Захист прав громадян при встановленні фактів, що мають юридичне значення

Розділ І. Суть і значення окремогопровадження та встановлення юридичних фактів
 
Положення римського права, згідно з яким спірне позовнесудочинство (jurisdictioconteutiose) відокремлювалося від безспірного, добровільного (jurisdictiovoluntaria), було відтворене цивільнимпроцесуальним законодавством сучасних держав.
Окреме провадження – це самостійний вид непозовногоцивільного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про підтвердженнянаявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони правта інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чимайнових прав або підтвердження наявності чи відсутності оспорюваних фактів(ч.1 ст.234 Цивільного процесуального кодексу України).
Залежно від характеру вимоги, преданої на розгляд суду, кожназі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однакусі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовногопровадження. Справи останнього типу у своїй основі мають правову вимогу – спірпро право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розглядсуду[1]. У них беруть участьсторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядаєі вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, авимогу до суду про встановлення певних обставин – юридичних фактів, змінуправового статусу громадянина, з наявністю чи відсутністю яких закон пов”язуєвиникнення, зміну або припинення суб´єктивних майнових і особистихнемайнових прав[2].Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав іохоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однак утеорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійним.Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право[3]. Це необхіднаможливість судового розгляду справ окремого провадження у законодавчомупорядку.
Так, у ч.6 ст.235 ЦПК України передбачено, якщо при розглядісправи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішуєтьсяу порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду іроз´яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже, наявність спору про право, характерного для справпозовного провадження, є перешкодою для розглядом судом справи в порядкуокремого провадження. Проте ця умова не мала послідовного втілення, вона не єзагальною для всіх справ окремого провадження, про що свідчить включення дойого складу справ про надання неповнолітній особі цивільної дієздатності, прообмеження цивільної дієздатності фізичної особи та інших (пункти 7-11 ч.2ст.234 ЦПК України), які мають спірний характер. Тому положенню про відсутністьспору про право цивільне у справах окремого провадження було протиставленосудження про наявність у цих справах спору про право або інтерес не конкретнихосіб[4]. Однак прийняте уюридичній науці розуміння спору про право як розбіжність між особами, якіприпускаються суб”єктами матеріальних правовідносин із приводу їхніх прав іобов”язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення, виключає наявністьспору без участі конкретних осіб.
У ч.6 ст.235 Цивільного процесуального кодексу Українисказано: якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникаєспір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишаєзаяву без розгляду і роз´яснює заінтересованим особам, що вони маютьправо подати позов на загальних підставах. Вказані процесуальні наслідкинастають за таких умов:
1)  Занаявності спору про право цивільне у широкому розумінні, який відповідно до ст.15 ЦПК виникає з цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельнихправовідносин і вирішується у позовному порядку;
2)  Якщосуб´єктами такого спору є заінтересовані особи — суб´єктицивільних, сімейних, трудових, житлових  і земельних правовідносин, а неадміністративно-процесуальних чи нотаріально-процесуальних правовідносин;
3)  Якщо спірпро право підвідомчий суду. У разі непідвідомчості спору суду, останній повиненприйняти до свого розгляду справу про встановлення юридичного факту. Наприклад,він зобов´язаний розглянути справу про встановлення фактичних шлюбнихвідносин за наявності між заявником і заінтересованою особою спору про право напенсію, непідвідомчого суду[5].
Розгляд справ окремого провадження спрямовується навстановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких можебути спірною. У зв´язку з цим виникає питання: чи буде спір про фактиперешкодою для вирішення справи судом?
До сьогодні у літературі висловлюються різні думки відносноможливості розгляду в порядку окремого провадження спору про факт. По суті цірозбіжності зводяться до питання про те, чи не тотожні спір про факт і спір проправо.[6]
Дійсно, якщо спір про факт означає спір про право, то слідпогодитися, що він не пов´язаний з окремим провадженням. Однак якщо такийфакт може виникнути безвідносно до правових наслідків факту, що встановлюється,то всі заперечення проти допустимості його розгляду в порядку окремогопровадження знімаються. “Очевидний сам мо собі юридичний факт може викликатиспір про володіння правом, обумовленим встановленням цього факту. І навпаки,факт, що викликає сумнів, може не породити жодного спору про право”, — вважаютьН.І. Авдєєнко і М.А. Кабакова[7].
Очевидно, слід підкреслити, що спір про факт не є простимсумнівом у його існуванні. Заінтересована особа тому і звертається до суду, щоіснування факту поряд з відсутністю документів чи їх недоброякісністю є неясним.Зовсім не очевидним є існування такого факту і для суду, що розглядає справу. Упротилежному випадку не було б потреби звертатися до суду. Говорити, що притакій неясності в існуванні факту є спір, зрозуміло, не можна. Для спору профакт потрібні взаємовиключні твердження заінтересованих осіб про його існуваннячи правове значення. Саме такий спір слід мати на увазі при аналізі сутіокремого провадження Це по-перше[8].
По-друге, важко уявити, щоб заінтересовані особи мали спірпро наявність (чи відсутність) факту чи про його правове значення, неторкаючись при цьому прав, які його зумовлюють. Можна лише теоретично говорити,що спір про факт існує, так би мовити, у “чистому вигляді”. Однак факт, провстановлення якого подано заяву, заінтересованій особі потрібен не сам по собі,а для досягнення певного правового результату. Спір про факт у “чистомувигляді” міг би мати місце за умови, що вимога про його встановлення не ставитьперед собою жодної мети. Але тоді слід говорити про юридично байдужий факт і,відповідно, розгляд такої справи в порядку окремого провадження взагалівиключається[9].
З іншого боку, деякі автори не розділяють таку думку.Наприклад, М.Й. Штефан вважає, що спір про факт не є перешкодою для розглядусправи судом, а ототожнення спору про факт і спору про право є неправомірним,бо це взаємопов´язані, але не тотожні явища[10].
ЦПК України втсановлює заборону щодо вирішення справ окремогопровадження лише у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а непро факт. Отже, у випадках виникнення спору про наявність чи відсутність фактусуд розглядає справу по суті. Однак здійснити правильне розмежування спору профакт і спором про право складно. Судова практика вбачає зв´язок міжфактом, що підлягає встановленню, і спором про право, який призводить дозалишення заяви без розгляду, якщо при розгляді справи про встановлення фактузаінтересованими особами буде порушено питання про вирішення спору про правоцивільне, підвідомчого судам, ябо якщо сам суд дійде висновку, що у данійсправі встановлення факту пов´язане з необхідністю вирішення у судовомупорядку спору про право[11].Наприклад, апеляційний суд м. Києва залишив заяву Б. Л.П. без розгляду,оскільки мав місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватися впорядку позовного провадження[12].
Відповідно до ст. ст. 3, 15 ЦПК України спір про правоцивільне стає перешкодою для реалізації суб´єктивних прав і виконанняобов´язків, що виникають з цивільних, сімейних, трудових відносин,набуває процесуально-правового характеру з порушенням у суді справи позовногопровадження і стає предметом його розгляду.
Справи окремого провадження виникаютьтакож  унаслідок перешкод для реалізації суб´єктивних прав узв´язку зі здійсненням органами державного управління діяльності,спрямованої на задоволення запитів і потреб громадян. На розгляд суду в однихвипадках передається спір, який виник у процесі такої діяльності, в інших –тільки вимога про встановлення певної обставини, судове підтвердження наявностіабо
/>
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м.КИЄВА
 
УХВАЛА
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
21 вересня 2005 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційногосуду м. Києва в складі:
Головуючого:                     М. О.Д.
Суддів:                                Л. А.О.
     Г. В.П.
При секретарі:                     М. І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданнів м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної у м.Києві державної  адміністрації   на   рішення   Дніпровського   районного  суду   м. Києва від 20 травня 2005 року в справі за заявою Б. Л. П., — заінтересованаособа: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановленняфакту, що має юридичне значення.
Заслухавши доповідь судді М. О.А.,пояснення осіб, що з'явились, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегіясуддів, —
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Дніпровського райсуду м. Києвавід 20.05.2005 р. встановлено факт проживання однією сім'єю Б. Л. П. та Г. В. Л. звересня 1998 р.
В апеляційній скарзі Дніпровська у м.Києві державна адміністрація, посилаючись на те, що до участі у справі  не притягнутий онук спадкодавця, нанедоведеність факту проживання Б. Л.П. однією сім'єю з Г. В.Л., просить про йогоскасування з направленням справи на новий розгляд.
Б. Л.П. свою заяву мотивувала тим, що зосені 1998 р. перебувала у фактичних шлюбних відносинах з Г. В.Л., який помер03.10.2004 р. Вона вважає, що має право на спадщину на підставі ст. 1264 ЦК України,оскільки інших спадкоємцівнемає.
Судом першої інстанції встановлено, що Б.Л.П. з вересня 1998 року, проживала однією сім'єю з Г. В.Л. в квартирі №99 по пр.В., 28-а в м. Києві,доглядала за ним до смерті, брала участь у похоронах.
Розглянувши справу в межах доводівапеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленогорішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковомузадоволенню, а рішення скасуванню з наступним залишенням заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 235 ЩІК України, якщопід час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, якийвирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованимособам, що вони мають право подавати позов на загальних підставах.
У даному випадку Б. Л.П. звернулась до суду ззаявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з спадкодавцем Г. В.Л. для отриманняспадщини в порядку ст. 1264 ЦК України.
В порядку окремого провадження, згідно ч. 1 ст. 234 ЦПКУкраїни, розглядають заяви на підтвердження чи відсутності неоспорюваногоправа.
Право Б. Л.П. на спадщину після померлогоГ. В.Л. оспорюється Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією,яка, зокрема, посилається на не притягнення до участі у справі онукаспадкодавця, який є спадкоємцем.
Оскільки має місце спір про право наспадщину, який повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, то рішеннясуду першої інстанції, яке є предметом оскарження, підлягає скасуванню, а заява Б. Л.П. — залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. З0, 307, 308, 310, 313,314, 315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів —
УХВАЛИЛА:
 
Апеляційну скаргу Дніпровської районної ум. Києві державної адміністрації задовольнити частково.
Рішенння Дніпровського районного суду м.Києва від 20 травня 2005 року скасувати, заяву Б. Л.П., заінтересована особа —Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення фактупроживання однією сім'єю — залишити без розгляду.
Ухвала набуває законної сили з моментупроголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двохмісяців з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді:

відсутностіякої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюцидіальнимдля настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнімабо оголошення його померлим залежить здійснення суб´єктивних прав другимз подружжя на розірвання й припинення шлюбу, спадкоємцями – на одержанняспадкового майна, банком – на одержання або зняття заборгованості з особи, якійбуло надано позику[13].
Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значнуроль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконанняправоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органівдержави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації – використатисудовий порядок для захисту своїх суб´єктивних прав і охоронюванихзаконом інтересів.
Юридична суть процесу у справах про встановлення фактів, щомають юридичне значення, визначається його належністю до окремого провадження.Все, що можна сказати про природу останнього і його відмінні риси, відноситьсяі до судового порядку розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичнезначення.
У зв´язку з тим, що юридичними фактами визнаютьсяобставини, з якими закон пов´язує виникнення, зміну чи припиненняособистих чи майнових прав, часто всі оточуючі події поділяються на ті, щомають юридичне значення і юридично байдужі. Однак такий поділ є вищою міроюумовним, оскільки в реальному житті далеко не завжди вдається провестиабсолютну і непорушну межу між двома групами фактів[14].
Очевидно, та чи інша обставина розцінюється як така, що маєюридичне значення, лише з точки зору тих правових наслідків, які вона згідно ззаконом може викликати. І навпаки, та ж обставина виступає як юридично байдужа,якщо її розглядати у зв´язку з тими правовими наслідками, для яких вонане має юридичного значення. Юридично значимий і юридично байдужий характерфакту повинні визначатися конкретно по кожній окремо взятій справі. Зокрема,факти, про допустимість судового встановлення яких сказано у ст. 256 ЦПКУкраїни, наділені юридичною значимістю не завжди і не для кожної особи, а лишеу визначеній ситуації.
Зміст статті 256 ЦПК України може бути правильнопротлумачений з урахуванням статті 258 ЦПК України, згідно з якою у заяві провстановлення факту, що має юридичне значення, має бути вказано, з якою метоюзаявнику необхідно встановити даний факт. Аналогічна вимога випливає і з п. 3Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5  від 31.03.1995 року “Про судовупрактику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”.
Мета встановлення факту – це ті наслідки, настання яких бажавби заявник. Вони можуть бути юридичними, але можуть бути і байдужими з точкизору права або ж суперечити йому. Визначити значення факту, про встановленняякого просить заявник, можна у зв´язку з тією метою, для досягнення якоївін звернувся до суду[15].
Звідси можна зробити ряд висновків, що мають практичнезначення для визначення компетенції суду у справах окремого провадження:
a)  Не можнарозглядати у якості юридично важливого факт, якщо просьбою про йоговстановлення заявник взагалі не ставить перед собою жодної мети;
b)  Не можнавизнати факт таким, що має юридичне значення в тих випадках, коли йоговстановлення спрямоване на досягнення неправового результату (наприклад,встановлення факту з генеалогічною чи науковою метою)[16].  У протилежномувипадку суди були б перевантажені справами про встановлення таких фактів;
c)  Юридичнимфакт визнається за умови, якщо для досягнення поставленої заявником мети вінмає правоутворююче значення;
d)  Упереважній більшості випадків заінтересовані особи звертаються до суду завстановленням юридичних фактів з тим, щоби реалізувати конкретнесуб´єктивне право (на спадщину, пенсію тощо).
          Юридичнийінтерес особи може полягати не лише в реалізації конкретногосуб´єктивного права. Найчастіше неможливість здійснення того чи іншогосуб´єктивного права слугує безпосереднім приводом для звернення до суду уцій категорії справ. Але юридичний інтерес особи може полягати у визначеннісвого правового становища в тих чи інших матеріальних правовідносинах. Самесуб´єктивне право, реалізації якого прагне заявник шляхом судовоговстановлення юридичного факту, може бути ним здійснено лише шляхом встановленняйого правового становища.
          Занаявності невизначеності у правовому становищі заінтересованій особі невідомо,чи може вона користуватися правами, які випливають  з правового статусу(батька, чоловіка, сина), чи вправі вона вимагати належної поведінки від іншихосіб, чи повинна вона виконати дії, які складають зміст відповідногозобов´язання. Все це створює у неї заінтересованість у тому, щоб їїправове становище було визначене чітко і ясно. Саме правове становище залежитьвід фактів, що мають юридичне значення.
          Томуслід сказати, що суд вправі встановлювати факти, що мають юридичне значення, нелише тоді, коли заінтересована особа прагне здійснити свої суб´єктивніправа, але і в тих випадках, коли мета її звернення в суд полягяє у визначенніїї правового становища. Відповідно, в якості мети встановлення факту може бутияк здійснення конкретного суб´єктивного права, так і визначення правовогостановища особи: важливо лише, щоб між фактом, що встановлюється, з одногобоку, і суб´єктивним правом і охоронюваним законом інтересом – з іншого,існував зв´язок, в силу якого сам факт набував юридичного значення[17].
          Компетенціясуду в окремому првадженні обмежена встановленням наявності (чи відсутності)юридичних і доказових фактів. Інакше кажучи, при розгляді цих справ неможнаодночасно підтвердити наявність самого факту і прав заінтересованої особи, яківитікають із даного факту.
          Вокремому провадженні не можуть вирішуватися спори про право. Тому в тихвипадках, коли в окремому провадженні про встановлення юридичних фактів виникаєспір про право, то окреме провадження повинне поступитися позовному.  
          Можназробити невеличкий підсумок. Судовий порядок встановлення фактів, що маютьюридичне значення як вид справ окремого провадження має свої особливості. Так,тут встановлюється виключна підвідомчість, специфічні правила підсудності,відсутні такі інститути позовного провадження, як зустрічний позов, третіособи, мирова угода тощо.
          Рішеннясуду у справах даного виду не підлягають примусовому виконанню, але маютьзагальнообов´язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються державнимиорганами шляхом оформлення майнових чи особистих немайнових прав громадян,наприклад, видачею свідоцтва про право власності.
          Такимчином, сутністю окремого провадження є те, що в ньому відсутній спір про право,об´єктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, а предметомсудової діяльності – встановлення визначених юридичних фактів і станів з метоюподальшого здійснення заінтересованими особами своїх суб´єктивних прав, атакож специфічна судова процедура.
          Такимивисновками завжди і обмежувалась характеристика окремого провадження, оскількитеоретики цивільного процесу не виходили за межі тлумачення законодавства унапрямку протиставлення окремого і позовного провадження.
          Намою думку, формально-догматичний підхід є перешкодою для дійсної характеристикиприроди окремого провадження, а тому її дослідження має грунтуватися на іншихнауковотворчих засадах.
          Юридичнаприрода окремого провадження має досліджуватися в межах загальної проблемиправа громадян на судовий захист, предметної характеристики правосуддя та йогофункцій. Тому визначення природи окремого провадження можливо з урахуваннямтого, якою мірою в ньому відображаються правосудні начала.
          Межісудової юрисдикції не повинні розмиватися. Правосуддя у цивільних справах якформа реалізації судової влади має бути спрямоване на визначений соціальнийоб´єкт, яким виступають права і свободи особи. Захист прав і свободгромадян – основна функція судової влади. Правильна організація судовогозахисту передбачає чітке визначення критеріїв порушення прав, які підлягаютьсудовому захисту і які потребують судового захисту і повинні бути предметомсудового розгляду[18].
          Підюрисдикцію цивільних судів, з урахуванням функції правосуддя, підпадаютьсправи, пов´язані з необхідністю визначення  виду і об´ємусуб´єктивних прав і захисту у формі змагального судочинства. Правосуддя уцивільних справах пов´язане завжди із розглядом спору про право. Томувидається проблематичним віднесення справ окремого провадження до судовоїюрисдикції взагалі. Спроби законодавця віднести справи окремого провадження доюрисдикції судів не відповідає предметній характеристиці судової влади,оскільки предметом судового розгляду у цивільному процесі можуть бути лишецивільні справи  у спорах у зв´язку з захистом суб´єктивних прав[19].
          Діяльністьсуду щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, за своєюспрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльністьпокликана не лише встановлювати ті чи інші факти, але й на основі встановленихфактів вирішувати питання про право і його захист. Тому діяльність суду вокремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративнихорганів. Це свідчить про те, що розгляд справ окремого провадження судомпов´язаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” увипадках, якщо законодавець покладає на суд не властиву йому функцію встановленнятих чи інших обставин без вирішення спору про право. При цьому законодавецьвиходить із доцільності такого рішення, покладаючи встановлення юридичнихфактів на суддю, який має особливий правовий статус суб´єкта судовоївлади, і поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства[20].
           Цедає підстави зробити висновок, що з точки зору юридичної природи окремепровадження виступає як унікальне явище у правовій регламентації встановленняфактів, що мають юридичне значення, судом і є сурогатом судового процесу,оскільки така діяльність суду за своїм змістом не має правосудного характеру.
РозділІІ.  Класифікація фактів, що мають юридичне значення
У ст. 256 ЦПК України від 18 березня 2004 рокузакріплено, що суд розглядає справи про встановлення факту:
— родинних відносин між фізичними особами;
— перебування фізичної особи на утриманні;
— каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсіїабо одержання допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню;
— реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
— проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу;
— належності правовстановлюючих документів особі,прізвище, ім'я, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені вдокументі, не збігаються з ім'ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часомнародження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті;
— народження особи в певний час у разі неможливостіреєстрації актів цивільного стану факту народження;
-  смерті особи в певний час у разі неможливостіреєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Цей перелік не є вичерпним. Кодексом передбачаєтьсяможливість встановлення також інших фактів, від яких залежить виникнення, змінаабо припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом невизначено іншого порядку їх встановлення. Так, суд вправі встановити фактприйняття спадщини, факт володіння певним майном, факт праці. Наприклад, судГусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановленняфакту праці громадянина Бранця[21].
Гусятинськомурайсуду Бранця Степана Петровичажителя
 с.Городниця Гусятинського районуЗАЯВА
Про встановлення факту праці механізатором повний посівний період врослинництві
З 22.08.1984 року по 15.04.1992 року япрацював трактористом в механізованому: загоні Гусятинської райсільгоспхімії.
Весь   час   я   працював  трактористом,   виконував   різні   польові   роботи   в рослинництві в різнихколгоспах району. Зокрема, я вивозив на поля гній, міндобрива, сіяв, копавцукрові буряки.
Отже, я маю право на отримання пенсії напільгових умовах, але не можу її одержати, поскільки ВАТ „Гусятинськийрайагрохім" не може видати необхідну довідку про мою роботу.
Без цих документів управління пенсійногофонду України не можепризначити •мені пенсію на пільговихумовах.
На підставі наведеного та керуючись ст.256 ч.ІІ ЦПК України, -
ПРОШУ:
Встановити факт моєї праці 22.08.1984 рокупо 15.04.1992 року трактористом Гусятинської райсільгоспхімії повний польовий період в рослинництві.
В судове засідання викликати свідків: Гудза Івана, Гудз Марію, жителів смт. Гусятин
17.10.2005                                                                    ________________                                                                         
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ
 
25 жовтня 2005 року
місцевий суд  Гусятинськогорайону Тернопільськоїобласті
у складі:
Головуючого  суду                Козяр Л.В.
при секретарі                 Перцовій Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гусятин справу за заявою Бранця Степана Петровича провстановлення факту праці,-
ВСТАНОВИВ:
Бранець С.П. звернувся до суду із заявою провстановлення фактупраці, посилаючись на те, що з22.08.1984 року по 15.04.1992 року він працювавтрактористом в механізованому загоні Гусятинської райсільгоспхімії. Працюючи трактористом Бранець С.П. виконував різні польовіроботи, зокрема вивозив на поля гній, міндобрива, орав поля, сіяв, копав цукрові буряки,і тому вважає, що має право на отримання пенсії на пільгових умовах, але не може їїодержати, оскільки ВАТ «Гусятинський райагрохім» не видає необхідної довідки про його роботу, а без неїуправління пенсійного фонду України не може призначити йому пенсію напільгових умовах.
Заявник у судовому засіданні заявлені вимогипідтримує, просить задоволити.
Дослідивши та оцінивши здобуті у судовому засіданні докази,суд встановив наступні факти.
Згідно копіїтрудової книжки АХ №461502, Гусятинська райсільгоспхімія 22.08 1984 року прийняла на посадутракториста в механізований загін №1 Бранця С.П. а 15.04.1992 року його звільнили з посади за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП.
В судовому засіданні свідки Гудз І.М.та Гудз М.Ю підтвердили, що вони працювали разом із Бранцем С.П. і що заявник дійсно весьчас працював трактористом,.виконував різні польові роботи, зокрема вивозив на поля гній, міндобрива, орав поля, копав цукровібуряки.
Отже, судомздобуто достатньо доказів,що дають підстави задоволити заявлені вимоги і встановити факт праці .
На підставі наведеного та керуючись ст.256. ч2 ЦПК України,-
ВИРІШИВ:
Заявлені вимоги задовольнити.
Встановити факт праці Бранця Степана Петровича, жителя с.Городниця Гусятинського району Тернопільськоїобласті, з 22.08.1984 року до 15.04.1992 року трактористом в механізованому загоні Гусятинської райсільгоспхімії повний польовий період.
Рішення набирає законної сили післязакінчення строку на його оскарження. Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягомдесяти днів до апеляційного суду Тернопільської області через Гусятинський районний суд з дняоголошення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданапротягом 20 днів після подання апеляційної заяви або без попередньої подачі такої заяви, але в строк встановлений для подачі заяви.
Суддя:
Згідно з Порядкомпідтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій у зв’язку звідсутністю трудової книжки чи відповідних засобів у ній, затвердженомупостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року, якщовідповідні документи не збереглися, то підтвердження трудового стажупроводиться районними (міськими) відділами соціального захисту населення наоснові показань свідків. Тому суд не мав права розглядати заяву громадянинаБранця, а мав би відмовити у її прийнятті, оскільки у його трудовій книжці бувзапис про роботу. Маємо негативний приклад діяльності суду[22].
Суд може також встановлювати факти, котрі згідно зіноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника, ірішення суду необхідне заявнику для вирішення правових питань у відносинах згромадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність правана спадщину в особи, яка за законодавством України не належить до числаспадкоємців за законом).
Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 31березня 1995 р. (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму ВерховногоСуду України №15 від 25.05.98) “Про судову практику усправах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” звернувувагу на те, що при вирішенні питань про підвідомчість таких справ суди повиннівраховувати норми законодавчих актів, якими передбачений несудовий порядоквстановлення визначених фактів чи вказані факти, які в даних правовідносинахможуть підтверджуватися рішенням суду. Так, наприклад, у відповідності зі ст. 9Закону України від 17 квітня 1991 року “Прореабілітацію жертв політичних репресій в Україні” факти розкулачування,адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями Рад народнихдепутатів з питань поновлення прав реабілітованих (з урахуванням зміниструктури органів державної виконавчої влади — комісіями відповіднихдержадміністрацій).
У відповідності з п.5 Положення про порядок розгляду питань, повязаних згромадянством України, затвердженого Указом Президента України від 31 березня1992р., розгляд заяв при належність до громадянства України здійснюєтьсяорганами внутрішніх справ. Для підтвердження цього може бути пред'явлено рішення суду про встановленняфакту родинних відносин (встановлення інших фактів, наприклад, постійногопроживання на території України, Положенням не передбачено).
Не розглядаються в судовому порядкузаяви про встановлення фактів приналежності до ветеранів чи інвалідів війни,проходження військової служби, перебування на фронті, в партизанських загонах,отримання поранень чи контузій при виконанні обовязків військової служби, провстановлення причин і ступення втрати працездатності, групи інвалідності і часуїї настання, про закінчення навчального закладу і отримання відповідної освіти,отримання урядових нагород тощо.
Не підлягають розгляду в суді такожсправи про встановлення факту винесення вироку чи постанови рішення судувідносно визначеної особи, належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, посвідчення доордену чи медалі, військового квитка, паспорта, а також свідоцтв, що видаютьсяорганами реєстрації актів цивільного стану, оскільки ці питання вирішуютьсявідповідним органом, що видав такий документ.
Перед тим, як перейти до детальногоаналізу виділених видів юридичних фактів, що мають юридичне значення, яківстановлюються судом, слід звернути увагу на деякі нововведення у порівнянні зКодексом 1963р., зокрема з його статтею 273.
У Кодексі 2004 року введено ще одинвид фактів, що мають юридичне значення — встановлення факту народження особи впевний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актівцивільного стану факту народження (п.7 ст. 256).
Не менш цікавим є виділення в якостіюридичного факту проживання чоловіка і жінки однією сім”єю без шлюбу (п.5ст.256). Важливість даного факту одразу стане зрозумілою, коли звернутися дост.74 ч.1 Сімейного кодексу України, де сказано: якщо жінка та чоловікпроживають однією сім”єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набутеними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісноївласності. Очевидно, що у судовій практиці непоодинокими є випадки, коли позакінченні фактичних шлюбних відносин чоловік та жінка мають на меті розділитимайно, яке було нажите ними за час таких відносин, але у зв”язку з тим, що фактїх спільного проживання не є документально засвідчений (наприклад, свідоцтвомпро одруження), то виникає потреба звернутися до суду за встановленням факту проживанняоднією сім”єю.
Також введено термін «фізичнаособа» замість терміну «громадянин», який є ширшим, оскількивключає в себе і громадян, тобто осіб, що перебувають у безперервному стійкомузв'язку із державою, і осіб без громадянства, і осіб з подвійним громадянством,і іноземців.
У ЦПК 2004 року не вказано середфактів, що мають юридичне значення, які встановлюються судом, реєстраціюнародження і смерті (для порівняння — п.4 ст.273 ЦПК 1963р.). Також невиділяється окремо факт смерті одного з подружжя як підстава для встановленняфакту перебування у фактичних шлюбних відносинах через неможливістьзареєструвати шлюб в органах ЗАГС. Проаналізувавши обидва кодекси, можна дійтивисновку, що Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року дає дещо стислішу класифікацію фактів, що мають юридичне значення, не зважаючи на нововведення.Очевидно, що ті факти, які не згадуються у ЦПК 2004 року у порівнянні з ЦПК1963 року, слід віднести до категорії “інших” (ч.2 ст.256). На мою думку, це єнедоліком Кодексу 2004 року, оскільки на практиці дещо ускладнює можливістьсформулювати вимогу до суду про встановлення конкретного факту, якавикладається у заяві.
Змінено "відмова органівреєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті" на "неможливістьреєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану фактусмерті".
Тепер перейдемо до аналізу фактів, щомають юридичне значення, які встановлюються судом.
Факт родинних відносин між фізичнимиособами
(п.1 ст. 256)
Цей факт встановлюється у судовому порядку,якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання унотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину як спадкоємця за законом,а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. Наприклад,суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу провстановлення факту родинних відносин громадянина Мостового[23].
Серед справ про встановлення родиннихвідносин судам підвідомчі справи про встановлення факту батьківства, визнаннябатьківства, встановлення факту материнства, визнання материнства.
Справи щодовстановлення батьківства щодо дітей, які народились за життя батьків,розглядаються у порядку позовного проваджння. Згідно зі ст. 126 Сімейногокодексу України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою ушлюбі, визначається за заявою батька і матері дитини до органів РАГС. У разівідсутності такої заяви батьківство може бути визнано судом у порядку позовногопровадження за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини,особи, на утриманні якої вона перебуває, а також самої дитини після досягненнянею повноліття (ст. 128 СК).
Місцевомусуду Гусятинського району Тернопільської області
ЗАЯВНИК:    МостовийМихайло Іванович,  1962 р.н.
житель с. Гадинківці Гусятинського району ТернопільськоїобластіЗАЯВА
про встановлення факту родинних відносин
 
Я є внуком моєї померлої бабусі АнгелГанни Миколаївни, яка померла 11 січня 2005 року і залишила заповіт, яким заповіла мені свійземельний сертифікат на земельний пай у розмірі 1,63 га.
Документи, які б  підтверджували  мою родинність  із  бабусею  Ангел Г.М. частково є, але відсутнє свідоцтво пронародження моєї матері Ангел Домки Яківної, у якому було б вказано, що Ангел Г.М. є її матір'ю, а,відповідно, моєю бабусею. Моя мати померла раніше — 12 жовтня 2000 року. Моєсвідоцтво про народження підтверджує те, що Ангел Домка Яківна є моєю матір'ю.Після одруження її прізвище було Мостова, але після розлучення з моїм батькоммама взял своє дівоче прізвище — Ангел, що вказано у свідоцтві про розлучення.Свідоцтва ж про народження моєї матері немає, тому я маю труднощі у оформленніспадщини бабусі в нотаріуса, оскільки не можу підтвердити документально своїродинні відносини з померлою Ангел Г.М. Встановлення вказаного факту дало бмені можливість нести менші витрати при оформленні земельного паю на моє ім'язгідно заповіту від 10 червня 2004 року.
Довідка з Гадинківської сільської ради засвідчує той факт, що я постійно проживав зпомерлою бабусею Ангел Г.М. і є її внуком. Також цей факт може підтвердити моядружина Мостова Галина Ярославівна, яка теж проживала разом з нами.
У самому заповіті від 10 червня 2004 року,який було складено у Гадинківськійсільраді, теж вказано, що Ангел Г.М. заповідає своєму внукові, тобто мені, земельний пай згідгосертифікату ТР № 0232879.
З моменту свого народження і до дня смертібабусі я жив з нею в одному будинку в с. Гадинківці. Факт, що Ангел Г.М. є моєю бабусею ні в когоне викликає сумнівів, алея змушений звернутися до суду, щоб встановити даний факт через відсутністьсвідоцтва про народження моєї матері Ангел Д.Я.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ст.256, ст.257, п.1 ст.258 ЦПК України,-
ПРОШУ:
Встановити факт родинних відносин міжмною, Мостовим Михайлом Івановичем, 10 листопада 1962 р.н., та Ангел ГанноюМиколаївною, що померла 24 січня 2005року у віці 94 років, як такий, що я є її рідним онуком.
Додаток (копії): свідоцтво про смерть моєїматері Ангел Домки Яківної, довідка про смерть моєї бабусі Ангел ГанниМиколаївни, моє свідоцтво про народження, свідоцтво про розлучення матері,довдіка з Гадинківської сільради від 11 листопада 2005 року, заповіт, сертифікат наземельний пай, квитанція про сплату держмита.
Оригінали документів зобов'язуюсь надати усудовому засіданні.
25 листопада 2005 року      ___________                        Мостовий М.І.Справа № 2-0-29/2005
РІШЕННЯ
 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
12 грудня 2005 року
місцевий суд Гусятинського району Тернопільськоїобласті
у складі:
головуючого судді:        Римара Г.М.
при секретарі:                 Хом«як Т.П.
розглянусши у відкритому судовомузасіданні в селищі Гусятин справу за заявою Мостового Михайла Івановича провстановлення факту родинних відносин, -
ВСТАНОВИВ:
Мостовий М.І. звернувся до суду із заявоюпро встановлення факту родинних відносин, посилаючись на те, що він є внуком померлої бабусі АнгелГанни Миколаївни, яка померла 11 січня 2005 року і залишила на випадок своєї смерті заповіт, якимзаповіла йому свій замельний сертифікат на земельний пай площею 1,63 га.Документи, які б підтверджували його родинність із бабусею Ангел Г.М. частковоє, але відсутнє свідоцтво  про народження матері заявника Ангел домки Яківної, де було б вказано, щоАнгел Г.М. є її матір»ю, а, відповідно, бабусею заявника. Встановлення факту родиннихвідносин з Ангел Г.М. дало б заявнику можливість нести менші витрати при оформленні земельного паю на його ім«я як близького родича згідно заповіту від І0.06.2004 року.  Заявник у судовомузасіданні заявлені вимоги підтримує, просить їх здовільнити.
Дослідивши та оцінивши здобуті у судовомузасіданні докази, суд встановив наступні факти.
Згідно копії сертифікату на право наземельну частку (пай) ТР №0232879, Ангел Ганні Миколаївні належить право на земельну частку (пай) уземлі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки „Мир“, площею 1,63умовних кадастрових гектарів.
Згідно копії свідоцтва про народження VI — УР №886237 від 06.08.1965 року батьками Мостовогго Михайла Івановича є Мостовий ІванМихайлович та Мостова Домка Яківна.
Повідомлення №1329/11-371 від 08.12.2005року видане Мостовому Михайлу Івановичу про те, що в архіві відділу РАЦС Тернопільськогообласного управління юстиції актового запису про народження на Ангел домкуЯківну по с. ГадинківціГусятинського району Тернопільської області за 194Грік не виявлено.
Копія довідки видана Мостовій ГалиніЯрославівні про те, що Ангел Ганна Миколаївна померла 11.01.2005 року.
Копія заповіту свідчить про те, що Анеглганна Миколаївна належний їй земельний пай площею 1,63 умовних кадастровихгектарів, заповіла Мостовому Михайлу Івановичу, що проживає у с. ГадинківціГусятинського району Тернопільської області.
Згідно копії свідоцтва про смерть І-ИД №112121 від 13.10.2000 року,Ангел Домка Яківна померла 12.10.2000 року.
Копія довідки №1113 видана Гадинківськоюсільською радою свідчить проте, що в спадковому будинку в с. Гадинківці по вул.Бічна Франка,! разом зі спадкодавцемАнгел Ганною Миколаївною, яка померла 11.01.2005 року на день її смерті постійнопроживали і були зареєстровані: внук — Мостовий Михайло Іванович, невістка — Мостова Галина Ярославівна, правнучка — Бариляк Оксана Ярославівна, правнук — Мостовий Іван Михайлович, правнучка — Біблій Богданна Богданівна з 1962 року по даний час.
Отже, судом здобуто достатньо доказів, щодають підстави задоволити зявлені вимоги, встановити факт родинних відносин.
На підставі викладеного та керуючисьст.ст. 10, 57, п.6 ст.256 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Заявлені вимоги задовільнити.
Встановити факт, що Мостовий МихайлоІванович 10.11.1962 року народження, житель с. Гадинківці Гусятинськогорайону Тернопільської області є рідним онуком Ангел Ганни Миколаївни, якапомерла 11.01.2005 року.
Заява про апеляційне оскарження рішеннясуду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення через місцевийсуд Гусятинського району Тернопільської області.
Апеляційна скарга на рішення судуподається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарженняабо безпосередньо без подання заяви в зазначений для такої подачі строк.
Рішення суду набирає законної сили післязакінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву небуло подано.
Суддя:
Суд бере до уваги спільне проживаннята ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народженнядитини або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що здостовірністю засвідчують батьківство. У разі смерті особи, яку заявник вважаєбатьком дитини, суд має право розглянути справу про встановлення фактубатьківства у порядку окремого провадження і вирішити її з урахуваннямобставин, передбачених ст. 130 СК, а  саме: у разі смерті чоловіка, який неперебував у шлюбі з матір”ю дитини, факт його батьківства може бутивстановлений за рішенням суду. Заяви про встановлення фактів батьківства чивизнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певнаособа не вказана як батько дитини (запис про батька зовсім відсутній або записпро батька проведено за вказівкою матері) і можуть бути подані матір'ю,опікуном чи піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, чинею самою після досягення повноліття. Суду підвідомчі справи про визнанняматеринства та про встановлення факту материнства. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заявупро своє материнство (ст. 131 СК), а у разі смерті жінки, яка вважала себематір'ю дитини, факт материнстваможе бути встановлений судом (ст. 132 СК), якщо запис про матір дитини у Книзіреєстрації народжень вчинено відповідно до ч.2 ст. 135 СК України.
У порядку окремого провадженняможливе встановлення факту реєстрації батьківства, коли вона мала місце, а ворганах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, івони відмовилися їх поновити. Водночас порядком окремого провадження не можебути встановлений факт родинних відносин, якщо заявнику він необхідний дляпідтвердження у подальшому права на жилу площу або на її обмін (ст.80 Житлового кодексу) заінтересована особа можезвернутися до суду з відповідним позовом.
Факт перебування фізичної особи наутриманні (п.2 ст.256 ЦПК)
Даний факт може бути встановленийсудом за відсутності документа про його підтвердження, виданогожитлово-комунальними органами, виконкомами сільських  і селищних рад, іншимиорганізаціями, чи у разі відмови у його видачі і при одержанні документа, якимне підтверджується факт перебування фізичної особи на утриманні.Встановленняфакту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержаннясвідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії у зв'язку з втратоюгодувальника чи відшкодування шкоди за умови, щоутримання було повнимабо допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним й основним джереломзасобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержувавстепендію, пенсію тощо. Водночас сам факт перебування на утриманні не завждипороджує необхідні юридичні наслідки. Відповідно до п. 2 ст. 1265 Цивільногокодексу України факт перебування на утриманні непрацездатних осіб викличе правона спадкування за умови, що утриманець був непрацездатним на день смертіспадкоємця і перебував на утриманні останнього не менше як 5 років до йогосмерті. Водночас правона відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов”язане ні знаявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, нізі строком перебування на його утриманні[24].На підтвердження даного положення наводжу зміст ч.1 ст.1200 Цивільного кодексуУкраїни:
У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди маютьнепрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смертіправо на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народженапісля його смерті.
Шкода відшкодовується:
1)  дитині — додосягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінченнянавчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
2)  чоловікові,дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленогозаконом, — довічно;
3)  інвалідам —на строк їх інвалідності;
4)  одному з батьків(усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно відвіку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми,братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцятироків;
5)  іншимнепрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п’ятироків після його смерті[25].
Як бачимо, для встановлення фактуперебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника немає значення чи непрацездатний утриманець  в родинних чи шлюбних відносинах згодувальником (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судовупрактику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”).
Факт каліцтва, якщо це потрібно дляпризначення пенсії або одержання допомоги по страхуванню (п.3 ст 256)
У даному випадку маємо колізію узаконодавстві, а саме розбіжність між положеннями Закону України “Про охоронупраці” в редакції 21 листопада 2002 року та Цивільним процесуальним кодексом.
Так, у цьму Законі у ст.54 вказано, що справи про встановлення фактукаліцтва не розглядаються у порядку окремого провадження. Факт каліцтва таіншого ушкодження здоров’я на виробництві підтверджується актом про нещаснийвипадок.
Однак точка зору про те, що в порядкуокремого провадження ці факти не встановлюються, є невірною[26].
Звернімося до Цивільного процесуальногокодексу України.  Саме виділення факту каліцтва як такого, що розглядається впорядку окремого провадження, спростовує положення Закону “Про охорону праці”.
Крім того, ЗакономУкраїни „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ передбачено, що до інвалідів війни належать особи, які стали інвалідамивнаслідок поранень або інших ушкоджень здоров'я, одержаних в районах бойовихдій у період Великої Вітчизняної війни і від вибухових речовин, боєприпасів івійськового озброєння в післявоєнний період, а також під час виконання робіт,пов'язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни, незалежно від часу його виконання. Верховний Суд України цілком обгрунтовановважає, що оскільки законодавством не передбачений інший порядок встановленняфактів такого ушкодження здоров'я черезвідсутність відповідних документів, це може зробити суд в порядку окремогопровадження.
Факт реєстрації шлюбу, розірванняшлюбу, усиновлення (п.4 ст.256 ЦПК)
Характерною рисою цих справ є встановленняу судовому порядку не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, а лишефактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актівцивільного стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити,або ж вони не можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду провстановлення їх реєстрації. Відповідно до ст. 21 СК правову силу мають лишезареєстровані в органах РАЦС актові записи і, як виняток, прирівняні до нихоформленні релігійним обрядом шлюб, розірвання шлюбу, народження і смерть, якібули здійсненні до створення або поновлення діяльності органів РАЦС в Україні. Напідтвердження втарти запису подається довідка відповідного архівного органуРАЦС, у якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу упоновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого єнеобхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.
Із заявою про відкриття справи можутьзвернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, усиновлення, можепороджувати юридичні наслідки, наприклад: особа, з приводу якої встановлюєтьсяпевний факт реєстрації, члени її сім'ї, законні представники, спадкоємці тощо.
Факт проживання однією сім’єючоловіка та жінки без шлюбу (п.5 ст.256)
Актуальність встановлення даногофакту обгрунтовувалася вище з по силанням на Сімейний кодекс. На вимогузаявника судом водночас зі встановленням цього факту може бути встановленийфакт перебування заявника на утриманні померлого або того, хто пропав безвісти[27].
Факт належності правовстановлюючихдокументів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої,зазначені у документі, не збігається з іменем, по батькові, прізвищем, місцем ічасом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п.6ст.256)
Суд встановлює незалежність особіправовстановлюючого документа, а не тотожність прізвища, імені, по-батькові, неоднаково названих у різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.
При розгляді справи про встановленняфакту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, побатькові, місце і час народження якої, зазаначені в докуметі, не збігаються зім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказанимиу свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належностіправовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, побатькові або замість імені чи по батькові зазаначені ініціали суд повинензапропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документналежить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внестидо нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується,якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їхреквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежногозберігання тощо (п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практикув справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”).
Не підлягає встановленню документів,які не мають вказівки, на чиє ім'я вони видані. Не повністю зазначені імена, по-батькові, а також наявніінші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Судом не повідомчевстановлення факту належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квиткатощо, про що йшлося вище. Водночас суди мають право розглядати справи провстановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування угоспіталях у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військоматівта інших органів військового управління про загибель або зникнення безвістипевних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страховихсвідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стан, оскількивони не належать до документів, що посвідчують особу[28].
Наприклад, суд Гусятинського районуТернопільської області розглянув справи про встановленя факту належностіправовстановлюючих документів за заявами громадянок Приступи та Періг[29]
Жительки Гусятинського р-ну м.Хоростків,вул.Голосна,8 Приступи Яніни Сігізмунідівни, Тел.52230ЗАЯВАПро встановленняфакту належності правовстановлюючого документа
Я працювала з 14 жовтня 1959 року по 16 серпня 1960 року свинаркою УМСХ№4, що підтверджуєтьсявиданою 25 лютого 1961 року трудовою книжкою б/н.
Однак, у вказаній трудовій книжціпомилково вказано моє ім»я, по-батькові як ІваннаЗігізмундівна, в той час, як справжнє моє ім.«я, по-батькові Яніна Сігізмундівна.
У зв»язку з допущеною помилкою я не маю можливостіоформитися на пенсію.
Той факт, що вказана трудова книжка виданасаме мені та я працювала вказаний період у зазначеній організації можутьпідтвердити жителі м.Хоростків Земна Параска Іванівна та Урбанська ОльгаЙосипівна, які працювали там же у зазначений період.
На підставі наведеного, враховуючи, щовказаний правовстановлюючий документ — трудова книжка, необхідний для надання меніпенсії, враховуючи вимоги ст.256п.6 ЦПК України,-
ПРОШУ:
Встановити факт належності меніправовстановлюючого документа -трудової книжки б/н виданої 25.02.61р. про мою роботусвинаркою з 14.10.59р. по 16.08.60р. у УМСХ №4.
Додаток: квитанція про сплату держмита, копія паспорта, копія трудової книжки.
1 листопада 2005 року                                              Я.С.ПриступаРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2005 року
Гусятйнський районний суд Тернопільськоїобласті
в складі:
головуючого суду          Римара Г.М.
при секретарі                 Перцовій В.В.
розглянувши у відкритому судовомузасіданні в селищі Гусятинсправу за заявою Приступи Яніни Сігізмундівни про встановлення факту належності правовстановлюючого  документа,-
ВСТАНОВИВ:
Приступа Я.С. звернулася до суду із заявоюпро встановлення факту належності правовстановлюючого документа, посилаючись нате, що з 14.10.1959 року по 16.08.1960 року працюваласвинаркою в УМСХ № 4. Даний факт стверджується трудовою книжкою, виданою25.02.1961 року, однак у вказаній трудовій книжці помилково ім”я та по-батькові заявницівказано, як «Іванна Зігізмундівна», в той час як насправді повинно бути «ЯнінаСігізмундівна». У зв”язку з даною помилкою заявниця не має можливостіоформитися на пенсію.
Заявницяу судовому засіданні заявлені вимоги підтримує, просить задовільнити.
Дослідивши та оцінивши здобуті у судовомузасіданні докази, покази свідків, суд встановив слідуючі факти.
Згідно копії свідоцтва про народження V-УР № 0855951 від 26.12.1962 року, ім”я та по-батькові заявницізаписано, як «Яніна Сігізмундівна».
Згідно копії паспорту МС 594681 від 12.11.1999 року, ім”я тапо-батькові заявниці вказано, як «Яніна Сігізмундівна».
У трудовій книжці, виданій 25.02.1961 року, ім”я та по-батьковізаявниці вказано,як «Іванна Зігізмундівна».
Свідки Земна Параска Іванівна, Урбанська Ольга Йосипівна,жительки м. Хоростків Гусятинського району, у судовому засіданні пояснили, що їм достовірновідомо, що ім”я та по-батькові заявниці по даній справі — «ЯнінаСігізмундівна».
Отже, судом здобуто достатньо доказів, щодають підстави задовільнитизаявлені вимоги.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 57, 256 п.6 ЦППК України,-
ВИРІШИВ:
Встановити факт належності Приступі Яніні Сігізмундівні правовстановлюючогодокумента — трудової книжки, виданої 25.02.1961 року на ім”я «Приступа Іванна Зігізмундівна».
Рішення може бути оскаржене доТернопільського апеляційного суду протягом двадцяти днів після подання заявипро апеляційне оскарження через Гусятинський районний суд.
Суддя:
Суду Гусятинського району
ЖителькиГусятинського р-ну м.Хоростків,
вул.Коцюбинського,7
Періг Ольги Олексіївни,ЗАЯВА
Провстановлення факту належності правовстановлюючого документа
Я народилася 9 лютого 1938 року в с.Луковона території Польщі і в 1946 році разом із членами своєї сім"ї була переселена на територію України.
З метою надання мені статусу учасникавійни я звернулася в державний архів Львівської області, яким 05.06.02р. буловидано довідку №2-5227/02-п, однак, у зазначеномудокументі помилково вказано рік мого народження як 1937, в той час, як янародилася у 1938 році, що підтверджується копією паспорта та свідоцтва пронародження.
Внаслідок зазначеної помилки я не можукористуватися пільгами учасника війни, а тому вимушена в порядку ст.256 п.6 ЩІКУкраїни звернутися із даною заявою до суду та
ПРОШУ:
Встановити факт належності меніправовстановлюючого документа — довідки державного архіву Львівської області №2-5227/02-п від 05.06.02р.про переселення сім'їПеріг.
Додаток: квитанція про сплату держмита, копія свідоцтва пронародження, копія паспорта, копія довідки.
23 листопада 2005                                                          О.О.Періг
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ
 
01 грудня 2005 року.
Гусятинський районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого суду Козяр Л.В..
при секретарі Стасюк О.Д.
розглянувши у відкритому судовомузасіданні в селищі Гусятин справу за заявою Періг Ольги Олексіївни про встановлення факту належності правовстановлюючого документа,-
ВСТАНОВИВ:
В березні 2005 року Періг О.О. звернуласяв суд із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а саме довідкидержавного архіву Львівської області, про переселення сім"ї Періг, посилаючись нате, що вона народилася у 1938 році в с.Луково на території Польщі, але у 1946 році її разом ізчленами сім'ї" було переселено на територію України.
З метою надання їй статусу учасників війнивона звернулася в державний архів Львівської області, яким 05.06.2002 рокувидано довідку № П-5227-02/П, однак в даному документі помилково вказано рікнародження заявниці як 1937, в той час, як вона народилася у 1938 році, що підтверджується копією паспорта та свідоцтвапро народження. Внаслідок зазначених розбіжностей Періг О.О. не можекористуватися пільгами учасника війни.
Заявниця у попередньому судовому засіданнізаявлені вимоги підтримує, просить задовольнити.
Дослідивши та оцінивши здобуті в судовомузасіданні докази, суд встановив слідуючі факти.
Як видно з ксерокопії архівної довідки № П-5227-02/п виданої 05.06.2002 рокудержавним архівом Львівської області Періг Ольга Олексіївна, 1937 рокународження, разом зі сім"єю була переселена в 1946 році у Дніпропетровську область з с. ЛуківЛісківського повіту Польщі.
Згідно копії свідоцтва про народженнясерія І-ИД №079829 виданого 18.08.1999 року заявниця ПерігОльга Олексіївна народилась 09.02.1938 року.
В даному випадку в  архівній довідці №2-5227-02/п від  05.06.2002 року невірно вказано рік народження заявниці, атому з метою набуття заявницею статусу учасника війни, заявлені вимоги слідзадовольнити та;встановити факт належності їй даної архівної довідки.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.10, 57, 256 п.6, 258 ЦПК України,-
ВИРІШИВ:
Заявлені вимоги задовольнити.
Встановити  факт належності Періг ОльзіОлексіївні,09.02.1938 року народження,архівної довідки державного архіву Львівської області № П-5227-02/п від 05.06.2002року, в якій значиться ПерігОльга Олексіївна,1937 року народження.
Рішення набирає законної сили післязакінчення строку на його оскарження .
Заява про апеляційне оскарження рішеннясуду може бути подана протягом десяти днів з дня його оголошення доапеляційного суду Тернопільської області через Гусятинський районний суд.Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Тернопільськогоапеляційного суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарженняабо без попереднього подання такої заяви в той же строк.
Суддя:Факт народження особи у певний час (п.7 ст.256)
          Встановленняданого факту є нововведенням у Цивільному процесуальному кодексі 2004 року. Для встановлення реєстрації народження особи необхідні обставини, щосвідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особапозбавлена можливості поновити втрачені чи знищені документи. Для прикладу:встановлення даного факту стало актуальним для окремої категорії осіб ізприйняттям Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що надає пільгигромадянам, яким на час ІІ світової війни не виповнилося 18 років.Факт смерті особи у певний час (п.8 ст.256)
Справи про встановлення факту смертівідрізняються від справ про оголошення громадянина померлим і від справ провстановлення факту реєстрації смерті. Підставою для оголошення громадянинапомерлим є обставини, що допускають припущення його загибелі від певногонещасного випадку. Для встановлення реєстрації смерті особи необхідніобставини, що свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересованаособа позбавлена можливості поновити втрачені чи знищені документи. Підставоюдля встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, що достовірносвідчать про смерть особи у певний час за певних обставин.
Ч. 2 ст. 256  передбачено, що всудовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежитьвиникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщозаконом не визначено іншого порядку їх встановлення. Це, наприклад,встановлення факту праці, факту володіння певним майном, факту прийняттяспадщини.
Виникнення, зміна або припиненняправовідносин залежать від юридичних фактів, що часто підтверджуютьсявідповідними документами. У разі відсутності документальних даних факти можнавстановити в суді в порядку окремого провадження. Саме в окремому провадженнівстановлення факту є кінцевою метою для суду і осіб, що беруть участь у справі.Відповідно до ст. 271 глави 37 ЦПК заінтересована особа може звернутись до судуз заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли діючимзаконодавством не передбачено встановлення іншого порядку, а також принеможливості одержання заінтересованими особами відповідних документів, чи принеможливості відновлення загублених або знищених документів, що посвідчуютьпевні факти. При цьому, частиною 2 ст. 273 ЦПК встановлюється, що перелік такихюридичних фактів не є вичерпним, а саме суд встановлює будь-які факти від якихзалежить виникнення, зміна або припинення особистих, майнових прав громадян[30].
 
РозділІІІ. Порядоквстановлення фактів, що мають
юридичнезначення
 
Юридичні факти в житті людинивідіграють дійсно велику роль, оскільки це ті обставини, з наявністю чивідсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну і припинення майнових прав іобов'язків громадян. З метою створення умов для набуття громадянами особистих імайнових прав закріплений судовий порядок встановлення юридичних фактів.
Порядок судового розгляду справ провстановлення юридичних фактів регулюється процесуальними нормами, серед якихможна виділити:
1) загальні правила цивільногосудочинства (глава 1 розділ 1 ЦПК);
2) положення, спільні для окремогопровадження в цілому (ст.ст. 234, 235 ЦПК);
3) Спеціальні норми провадження посправах встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст.ст. 257-259 ЦПК)[31].
За змістом останні дві групи норм євинятком із загальних правил цивільного судочинства і доповненнями до них. Всеце формує порядок розгляду справ даної категорії, який відрізняється відпозовного провадження, обумовлюючи разом з тим особливості у застосуваннізагальних правил цивільного судочинства. Основою цього є природа окремогопровадження, його юридична суть.
При розгляді справ встановленняюридичних фактів загальні правила цивільного судочинства застосовуються здеякими винятками і доповненнями.
Як відомо, правила цивільного процесурозраховані в основному на вирішення цивільних спорів. Для справ провстановлення юридичних фактів характерною є відсутність спору. І тому, перш ніжзастосовувати те чи інше загальне правило цивільного судочинства при розглядісправ даної категорії, слід з´ясувати, наскільки воно відповідаєхарактеру окремого провадження. Ця вимога відноситься в першу чергу допринципів цивільно-процесуального права, на грунті яких формуються конкретнінорми та інститути даної галузі. З урахуванням тієї ж основи можна зробитивисновки про дії загальних правил цивільного судочинства в процесі у справахпро встановлення фактів і вказати, які з цих правил тут застосовуються, а якіні.
Судовий розгляд справ провстановлення фактів підпорядковується дії всіх принципів цивільногопроцесуального права, причому деякі з них проявляться в їх незмінному вигляді.Такими є всі принципи судочинства: здійснення правосуддя лише судом на засадахповаги до честі і гідності, рівності перед законом і судом (ст. 5 ЦПК),гласність та відкритість судового розгляду (ст. 6 ЦПК), здійснення цивільногосудочинства державною мовою (ст. 7), змагальність сторін (ст. 10 ЦПК),диспозитивність цивільного судочинства (ст. 11), забезпечення апеляційного ікасаційного оскаржень рішень суду (ст. 13 ЦПК), обов'язковість судових рішень (cт. 14 ЦПК).
Інші принципи цивільного процесу привстановленні фактів, що мають юридичне значення, мають свою специфіку.
Принцип законності означає, зокрема, обов'язок суду розглянути і вирішити наоснові матеріального закону з дотриманням всіх вимог процесуальних норм.Розгляд справ про встановлення фактів, безумовно, має відповідати цьомупринципу[32].
Суд в даному випадку повиненкеруватися нормами матеріального законодавства. Однак його застосуванняобмежується відомими рамками –матеріальний закон не може використовуватися длявизначення будь-яких прав і обов'язків, оскільки таке завдання не стоїть перед судом  в окремомупровадженні. Відповідно, не можуть бути застосовані  і передбаченні нормамиматеріального права санкції. Застосуванню в окремому провадженні підлягаютьлише гіпотеза і диспозиція матеріально-правовової норми. Тому принцип законостів провадженні у справах про встановлення юридичних фактів означають:
а) матеріальному законодавствуповинні відповідати рішення суду (судді) про допустимість судового встановленняюридичних фактів, про предмет доказування у цих справах;
б) рішення суду у справах даноїкатегорії повинно ґрунтуватися з урахуванням тих умов, за яких відповідний фактнабуває за діючим матеріальним правом юридичного значення (створюючи право напенсію, допомогу, спадщину і т.д.);
в) юридичний факт, що встановлюєтьсясудом, має відповідати тому його визначенню, яке дається в матеріальному законі[33].
Принцип об'єктивної істини як обов'язок суду приймати всі передбаченізаконом заходи для всебічного, повного й об'єктивного з´ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, не обмежуючисьпредставленими обставинами та поясненнями, також служить керівним початком впровадженні у справах про встановлення фактів. Однак і цей обов'язок суду вокремому провадженні замикається на вимозі встановити необхідний факт у суворійвідповідності з дійсністю і нормами матеріального права, з дотриманням нормпроцесуального права, не торкаючись прав і обов'язків заінтересованих осіб.
Всі зусилля суду мають бутиспрямовані на те, щоб з'ясувати, існував чи неіснував в дійсності факт, про встановлення якого просить заявник, і чивідповідає він тим умовам, за яких закон надає йому юридичного значення. Прицьому суд зобов'язаний слідкувати за тим, щоб були дотримані інтереси не лишезаявника, але й інших зацікавлених осіб — окремих громадян, установ,підприємств, організацій. Діяльність суду повинна бути всебічною, повною і об'єктивною у вказаних межах. Рішеннясуду у справі про встановлення юридичного факту служить передумовою для правильноговисновку компетентних органів про дійсні права і обов'язки зацікавлених осіб[34].Принцип диспозитивності  надаєособам, що беруть участь у процесі, можливість при активній допомозі судурозпоряджатися своїми процесуальними правами і засобами захисту. Принципдиспозитивності передбачений ст. 11 ЦПК, в якій сказано, що суд розглядаєцивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межахзаявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які берутьучасть у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїмиправами щодо предмета спору на власний розсуд.
                Виключення з принципу диспозитивності, зокрема, наводяться пп.1, 3 та 4ст.303 ЦПК: під час розгляду справи вапеляційному порядку апеляційний судперевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межахдоводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційнийсуд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи будевстановлено неправильне застосування норм матеріального права, які єобов´язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводівапеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необгрунтованістьрішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний судперевіряє справу в повному обсязі.
Специфіка принципудиспозитивності витікає і з того, що в окремому провадженні зацікавленні особинаділені лише тими процесуальними правами, які необхідні для встановленнявідповідного факту. Тому особи, беручи участь у даних справах, можутьрозпоряджатися лише такими правами[35].
Так, зацікавлена особавправі у передбачуваному законом порядку звернутися в суд із заявою провстановлення юридичного факту, але вона і вправі відмовитися від своєї заяви.Звернувшись в суд, зацікавлена особа може відмовитися від своєї заяви і тодіпровадження у справі може бути закрито. Заявник в праві змінити своє прохання,оскаржити судове рішення тощо. Однак такі розпорядчі дії не торкаються позову інерозривно пов'язаних з ними засобів захисту (зустрічного позову, забезпеченняпозову тощо), оскільки їх нема в окремому провадженні, що також складає одну ізособливостей застосування принципу диспозитивності. Зокрема, недоступним євикористання в процесі у справах окремого провадження мирової угоди (ч.5 ст.235ЦПК).
У справах провстановлення фактів відсутній спір про право, відсутні і сторони з протилежнимиінтересами, що призводить інколи до недооцінювання принципу змагальності. Данийпринцип передбачений ст.10 ЦПК, де говориться, що цивільне судочинствоздійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які берутьучасть у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження тадоведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести тіобставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.Однак виключення з даного принципу у справах окремого провадження передбаченеп. 2 ст. 235 ЦПК: з метою з´ясування обставин справи суд може за власноюініціативою витребувати необхідні докази.
Разом з тим принципзмагальності як засіб виявлення істини у справах повною мірою поширюється напровадження зі встановлення юридичних фактів. У провадженні в цих справах вінзазвичай виражається у формі активної діяльності самого заявника з доказуванняобставин справи (особливо факту, який просять встановити), у діяльності суду,який вправі запропонувати зацікавленим особам надати додаткові докази, чизібрати їх за власною ініціативою, що є винятком з принципу змагальності,оскільки, як правило, принцип змагальності стосується сторін процесу[36].  Ч. 3 ст.235 ЦПК закріплює, що справи окремого провадження розглядаються судом здодержанням загальних правил, за винятком положень щодо змагальності.
Крім того судзобов’язаний роз’яснити учасникам провадження  їх обов’язки, попереджуючи пронаслідки здійснення чи нездійснення процесуальних дій і надаючи їм сприяння уздійсненні їх прав.
У цій доказувальнійдіяльності можуть взяти участь прокурор, зацікавлені особи і організації, якимтакож надано право відстоювати свою думку в процесі.
Справи про встановленняюридичних фактів як справи окремого провадження  підвідомчі суду в силу прямоївказівки закону. У ст. 256 ЦПК міститься перелік юридичних фактів, які можутьбути встановлені судом в порядку окремого провадження. Цей перелік носитьорієнтований характер. Це значить, що суди можуть розглядати справи провстановлення фактів, які не згадані у переліку, за умови, однак, якщо закон непередбачає іншого порядку їх розгляду.
Інші правила компетенціїсуду в окремому провадженні поширюються без жодних винятків на підвідомчістьсправ про встановлення юридичних фактів. Зокрема, справа про встановленняюридичного факту підвідомча суду за умови, якщо зацікавлена особа не маєдокументів, що підтверджують ці факти і позбавлена можливості отримати їх вадміністративному порядку. Наявність відповідних документів, можливість їхотримання у позасудовому порядку виключають необхідність встановлення факту впорядку окремого провадження.
При розгляді справ провстановлення фактів суди не повинні виходити за межі своєї компетенції. Суд неможе в порядку окремого провадження вирішувати спори про право чипідтверджувати поряд з фактом пов’язані з ним безспірні права громадян(наприклад, встановлювати тотожність осіб, змінювати прізвище, ім’я громадянинатощо.)
Підсудність справ провстановлення юридичних фактів визначається місцем проживання заявника (ст. 257ЦПК).
До числа осіб, що берутьучасть у справах про встановлення факту, відносять заявника та зацікавленихосіб, а також органи державної влади, підприємства, установи, організації.Заявником є особа, яка звертається до суду за захистом свого охоронюваногосудом інтересу[37].
Іноді на практицідоводиться мати справу із заявами від осіб, що виступають не в своїх, а в чужихінтересах. Калманюк просив підтвердити факт належності довідки про роботу йогобатька. У цій довідці було неправильно записано ім’я батька. Встановлення жфакту було потрібне для клопотання про призначення пенсії для матері заявника.У цьому випадку належним заявником могла виступати мати Калманюка, а самКалманюк міг бути лише її представником[38].
У якості заявників можутьвиступати як окремі громадяни, так і юридичні особи, якщо встановлення факту їмнеобхідно  для здійснення  своїх прав.
Таким чином, заявникамивизнаються особи, які на момент порушення справи стверджують, що вонивиступають на захист своїх суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів,за умови, якщо факт, про встановлення якого вони просять, здатен вплинути на ціправа та інтереси.
Заявники у справах провстановлення фактів користуються такими ж правами і несуть ті ж обов’язки, якіпередбачені ст.27 ЦПК для осіб, що беруть участь у справі, а саме право:
— знайомитися зматеріалами справи, робити з них витяги;
— знімати копії здокументів, долучених до справи;
— одержувати копіїрішень, ухвал;
— брати участь у судовихзасіданнях;
— подавати докази, братиучасть у їх дослідженні;
— задавати питання іншимособам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
— заявляти клопотання тавідводи;
— давати усні та письмовіпояснення судові;
— подавати свої доводи,міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і запереченняпроти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
— користуватися правовоюдопомогою;
— знайомитися з журналомсудового засідання, знімати з нього копії, подавати письмові зауваження зприводу його неправильності чи неповноти;
— оскаржувати рішеннясуду;
— користуватися іншими процесуальними правами.
Обов´язки заявників:
— подати усі наявні у них докази для підтвердження своїхвимог або заперечень або повідомити про них суд під час попереднього судовогозасідання;
— добросовісноздійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов´язки.
У результаті справи провстановлення факту можуть бути заінтересовані і інші, крім заявника, особи. Дозаінтересованих осіб відноситься все сказане вище про заявників: вони тежвиступають на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів; міжвстановлюваним фактом і їх правами  та інтересами має існувати визначенийправовий зв’язок. Однак на відміну від заявників заінтересовані особи непорушують процес, а вступають у почату справу за власною ініціативою чи заініціативою суду. Критерієм визначення заінтересованих осіб має служити метавстановлення факту і ті правові наслідки, які можуть настати у зв´язку звстановленим фактом. При цьому повинні враховуватися правовідносини не лишеособистого чи майнового характеру. Правильно вважає Р.Ф. Каллістратова, що дочисла заінтересованих осіб повинні бути віднесені: по-перше, особи,взаємовідносини яких із заявником залежить від факту, що підлягає встановленню(інші спадкоємці, особи, що мають право на пенсію тощо), по-друге, організаціїі установи, в яких заявник має намір використати рішення суду про встановленняфакту (відділи соціального забезпечення), по-третє, організації і установи, якіза законом могли засвідчити той чи інший факт, але чомусь не зробили цього чибули не в змозі видати дублікат документа[39].
Заінтересованість цихосіб може бути пов’язана з особистими і майновими правами чи витікати з їхкомпетенції як органів управління.
Розглянемо правовідносинизаінтересованих осіб із заявником на момент звернення до суду в справах провстановлення юридичних фактів. Ці правовідносини в силу різних життєвихситуацій можна характеризувати залежно від їх ставлення до встановлення даногофакту в суді. У зв’язку з цим заінтересованих осіб можна класифікувати такимчином:
1) особи, ставлення якихдо встановлення цього факту в суді не визначено, тобто вони у вирішенні даногопитання покладаються на суд. Наявність цієї групи осіб при розгляді справи проіснування відповідного факту свідчить про те, що питання у переважній більшостівипадків може бути вирішено в порядку окремого провадження без звернення допозовного провадження;
2) особи, які позитивноставляться до встановлення даного факту в суді. У такому випадку спір про правоне може виникнути;
3) особи, які негативноставляться до встановлення даного факту в суді, але не мають обґрунтованихзаперечень.
Наявність заперечень уданої групи осіб не повинна бути перешкодою для розгляду справи в порядкуокремого провадження. Дана група виділена для більш докладного розуміннянеобґрунтованості надання заінтересованим особам такого процесуального засобу,як порушення спору про право;
4) особи, які маютьзаперечення проти встановлення відповідного факту в судді із симптомомвиникнення спору про право. За наявності цієї групи заінтересованих осібвстановлення юридичних фактів починається в порядку окремого провадження, апотім з виникненням спору про право обов’язково переходить до розгляду справи впозовному порядку. Тому необхідно встановити заперечення цієї групи ще на стадіїпровадження справи до судового розгляду та за необхідності залишити заяву безрозгляду. Завдяки цьому є можливість запобігти зайвим судовим витратам тамарнування часу всіх осіб, які повинні брати участь у процесі[40].
Вказані вище групизаінтересованих осіб з моменту порушення справи до набрання рішенням законноїсили можуть змінювати свою думку щодо вирішення заяви по суті. Але значенняцієї класифікації полягає в тому, що вона допомагає визначити існування такихгруп заінтересованих осіб при підготовці справ до судового розгляду таможливість порушення ними спору про право.
Провадження звстановлення юридичних фактів,  оскільки не є пов’язаним з необхідністювирішення спору про право, порушується не позовом, а заявою (ст… 258 ЦПК).Зміст її має відповідати загальним вимогам ст. 119, але з урахуваннямособливостей даного провадження; зокрема у заяві повинно бути зазначено якийфакт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержанняабо відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, які підтверджуютьцей факт. 
Встановивши, що заяваподана з порушенням викладених вимог, суддя у відповідності з ст. 121 ЦПКвиносить ухвалу про залишення  заяви без руху, про що повідомляє заявника інадає йому  строк для усунення  недоліків. Якщо заявник виконає вимоги судді,то заява вважається поданою в перший день її подання. В іншому ж випадку заявавважається неподаною і повертається заявнику.
Основне призначеннястадії відкриття провадження у цивільній справі полягає у перевірці передумовправа на звернення в суд і дотримання порядку звернення. Цим вимогам маєвідповідати і відкриття справи про встановлення фактів. Зокрема, ПленумВерховного Суду України у Постанові “Про судову практику в справах провстановлення фактів, що мають юридичне значення” вважає, якщо за законом заяване підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийняттізаяви, а коли справу вже порушено – закриває провадження в ній (п.3 Постанови№5 від  31.03.1995).
Перевіряючи у заявникапередумови права на звернення в суд, суддя з’ясовує, встановлення якого фактудобивається заявник. На цей момент слід звернути особливу увагу, оскільки інодізаявник через юридичну неграмотність не може правильно і чітко сформулюватисвою просьбу. Точне встановлення факту має значення і для подальшої роботи судупо даній справі, оскільки діяльність суду по збиранні доказів, витребуванню документівможлива лише тоді, коли суд точно знає, який факт належить встановити[41].
При прийнятті заяви провстановлення факту суддя повинен вимагати у заявника письмові докази, щопідтверджують неможливість отримання чи відновлення документів, якіпідтверджують факт. Однак ця вимога стосується випадків встановлення лише тихфактів, які в силу закону підлягають спеціальній реєстрації (акти громадянськогостану і т.п.), а також фактів належності правовстановлюючих документів. Якщо жвстановлення факту належить до виключної компетенції суду (наприклад, суміснепроживання, шлюбні відносини), то від заявника при прийнятті заяви  такі доказине вимагаються[42].
Крім вказаних питаньсуддя при прийомі заяви має з’ясувати, які докази має заявник, які свідкиможуть бути викликані в судове засідання, хто може бути заінтересований увирішенні справи.
Суддя одноособово вирішуєпитання про прийняття заяви по справі про встановлення юридичних фактів івправі відмовити в прийнятті заяви. Підстави для відмови відповідають загальнимправилам цивільного судочинства і спеціальним нормам окремого провадження.Відмовляючи у прийнятті заяви, суддя виносить про це мотивовану ухвалу, в якіймає бути вказано, в який орган слід звернутися заінтересованій особі, якщосправа суду непідвідомча, або ж усунути обставини, що заважають зверненню всуд. Підставами для відмови у прийнятті заяви є наступні:
— якщо заявник проситьпро встановлення факту, який не має юридичного значення (думається, що основоюдля відмови слугують ст.ст. 256 та 258 ЦПК). Сюди ж слід віднести випадки вимогпро встановлення фактів, які є юридично байдужими для прав і обов´язківособи, яка звернулася до суду;
-       підставою длявідмови слугує також рішення суду, яке набрало законної сили і якимпідтверджено наявність (чи відсутність) факту, про встановлення якого проситьзаявник;
-       якщо зацікавленаособа має належний документ, яким підтверджується відповідний факт, то це такожє підставою для відмови;
-       суддя відмовляє уприйнятті заяви, якщо заявник у необхідних випадках не надасть доказів, які бпідтверджували неможливість відновлення втрачених документів, де бувзафіксований факт, що шукається[43].
Ухвала судді про відмовув прийнятті заяви вручається заявнику одночасно з поверненням поданихдокументів.    
Після прийняття заявисуддя проводить провадження у справі до судового розгляду, метою якої єзабезпечення своєчасного і правильного вирішення справи. Вона дає змогурозглянути справу в одному засіданні з винесенням законного і обґрунтованогорішення.
Змістом провадженнясправи до судового розгляду як особливої стадії цивільного процесу є діяльністьсудді і осіб, що беруть участь у справі, спрямована на:
а) з’ясування і уточненняпредмета доказування по справі. Предмет складають ті обставини, пропідтвердження яких просить заявник. В одних випадках це одиничний факт(реєстрація шлюбу), в інших – складний фактичний склад (сумісного проживаннячоловіка і жінки без шлюбу, утримання тощо). Предмет доказування повиненвизначатися, як правило, на стадії відкриття справи. При цьому суддяз´ясовує, про встановлення якого саме факту просить заявник, а у разінеобхідності допомагає йому сформулювати свою просьбу. Предмет можеуточнюватися як самим заявником, так і суддею. Коло фактів, що підлягаютьдоказуванню, може розширюватися у зв´язку з вступом у справузаінтересованих осіб, які в праві порушити спір з приводу самого факту;
б) з’ясування необхіднихдоказів і їх збирання до моменту судового розгляду. Доказами в даній категоріїсправ є будь-які фактичні дані, на основі яких суд встановлює наявність чивідсутність обставин, які обґрунтовують вимоги заінтересованих осіб і їхзаперечення, а також інші обставини справи, що мають значення для їїправильного вирішення;
в) визначеннязаінтересованих осіб і притягнення їх до участі в справі (п.5 Постанови ПленумуВерховного Суду України “Про судову практику  в справах про встановленняфактів, що мають юридичне значення”). Тут же вирішується питання про участь усправі прокурора;
г) своєчасне повідомленняучасників процесу про час і місце слухання справи[44].
Розгляд справ провстановлення фактів в судовому засіданні підлягає вимогам ст.ст. 157-196 ЦПК.Справа має бути розглянута протягом розумного строку, але не більше двохмісяців з дня відкриття провадження у справі (ст.157 ЦПК).
Маючи на увазі цізагальні правила судового розгляду, слід також враховувати особливості їхзастосування при розгляді конкретних справ про всановлення фактів. ПленумВерховного Суду України у п.6 постанови №5 від 31.03.95 спеціально підкреслює,що ці справи повинні розглядатся судом за участю заявника і заінтересованихосіб. Деякі суди взагалі не роз´яснюють по даній категорії справ особам,що беруть участь у справі, їх процесуальні права і обов´язки або жобмежуються роз´ясненням їх лише заявнику[45]. Однаквідповідно до ст. 160 ЦПК головуючий забезпечує здійснення учасникамицивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов´язків,тобто повинен роз´яснити їх права і обов´язки. Зміст самогороз´яснення повинен відповідати ст. 27 ЦПК, про що йшлося вище.
Інколи у цих справах судине обговорюють причини неявки в судове засідання заінтересованих осіб, нез´ясовують, чи повідомлені вони про час і місце розгляду справи, чиможливим є розгляд справи за їх відсутності[46]. Між тим правила ст. 169 ЦПК пронаслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, поширюютьсяі на окреме провадження.
Розгляд справи по сутіпочинається з доповіді головуючого. Потім головуючий запитує у заявника, чипідтримує він свою вимогу. В цей момент заявник може змінити свою вимогу абовідмовитися від неї.
У судовому засіданні судзобов’язаний вирішити наступні питання:
а) існували чи неіснували в дійсності факти, про встановлення яких просить заявник;
б) чи мають вони юридичнезначення;
в) чи наявні умови, заяких допускається судове встановлення факту[47].
Пояснення у таких справахдають заявники і заінтересовані особи. При цьому прокурор, якщо він звернувсядо суду для захисту інтересів цих осіб, дає пояснення першим. Заінтересованіособи практично виступають з поясненнями в тих випадках, коли їм відоміобставини справи. Але це не означає, що в інших випадках вони можуть бутипозбавлені такого права – їм має бути надана можливість дати свої пояснення посправі з посиланням на докази, а також висловлювати свою думку з приводупояснень і клопотань заявника[48].
У окремих практикуючихпрацівників до цього часу нема чіткої уяви про процесуальне становищезаінтересованих осіб, які беруть участь у справі про встановлення фактів.Окремі суди ототожнюють їх зі свідками, попереджуючи про відповідальність задачу неправдивих показань з наступним видаленням із залу судового засідання.Місцевий суд Гусятинського р-ну Тернопільської обл. допитав в якості свідкаЛ-ку у справі Н. Г-ної про встановлення родинних відносин. Заявниця просилавизнати її сестрою М. Г-ної з метою отримати спадщину, яка залишилася по смертіостанньої. З матеріалів справи було видно, що допитана в якості свідка Л-кабула сестрою заявниці і померлої. Тому вона мала брати участь у розгляді справив якості заінтересованої особи[49].
П. Ф. Єлісєйкін вважає,що набільш типові помилки і недоліки у справах про встановлення фактівполягають у наданні переваги показам свідків перед іншими засобами доказування,зокрема письмовими доказами. Звичайно, не можна нехтувати показами свідків.Однак такі покази є лише одним із можливих засобів доказування, який має бутиперевірений і оцінений судом за загальними правилами оцінки доказів, в томучислі за допомогою інших доказів.
Поширеною є думка, нібитоу справах окремого провадження не може бути дебатів[50]. Судовідебати як частина судового засідання мають на меті виявити остаточні вимогизаінтересованих осіб і підведення підсумків судового розгляду справи. Томусудові дебати повинні мати місце і в справах окремого провадження лише з тієюрізницею, що тут не сторони, а заявник і заінтересовані особи підводятьпідсумки розгляду справи.
Нормальним закінченнямсправи про встановлення факту є винесення рішення, яким заява задовольняєтьсячи відхиляється. Однак можливим є закриття провадження чи залишення заяви безрозгляду.
Підстави для закриттяпровадження[51]:
1) неправовий характерфакту, про встановлення якого просить заявник;
2) наявність рішення, якенабрало законної сили, яким підтверджено наявність чи відсутність даного факту;
3) наявність узаінтересованої особи документа, який підтверджує факт;
4) непідвідомчість даноїсправи суду;
5) відмова заявника відсвоєї вимоги, прийнята судом;
6) смерть заявника, оскільки правонаступництво у цихсправах взагалі виключається.
Заява залишається безрозгляду[52]:
1) якщо при розглядісправи виник спір, підвідомчий суду;
2) якщо заява подананедієздатною особою чи від імені заявника/заінтересованої особи особою, що немає повноважень на ведення справи;
3) якщо в провадженнітого ж чи іншого суду вже наявна справа про встановлення того ж факту;
4) якщо належним чиномповідомлений заявник повторно не з’явився в судове засідання без поважнихпричин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшлазаява про розгляд справи за його відсутності.
Рішення у справах провстановлення фактів в цілому має відповідати вимогам, які ставляться до рішеньу справах позовного провадження.
Рішення має бути законнимі обґрунтованим. Законність рішення означає, що факт, який в ньомупідтверджується має відповідати тому поняттю, яке дається в нормахматеріального права і з яким  пов’язується виникнення, зміна чи припиненняправовідносин. Обґрунтованість означає відповідність рішення встановленим судомумовам в їх сукупності і взаємозв’язку, підтвердженими доказами, дослідженими всудовому засіданні.
Судове рішення маєвідображати об’єктивну істину і містити вичерпну відповідь на заявлені вимоги.
У рішенні по справі провстановлення факту має міститися вказівка на факт, наявність чи відсутністьякого встановив суд. Воно має відображати об’єктивну істину, у розумінні повноївідповідності висновків суду про існування (чи неіснування) факту об’єктивноїдійсності.
Структура судовогорішення у справах про встановлення факту аналогічна структурі рішень у позовнихсправах (ст.215 ЦПК). Воно складається із 4 частин:
1) вступна;
2) описова;
3) мотивувальна – міститьаналіз зібраних по справі доказів, викладення обставин справи, доводи, за якимисуд відхиляє ті чи інші докази, а також повинні бути посилання на ті закони,якими суд при розгляді справи;
4) резолютивна – судконстатує наявність (чи відсутність) факту, про встановлення якого просивзаявник.
Набрання рішеннямзаконної сили керується загальними правилами цивільного судочинства. Згідно ст.223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку наапеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не булаподана у двадцятиденний строк після подання заяви, рішення суду набираєзаконної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скаргирішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справиапеляційним судом.
Рішення суду (яке набралозаконної сили) про встановлення факту, який підлягає реєстрації в оганахдержавної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, незамінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою дляодержання зазначених документів. Тобто таке рішення не можна ототожнювати ізсамим документом.
На оскарження  рішень усправах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поширюється діяглав 1 і 2 розділу V ЦПК. Внесення скарг на такі рішення, а також порядок їх розглядувищестоячими судами суттєвих особливостей не має.
Право апеляційногооскарження рішень, які не набрали законної сили, надається сторонам та іншимособам, які беруть участь у справі, а також особам, якщо суд вирішив питанняпро їх права і обов´язки. Так, згідно ст.292 ЦПК сторони та інші особи,які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщосуд вирішив питання про їх прав та обов´язки, мають право оскаржити вапеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.Наприклад, в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва була розглянутасправа за апеляційною скаргою Р. Л.Г. на ухвалу Шавченківського районного судум. Києва в справі за завою Р. Л.Г., заінтересована особа – Пенсійний фондШевченківського району м. Києва[53].
Право касаційногооскарження рішень, які набрали законної сили після розгляду в апеляційномупорядку надається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а такожособам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права іобов´язки. Ст. 324 ЦПК закріплює: сторони та інші особи, які берутьучасть у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вимрішивпитання про їх права та обов´язки, мають право оскаржити у касаційномупорядку рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду вапеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвалиапеляційногосуду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо вониперешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційногооскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушеннянорм процесуального права.
/>
А П Е Л Я Ц І Й Н ИЙ   С У Д   м. К И Є В А
 УХВАЛА
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
          24 січня 2003 року.
          Колегія суддів судової палати в цивільних справахАпеляційного суду м. Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Р. Л.Г. на ухвалу Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 09.10.2002 року в справі за заявою Р. Л.Г.,заінтересована особа Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва провстановлення факту перебування у відрядженні в с. Копачах Чорнобильськогорайону Київської області
ВСТАНОВИЛА:
          В липні 2002 року Р. Л.Г. звернулася в суд іззаявою, заінтересована особа: Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києвапро встановлення факту 12-годинної роботи дезінфектором у відрядженні, в с.Копачах Чорнобильського району Київської області, з 12.05.1986 року по14.05.1986 року.
          Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вона, працюючина посаді дезінфектора в Яготинському профдезвідділі при Яготинській районнійСЕС, згідно наказу № 45 від 11.05.1986 року перебувала у відрядженні у с.Копачах Чорнобильського району Київської області. В її маршрутному листібуло записано, що під час відрядження в зоні відчуження вона працювала по 8годин на добу, але фактично вона працювала по 12 годин на добу.
          20.09.1996 року їй було видане посвідчення учасникаліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно висновку МСЕК ійпризначено ІІ групу інвалідності, причиною інвалідності є професійнезахворювання, пов´язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС.
          Встановлення факту 12-годинної роботи в зонівідчуження їй необхідно для отримання пенсії відповідно до п. 1 постановиКабінету Міністрів України від 30.05.1997 року, тому просила її заявузадовольнити.
          Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від09.10.2002 року провадження в справі за заявою Р. Л.Г., заінтересована особаПенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту перебуванняу відрядженні в с. Копачах Чорнобильського району Київської області закрито.
          В апеляційній скарзі Р. Л.Г. просить скасуватиухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року та направитисправу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповнез´ясування судом обставин та невідповідність ухвали вимогам закону.
          Заслухавши доповідь судді У. Г.І., пояснення Р.Л.Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково знаступних підстав.
          Згідно ч. 3 ст. 255 ЦПК України та п. 3 постановиПленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року “Про судову практику провстановлення фактів, що мають юридичне значення” у тому разі, коли будевиявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов´язане звирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду вокремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишаєзаяву без розгляду  і роз´яснює заінтересованим особам, що вони маютьправо подати позов на загальних підставах.
          Як вбачається із заяви Р. Л.Г., вона проситьвстановити факт, що має юридичне значення для перерахунку її пенсії відповіднодо п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1997 року “Про порядокзатвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що насталавнаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв´язку з втратоюгодувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи”, згідно якого особі, якапропрацювала у 1986-1990 роках у зоні відчуження менше календарного місяця,пенсія обчислюється за її бажанням із заробітку, одержаного за роботу увідрядженні за весь фактично відпрацьований час, тобто фактично встановленняданого факту пов´язане з вирішенням спору про право, який повиненрозглядатися в порядку позовного провадження.
          А тому суд першої інстанції під час розгляду справиповинен був залишити заяву Р. Л.Г. без розгляду та роз´яснити їй правоподати позов на загальних підставах. Всупереч цих вимог закону, суд постановивухвалу про закриття провадження в справі в зв´язку з тим, що заява непідлягає судовому розгляду.
          За таких обставин ухвалу Шевченківського районногосуду м. Києва необхідно скасувати, постановити нову ухвалу з цього питання, якевирішено судом першої інстанції з порушенням цивільних процесуальних норм.
          Керуючись ст.ст. 301, 305, 310-310 ЦПК України,колегія суддів
УХВАЛИЛА:
          Апеляційну скаргу Р. Л.Г. задовольнити частково, ухвалуШевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року скасувати тапостановити нову ухвалу такого змісту.
          Заяву Р. Л.Г., заінтересована особа Пенсійний фондШевченківського району м. Києва про встановлення факту перебування увідрядженні в с. Копачах Чорнобильського району Київської області залишити безрозгляду та роз´яснити їй, що вона вправі подати позов на загальнихпідставах.
          Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку доВерховного Суду України в місячний термін з наступного дня після їїпроголошення.
Головуючий:
Судді:
Висновки
Підтвердження судами в окремомупровадженні фактів, що мають юридичне значення, називають судовим встановленнямюридичних фактів. Воно слугує гарантією законних прав громадян. Про значеннясудового порядку встановлення юридичних фактів свідчить те, що з його допомогоюреалізуються такі конститтуційні права, як право на соціальний захист, щовключає право на забезпечення у разі втрати працездатності, втратигодувальника, безробіття з об´єктивних причин, а також у старості (ст. 46Конституції України), захищаються інтереси, що витікають із правового становищасуб´єктів цивільних, шлюбно-сімейних, трудових та інших правовідносин. Задопомогою до суду заінтересовані особи звертаються тоді, коли відсутнінеобхідні правовстановлюючі документи і судове рішення є єдиним засобомздійснення суб´єктивних прав.
З прийняттям нового Цивільногопроцесуального кодексу України 2004 року були внесені деякі зміни стосовновстановлення фактів, що мають юридичне значення. До переліку таких фактіввнесено, наприклад, факт народження особи в певний час у разі неможливостіреєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження(п. 7 ст. 256 ЦПК), а також факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки безшлюбу (п. 5 ст. 256 ЦПК).
Однак даний Кодекс має і певнінедоліки.
Першим, що впадає в очі, є значнескорочення розділу, присвяченого фактам, що мають юридичне значення. У змістістатті 256 не передбачені деякі факти, встановлення яких належить докомпетенції суду (факт реєстрації народження і смерті; не виділяється окремофакт смерті одного з подружжя як підстава для встановлення факту перебування уфактичних шлюбних відносинах через неможливість зареєструвати шлюб в органахРАГС). Очевидно, вони віднесені до категорії “інших фактів”, що згадуються уч.2 ст.256.  На мою думку, це недоцільно, оскільки тепер пересічномугромадянинові для того, щоб ознайомитися з порядком встановлення юридичнихфактів, слід  прочитати не один розділ, а гортати весь кодекс.
На офіційному сайті Верховної РадиУкраїни подано для ознайомлення законопроект депутата Грачова О.О.[54] Необхідність прийняттятакого закону депутат обгрунтовує наступними аргументами.
Сімейний кодекс України визначає, щосім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом,мають взаємні права та обов’язки. Стаття 18 цього Кодексу передбачає захист сімейнихправ та інтересів, зокрема, встановленням судом правовідношення.
Особи, що складають сім’ю, маютьправа і обов’язки згідно Житлового кодексу України, ст. 64. При цьому крімдружини наймача, їх дітей і батьків  “членами сім’ї наймача може бути визнано йінших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть спільнегосподарство”. Права членів сім’ї захищає також і Закон України “Провласність”. У ст.17, п.1 говориться: “майно, придбане внаслідок спільної працічленів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановленописьмовою угодою між ними”. У Сімейному кодексі України в ст. 9, п.2 сімейні іродинні відносини фактично виписані поряд і не поглинають одне одного. “Особи,які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням  … можутьврегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бутиукладений у письмовій формі”.
Проте за пунктом 1 частини 1 статті 256 Цивільногопроцесуального кодексу України, як свідчать звернення до депутата Грачовагромадян, суд  розглядає справи про встановлення виключно родинних відносин, щоміж тим можна підтвердити документально, і відмовляє громадянам в прийомі заявпро встановлення факту перебування членом сім’ї.
Крім цього, частина 3 статті 256 ЦПКУкраїни передбачає, що справи про встановлення факту належності особі квиткапро членство в об’єднанні громадян, та деякі іншісправи судовому розгляду не підлягають.
Однак це суперечить статті 124 Конституції України,згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникаютьу державі.  З цих же причин недоречно виписані в частині 2 цієї статті слова“якщо діюче законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення”.
            Таким чином, видаєтьсяпотрібним прийняття Закону України “Про внесення  доповнення та змін до статті256 Цивільного процесуального кодексу України”. Прийняття Закону має на метіузгодити сімейне законодавство та законодавство про цивільне судочинство,передбачити спосіб захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, шляхомвстановленням в судовому порядку правовідношення.Прийняття Законудозволить узгодити сімейне законодавство та законодавство про цивільнесудочинство і забезпечити захист сімейних прав та інтересів шляхом встановленняв судовому порядку правовідношення, що призведе до зміцнення сім’ї яксоціального інституту і як союзу конкретних осіб.
          Явважаю доцільним прийняття такого закону.
ПОРІВНЯЛЬНА  ТАБЛИЦЯ[55]
до проекту Закону України “Про внесеннядоповнення та змін до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України” (щодосправ про встановлення  фактів, що мають юридичне значення)
  Чинна редакція Запропоновані доповнення Нова редакція
Цивільний процесуальний кодекс України
Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають  юридичне значення
1. Суд розглядає справи про встановлення факту:
1)   родинних відносин між фізичними особами;
 
 
2)   перебування фізичної особи на утриманні;
3)   каліцтва,  якщо  це  потрібно для  призначення пенсії або     одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному
4)   страхуванню;
5)   реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
6)   проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
7)   належності правовстановлюю-чих документів особі, прізвище,ім'я,  по батькові,  місце і час народження якої,  що зазначені  вдокументі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи,  зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
8)   народження   особи   в  певний  час  у  разі  неможливості реєстрації органом державної  реєстрації  актів  цивільного  стану факту народження;
9)   смерті  особи  в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
2. У судовому порядку  можуть  бути  встановлені  також  інші факти,   від   яких  залежить  виникнення,  зміна  або  припинення особистих  чи  майнових  прав  фізичних  осіб,  якщо  законом   не визначено іншого порядку їх встановлення.
  
3. Справи  про  встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка,  квитка про членство в об'єднанні громадян,  а також  свідоцтв,  що  їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану,  судовому розгляду  в  окремому  провадженні  не підлягають.
 
   
 
 
Цивільний процесуальний кодекс України
 
Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають  юридичне значення
 
 
 
частину 1 статті після слова “родинних” доповнити словом “і сімейних”
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
після слів “фізичних осіб”- поставити крапку, а слова “якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення”- виключити
 
 
 
 
 
частину3 статті- “виключити”
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Цивільний процесуальний кодекс України
 
Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
1. Суд розглядає справи про встановлення факту:
1)   родинних і сімейних    відносин між фізичними особами;
2)   перебування фізичної особи на утриманні;
3)   каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4)   реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5)   проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6)   належності право-встановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем,  місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7)   народження   особи   в  певний  час  у  разі  неможливості реєстрації органом державної  реєстрації  актів  цивільного  стану факту народження;
8)   смерті  особи  в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
2. У судовому порядку  можуть  бути  встановлені  також  інші факти,   від   яких  залежить  виникнення,  зміна  або  припинення особистих  чи  майнових  прав  фізичних  осіб. 
 
 
 
  /> /> /> /> />