МІНІСТЕРСТВОВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙЮРИДИЧНИЙ ІНТИТУТ
ХАРКІВСЬКОГОНАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КУРСОВАРОБОТА
попредмету
Теоріїдержави і права
натему
Громадянськесуспільство в правовій системі
Олена Леус
ХЕРСОН2009
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичнерозуміння громадянського суспільства і держави
1.1 Особливості формування громадянськогосуспільства в Україні
1.2 Сутність та ознаки громадянськогосуспільства
1.3 Держава і громадянськесуспільство
РОЗДІЛ 2. Поняття та співвідношенняправової держави і громадянського суспільства
2.1 Поняття та ознаки правовоїдержави
2.2 Співвідношення громадянськогосуспільства і правової держави
2.3 Основні напрямки формуваннягромадянського суспільства і правової держави
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Актуальністькурсової роботи Громадянського суспільствавідноситься до числа самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювалапротягом багатьох віків кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави іподілу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часівпитання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всього людства, воночасто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз цяпроблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються вбагатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світовогосуспільства. “Взаємовідносини держави і громадянського суспільства виявляютьсянайбільш важливим фактором розвитку організму в цілому. Розуміння комплексу відносинцих контрагентів означає пошук можливостей трансформації суспільної системи, їїздатності до оновлювання і розвитку. Задача такого роду набуває великоїособливості саме в Україні, котра переживає перехідний період, коли іформування нової державності, і становлення повноцінного державного суспільстванайбільш залежать від вдалого функціонування і взаємодії цих основних суб`єктівсоціального і політичного процесів ”.
Свій внесок урозробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені, якАристотель, Платон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.Л Монтеск’є, І. Кант, Ф. Гегель та ін.
Мета і завдання.Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізутеоретико-методологічних засад, розкрити сутність, поняття та ознакигромадянського суспільства в правовій системі.
Відповідно допоставленої мети курсової роботи в ній необхідно вирішити наступні питання:
1. Особливостіформування громадянського суспільства в Україні.
2. Суть та ознакигромадянського суспільства.
3. Держава ігромадянське суспільство
4. Поняття таспіввідношення громадянського суспільства і правової держави.
Об’єктом курсовоїроботи є процес визрівання і становлення громадянського суспільства яка єнеобхідною передумовою її переходу до правової держави.
Структура курсовоїроботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділівта списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи становить сторінок.Список використаних джерел становить найменувань та займає сторінки
Розділ 1. Загальнотеоретичнерозуміння громадянського суспільства і держави
1.1 Особливостіформування громадянського суспільства в Україні
Розглядаючипроблеми формування громадянського суспільства, слід також звернути увагу нате, що воно у різних країнах є різним. Громадянське суспільство є не стереотип,а ідея, що практично втілюється з урахуванням традицій, історії, менталітетунаселення.[7, ст. 92]
Громадянськесуспільство на українських теренах має глибоке історичне коріння таетнонаціональну традицію, що сягають сивої давнини та створюють його унікальнута неповторну специфіку, зумовлюють формування притаманного лише Україні типугромадянськості. Задоволення матеріальних та духовних потреб людини визначалинеобхідність формування різних елементів людської самоорганізації тасамореалізації українського суспільства.
Громадянськесуспільство — цесукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов’язанихсуспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільноїсвідомості, політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави,але охороняються та гарантуються нею.
Правовою базоюдля формування громадянського суспільства в Україні є положення КонституціїУкраїни, хоч у її тексті цього терміна немає. У нашій державі сьогоднівідбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який щедуже далекий від завершення. В Україні сформовані органи влади різного рівня,але громадянське суспільство характеризує не лише наявність «владної піраміди»,але й ефективність її функціонування, чого на практиці у нашій державі ще неспостерігається.
Длягромадянського суспільства характерна система представництва інтересів різнихгруп населення у вигляді об'єднань громадян. В умовах громадянськогосуспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певнихсоціальних груп, а в Україні партії ще недостатньо сприяють належномувстановленню каналів зв'язку між державою та громадянами. Чимало партій —особливо під час виборчих кампаній — намагаються показати себе представникамиінтересів не певних соціальних груп, а всього народу, що є популістськимнедалекоглядним кроком.
Нерозвиненістьгромадянського суспільства в Україні простежується в низькому рівні залученостігромадян до організованої громадсько-політичної діяльності, і в недостатньомурівні політичної ефективності (оцінка суб'єктом своєї змоги впливати наполітичні події та рішення). Для становлення громадянського суспільства вУкраїні необхідною є реструктуризація українського суспільства.
Як свідчитьісторичний розвиток цивілізованих країн, становлення громадянського суспільствавідбувається складно і суперечливо. Не все у становленні громадянськогосуспільства є до вподоби урядам, але й переваги такого суспільства незаперечні— протилежність думок, відкритість, свобода. Тільки в громадянськомусуспільстві можливе соціальне партнерство як форма взаємодії соціальнихоб'єктів[11,ст.177-178]
В Україні процесвизрівання і становлення громадянського суспільства є необхідною передумовою їїпереходу до правової держави. Деякі спроби ввести принципи правової держави безнаявних структур громадянського суспільства на практиці виявилися лишедеклараціями, не підкріпленими соціально-економічними перетвореннями. На думкувчених, формування громадянського суспільства в Україні та інших країнах СНДматиме тривалий і затяжний характер, бо тоталітаризм з його надмірноюполітизацією суспільних процесів не створив умови для його швидшого визрівання.Такими передумовами становлення громадянського суспільства є:
Володіння кожногочлена суспільства правом конкретної власності чи правом на використання ірозпорядження власністю, на виготовлений ним суспільних продукт (це базова,фундаментальна основа громадянського суспільства);
Наявністьрозвинутої соціальної структури, яка відображає різноманітність інтересів усіхсоціальних груп суспільства (як наслідок дії попередньої умови);
Достатньо високийрівень соціального, духовного, психологічного розвитку особистості, їївнутрішньої свободи і здатності до самостійної діяльності та самореалізації.
За відсутностітаких передумов процес формування громадянського суспільства просто неможливий.Для України також характерні відсутність реальних інститутів громадянськогосуспільства, повноцінних впливових політичних партій як виразників інтересівпевних соціальних груп, незалежних від держави громадських організацій,достатньої кількості позадержавних, економічних структур.
Певна річ,Україна, яка стала на шлях свого відродження, потребує опрацювання власноїконцепції співвідношення особи, суспільства і держави, механізмів формуваннявлади й розвитку демократії. Цьому повинно передувати вивчення відповідногосвітового наукового і практичного досвіду. Йдеться, зокрема, як про теоретичнідослідження проблем громадянського суспільства, правової держави, прав і свободлюдини і громадянина, так і про світову практику їх конституційного ізаконодавчого інституювання. [11, ст. 179-180].
Сьогодніосновними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:
1) розширеннясоціальної бази влади, підвищення політичної культури населення, створеннянових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільнимисправами;
2) активізаціяпроцесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніхінститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру(благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, асоціації тощо),розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, уСША існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій(політичних, економічних, культурних, релігійних, військово-патріотичних таін.), які охоплюють дві третини населення США. Вони і с соціальною базоюгромадянського суспільства;
3) постійнеудосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв’язку відсуспільства до держави;
4) максимальнерозширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги доправа і закону;
5) вихованняприродного почуття патріотизму на основі поваги до національної історико-культурноїспадщини;
6)зміцненнясвободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширшихзв’язків із зарубіжним світом;
7) піднесеннярівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності. Адже справане лише в наявності демократичних установ і процедур, поінформованостінаселення, але й у вмінні жити в умовах демократії і користуватися її благами,в готовності до постійного удосконалення політичної системи відповідно до конкретноісторичних умов.
Іншими словами,має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте цероздержавлення зовсім не означає цілковитої відмови від державного — в межахзакону — регулювання соціальних процесів. У зв'язку з цим постає проблемавизначення меж допустимого втручання держави й закону у суспільне та приватнежиття.[11, ст. 186]
1.2 Сутність та ознаки громадянського суспільства
Громадянськесуспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному зяких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватисяекономічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами тасвободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферахжиттєдіяльності людини і громадянин.[3, ст. 33]
Громадянськесуспільство – спільність рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечуєюридичні можливості бути власником, а також брати активну участь у політичномужитті.[1, ст.53-54]
Основні ознакихарактерні для громадянського суспільства:
— визнання людини, її права і свобод найвищою суспільною цінністю;
— пріоритетсуспільства над державою, що існує насамперед як регулятор відносин і гарантздійснення прав особи;
— рівноправністьі захищеність усіх форм власності, насамперед приватної;
— забезпеченняекономічної свободи та їхніх об’єднань;
— наявністьплюралізму в усіх сферах матеріального і духовного життя;
— надійна іефективна система соціального захисту кожної людини;
— ідеологічна таполітична свобода особистості, наявність демократичних інститутів і механізмів,які забезпечують кожній людині можливість активного впливу на державнуполітику.[3, ст..33-34].
Основними рисамигромадського суспільства є:
наявністьдемократичної правової державності;
самоврядуванняіндивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян;
різноманітністьформ власності (приватної, колективної, кооперативної тощо), ринкова економіка;
плюралізмідеологій і політичних поглядів, багатопартійність;
доступ усіхгромадян до участі в державних і суспільних справах;
взаємнавідповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятихзаконів;
наявністьрозвинутої соціальної структури;
розвиненагромадянська політична культура і свідомість;
цінування правгромадян вище за державні закони;
багатоманіттясоціальних ініціатив;
контрольсуспільства за діяльністю державних органів.
[11, ст176]
Словосполучення«громадянське суспільство» умовне, оскільки «не громадянське», а тим більше «анти громадянське» суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається згромадян, пов’язаних із державою політико-юридичними відносинами. Лишедодержавне, нецивілізоване суспільство не можна було назвати громадянськимчерез незрілість, примітивність, а також тому, що там взагалі не було такихпонять, як «громадянин», «громадянство».[2, ст.77]
Інститутгромадянства виник і отримав політико — правове визнання лише в буржуазнуепоху, під впливом природних прав людини та необхідність їх юридичного захисту.Саме термін «громадянське суспільство» набув у літературі свого особливогозмісту і в сучасному розумінні виражає певний тип (стан характеру) суспільства,його соціально-економічну і правову природу, ступінь розвитку та завершеності.[2, ст.78]
Свій внесок урозробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені, якАристотель, Платон, Т. Гоббс, Дж Локк, Ш.Л. Монтеск’є, І. Кант, Ф. Гегель таін. У теперішньому, певною мірою завершеному вигляді концепція громадянськогосуспільства складається з таких основних ідей:
- економічневизнання та захист природних прав людини і громадянина;
- безумовневизнання та захист природних прав людини і громадянина;
- легітимність ідемократичний характер влади;
— рівність усіхперед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;
- наявністьправової держави, в якій влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,виконавчу і судову;
- політичний таідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
- свобода словай друку, незалежність засобів масової інформації;
невтручаннядержави в приватне життя громадянина;
ефективнасоціальна політика, що забезпечує належний рівень життя людей.[2, ст..78]
Громадянське суспільствофункціонує на принципах:
а)приватноївласності;
б)особистоїсвободи;
в)всезагальнеусвідомлення;
г)справедливості;
д)дотриманнязаконів.[3, ст..34]
Громадянськесуспільство можна розглядати як елемент розбудови демократичної інституції, якзасіб реалізації свободи слова, як засіб зробити прозорою діяльність органівдержавної влади тощо.
Сучаснідослідники сходяться на думці про те, що громадянське суспільство — це якекономічні, духовно-моральні, сімейні, культурні, національні, так ісоціально-економічні відносини. Виходячи з цього вони визначають громадянськесуспільство як сферу спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільносформованих ними організацій та об'єднань у всіх сферах життя суспільства івідносин між і ними, які захищені необхідними законами від прямого втручання ісвавілля органів державної влади. Як вважали Дж. Локк та Ш. Монтеск'є, громадянськесуспільство — це самостійна, відокремлена від держави структура. Основагромадянського суспільства — вільна, незалежна особистість, що зобов'язанасвоїм існуванням і процвітанням не опіці чи бажанню влади, а своїми власнимизусиллями і здібностями.
«Рідко коли усфері розвитку з’являлася концепція, котра так швидко привертала увагу людей»,— пише Р.Голлоуей у праці «Засоби розбудови громадянського суспільства». Справжній бум увживанні цього терміна збігається в часі з падінням Берлінської стіни,політичними перетвореннями у Східній Європі, побудовою демократії у ПівденнійАмериці. Ці події відродили давню ідею епохи Просвітництва про право людей настворення власних громад, у яких пануватимуть свобода та братерство.
У роботі Б. Найти«Громадянське суспільство: основні факти» наведений перелік факторів, якийсвідчить про те, що концепція громадянського суспільства в найближчедесятиліття не втратить своєї актуальності у всьому світі:
1) зростанняміжнародного обігу капіталу;
2)зростанняпрірви між багатими та бідними;
3) зростаннягнучкого ринку робочої сили;
4) подальшийрозвиток постійних інформаційних потоків;
5)видозміненістосунки між місцевим та глобальним;
6)Локальніконфлікти та війни;
7)у кризадержавного управління й обмеженість державного сектора та ін.
Громадянськесуспільство вже стало передумовою вирішення деяких із перелічених проблем. Воноперебирає на себе відповідальність за соціальний розвиток у таких складнихумовах. У зв'язку з очевидними невдачами втручання держави в суспільство,політичні діячі, вчені акцентують увагу на п'яти головних соціальних процесах: об'єднанні,визнанні, комунікації, взаєморозумінні, довірі. Так, А. Еціоніписав про«комунітаризм», Р. Патнам — про «соціальний капітал», Д. Селбурн — про«обов'язок», Ф. Фукуяма— про «довіру».
Провідною тезоюконцепції громадянського суспільства є «громадяни, що працюють для самих себе» усвоїх організаціях. Це суспільство змагається із державою за владу і вплив, алев жодному разі не намагається підірвати верховенство держави[11, ст.177]
1.3 Держава ігромадянське суспільство
Слід відрізнятипоняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство». Держававиділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить відрозвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвиткусуспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава.З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюютьсянародовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуваннямгромадянського суспільства держава стає правовою.[11, ст. 43-44].
Правова формавзаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відноснонезалежного існування і функціонування правової держави і громадянськогосуспільства. Державу не можна ототожнювати з суспільством, бо в такому разі ісуспільство і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризм.Термін «тоталітаризм» ввів у науковий обіг німецький учений Карл Шмідт. Цейтермін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхомпоглиблення першою другого. Однак між державою і суспільством повинна існуватипевна дистанція, що і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб’єктигромадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бодержава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянськогосуспільства. Правильно щодо цього думка Гегеля, який зневажав державу чимосьзовнішнім стосовно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв’язокдіалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб,які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають власні, інодінавіть протилежні інтереси, для узгодження яких і необхідна держава, що єорганізацією загального зв’язку кожного з кожним. Отже, вірно підкреслюючиоб’єктивний характер походження і необхідності держави для формування ірозвитку громадянського суспільства, Гегель водночас помилявся, стверджуючи,що держава – це абсолютна мета його існування.[7, ст. 76]
Актуальність інеобхідність державного регулювання в межах громадянського суспільствапояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можутьобійтися без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав,свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина, економічногорозвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.[7, ст. 77]
Проблемаформування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовим, а тимбільше авторитарно-владним методом, оскільки в становленні громадянськогосуспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відігравати несуб’єктивний фактор, а об’єктивний, природно історичний процес розвиткусуспільства, де люди відіграють найважливішу роль, як головна виробнича силасуспільства, основний суб’єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Самесучасним поколінням людей випало на долю сформувати громадянське суспільство,тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті,культурі тощо, примножуючи багатство українського суспільства, забезпечити йогоеволюційний прогрес.[7, ст. 78]
Отже громадянськесуспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв’язку.Сутність його полягає в тому, що громадянське суспільство і держава повиннібазуватися на однакових моральних основах, реалізувати і дотримуватись у своємурозвитку однакових моральних принципів – принципів загальнолюдської моралі. Занаявністю такого суспільного ладу їх взаємовідносин можна говорити про те, щогромадянському суспільстві відповідає громадянська держава і навпаки. [7, ст88]
Громадянськесуспільство органічно взаємопов’язане з державою, воно не існувало до держави іпоза державою, і водночас громадянське суспільство має щодо держави верховнийсуверенітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянськогосуспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структуридержавного апарату, форм держави, державно правового режиму, тощо. Це особливонаочно виявляється у сфері захисту і прав громадянина, де громадянськесуспільство може і повинно діяти, як сила що не залежить від держави.[7, ст. 83-84]
РОЗДІЛ 2. Поняттята співвідношення правової держави і громадянського суспільства
2.1 Поняття таознаки правової держави
У статтіКонституції України проголошено, що Україна є суверенною і незалежною,демократичною, соціальною, правовою державою[8]. Правова держава, спочатку якревна ідея, теорія і концепція, а потім і відповідна практична модельвлаштування держави і навіть суспільства, має історичну ґенезу і сучасніваріанти її існування.[7, ст. 102]
Правова держава –це політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собідержавну владу, а основні права особи та її соціальна безпека є змістом свободи,закріплені в законах, це підґрунтя громадянського суспільства.[1, ст. 54]
Правова держава –це держава в якій панує закон, громадянин знаходиться під надійним правовимзахистом, де існує взаємна відповідальність особи і держави.[6, ст… 96]
Правова держава –це суверенно політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує вгромадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливогоправа і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод,законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянськогосуспільства в цілому, де держава й людина несуть взаємну відповідальність.Іншими словами це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечуєтьсямаксимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини.[4,ст29]
Правова держава єсистемою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальнефункціонування громадянського суспільства.
Правовій державіпритаманні:
1) Конституційнаюрисдикція. Конституція — основний закон, усі інші нормативно-правові актиприймаються на її основі;
2) Верховенствоправа. Розвинена і діюча система права і законодавства;
3) Реальноіснуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядоку державі, що забезпечує еволюційний розвиток;
4)Парламентаризм;
5) Розвиненавиборча система, суверенітет народу;
6) Життєздатністьдержавного механізму до впливу на суспільство зверху, одержання інформаціїзнизу, забезпечення зв’язків по горизонталі;
7) Наявністьгарантій дотримання права і законодавства;
8) Пріоритет правлюдини над правами держави;
9) Розвиненаправова культура;
10) Поділ владина законодавчу, виконавчу, судову;
11) Орієнтаціядержави і права на людину як найвищу цінність;
12) Тіснийзв'язок національного права з міжнародним;
13) Суттєвезростання питомої ваги законів у загальній масі нормативних актів;
14) Утвердженняпринципу людського виміру права.[4, ст.29,30]
Теорію правовоїдержави насамперед пов'язують з іменем /. Канта. Висунення, обґрунтування нимтези проте, що благо і призначення держави у досконалому праві, у максимальнійвідповідності устрою і режиму держави принципам права, дали підставу вважати /.Канта одним із головних творців концепції правової держави. /. Кант постійнопідкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з нимсвої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, охорони позитивних законів,ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян. Верховенство народу,проголошене /. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадяну державі. «Правова держава» /. Канта базувалася на принципі поділу назаконодавчу, виконавчу та судову.
Правова держава ЗАБЕЗПЕЧУЄ: ҐРУНТУЄТЬСЯ: — верховенство права та закону — на розподілі та балансі влади — максимальну гарантію прав і свобод людини — на встановленні межі та міри влади рівність усіх перед законом і судом — на політичному плюралізмі — взаємну відповідальність громадянина і держави — на конституційному нагляді — судовий та інший захист особи — на широкому місцевому самоврядуванні
Згідно з ідеєюправової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом,держава ж може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бутинезалежним та має ґрунтуватися на презумпції невинуватості. Для правовоїдержави характерний пріоритет прав людини над правами держави. Правову державухарактеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим,так і опозиційним об'єднанням громадян. Вимоги нормативно-правових актівправової держави поширюються на діяльність усіх громадських і політичнихінституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства. Будь-яка суспільно важливаінформація у правовій державі є доступною для громадян, а засоби масовоїкомунікації — максимально незалежними.
Кожен ізмислителів, юристів визначав певні ознаки, які вирізняли чи, навпаки,узагальнювали розуміння правової держави. Риси, ознаки, які називали на початкуXX ст., відрізняються від сучасної термінології. Крім того, кількість ознаквесь час зростає, вони часто доповнюють одна одну.
Є необхіднимперерахувати всі ознаки правової держави:
1. верховенствоправа; верховенство правового закону;
2. забезпеченняправ і свобод громадянина;
3. взаємозв'язокдержави і права;
4. взаємнавідповідальність держави і особи;
5. законодавчеобмеження зазіхань держави на всезагальну регуляцію суспільного життя і певнихсфер, де індивід, колектив і суспільство вільні від втручання влади;
6. закріплення взаконі загальнолюдських цінностей, його гуманізм і вірність правам людини;
7. гарантованістьповсякденного втілення принципів правової держави в конкретних правовідносинах;
8. своєчасневиявлення суспільних потреб та інтересів, наступне їх врегулювання;
9. високий рівеньякості правових актів;
З високий рівеньпроцесу правотворчості;
О поширенняпринципу «дозволено все, що прямо не заборонено законом» для фізичних осіб;
О введенняправової освіти в межах країни;
О розвитокмеханізму соціального, політичного виховання мас;
О високий рівенькадрового складу правоохоронних органів;
О високий рівеньадвокатури;
О високий рівеньконтрольно-наглядових органів;
О розподіл владина законодавчу, виконавчу і судову;
О право насудовий захист;
О незалежністьсуду;
О наявністьрозвинутої нормативної бази;
О неухильневиконання законів і підзаконних актів;
О закріплення вконституційному та інших законах основних прав людини;
Z> панування усуспільному і державному житті правових законів, які виражають волю більшості,втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;
О притаманністьусім громадянам високої правової культури;
О юридичназахищеність особи, наявність розвинутих ефективних процедурно юридичних засобівдля вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини;
О високо значущестановище у суспільному і державному житті судових органів — найбільш надійноїюридичної гарантії прав людини;
О розширенняюридичного контролю над органами управління з метою гарантування прав громадян.
Якщо було бможливо зробити так, щоб всі вищеназвані ознаки були втілені в життя, ми сталиб свідками, громадянами найдосконалішої держави. Наведений перелік не євичерпним, він є зібранням ознак, почерпнутих із творів, праць присвяченихправовій державі. На нашу думку, доцільно розділити ці ознаки на підвиди. Такіспроби були вже зроблені та дали свої позитивні результати.
І. Заслуговує наувагу точка зору проф. Рабіновича П.Л/, який розділив основні загальні ознаки правовоїдержави на такі, як:
а) соціально-змістові(або так звані матеріальні);
б) формальні(структурно-організаційні, процедурні).
Соціально-змістовіознаки;
Закріплення вконституційному та інших законах основних прав людини;
Панування всуспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості абовсього населення країни, втілюють основні права людини, загальнолюдськіцінності та ідеали;
Врегулюваннявідносин між особою і державою на основі загально дозволеного принципу «особідозволено робити все, що прямо не заборонено законом»;
Взаємна відповідальністьособи і держави;
Притаманністьусім громадянам високої правової культури.
Формальні ознаки:
Юридичназахищеність особи;
Чіткий розподілповноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів —законодавчих і судових;
Високе значеннястановища судових органів;
4. Неухильне іповсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасникамисуспільного життя.
II. Другимкритерієм може слугувати сфера, в яку впроваджуються ці принципи:
а) узаконодавчій галузі;
б) у галузіправ і свобод громадян, їх реалізації;
в) у галузіправової культури;
г) у сферідіяльності правоохоронних органів;
і) у сферідіяльності контрольно-наглядових органів;
д) у галузідержавної влади, відносин між різними «гілками» влади тощо.
III. На нашудумку, серед ознак можна виділити такі, на основі яких можуть виникати інші,але тільки в разі впровадження і виконання перших:
за значимістю(важливістю):
а) основні(базові);
б) другорядні(надбудовні).
До основних можназарахувати:
забезпечення,охорону і захист основних прав людини;
пануванняправового закону і права в суспільстві;
розподіл влад;
високозначущестановище контрольно-наглядових та правоохоронних органів;
високий рівеньправової культури.
При втіленнізазначених ознак інші будуть виконуватися за рахунок уже встановленогомеханізму, звичайно, за умови його ефективності.
І все ж, якщорозглядати систему ознак у загальному плані, то слід зазначити, що вона єнастільки щільною, що інколи одна ознака не може бути впроваджена без іншої,тому їх усі слід розглядати в системі, роблячи відповідні висновки.[4, ст..132]
Визначившиознаки, принципи правової держави, слід дати відповідь на питання: у чомуполягає суть правової держави ?
Під правовою державоюми розуміємо державну сутність, за якої виконавчі органи, органи управління ісуди тісно пов'язані із законом; законодавець діє переважно на основіпередбачення, так що будь-яке свавілля виключається. Це означає, що народнаволя висловлюється шляхом парламентської демократії та знаходить втілення уформі загальнодоступних законів; органи, що покликані виконувати закони,повинні суворо їх дотримуватись.
Звідси, правовадержава — це всеохоплююча політична організація суспільства, яка базується напринципі верховенства правового закону.
Принципверховенства правового закону має самостійне й істотне значення для побудовиправової держави, встановлення належного правопорядку в країні. Відхід відцього принципу призводить до того, що в реальному житті посадові особи нерідковіддають перевагу відомчим інструкціям, а не закону. Під цим же кутом зорупродовжує штучно знецінюватися принцип законності. Його знову дехто намагаєтьсяпідмінити принципом політичної чи іншої доцільності.
Авторитет нашогозакону потерпає й від так званого делегованого законодавства. Ця практиканабула значного поширення у сфері регулювання економічних відносин, неврегульованих законом. Кількість делегованих актів, прийнятих органамивиконавчої влади, невпинно зростає. Це у ряді випадків є фактором дисгармонії урозвитку системи законодавства, збалансованому регулюванні суспільних відносин.
Конституціїбагатьох зарубіжних країн не передбачають делегування парламентами своїхзаконодавчих повноважень будь-кому. Очевидно, що доцільно, по-перше, звузитисферу застосування делегованого законодавства, по-друге, передбачити більшдетально умови, за яких надаються делеговані законодавчі повноваженнявідповідним органам, по-третє, визначити у кожному конкретному випадку строкикористування цими повноваженнями.
Отже, поняття «правовадержава» означає, що державою (її органами) не може бути проведений жоден акт,не захищений конституцією, не може бути жодного тривалого діючого закону, якийби не відповідав конституції; не можуть бути прийняті будь-які рішення тарозпорядження, які суперечили б постанові або закону, і врешті конституції.[4, ст132-133]
Отже, правовадержава — це така суверенна, політика – територіальна влада, яка існує іфункціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціальносправедливого права і за якої на основі останнього реального забезпечуєтьсяздійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груплюдей і громадського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємнувідповідальність згідно з правовим законодавством.
Слід зазначити,що правова держава є одним із найвизначніших загальнолюдськихполітико-юридичних ідеалів, який у юридичній науці набув вигляду теоретичноїконструкції. Тому, теорію під якою загалом розуміють сукупність загальнихположень, що створюють науку, або її розділ, в тому числі і правової держави,не є догмою і має різні форми вираження, повноту з міста.
Для формуванняправової держави необхідно високий рівень розвитку суспільних відносин, протене слід цей процес прив’язувати до конкретної епохи, соціально-економічноїформації, суспільного устрою, типу або ж форми держави. Правова держава – цезагальнолюдське поняття, і цінність в тому, що це питання про пануваннясправедливого права в суспільстві, верховенство закону тощо. Для того жсуспільна практика поки що не знає повної реалізації цієї проблеми, а томуставити так питання дещо передчасно.
2.2 Співвідношеннягромадянського суспільства і правової держави
Співвідношеннягромадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх неможна ні ототожнювати, ні протиставляти, тим більше відривати одне від одного.Вирішення проблеми їх співвідношення пов’язане з розумінням держави, якневід’ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власнийсектор діяльності.
Державу не можнауявити без права, тому залежно від ролі права вона може бути правовою, або неіснувати взагалі. Однак реально забезпечити здійснення всіма суб’єктамиосновних прав людини може лише та держава, для якої це є основною функцією,тобто правова держава. Така держава може бути розбудованою лише там, де існуютьінститути громадського суспільства
Правова держава — політична організація суспільства, в якій права обмежує і підпорядковує собідержавну владу, а основні права особи,її соціальна безпека закріплені взаконі,і тільки існування розвиненого, стабільно громадського суспільства надаєможливість створити правову державу. Зміст напрямків взаємодії правової державиі громадського суспільства в цілому може характеризуватися наявністю усуспільства права на невтручання держави у певну сферу життєдіяльності особи,права на участь у формуванні окремих органів держави, в управлінні деякими їїсправами, права на певні послуги держави.[2, ст.79]
Взаємодія державиз громадянським суспільством на основі партнерства необхідна для розвиткуУкраїни як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають,що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічний підйом важкореалізовувати без активної участі з боку суспільства. Досвід демократичнихдержав світу засвідчує, що саме суспільна участь дозволяє домогтися більшоїефективності в багатьох сферах суспільного життя — від реалізації соціальноїполітики до сфери державного управління. Правова форма взаємовідносин держави і суспільствавідбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонуванняправової держави і громадянського суспільства. Держава не можна ототожнювати зсуспільством, бо в такому разі і суспільство і державу необхідно було бхарактеризувати як режим тоталітаризму. Термін «тоталітаризм» ввів у науковийобіг німецький учений Карл Шміт. Цей термін означає ліквідацію будь-якоїрізниці між державою і суспільством шляхом поглинання першою другого. Однак міждержавою і суспільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує певнудемократію, відповідний рівень свободи суб’єктів громадянського суспільства.
Правильно щодоцього є думка Гегеля, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовногромадянського суспільства і пов’язував їх взаємозв’язок діалектично. Вінзазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають.А якщо це так то зрозуміло, що вони мають власні, іноді навіть протилежніінтереси, для узгодження яких і необхідна держава, що є організацією загальнозв’язку кожного з кожним. Отже, вірно підкреслюючи об’єктивний характерпоходження громадянська суспільства, Гегель водночас помилявся, що держава – цеабсолютна мета його існування. [7, ст. 76-77].
Взаємовідносиниправової держави і громадянського суспільства на сучасному етапіхарактеризується тим, що
1. у громадянському суспільстві самесуспільство виступає як основа і зміст держави; остання є формою йогоорганізації;
2. в громадянське суспільство виникає натому ступені розвитку, коли його громадяни і держава виступають як вільні тарівноправні партнери;
3. правоформується громадянським суспільством, а правова держава лише закріплює йогозаконами, гарантує і захищає від порушень з боку будь-яких суб’єктів;
4. взаємовідносиниправової держави і громадянського суспільства здійснюються на основі права, щоє рівним і справедливим масштабом свободи, а не засобом нав’язування державноїволі;
5. суспільство– це найбільш загальне поняття, а правова держава і громадянське суспільство –це форми його існування і розвитку. При цьому кожний з них виступає як відноснонезалежне явище.[5, ст.29 ]
Тож громадянськесуспільство і правова держава складають єдине ціле і виражають мірудемократизації політичного життя і політичної системи як їїінституційно-правового механізму.
2.3 Основнінапрямки формування громадянського суспільства і правової держави
Право формуєтьсявсередині громадянського суспільства як потреба у нормативній регламентаціїнайважливіших суспільних відносин. Саме у громадянському суспільстві відчуваютьсяті зміни, які мають бути певним чином упорядковані. Держава повинна цю потребузадовольняти, прийнявши відповідний нормативно правовий.
Знаючи характерніриси громадянського суспільства і правової держави, неважко зрозуміти, щоосновним напрямком формування правової держави в Україні слід визнативідповідні політичні, економічні, соціальні, ідеологічні таорганізаційно-правові заходи щодо втілення цих принципів у життя. Тобто требаввести цілеспрямовану діяльність щодо забезпечення реального народовладдя,панування права, верховенства законів, пріоритету прав і свобод особи тощо. Необхідноюзокрема є перебудова відповідно до принципу поділу влади, структури ікомпетенції державних органів, активна законодавча діяльність, спрямована настворення правової основи вказаних вище перетворень. Ряд завдань щодоформування правової держави можна здійснити шляхом зміцнення законності йпосилання охорони правопорядку. [10, ст. 62].
Метою створенняправової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування ірозвитку громадянського суспільства. Концепція правової держави в сучаснихумовах — це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теоріютакої держави, а й необхідність реального формування нових соціально-політичнихінститутів, котрі замінили б існування закритої авторитарної політичної системивідкритою демократичною системою, яка діяла б на засадах панування права(правового закону) в суспільстві. Правова держава нині розглядається якдержава, в якій виключно юридичними засобами забезпечуються зверхність права,реальне здійснення, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян,взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням ізастосуванням юридичних законів, Метою створення правової держави в Україні єзабезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянськогосуспільства. Отже, правова держава може розглядатись як політико-юридична формаорганізації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальнихцінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо. [12]
Висновок
Ми живемо вкраїні, що по Конституції є правовою державою. Але те, що пишеться в основномузаконі, не дає нам приводу затверджувати, що це саме так. На мій погляд, у насще не усі цілком усвідомлюють, що для державотворення необхідне виникнення рядувизначених передумов, найважливішої з яких є громадянське суспільство, тобтовідповідна зрілість традиційного суспільства. А суспільство ще не зовсімдозріло, щоб забезпечити для себе умови, що задовольняють і реалізують своїрізноманітні потреби і інтереси. Наша психологія спирається на те, що самадержава повинна подбати про добробут свого народу. Але адже навіть самарозвинена правова держава не здатна надати своїм громадянам прийнятні блага дляповного функціонування суспільства. Інакше кажучи, ми самі повинні подбати просвою забезпеченість. В Україні, я вважаю, що не можна сказати про те, щогромадянське суспільство досягло вищого етапу у своєму розвитку, а це сприяєутрудненню розвитку правової держави в країні. Отже, щоб розв`язати цюпроблему, необхідно удосконалити українське суспільство, а цьому можемо сприятитільки ми самі. Але з`ясувати для себе достовірні і правильні висновки булоскладно. Насамперед тому, що в різних джерелах правова держава і громадянське суспільствохарактеризується по-різному. В одних джерелах говориться про те, що правовадержава не може виникнути і функціонувати без утворення усередині себегромадянського суспільства. І, у принципі, я дотримуюсь цієї точки зору. Віншій літературі мені довелось зштовхнутися з тим, що існує деяка грань міжправовою державою і громадянським суспільством. Поняття “громадянськесуспільство ” використовується в зіставленні з поняттям “держава”.
Списоквикористаної літератури
1 В. Галунько, Г. Пономаренко, В. Шкарупа«Теорія держави і права», Херсон 2008. ( ст..38-39,54)
2 Ю.А. Вєдєрніков, А.В. Папірна «Теоріядержави і права», Київ 2008,(ст.77,78,79)
3 Бартак М.В «Основи права»,Тернопіль-2004,(ст33,34,35)
4 М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. «Загальнатеорія держави і права», Київ-2006(ст.132-134)
5 В.В. Копєйчиков «Загальна теоріядержави і права» Київ 1998, за редакцією академіка АПрН Україна, доктораюридичних наук, професора ВВ. Копейчикова. 317ст.
6 А.С. Васильев « Основы государства иправа Украины», Харьков200 (ст.95-96)
7 А.М. Колодій, А.Ю. Олійник «Правалюдини і громадянина в Україні», Київ2004, навчальний посібник ст..332
8 Конституція України. – К.:Видавництво ”Право,1996. – 55с.
9 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:Консум, 2001. — 656 с.
10. Основиправознавства: проб. Підручник для9 кл./за редакцією І.Б. Усенка .- Київ;«Перуе»1997.-416с.
11 М.С. Кельман, О.Г.Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477с.
12. ua.textreferat.com/referat-7518-4.html