Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

План
 
Вступ
Розділ 1. Загальнахарактеристика договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальноївласності
1.1 Поняття та сутністьдоговорів на розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності
1.2 Класифікаціядоговорів на розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності
Розділ 2. Правове регулювання договорів на розпорядження майновимиправами інтелектуальної власності
2.1 Поняття таелементи ліцензійного договору
2.2 Укладення таприпинення ліцензійного договору
2.3 Договір простворення за замовленням і використання об’єкта праваінтелектуальної власності
2.4 Договір пропередання виключних майнових прав інтелектуальної власності
2.5 Інші договорищодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності
Розділ 3.Відповідальність за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні
3.1 Сутність тавиди відповідальності за порушення майнових правінтелектуальної власності в Україні
3.2 Судовий захистмайнових прав інтелектуальної власності в Україні
Висновки
Високристані джерела
Судові рішення
 
Вступ
Відносини,які виникають у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальноївласності, відіграють важливу роль у процесі становлення та розвитку ринковоїекономіки в Україні. Однак у результаті неузгодженості між нормами основнихавторсько-правових нормативних актів на практиці нерідко виникають проблеми приукладенні авторських договорів та при захисті авторських прав. Для того щобнорми чинних законодавчих актів діяли як злагоджений механізм, вони повиннівідповідати основним засадам права інтелектуальної власності. Одним із основнихпринципів права інтелектуальної власності є визнання виключного характеру всіхавторських прав — як особистих, так і майнових.
З посиленням ролірезультатів інтелектуальної, творчої діяльності в економічному та культурномурозвитку України особливої актуальності набувають питання правового регулюваннявідносин у сфері інтелектуальної власності. Угодою про партнерство таспівробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їхдержавами-членами від 14.06.1994 р.[1], ратифікованої 10.11.1994року (набула чинності 01.03.1998р.) передбачається подальше удосконаленнязахисту прав на інтелектуальну власність для того, щоб до кінця п'ятого рокупісля набуття чинності Угодою забезпечити рівень захисту, аналогічний доіснуючого в Співтоваристві, включаючи ефективні засоби забезпечення дотриманнятаких прав (ст. 50)… У свою чергу, Закон України «Про Загальнодержавнупрограму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»[2]від 18.03.2004 р. як один із пріоритетних напрямів установлює адаптаціюзаконодавства України в сфері інтелектуальної власності до стандартівЄвропейського Союзу
Необхідністьтеоретико-правового аналізу правового регулювання передання (відчуження)виключних майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності (далі — ОПІВ) зумовлена рядом завдань, серед яких необхідність удосконалення правовоїсистеми охорони прав на ОПІВ та адаптації національного законодавства у сферіохорони прав на ОПІВ до стандартів Європейського Союзу. Ці завдання набуваютьособливого змісту зважаючи на те, що Цивільний кодекс України (далі — ЦКУкраїни) від 16.01.2003 р. № 435-1V, розмежувавшиправове регулювання права власності та права інтелектуальної власності таприсвятивши праву інтелектуальної власності окрему Четверту книгу, наголосив наспецифічному правовому регулюванні відносин права інтелектуальної власності,яке істотно відрізняється від права власності.
Необхідністьаналізу зазначеного питання саме у теоретико-правовому аспекті зумовлена й тим,що серед українських учених-юристів також немає одностайності з приводурозуміння права інтелектуальної власності. Так, одні українські науковцірозглядають права на результати інтелектуальної діяльності як право власності,а інші вважають, що термін «інтелектуальна власність» є не більш як логічнаабстракція стосовно сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної і,передусім, творчої діяльності, а також прирівняні до них за правовим режимомзасобів індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг.
Оскількинайпоширенішою правовою формою залучення в економічний оборот об'єктів праваінтелектуальної власності є договір, особливого значення в сучасних умовахнабувають проблеми правового регулювання договірних відносин у сферіінтелектуальної власності.
Метою дипломної роботи є аналізправового регулювання договорів на розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності. Для досягнення мети проаналізовані будуть: поняттята сутність договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальноївласності; класифікація договорів на розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності; поняття та елементи ліцензійного договору; укладеннята припинення ліцензійного договору; договір про створення за замовленням івикористання об’єкта права інтелектуальної власності; договір про переданнявиключних майнових прав інтелектуальної власності; інші договори щодорозпорядження майновими правами інтелектуальної власності; сутність та видивідповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності вУкраїні; судовий захист майнових прав інтелектуальної власності в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільнівідносини з приводу реалізації особами прав інтелектуальної власності вУкраїні.
Предметом дипломної роботи є правоверегулювання порядку та особливостей розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності.
Джерелами даного дослідження є чиннезаконодавство, яке регламентує порядок та особливості розпорядження майновимиправами інтелектуальної власності, а також монографічні дослідження науковцівіз зазначеної проблематики.
Протягом останніхп’ятдесяти років у Радянському Союзі, зокрема в УРСР, здійснювались окремінаукові дослідження різних майнових прав інтелектуальної власності. Правничійгромадськості відомі ґрунтовні наукові праці В.А. Кабатова, Є.Л. Вакмана таІ.А. Грінгольца, У.К. Іхсанова. Крім того, проблеми розпорядження майновимиправами інтелектуальної власності частково висвітлювались в роботах такихвітчизняних та зарубіжних фахівців, як: Б.С. Антімонов, І.А. Бадиця, М.Й. Бару,Ю.Л. Бошицький, Л.М. Вишневецький, В. Вілле, Е.П. Гаврилов, Л.І. Глухівський,М.В. Гордон, І.І. Дахно, В.С. Дроб’язко, Р. Дюма, В.О. Жаров, В.Я. Іонас, О.С.Іоффе, Є.У. Іхсанов, В.О. Калятін, Ю.М. Капіца, М.Я. Кирилова, Н.Л. Клик, В.М.Корецький, Н.В. Макагонова, Ю.Г. Матвєєв, О.М. Мельник, В.Л. Мусіяка, М.І.Нікітіна, Н.К. Оконська, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, Д.М. Притика, З.В.Ромовська, М.В. Савельєва, О.Д. Святоцький, О.П. Сергєєв, В.І. Серебровський,І.В. Спасибо-Фатєєва, І.Г. Табашніков, Ю.П. Табуцадзе, Л.П. Тимофієнко, В.І.Торкатюк, К.А. Флейшиц, І.Я. Хейфец, С.А. Чернишова, В.Л. Чертков, Р.Б. Шишка,О.О. Штефан та інші.
Методологічну основу дослідження складає загальнонауковийматеріалістично-діалектичний метод. У процесі дослідження також широковикористовувались історико-правовий, формально-логічний, порівняльно-правовий,структурно-функціональний, а також ряд інших загальнонаукових і спеціальнихнаукових методів.
Структурадослідженняобумовлюється його метою та завданнями. Дипломна робота складається з вступу,трьох взаємопов’язаних розділів (що включають підпункти), висновків, спискувикористаних джерел.
Наприкінці роботибудуть підведені узагальнюючі підсумки проведеного дослідження.
Розділ1. Загальна характеристика договорів на розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності 1.1 Поняття та сутність договорів нарозпорядження майновими правами інтелектуальної власності
Зацивільним законодавством Союзу РСР розглядувані договори в системі договірнихзобов'язань окремо не виділялись. Певні положення щодо авторських договорівмістилися в розділі IV «Авторське право» Цивільногокодексу Української РСР 1963 р. (статті 500-513). У розділі VI «Винахідницьке право» (ст. 519)закріплювалось право володільця патенту видати дозвіл (ліцензію) навикористання його винаходу або повністю переуступити патент, щоопосередковувалось відповідним договором. Іншими словами, законодавство СоюзуРСР регулювало договірні відносини у сфері авторського і винахідницького праване в розділі, присвяченому зобов'язальному праву, а в розділах, в якихзакріплювались абсолютні права на твори та винаходи[3].
Такапозиція законодавця призвела до неоднозначного трактування природи авторськихдоговорів. Зокрема, О. Садіков висловив думку про те, що за авторськимдоговором виникають особливі відносні правовідносини, на які не поширюютьсянорми зобов'язального права[4]. І хоча ця точка зору недістала підтримки в літературі, все ж проблема можливості застосуваннязагальних положень зобов'язального права до відносин за авторським договоромзалишалась відкритою. Як варіант її вирішення пропонувалося внести до загальноїчастини зобов'язального права спеціальну норму, яка б передбачала можливістьзастосування загальних норм зобов'язального права до авторських договорів, абовідсилання до зобов'язального права в нормах про авторські договори[5].
Середсучасних авторів багато уваги проблемам систематизації законодавства проінтелектуальну власність приділив В. Дозорцев, на думку якого, категоріявиключних прав покликана обслуговувати, перш за все, засновані на ній договори- про відчуження прав та ліцензійні. Виключні права та засновані на нихдоговори навіть неможливо зрозуміти одне без другого, вони пов'язані нерозривно[6].Таким чином, В. Дозорцев, по суті, виступив прихильником законодавчогорегулювання виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності в комплексі іздоговірними відносинами, що виникають щодо них.
Протеу ЦК України від 16.01.2003 р. був сприйнятий інший варіант розв'язання даноїпроблеми — врегулювання договірних відносин щодо об'єктів права інтелектуальноївласності в рамках зобов'язального права. Так, важливою новелою чинного ЦКУкраїни є виділення в окрему главу 75 положень про договори щодо розпоряджаннямайновими правами інтелектуальної власності. При такому підході відносини щодоналежності прав на об'єкти інтелектуальної власності (абсолютні відносини)регулюються положеннями книги 4 „Право інтелектуальної власності”, а договірнізобов'язання щодо цих об'єктів — положеннями Книги 5 «Зобов'язальне право». Іне виникає жодних сумнівів щодо застосування до договірних відносин у сферіінтелектуальної власності загальних положень зобов'язального права[7].
Закріпленняположень про договори щодо об'єктів інтелектуальної власності у структурізобов'язального права вимагає вирішення питання про місце цих договорів усистемі договірних зобов'язань. Сформувалося два основних підходи:
1)договорищодо об'єктів інтелектуальної власності не виділяються в самостійну групуцивільно-правових договорів;
2)всистемі договірних зобов'язань цим договорам відводиться самостійне місце.
Першийпідхід домінуваву цивілістичній літературі радянського періоду і зберігає свої позиції всучасних роботах багатьох російських авторів: М. Брагінського та В.Вітрянського[8], Ю. Романця[9]та інших. У ЦК України Російської Федерації серед видів договірних зобов'язаньокремо виділено лише договір комерційної концесії.
Згідноз другим підходом, договори у сфері інтелектуальної власності становлятьвідносно самостійну групу цивільно-правових договорів. У Російській Федераціїця точка зору представлена, зокрема, в роботах Є. Суханова[10],В. Бєлова[11].
Унашій державі відведення договорам у сфері інтелектуальної власностісамостійного місця пропонувалося ще до прийняття ЦК України. Так, звертаючисьдо питання про систему договірних зобов'язань, В. Луць виділив в окрему групудоговори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійнідоговори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо)[12].
Власне,даний підхід було втілено у ЦК України при побудові системи окремих видівзобов'язань: у розділі III книги 5 є дві глави, в яких закріплено положення про договори, пов'язаніз об'єктами права інтелектуальної власності, — глава 75 «Розпоряджаннямайновими правами інтелектуальної власності» та глава 76 «Комерційна концесія».Таким чином, цивільне законодавство України визначило самостійне місцедоговорів у сфері інтелектуальної власності в системі договірних зобов'язань.Даний підхід видається правильним з таких міркувань.
Насамперед,він враховує специфіку об'єктів права інтелектуальної власності як самостійноговиду об'єктів цивільних прав (статті 177, 199 ЦК України). Оскільки ЦК Українине була сприйнята проприєтарна теорія прав інтелектуальної власності, у ньомуцілком обґрунтовано виділено два самостійні інститути: право власності,об'єктами якого є речі, тобто матеріальні об'єкти (книга 3) та правоінтелектуальної власності, об'єкти якого — нематеріальні за своєю природоюрезультати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти праваінтелектуальної власності (книга 4).
Слідзазначити, що об’єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій аборобіт (ст. 177 ЦК України). Важливим є розмежування робіт як процесу ібезпосереднього результату робіт чи дій. Іноді дослідники ототожнюють послуги ірезультати дій (робіт), зазначаючи, що послуга – це дія, внаслідок якої створюєтьсяматеріальний предмет. Насправді, результат є самостійним об’єктом цивільнихправовідносин. Це має місце в тих випадках, коли кредитора цікавить самекінцевий результат (матеріального чи нематеріального характеру). Подібнерозмежування дій (послуг) і результатів дій знайшло відображення і в перелікуоб’єктів цивільних прав, запропонованому в ст. 177 ЦК України.
Удоговорах може йтися також про комплексний предмет, який стосується і речей, ідій. Наприклад, при укладенні договору найму квартири, – об’єктомправовідношення є житло (річ). Але в процесі користування житлом наймачевінадаються різні послуги (наприклад, ремонт жилого приміщення). В цьому випадкуоб’єктом відповідних правовідносин необхідно визнавати також дії (послуги),здійснення яких наймач може вимагати від наймодавця[13].
Існуєнизка нормативних джерел, які регламентують суспільні відносини щодо праввласності, використання і розпорядження результатами інтелектуальної, творчоїдіяльності. Серед них Конституція України, ЦК України, «Про охорону прав навинаходи і корисні моделі»[14], «Про охорону прав напромислові зразки»[15], а також міжнародніакти, ратифіковані ВРУ (Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальноївласності, Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886року тощо) та інші.
До об’єктівцивільних прав належать результати інтелектуальної, творчої діяльності та іншіоб’єкти права інтелектуальної власності (ст. 199 ЦК України). Зокрема,продуктами такої діяльності є винаходи, промислові зразки, твори науки,літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а такожспособу відтворення. Результати творчої діяльності людського розуму оточуютьнас і на роботі, і в повсякденному житті[16].
Безумовно,кожному з нас доводилося мати справу з творами літератури. Даний об’єктінтелектуальних прав поряд з іншими підпадає під правову охорону і є складнимпоняттям, що охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким биспособом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та іншіписьмові твори; лекції звернення, проповіді та інші подібного роду твори;драматичні й музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми; музичнітвори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюютьсятвори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису,архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до якихприрівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твориприкладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичнітвори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наук. Згаданийперелік міститься в ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних іхудожніх творів 1886 року. Як бачимо з вищенаведеного прикладу, розкриттязмісту окремо взятого поняття не вичерпується описом одного об’єкта, апередбачає відображення цілого комплексу відповідних об’єктів[17].
В ЦКУкраїни результати інтелектуальної, творчої діяльності розглядаються як виднематеріальних благ (глава 15 ЦК України «Нематеріальні блага»). Однак правоваприрода цього виду об’єктів цивільних прав є доволі складною, про що свідчитьпозначення їх як інтелектуальної власності, а також вміщення книги четвертої ЦКУкраїни «Право інтелектуальної власності». У зв’язку з цим більш правильноювидається оцінка результатів інтелектуальної, творчої діяльності яккомплексного за своїм характером об’єкта, який включає як немайнові, так імайнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право наавторський гонорар тощо). ЦК України у ст. 418 дає визначення поняття праваінтелектуальної власності.
Правоінтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певнихоб’єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншимизаконами[18].
Майновіправа інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі наумовах, визначених у ліцензійному договорі. Майнові права інтелектуальноївласності мають певний строк дії, але можуть припинятися і достроково.
Результатиінтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальноївласності створюють цивільні права та обов’язки, але для того, щоб цірезультати визнавалися об’єктами цивільних прав, потрібно їх втілення воб’єктивну форму, необхідну для їх сприйняття іншими людьми. Наприклад, картинаможе бути відображена у полотні, винахід – у схемах. Не можна ототожнюватирезультати інтелектуальної, творчої діяльності та речі, в яких вони втіленіматеріально, як об’єкти цивільних прав. Наприклад, право власності на картинупереходить до покупця, у той час як авторське право зберігається за художником,малярем, що створив цю картину.
Вартотакож звернути увагу на особливості легітимації як об’єктів цивільних праврезультатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема, твори літератури, наукиі мистецтва стають об’єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи,промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції – з моменту кваліфікації їх якрезультатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповіднимикомпетентними органами[19].
Щеоднією особливістю результатів творчої діяльності є те, що для багатьох із нихобов’язковою умовою є наявність творчого рівня та новизни.
Будь-якийновий вид продукції або послуг є втіленням конкретної ідеї чи концепції із’являється на ринку тільки після цілого ряду доробок, вдосконалень іперетворень, спрямованих на поліпшення його споживчих якостей іконкурентоспроможності. Правовий захист цих удосконалень і перетворень можливийсаме завдяки засобам охорони прав інтелектуальної власності[20].
Стаття420 ЦК України дає перелік об’єктів права інтелектуальної власності,яким в Україні надано правову охорону:
· літературніта художні твори;
· комп’ютерніпрограми;
· компіляціїданих (бази даних);
· виконання;
· фонограми,відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
· науковівідкриття;
· винаходи,корисні моделі, промислові зразки;
· компонування(топографії) інтегральних мікросхем;
· раціоналізаторськіпропозиції;
· сортирослин, породи тварин;
· комерційні(фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг),
· географічнізазначення;
· комерційнітаємниці.
Згідно п. 14Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року „Просудову практику у справах про спадкування”[21] майнові праваінтелектуальної власності, чинні на час відкриття спадщини (право на отриманнявинагороди за використання твору, право на відтворення, опублікування ірозповсюдження авторських творів, право на оформлення винаходу, корисної моделітощо) входять до складу спадщини.
Переліквидів договорів, на підставі яких здійснюється розпоряджання майновими правамиінтелектуальної власності, закріплено у ст. 1107 ЦК України.
Розглядаючипитання розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, зокремаправового регулювання передання виключних майнових прав на ОПІВ, особливу увагунеобхідно зосередити на понятті «виключні майнові права».
Слідзазначити, що сучасна теорія авторського права знов оперує таким терміном, як«виключні авторські права». При цьому він застосовується в тому розумінні, що йв дореволюційних наукових працях. Отже, виключний характер суб'єктивногоавторського права полягає в тому, що лише сам володілець авторського права (абоіншого права інтелектуальної власності) може вирішувати питання про реалізаціюавторських правомочностей, в першу чергу тих, що стосуються використання твору[22].В цьому розумінні не викликає сумнівів, що усі авторські права євиключними.
Однакце питання не виглядає однозначно з огляду на чинне законодавство. Проблемаполягає у тому, що в новому Цивільному кодексі України (далі — ЦК України)поняття «виключне право» має свій власний зміст, який не збігається іззагальновизнаним. Згідно з пунктами 2, З ч. 1 ст. 424 ЦК України термін«виключне право» застосовується лише до двох правомочностей суб'єкта праваінтелектуальної власності, а саме — права дозволяти використання об'єкта праваінтелектуальної власності, та права перешкоджати такому використанню[23].
Узв'язку з цим виникає питання щодо сутності третьої правомочності, а саме —права на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Чи можнавіднести до виключних прав усі суб'єктивні права інтелектуальної власності,передбачені чинним цивільним законодавством України, у тому числі й право навикористання об'єкта? Для відповіді необхідно провести ретельний аналіз нормчинного законодавства.
Вчастині 1 ст. 424 ЦК України міститься перелік, відповідно до якого можна розрізнити два видимайнових прав інтелектуальної власності — виключні та невиключні майнові права.
Відповіднодо ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:
· право навикористання ОПІВ;
· виключнеправо дозволяти використання ОПІВ;
· виключнеправо перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі заборонятитаке використання;
іншімайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом
Отже,щодо прав дозволяти та перешкоджати, в тому числі забороняти неправомірневикористання твору, наявна пряма вказівка на виключність цих майнових прав. Усвою чергу, право на використання об'єкта права інтелектуальної власностізаконодавець не відносить до виключних прав інтелектуальної власності.
Необхіднозазначити, що цивільне законодавство Росії також не в усіх випадках наголошуєна виключності авторських прав відповідних суб'єктів авторського права, проте втеорії російські науковці завжди відносять всі суб'єктивні авторські права довиключних[24]. З цього приводуА. П. Сергєєв зазначає, що всі суб'єктивні авторські права в силу своєї природиє виключними. Ознака виключності іманентна будь-якому суб'єктивному авторськомуправу виражає одну з головних рис, які йому притаманні, а саме — належністьданого права лише його володільцю та нікому іншому. З цією позицією не можна непогодитись, оскільки до віднесення тих чи інших суб'єктивних прав до виключнихнеобхідно підходити з урахуванням головної ознаки виключних прав та сутностіавторського права взагалі. Так, якщо взяти за основу те, що основною ознакоюсуб'єктивних авторських прав є їх первісна належність лише правоволодільцю, невикликає сумнівів, що право на використання об'єкта права інтелектуальноївласності є таким само виключним, як і право дозволяти використання цьогооб'єкта іншій особі.
Власникумайнових прав на ОПІВ належать, зокрема, два виключних майнових права, а саме:виключне право дозволяти використання ОПІВ (видавати ліцензії) та виключнеправо перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі заборонятитаке використання[25].
Неможна не погодитися з Г. Шершеневичем, який виділяє категорію виключних прав,зазначаючи, що мета юридичного захисту для цієї групи прав полягає у наданні«відомим особам виключної можливості здійснення відомих дій із забороною всіміншим можливості наслідування… Ці права слід було б назвати виключними»[26].
Надумку В. Дозорцева, основою правового забезпечення ринкового механізмутрадиційно є право власності, пристосоване до обмежених у просторі речей, узміст якого входять право володіння, користування та розпорядження. Длянематеріальних речей, необмежених у просторі, цей механізм не підходить. Так,володіння як фізичного панування над річчю тут взагалі немає і не може бути,оскільки немає самої речі. Існують лише доступність і відомість, які в силунеобмеженості об'єкта в просторі можуть одночасно мати необмежене коло осіб.Немає та не може бути правомочності користування, передумовою якої є володіння.
Єінша правомочність — використання, що відрізняється не тільки найменуванням. Засвоїми натуральними властивостями нематеріальний об'єкт може бути використаний одночаснонеобмеженим колом осіб.
Третяправомочність — розпорядження має інший зміст: правоволоділець може не тількипередати своє право іншій особі, а й надати право на використання, залишившийого за собою як за правоволодільцем. Більше того, він може надати аналогічніправа досить широкому колу осіб[27].
Слушноює також думка В. Остапчук, яка зазначає, що виключність (майнових прав) слідрозуміти не як належність права лише одній особі, а як закріплення прав заособами, визначеними законом[28].
Викладенедозволяє зробити висновок, що виключні права на ОПІВ — це цілком самостійнаправова категорія, яка за рядом специфічних ознак відрізняється від прававласності, але у той самий час відображає панування особи над належним їй ОПІВу формі закріплених законом за особою (власником патенту чи свідоцтва)виключних майнових прав: дозволяти використання ОПІВ та перешкоджатинеправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання.Іншими словами, відносини передання виключних майнових прав на ОПІВ вимагаютьособливого правового регулювання, визначеного законом.
Доречнозазначити, що норма про розширення предметів традиційних цивільно-правовихдоговорів майновими правами не є нововведенням законодавця України. Аналогічніза змістом положення щодо договору купівлі-продажу містяться, зокрема, у ч. 4ст. 454 Цивільного кодексу Російської Федерації.
Уцивілістичній літературі та й в законодавстві досить часто вживається вираз«передача майнових прав» щодо договорів у сфері інтелектуальної власності. Цепослугувало підставою пропозиції традиційно назвати главу «Передача майновихправ на об'єкти права інтелектуальної власності»[29].Видається такий підхід не зовсім виваженим. Справа в тому, що, як було показановище, укладення зазначених договорів зовсім не обов'язково тягне за собоюпозбавлення права застосування об'єкта власника майнових прав, що характерносаме для терміна «передача». Тому більш доречно буде залишити його використаннялише стосовно одного з різновидів — договору про передання виключних майнових правінтелектуальної власності.
Враховуючинаведене вище і невичерпний перелік зазначених договорів, доречніше, вважаю,було поєднати глави 75 і 76 ЦК України та назвати «Договори в сферіінтелектуальної власності».
Суб'єктами правовідносин, які виникають стосовно результатів творчої діяльності,можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки мова йде про наділенняіншої особи правами стосовно об'єкта права інтелектуальної власності, то однієюз сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на результат творчоїдіяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їхправонаступники[30]. Оскільки автором чивинахідником може бути неповнолітня особа, то законодавець надав можливістьфізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійноздійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, щоохороняються законом (ч. 1 ст. 32 ЦК України).
Укладаючизазначені правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак єпевні обмеження у випадку специфіки об'єкта. Закон містить суттєві обмеженнящодо використання об'єктів інтелектуальної власності, визнаних в установленомупорядку секретними. Такі обмеження стосуються лише об'єктів промисловоївласності. За наявності відповідних умов твір науки можна було б вустановленому порядку визнати секретним, але Закон України «Про авторське правоі суміжні права" не містить такої норми. Між тим, на думку деяких вчених, вонане була б зайвою, адже є закриті літературні фонди[31].
Об'єктиінтелектуальної власності визнаються секретними, якщо містять інформацію, вустановленому порядку віднесену до державної таємниці. Порядок визнання того читого об'єкта секретним визначає Закон України „Про державну таємницю» від 21січня 1994 р., нову редакцію якого прийнято 21 вересня 1999 р[32].
Зацим Законом державна таємниця (далі також — секретна інформація) — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сферіоборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки таохорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеціУкраїни та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державноютаємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону).
Віднесенняінформації до державної таємниці — процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішенняпро віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державноїтаємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування тавизначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цихвідомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлятьдержавну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього (ст. 1Закону).
Так,стосовно секретного винаходу чи секретної корисної моделі можна видати ліцензіючи передати майнові права тільки за погодженням із Державним експертом з питаньтаємниць (пп. 6, 7 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і кориснімоделі»).
Наступнимпринциповим положенням договорів на використання об’єктів інтелектуальноївласності є їх платний характер. Право розпоряджатися об'єктом має йоговласник, тому він може надати дозвіл і на безоплатне використання. Це правовласника об'єкта. Проте здебільшого договори на використання інтелектуальноївласності є платними, взаємними, двосторонніми. Плата за використання можездійснюватися у будь-яких правових формах. Розмір винагороди, порядок їїобчислення, строки виплати визначаються угодою сторін. Це є принципово новеположення чинного законодавства України про інтелектуальну власність. Аджезаконодавством, що було чинним раніше, розмір винагороди, порядок обчислення,строки виплати та решта питань щодо винагороди виключно регламентувалисянормативними актами. Будь-яка свобода дій у цьому питання не допускалася. Цезагальне правило стосувалося як авторського, так і патентного права. Чиннезаконодавство України вирішення цих питань віддало на розсуд сторін договору[33].
Договорищодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинні бутиукладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовнонедотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановленіспеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодорозпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір єнікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).
Яквиняток, законом можуть бути встановлені випадки, коли зазначений договір можеукладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 Закону України «Проавторське право і суміжні права»[34] в усній формі можеукладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичнихвиданнях (газетах, журналах тощо).
Так у справі №2-4760/06Оболонського суду м. Києва у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ " Телерадіокомпанія «Киевские ведомости» — Телерадіоефір" про захиставторських прав та відшкодування моральної шкоди, Позивач ОСОБА_1 звернувся зпозовом до відповідача ТОВ " Телерадіокомпанія«Киевские ведомости»- Телерадіоефір"про захист авторських прав та відшкодування моральної шкоди, зазначившинаступне.
Позивачу належить авторське право на створені ним пісні«Циганочка» та «Тумани Петра», на які Державнимдепартаментом інтелектуальної власності видане свідоцтво про реєстраціюавторського права на твір за НОМЕР_1.
Восени 2004року позивачпередав програмному директору відповідача Євгену Жигуну свій твір пісню«Тумани Петра» та була досягнута домовленість про подальше погодженнячасу трансляції твору в прямому ефірі, буде укладено договір на публічневикористання твору та погоджено винагороду за використання твору.
24 грудня 2004 року позивач почув свій твіру прямому ефірі на радіостанції 106 FM ( радіо «Шансон»), але його ніхто не сповіщавпро публічне використання твору, та не укладав угоди на його використання.
Відповідно до довідки ТОВ «Моніторинг України» від 12 травня 2005 року було підтверджено факт транслювання твору позивача впроміжок часу з 16 до 17 години 24 грудня 2004року. Позивачвважає, що відповідач порушив авторські права та просив винести рішення, якимстягнути на користь позивача 10 мінімальних заробітних плат в порядкувідшкодування матеріальних збитків та 6000 грн. в порядку відшкодуванняморальної шкоди.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідившиматеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню,виходячи з наступного.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є автором пісні «ТуманиПетра», що підтверджується даними Свідоцтва про реєстрацію авторського правана твір НОМЕР_1 від 26 січня 2005 року та не оспорюється відповідачем ( а.с. 4).
Відповідно до ст. 433 ч. 1 ЦК України та ст. 8 ч.1 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права» визначено, що музичнітвори ( з текстом і без тексту ) є об'єктами авторського права.
Відповідно до ст. 435 ч. 1 ЦК України та ст. 11 ч.1Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, щопервинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
Виключне право на використання твору належить автору, щовстановлено ст. 440, 441ЦК України таст. 15 Закону України «Проавторське право і суміжні права».
Відповідно до ст. 433 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора.
Судом також встановлено, що 24 грудня 2004рокувідповідачем було використано твір позивача пісню «Тумани Петра»шляхом відтворення в ефірі на радіостанції 106 FM, що підтверджується даними довідкивід 12 травня 2005 року ТОВ «Моніторінг телебачення України» ( а.с.5) та підтверджено в судовому засіданні даними пояснень позивача і неоспорюється відповідачем.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідачапояснила, що між сторонами було укладено усний договір про пробне, одноразове,безкоштовне розміщення в грудні 2004 року пісні позивача «Тумани Петра».
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, якийє програмним директором, пояснив, що в грудні 2004 року відбулась зустріч ізпозивачем, та була досягнута домовленість про одноразову безкоштовну трансляціюпісні позивача, який в свою чергу опублікує рекламну статтю стосовновідповідача в засобах масової інформації.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 в судовому засіданніпояснив, що з позивачем познайомився в 2003 року та на той час підтримував дружні стосунки. Взимку 2004 року разом ізОСОБА_1 відвідував офіс відповідача, де відбулась зустріч із Жигуном Є.В.Свідок представився продюсером, хоча документів на це не мав. Була досягнутадомовленість про трансляцію пісень позивача, який в свою чергу буде здійснюватирекламу відповідача в засобах масовою інформації.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що був такожприсутній при зустрічі позивача з програмним директором ОСОБА_2, була досягнутадомовленість про одноразову трансляцію пісні позивача, який в свою чергуопублікує рекламну статтю стосовно відповідача в засобах масової інформації,стосовно домовленостей про оплату свідку не відомо
Разом з тим, як пояснив в судовому засіданні позивач, він ненадавав згоду на безкоштовне використання його твору, без повідомлення про частрансляції, крім того, зазначив, що при використанні твору його ім’я, якавтора, зазначено не було.
Відповідно до ст. 33 Закону України '«Про авторське право і суміжні права» договорипро передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. Договірпро передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо міжсторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов ( строку дії договору,способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право,розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо якихза вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).
Вказані вимоги містить також ст. 15 Закону України «Про авторськеправо та суміжні права».
З огляду на наведене, враховуючи вимоги закону прообов'язкову письмову форму договору щодо використання твору та розпорядженнямайновими правами інтелектуальної власності, суд доходить висновку, що доводипредставника відповідача про укладення такого договору в усній формі не можутьбути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, та вважає, щовикористання твору без письмового договору є порушенням авторських правпозивача[35].
Законодавствоне передбачає обов'язкової державної реєстрації договорів щодо розпоряджаннямайновими правами інтелектуальної власності. Однак на вимогу будь-якої сторониліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійнийдоговір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових правінтелектуальної власності можуть бути зареєстровані у порядку, встановленомузаконом. Так, сторона договору має право на офіційне загальнодоступнеінформування інших осіб про укладення зазначених договорів. Таке інформування здійснюєтьсяшляхом публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомостей вобсязі та порядку, встановлених Державним департаментом інтелектуальноївласності, з одночасним внесенням їх до відповідного Державного реєстру[36].
Оскількидержавна реєстрація зазначених договорів є факультативною, то її відсутність невпливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та іншихправ на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на праволіцензіата на звернення до суду за захистом свого права (ч. 1 ст. 1114 ЦКУкраїни).
Винятокіз цього загального правила стосується договору про передання виключнихмайнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловийзразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чипороду тварин. У цьому випадку договір є чинним лише з моменту його державноїреєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності України. Такийвисновок випливає з ч. 2 ст. 1114 ЦК України, згідно з якою факт переданнявиключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК Україниабо іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державнійреєстрації[37].
Такийпідхід є цілком виправданим. Зазначене пояснюється тим, що оскільки усіохоронні документи підлягають обов'язковому внесенню до відповідного Державногореєстру, то зміна правовласника повинна знайти у ньому відображення. Лише притакому підході зберігається цінність реєстрів, звернувшись до яких можнадостовірно встановити особу, що має право інтелектуальної власності на певнийоб'єкт. Як другорядну мету реєстрації зазначеного договору можна розглядатизапобігання можливим зловживанням власника майнових прав у формі багаторазовоїпередачі прав на один і той же запатентований об'єкт[38].Оскільки авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, то неіснує необхідності реєстрації договорів стосовно цих об'єктів (ст. 11 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права»). Таким чином, договір пропередання виключних майнових прав інтелектуальної власності стосовнозапатентованих об'єктів підлягає обов'язковій державній реєстрації, а стосовнооб'єктів авторського права вона є факультативною.
Зурахуванням того, що договір – це правочин двох або більше осіб, спрямований навиникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними, при цьому обов’язковимє волевиявлення усіх сторін, що укладають договір, можливо дати наступневизначення: договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальноївласності – це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованихна набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальноївласності.
 
1.2 Класифікація договорів на розпорядженнямайновими правами інтелектуальної власності
Стаття1107 ЦК України наводить перелік видів договорів розпоряджання майновимиправами інтелектуальної власності:
1)ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2)ліцензійний договір;
3)договір про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності;
4)договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5)інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Розглянемосутність кожного з цих видів.
Згідност. 1108 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використанняоб’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі(ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цьогооб’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта праваінтелектуальної власності).
Заліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні(ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності(ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимогцього Кодексу та іншого закону (ст. 1109 ЦК України).
Задоговором про створення за замовленням і використання об’єкта праваінтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художниктощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповіднодо вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ст. 1112 ЦК України).
Задоговором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності однасторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частковоабо у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договоромумовах (ст. 1113ЦК України).
Невичерпнийперелік правочинів пояснюється неможливістю врегулювати все різнобарв'ядоговірних відносин у сфері інтелектуальної власності.
Усвою чергу, до предметів договорів купівлі-продажу, дарування та найму (оренди)ЦК України відносить майнові права. Відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК України«предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договорукупівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення прокупівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав».Частина 2 ст. 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права,якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.Відповідно до ч. 2 ст. 760 ЦК України предметом договору найму можуть бутимайнові права.
Узв'язку з наведеними новелами в законодавстві України існує потреба з'ясувати,чи всі майнові права можуть бути предметом договорів купівлі-продажу, даруваннята найму (оренди).
Такуспробу, зокрема, здійснили Р. О. Стефанчук та М. О. Стефанчук стосовно предметадоговору купівлі-продажу. Вони вважають, що майнові права можуть бути поділеніна речові, виключні (права інтелектуальної власності), корпоративні,зобов'язальні. Враховуючи, що речові права тісно пов'язані з конкретною річчю,а корпоративні — з відповідним цінним папером чи певною річчю, можнастверджувати, що такі права взагалі не можуть розглядатися як предметкупівлі-продажу, оскільки вони переходять у зв'язку з переходом вказанихоб'єктів. Тому справедливо вести мову лише щодо можливості розглядати в якостіпредмета договору купівлі-продажу тільки зобов'язальні та виключні права[39].
Такапозиція підтримується й іншими авторами. Деякі науковці, з огляду на те, щосфера застосування договорів купівлі-продажу майнових прав є досить вузькою,вважають, що на практиці вона пов'язана з біржовими правочинами тавідступленням виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності[40].
Аналогічнаситуація існує стосовно договору дарування майнових прав. Так, на думку А. Р.Домбругової, предметом договору дарування можуть бути права інтелектуальноївласності[41].
Оскількизобов'язальні права не є предметом цієї роботи, то залишимо їх для подальшихдосліджень, а от щодо виключних прав (права інтелектуальної власності), якіпропонують розглядати як предмет купівлі-продажу чи дарування, то, на нашпогляд, є очевидним виключення їх з предмета договору купівлі-продажу. Передачавиключних прав на об'єкти інтелектуальної власності регулюється спеціальнимзаконодавством України: законами «Про авторське право і суміжні права», «Проохорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки длятоварів і послуг» тощо[42]. Однак доречно зробитиуточнення, що, крім зазначених норм, главами 75 та 76 ЦК України спеціальнопередбачені договірні конструкції у сфері інтелектуальної власності.
Правоінтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальноївласності та (або) майнові права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 418 ЦКУкраїни). Лише майнові права можуть бути передані іншим особам.
Відповіднодо ч. 1 ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1)право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключнеправо дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3)виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта праваінтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) іншімайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Якщоособа хоче передати іншій особі майнові права на об'єкт права інтелектуальноївласності, то для цього не треба укладати договір купівлі-продажу чи дарування,оскільки існує спеціальна договірна конструкція, передбачена ЦК України. Однакна практиці трапляються випадки укладення договору купівлі-продажу торговельноїмарки чи договору дарування винаходу тощо. Зазначене є неприпустимим. Оскількизаконодавство передбачає самостійні конструкції договорів у сферіінтелектуальної власності — зі встановленням спеціальних вимог до кожного зних, то в даних випадках повинен був укладений договір про передання виключнихмайнових прав інтелектуальної власності на винахід чи торговельну маркувідповідно.
Згідно з ч. 1 ст.1113 ЦК України за договором про передання виключних майнових правінтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові прана)передає другій стороні частково або у повному обсязі ці права відповідно дозакону та на визначених договором умовах.
Доречнопідкреслити, що у сфері інтелектуальної власності договори не поділяються насамостійні види залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторонивчинити певну дію зустрічний обов'язок іншої сторони щодо надання матеріальногоабо іншого блага. Тобто, якщо, наприклад, договір купівлі-продажу є оплатним, адарування — безоплатним, то договір про передання виключних майнових правінтелектуальної власності може бути як оплатним, так і безоплатним.
Дотого, ж стосовно цього договору законодавством встановлені спеціальні вимоги,дотримання яких є необхідним.
По-перше,всі договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власностімають бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правиластосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановленіспеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодорозпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір єнікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).
По-друге,відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України факт передання виключних майнових правінтелектуальної власності, які стають чинними після їх державної реєстрації,підлягає ще одній реєстрації. Тому договір про передання виключних майновихправ інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок,торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породутварин має бути зареєстрований в Державному департаменті інтелектуальноївласності. Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин, який підлягаєдержавній реєстрації, вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.Відповідно, сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу чи даруваннямайнових прав на винахід чи торговельну марку не породжує ніяких правовихнаслідків.
Отже,для відчуження майнових прав інтелектуальної власності з метою зміниправоволодільця необхідно укладати не договір купівлі-продажу чи дарування, адоговір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності,передбачений ст. 1113 ЦК України.
Неменше складностей виникає стосовно договору найму (оренди) майнових прав. Якщопровести аналогію стосовно об'єктів права інтелектуальної власності, то упершому випадку, коли відбувається зміна право власника, мова йде про укладеннядоговору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а удругому, коли надається право використання, — ліцензійного договору. Томувидається недоречною точка зору, що винахід може бути предметом договорукупівлі-продажу[43].
Розмежуванняцих двох видів відносин на рівні абсолютних прав має дістати подальший розвитоку договірному праві. Іншими словами, якщо право власності і правоінтелектуальної власності є самостійними цивільно-правовими інститутами, то дляопосередкування відносин щодо розпоряджання речами та майновими правами наоб'єкти інтелектуальної власності мають бути передбачені окремі договірніформи.
Конструкціїдоговорів купівлі-продажу, найму (оренди), призначені для розпоряджання речами,були розроблені ще в римському праві, якому не був відомий інститут праваінтелектуальної власності (появу його пов'язують із законодавством Франції таСША кінця XVIII ст.)[44].Тому вироблені ще римським правом договори купівлі-продажу та найму важкопристосувати для розпоряджання майновими правами на об'єкти праваінтелектуальної власності. У цьому аспекті варто погодитися з В. Крижною, щонедоцільно використовувати до нематеріальних творчих досягнень як інститутправа власності, так і договори, що традиційно стосуються майна[45].
Водночасзауважимо, що у ЦК України дещо розширено коло об'єктів купівлі-продажу,дарування та найму (оренди) шляхом віднесення до них майнових прав. Так, ст.656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу можутьвиступати майнові права. Аналогічні положення містяться у ст. 718 та ст. 760 ЦКУкраїни щодо договорів дарування та найму (оренди). Постає питання: чи можутьбути предметом договору купівлі-продажу, дарування чи найму (оренди) майновіправа інтелектуальної власності? З даного приводу в літературі висловлені різнідумки.
В.Луць і В. Коссак, коментуючи положення ЦК України про майнові права як предметдоговорів купівлі-продажу та найму (оренди), як приклади наводять майновіавторські права та майнові права промислової власності[46].
Іншоїдумки дотримується В. Крижна: предметом договорів купівлі-продажу, дарування танайму можуть бути майнові права, за винятком майнових прав інтелектуальноївласності[47].
Російськийавтор А. Яковлєв у роботі, присвяченій майновим правам як об'єктам цивільнихправ, констатує, що спірним є питання стосовно можливості застосування правилпро купівлю-продаж до обороту виключних прав, оскільки нині спеціальнезаконодавство встановлює особливий порядок оформлення правочинів щодо їхвідчуження (авторський договір та ін.). З точки зору уніфікації права,теоретично до відчуження цих прав можливо застосовувати норми прокупівлю-продаж, проте це питання потребує прямого законодавчого вирішення[48].
ЦКУкраїни, проголошуючи майнові права предметом договорів купівлі-продажу,дарування, найму (оренди), не містить застережень щодо можливості тих чи іншихвидів майнових прав бути предметом цих договорів. Тобто предметом договорівкупівлі-продажу, дарування, найму (оренди) можуть бути будь-які майнові права,включаючи майнові права інтелектуальної власності.
Зіншого боку, ЦК України закріплює спеціальні договірні конструкції, щостосуються розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Відтак,оскільки у главі 75 закріплені спеціальні положення, що стосуються договорів зрозпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, то рух указаноговиду майнових прав в рамках цивільного обороту має бути підпорядкований, упершу чергу, цим спеціальним правилам.
Ізструктури розділу III книги 5 ЦК України випливаєсамостійність договору про передання виключних майнових прав інтелектуальноївласності по відношенню до договору купівлі-продажу, а також і самостійнийхарактер ліцензійного договору щодо договору найму (оренди). Проте, на нашпогляд, це не виключає можливості застосування в певних випадках окремихположень про купівлю-продаж чи оренду до відносин за договорами щодорозпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Зрозуміло, що довідносин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності небудуть застосовуватися ті положення про купівлю-продаж, дарування, найм(оренду), які суперечать змісту або характеру майнових прав інтелектуальноївласності (наприклад, положення про обов'язок продавця зберігати проданий товар(ст. 667), тару і упаковку за договором купівлі-продажу (ст. 685), ремонт речі,переданої в найм (ст. 776) тощо). Водночас, окремі положення, наприклад, про цінутовару (ст. 691). попередню оплату товару (ст. 693) та ряд інших могли бзастосовуватись і до договорів у сфері інтелектуальної власності, оскільки вглаві 75 подібних положень немає.
Нанаш погляд, така ситуація обумовлена не лише тим, що відповідно до ч. 2 ст. 760ЦК України предметом договору найму (оренди) можуть бути майнові права, а йвідсутністю термінологічної єдності в законодавстві України. Наприклад, щобнабути право на використання об'єкта інтелектуальної власності, необхідноукласти ліцензійний договір. Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України заліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні(ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності(ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимогзаконодавства. Отже, укладаючи ліцензійний договір, правоволоділець реалізуєодне з належних йому відповідно до законодавства повноважень, що входить дозмісту майнових прав інтелектуальної власності, надаючи іншій особі одне з майновихправ, зокрема на використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Утой же час, відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦК України використанням твору є йогопродаж, передання в найм (оренду) тощо. Насправді ж у даному випадку йдеться непро майнові права інтелектуальної власності, а лише про матеріальні носії, вяких втілений твір.
Відносиниз надання дозволу на використання твору мають бути оформлені шляхом укладенняліцензійного договору. Якщо ж все-таки укладено договір оренди (найму) твору,то його сторони повинні дійти згоди з усіх істотних умов, які передбаченізаконодавством стосовно ліцензійного договору. Тобто неправильний вибірдоговірної конструкції не може слугувати підставою для обходу вимогзаконодавства[49].
Відповідногоч. 8 ст. 1109 ЦК України, якщо в ліцензійному договорі про видання або іншевідтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми,то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Додаткова вимогапередбачена і щодо правочинів стосовно торговельної марки. Згідно з п. 8 ст. 16Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня1993 р. ліцензійний договір повинен містити умову, що якість товарів і послуг,виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якостітоварів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль завиконанням цієї умови. Отже, за принципом свободи договору, якщо сторонивиберуть неправильну назву договору, при вирішенні питання, який договірнасправді був укладений, необхідно виходити зі змісту договору. Тобто, якщосторони уклали, наприклад, договір оренди (найм) торговельної марки, до данихвідносин треба застосовувати положення про ліцензійний договір. У разівиникнення труднощів при вирішенні цього питання можна вдатися до тлумаченнядоговору відповідно до ст. 213 ЦК України.
Такимчином, на базі проведеного дослідження можна дійти висновку, що договірніконструкції купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) не можутьзастосовуватися до майнових прав інтелектуальної власності.
Розділ2. Правове регулювання договорів на розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності 2.1 Поняття та елементиліцензійного договору
Одним з повноважень особи, яка має майнові праваінтелектуальної власності, є виключне право дозволяти використання результатутворчої діяльності іншими особами. Це право може бути реалізовано шляхом видачіліцензії чи укладення ліцензійного договору.
Загаломтермін «ліцензія» (від лат. licencia -дозвіл, право) доволі широко застосовується в сучаснійзаконодавчій термінології. У контексті ж законодавства про інтелектуальнувласність ліцензію традиційно розглядають як дозвіл на використання об'єктаправа інтелектуальної власності. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Проохорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 01.06.2000р.) ліцензія — дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій особі(ліцензіату), на використання винаходу (корисної моделі) на певних умовах.
Ліцензія — це дозвіл. Дане поняття відоме не лише цивільному, ай іншим галузям права. Наприклад, в адміністративному праві під ним розуміютьспеціальний дозвіл, який видається уповноваженими державними органами. Щостосується відносин інтелектуальної власності, то тут ліцензію може видаватиособа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа навинахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонуванняінтегральної мікросхеми, сорт рослин[50].
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальноївласності — цеписьмове повноваження, видане особою, яка має виключне право дозволятивикористання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіара), іншій особі(ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об'єкта в певнійобмеженій сфері[51].
Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ абобути складовою частиною ліцензійного договору.
Залежно від різноманітних підстав (предмет, обсяг прав, умовиі підстави їх надання тощо) можна провести класифікацію ліцензій на види[52].
За предметом ліцензіїрозрізняють: ліцензії навинахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонуванняінтегральної мікросхеми, сорти рослин або об'єкт авторського права.
Заобсягом прав, що надаються, розрізняють: обмежені й повні ліцензії. ЦКУкраїни закріплює три види обмежених ліцензій: виключна, одинична,невиключна (ч. З ст. 1108 ЦК України). Ця відмінність проводиться у залежностівід того, в якій мірі виключена конкуренція ліцензіара та інших осіб зі сферидіяльності ліцензіата. Вибір типу ліцензії залежить передусім від обсягу ринкуі характеру об'єкта.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта праваінтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ниміншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Отже,повноваження власника охоронного документа чи особи, яка має майнові права наоб'єкт авторського права, ні за змістом, ні за обсягом не зменшуються. Уцивілістичній літературі невиключну ліцензію ще називають простою.
Напрактиці невиключні ліцензії поширені, як правило, у тих галузях, де творчідосягнення належать до сфери масового виробництва і широкого споживання.Пояснюється це тим, що тут існує постійна потреба у створюваній продукції, томунаявність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати її нормальній реалізації.Крім того, декілька ліцензіатів швидше освоять ринок. Однак слід мати на увазі,що значна перевага невиключних ліцензій свідчить про слабко розвиненуекономіку, про недостатню конкуренцію на внутрішньому ринку[53].
Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачіліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальноївласності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливостівикористання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Можливо саме тому,що поряд з патентовласником в обумовлених межах може застосовувати об'єктінтелектуальної власності лише один ліцензіат, у юридичній літературі такий видліцензії називають одноособовим.
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливістьвикористання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, щообмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використанняцього об'єкта у зазначеній сфері.
Уцьому випадку ліцензіар надає ліцензіату право виняткового використання предметаліцензії у обумовлених межах, відмовляючись у той же час від використання інадання іншим особам ліцензій на аналогічних умовах. Однак за цими межамиліцензіар може як самостійно використовувати даний результат, так і видаватиіншим особам ліцензії, що не суперечать умовам уже виданої ліцензії.
Специфікаоб'єктів інтелектуальної власності дає можливість ліцензіару вводитирізноманітні обмеження при видачі ліцензії. Вони можуть стосуватися території,кількості, способів використання, сфери та терміну застосування предметаліцензії тощо. Так, територія дії наданого дозволу може збігатися зтериторіальною сферою чинності охоронного документа або бути більш обмеженою.Ліцензія може бути надана не на всі можливі способи використання об'єктаінтелектуальної власності, а лише на деякі (застосування, виготовлення, продажтощо). Обсяг прав, що надаються, можна обмежити певною сферою або галуззюпромисловості чи окреслити за допомогою кількісних показників, наприклад,виробничої потужності, річного випуску продукції тощо. Тобто можливо одночаснонадати декілька виключних ліцензій на один і той же результат творчоїдіяльності в різних межах[54].
Ліцензія може бути видана у межах строку чинності виключногомайнового права на об'єкт інтелектуальної власності. Строк ліцензії залежитьвід багатьох чинників і мети, що переслідується. Так, ліцензії будуть більштривалими у випадку високої складності і трудомісткості налагодженнявиробництва, або коли освоєння переданих за ліцензією об'єктів вимагає значнихкапіталовкладень, будівництва нових споруд тощо.
Виключна ліцензія, як правило, видається з метою усуненнянебажаної конкуренції, або якщо в силу характеру запатентованого об'єкта обсягзбуту товарів, вироблених на його базі, буде невеликий (наприклад, деяких видівмедикаментів).
На практиці часто зустрічаються випадки, коли ліцензіатодержує на одній території виключну ліцензію, а на інший — невиключну. Аболіцензіар може надати виключну ліцензію на виробництво і невиключну на збуттощо[55].
Зміст повної ліцензіїполягає у тому, що ліцензіарнадає ліцензіату повністю усі права на використання об'єкта інтелектуальноївласності протягом всього терміну її дії. У даному випадку ліцензія видаєтьсябез будь-яких обмежень, тобто ліцензіат фактично займає місце ліцензіарапротягом строку дії ліцензії.
Видача повної ліцензії доцільна у випадку відсутності уліцензіара достатніх умов для використання об'єкта інтелектуальної власності утой час, як коло потенційних ліцензіатів вкрай обмежене. На практиці такий виддозволу зустрічається рідко.
У залежності від умов наданнярозрізняють:субліцензії, перехресні, зворотні і відкриті ліцензії[56].
Субліцензія (залежна ліцензія) — це письмове повноваження навикористання об'єкта права інтелектуальної власності, надане іншій особіліцензіатом за письмовою згодою ліцензіара.
Межі прав, що надаються за субліцензією, обмежуються умовамиосновної ліцензії. Ліцензіат повинен покласти на субліцензіата такі жобов'язки, які взяв на себе (наприклад, стосовно якості продукції). Оскількисубліцензія може бути надана в межах основної ліцензії, то вона повністюзалежить від неї і припиняється у випадку припинення її дії.
Перехресна ліцензія («крос-ліцензія») передбачає взаємний обмін правами навикористання об'єктів інтелектуальної власності, які досить часто доповнюютьодин одного. Наприклад, у випадку залежних результатів творчої діяльності, колиправа, надані більш пізнім охоронним документом, не можуть бути реалізовані безотримання ліцензії на прототип, що охороняється іншим патентом. У свою чергувласник останнього заінтересований у набутті права використання більшдосконалих рішень. Тому в цій ситуації обмін ліцензіями є найбільш доцільнимспособом реалізації прав.
Зворотною називається ліцензія, яка надає ліцензіару право на використаннярезультату творчої діяльності, розробленого ліцензіатом на підставі отриманихвід ліцензіара знань в результаті поліпшення і вдосконалення предмета основноїліцензії.
Відкрита ліцензія (так звана ліцензія по праву) має місце у випадку, якщопатентовласник згоден надати право на використання об'єкта інтелектуальноївласності будь-якій фізичній або юридичній особі за умови виплати винагороди.
Згідноз чинним законодавством власник охоронного документа може подати до Державногодепартаменту інтелектуальної власності для офіційного опублікування заяву пронадання будь-якій особі права на використання винаходу, корисної моделі,промислового зразка чи сорту рослин. У цьому випадку мито за підтриманнячинності патенту знижується на 50 %, починаючи з року, наступного за рокомпублікації такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначенимдозволом, зобов'язана укласти з патентовласником договір про платежі. За своєюсуттю така ліцензія може носити лише невиключний характер[57].
ЗаконодавствоУкраїни надає патентовласнику право на відкликання відкритої ліцензії, якщо нівід кого не надійшло пропозицій стосовно використання об'єкта. У цьому разірічний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі,починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.
Залежновід підстав видачі дозволу(договір чи адміністративний акткомпетентного державного органу) розрізняють добровільні і примусові ліцензії[58].
Принаданні добровільної ліцензії дотримується принцип свободи договору. Цевиявляється у тому, що сторони вільні у виборі контрагента і визначенні умовдозволу (обсягу прав, що надаються, території і терміну дії ліцензії, розміру іпорядку сплати винагороди тощо).
Примусова ліцензія — це дозвіл, що видається без згоди патентовласникакомпетентним державним органом (судом, господарським судом або КабінетомМіністрів України) заінтересованій особі на використання винаходу, корисноїмоделі чи промислового зразка. Ці ж органи визначають у своєму рішенні обсягтакого застосування, термін дії дозволу, розмір і порядок виплати винагородивласнику патенту.
Слідмати на увазі, що наведені класифікації носять умовний характер і їх перелік неє вичерпним. З одного боку, це пояснюється тим, що на практиці ці види ліцензійможуть виступати як у чистому вигляді, так і у поєднанні. З іншого боку, аналізліцензій за кожною з підстав розподілу, хоча і виявить їх особливі риси, однакдасть односторонню, неповну характеристику. Тому для цілісної картини доцільнокожну конкретну ліцензію розглядати водночас з точки зору різних класифікацій.
Зусіх видів договорів чи не найбільше запитань викликає ліцензія на використанняоб'єкта права інтелектуальної власності. Адже у переліку ліцензія навикористання об'єкта права інтелектуальної власності і ліцензійний договірзаймають самостійні позиції. Постає питання: наскільки виправданою є такийпідхід законодавця?
Дійсно,видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладенняліцензійного договору. Однак сама по собі ліцензія є одностороннім правочином іне може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежування можна провести наприкладі довіреності як одностороннього правочину і договору доручення[59].
Оскількиліцензія є одностороннім правочином, то недоречно включати її поряд зліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновимиправами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійнийдоговір регулювати спільно.
Участині 1 ст. 1108 ЦК України передбачено, що особа, яка має виключне праводозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар),може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй правона використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія навикористання об'єкта права інтелектуальної власності). З даного визначеннявипливає розуміння ліцензії як письмового повноваження на використання об'єктаправа інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері.
Доволіблизьке, але не тотожне наведеному вище трактування сутності ліцензіїзакріплене у статтях 426 та 1109 ЦК України, де її визначено як дозвіл навикористання об'єкта права інтелектуальної власності.
Зпонять «повноваження» і «дозвіл» більш точним та адекватним сутностірозглядуваного явища є друге, а поняття «повноваження» більшою мірою стосуєтьсяпредставництва і послідовно вживається у главі 17 ЦК України. Суть же ліцензії- у видачі дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Це,між іншим, узгоджується із загальними положеннями про право інтелектуальноївласності, визначеними у книзі 4 ЦК України: до майнових прав інтелектуальноївласності віднесено виключне право дозволяти використання об'єкта праваінтелектуальної власності (ст. 424 ЦК України).
Уконтексті положень глави 75 ЦК України виникає проблема щодо співвідношенняліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності і ліцензійногодоговору.
ЦКУкраїни допускає можливість видачі ліцензії без укладення ліцензійногодоговору: у ст. 1107 ліцензію і ліцензійний договір визначено як самостійнівиди договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.При цьому ч. 2 ст. 1108 ЦК України передбачено, що ліцензія на використанняоб'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документабо бути складовою частиною ліцензійного договору. Така ж позиція простежуєтьсяй у нормах книги 4 ЦК України. Зокрема, у ч. 4 ст. 426 визначено, що умовинадання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальноївласності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається здотриманням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Протеспеціальні закони закріплюють інший підхід. Так, ст. 32 Закону України «Проавторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11.07.2001 р.)передбачає, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належитьвиключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-якимодним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Відповіднодо ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використаннявинаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретноговинаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням ізДержавним експертом. Аналогічні норми містяться і в інших законах (ст. 20Закону України „Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.1993 р., ст.16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від15.12.1993 р., ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»[60](в редакції Закону від 17.01.2002 р.), ст. 16 Закону України „Про охорону правна топографії інтегральних мікросхем”[61] від 05.11.1997 р.).
Такимчином, спеціальні закони, на відміну від ЦК України, виходять із того, щовидача ліцензії завжди відбувається на підставі ліцензійного договору. Мабуть,саме такий підхід є більш обґрунтованим і правильним. Важко уявити варіантвидачі суб'єктом, якому належать майнові права інтелектуальної власності,ліцензії на використання об'єкта без укладення договору. Саме ліцензійнийдоговір у даному випадку є підставою надання дозволу (видачі ліцензії) і,водночас, засобом визначення умов видачі такої ліцензії.
Дотого ж ліцензію як таку важко розглядати як договір. Видачу ліцензії більшоюмірою розуміють як односторонню дію, тоді як договором є дво- абобагатосторонній правочин (ст. 202 ЦК України). Тому віднесення ліцензії додоговорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності у ст.1107 ЦК України є помилковим, на що вже зверталась увага в літературі[62].
Ліцензійний договір — це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другійстороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальноївласності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін зурахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК України).
При цьому необхідно враховувати як положення ЦК України, такі спеціального закону, який регламентує відносини, що виникають з приводу саметого об'єкта, стосовно якого укладається договір. Це цілком закономірно,оскільки ЦК України дає загальні положення стосовно всіх об'єктівінтелектуальної власності, а особливості зазначаються у спеціальних нормативнихактах.
Правова характеристика договору: реальний, двосторонній,оплатний чи безоплатний.
У випадку укладення ліцензійного договору відбуваєтьсядобровільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелектуальноївласності, оскільки розширюється коло осіб, які можуть використовувати належниййому результат творчої діяльності. Тобто, укладаючи ліцензійний договір,правовласник ніби знімає з контрагента встановлену законодавством заборону навикористання зазначеного об'єкта інтелектуальної власності[63].
Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл навикористання об'єкта права інтелектуальної власності), а об'єктом — винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонуванняінтегральної мікросхеми, сорт рослин, твір науки, літератури чи мистецтва.
Таким чином, договір на використання запатентованих об'єктівінтелектуальної власності чи об'єктів авторського права за своєю природою єліцензійним договором.
Ліцензійнийдоговір укладається між двома сторонами: ліцензіар і ліцензіат.
Ліцензіар — це особа, якій належатьвиключні майнові права інтелектуальної власності (особа, яка має майновіавторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну модель,промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми,сорт рослин).
Ліцензіат — це особа, якій надано дозвіл на використання об'єктаправа інтелектуальної власності (ліцензію).
При визначенні змісту договору сторони керуються принципомсвободи договору. Однак умови ліцензійного договору, які суперечать положеннямчинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109, ч. 2ст. 1111 ЦКУкраїни).
Так, якщо у договорі не зазначено вид ліцензії, товважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст.1109 ЦК України). До того ж права на використання об'єкта права інтелектуальноївласності та способи його використання, які не визначені у договорі, вважаютьсятакими, що не надані ліцензіату.
Що стосується сфери використання об'єкта праваінтелектуальної власності, то у разі відсутності в договорі умови про територію,на яку поширюються надані права на використання об'єкта праваінтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України (ч. 7ст. 1109 ЦК України).
Законодавство передбачає, що ліцензійний договір укладаєтьсяна строк, встановлений договором, який повинен закінчуватися не пізніше спливустроку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єктправа інтелектуальної власності. У разі відсутності у договорі умови про строкдоговору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строкучинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт праваінтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шістьмісяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомитьписьмово іншу сторону про відмову від договору, останній вважається продовженимна невизначений строк. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який часвідмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шістьмісяців до його розірвання, якщо більший строк для повідомлення не встановленийза домовленістю сторін (чч. 1, 3 ст. 1110 ЦК України).
ПоложенняЦК України закріплюють, що ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договорув разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початкувикористання об'єкта права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 1110 ЦК України).
Умовамиліцензійного договору може бути надано право ліцензіату укладати субліцензійнийдоговір. За цим договором ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату)субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьомуразі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат,якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 ЦК України).
Винагородаза наданий дозвіл може бути встановлена у вигляді фіксованої грошової суми(паушальний платіж), періодичних платежів (роялті) чи їх поєднання(комбінованих платежів)[64].
Дляполегшення узгодження умов договору законодавством України передбачаєтьсяможливість затвердження уповноваженими відомствами або творчими спілкамитипового ліцензійного договору. Зокрема, ліцензійний договір може міститиумови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійногодоговору, укладеного з творцем об’єкта права інтелектуальної власності, щопогіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом аботиповим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовимдоговором або законо (ст. 1111 ЦК України).2.2Укладення та припинення ліцензійного договору
Ліцензійнийдоговір вважається укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов(тобто тих умов, які закон визнає істотними або які необхідні для даного видудоговору). Але дійсним ліцензійний договір стає від дати публікації відомостейпро видачу ліцензії в інформаційному бюлетені «Промислова власність» тавнесення їх до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів іпослуг. Дотримання письмової форми договору є необхідною умовою його дійсності.
Зурахуванням природи ліцензійного договору, законодавство передбачає, що у ліцензійномудоговорі визначаються: вид ліцензії; сфера використання об'єкта праваінтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способивикористання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права,тощо); розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єктаправа інтелектуальної власності; якщо в ліцензійному договорі про видання абоінше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошовоїсуми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору (чч. 3, 8ст. 1109 ЦК України).
Коли ліцензійний договір укладається стосовно торговельноїмарки, то він повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг,виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якостітоварів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль завиконанням цієї умови (п. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знакидля товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.[65]). Ця нормаспрямована на захист прав споживача, для якого торговельна марка слугуєнасамперед гарантією певної якості товару.
Однак навіть у випадку відсутності певних із зазначених в ч.З ст. 1109 ЦК України умов договір вважається укладеним.
Одночаснонеоднозначними при тлумаченні видаються положення чч. 1 і 2 ст. 1114 ЦК України.Зокрема, у ч. 1 вказаної статті передбачено, що ліцензія на використанняоб'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109,1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації.Проте ч. 2 даної статті вимагає реєстрацію факту передання виключних майновихправ інтелектуальної власності на об'єкти, права на які виникають з моментуреєстрації.
Постаєзакономірне питання: що розуміє законодавець у ст. 1114 ЦК України під поняттям«факт передання»? Так, виглядає нелогічною структура статті, норми котроївказують, що договір (тобто юридичний факт, з якого виникають цивільніправовідносини) державній реєстрації не підлягає, проте реєстрації підлягає«факт передання» прав за цим договором. Тобто, можливо, слід розуміти данінорми таким чином, що лише договори (юридичні факти) про переданий виключнихмайнових прав інтелектуальної власності підлягають реєстрації, а стосовно рештиправочинів це правило не діє. Разом з тим, договори про передання виключнихмайнових прав, визначені ст. 1113 ЦК України, не підлягають обов'язковійреєстрації у силу ч. 1 ст. 1114 ЦК України, що остаточно руйнує будь-яку логікув юридичній техніці аналізованих статей. Отже, питання залишається відкритим іоднозначно відповісти на нього може або сам законодавець, або суб'єктофіційного тлумачення законодавства — Конституційний Суд України.
Доцільнобуло б переглянути розміщення поза Главою про розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності нормативних положень, що регулюють договіркомерційної концесії, оскільки останній також є формою, хоча й дещоускладненою, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності,елементом якого є ліцензія на торговельну марку.
Звказаних підстав доцільно Главу 75 ЦК України поділити на два параграфи, у якихчітко провести відокремлення договорів, що опосередковують передачу всьогокомплексу виключних майнових прав інтелектуальної власності, включаючи праварозпорядження, від договорів, які надають право на тимчасове використанняоб'єктів виключних прав, долучивши до останнього параграфу також положення прокомерційну концесію.
Процесінтеграції України до Європейського Союзу і вступ до Світової організаціїторгівлі передбачають комплексне реформування національного законодавства усфері комерційної діяльності та конкуренції. Вказане означає, що вдосконаленняокремо взятих інститутів цивільного права (наприклад, інституту промисловоївласності) не матиме бажаного результату, оскільки відповідні положеннязаконодавства повинні розглядатись також у розрізі конкурентного права[66].
Вказанеє особливо актуальним у контексті ліцензійних договорів на використанняторговельної марки, адже суб'єкт виключних прав на торговельну марку за рахунокповноважень, котрі надає йому свідоцтво, може регулювати кількісно, якісно ітериторіально обіг маркованих товарів і не тільки тих, що належать йому направі власності, а й тих, власником яких є ліцензіат. З цього приводу доречноює думка В. Базилевича, який вказував: забезпечуючи штучну диференціацію товаріві послуг, засоби їх індивідуалізації уможливлюють зростання монопольної владиокремих товаровиробників, що сприяє збільшенню їх доходів[67].
Важливозвернути увагу, що конкурентному праву Європейського Союзу притаманний принципвизнання дій, які можуть призвести до обмеження чи викривлення конкуренції умежах Співтовариства, несумісних з правилами спільного ринку (статті 81 (1), 82(1) та 87 (2) Договору про заснування Європейського Співтовариства від25.03.1957 р.) і, відтак, їх заборони. Зазначені положення доцільно визнатикращою комерційною практикою і вважати звичаями ділового обороту, тобтоджерелом національного права. Викладений підхід обґрунтований у тому числі йтим, що у такому разі відбуватиметься поступове наближення національногозаконодавства до європейських правових стандартів. Приклади зазначеного вжемають місце в сучасному українському нормотворенні.
Так,відповідно до ч. 1 ст. 81 Договору про заснування Європейського Співтоваристванедобросовісними слід вважати умови договорів, які (а) прямо чи опосередковановстановлюють ціни на купівлю або продаж, чи будь-які інші торговельні умови; (b) обмежують чи контролюютьвиробництво, ринки, технічний розвиток або інвестиції; (с) розподіляють ринкичи джерела постачання; (d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншимиторговельними сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції; (e) обумовлюють укладання договорівприйняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно зторговельними звичаями, не пов'язані з предметом даних договорів.
Викладенівище умови відображені в національному законодавстві, а саме у ч. 2 ст. 6Закону «Про захист економічної конкуренції»[68] (далі — Закон № 2210-14),яка визначає антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.
Фактичноторговельна марка, як комерціалізований об'єкт інтелектуальної власності, єоб'єктом узгоджених дій суб'єктів господарювання, оскільки використовується вжепринаймні двома господарюючими суб'єктами як засіб проти змішування зконкурентами. Так, відповідно до ст. 9 вказаного Закону № 2210-14 узгоджені діїстосовно прав інтелектуальної власності у контексті ліцензійних договорів непідпадають під кваліфікацію антиконкурентних узгоджених дій, котрізабороняються законом у тій частині, у якій вони обмежують у здійсненні господарськоїдіяльності сторону угоди, котрій передається право, якщо ці обмеження невиходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності. Заналізу ч. 2 зазначеної статті випливає, що не виходять за межі прав,зазначених у ч. 1 цієї статті, обмеження стосовно обсягу прав, які передаються,строку та території дії дозволу на використання об'єкта права інтелектуальноївласності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягувиробництва[69].
Питанняпро обсяги виробництва потребують додаткового законодавчого регулювання,актуальність якого чітко виявляється у контексті ліцензійного договору навикористання торговельної марки. У свою чергу слід звернути увагу на те, щообмеження стосовно обсягу прав (виду ліцензії), строку, території, видудіяльності, сфери використання виступають звичайними умовами для таких договорів,виходячи зі змісту ч. З ст. 1109 ЦК України.
Так,встановлення мінімального обсягу виробництва товарів, маркованих об'єктомліцензійного договору, випливає з припису абз. З ч. 4 ст. 18 Закону «Проохорону прав на знаки для товарів і послуг» про те, що використанням знакавласником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умовиконтролю з боку власника свідоцтва. Звідси, умова про мінімальний обсягмаркованої продукції (який буде достатнім для визнання факту такоговикористання) є справедливою, оскільки випливає з правового статусу ліцензіара.
Прицьому, вбачається неправильним при тлумаченні ч. 2 ст. 9 Закону № 2210-Ш робитивисновок від протилежного щодо неможливості встановлення максимального обсягутоварів, які маркуються торговельною маркою.
Іншимисловами, ліцензійний договір на використання торговельної марки може такожмістити умову про максимальний обсяг маркованих товарів. Допустимість такоговисновку непрямо випливає з невиключності переліку, наведеного у ч. З ст. 1109 ЦКУкраїни, щодо сфери використання об'єкта інтелектуальної власності, а також зізмісту ч. 8 вказаної статті, положення якої має застосовуватись за аналогією доліцензійного договору на використання торговельної марки. Згідно з цитованоюнормою, якщо у ліцензійному договорі про видання або інше відтворення творувинагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі маєбути встановлений максимальний тираж твору.
Діюліцензійного договору може бути припинено за взаємною згодою сторін або зарішенням суду. Сторони, які мають намір достроково припинити дію ліцензійногодоговору, укладають угоду про дострокове припинення ліцензійного договору і напідставі цього подають до Держдепартаменту підписану ними заяву про внесеннязмін до реєстру ліцензійних договорів у зв’язку з достроковим припиненням діїліцензійного договору. Розгляд документів та внесення змін відбуваєтьсяпротягом двох місяців від дати надходження заяви[70].
Договірможе бути визнано недійним на підставі рішення суду, ініціатором якого можутьвиступити ті самі суб’єкти, що в інших видах договорів (сторони договору,державні органи).
Відомостіпро внесення змін до ліцензійного договору, визнання його недійсним абодострокове припинення його дії підлягають обов’язковій реєстрації в бюлетені„Промислова власність”.
Ізметою захистити майнові права та інтереси інтелектуальної власності різнихоб’єктів договорів у сфері інтелектуальної власності уповноважені відомства аботворчі спілки можуть затверджувати типові форми ліцензійних договорів.
2.3Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальноївласності
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності — це договір, за яким одна сторона (творець — письменник, художник тощо)зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно довимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦКУкраїни).
Правовахарактеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.
Положенняст. 1112 ЦК України визначають коло суб'єктів, способи та умови які виникаютьпри укладенні договору про створення на замовлення і використання об'єкта праваінтелектуальної власності.
Визначенняавторського договору замовлення наведено у ч. 6 ст. 33 Закону України«Про авторське право і суміжні права». За авторським договором замовлення автор зобов’язуєтьсястворити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати йогозамовникові. Договором може передбачатися виплата замовником авторові авансу якчастини авторської винагороди. Крім цього, в ч. 2 ст. 33 Закону зазначено, що авторськавинагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманоговід використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи в інший спосіб. Прицьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки,встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальнихставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права ісуміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72[71].
Договірпро створення на замовлення і використання твору належить до змішанихдоговорів, адже в ньому містяться елементи двох типів договорів: договорупідряду (статті 837, 854 ЦК України) і ліцензійного договору (статті 1109—1111 ЦКУкраїни). На підставі цього договору бажано окремо виплачувати два видиавторської винагороди: за створення твору і за його використання. Тарифавторської винагороди за створення твору може встановлюватись, наприклад, ізрозрахунку вартості однієї сторінки певного формату або виходячи в вартостіпевної кількості друкованих знаків у творі, або залежно від кількості реалізованихпримірників твору.
Виплата(окремо) двох видів винагороди пов'язана з тим, що з авторської винагороди завикористання твору не нараховуються та не утримуються страхові внески доПенсійного фонду України і фондів соціального страхування (у зв'язку звідсутністю фактично виконаної роботи). На відміну від винагороди за створеннятвору, при виплаті якої не передбачено звільнення від сплати страхових внесківдо Пенсійного фонду України
Визначенняціни договору досить складний процес. Постановою Кабінету Міністрів України від3 жовтня 2007 року № 1185 затверджено Національний стандарт № 4 «Оцінкамайнових прав інтелектуальної власності»[72].
Національнийстандарт N 4 (далі — Стандарт) є обов’язковим длязастосування суб’єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майновихправ інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно дозаконодавства рецензування звітів про оцінку. Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків,завданих у зв’язку з неправомірним використанням об’єктів права інтелектуальноївласності (п. 1).
Дляпроведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовуються такіметодичні підходи: дохідний, порівняльний, витратний (п. 8).
Оскількийдеться про створення об'єкта інтелектуальної власності, то творець зазагальним правилом зобов'язаний виконати замовлення особисто.
Цейдоговір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правамиінтелектуальної власності, оскільки спочатку необхідно створити результаттворчої діяльності. У зв'язку з цим інколи постає питання, чи не буде церозпорядженням майновими правами на ще не створений об'єкт інтелектуальноївласності[73].
Таку справі № 2- 136/07, яка розглядалася Кіровськимрайонним судом м. Кіровограду за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Обласногокомунального виробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград" про порушення прав власників патенту,стягнення винагороди та моральної шкоди, позивачі звернулися до суду з позовом,в якому зазначили, що 30 січня 2002 рокукомісією відповідача здійснено випробування нового Українського хлоратора ХТ-2авторів та власників патенту на винахід-позивачів. Результати випробуванняпоказали високі якості і технічні можливості нового винаходу. 30.01.2002 року вказаний апарат для хлоруванняводи було впроваджено на Дніпровській водопровідній станції в технологіюочистки води. За довідкою начальника відповідача річний економічний ефект відвпровадження Українського хлоратора ХТ-2 складає 120354,8 грн., а термінокупності визначено в 1 місяць. Після отриманого відгуку відповідач отримавпідставу для укладання ліцензійного договору з власником патенту, але до цьогочасу від укладання ліцензійного договору ухиляється, протиправно використовуючиналежну їм інтелектуальну власність без їхньої згоди. Виходячи з щорічногоекономічного ефекту в розмірі 120354,8 грн.за період з 30.01.2002 року по 30.01.2006 року їм завдано шкоди в розмірі 481419,2 грн., які просили стягнути звідповідача на свою користь. Порушенням їх прав та законних інтересів завданоморальної шкоди, яка полягає у порушенні права інтелектуальної власності,порушенні нормальних життєвих зв'язків через тяжкий матеріальний стан,неможливість продовження активного творчого громадського життя, порушеннястосунків з оточуючими людьми, різким погіршенням Стану здоров» я. Просили судстягнути з відповідача 100000 моральної шкоди. Крім того, просили судзобов’язати відповідача укласти з ними ліцензійний договір на п'ятий ріквикористання Українського хлоратора ХТ-2 до закінчення строку чинності патенту.Під час знаходження справи в провадженні суду позовні вимоги неодноразовозмінювали. Остаточно визначившись з позовними вимогами, просили суд зобов`язати відповідача виплатити на їхню користьматеріальну шкоду в розмірі 584081 гри.за період використання Українського хлоратора ХТ-2 -4 роки 10 місяців 7 днів таморальну шкоду в розмірі 100000грн.
Представниквідповідача позов не визнав і пояснив суду, що між ОКВП„Дніпро-Кіровоград" та Кіровоградським державним технічним університетом ІНФОРМАЦІЯ_1року укладено Договір НОМЕР_1.102 про створення науково-технічноїпродукції, за яким проводились роботи по удосконаленню, проведенню випробувань,впровадженню з документальним оформленням можливості експлуатації Українськогохлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровідній станції.Договір на впровадження в технологічний процес вказаного пристрою не укладався.Договір НОМЕР_1.102 повинен був виконуватисьпоетапно. Умовами Договору НОМЕР_1.102 було передбачено виконання семи етапів робіт із чітко визначенимистроками для виконання. При виконанні кожного етапу робіт складається проміжнийакт здачі-приймання етапу. Приймання та оцінка наукової продукції здійснюваласьвідповідно до Технічного завдання на виконання науково-дослідних робіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Остаточний термін здачі робітзакінчувався 31.12.2003 року. В результаті виконання Договору було виконанолише 2 етапи та складено 2 проміжних акти здачі-приймання етапів від 02.05.2002року та від 02.07.2002 року. По першому етапу проведено збір вихідних даних,виготовлено експериментальний зразок та проведено контроль за монтажемекспериментального зразка; по другому етапу проведено випробуванняекспериментального зразка на режимах на оброблено вихідні дані. Впровадження втехнологічний процес Українського хлоратора ХТ-„ було передбачено шостим етапомробіт, який так і не було виконано. Для введення Українського хлоратора ХТ-2 утехнологічний процес необхідне проектне рішення, яке б повністю відповідаловимогам правил ПБХ-93 та пройшло відповідну експертизу. Позивачі жодного разуне звертались з вимогою про повернення належного їм хлоратора, проти чогопідприємство не заперечує.
Судомвстановлено, що позивачі є власниками патенту на винахід-Український хлораторХТ-2.
1.04.2002року між:Кіровоградським державним технічним університетом та відповідачем було укладенодоговір НОМЕР_1.102 (далі — Договір) про створення (передачу)науково-технічної продукції. Предметом даного Договору є удосконалення, проведеннявипробування, впровадження з документальним оформленням можливості експлуатаціїУкраїнського хлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровіднійстанції (п.10). Зміст і терміни виконання основних етапів визначені календарнимпланом. Технічним завданням на виконання науково-дослідної роботи наудосконалення, впровадження і оформлення Українського хлоратора ХТ-2 визначено6 етапів НДР. П. 7 визначено, що після виконання етапів робіт виконавецьпредставляє замовнику акт про виконання етапу і рахунок на оплату етапу, якийповинен бути розглянутий замовником в 10-денний строк.
Сторонамине оспорюється, що на виконання даного Договору виконавцем (КДТУ) виконано лише2 етапи робіт, зокрема-збір вихіднихданих, виготовлення експериментального зразка, контроль за монтажемекспериментального зразка; випробування експериментального зразка на режимах,обробка отриманих даних.
Подальшевиконання умов Договору було припинено.
Відповіднодо абз.З ч.2 ст.31 Закону України „Про охорону прав на винаходи і кориснімоделі" не визнається порушенням прав, що випливають з патенту,використання запатентованого винаходу корисної моделі з науковою метою або впорядку експерименту.
Надумку суду, Український хлоратор ХТ-2 на Дніпровській водопровідній станції використовуютьсяна підставі Договору НОМЕР_1.102саме з науковоюметою та в порядку експерименту, у зв'язку з чим таке використання не єпорушенням прав позивачів, що випливають з патенту.
Наданий час Український хлоратор ХТ-2 не впроваджено у технологічній процес похлоруванню води.
Враховуючивикладене в задоволенні позовних вимог про стягнення 584081 грн. за період використанняУкраїнського хлоратора ХТ-2 — 4 роки 10 місяців 7 днів слід відмовити.
Узв'язку з тим, що судом не встановлено будь-яких порушень прав позивачів, устягненні 1000000 грн. моральної шкоди судвідмовляє[74].
Такимчином, важливо проводити розмежування між розпорядженням уже наявнимисуб'єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені вмайбутньому об'єкти. У договорі про створення за замовленням і використанняоб'єкта права інтелектуальної власності не йдеться про відчуження майновихправ. Тому сам по собі факт укладення такого договору зовсім не свідчить провиникнення майнових прав у замовника чи творця у момент його укладення. Сторонилише узгоджують механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені привиконанні договору[75].
Аналогічнийприклад можна навести з галузі сімейного права. Так, за загальним правилом,майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Однакособи, що вступають у шлюб, можуть укласти шлюбний договір, у якому передбачитиінший механізм розподілу прав на нажите в майбутньому майно. У цьому випадкупри розділі майна буде застосовуватися не норма Сімейного кодексу України, а погодженийособами, що вступають у шлюб, порядок розподілу прав. І таких аналогів можнанаводити багато[76].
Такимчином, положення актів цивільного законодавство в силу їх диспозитивностінадають право сторонам самостійно встановлювати правила, за якими у наступномубудуть розподілені майнові права на новостворені об'єкти. Однак, якщо сторонидоговору не скористалися цим правом, то застосовується загальне правило:майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням,належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше невстановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК України). Винятком з цього положення єрозподіл прав на твір образотворчого мистецтва. У цьому випадку оригінал твору,створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові праваінтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше невстановлено договором (ч. 3 ст. 1112 ЦК України). Такий підхід обумовлено тим,що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об'єктінтелектуальної власності нерозривно пов'язаний з матеріальним носієм.
Проаналізувавшизагальне правило, можна зробити однозначний висновок: сторонам доцільно вдоговорі обумовлювати механізм розподілу прав на створений за замовленнямоб'єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чітке розмежування правкількох осіб на один об'єкт.
Дотого ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням івикористання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способита умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК України).
Умовидоговору про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створенняінших об'єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК України).2.4Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
Стаття1113 ЦК України присвячена договору про передання виключних майнових правінтелектуальної власності, адже саме укладення такого договору є основноюправовою формою передання виключних майнових прав на ОПІВ.
Уній передбачено, що за договором про передання виключних майнових правінтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майновіправа) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповіднодо закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК України). З цьоговипливає, що сторонами зазначеного договору є власник виключних майнових правна ОПІВ та його правонаступник.
Правовахарактеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.
ОскількиЦК України обумовлено, що передача прав здійснюється відповідно до закону,можна зробити такий висновок: правонаступником власника виключних майнових правна ОПІВ (далі — правонаступник) може бути будь-яка фізична або юридична особа.Зважаючи на те, що відповідно до законів «Про охорону прав на знаки для товаріві послуг» від 15.12.1993 р.,«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. «Про охоронуправ на промислові зразки» від 15.12.1993 р. особою є фізична або юридичнаособа, правонаступником не можуть бути філії та представництва, які відповіднодо ч. З ст. 94 ЦК України не є юридичними особами.
Змістомдоговору про передання виключних майнових прав на ОПІВ є умови (пункти),визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковимивідповідно до актів цивільного законодавства.
Однаксама природа охоронюваного права, зумовлює деяку специфіку умов договору. Якзазначалося, власнику патенту (свідоцтва) належать виключні майнові права,отже, видача охоронного документа (зокрема патенту на винахід, промисловийзразок, корисну модель) є необхідною умовою існування прав, тобто зазначенийдоговір може бути укладено лише з дати, наступної за датою їх державноїреєстрації[77].
Необхіднозазначити, що при переданні виключних майнових прав на ОПІВ власник охоронногодокумента не може залишити за собою будь-якого права на використання ОПІВ,встановити будь-які часові або територіальні обмеження прав, що переходять доправонаступника. Комплекс прав на охоронюваний об'єкт завжди єдиний, усі праваможуть передаватися тільки в цілому, що буде підтверджено і передачею патенту[78].
Власникможе передати виключні майнові права на ОПІВ тільки у тому обсязі, в якому вониналежать йому на момент укладення договору. Це означає, зокрема, що правапереходять до правонаступника лише на термін дії охоронного документа, щозалишився.
ЧиннимЦК України передбачено, що укладення договору про передання виключних майновихправ на ОПІВ не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше (ч. 2ст. 1113 ЦК України), але якщо передання виключних майнових прав на ОПІВздійснюється за наявністю діючих ліцензійних договорів, бажано, щоб власниквиключних майнових прав проінформував правонаступника про укладені ліцензійнідоговори.
Принциповіособливості мають договори про передання виключних майнових прав на ОПІВ, якіналежать кільком особам. Відповідно до ст. 428 ЦК України право інтелектуальноївласності, що належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договоромміж ними. За відсутності такого договору право інтелектуальної власності, щоналежить кільком особам, здійснюється спільно.
Звикладеного зрозуміло, що жоден із співвласників не має права без згоди іншихвласників виключних майнових прав давати дозвіл (видавати ліцензію) навикористання ОПІВ іншій особі та передавати виключні майнові права на ОПІВ.
Увипадку, коли власник бажає, щоб одна або декілька осіб стали співвласникамивиключних майнових прав на ОПІВ, йому необхідно укласти з майбутнімспіввласником (співвласниками) договір про передання виключних майнових прав наОПІВ у співвласність.
Якщоодин або декілька (але не всі) співвласників виключних майнових прав бажаютьпередати свої виключні майнові права на ОПІВ будь-якій іншій особі (особам),договір про передання виключних майнових прав на ОПІВ укладається між особами,які бажають передати виключні майнові права на ОПІВ, та особами, якимпередаються виключні майнові права у співвласність (правонаступникам). Удоговорі необхідно чітко визначити, хто конкретно із співвласників передає своїправа, кому вони передаються та хто буде володільцем охоронного документа врезультаті такої передачі. У цьому випадку необхідна згода тих власників, якізалишаються володіти охоронним документом[79].
Змістомдоговору про передання виключних майнових прав на ОПІВ є істотні та факультативніумови. Істотною умовою такого договору є обов'язок власника виключних майновихправ на ОПІВ передати належні йому виключні майнові права, а правонаступника — прийняти зазначені права та сплатити обумовлену договором винагороду (у разіякщо договір відплатний).
Факультативнимиумовами, яківизначаються в договорі на розсуд сторін, можуть бути умови щодо:
· визначеннясторони договору, на яку покладається обов'язок вчинити необхідні дії щодоподання документів до Державного департаменту інтелектуальної власності дляпублікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення довідповідних державних реєстрів відомостей про передання виключних майнових правна ОПІВ;
· конфіденційності;
· порядкурозрахунків та нарахування пені у разі прострочення сплати необхідних платежів;
· порядкупередання технічної документації (креслення тощо);
· відповідальностіза невиконання умов договору;
· порядкувирішення спорів.
Договірвважається дійсним, якщо він складений у письмовій формі та підписанийсторонами договору.
Законодавствомвстановлено, що у договорі повинні бути зазначені: сторони договору (повнеофіційне найменування та місцезнаходження — для юридичної особи; прізвище,ім'я, по батькові та місце проживання — для фізичної особи); номерпатенту/свідоцтва; назва винаходу (корисної моделі, промислового зразка);предмет договору[80]. Договір підписуєтьсяйого сторонами. Підпис особи, яка підписує договір від імені юридичної особи,складається з повного найменування її посади, особистого підпису, ініціалів,прізвища. Також договір повинен містити дату та місце його укладення. Оскількивідповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняєюридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчимидокументами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства,бажано, щоб у договорі було зазначено, якими саме документами зазначених осібуповноважено на підписання договору від імені юридичної особи.
Аналізправового регулювання передання виключних майнових прав на ОПІВ був би неповнимбез розгляду процедури державної реєстрації факту передання виключних майновихправ. Частиною 1 ст. 1114 ЦК України встановлено, що договори про розпорядженнямайновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковійдержавній реєстрації. У той самий час відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК Українифакт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності підлягаєдержавній реєстрації для тих ОПІВ, які є чинними після їх державної реєстрації.
Підфактом передання виключних майнових прав розуміють будь-яку не забороненузаконом форму передачі виключних майнових прав, серед яких передання виключнихмайнових прав на ОПІВ: за договором про передання виключних майнових прав; задоговором дарування; за засновницьким договором (як вклад до статутногокапіталу юридичної особи); на підставі заповіту тощо[81].
Зазначеніположення ЦК України викликають декілька запитань:
· по-перше,чи не суперечатьодне одному положення ЦК України, відповідно до яких договори щодорозпоряджання майновими правами на ОПІВ не підлягають обов'язковій державнійреєстрації, а факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власностіпідлягає такій реєстрації?
· по-друге,з якого моментувласник виключних майнових прав на ОПІВ поступається належними йому виключнимиправами, а правонаступник їх набуває, — з дати підписання договору пропередання виключних майнових прав (відповідно до ч. З ст. 639 ЦК України договірє укладеним з моменту його підписання сторонами) чи з дати державної реєстраціїфакту передання виключних майнових прав?
Відповідіна ці запитання слід шукати у площині природи виключних майнових прав на ОПІВ.Існує думка про те, що категорія виключних майнових прав — це цілком самостійнаправова категорія, яка суттєво відрізняється від права власності. Вважаємо, щосаме тому ЦК України введено правову конструкцію «факт передання виключнихмайнових прав», що за своєю природою є правочином (адже відповідно до ч. 1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну абоприпинення цивільних прав та обов'язків). Разом із тим природа та специфікаОПІВ вимагає спеціально регламентованої законом системи правової охорони тапроцедури реєстрації цього факту. Зокрема, для такої реєстрації необхіднадержавна система правової охорони інтелектуальної власності, до складу якоївходять центральний орган виконавчої влади з питань правової охорониінтелектуальної власності (Міністерство освіти і науки України), а такожсукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідноїспеціалізації державних закладів, що входять до сфери її управління, на якіпокладено функції, зокрема, ведення державних реєстрів прав на ОПІВ. Саме томуреєстрація факту передання виключних майнових прав на ОПІВ виділена в окремупроцедуру, яка істотно відрізняється від процедури державної реєстраціїправочинів, передбаченої Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671.
Зогляду на викладене, цілком обґрунтованою є позиція ЦК України, згідно з якою,договори щодо розпоряджання виключними майновими правами на ОПІВ не підлягаютьобов'язковій державній реєстрації, але факт передання виключних майнових правпідлягає такій реєстрації. Для цього до уповноваженого органу подається,зокрема, договір про передання виключних майнових прав як підтвердження діїосіб, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків(у нашому випадку передання виключних майнових прав). З цього можна зробитиприпущення, що і виключні майнові права виникають у правонаступника лише післядержавної реєстрації факту передання виключних майнових прав. 2.5 Інші договори щодо розпорядженнямайновими правами інтелектуальної власності
Глава75 ЦК України не містить вичерпного переліку договорів, а тому як різновид уст. 1107 зазначено: «інший договір щодо розпоряджання майновими правамиінтелектуальної власності».
Видаєтьсяпомилковою висловлена в літературі точка зору віднести сюди як поіменованідоговори — комерційної концесії, факторингу, застави, так і ті, які ранішевикористовувалися на практиці — авторський договір замовлення та авторськийдоговір передачі прав на твір[82].
Щостосується першої із зазначених групи, то ці договори вже законодавчоврегульовані як самостійні, а тому не можуть бути різновидом договору щодорозпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Оскільки в главі 75 ЦКУкраїни встановлені єдині норми для всіх об'єктів права інтелектуальноївласності, то відповідно недоречно зазначати в інших Договорах авторськідоговори. Навіть якщо сторони на практиці скористаються такою назвою (щозаконодавчо не забороняється), у будь-якому випадку застосовуватимуться норми,виходячи зі змісту правовідносин. Так, щодо авторського договору замовленнябудуть застосовуватися положення договору про створення за замовленням використанняоб'єкта права інтелектуальної власності, а до авторського договору передачіправ на твір — залежно від суті відповідно ліцензійний договір чи договір пропередання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
Видається,що до інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальноївласності належать саме законодавчо не врегульовані правочини, зокрема, договірпро передачу ноу-хау, договір про порядок розподілу прав на службові об'єктиінтелектуальної власності, договір щодо управління майновими правами автора абоінших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.
Договір про передачу ноу-хау — це договір, за яким правовласник передаєзаінтересованим особам право на використання повністю або частковоконфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого,адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певніпереваги особі, яка їх одержала.
Ноу-хау — повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомостітехнічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використанняяких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала[83].
Основнавідмінність договору про передачу ноу-хау від ліцензійного договору полягає втому, що для ліцензійного договору достатньо надати дозвіл на використанняоб'єкта інтелектуальної власності, а за договором про передачу ноу-хаунеобхідно виконати активні дії — розкрити певні знання, що зберігаються врежимі секретності. Тобто розмежування проводиться за об'єктом. Ліцензійнийдоговір укладається стосовно зареєстрованих результатів творчої діяльності(винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонуванняінтегральної мікросхеми, сорт рослин) чи об'єктів авторського права, а договірпро передачу ноу-хау — стосовно секретної інформації. Досить часто ці відомостіпри бажанні могли б бути запатентовані (наприклад, як винахід чи кориснамодель), однак в кожній конкретній ситуації правовласник вирішує чи розкрити цізнання суспільству і отримати охоронний документ, чи доцільніше залишити їх врежимі секретності. Досить наглядним є приклад секрету приготування напоюкока-коли. Якби ці відомості свого часу були запатентовані як винахід, то заразвони були б суспільним надбанням і будь-яка заінтересована особа змогла б їх вільновикористовувати. У той же час у випадку залишення відомостей в режимісекретності існує постійна загроза їх припинення у зв'язку з можливістюпаралельного винахідництва чи розкриттям іншими особами[84].
Оскількипредметом договору про передачу ноу-хау є секретні знання, то у зв'язку з цимоднією з обов'язкових його умов є дотримання конфіденційності отриманих знань.
Особливістьпредмета обумовлює специфіку процесу укладення договору про передачу ноу-хау,оскільки, з одного боку, заінтересована особа має розуміти, стосовно якихвідомостей вона набуде прав, щоб вирішити питання, чи потрібні вони їй, а зіншого — існує ймовірність розкриття змісту ноу-хау ще на стадії переговорів.Тому в цьому випадку доречно скористатися конструкцією попереднього договору.На практиці стосовно зазначених відносин він отримав назву опціонного. У ньомупередбачається, яка частина інформації буде розкрита для вирішення потенційнимконтрагентом питання про доцільність укладення договору про передачу ноу-хау іплата за цю частину відомостей. У випадку позитивного рішення і укладеннядоговору про передачу ноу-хау плата за попереднім договором зараховується врахунок платежів за основним договором.
Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктівавторського права і суміжних прав укладається між володільцем майнових авторських чисуміжних прав і організацією колективного управління. Найбільш повно насьогодні функцію останнього виконує Державне підприємство «Українське агентствоз авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України.
Організаціїколективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторськогоправа чи суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: по-перше,погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права чи суміжнихправ, розмір винагороди під час укладання договору; по-друге, укладати договориз заінтересованими особами про використання прав, переданих в управління; по-третє,збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктівавторського права чи суміжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав,правами яких вони управляють; по-четверте, вчиняти інші дії, передбачені чиннимзаконодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснюєорганізація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктівавторського права чи суміжних прав відповідно до статутних повноважень тадоручення цих суб'єктів (ст. 49 Закону «Про авторське право і суміжні права»)[85].
Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності — цецивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівникомстосовно узгодження прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договорурезультати творчої діяльності.
Увипадку відсутності такого договору застосовується загальне правило,передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК України: майнові права інтелектуальної власності наоб'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належатьпрацівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де абоу якої він працює, спільно.
Аналогічнеправило застосовується і при розподілі права інтелектуальної власності наоб'єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалось, сторонам доцільно удоговорі більш детально врегулювати свої права на такі об'єкти. Пояснюється цетим, що застосування загального правила про спільні права на службовий об'єкт умайбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об'єкта, якщо в певний моментпрацівник і роботодавець не зможуть досягти загальної згоди. З погляду праваідеальною є ситуація, коли на об'єкт має права тільки один суб'єкт. Це спрощуєпроцес реалізації прав.
Суб'єктиінтелектуальної власності вправі укладати й інші договори стосовнооб'єктів інтелектуальної власності. Головне, щоб їх умови не суперечилинормативним приписам актів цивільного законодавства України.
Якщозвернутися до назви глави 75 ЦК України, то мова йде про розпоряджання, тобтовизначення юридичної долі майнових прав. Причому зазначений термін у цьомувипадку використовується як стосовно передачі майнових прав, так і щодо видачідозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності.
Крімпроаналізованих, до цієї групи віднесено також договір про створення зазамовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. За своєюсуттю ці відносини близькі до договорів на виконання робіт. Оскільки у цьомувипадку йдеться перш за все про створення результату творчої діяльності, то цейдоговір не зовсім охоплюється поняттям розпоряджання. Хоч якось обґрунтуватитаку позицію можна хіба що тим, що за цим договором все ж таки може бутивстановлено механізм розподілу прав на створений у майбутньому об'єкт.Ймовірно, що саме на цю обставину було зроблено акцент.
Враховуючивикладене, не є доцільною ні закріплена в ЦК України назва глави 75«Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності», ні запропоновананауковцями назва «Розпоряджання майновими правами на об'єкти праваінтелектуальної власності»[86].
Розділ3. Відповідальність за порушення майнових прав інтелектуальної власності вУкраїні 3.1 Сутність та видивідповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні
Захист прав інтелектуальної власності є передбаченоюзаконодавством діяльністю відповідних державних органів з визнання, поновленняправ, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законнихінтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності. Він здійснюється увизначеному законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми,засобів і способів захисту.
Стаття420 ЦК України дає перелік об’єктів права інтелектуальної власності,яким в Україні надано правову охорону:
· літературніта художні твори;
· комп’ютерніпрограми;
· компіляціїданих (бази даних);
· виконання;
· фонограми,відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
· науковівідкриття;
· винаходи,корисні моделі, промислові зразки;
· компонування(топографії) інтегральних мікросхем;
· раціоналізаторськіпропозиції;
· сортирослин, породи тварин;
· комерційні(фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг),
· географічнізазначення;
· комерційнітаємниці.
Кожнийгромадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності;ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за виняткомвипадків, передбачених законом.
Захистправ інтелектуальної власності є конституційним обов’язком нашої держави.Згідно зі ст. 54 Конституції України, ст. 309 ЦК України, громадянамгарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості,захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних іматеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальноїдіяльності. Цензура процесу творчості, результатів творчої діяльностізаборонена.
Уся правова система України має завданням захист суб'єктивнихправ своїх громадян, у тому числі авторського права та суміжних прав. Протеосновним є Закон України «Про авторське право і суміжні права». Відповідно доцього Закону (розділ V) порушеннями авторського праваі/або суміжних прав, що є підставою для судового захисту, є:
· вчиненнябудь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові і майнові правасуб'єктів авторського права і/або суміжних прав;
· піратствоу сфері авторського права і/або суміжних прав — опублікування, відтворення,ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України ірозповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютернихпрограм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
· плагіат —оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменемособи, яка не є автором цього твору;
· ввезенняна митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і/абосуміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і базданих), фонограм, відеограм, програм мовлення;
· вчиненнядій, що створюють загрозу порушення авторського права і/або суміжних прав;
· будь-якідії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і/абосуміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження і застосування засобів для такогообходу;
· підроблення,зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управлінняправами без дозволу суб'єктів авторського права і/або суміжних прав чи особи,яка здійснює таке управління;
· розповсюдження,ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщенняоб'єктів авторського права і/або суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктівавторського права і/або суміжних прав вилучена чи змінена інформація проуправління, зокрема в електронній формі.
Відтворенням будь-якого твору є виготовлення одного абобільше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі,а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній(включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.
Будь-яке відтворення твору у будь-якій матеріальній формі і вбудь-якій кількості примірників, починаючи від одного, без дозволу осіб, якімають авторське право, визнається порушенням авторського права і/або суміжнихправ. Мета відтворення також не має значення для оцінки його правомірності чинеправомірності.
Розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм тапрограм мовлення є також досить поширеним порушенням авторського права і/абосуміжних прав. Адже будь-яке відтворення творів, фонограм, відеограм чи программовлення здійснюється для подальшого розповсюдження. Саме по собі відтворенняне завжди доцільне. Вилучення будь-якої комерційної вигоди можливе часто лишечерез розповсюдження[87].
Розповсюдження творів, фонограм, відеограм та программовлення визнається неправомірним, якщо воно здійснюється без дозволу автора чиіншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, відеограми тавласника програми мовлення. Розповсюдженням визнається також зберіганнянеправомірно відтворених творів, фонограм, відеограм або програм мовлення зметою подальшого розповсюдження.
Примірники творів, фонограм, відеограм і програм мовлення,які виготовлені і розповсюджені з порушенням авторського права чи суміжнихправ, визнаються контрафактними. Отже, цим питанням охоплюється ірозповсюдження без дозволу зазначених осіб.
Будь-яке інше використання без дозволу осіб, які маютьавторське право чи суміжні права, творів, фонограм, відеограм чи программовлення також визнається неправомірним, тобто є порушенням зазначених прав. Практикапід іншим використанням творів, фонограм, відеограм і програм мовлення розумієпередачу зазначених об'єктів у комерційний прокат, майновий найм чи будь-якеінше використання без дозволу особи, яка має авторське право або суміжні права.
Одним із досить поширених видів порушення авторського праваі/або суміжних прав є перекручення, спотворення чи будь-яке інше посягання назазначені об'єкти, що можуть зашкодити честі та репутації автора чи іншоїособи, яка має авторське право чи суміжні права.
Порушенням авторського права і суміжних прав відповідно дочинного законодавства визнається використання об'єктів авторського права ісуміжних прав без зазначення імені автора. Оприлюднення твору, фонограми,відеограми чи програми мовлення без дозволу суб'єкта авторського права і/абосуміжних прав також визнається порушенням зазначених прав. Порушеннямавторського права і суміжних прав може бути ввезення на митну територію Українитворів, фонограм, відеограм чи програм мовлення без дозволу осіб, які маютьавторське право і/або суміжні права. При цьому не має значення, контрафактні чине контрафактні об'єкти завозяться. Не має значення і та обставина,охороняються ці об'єкти на території України чи ні, а також у країні, звідкивони ввозяться[88].
Будь-яке порушення авторського права чи суміжних прав даєпідставу особі, яка є їх суб'єктом, звертатися до суду з позовом щодо їхзахисту. Підставою для позову може бути також недотримання користувачем умовдоговору, укладеного суб'єктом авторського права і/або суміжних прав.Безперечно, суд зобов'язаний розглянути позов і винести за результатамирозгляду своє рішення. У разі доведення позивачем свого позову суд виноситьрішення про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень,публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом.
Відповідний захист отримали й інші об’єкти інтелектуальної власності.
Аналіз чинного законодавства дозволяє встановити наступнівиди відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.
Цивільно-правові способи та господарсько-правові захисту прав – це передбаченізаконом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою якихвизнаються або відновлюються порушені права та інтересів авторів об’єктівінтелектуальної власності або власників прав на них, припиняються порушення, атакож здійснюється майновий вплив на порушників.
Відмінноюрисою цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності є те, щоосновною її метою стає не покарання за недотримання встановленого правопорядку,а відшкодування заподіяної шкоди. Більш того, особливістю господарсько-правовоївідповідальності є те, що суб’єктами порушених прав є підприємства, установи,організації, а також інші юридичні особи (у тому числі, іноземні), та громадяни- суб’єкти підприємницької діяльності.
Однак,заподіяна шкода повинна бути доведена у суді. Так, наприклад, у справі№2-23-1/08 Позивач ТОВ «Спеціальна Інформаційна Служба — Україна»,правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Сідкон»звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкодина суму 381 988 грн. 60 коп.
Своївимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачі, які працювали на йогопідприємстві, неправомірно вилучили програмні модулі та використали їх приздійсненні господарської діяльності підприємства ТОВ «Страбіс», в результатічого було заподіяно матеріальну шкоду.
Всудовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили суд йогозадовольнити.
Печерськогорайонного суду м. Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю«Сідкон» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкоди на суму 381988 грн. 60 коп. у задоволенні позову було відмовлено, оскільки позивачем недоведено жодних фактів, які б доводили наявність перелічених вище обставин.
РішеннямШевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року, яке вступило взакону силу, сторонами якого були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що програми«ЄДІ-Україна» та «Стратегічна бізнес інформація» є різними програмнимипродуктами. Таким чином в судовому засіданні достовірно встановлено, що твір«Комп'ютерна програма «Стратегічна бізнес-інформаційна система» («Програма«СТРАБІС»)є самостійним, оригінальним твором, відмінним від твору «Комп'ютерна програма«Автоматизована система комп'ютерного аналізу ситуацій «Енциклопедія діловоїінформації України» «ЕДІ-Україна».
Встановленийв судовому рішенні факт, спростовує твердження позивача про неправомірневикористання вилучених відповідачами програмних модулів у господарськійдіяльності ТОВ «Страбіс».
29листопада 2007 року Апеляційним судом м. Києва, вищезазначене рішенняШевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року залишено беззмін[89].
Зазначені справи розглядаються у цивільних та господарськихсудах, яким чинним законодавством надано повноваження щодо розгляду справ,пов’язаних із порушенням майнових прав інтелектуальної власності.
Згідно ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистомсвого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Суд увипадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема,про:
1)застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальноївласності та збереження відповідних доказів;
2)зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт якихздійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3)вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільнийоборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;
4)вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно длявиготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилученнята знищення таких матеріалів та знарядь;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодуваннязбитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності.Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи таінших обставин, що мають істотне значення;
6)опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення праваінтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Господарськісуди для захисту порушених майнових прав інтелектуальної власності застосуютьзасоби, які вказані у відповідних законах України про охорону об’єктівінтелектуальної власності. Так наприклад, Закон України „Про охорону прав назнаки для товарів та послуг” від 15 грудня 1993 року зазначає, що будь-якепосягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, втому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди,та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власникасвідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавствомУкраїни. Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання безйого згоди в доменних іменах знаків та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16цього Закону.
Навимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушникзобов’язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Власниксвідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконновикористаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можнасплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого зним настільки, що їх можна сплутати.
Вимагатипоновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа,яка придбала ліцензію (ст. 20 Закону).
Згідност. 21 вищезазначеного закону України захист прав на знак здійснюється усудовому та іншому встановленому законом порядку. Юрисдикція судів поширюєтьсяна всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням цього Закону.
Так, Товариство звернулося до місцевого господарського суду зпозовом до Підприємства та Державного департаменту інтелектуальної власностіМіністерства освіти і науки України (далі — Державний департаментінтелектуальної власності) про визнання майнових прав на знаки для товарів іпослуг та зобов'язання внести зміни до Державного реєстру свідоцтв.
Рішенням зазначеного суду, залишеним без змін постановоюапеляційного господарського суду, позов задоволено частково: за Товариствомвизнано майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг«О.» (заявка від 28 березня 2003 р. № 2003033147) та майнові праваінтелектуальної власності на графічний знак для товарів і послуг (свідоцтво від29 грудня 1999 р. № 14162). У частині зобов'язання Державного департаментуінтелектуальної власності внести зміни до Державного реєстру свідоцтв Українизнаків для товарів і послуг, вказавши власником графічного знака для товарів іпослуг (свідоцтво на знак від 29 грудня 1999 р. № 14162) Товариство, позовзалишено без розгляду.
Підприємство звернулося до Вищого господарського суду Україниз касаційною скаргою, в якій просило судові рішення першої та апеляційноїінстанцій скасувати і в позові відмовити.
У своїй касаційній скарзі Державний департаментінтелектуальної власності зазначає, що провадження у справі підлягалоприпиненню.
Перевірившина підставі встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справиправильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищийгосподарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав длязадоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Причиною спору зі справи стало питання про належністьпозивачеві прав на знаки для товарів і послуг.
Відповідно до п. З ст. 5 Закону України «Про захист прав назнаки для товарів і послуг» право власності на знак засвідчується свідоцтвом.
Пунктом 7 ст. 16 Закону передбачено, що власник свідоцтваможе передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або щодочастини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору. Крімтого, п. 9 цієї статті передбачено, що договір про передачу права власності назнак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовійформі та підписані сторонами. Сторона договору має право на інформуванняневизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачуліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхомпублікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановленихустановою, з одночасним внесенням їх до реєстру. У разі опублікуваннявідомостей про передачу права власності на знак стосовно частини зазначених усвідоцтві товарів і послуг установа видає нове свідоцтво на ім'я особи, якійпередане це право, за наявності документа про сплату державного мита за видачусвідоцтва.
Пунктом 1 ст. 16 Закону також передбачено, що права, яківипливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.
Згідно з п. 5 ст. 10 Закону заявник може вносити до заявкизміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявціінших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа,яка бажає стати заявником. Ці виправлення та зміни враховуються, якщо вониодержані закладом експертизи не пізніше одержання ним документа про сплатудержавного мита за видачу свідоцтва. Порядок внесення таких змін передбаченоПравилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України назнак для товарів і послуг, затвердженими наказом Державного патентноговідомства України від 28 липня 1995 р. № 116 (у редакції наказу Держпатенту від20 серпня 1997 р. № 72).
Судовими інстанціями встановлено, що перехід права власностіна знаки для товарів і послуг згідно із свідоцтвом № 14162 та заявкою від 28березня 2003 р. № 2003033147 відбувся на підставі договору та належнозареєстрований Державним департаментом інтелектуальної власності. Зазначені діїсторін не суперечать чинному законодавству та відповідають приписам статей 422,427 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів яких можлива передачамайнових прав інтелектуальної власності на підставі договору, який передбачаєумови такої передачі.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захистцивільних прав у суді передбачений також шляхом визнання права. Крім того, ст.21 Закону передбачено, що суди відповідно до їх компетенції розв'язують спорипро встановлення власника свідоцтва. Таким чином, судові інстанції правомірновизнали за позивачем права інтелектуальної власності на відповідні знаки длятоварів і послуг.
Зогляду на викладене Вищий господарський суд України судові рішення зі справизалишив без змін[90].
Слідзазначити, що господарські суди розглядають справи щодо порушення майнових праву порядку виключної підсудності. Так, згідно ст. 16 Господарськогопроцесуального кодексу[91] від 6 листопада 1991року N 1798-XII справи у спорах про порушення майновихправ інтелектуальної власності розглядаються господарськимсудом за місцем вчинення порушення.
Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правовоїтим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо передавтором або власником прав на об’єкт інтелектуальної власності.
Властивостій специфіка об’єктів інтелектуальної власності обумовлюють деякі особливостіпроведення процедури розв’язання спорів, пов’язаних із правовідносинами, щовиникають у процесі створення й використання цих об’єктів.
Захистправа інтелектуальної власності передбачається статтями 176, 177, 229Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р[92].Кримінально-правовий захист авторського права і суміжних прав передбачаєтьсяст. 176 КК України. Ця стаття чітко визначає дії, які мають ознакикримінального порушення. До цих дій Кодекс відносить:
· незаконневідтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютернихпрограм і баз даних;
· незаконневідтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення,їх незаконне тиражування і розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах,інших носіях інформації;
· або іншеумисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдаломатеріальної шкоди у великому або в особливо великому розмірі.
У статтях 176 і 177 Кримінального кодексу України матеріальнашкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більшеразів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою вособливо великому розмірі, — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищуєнеоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Розглянемо наведені склади злочинів детальніше.
Незаконне використання творів науки, літератури імистецтва, комп'ютерних програм і баз даних. За чинним законодавством будь-якевідтворення твору науки, літератури і мистецтва визнається використанням такоготвору. Це виключне право, яке належить суб'єкту авторського права. Стаття 176КК України встановила відповідальність не тільки за відтворення творів науки,літератури і мистецтва, а й за їх розповсюдження у будь-якій формі і будь-якимспособом. Наведена норма поширюється також і на комп'ютерні програми і базиданих, виконання, фонограми і програми мовлення.
Як підкреслювалося, незаконне відтворення, розповсюдженнявиконань, фонограм (відеограм) і програм мовлення, а також їх незаконнетиражування і розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах та іншихносіях інформації визнається кримінальним правопорушенням. Закон України «Пророзповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютернихпрограм, баз даних»[93] від 23 березня 2000 р. (вредакції Закону від 10.07.2003 р.) дає чітке визначення наведених понять.
Незаконне використання винаходу, корисної моделі,промислового зразка, географічного зазначення походження товару, компонуванняінтегральної мікросхеми, сорту рослин. Кримінально-правовий захист патентнихправ здійснюється на підставі норм, викладених у ст. 177 КК України. Об'єктипромислової власності охороняються патентами або свідоцтвами, і використаннятакого об'єкта іншими особами можливе лише на підставі договору зпатентовласником чи власником свідоцтва. Отже, будь-яке використання об'єктапромислової власності поза договором є порушенням патентних прав, крімвипадків, передбачених законом.
Незаконним використанням об'єкта промислової власностівважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення,зберігання, інше введення в господарський оборот продукту, виготовленого іззастосуванням запатентованого об'єкта промислової власності без дозволупатентовласника (власника свідоцтва). Проте чинне законодавство України пропромислову власність також передбачає випадки позадоговірного використанняоб'єктів цієї власності, які порушенням патентних прав не вважаються[94].
Відповідно до ст. 177 КК України незаконне використаннявинаходу, корисної моделі, промислового зразка, географічного зазначенняпоходження товару, компонування інтегральної мікросхеми, сорту рослин,раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них або інше умиснепорушення прав на ці об'єкти, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великомурозмірі, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, абопозбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядьі матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.
Незаконне використання знака для товарів і послуг(торговельну марку), фірмового найменування (комерційного найменування),географічного зазначення походження товару. Незаконне використання знака длятоварів і послуг, фірмового найменування (комерційного найменування),кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення правана ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, караютьсяштрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самийстрок, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, якіспеціально використовувались для її виготовлення.
Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньоюзмовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням воліна строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповідної продукції тазнарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
Зазначені вище дії, вчинені службовою особою з використаннямслужбового становища щодо підлеглої особи, караються штрафом від п'ятисот дотисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк дошести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням праваобіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі,якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімумдоходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі, — якщо її розмір утисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Таким чином, кримінальне законодавство України такожпередбачає кримінальну відповідальність за порушення авторського права чисуміжних прав. У разі коли порушення авторського права чи суміжних прав маєознаки кримінального злочину, то орган дізнання чи суд зобов'язані вжитизаходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільногопозову шляхом розшуку і накладення арешту на:
· примірникитворів, фонограм, відеограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними;
· матеріалита обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення;
· документи,рахунки, інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповіднодо кримінального законодавства передбачена кримінальна відповідальність.
Цивільно-правова відповідальність за порушення авторськогоправа чи суміжних прав є найбільш ефективною.
Отже, за чинним Законом України «Про авторське право ісуміжні права» суб'єкту авторського права чи суміжних прав у разі їх порушенняналежить право на свій вибір вимагати відшкодування збитків або стягненнядоходу, або грошової компенсації, розмір якої визначається судом.
Цей же Закон передбачає також, крім зазначених санкцій,стягнення штрафу в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користьпозивача. Суми штрафів направляються в установленому порядку до Державногобюджету України. Це вже є покаранням за вчинення порушення авторського чисуміжних прав. Зазначені положення відтворені у ст. 432 ЦК України.
Адміністративно-правовий спосіб захисту майнових правінтелектуальної власності полягає в розгляді та вирішенні суперечки органомдержавного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному,або господарському судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративніправопорушення[95], Митному кодексі України[96],а також закони України: «Про захист від недобросовісної конкуренції»[97], «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав навинаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промисловізразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»,«Про охорону прав на сорти рослин» тощо.
У галузі авторського права і суміжних прав адміністративнийспосіб захисту прав передбачено тільки за публічний показ, порушення умовпублічного демонстрування і тиражування кіно- і відеофільмів без прокатного посвідчення.Стосовно об'єктів промислової власності цей спосіб захисту прав передбачає накладенняштрафів за неправомірне використання фірмових найменувань, торговельних мароктощо. Засобом захисту в цьому випадку є скарга, яку у встановленому адміністративнимзаконодавством порядку подають у відповідний орган державного управління.
Здійснення дій, обумовлених законодавством України якнедобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетомУкраїни штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. Дотаких дій відносяться:
· неправомірневикористання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;
· введенняв обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;
· відтвореннязовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введенняйого в господарський оборот;
· неправомірнийзбір, розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправнідії[98].
Тобто Антимонопольним комітетом України розглядаються скаргищодо дій після вводу об'єктів права інтелектуальної власності до господарськогообороту.
Крім Антимонопольного комітету, адміністративно-правовийзахист майнових прав інтелектуальної власності здійснює Держмитслужба таАпеляційна палата Держдепартаменту.
Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути:попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт тощо.
Так, незаконне використання об'єкта права інтелектуальноївласності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушенняправа інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від 10 до 200неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконновиготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів, що призначені для їхвиготовлення[99]. 3.2 Судовий захист майнових правінтелектуальної власності в Україні
 
Кожнаособа має право звернутися до суду за захистом свого оспорюваного чи порушеногоправа інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способизахисту цивільних прав, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитківтощо, так і специфічні – властиві лише для прав інтелектуальної власності[100].
Судможе постановити рішення про:
1)застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповіднихдоказів;
2) зупиненняпропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт якихздійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилученняз цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот зпорушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;
4) вилученняз цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно длявиготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилученнята знищення таких матеріалів та знарядь;
5)застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків занеправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмірстягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та іншихобставин, що мають істотне значення;
6)опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення праваінтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення (ч. 2 ст. 432 ЦК України)
Основним способом судового захисту цивільних прав євідшкодування збитків, заподіяних протиправними діями порушника. За загальнимправилом, будь-яка особа, якій завдано збитків у результаті порушення їїцивільних прав, має право на їх відшкодування. Збитками визнаються:
· втрати,яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а такожвитрати, які особа зробила або змушена була зробити для відновлення свогопорушеного права (реальні збитки);
· доходи,які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не булопорушене (упущена вигода — ст. 22 ЦК України).
Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо законом абодоговором не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі. Якщоособа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків,які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, неможе бути меншим від доходів, що їх одержав порушник права.
ЦК України передбачає також компенсацію моральної шкоди. Стаття23 ЦК України проголошує право на відшкодування моральної шкоди, завданої особіу зв'язку з порушенням її права. Моральна шкода полягає у:
· фізичномуболі, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим пошкодженнямздоров'я;
· душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою як щодо неї, такі щодо членів її сім'ї та близьких родичів;
· душевнихстражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженнямїї майна;
· приниженнічесті, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи. Компенсаціяморальної шкоди здійснюється грошима або іншим майном.
На підставі доведених у суді фактів суд може винести рішенняпро заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми,програми передачі в ефір і по кабелю, про припинення їх розповсюдження. Судможе також постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактнихпримірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо якихвстановлено, що вони виготовлені або розповсюджені з порушенням авторськогоправа і/або суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Цянорма поширюється також на всі кліше, матриці, форми, оригінали, магнітністрічки, фотонегативи та інші предмети, які використовувалися для відтворенняпримірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів іобладнання, що використовувалися для їх відтворення та виготовлення засобівобходу технічних засобів захисту.
Контрафактні примірники творів, у тому числі комп'ютерніпрограми і бази даних, фонограми, відеограми, програми мовлення, які зарішенням суду були вилучені, на прохання суб'єктів авторського права чисуміжних прав і права яких були порушені можуть бути передані зазначеній особі.У разі ненадходження такого прохання від зазначеної особи контрафактніпримірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалисядля відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню ізперерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» востанній редакції передбачає також спеціальні правові засоби забезпеченняпозову у справах про порушення авторського права та суміжних прав. До цихспособів забезпечення зазначених позовів відносять такі. Ще до розгляду справипо суті суд може винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі, щодо якоїє достатні підстави вважати, що вона є порушником авторського права чи суміжнихправ, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в найм,імпорт тощо), а також інше використання, транспортування, зберігання абоволодіння з метою випуску в цивільний оборот примірників творів або фонограм,відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними.
Одним із таких засобів може бути арешт і вилучення всіхпримірників творів, фонограм, відеограм, щодо яких є підстави вважати, що вониє контрафактними, які здійснюються на підставі рішення суду.
Проблемним питанням, на сьогоднішній день, залишаєтьсяпроведення судової експертизи у сферіправа інтелектуальної власності. Відомо, що ні процесуальнізакони (кодекси), ні вищі судові інстанції не відміняли «аксіому», відповіднодо якої „недопустимо, щоб експертизі було призначено вирішувати питання права,вирішення яких належить до компетенції суду...”[101].
Так, у постанові Пленуму ВС України чітко сформульованапозиція з цього питання: відповідно до ст. 57 ЦПК України експертизі можнанадати право вирішувати „… тільки ті питання, які потребують спеціальних знаньу галузі науки, техніки або ремесла”[102]. „Вказати судамна неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певнихобставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертомправових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокремащодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо)”[103].
Такої ж позиції послідовно дотримується і Вищий господарськийсуд України (ВГС). У своєму Роз'ясненні ВГС України (з огляду на правильнепосилання про те, що „… відповідно до статті 1 Закону[104] судоваекспертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальнихоб'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, щоперебуває у провадженні, зокрема, суду”) вказує, що згідно зі ст. 41 ГПК:«… експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальнихзнань»; а також «… неприпустимо ставити перед судовими експертами правовіпитання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду,зокрема про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правовуоцінку дій сторін тощо»[105].
Таким чином, вищі судові інстанції України тривалий часпослідовно займають неофіційну позицію. Вони виходять з презумпції: jura novitcuria (судді знають право). Суди мають право залучати експертів для з'ясуванняпитань, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки/технології,мистецтва або ремесла.
Перший крок у протилежному напрямку зробило Міністерствоюстиції України, яке своїм наказом від 17 січня 2002 року № 4/55 ввело новийвид експертизи — експертизи, пов'язаної з охороною прав на об'єктиінтелектуальної власності.
Виникає запитання: чи є новий вид під назвою: «експертиза,пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», який узгаданому наказі Міністерства юстиції України має №13 (види судових експертиз),з її різновидностями за спеціальностями (види експертних спеціальностей): 13.3,13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 — по суті і за формою неправовоюекспертизою? Скоріш за все – ні.
Про це свідчать наступні аргументи.
По-перше, як сама назва даної експертизи («експертиза,пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності»), так і назвиїї підвидів — 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 — вказують на те,що це правова експертиза, але в галузі права інтелектуальної власності.
При буквальному їх тлумаченні можна стверджувати, що об'єктомдослідження судових експертів є „охорона прав” на:
· винаходи,корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції (13.3);
· промисловізразки (13.4);
· сортирослин і породи тварин (13.5);
· знаки длятоварів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів (13.6);
· топографіюінтегральних мікросхем (13.7);
· конфіденційнуінформацію (13.8);
об'єктомдослідження судових експертів є «використання прав»:
· економічнідослідження, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальноївласності (13.9);
об'єктомдослідження судових експертів є:
· використанняоб'єктів інтелектуальної власності у рекламі (13.10)[106]
Тобто дослідженнясаме „охорони прав” (13.3-13.8.) на будь-який об'єкт права є правовоюекспертизою, і, навпаки, дослідження саме об'єктів цих прав не є правовоюекспертизою. У всіх країнах світу, які разом з Україною входять до пандектноїсистеми права щодо об'єктів права промислової власності, вона зветься „патентно-технічною”,або просто „технічною”[107].
Доказом наведеноїтези є і той факт, що в Україні склався певний стиль написання «Висновкуексперта», загальну спрямованість йому задають відомі науково-дослідніінститути судових експертиз, фахівці яких зазначають, що це є саме правоваекспертиза. По-перше, вони відповідають на правові питання, і, по-друге, якправило, експерти посилаються як на джерела не тільки на правові акти, але й налітературу, підручники з права. Що ж до опису методу, за яким проводились дослідженняі на підставі якого відповідали на питання, порушені судом, то в деяких справах(і таких більшість) про це зовсім нічого не сказано.
Підсумовуючивищесказане, варто визнати, що результати інтелектуальної, творчої діяльності єневід’ємним елементом цивільних правовідносин. Особливу увагу слід приділятиналежній правовому регулюванню права власності людини на результати їїдіяльності та питанню юридичних гарантій щодо реалізації та захисту даногоправа.
Важливане лише наявність досконалої законодавчої бази, а й належної системи реалізаціїта дотримання зазначених правових положень.
Такийстан речей слугував би дієвим стимулом для людей, що є «ковалями» українськоїнауки, культури, мистецтва і став би передумовою збагачення і зміцненняінтелектуального, творчого фонду країни.

Висновки
Таким чином, уроботі були розглянуті поняття та сутність договорів на розпорядження майновимиправами інтелектуальної власності; класифікація договорів на розпорядженнямайновими правами інтелектуальної власності; поняття та елементи ліцензійногодоговору; укладення та припинення ліцензійного договору; договір про створенняза замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; договірпро передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інші договорищодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; сутність тавиди відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності вУкраїні; судовий захист майнових прав інтелектуальної власності в Україні.
Об’єктомцивільних прав є дії (послуги) та результати дій або робіт (ст. 177 ЦК України).Важливим є розмежування робіт як процесу і безпосереднього результату робіт чидій. Іноді дослідники ототожнюють послуги і результати дій (робіт), зазначаючи,що послуга – це дія, внаслідок якої створюється матеріальний предмет.Насправді, результат є самостійним об’єктом цивільних правовідносин. Це маємісце в тих випадках, коли кредитора цікавить саме кінцевий результат(матеріального чи нематеріального характеру). Подібне розмежування дій (послуг)і результатів дій знайшло відображення і в переліку об’єктів цивільних прав,запропонованому в ст. 177 ЦК України.
Правоінтелектуальної власностістановлять особисті немайнові праваінтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальноївласності визначається кодексом та іншими законами.
Майновіправа інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншійособі на умовах, визначених у ліцензійному договорі. Майнові права інтелектуальноївласності мають певний строк дії, але можуть припинятися і достроково.
Виключні права на ОПІВ — це цілком самостійна правова категорія, яка за рядомспецифічних ознак відрізняється від права власності, але у той самий часвідображає панування особи над належним їй ОПІВ у формі закріплених законом заособою (власником патенту чи свідоцтва) виключних майнових прав: дозволятивикористання ОПІВ та перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у томучислі забороняти таке використання. Іншими словами, відносини переданнявиключних майнових прав на ОПІВ вимагають особливого правового регулювання,визначеного законом.
Суб'єктами правовідносин, які виникають стосовно результатів творчої діяльності,можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки мова йде про наділенняіншої особи правами стосовно об'єкта права інтелектуальної власності, то однієюз сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на результат творчоїдіяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступники.
Договорищодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинні бутиукладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовнонедотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановленіспеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодорозпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір єнікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).
Законодавствоне передбачає обов'язкової державної реєстрації договорів щодо розпоряджаннямайновими правами інтелектуальної власності. Однак на вимогу будь-якої сторониліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійнийдоговір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових правінтелектуальної власності можуть бути зареєстровані у порядку, встановленомузаконом.
Винятокіз цього загального правила стосується договору про передання виключнихмайнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловийзразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чипороду тварин. У цьому випадку договір є чинним лише з моменту його державноїреєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності України, що дієв складі Міністерства науки і освіти України. Такий висновок випливає з ч. 2ст. 1114 ЦК України, згідно з якою факт передання виключних майнових правінтелектуальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чиннимипісля їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
Зурахуванням того, що договір – це правочин двох або більше осіб, спрямований навиникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними, при цьому обов’язковимє волевиявлення усіх сторін, що укладають договір, можливо дати наступневизначення: договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальноївласності – це група договорів у сфері інтелектуальної власності,спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єктиінтелектуальної власності.
Стаття1107 ЦК України наводить перелік видів договорів розпоряджання майновимиправами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об'єкта праваінтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення зазамовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договірпро передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) іншийдоговір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Запринципом свободи договору, якщо сторони виберуть неправильну назву договору,при вирішенні питання, який договір насправді був укладений, необхідно виходитизі змісту договору. Тобто, якщо сторони уклали, наприклад, договір орендиторговельної марки, до даних відносин треба застосовувати положення проліцензійний договір. У разі виникнення труднощів при вирішенні цього питанняможна вдатися до тлумачення договору відповідно до ст. 213 ЦК України.
Такимчином, на базі проведеного дослідження можна дійти висновку, що договірні конструкціїкупівлі-продажу, дарування, найму (оренди) не можуть застосовуватися домайнових прав інтелектуальної власності.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності — це письмове повноваження,видане особою, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта праваінтелектуальної власності (ліцензіара), іншій особі (ліцензіату), яке надає їйправо на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.
Ліцензійний договір — це договір, за яким одна сторона (ліцензіар)дає другій стороні(ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності(ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимогзаконодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК України).
Оскількиліцензія є одностороннім правочином, то недоречно включати її поряд зліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновимиправами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійнийдоговір регулювати спільно.
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності — це договір, за яким одна сторона (творець — письменник, художник тощо)зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно довимог другої сторони (замовники) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦКУкраїни).
Сторонамдоцільно в договорі обумовлювати механізм розподілу прав на створений зазамовленням об'єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чіткерозмежування прав кількох осіб на один об'єкт.
Дотого ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням івикористання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способита умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК України).
Задоговором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності однасторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частковоабо у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договоромумовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК України).
Цілкомобґрунтованою є позиція ЦК України, згідно з якою, договори щодо розпоряджаннявиключними майновими правами на ОПІВ не підлягають обов'язковій державнійреєстрації, але факт передання виключних майнових прав підлягає такійреєстрації. Для цього до уповноваженого органу подається, зокрема, договір пропередання виключних майнових прав як підтвердження дії осіб, спрямованої нанабуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (у нашому випадкупередання виключних майнових прав). З цього можна зробити припущення, що івиключні майнові права виникають у правонаступника лише після державноїреєстрації факту передання виключних майнових прав.
Глава75 ЦК України не містить вичерпного переліку договорів, а тому як різновид уст. 1107 зазначено: «інший договір щодо розпоряджання майновими правамиінтелектуальної власності».
Видаєтьсяпомилковою висловлена в літературі точка зору віднести сюди як поіменованідоговори — комерційної концесії, факторингу, застави, так і ті, які ранішевикористовувалися на практиці — авторський договір замовлення та авторськийдоговір передачі прав на твір.
Видається,що до інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальноївласності належать саме законодавчо не врегульовані правочини, зокрема, договірпро передачу ноу-хау, договір про порядок розподілу прав на службові об'єктиінтелектуальної власності, договір щодо управління майновими правами автора абоінших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.
Захист прав інтелектуальної власності є передбаченоюзаконодавством діяльністю відповідних державних органів з визнання, поновленняправ, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законнихінтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності. Він здійснюється увизначеному законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми,засобів і способів захисту.
Аналіз чинного законодавства дозволяє встановити наступнівиди відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.
Цивільно-правові способи захисту прав – це передбачені законом матеріально-правовізаходи примусового характеру, за допомогою яких визнаються або відновлюютьсяпорушені права та інтересів авторів об’єктів інтелектуальної власності абовласників прав на них, припиняються порушення, а також здійснюється майновийвплив на порушників.
Відмінноюрисою цивільно-правової відповідальності є те, що основною її метою стає непокарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодуваннязаподіяної шкоди.
Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правовоїтим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо передавтором або власником прав на об’єкт інтелектуальної власності.
Адміністративно-правовий спосіб захисту майнових правінтелектуальної власності полягає в розгляді та вирішенні суперечки органомдержавного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному,або господарському судочинстві. Правовою основою є Кодекс України проадміністративні правопорушення, Митному кодексі України, а також закониУкраїни: «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Проавторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи ікорисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»,«Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охоронуправ на сорти рослин» тощо.
Здійснення дій, обумовлених законодавством України якнедобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетомУкраїни штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність.
Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження,штраф, виправні роботи, адміністративний арешт тощо.
Рекомендації та пропозиції:
· доцільнопоєднати глави 75 і 76 ЦК України та назвати «Договори в сфері інтелектуальноївласності»;
· длявідчуження майнових прав інтелектуальної власності з метою зміниправоволодільця необхідно укладати не договір купівлі-продажу чи дарування, адоговір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності,передбачений ст. 1113 ЦК України;
· оскількиліцензія є одностороннім правочином, то недоречно включати її поряд зліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновимиправами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійнийдоговір регулювати спільно;
· питанняпро обсяги виробництва потребують додаткового законодавчого регулювання,актуальність якого чітко виявляється у контексті ліцензійного договору навикористання торговельної марки. У свою чергу слід звернути увагу на те, щообмеження стосовно обсягу прав (виду ліцензії), строку, території, видудіяльності, сфери використання виступають звичайними умовами для такихдоговорів, виходячи зі змісту ч. З ст. 1109 ЦК України;
· ліцензійнийдоговір на використання торговельної марки може також містити умову промаксимальний обсяг маркованих товарів. Допустимість такого висновку непрямовипливає з невиключності переліку, наведеного у ч. З ст. 1109 ЦК України, щодосфери використання об'єкта інтелектуальної власності, а також зі змісту ч. 8вказаної статті, положення якої має застосовуватись за аналогією до ліцензійногодоговору на використання торговельної марки;
· сторонамдоцільно в договорі про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності обумовлювати механізм розподілу прав на створений зазамовленням об'єкт інтелектуальної власності, адже більш доречним є чіткерозмежування прав кількох осіб на один об'єкт;
· у процесісудового захисту майнових прав інтелектуальної власності при проведенніекспертизи для суду, який оцінює «висновок експерта» як один із доказів,важливо знати джерело того метода, яким користувався експерт, а не джерелоправових актів та літературних творів у галузі права, хоча вони і стосуютьсяправа інтелектуальної власності. Перших, як правило, — немає;
· доки вУкраїні зроблено лише перші невірні кроки у формуванні корпусу судовихекспертів із залученням фізичних осіб, які не мають спеціальних знань в галузяхвідповідних наук, техніки/технології, мистецтва, ремесла, потрібно переглянутизатверджений перелік судових експертів. Однією з причин становища, що склалося,є неправильне розуміння нового інституту права — права інтелектуальноївласності — не тільки фахівцями в галузі науки, техніки/технології, мистецтва,ремесла, і юристами.
Використаніджерела
1. КонституціяУкраїни від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Цивільнийкодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.
3. Сімейнийкодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135.
4. Кримінальнийкодекс України //Відомості Верховної Ради(ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.
5. Господарськийпроцесуальний кодекс // ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56.
6. КодексУкраїни про адміністративні правопорушення // Там само. 1984. Додаток до № 51.Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).
7. Митнийкодекс України // ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 2002, N 38-39, ст.288
8. ЗаконУкраїни „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // Відомості Верховної Ради (ВВР),1994, N 7, ст. 36.
9. ЗаконУкраїни „Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993 р. в редакціїЗакону від 11 липня 2001 р. зі змінами та доповненнями // Офіційний вісникУкраїни. — 5001. — № 32. — Ст. 1450.
10. ЗаконУкраїни „Про державну таємницю” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 16, ст.93
11. ЗаконУкраїни „Про охорону прав на промислові зразки” // Відомості Верховної Ради (ВВР),1994, N 7, ст. 34.
12. ЗаконУкраїни „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998,N 8, ст. 28.
13. ЗаконУкраїни «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України дозаконодавства Європейського Союзу» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 29, ст.367.
14. ЗаконУкраїни «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 12, ст.64
15. ЗаконУкраїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 32
16. ЗаконУкраїни «Про охорону прав на сорти рослин» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 21, ст.218
17. ЗаконУкраїни «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограмфонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» // Відомості ВерховноїРади (ВВР), 2000, N 24, ст.183.
18. ЗаконУкраїни «Про судову експертизу» із змінами і доповненнями, внесеними ЗаконамиУкраїни від 3 квітня 2003 року № 662-IV, від 9 вересня 2004 року № 1992-IV – Законодавство „ЛІГА”.
19. Угода пропартнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствамита їх державами-членами від 14.06.1994 р. – Законодавство „ЛІГА”.
20. Інструкціяпро подання,розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу прававласності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використаннявинаходу (корисної моделі): Затверджена наказом МОН від 16.07.2001 р. № 521,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.07.2001 р. № 644/5835 //Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. -Ст. 1438.
21. ПостановаКабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди(роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18січня 2003 р. № 72 – Законодавство „ЛІГА”.
22. ПостановаКабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1185 Національний стандарт№ 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» – Законодаство „ЛІГА”.
23. ПостановаПленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року „Про судовупрактику у справах про спадкування” — Законодавство „ЛІГА”.
24. Постанова ПВСУкраїни від 5 березня 1977 року № 1 «Про підготовку цивільних справ до судовогорозгляду» зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВерховногоСуду України від 25 грудня 1992 року № 13, від 25 травня 1998 року № 15 – Законодавство „ЛІГА”.
25. ПостановаПВС України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних іцивільних справах» зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного СудуУкраїни від 25 травня 1998 року № 15 – Законодавство „ЛІГА”.
26. Роз'ясненнявід 11.11.98 р. № 02-5/424 Арбітражним судам України «Про деякі питанняпрактики призначення судової експертизи» зі змінами і доповненнями, внесенимироз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 18 квітня 2001 року№ 02-5/467, роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31травня 2002 року № 04-5/609, рекомендацією президії Вищого господарського судуУкраїни від 10 грудня 2004 року № 04-5/3248 – Законодавство „ЛІГА”.
Монографічні джерела
27. Актуальніпроблемиметодології приватною права / За ред. О. Д. Крупчапа. — К., 2005. – 421 с.
28. АндрощукГ. Знаки для товарів і послуг: деякі аспекти термінології та застосуваннязаконодавства // Інтелектуальна власність. — 2001. — № 8. — С. 15-19.
29. БазилевичВ. Д. Інтелектуальна власність: Підруч. — К., 2006. — 431 с.
30. Белов В. А. Гражданское право: Общая и Особеннаячасти. — М., 2003. – 458 с.
31. БілоусовВ. М. Сучаснатрактовка прав па результати інтелектуальної діяльності / Вісник господарськогосудочинства. — 2003. — № 1. – С. 154-157.
32. Брагинский М.И.,Витрянский В.В. Договорное право: Кн. 1. Общие положения. – М., 2001. – 657 с.
33. ВолошенюкО. Результати інтелектуальної, творчої діяльності в цивільному законодавстві.// Юридичний журнал. — №. 3. – 2007. – С. 14-18.
34. Гаврилов Э.П.Основные направления развития советского авторского права: Автореф. дис. … д-раюрид. наук. – М., 1985. – 19 с.
35. Господарськесудочинство в Україні: Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності /Відп. Ред. В.С. Москаленко. – К.: Праксі, 2007. – 408 с.
36. Гражданское право: В 2 т. / Отв. рсл. Е. А.Суханов. — М., 2002. — Т. 2, полутом 1. – 541 с.
37. ДемченкоТ. С. Проблеми гармонізації законодавства України про товарні знаки зміжнародно-правовими нормами: Дис. канд. юрид. наук; Інститут держави і праваім. В. М. Кореиького НАН України. — К., 2002. — 214 с.
38. Дозорцев В.А.Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. – М., 2003. – 654 с.
39. Економікаінтелектуальноївласності: використання і передача прав на об'єкти інтелектуальної власності. — К., 2004. — 168 с.
40. Интеллектуальнаясобственность (исключительныеправа): Учеб. пособие / Под ред. Н. М. Коршунова. — М.: Эксмо, 2006. — 681 с.
41. ІваницькаН. Вдосконалення законодавства, що регулює відносини за ліцензійним договоромна використання торгівельної марки. // Право України. – 2008. — № 9. – С. 107-113.
42. ІєвіняО.В. Правове регулювання розміщення фонограм у мережі Інтернет: проблеми таперспективи //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичнінауки. Випуск 26. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України,2004. — С.345 – 350.
43. ІєвіняО.В. Проблеми визначення суб'єктів авторського права та суміжних прав зазаконодавством України у зв'язку з розвитком системи колективного управліннямайновими правами //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні іполітичні науки. Випуск 25. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАНУкраїни, 2004. — С.386 — 390.
44. ІєвіняО.В. Система договірних відносин у сфері створення та використання фонограм//Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. — Одеса: Юридичналітература, 2004. — Вип. 23. — С.221 — 228.
45. КашинцеваО. Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні: Дис… канд.юрид. наук; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2000. — 198с.
46. КодинецьА. О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг уцивільному праві України: Дис.… канд. юрид. наук; Київський національнийун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. — 218 с.
47. Комментарий кГражданскому кодексу Российской Федерации. Часть вторая (постатейный) / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М: ТКВелби, «Проспект», 2003. — 851 с. .
48. Крижна В. Загальна характеристикадоговорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. //Право України. — № 9. – 2004. – С. 68-71.
49. КрижнаВ.М. Майнові права інтелектуальної власності як предмет цивільно-правовихдоговорів. // Вісник господарського судочинства. — № 5. – 2008. – С. 116-120.
50. Луць В.В. Контракти упідприємницькій діяльності. — К., 2001. – 591 с.
51. МельникО. М. Проблеми правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні: Дис…канд. юрид. наук; Національна академія внутрішніх справ України. — К., 1999. —203 с.
52. Науково-практичнийкоментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. — К.: Істина,2004. – 1204 с.
53. Науково-практичнийкоментар Цивільного кодексу України. — У 2 т. / За відповід. рсд. О. В. Дзери(кер. авт. кол), Н. С. Кузнецової, В. В. Луця— К.: Юрінком Інтер, 2005. — Т.II. — 951 с.
54. НестеренкоО., Солощук М. Деякі аспекти передачі прав на об'єкти права інтелектуальноївласності в умовах дії нового Цивільного кодексу // Право України. — 2004. — №3. — С. 68—70.
55. ОстапчукВ. Г. Природаправа інтелектуальної власності // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 4. — С. 50-53.
56. Охоронапромислової власності в Україні: Монографія / За ред. О. Д. Святоцького, В. П.Петрова. — К.: Ін Юре, 1999. – 204 с.
57. Піхурець О.В. Охорона права на торговельну марку (цивільно-правовий аспект):Дис.какд.юрид.наук; Національний ун-т внутрішніх справ. — X., 2005. — 203 с.
58. ПотоцькийМ. Передання виключних майнових прав на об’єкти права інтелектуальноївласності: теоретико-правовий аналіз. // Підприємництво, господарство і право.– С. 28-31
59. Правоінтелектуальної власності: Підруч. для студентів вищих навч. закладів / За ред.О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. –652 с.
60. Правоінтелектуальної власності: Підручник / За ред. О. О. Підопригори, О. Д.Святоцького. — К.: Ін Юре, 2002. – 351 с.
61. Романец Ю. В. Система договоров в гражданском правеРоссии. — М„ 2004. — Т. 2, полутом 1. – 357 с.
62. Россинская Е.З.Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовномпроцессе. — М.: Норма, 2005. — 637 с.
63. Садиков О.Н.Общие и специальные нормы в гражданском законодательстве. // Советскоегосударство и право. – 1971. — № 1. – С. 40-41.
64. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственностив Российской Федерации: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ПБОЮЛ ГриженкоЕ. М., 2001. — 498с.
65. Цивільне правоУкраїни: Підручник / Є. О. Харитонов. Н. О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003.— 776 с.
66. Цивільнеправо України: Академічний курс: Підруч. / За ред. Я. М. Шевченко. -К,2ООЗ.-Т. 1.-574 с.
67. Цивільнеправо України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецевої. – К.:Юрінком інтер, 2002р. К.2. – 651 с.
68. Цивільнеправо України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – Т. 2. – 761 с.
69. Цивільний кодексУкраїни. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівникиавторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С.Кузнєцова. – К.: Юстиніан, 2005. – 965 с.
70. Цивільнийкодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене тадоповнене – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2007. – 879 с.
71. Цивільнийкодекс України: науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М.Шевченко. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – ч. 1. – 1074 с.
72. ЧурпітаГ.В. Авторське право та право власності на твір образотворчого мистецтва //Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4. – С. 61– 64.
73. ЧурпітаГ.В. Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського правана твори образотворчого мистецтва // Матеріали науково-практичної конференції“Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні”. –Харків: Національний університет внутрішніх справ. – 2003. – С. 63 – 65.
74. ЧурпітаГ.В. Майнові права автора твору образотворчого мистецтва // ВісникХмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 1. – С.124 – 126.
75. Шершеневич Г.Ф.Авторское право на литературные произведения. – М., 1891. – С. 70-71.
76. Яковлев А.С.Имущественные права как объекты гражданских правоотношений. Теория и практика.– М., 2005. – С. 125.
77. ЯкубовськийІ. Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності зазаконодавством України. // Підприємництво, господарство і право. – 2007. — № 8.– С. 15-18.
78. «Юридическаяпрактика». Еженед. газета. №51(365) 21.12.2004 р. — С.1, 22-23.
Судовірішення
РІШЕННЯІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29травня 2008 року №2-23-1/08
Печерськийрайонний суд м. Києва у складі:
головуючого суддіКарабань В.М.,
при секретаряхБеспалій Ю.В., Журавель І.Д., Ілляш С.І.,
розглянувши увідкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом товаристваз обмеженою відповідальністю «Сідкон» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодуваннязаподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп., -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ТОВ«Спеціальна Інформаційна Служба — Україна», правонаступником якого є товариствоз обмеженою відповідальністю «Сідкон» звернулося з позовом до ОСОБА_1 таОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп.
Свої вимогипозивач обґрунтовує тим, що відповідачі, які працювали на його підприємстві,неправомірно вилучили програмні модулі та використали їх при здійсненнігосподарської діяльності підприємства ТОВ «Страбіс», в результаті чого булозаподіяно матеріальну шкоду.
В судовомузасіданні представники позивача позов підтримали та просили суд йогозадовольнити.
Відповідачі та їхпредставник ОСОБА_3 позов не визнали та просили суд відмовити у йогозадоволенні.
Заслухавшипояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, щопозов не підлягає задоволенню із наступних підстав.
В судовомузасіданні встановлено, що актом приймання — передачі службового твору від07.07.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було передано ТОВ «Спеціальна ІнформаційнаСлужба — Україна» службовий твір комп'ютерну програму «ЕДІ — Україна».
08.09.2003 рокуДержавним департаментом інтелектуальної власності було видано Свідоцтво прореєстрацію авторського права на твір №8263 комп'ютерна програма «Автоматизованасистема комп'ютерного аналізу ситуацій «Енциклопедія ділової інформаціїУкраїни».
31.03.2004 рокуміж Товариством та ОСОБА_2 були припинені трудові відносини.
НаказомТовариства від 30.08.2004 року звільнено з посади ОСОБА_1
Позивачем ненадано доказів того, що з відповідачами укладалися договори про матеріальнувідповідальність, а також що до службових обов'язків відповідачів входилозберігання вихідних кодів програми «ЕДІ-Україна».
По заявахгенерального директора ТОВ «Сідкон», правонаступника ТОВ «СІС -Україна» КогутаЮ.І., органи МВС неодноразово проводилися перевірки щодо наявності незаконноговилучення програмних модулів з боку відповідачів. 01 березня 2007 рокугенеральний директор ТОВ «Спеціальна інформаційна служба -Україна» Когут Ю.І. звернувсяіз заявою в Шевченківський РУ ЕУ МВС України в м. Києві, щодо неправомірних дійз боку ОСОБА_1, а саме привласненні модулів програми «ЕДІ-Україна». Постановоювід 01 березня 2007 року заявнику було відмовлено в порушенні кримінальноїсправи у відношенні ОСОБА_1
Згідно вказівокпрокурора Шевченківського району міста Києва по справі додатково було опитаноОСОБА_4, який під час створення програми «ЕДІ-Україна» працював генеральнимдиректором ТОВ «Спеціальна інформаційна служба -Україна» та ОСОБА_5 якапрацювала головним бухгалтером цієї компанії та членом інвентаризаційноїкомісії. За результатами цих слідчих дій в порушенні кримінальної справи протиОСОБА_1 постановою від 11 червня 2007 року було відмовлено повторно. Згідно п.3. Постанови Пленуму ВСУ від 29.12.92 «Про судову практику в справах провідшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їхпрацівниками» суд повинен з'ясувати якими неправомірними діями заподіяно шкодуі чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвелодо шкоди; в чому полягала вина працівника; в якій конкретно обстановцізаподіяно шкоду.
Як вбачається зматеріалів справи позивачем не доведено жодних фактів, які б доводили наявністьперелічених вище обставин. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від13 червня 2007 року, яке вступило в закону силу, сторонами якого були ОСОБА_1та ОСОБА_2 встановлено, що програми «ЄДІ-Україна» та «Стратегічна бізнесінформація» є різними програмними продуктами.
Таким чином всудовому засіданні достовірно встановлено, що твір «Комп'ютерна програма«Стратегічна бізнес-інформаційна система» («Програма«СТРАБІС») є самостійним, оригінальнимтвором, відмінним від твору «Комп'ютерна програма «Автоматизована системакомп'ютерного аналізу ситуацій «Енциклопедія ділової інформації України»«ЕДІ-Україна».
Встановленийв судовому рішенні факт, спростовує твердження позивача про неправомірневикористання вилучених відповідачами програмних модулів у господарськійдіяльності ТОВ «Страбіс».
29листопада 2007 року Апеляційним судом м. Києва, вищезазначене рішенняШевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року залишено беззмін.
Згідноч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній,господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили недоказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи абоособа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповіднодо ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями,діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичноїособи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особивідшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вонапосилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягаютьобставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких усторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а самі доказуванняне можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач не довівнеправомірності дій відповідачів, а тому суд не знаходить підстав длязадоволення позову.
Керуючись ч.1 ст.1166 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В позовітовариства з обмеженою відповідальністю «Сідкон» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 провідшкодування заподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп. — відмовитиповністю.
Заяву проапеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десятиднів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подаєтьсяпротягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В. Карабань
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2007 року Оболонський районний суд М.Києвав складі:
Головуючого- судді Поліщук Н.В.
ПрисекретаряхПальченко О.А., Савосіній A.M.
Розглянувшиу відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доТОВ " Телерадіокомпанія «Киевские ведомости» — Телерадіоефір" прозахист авторських прав та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
ПозивачОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ТОВ " Телерадіокомпанія «Киевские ведомости» — Телерадіоефір" про захиставторських прав та відшкодування моральної шкоди, зазначивши наступне.
Позивачуналежить авторське право на створені ним пісні «Циганочка» та«Тумани Петра», на які Державним департаментом інтелектуальноївласності видане свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір за НОМЕР_1.
Восени2004 року позивач передавпрограмному директору відповідача Євгену Жигуну свій твір пісню «ТуманиПетра» та була досягнута домовленість про подальше погодження часутрансляції твору в прямому ефірі, буде укладено договір на публічневикористання твору та погоджено винагороду за використання твору.
24 грудня 2004 року позивач почув свій твір упрямому ефірі на радіостанції 106 FM ( радіо «Шансон»), але його ніхто не сповіщав пропублічне використання твору, та не укладав угоди на його використання.
Відповіднодо довідки ТОВ «Моніторинг України» від 12 травня 2005 року було підтверджено факт транслювання твору позивача впроміжок часу з 16 до 17 години 24 грудня 2004року.
Вважає,що відповідач порушив авторські права та просив винести рішення, яким стягнутина користь позивача 10 мінімальних заробітних плат впорядку відшкодування матеріальних збитків та 6000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.
Всудовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини,викладені в позовній заяві та уточнив, що в зв’язку з незаконним використаннямтвору без письмового договору на підставі підпункту «г» п. 2 ст. 52Закону України«Про авторські і суміжні права» просить стягнути з відповідачакомпенсацію в розмірі 10мінімальнихзаробітних плат, враховуючи, що з 01 січня 2007 року мінімальна заробітнаплата становить 400 грн. на місяць. Крім того,просив також стягнути наступні витрати: державне мито 51 грн., витрати наінформаційно-технічне забезпечення 30 грн., за послуги моніторингу 64 грн. 08 коп., витрати на проїзд досуду в зв’язку з розглядом справи 60 грн. В частині відшкодування моральної шкоди просив постановити рішенняна розсуд суду, обґрунтовуючи моральну шкоду нервовими стражданнями внаслідокнеправомірного використання його твору.
Представниквідповідача Лунькова В.І. проти задоволення позовних вимог заперечувала вповному обсязі, мотивуючи тим, що в грудні 2004 року відбулась зустріч позивача, ОСОБА_2 з однієї сторони, тапредставників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_5, з другої сторони. В ході розмови було укладено усний договірміж позивачем та відповідачем про пробне, одноразове, безкоштовне розміщення вгрудні 2004 року пісні позивача«Тумани Петра». За умовами договору ОСОБА_1 в майбутній статті пронього і його пісню в газеті «Голос України» зобов’язувався висловитиподяку «Доросле радіо», яке перше пішло на зустріч невідомомуспіваку і розмістило в ефірі його пісню. Умови цього усного договору буливиконані обома сторонами. В частині відшкодування моральної шкоди вважає, щовимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем не було вчинено дій,які б спричинили моральні страждання, а позивачем не надано доказів напідтвердження визначеного розміру моральної шкоди.
Суд,заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, щопозовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено,що позивач ОСОБА_1 є автором пісні «Тумани Петра», що підтверджуєтьсяданими Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1 від 26 січня 2005року та неоспорюється відповідачем (а.с. 4).
Відповіднодо ст. 433 ч.І ЦК України та ст. 8 ч.І Закону України «Про авторське правоі суміжні права» визначено, що музичні твори ( з текстом і без тексту ) єоб'єктами авторського права.
Відповіднодо ст. 435 ч.І ЦК України та ст. 11 ч.І Закону України «Проавторське право і суміжні права» встановлено, що первинним суб’єктом,якому належить авторське право, є автор твору.
Виключнеправо на використання твору належить автору, що встановлено ст. 440, 441 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про авторське правоі суміжні права».
Відповіднодо ст. 433 ЦК України використання творуздійснюється лише за згодою автора.
Судомтакож встановлено, що 24грудня 2004 року відповідачем було використанотвір позивача пісню «Тумани Петра» шляхом відтворення в ефірі на радіостанції106 FM, що підтверджується данимидовідки від 12 травня 2005 року ТОВ «Моніторинг телебачення України»( а.с. 5) та підтверджено в судовому засіданні даними пояснень позивача і неоспорюється відповідачем.
Заперечуючипроти позовних вимог, представник відповідача пояснила, що між сторонами булоукладено усний договір про пробне, одноразове, безкоштовне розміщення в грудні 2004 року пісні позивача «ТуманиПетра».
Допитанийв судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, який є програмним директором,пояснив, що в грудні 2004 року відбулась зустріч із позивачем, та буладосягнута домовленість про одноразову безкоштовну трансляцію пісні позивача,який в свою чергу опублікує рекламну статтю стосовно відповідача в засобахмасової інформації.
Допитанийв якості свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що з позивачемпознайомився в 2003 року та на той часпідтримував дружні стосунки. Взимку 2004 року разом із ОСОБА_1 відвідував офісвідповідача, де відбулась зустріч із Жигуном Є.В. Свідок представився продюсером,хоча документів на це не мав. Була досягнута домовленість про трансляцію пісеньпозивача, який в свою чергу буде здійснювати рекламу відповідача в засобахмасовою інформації.
Допитанийв якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що був також присутній при зустрічі позивача зпрограмним директором ОСОБА_2, була досягнута домовленість про одноразовутрансляцію пісні позивача, який в свою чергу опублікує рекламну статтю стосовновідповідача в засобах масової інформації, стосовно домовленостей про оплату свідкуне відомо.
Разомз тим, як пояснив в судовому засіданні позивач, він не надавав згоду набезкоштовне використання його твору, без повідомлення про час трансляції, крімтого, зазначив, що при використанні твору його ім’я, як автора, зазначено небуло.
Відповіднодо ст. 33 Закону України '«Проавторське право і суміжні права» договори про передачу прав навикористання творів укладаються у письмовій формі. Договір про передачу прав навикористання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згодищодо всіх істотних умов ( строку дії договору, способу використання твору,території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплатиавторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї ізсторін повинно бути досягнено згоди).
Статтею440 ЦК України визначено, що майновим правом інтелектуальноївласності є, зокрема, виключне право дозволяти використання твору.
Відповіднодо ст. 1107 ЦК України розпорядженнямайновими правами інтелектуальної власності здійснюються на підставі договорів,частиною другою цієї статі визначено, що договір щодо розпорядження майновимиправами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.
Вказанівимоги містить також ст. 15Закону України«Про авторське право та суміжні права».
Зогляду на наведене, враховуючи вимоги закону про обов'язкову письмову формудоговору щодо використання твору та розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності, суд доходить висновку, що доводи представникавідповідача про укладення такого договору в усній формі не можуть бутипідставою для відмови в задоволенні позовних вимог, та вважає, що використаннятвору без письмового договору є порушенням авторських прав позивача.
Зазмістом ст. 50 Закону України " Про авторське право і суміжніправа" вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайновіправа суб’єктів авторського права і ( або ) суміжних прав, визначеністаттями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначеністаттями 15,39, 40 і 41 цього Закону, з урахуваннямпередбачених статтями 21-25,42і 43 цього Закону обмежень майнових прав,є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави длясудового захисту.
Відповіднодо ст. 52 Закону України «Проавторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторськогоправа і ( або) суміжних прав,передбачених статтею 50 цього Закону, суд має право постановити рішення чиухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягненнядоходу.
Привизначенні компенсації суд враховує обсяг порушення та вважає, що стягненнюпідлягає компенсація в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить4000 грн.
Вчастині відшкодування моральної шкоди вимоги задоволенню не підлягають,виходячи з наступного.
Законодавствомвстановлено, що моральна шкода — цевтрати немайнового характеру, яких позивач зазнав внаслідок моральних чифізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні виннідії відповідача. Як загальна умова цивільно-правової відповідальностізаконодавством передбачений зв’язок між протиправною поведінкою та наслідками,що настали.
Оскількипозивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження фактузаподіяння моральної шкоди та розміру такої шкоди, підстав для задоволенняпозовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у суда не має.
Судовівитрати, що пов’язані з розглядом справи, та складаються з витрат за послуги моніторингув розмірі 64 грн. 08 коп., судового збору в розмірі 81 грн., підтверджено даними відповіднихквитанцій ( а.с. 1,2,7) та підлягають стягненню з відповідачана користь позивача на підставі ст.ст. 79,88 ЦПК України.
Підстав длястягнення витрат, пов’язаних з явкою до суду та в ТОВ «Моніторінгтелебачення України», у суда не має, оскільки позивачем не наданодоказів, на підтвердження розмірутаких витрат.
Керуючисьст.ст. 10,15,60,79,88,212-215,218 ЦПК України, на підставі ст.ст.433,435,440,441,1107 ЦК України, ст.ст. 8,11,15,32,33,50,52 Закону України«Про авторське право і суміжні права», суд -
ВИРІШИВ:
Позовнівимоги задовольнити частково.
Стягнутиз Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія «Киевскиеведомости» — Телерадіоефір" на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі4 000 ( чотири ) тис. грн.., судові витрати в розмірі 81 ( вісімдесят одна )грн.., витрати, пов’язані з оплатою послуг моніторингу в розмірі 64 ( шістдесятчотири ) грн… 08 коп., а всього стягнути 4145 ( чотири тисячі сто сорок п’ять ) грн… 08 коп.
Віншій частині заявлених позовних вимог відмовити..
Рішеннясуду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційнеоскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо булоподано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана устрок, встановлений статтею 294 ЦПКУкраїни, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набираєзаконної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заявупро апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів здня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягомдвадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційнаскарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційнеоскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви проапеляційне оскарження.
Заява проапеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києвачерез Оболонський районний суд м.Києва.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМУКРАЇНИ
15лютого 2007рокуКіровський районний суд м. Кіровограда в складі:
головуючого-суддіЧерненко І. В.
присекретарі Задубняк В. В.
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовомОСОБА_1, ОСОБА_2до Обласного комунального виробничого підприємства„Дніпро-Кіровоград "про порушенняправ власників патенту, стягнення винагороди та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1.та ОСОБА_2. звернулись до суду з позовом, в якому зазначили, що ЗО січня 2002року комісією відповідача здійснено випробування нового Українського хлоратораХТ-2 авторів та власників патенту на винахід-позивачів. Результати випробуванняпоказали високі якості і технічні можливості нового винаходу. 30.01.2002 рокувказаний апарат для хлорування води було впроваджено на Дніпровськійводопровідній станції в технологію очистки води. За довідкою начальникавідповідача річний економічний ефект від впровадження Українського хлоратораХТ-2 складає 120354,8 грн., а термін окупності визначено в 1 місяць. Післяотриманого відгуку відповідач отримав підставу для укладання ліцензійногодоговору з власником патенту, але до цього часу від укладання ліцензійногодоговору ухиляється, протиправно використовуючи належну їм інтелектуальнувласність без їхньої згоди. Виходячи з щорічного економічного ефекту в розмірі120354,8 грн. за період з 30.01.2002 року по 30.01.2006 року їм завдано шкоди врозмірі 481419,2 грн., які просили стягнути з відповідача на свою користь.Порушенням їх прав та законних інтересів завдано моральної шкоди, яка полягає упорушенні права інтелектуальної власності, порушенні нормальних життєвихзв'язків через тяжкий матеріальний стан, неможливість продовження активноготворчого громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, різкимпогіршенням Стану здоров» я. Просили суд стягнути з відповідача 100000моральної шкоди. Крім того, просили суд зобов’язати відповідача укласти з нимиліцензійний договір на п'ятий рік використання Українського хлоратора ХТ-2 дозакінчення строку чинності патенту. Під час знаходження справи в провадженнісуду позовні вимоги неодноразово змінювали. Остаточно визначившись з позовнимивимогами, просили суд зобов’язати відповідача виплатити на їхню користьматеріальну шкоду в розмірі 584081 гри. за період використання Українськогохлоратора ХТ-2 -4 роки 10 місяців 7 днів та моральну шкоду в розмірі 100000грн.
Представниквідповідача позов не визнав і пояснив суду, що між ОКВП„Дніпро-Кіровоград" та Кіровоградським державним технічним університетомІНФОРМАЦІЯ_1року укладено Договір НОМЕР_1.102 про створення науково-технічноїпродукції, за яким проводились роботи по удосконаленню, проведенню випробувань,впровадженню з документальним оформленням можливості експлуатації Українського хлоратораХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровідній станції. Договір навпровадження в технологічний процес вказаного пристрою не укладався. ДоговірНОМЕР_1.102 повинен був виконуватись поетапно. Умовами Договору НОМЕР_1.102було передбачено виконання семи етапів робіт із чітко визначеними строками длявиконання. При виконанні кожного етапу робіт складається проміжний актздачі-приймання етапу. Приймання та оцінка наукової продукції здійснюваласьвідповідно до Технічного завдання на виконання науково-дослідних робіт відІНФОРМАЦІЯ_1 року. Остаточний термін здачі робіт закінчувався 31.12.2003 року.В результаті виконання Договору було виконано лише 2 етапи та складено 2проміжних акти здачі-приймання етапів від 02.05.2002 року та від 02.07.2002 року.По першому етапу проведено збір вихідних даних, виготовлено експериментальнийзразок та проведено контроль за монтажем експериментального зразка; по другомуетапу проведено випробування експериментального зразка на режимах на обробленовихідні дані. Впровадження в технологічний процес Українського хлоратора ХТ-„було передбачено шостим етапом робіт, який так і не було виконано. Для введенняУкраїнського хлоратора ХТ-2 у технологічний процес необхідне проектне рішення,яке б повністю відповідало вимогам правил ПБХ-93 та пройшло відповіднуекспертизу. Позивачі жодного разу не звертались з вимогою про поверненняналежного їм хлоратора, проти чого підприємство не заперечує.
Судомвстановлено, що позивачі є власниками патенту на винахід-Український хлораторХТ-2.
1.04.2002року між: Кіровоградським державним технічним університетом та відповідачембуло укладено договір НОМЕР_1.102 (далі — Договір) про створення (передачу)науково-технічної продукції. Предметом даного Договору є удосконалення,проведення випробування, впровадження з документальним оформленням можливостіексплуатації Українського хлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровськійводопровідній станції (п.10). Зміст і терміни виконання основних етапіввизначені календарним планом. Технічним завданням на виконаннянауково-дослідної роботи на удосконалення, впровадження і оформленняУкраїнського хлоратора ХТ-2 визначено 6 етапів НДР. П. 7 визначено, що післявиконання етапів робіт виконавець представляє замовнику акт про виконання етапуі рахунок на оплату етапу, який повинен бути розглянутий замовником в 10-деннийстрок.
Сторонамине оспорюється, що на виконання даного Договору виконавцем (КДТУ) виконано лише2 етапи робіт, зокрема-збір вихідних даних, виготовлення експериментальногозразка, контроль за монтажем експериментального зразка; випробуванняекспериментального зразка на режимах, обробка отриманих даних.
Подальшевиконання умов Договору було припинено.
Відповіднодо абз.З ч.2 ст.31 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використаннязапатентованого винаходу корисної моделі з науковою метою або в порядкуексперименту.
Надумку суду, Український хлоратор ХТ-2 на Дніпровській водопровідній станціївикористовувся на підставі Договору НОМЕР_1.102 саме з науковою метою та впорядку експерименту, у зв'язку з чим таке використання не є порушенням правпозивачів, що випливають з патенту.
Наданий час Український хлоратор ХТ-2 не впроваджено у технологічній процес похлоруванню води.
Враховуючивикладене в задоволенні позовних вимог про стягнення 584081 грн. за періодвикористання Українського хлоратора ХТ-2 — 4 роки 10 місяців 7 днів слідвідмовити.
Узв'язку з тим, що судом не встановлено будь-яких порушень прав позивачів, устягненні 1000000 грн. моральної шкоди суд відмовляє.
Відповіднодо ст.88 ЦПК України суд стягує з позивачів на користь держави по 854 грн. 25коп. судового збору.
Напідставі ст.ст.459, 464 ЦК України, ч.2 ст.31 Закону України „Про охорону правна винаходи і корисні моделі", керуючись ст.ст.11, 213-215 ЦПК України,суд,
ВИРІШИВ:
Взадоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2до Обласного комунальноговиробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград" про порушення прав власниківпатенту, стягнення винагороди та моральної шкоди — відмовити повністю.
Стягнутиз ОСОБА_1, ОСОБА_2на користь держави по 854 грн. 25 коп. судового збору.
Рішенняможе бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання заяви про апеляційнеоскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, та шляхом подачіапеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційнеоскарження.
СуддяКіровського районного суду підпис І.В. Черненко
м.Кіровограда