Державне регулювання фондового ринку в Україні
План
Вступ
Розділ 1.Економіко-правові засади регулювання фондового ринку
1.1 Загальна характеристика фондовогоринку
1.2 Основнізавдання та форми регулювання фондового ринку
1.3 Державне регулювання фондового ринку
Розділ 2. Методи державного регулювання фондового ринку вУкраїні
2.1 Регламентування процесуформування фондового ринку та діяльності його суб’єктів
2.2 Регламентування діяльності емітентів
2.3 Розкриття інформації
Розділ 3. Перспективи розвитку системи державногорегулювання
3.1 Сучасний стан та проблеми законодавчогозабезпечення функціонування системи державного регулювання в Україні
3.2 Основні напрями системи вдосконалення регулювання
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальністьтеми. Головним аргументом на користь державногорегулювання фондового ринку у розвинених країнах є необхідність оперативноговирішення проблем, передусім у випадках, коли діяльність учасників цього ринкуне забезпечує надходження у необхідних обсягах фінансових ресурсів до діловиходиниць. Розумне поєднання ринкових і державних регуляторів дає можливістьреалізувати цілі розвитку фондового ринку України, недостатній розвиток якогогальмує інвестиційні процеси, стримує структурну перебудову вітчизняноїекономіки, що унеможливлює підвищення її конкурентоспроможності.
Забезпечитистановлення фондового ринку, уникнувши хаосу та стихійних руйнівних процесів,що відкидають економіку країни далеко назад, може тільки держава. Саме вона,володіючи чіткою стратегією і програмою реформування та використовуючи весьарсенал, існуючих в її розпорядженні засобів, здатна у найкоротші терміни і знайменшими втратами створити умови для становлення цивілізованого фондовогоринку.
Потребу вдержавному регулюванні економіки обґрунтували класики економічної науки: Дж.С. Мілль,М. Туган-Барановський, Дж. Кейнс, А. Маршал, Дж. Гікс.
Усі провідні школита напрями економічної думки другої половини XX ст. приділяють значну увагуролі держави в економічному розвиткові країни та регулюванні фондового ринку. Вагомийвнесок у розвиток методів та інструментів державного регулювання фондового ринкузробили Дж. Стігліц, Т. Кембелл, Г. Марковіц, Е. Нікбахт, Р. Тьюлз, Ю. Фама, У.Шарп та ін.
Метою даної роботиє розроблення теоретико-методологічних основ і практичних рекомендаційспрямованих на удосконалення механізму державного регулювання фондового ринку вУкраїні.
Досягненнявизначеної мети потребує вирішення комплексу таких завдань:
з’ясуватинеобхідний рівень участі держави у регулюванні фондового ринку;
розглянутимеханізм управління фондовим ринком;
дослідити механізмта основні проблеми державного регулювання фондового ринку в Україні;
розглянутиструктуру та умови вдосконалення механізму державного регулювання, враховуючивзаємодію учасників фондового ринку в межах вітчизняної економіки;
дослідити механізм управління портфелемцінних паперів для побудови моделі поведінки учасників ринку.
Об'єктом роботи є фондовий ринок України.
Предметом роботи є механізм державного регулювання фондового ринку України.
У роботівикористано: системний метод, методи індукції та дедукції, конкретизації,абстрагування, аналізу.
Джереломінформації для роботи слугували Закони України, законодавчі та нормативні акти,Укази Президента України, річні звіти Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку України, програма розвитку фондового ринку України на 2001-2005роки. Використано також матеріали Міністерства економіки України, Міністерствафінансів України, Фонду державного майна України, фахові літературні джерела,монографії, статистична звітність Держкомстату України, web-сайди торговельнихбіржових систем і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, атакож власні аналітичні розрахунки та дослідження автора.
/>/>/>Розділ 1. Економіко-правові засади регулюванняфондового ринку
/>/> 1.1 Загальна характеристика фондовогоринку
Фондовий риноквиник за часів формування держав під впливом розвитку міжнародної торгівлі. Першівеликі акціонерні товариства засновано в Нідерландах. Це були НідерландськаОст-Індська компанія (1602 р) і Нідерландська Вест-Індська компанія (1621 р). У1688 р. Англія налічувала 24 акціонерних товариства, а в 1695 р. — понад 170компаній [60]. Сьогодні історія фондового ринку становить вже понад 400 років. Тав економічній літературі ще й досі відсутнє єдине трактування цієї категорії.
В Україні фондовийринок започаткував свою діяльність ще у XVII ст. Поступово він став невід’ємноюскладовою розвитку економіки. Однак поняття суті фондового ринку в Україні йдосі слугує об’єктом дискусії як у науковому, так і в законодавчому планах.
Відповідно доКонцепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні, фондовий ринок — це багатофункціональна система, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестиційу виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивнійдинаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян зарахунок володіння і вільного розпорядження цінними паперами, підготовленостінаселення до ринкових відносин [11].
З такимисудженнями складно погодитись, адже фондовий ринок передбачає низку іншихфункцій, пов’язаних з цінними паперами (наприклад, операції з погашення ціннихпаперів, зберігання, кліринг і розрахунки, регулювання усіх різновидівдіяльності з цінними паперами тощо).
На думку О. Мозгового,цінні папери різних типів і видів, економічні суб’єкти, ринкова технологія,інфраструктура та інше слугують атрибутами фондового ринку. Він трактуєфондовий ринок як складову ринку цінних паперів [48].
Зазначимо, що В. Клименковважає, фондовий ринок економічною категорією, яка „являє собою системуекономічних відносин між усіма його учасниками з приводу здійснення повногоспектра операцій з довгостроковими цінними паперами по обслуговуваннюінвестиційних потреб економіки та фінансових потоків" [35].
Отже, фондовийринок — це механізм ринкових взаємовідносин, де здійснюються операції зсередньо — і довготерміновими цінними паперами, при яких відбувається взаємодіяфінансового, кредитного та інвестиційного секторів економіки, внаслідок чогодинамічно накопичуються та перерозподіляються ринкові ресурси у вигляді потоківгрошових резервів між його суб'єктами.
Сутність фондовогоринку дещо ґрунтовніше виражається у його функціях.
Визначаються такіфункції фондового ринку, як акумуляція грошових коштів населення і підприємств(1), концентрація цих коштів з метою створення сприятливих умов для формуваннякапіталу, здатного вирішувати крупні економічні завдання (2), стимулюванняінвестиційної діяльності (3), оптимізація галузевої і регіональної структурекономіки внаслідок переливу коштів у високорентабельні виробництва (4),формування інституту власників, що забезпечують ефективне використанняматеріальних, трудових і фінансових ресурсів (5), сприяння інтеграції України усвітову економічну систему (6)
Однак, крімекономічної сфери, фондовий ринок відіграє важливу роль й у політичній,соціальній та духовній (морально-психологічній) сферах життя. Наприклад, векономічній сфері фондовий ринок виконує такі функції: прискорення обігу ціннихпаперів та їхня акумуляція для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; переміщеннякапіталу з однієї галузі в інші; акумуляція вільних грошових коштів населеннята вилучення їх з вільного обігу; регулювання обігу цінних паперів шляхомкотирування та зміни їхнього курсу, ринкової вартості; відтворення дійсноївартості основних виробничих фондів. Основними функціями фондового ринку вполітичній сфері є сприяння становленню економічної самостійності; сприяннястворенню ринкової економічної системи; прискорення інтеграційних процесів,входження України до світового співтовариства; вихід через фондовий ринокнаціонального капіталу на світовий ринок; розвиток взаємовигідних зв’язків іззарубіжними національними та міжнаціональними ринками.
Функції усоціальній сфері є: позитивний вплив на динаміку соціальної структурисуспільства; людина отримує більше ступенів соціальної свободи завдяки обігуцінних паперів; фондовий ринок працює на накопичення капіталу, у тім числі йгрошових коштів населення; ринкові відносини означають і ринок робочої сили. Функціїу морально-психологічній сфері: формування у населення ринкової психології; формуваннядовіри до цінних паперів і до операцій з ними; формування нового,цивілізованого типу підприємця; запобігання виникненню на фондовому ринкузловживань, шахрайства.
Фондовий ринок, надумку В. Клименко [34, 35], виконує такі функції: забезпечує перерозподілкапіталу між галузями та сферами національного господарства країни та міжтериторіями; здійснює перерозподіл накопичень невиробничого характеру увиробничу сферу; дає змогу профінансувати дефіцит державного бюджету нанеінфляційній основі.
Така розбіжність усистематизуванні функцій фондового ринку вітчизняних вчених, на наш погляд,пояснюється, передусім нерозвиненістю, недостатньою прозорістю та ліквідністю,а також відсутністю чіткого та єдиного визначення поняття фондового ринку імеханізму його функціонування, відсутністю узгодженої та виваженої політики усфері законодавства, що регулює фондовий ринок.
Однією знайважливіших функцій фондового ринку сьогодні є формування сприятливогофінансово-інвестиційного клімату для ключових та перспективних галузейнародного господарства в усіх регіонах держави.
Західніекономісти, котрі досліджують фондовий ринок, що набув значного розвитку,виокремлюють низку функцій фондового ринку.
Одним з найбільшдискусійних елементів фондового ринку є саме цінні папери. Згідно з українськимзаконодавством, цінні папери — це грошові документи, які засвідчують правоволодіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їхвипустила, та їхнім власником і передбачають, як зазвичай, виплату доходу увигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових та іншихправ, що випливають з цих документів, іншим особам.
Виявляючиекономічну сутність державного регулювання фондового ринку, необхідним ідостатнім є формулювання означення ринку цінних паперів, наведене узаконодавчих і нормативних актах, які реально є практичним втіленням тавідтворенням наукової думки тієї чи іншої країни.
Як зазначалосьвище, в Україні, за концепцією функціонування і розвитку фондового ринку, ринокцінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє переливуінвестиційного капіталу у виробничу та соціальну сфери, розвитку економікикраїни, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищеннюдобробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження ціннимипаперами [27].
У зарубіжнійлітературі до системи фондового ринку відносять: банківську систему, ощадніустанови, страхові компанії та пенсійні фонди, а також державний фінансовийсектор. Як частина фінансового ринку фондовий ринок є механізмом, що забезпечуєпереміщення потоків грошових фондів від домогосподарств, котрі маютьзаощадження, до фірм, котрі потребують інвестицій. Наприклад, групаамериканських учених — представників Вашингтонського університету, вважає, щофондовий ринок виконує фінансову та економічну функції, які тісновзаємозв’язані між собою. Для того, щоб фондовий ринок виконував покладені нанього функції, необхідно створити відповідну структуру учасників і регулюючихорганів.
Учасників фондовогоринку можна класифікувати:
1) за юридичнимстатусом;
2) за міжнароднимстатусом;
3) за виконуванимифункціями.
Зазвичай,безпосередніми учасниками фондового ринку слугують: органи державногорегулювання, емітенти фондового ринку, інститути інфраструктури ринку,інвестори та фінансові інститути (рис.1.1).
Відповідно доЗакону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", державнерегулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів тафондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністюучасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чиннимзаконодавством.
/>
Рис.1.1 Структураучасників фондового ринку України
ДКЦПФР розробляєта затверджує законодавчі акти із питань, що належать до її компетенції та єобов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади,органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їхнімиоб’єднаннями, а також контролює їхнє виконання. ДКЦПФРпідпорядковується Президенту України і є підзвітною Верховній Раді України. Фонддержавного майна здійснює державну політику у сфері приватизації державногомайна. Міністерство фінансів забезпечує реалізацію державної фінансовоїполітики і виконує загальне керівництво у сфері державних фінансів. У межахсвоїх повноважень МФ організовує виконання законодавчих актів України таздійснює систематичний контроль за їхнім виконанням. Антимонопольний комітетУкраїни є державним органом, який забезпечує, відповідно до його компетенції,державний контроль виконання антимонопольного законодавства та захистпідприємств і споживачів від його порушень. НБУ здійснює єдину державнуполітику в галузі грошового обігу, кредиту, визначає курс грошової одиниці,організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи.НБУ належить монопольне право на випуск грошових знаків згідно з рішеннямВерховної Ради України [64].
Емітенти — учасники фондового ринку, котрим дозволено випускати цінні папери і котрі відсвого імені випускають цінні папери та зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їхнього випуску.
Основоюорганізаційної структури учасників фондового ринку слугують фінансовіінститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформаціюу цінні папери інших фінансових ресурсів, а також інститути інфраструктуриринку, що забезпечують нормальне функціонування ринку.
Інвестори нафондовому ринку купують цінні папери від свого імені і за свої кошти з метоюодержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів. Іншими словами,інвестор інвестує власні кошти у цінні папери.
Суб’єктамифондового ринку (учасниками) є органи державного регулювання, емітенти (держава,місцеві органи влади, юридичні особи), фінансові посередники (торговці ціннимипаперами, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, комерційні банки, довірчітовариства, товариства покупців), інфраструктура фондового ринку (депозитарії,фондові біржі, торгово-інформаційні системи, центри сертифікатних аукціонів,курси навчання спеціалістів фондового ринку, зберігачі, реєстратори,саморегулюючі організації, аудиторські компанії, консалтингові компанії),інвестори (фізичні та юридичні особи). Емітуючи цінні папери та залучаючи нарізних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний іборговий капітал.
Об’єктамифондового ринку є саме цінні папери — грошові документи, що засвідчують правоволодіння або відносини позики, як зазначено у Законі України „Про цінні папериі фондову біржу”.
Вельми важливоюскладовою структури учасників фондового ринку вважають його інфраструктуру.
Вперше термінінфраструктура застосовано в економічному аналізі для позначення об’єктів іспоруд, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил (початок ХХ століття).Передусім цей термін використовували в будівельній сфері, під ним розумілиоснову будівництва, фундамент. У переносному значенні його трактують яксукупність зовнішніх стосовно певного об’єкта споруд, а у військовійтермінології — це допоміжні служби та структури. Здебільшого під терміномінфраструктура розуміють зовнішні умови виробництва і вважають, що окрема сфераекономіки, яка отримала назву „інфраструктура" (лат. infra — „під", нижче,внизу і structura — будівля, „структура”), займається створенням зовнішніх умовфункціонування підприємств.
З розвиткомекономіки, науково-технічного прогресу, зміни характеру суспільного виробництвапоняття інфраструктури постійно змінюється.
Сьогодні торговці,реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а такожсистеми правового та інформаційного забезпечення ринку створюють інфраструктуруфондового ринку України.
Інфраструктура ринку- це „суцільна ринкова тканина”, що забезпечує безперервну роботу ринковогомеханізму”. В зазначеному визначенні автор виокремлює три найважливіші функціїринкової інфраструктури: „1) створення організаційно-економічних умов розвиткуекономіки;
2) забезпеченняобслуговування;
3) регулюванняфункціонування і розвиток ринкової економіки". Володіючи розвинутоюінфраструктурою, ринки досить ефективно справляються з тимчасовими нестачамитоварів. Інфраструктура ринків спроможна виокремлювати та збільшувати сигнали,що йдуть від споживачів і попиту, забезпечувати сприйняття цих імпульсіввиробниками та адекватну реакцію на них, об’єднувати виробників і споживачів уєдиний господарський процес. Торговельні, інформаційні, сервісні, ремонтні,консультаційні, банківські, юридичні та інші послуги на фондовому ринкуутворюють складну систему.
Деякі вчені визначаютьпослугу ринкової інфраструктури як вид діяльності, спрямований на задоволенняпопиту споживачів та отримання позитивного ефекту, причому в процесі виконанняпослуги не створюється новий матеріально-речовий продукт, а змінюєтьсямісцезнаходження, стан чи якість існуючого [35].
Міжнародномуринкові послуг притаманна складна структура суб’єктів, що формується на основіяк великих ТНК, так і невеликих приватних товариств, частина якихпереплітається із системою діяльності ТНК, а інша частина діє самостійно. Отриманийунаслідок інфраструктурних вкладень ефект є наслідком розвитку ринковихстосунків.
Отже,інфраструктура фондового ринку — це важлива складова механізму взаємодії йогоучасників, існування та розвиток якої слугує однією із ключових вимог ринку, щовиник як відповідь на реальні потреби цього сектору економіки і своєюконфігурацією та особливостями функціонування є віддзеркаленням, з одного боку,типу та характеру взаємодії учасників фондового ринку, а з іншого боку — практики функціонування таких головних компонент, як торгово інформаційнісистеми та фондові біржі.
Назагальноекономічному рівні інфраструктура фондового ринку є каталізаторомрозвитку цілої фінансової системи. Державна підтримка і контроль розвитку цьогосектору необхідні у зв’язку із його стратегічним значенням.
Виокремлюють такіфункції ринкової інфраструктури: покращення ринкових відносин учасниками шляхомреалізації їхніх інтересів; підвищення оперативності та ефективності роботи ринковихсуб’єктів на основі спеціалізації окремих суб’єктів економіки та видівдіяльності; організаційне оформлення ринкових відносин; забезпечення формюридичного та суспільного регулювання ділової практики.
Аналогічні функціїінфраструктури бізнесу подає А. Кісельов [33]. На наш погляд, таке виокремленняфункцій є неточним і сумнівним. Наприклад, відмінність між окремими видамидіяльності послаблює діяльність об’єктів ринкової інфраструктури. Натомістьсистемний підхід до створення державою більш повної, обширної мережі об’єктів інфраструктури призведе до ефективнішевпливатиме на розвиток ринкової економіки загалом.
Функціональнепризначення, економічна суть, суттєві зміни механізму господарювання єпередумовами для розгляду ринкової інфраструктури як єдиного цілого. Такийрозгляд має на меті виявлення чи створення системних ефектів, роль і вплив якихсуттєво залежать від його складу та об’єму.
Ефектінфраструктури проявляється через взаємодію елементів, із яких її сформовано. Оскількисуміжні в організаційно-технологічному відношенні елементи інфраструктуривзаємодіють та підсилюють один одного. На найнижчому рівні, як наслідок,отримуємо створення сприятливих умов для подальшого поділу праці, поглибленняспеціалізації суб’єктів ринку, що сприяє до зростанню продуктивності,об’єднанню та кооперації суб’єктів і покращує перспективи їхнього розвитку.
Враховуючифункціональний зв’язок суб’єктів інфраструктури, складемо концептуальну схемуїхньої взаємодії (рис.1.2).
/>
Рис.1.2 Концептуальнасхема взаємодії суб’єктів інфраструктури фондового ринку України
Фондовий ринок якскладову частину фінансового ринку вважають забезпечувальною ланкою всієїфінансової системи держави, де відбувається купівля-продаж позик і частокпідприємств. Фондовий ринок можна класифікувати за такими ознаками: терміномобігу цінних паперів; умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів; замісцем, де здійснюють торгівлю цінними паперами; у залежності від того, нові чиемітовані раніше цінні папери пропонують для продажу [64] (рис.1.3).
За терміном обігуцінних паперів фондовий ринок поділяють на ринок грошових і капітальних ціннихпаперів. На ринку грошових цінних паперів перебувають в обігу боргові зобов’язанняз терміном обігу менше, ніж один рік: короткострокові облігації, векселі,ощадні сертифікати, комерційні цінні папери тощо.
/>
Рис.1.3 Ознакикласифікації фондового ринку
Одним ізнайпоширеніших боргових цінних паперів є облігації. За Законом України “Процінні папери і фондову біржу", облігації — це цінні папери, що засвідчуютьвнесення її власником грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодуватийому номінальну вартість цих паперів у передбачений в ньому строк з виплатоюфіксованого відсотка.
Ощадний сертифікат- письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує правовласника на одержання депозиту і відсотків від вкладення сертифікату.
Вексель — цецінний папір, який засвідчує грошове зобов’язання векселедавця сплатити післянастання строку визначену суму грошей власнику векселя.
Загалом цінніпапери можна поділити на неінвестиційні (акредитиви, векселі, чеки) таінвестиційні (акції, облігації, інвестиційні сертифікати, ощадні сертифікати,державні скарбничі зобов’язання, приватизаційні папери).
Основнимифінансовими інструментами на фондовому ринку залишаються векселі, на часткуяких припадає 45-50% загального обсягу торгівлі. Зазначимо, що у 2007 роціобсяг виконаних угод з векселями становив 88,07 млрд грн, що на 11,08 млрд грнбільше, ніж укладених угод з акціями.
Сьогоднікомерційний вексельний кредит усе більше трансформується у банківський, а рольбанків у вексельному обігу стає все вагомішою, оскільки саме в банкахзосереджені спеціалісти з векселів.
На ринку грошовихцінних паперів найнеобхіднішою умовою є швидкість отримання і вичерпністьінформації учасників про ціни, угоди та пропозиції цінних паперів.
На ринкукапітальних цінних паперів перебувають в обігу акції, середньо — тадовгострокові боргові зобов’язання.
Акція — ціннийпапір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутномуфонді акціонерного товариства, підтверджує членство в товаристві та право научасть в управління ним; дає право його власникові на одержання частиниприбутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна приліквідації товариства.
За умовами емісіїта механізмом обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на міжнародний інаціональні. Національний ринок цінних паперів — це сукупність учасників івзаємовідносин між ними, пов’язаних з обігом цінних паперів, які встановлюютьсята існують на території певної країни. На національному ринку перебувають вобігу цінні папери, емітовані резидентами або нерезидентами.
/>/> 1.2 Основні завдання та форми регулювання фондового ринку
Ринок капіталів ійого складова — ринок цінних паперів — виступає одним з найважливіших ринківекономіки країни, що може створювати потужні важелі для прискорення обігуфінансових ресурсів, підвищення рівня доходів фізичних і юридичних осіб,забезпечення економічного зростання.
Обіг ціннихпаперів є однією з областей державного регулювання, яка має місце в усіх безвиключення країнах. Навіть саме існування цінних паперів обумовлено державнимизасадами формування ринку цінних паперів. Головним критерієм, у відповідностідо якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, єзаконодавче закріплення переліку цінних паперів, а також гарантування державоюїх обігу як грошей, фондів чи їх замінників. Зазначимо, що, по-перше, убільшості країн існують нормативно-правові акти, що містять перелік ціннихпаперів, тобто перелік грошових документів, які мають юридичний статус цінногопаперу.
По-друге, якправило, обіг дозволених цінних паперів закріплюється в законах, тобто актах,які мають найвищу юридичну силу. По-третє, переліки цінних паперів, якімістяться у законах різних країн, можуть бути значно відрізнятися між собою,але вони не являють собою даність раз і назавжди, а є відкритими для нових зміні доповнень.
Грошові документи,які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідаютьвстановленим у законі вимогам, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад,не належать до категорії цінних паперів чеки, квитанції, платіжні доручення,грошові ордери, довіреності тощо. Майже в кожній країні, де існують ринкицінних паперів, держава в законодавчому порядку визначає усі види грошовихдокументів, але гарантує обіг як грошових зобов’язань лише обмеженої їх частини.Виняток становлять лише окремі держави, але й у них переліки документів, щовважаються цінними паперами, закріплюються в правових нормах, що мають підзаконний характер [28].
Класифікаціїцінних паперів різних країн дещо схожі між собою, однак поміж ними існуютьпевні відмінності, особливо стосовно більш деталізованого їх поділу. Головнаточка розділу проходить між інструментами, поширеними на ринках розвиненихкраїн і країн виникаючих ринків.
Оскільки ринковавзаємодія з приводу цінних паперів регулюється конкретними державними органами,а також саморегулівними організаціями, то ними визначаються і впроваджуютьсяпевні правові вимоги, критерії, стандарти і процедури випуску й обігу ціннихпаперів. Якщо ж певний грошовий документ використовується у процесі взаємодіїна ринку, але він не має юридичного статусу цінного паперу, то не можнавимагати, щоб його використання обов'язково відповідало вимогам, критеріям,стандартам і процедурам, встановленим спеціально для випуску й обігу ціннихпаперів.
З іншого боку, упроцесі взаємодії з приводу цінних паперів інститути-емітенти, наприклад,можуть порушувати встановлені органами держави та інститутами-регулятораминорми. У таких випадках інвестори, чиї інтереси були порушені, можуть звернутися за захистом як до органів судовоївлади, так і до спеціальних державних органів, якіконтролюють поведінку учасників ринку цінних паперів, або доінституцій-регуляторів. Якщо йдеться не про цінні папери, зацікавлений інвесторне може звертатися за захистом своїх прав до спеціального державного органу.
Держава визначаєне тільки самі цінні папери, але й їх види залежно від особливостейвзаємовідносин, які породжуються їх обігом. Найбільш поширеними у світовій практицівважаються такі типи цінних паперів: (а) цінні папери, які засвідчують участь вемісії (наприклад, акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати тощо),тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента; (б) цінні папери,які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власником цінного паперуі емітентом, тобто боргові цінні папери (наприклад, облігації, векселі,комерційні папери, ощадні сертифікати тощо), і (в) похідні цінні папери, тобтодокументи, які засвідчують наявність у їх власників певних спеціальних прав націнні папери. Існують інші класифікації, що відрізняються в основному терміномдії, спрямуванням та іншими ознаками.
З метою визначеннянапрямів державного впливу на інструменти ринку цінних паперів, вважаємо запотрібне запропонувати класифікацію цінних паперів за ознакою ступенюдержавного контролю за їх обігом. Отже, можна виділити цінні папери, обіг якихповністю контрольований державою (ОВДП, векселі Казначейства); цінні папери, щослугують меті запровадження операцій щодо регулювання грошової маси в обігу (векселічи інші цінні папери центрального банку країни); цінні папери, обіг якихврегульований загальними законодавчими актами щодо функціонування колаінструментів ринку цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо); цінніпапери, що мають характеристику грошового документу, тобто ознаки цінногопаперу, однак їх обіг не дістав деталізованого визначення у законодавствікраїни й регулюються в основному підзаконними актами (свопи, інші деривативи).
Крім того, можнавиділити інструменти ринку цінних паперів, що випускаються та мають обіг наринках різних країн, тобто належать до групи інструментів, що позбавленінаціонального забарвлення: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, атакож похідні інструменти (варранти, опціони, ф’ючерси, свопи). У деякихкраїнах, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять цінні папери,що не мають обіг на ринках країн із розвинутою економікою чи інших ринках,зокрема, інвестиційні та приватизаційні папери. Аналіз сучасних схемкласифікацій особливо важливий з міркувань державного впливу на уніфікаціюфінансових ринків, виявлення ступеню адаптації національного ринку до певнихрегіональних або світогосподарських фінансових систем.
Державні аспектидослідження цінних паперів тісно пов’язані з вивченням місця їх емісії, обігута операцій з ними, зокрема, купівлі-продажу. Держава може встановлюватицентралізований обіг цінних паперів, розвивати так званий ОТС-ринок, повністючи частково контролювати процеси емісії тощо. Важливим елементом системидержавного регулювання є встановлення стандартів оформлення цінного паперу,порядку його пред’явлення до оплати [41].
Цінні папери маютьобіг на спеціальному ринку — ринку цінних паперів, де вони виступають предметомрізного роду операцій та угод. Зазначимо, що існують певні розбіжності міжтрактуваннями трьох понять: ринок капіталів, ринок цінних паперів і фондовийринок. У західній літературі склався свій термінологічний апарат, якийхарактеризує особливості інституціонально-суб’єктної частини цього фінансовогоринку. Основні акценти іноземними вченими ставляться на відмінності між ринкомкапіталів і грошовим ринком або ринком короткострокових інструментів.
Специфічнийхарактер ринку цінних паперів (фондовий ринок) обумовлено товаром, що вінпропонує, а саме — характером й особливостями цінних паперів як об’єкту купівліта продажу. Вони можуть виступати борговими інструментами, титулами власності,похідними інструментами від інших товарів — реальних чи абстрактних. Ціннимпаперам властивий певний символізм представлення. Вони не несуть ніякоїреальної цінності (споживчої вартості) самі по собі, але цінні папериопосередковують обіг реальних цінностей, які самі по собі не є рухливими (нерухомість,заводи, фірми, дорогоцінності тощо).
З точки зорудержавного регулювання, найбільш важливий аспект поділу фондового ринку полягаєв ступені його організованості. Організованим ринком є такий, який єрегульованим, підпорядкований добре сформованим нормам та практикам, а такожпрямий доступ на нього обмежений і відкритий професіоналам, які виступаютьчленами організацій (бірж). На відміну від нього, неорганізований ринок (позабіржовий,вуличний) не має чітких процедур, що врегульовували б його діяльність. Цейринок характеризується вищим рівнем фінансового ризику, нижчим рівнем юридичноїзахищеності, меншим рівнем їх поточної поінформованості. Разом з тим, цей ринокзабезпечує обіг більшої кількості фінансових інструментів і послуг, більшоюмірою охороняє таємницю здійснення окремих угод, забезпечує потреби окремихінвесторів у фінансових інструментах із високим рівнем доходу. Зважаючи нанепідпорядкованість або слабкої підпорядкованості цього ринку державномурегулюванню, у нашій роботі ми розглядаємо лише організований ринок, дії наякому є об’єктом державного втручання [60].
Одним з принципівформування ринку є оповіщення широкого загалу щодо умов випуску фондовихінструментів (акцій, облігацій, варрантів тощо). Законодавством практичнокожної країни передбачено надання публічної інформації (огляду) щодо умоввипуску та характеристики емітенту.
Інформаційнийогляд повинен включати:
загальнуінформацію про корпорацію (історія, місце розташування тощо);
характеристикувиробничої діяльності і виробничого потенціалу (у тому числі порівняно зконкурентами);
структурууправління (у тому числі інформацію про вище керівництво);
структуруакціонерного капіталу;
фінансовузвітність і аналіз фінансового положення;
стратегію розвиткукорпорації;
стратегіюзалучення капіталу (нові емісії, облігаційні позики і т.д.);
фінансовий прогноз.
Для забезпеченняінвесторів необхідною фінансовою інформацією відповідно до міжнароднихстандартів проводиться фінансовий аудит і приведення фінансової звітності увідповідність з міжнародними стандартами.
Держава є одним зголовних ініціаторів відновлення фондового ринку в Україні, а „головнимінструментом його утворення стала приватизація й акціювання державнихпідприємств”.
Сучасна рольдержави в розвитку соціально-економічних процесів формувалася історично. Наокремих історичних етапах у різних країнах вплив держави визначався певними політико-економічнимита соціальними умовами і чинниками. На формуванні моделі державного регулюванняу багатьох промислово розвинутих країнах дуже позначилися воєнні лихоліття 30-хроків. Важливим у формуванні ролі держави були ще й такі чинники: якість апаратудержуправління; менталітет населення; ступінь відкритості економіки; рівеньекономічного та технічного розвитку. З одного боку, держава перехідного періодуповинна зберегти за собою і виконувати певні соціальні функції, а з іншого — має задовольнятися виключно регулюванням тих функцій, які не можуть виконуватисуб’єкти ринку.
Оскількиекономічний процес є двобічним, суб’єктивним та об’єктивним, то „одна теоріяфактично набуває характер іншої”.
Отже, економічнароль держави розглядається з двох позицій. З одного боку, вона повиннасформувати систему правил і законів, що обумовлюють дисципліноване використанняекономічних ресурсів з метою вирішення проблем забезпечення умов ефективногофункціонування ринкового механізму. З іншого боку уряд повинен вирішуватиглобальні питання, такі як стимулювання економічного зростання, забезпеченнястабільності та керування структурою національного продукту.
П’ять базовихзавдань держави стосовно забезпечення стійкого економічного розвитку зазначеноу доповіді Світового банку: утвердження основ законності; підтримказбалансованої політичної обстановки, включно з забезпеченням макроекономічноїстабільності; фінансування базових соціальних послуг та інфраструктури; підтримканезахищених верств населення; охорона навколишнього середовища.
Поступовийрозвиток фондового ринку в Україні зумовив необхідність приведення в діюмеханізму державного регулювання фондового ринку.
Потреба вдержавному регулюванні економіки обґрунтована Дж. Кейнсом у загальновідомійроботі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Мета державноговтручання в економіку полягає в забезпеченні прибутковості капіталу, формуваннісукупного попиту, зниженні рівня безробіття, раціональному використаннітрудових ресурсів, регулюванні доходів населення [33].
Державнерегулювання економіки в умовах ринкового господарства — це система типових мірзаконодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, що здійснюються правовимидержавними і громадськими організаціями з метою стабілізації та пристосуванняіснуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.
З розвиткомринкового господарства виникали і загострювалися економічні та соціальніпроблеми, що не могли бути вирішені самотужки, без втручання держави. З’явиласянеобхідність значних інвестицій у малорентабельні чи нерентабельні галузі, зпогляду приватного капіталу, важливі для національної економіки; виникалигалузеві та загальногосподарські кризи, масове безробіття, порушення грошовогообігу; загострилась конкуренція на світових ринках. Ситуація потребувалаформування цільової державної економічної політики спрямованої на стабілізаціюта розвиток національного фондового ринку.
Об’єктивнаможливість державного регулювання з’являється з досягненням визначеного рівняекономічного розвитку, концентрації виробництва й капіталу. В сучасних умовахдержавне регулювання економіки є складовою частиною процесу відтворення. Воновирішує різноманітні задачі, наприклад: стимулювання економічного зростання,регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зсувів у галузевій ірегіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрями, форми, масштабидержавного регулювання визначаються характером і гостротою економічних ісоціальних проблем у тій чи іншій країні в конкретний період. Причому наприкінці ХХ ст. інтенсифікаційний підхід змінила теоріяінноваційних процесів як підґрунтя нової моделі економічного зростання. Одниміз модерних напрямів є розвиток теорії просторово-економічного аналізу.
1.3 Державне регулювання фондовогоринку
Україна вступилана шлях побудови фондового ринку у той час, коли у світовій практицісформувалися принципи та механізми державного й наддержавного регулюванняфінансових ринків. Це дає нашій країні змогу не повторювати помилок, щоприпускалися інші держави, а створити оптимальний механізм функціонуванняфондового ринку, спираючись на міжнародний досвід та національні особливості.
Питання державногорегулювання фондового ринку в Україні знайшли широке відображення у вітчизнянійнауковій літературі. Серед авторів, що фокусували свою увагу на визначенніпринципів, методів та механізмів державного регулювання роботи фондового ринку,можна зазначити І.Г. Андрущенко, С.І. Анохіна, Н.В. Благу, М.С. Гончара, О.М. Іваницьку,О.Н. Мозгового, Р.І. Шаравару та інших. У цих роботах підкреслюється важливістьдержавного регулювання ринку цінних паперів. Дуже рідко зустрічаєтьсяпротилежна точка зору, коли автори пов’язують можливість розвитку фінансовогоринку лише за умов “відсутності державного регулювання операцій з ціннимипаперами” [34].
Серед науковихпраць слід особливо виділити праці, що присвячені пошуку шляхів підвищенняефективності функціонування ринку цінних паперів. Деякі науковці пов’язують цез політикою державних органів щодо досягнення прозорості та інформативностіроботи учасників фондового ринку як першорядної та безумовної вимоги йогоефективності. Зокрема, І.Г. Андрущенко визначає необхідність обміну інформацієюстосовно роботи учасників фондового ринку між державними органами, створенняєдиної бази даних щодо акціонерних товариств України.
Другим напрямом,необхідність розвитку якого підкреслюється провідними фахівцями з питаньфондового ринку, є інституціональний аспект державного регулювання.
Цей аспектпідкреслює М.П. Денисенко, який зазначає, що на теперішній час іде формуванняінституційної основи роботи фондового ринку для його самовідтворення. Водночас,одним з факторів впливу на становлення та розвиток цивілізованого фондовогоринку в Україні є формування інфраструктури з орієнтацією на обслуговуванняприватизаційних процесів, а не на розвиток самого ринку. Фахівець підкреслює,що серед орієнтирів державної політики слід зазначити: врахування тенденційглобалізації світового ринку капіталів, створення міжнародних торговельних тарозрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталів;технологізацію ринків капіталів через зростаюче використання новітніхінформаційних та фінансових технологій; універсалізацію діяльності фінансовихінститутів, що спроможні надавати своїм клієнтам повний спектр послуг,враховуючи послуги на ринках цінних паперів; інституціоналізацію або зростанняролі інституційних інвесторів у здійсненні фінансових інвестицій; дерегуляціюфінансових ринків як засіб протидії їхньому переміщенню в офшорні зони.
Зокрема, підкреслимодоцільність створення жорсткої регулятивної інфраструктури ринку та її правовоїбази; врегулювання питань чіткого розмежування видів інструментів фондовогоринку, законодавчого закріплення класифікації цінних паперів на пайові, борговіта похідні; вжиття дійових заходів щодо легалізації тіньового капіталу,запобігання відпливу капіталів за кордон; реорганізація податковогозаконодавства щодо інвестицій; гармонізація українських та міжнароднихстандартів; запобігання негативному впливу на ринок монетарного, валютного,фіскального та податкового державного регулювання; попередження надмірногорозвитку державних цінних паперів, що використовуються на покриттянепродуктивних витрат.
Державне регулюваннямає забезпечити відповідне законодавче забезпечення, правила випуску та обігу,реєстрації, захисту прав інвесторів, контроль системи ціноутворення, при цьомуосновною метою держави має стати досягнення компромісу між фіскальною функцієюта загальноекономічною ефективністю [48].
Виділимо такінапрями регулювання фондового ринку:
забезпеченнязахисту прав інвесторів, прозорості, справедливості й ефективності фондовогоринку; зниження ризиків учасників ринку в операціях з цінними паперами;
сприяння сумліннійконкуренції, збільшення ринкової капіталізації та економічне зростання держави;
створенняатмосфери довіри як серед учасників фінансових ринків, так і серед потенційнихінвесторів;
створеннясприятливих умов і забезпечення однакових можливостей для учасників фондовогоринку, що відповідають чітко визначеним критеріям допуску;
заохочення новихучасників до діяльності на фінансових ринків, оптимізація процедур входження нафінансових ринків;
сприяння процесамвпровадження нових фінансових інструментів;
реалізація єдиногосистемного підходу до розвитку законодавства щодо фінансових ринків;
забезпеченнявільного доступу до інформації.
У теорії тапрактиці розвинутих країн положення щодо важливості регулювання фінансовогосектора і погроз, які несе його погане функціонування, знайшли розгорнутевисвітлення. Визначено, що державний сектор має тісні та складнівзаємовідносини з фінансовим у більшості країн світу, одночасно відіграючикілька ролей: регулятора фінансових інститутів; власника фінансових інститутів;учасника ринку; фідуціарного агента; у деяких країнах, особливо у тих, щопережили тривалі періоди адміністративного управління економікою — агента, щопрямо втручається в операції на ринку. Світові фінансові кризи, негаразди, щоспіткало багато країн у плані втрати довіри до фінансової системи загалом іфондового ринку, зокрема, активізували розробку теоретичної бази державногорегулювання сектором. Видатними представниками економічної наукової думкиокреслено низку принципів для ефективного процесу регулювання і пруденціальногонагляду.
Перший, найбільшважливий принцип управління полягає в забезпеченні незалежності фінансовихрегуляторних органів, що має поєднуватися з відповідними вимогами їх звітностіперед вищими державними органами управління. Регуляторні органи і особи повиннібути захищені від волюнтаристських рішень, звільнень та скасувань, а також відпогроз, які пов'язані з ретельними виконанням ними своїх регуляторних функцій.
Другий принципполягає у тому, що урядові агенції (фінансові або нефінансові) повинні матипрозорі цілі діяльності та виконувати операції, які б підтримувались адекватнимрівнем звітування перед громадськістю.
Третій принципполягає у тому, що мають бути укладені угоди для забезпечення цілісності таефективного менеджменту всередині регуляторних органів. Наприклад, доцільнопідтримувати та запроваджувати кодекси поведінки для управління штатомрегуляторних органів, включаючи механізм юридичної перевірки рішень, щоприймаються в агентстві. Підкреслюється також важливість випереджальнихантикорупційних дій для запобігання “інфекції державного недогляду" зафінансовими інституціями та ринками.
Під час фінансовихстагнацій та криз цілі корпоративного управління високого рівня можуть бутиспотворені, тому вся система регулятивних інституцій та засобів у несприятливічаси має бути реформована шляхом застосування нових інституціональних структуріз більш високим рівнем прозорості та звітності.
МВФ і Світовийбанк розробляють спільну програму оцінки ступеню досягнення стандартів фінансовогосектора як частину загальної оцінки стабільності та потреб розвитку в ПрограміОцінки Фінансового Сектора (ПОФС). З прийняттям ПОФС у 1999 р., близько 80країн брали участь або погодилися брати участь у цій програмі, в тому числі,Україна. ПОФС зазвичай оцінює чинну практику в країні стосовно різноманітнихприйнятих на міжнародному рівні стандартів в нагляді, прозорості, ринковійінфраструктурі (наприклад, Кодекс МВФ щодо досягнення виваженої прозорості призапровадженні монетарної та фінансової політики), а також міжнароднихстандартів у нагляді за банками, фірмами, що займаються цінними паперами,страховими компаніями і платіжними системами. Ці стандарти прямо впливають надосягнення незалежності регуляторних органів від політичного впливу.
Базуючись на данихПОФС, спеціалісти МВФ та Світового банку відзначили, що у багатьох країнах,зокрема в Україні, — найвищі бали мають органи нагляду за ринком цінних паперіві банківського нагляду у порівнянні з регуляторними органами інших секторів. Банківськийнагляд має високі бали з огляду на те, що він здійснюється національнимцентральним банком, який є, як правило, добре інституціоналізованим, адекватнофінансованим і незалежним від більшості урядових структур. Регулюваннястрахування має найбільше складнощів, якщо розглядати його щодо прийнятихміжнародних стандартів [61].
Інший ключовийіндикатор державного управління високого рівня — рівень прозорості регуляторнихцілей та операцій, включаючи взаємовідносини з іншими агентствами. ПрактикаПОФС свідчить, що країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідноюекономікою, значно відстають від розвинутих країн. З іншого боку, нагляд забанківським сектором і платіжними системами, який зазвичай здійснює центральнийбанк, оцінюється навіть в країнах, що розвиваються, досить високо. Отже,результативність регуляторних процедур тісно пов’язана з наявністю органурегулювання та контролю, який має спеціальні повноваження.
Наступним аспектомформування системи механізмів державного управління є визначення системизаходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування ринку ціннихпаперів. Виходячи з аналізу наукової бази дослідження щодо регулювання ринкуцінних паперів, усі заходи можна поділити на дві групи: заходи прямого танепрямого втручання у його функціонування та діяльність його інституцій.
До заходів прямоговпливу належать:
законотворча танормотворча робота з питань формування і розвитку ринку цінних паперів;
ліцензуванняучасників ринку;
прямий контроль заобігом деяких видів цінних паперів;
реєстрація ціннихпаперів;
контроль заправами власності й їх зміною;
встановленняправил здійснення окремих видів угод.
Непрямерегулювання на роботу ринку цінних паперів здійснюється через загальну таспеціальну систему механізмів фінансової політики. До першої належать:
ринкові (непрямі) механізмимонетарної політики, зокрема операції на відкритому ринку;
гарантуванняурядом кредитів, позик, депозитів, у тому числі на евровалютному ринку;
введення в обігрізного виду державних облігацій, векселів та інших цінних паперів;
валютнерегулювання та валютний контроль.
Системна дія цихзаходів формує загальний мікроклімат роботи на фондовому ринку, впливає насклад портфелів цінних паперів, надає індикатори та оцінки, на які орієнтуютьсяінвестори. Крім того, кожний з цих механізмів має свій характер дії на самринок і на роботу його учасників.
Механізмимонетарної політики впливають на активність роботи з державними ціннимипаперами, визначають ступінь привабливості цього сектора грошового ринку, атакож визначають ступінь віддання переваги учасниками операцій з ціннимипаперами надійним безризиковим інструментам.
Механізмгарантування позик, кредитів, депозитів може впливати на перерозподілінвесторів між різними ринками, зокрема банківським та фондовим, а також навихід емітентів на зовнішні ринки. Крім того, цей механізм при його вдаломузастосуванні може підвищувати загальний рівень довіри до фінансового ринку.
Через введенняпевних інструментів, наприклад, ПДВ-облігацій, цінних паперів центральногобанку, держава впливає на перетворення боргів у сек’юритизовану форму, підвищуєчи знижує загальну ліквідність фінансового ринку, стимулює процеси інновацій.
Валютне регулюваннята валютний контроль визначають ступінь привабливості роботи з інструментамифондового ринку, деномінованими у національній валюті, інші засади формування ірозвитку ринку.
На наш погляд,значна увага має приділятися спеціальним заходам державного впливу. Дослідженнядовело, що серед цільових механізмів державного регулювання фондового ринку,виходячи із рівня сучасних вимог до роботи фондового ринку, найбільше значеннямають такі:
формування істимулювання застосування різних методів ціноутворення, контроль за рівнем цінна різні інструменти фондового ринку;
введення податківна доходи від цінних паперів і запровадження інших заходів податкової політики;
забезпеченнязастосування різноманітної палітри фондових індикаторів.
Отже, важливим євстановлення певних співвідношень між прямими та непрямими механізмамидержавного регулювання, узгодження заходів і механізмів, що належать дозагальних та спеціальних, спрямованих безпосередньо на учасників ринку ціннихпаперів. У роботі розглядається кілька механізмів державного регулювання, які,на наш погляд, відіграють ключову роль у системі прямих та непрямих заходів імеханізмів державного регулювання. Зважаючи на обмежений обсяг роботи, в роботіне аналізуються детально загальні заходи непрямого впливу (монетарні, валютні),бо вони були і є предметом спеціального дослідження в інших роботах. Трансформаціявідносин власності розглядається лише у тому обсязі, в якому вони співпадають зпоставленими завданнями дослідження. Найбільший акцент зроблено на тих механізмахдержавного регулювання, що взаємозв’язані між собою і становлять системуінструментів і заходів, які найбільшою мірою впливають на функціонування ринкуцінних паперів.
Важливим завданнямдержавного регулювання є забезпечення виходу на фондовий ринок сумліннихучасників фінансових процесів. У цьому зв’язку підвищується роль ліцензуванняяк регулятора цивілізованих відносин на ринку цінних паперів [27].
Система ліцензуванняможе трактуватися не лише як форма допуску на ринок. Вона виступає також іформою регулювання торгів і певних видів господарської діяльності, тому за їїдопомогою можна стимулювати активність не тільки різних суб’єктівпідприємництва з огляду на їх організаційну форму управління та види, а також зогляду на різні галузі та сфери діяльності. У цьому відношенні важливоздійснити регламентацію повноважень державних органів регулювання діяльності усфері ліцензування; провести систематизацію та узгодженість законів тапідзаконних актів; посилити державний контроль процедур розкриття інформаціїщодо учасників ринку.
Для формуваннясприятливих тенденцій роботи фондового ринку необхідною умовою є справедливеформування ціни. На наш погляд, зміст державного механізму ціноутворенняполягає передусім в тому, що держава має контролювати початкову ціну та цінузакриття ринку для того, щоб уникнути його “перегріву”. Цей механізм досконаловивчено західними вченими. Водночас, з боку українських вчених і практиківцьому аспекту приділялось недостатньо уваги, а якщо й існували науковірозробки, то вони недостатньо враховувалися в практиці державного регулювання. Цінана фондовому ринку слугує поштовхом для інвесторів вкладати кошти, стимулом дляпрофесіоналів ринку щодо активізації дій для отримання прибутку. Для державнихорганів вона має слугувати орієнтиром для так званих справедливих цін, а такожцін блокування роботи певного ринку.
На фондовій біржідіє кілька правил, що сприяють формуванню справедливої ціни:
встановленнядержавою та саморегулюючими організаціями певних правил реєстрації на біржі, щопередбачає, що інструменти цих компаній є надійними, в які можна без сумнівувкладати інвестиції;
встановленняправил ліцензування дилерів, що можуть брати участь у роботі біржі на предметзапобігання допуску шахраїв та несумлінних гравців;
запобігання діямщодо маніпулювання цін, суворе покарання тих, хто цьому сприяє.
Отже, питанняліцензування та ціноутворення тісним чином пов’язані один з одним, протеіснують і особливості процесів ціноутворення, які поєднують дію ринкових сил ідержавного втручання.
Одне з питань, навирішення якого впливають процеси ціноутворення на ринку цінних паперів,належить до площини управління злиттям та поглинанням компаній. У випадку недооцінкиактивів компанії і, відповідно, низької вартості її акцій, невеликої їїприбутковості існує погроза поглинання її з боку національних або іноземнихкомпаній. Причому, злиття та поглинання компанії здійснюється у «дешевий»спосіб: акції компанії, що поглинається, скуповуються за безцінь незалежно відтого, чи поглинання є бажаним, добровільним, чи небажаним для компанії. Частопорушуються співвідношення ціни акцій до їх доходності. У системі державногорегулювання важливо визначити засади використання цінових параметрів приуправлінні злиттям та поглинанням компаній, встановити обмеження на порушенняосновних співвідношень, які розроблені світовою практикою.
Особливо важливимє оцінка наслідків процесів поглинання, коли цей процес здійснюється іноземноюкомпанією. Нерідко цілепоглинання цієї акції виступає більш дешевий, безнадмірних додаткових інвестицій, засіб проникнення на ринок країни. Як правило,з трьох відомих форм оплати угоди — обмін акцій у попередньо визначенійпропорції на акції новоствореної компанії; використання комбінації акцій таготівки; оплата акцій готівкою — вибирається перша або друга. Отже, невідбувається надходження інвестиційних ресурсів у їх найбільш бажаній длямолодих економік форми — у вигляді потоків готівки.
Значною міроюпроцеси удосконалення системи ціноутворення на фондових ринках пов'язані зполіпшенням корпоративного управління. Міжнародною практикою відпрацьованонизку заходів щодо формування ефективної системи корпоративного управління іроботи фондового ринку. Цікавим є підхід Центру міжнародного приватногопідприємництва. Одним із першорядних завдань уряду країни виконавчий директорЦентру Дж. Салліван вбачає створення системи незалежних реєстраторів акцій. Іншимзавданням він вважає визначення стандартів прозорості та підзвітності продажуосновного майна разом із примусовими механізмами та процедурами, за допомогоюяких інвестори можуть домагатися отримання компенсації за збитки. Крім того,фахівець наголошує на необхідності використання стандартів корпоративногоуправління; визначення функції внутрішнього аудиту та механізму включення доаудиторських комісій незалежних директорів; визначення процедур вирішенняконфліктів інтересів та інсайдерських торгових операцій з цінними паперами. Запровадженняцих відомих на корпоративному ринку розвинутих країн процедур управліннязабезпечить формування підґрунтя для нормалізації роботи фондового ринку країнз перехідною економікою [28].
Отже,ціноутворення на фондових ринках країн з перехідною економікою є недосконалим зогляду на непрозорість його роботи; численні макроекономічні та політичні кризи;нестабільність роботи окремих галузей; відсутність багатьох ринкових елементів,що сприяють оптимальному ціноутворенню, зокрема, достовірної оцінки ризиків; неефективнийкорпоративний менеджмент. Це спричиняє необхідність контролю за процесамиціноутворення з боку державних органів влади.
Іншим важливимаспектом підвищення рівня прозорості та інформаційної насиченостіфункціонування фондового ринку виступає необхідність державного регулюваннясистеми індикаторів фондового ринку.
Індикаторифондового ринку дають інформацію про макроекономічну ситуацію в країні,активність суб’єктів підприємництва, інвестиційний потенціал, перерозподілпотоків капіталів, місце країні в системі глобалізованого фінансовогосередовища. Ця інформація може виступати підставою для прийняття адекватнихрішень не тільки численними внутрішніми та зовнішніми інвесторами,професіоналами фінансового ринку, але й державними органами влади для контролюза потоками капіталів, прозорістю та ефективністю роботи суб’єктів та об’єктівфінансового ринку.
У системі фондовихіндикаторів можна виділити два основні їх види — індекси та середні, а такожрейтинги. Ці характеристики мають різне значення для інвесторів і професіоналівринку. Рейтинги — це більш чи менш стала характеристика компанії, професіоналаабо інструмента фінансового ринку, яка має кількісно-якісне вимірювання. Індексможе бути лише кількісним показником фінансового (фондового) ринку в певниймомент часу.
Отже, визначимо,що собою являють індекси та середні фондового ринку. Індекси та середні, щорозраховуються на акції фондового ринку — індикатори, що використовуються длявимірювання та оповіщення змін у вартості репрезентативних груп акцій та іншихцінних паперів.
Основні напрямифункціонального використання індексів і середніх полягають у тому, що вони:
надають інформаціюпро тенденції розвитку економіки;
показуютьструктурні зміни, демонструють нерівномірність рівня розвитку окремих галузей;
екранізуютьпоточну ситуацію на фондовому ринку, відображають коливання кон’юнктури танастрої інвесторів;
відображаютьситуацію на окремому ринку;
дають відомості,що необхідні для формування портфеля цінних паперів;
виступаютьінструментом хеджування для укладання контрактів на ф’ючерси та опціони
У фінансовійпрактиці прийнято виділяти середню як просте арифметичне значення цін акцій таіндекси як середню, що розраховується за будь-якою формулою (простоїарифметичної середньої, зваженої середньої, середньої геометричної тощо), іспіввідноситься до певного базового рівня. Прикладом середньої є AMEX MMI — індикаторамериканської біржі, який розраховується на підставі цін акцій 20 промислових“блакитних фішок". Цей індикатор (середня) поширена на Американськийфондовій біржі, хоча в розрахунок входять компанії, що мають лістинг наНью-Йоркській фондовій біржі. До індексів належать такі індикатори, як системаіндексів Dow Jones, Nikkei, Financial Times Securities (FTSE) і багато інших.
За ознакоюохоплення компаній та підприємств фондового ринку всі індекси можна розподілитина дві групи:
інтегральні, щохарактеризують стан ринку загалом. Вони ще отримали назву індикаторів з широкоюбазою;
локальні абоокремі (індикатори з вузькою базою), що доповнюють інтегральний показникхарактеристикою окремих елементів, секторів, галузей або параметрів ринку.
Інтегральніпоказники, в свою чергу, поділяються на інтернаціональні, національні, секторніта субсекторні. Інтернаціональні характеризують стан ринку акцій незалежно віднаціональних кордонів.
Одним зінтернаціональних показників стану ринку акцій є індекс Доу-Джонса, який бувзапропонований фінансовими журналістами Ч. Доу і Е. Джонсом і застосовується з1884 р. Він представляє собою просту середньоарифметичну щоденних котировокнайбільш відомих компаній (“блакитних фішок”), які входять до списку індексу,що визначається на момент закриття біржі. До міжнародного індексу належить DowJones Industrial Average (DJIA), що обраховується за 30 ”блакитними фішками”,акції яких активно торгують на ринку. Робота цих компаній на 20% визначаєринкову капіталізацію Нью-Йоркської фондової біржі. На сучасний моментвизначається кілька галузевих індексів, на основі яких розраховується Dow JonesComposite (сумарний або складовий індекс Доу-Джонса), який розраховується якіндекс 65 акцій компаній. Про важливість розрахунку системи індексів Доу Джонсасвідчить той факт, що була створена теорія (так звана теорія Доу), за якоювизначення головного тренда, що склався на фондовому ринку, маєпідтверджуватися співпадінням із трендом двох індексів — Dow Jones IndustrialAverage (середнім промисловим) і Dow Jones Transportation Average (середнімтранспортним). Отже, висновок щодо підйому чи падіння ринку може бутиобґрунтованим лише тоді, якщо цей факт підтверджується аналогічним рухом цихдвох індексів. У випадку, якщо аналогічний рух індексів не відбувається, слідочікувати, що ринок повернеться на попередні позиції [48].
DJIA виступаєбарометром економічної ситуації: якщо криві курсу акцій промислових,транспортних та комунальних компаній одночасно рухається доверху і перевищуютьвідмітки, які були найгіршими в недавньому минулому, то акції варто купляти. Якщокриві спускаються нижче тих відміток, які були найнижчими за останній час, тоакції варто продати. Зрозуміло, що це лише приблизний орієнтир для здійсненняоперацій купівлі-продажу цінних паперів.
Крім індексуДоу-Джонса, застосовуються інші інтернаціональні індекси великих фондових біржсвіту. Серед них зазначимо MSCI (Margan Stanley Capital International), який єодним з провідних аналітичних індексів світового ринку акцій. Різновидностіцього індексу застосовуються також для окремих географічних секторних ринків (ПівнічноїАмерики, Європи, Далекого Сходу), а також у рамках національних ринків акцій. Середінших міжнародних індексів слід назвати індекси Ніккей 225 (Nikkei 225, Японія),Комерцбанк (Commerzbank, Німеччина), САС 40 (Франція), Ганг Сенг (Hang Seng,Гонг Конг).
Розробкафінансових індексів має величезне значення для приваблення іноземнихінвесторів, досягнення прозорості його роботи, що вимагається за всімаміжнародними стандартами. При цьому постає кілька проблематичних питань, щостосуються передусім країн із новоствореними фінансовими ринками. По-перше, вбагатьох країнах відчувається брак сумлінних емітентів, які б виходили нафондовий ринок з достатньо високим потенціалом діяльності. По-друге, поняттяліквідності акцій, які входять невід’ємною умовою формування бази індексу, є вбагатьох країнах обмеженою, бо фактично вторинний ринок цінних паперів майже нефункціонує. У даний час критерієм для включення акцій будь-якої компанії увибірку виступає показник ринкової капіталізації, навіть якщо 75% її акційзнаходяться в “закритому” володінні. Однак акції компаній з низькою часткоюцінних паперів, що мають обіг на вільному ринку, важко купити, а неліквідністьможе серйозним чином уплинути на їхню ціну [34].
Розглянемо другийіндикатор фондового ринку — рейтинг (кредитний рейтинг). Існує кілька визначеньрейтингу. Зокрема, рейтинг визначають як “кількісно-якісну оцінку компанії, атакож випущених нею цінних паперів”.
Кредитний рейтингу словнику Баррона охарактеризовано як оцінку інвестування у цінні папери тапов’язаного з цим кредитного ризику, що запроваджується рейтинговими службами.
Отже, зважаючи напевні розходження у сприйнятті поняття “кредитний рейтинг", вважаємо задоцільне навести власне визначення рейтингу. Кредитний рейтинг — цеузагальнена, відносно стала оцінка суб’єкту чи об’єкту фінансового ринку за певнимнабором показників, що характеризують рівень виконання ним фінансовихзобов’язань перед інвесторами та іншими учасниками фінансового ринку, ступіньїх надійності.
Завданнямирозробки рейтингів є:
наданняоб’єктивної оцінки діяльності емітентів, професіоналів ринку та інструментів,які вони застосовують;
сприянняпрозорості роботи фінансового ринку, збільшення рівня інформативності усіх йогоучасників;
уникнення ситуаціївходження на ринок несумлінних учасників, запобігання фінансових криз ідефолтів;
сприяння входженнюна ринок великої кількості інвесторів, у тому числі, нерезидентів.
Звернемося додосвіду країн світу, що запроваджували рейтингові індикатори на національнихфондових ринках.
Окремої увагипотребує визначення рейтингу країни за рівнем ризику. Ці рейтинги впливають напозиції країни на світовому фондовому ринку, рівень інвестиційної активностінерезидентів на національних ринках, роль і місце окремих галузей та емітентів.Серед рейтингових агенцій, що розробляють рейтинги за політичними ризиками,зазначимо такі відомі фірми, як Frost & Sullivan, Business Internationaland Data Resources Inc. та інші. Для оцінки політичного стану країни створенобанк політичних даних (World Handbook of Political and Social Indicators).
За формоювласності можна виділити урядові та приватні організації. Зазначимо, щонаціональні рейтингові агентства формуються у країнах, де значного розмахунабули корпоративні цінні папери. Наприклад, на початку 1990-х рр. у Німеччинібуло створено одразу 10 агентств як відповідь на бум корпоративних облігацій нанімецькому фінансовому ринку. Вважається, що національні агентства починаютьактивніше розвиватися з приходом великої кількості іноземних інвесторів.
Отже, головнимизавданнями державного регулювання у сфері розвитку фондового ринку єзапровадження системи інформаційної достатності, звітності та оцінюванняосновних його гравців, що досягається шляхом введення ліцензування, відкриттядоступу на фондові ринки сумлінним його учасникам, введенню системиіндикаторів, доступних широкому загалу.
/>Розділ 2.Методи державного регулювання фондового ринку в Україні
2.1 Регламентування процесуформування фондового ринку та діяльності його суб’єктів
Державнерегулювання становлення фондового ринку в Україні передбачало використанняарсеналу засобів, механізмів та інструментів, результатом використання якихмало бути формування сучасної структури, інститутів та інституцій ринку ціннихпаперів. Ці механізми охоплювали стимулювання процесів прискоренняприватизації, створення й доповнення законодавства відповідними актами,формування державних органів управління та контролю за функціонуванням ринкуцінних паперів, розвиток інституційної бази роботи ринку, запровадженнясучасних комп’ютерних технологій, виконання інших невідкладних задач.
Вивчення етапівформування фондового ринку, супроводження його становлення відповідниминормативно-законодавчими актами, стимулювання роботи його інституцій, різних напевних етапах функціонування ринку, є важливим для аналізу та виробленняподальшої стратегії і тактики державного регулювання, врахування помилок, щобули допущені, створення передумов для подальшої стабілізації фондової системи.
Отже, формуванняфондового ринку йшло протягом певного періоду, початком якого можна вважатистановлення самої держави, і його можна поділити на кілька етапів.
Перший етапохоплює початок 90-х років. Характерним для цього етапу було започаткуванняосновних професіональних суб’єктів фондового ринку, створення інституціональнихпередумов його функціонування. Проте застосування більшості заходів регулюванняпроцесами формування фондового ринку відбувались хаотично та безсистемно.
Серед основнихзаконодавчих актів, що було прийнято у цей період, слід відзначити ЗакониУкраїни “Про цінні папери та фондову біржу" (від 18 червня 1991 р), “Прогосподарські товариства (від 19 вересня 1991 р), “Про приватизацію майнадержавних підприємств" (від 4 березня 1992 р), “Про приватизацію невеликихдержавних підприємств" (від 6 березня 1992 р). Останні два Законивизначали основні принципи приватизації: законну основу проведення цих процесів;надання пільг членам трудового колективу; забезпечення соціальної захищеностіта рівноправності; безоплатність надбання громадянами України частки майна; конкурентнізасади приватизації; надання повної, своєчасної та достовірної інформації щодоходу приватизації; врахування особливостей приватизації сировинних галузей тощо.Зазначеними законами визначена концептуальна основа проведення приватизації, їїосновні учасники та їх категорії, об’єкти приватизації й інструменти. Однакбула відсутня така важлива норма, як порядок оцінки вартості об’єктівприватизації, що породжувало численні зловживання та непорозуміння. До цього жслід додати, що 80-90% підприємств, що підлягали роздержавленню, мали технічнота морально застарілі виробництва, що вимагало розробки спеціальної методикиоцінки їх вартості.
У 1991 р. КабінетомМіністрів України була зареєстрована, а з 1992 р. розпочала роботу Українськафондова біржа “як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якомуздійснюється торгівля цінними паперами". Акціонерами УФБ було 29комерційних банків, асоціацій і компаній України. При запровадженні моделіукраїнського фондового ринку орієнтувались на французьку модельцентралізованого ринку, що було обумовлено двома причинами. По-перше, створенняУФБ відбувалось за технічної допомоги Франції, що надала також програмнезабезпечення для електронної біржі та депозитарію. По-друге, ця модель доситьдобре себе зарекомендувала у деяких країнах Центральної та Східної Європи, якіїї впровадили.
Незважаючи на те,що в цей період з’являються деякі спеціалізовані інституції фондового ринку,можна зробити висновок, що інфраструктура фондового ринку була практичновідсутня. Не існувало системи реєстрації та обліку прав власності, й,відповідно, інституції, що виконують професійні функції реєстраторів тазберігачів цінних паперів, були в зародковому стані.
Основу інструментівфондового ринку мали становити цінні папери розприватизованих підприємств,проте їх число було напрочуд невелике.
Державнерегулювання було започатковано створенням основних державних структур, які маливиконувати функцію нагляду за фондовим ринком, проте загальний державний впливна ринок носив фрагментарний характер [9].
Результатом цьогоетапу стали численні потрясіння, що надовго загальмували процеси приватногоінвестування та породили недовіру до фондового ринку та його основнихінститутів. Основною помилкою цього етапу були процеси приватизації, механізмита процедури щодо яких не знайшли висвітлення у відповіднихнормативно-законодавчих актах, не була розроблена цілісна системароздержавлення та приватизації державного майна. Як наслідок, цінні папери, щознайшли свого поодинокого власника, не стали, та й не могли бути основою дляформування інструментарію фондового ринку. Розпорошення відносин власностіпригальмувало, а не створило підґрунтя для формування фондового ринку.
Проте зазначимо,що саме державні органи, як і в більшості інших країн СНД, стали ініціаторамистворення ринку цінних паперів, через:
прийняттязаконодавчого акту щодо ринку цінних паперів;
ініціалізаціїпроцесів приватизації;
випускуприватизаційних цінних паперів;
формування першихрегуляторів ринку.
Другий етапрозпочався із виходом Указу Президента України “Про інвестиційні фонди таінвестиційні компанії (від 19 лютого 1994 р), а також Декрету КабінетуМіністрів України “Про довірчі товариства” (від 17 квітня 1994 р). Цимидокументами була порушена монополія комерційних банків на здійснення операційна фондовому ринку і розпочалося створення інвестиційних фондів та компаній, щовиконували функції операторів фондового ринку, а також довірчих товариств. Зазначимо,що принципи діяльності інвестиційних фондів і компаній значно відрізнялись відїх аналогів у розвинутих країнах, а їх основним завданням ставилось здійсненняоперацій з приватизаційними цінними паперами. Отже, з одного боку діючіфінансові посередники збільшилися у кількості і стали пропонувати більшдиверсифікований ряд фінансових операцій і послуг. З другого, допуск нафондовий ринок довірчих товариств було помилковим рішенням з точки зорувідсутності належних органів контролю за їх діяльністю та невідповідностінормативно-правової бази, що сприяла їх чесній і прозорій роботі. У результатідовірчі товариства створювали фінансові піраміди та відверто шахрайськіструктури, що ще більше порушило довіру до фінансового ринку загалом, іфондового зокрема (табл.2.1).
Таблиця 2.1. Фінансовадіяльність довірчих товариств у 1995 р. Показник Сума, млрд куп. — карб. 1 2 Статутний фонд 2166,4 у тому числі, у цінних паперах 781,1 Вартість активів, що знаходяться в управлінні довірчого товариства 4284,9 Приватизаційними коштами 2088,5 у тому числі: приватизаційними майновими сертифікатами 2063,7 грошовими коштами 752,2 цінними паперами 1403,1 іншими активами (майно) 41,1 Доходи від здійснення довірчих операцій 510,7 від збереження та довірчих послуг 74,7 від розпорядження грошовими коштами 132,3 від управління цінними паперами 47,2 від випуску цінних паперів 0,6 від агентських послуг 50,5 від управління іншим майном 3,1 інші доходи 202,3 Витрати: 547,3 Пов’язані із здійсненням довірчих операцій витрати на придбання та розміщення цінних паперів 116,5 Витрати на придбання та розміщення цінних паперів 32,6 Виплата дивідендів та процентів за цінними паперами 32,0 Витрати на апарат управління 128,4 Платежі до бюджету 65,8 Витрати на рекламу та іншу діяльність, пов’язану із залученням коштів 25,4 Витрати на консультативні послуги 5,3 Інші витрати 141,3 Перевищення витрат над доходами 36,5
При аналізі табл.2.1сфокусуємо увагу на кількох показниках. Мало місце досить значне перевищеннявитрат цих структур над доходами (36,5 млрд куп), що значною мірою булообумовлено не виконанням довірчих операцій — на них, а також на інші операційнівитрати припадає приблизно третина усіх витрат, — а значними видатками наапарат управління та інші витрати, доцільність яких важко проконтролювати. Наці статті припадає майже 50% усіх витрат. Так само напрочуд велика стаття “іншідоходи” у структурі доходів, яка складає 39,6% від загального їх обсягу. Платежідо бюджету становили величину 65,8 млрд. куп-карб., що дорівнювало 12% усіхвитрат. Отже, навіть з наведеної офіційної статистичної інформації видно, щодіяльність довірчих товариств була спрямована не на пожвавлення інвестиційнихпроцесів та примноження багатства населення України, а на виплату незаконнозароблених грошей засновникам трастів [13].
Процесиприватизації були активізовані прийняттям Державних програм приватизації на1992-1994 рр. і 1997 р., і населення України стало номінальним власником ціннихпаперів. Це мало стати економічним та соціальним підґрунтям для створенняактивного та ліквідного вторинного фондового ринку, основним інструментом якогомали б бути не приватизаційні іменні сертифікати, компенсаційні сертифікати чижитлові чеки, а акції приватизованих підприємств. На жаль, відбулось явище,коли “громадяни знову віддали своє право на власність, отримане від держави, уборг, але вже невідомо кому, на який строк, і з колосально великим ризиком длясебе”.
Однак слідзазначити і позитивні моменти, що стосувались впорядкування відносин міжучасниками приватизаційних процесів. Зокрема, Кабінет Міністрів України затвердив“Методику оцінки вартості об’єктів приватизації” (постанова від 18 січня 1995 р.№36), якою встановив порядок визначення початкової ціни об’єктів приватизації,що підлягають продажу на аукціоні або за конкурсом, визначення розмірустатутного фонду господарського товариства та інші положення.
Щодо ключовихінструментів, які мали обіг на українському ринку, то слід зазначити, що у цейперіод було введено готівковий ваучер. Це поширило коло непрофесійних учасниківринку, залучило частину населення у володіння часткою державних підприємств. За1995-1996 рр. було приватизовано понад 35 тис. підприємств, що саме уподальшому і дало поштовх формуванню фондового ринку. Власність була частковоперерозподілена, а її структура — змінена.
У червні 1995 р. булазапочаткована Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР)як центральний орган з координації та регулювання роботи фондового ринку. З 6березня 1997 р. починає функціонувати Українська міжбанківська валютна біржа якодна з перших зареєстрованих фондових бірж. Отже, “запускається" механізмнепрямого валютного регулювання та контролю. Функціонують і так званіпсевдобіржі — центри сертифікатних аукціонів. З’являються численні брокерськіта дилерські компанії.
Контроль задіяльністю системи інституцій Національного депозитарію покладено на Державнукомісію з цінних паперів та фондового ринку. Значні зміни та доповнення буловнесено у чинні законодавчо-нормативні акти.
Конкретизуються тадоповнюються функції ДЦКПФР, змінюється його структура. Зокрема, рішеннямКомісії №94 від 29.07.98 при ній створено Агентство з розвитку інфраструктурифондового ринку України з метою організаційного, технічного та ресурсногозабезпечення створення та функціонування Національної депозитарної системи таінших елементів інфраструктури фондового ринку України.
Агентство здійснюєдіяльність у таких напрямах:
створення таведення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів для інформаційногозабезпечення діяльності центрального апарату Комісії та її територіальнихуправлінь, учасників фондового ринку та інших осіб;
розповсюдженняінформації, що підлягає оприлюдненню, в порядку, передбаченому чиннимзаконодавством та нормативними документами Комісії;
формування таведення єдиної бази даних інформації, яка підлягає оприлюдненню і публікуєтьсяв офіційних виданнях Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку;
моніторингфондового ринку та аналіз діяльності підприємств;
розробкапрограмного забезпечення учасників фондового ринку та участь у йогосертифікації;
підтримка веденнядержавного реєстру цінних паперів та професійних учасників фондового ринку велектронній формі;
видавничадіяльність;
створенняінформаційного порталу в мережі Інтернет;
здійсненняосвітніх програм для населення та учасників фондового ринку;
підготовкакерівників підприємств та фахівців з питань корпоративного управління,професійних учасників фондового ринку, в тому числі за допомогою методудистанційного навчання, консультування з питань права, обліку, професійноїдіяльності тощо [9].
Отже, на ринкуформується спеціалізований підрозділ державного органу, основним завданнямякого є формування інформаційного масиву щодо роботи фондового ринку,оповіщення широких кіл громадськості щодо його роботи, навчання і формуваннявідносин цивілізованого інвестування.
Серед державнихорганів, що були задіяні у процеси регулювання та контролю за операціями нафондовому ринку, зазначимо Національний банк України, Міністерство фінансів,Фонд державного майна, органи судової влади, Державний антимонопольний комітет,причому, в цей період окреслюється коло їх завдань в галузі реалізації операційна фондовому ринку.
За інструментамифондового ринку найбільшого поширення мали акції та векселі. На початок 1997 р.було зареєстровано 623 випуски акцій загальним обсягом 1, 8 млрд. грн. Післязатвердження ДКЦПФР Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевихпозик, почав розвиватися і цей сегмент ринку. З 1998 р. врегульовані питанняобігу інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та компаній.
Основою формуваннявідносно безризикового сектора фондового ринку мали скласти державні цінніпапери. У 1995 р. було здійснено першу позику на внутрішньому ринку черезоблігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Проте до їх придбання булидопущені нерезиденти, що трансформувало внутрішній борг у зовнішній. Неконтрольованіпроцеси скупівлі ОВДП, відтік капіталу створював загрозу фінансовійстабільності та навіть національній безпеці України. Розповсюдження світовоїфінансової кризи спричинило масове скидання ОВДП нерезидентами, що коштувалокраїні біля 2 млрд. золотовалютних резервів.
Зростаюча динамікаобігу цінних паперів викликала потребу у реєстраторах, зберігачах тадепозитаріях. Поштовх їх розвитку надав Наказ ДКЦПФР “Про правила здійсненняторговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності з ціннихпаперів, що був зареєстрований Мінюстом 30 січня 1997 р.20 березня 1997 р. булипроведені установчі збори Міжрегіонального фондового союзу — першогодепозитарію, що діяв на рівні держави. У січні 1998 р. було прийнято ЗаконУкраїни “Про Національну депозитарну систему та особливостях електронного обігуцінних паперів в Україні", а у липні спільним рішенням НБУ та ДКЦПФРпідтверджено статус МФС як національного. Законом введено дворівневу системуфондової інфраструктури. Верхній рівень складають Національний депозитарійУкраїни і депозитарії, основна діяльність яких пов’язана з ведення рахунків длязберігачів, здійснення клірингу і розрахунків за угодами з цінних паперів,запроваджують стандарти. На нижньому рівні знаходяться зберігачі, які ведутьрахунки власників цінних паперів, а також реєстратори, що ведуть реєстрвласників іменних цінних паперів. Цей Закон дав можливість активізуватидіяльність професіональних учасників ринку: вже на початку 1998 р. діяло понад400 реєстраторів.
На цьому етапібуло покладено початок саморегулювання ринку цінних паперів та створеннявідповідних організацій. ДКЦПФР розробила положення “Про саморегулівнуорганізацію ринку цінних паперів". На той час діяли три саморегулівніорганізації: Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Позабіржовафондова торговельна система (ПФТС) та Професійна асоціація реєстраторів тадепозитаріїв (ПАРД) [28].
Ще однією ознакоюцього періоду є вихід України та українських емітентів на світові фондові ринки.У серпні 1997 р. здійснено перший випуск єврооблігацій на номінальну суму 450млн дол США, які викупила за 410,85 млн дол США Nomura International. Це булиоблігації з нульовим купоном, строк обігу яких становив 1 рік, а дисконтнаставка — близько 12%. Пізніше, у лютому 1998 р. були емітовані трирічнієврооблігації на суму 750 млн німецьких марок з купонною ставкою 16%. Всього дочасткового дефолту за ОВДП, який відбувся у серпні-жовтні 1998 р., булоздійснено 5 випусків, у тому числі одне приватне розміщення 10-місячнихоблігацій на суму у 155 млн дол США з купонною ставкою 17,5% [13].
Однією з помилок,що було допущено на початку цього етапу було те, що на ринок були допущеніінституції (трастові компанії), законодавча база щодо яких не була належноюмірою створена та пророблена. Другим прорахунком було неналежним чиномсформований державний сектор фондового ринку, де уряд мав виступати основнимагентом, який би формував ринкову нішу надійних безризикових інструментів — ОВДП,векселів Державного Казначейства, інструментів НБУ тощо. Замість цього урядзапропонував інструменти, що довели свою неплатоспроможність, що такожпідірвало довіру до фондового ринку.
Колапс фондовогоринку, спричинений недоліками в його регулюванні, підняв на порядок денний питанняудосконалення роботи регулюючих органів та встановлення засад йогосаморегулювання.
Початком третьогоетапу можна вважати 1999 р., коли все більшого значення набувають стандарти, утому числі, міжнародні, діяльності основних його ланок. Подальший розвиток таудосконалення отримала інфраструктура фондового ринку. Цей етап проходив підгаслом “пошуку ефективного власника", що зумовило використання новихсистем розподілу власності, продаж великих об’єктів приватизації.
Важливимизаконодавчими актами, що пройшли реєстрацію у Мінюсті України, були ЗакониУкраїни “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (прийнятий 1червня 2000 р. і вступив в силу за 3 місяці з дня опублікування), УказПрезидента “Про додаткові заходи з розвитку фондового ринку України".
Згідно із Законом“Про ліцензування певних видів господарської діяльності” визначено, що дляздійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів необхідно отриматиліцензію ДЦКПФР. Порядок отримання ліцензії визначається “Ліцензійними умовамипровадження професійної діяльності на ринку цінних паперів", які булирозроблені та затверджені Комісією. Визначено також перелік видів професійноїдіяльності, а саме:
діяльність звипуску та обіг цінних паперів;
депозитарнадіяльність депозитарію цінних паперів;
депозитарнадіяльність зберігача цінних паперів;
розрахунково-кліринговадіяльність щодо цінних паперів;
діяльність щодоведення реєстру власників іменних цінних паперів;
діяльність зорганізації торгівлі на ринку цінних паперів (фондові біржі та позабіржовіторгові системи);
діяльність зуправління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ).
Цим закономвпорядковуються операції на ринку цінних паперів України, посилюється контрольза діяльності усіх його інституцій.
У квітні 1999 р. створюєтьсяНаціональний депозитарій України, який повинен у подальшому відігравати рольголовного центру запровадження стандартів обліку та реєстрації прав власності. Протенаціональний депозитарій не стає таким центром по суті, його діяльність одразуж обмежується, що у подальшому приводить до численних конфліктів між цієюустановою та Міжрегіональним фондовим союзом. Спотворюється й ідеянаціонального депозитарію.
Як випливає зіСтатуту НДУ, узгодженого у відповідності з міжурядовим українсько-американськимМеморандумом про взаєморозуміння від 25 січня 1999 року, діяльність НДУ напершому етапі обмежена такими функціями, які українське законодавство визначаєяк виключні, а саме:
стандартизаціядепозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм;
стандартизаціядокументообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) ціннихпаперів, випущених в Україні відповідно до міжнародних норм;
встановленнявідносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами іншихкраїн;
укладання якдвосторонніх, так і багатосторонніх угод про пряме членство абокореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з ціннимипаперами учасників НДСУ;
контроль закореспондентськими відносинами учасників НДСУ з депозитарними установами іншихкраїн.
Фактично, такаформа діяльності обмежує Національний депозитарій України виконанням лишепредставницьких функцій.
Формуєтьсяорганізований фондовий ринок, що представлено шістьма біржами: УФБ, УМВБ, КМВБ,ДФБ, ПФБ, КФБ та двома позабіржовими торгівельно-інформаційними системами — ПФТСта Південно-Українською торгово-інформаційною системою.
На ринок ціннихпаперів виходить все більша кількість професійних учасників: у 1999 р. їх числостановило більше 800, у 2000 р. — більш, ніж 1,5 тис. Урізноманітнюється їхсклад. На 1 січня 2000 р. на фондовому ринку здійснювали свою діяльність 387незалежних реєстраторів, 827 торговців цінними паперами, 129 інвестиційнихфондів, 100 інвестиційних компаній, що заснували 182 взаємні фонди, 70зберігачів, велика кількість комерційних банків.
Але слідзазначити, що в Україні залишається банківська модель фінансового ринку,причому, за думкою західних фахівців, банківський сектор займає близько 90%обсягу угод фінансового ринку. Ця орієнтація на банків як ключових гравцівфінансового ринку приводить до того, що фондовий ринок характеризується двомаосновними особливостями з огляду на склад його учасників. Перша пов’язана ізтим, що функції зберігачів та торговців на фондовому ринку виконують переважнокомерційні банки. Друга особливість витікає з першої й пов’язана ізтериторіальним розміщенням фондових ринків, які орієнтується на центрибанківської діяльності і промислового розвитку.
Отже, банки діютьяк універсальні фінансово-кредитні інститути, тобто, виконують широке колооперацій і, зокрема, стають активними учасниками на ринку цінних паперів. Часткабанків серед інших учасників фондового ринку у І кварталі 2000 р. складала18,5%, а за обсягом угод у вартісному виразі — 66,4%. В той же час, комерційнібанки дуже нерівномірно розподілені серед регіонів держави. Переважно участьбанків у роботі фондового ринку помітна у 7 основних областях України — м. Києвіта Київській області (майже 50% учасників), Харківській (близько 10%),Дніпропетровській (8,1%), Донецькій (6.6%), Одеській (5,9%), Запорізькій таЛьвівській (по 4,4%). Якщо вдатися до аналізу розподілу переважногозосередження банківської діяльності, то можна помітити територіальний розподіл утих самих областях [9].
Асиметріяфінансового ринку накладає певний відбиток і на види діяльності, щопереважаються на фондовому ринку. Майже відсутні операції з розміщення ціннихпаперів, а переважають комісійні та комерційні операції. Отже, інвестиційнікомпанії та торговці цінними паперами виконують переважно посередницькіоперації і не здійснюють прирощення капіталів на первинному ринку, що виступаєхарактерною ознакою роботи цих інституцій на первинному ринку.
Слід такожпідкреслити, що зазначені учасники практично не виконують операцій управлінняпортфелями цінних паперів, тому що ці портфелі практично не сформовані,зважуючи на незначну кількість емітентів, що виходять на фондовий ринок.
У той же час, слідзазначити і позитивні моменти. Принцип захисту прав інвесторів приймає яснішіобриси, тісніше стає співпраця органів державної влади з населенням таюридичними особами. Зокрема, ДЦКПФР тільки протягом 1999 р. розглянула більш,ніж 9000 скарг, звернень інвесторів та професіоналів ринку щодо порушення праві законних інтересів. Це дозволили відпрацьовувати певні механізми боротьби зправопорушниками, відкрити базу даних.
У цей періодУкраїна зробила досить помітні кроки щодо створення нормативно-правової бази,що зближує її з міжнародним фондовим ринком. Зокрема, врегульовані питаннявикористання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та аудиту, що діють нафінансовому полі України — з 1 січня 1998 р. Україна перейшла на міжнародністандарти.
Проблемами цьогоперіоду, за даними нашого дослідження, стали:
невпорядкованістьвідносин між центральними депозитаріями (Національним та Міжрегіональнимфондовим союзом), що загальмувало процеси створення централізованої моделірегулювання фондового ринку;
допущенняасиметрії регіонального розвитку діяльності фондового ринку, що була спричиненаасиметрією роботи фінансового ринку і нерівномірним розвитком мережі банків, щовиступали цементуючим суб’єктним елементом ринку цінних паперів;
недостатняпрозорість функціонування фондового ринку та діяльності основних його учасників.
Запізнилосяприйняття закону про інститути спільного інвестування, а також про господарськітовариства, що позначилося на формуванні активного корпоративного секторафондового ринку.
З 2003 р. можнаконстатувати новий, четвертий, етап у розвитку фондового ринку, що пов’язанийпередусім із посиленням повноважень ДКЦПФР, змінами у корпоративномууправлінні, усіляким запровадженням законодавчих актів, що зближує українськийфондовий ринок із міжнародним. Розкриттю особливостей четвертого етапу розвиткуфондового ринку України та формування системи державного регулювання нимприсвячено наступний параграф.
Отже, стосовнорівня розвитку ринку цінних паперів, можна зробити такі висновки. Відбулосьстановлення ринку та його складових. Створенні первинні елементи інфраструктурицього ринку, його головні інституції. Нормативно-законодавчі акти врегульовуютьбазові положення роботи цього ринку. Проте важливим є продовження таудосконалення роботи з регулювання фондового ринку, підвищення його прозорості,зміцнення основ його стабільної роботи.
/>2.2 Регламентуваннядіяльності емітентів
Сучасний станфондового ринку України знаменується завершенням вибору централізованої моделіпобудови ринку і переходу до встановлення засад підвищення ефективності йогороботи.
Ця модельзаснована на:
прийнятті в ціломуцентралізованої концепції регулювання фондового ринку;
побудовідворівневої системи інфраструктури, на першому рівні якої знаходитьсяНаціональний депозитарій, на другому — система певних інституцій інфраструктури(реєстраторів, зберігачів), що сприяють найбільш повному відображенню процесівзмін форм власності, цивілізованих форм здійснення угод, реалізації іншихпроцедур та завдань;
побудовідворівневої системи регулювання, на першому рівні якої знаходяться державніоргани влади, а на другому — саморегулівні організації;
появі та обігу наринку цінних паперів низки нових інструментів, що притаманні ринкам розвинутихкраїн.
Однак створенокаркас роботи фондового ринку, але не відшліфовані окремі його елементи.
Забезпеченняцілісності та ефективності в роботі фондового ринку України як структурногоелемента ринкової економіки можлива за таких умов:
подальшогорозвитку та удосконалення законодавства у сфері регулювання фондового ринку;
розвиткуінститутів, притаманних розвиненому фондовому ринку;
створенняінструментів й активізація операцій на ринку державних цінних паперів, якімають формувати сектор безризикових та малоризикових інструментів, засобом наповненняпортфелів фідуціарних інституцій (пенсійних фондів, страхових компаній),реалізовувати інші завдання держави;
формуванняоптимальних засад корпоративного управління, стимулювання розвитку ринкукорпоративних цінних паперів;
забезпеченнярозкриття інформації учасниками ринку та прозорості протоколів торгівлі;
стимулюванняроботи саморегулівних організацій;
розвиткуінфраструктури фондового ринку.
Основний момент,що може бути виділений в характеристиці цього етапу — фокусування уваги настворення оптимального корпоративного управління як підстави для нормальногофункціонування фондового ринку, подальший розвиток законодавства у цій сфері,розширення повноважень органів регулювання фондового ринку й одночасно з цимпередача частини повноважень саморегулівним організаціям.
Заходи державногорегулювання можуть бути оцінені з позиції їх ефективності та інтенсивності. Вважаємо,що оцінка ефективності державного регулювання може бути недостовірною, тому щопроцес формування фондового ринку ще не закінчився, отже, співставленнярезультатів незакінченого процесу із витраченими зусиллями не дасть вірнірезультати. Отже, можна лише говорити про ступінь інтенсивності застосуванняпевних механізмів державного регулювання та зіставляти досягнуті відмітки зтим, що має бути отримано на розвинутих ринках. Нами запропонована таблицяінтенсивності заходів державного регулювання, яка представлена на рис.2.1
Інтенсивністькольорів залежить від розробленості та дієвості заходів та інструментіврегулювання ринку цінних паперів на кожному з етапів його формування тарозвитку.
Найменшрозробленими питаннями застосування механізмів державного регулювання єзапровадження інновацій у роботу ринку; втілення принципів корпоративногоуправління; забезпечення прозорості роботи його учасників, належного рівнязвітності та публічності.Механізми державного регулювання І етап ІІ етап ІІІ етап ІУ етап 1. Розвиток законодавства у сфері регулювання ринку 2. Розвиток інститутів, притаманних розвиненому фондовому ринку 3. Розробка і запровадження принципів корпоративного управління 4. Забезпечення прозорості роботи ринку 5. Активізація дії ринку державних цінних паперів 6. Стимулювання роботи саморегулівних організацій 7. Розвиток інфраструктури фондового ринку 8. Запровадження інновацій у роботу ринку Відсутні дійові механізми Слабка дія механізмів Середня дія механізмів Більш інтенсивна дія Ступінь інтенсивності /> /> /> /> /> />
Рис. 2.1 Ступіньінтенсивності застосування механізмів державного регулювання на етапах розвиткуфондового ринку в Україні
На теперішній часхарактерним є той факт, що кардинально змінюється розстановка сил середрегулюючих фінансових органів. Внесено зміни до Закону “Про державнерегулювання ринку цінних паперів України”, за яким суттєво змінюються завдання,права та повноваження ДЦКПФР. За Комісією закріплюється повноваження визначенняпорядку ведення реєстрів професійних учасників ринку, інститутів спільногоінвестування та саморегулівних організацій, аудиторів, аудиторських фірм. Фіксуютьсязвіти про роботу учасників фондового ринку та склад їх портфелів. Змінюєтьсятакож порядок задоволення запитів з боку Комісії на випадок порушення нормчинного законодавства: на її вимогу посадові особи учасників ринку маютьнадавати письмові пояснення щодо випадків порушення.
Для повноцінногорозвитку ринку цінних паперів важливим є запровадження такого інструментустрахування та спекуляцій, як деривативи. З огляду на це створюється ф’ючерснабіржа, основні операції якої пов’язані передусім з сільськогосподарськимоборотом. Проте її робота обмежується досить вузьким колом операцій, що значноюмірою належать до форвардних контрактів.
Отже, стосовнозаконодавчо-інституціональних механізмів регулювання фондового ринку слідзазначити таке. В основному сформовано законодавче поле роботи учасниківфондового ринку, що врегульовує питання дефініції понять, ролі учасниківфондового ринку та його структури. Водночас, значні відхилення від міжнародноїпрактики демонструє така сфера діяльності, як врегулювання інтересівакціонерів, підвищення прозорості роботи фондового ринку, розвиток інновацій,поширення цінних паперів корпоративного сектору.
Слід такожвідзначити надмірну орієнтацію державної політики лише на стратегічних інвесторіві на збереження значної державної частки в статутних фондах АТ; надмірнусегментація регулювання фінансового ринку України та створення надлишковоїрегулятивної інфраструктури; затримку в проведенні масштабної пенсійноїреформи, що обмежує зростання реальної капіталізації фінансової системи.
Одним з напрямівроботи державних органів влади є формування ефективно працюючих інституційфінансової інфраструктури. Найголовніша функція контролю прав власностіналежить Національному депозитарію, який має функціонувати як єдинийорганізатор торгівлі західного зразку.
Напрочуд великезначення має робота саморегулівних організацій. Вони активізують свою роль упроцесах розробки законодавчої бази, етичних норм і правил торгівлі, дотриманняпринципів «чесної гри». На кінець 2008 р. в Україні діяло 11саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які об'єднують професійнихучасників за видами діяльності, серед яких: 5 бірж, 4 асоціації та 2торговельно-інформаційні системи.
Членами СРО є 1461професійних учасників ринку цінних паперів. Однак саморегулівні організації ненабули ще в Україні належного значення. Багато у чому це пов’язано звідсутністю механізму державного контролю за самою СРО та відповідальність СРОза невиконання отриманих функцій. Комісією розроблено проект Закону України«Про внесення зміни до Закону України „Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні“ щодо визначення саморегулівної організаціїпрофесійних учасників ринку цінних паперів як учасника ринку цінних паперів,встановлені відповідні вимоги до її діяльності, права та функції організації.
Розглянемо станрозвитку фондового ринку за його складовими. Переважна його частина — близько90% — представлена неорганізованим ринком. Однак напрям роботи державнихорганів, як це зафіксовано у численних документах, полягає у збільшенні обсягівторгів та підвищення рівня організованої торгівлі. На цьому ринку мають бутисконцентровані цінні папери стратегічно важливих для держави об’єктів, а такожпідприємств-монополістів.
Однією з частин фондовогоринку виступає ринок державних цінних паперів (рис.2.2). Цей ринокхарактеризується тим, що він має включати високонадійні фінансові інструменти,які часто деноміновані в національних грошових одиницях. Розвинутим ринкамєвропейських країн властива активна торгівля урядовими цінними паперами напровідних ринках цінних паперів.
В останні рокинамітилася тенденція до зменшення ролі держави на світовому фінансовому ринку. Так,менш, ніж 30% ринку цінних паперів країн „великої сімки“ контролюютьсядержавою чи підпорядковані державним інтересам. Не національні уряди, априватний капітал визначає сьогодні ситуацію на ринках.
В Україні цейринок переважно представлено облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), атакож депозитними сертифікатами НБУ. Цей ринок характеризується занадто великоюучастю Національного банку України у первинному розміщенні цінних паперів. Фактично,НБУ приймає участь у розміщенні до 70% загального обсягу ОВДП, що фактичноозначає кредитування уряду з боку цієї структури.
/>
Рис.2.2 Структураторгів на ринку цінних паперів України за інструментами у 2008 р.
Однією з ознакновостворених ринків в аспекті їх роботи з урядовими цінними паперами виступаєневисока надійність цих інструментів, тоді як на розвинутих фінансових ринкахвони вважаються безризиковими або малоризиковими. Про слабкість цихінструментів свідчить конверсація Міністерством фінансів України ОВДП,емітованих до 26 серпня 2002 р., а також із строком погашення до 27 серпня 2003р., на цінні папери із строком погашення у 2003-2008 рр. Нерезиденти отрималивідповідно конверсійні євробонди із 20% доходності і перенесенням сплати боргуна більш віддалений строк. На провідних західних фондових ринках державні цінніпапери виступають певною цементуючою ланкою ринку, сприяють підвищенню йогонадійності. Отже, на українському фондовому ринку державні цінні папери маютьтак само відігравати роль високонадійного інструменту, який тримає в своємуінвестиційному портфелі консервативний інвестор, що не тяжіє до ризиковихінструментів, фідуціарні інститути, а також інші фінансові інститути як частинупортфелю цінних паперів.
Фондовий ринок всистемі державного управління відіграє не тільки роль фінансового полігону дляобігу цінних паперів. Він та його інструменти включаються у систему заходів, щоналежать до бюджетної, фіскальної, соціальної та інших видів політики [39].
Одним зінструментів фондового ринку, який було введено в обіг з метою вирішення питаньбюджетно-податкової політики, були ПДВ-облігації. Метою емісії цьогоінструменту є реструктуризація простроченої заборгованості держави ізвідшкодування ПДВ. Строк їхнього обігу складає 5 років, а загальна сумавипуску, згідно з Законом про бюджет на 2008 р. — 1926 млн. грн. Доходністьоблігацій становить 120% облікової ставки НБУ на момент нарахування доходів. Погашеннясуми боргу здійснюється щороку протягом 5 років (по 20%), а виплата доходів — щорічно31 грудня.
Для дієвостізазначеного інструменту важливо застосовувати низку преференцій для їхактивного застосування суб’єктами економічних відносин. ПДВ-облігації такіпреференції мають: НБУ рефінансує банки під 90% вартості ПДВ-облігацій. Крімтого, комерційні банки приймають ці цінні папери в якості застави при отриманніюридичними особами кредитів. Отже, ПДВ-облігації на фондовому ринку виконуютькілька функцій, серед яких можна зазначити такі:
ці інструментипідвищують загальний рівень ліквідності ринку, перетворюючи борги в обіговіцінні папери;
вони збільшуютьобсяги кредитів, що надають суб’єктам підприємницької діяльності, розширюючиперелік видів застав;
зазначені цінніпапери реструктурують борги держави, відстрочують платежі;
ПДВ-облігаціїпом’якшують соціальну напруженість у суспільстві, регулюючі відносини міждержавою та сферою підприємництва, оформлюючи державні борги у вигляді ціннихпаперів тощо.
Правом роботи зПДВ-облігаціями наділені 51 банківська установа, що мають ліцензію зберігачацінних паперів. Вони можуть відкривати рахунки у ПДВ-облігаціях, кредитуватиюридичні особи під заставу, нараховувати і виплачувати проценти за цимирахунками, здійснювати “репо”-операції тощо.
Безперечно,дієвість нового інструменту залежить від виконання державними органами своїхзобов’язань. Якщо держава буде дотримуватися графіку погашень заборгованостей,залишати процент рефінансування на попередньому рівні (90%), то ПДВ-облігаціїсформують сегмент високоліквідних надійних державних цінних паперів нафондовому ринку.
Важливою складовоюринку цінних паперів становить ринок боргових зобов'язань місцевих органіввлади, зокрема, муніципальні векселі та облігації. В північноамериканськихкраїнах, зокрема, в США, цей ринок займає вельми суттєву частку цінних паперів.Випуском та управлінням муніципальних цінних паперів в США займається більше,ніж 90 тис. різних органів влади — штати, міста, округи, маленькі містечки,шкільні райони і органи управління платними автошляхами. За своїм розміромринок муніципальних облігацій поступається лише ринку цінних паперівфедерального уряду. Для муніципальних цінних паперів існує активно діючийвторинний ринок [].
В України емісіюта управління муніципальним боргом здійснили більше 20 різних місцевих татериторіальних органів влади. Не всі випуски були розміщені успішно, проте цейринок було створено. Слід зазначити, що частка цього ринку є досить низькою (менше0,1%), а вторинного ринку — мізерною.
Для того, щобстворювати фондовий ринок, співставний за розмірами з ринками європейськихкраїн, Україні слід вдатися передусім до становлення та розвитку ринківнадійних інструментів і стимулювати емісійну активність місцевих тарегіональних органів влади.
Ринок акційдемонструє тенденцію до коливання — після трьох років підйому спостерігаєтьсяспад емісійної активності (рис.2.3).
/>
Рис.2.3 Динамікаобсягів зареєстрованих ДКЦПФР випусків акцій у 2002-2008 роках (млрд грн).
Це пояснюєтьсябагатьма причинами, серед яких велике значення має асиметрія регіональногорозподілу емісійної активності. Питома вага п’яти областей, які із повнимправом вважаються центрами фінансової активності, — Київської,Дніпропетровської, Харківської, Полтавської та Луганської — становила 79,37%від загального обсягу зареєстрованих випусків акцій.
Ще однією причиноюциклічності є той факт, що особливостями ринку цінних паперів України, як ібільшості держав з перехідною економікою, є те, що серед емітентів майжевідсутні компанії середнього ринку, тому інструменти, що представлені, належатьв основному “блакитним фішкам” або великим компаніям. Значні за обсягом випускиакцій впливають на структуру випусків, призводять до суттєвих її коливань.
Так, питома вагазареєстрованих найбільших випусків акцій: (ВАТ „Укртелеком“, державногопідприємства „Державне територіально-галузеве об'єднання “Південно-Західназалізниця», державного підприємства «Енергоатом», дочірньоїкомпанії «Укртрансгаз» національної акціонерної компанії «НафтогазУкраїни», відкритого акціонерного товариства акціонерногопоштово-пенсійного банку «Аваль», закритого акціонерного товариства зіноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод», закритогоакціонерного товариства «Сармат») становила у 2007 році 14,62% відзагального обсягу випуску акцій. Отже, розмір ринку значною мірою залежить відактивності основних емітентів, яких налічується лише кілька десятків. Водночас,за оцінками експертів, для успішного розвитку такого інвестиційного ринковогомеханізму, як первинне розміщення акцій, потрібно не менше 100-150 ліквіднихпайових цінних паперів, що сьогодні для українського ринку є досяжною величиною.
Новим дляукраїнського ринку цінних паперів виступає такий інструмент як заставна. Згідноз Законом України «Про іпотеку», прийнятим 5 червня 2003 р., заставнає борговим цінним папером, яка засвідчує виключне право її власника навиконання його основного зобов'язання. Якщо це зобов'язання не виконується,вступає у дію право іпотекотримача на взискання предмету іпотеки. Закономпередбачено, що цей цінний папір має дещо обмежені сфери застосування. Зокрема,заставна може видаватися лише у тому випадку, якщо основне зобов'язанняіпотекодавця виступає у грошовій формі. Заставна може мати обіговість: її можнапередавати іншій особі, яка має ті самі права, що попередня, вона може бутипередана у заставу для забезпечення виконання зобов'язань її власника передтретіми особами. На сьогодні цей сектор ринку представлено досить слабо. Загаломринок іпотеки є напрочуд концентрованим, а основні його учасники — це банкиУкраїни.
До 2007 р. спеціальногозаконодавства щодо корпоративних облігацій та інфраструктури, що обслуговувалоцей ринок, не існувало.17 липня 2007 р. ДКЦПФР прийняло рішення № 322 “Прозатвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємств", щовпорядкувало відносини емітентів, андеррайтерів та інших учасників ринку.
Цей нормативнийакт містить низку нових положень, серед них можна виділити такі, що стосувалисяокремих видів облігацій і особливостей їх розміщення [39].
Стосовно першоїпозиції, виділено “облігації з обмеженим колом обігу" — ті, первинними танаступними власниками яких можуть бути лише особи, список яких визначено передздійсненням цього випуску. Також зазначено можливість випуску такого видуоблігацій, як «облігації з додатковим забезпеченням», тобто ті, якізабезпечуються товарно-матеріальними цінностями.
Щодо розміщеннямоблігацій, то встановлено процедури “закритого продажу" обмеженому колуюридичних осіб, які передусім належать до групи професіоналів ринку. У цьому ждокументі передбачено загальні та спеціальні строки реєстрації випускуоблігацій та інформації про емісію.
Український риноккорпоративних облігацій представлено чотирма основними групами емітентів цихцінних паперів. Більша частина цього ринку належить емітентам — власникамвідомих торгівельних марок (ТМ) на споживчих ринках. Зокрема, першу групупредставляють такі відомі фірми, як ТМ «Наша Ряба» (компанія «Дружбанародів Нова»), ТМ «Фанні» (компанія «Молочний Дім»),ТМ «Київ-Конті» (компанія «Конті-Інвест»), “Київ-Стар ДСМ".
Іншою групоюемітентів облігацій стали банки: «Надра», «Мікрофінансовий банк»,"Інтербанк", «Кредитпромбанк», “Трансбанк", ВАБанк,“ПроКредитбанк, “Петрокоммерцбанк".
Третю групуформують державні та квазідержавні компанії, серед яких найбільшою і наймаштабнішоюза сумою випуску стала емісія Південно-Західної Залізниці, а також «Укртелеком»і «Енергоатом». Як видно із даних табл.2.5, облігації державнихкомпаній обіцяють незначну доходність, але вони входять у список ціннихпаперів, що можна застосовувати при отриманні рефінансування від НБУ.
Четверту групустановлять емітенти, на сьогодні маловідомі на українському ринку, аледіяльність яких росте та розвивається стрімкими темпами. Частка цієї групиемітентів є незначною.
Ілюстративні даніщодо випуску облігацій за травень 2008 р. містяться у табл.2.5 Вони доситьнаглядно показують розподіл випусків за першими трьома групами емітентів.
Таблиця2.5. Емісії облігаційних випусків, що мають ринкову структуру, у березні 2008 р.Емітент Обсяг, млн. грн. Дата випуску Дата погашення Ном. Купонна ставка, % Кількість виплат за рік Наявність забезпечення Дата першої оферти «Дружба народів Нова», А 25,0 14.05 02.05.08 18,0 4 Так Ні «Конті-Інвест», А 15,0 19.05 15.06.09 15,0 4 Так 17.11.07 Банк «Надра», А 13,5 20,05 21.05.08 13,5 4 Ні Ні Мікрофінансовий банк, А 3,0 20.05 19.05.09 14,0 4 Ні 19.05.08 «Молочний дім», А 6,5 22.05 23.05.08 18,0 4 Так Ні «Молочний дім», В 3,5 22.05 22.11 09 20,0 4 Так Ні Інтербанк, А 7,5 23.05 23.05.10 14,0 4 Ні 23.08.07 Бориспіль-2, В 11,0 26.05 26.11.08 15,0 4 Ні Ні ПЗЗД, А 500,0 26.05 26.05.10 12.0 12 Так 21.06.07 Кредитпромбанк, А 13,5 27.05 25.05.08 15,0 4 Ні 24.05.08 Кредитпромбанк, В 13,5 27.05 25.08.09 15,0 4 Ні 23.02.09
Зазначимо, щоактивна поява випусків облігацій на українському ринку відбулася післявпорядкування відносин у сфері їх розміщення та оподаткування (рис.2.4).
Помітна напрочудвелика активність українських емітентів у період 2006-2007 рр. — в середньомуз’являлося 3-5 випусків на місяць. Однак такий бурхливий розвиток ринкукорпоративних облігацій породжує і багато проблем, які потрібно вирішити. Зокрема,особливістю ринку облігацій, як й інших ринків цінних паперів, є невисокийрівень його ліквідності [38].
Для аналізу ринкукорпоративних облігацій в Україні використовується Альфа-індекс цін, якийвідображає динаміку цін найбільш ліквідних облігацій, зважених за обсягом їхемісії. Однак дійсно ліквідних інструментів на ринку налічується не більше10-15.
Для створенняконкурентних засад на фондовому ринку важливо, щоб діяльність на ньомуздійснювало якомога більш широке коло учасників, у тому числі, торговельніплощадки — організовані біржі та торговельно-інформаційні системи. На сьогодніпомітний явний перекіс активності торговельних площадок у бік Першої фондовоїторговельної системи, обсяг торгів на якій майже на порядок більший за усі іншіторговельні площадки (рис.2.4).
/>
Рис.2.4 Обсягзареєстрованих випусків облігацій підприємств за період 2000-2007 рр., млн грн.
Характерним є тойфакт, що поступово формується вторинний ринок цінних паперів.
/>
Рис.2.5 Розподілкількості договорів, що було укладено за І квартал 2008 р. між організованимиторговельними площадками України.
Протягом березня2008 р. на вторинному біржовому ринку було укладено договорів обсягом у 42,52рази більше, ніж на первинному біржовому ринку. Більше половини (54,7%) припадаєна облігації, третина (29,9%) — на акції.
Водночас мінімальнийприйнятний рівень ліквідності вторинного ринку цінних паперів має становити неменше 1-1,5 млрд дол в день Ю. Сизов, що на кілька порядків менше за фактичнідані.
Значні зрушеннявідбулись у складі учасників фондового ринку та їх активності щодо формуванняпортфелю цінних паперів.
Банки Українипідвищили рівень інвестування у цінні папери у 2007 р. порівняно з попереднімроком на 48,4%, і станом на 01 січня 2008 р. їх вкладення становили 6533, 6 млн.грн. Найбільшу частку в інвестиційному портфелі банків займають ОВДП та цінніпапери, що рефінансуються НБУ — 37,1% від загальної суми вкладень у цінніпапери, але ця частка поступово скорочується. Так, на початок 2006 р. вонаскладала 67.8%, на початку 2007р. — 52,6%, на 01.04.07 — 50,6%, на 01.07.07 — 41.9%,01.10 07 — 37,6%, 01.01.08 — 37.1%.
Інформаційно-технічнезабезпечення роботи фондового ринку полягає у всебічному розвитку системиелектронного обігу цінних паперів в Україні, використання сучасних комп’ютернихтехнологій на організованих ринках та позабіржових системах, охоплення єдиноюінформаційно-комп’ютерною мережею всієї території України [39].
Уряд Українивикористав технічну допомогу Товариства французьких бірж, що запропонувалопрограмне забезпечення для реалізації угод на фондовій біржі. Програма, щозастосовується, передбачає продаж цінних паперів під ідентифікаційними кодами.
2.3 Розкриття інформації
Як було доведено упопередніх параграфах, стан забезпечення інформаційної прозорості функціонуванняфондового ринку є одним із найменш врегульованих аспектів.
Поява потреби упрозорій інформації зумовлена недосконалістю процесу обміну інформацією,зростанням ризику неточної або неповної інформації, її асиметрії в умовахпостійного нарощування масштабів інформаційних потоків. Інформаційна асиметріяпороджує кілька негативних явищ, які можна об’єднати у дві групи: ефектинесприятливого відбору та ефекти моральної шкоди.
Ефектинесприятливого відбору пов’язані з доконтрактовим опортунізмом — відборомпотенційних партнерів, які найменш бажані для даного економічного суб’єкту. Цейефект на фондовому ринку проявляється у виходу на ринок емітентів, яківипускають надто ризикові інструменти. Слідством такого відбору є підвищеннязагального рівня ризиковості та волатильності ринку, що в умовах відсутностіасиметрії інформації було б значно меншим.
Ефекти моральноїшкоди втілюють постконтрактний опортунізм — можливість отримання додатковоївигоди однією стороною ринкових відносин вже після укладання угоди завдякитому, що інша сторона не може контролювати дії першої. На українськомуфондовому ринку цей ефект має місце при позбавленні законних прав міноритарнихакціонерів, зокрема, права на першочергове придбання акцій акціонерноготовариства.
Обидва ефектимають негативні наслідки у зниженні ефективності роботи фондового ринку тазменшенні довіри інвесторів. Негативні явища, що викликані цими ефектами,вимагають розробки системи дійових заходів з боку держави, саморегулівнихорганізацій, інвесторів щодо їх подолання. Зазначена система заходів, на нашудумку, має містити такі компоненти інформаційного забезпечення роботи фондовогоринку:
нормативно-законодавчевизначення порядку забезпечення роботи учасників ринку інформацією, наданнязвітності;
формування масивуінформації, її змісту і порядку надання при здійсненні емісії та розміщенняцінних паперів;
визначеннянапрямів формування інформаційного поля роботи корпоративного сектора економіки;
стимулюваннястворення системи індексно-рейтингової оцінки роботи фондового ринку.
Законодавчеврегулювання питань інформаційного забезпечення роботи фондового ринкуміститься у низці нормативно-правових актів. Положення, що врегульовуютьпитання інформаційної прозорості роботи ринку, покладені в основу розробкиЗаконів України “Про цінні папери та фондову біржу", “Про господарськітовариства", рішеннях ДКЦПФР щодо акцій ВАТ, ЗАТ та інших.
Окремиминормативними актами регулюються питання надання звітності при емісії різнихвидів цінних паперів. Серед таких можна зазначити Рішення Комісії від 27 травня03 №233 «Про формування єдиного інформаційного масиву даних про емітентівцінних паперів», згідно з яким Агентство з розвитку інфраструктурифондового ринку України (надалі — Агентство) має вирішувати завдання здійснитиформування інформаційного середовища, адекватного для сприйняття широкимиколами громадськості. Слід підкреслити інтегральний характер рішень щодостворення бази даних, що дозволяє запобігти небажаним регіональним перекосам узабезпеченні інвесторів інформацією.
Основнізаконодавчо-нормативні акти, які ми проаналізували щодо цінних паперів,стосуються інформаційного забезпечення процедур випуску та управління ним. Зокрема,в рішенні ДЦКПФР № 322 щодо розміщення облігацій, введено два види новоїзвітності: звіт про результати розміщення облігацій; документ про відмінуреєстрації випуску та анулювання свідоцтва про випуск облігацій. Причому,занотовано, що у разі навіть невеликих порушень у регулярній та спеціальнійзвітності емітенти не допускаються до реєстрації нових випусків.
На кінець 2007 р. Агентствомукладено договори на оприлюднення річних звітів емітентів цінних паперів зпровідними інформаційними агентствами: ТОВ Інформаційне агентство "Інтерфакс-Україна";ТОВ «Агенція фондового ринку»; ТОВ «Українська інвестиційнагазета»; ТОВ «Агентство корпоративних новин»; ТОВ «ПФТСНові Технології»; ЗАТ «Українське агентство фінансового розвитку»;ТОВ «Видавничий дім „Ділова Україна“; ЗАТ „Інфінсервіс“;ТОВ ВКФ „Інсервізавто“ (м. Дніпропетровськ); ТОВ „Агенція фондовогоринку“ (м. Черкаси); ТОВ „Український фінансовий сервер“.
Ефективністьпроведеної роботи може бути оцінена з позиції збільшення непрофесійнихучасників ринку та підвищення рівня їх активності. Однак слід зазначити, щодотепер доступ широкого загалу до інформаційних видань, вказаних вище,ускладнено. Тому слід було б застосувати інші ресурси, зокрема, ресурсиІнтернет, для того, щоб інформація про фондовий ринок була більш доступною. Кориснимдля України є досвід російської столиці у напряму збільшення інформаційноїпрозорості ринку. Зокрема, створено Інтернет-сайт “Москва фондова» [www.mosfund.ru],де оприлюднюються дані про фінансовий стан та структуру капіталу підприємств,цінні папери яких мають біржову котировку.
Одне із слабкихмісць законодавчого й організаційного врегулювання роботи агентів фондовогоринку є рівень корпоративного управління, що склався у країні. Причому,питання, що потребують невідкладного рішення, стосуються підвищення рівняінформативності роботи корпорацій.
Передбаченоінформаційне оповіщення щодо проведення зборів акціонерів та оголошенняпередплати на цінні папери. Акціонери мають бути повідомлені про проведеннязагальних зборів акціонерів через офіційні друковані видання ВРУ, КМУ чи ДКЦПФРі в місцевій пресі за місцезнаходженням емітента. Крім того, не пізніше 10 днівдо початку розміщення цінних паперів інформація про них має надійти доофіційних видань фондової біржі. Також, згідно з законом України “Прогосподарські товариства", акціонери мають отримати повідомлення про додатковийвипуск акцій АТ, а також інформацію щодо своїх переважних прав на отриманнядодатково випущених акцій.
Зазначені праваможуть залишатися правами, якщо рівень правової культури у суспільстві низький.Проте спеціалісти відмічають зростаючий рівень правової грамотності акціонерів,їх економічної незалежності від керівництва АТ та великих акціонерів, що маєслідством збільшення кількості позовів, що пов’язані з порушенням правакціонерів у ході додаткових випусків акцій.
Для цілействорення відкритого та прозорого ринку цінних паперів в Україні Державнакомісія з цінних паперів і фондового ринку відкрила за допомогою Американськогоагентства міжнародного розвитку Центр суспільної інформації (надалі Центр), щоє єдиною установою такого профілю в країнах колишнього Радянського Союзу. Центрстворено із метою забезпечення прозорості українського ринку цінних паперівшляхом формування централізованої системи інформування інвесторів. За своєюструктурою та побудовою він є концептуальним аналогом Відділу суспільногоінформування Комісії з цінних паперів і фондових бірж США. Його робота націленана допомогу внутрішнім і зовнішнім інвесторам, усім зацікавленим сторонамодержати необхідну інформацію щодо провідних емітентів України, чиї цінніпапери широко купуються і продаються.
Значним здобуткомв аспекті підвищення інформативності роботи корпорацій є запровадження IStock — сучасної централізованої системи накопичення і розкриття корпоративноїінформації, яка містить бази даних про емітентів, їх акцій та інших ціннихпаперів, звітність.
Іншою формоюроботи було сприяння поширенню цивілізованих форм звітності та ведення бізнесу.У цьому напряму Агентство виступило одним з організаторів ТретьогоВсеукраїнського конкурсу на кращу регулярну інформацію відкритих акціонернихтовариств та підприємств-емітентів облігацій «Ваша акція — Ваш капітал»,що проводився протягом 2007 року за рішенням Комісії від 02 серпня 02 № 241 зметою підвищення рівня якості підготовки та подання регулярної інформації відкритимиакціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій та сприяння розкриттяінформації про їх фінансово-господарську діяльність для залучення інвестицій, формуванняпозитивного інвестиційного іміджу, запобігання розповсюдження недостовірноїінформації, захисту прав інвесторів.
На нашу думку,одним з найактуальніших питань інформаційного забезпечення роботи учасниківфондового ринку залишається розробка системи індикаторів.
На теперішній часіндикатори українського фондового ринку знаходяться у стадії формування. Середнайвідоміших індексів фондового ринку України слід виділити такі.
Індекс ПФТС — офіційнийпоказник Першої фондової торговельної системи (ПФТС), що розраховується наоснові простих акцій підприємств, що пройшли лістинг У ПФТС. Офіційною датоюпочатку розрахунків ПФТС-індексу вважається 1 жовтня 1997 р., коли буловстановлено його базове значення — 100. Формулою розрахунку є середня зважена,де важелем виступає сума ринкової капіталізації усіх акцій, що внесено допереліку акцій індексу за певний період. Список акцій, що входить у індекс,переглядається кожний місяць. Стабільне місце в індексі займають такі емітенти,як “Дніпроенерго", “Київенерго”, концерн “Стірол" тощо.
Компанія Сократзапропонувала свій індекс — SOKRAT, в який включаються акції емітентів, щомають історію торгів не менше 1 року. Купівля та продаж таких акцій маєвідбуватися не рідше 1 раза на тиждень, а список емітентів змінюється нечастіше 1 разу на квартал.
Компанією“Альфа-Капітал” розроблено простий КАС-20 (s) і зважений KAC-20 (w) фондовііндекси. Розрахунок індексів відбувається на підставі котировок найбільшліквідних акцій підприємств України по даних торгів ПФТС. Серед емітентів, щопредставлені в індексі, підприємства металургійного, енергетичного, хімічного,нафтогазодобувного та нафтопереробного комплексів. Аналогічний підхідзастосувала компанія “Драгон Капітал" для розробки індексу KPDCI-USD.
Індексами ізнайбільшою базою вважаються ProU-50 і SB-50, в основу яких покладено дані поторгах акціями 50 компаній. Перший запропоновано компанією “ПроспектІнвестментс", другий — Sigma Bleyzer. Цікавим є методика розрахунку SB-50.В якості бази індексу застосовується котировка акцій 50 компаній, за якимизафіксовано максимальний обсяг торгів на вторинному ринку протягом попередніх 12місяців.
Слід зазначити, щоДержавна комісія з цінних паперів та фондового ринку запровадила свій індекс — інтегральнийіндекс ДКЦПФР. Комісією проводиться його розрахунок відповідно до Методикирозрахунку інтегрального індексу фондового ринку, затвердженої рішенням Комісіївід 20 грудня 2000 р. № 237. Цією Методикою визначено порядок розрахункуінтегрального індексу фондового ринку, інформаційну базу та критерії відборупідприємств. Метою розрахунку є визначення тенденцій щодо макроекономічноїситуації та змін активності інвесторів.
Запровадженняметодики розрахунку інтегрального індексу фондового ринку передбачає два етапи.На першому етапі ДКЦПФР планувала прийняти та запровадити запропоновануметодику, оскільки на даний час вона відображає існуючі можливості отримання таобробки інформації для розрахунку індексу. На другому етапі передбаченовизначити та встановити наступні вимоги до підприємств-емітентів, які будутьвключені до бази:
обсяг торгівемітентів, акції яких входять до розрахунку індексу, має становити 70-80% відзагальної ринкової капіталізації підприємств — емітентів акцій;
обсяг торгів затакими підприємствами має складати 50-60% від торгів за акціями на вторинномуринку за угодами купівлі-продажу;
базове значенняіндексу дорівнюватиме 100.
Разом з цимпланується збільшити кількість підприємств до 100, а також підвищити рівень періодичностірозрахунку індексу.
Значення індексурозраховується за даними звітності торговців цінними паперами про їх діяльність.Для розрахунку інтегрального індексу фондового ринку були взяті всі виконаніторговцями угоди купівлі-продажу з акціями підприємств на вторинному ринку (табл.2.6)
Таблиця2.6. Показники за емітентами, що увійшли до розрахунку інтегрального індексуфондового ринку у 2007 р. І кв. ІІ кв. ІІІ кв. ІУ кв. Кількість угод, включених до розрахунку, тис. од. 38,49 33,94 37,90 61,82 Кількість емітентів, угоди яких включені до розрахунку 204 250 222 310 Обсяг угод, млрд. грн. 6,245 9,917 12,435 34,026
Зазначимо, що наданому етапі розрахунку інтегрального індексу, значення якого коливаються умежах 1,3-1,98, базові показники, що застосовуються, не є стабільними, а, отже,не можуть слугувати орієнтиром у мінливому середовищі фондового ринку України. Наце вказує значні розбіжності у кількості емітентів за кварталами 2007 р., атакож значний розмах коливань за кількістю угод, що укладені між учасниками.
Підприємства,вартість акцій яких використовувалась для розрахунку інтегрального індексуфондового ринку, визначались за наступними критеріями:
емісія ціннихпаперів здійснювалась у порядку та згідно з чинним законодавством України танормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
цінні паперивключені до офіційного котирування хоча б однієї біржі або торговельно-інформаційноїсистеми;
акції мають бутипідпорядковані активним процесам купівлі-продажу, що передбачає наявність неменше 10 угод за місяць, причому, угоди купівлі-продажу з акціями цих емітентівздійснювали як мінімум два торговці цінними паперами, які мають відповіднийдозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів.
Зазначено, що перелікпідприємств для розрахунку національного індексу може змінюватись залежно відвпливу кон'юнктури ринку та інших факторів (реорганізація, створення новихпідприємств тощо).
Отже, згідно зМетодикою розрахунку індексу передбачено використання формули: відношеннясередньої геометричної ціни акцій підприємств за поточний період до середньоїгеометричної ціни акцій підприємств в базисний період, а також порядокрозрахунку на останній день місяця, й публікація в офіційному виданні Комісії. Протеширокого поширення та оповіщення широкому загалу його значень не відбулось.
З вищезазначеногоможна зробити такий висновок. Низка незалежних компаній, більшість з яких — іноземнічи компанії з часткою іноземної власності, розробили систему індикаторівукраїнського ринку, що дозволяє їм оцінювати рух цін на цінні папери, тенденціїрозвитку ринку, активність емітентів та інвесторів тощо. Як стверджує більшістьекспертів, наявність таких незалежних агенцій дозволяє отримати об’єктивнуоцінку стану фондового ринку. Проте постає питання, якою мірою держава маєвтручатися у процеси розробки та використання фондових індикаторів.
Для цілейдержавного регулювання система індикаторів фондового ринку має, на наш погляд,ключове значення. Це обумовлено такими обставинами.
Передусім,індикатори фінансового ринку слугують меті підвищення прозорості його роботи,що є однією з головних умов досягнення високого рівня ефективності функціонуваннясистеми фінансів. Особливо це важливо з огляду на загальну “фінансовунеграмотність" переважної частини населення, а відтак — через появунапрочуд обережного, можна сказати, байдужого ставлення до його інституцій таінструментів. Через усіляке державне стимулювання появи різних форм оціноксуб’єктів та об’єктів фінансового ринку достовірність та надійністьзростатимуть. На наш погляд, таких індикаторів має бути досить багато, причому,з різною базою та цілями розрахунку. Державні органи мають не перешкоджати, асприяти поширенню агенцій, що ведуть розрахунки тих індексів, що охоплюютьякомога більшу кількість емітентів і дають тенденцію загального стануфінансового (фондового) ринку, а також тих компаній, що спеціалізуються наіндексах “блакитних фішок". Це різноманіття сприятиме удосконаленнюметодик розрахунків бази індексів, вибору оптимальних критеріїв доборупідприємств у базу тощо.
Однак зазначимо,що іншим завданням державного управління має стати забезпечення інформуваннязацікавлених юридичних і фізичних осіб наданням найбільш достовірної та повноїоцінки роботи фінансового ринку. Це може бути досягнете, на нашу думку,кількома шляхами. Перший шлях полягає у співставленні різних значень рейтингівта індексів, що отримані за різними методиками та різними агенціями. Наявністьвисокого рівня кореляції між наведеними індикаторами свідчитиме прозастосування однотипних підходів до розрахунку індикаторів, що, фактично, вкажена дублювання зусиль компаній, вибір східного списку компаній. Якщо ж розбіжностіматимуть значний розрив, то це означатиме, що критерії добору до бази індексу єрізні, отже, певна методика може бути більш виваженою та обґрунтованою. Завданнямдержавних органів постає у такому випадку забезпечення публічності інформації,яка надавала можливості широкому загалу проаналізувати ці співставлення.
Інший шляхполягатиме у започаткуванні державної агенції, яка б надавала можливістьобраховувати фондовий індекс, до складу якого входили б підприємства різнихформ власності та галузевого спрямування. Цей фондовий індекс мав би бутиглобальний за призначенням, тобто, містити якомога ширшу базу для обрахування,значний список тих підприємств, які проявляють активність на фондових ринкахУкраїни. Цим досягалось би охоплення широкого кола підприємств-емітентів, щодавало б можливість проаналізувати рух цін на фондовому ринку загалом,визначити макроекономічну ситуацію, вести базу даних змін величини індексу тощо.Це дозволить у майбутньому передбачити ситуації та сценарії, які можутьпривести до “обвалу" фондового ринку, виявити негативні тенденції таситуації, які їм передували.
Державним органамслід повніше застосовувати існуючу інформацію, що надаються компаніями зпрофілем діяльності у сфері фінансового аналізу, для цілей розробки нормативнихактів, що регулюють діяльність фондового ринку України.
Отже, фондовііндекси посідають важливе місце в системі індикаторів фінансового ринку. Вонинадають кількісну характеристику динаміки змін стану ринку, дозволяють виявититенденції руху цін на акції та інші цінні папери, є інструментом торгів набіржах, подають сигнали щодо формування портфеля цінних паперів тощо. В системідержавного управління фондові індекси слугують меті прийняття адекватнихуправлінських рішень з регулювання роботи фондового ринку, підвищення рівняпрозорості його роботи. Основні проблеми, що постають у процесах запровадженнята застосування індексів, пов’язані із забезпеченням ліквідності ціннихпаперів, розвитком вторинного ринку цінних паперів, збільшення частки“незв’язаних” акцій, що знаходяться у вільному продажу, щоб робити значенняфондового індексу більш достовірним. Держава має стимулювати незалежні агенціїу напряму розробки різних за видом та призначенням фондових індексів та активновикористовувати ці дані. Державним органам доцільно розробити власний фондовийіндекс, який би за характером був би глобальним і розраховувався на широкійбазі — по акціях значної кількості емітентів різних форм власності, які активнопровадять операції на фондовому ринку України.
Щодо іншого індикаторафондового ринку — рейтингу, має бути проведена розгорнута робота стосовнорозвитку мережі рейтингових агенцій на двох рівнях — загальнодержавному тарегіональному, створена науково обґрунтована система оцінки діяльностісуб’єктів ринку, визначені пріоритети у налагодженні цієї роботи.
Зазначимо щодоУкраїни, що важливим представляються такі напрями діяльності зі створеннярозвинутої системи рейтингової оцінки суб’єктів та об’єктів фондового ринку:
розробка концепціїрейтингової оцінки та на її базі прийняття відповідних нормативно-законодавчихактів;
визначенняосновних уповноважених інституцій, що надавали б достовірну оцінкупрофесіоналам, емітентам та інструментам фінансового ринку;
створеннянаціональної рейтингової агенції;
визначення ступенювтручання держави у визначення тарифів на послуги рейтингових агенцій;
налагодженняспівпраці з загальновизнаними агентствами Standard & Poor’s, Moody’s, Fitch.
Певні кроки дляцього вже було зроблено. В Україні прийнято Концепцію створення системи рейтинговоїоцінки регіонів, галузей національної економіки і суб’єктів підприємництва. Згідноз цією Концепцією, з першого кварталу 2009 р. вводиться норма обов’язковогоотримання рейтингу учасниками торгів на фондовому ринку та надання рейтингу їхінструментам. Отримання рейтингу є обов’язковим для відкритих акціонернихтовариств (частина з яких знаходиться у державній власності), великихпідприємств та монополістів, що емітують облігації й іпотечні цінні папери. Рейтинговаоцінка проводиться також щодо регіонів та органів місцевого самоврядуванняшляхом аналізу сукупності показників економічних та політичних факторів,показників використання бюджету, характеристики міжбюджетних відносин тамакроекономічної політики.
Зазначимо, що введенняобов’язковості процедури отримання рейтингу може викликати деякі ускладнення. Першза все, йдеться про ступінь достовірності наданої оцінки. За певних умовнедосконалого державного регулювання можливі елементи корупції, коли зі більшігроші можна буде отримати більш високий рейтинг. Цьому можна запобігти, якщометодика розробки рейтингової оцінки буде зрозумілою та контрольованою, адоступність отримання інформації про рейтинг — абсолютною.
Іншим наріжнимкамінням може стати висока плата за отримання рейтингу. За відповідними нормативнимидокументами, плата за рейтингування покладається на державні та місцеві бюджети.Однак на наш погляд, дотримання такого підходу не є ринковим методом. Вважаємо,що плата за рейтинг має бути прерогативою суб’єктів фондового ринку, що зробитьбільш дієвим механізм відбору найбільш сумлінних учасників фінансових операцій.Відповідно, тарифна політика має визначатися державними регулюючими органами,зокрема, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку таДержкомфінпослуг. Причому, в основу цієї політики має бути покладено чітковиважені нормативи вартісної оцінки складових цієї фінансової послуги, а саме: оцінкафінансово-економічних показників; оцінка нематеріальних активів (Goodwill); оцінкакредитної історії; оцінка менеджменту тощо. Фактично, ціна отримання рейтингумає залежати і від собівартості її виконання, і від ситуації на ринку. Вона немає відлякувати майбутніх емітентів своїм розміром. З іншого боку, якщо платаза отримання рейтингу буде досить значною, це поставить перепони деякимкомпаніям, фінансовий стан яких є хитким.
Неабияке значеннямає своєчасність проведення робіт з рейтингування. Якщо рейтингова оцінказатягуватиме процедури підготовки випуску цінних паперів до обігу на фондовомуринку, це свідчитиме, що національна рейтингова система працює недосконало.
Одне з першихнезалежних агентств з надання кредитного рейтингу в Україні — Кредит Рейтинг — булостворено у 2001 р. Воно присвоює рейтинги економічним агентам: муніципалітетам,компаніям, банкам, страховим компаніям, а також інструментам — облігаціям,синдикованим кредитам. Зазвичай надання рейтингу триває 2 місяці, коштує 10 тис.дол. США, а підтримка рейтингу — додатково 7 тис. Зважаючи на тривалу історіюроботи агентства на українському ринку та його репутацію, ДКЦПФР визнала йогопереможцем у конкурсі з відбору рейтингових агентств, які мають присвоюватинаціональний рейтинг.
Іншим рейтингом,який варто згадати, є рейтинг АКБ “Укрсоцбанк", які застосовуютьукраїнські банки. З метою отримання достовірної оцінки підприємства, щовиходить на фінансовий ринок України, розроблено складну розгорнуту методикуоцінки позичальника. Згідно з цією методикою виділено три кола захистукредиторів: захист доходами; захист активами; захист бізнесом.
Захист зобов’язаньдоходами вираховується через такі показники: коефіцієнт покриття якспіввідношення між чистим доходом і позиковим капіталом; коефіцієнт достатностідоходів; покриття процентних витрат; покриття обслуговування боргу; показникидостатності прибутку; достатності грошового потоку; показники рентабельності; показникиреінвестування та приросту. Процедура визначення ступеню захисту зобов’язаньактивами включає такі показники: забезпеченості власним капіталом; ліквідності;обіговості. Оцінка захисту зобов’язань бізнесом здійснюється через визначеннямакроекономічної складової бізнесу, тобто, динаміки економічного розвиткукраїни; галузеву характеристику, а саме: динаміку розвитку ринку та йогоскладових; характеристику підприємства та його бізнес-моделі. Таким чиномвизначаються компоненти Z-схеми Альтмана, яка дозволяє отримати якіснухарактеристику рейтингу — можливість банкрутства підприємства, що досліджується.
Наявність різнихрейтингів, що оцінюють кредитоспроможність українських підприємств, забезпечуєурізноманітнену, більш об’єктивну оцінку їх роботи.
Рейтинг ПФТС почаврозраховуватися з 1997 р. Розрахунок проводиться щомісяця на підставі трьохкритеріїв: обсягу, кількості угод, що пройшли через ПФТС, а також кількостікотировок, що виставлені торговцями цінних паперів. Інтегрований показникрозраховується на підставі цих 3-х значень із ваговим коефіцієнтом 50/40/10. Рейтингрозраховується для 20 позицій.
Доцільно поставитипитання і про рівень спеціалізації рейтингових агенцій. Якщо йдеться проучасників обов’язкової системи рейтингування, то доцільно, щоб статусрейтингового агентства був національним чи квазінаціональним. Однакрейтингування не вичерпується лише зазначеними категоріями учасників ринку. Вважаємо,що мають бути агентства, що спеціалізуються на наданні рейтингу емітентам таторговцям облігаціями, агенції, що спеціалізуються на рейтингуванні професійнихучасників ринку (реєстраторів, торговців, зберігачів), рейтингові агентства, щоспеціалізуються на рейтингуванні фінансово-банківського сектора (комерційнихбанків, лізингових та факторингових компаній тощо) та інші інституції.
Ключовим питаннямє створення національного агентства, що розробляло б різні рейтингові оцінкисуб’єктів та об’єктів фондового ринку залежно від цілей та завдань фінансовоїполітики. Питання створення національного рейтингового агентства неодноразовопіднімалось українськими урядовцями. Ініціатором ідеї створення державногоагентства був Н. Азаров, який вів з цього приводу переговори з віце-президентомміжнародного рейтингового агентства Moody’s. Однак слід зазначити, що створеннятакої національної інституції доречно за умов, що ці оцінки будуть сприйматисясвітовим фінансовим ринком та його агентами. В іншому випадку відволікатимезначні кошти і не матиме очікуваного ефекту.
Однією з ключовихзадач державного регулювання фондового ринку виступає залучення коштівнаселення. У цьому напряму корисно звернутись до досвіду інших країн, зокрема,колишнього соціалістичного табору.
Федеральна комісіяз цінних паперів Російської Федерації, усвідомлюючи важливість залучення коштівнаселення на фондовий ринок, розробило рейтинги професійних учасників ринку, щозорієнтовані на роботу з фізичними особами.
Рейтинг булостворено за трьома основними номінаціями:
найбільшіорганізації за кількістю клієнтів — фізичних осіб, що мають ненульові рахункипо грошових коштах та цінних паперах;
найбільшіорганізації за обсягом операцій купівлі-продажу цінних паперів, власниками якихє фізичні особи;
найбільшіорганізації за вартістю фінансових вкладів фізичних осіб.
Розробка цихрейтингів переслідувало дві мети: забезпечення інформаційної прозорості ринкудля учасників-непрофесіоналів та виділення ключових гравців, що визначалополітику у цьому сегменті.
Крім того, уберезні 1999 р. у м. Москва було прийнято законодавчий акт, згідно з якимдоходи населення, отримані в результаті операцій з цінними паперами,звільняються від сплати прибуткового податку в тій частині, що іде у бюджетміста. Цей захід, а також інші засади виваженої політики в галузі розвиткуринку цінних паперів привели до активізації вкладів населення, що мають стійкутенденцію до збільшення.
/>Розділ 3.Перспективи розвитку системи державного регулювання
3.1 Сучасний стан та проблемизаконодавчого забезпечення функціонування системи державного регулювання вУкраїні
Державнерегулювання економіки — це система заходів законодавчого, виконавчого іконтролюючого характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, щозмінюються. Держава здійснює свої регулюючі функції застосовуючи різноманітніметоди і форми впливу на економіку. В економічній літературі виокремлюють двазагальноприйняті методи державного регулювання: економічний і адміністративний.
Адміністративніметоди державного регулювання економіки характеризуються прямими державнимиконтролюючими функціями стосовно монополізованого ринку. До зазначених методівзалічують: директивне планування виробництва, витрат і цін; прямий контроль заякістю і властивостями товарів і послуг. Адміністративне регулювання необхіднепри розробці та впровадженні жорстких стандартів, які гарантують населеннюжиття за умов економічної безпеки, при встановленні гарантованого мінімумузаробітної плати і допомоги по безробіттю, при підготовці нормативних актів,спрямованих на захист національних інтересів у системі господарських зв’язків.
Серед економічнихметодів виокремлюють бюджетно-податкову та грошово-кредитну політику. Першаспрямована на досягнення оптимального співвідношення між доходами і витратамидержави. Під другою, грошово-кредитною політикою, розуміють діяльністьНаціонального банку, спрямовану на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту,рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава здатнарегулювати економічну кон’юнктуру.
Вчені Н. Кузнєцов,І. Назарчук виокремлюють дві базові моделі державного регулювання фондовогоринку в економічно розвинених країнах. „Перша модель — регулювання фондовогоринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частинаповноважень щодо нагляду, контролю та встановлення обов’язкових правилповедінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасниківринку. Такий підхід, наприклад, застосовується у Франції. Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціям. Значнемісце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес,індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому державазберігає за собою основні контрольні функції. Яскравий приклад такої моделі — ринок цінних паперів Великобританії".
У реальнійпрактиці розвинутих зарубіжних країн рівень жорсткості та розвитку регулюваннядержавою фондовим ринком коливається між цими двома моделями.
Основні формидержавного регулювання ринку цінних паперів в Україні визначає Закон “Продержавне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Найголовнішимелементом зазначених форм є законодавче регулювання. Цей елемент утворюєнеобхідний нормативно-правовий базис, в околі котрого учасники ринку, державата її уповноважені органи реалізовують свої права, обов’язки, повноваження таінтереси.
Перший варіантЗакону „Про акціонерні товариства” з’явився 1996 р. З того часу було здійсненочимало спроб щодо його прийняття, та всі вони виявились невдалими. З 1 січня2004 року набули чинності нові кодекси, а саме — Цивільний і Господарський, якімістять нові норми щодо діяльності акціонерних товариств. Однак положеннячинного Закону „Про господарські товариства” з ним не узгоджуються. З метоювирішення цієї проблеми потрібно вносити зміни до старого закону або прийматиновий, що є привабливішим варіантом.
До активівзаконодавства, за допомогою яких здійснюється регулювання правовідносин наукраїнському фондовому ринку, належать відповідні кодекси і закони України,укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні актиДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку, міністерств і відомств,які в межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством, здійснюютьрегулювання, контроль і підтримують правопорядок на фондовому ринку країни.
Цивільний кодексУкраїни, кодекс про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодексУкраїни, закони України “Про власність”, “Про підприємство", “Про цінніпапери і фондову біржу", “Про господарські товариства", “Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні", “Про Національну депозитарнусистему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" регулюютьвідносини на фондовому ринку здебільшого через становлення правовідносинвласності між фізичними та юридичними особами, видів і форм цивільно-правовихдоговорів щодо власності, у тім числі щодо цінних паперів і застосуванняадміністративних санкцій у разі порушення законодавства.
Законодавчерегулювання відносин і діяльності на фондовому ринку в Україні здійснюєтьсяспеціальними законами України.
Закон України “Процінні папери і фондову біржу" визначає види цінних паперів, встановлюєпорядок їхнього випуску та обігу на ринку, вимоги стосовно реєстраціїемітентами випуску акцій і облігацій та інформації про їхній випуск увідповідному державному органі, порядок дозволу на посередницьку діяльність зцінними паперами; закріплює правовий статус і компетенцію фондової біржі [104].
В Законі України“Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" визначаютьсямета і форми державного регулювання фондового ринку, органи, що здійснюютьдержавне регулювання, зокрема ДКЦПФР, її завдання, функції, повноваження,права, відповідальність і відносини з іншими державними органами регулювання йконтролю на фондовому ринку. Цей закон визначає правові засади здійсненнядержавного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випускомта обігом цінних паперів та їхніх похідних, виділяє головні цілі державногорегулювання ринку цінних паперів.
Закон України “Прогосподарські товариства” встановлює порядок створення, функціонування тадіяльності закритих і відкритих акціонерних товариств, порядок скликаннязагальних зборів акціонерів, збільшення та зменшення статутного фонду,компетенції керівних органів товариства тощо.
Закон України “Пробанки та банківську діяльність” встановлює порядок випуску, продажу, зберіганнята управління банком цінними паперами.
Закон України “Проприватизаційні папери” визначає поняття і види приватизаційних цінних паперів,порядок їхнього випуску, розміщення, використання та погашення.
Закон України “Пронаціональну депозитарну систему та особливості електронного обігу ціннихпаперів в Україні" визначає правові основи обігу цінних паперів удепозитарній системі та правила електронного обігу.
Визначеннянапрямків розвитку фондового ринку сприяє вибору способу впливу держави надіяльність учасників фондового ринку. Механізм державного регулювання фондовогоринку реалізується у результаті аналізу в залежності від засобів впливу,причому формами прямого впливу є дії держави щодо визначення стратегічнихпріоритетів політики управління фондовим ринком та їх виконання за допомогоюрегулятивних дій, прямо пов'язаних з діяльністю учасників на фондовому ринку, анепрямий вплив є необхідним доповненням прямого і передбачає регулюванняокремих аспектів чи використання різних видів діяльності учасників на фондовомуринку (корпоративне, податкове, кредитне регулювання, політика інвестора таемітента, монетарна політика, регулювання банківських та небанківськихфінансових установ).
У ряді випадків (взалежності від умов розвитку економіки) при виборі форм державного регулюваннядіяльності учасників фондового ринку, держава використовує переважно непрямийвплив, як найбільш ефективний у порівнянні з прямим та позбавлений критикиостаннього зі сторони громадських інститутів.
Зазначимо, що врозвинутих країнах здійснюється процес постійного вдосконалення системирегулювання фондового ринку. Наприклад, в Німеччині він полягає в посиленнірегулювальної ролі держави на ринку: формується система контролю завикористанням учасниками ринку цінних паперів нерозкритої інформації, якамістить попереджувальні заходи; в чотирирівневій структурі “федерація — федеральні землі — біржі — комерційні банки" налагоджено взаємодію органівконтролю на кожному рівні при чіткому розмежуванні функцій; системою контролюохоплено біржовий та позабіржовий сегменти ринку; об’єктами контролю є не лишеюридичні, а й фізичні особи — інвестори. Така система підвищує ступіньвідкритості ринків і довіри інвесторів до них.
В Японії Рада зцінних паперів та бірж, Рада з питань бухгалтерії підприємств, Рада з вивченняфінансової системи, Рада зі страхування і Рада з валютних та інших операцій заперіод з 1996 року до 2001 року розробили план комплексної реформи фінансовоїсистеми, яка передбачає як дієві заходи щодо дерегулювання, так і дії в напрямізабезпечення прозорості й надійності ринку. Реформу необхідно здійснювати назасадах свободи (вільний ринок, що працює за ринковими принципами),справедливості (прозорий і надійний ринок) та глобалізації (передовий ринок васпекті інтернаціоналізації) [104].
З позиціїкористувачів заходи реформи необхідно спрямувати на: розширення можливостейвибору для інвесторів та позичальників шляхом стимулювання нових випусківцінних паперів, поширення інформації про існуючі ЦП тощо; підвищення зручностіроботи на ринку шляхом розвитку та вдосконалення інформаційних систем, покращенняелементів інфраструктури, гнучкішим реагуванням на потреби та побажаннякористувачів ринку; покращення якості послуг фінансових посередників істимулювання конкуренції між ними; розробку надійних правил для забезпеченнясправедливості та прозорості на ринку; залучення користувачів до управлінняринком шляхом закріплення ролі СРО; захист від недобросовісної конкуренції тавикористання інсайдерівської інформації.
Отож одним ізнайголовніших показників ступеня розвитку фондового ринку є форми та методи державногорегулювання ним. У різних країнах вони дещо відрізняються за рівнем жорсткості,за соціальною етикою та правовою культурою суспільства.
Наприклад, в Росіїз метою посилення ролі держави у захисті прав і законних інтересів таприпинення правопорушень на фондовому ринку ФКЦП і МВС РФ об’єднали зусилля уборотьбі з правопорушеннями на фондовому ринку. Обидва відомства мають намірздійснювати оперативний обмін інформацією, надавати допомогу при аналізінеобхідних даних, а також провадити спільні заходи, спрямовані на підтримкуправопорядку і законності на фондовому ринку.
У США в грудні2002 року прийняли закон Сарбейнса-Окслі, який сьогодні слугує одним знайважливіших законів, що регулює сферу корпоративного управління. Головнимнововведенням у цьому законі є скасування іноземним емітентам пільг на поданнязвітності і на вимоги до аудиту. Згідно з законом Сарбейнса-Окслі, всі члениаудиторського комітету повинні бути незалежними і не мати власних інтересів удіяльності емітента. Зокрема, в законі зазначено, що сучасна система розкриттяінформації є однією з найдосконаліших, проте є незначні проблеми, що стосуютьсязмісту самої звітності.
Такі зміниспрямовані на вдосконалення розвитку світового фондового ринку загалом тафондового ринку кожної країни зокрема.
В Україні системадержавного регулювання фондового ринку, його форми та методи є ще далеко ненайкращими порівняно зі світовими стандартами.
Ми пропонуємо,окрім перелічених форм, до державного регулювання фондового ринку Українизачислити створення бази з етики фондового ринку та економічної культури, щопередбачатиме формування фондового іміджу в країні. Враховуючи економічнийрозвиток нашої держави, сучасний стан фондового ринку та інших ринків України,і передусім враховуючи загальнонаціональні інтереси, традиції та звичаїнаселення, зрештою отримаємо довіру пересічного громадянина до фондового ринку.Це сприятиме збільшенню інвестицій у цінні папери, а, отже, і розвитковіфондового ринку.
3.2 Основні напрями системи вдосконаленнярегулювання
Українськийфондовий ринок не може існувати без переходу до нової економічної політикиуправління та регулювання, наслідком якої є підвищення економічного зростання.Позитивні зрушення від напрямів стимулювання економічного зростанняпереважають негативні наслідки, пов'язані з викривленням вільного ринковогоперерозподілу ресурсів, нарощуванням “нестабільних" кредитів, відливомчастини грошей на валютний ринок і за кордон, централізованим прийняттям рішеньу державному апараті, частина яких має позаекономічний характер. Учасникифінансових відносин чітко реагують на зміни ситуації у фінансовому світі,виробництві, політиці, що визначає високу мобільність фінансового капіталу ішвидке його перетікання у зони більшої прибутковості.
Узгодження міжекономічною ефективністю та соціальною справедливістю може здійснюватися удосить широкому діапазоні залежно від „наявної в тій чи іншій моделісоціально-економічного устрою держави системи цінностей".
На думку деяких економістів,у країнах з перехідною економікою, де склалася змішана модель фондового ринку,необхідно докорінно реформувати існуючу систему державного регулювання з метоюудосконалення грошово-кредитних методів регулювання та побудови однаковихпринципів регулювання банківських і небанківських фінансових інститутів (резервнівимоги, рефінансування, нормативи, що обмежують фінансові ризики).
Головноютенденцією розвитку вітчизняного фондового ринку є значне збільшення торгівліакціями, що слугують найважливішим інструментом ринку. На думку вченого,український фондовий ринок рухається у напрямі організованої торгівлі, іголовне завдання Комісії полягає у підтримці цієї тенденції.
Головниминапрямами діяльності регулятора вітчизняного фондового ринку, яким слугуєДКЦПФР, є: активізація законотворчої діяльності щодо розробки та прийняттянизки законів, важливих для подальшого розвитку ринку цінних паперів; вдосконаленняроботи за новими функціональними напрямами — сприяння розвитку корпоративногоуправління, ринку іпотечних цінних паперів, інститутів спільного інвестуваннята недержавних пенсійних фондів.
Також, необхідноприскорити втручання таких методів регулювання фондового ринку, якіузгоджуватимуться з вимогами сучасності і міжнародними стандартами; регулюванняповинно відповідати захисту інтересів держави і громадян і підтримувати процесактивного формування цивілізованого національного фондового ринку; реалізаціюєдиної державної політики у цій сфері необхідно здійснювати на основіцентралізації регулюючих зусиль і можливостей держави.
В Україні фондовийринок, як і в цілому світі, віддзеркалює стан економіки загалом. Вінхарактеризується ще не сформованими традиціями та правилами роботи, щозумовлюють необхідність приведення в дію системи його ефективного регулюваннята управління, насамперед, з боку держави.
Важливим крокомрозробки ефективної бази для управління та регулювання державою фондовим ринкомє взаємодія між Фондом держмайна і Державною комісією з цінних паперів тафондового ринку.
Сьогодні головнимицілями у діяльності Фонду держмайна є: по-перше, підвищення ефективностіуправління об’єктами державної власності шляхом перетворення ФДМУ із органуприватизації в орган управління корпоративними правами держави та іншим майном;по-друге, виконання завдань із забезпечення надходжень від приватизації додержавного бюджету без втрати керованості корпоративним сектором економіки; по-третє,залучення реальних коштів у розвиток підприємств з державною часткою черезмеханізми продажу (емісії) акцій. Досягненню перелічених цілей заважаютьзапроваджена у попередні роки ідеологія приватизації, слабо розвинений фондовийринок та низька корпоративна культура, що існує в Україні.
У приватизаціїінвестиційно привабливих підприємств переваги надавались конкурсам з продажукрупних пакетів акцій, у тім числі контрольних і блокуючих. Водночасорганізатори торгівлі цінними паперами (фондові біржі та ПФТС), зазвичай,продавали неліквідні пакети акцій. Наприклад, за 2008 рік на фондових біржах іПФТС пропонувалося 256 пакетів акцій 226 ВАТ загальною номінальною вартістю641,6 млн грн. З них було продано 100 пакетів акцій на суму 202,3 млн грн. Всеце призвело до фактичного занепаду фондового ринку.
Вагомим кроком допідвищення ефективності розвитку фондового ринку стало підписання в 2009 роціУгоди між Фондом державного майна України і Державною комісією з цінних паперівта фондового ринку про взаємодію у напрямі розвитку фондового ринку в Україні.
Метою спільних дійФонду та Комісії є необхідність підвищення прозорості фондового ринку та рівнякорпоративного управління, що в кінцевому випадку сприятиме залученнюінвестицій. Співпраця двох установ має сприяти уникненню проблем, які останнімчасом спостерігалися у сфері приватизації та ринку цінних паперів. В Україніповинна існувати ідеологія розвитку сильного фондового ринку, який даватимезмогу достатньо прозоро здійснити приватизацію державного майна.
Комісія та Фонд єодними з головних державних органів, які регулюють правовідносини у сферівласності, їхня співпраця сприятиме упорядкуванню державної та приватноївласності, а також стимулюватиме розвиток ринку цінних паперів. Однак необхідновирішити питання оновлення законодавства щодо функціонування фондового ринку,вдосконалювати його інфраструктуру, підвищувати ефективність судової системи.
Вважається такожнеобхідним створити в Україні концепцію фондового ринку і продумати йогоінфраструктуру. За словами Президента, сьогодні в Україні невирішенимзалишається питання, мобілізації десятків мільярдів доларів, які, за оцінкамиекспертів, знаходяться у населення. Щорічний приріст банківських вкладів вУкраїні становить 50% у гривнях та 17% у доларах, що говорить про недовіругромадян до банків. На думку Президента, ці гроші вигідніше залучити саме набіржу.
Мільйони українцівзберігають вдома свої кошти, оскільки не довіряють банкам і зовсім не єобізнаними про діяльність фондового ринку. І хоча володіючи мінімальнимизаощадженнями, можна отримати значно більші прибутки, вкладаючи свої кошти уцінні папери чи в банк, українці все ж таки вирішують не ризикувати. На нашудумку, одна з головних причин — недостатня прозорість інформації.
Сьогодніінформаційна інфраструктура ринку цінних паперів України розвивається доситьповільно, причому 60% інформації, що надається учасниками ринку цінних паперівдо Дежрфінмоніторингу, містить помилки. Отже, пожвавлення у цій сфері вкрайнеобхідне.
У другій половині2001 року приведено у дію юридичний механізм захисту інвесторів у США,оскільки, група інвесторів виграла процес, на якому Morgan Stanley Dean Writer — один з найбільших інвестиційних банків — визнано винним у свідомих махінаціяхчерез інвестиційних радників. Суть позову полягала у тому, що названий банк бувандерайтером у кількох технологічних компаніях і рекомендував інвесторамвкладати кошти в їхні акції при очевидному падінні курсів цих акцій. Цьогоразу, тільки завдяки прозорості ринку цінних паперів, юридичний механізмспрацював. Тобто інвестори знали, що банк був андерайтером, знали, що занаказом Комісії з цінних паперів банк повинен був попередити інвесторів просвою зацікавленість, але не зробив цього.
Отже, з досвідуринку цінних паперів у розвинених країнах можна висунути гіпотезу, щоінформаційна сфера є основою формування фондового ринку.
Для українськогофондового ринку інформаційний простір розвинутим назвати сьогодні ще не можна.
З самого початкусвоєї практики Українська фондова біржа видає біржову газету: з лютого пожовтень 1992 року — “Гермес", з жовтня 1992 р. по червень 1994 р. — “Факт",з липня 1994 року — інформаційну сторінку УФБ у газеті “Ділова Україна”. Тутпублікують біржові бюлетені за наслідками торгів цінними паперами, аукціонів,торгів опціонами тощо, висвітлюють діяльність біржі, стан українського тазарубіжних ринків цінних паперів; подають нормативні, методичні та інформаційніматеріали. Традиційним стало проведення на Українській фондовій біржіпрес-конференцій для українських і зарубіжних журналістів. Зауважимо, що своюпершу прес-конференцію УФБ провела ще у березні 1992 року. Прес-конференціїприсвячуються як загальним питанням, так і окремим проблемам фондового ринку. Сьогодні,відповідно до рішення ДКЦПФР від 8 грудня 2000 р. № 228, Український інститутрозвитку фондового ринку визначено продавцем трьох офіційних видань Комісії: бюлетеня“Цінні папери України", газети “Цінні папери України", журналу “Ринокцінних паперів України”. Саме тут можна знайти інформацію про діяльність бірж,зареєстровані випуски цінних паперів, найновіші відомості фондового ринку. Комісіїнадано право залучати до роботи спеціалістів органів державної виконавчоївлади, провідних фахівців і вчених, безкоштовно одержувати необхідну для їїдіяльності інформацію. Одним з головних завдань Комісії є організаційнезабезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб’єктівфондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперамита інших фінансових посередників.
Усі суб’єктипідприємницької діяльності сьогодні подають фінансову звітність до структурДержкомстату України й податкових органів, а відкриті акціонерні товариства щей до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України.
Проте інформаціявід усіх суб’єктів підприємницької діяльності, яка подається до структурДержкомстату України також доступна. Інформація ж податкових органів щодосуб’єктів підприємницької діяльності закрита.
Отож ефективнасистема розкриття інформації на фондовому ринку нашої країни, яка спроможназадовольнити інформаційні потреби ринку, знаходиться у стадії формування.
Зазначимо, щоскладність формування інформаційної стратегії полягає в тому, що вонаперіодично коригується з урахуванням мінливих зовнішніх умов. Ця обставинапотребує від професіоналів фондового ринку уміння вільно орієнтуватися векономічному інформаційному просторі та реагувати на зміни, що відбуваються вумовах трансформаційної перебудови вітчизняної економіки.
У 2001 році вУкраїні відбулися певні інформаційні зрушення, які водночас сприяли розвитку,інформатизації та інтеграції національного ринку цінних паперів: значно зрослаінформаційна кількість послуг ПФТС (“Позабіржова фондова торговельна система”);у ретроспективі чітко спостерігається рух ПФТС до інформативноїІнтернет-платформи, яку як базу вже давно обрали американські AMEX, NASDAQ,NYSE та європейська Euronext. Щодо цього в інформаційній діяльності ПФТСвідчувається не тільки технічний прогрес, а й течії у бік інтеграції. Наприклад,за інформацією Reuters, серед передплатників інформаційних послуг ПФТС ще у2000 році було чимало іноземних інвесторів, яких фактично можна розподілити надві групи: з великою часткою участі і малою часткою участі по країнах(рис.3.1).
З діаграми бачимо,що найбільшим попитом інформація ПФТС, за каналами Reuters, користувалась у США(37,93%), Великобританії (35,86%) та Люксембурзі (11,03%). До другої групиможна зачислити Італію (6,90%), Швейцарію та Німеччину (по 2,76%, відповідно).
/>
Рис.3.1 Часткаіноземних передплатників інформаційних послуг ПФТС
В Україні вже єперший аналог бази даних звітності емітентів, створений Державною комісієюцінних паперів фондового ринку. Проте якість цієї бази та інформаційний змістзвітності є досить скороченим порівняно з аналогічними базами Європи та США.
Сьогодні в Українілише зароджуються інститути фондових консультантів. Затверджено РішенняДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку 10.02.2000 № 5 (зізмінами та доповненнями внесеними Рішенням Комісії від 24.06.03 №295, якезареєстровано Міністерством юстиції України 23.07.03 за №635/7956) Положення„АФР-Особлива-295" про надання особливої інформації акціонернимитовариствами та підприємствами — емітентами облігацій. Положення розробленовідповідно до Законів України „Про державне регулювання ринку цінних паперів вУкраїні", „Про цінні папери і фондову біржу", „Про господарськітовариства". Проте спеціалізованих компаній, котрі могли б кваліфікованоподавати оперативну інформацію щодо українського фондового ринку, ще не існує. Якперші спроби сформувати такий механізм фондового ринку можна оцінити аналітичнуінформацію, яка є на українських сайдах Інтерфакс-Україна, Український фінансовийсервер, Finance-com.ua. Проте інформація є недостатньо прозорою і відкритою. Дотого ж, цілковито відсутня аналітична інформація, є вкрай необхідна дляінвестора.
В більшостірозвинутих країн йде жорстка боротьба з використанням інсайдерівської інформації.В законодавчих актах, правилах фондових бірж закладені положення, згідно зякими таке використання тягне за собою відповідальність і неминуче доситьжорстке покарання — аж до повного вилучення винуватого з фондового ринку безправа повернення на нього у будь-якій якості.
Хоча в ПравилахУкраїнської фондової біржі містяться положення про заборону використанняінсайдерівської інформації, інсайдерська торгівля та маніпулювання ринкомконтролюються вкрай недостатньо. Понад 50% розрахунків за угодами щодо акційздійснюється через офшорні фірми. Відповідно до інформації, що надається зофіційних джерел, через ПФТС відбувається приблизно 90-95% від обсягу торгівліакціями на організованому вторинному ринку, хоча в загальному обсязі торгівліакціями частка операцій, які здійснюються через ПФТС, не перевищує 15-20%обсягів укладених угод.
Пріоритетну роль вефективному функціонуванні фондового ринку України відіграє економічнаактивність населення, котре є головним носієм інформаційної прозорості ринку. Внашій країні склалася ситуація, коли довіра населення до державних інститутів,а також недержавних секторів є досить низькою. Це зумовлено, невдалими діямисуб’єктів економіки та низьким ступенем адаптації переважної частини населенняУкраїни до ринкових відносин. Підвищення рівня економічної культури суб’єктівпідприємницької діяльності, прискорення приватизаційних процесів і більшвідкрите їхнє проведення значно сприяло б зростанню рівня економічноїактивності населення нашої держави.
Розвиток фондовогоринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають:
формування ціннихпаперів з новими властивостями та реквізитами;
розвитоквторинного ринку;
удосконаленняпроцедури та документального супроводу обігу цінних паперів;
раціональнийрозподіл функцій між учасниками фондового ринку;
забезпеченняконкурентного середовища;
створенняоптимальної інфраструктури;
упорядкуванняобліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондовогоринку;
спрощення процесуоформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів;
упровадженняелектронних інформаційних систем;
зниження ринкуінвестицій у цінних паперах;
запобіганняпорушенням правил і норм;
узгодженняфондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.
Позитивноютенденцією є те, що з кожним роком зростає загальний обсяг торгів на фондовомуринку (рис.3.2).
/>
Рис.3.2 Обсягиторгів на фондовому ринку 2002-2008 рр.
Протягомсічня-березня 2005 року зареєстровано 3 значні за обсягом випуски акцій, якімали суттєвий вплив на загальну структуру. Протягом січня 2005 року булозареєстровано випуск акцій закритого акціонерного товариства „Комерційний банк”та „ПриватБанк", який становив 12,00% щодо загального обсягу випусківзареєстрованих центральним апаратом Комісії протягом січня-березня 2009 року, атакож протягом березня випуски акцій відкритого акціонерного товариства“Екомобіль” та відкритого акціонерного товариства “ДніпроАЗОТ", обсягивипусків яких становили 10,04% та 9,77%, відповідно. Сумарна вартістьзареєстрованих протягом січня-березня 2009 року центральним апаратом Комісіївипусків акцій, що випускаються з метою залучення коштів відкритими та закритимиакціонерними товариствами, склала 2729,120 млн грн, що становить 70,85% відзагального обсягу зареєстрованих випусків. Порівняно з минулим роком, протягом2009 року загальний обсяг зареєстрованих випусків акцій, які випускались зметою залучення коштів, збільшився на 1580,224 млн. грн.
Перше місце закількістю зареєстрованих реєстраторів займає Київська область та м. Київ. Упроцентному відношенні це становить 31,34% від загальної кількості реєстраторів.Відповідно. цьому регіону належить і більша кількість емітентів, реєстри якихведуть реєстратори, що становить 30,43% від загальної кількості емітентів. Другемісце за кількістю реєстраторів займає Дніпропетровська область, яка має 9,54%від загальної кількості реєстраторів та емітентів 12,28%. Третє місце належитьХарківській області, яка має 6,81% реєстраторів від їхньої загальної кількостіі ведуть вони реєстри 6,83% емітентів від їхньої загальної кількості. На усійтериторії України діє розгалужена система підпорядкованих підрозділівреєстраторів. Дані отриманої інформації засвідчують, що здійснення діяльностішляхом створення підпорядкованих підрозділів най притаманніше для банківськихустанов, що мають ліцензію на право здійснення діяльності щодо ведення реєстріввласників іменних цінних паперів. Загальна кількість підпорядкованихпідрозділів у реєстраторів за станом на 01.01.09 становить 107 установ.
Частка емітентів,що зареєстрували випуски облігацій понад 100 млн грн становить 36,5% відзагального обсягу випусків. Частка випусків обсягом від 25 до 100 млн грнстановить 33,87%.
Сьогодні фондовийринок в Україні ще не став такою частиною фінансового ринку, що суттєво впливаєна його стан. Фінансова криза як світова, так і в сусідній Росії, також суттєвовплинула на Україну. Проте у нас досягнуто певного рівня взаємовідносин міжучасниками фондового ринку. Зокрема емітенти розуміють необхідність прозоростіфондового ринку, що дуже важливо для роботи з інвесторами.
Сучасний фондовийринок у нашій країні незначний за обсягами, зарубіжних і національнихінвесторів на ньому обмаль.
Згідно зКонцепцією функціонування та розвитку фондового ринку в Україні, державнерегулювання фондового ринку повинно здійснюватися у таких напрямах:
забезпеченняобов’язкового оприлюднення усієї суттєвої інформації про фондовий ринок (умовивипуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності,стан управління діяльністю емітентів, обсяг, характер і тенденції в торгівліцінних паперів тощо);
ліцензування ірегулювання діяльності фінансових посередників, у тім числі тих, які займаютьсядовірчою діяльністю на фондовому ринку; нагляд за її здійсненням, встановленняекономічних нормативів щодо адекватності власних фінансових ресурсівпосередників, обсягу і характеру операцій, які вони здійснюють;
нагляд задіяльністю організованих систем торгівлі цінними паперами, встановлення у разіпотреби обов’язкових для виконання правил торгівлі, контроль за дотриманнямантимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;
притягнення доадміністративної та кримінальної відповідальності осіб, які використовуютьвнутрішню інформацію (яку не було оприлюднено, з метою отримання доходу чизапобігання збиткам по операціях з цінними паперами;
забезпечення праввласників цінних паперів, насамперед пайових, доступ до фінансової звітностіемітентів, участь в управлінні (реалізація права голосу, безперешкодне ташвидке засвідчення прав власності на цінні папери тощо).
Отже, процесрегулювання фондового ринку повинен містити комплекс правових,адміністративних, економічних, технічних та інших методів, які оформлені взагальнообов’язкові правила діяльності, закріплені в нормативно-правових актахдержави.
Характеризуючистан державного регулювання фондового ринку сьогодні, можемо відзначити, що,активний розвиток фондового ринку потребує збільшення адміністративнихповноважень Державної комісії цінних паперів фондового ринку у питанняхправозастосування; діюче законодавство надає органам виконавчої владиповноваження суттєво впливати на діяльність учасників фондового ринку черезприйняття нормативно-правових актів з питань розміщення (видачі) цінних паперів(облігацій місцевих позик, векселів тощо). Наслідки такого впливу органів виконавчоївлади на фондовий ринок можуть виявитися не передбачуваними; ДКЦПФР має усвоєму розпорядженні обмежені фінансові, телекомунікаційні та трудові ресурси,потерпає від значної плинності кадрів і недостатньо високого рівня підготовкиперсоналу.
На нашу думку,головним напрямом підвищення ефективності державного регулювання фондовогоринку є практична діяльність держави за визначеним переліком створенихпріоритетних програм і розроблення заходів щодо їхнього контролю та підтримки. Цільовідержавні програми підтримки діяльності та розвитку фондового ринку в Українінеобхідно спрямувати передусім на: створення глобальних торговельних ірозрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу;зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування,недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансовихінвестицій; формування ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизнянихта іноземних інвесторів; гармонізацію політики держави на фондовому ринку зіншими політичними сферами.
У 2008 роціздійснено заходи за наступними пріоритетними напрямами:
удосконаленнязасад державного регулювання ринку цінних паперів і захисту прав інвесторів;
посиленняконкурентоспроможності фондового ринку України, у тім числі шляхом підвищенняролі організаційно оформленого фондового ринку;
розвитокНаціональної депозитарної системи;
розвитоккорпоративного управління;
удосконаленнямеханізмів функціонування інститутів спільного інвестування.
Відбуваєтьсяадаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Метоюадаптації є досягнення відповідності правової системи України (acquiscommunautaire) з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом додержав, які мають намір вступити до нього. Державна політика України щодоадаптації законодавства формується як складова частина правової реформи вУкраїні та спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування,обов’язкового врахування вимог законодавства ЄС під час нормопроектування. Комісіяпри підготовці законопроектів вивчає законодавство ЄС та враховує основніположення правових актів Європейського Союзу. Наприклад, проектом ЗаконуУкраїни „Про цінні папери та фондовий ринок" враховано положення ДирективиРади „Щодо узгодження регулювання внутрішніх (інсайдерівських) операцій”89/592/ЄЕС від 13 листопада 1989 року в частині передбачення поняття“інсайдерівської інформації” та запровадження механізмів боротьби зінсайдерівськими операціями.
Згідно з програмоюрозвитку фондового ринку України на 2005-2010 роки, державне регулюванняфондового ринку необхідно здійснювати в наступних напрямах:
забезпеченнязахисту прав інвесторів, прозорості, справедливості та ефективності фондовогоринку, зниження ризиків учасників ринку по операціях з цінними паперами;
сприяннядобросовісній конкуренції на фондовому ринку, збільшення ринкової капіталізаціїта економічне зростання держави;
створенняатмосфери довіри як серед учасників фондового ринку, так і серед потенційнихінвесторів;
створення сприятливихумов і забезпечення рівних можливостей для учасників фондового ринку, щовідповідають чітко визначеним критеріям допуску;
заохочення новихучасників до діяльності на фондовому ринку, оптимізація процедур входження нафондовий ринок;
сприяння процесамвпровадження нових фінансових інструментів;
реалізація єдиногосистемного підходу до розвитку законодавства щодо фондового ринку;
забезпеченнявільного доступу до інформації, яка перебуває в межах її компетенції.
Головним напрямомпідвищення ефективності державного регулювання фондового ринку є узгодженняінтересів усіх суб’єктів фондового ринку встановленням необхідних обмежень ізаборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є: по-перше, податковаполітика, що впливає на ділову активність, а відтак — на потребу у фінансовихресурсах; по-друге, регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом наставку позикового відсотка; по-третє, зовнішньоекономічна політика — регулюванняоперацій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо; по-четверте,гарантії держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію міждержавою та підприємствами-емітентами.
Важливим напрямомзапобігання порушенням законодавства в економічній сфері та забезпеченнядотримання правил добросовісної конкуренції на ринку є прийняття та дотриманняучасниками ринків правил професійної етики. Такі правила залежать, передусім,від стану конкуренції, який склався на ринку. Доволі вагомою для України єпрактика прийняття правил професійної етики на фондовому ринку. Зокрема,Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв рішенням від 4 квітня 1997 р. №1 затвердила Положення про Комісію з питань етики та вирішення суперечокПрофесійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД). Асоціація “Першафондова торговельна система" затверджена рішенням від 1 липня 1997 р. Важливимдокументом для визначення засад функціонування фондового ринку, захисту прав ізаконних інтересів його учасників, визначення порядку виявлення порушень наринку, їхнє розслідування та припинення, є Концепція запобігання маніпулюваннюринком цінних паперів, нечесній торговій практиці і порушенню етики професійноїдіяльності на фондовому ринку. Ця концепція містить положення та рекомендаціїщодо нормативно-правового, організаційного та технічного забезпеченнядосягнення поставлених завдань.
На наш погляд,головним чинником, що стримує формування та розвиток фондового ринку, євідсутність програми державної підтримки діяльності учасників на фондовомуринку. Головними напрямами такої підтримки вважаємо:
формуваннянормативно-правової бази біржової діяльності (вдосконалення законів „Про цінніпапери та фондовий ринок", „Про акціонерні товариства”);
створення тазаконодавче підтримання бази з кредитного плеча на державному рівні;
формуванняінфраструктури учасників фондового ринку.
Важливу тапріоритетну роль у законодавчому регулюванні національного фондового ринкувідіграють міжнародні правові акти — договори, угоди, укладені міжнароднимиорганізаціями та фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування йрегулювання ринку цінних паперів. Участь України в укладанні таких актів сприяєподальшій інтеграції нашої держави у міжнародні ринки капіталу.
Звичайно, на шляхурозбудови державного регулювання фондового ринку України існує безліч проблем ітруднощів. Проте відсутність послідовної та виваженої політики держави нафондовому ринку, недостатність політичної волі та ресурсів для забезпеченняйого державного регулювання можуть спричинити до тяжких суспільно-політичнихнаслідків, що поставить під загрозу продовження економічних реформ в Україні.
Стрижнемдержавного регулювання фондового рику є принцип законності. Отже, компетенціюдержавних органів щодо регулювання фондового ринку необхідно визначити узаконах або підзаконних актах. Державні органи повинні діяти так, аби, непорушувати межі своєї компетенції. Головний обсяг робіт у справі регулюванняфондового ринку між державними органами лежатиме на Державній комісії з ціннихпаперів та фондового ринку. Вона ж несе й основний тягар відповідальності.
/>Висновки
Фондовий ринок — це специфічний ринок, на якому держава через свої органи, а також саморегулівніорганізації, враховуючи закономірності ринкових законів, вирішує завдання щодозалучення, розподілу та розміщення інвестиційних коштів між надлишковими тадефіцитними секторами, окремими галузями й секторами економіки; перерозподіляєдоходи і власність, формує нові відносини власності, розпорядження,використання, цивілізованого інвестора та вирішує інші соціально-економічнізавдання.
Державнерегулювання фондового ринку передбачає: визначення його законодавчої бази; розвитокінституційної основи роботи; розширення переліку інструментів, які мають обігна цьому ринку; забезпечення захисту інвесторів; сприяння прозорості йогороботи; умов для оптимального ціноутворення. Усі регуляторні заходи можнарозподілити на заходи прямого та непрямого впливу, які доцільно використовуватив їх єдності та нерозривному зв’язку. Серед заходів непрямого впливу особливуроль відіграє запровадження ефективних методик ціноутворення й формуванняінвестиційного портфелю. Однією з таких методик є модель “квазі-Шарпа”формування портфелю цінних паперів, що довела свою ефективність в умовахфункціонування “виникаючих (молодих) ринків. Іншим важливим механізмомдержавного регулювання є створення розгорнутої системи індикаторів ринку.
У процесізапровадження державної політики регулювання фондового ринку особливогозначення набувають рекомендації міжнародних організацій і міжнародні стандарти(обліку, звітності, кодування, діяльності тощо). Вплив міжнародних ринківпроявляється також у формуванні групою країн певної моделі фондового ринку,кожна з яких відрізняється за ступенем централізації регулювання, структуроюрегуляторних органів, наявністю спеціалізованих структур. У роботіпроаналізовано моделі, що склалися у майже 100 країнах світу. Особливої увагипотребує ознайомлення з досвідом розвинених країн, оскільки саме цей досвіддасть змогу Україні уникнути прикрих помилок, допущених цими країнами на ранніхетапах формування національних фінансових систем, та створити оптимальну модельспіввідношення між державними регуляторними органами та саморегулівними іринковими структурами.
Формуванняфондового ринку в Україні здійснювалось паралельно з інституціональнимизмінами, розгортанням процесів роздержавлення та приватизації, становленнямнормативно-законодавчої бази. У цих процесах можна виділити чотири етапи, три зяких відбувались в умовах розбудови моделі фінансового ринку України, ачетвертий етап, який відбувається сьогодні — в умовах створення основиструктурно-функціональної моделі фондового ринку. Перший етап розпочався напочатку 1990-х рр. ХХ ст., другий охоплював середину-кінець 90-х рр., початоктретього датується 1999 р., а четвертого — 2003 р.
а кожному етапівживалися певні заходи державного регулювання, різної інтенсивності, що далозмогу скласти загальне уявлення про регулювання ринку цінних паперів. Найменшрозробленими були механізми застосування стандартів корпоративного управління,відкриття інформації й забезпечення інформаційної насиченості, доступу тадостовірності роботи фондового ринку. Для збільшення прозорості роботифондового ринку слід вживати заходів щодо державного регулювання у кількохнапрямах одночасно. Вони мають забезпечити: законодавче врегулюваннядоступності інформації про всі операції, що пов’язані з емісією та управліннямвипуском цінних паперів, а також доступність інформації: про роботу ринку тайого учасників, про оцінку його інструментів та професіоналів (рейтингові дані),про зміну ринкової кон’юнктури в кожний конкретний момент часу, про світові танаціональні тренди (тенденції) фондового ринку.
Регулювання фондовогоринку лише через державні органи не зможе охопити всі функції і завдання, якіпотребують втручання, коригування та стимулювання. Коло завдань розширюється таускладнюється в умовах побудови розвиненого фондового ринку, що передбачаєдотримання певних стандартів світового фінансового ринку. Доцільно частинуфункцій регулювання та управління перекласти на саморегулівні організації. ВУкраїні поступово формується система саморегулівних структур, які створюютьсяза принципом “одна сфера діяльності — одна СРО". Обгрунтовано такийрозподіл функцій між державними органами та СРО, щоб уникнути дублюванняфункцій і завдань, а також підвищити дієвість прийняття рішень. Особливу увагуслід приділити процедурам запровадження стандартів діяльності, поведінки учасниківфондового ринку, документообігу, обліку прав власності тощо. Основненавантаження у вирішенні цих питань має покладатися на Національний депозитарійУкраїни, проте деякі стандарти може розробляти Професійна асоціаціяреєстраторів та депозитаріїв (ПАРД). Діяльність СРО фондового ринку слідкоординувати с роботою недержавних організацій інших ринків (банківського,іпотечного).
Важливим напрямомпокращення механізму державного регулювання фондового ринку України є цільовідержавні програми підтримки діяльності та розвитку фондового ринку в Україні,котрі необхідно спрямувати передусім на створення глобальних торговельних ірозрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу;зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування,недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансовихінвестицій; формування ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизнянихта іноземних інвесторів; гармонізацію політики держави на фондовому ринку зіншими політичними сферами.
Список використаної літератури
1. Алексеев М.Ю. Рынок ценных бумаг. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 352 с.
2. Андрущенко І.Г. Проблеми організації та перспективи розвитку державногоконтролю вітчизняного фондового ринку // Актуальні проблеми економіки. — 2007.- №1. — С.11-13.
3. Антипина О.Н. Асимметрия информации // Вестник Московского ун-та. — Серия6. Экономика. — 2003. — №2. — С.110-125.
4. Арженовский С.В., Молчанов И.Н. Статистические методы прогнозирования. Учебноепособие. — Ростов-н-Д., — 2001. — 74 с.
5. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблемитеорії, методології, практики: Монографія. — К.: Вид-во НАДУ, 2007 р.
6. Башнянин Г.І. Про періодичну матрицю економічних систем. — Львів: ВидавництвоЛКА, 2003. — 115 с.
7. Бєлозорова Л.С. Калиниченко Н.М. Шляхи розвитку фондового ринку // ФінансиУкраїни. — 2005. — №12. — С.106-112. .
8. Білоус О.Г., Лук’яненко Д.Г. Глобалізація і безпека економічногорозвитку. — К.: КНЕУ, 2005. — 733 с.
9. Блага Н.В. Державне регулювання фондового ринку // Фінанси України. — 2009.- №7 (80). — С.89-93.
10. Блага Н. Економіко-інституційні принципи державногорегулювання фондового ринку в різних господарських системах // ВісникЛьвівського університету. Серія економічна. Випуск 33.2004. — С.305-311.
11. Блага Н.В. Інформаційна прозорість фондового ринкуУкраїни // Фінанси України. — 2005. — № 3. — С.90-95.
12. Бэстенс Д.Э., Ван ден Берг В.М., Вуд Д. Нейронныесети и финансовые рынки: принятие решений в торговых операциях. — М.: ТВП, 2007.- 236 с.
13. Василевский В. Капитализация украинского фондовогорынка как зеркало отечественной экономики // Собственность. — 2009. — № 11. — С.23-24.
14. Вовк В.М., Дрогомерецька З.Б. Основи системногоаналізу: Навчальний посібник. — Львів, Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка,2002. — 248 с.
15. Гальчинський А., Геєць В. та ін. Інноваційнастратегія українських реформ. — К.: Знання України, 2005. — 336 с.
16. Гикс. Дж. Стоимость и капитал: Пер. с англ. — М.: Прогресс,2007. — 488 с.
17. Головко А. Інфраструктура фондового ринку ітенденції її розвитку // Фінанси України. — 2006. — №10. — С.82-86.
18. Гончар М.С. Фондовий ринок і економічний ріст: Монографія.- К.: Обереги, 2008. — 826 с.
19. Гринів Л. Теорія просторово-економічного аналізу: новімоделі, функції та оцінки // Обліково-аналітичні системи суб’єктівгосподарської діяльності в Україні. — Львів: Інтереко, 2008. — С.37-42.
20. Гриньова В.М., Лепейко Т.І. Проблеми аналізукон'юнктури ринку цінних паперів в Україні // Проблеми науки. — 2007. — № 2. — С.6-13.
21. Гриценко Р. Національні незалежні рейтинговіагентства: концепція створення та функціонування // Вісник НБУ. — 2005. — № 6.- С.22-24.
22. Губарєв В.Ф. Итеративный синтез управления сселективной идентификацией модели // Проблемы управления и информатики. — 2004,№ 3. — С.5-15.
23. Давидов О., Карайченцева Г. Фінансова глобалізаціяі стратегія формування фондового ринку в країнах з перехідною економікою // Стратегічнапанорама. — 2001. — № 1 — 2. — С.284.
24. Дегтярева О.И. Биржевое дело: Учебник. — М.: ЮНИТИ,2000. — 680 с.
25. Дегтярьова Н., Виходцев О. Ефективний ринок ціннихпаперів // Ринок цінних паперів України. — 2007. — №1-2. — С.12-18.
26. Демчак Р.Є. Формування фондового ринку в Україні іумовах глобалізації фінансових процесів // Держава та регіони. Серія: Державнеуправління. — 2009. — №1. — С.43-48.
27. Денисенко М., Кабанов В., Ковтун І., Недбайло О. Державнаполітика розбудови фондового ринку // Ринок цінних паперів України. — 2007. — №1-2 — С.3 — 8.
28. Денисенко М.П. Фондовий ринок України: ретроспективата погляд у майбутнє // Акционер. — 2007. — №3. — С.42-48.
29. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ С.М. Чистов, Никифоров А. Є., Т.Ф. Куценко та ін. — К.: КНЕУ, 2007 — С.13-14.
30. Дмитренко І. Фактори розвитку ринку корпоративнихоблігацій // Ринок цінних паперів України. — 2001. — №1-2. — С.3-11.
31. Долан Э. Дж. Деньги, банковское дело иденежно-кредитная политика: Пер. с англ. — СПб.: Питер ком, 2004. — 496 с.
32. Долгов С.И. Глобализация економики: новое слово илиновое явление? — М.: ОАО “Издательство “Экономика”, 1998. — 215 с.
33. Економіка України: стратегія і політикадовгострокового розвитку / за ред. акад. НАН України Геєця В.М. — К.: Ін-теконом. прогнозування: Фенікс, 2007. — 1008 с.
34. Економіка України: стратегія і політикадовгострокового розвитку / За ред. В.М. Гейця — К.: Фенікс, 2003. — 1008 с.
35. Закон України „Про банки і банківську діяльність”від 20.03.91 №872-XII (зі змінами і доповненнями) // Закон України. — К., 1996.
36. Закон України „Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні" від 30.10.96р. № 448/96-ВР.
37. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу"// Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — С.308.
38. Звіт Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку за 2007 р. — К., 2008.
39. Звіт Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку за 2008 р. // Ринок цінних паперів України. — 2009. — №5-6. — 138с.
40. Звіт ФДМУ про управління державними корпоративнимиправами у господарських товариствах у першому кварталі 2005 р.
41. Калюжний Р., Андрущенко І. розвиток законодавстваСША щодо здійснення регулювання та контролю цінних паперів: досвід семидесятиліть // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — №4. — С.52-55.
42. Камінський А., Шпирко О. Осоливості розподілудохідностей на нових європейських ринках акцій // Банківська справа. — 2003. — №5.- С.51-58.
43. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег.Антология экономической классики. — М.: ЭКОНОВ, 1993. — 486 с.
44. Кісельов А.П. Основи бізнесу: Підручник. — К.: Вищашкола, 2005. — 191 с.
45. Клименко В.В. Державне регулювання фондового ринку// Фінанси України. — 2001. — №10. — С.57-62.
46. Клименко В.В. Напрями створення в Українірозвиненого фондового ринку // Вісник Київського державного ун-ту технології тадизайну: Зб. Наук. праць. — 2005. — №2. — С.65-69.
47. Клименко В.В. Фондовий ринок України у контекстіфінансової безпеки держави. — К.: КНУДТ, 2008. — 188 c.
48. Ковалюк О. Стратегія використання фінансовихінструментів організації економічного зростання в Україні в умовах глобалізації// Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні. — Львів: Інтереко, 2007. — С.31-37.
49. Колесник В.В. Введение в рынок ценных бумаг. — К.: А.Л.Д.,2005. — 176 с.
50. Кондрашихін А. Розрахунок ефективності управлінняугодами з цінними паперами // Економіст. — 2003. — №1. — С.61 — 63.
51. Концепція функціонування і розвитку фондового ринкув Україні. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 вересня 1994 р. №277 // Державнийінформаційний бюлетень про приватизацію. — 1994. — №8.
52. Корецький М.Х. Відносини держави і ринку: пошукиоптимуму // Держава та регіони. — Серія: Державне управління. — 2002. — №1. — С.61-64.
53. Корнєєв В.В. Інвестиційна спорідненістьприватизації і фондового ринку // Фінанси України. — 2002. — №4 (77). — С.73-79.
54. Косик С. Становлення ринку цінних паперів в Україні// Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — №3. — С.32-33.
55. Котляров С. Фондові ринки країн, що розвиваються вумовах інтернаціоналізації та глобалізації // Ринок цінних паперів України. — 2009. — № 1‑2. — С.7 — 18.
56. Кравченко Ю. Рынок ценных бумаг в вопросах иответах / Учебное пособие. — К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. — 528 с.
57. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізмінноваційного розвитку економіки України. Львів: Видавничий центр львівськогонаціонального університету імені Івана Франка, 2007. — 608 с.
58. Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперівв Україні: правові основи формування та функціонування. — К., 2007. — 528 с.
59. Кузнєцова А.Я. Фінансуванняінвестиційно-іноваційної діяльності. — Львів, Львів. банків. ін-т НБУ, 2005. — 367 с.
60. Левченко З. Державний сектор у розвинених країнах// Цінні папери України. — 2008. — № 6. — С.15.
61. Лепейко Т.І. Технологія аналізу кон’юнктури ринкуцінних паперів // Фінанси України. — 2002. — №10 (83). — С.131-138.
62. Лісовий В. Роль національної депозитарної системияк механізму забезпечення прав власності на ринку цінних паперів // Пріоритети.- 2007. — №4. — С.26-29.
63. Любкіна О.В. Проблеми та перспективи розвиткуфондового ринку в Україні // Вісн. Київського національного університету іменіТараса Шевченка. Економіка. К.Н.У. ім. Т. Шевченка — Вип.46. — 2007. — С.57-59.
64. Марцин В. Економічне регулювання інноваційноїдіяльності // Фінанси України — 2008. — № 5. — С.44-53.
65. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посіб.- К.: Каравела — Л.: Новий світ, 2002. — 305 с.
66. Матвійчук А.В., Аналіз та прогнозування розвиткуфінансово-економічних систем із використанням теорії нечіткої логіки. — К.: Центрнавчальної літератури, 2007. — 206 с.
67. Мильчакова И. Эффективность фондового рынка: институциональныйподход // Вопросы экономики. — 2004. — №5. — С.97-110.
68. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива,2009. — 550 с.
69. Мищенко В.В. Государственное регулированиеэкономики: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2007. — 480с.
70. Мікловда В.П. Ринкова трансформація економікирегіону. — Ужгород: Карпати, 2007. — 330 с.
71. Мозговий О.М. Фондовий ринок. — К.: КНЕУ, 2007. — 316 с.
72. Мозговий О. Пріоритетні напрями підвищеннязаконодавчого рівня захисту прав акціонерів в Україні // Ринок цінних паперівУкраїни. — 2002. — № 3-4. — С.5-8.
73. Набок Р., Шитко О. Фондові ринки у країнах — новихчленах ЄС: становлення і перспективи // Вісник національного банку України. — 2005. — № 7. — С.29-33.
74. Назарчук М.И. Фондовые биржи на рынке ценных бумагУкраины: проблемы и перспективы развития. — Донецк, 2007. — 140 с.
75. Новошинська Л., Стасюк Ф. Антологія українськогоринку цінних паперів // Ринок цінних паперів України. — 2008. — № 5-6. — С.3-16.
76. Павлов В.І., Пилипенко І.І., Кривовязюк І. Цінніпапери в Україні: Навчальний посібник. — Видання 2-ге, доповнене. — К.: Кондор,2004. — 400 с.
77. Пальчевич Г.Т., Подплєтний В.В. Ринок ціннихпаперів: Навч. посібник. — Кіровоград, 2007. — 240 с.
78. Панчишин С.М. Макроекономіка. — К.: Либідь, 2005. — 616 с.
79. ПідхомнийО.М. Актуальні проблеми контролювітчизняного ринку цінних паперів // Фінанси України. — 2008. — № 9. — С.134-142.
80. Положення про Державну комісію з цінних паперів тафондового ринку. Затверджено указом Президента України від 12 червня 1995р. №446/95// Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1995. — № 8.
81. Положення про Міністерство фінансів України // від27.02.1993 № 147 (зі змінами і доповненнями).
82. Порохня В.М. Моделювання фінансових потоків: Монографія.- Запоріжжя, 2002. — 336 с.
83. Порядок переміщення валюти через митний кордонУкраїни. — Національний банк України і Державний митний комітет України,№19029/381 від 14.03.1993р. і №11/1-530 від 17.03.1993р.
84. Про умови здійснення комерційними банкамидіяльності з випуску та обігу цінних паперів — Національний банк України іМінфін України, №16042/04-306 від 22.11 1991р.
85. Програма розвитку фондового ринку України на2005-2010 роки // Цінні папери України. — 2005. — №52. — С.7-22.
86. Редькін О.С., Хрущ Н.А., Прудка Н.В. Похідніфінансові інструменти в управлінні телекомунікаційною компанією // ФінансиУкраїни. — 2003. — №7. — С.113-121.
87. Румянцев С. Розвиток фондового ринку у світлінового законодавства // Цінні папери України. — 2007. — № 9. — С.6 — 7.
88. Румянцев С. Саморегулівні організації фондовогоринку // Цінні папери України. — 2004. — №43, 28 жовтня. — С.10.
89. Рынок ценных бумаг и биржевое дело: Учебник / подред О.И. Дегтярева. — М.: ЮНИТИ, 2007. — 501 с.
90. Солодкий М.О. Біржовий ринок: Навч. посіб. — 2-евид., випр. — К.: “Джерела-М", 2007. — 336 с.
91. Сорос Дж. Новая глобальная финансовая архитектура// Вопросы економики. — 2007. — № 12. — С.58.
92. Сохацька О.М. Інструменти фондового ринку: зарубіжнийдосвід та практика України. — Тернопіль: Економічна думка. 2007. — 46 с.
93. Стіґліц, Джозеф. Глобалізація та її тягар: пер. зангл. — К.: Вид. дім „КМ Академія", 2003. — 252 с.
94. Стоян В.І. Сучасні доктрини та принципи державногофінансового регулювання // Фінанси України. — 2008. — №12. — С.68-76.
95. Сявавко М.С., Сохнич А.Я., Тібілова Л.М. Економіко-математичнемоделювання у прийнятті управлінських рішень // Економіка АПК. — 2005. — № 3. — С.13-18.
96. Тимчасове положення про Фонд державного майна вУкраїні // від 07.07.1992 № 2558-ХІІ, П.1,2.
97. Указ Президента України „Про облік прав власностіна іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25.05.94р. №247/94.
98. Фінансово-кредитні методи державного регулюванняекономіки: Монографія / За ред. д-ра екон. наук. А.І. Даниленка. — К.: Ін-текономіки НАНУ, 2003. — 415 с.
99. Франчик Є. Електроннний обіг цінних паперів вУкраїні // Ринок цінних паперів України. — 2009. — №3-4. — С.55-59.
100. Хомуляк Н.І., Ващищин А.М. Ринок цінних паперів та його роль в розвиткуекономіки // Перехідні економічні системи: Зб. наук. праць / Львівськакомерційна академія. — 2009. — вип.4. — С.120-122.
101. Ценные бумаги: Учебник / Под. ред. В.И. Колесникова,В.С. Таркановского. — М.: Финансы и статистика, 2007. — 416 с.
102. Чуб А.В. Реалії і перспективи державного регулювання ринку ціннихпаперів на Україні / Формування ринкових відносин в Україні. — Зб. наук. працьНауково-дослідний економічний інститут МЕтаПЄІУ. — К., 2009. — С.54-59.
103. Шапран Н., Шапран В. Міжнародний фондовий ринок: перспектививідновлення // Цінні папери України. — 2004. — № 7. — С.16 — 17.
104. Шаравара Р.І. Правове забезпечення діяльності фондового ринку України// Регіональні перспективи. — 2008. — №5-6 (18-19). — С.149-151.
105. Шаров О. Тенденції розвитку європейського фондового ринку // Вісник НБУ.- 2007. — № 10. — С.38-42.
106. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: Инфра-М,1997. — 1008 с.
107. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес,2002. — 359 с.
108. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. — 2-е вид., випр. і допов.- К.: Знання-Прес, 2003. — 535 с.
109. Энциклопедия фондового рынка. — в 6-ти кн. — К.: Диалог-пресс, 2008.
110. Юринець В. Є., Крупка М.І., Юринець З.В. Автоматизовані інформаційнісистеми у фінансах: Навч. посібник. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2004. — 329с.
111. Яндиев М.И. Финансы регионов. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 239 с.