Договір дарування та пожертви

Зміст
 
Вступ… 3
І. Юридична природа договору дарування та пожертви… 5
ІІ. Зміст, поняття та ознаки договору дарування тапожертви… 10
2.1 Сторони та зміст договорударування та пожертви… 15
2.2 Укладання договору дарування тапожертви… 18
ІІІ. Розірвання договору дарування та пожертви… 23
Висновок… 25
Список використаної літератури… 30

Вступ
Актуальність обраної теми полягає втому, що договір дарування та пожертви досить специфічний і тому потребуєглибоко і досконалого вивчення. Договір дарування та пожертви має певніособливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язківсторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.
Розпад СРСР і проголошення Україноюта іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомленнянеобхідності докорінних змін прискорили прийняття нових економічних законівУкраїни. („Про власність”, „Про підприємство”, „Про економічну самостійністьУкраїни”), спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємства. Відтак разомз поступовим зародженням в Україні правовідносин широко розвинувся і набувважливості  договір  дарування та пожертви, що передбачає передання майна увласність.
В Цивільному Кодексі України данийдоговір виділений в окрему главу №55.
Ступінь наукової розробки.
У юридичній літературі значний внесоку дослідження проблеми вивчення і характеристики договір дарування та пожертвизробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцов, Д.В.Боброва.
Предметом дослідження є суспільні відносини, щоскладаються при укладанні договору дарування та пожертви, зміст договору,визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору,правові наслідки порушення умов договору.
Безпосередньо об’єктом дослідженняв даній курсовій роботі стали норми чинного законодавства України, які містятьосновоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: КонституціяУкраїни, Цивільний Кодекс України, Закони України „Про власність”.
Зазначені документи стали водночасосновним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.
Методологічною і теоретичноюосновою дослідження стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, науковіметоди загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного,аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування тапожертви, як один із видів цивільного договору.
Основна мета даного теоретичногодослідження полягає у тому, щоб визначити поняття, зміст, ознаки договорударування та пожертви, а також розірвання договору пожертви і з’ясувати вимоги,які ставляться при укладанні договору, а в разі порушення умов договору – мірувідповідальності.
Практичне значення одержаних результатівполягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності,предмету, об’єкту  та мети теми на сьогодні.
Структура курсової роботи.
Робота складається з вступу, трьохрозділів, висновку, списку використаної літератури та нормативно-правової бази.
 

І.Юридична природа договору дарування та пожертви.
Недостатняврегульованість відносин з приводу безоплатної передачі майна у власність учинному Цивільному кодексі УРСР є, очевидно, результатом недооцінки законодавцемта вітчизняною наукою цивільного права важливості правового інститутударування.
   Така «непопулярність» дарування якоб’єкту наукових досліджень, зумовлюється, насамперед, маловживаністю(поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах), безоплатністю — невідповідністю принципу еквівалентності в цивільному праві (односторонній рухвартості від дарівника до обдарованого)[14, с.156], постійнимнедотриманням як простої письмової, так і нотаріальної форми договору (що,безперечно, є наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна накористь інших осіб).
    Даруванняє одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інститутударування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалосьв період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше якодностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальнійчастині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків дарунку, якщо вониздійснювались у формі стипуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди –договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена утворах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф.,Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різномурозглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад,Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хочаперший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як  спосібнабуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права,взагалі виділяв особливе «вчення про дарування»при загальних положеннях про угоди.
    Розглянемо детальніше причини віднесеннядарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.
1. Д.І. Мейер відносив категорію “майнове право” до числа об’єктівцивільних прав (що у світлі  ЦК порушує складне теоретичне питання стосовнопоняття об’єкту зобов’язання). Відповідно, дарування виступає як спосіб“відчуження права” (конструкція переходу не речі, а права на неї). Длядарування  характерними є такі риси:
Дарівникпозбавляється певного майнового права при житті (даруванняна випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щобвідчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів, “подароване” майнове право може бути“більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарівника – потребується лишесам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим небуло – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових правособи – немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуттяправа однією особою внаслідок його  відчуження іншою.
2. Основноюпричиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність уримському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннєволевиявлення дарівника). Д.Д. Грімм зазначав:«Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римськогоправа до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення взагальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву зрозуміло одне, що вчення про дарування маєдосить загальне значення, ізначна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом длянадання  однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що даруванняможе бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхомбезпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, щодарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих ), а й  mortiscausa (з приводу смерті ); у зв’язку з  цим пропонується викласти основніначала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди[12, с.68]».
   Дарування Д.Д. Грімм розрізняв уширокому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називавбудь-яке надання особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки цездійснюється по добрій волі без будь-якого  обов’язку, хоча б навіть це непризвело за собою зменшення майна дарівника.  Дарування ж у вузькомурозумінні – це таке добровільне надання безоплатноїкористі (вигоди) однією особою іншій,  яке передбачає  зменшеннявласного майна дарувальника. Різниця між широким та вузькимрозумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувалисьлише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування  міжподружжям).
   Дарування у римському приватномуправі передбачалось у формах :
А) Dando — дарувальникбезпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлюєякі-небудь речові права.
В)Promittendo -  дарувальник обіцяє передатив майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.
С) Liberando — дарувальник прощає обдаровуваного борг абовідмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.
   Як особливі види даруванняпередбачались:
А) Donatioremuneratoria — дарування за особливу послугу, віддяка (особливо зарятування життя). 
В) Donatiosub modo — дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такогонаказу дає дарувальнику альтернативне право вимагативиконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).
С) Даруваннявсього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частинивід подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва[11, с.39].
   Для того, щоб з’ясувати належністьдарування до односторонніх угод чи до договорів необхідно відповісти назапитання: яка фактична дія (завершена) у процесі здійснення дарування є більшюридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків длясторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїммайном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) – дії(правомірні) дарівника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдаровуваного по прийняттю дарунку (майна увласність), іншими словами – що визнати юридичним фактом – сам фактбезоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим?Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначеннямоменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна. [12, с.16]
      Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення даруванняслід розглядати як “складний юридичний склад  – сукупність фактів, між якимиіснує пряма залежність”[13, с.41]…Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що івизначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собініяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.
   Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф.Шершеневич вказував: “Дарування – це угода, що грунтується на взаємній згоді, ане на волі одного дарувальника. Доприйняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили.Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявленняобдаровуваного перетворює дарування в договір,що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувачапри здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немаєбажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування.Іншими словами, “зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов’язка дарувальника здійснити виконання, а лише  угоду пробезоплатність,  яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізнятиугоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо  акт надання”.
Що стосується договору пожертви, то у будь-якому суспістві єпрошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціальнонезахищені з різних суб’єктивних і об’ктивних причин. Особливо скрутним стаєматеріальне становище значної частини населення у перехідні періодиреформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певнуматеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можутьнадати організовані форми благодійництва.
Закон України «Про благодійництво та благодійніорганізації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливупожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної,фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формамиякої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такоїформи дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійнихорганізацій.
Таким чином, ми з’ясували договірну природу інституту дарування та пожертви у цивільному праві.

ІІ. Зміст, поняття та ознакидоговору дарування та пожертви
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передаєабо зобов'язується передати у майбутньому iншiй сторонi (обдаровуваному) безоплатно майно у власнiсть.п.1. Ст 717  ЦК [2, с.154].
    Визначенняпоняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, якіпотребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення“відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.
   Відповідно до  Книги загальних цивільних законів “договір, у якому залишаєтьсякомусь безоплатно якась річ, називається даруванням” (“даровизною”).
Так, у порівнянні в Книзі Німецького цивільного уложеннявизначає дарування як надання  майна, завдяки якому (наданню) одна особа(дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдаровуваного), прицьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, якемає місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору.
      Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій.Відповідно, об’єктом зобов’язання є власне “форма передачі майна за договоромдарування”. Так, згідно ст.572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрімформ, поданих у  ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] таобіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]),передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянкизвільнити від майнового обов’язку [liberando][10, с.68]. Ця  остання форма вчинення дарування є новелоюросійського законодавства, і на  думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даноговиду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу вякості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньоюугодою (договором).
      Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:
·    Відмову відпевного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-когоз інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).
·    Передачумайнового права (вимоги, іпотеки).
·    Внесення коштівбатьками у кредитні установи на ім’я дітей.
·    Відмову одного зподружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.
·    Нагородженнядержавними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій переддержавою, народами світу та ін.
Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіхінших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права іобов’язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премійпрацівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядкусоціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна напідставі приватизаційних сертифікатів”, тобто такі надання, які виникають зправовідносин трудових, соціального забезпечення і.т.д.[16, с.8]
Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язковоповинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору даруваннянеобхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторінна вчинення  дарування.
Зафіксована конструкція передбачає можливість як реального,так і консенсуального договору дарування. Це, безперечно є новелою нашого законодавства, оскільки в радянський періодконсенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі, бов такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядкуповернення дару. Право власностi на дарунок виникає з моменту його прийняття.Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, вiн вважаєтьсяприйнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його вiдхилення. Прийняття документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв,якi посвiдчують належнiсть дарувальниковi предмета договору дарування,або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК. [2, с.155]
За Цивільним кодексом 1963 року договір дарування передбачається якодносторонній, реальний, безвідплатний, пов’язаний з переходом права власностівід однієї особи до  іншої, тобто направлений на відчуження майна[3, с.51].
За   ЦК  договір  дарування можливий як односторонній, такі двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний,безумовний.  Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір даруваннявідрізняється від договорів  про передачу майна у власність, це йогобезоплатність. Безоплатність дарування, фактично – це відсутність зустрічноїеквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, щодоговір дарування виступає антиподом договору купівлі -продажу: «Завдякидаруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно  передається правовласності або інше майнове право від однієї особи до іншої – тільки беззустрічного задоволення». Заперечував можливість будь-якихзустрічних дій з боку обдарованого Новицький І.Б. – він вказував, що«зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки неотримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, вбільшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдаровуваним будь-яких майнових надань накористь дарувальника  з приводу чи у зв’язку з даруванням (абоприйняття на себе, обдарованим зобовязання такого змісту) позбавляє угодуякості дарчого договору”.
Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору даруваннябуквально, оскільки дарівник як власник майна вправі вимагати певногоеквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо піддаруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням правтретіх осіб), хоча  зазначення умови в договорі є гарантією вільногорозпорядження власником своїм майном.
Зазначення умови в договорі дарування відоме було ще у римському праві.Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus),про який вже згадувалося, коли мова йшла про форму вчинення дарування donatiosub modo — дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудьвиконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його абоповернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав утому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обовязоквиконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволятиіншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи.Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право наподання позову про виконання умови або про припинення договору і поверненнядарунку.
За загальним правилом, договiр не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьомувчинити на користь дарувальника будь-якудiю майнового або немайнового змiсту. Згідно зі статею 725 ЦК на обдаровуваногоможе бути покладений обов'язок вчинити певну дiю майнового змiсту абоутриматися вiд її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чиiнше майно у власнiсть, сплачувати грошову ренту, надати право довiчногокористування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особипро виселення тощо). Вимагати вiд обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разi його смертi, визнаннябезвiсно вiдсутнiм чи недiєздатним — особа, на користь якої має бути виконанийцей обов'язок.[18, с.38] У разi ухилення обдаровуваного вiд виконання обов'язку на користьтретьої особи дарувальник має право вимагати розiрвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе -  компенсацiї  його вартостi.
Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, щовипливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородженняпреміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.
До договору пожертви належить виплата премій працівникам упорядку існуючої ситеми оплати праці, виплати в порядку соціального захистунаселення, приватизація громадянами державного майна на підставіприватизаційних сертифікатів. [17, с.85]

2.1Сторони та зміст договору дарування та пожертви
Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи,держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади. п.1 Ст 720  ЦК.[2, с.155]
   Сторонамиу договорі дарування виступають дарувальник та обдаровуваний.Укладення договорівдарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правилцивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 Ст. 720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, якіперебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності — батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей тапiдопiчних.
   Юридичніособи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальноїдієздатності — договiр дарування мiж юридичними особами, якi займаютьсяпiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування прямо непередбачене у статутi дарiвника. Однак це не стосується права таких юридичнихосiб робити пожертви. Вiд iменi дарувальника договiр дарування може бутиукладений його представником. А доручення на укладення договору дарування, вякому не зазначено iменi обдарованого, є недiйсним.
Обов’язки дарувальника:
·    передати майно увласність при обіцянці дарування
·    повідомити пронедоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними дляжиття, здоров’я, майна обдарованого п.1 Ст 721 ЦК
·    відшкодуватишкоду при її настанні п.2 Ст. 721 ЦК [2,ст..155]
Права дарувальника:
·    скасуватидарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органитранспорту, зв’язку або через іншу особу
·    відмовитися відвиконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору йогомайновий стан істотно погіршився
·    вимагати відобдарованого  виконання покладеного нього обов’язку на користь третьоїособи
·    вимагатирозірвати договір і повернути дарунок
·    вимагативiдшкодування йому витрат, якi вiн мусив здiйснити у зв'язку з поверненнямдарунка, i компенсацiї моральної шкоди
·    вимагати скасування договору даруваннянерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисновчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини(чоловiка) та дiтей
·    вимагати скасування договору дарування, якщодарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створюєзагрозу її безповоротної втрати
·    вимагати скасування договору дарування, якщочерез недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову,культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена
 Праваобдарованого:
·    вимагати передання йому  дарунку у разінастання строку (терміну) або відкладальної обставини
·    у випадку, якщодарiвник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься вiд виконання свогообов'язку, обдарований має право на примусове витребування вiдповiдної речi абокомпенсацiю її вартостi
·    право в будь-якиймомент односторонньо вiдмовитися вiд договору дарування i повернути рiч, якщовона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберiгання.
Згіднозі Статею 730 ЦК виділяють права пожертвувача.
1.   Пожертвувавмає право здійснювати контроль за використання пожертви відповідно до мети,встановленої договором про пожертву.
2.   Якщовикористання за призначенням виявилось неможливим, використання її за іншимпризначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чиліквідації юридичної особи – за рішенням суду.
3.   Пожертвувавабо його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву,якщо пожертва використовується не за призначенням.

2.2Укладання договору дарування та пожертви.
Глава 55 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.№ 435-ІV (далі – ЦК України) роз'яснює зміст окремого виду договірнихзобов'язань – дарування. Згідно з ч.1 ст. 717 ЦК України, за договоромдарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати вмайбутньому другій стороні (обдаровуваному)безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір дарування, як і інші цивільні договори(договір купівлі-продажу),спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення прававласності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір даруваннязавжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованоїособи зустрічних дій. Тому ч.2 ст. 717 ЦК України чітко обумовлює, щодоговір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користьдарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договоромдарування.
Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, танерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цьогомайна. Договори на дарування майна, що знаходиться у спільній власності,укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавим  є те, що у ст. 721 ЦК України, якапокладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомідарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, якіможуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або іншихосіб. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавативитрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ,проте за порушення ч.1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов'язанийвідшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншимушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарункомч. 2 ст. 721 ЦК України.
Крім волевиявлення дарувальника, для здійснення договору даруваннянеобхідна також згода обдаровуваного, яку законодавець розцінює як актприйняття дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульованост. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на даруноквиникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуванийбудь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Дарувальник, якийпередає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або черезіншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договорудо вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без йогопопередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову віддарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняттядокументів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо).Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруваннімайна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, навогнепальну зброю).
Сторонами в договорі дарування з додержанням загальних правилзаконодавства про дієздатність можуть бути фізичні та юридичні особи, а такождержава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1ст. 720 ЦК України). Пункти 2 і 3 ст. 720 ЦК Українивстановлюють обмеження права дарування для батьків (усиновлювачів), опікунів надарування майна дітей, підопічних та для підприємницьких товариств, якщо правоздійснювати дарування прямо не встановлено установчим документом дарувальника,за винятком договору пожертви. Натомість право прийняття дарунка законодавствомне обмежується.
Законодавство не містить безпосередньої вказівки на право юридичної особипередавати майно за договором дарування. В такому випадку, як правило,застосовується термін «безоплатна передача майна», що є значно ширшимза поняття «передача майна за договором дарування».
Укладати договір дарування може також представник дарувальника на основіписьмового доручення, в якому обов’язково має бути вказане ім’я обдаровуваного(ч. 4 ст. 720 ЦК України).
Що до об’єктів державної власності, то відповідно до п. 2ст. 75 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р.№ 436-ІV, державне комерційне підприємство не має права безоплатнопередавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крімвипадків, передбачених законом.
Відчужувати, віддавати в заставу майнові об´єкти, що належать доосновних фондів державне комерційне підприємство має право лише за попередньоюзгодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, наконкурсних засадах.
ЦК України у ст. 719 п.1передбачає можливість усної форми укладання договору дарування предметівособистого користування та побутового призначення, коли таке бажаннявисловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладаннядоговору. Письмова форма є обов’язковою для дарування майнового права тадарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержанняписьмової форми цей договір є нікчемним), а також для дарування рухомих речей,що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором такожє правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів неюнезаконно. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договорударування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратнийрозмір неоподатковуваного мінімуму громадян. При укладенні договорів даруванняслід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження часткиу спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності,тощо.
З моменту передачі права власності на річ обдаровуваному юридичнийзв'язок між сторонами припиняється, тому обов'язок подальшого належногоставлення до дарувальника є суто морально-етичним. Однак ч. 1 ст. 727ЦК України передбачає, що дарувальник (а в разі вчинення обдарованим вбивствадарувальника — на вимогу спадкоємців) має право вимагати розірвання договорударування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуванийумисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, йогобатьків, дружини (чоловіка) або дітей.
Дарувальник також не може залишити за собою право користуватися річчюпісля передачі її обдаровуваному. Однак ст. 725 ЦК України передбачаєможливість встановлення обов'язку обдаровуваного вчинити певну дію майновогохарактеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (надати праводовічного користування дарунком чи його частиною третій особі, не пред'являтивимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник може встановити умови,за яких договір дарування набиратиме чинності (наприклад, після завершеннянавчання, при одруженні тощо), головне, щоб ця умова не породжувалазобов’язання обдаровуваного перед дарувальником, інакше такий договір матимеознаки іншого правочину.
Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуальновизначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене зтоварообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується.  Дарунком можуть бути рухомi речi, втому числi грошi та цiннi папери, а також нерухомi речi. Дарунком можуть бутитакож майновi права, якими уже володiє дарiвник, а також тi, якi можутьвиникнути у нього у зв'язку iз здiйсненням права iнтелектуальної власностi, таiншi права.
    При даруванні слід такождодержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власностігромадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). Усна формадоговору за Проектом передбачена для дарування речей особистого користування тапобутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового правата договiр дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разiнедодержання форми такi договори є недiйсними. Договiр дарування нерухомої речiукладається письмово i посвiдчується нотарiусом. Договiр дарування рухомихречей, якi мають особливу цiннiсть, укладається письмово. Передання такої речiза усним договором визнається правомiрним, якщо судом не буде встановленонезаконностi заволодiння нею з боку обдарованого. Договiр дарування валютнихцiнностей на суму, яка перевищує десятикратний розмiр доходу, що неоподатковується, укладається письмово i посвiдчується нотарiусом.
      З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв’язок міжсторонами.
Приукладанні договору пожертви необхідно враховувати наступні вимоги:
1) до договору пожертви застосовуються положення про договір дарування, якщо іншене встановлено законом (ч.3 ст. 729 Цивільного кодексу України);
2)пожертвою є дарування нерухомих або рухомих речей, зокрема грошей або ціннихпаперів особам, зазначеним  в ч.1 ст. 720 Цивільного кодексу України для досягнення ними певної попередньо обговореної мети (відповідно до ч.1 ст.729 Цивільного кодексу України);
3)сторонами договору пожертви можуть бути фізичні особи, юридичні особи, державаУкраїна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ч. 1 ст. 720Цивільного кодексу України);
4)вимоги до форми укладання договору пожертви — ст. 719 Цивільного кодексуУкраїни:
·    договір дарування(пожертви) предметів особистого використання і побутового призначення може бутиукладений усно;
·    договір дарування(пожертви) нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягаєнотаріальному посвідченню;
·    договір дарування(пожертви) з обов’язком передати подарунок в майбутньому укладається вписьмовій формі;
·    договір дарування (пожертви) рухомих речей, які мають особливуцінність, укладається в письмовій формі;
·    договір дарування (пожертви) валютних цінностей на суму, щоперевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
5) договір пожертви вважається укладеним з моменту прийняття пожертви (ч. 2 ст.729 Цивільного кодексу України).
ІІІ. Розірвання договорударування та пожертви.
      Договір дарування також може бути розірвано. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правиломдар поверненню у римському праві не підлягав. Винятки з цього правила булистосовно грубої невдячності обдарованого (грубі словесні образи, заподіянняфізичної чи моральної шкоди, невиконаний наказ – modus). В такихвипадках “ображена” особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору таповернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо цейобдарований врятував життя дарівника  чи зробив йому значну послугу.Надзвичайно широкий перелік підстав “відкличності” договору дарування подані уКнизі загальних цивільних законів (при загальній презумпції “невідкличності даровизни”):
1.скрутнестановище дарівника
2.невдячністьобдарованого
3.дарунок змайна, необхідного для обов’язкового (законного) утримання
4.даруноквходить в обов’язкову частку у спадковій масі
5.якщодоговір укладений шляхом “підступу” (обману)
6.длянароджених дітей після смерті батька-дарівника, і які потрапили у скрутнестановище.Др.Станіслав Дністрянський Вказ.праця С.273-276
У статті 727ЦК України поданийперелік підстав, які дають дарувальнику право вимагати скасування договору дарування:
1. нерухомихречей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочинпроти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) тадiтей. Якщообдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальникамають право вимагати розірвання договору.
2. якщодарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створюєзагрозу її безповоротної втрати.
3. якщо черезнедбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову,культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена.
  У разi скасування договору дарування дарувальниковi повертається дарунок у натурi.На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давнiсть водин рiк.
      Окремо у главі, присвяченій договору дарування стоїть інститут пожертви.Пожертвою визнається дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей тацiнних паперiв. Договiр про пожертву укладається у формi, визначеній дляукладення договору дарування. Пожертвувач має право контролювати використанняпожертви вiдповiдно до обумовленої мети. Пожертвувач або його правонаступникимають право вимагати скасування договору про пожертву, якщо пожертвавикористовується не за призначенням.
Договiр про пожертву вважається укладеним з моменту її прийняття.
Формоюдарування є пожертва, зміст якої ст. 729 ЦК України визначає як даруваннянерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначенимч. 1 ст. 720 ЦК України, для досягнення ними певної, напередобумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неїзастосовуються положення про договір дарування. Відмінність від дарункавбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеноїкількості осіб і має конкретне призначення.

Висновок
 
Таким чином, дослідивши зазначенірозділи плану роботи я дійшла наступних висновків, що значне місце у системіпідстав виникнення цивільних прав і обов’язків належить цивільно-правовомудоговору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільногообороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також щодосить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиціїйого дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майновихінтересів людини.
Відповідно до Ст.6 ЦК сторони євільними в укладанні договору, і при договорі дарування та пожертви угодаукладається на взаємній згоді двох сторін.
Договір дарування та пожертвитрадиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдякицьому поняття договору дарування та пожертви та його видів у теорії цивільногоправа залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римськогоправа. Але проаналізувавши тему, в мене виникли деякі питання, наприклад:
за ст. 727 ЦК дарувальник має правовимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозубезповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайновуцінність. В цій ситуаціїпропонується розібратись в таких аспектах: з одного боку, навіщо дарувати те,що має для дарувальника велику немайнову цінність, а з іншого — як в наступномудовести це положення. Отже, в цій ситуації як мінімум необхідна письмова формадоговору дарування, а краще – нотаріально посвідчена в такому договорі на велику немайнову цінність речі. Цеположення є можливістю підкреслити й те, що довести факт створення загрозибезповоротної втрати дарунка можна буде в наступному  в разі встановленняпевних умов володіння і користування дарунком, які мають бути встановлені вдоговорі.
При цьому, обдарований на підставізакону може вільно відчужититакий дарунок, фактично його знищити „на очах дарувальника”, оскільки позов пророзірвання договору може розглядатись, якщо на момент пред’явлення вимогидарунок є збереженим. Формально закон визначає межі поведінки обдарованого лишена момент після розірвання договору дарування і не встановлює заборон до цьогомоменту. Нотаріус тут також не зможе допомогти дарувальнику зберегти дарунок,оскільки за договором дарування не вправі встановлювати обов’язокобдаровуваного вчиняти на користь дарувальника будь-яку дію майнового абонемайнового характеру. Тому скоріш всього особі, яка збирається посвідчитидоговір дарування за зазначених вище умов доцільно порадити написати заповіт,оскільки в такому разі дарунок, що має для дарувальника велику немайновуцінність, перейде до обдарованого тоді, коли річ не матиме для дарувальникавеликої немайнової цінності. Єдиним більш менш раціональним виходом з цієїситуації є також обтяження дарунка правами третіх осіб на нього, наприклад,періодично його бачити.
Визначальним для сучасних генеральнихдовіреностей (доручень) є положення, за яким доручення на укладення договорударування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В ційстатті не вважається недоцільним висловлювати позицію авторів щодонекоректності поняття „генеральна довіреність” і проблеми в нотаріальнійпрактиці і законодавстві стосовно розмежування понять довіреність та доручення.В сучасній юридичній практиці до останнього моменту посвідчуються довіреності,в яких передаються повноваження власника на розпорядження майном: продаж,дарування майна тощо. Тому необхідно звернути увагу, що з 01.01.2004 рокуподібні довіреності стають просто нікчемним. Тобто представник тепер будевправі лише оформляти договір дарування від імені довірителя, а нерозпоряджатись майном. Хоча вважається необхідним конкретизувати й іншиймомент, а саме на яке майно поширюються повноваження представника власника.
Суб΄єктний склад договірнихвзаємовідносин зумовлює особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчідокументи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуаціїмає стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету –отримання прибутку, а з іншого — право дарувати. Тут, на погляд авторів, все жтаки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькіі не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їхдіяльності не повинна знаходитись мета – отримання прибутку. В усякому разі призростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій,загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльностіпідприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати просоціальне забезпечення населення. За ч. 3 ст. 720 ЦК передбачається навіть „необтяжувати” статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобтопропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, щотут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі „пожертви” іособливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари,будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.
Аналізуючи ж інших суб΄єктів,які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна,Автономна Республіка Крим, територіальна громада, звернемо увагу лише на тойаспект, що для таких суб΄єктів, яким є держава, обов΄язково маєзазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення такожстосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про даруваннявід імені цих суб΄єктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волійого суб΄єктів.
Має викликати як науковий так і практичний інтересзапропонована ними класифікація договорів дарування на підвиди:
• Договір пожертви (ст. 729 ЦК);
• Договір дарування як односторонняугода (ст. 722 ЦК);
• Договір дарування з обов’язкомпередати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК);
• Договір дарування з обов’язкомобдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК).
Коротко характеризуючи договірпожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 717ЦК, оскільки визначаючи в ст. 730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно,встановлюються обов΄язки обдарованого. Так, якщо пожертвувач має правоздійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленоїдоговором про пожертву, то обдарований повинен мати обов΄язок забезпечититаке право.
Відносно ж мети, з якою може робитисьпожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі.Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цюугоду необхідно вважати однозначно двосторонньою.
Про те, що договір дарування за ЦКможе розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальниквправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, аостанній – якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК).Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальномупорядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати ідарунок, і договір дарування обдарованому. Це положення може мати місце напрактиці при попередньому посвідченні договору дарування перед весіллям, днемнародження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник вправі звернутись донотаріуса і сам скасувати такий договір, якщо ми визнаємо договір даруванняодностороннім правочином.
Але не слід плутати наведений вищеправочин з договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст.723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин.Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннєзобов΄язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагативід дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положеннязобов΄язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чиномзберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договорударування обдарований зобов΄язаний повернути дарунок лише тоді, коли вінзберігся в натурі.
Договір дарування з обов’язкомобдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови,які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бутивстановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру накористь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чиінше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічногокористування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особипро виселення тощо).
Слід відмітити, що це положеннястосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цьогопідвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарованийприймаючи дарунок одночасно бере на себе зобов΄язання виплатити частинувартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більшеніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасноїсплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов’язків обдарованого.
Отже існує ще багато думок стосовноданої теми, тому можна зробити загальний висновок, що договір дарування тапожертви у новому ЦК України зберігає принципові засади регулювання відносин уцій галузі, і дбає про додержанні законності і справедливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
1.     Конституція України,прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2.     Цивільного кодексуУкраїни.
3.   Цивільний кодексУкраїнської РСР, затв. Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540-06 / Кодекси України.— К.: Юрінком Інтер,1998. — Кн. 2.
4.    ЗаконУкраїни «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-12 // Відомості ВерховноїРади України. — 1991. — № 20. — Ст. 249.
5.    Закон України«Про господарські товариства» від 19 вересня1991 р. № 1576-ХІІ  // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст.682.
6.   Закон України«Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної РадиУкраїни. — 1991. — № 14. — Ст. 168
7.    ПостановаВерховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» // ВВР.—1992.— № 35. — Ст. 517.
8.   Інструкціяпро по порядок державної реєстрації право власності на об’єкти нерухомогомайна, що перебувають у власності юридичної та фізичних осіб. Затв. НаказомДержавного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від09.06. 98 №121
9.   ВербниковВ.Г. „Функция хозяйственного договора”. –М. 1971. – 341 с.
10. Гречко В.В., Зіоменко Ю.І. „Конституційне право на особистувласність”. – К.: Політвидав. України, 1989. – 65 с.
11. Договір у цивільному та трудовомуправі. Довідник Ч.1. – К: Видавничий дім „Юридична книга”,2000. – 275 с
12. Зобов’язальне право: теорія іпрактика/ За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер,1998 – 632 с.
13. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятия,содержание, функции: Сб. гражданко-правовой договор и его функции.-Свердловск,1980.- 422 с.
14. За ред. Копєйчикова „Правознавство”. Підручник:5-е видання перероблене та доповнене.-К.: Юрінком Інтер,2002р. – 724 с.
15. Михайленко О.Р. Основи правознавства.– К.,1987 – 435 с.
16. Цивільне право України/ За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової,  -К.: Юрінком Інтер,1999 р. – 784 с.
17. Цивільне право України /За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової, — К.: Юрінком Інтер, 2001 р. – 734 с.
18. Цивільне право України: Підручник: у2 кн./О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгент та ін./ За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер,2002 р. – 640 с.
19. Цивільне право Загальна частина/ Заред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.: Вен турі, 1995. – 311 с.