Згвалтування — проблемикваліфікації
ЗМІСТ
Вступ… 2
Розділ 1. Загальна характеристикастатевих злочинів… 5
Розділ 2. Зґвалтування: проблемикваліфікації… 7
2.1. Згвалтування… 7
2.2. Групове згвалтування… 12
2.3. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом… 14
2.4. Примушування до статевого зв'язку… 16
Розділ 3. Згвалтування неповнолітніх… 18
3.1. Згвалтування неповнолітніх та малолітніх… 18
3.2. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевоїзрілості… 20
3.3. Розбещення неповнолітніх… 21
Розділ 4.Профілактика злочинності… 22
Висновок… 25
Список літератури… 26
Вступ
Проблеманасильства існує стільки ж часу, скільки розвивається людство. Насильство єневід'ємною частиною життя людей і тварин. Однак вбивство однією твариною іншоїне сприймається нами так, як насильство серед людей. Яким би жорстоким не булонасильство у природі, воно не підпадає під жодні правові норми. Будь-якенасильство у тваринному світі відповідає природним нормам, є цілком нормальнимявищем. Насильство у людському середовищі тісно пов'язане з проблемою моралі,тобто сукупності звичаєвих норм, усталених поглядів, пов'язаних з різнимиаспектами людського життя.
Саме керуючись мораллю, людина можевстановити, що треба вважати насильством. Хоч моралі притаманно багато консервативнихрис, вона зазнає істотних змін з розвитком людського суспільства. Так,наприклад, продаж наркотиків у середні віки не була пов'язана з моральністю, аневіра в Бога вважалася не тільки аморальною, а й злочином.
Мораль різних народів і культур також має певні особливості(наприклад, самогубство було для християн одним з найтяжчих гріхів, а дляяпонців — це чеснота). Проте, незважаючи на це, мораль будь-яких культурвідзначається однаковим ставленням до насильства. І саме розуміння останнього,як правило, є дуже схожим.
Отже, можна стверджувати, що задовго до того, як виникло право,людина керувалася принципами моралі, а саме право було і є тісно пов'язаним знею. Відомий філософ С.Л.Франк зазначав, що «право і мораль — сутьзаконодавства, які принципово охоплюють усе людське життя і походять укінцевому підсумку з совісті людини, з поняття належного».
Люди — це істоти, дії яких у всіх проявах свідомо чи несвідомоскеровуються їхньою волею. Всі людські вчинки є наслідками, які породжуютьсямотивами і оцінюються совістю. З урахуванням цього можна вважати, що насильство— це певна дія, яка суперечить уявленням людства про належно-допустиме, а томувикликає негативну реакцію з боку суспільства.
Як захисний засіб від насильства людство протиставило йому спочаткумораль, а згодом — право. Найдавніше право визнавало покарання за принципомталіону, згідно з яким воно повинно було бути рівнозначним злочину. Насильство,викликане попереднім насильством, у давніх суспільствах не діставало негативноїоцінки і повністю відповідало поняттю норми. Звідси цілком зрозумілим стаєявище кровної помсти.
У наш час насильство породжує покарання. Однак це не призвело дойого зникнення. Можна сказати, що насильство — це якість, яка певною міроюпритаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренитисхильності людей до насильства. Проблема насильства була і є актуальноюпроблемою людського суспільства. Тому і є такою актуальною тема даної курсовоїроботи: “Згвалтування: проблема кваліфікації”.
Насильство має дуже багато форм. По-перше, розрізняють моральне(психічне) і фізичне насильство. По-друге, насильство може діставати вияв удіях однієї людини проти іншої, групи людей проти особи, одного народу протиіншого, держави проти держави (війна), релігії проти релігії. Як правило,насильство зумовлюється певними причинами.
Протягом багатьох століть філософи намагалися зрозуміти йогосутність. Вони ставили перед собою питання: як виникає насильство?; чомузростає рівень насильства в суспільстві?; чи кожна людина здатна до нього?; чиможна виправдовувати насильство?; чи можна його викоренити? Ці та інші питанняє актуальними й нині.
Що ж таке насильство? Юридичний енциклопедичний словник дає такейого визначення: це фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, щопорушує невід'ємне право людини на особисту недоторканність. Фізичне насильстводістає вияв у безпосередній дії на організм людини (нанесення побоїв,заподіяння тілесних ушкоджень тощо). В результаті цього потерпілому може бутизавданий біль, ушкоджене здоров'я і навіть заподіяна смерть.
Психічне насильство полягає у дії на психіку людини шляхомзалякування, погроз (зокрема фізичною розправою), здійснюваної з тим, щобзламати волю потерпілого до опору, до відстоювання своїх прав та інтересів.Психічне насильство може призвести до нервового чи навіть душевногозахворювання.
Насильство може бути обставиною, що обтяжує вину (наприклад, привчиненні злочину з особливою жорстокістю чи знущанні над потерпілим), абоспособом вчинення злочину (наприклад, вбивство, пограбування) чи ознакою складузлочину (наприклад, зґвалтування).
Отже, насамперед насильство розглядається як злочин. Саме боротьбіпроти цього були присвячені статті законів з найдавніших часів. Оскількинасильство є невід'ємною частиною людської психіки і повністю викоренити йогонеможливо, треба створювати умови, за яких застосування насильства було б вкрайневигідне для злочинця.
Незважаючи на те, що психічне насильство не є таким явним, якфізичне, і вважається менш небезпечним, у людському суспільстві вонозустрічається набагато частіше. Особливістю цього насильства є те, що дужеважко довести факт його застосування, особливо за відсутності речових доказів.Психічне насильство може спричинити погіршення здоров'я людини і навіть їїсмерть (наприклад, доведення до самогубства). Цікаво, що саме самогубствораніше вважалося злочином. Наприклад, за Петра І особу, яка намагалася накластина себе руки і не довела справу до кінця, вішали.
Треба зазначити, що не будь-яке фізичне насильство є злочином. Запевних умов заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і навіть смерті не вважаютьсязлочинами. Це пов'язано з тим, що основним елементом складу злочину є наявністьвини. Отже, за відсутності цього чинника певні дії (в тому числі й фізичненасильство) не вважатимуться злочинними.
Так, не є злочином необхідна оборона. Однак при цьому важливезначення має неперевищення її меж. Необхідна оборона повинна закінчитися, колиагресія нападника закінчена і не може поновитися. До цієї оборони прирівнюєтьсязатримання злочинця, яке також може бути пов'язане з насильницькими діями. Небуде вважатися злочином і насильство, застосоване внаслідок збігу обставин,коли відсутній елемент вини (казус) або наслідки дії спричинили меншу шкоду,ніж її відсутність. Не вважаються злочином насильницькі дії, вчинені неосуднимиособами. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України виправданим є насильство, застосоване для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло,чи інше приміщення.
Розділ1. Загальна характеристика статевих злочинів
Статевими злочинаминазивають передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статевуволю, статеву недоторканість, умови нормального розвитку неповнолітніх та нанормальний уклад у галузі статевих відносин.
Родовим об'єктом статевих злочинів єчинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих відносин. Він маєтакі головні норми-вимоги:
1. Статеві відносини допускаються між особами різної статі, кожназ яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості;
2. Статеві відносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємноїповаги, добровільності і рівноправності;
3. Переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.
Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вонимають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевогоінстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів,завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчинюютьсяз певною метою — порушити чи задовольнити статеву потребу.
Найпоширенішим серед статевих злочинів є зґвалтування.
У новомуКК виділено в окремий розділ злочини проти статевої свободи та статевоїнедоторканості особи, який включає п'ять статей.
Зміниторкнулись також деяких кваліфікуючих зґвалтування ознак та санкцій основного ікваліфікованих складів цього злочину. Новою кваліфікуючою ознакою за ч.2 ст.152КК є не тільки повторне вчинення даного злочину, а й злочинів, передбаченихст.ст.153—155 КК України. Решта кваліфікуючих ознак у новому законі, упорівнянні з Кодексом 1960 р., залишилась без змін.
З введенням у дію нового кримінального законодавства змінилосьтакож розуміння такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення зґвалтування групоюосіб. Раніше у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.було звернуто увагу на те, що дії учасника групового зґвалтування підлягаютькваліфікації за ч.3 ст.117 КК 1960 р. і в тому разі, коли інші учасники злочинучерез неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальнавідповідальність, або з інших передбачених законом підстав не могли бутипритягнуті до відповідальності. Вказана вище постанова втратила чинність післяприйняття нового законодавства. Зараз відповідно до ст.26 нового КК співучастюу злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненніумисного злочину, тобто співучасть неможлива з неосудними особами. Це єуточненням поняття співучасті.
Стаття 154КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок» (ст.119 КК 1960 р. «Примушуванняжінки до статевого зв'язку») також передбачає, що потерпілим від зазначеногозлочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, при цьомувказується, що статевий зв'язок може охоплювати як природні, так і неприродніформи. Ця ж стаття у ч.2 встановлює таку кваліфікуючу ознаку, як примушуваннядо вступу в статевий зв'язок, поєднане з погрозою знищення, пошкодження абовилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів аборозголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів Специфічною ознакою цього злочину є те, що потерпілий (жінка або чоловік) повиненматеріально чи службово залежати від винного. Потерпілими від даних злочинівможуть бути і неповнолітні, а винними — їх батьки, особи, що замінюютьостанніх, й ті, які займаються вихованням неповнолітніх.
У новому КК України відсутня стаття про відповідальність замужолозтво (ст.122 КК 1960 р.). Між тим, такі дії можуть охоплюватись ст.153 КК«Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» та ст.154КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок».
Стаття 155 КК «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевоїзрілості» передбачає відповідальність за добровільні статеві злочини з особою,яка не досягла статевої зрілості. Позитивним в регламентації цього складузлочину є те, що ч.2 даної статті встановлює підвищену відповідальність у разівчинення такого злочину батьком, матір'ю чи особою, яка їх замінює, або якщовони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки.
Стаття 156 КК «Розбещення неповнолітніх» у порівнянні з ранішечинним законодавством дещо змінена. Зміни торкнулись кваліфікуючих обставин.Так, ч.2 ст.156 КК передбачає більш сувору відповідальність у разі вчиненняцього злочину щодо малолітньої особи батьком, матір'ю чи особою, що їх замінює 3таким підходом законодавця варто погодитись.
Розділ2. Зґвалтування: проблеми кваліфікації2.1. Згвалтування
Зґвалтуванням у кримінальному праві називаютьстатевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи із застосуванням фізичногонасильства, погрози або з використанням її безпорадного стану.
Зґвалтування порушує статеву волюпотерпілої особи, яка євидовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінкиі статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої ічоловічої статі.
Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є статеванедоторканість жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна встатевому відношенні, а не недоторкана. Статевою волею володіють усі фізично тарозумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень,сексуальних дій.
Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, атакож особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливостічинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осібвідповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.
Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно,поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди.
Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір жінки статевомуакту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, анасправді не заперечує проти статевого акту.
У кожній кримінальній справі ця обставина повинна бути з особливоюувагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.
При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто іззастосуванням винним фізичної сили (утримання силою, зв'язування, нанесенняударів, побоїв і такими подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілуприпинити опір, зламати його).
Якщо при цьому потерпілій будуть заподіяні легкі або середньоїтяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 152 КК.Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно,оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією ст.152КК.[1]
Стаття 152. Зґвалтування
1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичногонасильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного станупотерпілої особи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятироків.
2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинилабудь-який із злочинів, передбачених статтями 153— 155 цього Кодексу, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтуваннянеповнолітньої чи неповнолітнього — карається позбавленням волі на строк відсеми до дванадцяти років.
4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а такожзґвалтування малолітньої чи малолітнього — карається позбавленням волі на строквід восьми до п'ятнадцяти років.
При зґвалтуванні статевий акт вчинюється із застосуванням погрозивбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій чи її близьким та рідним(дітям, батькам), за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.
Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не моглизмусити потерпілу особу припинити опір:
а) застосувати насильство колись, у майбутньому;
б) знищити чи пошкодити малоцінне майно;
в) розповсюдити вигадки чи дійсні факти, які можуть уразитигідність потерпілої.
Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілої особиможливості вжити відповідних засобів захисту.
Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо він був вчинений звикористанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізичнимчи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій, або чинити опірвинному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані.Такий стан може виникнути через хвороби, похилий вік, фізичні недоліки,малолітство, патологічне сп'яніння і т. ін.
Фізіологічне сп'яніння, алкогольне чи наркотичне теж може бутивизнано безпорадним станом, але таке буває лише тоді, коли потерпіла була такоюі настільки п'яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти того, що знею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.
Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через якіпричини виник безпорадний стан потерпілої — чи його створив винний, чи вінвиник незалежно від нього, його дій.
Для визначення, чи була потерпіла особа у безпорадному станівнаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних,токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.
Не визнається зґвалтуванням:
а) статевий акт із застосуванням обману (наприклад, брехливоїобіцянки одружитися) або зловживання довір'ям ;
б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином, окрімзастосування фізичного насильства, погрози чи використання безпорадного станупотерпілої.
Потерпілою від зґвалтування визнається особа незалежно від їївзаємостосунків із винним (знайома, дружина, родичка чи зовсім незнайома),незалежно також від того, були чи не були перед тим між потерпілоютавинним статеві стосунки. Для визнання особи потерпілою не мають значення ні їївік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні попередні статевістосунки.
Закінченим зґвалтування вважається з моменту початку статевогоакту у фізіологічному розумінні, тобто з моменту заходження статевого органачоловіка у статеві органи жінки, незалежно від дефлорації і сім'явиливу. Якщо жвинний не зміг, за причин від нього незалежних, ввійти своїм органом у статевіоргани жінки то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування за ст. 15 Замах на злочин та ч. 1 ст. 152 КК.
Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погрозчи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом назґвалтування і в тих випадках, коли винний через малоліття чи старість абофізичні недоліки об'єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий акт.
Наприклад[2],вироком судової колегії Миколаївського обласного суду М. засуджено за те, щовін, перебуваючи у стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і,застосовуючи фізичне насильство, зґвалтував її. Судова колегія Верховного СудуУкраїни, розглянувши справу, визнала, що М. засуджено безпідставно.Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив із того, що М. довів докінця свій намір. Але цей висновок суду є помилковим. Як засвідчила потерпілаС., М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала,відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпілої невиявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчиненнянасильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органівпотерпілої свідчить лише про намагання М. здійснити статевий акт, чого він неміг зробити через фізіологічну невідповідність Отже, М. свій злочинний намір докінця не довів із незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегіявизнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвалтуваннямалолітньої потерпілої. У зв'язку з цим, вирок щодо М. змінено, дії засудженогоперекваліфіковано на ст. 15 і ч.4ст. 152 КК.
У тих випадках, коли винний відмовився від зґвалтуваннядобровільно, хоча мав можливість це зробити, він звільняється відвідповідальності за замах на зґвалтування (ст. 17 КК Добровільна відмова принезакінченому злочині ).
При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягаєвідповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад закінченого іншогозлочину.
Наприклад, П. був засуджений за замах на зґвалтування.Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав натому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збивїї з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьомувчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, аколи прийшла до пам'яті, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч.Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала у своїй постанові, що судвірно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої тависновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. Зцих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступитиу статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковано, якзамах на зґвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ст. 15 КК замахом назлочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину,коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, незалежних відвинної особи. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху назґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочинудо кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомномустані, і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненнями X.,вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагавсявступити з нею в статеві зносини й у відповідь на відмову побив її.
Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовивсявід свого злочинного наміру — зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено йте, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричиниликороткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія Обласного судуперекваліфікувала дії засудженого на ч. 1 ст. 125 КК Умисне легке тілеснеушкодження.
Добровільна відмова від зґвалтування можлива лише до початкустатевого акту, бо з цього моменту злочин вважається уже закінченим, а відтого, що уже закінчилось (вже минулого), відмовитися не можна. Для визнаннявідмови від зґвалтування добровільною необхідно встановити, що особа, маючиреальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від нього і звласної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нестивідповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншогозлочину. Не може визнаватися добровільною відмова, якщо винний не змігпродовжувати і закінчити злочин з причин, не залежних від його волі (коли йомухтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору потерпілої або не мігзґвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо).
Кримінальна відповідальність можлива і за готування дозґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії, які безсумнівносвідчать — винний готувався зґвалтувати певну потерпілу, мав такий намір і дляцього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад, длятого, щоб пов'язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукавпевну потерпілу і т. ін.
Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути особа чоловічої чижіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК Вік з якого моженаставати кримінальна відповідальність). Співвиконавцями цього злочину можутьбути і чоловіки і жінки.
Частина 2 ст. 152 КК передбачає відповідальність за повторновчиненезґвалтування, тобто вчинення цього злочину два або більше раз.
Зґвалтування визнається вчинене повторно, тобто особою, яка ранішевчинила такий злочин (ч. 2 ст. 152 КК ):
1. Якщо відносно попереднього зґвалтування ще не закінчилисястроки відповідальності за нього (ст. 49 КК Звільнення від кримінальноївідповідальності у зв'язку із закінченням строків давності ) або не знята чи не погашена судимість (ст. 88 КК Правові наслідки судимості, 91 КК Зняттясудимості );
2. Якщо винний вчинив попереднє зґвалтування чи замах на цейзлочин;
3. Якщо він у попередньому злочині був виконавцем його абоспівучасником;
4. Незалежно від того, чи було його засуджено за попереднєзґвалтування;
5. Незалежно і від того, хто був потерпілою у попередньому таповторному зґвалтуванні: та ж сама жінка чи це були різні особи.
Потерпілою при повторному зґвалтуванні може бути і та сама жінка,якщо умисел її зґвалтувати виник у винного вдруге. Дії особи, яка за єдинимумислом, без значної перерви у часі, двічі зґвалтувала одну й ту ж потерпілу,повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.
Наприклад, безпідставно за ч. 2 ст. 152 КК буликваліфіковані дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння, у квартирі П.зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий самийзлочин із застосуванням погроз.
Як зазначено у постанові президії обласного суду, кваліфікуючи діїД. за ч. 2 ст. 152 КК суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д.зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин.Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї ж потерпілої, колизасуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійнийзлочин. Всі ці дії повністю охоплюються ч. 1 ст. 152 КК.
При вирішенні питання про повторність зґвалтування не враховуютьсяті випадки, коли потерпіла від зґвалтування не подавала заяви про притягненнявинного до відповідальності.
Не утворюють повторності:
а) зґвалтування, за які знята чи погашена судимість, стосовно якихуже закінчилися строки притягнення до відповідальності;
б) якщо особа, яка вчинила злочин, за попереднє зґвалтування булау встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.
При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різнимичастинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху назґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому — закінченогозґвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів .
Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першогозґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного докримінальної відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікуються зач. 1 ст. 152 КК.2.2. Груповезгвалтування
Кваліфікуючими ознаками ч. З ст. 152 КК є :
а) вчинення зґвалтування групою осіб;
б) зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.
Для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимагаєтьсяпопередньої змови між учасниками злочину.
Зґвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене:
1. Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинивтільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чипсихічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого актуз потерпілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічненасильство і цим допомагали іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст.152 КК як спввиконавчі, а не як пособницькі.
Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчинити статевийакт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довелапотерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою,визнаються співвиконавством цього злочину.
Дії учасника групового зґвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 152КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягненнявіку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбаченихзаконом підстав, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.
2. Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчиниливсі чи декілька членів групи.
Зґвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені діїдвох або більше осіб, які вчинили зґвалтування однієї потерпілої по черзі коженокремо без допомоги іншого.
Зґвалтування визнається вчиненим групою осіб і в тих випадках,коли особи, які брали участь у зґвалтуванні, діяли погоджено щодо потерпілої.Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремоне виключає того, що вони діяли групою і не виключає цієї кваліфікуючої ознакизґвалтування — вчинення його групою осіб.
3. Групою осіб щодо декількох потерпілих, коли кожен із виннихзґвалтував одну із потерпілих, а їхні дії поєднувалися спільністю наміру. Якщож насильство було застосоване хоча і одночасно, в одному і тому самому місцірізними винними щодо різних потерпілих без такої єдності наміру, то такезґвалтування не визнається груповим.
Співучасть у зґвалтуванні не завжди утворює групу. Дії особи, якасприяла вчиненню зґвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою невчинила, під час вчинення з нею статевого акту іншою особою не застосовувала допотерпілої ні фізичного, ні психічного насильства, визнаються неспіввиконавством, а пособництвом. Таке зґвалтування, вчинене за допомогою пособника,не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 152 КК. Утаких випадках дії виконавця злочину кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК,а дії пособника — за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК.
Неправильно, наприклад, були кваліфіковані районним судом дії А.за ч. З ст. 152 КК, який в групі з іншими засудженими у цій справі А. і К.зґвалтував потерпілу Л. У постанові по справі президія Обласного судузазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, він безпосередньої участі у зґвалтуванніпотерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. домісця зґвалтування — до квартири А., фотографував її голу. Коли К. і А. разомґвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила і потерпіла. Судхоча і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за ч. З ст.152 КК, визнавши його співвиконавцем злочину.
Враховуючи те, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв іучасті у подоланні опору під час її зґвалтування групою осіб не брав, а лишесприяв вчиненню вказаного злочину іншими особами, президія обласного судуперекваліфікувала його дії на ч. 5 ст. 27 і ч. З ст. 152 КК.
Зґвалтування не визнається груповим і в тих випадках, коли під часвчинення статевого акту однією особою інші особи з метою усунення перешкоди вцьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчиненнюзґвалтування.
Зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, тобто особи, якане досягла 18-річного віку, має ознаки складу злочину ч. З ст. 152 КК, якщо виннийзнав або міг знати, що вчинює зґвалтування неповнолітньої. При сумліннійпомилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої особи, йогодії немає підстав кваліфікувати за ч. З ст. 152 КК.
Наприклад, вироком районного суду К. засуджено за ч. З ст. 152 ККза те, що перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він зґвалтувавнеповнолітню П. Як зазначено у вироку, К., зустрівши на вулиці потерпілу зподругами, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, він взяв її заруки, і, погрожуючи, силоміць завів до будинку свого знайомого, да зґвалтувавїї. Проте, як свідчать матеріали справи, висновок суду, що К. знав пронеповноліття потерпілої, ґрунтується на суперечливих доказах. Зокрема,потерпіла давала з цього приводу суперечливі показання. Так, під часпопереднього слідства вона свідчила, що говорила К. про свій 16-річний вік, а вінших показаннях — що сказала йому про те, що навчається в технікумі. К. напопередньому слідстві і в суді заперечував, що потерпіла повідомила його просвій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати,що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненнямзасудженого, так само як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонніслова і за своєю зовнішністю, за показанням свідка А., виглядала як повнолітня.Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві,яких він насправді не давав.
Таким чином, ні слідством, ні судом не встановлено достовірнихдоказів того, що К. знав про неповнолітній вік потерпілої або міг передбачитице. Тому президія обласного суду його дії перекваліфікувала з ч. З ст. 152 ККна ч. 2 цієї статті.2.3. Задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом
Стаття 153 КК Насильницьке задоволення статевої пристрастінеприродним способом передбачає кримінальну відповідальність за задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства,погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Цей злочин має всі ознаки зґвалтування:
а) вчинюється з метою задоволення статевої пристрасті, статевоїпотреби (інстинкту);
б) із застосуванням тих же засобів — фізичного насильства, погрозчи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Відрізняє його від зґвалтування лише спосіб задоволення статевоїпотреби — неприродний, нефізіологічний акт:
а) per os — крізь рот;
б) per anum — крізь анальний отвір;
в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевогооргану винного з тілом потерпілої особи з метою задовольнити статеву потребу.
Не утворює складу злочину:
а) добровільний статевий зв'язок у спотворених формах міждорослими чоловіком та жінкою (фахівці у галузі статевої етики вважають, щобудь-які статеві добровільні дії дорослих чоловіка з жінкою є етичними);
б) добровільний статевий зв'язок між дорослими жінками(лесбіянство);
в) добровільний статевий зв'язок між дорослими чоловіками(мужолозтво).
Мужолозтвом чи педерастією в медицині і в кримінальному правіназивають статеве приваблення до особи своєї статі і статевий зв'язок чоловіказ чоловіком.
Мужолозтво — один із видів гомосексуалізму. Другий — лесбіянство,«лесбійське кохання» — тобто статеве приваблення жінки до жінки.
Про мужолозтво як статеве приваблення чоловіка до чоловікасвідчать найдавніші історичні пам'ятки. Ця вада була відома у давніх сирійців іфінікійців за 2000 років до н. ери. Незважаючи на надзвичайно суворі кари замужолозтво (смертна кара спаленням у Римі, в державі давніх іудеїв), воно булопоширеним, особливо в Стародавньому Римі.
«Лесбійське кохання» походить від назви грецького острова Лесбос,де в давнину виникли ці статеві збочення.
У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: peros і per anum, вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства,погрози або використанням безпорадного стану потерпілого.
Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом невизнаються злочинними.
Частина 2 ст. 153 КК має ті самі кваліфікуючі ознаки, якіперелічені у ч. 2 та 3 ст. 152 КК, тобто вчинення цього злочину:
а) повторно;
б) групою осіб;
в) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 152чи ст. 154-156 КК);
г) щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.
Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 153 КК мають такий самийзміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.
При наявності в діях винного хоча б однієї з них (чи кількоходночасно) вони підпадають під ознаки ч. 2 ст. 153 КК.
Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способомспричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якогооргана чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зістійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправнезнівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності додітонародження, або зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), товоно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 153 КК тавідповідною статтею про злочини проти особи: ч. 1 ст. 121 КК, ч. 2 чи ч. З ст.130 або ч. 2 ст. 133 КК).
У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднанезі зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевоїпристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, якікваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 КК та ч. 2 ст. 153 КК.
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодомалолітньої особи завжди кваліфікується за ч. З ст. 153 КК. Оскільки дівчинкачи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їмопору, то всілякі сексуальні дії щодо них утворюють діяння з використаннямвинним безпорадного стану потерпілої особи.
Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часівчинив два або більше актів задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом з однією і тією самою потерпілою, то його дії створюють одинпродовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.
При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевоїпристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, навчинення якого були фактично спрямовані дії винного. Наприклад, неправильнобули кваліфіковані районним судом за ст. 15, ч. 1 ст. 152 і ст. 15 та ч. 1 ст.153 КК дії Л., який напав на С. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство,намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потімзґвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з незалежних від нього причин.
Судова колегія Верховного Суду, розглянувши справу, у своїй ухвалізазначила, що з усіх матеріалів справи видно, що умисел Л. був спрямований на задоволеннястатевої пристрасті або неприродним способом, або вчинення фізіологічногостатевого акту. Долаючи опір потерпілої, Л. запропонував їй задовольнити йогостатеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась — спробував їїзґвалтувати, проте не досяг цієї мети з незалежних від нього причин. Такимчином, дій, спрямованих на насильницьке задоволення статевої пристрастінеприродним способом, Л. не вчинив, а ті його дії, які суд кваліфікував за ст.15 і ч. 1 ст. 153 КК були складовою частиною замаху на зґвалтування. За такихобставин, ухвалила судова колегія, вирок у частині засудження Л. за ст. 15 і ч.1 ст. 153 КК підлягає скасуванню, а справа відповідно закриттю за відсутністю вйого діях складу цього злочину.
Частина 3 ст. 153 КК передбачає відповідальність за насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньоїчи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки — самогубство,безплідність тощо.
Відповідальність за діяння, передбачене ст. 153 КК, настає зчотирнадцяти років.
Караєтьсязадоволення статевої пристрасті неприроднимспособом за ч. 1 ст. 153 КК позбавленням волі на строк до п'яти років, за ч. 2ст. 153 КК — позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а за ч. З ст.153 КК — позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.2.4. Примушування достатевого зв'язку
Стаття 154 КК Примушування до вступу в статевий зв'язок передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчинюється проти воліпотерпілої особи з використанням винним матеріальної чи службової залежностівід нього потерпілої жінки чи чоловіка.
За ст. 154 КК дії кваліфікуються лише у тих випадках, коли:
1) потерпіла чи потерпілий були у матеріальній або службовійзалежності від винного;
2) винний використав чи намагався використатиматеріальнуабо службову залежність потерпілої чи потерпілого для того, щоб примусити їх достатевого зв'язку.
Основними ознаками злочину, передбаченого ст. 154 КК, є спосіб ізасіб його вчинення:
а) спосіб — примуситижінку чи чоловіка до статевогозв'язку;
б) засіб — використовуючиматеріальну чи службовузалежність (погрозами позбавити житла, премії, грошової допомоги, голодом,звільнити від роботи, виключити з черги на житло, не дати підвищення по службіі т. ін.).
Вирішальним у цьому злочині є не суб'єкт, від якого потерпіла чипотерпілий були матеріально чи по службі залежні, а використання ним їхзалежності. Якщо винний домагався згоди потерпілої чи потерпілого на статевийзв'язок чи примушував їх до цього, але застосовував для досягнення своєї метиякісь інші засоби, а не залежність потерпілої чи потерпілого, то такі дії ст.154 КК не охоплюються.
За ст. 154 КК кваліфікуються дії винного лише за умови доведення,що на потерпілу чи потерпілого здійснювався вплив з використанням їхматеріальної чи службової залежності від винного.
Не утворює складу цього злочину пропозиціязалежній жінцічи чоловікові вчинити статевий акт, якщо винний не примушував їх до цього,рівно як і різні обіцянкибез погроз.
Частина 2 ст. 154 КК передбачає відповідальність за примушуваннядо вступу у статевий зв'язок, якщо таке діяння було вчинене з погрозоюзнищення, пошкодження або вилучення майна потерпілого чи його (її) близькихродичів або з погрозою розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чиблизьких родичів.
Відповідальність за вчинення цього злочину настає з шістнадцятироків.
Караєтьсяпримушування до статевого зв'язку за ч. 1 ст. 154КК — штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештомна строк до шести місяців, а за ч. 2 ст. 154 КК — арештом на строк до шестимісяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
Розділ3. Згвалтування неповнолітніх3.1. Згвалтуваннянеповнолітніх та малолітніх
Неповнолітні — завжди найменш захищені у суспільстві, особливо вкраїнах, де мають місце кризові процеси. Сьогоднішня ситуація в Україні характеризується соціально-економічною іполітичною нестабільністю, зниженням моральних норм, зростанням злочинності інасильства. Це особливо загострило проблеми дітей і підлітків.
Зростаюче безробіття, зменшення можливостіотримати освіту, адекватну медико-соціальну і психологічну допомогу призвели довтрати соціально-моральних орієнтацій, деформації сексуальної поведінки,збільшення сексуального насильства, погіршення здоров'я, особливо серед молоді.[3]
Особливо важливо охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значностраждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержало загальневизнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілостіпотребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захистяк до, так і після народження.
На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти і підлітки стаютьжертвами статевих злочинів.
Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаються особи вікомвід 14 до 18 років.
Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 152 КК є :
1. Спричинення зґвалтуванням особливо тяжких наслідків;
2. Зґвалтування малолітньої потерпілої чи малолітньогопотерпілого.
Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати діївинного за ч. 4 ст. 152 і КК можуть бути смерть або самогубство потерпілої,втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розладздоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на однутретину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втратаздатності до дітонародження, а також зараження вірусом імунодефіциту людини абосифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування. За ч. 4 ст. 152 КК зґвалтуваннякваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжкихнаслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.
Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіяннямпотерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким, лише за ознакоюнебезпечності для життя, на момент його заподіяння не можуть вважатися такими,що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю ч.1 ст. 121 КК Умисне тяжке тілесне ушкодження і ч. 1 ст. 152 КК.
Якщо потерпіла при зґвалтуванні була поставлена під загрозузараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, але захворювання ненастало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю ст. 152 КК і ч. 1 ст. 130КК Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційноїхвороби або ч. 1 ст. 133 КК Зараження венеричною хворобою, оскільки такінаслідки не настали.
Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смертіпотерпілої кваліфікується за сукупністю п. 10 ч. 2 ст. 115 КК Умисне убивствота ч. 4 ст. 152 КК. Якщо смерть була заподіяна необережністю, то все скоєнеохоплюється ч. 4 ст. 152 КК. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 119 ККВбивство через необережність буде зайвою.
У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідокзґвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечномудля життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуютьсяза ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 135 КК Залишення в небезпеці.
Малолітнім потерпілим може бути особа чоловічої статі.
Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-тироків, кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК лише тоді, коли винний знав абодопускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повиненбув це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся щодо віку потерпілої, тойого дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. З ст. 152 КК.
Згода малолітньої на вчинення з неюстатевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в такому віці нерозуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту змалолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК.
Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілеснихушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, утворює сукупністьзлочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 КК і ч. 4 ст. 152 КК України.
Відповідальність за зґвалтування настає з чотирнадцяти років.
Караєтьсязґвалтування за ч. 1 ст. 152 КК позбавленням воліна строк від трьох до п'яти років, за ч. 2 ст. 152 КК позбавленням волі настрок від п'яти до десяти років, за ч. З ст. 152 КК позбавленням волі на строквід семи до дванадцяти років і за ч. 4 ст. 152 КК — позбавленням волі на строквід восьми до п'ятнадцяти років.
3.2. Статеві зносиниз особою, яка не досягла статевої зрілості
За ст. 155 КК Статеві зносини з особою, яка не досягла статевоїзрілості кваліфікуються статеві злочини, які були вчинені за добровільноюзгодою потерпілої віком від 14 до 17 років. Потерпілими від цього злочинувизнаються особи жіночої та чоловічої статі.
Першою і важливішою ознакою цього злочину є добровільністьпогодженняпотерпілої на статевий акт з нею, тобто винний не застосовував до неї ніфізичного насильства, ні погроз і не використав її безпорадного стану. Занаявності таких ознак (засобів) статевого зв'язку дії винного кваліфікуються завідповідною частиною ст. 152 КК України.
Потерпілою (чи потерпілим) від цього злочину може бути особа вікомвід 14 до 17 років. Якщо потерпіла досягла шлюбного віку (17 років), тодобровільний з нею статевий зв'язок складу злочину не утворює, і такі діїкримінальним законом не караються.
Статева зрілість потерпілої чи потерпілого визначаєтьсясудово-медичною експертизою (п.4 ст.76 КПК України). У чоловіків статевазрілість настає з того часу, коли він може вчинити фізіологічний статевий акт ізапліднити жінку. Статева зрілість жінки визначається закінченим розвитком їїорганізму для виконування функцій матері — народити, годувати і виховуватидитину.
Кримінальній відповідальності за ст. 155 КК підлягають особичоловічої та жіночої статі віком старші 16-ти років (ч. 1 ст. 22 КК).
За ст. 155 КК кримінальна відповідальність настає лише тоді, коливинний передбачав чи міг передбачити, що потерпіла особа не досягла статевоїзрілості.
Частиною 2 ст. 155 КК передбачається відповідальність за статевізносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, що були вчинені батьком чиматір'ю потерпілої або особою, яка їх замінює, або якщо таке діяння призвело добезплідності потерпілої (потерпілого) чи до настання інших тяжких наслідків.
Відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягластатевої зрілості, настає з шістнадцяти років.
Караютьсястатеві зносини з особою, яка не досягла статевоїзрілості за ч. 1 ст. 155 КК — обмеженням волі на строк до трьох років абопозбавленням волі на строк до трьох років, а за ч. 2 ст. 155 КК — позбавленнямволі на строк від трьох до п'яти років.
3.3. Розбещеннянеповнолітніх
Стаття 156 КК “Розбещення неповнолітніх” передбачаєвідповідальність за розпусні дії щодо особи (жіночої або чоловічої статі), якане досягла 16-річного віку.
Сутністю розпусних дій є різні способи задоволення винним статевоїпотреби чи пристрасті або збудження у неповнолітньої особи статевого інстинктубезвчинення статевого акту. Це можуть бути: подразнення статевихорганів потерпілих, торкання їх чи своїх статевих органів, оголення власнихстатевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії, поради тощо.
Розпусні дії, вчинені щодо малолітньої особи батьком, матір'ю абоособою, що їх замінює кваліфікуються за ч. 2 ст. 156 КК.
Розпусні дії, вчинені безпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої,яка не досягла 16-річного віку, повністю охоплюються частиною 3 або 4 ст. 152КК і додаткової кваліфікації за ст. 156 КК не потребують.
Відповідальність за вчинення розпусних дій настає з шістнадцятироків.
Караєтьсярозбещення неповнолітніх за ч. 1 ст. 156 КК — арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років,а за ч. 2 ст. 156 КК — обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленнямволі на строк до трьох років.
Розділ 4. Профілактиказлочинності
Зміцнення законності і правопорядку в період кардинальнихтрансформацій, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, формуванняправової держави передбачає здійснення превентивних заходів у боротьбі зправопорушеннями, диктує необхідність забезпечення комплексного випереджальноговпливу на криміногенні чинники та підвищення ефективності цього впливу.
Диспропорції суспільного розвитку, послаблення традиційних формсоціального контролю призвели до значного збільшення кількості осіб, які потребуютькримінологічної профілактики. На жаль, попередження злочинів, яке завждипроголошується головним напрямком боротьби з правопорушеннями як і ранішезалишається лише гаслом Ця робота повинна розвиватися насамперед черезіндивідуалізацію, поглиблення морально-психологічної спрямованості, підвищенняпрофесіоналізму кадрів і загальної ефективності.
Несприятливі для суспільства кількісні та якісні зміни у сферізлочинності та в інших правопорушеннях є грунтом для розвитку конформізму,подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму.Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносинміж людьми до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.
Падіння моральних устоїв призвело дозниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення такихнегативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність.
Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальноїполітики в демократичному суспільстві має полягати в перетвореннікримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю.Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльностіорганів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципахморалі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки Іздійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язанимиі взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженнюзлочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.
Розкриваючи зміст двох взаємопов'язаних блоків (морального іправового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них маєсвої особливості.
Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодопопередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральнапрофілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищсоціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичногосуспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія,проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собоювідхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, алевони можуть переростати в правопорушення або навіть у злочини.[4]
Загальносоціальні профілактичні функції цієї діяльностіреалізуються шляхом утвердження моральних принципів, приписів та оцінок, щомоделюють певний позитивний тип поведінки людей (а також груп, соціальноїспільноти загалом), ставлять під контроль моралі мотиви поведінки даного виду іспрямування особистості.
Результатом даного виду моральної профілактики є формування учленів суспільства здатності до саморегуляції, яка засновується на засвоєннінорм моралі, на прагненні до неухильного дотримання цих норм у своїхповсякденних діях.
Розвиток та вдосконалення моральної профілактики — необхідна умовапідвищення ефективності державної та суспільної діяльності, спрямованої напопередження всієї системи антисоціальних проявів, у тому числі і дій, що маютьпротиправний характер, оскільки, як відзначалось раніше, право засноване наморалі, а мораль у свою чергу «знаходить у праві одну з необхідних форм свогоіснування».
Істотною умовою успішного попередження злочинності є не тількиморальне, але й правове його забезпечення, себто закріплення в законі та іншихнормативно-правових актах вимог, що сприяють реалізації цього важливогодержавного завдання.
Попереджувальнізаходи повинні застосовуватись таким чином, щоб боротьба зі злочинністю маладійсно наступальний характер. давала максимальний ефект. Така ефективність можебути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої мірипокарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населенняіз законами та наслідками за їх порушення. Неминучість морального засудження ібільше того, — покарання — за порушення законів означає, що жоден випадокпорушення не повинен минутися для людини безслідно.
Об'єктом правового регулювання у сфері попередження злочинності(правової профілактики) є суспільні відносини, які мають криміногенний абоантикриміногенний характер, тобто ті які негативно або ж позитивно впливають назлочинність.
Розглядаючи правові основи попередження злочинності, слідпередусім відзначити норми, які містяться в Конституції України, де визначенінайзагальніші напрямки цієї роботи. Так, статті Конституції зобов'язують усідержавні і громадські установи, усіх посадових осіб дотримуватись Конституціїта інших законів, підкреслюють обов'язок громадян бути непримиренними доантисоціальних проявів і всіляко сприяти охороні громадського порядку, вказуютьна обов'язок батьків щодо виховання своїх дітей.
Конкретизація конституційних вимог в галузі попередження злочинівміститься в галузевих нормах права кримінального, кримінально-процесуального,адміністративного. У нормах кримінального права загальне попередження знайшлосвоє вираження і прояв у встановленні кримінально-правової заборони вчиненняпевних дій, які є суспільно небезпечними. Більшість громадян не чинить злочинів, оскільки їхні морально-етичніпогляди і їх діяльність не суперечать вимогам законодавства.
Загальнопримусова дія кримінального закону значною мірою пов'язана з неминучістювідповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними органаминаданих їм законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальнимиявищами. Загально-превентивна дія закону полягає в загрозі покарання іпопередженні злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїлизлочин, і має однією з цілей попередити вчинення нових злочинів як засудженими,так і іншими особами.
Попереджувальнадія кримінального закону щодо тих, хто відбуває покарання, на родичів іблизьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконаннікримінального покарання. Встановлення кримінальної відповідальності завизначені законом дії має превентивний характер, незалежно від кримінальногосудочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактнуможливість застосування засобів примусу до правопорушника.
З моменту вчинення злочину в дію вступаютькримінально-процесуальні засоби попередження:
1) засоби, які застосовуються у зв'язку з вчиненням злочину івиявляються в дії на винну в скоєні злочину особу;
2) засоби щодо попередження і припинення злочинів;
3) засоби щодо усунення причин та умов, які зумовлюють вчиненнязлочинів.
Критеріємдля визначення попереджувальних заходів в якості процесуальних є те, щопроцесуальні заходи можуть застосовуватись тільки при провадженні з конкретноїкримінальної справи і базуватись на матеріалах цієї кримінальної справи,використовуються в процесі правозастосувальної діяльності, яка здійснюєтьсяконкретними посадовими особами і державними органами, покликаними здійснюватицю діяльність (органи дізнання, слідчий, прокурор, суд).
Висновок
У демократичному суспільстві взаємини між людьми повиннігрунтуватися на невід'ємних правах людини. За сучасних умов головним їх регуляторомі гарантом виступає держава. Проте вона не може виконувати свої функції, незастосовуючи тією або іншою мірою насильства. Отже, держава повинна вдаватисьдо насильства, щоб підтримувати лад у суспільстві. Державне (політичне)насильство грунтується на законодавстві. Воно необхідне для нормальногофункціонування усіх державних інститутів, додержання законності. Вартонагадати, що згідно з однією з теорій держава виникла внаслідок насильства —підкорення одного народу іншим. Оскільки держава не тільки надає особі права, ай покладає на неї певні обов'язки, в разі їх невиконання вона вправі обмежитиправа особи.
Саме на державні органи і посадових осіб, які здійснюютькримінальне судочинство, покладається обов'язок попередження злочинів і самевони наділяються для цього відповідною процесуальною компетенцією.
Попередження злочинів значною мірою залежить від встановленняперешкод антигромадським впливам на формування особистості. Тому впопереджувальній діяльності важливе значення мають норми адміністративного таінших галузей права, які повинні забезпечити в подальшому правомірну поведінкуособистості. Попереджувальна роль норм адміністративного права полягає в тому,що вони виконують ці функції в боротьбі зі злочинністю наспеціально-кримінологічному рівні — для попередження конкретних видів злочинів— і на індивідуально-кримінологічному рівні, для профілактичних дій щодоконкретних осіб, які за певних умов можуть скоїти злочини.
Не лише закони регулюють попереджувальну діяльність. Питанняконкретної її організації і компетенція осіб, що безпосередньо цим займаються,визначається відомчими наказами, що мають обов'язковий характер тільки дляспівробітників даної установи.
Правова профілактика є тим напрямком попереджувальної соціальноїдіяльності, яка покликана не допустити порушення соціального механізму правовоїрегуляції, усунути чинники, які породжують правопорушення. Попередженняправопорушень і є основною метою правової політики.
Списоклітератури:
1. Кримінальний КодексУкраїни / Кодекси України. – 2001. — №1.
2. Бородин С. В.Квалификация преступлений против жизни.— М., 1977.
3. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів.- К., 1998.
4. Коржанський М.Й.Нариси уголовного права.- К., 1999.
5. Коржанський М.Й.Словник кримінально-правових термінів.- К., 2000.
6. Коржанський М.Й.Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка,Академія, Ельга-Н.-2001. – 380 с.
7. КоржанськийМ.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина особлива. — К.: Атіка.- 2001. – 430 с.
8. Кудрявцев В.Н.Общая теория квалификации преступлений.- М., 1972.
9. Сташис В. В.,БажановМ. И.Личность под охраной уголовного закона.- Симферополь, 1996.
10. Судебнаяпрактика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности./Сборник судебных решений по уголовным делам.- К., 1993.
11. Судебные приговоры. Практика Верховного СудаУкраины. – К., 1995.
12. Всеволодов В.Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 1998. - № 2. - с.58
13. Косенко С.Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // ПравоУкраїни. - 2002. — №5. - с.41
14. Коржанський М.Й.Кримінально-правова охорона особи: вади і помилки.// Юридичний ВісникУкраїни.- 1995. — № 12.
15. Луняк М.Насильство як правова та філософська проблема //Право України. – 2002. - №7 - с. 99