Екологічне правояк галузь права(Экологическое право как отрасль права)Курсовая работа, 23 с., 5разделов, 12 источников.Объект работы – экологическое правоУкраиныВ курсовой работе рассмотренопонятие экологического права, его предмет, методы и принципы, так жеохарактеризованы объекты, субъекты и система экологического права Украины.
ПРАВО, ЕКОЛОГІЯ, ГАЛУЗЬ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИП, СИСТЕМА,НАВКОЛИШНЄ, СЕРЕДОВИЩЕ, ОХОРОНА.
ЗМІСТ
Вступ. 3
1. Поняття екологічного права. 5
2. Предмет та методи екологічного права України. 7
3. Принципи екологічного права. 10
4. Об’єкти і суб’єкти екологічного права. 14
5. Система екологічного права.20
Висновки. 22
Список використаної літератури. 24
Вступ
Кожна свідома людина повиннаобов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля,використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новоюпроблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу здержавним регулюванням процесів природокористування. Нове в данній проблемі єеквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться назаконодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапіє дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свогокритичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічнусферу з метою досягнення збалансованного стану. Як свідчить досвід, проводитиефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть заумов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні,відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушенаодночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.
Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованогорозвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані надосягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом- на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основуформування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з якимекологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної іглобальної безпеки. Виходячи з цого в Україні розроблені «Основні напрямидержавної екологічної політики». Цей документ визначає не лише мету тапріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрямигармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу«Довкілля для Європи» та світовому екологічному процесі. Саме напідставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями,розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки.Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природногосередовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулюванняі управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою,яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. Унадзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішенняекологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, увідповідності з міжнародними вимогами створюється національна системастандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.
Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодоїдержави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття єосновою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвиткусуспільства.
1. Поняття екологічного права
Від часу виникнення людства на Землі виникає і постійно існує взаємозв’язок людини і природи, забезпечуєтьсясприятливе для її існування навколишнє середовище. Однак поступово в ційвзаємодії виникають такі негативні явища, як вичерпання природних ресурсів,забруднення навколишнього природного середовища, порушення екологічнихзв’язків у екосистамах, що в багатьох випадках призводить до екологічної кризита інших катастрофічних явищ. Одним із таких явищ є Чорнобильська катастрофа,внаслідок якої проживання людей на виликих територіях не тільки в України, а йінших країнах, зокрема Білорусі, Російської Федерації, стало небезпечним або йнеможливим.
Тому з давніх часів і виникає така система знань, якекологія, що вивчає взаємодію суспільства з природою. Термін “екологія”походить від грецьких слів “йокос” – будинок, житло і “логос” – наука, тобтонаука про місце проживання. Цей термін був вперше запропонований ще в 1866 р.німецьким біологом Е. Геккелем для означення науки про взаємодію живихорганізмів, у тому числі людини, між собою і середовищем проживання.
Поряд з економічними, біологічними, технічними та іншиминапрямами розвитку екології виникають і розвиваються правові питання векологічній сфері. На державному рівні приймаються нормативно-правові акти, якірегулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишньогоприродного середовища від забруднення і спрямовані на захист життя та здоров’янаселення від небезпечних природних явищ, тобто на забезпечення екологічноїбезпеки для людини і середовища, що її оточує. Так поступово складаєтьсясистема однорідних правових норм і правових інститутів, яка дістала назвуекологічного законодавства, а потім і екологічного права.
Однак така назва з’явилася лише наприкінці 90-х років ХХст.,а до того вживалися різні терміни: “правова охорона природи”, “природоохороннеправо”, “правова охорона навколишнього середовища” та інші. Ці термінихарактеризують назву певних груп правових норм і правовідносин і можутьвживатися і вживаються й сьогодні. Проте найбільш узагальнюючим терміном, якийохоплює всю багатоманітність правовідносин у сфері взаємодії суспільства інавколишнього середовища, є “екологія”, а отже, й “екологічне право”.
Термін “екологічне право” вживають у різних значеннях: якгалузь права, як галузь юридичної науки і як навчальну дисципліну, яку вивчаютьу вищих юридичних та інших навчальних закладах.
Екологічне право як галузь права – це сукупність установленихдержавою правових норм і правовідносин, спрямованих на охорону навколишньогоприродного середовища та природних комплексів, використання і відтворенняприродних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення.
Єдині екологічні правовідносини, специфічні об’єкти цихвідносин, а також відповідні джерела права створили основу для розвиткуекологічного права як комплексної галузі українського права.
2. Предмет та методи екологічногоправа України
Екологічне право має чітко визначений предмет правовогорегулювання, який відрізняє його від інших галузей права.
Предмет екологічного права – це врегульовані нормами правасуспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища,збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсів ізабезпечення екологічної безпеки населення.
Предмет екологічного права характеризується широким коломсуспільних відносин, наявністю природних та інших об’єктів і екологічнихзв’язків між ними, які входять до середовища, що оточує людину.
Варто відмітити, що предмет екологічного права передбачаєрегулювання 3-х груп суспільних відносин, пов’язаних з об’єктами права охоронинавколишнього природного середовища, якими є:
1. природа(її об’єкти, комплекси, умови);
2. природніресурси (як ті, що залучені до народного господарства, так і ті, що невикористані до цього часу);
3. людина іїї екологічна безпека.
Під методом правового регулювання суспільних відносин взагалірозуміють сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає насуспільні відносини через поведінку суб’єктів конкретних відносин. Це загальневизначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основістосується й методу регулювання екологічних відносин.
Щодо екологічного права, то можна стверджувати, що для цієїгалузі права характерним є змішаний метод правового регулювання екологічнихвідносин, який включає в себе адміністративно-правові і цивільно-правовіспособи і прийоми правового регулювання цих відносин.
Для цивільно-правового методу (диспозитивний) характерні такіознаки:
· рівніправові можливості сторін у суспільних відносинах, які виключають будь-якіоднобічні впливи один на одного;
· встановленняправовідносин за взаємною згодою сторін;
· наданняучасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки;
· розв’язанняспорів компитентним органом, який перебуває поза цими відносинами.
Адміністративно-правовому методу (імперативний)правового регулювання притаманні такі риси:
· юридично-владнадіяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують;
· проявюридичної нерівності учасників відносин – підкорення одного з них іншому;
· обов’язковістьдля виконання розпорядження владних органів;
· виникненнясуспільних відносин незалежно від волі іншої сторони;
· здійсненняконтрольних функцій тощо.
Важливим є те, що цивільно-правовий методвикористовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природніоб’єкти, договірних відносин, відносин суміжних природокористувачів, присумісному використання природних об’єктів, при розв’язанні еколого-правовихспорів з їх різновидами, при відшкодування збитків різних видів тощо. В умовахрозвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видівекологічних відносин буде отримувати все більш широке застосування, звужуючисферу використання адміністративно-правового методу.
Однак при всій важливості цивільно-правового метода врегулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використанняадміністративно-правового методу. Екологічна система розвивається за законамиприроди, тому управління в галузі екології повинно бути науково обгрунтованим,тобто таким, яке не припускає порушення природних законів. Не всі питанняекології можуть вирішити власники природних об’єктів, природокористувачі наоснові юридичної рівноваги. При виникненні, наприклад, надзвичайних екологічнихситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей убезпечні регіони, ліквідації наслідків аварії, які призвели до забрудненняприродного середовища, здійснення необхідних охоронних екологічних заходівтощо. У такому разі слід використовувати владні приписи, обов’язкові длявиконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористувачамиприпускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів навикористання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усуненнявиявлених недоліків є обов’язковими для виконання особами, яким вониадресовані. У цих випадках владний метод є виправданим.
Владна діяльність компитентних органів необхідна такожу процесі відтворення природних об’єктів. Неможна ж, наприклад, питаннявідтворення лісів передавати лише на розгляд лісокористувачів. Відтворення івідновлення лісів – об’єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси єджерелом кисню – основи формування озонового шару, ліси необхідні длязадоволення багатьох потреб людей. Дану проблему потрібно вирішувати не тількиспособом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхомадміністративних приписив, які зобов’язують певних осіб здійснювати конкретнідії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо іншихприродних об’єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюютьсяпереважно адміністративним методом правового регулювання екологічних відносиндосить широке.
Таким чином, метод правового регулювання екологічнихвідносин являє собою закріплення в екологічному законодавстві сукупностіадміністративно-правових та цивільно-правових способів та прийомів.
3. Принципи екологічного права
Принципи екологічного права – це виражені в його нормахосновоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулюванняекологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватись узаконодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного праваспираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванніпринципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійнагалузь права, то воно базується на своїх принципах.
В науці екологічного права виділяють загальноправовіта спеціальноправові принципи. Серед загальноправових розрізняють принципи:
· Принципгуманізму.Передбачає розвиток екологічного права і законодавства, який забезпечив биправові, економічні і соціальні основи збереження навколишнього природногосередовища в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь,недопустимість будь-якого виду діяльності, що призвів би до спричинення шкодиздоров’ю людей чи довкіллю.
· Принципсоціальної справедливості. Закріплений в Основному законі України, який утверджуєрівність всіх громадян перед законом. Стосовно екологічного права цей принциппроявляється у тому, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’ядовкілля, на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Кожен має правокористування природними ресурсами.
· Принципзаконності. Передбачає обов’язок кожного дотримуватись вимог і правил екологічногозаконодавства. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, що передбачаєбезумовність виконання вимог закону.
· Принципінтернаціоналізму. Закріплює міждержавне співробітництво в галузі екології, щообумовлено єдиним економічним простором для всього людства.
· Принципгласності і демократизму прийняття рішень, реалізація яких впливає на станнавколишнього природного середовища. Цей принцип спрямований на формування у населенняекологічного світогляду і передбачає право кожного громадянина на участь уобговоренні проектів законодавчіх актів та інших матеріалів з внесеннямпропозицій щодо розміщення будівництва і реконструкції об’єктів, які можутьнегативно впливати на стан навколишнього природного середовища; на участь урозробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища,раціонального і комплексного використання природних ресурсів; на участь упроведенні громадської екологічної експертизи. Цей принцип передбачає правокожного на правдиву інформацію про стан навколишнього природного середовища.
· Принциппоєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичноївідповідальності за екологічні правопорушення перебачає, власне,позитивне і негативне стимулювання в сфері екологічних суспільнихправовідносин. Позитивне стимулювання спонукає природокористувачів до належноговиконання ними своїх обов’яків шляхом встановлення для них податкових таінших пільг за умови впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючихтехнологій, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони довкілля.Негативне стимулювання проявляється через встановлення і застосування різнихвидів юридичної відповідальності.
До спеціальних принципів, що передбачаютьсяекологічним законодавством України, належать принципи, що визначені в ст. 3Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 травня1991 р. з наступними змінами і доповненнями. До них належать:
– пріоритетність вимогекологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів,нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненнігосподарської, управлінської та іншої діяльності;
– гарантування екологічнобезпечного середовища для життя і здоров’я людей;
– запобіжний характер заходівщодо охорони навколишнього природного середовища;
– екологізація матеріальноговиробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишньогоприродного середовища, використання та відтворення відновлюваних природнихресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
– збереження просторової тавидової різноманітності і цілісності об’єктів і комплексів;
– науково обгрунтованеузгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства наоснові поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих ітехнічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
– обов’язковість екологічноїекспертизи;
– науково обгрунтованенормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природнесередовище;
– безоплатність загального таплатність спеціального використання природних ресурсів для господарськоїдіяльності;
– стягнення збору зазабруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природнихресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охоронунавколишнього природного середовища;
– вирішення питань охоронинавколишнього природного середовища та використання природних ресурсів зурахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів,що негативно впливають на екологічну обстановку.
Крім названих, екологічне право спирається на правовіпринципи, що визначають збереження індивідуальності окремих природних об’єктів,пріоритетність в їх використанні. До таких можна віднести принцип пріоритетуземель сільськогосподарського призначення, пріоритету використання підземнихвод питної якості для задоволення питних та господарсько-побутових потреб,збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринногосвіту в стані природної волі та інше.
4. Об’єкти і суб’єкти екологічногоправа
Під об’єктами права в широкому значенні розуміютьмайнові, природні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини.Об’єктами екологічного права є природні об’єкти, які існують без участі людиниабо з певною її участю (штучне відтворення природних об’єктів). Слід мати наувазі, що не всі природні явища можуть бути обєктами екологічного права. Деякіприродні явища не піддаються правовому впливу, зокрема водні відливи і приливи,грозові явища, виверження вулканів тощо. Отже, об’єктами екологічного праваможуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе виникнення суспільнихвідносин по їх використанню.
Згідно з екологічним законодавством України доприродних обєктів належать земля, її надра, ліси та інша нелісова рослинність,води, тваринний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об’єкти тощо.
Право безпосередньо не впливає на природні об’єкти,його вплив виявляється через поведінку суб’єктів екологічних відносин.Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб’єктами цих відносинє індивіди, колективи людей, органи управління, держава. У праві визначаєтьсяміра можливої і належної поведінки суб’єктів екологічних відносин, щозабезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх відтворення і охоронунавколишнього природного середовища.
Законодавство передбачає внутрішню кваліфацію кожногоприродного об’єкта. Так, у Земельму кодексі встановлена кваліфікація земельвідповідно до їх цільового призначення (ст. 2); у ст. 3 Закону України “Протваринний світ” подано розгорнуту кваліфікацію тваринного світу як об’єктаправа. Аналогічні положення містяться у лісовому, гірничому, водному,природно-заповідному законодавстві. Класифікація природних об’єктів встановленаз метою визначення правового режиму кожного виду природного об’єкта, що сприяєпідтримці екологічної стабільності.
Земля належить до основних природнихоб’єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід’ємна їїчастина. Поняття землі в земельному законодавстві не розкривається. Однак йогослід розглядати в двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств і якповерхневий грунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засобивиробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельнезаконодавство розраховане не правове регулювання використання поверхневого шаруземлі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, гірським, фауністичним,атмосфероповітряним, природно-заповідним, охоронним законодавством.
Земля як об’єкт права проявляється у різних сферах:при передачі земельних ділянок у власність або в користування; при вилученніземель у встановленому порядку для задоволення певних потреб; у процесіексплуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. Тому взаконодавстві врахована специфіка правового регулювання використання земельсільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, земельлісового, водного фонду, земель держзапасу.
Надра є самостійним природним об’єктом,частиною єдиної екологічної системи. У ст.1 Закону України про надравстановлено, що надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнеюсуші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічноговивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розрахованона ту частину надр, яка використовується для задоволення потреб держави,юридичних і фізичних осіб. Однак не всі надра доступні для діяльності людини зтехнологічних, економічних та інших причин. Тому надра можна підрозділити надві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різнихпричин.
Води – частина природного середовища, якавиступає як гідросфера та складається з природних і штучних водоймищ. Усі водина території України складають її водний фонд, який включає до свого складу:поверхневі води – природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучніводойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; підземні води таджерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу).Водні об’єкти є виключною власністю народу України і надаються лише укористування (ст.6). Водні об’єкти поділяються на загальнодержавні і місцевогозначення, що визначає різний їх правовий режим. Залежно від цільовогопризначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості,сільського господарства, транспорту, рибного і мисливського господарства,лікувально-оздоровчих цілей тощо. Відповідно до цієї класифікації видів водокористуванняу водному законодавстві встановлений правовий режим кожного видуводокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального іспеціального водокористування. Об’єктами права водокористування є конкретніводоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб’єктам з видачеюпевних документів або без їх видачі.
Ліси належать до особливого природногооб’єкта і складають також частину єдиної системи. У ст.3 Лісового кодексу лісрозглядається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева тачагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своємурозвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнєсередовище. Але більш переконливим є визначення, яке було дано свого часувідомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначили яксукупність деревинних і чагарникових рослин, пов’язаних з грунтом і атмосферою.Що ж до взаємодії лісу з іншими природними компонентами, то усі природніоб’єкти пов’язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. Долісового фонду належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів,які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники насільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4Лісового кодексу). Питання створення, охорони і використання таких насадженьрегулюються іншими законодавчими актами.
Атмосферне повітря є одним з основних і життєвоважливих елементів навколишнього природного середовища. Це один з природнихоб’єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб іводночас поповнюється. Об’єктом права користування є атмосферне повітря вмісцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів.
Тваринний світ належить до основнихкомпонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону Українивід 3 березня 1993 р. “Про тваринний світ” до об’єктів права належить твариннийсвіт, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чинапіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасовонаселяють територію України або належать до природних багатств їїконтинентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст.1). Доскладу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їхпопуляційному та видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, якіперебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо);продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопнихтварин; нори, хатки, лігва, мурашники, інше житло та споруди тварин (ст.3). Всеперелічене є об’єктами екологічного права. Слід мати на увазі, що відносини угалузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить досільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються угосподарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже,ці види тварин не є об’єктами екологічного права.
Природно-заповідний фонд є специфічним об’єктомекологічного права. Він являє собою сукупність природних об’єктів і комплексів,наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказників,природних національних, ландшафних парків, рослин та тварин, занесених доЧервоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України“Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.
Навколишнє природне середовище також є об’єктомекологічного права. Це сукупність усіх природних об’єктів, які перебувають унерозривному зв’язку та створюють єдину екологічну систему. Головну увагу уЗаконі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня1991 р. зосереджено на правовій охороні навколишнього природного середовища,тому об’єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охороникожного природного об’єкта встановлена у іншому законодавстві (Земельному,Лісовому кодексах та інших законах).
Субєктами екологічного права є різноманітні фізичні іюридичні особи. Суб’єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичнимиправами та обов’язками; суб’єкт реально здатний брати участь у правовідносинахв екологічній сфері. Юридичні норми створюють обов’язкову основу участісуб’єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності наприродні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічнимиправами і обов’язками складає екологічну правоздатність, а здатністьсамостійно здійснювати екологічні права і обов’язки – екологічну дієздатність.
Фізичні особи – це переважний різновид індивідуальнихсуб’єктів в екологічному праві. Вони за наявності певних умов можуть бутисуб’єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, правакористування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вонимають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків,заподіяних забрудненням природного середовища тощо. В екологічномузаконодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб’єктамиекологічного права. Так, у Законі України “Про тваринний світ” встановлено, щополювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добуваннямисливських тварин (ст.6).
Юридичними особами, як суб’єктами є організації,підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб’єктністю. Вонипідрозділяються на державні, громадські, приватні, колективні та іноземні.Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державногоуправління в галузі екології; інші виступають суб’єктами оперативно-господарськоїдіяльності. Правосуб’єктність органів, які виконують управлінські функції усфері екології, визначається компитенцією. Дані суб’єкти підрозділяються наоргани загальної і спеціальної компитенції. До перших належать Верховна РадаУкраїни, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи влади іуправління. До органів спеціальної компитенції належать органи, що вирішуютьспеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети, іншіоргани, які виконують еколого-управлінські функції.
До суб’єктів екологічного права належать державаУкраїна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні одиниціУкраїни. Суб’єктами екологічного права можуть бути іноземні юридичні особи,держава, міжнародні організації у сфері екології, громадяни, спільніпідприємства, міжнародні об’єднання, організації з участю іноземних осіб.
5. Система екологічного права.
Система екологічного права – це цілісна і послідовнасукупність теоретичних положень, принципів і еколого-правових норм,взаємопов’заних і об’єднаних регулюванням специфічних суспільних відносин вгалузі екології.
Система учбового курсу екологічного права включає трирозділи, розміщені в такій послідовності: загальна частина, особлива частина іспеціальна частина.
Крім того, система екологічного права можерозглядатися у таких чотирьох аспектах: як галузь права, галузь законодавства,навчальна дисципліна і як наука, що тісно пов’язані між собою, однак нетотожні. Труднощі в чіткому визначенні системи екологічного права виникаютьчерез відсутність єдиного основоположного нормативного акта, який регулював биекологічні відносини. Прийнятним було б, наприклад, підготовка й виданняфундаментального нормативного акта з питань екології у формі, приміром, Екологічногокодексу України, що значно полегшило б визначення системи екологічного права іправозастосовну діяльність взагалі. Таке становище з кодифікацією екологічногозаконодавства склалося щонайменше з двох причин: по-перше, деякі науковцістверджують, що екологічне право належить до комплексної галузі права, якавключає такі самостійні галузі права, як земельне, водне, лісове, гірниче таінші, по-друге, на сьогодні ще немає фундаментальних наукових розробок проуніфікацію екологічного законодавства, на які могли б спиратися законодавці усвоїй законотворчій діяльності.
Загальна частина екологічного права міститьнорми права, які регулюють питання, загальні для всіх відів екологічнихвідносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин таекологічного права як юридичної їх форми; б) джерела екологічного права; в)право власності на природні об’єкти; г) управління в галузі використання,відтворення і охорони навколишнього природного середовища; е) загальніположення природокористування; є) правове забезпечення екологічноїбезпеки; ж) правове забезпечення економічного механізму у сферіекології; з) загальні питання охорони навколишнього природногосередовища, включаючи й відповідальність.
Особлива частина містить правові норми, якірегулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки. Зокрема,право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, твариннимсвітом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування.
Спеціальна частина курсу екологічного прававключає аналіз міжнародного співробітництва держави в галузі екології, пошукшляхів розв’язання міжнародних екологічних проблем.
Система екологічного права як навчальна дисципліна восновному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнутинеобхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права зметою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивченняконкретних питань, що відповідає вимогам практики.
Система екологічного права як еколого-правова наукавиходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему науковихпоглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностейправового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічногоправа. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного праваяк навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо.
Висновки
Роль екологічного права визначається його місцем усистемі права і зв’язками з іншими галузями права. Основними підставами длявизначення екологічного права як самостійної комплексної галузі українськогоправа вважають:
· самостійнийпредмет правового регулювання, яким є охорона навколишнього природногосередовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпеченняекологічної безпеки;
· особливасуспільна значущість екологічних правовідносин;
· специфікаоб’єктів екологічних відносин, якими є найважливіші об’єкти, як земля, вода,надра тощо;
· наявністьвеликої кількості спеціальних законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Цих підстав достатньо, щоб віднести екологічне праводо найважливіших галузей українського права, поряд з конституційним, цивільним,кримінальним, адміністративним тощо. Екологічне право тісно пов’язане з вищеперерахованими галузями права. Норми цих галузей права обслуговують іекологічну сферу. І, навпаки, норми екологічного права входять як складова доінших галузей права.
Екологічне право тісно пов’язане також з міжнароднимправом, оскільки нині проблема забезпечення екологічної безпеки з регіональноїта національної перетворилася на глобальну. Про це свідчать міжнародні форуми зпитань охорони навколишнього природного середовища, наявність міжнароднихорганізацій і оголошення 6 червня Всесвітнім днем охорони навколишньогосередовища.
Роль і значення екологічного права визначаютьсяекологічною політикою держави, яка характеризується напрямами, формами іметодами діяльності державних органів у таких найважливіших сферах, як охоронанавколишнього природного середовища, використання природних ресурсів,забезпечення екологічної безпеки.
Список використаної літератури
1. Закон України “Про охоронунавколишнього природного середовища” від 26 травня 1991 р. з наступними змінамиі доповненнями.
2. Бганба-ЦеpеpаВ.Р. Экологическая пpоблема: социально-философские основания и путиpешения/ Рос.акад.упp. Гуманит.центp.- М., 1993.
3. БілявськийГ.О., Фуpдуй Р.С. Основи екологічних знань.- К.: Либідь, 1995.-
4. Екологічне право України: Навч. посіб. / За ред. Малишко М. І.– К.: Видавничий Дім “Юридична книга”,2001. С.13-22.
5. Екологічне право: Навч.посіб. / За ред. Тищенко Г. В. – К.: Юмана, 2001. С. 3-12.
6. Екологічне право України / За ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана.- Харків: Право, 2001. С. 3-24.
7. Збіpникзаконодавчих актів Укpаїни пpо охоpону навколишнього пpиpодного сеpедовища:[У 3 т.: За станом на 1 чеpв. 1998 p.]/ — Чеpнівці: Зелена Буковина, 1998
8. КpисаченкоВ.С. Eкологічна культуpа: теоpія і пpактика: Hавч. посібник/ [Ред. КpивенкоH.Г.].- К.: Заповіт, 1996.
9. Книгаболю і пpотесту: Матеpіали зібpані укpаїнським відділенням міжнаpодноїекологічної оpганізації ГРІHПІС.- [К.: ГРІHПІС, 1996].-
10. МоисеевH.H. Истоpическое pазвитие и экологическое обpазование/ Междунаp. независимыйэкол.-политол. ун-т.- М., 1995.
11. Теоpетичніоснови загальної екології: Конспект лекції/ Київ.деpж. тоpг.-екон.ун-т;[Уклад. Чаус І.В.; Ред. Покотилюк Л.П.].- К.: Б.в., 1996
12. Экологическийсловаpь/ [Авт.-сост.: С.Делятицкий и дp.; Ред.: Ю.Калещук, С.Смоpодкин].-М.: Конкоpд Лтд-Экопpом, 1993.