Курсоваробота
задміністративного права України
потемі:
«ДЕРЖАВНЕУПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я»
Зміст
Вступ
1. Основні принципи діяльностідержавних та недержавних організацій і установ, щодо охорони здоров’я
2. Вищі органи на які покладеновирішення питань державної політики охорони здоров’я
2.1 Міністерство охорони здоров'яУкраїни та його основні завдання
2.2 Комітет з контролю занаркотиками, як орган виконавчої влади і його діяльність
3. Установи та заклади охорониздоров’я і їх експертні функції
3.1 Експертиза тимчасовоїнепрацездатності громадян
3.2 Військово-лікарська експертиза
3.3 Судово-медична ісудово-психіатрична експертиза
3.4 Патологоанатомічні розтини
Висновки
Список літератури
Вступ
Охорона здоров'я— це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвиткуфізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальноїактивності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальнійтривалості життя.
Кожна людина маєприродне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я.
Суспільство ідержава відповідальні перед нинішнім і майбутніми поколіннями за рівеньздоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетністьохорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побутуі відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичноїдопомоги і запровадження здорового способу життя.
Стаття 3Конституції України наголошує, що здоров'я людини є однією з найвищихсоціальних цінностей, забезпечення якої — один з головних обов'язків держави.
Подальші її норми(статті 24, 27, 34, 49, 50 тощо) визначають, що кожен має право на охоронуздоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Вона встановлює, що охороназдоров'я забезпечується державним фінансуванням відповіднихсоціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичногообслуговування, а у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичнадопомога надається безоплатно.
Конституційниминормами також закріплено, що існуюча мережа лікувальних закладів не може бутискорочена і держава сприяє їх розвитку незалежно від форми власності.
Виходячи зКонституції України, держава гарантує всім громадянам реалізацію їх прав угалузі охорони здоров'я шляхом:
а) створеннярозгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації іпроведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцненняздоров'я;
в) подання всімгромадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги у обсязі, щовстановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійсненнядержавного і можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорониздоров'я;
д) організаціїдержавної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної таспеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановленнявідповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузіохорони здоров'я.
1. Основні принципи діяльності державних та недержавнихорганізацій і установ, щодо охорони здоров’я
Основнимипринципами, на яких базується діяльність державних та недержавних організацій іустанов щодо охорони здоров'я в Україні є:
• визнанняохорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, однимз головних чинників виживання та розвитку народу України;
• дотримання праві свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпеченняпов'язаних з ними державних гарантій;
• гуманістичнаспрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей надкласовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищениймедико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
• рівноправністьгромадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг вгалузі охорони здоров'я;
• відповідністьзавданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства,наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
• орієнтація насучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традиційі досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;
•попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний тамедичний підхід до охорони здоров'я;
• багатоукладністьекономіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднаннядержавних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва іконкуренції;
• децентралізаціядержавного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійностіпрацівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Основизаконодавства України про охорону здоров'я (ст. 6), конкретизуючи нормиКонституції України, встановлюють, що право громадян на охорону здоров'япередбачає:
а) життєвийрівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговуванняі забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне дляжиття і здоров'я навколишнє природне середовище;
в)санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де громадянинпроживає;
г) безпечні іздорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфікованумедико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорониздоров'я;
е) достовірну тасвоєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючиіснуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь вобговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формуваннядержавної політики в галузі охорони здоров'я;
ж) участь вуправлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питаньу порядку, передбаченому законодавством;
з) можливістьоб'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
и) правовийзахист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станомздоров'я;
і) відшкодуваннязаподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарженнянеправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливістьпроведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина звисновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходівпримусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорониздоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
2. Вищі органи на які покладено вирішення питаньдержавної політики охорони здоров’я
Основу державноїполітики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріпленняконституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети,головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів іобсягів бюджетного фінансування, створення системи відповіднихкредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердженняпереліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.
Для вирішенняпитань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній РадіУкраїни можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців угалузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльностіцих органів визначається Верховною Радою України.
Складовоюдержавної політики охорони здоров'я в Україні є місцеві і регіональнікомплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою АвтономноїРеспубліки Крим, органами місцевого і регіонального самоврядування тавідображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає навідповідних територіях.
Реалізаціядержавної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчоївлади.
Особливу роль уцьому процесі відіграє Президент України; Його щорічна доповідь Верховній Раді,передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорониздоров'я.
Президент Українивиступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконаннязаконодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчоївлади проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює іншіповноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет МіністрівУкраїни організує розробку та здійснення комплексних і цільовихзагальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційнімеханізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я,забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угодиі координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також вмежах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органидержавної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Міністерства,відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєїкомпетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я,визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги,що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державнізамовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюютьдержавний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузіохорони здоров'я.
Рада МіністрівАвтономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевогосамоврядування реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїхповноважень, передбачених законодавством.
Спеціальноуповноваженим центральним органом державноївиконавчої влади в галузі охорониздоров'я є Міністерство охорони здоров'я. 2.1 Міністерствоохорони здоров'я України та його основні завдання
Основнимизавданнями Міністерство охорони здоров'я України є:
розробкапріоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров'я,забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населеннюзакладами охорони здоров'я усіх форм власності;
здійсненнязаходів, спрямованих на розвиток профілактичного напряму в охороні здоров'янаселення, формування здорового способу життя;
забезпеченнянадання державними закладами охорони здоров'я загальнодоступної, переважнобезплатної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню;
сертифікаціярівня медичних послуг, що надаються населенню закладами охорони здоров'янезалежно від форм власності та особами, які займаються індивідуальною медичноюдіяльністю;
розробкапрогнозів і показників розвитку національної служби охорони здоров'я,пов'язаних із змінами форм власності;
охоронаматеринства і дитинства;
розробка ікоординація заходів щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччянаселення;
здійсненнямедичного контролю і видача дозволів на застосування ліків і методик,організацію промислового випуску або закупівлю лікарських засобів, бактерійнихі вірусних препаратів, інших виробів медичного призначення, нагляд за їхпостачанням населенню та закладам охорони здоров'я;
розвитокпріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі медицини і забезпечення їхефективності, впровадження в практику досягнень науки, техніки і передовогодосвіду;
організаціяпідготовки медичних і фармацевтичних працівників, удосконалення їх знань іпрактичних навичок;
координаціярозвитку мережі закладів охорони здоров'я.
Міністерствоохорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань:
• забезпечуєреалізацію державної політики щодо охорони здоров'я, розробляє проективідповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету МіністрівУкраїни пропозиції про їх фінансове забезпечення;
• здійснюєкоординацію діяльності закладів охорони здоров'я, науково-дослідних, інших підприємстві установ, що перебувають в його функціональному управлінні, з питаньдіагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способужиття, охорони території України від занесення і поширення карантинних та іншихінфекційних захворювань і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччянаселення;
• організуєвивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров'я людини,розробляє заходи, спрямовані на недопущення шкідливого впливу факторівнавколишнього середовища на здоров'я людини, бере участь у визначенні напрямівта проведенні разом з іншими центральними органами державної виконавчої владиУкраїни, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською таСевастопольською міськими державними адміністраціями роботи з метою запобіганняхворобам, зниження захворюваності, інвалідності та смертності;
• готує та подаєдо Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров'я;
• розробляє разомз Академією наук, іншими заінтересованими органами науково-технічні програми зохорони здоров'я та біології людини;
• розробляє івпроваджує у діяльність національної служби охорони здоров'я нові умовигосподарювання виходячи із законів ринкової економіки; затверджує типовіпрограми обов'язкового та плани добровільного медичного страхування населення,технологічні стандарти медичних послуг і рекомендації щодо встановлення тазміни тарифів на медичні послуги (відповідно до зміни індексу цін);
• проводить ворганах і закладах охорони здоров'я організаційно-методичну роботу пореалізації державної політики в галузі праці та заробітної плати;
• забезпечуєдержавний санітарний нагляд за виконанням підприємствами, установами йорганізаціями незалежно від форм власності та громадянами законодавства зпитань санітарно-епідемічного благополуччя населення;
• установлюєгранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров'ялюдини, проводить санітарно-гігієнічні дослідження на промисловихпідприємствах, організує охорону території України від занесення і поширеннякарантинних та інших інфекційних захворювань, здійснює санітарно-гігієнічнуекспертизу, бере участь у державній екологічній експертизі і дає оцінку повнотий обґрунтованості проведення заходів щодо охорони здоров'я населення танавколишнього природного середовища (в тому числі в закладах, що перебувають уйого функціональному управлінні), розробляє, затверджує і вводить у діювідповідно до законодавства нормативи екологічної безпеки, санітарно-гігієнічніта протиепідемічні норми й правила, норми радіаційної безпеки, гігієнічнінормативи, встановлює стандарти якості лікарських засобів, імунологічнихпрепаратів, питної води, медичних приладів;
• здійснює разомз відповідними органами державної виконавчої влади вибірковий контроль зарівнем радіаційного забруднення харчових продуктів, водоймищ і ґрунтів, береучасть у складанні експертних висновків щодо визначення категорії зонрадіоактивного забруднення територій, а у разі перевищення нормативів вноситьвідповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України;
• погоджуєстандарти, технічні умови, іншу нормативно-технічну документацію на харчовіпродукти, питну воду, нові хімічні речовини, промислові вироби, полімерні ісинтетичні матеріали, а також введення нових технологічних процесів,устаткування, приладів, які можуть шкідливо впливати на здоров'я; дає дозвіл назастосування нових хімічних речовин, засобів і методів для виробництва іобробки продуктів харчування, а також використання стимуляторів росту рослин ітварин, хімічних засобів захисту рослин;
• вноситьпропозиції щодо заборони або тимчасового припинення експлуатації діючихоб'єктів, які можуть завдати шкоди здоров'ю людей викидами, відходами абопокидьками, а також будівництва об'єктів у разі відхилення від затвердженихпроектів, порушення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних норм і правил;погоджує відведення земельних ділянок під будівництво і проекти розміщення,будівництва, реконструкції, технічного переобладнання підприємств, будівель,споруд;
• установлюєпорядок: надання населенню швидкоїмедичної допомоги спеціальною службою;
• здійсненнязаходів щодо підготовки органів, закладів охорони здоров'я і підприємств, щоперебувають у функціональному управлінні Міністерства, для надання медичноїдопомоги в екстремальних і надзвичайних умовах, проведення наукових дослідженьз цієї проблеми;
•матеріально-технічного забезпечення медичних формувань та установ, призначенихдля Міноборони, Цивільної оборони та служби екстремальної медицини (увійськовий час);
• визначеннявиробництв, професій та робіт із важкими і шкідливими умовами праці, на якихзабороняється застосування праці жінок і осіб, молодших 18 років; наданнядодаткової відпустки, встановлення скороченого робочого дня;
• медичноговідбору і направлення хворих для санаторно-курортного лікування;
• організації тавідкриття санаторно-курортних закладів на території України;
• організує разомз іншими органами державної виконавчої влади і органами місцевогосамоврядування систематичне медичне обстеження (диспансеризацію) і визначеннярівня доз опромінення осіб, які брали участь у ліквідації аварії наЧорнобильській АЕС та її наслідків, евакуйованих і відселених із зонвідчуження, безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільноговідселення населення, яке проживає на радіаційне забруднених територіях;
• розробляєрекомендації щодо встановлення для громадян, які постраждали внаслідок аваріїна Чорнобильській АЕС, додаткових норм раціонального харчування успеціалізованих лікувальних, лікувально-санаторних і курортних закладах, затверджуємедичні і фізіологічні норми харчування для зазначеної категорії осіб (у томучислі вагітних жінок і дітей);
• вживає заходівдо підготовки органів і закладів охорони здоров'я для роботи в екстремальних інадзвичайних умовах, надання медичної допомоги в осередках уражень, проведеннянаукових досліджень з проблем медичного захисту населення; організує тазабезпечує діяльність державних міжвідомчих надзвичайних комісій з охорониздоров'я населення;
• здійснюєекспертне обстеження для встановлення інвалідності громадян;
• забезпечуєметодичне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною експертизою;
• розробляє іпроводить заходи, спрямовані на охорону материнства і дитинства, організуєправову допомогу в цій справі, проводить разом із заінтересованими органамидержавної виконавчої влади роботу по охороні праці жінок і підлітків,оздоровленню, фізичному і гігієнічному вихованню дітей, контролює стан здоров'ята якість харчування дітей у дитячих дошкільних і навчально-виховних закладахнезалежно від відомчої належності, встановлює обов'язкові вимоги довиробництва, реалізації та споживання продуктів дитячого харчування; погоджуєобсяги навчально-трудового навантаження, а також зразковий режим занять здітьми в зазначених закладах;
• визначаєпотребу закладів охорони здоров'я і населення у виробах медичного призначення(в лікарських засобах, бактерійних і вірусних препаратах, вітамінах, окулярнійоптиці та інших аптечних товарах, а також у виробах медичної техніки, запаснихчастинах до них) і в санітарному автотранспорті, забезпечує їх постачаннявиробами медичного призначення та організує експлуатацію і ремонт медичноїтехніки;
• дає дозвіл навикористання і впровадження у виробництво лікарських засобів, препаратів кровіта кровозамінників, бактерійних і вірусних препаратів, виробів медичної технікий оснащення, розроблених і випробуваних у закладах охорони здоров'я України,установлює вимоги до технологічних умов їх виготовлення та використання;
• визначаєстратегію наукових досліджень у національній службі охорони здоров'я, розробляєосновні напрями розвитку пріоритетних наукових досліджень у галузі медицини,здійснює формування і розміщення замовлень на проведення прикладних іфундаментальних наукових робіт науковими закладами МОЗ, Академії наук, інших центральнихорганів державної виконавчої влади України та відповідних органів інших країн,забезпечує впровадження в практику досягнень науки, техніки і передовогодосвіду, ефективну діяльність системи наукової медичної інформації,патентно-ліцензійної служби;
• подаєорганізаційно-методичну допомогу редколегіям профільних наукових журналів;
• розробляє івдосконалює систему медичної та фармацевтичної освіти, визначає потребу івимоги до професійної підготовки та перепідготовки медичних і фармацевтичнихпрацівників, у тому числі висококваліфікованих наукових і науково-педагогічнихкадрів через аспірантуру та докторантуру;
• затверджуєперелік вищих навчальних закладів, підготовка в яких дає право фахівцям назаймання медичною та фармацевтичною діяльністю, а також типові навчальні плани(за погодженням з Міносвіти), бере участь у проведенні державної атестації таакредитації медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів;
• розробляєнормативи та організує нострофікацію іноземних дипломів медичних і фармацевтичнихпрацівників, видає їм дозвіл на медичну практику в Україні;
• сприяєстворенню малих та інших підприємств, асоціацій, об'єднань; видає суб'єктампідприємницької діяльності спеціальні дозволи (ліцензії) на медичну практику,виготовлення і реалізацію медикаментів;
• затверджуєпереліки закладів національної служби охорони здоров'я, медичних іфармацевтичних працівників, разом з Центральним комітетом профспілкипрацівників охорони здоров'я України розробляє і здійснює заходи щодо захистусоціальних та економічних інтересів медичних і фармацевтичних працівників вумовах ринкової економіки, впровадження у діяльність національної службиохорони здоров'я господарського механізму;
• розробляє тазатверджує нормативні акти, що регламентують внутрішній розпорядок й умовиутримання і лікування хворих у закладах охорони здоров'я;
• фінансує вустановленому порядку заклади охорони здоров'я, що перебувають уфункціональному управлінні Міністерства, проводить конкурси науково-досліднихробіт з питань охорони здоров'я та фінансує реалізацію кращих проектівнезалежно від відомчої належності організацій-виконавців;
• одержує вустановленому порядку статистичну і бухгалтерську звітність, забезпечуєцентралізацію обліку, організує в закладах охорони здоров'я, що перебувають уйого функціональному управлінні, контрольно-ревізійну роботу, перевіркузбереження коштів і матеріальних цінностей та додержання режиму економії,здійснює контроль за правильним веденням і достовірністю обліку та звітності, атакож вживає заходів для відшкодування матеріальних збитків згідно з чиннимзаконодавством.
РішенняМіністерства з питань охорони здоров'я, видані у межах його компетенції, єобов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади,органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій.
МОЗ очолюєМіністр, який призначається відповідно до Конституції України і несеперсональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань іздійснення ним своїх функцій, встановлює ступінь відповідальності заступниківМіністра, керівників підрозділів Міністерства.
Для погодженнявирішення питань, що належать до повноважень МОЗ, обговорення найважливішихнапрямів діяльності і розвитку галузі у Міністерстві утворюється колегія вскладі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, іншихкерівних працівників Міністерства, представників республіканських громадськихорганізацій інвалідів. До складу колегії можуть входити керівники іншихцентральних органів державної виконавчої влади.
З метоюпроведення науково-методичної роботи щодо розвитку медичної науки, визначенняїї пріоритетних напрямів, організації фундаментальних дослідженьмедико-біологічного профілю, експертизи наукових програм, співробітництва зАкадемією наук, науковими установами інших країн у МОЗ створюється вченамедична рада.
Для встановленнягігієнічних регламентів і реєстрації хімічних речовин, впровадження в практикунових виробів медичної техніки і лікувальних засобів, а також імунобіологічнихпрепаратів при МОЗ створюються на громадських засадах комітети з нової медичноїтехніки, гігієнічної регламентації та реєстрації хімічних речовин,стандартизації і контролю медичних та імунобіологічних препаратів.
2.2 Комітет з контролю за наркотиками, як орган виконавчоївлади і його діяльність
При Міністерствіохорони здоров'я можуть утворюватись і діяти органи виконавчої влади. Такиморганом, наприклад, є Комітет з контролю за наркотиками.
Основнимизавданнями Комітету є:
участь уформуванні державної політики у сфері обігу в Україні наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
здійсненняконтролю за порядком обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів;
взаємодія зМіжнародним комітетом по контролю за наркотиками, Радою і Комісією знаркотичних засобів ООН, які займаються проблемами обігу наркотичних засобів,психотропних речовин і прекурсорів.
Комітетвідповідно до покладених на нього завдань:
1) узагальнюєпрактику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції,розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та подає їх в организаконодавчої та виконавчої влади України у встановленому порядку;
2) бере участь урозробленні законодавчих та інших нормативних актів з питань обігу наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
3) розробляє тащорічно затверджує перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно дозаконодавства України (далі — перелік), вносить зміни і доповнення до таблицьпереліку;
4) дає офіційнетлумачення та роз'яснення положень переліку;
5) установлює,періодично переглядає та опубліковує перелік медикаментів, що містятьнаркотичні або психотропні речовини, а також дозволених для використання натериторії України;
6) визначаєособливо небезпечні наркотичні засоби і психотропні речовини, невеликі, великіі особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин, великі іособливо великі розміри прекурсорів для використання судово-слідчими органамипри кваліфікації злочинів, судами та органами внутрішніх справ під часкваліфікування адміністративних правопорушень, пов'язаних з незаконним обігомнаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
7) розробляєсистему обчислень для визначення потреби держави у наркотичних засобах,психотропних речовинах і прекурсорах, занесених до списку № 1 таблиці IVпереліку;
8) переглядаєщорічні потреби держави в наркотичних засобах, психотропних речовинах іпрекурсорах, призначених для виробництва наркотичних і психотропних засобів зметою медичного застосування або для науково-дослідної роботи і подає своївисновки до МОЗ і Держкоммедбіопрому;
9) визначає наоснові щорічних потреб держави квоту наркотичних засобів, психотропних речовині прекурсорів, занесених до списку № 1 таблиці IV переліку, яку післязатвердження Кабінетом Міністрів України, надсилає до Міжнародного комітетуконтролю за наркотиками;
10) видаєсертифікати на експортно-імпортні операції з наркотичними засобами,психотропними речовинами і прекурсорами;
11) бере участь увизначенні кількості наркотичних засобів і психотропних речовин, щовиготовляються з метою медичного застосування або для науково-дослідної роботи;
12) визначаєкількість наркотичних засобів і психотропних речовин, що використовуються дляпроведення їх експертизи в експертних установах Комітету;
13) визначаєкількість прекурсорів, занесених до списку № 2 таблиці IV переліку, щовиготовляються державними підприємствами;
14) бере участь увизначенні максимальної кількості наркотичних засобів і психотропних речовин,занесених до таблиць II і III переліку, які можуть виготовлятися та зберігатисядержавними підприємствами;
15) видаєліцензії на окремі види діяльності, що належать до компетенції Комітету, увипадках, передбачених законодавством України;
16) погоджуєпитання про видачу ліцензій іншими державними органами на діяльність у сферіобігу прекурсорів;
17) аналізуєситуації, що виникають у галузі обігу наркотичних засобів, психотропних речовин,їх аналогів і прекурсорів, розробляє пропозиції про поліпшення діяльностідержавних підприємств, установ і організацій у цій сфері;
18) здійснюєконтроль за дотриманням державними підприємствами, установами, організаціями іпідприємцями (юридичними особами) законодавства України з питань обігунаркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
19) здійснюєконтроль за діяльністю державних підприємств, установ, організацій іпідприємців (юридичних осіб) у сфері обігу наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів і прекурсорів;
20) вживає умежах своєї компетенції відповідні заходи щодо усунення порушень, виявлених підчас здійснення контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів;
21) установлює зметою забезпечення контролю за фактичним обігом наркотичних засобів,психотропних речовин і прекурсорів форму звітності державних підприємств, якіздійснюють діяльність у цій сфері;
22) розробляє,видає та встановлює порядок ведення спеціальних журналів реєстрації операцій,здійснених у процесі обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів у межах України, та проведення експортно-імпортних операцій;
23) визначаєлікарські препарати, що можуть бути виключені із сфери дії заходів контролю заобігом наркотичних засобів чи психотропних речовин;
24) взаємодіє зміжнародними і національними органами, що здійснюють контрольні функції у сферіобігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів,вивчає досвід інших країн у вирішенні цього питання.
У ході виконанняпокладених на нього завдань Комітет:
• взаємодіє зМВС, СБУ, Генеральною прокуратурою, Міністерством юстиції, іншими центральнимиорганами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим,місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевогосамоврядування, а також з відповідними органами інших держав;
• готує матеріалидо проекту щорічної доповіді Уряду України про додержання міжнародних угод таКонвенцій ООН з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів;
• інформуєвідповідні міністерства і відомства про заяви урядів інших країн, яківідповідно до міжнародних Конвенцій ООН забороняють ввезення на свою територіюнаркотичних засобів і психотропних речовин;
• консультуєвідповідні міністерства та відомства, на запити судово-слідчих органів робитьвисновки з питань судово-фармацевтичної експертизи наркотичних засобів,психотропних речовин і прекурсорів;
• готує та подаєМіжнародному комітетові з контролю за наркотиками статистичні звіти про обіг вУкраїні наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів;
• дає оцінкуновим методам експертизи наркотичних засобів і психотропних речовин, погоджуєофіційні інструкції та методичні вказівки з цих питань;
• розглядаєноменклатуру нових лікарських засобів і забезпечує контроль за тими, які можутьбути небезпечними з точки зору патологічного звикання та можливості виникненнянаркоманії;
• на основі данихнаркологічної служби МОЗ, правоохоронних органів виявляє, здійснює експертизу,реєструє, заносить у відповідні класифікаційні таблиці переліку психотропнілікарські засоби, їх аналоги чи кустарно виготовлені препарати, що сталиоб'єктом зловживання окремими громадянами;
• створює тазабезпечує ефективне функціонування комп'ютерної системи нагляду запереміщенням наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів у межахУкраїни;
• бере участь упроведенні загальнодержавних науково-практичних проектів та координуєнауково-дослідну діяльність у галузі контролю за обігом наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
• вивчає досвідзарубіжних країн у здійсненні контролю за наркотичними засобами, психотропнимиречовинами і прекурсорами, бере участь в організації та проведенні міжнароднихсимпозіумів, конференцій, семінарів тощо;
• забезпечуєпрофесійну підготовку працівників і спеціалістів комітету;
• здійснюєобстеження виробничих, складських, торговельних та інших приміщень підприємств,установ та організацій, які використовуються для виготовлення, зберігання,реалізації, використання наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів, що перебувають під контролем;
• зобов'язуєкерівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій усувативиявлені порушення законодавства про порядок обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснювати контроль за їхвиконанням.
Комітет маєправо:
• перевіряти неменше ніж один раз на рік підприємства, установи і організації, які здійснюютьдіяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів;
• зупиняти діюабо приймати рішення про анулювання ліцензії чи сертифіката, виданих Комітетом,або порушувати питання перед іншими державними органами, що видали ліцензію прозупинення дії або анулювання ліцензії на здійснення діяльності у сфері обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у разі повторного чигрубого порушення порядку її здійснення;
• безперешкодновикористовувати у службових цілях засоби зв'язку, що належать підприємствам, установамі організаціям, зайнятим у сфері обігу наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів і прекурсорів;
• вимагати відкерівників підприємств, установ і організацій, що здійснюють діяльність у сферіобігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, проведеннящоквартальної інвентаризації наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів, які є у їх розпорядженні, і подання Комітетові відповідних звітів;
• залучатифахівців підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками)до розгляду питань, пов'язаних з обігом наркотичних засобів, психотропнихречовин і прекурсорів;
• скликати вустановленому порядку наради, проводити конференції та семінари з питань, щоналежать до компетенції Комітету;
• представляти інтересиУкраїни у Міжнародному комітеті з контролю за наркотиками та іншихспеціалізованих міжнародних організаціях у межах повноважень, наданих йому МОЗ;
• самостійновстановлювати прямі зв'язки з іноземними організаціями, відряджати за кордонсвоїх працівників, залучати до співробітництва іноземних громадян.
Якщо під часконтролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів удіях осіб виявлено ознаки адміністративного правопорушення чи злочину, Комітетнадсилає інформацію або подає матеріали до відповідних правоохоронних органів,які проводять боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропнихречовин і прекурсорів.
Комітет у межахсвоїх повноважень на основі та на виконання законодавства України видає накази,організує і контролює їх виконання.
У випадках,передбачених законодавством України, рішення Комітету є обов'язковими длявиконання міністерствами, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органамидержавної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами,організаціями та громадянами.
Комітет очолюєголова, який призначається Міністром охорони здоров'я. Він діє у межах своїх повноважень і представляєінтереси Комітету у державних органах, установах і організаціях, а також увідносинах з українськими та іноземними фізичними і юридичними особами. Головарозпоряджається майном і коштами Комітету в межах повноважень, наданих йомуМОЗ.
Для здійсненняпокладених на Комітет завдань в Автономній Республіці Крим, областях, містахКиєві та Севастополі діють уповноважені Комітету.
Для погодженоговирішення питань, що належать до компетенції Комітету, обговореннянайважливіших напрямів його діяльності у Комітеті утворюється рада, у складіголови Комітету (голова ради), заступників голови за посадою, вчених секретарів,голів спеціалізованих експертних комісій, керівників відділів, головнихспеціалістів, представників МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, Держкомкордону,Держмитслужби і Міністерства юстиції. Персональний склад ради затверджуєтьсяМіністром охорони здоров'я. Порядок роботи ради встановлюється наказом голови Комітету.
3. Установи тазаклади охорони здоров’я і їх експертні функції
Безпосереднюохорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні,лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні,науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорониздоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різнимиформами власності, а також приватними особами при наявності необхідноїматеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створеннязакладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, атакож порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актамизаконодавства України.
Заклад охорониздоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджуєтьсявласником або уповноваженим ним органом.
Незалежно відюридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснюватитільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційнимвимогам. Керівнику закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність увирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.
Кабінет МіністрівУкраїни та уповноважені ним органи, а також в межах своїх повноважень органимісцевого самоврядування мають право вирішувати питання щодо припиненнядіяльності будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення нимзаконодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичноїдопомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, щосуперечать його статуту.
Держава сприяєрозвитку наукових досліджень у галузі охорони здоров'я і впровадженню їхрезультатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження,що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальнимизакладами та іншими науковими установами і підрозділами або окремиминауковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також зарахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.
Всі державніпрограми у галузі охорони здоров'я та найважливіші заходи щодо їх здійсненняпідлягають обов'язковій попередній науковій експертизі у провідних національнихі міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Вищою науковоюмедичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною упроведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичнихнаук України.
Органи та закладиохорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь вуправлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цих питань.
При органах тазакладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні абонаглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимутьінформованість населення і громадський контроль в галузі охорони здоров'я.
У визначеннізмісту та шляхів виконання загальнодержавних та місцевих програм охорониздоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових,наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій галузі можутьбрати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та іншіоб'єднання громадян, в тому числі міжнародні.
Державазабезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичнийдогляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним дляпідтримання його здоров'я.
З цією метою наоснові науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічнихвимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій,стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організуєтьсянатуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верствнаселення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першоїнеобхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреббіженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання,безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, якіперебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя іздоров'я.
Медичні,фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населеннязатверджуються Верховною Радою України.
Санітарно-епідемічнеблагополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державнихстимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічнихі санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальнихсанітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацієюдержавного санітарного нагляду.
В Українівстановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудовинаселених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів;очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів іпокидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень татериторій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачаннянаселення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування тазахоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забоюсвійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожуватисанітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.
З метоюзабезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту тавідпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму іпрофесійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди дляздоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організаціївиробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якостімашин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можутьмати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови іпромислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я впорядку, встановленому законодавством.
Власники ікерівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їхдіяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та іншихвимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускатишкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.
Державазабезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці,навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.
Медичніпрацівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещаснихвипадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службоюшвидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладаминезалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшимвідшкодуванням витрат.
У невідкладнихвипадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівниківна місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадянизобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого долікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогутакож повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійнихслужб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цейобов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.
У разі загрозижиттю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використатибудь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого зметою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчийлікувально-профілактичний заклад.
Поданнябезплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо,катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне,бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед наспеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомогиз відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повномуобсязі за рахунок централізованих фондів.
Громадянам, якіпід час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людейі сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку,встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсаціяшкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.
Відповідальністьза несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвелодо тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговуютьлікувальні заклади.
На закладиохорони здоров'я покладено виконання експертних функцій щодо: а)експертизитимчасової непрацездатності громадян; б) військово-лікарської експертизи; в)судово-медичної і судово-психіатричної експертизи; г) патологоанатомічнихрозтинів трупів. 3.1 Експертиза тимчасової непрацездатності громадян
Експертизатимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'ялікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності наданнявідпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для доглядуза хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування,санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасовогопереведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленомупорядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальнуекспертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкоївтрати працездатності.
Експертизатривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальнимиекспертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності,визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я,перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновкомекспертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Висновки органівмедико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів єобов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ іорганізацій. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизивстановлюється Кабінетом Міністрів України. 3.2 Військово-лікарська експертиза
Військово-лікарськаекспертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовцівта військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень ітравм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосуваннямедико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарськаекспертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються привійськових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборониУкраїни, Служби безпеки України та інших військових формувань.
Порядокорганізації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюєтьсяКабінетом Міністрів України. 3.3 Судово-медична і судово-психіатрична експертиза
Проведеннясудово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, якапроводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленомузаконодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань у галузісудової медицини або судової психіатрії.
Організаційнекерівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерствоохорони здоров'я України. 3.4 Патологоанатомічні розтини
Домедико-експертних дій відносяться і патологоанатомічні розтини.
Патологоанатомічнірозтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смертіхворого.
В обов'язковомупорядку патологоанатомічні розтини здійснюються за наявності підозри нанасильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорониздоров'я.
За наявностіписьмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійногоі відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та іншихповажних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.
Порядокпроведення патологоанатомічного розтину визначається Міністерством охорониздоров'я України.
У разі незгодигромадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбаченихзаконодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична(медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічнийрозтин.
Альтернативнамедична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і кваліфікації.Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів.
Порядок та умовипроведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом МіністрівУкраїни.
Висновки
Україна — учасникміжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, член Всесвітньоїорганізації охорони здоров'я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій.
Держава гарантуєзазначеним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяєрозширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.
Відповідно досвоїх міжнародно-правових зобов'язань держава бере участь у реалізаціїміжнародних програм охорони здоров'я; здійснює обмін екологічною і медичноюінформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорониздоров'я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпортумедичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних дляздоров'я, діяльності спільних підприємств у галузі охорони здоров'я; організуєспільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародногоспівробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національномузаконодавству.
Заклади охорониздоров'я, громадяни та їх об'єднання мають право відповідно до чинногозаконодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичнимиі фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь удіяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічнудіяльність.
Неправомірніобмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадовихосіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.
Списоклітератури
1. Коментар до Конституції України. —К., 1996.
2. Марчук Е., Селиванов А. Какой быть административной реформе // ГолосУкраины. — 1997. — 18 ноября.
3. Ткач Г.Й., Мартьянов І.В. Державнавиконавча влада в Україні. // Вісник Львівського університету. — 1994. —Вип.31.
4. Пастухов В.Б. К вопросу осоотношении власти й управления. // В кн.: Проблеми правоведения. — К., 1988.
5. Цветков В.В. Державне управління:Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). — Харків, 1996.
6. Суворов Л.Н., Аверин А. Н.Социальное управление: Опыт философского анализа. — М., 1984.
7. Тихомиров Ю.А. Управление деламиобщества. — М., 1984.
8. Фалмер Р.М. Энциклопедиясовременного управления. В 5-ти частях. — М., 1992.
9. Щекин Г.В. Теория социальногоуправления. — К., 1996.
10. Державне управління і виконавчавлада Авер'янов В.Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади ішляхи реформування. — Харків, 1998.
11. Атаманчук Г.В. Теориягосударственного управления: Курс лекций. — М., 1997.
12. БахрахД.Н. Административнаявласть как вид государственной впасти // Государство й право. — 1992. — № 3.
13. Пикулькин А.В. Системагосударственного управления. — М., 1997.
14. Разделение властей: история йсовременность. — М., 1996.
15. Бахрах Д.Н. Административное право:Учебник для вузов. — М., 1997.
16. Брзбан Г. Французскоеадминистративное право. — М., 1988.
17. Драго Р. Административная наука.— М., 1982.
18. Коваль Л.В. Адміністративне правоУкраїни: Курс лекцій. — К., 1998.