МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Харківський національний університет внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології
Курсова робота з навчальної дисципліни
конституційне право
за темою: “Засади конституційного ладу України”
Виконала:
студентка 2 курсу
групи ПЗзср 07- 4
Іванова Анна Харків – 2008
Зміст
Вступ
1. Поняття конституційного ладу та йогозасад
2. Склад принципів, щостановлять засади конституційного ладу України
3. Конституційнахарактеристика української держави
4. Демократичні основиконституційного ладу України
5. Економічні та духовніаспекти основ конституційного ладу України
6. Політико-правові проблемизабезпечення стабільності конституційного ладу України та його основ
Висновки
Списоклітератури
Вступ
Удемократичному суспільстві Конституція має особливе значення, яке ще більшезростає в перехідні періоди, коли мова йде про конкретні як у політичній, так іекономічній системі суспільства. З моменту проголошення незалежності в Українівідбувається процес розширення обсягу конституційно-правового регулювання,змінюється зміст норм та інститутів конституційного права, з’являються нові. Цепризводить до утворення більш складної системи джерел цієї галузі правапорівняно з тією, яка існувала в радянський період. Найбільш істотні зміни вній відбувалися з прийняттям Конституції України 1996 року. Отже, дослідженнятакого поняття як засади конституційного ладу Української держави на сьогодні єдосить актуальним.
Значнийвнесок у дослідження принципів права в Україні зробили такі вчені, як В.Б. Авер'янов,В.Д. Бабкін, Н.П. Воронов, О.Ф. Гранін, В.М. Горшеньов, В.Н. Денисов, Є.В. Додін,А.Я. Дубінський, М.І. Козюбра, В.В. Копєйчиков, М.Й. Коржанський, С.Л. Лисенков,Л.П. Юзьков та інші.
Основнамета даної роботи полягає у вивченні основних засад конституційного ладу,особливостей існування Української держави як конституційної держави.
Поставленамета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідитипоняття конституційного ладу
· датиконституційно-правову характеристику Україні як національній державі;
· розглянутиконституційні характеристики України;
· визначитиосновні недоліки чинної Конституції України.
Об’єктом курсової роботи єКонституція України як нормативно-правовий акт.
Курсоваробота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставленапроблема.
1.Поняття конституційного ладу та його засад
Конституція України як Основний Закон державизаймає центральне місце в системі законодавства оскільки вона є головним джерелом права України. Розділ І “Загальні засади” — провідний у структуріКонституції, має особливезначення як для самої Конституції, так і для всієї системи національногозаконодавства.
У цьому розділі закріплюються засади конституційного ладу України. Водночас є поняття«конституційний лад». А тому виникає запитання щодо тотожності чи відмінності цих термінів. У сучасній науці конституційного права, а також утеорії держави і права поняття «конституційнийлад» останнім часом використовується дедалічастіше для позначення досить чіткої системи суспільних відносин, що закріплює функціональну і організаційну єдність суспільства абояк сукупність принципів, без яких лад держави не може бутиконституційним.
У юридичній літературі немає єдиного розуміння поняття конституційного ладу, але всі вчені-юристистоять на позиції, щонаявність в державі Конституції ще не дає підстав існуючий суспільний лад вважати конституційним. Це зумовленотим, що суспільний лад неможливо вважати державно-правовою категорією на відміну відконституційного ладу. До того ж він може бути і неконституційним, оскільки вплив держави на людину і суспільство вцілому може здійснюватисяй поза межами права. А тому термін «конституційний лад» не є синонімом терміну «суспільнийлад».
Важливо виходити з того, що конституційнеправління, правовий характер державної влади, правова держава, верховенство права тісновзаємопов’язані і водночас є найбільш важливоюознакою і передумовою конституційноголаду. Конституційний лад — це цілісна система соціально-правовихвідносин і інститутів, які підпорядковані безумовним моральним і конституційним вимогам. Він маєґрунтуватися на сукупності найважливіших регуляторів, які допомагаютьзакріпленню в суспільній практиці і в правосвідомості фізичних і юридичних осіб стабільних правових, гуманних, справедливихзв'язків між людиною, суспільством та державою.
Конституційний лад має реалізувати прагненнядо соціального порядку на базі співіснування індивідуального тагрупового інтересів із загальними, забезпечуватипріоритет права особи. Все це потребує з боку держави ефективних гарантій, без наявності яких існуючий лад також неможливо вважати конституційним.
Безперечно, найбільш важливим предметом свого регулювання Конституція має насампередзасади конституційного ладу, які й зумовлюють йогоконституційну природу. Цими засадами єсоціально-моральні установки і політико-правові правила розумної та справедливої організації суспільства, які обов'язково мають перебувати під захистомдержави. Саме вони зумовлюють найважливіші ознаки конституційного ладу, формиправління, державної влади,державного устрою, політичногорежиму, правового статусу людини і громадянина, принципи народовладдя таформи його здійснення, засади створення надійної системи державної безпеки, захист суверенітету і територіальноїцілісності України,правопорядку та зовнішньоїполітики нашої держави.
Якщо конституційнийлад — це сукупність соціальних відносин, то йогозасади — система конституційно закріплених принципів, що їх регламентують.
Загальновизнано, що саме засадиконституційного ладу є найважливішим об'єктом конституційногорегулювання. Це справді так, тому що засадизакріплюють:
1) основніпринципи, що виступають як керівні для різноманітних сторінконституційного ладу;
2) базовіцінності, на які суспільство орієнтується в розвитку конституційного ладу;
3) конституційно-правові нормиі інститути, через які ці принципи та цінностіодержують своє безпосереднє обґрунтування,закріплення і які зумовлюють їх юридичне значення.
Засади конституційного ладу — це система вихідних принципіворганізації державної влади в конституційній державі, взаємовідносинконституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ціпринципи, як зазначається в літературі, визначають і закріплюють основиправового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин[13].
До засад конституційного ладуза Конституцією України належать:
- народовладдя (народний суверенітет);
- державний суверенітет і незалежністьУкраїни;
- республіканська форма правління, якавідповідає вимогам демократії та поділу влад;
- унітарний устрій України;
- визнання людини як найвищоїсоціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод;
- соціальний захист людини;
- статус української мови як державної;
- поділ влади;
- гарантованість місцевогосамоврядування;
- політична, економічна та ідеологічнабагатоманітність;
- вища юридична сила КонституціїУкраїни і пряма дія її норм;
рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.
Засади конституційного ладу —досить специфічні правовінорми на основі яких формуються відповідні правовідносини. Ці норми мають рядхарактерних ознак. Передусім вони закріплюють найважливіші засади побудовисуспільства і державиі, як правило, не породжують конкретних правовідносин. Вони зумовлюють сутність правового впливу на всі сфери суспільних відносин і адресованівсім суб'єктам права. Способом захисту цих норм єзагальний режим захисту Конституції, конституційного ладу. Вони мають в основному конституційнуформу вираження; за своїм видом вони в основному є нормами-принципами, нормами-цілями, нормами-дефініціями.
Практичну і правову реалізацію цілейконституційного ладу маєзабезпечувати вся правова система держави,всі галузі права. Засади конституційного ладупокликаня забезпечити системне закріпленняконцептуальних ідей, визнаних найважливішими для суспільстваі держави. За своїми функціями ці норми е найголовнішими для всіх іншихправових інститутів.
Засади конституційного ладу мають особливу юридичну силу. Це виявляється в обов'язках законодавця дотримуватися вказаних принципів при внесенні зміндо тексту Конституції. Конституційний Суд України також повинен виносити свої рішення,виходячи з суті основних принципів, які вбудь-якому разі є непорушними. Якщо Конституції України належить перше місце всистемі джерел права, то засади конституційноголаду є своєрідною “конституцією для Конституції”.Саме засади конституційного ладу є основнимвиміром Конституції.
Засади конституційного ладу країнивідображають прагнення людини і суспільства до щастя, добра, справедливості, свободи, рівності, солідарності, гуманізму, демократії та порядку. В засадахконституційного ладу, як правило, закріплюєтьсясуспільний ідеал.
Ключове значення має положенняпро верховенство людини над державою. У засадах конституційного ладу маєбути відображений принципобмеження держави, над якою знаходиться право і народнийсуверенітет, тобто саме вони мають верховенство.Їх закріплення в Конституції спрямоване на здійснення контролю над державою з метою запобіганнясваволі з бокудержавної влади.
Надзвичайно важливим для засадконституційного ладу є їх цілісність. Будучизакріпленими в Конституції, вони стають умовою длятісної внутрішньої єдності і стабільностісуспільства.
2. Склад принципів, що становлятьзасади конституційного ладу України
Існуючий конституційний лад України, передбаченийКонституцією України, характеризується такими загальними принципами:суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковоюобґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером,гарантованістю.
Суверенність конституційного ладу полягає у такому:
1) Відповідно до ст. 5 Конституції України право визначати ізмінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не можебути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
2)Конституційний лад установлюється конституцією, а тому її прийняття вважаєтьсяпріоритетним правом народу. Чинна Конституція України прийнята Верховною РадоюУкраїни від імені Українського народу. Правом уносити змінило всіх розділівКонституції України наділена Верховна Рада України (саме реалізовуючи данеправо 08.12.2004 р., Верховна Рада України ухвалила Закон України « Провнесення змін до Конституції України»). Однак, щодо змін до розділів І, III,XIII, то остаточне їх затвердження має здійснюватися на всеукраїнськомуреферендумі, який призначає Президент України (ст. 156 Конституції України). Цеположення конкретизує вимогу ч. З ст. 5 Конституції України, за якою правовизначати і змінювати конституційний лад належить виключно народу України,оскільки саме розділ І Конституції України визначає основи конституційного ладуУкраїни.
Відповіднодо п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від05.10.2005 р. № б-рп/2005 положення ч. З ст. 5 Конституції України «правовизначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові іне може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» требарозуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнськогореферендуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюєтьсяКонституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін доОсновного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належневиключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні неможе бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовимиособами. Відповідно до абз. 4 п. 4.1 мотивувальної частини згаданого Рішеннянарод як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє правовизначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України навсеукраїнському референдуми
3) Суверенність конституційноголаду також полягає у суверенності держави. Так, відповідно до ст. 1 КонституціїУкраїни Україна є суверенною державою, а згідно із ст. 2 суверенітет Українипоширюється на всю її територію. Відповідно до ст. 17 Конституції України натериторії України не допускається розташування іноземних військових баз. У п.14 Перехідних положень Конституції України зазначено, що використання існуючихвійськових баз на території України для тимчасового перебування іноземнихвійськових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеномуміжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.
Демократизмконституційного ладу означає те, що влада належить народу і ним здійснюється.Цей принцип проявляється через такі положення:
1)носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснюєвладу безпосередньо (тобто через вибори, референдуми тощо) і через органидержавної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 КонституціїУкраїни);
2)відповідно до ст. 15 Конституції України держава гарантує свободу політичноїдіяльності;
3)держава визнає і гарантує місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України),що являє собою право територіальної громади — жителів села чи добровільногооб'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійновирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України(ст. 140 Конституції України);
4) уКонституції України закріплюється система політичних прав і свобод громадянУкраїни: право на свободу об'єднання у політичні партії та громадськіорганізації; право брати участь в управлінні державними справами, увсеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними доорганів державної влади та органів місцевого самоврядування; право збиратисямирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (статті36,38,39 Конституції України) тощо.
Наступними загальними ознаками держави, що закріплюютьсяконституційними принципами, є форма державного правління і форма державногоустрою. Конституція України закріплює, відповідно, принципи республіканізму йунітаризму. Принцип республіканізму означає, що «Україна є республікою» (ч. 1ст. 5). Республіка (лат respubliса — суспільна, всенароднасправа, від res — справа і publicus — суспільний, всенародний) — це такаформа державного правління, за якої суверенне право на владу належить народу, авищі органи державної влади або обираються народом (громадянами), абоформуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом).
Конституційний принцип унітаризму (від лат. unitas — єдність) означає, що «Україна єунітарною державою» (ч. 2 ст. 2). Найважливішою ознакою України як унітарноїдержави виступає те, що її територія є єдиною — складається з адміністративних одиниць,а не з державних утворень, наділених юридичною і певною політичноюсамостійністю, як територія федеративної держави.
Гуманізмконституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такогопорядку, який ґрунтується на повазі до особи, людини і громадянина,забезпеченні прав і свобод особи.
Так,відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь ігідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальноюцінністю. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за своюдіяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головнимобов'язком держави.
Гуманізмконституційного ладу проявляється у закріпленій Конституцією національній,економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави (так,статтями 11,12,16 Конституції України передбачено, що держава сприяєконсолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості,традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної тарелігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців,які проживають за межами держави. Забезпечення екологічної безпеки іпідтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідківЧорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереженнягенофонду Українського народу є обов'язком держави).
Реальністьконституційного ладу означає те, що конституційний лад має відображатисуспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і наперспективу. Сьогодні не можна вважати реальними положення Конституції України,наприклад, про соціальний характер держави, соціальні права і свободи людинитощо.
Системністьконституційного ладу передбачає послідовність, логічність, усебічність іповноту закріплення в Конституції основних інститутів суспільства і держави.Порівняно з попередніми конституціями, що діяли в Україні, Конституція 1996 р.найбільш системно закріпила основні інститути українського суспільства ідержави.
Науковаобґрунтованість конституційного ладу України визначається тим, що теоретичніоснови Конституції України, яка гарантує конституційний лад, склали: надбаннясвітової наукової конституційної думки; окремі надбання науки радянськогодержавного права; надбання української конституційної думки з часу проголошеннянезалежності України.
Наступністьконституційного ладу полягає в акумулюванні того позитивного, що було вукраїнському державотворенні в минулому.
Програмнийхарактер конституційного ладу означає те, що частина положень КонституціїУкраїни визначає напрями подальшого розвитку України. Зокрема, це стосуєтьсясоціального та правового характеру держави, системи соціальних і культурнихправ тощо.
Щодогарантованості конституційного ладу, то його гарантами виступають: народУкраїни; Конституція і закони; Українська держава в цілому та в особі їїспеціалізованих інститутів (організацій, служб); Верховна Рада України;Президент України; Кабінет Міністрів України та інші органи державної влади;Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції і прокуратура; політичніпартії і громадські організації; засоби масової інформації; територіальнігромади та органи місцевого самоврядування; міжнародні організації.
Доспеціальних принципів конституційного ладу України відносять зокрема:
1)принцип здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу,судову;
2)принцип верховенства права;
3) принцип прямої дії нормКонституції;
4)принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування;
5)принцип судового захисту прав і свобод людини і громадянина тощо.
3.Конституційна характеристика української держави
До засад конституційного ладу входять закріплені КонституцієюУкраїни риси Української держави, які характеризують її як саме конституційнудержаву. Так, ст. 1 Конституції України визначає Україну як суверенну інезалежну, демократичну, соціальну, правову державу.
Україна — суверенна і незалежна держава. Ознаками суверенітетуУкраїнської держави є:
— верховенство державної влади на всій території України;
— єдність і неподільність державної влади;
— незалежність і самостійність державної влади.
Верховенство державної влади означає: по-перше, її необмеженістьнічим і ніким, окрім народного суверенітету (установчої влади народу України),Конституції України, громадянського суспільства, природного права і законів;по-друге, відсутність на території України будь-якої іншої конкуруючої влади,яка могла б видавати легітимні закони; по-третє, підпорядкованість державнійвладі всіх громадян, їхніх об'єднань, органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, їхніх посадових осіб.
Єдність державної влади полягає в наявності єдиної системиорганів державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), які мають єдиніцілі та завдання діяльності, що забезпечує певну ступінь керованостісуспільством.
Незалежність і самостійність державної влади означає, по-перше,те, що вона сама, без впливу інших сил, правоспроможна приймати нормативні актита забезпечувати їх виконання за допомогою засобів державного примусу;по-друге, відсутність залежності (політичної, фінансової, організаційної тощо)органів державної влади від будь-кого всередині держави та за її межами.
Отже, державний суверенітет характеризує повнотузаконодавчої, виконавчої та судової влади держави на її території, що виключаєнаявність будь-якої конкуруючої влади, а також непідпорядкованість державивладі іншої держави у сфері міжнародного спілкування.
Конституційно-правовими ознаками України як суверенноїдержави є:
1. Територіальна цілісність. Згідно з міжнародним правомдержавною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі та вмежах якої вона здійснює своє територіальне верховенство.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конституції України суверенітетУкраїни поширюється на всю її територію. Складниками державної території Україниє її суша, води, надра під ними та відповідний повітряний простір. Державнатериторія України в межах існуючого кордону є цілісною(заборона їїнасильницького поділу) і недоторканною(всі інші держави зобов'язаніутримуватися від будь-яких зазіхань на територію України відповідно дозагальновизнаних принципів міжнародного права) зазначено в ч. З ст. 2Конституції України. Згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України захистсуверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливішихфункцій держави, справою всього Українського народу.
2. Єдиний конституційний простір. Конституція України є юридичною базоюдля формотворчої діяльності всіх органів державної влади та органів місцевогосамоврядування, вона визначає зміст і напрямки розвитку галузевогозаконодавства.
До складу України входить автономне утворення — Автономнареспубліка Крим (АРК), яка має Конституцію Автономної Республіки Крим (ч. 1 ст.135 Конституції України). Право приймати Конституцію АРК належить ВерховнійРаді АРК, але вона набуває чинності лише після затвердження Верховною РадоюУкраїни не менш як половиною від її конституційного складу.
3. Громадянство. Згідно зі ст. 4 Конституції України вУкраїні існує єдине громадянство. Принцип єдиного громадянства має на меті,по-перше, недопущення існування громадянства окремихадміністративно-територіальних одиниць України, по-друге, уникнення випадків кумуляціїгромадянства окремих осіб (подвійного громадянства, або біпатризму). Цимзабезпечується єдиний правовий статус для всіх громадян України.
4. Єдина грошово-кредитна система. Ст. 99 Конституції Українивизначає, що грошовою одиницею України є гривня.
5. Національні Збройні Сили. Державний суверенітет передбачаєреальну здатність держави забезпечити свою внутрішню і зовнішню безпеку.Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності йнедоторканності Конституція України (ч. 2 ст. 17) покладає на Збройні СилиУкраїни.
6. Міжнародна правосуб'єктність. Зовнішньополітичнадіяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів ібезпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членамиміжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародногоправа (ст. 18 Конституції України).
7. Офіційний статус державної мови. Державною мовоювважається визнана конституцією або чинним законодавством основна мова держави[6]. Згідно з ч. 1 ст. 10 КонституціїУкраїни державною мовою в Україні є українська мова. Це покладає на державуобов'язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови вусіх сферах суспільного життя на всій території України. Водночас держава гарантуєвільний розвиток інших мов національних меншин України.
9. Державні символи. До них відносять:
Державний Прапор — це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символїї суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Державний ПрапорУкраїни являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього іжовтого кольорів.
Державний Герб — це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, яказображується на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційнихдокументах. Згідно з Конституцією України (ч. З ст. 20) Великий Державний ГербУкраїни встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України(ЗнакКняжої Держави Володимира Великого) та герба Війська Запорозького законом, щоприймається не менш як двома третинами від конституційного складу ВерховноїРади України — ч. 4 ст. 20 Конституції України.
Державний Гімн — музикально-поетичний твір. Закон України «Про Державний ГімнУкраїни» було прийнято 6 березня 2003 р., а згідно зі ст. 1 цього ЗаконуДержавним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького ізсловами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Відповідно до ч. 7 ст. 20 Конституції України столицею Україниє місто Київ. Під столицею розуміють головне місто та адміністративно-політичнийцентр держави. Зазвичай в столиці розташовані вищі та центральні органидержавної влади.
Україна — демократична держава. Ознаками України якдемократичної держави є:
1) реальна представницька демократія, що забезпечуєтьсяобранням Верховної Ради України, Президента України, представницьких органівмісцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;
2) організація державної влади в Україні на засадах її поділуна законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України). Тобто різніфункції (види) державної влади повинні здійснюватися різними, відносно автономнимиодин від одного органами державної влади, ці органи повинні бути взаємноврівноваженими.
3) конституційне закріплення та реалізація принципуідеологічного і політичного плюралізму (ст. 15 Конституції України). Цейпринцип, по-перше, унеможливлює існування в суспільстві будь-якої обов'язковоїідеології, по-друге, передбачає завдання держави сприяти організації тадіяльності всіх політичних партій, інших організацій;
4) визнання й гарантованість місцевого самоврядування (ст. 7Конституції України).
Україна — соціальна держава. Соціальна держава — це держава,яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподілматеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості, щобизабезпечити кожній людині гідне існування[4].
Обов'язками соціальної держави згідно з Конституцією тачинним законодавством України є: забезпечення соціальної спрямованостіекономіки; охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці;охорона здоров'я людей; забезпечення підтримки сім'ї, дитинства, материнства табатьківства; розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальнийзахист громадян; встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат.
Україна — правова держава. У Конституції України закріпленотакі ознаки правової держави.
1. Верховенство права (ч. 1 ст. 8). Принцип верховенстваправа передбачає:
— пов'язаність законодавчої влади природним правом (держава може видавати лишетакі закони, які відповідають приписам природного права);
— верховенство закону, що означає, по-перше, визнання за Конституцією Українинайвищої юридичної сили (ч. 2 ст. 8); по-друге, віднесення до предметазаконодавчого регулювання найважливіших, визначальних суспільних відносин увсіх сферах життєдіяльності суспільства (ст. 92); по-третє, панування закону,безумовне підпорядкування законові всіх членів суспільства та держави в цілому;
2. Здійснення державної влади на засадах її поділу назаконодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6). Три гілки влади діють відносносамостійно і незалежно одна від одної таким чином, щоб не допустити можливостідомінування однієї з них та узурпації всієї повноти влади в одних руках.
3. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч. 1ст. 19). Правова держава визнає та гарантує права і свободи людини ігромадянина, які закріплені Конституцією, загальновизнаними нормамиміжнародного права, законами та іншими нормативними актами. Один із принципівправової держави «все, що не заборонено, те дозволено» сформульовано вКонституції України таким чином: «ніхто не може бути примушений робити те, щоне передбачено законодавством».
4. Незалежність суду (ч. 1 ст. 126). У правовій державі судвідіграє роль головного елемента механізму гарантій прав і свобод людини. Зогляду на це має бути забезпечена реальна незалежність суду від будь-якихвладних чи громадських структур. Тільки незалежний суд може ефективно захиститилюдину від свавілля органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб.
5. Законність управління (ч. 2 ст. 19). Згідно з КонституцієюУкраїни органи державної влади та органи місцевого самоврядування (якіздійснюють управління на різних територіальних рівнях), їхні посадові особизобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, щопередбачені Конституцією та законами України.
6. Правовий захист людини від порушення її прав державноювладою та місцевим самоврядуванням з наступним відшкодуванням за рахунокдержави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди (статті55, 56). Згідно з Конституцією захист прав і свобод людини може здійснюватися: судом,Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; міжнародними судовимиустановами або органами міжнародних організацій, членом яких є Україна; кожноюлюдиною за допомогою заходів, не заборонених законом.
4. Демократичні основиконституційного ладу України
У буквальному розумінні демократія (гр. demokratia, від demos — народ і kratos — влада) означає «народовладдя».Поняття демократії в суспільних науках визначається по-різному. У науціконституційного права в основі визначень демократії лежить ідея народногосуверенітету. Відповідно до неї демократія може бути визначена як спосіб організаціїдержавної влади, що ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади тайого реальній участі у її здійсненні. Для демократії недостатньоконституційного проголошення народу єдиним джерелом влади в державі, необхіднітакі конституційно-правові механізми, які б забезпечували його реальну участь уїї здійсненні. У створенні таких механізмів важливу роль відіграє конституційнезакріплення принципів демократичної держави (демократії).
Вихіднимконституційним принципом демократії є принцип народного суверенітету, якийозначає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі.
Народ як верховний носій влади в державі реалізує владу якбезпосередньо — через референдум, вибори та інші форми прямої демократії, так ічерез своїх представників в органах влади. Тому наступними конституційнимипринципами демократії є принцип безпосереднього народовладдя (безпосередньоїдемократії) і принцип народного представництва (представницької демократії),який означає, що народ делегує владні повноваження своїм представникам ворганах влади. Відповідно, принцип виборності є ще одним принципом демократії.Ці принципи безпосередньо закріплено в тексті Конституції України: «Народздійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевогосамоврядування» (ч. 2 ст. 5); «Народне волевиявлення здійснюється через вибори,референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).
Одним з найважливіших конституційних принципів демократії єпринцип поділу державної влади. Поділ влади — це система організації і функціонуваннядержавної влади, в якій функції законодавчої, виконавчої і судової владиздійснюються різнили державними органами. Ідея поділу влади як самостійневчення була обґрунтована в середині XVIII ст. Ш.-Л- Монтеск'є. Основна метаподілу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження влади в одних руках ізловживання владою. Необхідно, щоб органи законодавчої, виконавчої і судовоїгілок влади могли взаємно стримувати один одного. Жодна гілка влади не можемати ні формального, ні фактичного верховенства над іншими.
Основнепризначення законодавчої влади — «виявити право і сформулювати його увигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вільнійдержаві призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчоювладою. Задача суддів в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точнимзастосуванням закону ”[1].
Принцип поділу влади закріплено в статті 6 КонституціїУкраїни. У функціонуванні державноївлади на основі принципу поділу влади важливе значення має збалансованістьповноважень органів. Система стримувань і противаг — це інтегрована сукупністьповноважень гілок державної влади в системі поділу влади, яка дозволяє їмурівноважувати і обмежувати одна одну. Така система тією чи тією міроюпритаманна всім формам державного правління, де є поділ влади, але найповнішевона виявляється за умов жорсткого поділу влади в президентській республіці.
Упроваджений 1996року Конституцією Українипрезидентсько-парламентарний різновид змішаної республіканської формидержавного правління характеризувався, швидше, жорстким, аніж гнучким, поділомвлади зі зміщенням повноважень в системі поділу влади на користь ПрезидентаУкраїни, применшенням ролі Верховної Ради України і особливо Кабінету МіністрівУкраїни. Останній формувався Президентом України безвідносно до співвідношенняпартійно-політичних сил у Верховній Раді України, був підконтрольний іпідзвітний Верховній Раді, але не міг впливати на неї через парламентськубільшість, що значно послаблювало його становище. Перехід допарламентарно-президентського різновиду змішаної форми правління відповідно довнесених до Конституції України у грудні 2004 року змін, за якого КабінетМіністрів України формується Верховною Радою України, спирається напарламентську більшість, тісно співпрацює з нею означає перехід до гнучкогоподілу державної влади.
Поділ влади термінологічно і змістовно слід відрізняти від розподілувлади, який означає розосередження владних повноважень у межах окремих гілоквлади між різними їх органами або повноважень одного виду між органами різнихгілок влади. Так, повноваження зі здійснення виконавчої влади розподіляютьсяміж главою держави, урядом і місцевими органами виконавчої влади. Повноваженнязі здійснення законодавчої влади розподіляються між парламентом, урядом іглавою держави (останні наділяються правом законодавчої ініціативи, а главадержави — також повноваженням щодо підписання і оприлюднення законів). Судовавлада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих доверховних.
З поділом і розподілом державної влади пов'язана їїдецентралізація. Ступінь децентралізації державної влади залежить передусім відформи державного устрою — у федеративних державах він зазвичай вищий, аніж вунітарних. Децентралізація влади в суб'єктах федерації та унітарних державахвизначається наявністю місцевого самоврядування на різних рівняхадміністративно-територіального поділу. Принцип децентралізації державної владив конституціях зазвичай закріплюється як принцип визнання і гарантуваннямісцевого самоврядування. Місцеве самоврядування гарантується статтею 7Конституції України. Докладно інститут місцевого самоврядування визначається врозділі XI «Місцеве самоврядування» Конституції.
Важливими конституційними принципами демократії є принципирівності і свободи. В конституційному праві принцип рівності означає визнаннятого, що всі люди є рівними у правах від природи, а громадяни мають рівніконституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституція Українипроголошує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ч. 1 ст.21) і закріплює: «Громадяни мають рівні права і свободи та є рівними передзаконом» (ч. 1 ст. 24).
Конституційнийпринцип свободи торкається свободи особи. У широкому значенні свобода особи —це можливість діяти на власний розсуд. У конституційно-правовому значеннісвобода особи — це суб'єктивна можливість людини і громадянина здійснювати чине здійснювати конкретні дії, що ґрунтується на їх конституційних правах ісвободах. Вона не може бути абсолютною, а обмежується свободою інших людей.Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожноїособи. В Конституції України крім проголошення усіх людей вільними цей принципзакріплено формулюванням: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбаченозаконодавством» (ч. 1 ст. 19).
У конституційній теорії принцип свободи розглядається якзагальний принцип конституційного статусу особи і деталізується в конституційнозакріплених правах і свободах людини і громадянина, до найважливіших з якихналежать політичні свободи — свобода об'єднань, свобода слова, свобода зборів,мітингів, походів і демонстрацій тощо.
Ще одним конституційним принципом демократії є принципполітичної багатоманітності, або політичного плюралізму (від лат. pluralis — множинний), який означаєбагатоманітність політичних сил у суспільстві. Принцип політичного плюралізмувизначається також як принцип багатопартійності. Політичні партії, громадськіорганізації, політичні рухи, відображаючи ті чи ті соціальні інтереси ісповідуючи певну ідеологію, відповідно до неї розробляють свої програми,стратегію і тактику політичних дій. У Конституції України принцип політичногоплюралізму закріплено у загальній формі: «Суспільне життя в Україні ґрунтуєтьсяна засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності» (ч. 1 ст.15), через гарантування державою свободи політичної діяльності: «Державагарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законамиУкраїни» (ч. 4 ст. 15), проголошення права громадян на свободу об'єднання:«Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії тагромадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод тазадоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів»(ч. 1 ст. 36).
Конституційний принцип мажоритаризму (від фр. таjorite— більшість) означає правління задемократії більшості і передбачає, що політичні рішення, особливо ті, що маютьсуспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Конституції і законичітко визначають, яка саме більшість — проста, абсолютна чи кваліфіковананеобхідна для обрання на виборах або прийняття представницьким органом тих читих рішень. Безпосередньо в тексті Конституції України встановлено тількивимоги щодо більшості у Верховній Раді України, необхідної для прийняття неюрішень.
Правліннябільшості передбачає ще один принцип демократії — принцип права меншості, який означаєдотримання та охорону інтересів меншості, що відокремилася в результатівиборів, референдуму чи в представницькому органі. Парламентська опозиція єодним із найважливіших інститутів демократії. Вона сприяє забезпеченню балансусил у парламенті, системі державної влади, суспільстві в цілому. Взаємнаконкуренція правлячої більшості та парламентської опозиції зменшує зростаннянебезпечної поляризації сил, що є в суспільстві і в парламенті. У КонституціїУкраїни немає положень ні про право меншості, ні про парламентську опозицію. Узв'язку з переходом до парламентарно-президентської форми правління, формуванняКабінету Міністрів України Верховною Радою України зростає роль парламентськоїопозиції та потреба у законодавчому врегулюванні її організації та діяльності.
5.Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України
Економічні та духовні відносини значною мірою становлятьсферу громадянського суспільства, яке базується на засадах свободи ісаморегуляції. Правова держава, з огляду на це, не може встановлюватиекономічний лад суспільства та політичну систему — вони формуються переважно вільноюініціативою громадян. Утім, це не відкидає можливості, навіть необхідностідержавного регулювання економічної та духовно-культурної діяльності. Метоютакого регулювання є закріплення найсуттєвіших рис і ознак громадянськогосуспільства, охорона базових, визначальних відносин, які складаються в цихсферах життєдіяльності суспільства.
Норми конституційно-правового інституту «Загальні засадиконституційного ладу України» визначають засади економічних, соціальних ідуховно-культурних відносин.
Конституційні засади економічних відносин. Економічні відносинистановлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумовиповновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносинивласності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовнихблаг[10].
Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін«власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двохзначеннях: в юридичному — для позначення права особи на певну річ, тобтоправочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; векономічному — для позначення сукупності економічних відносин, пов'язаних ізпевним майновим комплексом і відповідним суб'єктом економічної діяльності.
Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, щов них термін «власність» використовується в його другому — економічному — значенні.У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності (всі іншіпоходять від них) — публічна і приватна. Ці форми різняться суб'єктами тарежимом користування. Так, по-перше, суб'єктами приватної власності можуть бутибудь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективнийхарактер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною[10].
Здійснюючи регулювання відносин власності, КонституціяУкраїни:
1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіхформ господарювання — всі суб'єкти права власності проголошуються рівними передзаконом (ч. З ст. 13).
2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх суб'єктіввласності й господарювання (ч. З ст. 13).
3. Встановлює перелік природних об'єктів власностіУкраїнського народу — земля, її надра, атмосферне повітря, водні та іншіприродні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси їїконтинентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1 ст. 13).
4. Визначає коло суб’єктів права розпоряджатися власністюУкраїнського народу — органи державної влади та органи місцевого самоврядування(ч. 1 ст. 13).
5. Визначає коло суб'єктів права користування природнимиоб'єктами права власності народу — громадяни України (ч. 2 ст. 13).
6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власностіна землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2 ст. 14).
7. Встановлює обмеження щодо використання власності — вона неповинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. З ст. 13),використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідностігромадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природніякості землі (ч. 8 ст. 41).
Важливими принципами ринкової економіки є: свободаекономічної діяльності та свобода конкуренції. Конституція України надаєкожному право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 1 ст. 42)та зобов'язує державу забезпечити захист конкуренції у підприємницькійдіяльності (ч. З ст. 42).
В умовах формування ринкової економіки кардинально змінюєтьсяроль держави в економічних відносинах. Сьогодні, коли відмирає всеосяжнецентралізоване планування, примусове встановлення господарських зв'язків, рольдержави зводиться до виконання таких функцій:
— здійснення законодавчого регулювання основ економічної,господарської діяльності;
— контроль за дотриманням установлених законом правилекономічної, господарської діяльності, захист відносин, що виникають за цимиправилами, та прав їхніх учасників;
— забезпечення соціальної спрямованості економіки.
Конституційні засади соціальних відносин. Регулятивний впливконституційної держави на соціальну сферу життєдіяльності суспільствапередбачає законодавче регулювання найважливіших трудових і міжнаціональнихвідносин, а також питань сім'ї та шлюбу, охорони довкілля, життя і здоров'ялюдини, захисту прав споживача. Засади соціальних відносин отримали доситьшироке відображення в статтях Конституції України, яка:
1. У повній відповідності із загальновизнаними нормамиміжнародного права зафіксувала соціально-економічні права і свободи людини — право власності (ст. 41); право на свободу підприємницької діяльності; назахист прав споживачів (ст. 42); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); правона житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право наохорону здоров'я (ст. 49); право на безпечне для життя довкілля (ст. 50).
2. Визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:
— принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольорушкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо (ч. 2 ст. 24);
— основні напрями державної політики у сфері міжнаціональнихвідносин. Так, згідно зі ст. 11 держава сприяє консолідації та розвитковіукраїнської нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а такожрозвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх коріннихнародів і національних меншин України.
3. Встановила обов'язки держави щодо забезпечення екологічноїбезпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подоланнянаслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16).
Конституційні засади духовно-культурних відносин. Правова держава, невтручаючись у внутрішній світ людини, забезпечує дотримання конституційнихпринципів, які дають можливість кожній людині користуватися духовно-культурнимиблагами.
Так, закріплюючи статус української мови як державної,Конституція України (ст. 10) одночасно гарантує вільний розвиток, використанняі захист російської, інших мов національних меншин України.
Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовнихпотреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12). з метоюзабезпечення виконання цього обов'язку держави 4 березня 2004 року ВерховнаРада України прийняла Закон України Про правовий статус закордонних українців»,в якому передбачено, що Україна з метою задоволення національно-культурних і мовнихпотреб закордонного українця:
1) під час укладення міжнародних договорів передбачаєзабезпечення прав українських меншин за кордоном, створення оптимальних умов таможливостей для задоволення їхніх соціальних, культурно-освітніх, інформаційнихта інших потреб;
2) сприяє укладенню міжнародних договорів про співробітництвов галузях культури, освіти, соціального захисту, інформаційного забезпечення зурахуванням інтересів організацій закордонних українців;
3) надає українським культурно-інформаційним центраморганізаційну, методичну, технічну та іншу допомогу в місцях компактногопроживання українців за кордоном;
4) створює умови для радіомовлення та телевізійної трансляціїпрограм з України на територію компактного проживання українців за кордоном напідставі міжнародних угод, зокрема через супутниковий зв'язок та інші засобикомунікацій.
Важливим елементом духовно-культурної сфери, основою розвиткувсієї системи духовно-культурних відносин є освіта. Освіта — це передумоварозвитку всього суспільства: рівень освіченості населення значною міроювизначає економічні, політичні й соціальні відносини в суспільстві. Стаття 53Конституції України гарантує кожній людині право на освіту. Доступність освітизабезпечується її фінансуванням із державного та місцевих бюджетів.
У сучасному демократичному суспільстві функціонує такийважливий інститут духовно-культурної сфери, як релігія. Згідно з КонституцієюУкраїни (ст. 35) кожна людина має право на свободу світогляду і віросповідання.Конституційна держава будує свої відносини з церквою на основі проголошеннявідокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи — відцеркви. Не втручаючись у справи церкви, держава водночас гарантує рівність усіхрелігійних конфесій — жодна релігія не може бути визнана державою якобов'язкова (ч. З ст. 35). Згідно зі ст. 5 Закону України «Про свободу совістіта релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. держава захищає права і законніінтереси релігійних організацій.
Важливе значення для розвитку духовно-культурних відносинвідіграють наука, культура та мистецтво. Держава сприяє розвиткові культури,гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічноїтворчості (ст. 54).
6. Політико-правові проблеми забезпечення стабільності конституційноголаду України та його основ
Дляправового забезпечення суверенітету і незалежності України було зробленочимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції України — Основного закону України[12].
Насучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін правовадержава, при цьому одні автори виходять з того, що вони бажають підкреслити, щопроголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала правовою державою, аінші з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленоїперспективи.
Згідноз статтею 1 Конституції нашої держави Україна суверенна незалежна,демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційнізасади. Для того, щоб побудувати таку державу необхідне міцне теоретичнепідґрунтя, глибокі наукові розробки юристів, вчених практиків, з врахуванням яквітчизняного, так і зарубіжного досвіду.
Прийнята16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет, відіграла важливу рольу становленні в Україні конституційного ладу на демократичних засадах, заклалацінності, які стали підґрунтям для Конституції України 1996 року, визначиланапрямок державно-правових процесів.
Зачас, що пройшов з дня прийняття Декларації про державний суверенітет України, вкраїні відбулися істотні якісні зміни. Була прийнята Конституція України, більшніж тисяча законів, серед них закони про громадянство, про об’єднання громадян,про Президента України, про статус народного депутата України, про виборинародних депутатів України, про власність та інші, що створили міцнунормативно-правову базу становлення України як суверенної, незалежної держави,що беруть початок з ідей Декларації про державний суверенітет України.
Разомз тим існує чимало невирішених проблем щодо забезпечення суверенітету України,пов’язаних з деякими принципами.
Принципверховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму,тобто створення функціонування державних органів та громадських організацій,ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами. У нашій державінаукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після йогозакріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна РадаУкраїни повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості,гуманізму забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян відображатисуспільні відносини, як склалися у нашій країні. Доводиться констатувати, щопоки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права.Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконнінормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.
Відповіднодо принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими,виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бутинезалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чиокремим органом. Проте, нині в Україні спостерігається протистояння міжзаконодавчою та виконавчою гілками влади.
Чимже поясняться відсутність взаємодії між органами виконавчої влади та ВерховноюРадою України. Причин декілька, але основні такі: недостатній рівеньполітико-правової культури та професіоналізму парламентарів та урядовців,мітингово-популістський характер роботи Верховної Ради та занадтозаформалізований, бюрократичний процес прийняття важливих економічних рішень,амбіціозність окремих народних депутатів України під час здійснення контактів зурядовими структурами.
Принципреальності прав свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути нетільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантованіусіма соціальними суб’єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України: людина, життя, здоров’я, честьгідність, недоторканність безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальноюцінністю. Однак нині в Україні через об’єктивні та суб’єктивні причини існуєпроблема реальності прав та свобод людини та громадянина, яка має не тількиправовий аспект, а й тісно пов’язана з політичним та економічним станомсуспільства, рівнем його духовності та консолідованості.
Важливимпринцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюєтьсязгідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючизагальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобтосистема правовідносин, яка складається в результат реалізації режимузаконності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності таправопорядку як елементів правової держави юридична відповідальність тавживання у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншогоправопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей можепризвести до соціальних конфліктів.
Державнийсуверенітет України визначається не стільки юридичним закріпленням наконституційному рівні положення про те, що Україна є суверенною державою,скільки забезпеченням цього політико-правового стану державної владиекономічними, дипломатичними та іншими засобами. Особливо важливо, щобсуверенітет України базувався на міцній економічній основі. Для зв’язків зіншими державами це досить важливий фактор. Тому утвердження України яксуверенної держави передбачає прийняття мір щодо забезпечення реальноїекономічної самостійності та незалежності.
Явважаю, що після здобуття незалежності нашої держави керівництво та всяукраїнська нація повинна всякими засобами зміцнювати суверенітет, авторитет наміжнародній арені, а також добробут та незалежність власної країни.
Висновки
ПрийняттяВерховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України стало не тількиформальним завершенням довготривалого „конституційного марафону“, а йактом закріплення (фіксації) на найвищому рівні основних політико-правовихпараметрів (конституційних характеристик) сучасної української держави тавизначення шляхів її розвитку на ближчу та дальшу перспективу. Українупроголошено суверенною i незалежною, демократичною, соціальною, правовоюдержавою (ст.1 Конституції України), державою унітарною з республіканськоюформою правління (ч.2 ст.2, ч.1 ст.5 Конституції України), національноюдержавою (ч.3 Преамбули, ч.2 ст.133 Конституції України), а також державоюсвітською (ст.35 Конституції України).
Відповіднов інших статтях Конституції України затверджено низку фундаментальних положень,спрямованих на деталізацію та розвиток перелічених конституційних характеристикукраїнської держави. Зокрема, це такі положення:
· суверенітетУкраїни поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону єцiлiсною i недоторканною, носієм суверенітету i єдиним джерелом влади в Україніє український народ;
· в Українівизнається i діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищуюридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції України i повинні вiдповiдати їй;
· людина,її життя i здоров'я, честь i гідність, недоторканність i безпека визнаються вУкраїні найвищою соціальною цінністю, при цьому права i свободи людини та їхнігарантії мають визначати зміст i спрямованість діяльності держави;
· українськийнарод здійснює свою владу як безпосередньо, так i через органи державної владита органи місцевого самоврядування;
· державнавлада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу тасудову, водночас у державі визнається i гарантується місцеве самоврядування;
· правовизначати i змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові iне може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами;
· ніхто неможе узурпувати державну владу;
· Українасприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свiдомостi,традицій i культури, дбає про задоволення національно-культурних i мовнихпотреб українців, які проживають за межами держави;
· державноюмовою в Україні є українська мова;
· Українасприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіхкорінних народів i національних меншин України;
· церква iрелiгiйнi організації в Україні вiдокремленi від держави, а школа — від церкви,кожному гарантовано право на свободу світогляду i вiросповiдання;
· суспільнежиття в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічноїбагатоманітності.
Усеце фактично становить, на наш погляд, сутність та зміст сучасної (офіційної)конституційно-правової доктрини України, яку в літературі визначають за змістомяк ліберально-демократичну.
Списоквикористаної літератури:
1. Азаркин Н.М. Монтескье. — М., 1988г.
2. Большой юридический словарь /Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькіта, В. Е. Крутсшх.- М.: ИНФРА, 1998.-- С.304.
3. Головко С. Конституція України в системієвропейського конституціоналізму // Право України. — 2006. — №8. – с. 15-17
4. Государственное право Германии: В 2-хтомах.- Т. 1.- М., 1994.- С. 65.
5. Заєць. П.А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К.:Парламентське вид-во, 1999. — 248 с.
6. Коментар до Конституції України:Науково-популярне видання.- К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України,1996.- С. 44.
7. Конституційнеправо України / За редакцією В.Ф. Погорілка, Ю.М.Тодики. — К., 1999. — С. 21.
8. Конституційне право України / Заредакцією Ю.М. Тодики і В.С.Журавського. — К., 2002. — С. 26.
9. Конституційне право України: Підручник для студентіввищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичнихнаук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професораВ. С. Журавського.- С. 187.
10. КравченкоВ.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.- Вид.4-те, випрвл. Тадоповн.- К.: Атіка,2007.-568 с.
11. МихалеваН. А. Конституционпоеправо зарубежньїх стран СНГ: Учебное пособие.-М.: Юрисгь, 1998.-С. 140.
12. Правові проблемисуверенітету і незалежності України // П.У.,-1992-№10, С. 10-22.
13. ТодыкаЮ.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. —X., 1998. — С. 118—120;