35-46].
Таким чином, східний(чи азіатський) шлях формування державності відрізняється насамперед тим, що політичнепанування виникло на основі відправлення якої-небудь суспільної функції, суспільноїпосади. У рамках громади основним призначенням влади ставало і керування особливимирезервними фондами, у яких концентрувалася велика частина суспільного надлишковогопродукту. Це привело до виділення всередині громади особливої групи посадових осіб,які виконують функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів і т.п. Нерідкоадміністративні функції сполучалися з культовими, що додавало їм особливий авторитет.Маючи зі свого положення ряд вигод і переваг, общинні адміністратори виявлялисязацікавленими в закріпленні за собою цього статусу, прагнули зробити свої посадиспадкоємними. У тій мері, у якій їм це вдавалося, общинне ”чиновництво” поступовоперетворювалося в привілейований замкнутий соціальний прошарок — найважливіший елементапарата, що складається, державної влади. Отже, однієї з головних передумов як державотворення,так і утворення класів ”по східному типі”, було використання пануючими шарами ігрупами сформованого апарата керування, контролю над економічними, політичними івійськовими функціями.
Поступово, у міру ростумасштабів кооперації колективної трудової діяльності, що зародилося ще в родоплеменныхколективах ”зачатки державної влади" перетворюються в органи керування і пануваннянад сумами громад, що у залежності від широти економічних цілей складаються в мікро- чи макродержаві, поєднувані силоміць централізованою владою. У цих регіонах воназдобуває деспотичний характер. У результаті виникає структура, подібна з пірамідою:нагорі (замість вождя) — необмежений монарх, деспот; нижче (замість ради старійшині вождів) — його найближчі радники, візири; далі — чиновники більш низького рангуі т.д., а в підставі піраміди — сільськогосподарські громади, які поступово втратилиродовий характер. Основний засіб виробництва — земля — формально знаходиться у власностігромад, і общинники вважаються вільними, однак фактично, реально все стало державноювласністю, включаючи особистість і життя всіх поданих, котрі виявилися в безроздільнійвладі держави, уособленого в бюрократично-чиновницькому апараті на чолі з абсолютнихмонархом.
Східні держави в деякихсвоїх рисах істотно відрізнялися друг від друга. В одних, як у Китаї, рабство носилодомашній, сімейний характер. В інших, як у Єгипті, було багато рабів, що поряд зобщинниками вносили значний вклад в економіку, у тому числі й у державний секторекономіки.
Разом з тим усі східнідержави мали багато загального в головному. Всі вони були абсолютними монархіями,деспотіями; в основі їхньої економіки лежала державна форма власності на основнізасоби виробництва (”влада-власність”), а приватна власність мала другорядне значення.
Східний шлях виникненнядержави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплеменого суспільствав державу. Основними причинами появи держави тут були: потреба в здійсненні масштабнихіригаційних робіт у зв’язку з розвитком поливного землеробства; необхідність об’єднанняв цих цілях значних мас людей і великих територій; необхідність єдиного, централізованогокерівництва цими масами. [12, 81]
Африканські держави формувалисяв основному по тому ж ”сценарію”, однак дослідники вказують на деякі особливостіранніх держав Африки, що відрізняють їх від держав ”східної деспотії”: верховнавлада була не спадкоємної, а вибірно-спадкоємною, система керування будувалася нагеронтократичному принципі для нижніх рівнів, на аристократичному (мерітократичном)- для більш високих. Крім того, правителі ранніх держав Африки були пов’язані системоюобмежень: у пересуванні, у контактах з населенням, що випливало з представлень проїхню сакральність; у прийнятті найважливіших рішень, тому що існувала відома противагаїхньої влади в особі ради з представників родової знаті [3, 113]. Західний шлях виникнення держави
На відміну від східногошляху, що мав універсальний характер, західний шлях був явищем свого роду унікальним,скоріше, виключенням із загального правила. Однак треба мати на увазі, що саме західнесуспільство стало ”локомотивом історії”, саме європейські держави в короткий історичнийтермін обігнали значно раніш виниклі східні та у вирішальній ступені випередиливесь хід людського прогресу.
Ведучим державотворчимфактором на території Європи був класовий поділ суспільства. У свою чергу, це обумовлювалосятим, що тут на стадії протодержави, формою якого була ”військова демократія”, відбувалосяінтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва:худобу, рабів.
У найбільш чистому видіце можна спостерігати на прикладі Древніх Афін, де держава розвивалася, частиноюперетворивши органи родового ладу, частиною витісняючи їх шляхом упровадження новихорганів, замінивши їх поступово державними органами влади. Місце ”збройного народу”займає збройна ”публічна влада”, яка вже не збігається із суспільством, відчуженавід нього і готова виступити проти народу.
Уже на ранньому етапірозкладання общинного ладу спостерігається економічна нерівність: в аристократів(героїв, базилевсів) земельних наділів, худоби і рабів більше, ніж у рядових общинників[3, 343]. В міру розвитку приватної власності росте вплив економічно сильної групи,що прагне послабити роль народних зборів, базилевсу (який є воєначальником, верховнимжрецем, верховним суддею) і передати владу своїм представникам, у кінцевому рахункунайбільш багаті власники і почали займати відповідальні державні посади — пануванняродової знаті був ліквідоване.
Отже, для генезису Афінськоїдержави характерно те, що приватна власність була базою, фундаментом для утвореннявлади імущих класів. У свою чергу, це дозволило їм опанувати інститутами публічноївлади і використовувати їх для захисту своїх інтересів. Афіни нерідко називаютьсякласичною формою виникнення державності.
У Древній Спарті особливостівиникнення держави були обумовлені іншими обставинами: спартанська громада завоюваласусідні території, населення яких стало общинними (а не приватними) рабами-ілотами,чисельність яких багаторазово перевищувала чисельність спартанців. Необхідністькерувати ними і тримати в покорі зажадала створення нових органів влади, новогоапарата. Ці та деякі інші обставини привели до того, що Спарта стала аристократичноюреспублікою з дуже твердими, навіть терористичними методами керування і збереженимизначними пережитками первіснообщинного ладу [12, 64].
В Римі процес формуваннякласів і держави в силу ряду причин гальмувався та перехідний до держави періодрозтяглася на сторіччя. В боротьбі між двома групами вільних членів римського родоплеміногосуспільства, що тривала 200 років, плебеї виривали у патриціїв одну поступку заіншою. В результаті цих перемог громадська організація Рима стала мати значну демократичність.Приміром, затвердилася рівноправність усіх вільних громадян, закріпився принцип,відповідно до якого всякий громадянин був одночасно і хліборобом, і воїном. Усеце сповільнювало розвиток майнової і соціальної нерівності в середовищі вільнихгромадян і формування приватної власності, як важливого фактора класоутворення.
Положення якісно змінилосялише в кінці II ст. до н. е., коли почалося масове обезземелювання селян-общинників,а переможні війни привели до величезного припливу рабів. Зрештою, необхідність зменшуватизіткнення різних соціальних груп неосяжної імперії й утримувати в покорі підвладніі залежні експлуатовані народи привела в II ст. до н. е. до створення могутньоїдержавної машини.
Трохи іншим шляхом йшлостворення Франкської держави. Германські племена довгий час служили постачальникамирабів для могутнього сусіда — Рима. Якщо, саме положення Греції і Рима сприяло прискореномуламанню патріархального ладу, то ці ж природні умови в Німеччині до визначеногомоменту створювали можливості для деякого розвитку продуктивних сил у рамках родовогосуспільства, тоді як рабовласництво, у тому виді, як воно існувало в Середземномор’ї,було економічно невигідним. Тому там майнова диференціація і соціальне розшаруванняпривели поступово до формування протофеодального суспільства.
Завоювання германцямизначних територій Римської імперії, з одного боку, із всією очевидністю показалонездатність родоплеменого ладу забезпечити панування на них, а це підштовхнуло утвореннядержави раннєфеодального типу. З іншого боку, це завоювання зруйнувало рабовласницькіпорядки і прискорило перехід до феодалізму на землі інколи могутньої Римської імперії.
Даний приклад виникненняфеодальної держави з первіснообщинного ладу не є чимось винятковим. Таким шляхомйшов розвиток і багатьох інших держав на території Європи (у Древній Русі, Ірландіїта ін.).
/>ІІІ. Основні теорії виникнення держави та праваТеорія виникнення держави
У світі завжди існувалой існує безліч різних теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку державиі права. Це цілком природно і зрозуміло, тому що кожна з них відбиває різні поглядиі судження різних груп, шарів, націй, інших соціальних спільнот на даний процес,або — погляди і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспектиданого процесу.
Питання про походженнячи виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, як в умовах родовогосуспільства зародилась держава. По-друге, яким чином останніми століттями і в сучаснийперіод можливі нові державні утворення. Це друге питання практично відомо історії,оскільки збереглися письмові джерела, в яких викладені причини й умови виникненнятаких держав.
Більш складніше з виясненнямпершого питання, оскільки дуже мало збереглося письмових першоджерел про ці факти,а в багатьох випадках вони не збереглись. В зв’язку з цим, а також з інших причин,в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави і права: теологічна,патріархальна, договірна, органічна, теорія насильства (підкорення), самовизначеннянацій і народів, соціально-економічна (марксистська) тощо.
Теологічна теорія (ФомаАквінський) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загальногоблага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською владою, церкви наддержавою. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановивдержавну владу, підкоритися тій влади, що санкціонована церквою. Теологічна теоріяпронизана ідеєю вічності і непорушності держави. Звідси випливає твердження пронеобхідність збереження в незмінному виді всіх існуючих у суспільстві державно-правовихінститутів. У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасногосвітського трактування походження держави. Її раціональним зерном можна вважатиідею про твердження порядку, як загального блага в державі. Правда, такий порядок,відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключаєактивність особистості [7, 7].
Патріархальна теорія(Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайлівський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієїтеорії держава відбулася з патріархальної родини, в результаті її розростання: родина- сукупність родин (селище) — сукупність селищ (держава). Аристотель називав людинуполітичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Звідсивідбувається утворення родин. Розвиток цих родин у результаті розмноження приводитьдо утворення селищ, їхні об’єднання створюють державу. Таким чином, держава з’являєтьсяяк результат сімейних взаємин, а влада монарха трактується як продовження владибатька (патріарха) у родині, що носить ”батьківський" характер. У наш час цятеорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль родини встановленні державності, повинні враховуватися.
Договірна (природно-правова)теорія (Г. Гроций, Б. Спиноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. — Ж. Руссо, Я. Козельский,М. Радищев, І. Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результатіугоди (договору), як акта розумної волі людей. Об’єднання людей у єдиний державнийсоюз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості,волі і порядку. В основу теорії природного права покладена теза про те, що державіпередував природний стан людей. Воно представлялося авторам теорії неоднозначно.Гоббс вважав, що в природному стані відбувається ”війна всіх проти всіх” [10, 62].Руссо, навпаки, малював райдужну картину волі і рівності. Однак усі вони розглядалидержаву, як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившисьпро державотворення, люди або передають правителю частину своїх природжених прав,щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави),або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якомувипадку передбачається забезпечення прав і свобод особи в рамках держави.
Зрозуміло, об’єктивніпричини виникнення держави не можна пояснити тільки договором. Їх значно більше.Разом з тим договір відіграє значну роль у створенні ряду держав, у практиці їхньогодержавного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами,що знаходяться в складі держави, і визначенні його мети: твердження правосуддя,охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.
Своєрідну теорію походженнядержави і права створив найбільший представник німецької класичної філософії Гегель.Він стверджував, в основі всіх явищ природи і суспільства, а, отже, держави і права,лежить абсолютний духовний й розумний початок — ”абсолютна ідея”. На думку Гегеля,воля держави є щось об’єктивне, саме по собі розумний початок, незалежне у своїйпідставі від визнання волі окремих осіб. Будучи об’єктивним ідеалістом, Гегель виводивдержаву і право з абсолютної ідеї, з вимог розуму. Він заперечував тезу прихильниківдоговірної теорії про те, що держава створена людьми для забезпечення й охоронисвободи особи і власності.
На думку Гегеля, ”державане страхова установа, вона не служить окремим особам і не може бути їх утвором.Держава є вища форма реалізації моральності" [6, 46-47]. Вона не служить нічимінтересам, а є абсолютною самоціллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує,вона не засіб, а ціль, ціль у собі, вища з усіх цілей. Держава має вище право увідношенні особистості, а вищий обов’язок останньої — бути гідним членом держави.Гегель відкидає народний суверенітет як підставу держави та ідею демократії, якавипливає з його. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати інтереси народу,тому що народ не тільки не знає, чого хоче ”розумна воля”, але не знає навіть того,чого хоче він сам. У його навчанні держава зображується як утілення вищих моральнихцінностей, він створює справжній культ держави, підкоряючи йому людину цілком.
Органічна теорія, якурозробив Г. Спенсер, ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічниморганізмом. Представлення про державу як про своєрідну подобу людському організмусформульовані ще давньогрецькими мислителями. Герберт Спенсер у XIX ст. розвив цюдумку, заявивши, що держава — це суспільний організм, що складається з окремих людей,подібно тому, як живий організм складається з кліток. Відповідно до його теорії,держава, як і всяке живе тіло, базується на диференціації і спеціалізації. Диференціаціяозначає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесісвого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллюдержави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держависупроводжується об’єднанням індивідів у групи-органи, кожна з який здійснює визначену,тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Івсе це відбувається як в живому організмі, частині якого спеціалізуються на визначенійфункції в системі цілого.
Таке представлення продержаву здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, однак і тут є раціональнезерно. Воно виражається у визнанні зв’язків законів громадського життя і законівприроди розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічносформованим індивідом з волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є утворомприроди, потім — членом суспільства, а потім — громадянином держави. Позитивнимможна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) і інтеграції громадськогожиття (об’єднання людей у державу) [7, 8].
Психологічна теорія — представниками цієї теорії, що виникла також у ХІХ ст. були Г. Тард, Л.И. Петражицкийі ін. Вони пояснили появу держави проявом властивостей людської психіки: потребоюпідкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства,свідомістю справедливості визначених варіантів дії і відносин і т. і. Природно,що соціальні закономірності реалізуються через людське поводження, діяльність. Томувластивості людської психіки впливають на реалізацію цих закономірностей. Але, зодного боку, цей вплив не є вирішальним, а з іншого боку — сама людська психікаформується під впливом відповідних економічних, соціальних і інших зовнішніх умов.Тому саме ці умови і повинні враховуватися в першу чергу. [11, 6].
Теорія насильства (Є.Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутский) пояснює виникнення держави, як результат воєн,насильницького підпорядкування одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільстваіншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутского — одного племені іншим). Вони заперечуютьвнутрішні соціально-економічні причини походження держави. Усі державно-правовіінститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильстволежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку Л. Гумпловича,виникає з фізичної сили, з панування племені, що спочатку фізично переважає надіншим плем’ям, а потім перетворюється в панування класу.
К. Каутский підкреслював,що тільки там, де є насильство, виникає розподіл на класи. Цей розподіл на класивиникає не внаслідок внутрішнього процесу, а в результаті захоплення однією громадоюіншої. У підсумку виникає одне об’єднання з двох громад, одна — панує, інша — гнітить.
Тільки теорією насильстване можна пояснити походження держави. Однак ряд ідей, що складають теорію насильства,заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншимибуло реальним фактом існування державності протягом довгого часу (наприклад, ЗолотаОрда). Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римського,древньогерманського, Київської Русі). Насильство — боротьба між Північчю і рабовласницькимПівднем — зіграло визначену роль в утворенні США [16, 23].
Матеріалістична (класова)теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) базується на тезі про економічні причини(наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільствана класи з протилежними інтересами.К. Маркс писав, що держава є ”орган панування,орган гноблення одного класу іншим”.В.І. Ленін називав державу ”машиною для підтримкипанування одного класу над іншим" [20]. У їхньому трактуванні держава забезпечуєпереважні інтереси економічно пануючого класу за допомогою спеціальних засобів підпорядкуванняі керування. Якщо Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали факторивнутрішнього чи зовнішнього насильства, то К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін керувалисяположенням, що держава — не сила, нав’язана ззовні, а результат внутрішнього розвиткусуспільства.
Ця теорія має чимало достоїнств.Економічний фактор, покладений у підставу становлення держави, здатний краще пояснитисуспільні явища, чим інші фактори — психологічні, біологічні, моральні, етнічні,хоча і вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникненнядержави, для визначення сутності держави.
Однак він не є єдинимі пріоритетної для всіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класовійборотьбі у виникненні держави привів прихильників цієї теорії до ряду міфологічнихвисновків. Держава з’являлася тимчасовим явищем, що виникло разом з виникненнямкласів. Вважалося, що держава відімре разом з відмиранням класів і установитьсясуспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний фактор (свідомість),що, поряд з матеріалістичним (буття), відіграє істотну роль.
Технократична теорія походженнядержави і права (Михайлевський) стверджує, що вони є результатом розвитку технікиі обумовленою необхідністю регулювання відносин між людиною і технікою [11, 7].
У даний час створеннядержав здійснюється у результаті реалізації права націй на самовизначення або окремихрегіонів на політичне самовизначення.
Теорії виникнення права
Виникнення права — це складний і багатоаспектний процес. Різноманітність теорій,які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природногодо державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права, обумовленасуттєвими розбіжностями у світогляді авторів теорій, різним розумінням самої сутностіі призначення права, виливом відповідної історичної епохи, відсутністю і неможливістюабсолютного знання з даної проблеми. Але всі концепції мають певну пізнавальну цінністьі сприяють відновленню більш достовірної картини генезису права.
За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створеноБогом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищийрозум, добро і справедливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснованийна ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог.Підпорядкування існує і в системі законів — вічних, природних, людських, божественних.Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя,виправдовувала дії правителів, оскільки право є божественним за природою і не можебути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походженняправа обмежувались рамками віри.
Представники теорії природного права (Конфуцій, Арістотель, Цицерон, Т. Гоббс,Дж. Локк, Ж. — Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відмінувід позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, якправо справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однакбудь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовилисьвід можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, якамає право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного правадомінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінюватичинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разіневідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв’язкуз обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.
Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезупро те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національногодуху, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тількипевному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всіфактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадіяутворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народнийдух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контекстіконкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу.Прихильники історичної школи права правильно стверджували, що право — об’єктивнеісторичне явище, обумовлене етнокультурними факторами, і водночас вони перебільшувализначення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давалиоднозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом»,який проявляється у звичаях.
Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов’язувала витокиправа з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Середних — потреба у покоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси,пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін.Л. Петражицький,зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правовіпереживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення проте, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономногоправа, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а позитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань,«фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічнимчинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об’єктивних факторів. Протеслід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.
Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичневчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов’язувався з класовоюборотьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовуєїх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, вяких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльностідля пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвиваєтьсявідповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництваматеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального,духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно економічніфактори зіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною, якапородила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо вираженане тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.
Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністюупорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв’язанні конфліктівміж родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочаткув усній, символічній формі укладалися за допомогою народних зборів, ради старійшин.З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступовопереросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснованана історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примиренняродів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистихі загальних інтересів його членів.
/>/>/>/>/>/>/>/>Висновок
/>/>Розглядаючи основнізакономірності виникнення держави і права можна зробити висновок у тому, що будь-якадержава, разом з рішенням класових завдань у суспільстві, виконує і загальнолюдськумісію без якої не може існувати жодне суспільство. З точки зору сучасних уявленьпроцес історичного розвитку держави і права полягає в поступовому перетворенні державина один із складових елементів громадянського суспільства, що матиме на меті упорядкуваннята регулювання суспільних відносин, перетворення людини на найвищу соціальну цінність.Загальнолюдське призначення держави полягає в тому, щоб допомогти суспільству подолатипротиріччя, знайти сторони згоди і співпраці різних верств населення, громадськихсил. Держава виступає і як організація політичної влади суспільства. Держава офіційновстановлює право, забезпечує його виконання. Право ж, висловлюючи державну волю,регулює суспільні відносини, воно провадить в життя політику держави, регулює поведінкулюдей в державі, має загальнообов'язковий характер. Не держава створює і надає особистостіправа, а людина сама їх має від народження і обов'язок держави — визнавати і здійснюватиці права. Громадянське суспільство тісно пов’язане як з державою, так і з правом.Держава покликана створювати найоптимальніші умови для розвитку громадянського суспільства,не втручатись у сферу реалізації приватних інтересів, а розвинене громадянське суспільство,у свою чергу, є соціальною базою демократичної, правової соціальної держави. Досягненнюцієї мети мають сприяти реформи політичної і правової системи: У політичній сферінеобхідно: поглиблення форм участі громадян в управлінні справами держави й суспільства;вдосконалення державного апарату з точки зору чіткого визначення та розмежуванняповноважень; підвищення активності громадських організацій; розширення гласності.Здійснення вищезгаданих завдань сприятиме побудові держави, де права і свободи людинибудуть не лише проголошені, а й гарантовані; де верховенство матиме справедливеправо, а держава та особа стануть рівноправними учасниками суспільних відносин.Демократичні держави спираються на право, вище призначення якого це визнання, дотриманняі захист прав і свобод людини і громадянина. Право є системою загальнообов'язковихюридичних норм, які виражають інтереси суспільства. Така держава відповідає високомурівню розвитку демократії, характеризується гласністю, багатопартійністю, вільнимивиборами, поділом влади, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості,наявністю незалежного суду. Сьогодні українська громадськість потребує демократичноїдержави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненнівлади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагаєсвободу слова й преси і т.п. На нинішньому етапі політичного й соціально-економічногорозвитку України необхідно підвищувати рівень державно-правової свідомості, як частинисамосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого неможливо розбудовуватимолоду державу. Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, виступає найдосконалішоюформою організації і функціонування державної влади. Розвиток правової держави невіддільнийвід становлення прав людини, які власне і виступили тією ключовою категорією, навколоякої розвивались головні її характеристики. Лише правова держава може виступатияк об’єктивний виразник інтересів внутрішньо неоднорідного і суперечливого громадянськогосуспільства.
Література
1. Гойман Г.І. — Червонюк В.И. Очерк теории государстваи права. М., 1996.
2. Загальна теорія держави і права. — К., Юрінком Інтер,2000.
3. История древнего мира: Ранняя древность. Т.1 — М., 1989.
4. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. М.,Юристъ, 1999.
5. Колодій Л.Ю., Олейніков А.М. Основи держави і права.- К., 1995.
6. Корельский В.М., Перевалов В.Д. Теория государства иправа. М., 1997.
7. Котюк В.О. Основи держави і права. — К., 1994
8. Лукашева Е.А. Право. Мораль. Личность. — М., Наука,1986.
9. Марченко М.Н. Загальна теорія держави і права. — К.,1996.
10. Механический материализм Томаса Гоббса. М., 1991.
11. Михайленко О. Основи держави і права. — К., Femina,1995.
12. Общая теория государства и права. Под ред.В. В. Лазарева.- М., 2000
13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. / Харків 2001
14. Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева.- М., 1985.
15. Теорія держави і права / Під ред.В. В. Копєйчикова.- К., 1995.
16. Терлюк І.Я. Історія держави і права України. — К., Атіка,1999.
17. Тихомиров Ю.А. Публичное право. — М., 1995.
18. Черниловский З.М. Хрестоматия по всеобщей истории государстваи права. М., 1996.