Реферат
Натему
Вина,причинний зв'язок як основні категорії кримінального права
1.Взаємодія вини і причинного зв'язку в кримінальному праві
Тіснийвзаємозв'язок всіх елементів людського вчинку, у тому числі злочину, єзагальновизнаним фактом. Розуміння діалектики як вчення про загальний зв'язок ірозвиток, включаючи єдність об'єктивного і суб'єктивного, служить науковоюосновою правильного з'ясування складу злочину, кваліфікації й іншихфундаментальних категорій кримінального права.
Так, наявністьпричинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і шкідливим наслідком, щоє ознакою зовнішньої сторони злочину з матеріальним складом, виступає як одна зоб'єктивних підстав кримінальної відповідальності.
Визначитипричинний зв'язок — означає не тільки визнати, що шкідливий наслідок єрезультатом вчиненого діяння. Встановлення об'єктивної причинної залежностіслужить підставою для ставлення наслідків у вину тій людині, що вчинила данудію чи бездіяльність.
Відсутністьнеобхідного зв'язку між діянням і результатом свідчить про те, що наслідок маєсвоєю причиною інші зовнішні фактори (наприклад, дії інших осіб), що виключаєможливість притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчиниладосліджуване діяння, як по об'єктивних, так і по суб'єктивних підставах. Томувзаємодія вини і причинного зв'язку є однією з обов'язкових умов притягнення докримінальної відповідальності, що витікає з принципів кримінального права (ст.2 КК), законодавчої конструкції форм і видів вини (ст. 3-5 КК), нормпроцесуального законодавства.
Сучаснекримінальне право України, знаходячись на детерміністичних позиціях, виходить зтого, що найважливіший принцип винної відповідальності є необхідною умовоюправильної соціально-правової оцінки людської поведінки: «На противагупомилковому, абстрактному «об'єктивізму» потрібно сказати, що при оцінці вчинкуправомірно виходити не зі всього того, що настало, а тільки з того, що зоб'єктивно наставшого могло бути передбачене».
Такий зв'язоксвідчить про складну подвійну природу даних ознак складу злочину: прооб'єктивно-суб'єктивний характер причинного зв'язку, який необхідно встановити,і суб'єктивно-об'єктивному характері вини, яка підлягає вміненню суб'єкту:«Цілі людини породжені об'єктивним світом і припускають його… Але здатністьлюдини, цілі якої взяті поза світом, від світу незалежні...». Або ще: «Людизвикли пояснювати свої дії зі свого мислення, замість того, щоб пояснювати їхзі своїх потреб» (які при цьому, звичайно, відображаються в голові,усвідомлюються, що і дозволило відомим мислителям охарактеризувати свідомістьяк «усвідомлене буття»).
Причинний зв'язокміж діянням і наслідком існує у всіх посяганнях, але в якості обов'язкової,юридично значимої ознаки вона виступає лише в діяннях з матеріальним складом. Убільшості злочинів вчинене діяння прямо пов'язано з наслідком, що наступив, (заподіяннясмерті шляхом удару ножем у серце, знищення майна шляхом підпалу, викраденнямайна шляхом грабежу, розбою тощо). Встановлення причинного зв'язку в такихвипадках не являє особливих труднощів.
Але в складнішихситуаціях, коли діяння і результат роз'єднані за часом і місцем, переплітаютьсяз поведінкою інших осіб, силами природи, роботою механізмів, визначити, дієюякої сили викликаний суспільно небезпечний наслідок, виявляється важко івирішити це питання можна лише на основі наукового аналізу причинно-наслідковихвідносин.
Теорія права ісудова практика вирішують питання про причинний зв'язок у процесі кваліфікаціїна основі філософського вчення про причинність. Відповідно до нього причиноювизнається таке явище, яке закономірно, із внутрішньою необхідністю, породжуєінше явище (наслідок). Детермінуючий наслідок явища існує об'єктивно, а не вуяві людини, тому причинний зв'язок є частка «об'єктивного реального зв’язку».Як існуюча дійсність він пізнаваний: людина на основі даних науки і практики здатнавірно відобразити у своїй свідомості (суб'єктивно) наявність причинноїзалежності між окремими явищами, у тому числі і між поведінкою людини івикликаною нею зміною в об'єктивній дійсності, і потім оцінити її в процесікримінально-правової оцінки.
Явище, іменованепричиною, саме постійно знаходиться під впливом інших факторів — умов, у якихвоно діє. Це також викликає ускладнення у встановленні причинно-наслідковоїзалежності. Причинно-наслідкові відносини (відносини детермінізму) можуть бутивиявлені тільки в тому випадку, якщо одне явище (причина) і інше (наслідок)розглядаються стосовно конкретної ситуації в їх взаємозв'язку (у конкретномувідношенні). Наприклад, незнання правил дорожнього руху є причиною, якапороджує порушення цих правил (наслідок), а порушення правил, у свою чергу можестати причиною події, що призвела до загибелі людини (як наслідки).
Таким чином,порушення правил в одному ланцюзі причинного зв'язку виступає як наслідок, а віншій — як причина. Наведений приклад демонструє не тільки те, що причини інаслідки можуть мінятися місцями в загальній взаємодії явищ, але і те, що вонине відрізняються якимись зовнішніми ознаками, тому одна і та ж дія не можевиступати тільки в одній незмінній якості (причини чи наслідку).
Причина відрізняєтьсявід наслідку (а також і умови, при яких відбувається діяння) своєю внутрішньоювластивістю — здатністю змінювати явище, на яке воно впливає. У розглянутомуприкладі причиною наслідків, що наступили, є порушення правил дорожнього руху,а не їх незнання. Останнє не має значення для кваліфікації за ознакамиконкретного складу злочину, хоча може враховуватися при вирішенні інших питаньвідповідальності.
Крім того,необхідною передумовою встановлення причинної залежності є повне і всебічневиявлення всіх зв'язків даного наслідку з діями різних осіб, причетних до подіїзлочину, встановлення впливу інших факторів на виникнення наслідку. Це значить,що визначити причини шкідливого наслідку можна тільки на основі повної іабсолютно об'єктивної інформації про подію, яка трапилася, виходячи з їхбагатофакторності, багатозначності. Велика частина помилок у встановленніпричинного зв'язку по конкретних кримінальних справах породжується саменеповнотою даних попереднього розслідування і судового слідства.
Причиною шкідливогонаслідку як ознаки складу злочину може бути лише передбачене кримінальнимзаконом суспільно небезпечне діяння. Тому з'ясовувати причини результату, щонаступив, необхідно зі встановлення факту вчинення такого діяння. Якщозазначену в законі дію чи бездіяльність вчинено не було, а наслідок наступив,то питання про причинний зв'язок стосовно даного складу злочину відпадає.Наслідок у таких випадках обумовлений іншими причинами, може бути таким, щонавіть не має кримінально-правового змісту.
Так, наприклад,КК встановлює відповідальність за порушення правил польотів і підготовки доних, що спричинило до настання катастрофи або інших тяжких наслідків (ст. 416КК). Це зовсім не означає, що у випадку порушень названих правил саме вони іявилися причиною катастрофи, що наступила.
Наслідок можевідбутися як внаслідок вказаних у законі порушень, так і по інших підставах(старіння металу, зіткнення літака з птахами, вплив стихійних явищ), непов'язаних з поведінкою пілота, але які співпали за часом з допущенимипорушеннями. За відсутності в діях пілота і керівника польотів у конкретнійобстановці порушень правил польотів пошук причин катастрофи необхідноздійснювати в іншому напрямку. Якщо ж з боку пілота було допущене порушення і втой же час на забезпечення льотної безпеки впливали інші фактори, включаючинаведені, а також, наприклад, порушення правил керівником польоту, то беззнання закономірностей, які характеризують співвідношення причини, наслідку йумови, встановити істинну детермінанту наслідку, що наступив, вкрай важко, аіноді і зовсім неможливо.
Причина інаслідок знаходяться в строго визначеному часовому зв'язку: причина завждипередує наслідку в часі. Так, по конкретній кримінальній справі буловстановлено, що водій в умовах поганої видимості відвернувся від спостереженняза дорожньою обстановкою, і, відчувши поштовх у колесо автомобіля, зупинився.На проїжджій частині він побачив людину без ознак життя, через яку переїхалайого машина, і повідомив у міліцію про вчинений ним наїзд. Однак у ході слідстваз'ясувалося, що автомашина переїхала труп потерпілого, який раніше був збитийіншою машиною. Як видно, хоча водій і порушив правила дорожнього руху (виявивнеуважність), його дії не перебували в причинному зв'язку з загибеллю людини,оскільки вони настали вже після настання смерті. Справа була припинена завідсутністю складу злочину.
Чергування дії інаслідку дозволяє встановити, чи могло конкретне порушення бути причиноюнаслідку, що настав, і виключити з числа причин ті допущені порушення, які немогли спричинити наслідок в силу того, що були вчинені після настання шкоди.
Для визнання діїчи бездіяльності причиною визначеного наслідку недостатньо встановити, що вонаоб'єктивно здатна породити наслідок, що наступив. Необхідно переконатися, щовона закономірна, з необхідністю і неминучістю породила даний наслідок. Упротилежному випадку причиною може бути визнане невизначене коло явищ, що єхарактерним для деяких західних теорій.
Кримінальне правоУкраїни виходить з того, що причина — це дійсно одна з умов настання наслідку.Але дійсною причиною є тільки та з можливої безлічі умов, яка об'єктивно, ізвнутрішньою закономірністю породжує даний наслідок у конкретній ситуації, пристрого визначених обставинах.
Таке розумінняпричини дозволяє внести ясність у вирішення того випадку, що став класичним укримінально-правовій літературі — нанесення незначного удару по голові людині,що перенесла важку травму головного мозку. За відсутності останнього фактора(травми) такий удар не міг породити смерть, оскільки була відсутня сприятливаумова для дії цієї причини. Взаємодіючи з зазначеною сприятливою умовою,незначний удар по голові з неминучістю породив смерть потерпілого, тобто явивсяпричиною настання смерті. Тому об'єктивні підстави притягнення до кримінальноївідповідальності за заподіяння смерті за даних обставин є у наявності.Можливість же притягнення до відповідальності за заподіяння даного наслідкувизначається суб'єктивним відношенням особи до вчиненого діяння (ступенемусвідомлення чи можливістю перебування під контролем свідомості зазначенихоб'єктивних факторів).
Причина — це фактор, який породжуєнаслідок. Від необхідного заподіяння потрібно відрізняти вплив випадковий (незнаходиться під контролем свідомості суб'єкта), який не є закономірнимнаслідком діяння, а виникає як результат перетину ланцюга подій. Випадковезаподіяння виключає кримінальну відповідальність за наслідок, що невиннонаступив.
Так, наприклад,Б., будучи в стані сп'яніння, заподіяв своєму товаришу шкоду здоров'ю середньоїтяжкості, у зв'язку з чим той у машині швидкої допомоги був відправлений улікарню. В дорозі машина зіштовхнулася з вантажним автомобілем, у результатічого потерпілому були заподіяні ушкодження, від яких він помер на місці події.Дії Б. є необхідною причиною настання тільки шкоди здоров'ю, оскільки вони знеминучістю породили цей результат; його ж поведінка стосовно факту смерті незнаходиться під контролем його свідомості і волі і тому носить випадковийхарактер. Дійсною ж причиною загибелі потерпілого було порушення правилдорожнього руху, допущене водієм вантажного автомобіля, що і повинно знайтивідображення в кваліфікації дій винного.
Питання пропричинний зв'язок у кримінальному праві, крім того, завжди вирішується зурахуванням категорій можливості і дійсності. Причиною шкідливого наслідкувизнається тільки таке діяння, яке містило в собі реальну можливість йогонастання. Наслідок, який перебуває в причинному зв'язку з діянням, є реалізаціютієї можливості, яка була в діянні.
Наприклад, смертьможна представити як перетворення її можливості, закладеної в пострілі, удійсність. Діяння, що не містить реальної можливості настання даного наслідку,не може визнаватися його причиною.
У випадках, колизакон передбачає шкідливі наслідки як ознаку складу злочину, суд зобов'язанийвстановити, що вчинені дії створювали реальну можливість настання шкоди, якийне настала лише тому, що сторонні обставини чи дії третіх осіб не дозволилиперетворити створену порушником можливість у дійсність. Таке діяння, якестворює реальну загрозу настання законодавчо визначених наслідків, може бутивизнане суспільно небезпечним, тобто таким, яке містить об'єктивні ознакинезакінченого складу конкретного злочину.
Процесперетворення можливості в дійсність іноді ускладнюється впливом окремихвипадкових факторів, що не міняє необхідного причинно-наслідкового зв'язку міждіями особи і наслідком, що наступив.
Так, повертаючисьдо наведеного прикладу зіткнення автомашини швидкої допомоги з вантажнимавтомобілем, можна дійти до висновку, що водій вантажівки, що порушив правила,створив реальну можливість загибелі людей, що знаходилися в машині швидкоїдопомоги, і тому його дії можна було б вважати причиною смерті будь-якогопасажира. Та обставина, що загинув поранений пасажир, а не лікар швидкоїдопомоги, залежала від випадкових для дії порушника обставин (наприклад, відпорядку розміщення в машині людей).
У ситуації, колинаслідок є результатом взаємодії декількох осіб, за тими ж правиламивстановлюється, чи є діяння кожного суб'єкта в причинному зв'язку зі злочиннимрезультатом, що наступив. При позитивній відповіді на це питання кожна особа,що заподіяла шкоду, несе кримінальну відповідальність персонально за свої дії.
Наприклад, призустрічному зіткненні транспортних засобів кожний може визнаватися винним увчиненні необережного злочину.
Причинний зв'язоку кримінальному праві може досліджуватися в трьох формах: як взаємодія, як діяі як зв'язок станів (по термінології А.А. Тер-Акопова).
У формі взаємодіїпричинність виявляється в жорстко детермінованих і суб'єктивно бажаних процесах(при убивстві, розкраданні).
При порушеннірізних правил має місце і взаємодія, і дія.
Зв'язок станів якформа причинності найнаочніше виражається в бездіяльності. Як відомо, причиноюсуспільно небезпечного наслідку може бути не тільки дія, але і бездіяльність.Із соціальної і правової точок зору, характер причинного зв'язку при дії ібездіяльності однаковий. Кримінальне право з метою охорони найбільш ціннихсуспільних відносин в одних випадках забороняє вчиняти відповідні дії, визнаючиїх суспільно небезпечними, в інших — наказує виконувати визначені дії і визнаєїх невчинення суспільно небезпечною бездіяльністю. У першому випадку реальнуможливість настання суспільно небезпечного наслідку створює дія, а в другому —бездіяльність (як форма злочинного поведінки). Здатність бездіяльності, яказаподіює шкоду, полягає в тому що вона розриває ланцюг того, що такожзнаходиться під внутрішнім контролем свідомості суб'єкта причинного зв'язку вйого діях, спрямованих на запобігання шкідливого наслідку, і створює тим самимреальну можливість їх настання. У літературі це правильно пояснюється системнимпочатком причинного зв'язку при бездіяльності: зміною поведінки суб'єкта якелемента системи відносин.
Суб'єктивнасторона і її основна ознака — вина — існують в органічній єдності з об'єктивноюстороною і, зокрема, із причинним зв'язком. Діяння, що не відображаєвнутрішнього відношення суб'єкта до вчиненого вчинку, не утворює злочину, оскількив ньому не виражені антигромадська свідомість і суперечлива воля людини, щовизначено принципом суб'єктивного ставлення. «Ніяк не уникнути тієї обставини,що все, що спонукає людини до діяльності, повинне проходити через йогоголову… Дії зовнішнього світу на людину відображаються в його голові у виглядіпочуттів, думок, спонукань, проявів волі, словом — у вигляді «ідеальнихпрагнень», і в цьому вигляді вони стають «ідеальними силами».
Суб'єктивнасторона виявляється тільки в конкретних актах злочинної поведінки, а тому іможе бути пізнана тільки по об'єктивних ознаках. Взяте ізольовано від діяння ійого заподіюючої здатності, психічне відношення саме по собі також не підлягаєнегативній правовій оцінці, оскільки для порочного образу думок “не існує нітрибуналу, ні кодексу”.
Іншими словами,суб'єктивні наміри, приховані у свідомості людини, реалізуються в її вчинках ітим виявляють себе, стають доступними для розуміння: «За якими ознаками судитинам про реальні «помисли і почуття» реальних осіб? Зрозуміло, що така ознакаможе бути лише одна: дії цих осіб, — а оскільки мова йде тільки про суспільні«помисли і почуття», то варто додати ще: суспільні дії особи, тобто соціальніфакти».
Взаємозв'язок івзаємозалежність суб'єктивної й об'єктивної сторін злочину допомагає в процесірозслідування і судового розгляду кримінальної справи, з одного боку,встановлювати за об'єктивними ознаками зміст суб'єктивної сторони злочину, а, зіншого боку, правильно тлумачити зміст власне об'єктивних ознак.
Врахування змістусуб'єктивної сторони злочину є обов'язковою умовою встановлення причинногозв'язку, кваліфікації злочинів і їх розмежування між собою. Злочини, щоспівпадають по зовнішніх, об'єктивних ознаках, можуть істотно розрізнятися,зокрема, за формою вини, яка у таких випадках виступає як єдиний критерій, щовідображає неоднаковість характеру суспільної небезпеки цих видів злочинів.Наприклад, вбивство і заподіяння смерті з необережності, що володіють схожимиоб'єктивними ознаками, відрізняються один від одного тільки за ознакою вини. Цезначить, що зміст вини відображає різний характер суспільної небезпеки цихзлочинів і різне відношення до розвитку причинного зв'язку між діями суб'єкта інаслідками.
Інші суб'єктивніознаки (мотив, мета, емоції) також дозволяють розмежовувати злочини між собою впроцесі кваліфікації. Ці ж ознаки складу можуть бути використані длярозмежування злочину з іншими правопорушеннями. Наприклад, відповідальністьсвідка чи потерпілого за помилкові показання (ст. 84 КК) настає тільки в томувипадку, якщо винний усвідомлював їх помилковість.
Вітчизнянекримінальне право виходить з того, що відповідальності підлягає лише особа, якавинна вчинила суспільно небезпечне діяння під загрозою кримінального покарання.Відсутність зазначеного в законі психічного відношення до вчиненого виключаєвідповідальність, незважаючи на те, що вчинене містить об'єктивні ознаки дії чибездіяльності, передбаченої статтею кримінального закону. Саме тому внутрішнєвідношення особи до суспільно небезпечного діяння і його наслідку єсуб'єктивною підставою кримінальної відповідальності, сутністю суб'єктивногозобов'язання, тобто вмінення особі тільки того діяння, у якому вона виразила чимала можливість виразити свої свідомість і волю.
Невинно вчиненедіяння злочином не є, а суб'єкт відповідальності не підлягає.
Таким чином, злочиномє тільки те що виражає (і відображає) волю суб'єкта діяння, суспільна небезпекай здатність заподіювати шкоду якого усвідомлювалася чи повинна була і могла нимусвідомлюватися. Відсутність вини означає, що заподіяна шкода не є результатомвольової, свідомої діяльності, і тому особа не відповідальна за його заподіяння(на нормативному рівні).
Вина — категорія суб'єктивна, алезаснована на об'єктивних детермінантах, зокрема на розглянутихпричинно-наслідкових зв'язках, що також відображено в законодавчій конструкціїумислу і необережності і відповідає основному закону діалектики як вченню проєдність протилежностей.
Яккримінально-правове поняття, вина завжди пов'язана зі злочином, входить у ньогоі виявляється через нього. Вона не існує окремо від суспільно небезпечногодіяння, хоча дія може бути вчинена і невинно.
Психологічнийзміст вини визначається характером свідомості, волі, їх зв'язком іспіввідношенням між собою. Свідомість і передбачення — це психічні процеси,звернені на сьогодення і майбутнє. Допущення і розрахунок вважаються вольовимипроцесами.
При цьому вартовизнати, що для цілей кримінально-правової боротьби зі злочинністю необхідно ідосить прикладне (не перевантажене зайвою «психологізацією») значення понятьумислу і необережності, що історично склалося в законодавстві і судовійпрактиці. Свідомість відображає здатність особи розуміти шкідливість діяння зпозиції моралі, моральності і кримінального права, передбачати наслідки своговчинку і правильно оцінювати його суспільну небезпеку.
Вільна воля (якможливість вибору поведінки) виражає суб'єктивну спрямованість діяння протиінтересів, що охороняються кримінальним законом, може знаходитися під контролемсвідомості.
Обидвасуб'єктивні (внутрішні) компонента вини (свідомість і воля) тісно зв'язані міжсобою за допомогою об'єктивної причинної залежності.
Різний ступіньспіввідношення елементів свідомості і волі (інтелектуального і вольовогомоментів) і неоднакове відношення суб'єкта до розвитку причинного зв'язкудозволяє класифікувати вину на форми і види: прямий і непрямий умисел,самовпевненість чи недбалість. Такий поділ вини відображає наявність чивідсутність усвідомлення особою, яка вчиняє заборонене законом діяння, йогосуспільної небезпеки, можливості чи неминучості передбачення шкідливихнаслідків, і, відповідно, різну вольову і причинну спрямованість діяння.
Так, при умисліособа або бажає, щоб її дією був заподіяний злочинний наслідок (усвідомлюючи івідповідний «жорстко обумовлений» розвиток причинного зв'язку, тобто бажаючи,щоб він розвивався саме таким чином), або свідомо допускає його (розуміючи прицьому менш суворо залежний розвиток причинного зв'язку за принципом «будь щобуде»).
Відмінністьпрямого і непрямого умислу має не тільки правовий, але і соціальний зміст. Увипадку, коли метою є досягнення незлочинного результату, діяння, вчинене знепрямим умислом, являє меншу суспільну небезпеку в порівнянні із спричиненнямтого ж наслідку з прямим умислом. Так варто оцінити дії начальника конвою,якій, стріляючи в арештованого, який втікає, допускав можливість спричиненняшкоди випадковим особам, але вважав свою дію виправданою в інтересах затриманнязлочинця. При таких обставинах поранення стороннього перехожого з непрямимумислом являє меншу суспільну небезпеку в порівнянні з аналогічною шкодою зпрямим умислом, що повинно знайти відображення в кваліфікації ііндивідуалізації покарання.
При необережностіособа без достатніх до того підстав самовпевнено розраховує на запобігання цимнаслідкам (тобто на те, що в дійсності буде відсутній який би то не був зв'язокміж її діянням і шкідливим результатом) або навіть не усвідомлює можливістьнастання цього наслідку (але може і повинна його усвідомлювати, тобтоконтролювати розвиток хоча б і небажаної для неї причинного зв'язку).
Подальша диференціаціявини, наприклад, по ступені, виключається. Особа може усвідомлювати чи неусвідомлювати суспільну небезпеку вчиненого діяння, передбачати чи непередбачати настання суспільно небезпечного наслідку, бажати чи не бажати йогонастання (як відповідного розвитку причинного зв'язку, що знаходиться підконтролем свідомості). Проміжного психічного стану між наявністю свідомості іїї відсутністю не існує.
Виходячи з цього,суб'єкт або має можливість своєю свідомістю контролювати розвиток причинногозв'язку (при вині), або не має такої можливості (в казусі, невинномуспричиненні шкоди).
Аналогічнаситуація існує при кваліфікації злочинів, вчинених зі змішаною формою вини, атакож при оцінці множинності (ст. 32—34 КК). Причому з даної позиції взаємодіївини і причинного зв'язку, якщо однією дією заподіяні два наслідки, що не єальтернативними ознаками одного й того ж складу злочину, то вчинене утворює двазлочини (сукупність), а не єдиний злочин зі змішаною формою вини.
Про подвійнуприроду, взаємозв'язок і об'єктивно-суб'єктивний характер вини і причинногозв'язку наочно свідчать ознаки мотиву, мети, емоційних станів, яким вітчизнянекримінальне право слідом за психологічною наукою надає провідне детермінуючезначення. Так, моральна мотивація вчинку завжди свідчить про добровільний вибірповедінки.
Їх зміст відіграєважливу роль для характеристики не тільки особи злочинця, але і вчиненогозлочину: «без людських емоцій ніколи не було, немає і бути не може людськогопошуку істини...».
Мотив формуємету, мета у свою чергу визначає спосіб її досягнення. Людина здійснює «своюсвідому мету, яка як закон визначає спосіб і характер її дій і якому вонаповинна підкорити свою волю». Якщо мотив невідомий, то неможливо категоричновизначити, з яким злочином доводиться мати справу (тому що невідомі«спонукальні сили спонукальних сил»).
Мета і мотив якелементи кримінальної мотивації є обов'язковими ознаками будь-якої злочинноїповедінки, складають її першооснову. Всі елементи злочину у своєму генезисівзаємодіють у визначеній послідовності: від суб'єктивних до об'єктивних абонавпаки. Причому кожній внутрішній ознаці повинен відповідати (кореспондувати)адекватний зовнішній: «цілі людини породжені об'єктивним світом і припускаютьйого… Але здатність людини, що її цілі поза світом узяті, від світунезалежні...».
Так, частобагатозначність причин (і, відповідно, причинних зв'язків) вчиненого діянняпороджується традиційною полівмотивованістю (і боротьбою мотивів) будь-якоїлюдської поведінки, і злочин тут не є виключенням.
Ступінь збігумети з тими наслідками, які фактично наступили неоднакова в різних формах вини,що й виявляється у розвитку причинного зв'язку за відомою схемою: бажаність —дійсність.
При прямомуумислі мета (як уявний образ бажаного майбутнього) співпадає з наслідком ісвідчить про прямий (жорсткий) причинний зв'язок між діянням і результатом, апри непрямому — не співпадає, але можливість такого збігу в свідомості винногоне виключається.
Ще більший розривміж метою і мотивом, з одного боку, і фактичними наслідками — з іншого,виявляється в необережних злочинах. Не співпадання бажаного і фактичногорезультатів не означає, що злочинні діяння, вчинені з непрямим умислом чи понеобережності, взагалі не мотивовані і не цілеспрямовані. Мотиви і цілі існуютьу будь-якій поведінці, а в необережному діянні характеризують в основному дію іне дозволяють, як при прямому умислі, самостійно впливати на встановлення йоцінку причинного зв'язку (виходячи з відомого «хотів як краще, а вийшло — якзавжди»).
Викладене дозволяєвибудувати з відомих взаємозалежних ланок наступний оптимальний ланцюжокгенезису злочину: суб'єкт злочину — мотиви і цілі — моделі предмета, об'єкта іспособу дії — вина (умисел) — об'єктивна сторона — причинний зв'язок —злочинний результат.
Така взаємозалежністьоб'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину повинна враховуватися як приприйнятті кримінального закону, так і при його застосуванні.
Про це свідчить ітермінологія законодавства в сфері впливу на злочинність, яка розмежовує вину івинність (у змісті обсягу пред'явленого обвинувачення, що виключає сукупністьоб'єктивних і суб'єктивних ознак).
Так, припровадженні по кримінальній справі підлягають доказуванню винність особи увчиненні злочину, форма вини і мотиви.
В обвинувальномувисновку слідчий вказує, поряд з іншим, суть обвинувачення, формулюванняпред'явленого обвинувачення.
Прокурору наданеправо при затвердженні обвинувального висновку змінити обсяг обвинувачення абокваліфікацію дій обвинувачуваного по кримінальному закону про менш тяжкийзлочин.
Дійсно,свідомістю особи при вчиненні конкретного злочину охоплюються і об'єктивніфактори: характеристики потерпілого (ст.115, 152, 112, 379, 348 КК і ін.),особливості предмета злочину (ст. 185, 201, 214 КК і ін.), спосіб дії (ст. 191,190, 189 КК і ін.), місце дії (ст. 185, 186, 187 КК і ін.), знаряддя злочину(ст. 187, 147 КК і ін.), незаконність дій злочинця (ст. 134, 162, 182, 246 КК іін.) Крім того, свідомістю винного обов'язково охоплюються об'єктивніобставини, пом'якшуючі (ст. 66 КК) і обтяжуючі (ст. 67 КК) покарання.
У чинномузаконодавстві ці категорії не враховуються при визначенні умислу інеобережності. Свідомість усіх перерахованих об'єктивних ознак є частиноюпсихічного процесу, який протікає в корі головного мозку людини в моментвчинення нею злочину.
Викладенедозволяє визначити вину як психічний процес, обумовлений об'єктивними ознакамизлочину, де головним є передбачення (у різних його ступенях) суспільнонебезпечних наслідків, однаково властиве як умислу, так і необережності, якепричинно поєднує не тільки діяння і шкоду, але також діяння і юридичнувідповідальність за нього.
Велике значення увстановленні причинного зв'язку в кримінальному праві приділяєтьсяприродно-науковим і логіко-філософським методам.
З'ясування причинногозв'язку в процесі кваліфікації повинно здійснюватися із врахуванням наступнихзагальновизнаних правил.
1) У всіхпричинних зв'язках завжди існує принципова відмінність причини від наслідку. Цявідмінність є абсолютно незалежно від точки зору, тобто системи координат.Зміст відмінності полягає в тому, що причина завжди є необхідною, об'єктивноюпередумовою наслідку, тобто породжує його.
2) Причини інаслідки завжди поділяються простором. Відстань між ними може бути як завгодномалою, але не може бути рівна нулю.
3) Причини інаслідки завжди розділяються часом. Часовий проміжок між ними може бути якзавгодно малим, але не може дорівнювати нулю.
4) Час володієособливою, абсолютною властивістю, яка може бути названа спрямованістю інеоборотністю часу. Цією властивістю визначається відношення причин донаслідків, тому що наслідок завжди знаходиться в майбутньому стосовно причини.
5) Причинний(каузальний) зв'язок явищ носить характер взаємодії об'єктивний, універсальний,загальний, закономірний.
Немає безпричиннихявищ, а будь-яке знання є, насамперед, знання причин, у якості яких можутьвиступати як об'єктивні (детерміновані об'єктивними), так і суб'єктивні(обумовлені суб'єктивними) категорії. Їх співвідношення випливає з розглядуїхнього змісту крізь призму закону єдності і боротьби протилежностей. Невипадково цей закон відомі мислителі називали «ядром діалектики».
6) Категоріяпричинного зв'язку відображає об'єктивний рівень наукового пізнання,проникнення в суть досліджуваних явищ і процесів, як природних, так ісоціальних. Усе, що поки лежить поза наукою, не піддається причинному аналізу,що має юридичне значення.
7) Між діянням інаслідком у багатьох злочинах не завжди існує фізична залежність, якахарактеризується безпосередньою передачею енергії, матерії. Фізичні зв'язки уряді злочинів компенсуються необхідними соціальними зв'язками і соціальноюпричинністю. Отже, крім фізичного є, і для кримінального права важливі, іншіістотні рівні детермінації: соціальний, соціально-правовий, психологічний, кібернетичнийі ін.
Логічною формоювстановлення причинного зв'язку в будь-яких дослідженнях є індукція, яка маєвиняткове значення для кваліфікації злочинів і обґрунтування кримінальноївідповідальності.
Індукція — це умовивід, спрямований відокремого до загального, у якому висновок ґрунтується на існуванні міждосліджуваними обставинами причинно-наслідкових відносин.
У логіцівиділяються наступні види індукції: повна і неповна.
Очевидно, щоумовиводи повної індукції є достовірними, однак практичні можливості їїзастосування обмежені.
Неповна індукціябільш поширена в науковому пізнанні, тому що саме вона дозволяє одержуватизагальне знання, що відноситься до нескінченних, відкритих класів, а також і докінцевих, але практично не перераховуваних у силу великого числа їх елементів.Висновки по методу неповної індукції є правдоподібними, але не достовірними; їхвисновки прийнятні як гіпотези (у тому числі кваліфікаційні версії).
Неповна індукціяу свою чергу поділяється на індукцію через простий перелік (популярнуіндукцію), індукцію через відбір фактів і наукову індукцію.
Остання включаєсукупність спеціальних логічних методів, за допомогою яких встановлюютьсяпричинні залежності:
а) Метод єдиноїсхожості. Суть його полягає в тому, що спостерігаються і порівнюються між собоюдві і більше групи факторів, під впливом яких настає той самий результат. Якщогрупи розрізняються між собою по усіх факторах, за винятком одного, якийвиявився для них загальним, то цей єдиний фактор і буде причиною результату, щонаступив.
б) Метод єдиноївідмінності у відомому сенсі прямо протилежний попередньому. Він полягає впорівнянні однієї групи чинників, під впливом яких дане явище настає, з іншоюгрупою чинників, при яких воно не настає.
в) Об'єднанийметод схожості і відмінності полягає в тому, що для перевірки і підвищеннядостовірності знання, отриманого одним методом, метод схожості в необхіднихвипадках доповнюється методом відмінності. Це підвищує міру достовірностііндуктивного висновку.
г) Метод супутніхзмін заснований на нерозривності причинності і мінливості, носить ймовірнийхарактер і дозволяє способом формальної логіки встановити зовнішнювідповідність однієї зміни іншій.
д) Метод залишківприпускає наявність одних факторів, що знаходяться в причинному зв'язку зчастиною наслідку, що настав, а, отже, також інших факторів, що є причиноючастини цього ж наслідку, що залишився.
е) Методабстрагування також застосовується в логічному аналізі причинно-наслідковихвідносин, виходячи з відомого постулату: «Щоб пізнавати окремі ми змушенівиривати їх з їх природного чи історичного зв'язку і досліджувати кожну окремоз її особливих причин і наслідків».
Абстрагуваннявиступає основою для вирішення питання про кримінальну відповідальність. Невиділивши шляхом відвернення і узагальнення головний фактор у системівзаємодіючих сил, неможливо встановити винну особу і кваліфікувати її дії.
При застосуванніданого методу варто враховувати два загальні правила (умови) абстрагування.По-перше, причина повинна якісно відрізнятися від інших факторів, які супутніїй у даній просторово-часовій області. По-друге, вплив супутніх змін повиненбути значно менш інтенсивним, ніж вплив причини на наслідок. Причому настільки,щоб цими факторами можна було б нехтувати без великої шкоди для результатівдослідження.
ж) Методмоделювання матеріальних і уявних конструкцій (моделей) заснований на висновкахза аналогією як способу формування наукових гіпотез. Суть умовиводів зааналогією полягає в тому, що в досліджуваного об'єкта передбачається наявністьвизначеної ознаки на тій підставі, що ця ознака належить іншому об'єкту,подібному з досліджуваним. Аналогія дозволяє відповісти на запитання, чиміститься в конкретному об'єкті ознака, виявлена в іншому об'єкті. Призастосуванні методу аналогії також існують визначені правила.
Умовивід зааналогією застосовується тільки до таких предметів і явищ (відносин), які схожіміж собою в істотних ознаках. У аналогії висновок ґрунтується на об'єктивнійзалежності всякої ознаки об'єкта від інших його істотних ознак. Тому якщо вдвох об'єктах істотні ознаки збігаються, то співпадаючими можуть бути й іншізалежні, похідні від них ознаки.
Висновок, щоодержується за аналогією, не може бути свідомо істинним і тому завжди підлягаєперевірці.
2.Юридичні і фактичні помилки та їх кримінально-правове значення
Під помилками вкримінальному праві розуміється неправильне, помилкове уявлення особи проюридичні чи фактичні властивості вчиненого діяння чи його наслідків.
В основі поділупомилок на види лежать дві загальноприйняті підстави — факт і право. Вирішенняпитань про типи (види) помилок (юридичних чи фактичних), їх релевантності чинерелевантності (тобто віднесених до кримінального права, мають чи не маютькримінально-правового значення) прямо детерміновано суб'єктивними (виною) і об'єктивними(причинним зв'язком) факторами, що істотно впливає на кваліфікацію вчиненого.
Юридична помилка (помилка в протиправності)полягає в неправильному уявленні особи про злочинний (незлочинний) характервчиненого нею діяння чи помилковому уявленні про кваліфікацію злочину, вид ірозмір покарання, яке підлягає застосуванню за вчинене. У її основі лежитьнезнання закону чи помилкове розуміння його змісту.
Юридична помилкау відношенні злочинного чи незлочинного характеру діяння може виражатися втому, що особа суб'єктивно вважає вчинене нею злочином, хоча в дійсності вонотаким не є. Наприклад, А., одержавши від К. за дорученням машину для поїздки увідпустку, після повернення довідався, що власник раптово помер і вирішивпривласнити машину. Вчиняючи це діяння, А. вважав його злочином, у той час яквоно таким не є, а утворює цивільно-правовий делікт. Такого роду діянняотримало назву уявного злочину, оскільки злочину в дійсності не було, вініснував лише в уяві особи, яка вчинила нейтральний по відношенню докримінального закону вчинок. Оскільки фактично вчинене діяння об'єктивно невідноситься до суспільно небезпечного і кримінально протиправного, уявнийзлочин не тягне кримінальної відповідальності.
Помилка щодозлочинності діяння може виражатися також у тому, що особа, вчиняючи злочин,навпаки вважає вчинене не злочинним. Така помилка, як правило, не виключаєкримінальної відповідальності, оскільки існуюча процедура прийняття і вступукримінального закону в силу практично виключає незнання кримінального закону; змоменту вступу закону в силу передбачається знання його всіма громадянами.Разом з тим, презумпція знання закону допускає і виключення: особа можепояснити незнання закону тим, що вона знаходилася тривалий час у відрядженні увіддалених місцях, куди за якимись причинами не надходила інформація (зимівля,автономне плавання). У цьому й інших подібних випадках варто з'ясувати, чи малаособа можливість вчасно ознайомитися з законом (тобто чи могла ця об'єктивнареальність знаходитися під контролем свідомості суб'єкта).
Якщо такаможливість була і суб'єкт нею не скористався, то він підлягає відповідальностіна загальних підставах. Якщо ж особа реально не мало цієї можливості, токримінальна відповідальність виключається. Тому відомий давньоримський принципможе бути уточнений у такий спосіб: незнання закону не звільняє відвідповідальності, якщо особа могла і повинна була знати цей закон.Запропоноване уточнення дозволяє показати зв'язок помилок із виною і причиннимзв'язком, провести чітку грань між правовим казусом і винною (релевантною)помилкою.
Наступний видюридичної помилки — неправильне уявлення особи про кваліфікацію злочину, вид ірозмір покарання.
Вона не впливаєна зміст вини і відповідальність, оскільки особа усвідомлює характер суспільноїнебезпеки вчиненого злочину, його протиправність, а уявлення про тонкі юридичніпитання кваліфікації діяння, розмір і вид покарання не входить у зміст вини іпричинного зв'язку.
Фактична помилка виражається в неправильномупомилковому уявленні особи про об'єктивні (фактичні) властивості вчиненого неюдіяння і його наслідків. Вона може відноситися до об'єкта, предмету, дії чибездіяльності і причинного зв'язку.
Тому термін«об'єктивне зобов'язання» у кримінальному праві повинен розумітися як практиканевизнання фактичної помилки для вирішення питань відповідальностіобвинувачуваного за заподіяну шкоду. Іншими словами, якщо помилка по всіхознаках повинна бути релевантна (мати кримінально-правове значення), а їїтрактують як таку, що не має відношення до справи, то має місце об'єктивнезобов'язання.
Під помилкою воб'єкті розуміється помилкове уявлення про зміст об'єкта посягання. Особавважає, що заподіює шкоду одному об'єкту, тоді як фактично посяганняздійснюється на інший, зазвичай, схожий об'єкт. Кваліфікація здійснюється посуб'єктивній спрямованості діяння, і, оскільки, фактично шкода не заподіюється,то відповідно до вольової і причинної спрямованості вчинене кваліфікується якзамах на вчинення відповідного злочину. Наприклад, Р., бажаючи нанести тяжкої шкодиздоров'ю судді Я. на ґрунті невдоволення його службовою діяльністю, вчинив цідії відносно проживаючого в одному під'їзді з Я. громадянина А., якого вінпомилково прийняв за суддю.
Вчинене в цьомувипадку повинне бути кваліфіковане як замах на насильницькі дії відноснопредставника судової влади, як злочин проти правосуддя. Подібна помилка впливаєна кваліфікацію лише в тому випадку, коли відповідальність за посягання нарізні об'єкти передбачена різними нормами Особливої частини КК (наприклад,злочини проти правосуддя і загально кримінальний злочин). Якщо ж різні об'єктиохороняються однією і тією ж нормою, то така помилка не впливає на кваліфікаціювчиненого. Наприклад, винний думає, що викрадає майно, що належить одномувласнику, а насправді воно належить іншому власнику; вчинене в будь-якомувипадку охоплюється складом того ж самого злочину як за суб'єктивними, так і заоб'єктивними ознаками.
Аналогічним чиномоцінюється помилка в предметі посягання. Вона впливає на кваліфікацію вчиненоголише в тому випадку, коли предмет, на який впливає винний, є складовою частиноюоб'єкта, що охороняється іншою нормою права. Якщо ж предмети належать доматеріальних елементів того самого об'єкта, то така помилка ніякого впливу накваліфікацію вчиненого не чинить.
Наприклад,бажаючи знищити з метою помсти своєму начальнику автомобіль, що належитьвійськовій частині, винний помилково знищив особистий транспортний засіб, щознаходиться в гаражі, лікаря частини. Оскільки бажаний і фактично знищенийпредмети відносяться до матеріальних елементів різних об'єктів, то вчиненеповинно кваліфікуватися не як злочин проти власності, а як замах на умиснезнищення військового майна (ст. 441 КК). Якщо ж винний помилково викрав замістьревольвера пістолет, замість нарізної зброї — гладкоствольну, то ця обставинане впливає на кваліфікацію, оскільки ці предмети рівною мірою відносяться доєдиного об'єкта.
Помилки в об'єктічи предметі злочину не слід змішувати з випадками відхилення дії, коли шкодаіншому об'єкту заподіюється в результаті впливу причин, які суб'єктом у моментвчинення злочину не усвідомлювалися, але повинні були і могли усвідомлюватись.
Так, Д., бажаючивбити Р, який проходив повз дерев'яну огорожу, вистрілив у нього, але допустивпромах і куля потрапила в людину, яка проходила у цей час за огорожею, якійбула заподіяна тяжка шкода здоров'ю. З позицій взаємодії категорій вини іпричинного зв'язку тут має місце не фактична помилка, а відхилення дії. Занаявності шкідливих наслідків, заподіяних у результаті відхилення дії, вчиненеутворює сукупність злочинів. У наведеному прикладі дії Д. повинні бутикваліфіковані по сукупності: як замах на вбивство і заподіяння тяжкої шкодиздоров'ю з необережності.
Помилка в засобахвчинення злочину (дії) виражається в неправильному уявленні суб'єкта прооб'єктивні властивості використовуваних ним засобів для досягнення злочинногорезультату, внаслідок чого суспільно небезпечні наслідки або зовсім ненастають, або настають у значно більшому чи меншому обсязі, ніж бажав винний. Утакому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за замах на тойзлочин, який вона мала намір вчинити. Наприклад, якщо винний, вважаючи, що даєотруту, помилково напоїв потерпілого нешкідливою для здоров'я мікстурою, йогодії кваліфікуються як замах на вбивство. Нарешті, може мати місце помилка впричинності, яка полягає в неправильному уявленні особи про розвиток причинногозв'язку між діянням і наслідком, що наступив. Суть помилки полягає внаступному: вчиняючи яку-небудь дію, особа суб'єктивно впевнена, що вонапризведе до бажаного результату. Насправді задуманий наслідок настає або зіншої причини, або вчинене діяння має інший результат. Наприклад, суб'єкт,знаючи, що потерпілий не вміє плавати, штовхає його з моста, будучи впевненим,що він потоне. На справді жертва гине при падінні від удару об виступ мосту.Помилка такого роду на кваліфікацію злочину не впливає, оскільки виннийусвідомлював неминучість результату, що наступив. У випадку, коли бажанийнаслідок через помилки в причинному зв'язку не настає, винний підлягаєвідповідальності за замах на відповідний злочин.
Таким чином,незважаючи на відзначену специфіку кожного виду помилок, усі вони по своємузмісту являють собою помилки у змісті взаємозалежних кримінально-правовихкатегорій: вини суб'єкта і розвитку причинного зв'язку.