Відкриття провадження у цивільній справі у суді

Курсова робота
з дисципліни:Цивільнепроцесуальне право України
на тему: Відкриттяпровадження у цивільній справіу суді
Дніпропетровськ
2008р.

ЗМІСТ
 
Вступ
Глава1. ПОЗОВ, ЯК ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАСІБ ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ
1.1Поняття позову
1.2Елементи позову
1.3Види позовів
1.4Форма і зміст позовної заяви
Глава2. ПРАВО НА ПОЗОВ
2.1Право на пред’явлення позову
2.2Об’єднання і роз’єднання позовів
2.3Способи захисту відповідача від заявленого позову
2.4Зміни у позовному спорі
2.5Забезпечення позову
Висновок
Задача
Списоквикористаної літератури

ВСТУП
 
Дана курсова робота розкриває тему,, Відкриття провадження у цивільній справі у суді".
Питання судового захисту прав таінтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи єтрадиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжноююридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносинобумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, асаме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сферсуспільства.
Яскравим прикладом таких перетворень єприйняття від часу набуття Україною незалежності ряду принципово новихнормативно-правових актів, перегляд концепції поділу державної влади,визначення правового статусу органів місцевого самоврядування у системідержавної влади.
Відбулися зміни і в органах судовоївлади. Нещодавно набрали чинності законодавчі акти, що закріплюють нові правилаздійснення судочинства в Україні, зокрема прийнятий 18 березня 2004 рокуВерховною Радою України Цивільний процесуальний кодекс України. Відповідно доположень останнього у цивільне судочинство були введені нові процедури,спрямовані на розумне спрощення, посилення ефективності і диференціаціїпроцесу: наказне провадження (розділ II, статті 95-106) та заочний розглядсправи (розділ III, глава 8, статті 224–233). Окреме провадження такождоповнюється новими категоріями справ. Також варто звернути увагу, щоадміністративні правовідносини частково вилучаються із цивільно-процесуальнихвідносин та врегульовуються Кодексом адміністративного судочинства України від6 липня 2005 року.
Але в даній курсовій роботі я розглядаюпозовне провадження, оскільки це найбільш поширений вид цивільного судочинства.Тому все вищевикладене і привело мене до вибору цієї теми моєї курсової роботи.
Метою даної курсової роботи є аналізтакого виду цивільного судочинства, як позовне провадження.
Це обумовило необхідність вирішеннятаких спеціальних завдань:
— визначити поняття, елементи та видипозову;
— розкрити особливості позовного провадження;
— з’ясувати основні положення позовногопровадження в цивільному судочинстві.
Об'єктом роботи є сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням положень нового цивільно-процесуального законодавства в позовному провадженні цивільного судочинства.
Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, що ґрунтуються на філософії розвитку загальнолюдських цінностей. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, системно-структурний, соціологічний, логіко-юридичний та інші.
Темі,, Відкриття провадження у цивільній справі у суді" велику увагу приділяютьтакі автори, як Андрушко А.В., Бичкова С.С., Кілічава Т.М., Павлик П.М.,Червоний Ю.С., Штефан М.Й. та інші.
Основніпитання я розглядала по окремим главам.
Впершій главі я розкрила поняття, елементи та види позову.
Вдругій главі я розглянула хто має право на пред’явлення позову. Також які зміниможна внести у позов. Визнання та відмова від позову, чи мирова угода.
Длянаписання курсової роботи я використала наукову, навчальну літературу, а такожзакон, кодекс та нормативно-правові акти.
Данакурсова робота складається з вступу, двох глав, висновку та списку використаноїлітератури.

Глава 1. ПОЗОВ, ЯК ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАСІБПОРУШЕННЯ
ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ
 
1.1 Поняття позову
 
КонституціяУкраїни, проголошуючи права і свободи фізичних осіб, юридичних осіб, держави,гарантує їх захист (ст. ст. 8, 55, 124КУ) [1].
Законодавчозабезпечено право кожної особи, в порядку, встановленому ЩІК, звернутися досуду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чиінтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК) [2].
Увипадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, якимнадано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чисуспільні інтереси (ч. 2 ст. З ЦПК) [2].
Згідноз ч. 3 ст. З ЦПК недійсною є відмова від можливості звернення до суду зазахистом від права на звернення до суду за будь-якими вимогами, що виникли абоможуть виникнути із певних правовідносин па підставі конкретного договору.Сторона може відмовитися в суді від захисту своїх прав шляхом відмови відпозову, визнання позову, укладення мирової угоди, передання спору на вирішеннятретейського суду.
Діяльністьсуду щодо захисту порушених прав, свобод та інтересів здійснюється в різнихпроцесуальних формах, основною з яких є позовна форма (позовне провадження).
Справищодо спорів, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та іншихправовідносин, прийнято називати позовними.
Позовне провадження характеризуєтьсятакими ознаками: 1) між сторонами наявний матеріально-правовий спір; 2) спірстосується не лише фактичних обставин справи, а й самого правовідношення; 3) вимогадо суду про судовий захист оформляється у формі позовної заяви [5, с. 218].
Засобомзахисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов —це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через судабо інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чиневизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній,визначеній законом, процесуальній формі.
Зважаючи на те, що поняття „позов"тапохідні від нього поняття застосовуються цивільним процесуальним таматеріальними галузями права, у теорії сформувалося кілька точок зору з приводупоняття та суті позову. На думку одних, позов — це інститут цивільногопроцесуального права, на думку інших позов — інститут матеріальногоправа. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття,тобто поєднання матеріально-правового та процесуального аспектів [9, с.111-112].
 
1.2 Елементи позову
Позов складається з трьох частин: предметапозову, підстави позову, змісту позову.
Предметпозовускладаєта його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача довідповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення.Таким чином, предмет позову повинен мати правовий характер і виходити зматеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом,а в окремих випадках і окремим об'єктом. А тому при характеристиці предметапозову необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні відматеріального об'єкта. Наприклад, предметом позову про виселення громадянинабудуть спірні правовідносини, а об'єктом — житлове приміщення.
Протягомусього часу розгляду справи позивач може змінити предмет позову, заявити новівимоги в межах спірних правовідносин.
Визначенняпредмета позову має практичне значення для індивідуалізації позовів, визначенняпідвідомчості справи: класифікації позовів за матеріально-правовою ознакою: нимвизначається суть вимоги, відповідь на яку повинен дати суд.
Підставупозовускладаютьобставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Нимиможуть бути: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаютьсянормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини тадоказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чивідсутність відповідних прав.
Підставипозову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач, а такожз документами, які є письмовими доказами юридичних фактів, які складаютьпідстави позову чи заперечення проти нього.
Підставапозову являє собою ряд фактів, які можна умовно розділити на 2 групи: активні— тобто ті, які підтверджують, що спірне право належить позивачеві, а навідповідача покладені певні обов'язки; пасивні — у яких вбачається, щовідповідач виконав дії спрямовані на заперечення права позивача або утвердженняза собою права, яке йому не належить.
Підставапозову може бути зміненою протягом розгляду справи. При цьому позивач замістьзазначених юридичних фактів може посилатися на інші, що обґрунтовують ту жвимогу, але не повинні виходити за межі зазначеного матеріально-правовогоспору.
Якправо на зміну предмета позову, так і право на зміну підстави позову наданетільки позивачу, так як лише з його згоди суд може здійснити подібну заміну.
Такимчином, третім елементом позову — змістом — є зазначенапозивачем форма судового захисту. Позивач може просити суд: присудитивизначену річ; 2) визнати наявність чи відсутність суб'єктивних прав;3) змінити,припинити існуючі між сторонами правовідносини (перетворити їх).
Виділеннязмісту має практичне значення, тому що вказує на дію суду, за здійсненням якоїпозивач звертається до суду, допомагає встановити межі дослідження справи. Самеза своїм змістом позови класифікують на види.
Елементи позову тісно пов'язані міжсобою. Підставу позову повинен довести позивач для того, щоб надати суду всіматеріали, необхідні для його захисту. Предмет позову — правова вимога, яку судповинен розглянути і винести законне та обґрунтоване рішення. Від предметапозову залежить форма (зміст) захисту [10, с. 124-126].
 
1.3 Види позовів
Увимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається іспосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується такадіяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змістіпозову, вони поділяються: на позови про присудження (виконавчі), визнання(установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).
Позовипро присудженняспрямовуютьсяна поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (простягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо).Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувалодо порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудженнявідповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків,передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Позовипро визнанняспрямовуютьсяна усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між нимиправовідносини. Суд своїм рішенням підтверджуєнаявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторстватощо).
Позовпро існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а провизнання відсутності їх — негативним.
Позовиперетворювальніспрямованіна зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч.2 ст.16 ЦК України). Цепозови про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилогоприміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовівназивається ще конститутивним і до їх складу належать: перетворювальні, якіспрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови прорішення, які замінюють волевиявлення обох сторін у спорі або тільки боржника;позови, в яких конститутивні дії є елементом рішення.
Класифікація позовів на види не завждирозкриває особливості всіх позовів, у зв'язку з чим вони можуть бутикласифіковані залежно від характеру спірних відносин та у складі окремихправовідносин. Така систематизація допомагає виявити причини спорів іефективність забезпечення правового регулювання в окремих галузях суспільнихвідносин, необхідність його зміни і вдосконалення [11, с. 328-330].
1.4 Форма і зміст позовної заяви
Післяповного з'ясування фактичних обставин, юридичної природи спірних правовідносин,наявності можливих засобів доказування та способу забезпечення позову фахівець-укладачприступає до складання позовної заяви.
Їїзміст та спрямованість залежать від предмета, підстав і характеру спору міжсторонами. Позовна заява може подаватися до суду лише в письмовій формі, томувона вимагає точності та дотримання вимог, встановлених законом, а також мовноїстилістики.
Додержанняпроцесуальної форми та змісту позовної заяви є однією з обов'язкових вимогцивільного процесуального законодавства, що забезпечує фізичним та юридичнимособам право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.
Вимогидо форми та змісту встановлені ст.119 ЦПК України.
Позовназаява повинна містити такі вимоги:
1)найменування суду, до якого подається заява;
2)ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача,якщо позовна заява подається представником, їхнє місце проживання абомісцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;
3)зміст позовних вимог;
4)ціну позову щодо вимог майнового характеру;
5)виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6)зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав длязвільнення від доказування;
7)перелік документів, що додаються до заяви.
Позовназаява має бути підписана позивачем або його представником. Зазначення дати їїскладання є обов'язковим.
Позовназаява може відповідати іншим вимогам, якщо це встановлено законом.
Допозовної заяви додають документи, що підтверджують сплату судового збору таоплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо заявуподає представник позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, щопідтверджує його повноваження. У разі подання позову представником на захистінших осіб в заяві має бути зазначено підстави звернення до суду в інтересахцих осіб. Перелік названих вище вимог є обов'язковим.
Допозовної заяви згідно зі ст.120 ЦПК України також додають її копії та копіївсіх документів, що входять до неї відповідно до кількості відповідачів ітретіх осіб.
Так,подання копій документів не вимагається щодо позовів, які стосуються трудовихправовідносин, відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, каліцтва, іншимушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також незаконним рішенням, діямичи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Недодержанняукладачем позовної заяви зазначених у статтях 119, 120 ЦПК вимог, а такожнесплата судового збору чи інформаційно-технічного забезпечення розгляду справитягнуть за собою правові наслідки, передбачені ст.121 ЦПК України. Суддя за цихобставин постановляє залишити заяву без руху і надає позивачу певний строк дляусунення недоліків.
Уразі виконання припису судді у встановлений ухвалою строк позовна заявавважається поданою в день її першого подання до суду. Якщо зазначені в ухвалісуду недоліки позивачем не усунуті в установлений строк, заява визнаєтьсянеподаною і повертається позивачеві.
Статтею121 ЦПК України також передбачено випадки, коли заява повертається позивачевібез надання строку для усунення недоліків. Суддя повертає заяву, якщо:
1)заяву подано недієздатною особою;
2)заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноваження на веденнясправи;
3)позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йомупозову;
4)справа підсудна іншому суду;
5)заява про розірвання шлюбу подана під час вагітності дружини або до досягненнядитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом.
Проповернення позовної заяви суддя виносить ухвалу.
Цейперелік випадків повернення позовної заяви є вичерпним. У разі якщо ці умовиперестануть існувати, позивач вправі повторно звернутися до суду зі своїмивимогами па загальних підставах.
Слідзазначити, що залишення суддею позовної заяви без руху або повернення їїпозивачеві здійснюється на стадії пред'явлення позову, до відкриття провадженняу справі. Якщо суддя з різних причин не виявив недоліків у заяві і відкривпровадження у справі, він надає строк для усунення недоліків, а в разі невиконанняприпису залишає заяву без розгляду за правилами, встановленими ст. 207 ЦПК.
Закономтакож передбачено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, якщонавіть позовну заяву подано й оформлено відповідно до вимог, встановлених ЦПК.
Згіднозі ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
1)заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства;
2)за наявності рішення або ухвали суду, що набрала законної сили, про закриттяпровадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, укладеннямирової угоди у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тихсамих підстав;
3)за наявності справи в цьому чи іншому суді за спором між тими самими сторонами,про той самий предмет і з тих самих підстав;
4)внаслідок смерті фізичної особи або припинення юридичної особи, яка є однією зісторін у справі, не допускається правонаступництво;
5)є рішення третейського суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самийпредмет, із тих самих підстав, за винятком випадків, коли судом відмовлено увидачі виконавчого листа на примусове виконання або скасування рішення цього судуі неможливості розгляду справи в тому самому третейському суді.
Провідмову у відкритті провадження у справі або про відкриття провадження суддяпостановляє ухвалу, яка невідкладно надсилається позивачеві разом із заявою тавсіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справіпозбавляє позивача права повторно звернутись до суду із таким самим позовом.
Якбачимо із вищенаведеного, складання позовної заяви є складним і важливим етапомпідготовки справи до її розгляду в суді, що вимагає неухильного дотриманнявимог процесуального законодавства та попередження негативних наслідків, щоперешкоджають відкриттю провадження у цивільному судочинстві.
Коженюрист має усвідомлювати, що від його компетентності, професійного рівня,порядності залежать певною мірою, а то й повністю, результат розгляду справи ісудового рішення, надійний захист цивільного права та інтересу як фізичних, такі юридичних осіб [5, с. 17-20].

Глава 2. ПРАВО НА ПОЗОВ
 
2.1 Право на пред’явлення позову
Конституційнеположення про те, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом(ст. 55 Конституції України), деталізується у нормах матеріального права. Так,відповідно до ЦК України (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16) кожна особа має право на захистсвого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,зокрема право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового абомайнового права та інтересу. За ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейнихвідносин має право на судовий захист.
Зазначенеу наведених і подібних нормах право на судовий захист є правом на позов уматеріально-правовому розумінні, що означає можливість уповноваженої особивимагати в судовому порядку виконання зобов'язаною особою свого обов'язку.
Говорячипро співвідношення права на позов і права на пред'явлення позову, слідмати на увазі, що:
1)право на позов (захист) визначається і матеріальним, і процесуальним правом, аправо на пред'явлення позову — тільки процесуальним;
2)право на позов надає можливість вимагати від суду вирішити справу, а право напред'явлення позову — лише звернутися до суду з позовом;
3)наявність права на позов встановлюється судом під час усього провадження усправі, а наявність права на пред'явлення позову — під час прийняття позовноїзаяви;
4)відсутність права на пред'явлення позову є підставою для постановлення ухвалипро відмову у прийнятті позовної заяви, закриття провадження у справі абозалишення позовної заяви без розгляду; відсутність же права на позов єпідставою для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.Виходячиз викладеного, право на позов і право на пред'явлення позову, є різнимиправами, головна відмінність між якими полягає у їх різній правовій природі.
Правона пред'явлення позову -цеправо особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних абооспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звернутисядо суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чиінтересів має право кожна фізична та юридична особа, а у визначених закономвипадках до суду можуть звертатися також органи й особи, яким надано правозахищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільніінтереси (ст.3ЦПК України).
Відповіднодо ч.1 ст.45 ЦПК України до органів та осіб, яким законом надано правозвертатися до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осібабо державних чи суспільних інтересів, належать:
1)УповноваженийВерховної Ради України з прав людини. У п.10 ст. 13 Закону України «ПроУповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.вказується, що він має право звертатися до суду із заявою про захист прав ісвобод людини, яка за станом здоров'я чи з інших поважних причин не може цьогозробити самостійно.
2)Прокурор. Відповідно до ст. 361 Закону України «Пропрокуратуру» від 5 листопада 1991 р. органи прокуратури здійснюютьпредставництво інтересів громадянина, якщо він неспроможний через фізичний чиматеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захиститисвої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.Крім того, перед прокуратурою поставлено завдання здійснювати представництво всуді інтересів держави за наявності порушень або загрози порушень економічних,політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій(бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах міжними або з державою. Однією з форм такого представництва є звернення до суду зпозовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного колаосіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнаннянезаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
3)Органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Їхнє право назвернення до суду з позовом про захист інтересів інших осіб, держави абосуспільства встановлюється спеціальними законами. Наприклад, відповідно до п.10ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991р. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захиступрав споживачів і його територіальні органи в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі мають право подавати до суду позови прозахист прав споживачів.
4)Фізичні особи можуть звертатися з позовом про захист інтересів іншихосіб у встановлених законом випадках, у тому числі коли вони є законнимипредставниками неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності чинедієздатних осіб. Наприклад, відповідно до ч.2 ст.258 СК України дід і бабамають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніхта повнолітніх непрацездатних внуків до суду без спеціальних на те повноважень.
5)Юридичні особи мають право звертатися з позовом до суду, якщо такеповноваження встановлено спеціальним законом і установчими документами цієїюридичної особи. Так, у ст.20 Закону України «Про об'єднання громадян»від 16 червня 1992 р. встановлено, що зареєстровані об'єднання громадяннаділяються правом захищати законні інтереси своїх членів (учасників) удержавних та громадських органах, що, зокрема, передбачає їх право звертатися зпозовною заявою до суду.
Правона пред'явлення позову є невід'ємним правом кожної особи, тому відмова відправа на звернення до суду за захистом є недійсною (ч.3 ст.3ЦПК України) [3, с.185-187].

2.2Об’єднання і роз’єднання позовів
Можливістьоб'єднати чи роз'єднати декілька позовів пов'язана із забезпеченням ефективногоі швидкого вирішення судом спору між сторонами.
Об'єднанняпозовівдаєзмогу досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також з економитичас і засоби цивільного процесу. В одному провадженні можуть бути об'єднаннідекілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного позивача додекількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача.
Вимоги,що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідністьвимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, якіпороджують позов. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одногоі того самого правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою.На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тобто допускається об'єднаннянавіть різних за своїм характером вимог (наприклад, в одному провадженні можутьбути об'єднані позов про визнання договору недійсним і позов про стягненнязаподіяних при цьому збитків).
Якщопозови є неоднорідними (наприклад, випливають з різних за своєю галузевоюналежністю правовідносин) їх об'єднання є недоцільним, адже це може призвестидо ускладнення процесу розгляду і вирішення цивільної справи. Також недопускається об'єднання позовів, коли відсутня спільність предмета позову.
Об'єднанняпозовів може бути здійснене як позивачем (позивачами), так і судом. Найчастішепов'язані між собою вимоги об'єднує позивач, викладаючи їх в одній позовнійзаяві відповідно до ч.2 ст. 118 ЦПК України. Законодавство не забороняєпозивачу оформити кожну з однорідних позовних вимог окремою позовною заявою.Однак він зазвичай зацікавлений в тому, щоб усі його вимоги були розглянуті тавирішені якнайшвидше і одним судом. Окреме ж оформлення однорідних вимогускладнить діяльність суду і може призвести до затягування захисту порушених,невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів позивача.
Якщов проваджені суду знаходяться декілька справ з однорідними позовами, сторониможуть клопотати перед судом про їх об'єднання в одне провадження. Суд можеоб'єднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч.1 ст.126 ЦПКУкраїни суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи досудового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалупро об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовамиодного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різнихвідповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самоговідповідача. Ухвала про об'єднання позовів, як і ухвала про відмову в такомуоб'єднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішеннясуду.
Приоб'єднанні позовів кожний з них зберігає своє окреме значення і підлягаєвирішенню судом. У судовому рішенні обов'язково повинно бути відображено, чизадовольнив суд і в якому обсязі кожний з об'єднаних позовів. Враховуючи те, щов одному провадженні об'єднуються однорідні позовні вимоги, вирішення однієї зних автоматично впливає на результати вирішення інших. Так, якщо суд визнаєдоговір недійсним, він зобов'язаний задовольнити й правомірні вимоги позивачащодо застосування наслідків недійсного правочину [7, с. 260-263].
Роз'єднанняпозовівполягаєу виділенні судом в самостійні провадження об'єднаних в одному провадженівимог. Таке роз'єднання залежить від обставин справи і пов'язано з тим, щоспільний розгляд об'єднаних позовів ускладнює вирішення справи (наприклад,необхідно призначити складну експертизу за окремими вимогами, один з позивачівпоїхав у тривале відрядження тощо).
Роз'єднанняпозовів зазвичай здійснюється в тому разі, коли суд одночасно не може ухвалитирішення за декількома вимогами, оскільки одна з них стосується інтересів третіхосіб. Так, у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Пропрактику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»від 18 вересня 1987 р. вказується: якщо вимоги про поділ квартири і паюзаявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд має взяти до уваги:оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бутироз'єднані і розглянуті на загальних підставах.
Виділенняв самостійне провадження вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто йогоздійснення цілком залежить від його розсуду. Оформлюється роз'єднання позовівухвалою, яка також не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо відрішення суду,
Уразі роз'єднання позовів підставою для провадження за виділеними вимогами єухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви [8, с. 29].
 
2.3 Способи захисту відповідача відзаявленого позову
Для захисту від заявленого позовувідповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднестизагальні (право подавати докази та приймати участь у їх дослідженні, заявлятиміркування, доводи та пояснення у справі та інші права, закріплені у ст. 99ЦПК). Однак, відповідач також має низку спеціальних процесуальних способівзахисту. Це заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) та зустрічнийпозов (ст. 140 ЦПК).
Запереченняпроти позову—це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача. Причомувони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасовенівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення можуть носитьматеріально-правовий та процесуально-правовий характер.
Матеріально-правовізапереченняспростовуютьсуть позову, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правовувимогу і тому, зазвичай, заперечує можливість виникнення процесу за нею.
Процесуально-правовізапереченняобґрунтовуютьнеправомірність виникнення або продовження процесу у справі в зв'язку звідсутністю передумов права позивача на звернення до суду або порушеннямпорядку його реалізації.
Зустрічнийпозов —це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача,пред 'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. У такомувипадку, за цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуальногостатусу позивача, а первісний позивач — відповідача. Однак, повногопроцесуального статусу позивача у цьому випадку відповідач може набути тільки уразі, якщо первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийметаку відмову.
Призверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собоюмету, по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право. По-друге,відповідач захищається проти вимог позивача.
Судзобов'язує прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом,якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема,якщо вони випливають з одного правовідношення або якщо вимоги про них можутьзараховуватися (ст. 141 ЦПК).
Правона пред'явлення зустрічного позову відповідно до ст. 140 ЦПК виникає зпорушенням у суді провадження у справі і може бути реалізоване не пізніше, якза три дні до судового засідання. Чи буде прийнято зустрічний позов після закінченняцього строку залежить від суду, оскільки йому надане право відмови в йогоприйнятті як у разі пропуску цього строку, так і у разі, якщо буде встановлено,що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисноспрямовує свої дії на затягування процесу.
Післярозгляду справи по суті в судовому засіданні суд постановляє єдине рішення, вякому дає конкретну відповідь як на первісну вимогу позивача, так і назустрічну вимогу відповідача [6, с.74-76].
2.4Зміни у позовному спорі
Упроцесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкимипроцесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.
Позивачпротягом усього розгляду справи по суті має право змінити підставу або предметпозову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися відпозову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можутьукласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивностів цивільному процесуальному праві. Ці повноваження мають також важливе значеннядля суду, оскільки останній розглядає справу лише в межах заявлених вимог (ст.15 ЦПК).
Змінапредмета та підстави позову є важливим правомпозивача,оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу довідповідача та суду) у зв'язку, наприклад, зі збором доказів, дослідженнямобставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правовоївимоги та обставин, які її обґрунтовують тощо. Обмеження щодо зміни предмета тапідстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити замежі матеріально-правової вимоги. В протилежному випадку особа не позбавляєтьсяправа на звернення до суду у загальному порядку.
Збільшеннячи зменшення обсягу позовних вимог такождозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті самі причини. Причомуособливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовнихвимог повинні бути дотримані вимоги щодо змісту та форми такого звернення до суду,а також оплата державним митом, обчисленим виходячи із збільшеного обсягупозовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, зверхсплаченедержавне мито не повертається, оскільки у цьому разі наявна часткова відмовавід позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захистузаявленої вимоги [9, с.115-116].
Відмовавід позову — це одностороннє волевиявленняпозивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.Будучипроявом принципу диспозитивності, таке волевиявлення позивача здійснюється підконтролем суду, адже суд може вирішити питання про прийняття чи відмову в прийняттіцього клопотання. Суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщотака розпорядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причинне може бути прийнята судом.
Прийняттясудом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справіта виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожним позовом.Особа, яка виконує такі дії, має право одержати роз'яснення суду щодо правовихнаслідків такої відмови (ст.ст. 15 і 179ЦПК).
Визнанняпозову відповідачем — цеодностороннєволевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Прямихправових наслідків визнання відповідачем позову цивільним процесуальним закономне визначено, однак має важливе значення для встановлення обставин справи тапостановлений рішення у справі. Але, суд не вправі покласти в основу свогорішення визнання позову відповідачем, не дослідивши його з точки зору обставинсправи.
Судможе вважати позов визнаним, якщо у нього не виникає сумніву в тому, що визнаннявідповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законнихінтересів і не зроблене під впливом протиправної поведінки щодо нього іншихосіб або з метою приховати істину.
Мироваугода — це укладена між сторонами тазатверджена судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонамишляхом взаємних уступок. позов цивільний право мирова угода
Процесуальнезаконодавство зобов'язує суддю (суд) роз'яснити сторонам можливість укладеннямирової угоди і сприяти примиренню сторін. Контроль суду забезпечує законністьукладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів спірнихматеріально-правових відносин.
Умовимирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судовогозасідання і підписуються сторонами. Мирова угода сторін, викладена письмово,додається до справи, про що зазначається у протоколі судового засідання. Доприйняття мирової угоди суд зобов'язаний сторонам оголосити наслідки відповіднихпроцесуальних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляєухвалу, в якій повинні бути зазначені умови такої угоди, і водночас закриваєпровадження у справі. Мотивована ухвала постановляється судом у випадку їїнезатвердження. Відповідно до ст. 3Закону України „Про виконавчепровадження" затверджена судом мирова угода є підставою для виконання.
Колимирова угода укладається поза судом і ним не затверджена, то вона підлягає доказуваннюв суді на загальних підставах [5, 227-229].
 
2.5 Забезпечення позову
 
Забезпечення позову -це вжиття судом передбачених законом заходів, що гарантують можливість виконаннямайбутнього рішення.
Заходизабезпечення позову можуть вживатися на будь-якій стадії розгляду справи (ч. 3ст. 151 ЦПК). Відповідно до ч. 4 цієї статті допускається забезпечення позовудо подання позовної заяви з метою запобігання порушенню прав інтелектуальноївласності.
Заявапро забезпечення позову може бути подана особами, які беруть участь у справі. Уній мають бути зазначені:
1)причини, із зв'язку із якими потрібно забезпечити позов;
2)вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням йогонеобхідності;
3)інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 ЦПК).
Дозаяви про забезпечення позову, додаються документи та інші докази, якіпідтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальноївласності та що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходівзабезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількостіосіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову (ч.4 ст.151 ЦПК).
Уразі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявникповинен подати відповідну позовну заяву протягом 10 днів з дня постановленняухвали про забезпечення позову (ч. 5 ст. 151 ЦПК).
Забезпеченняпозову може здійснюватися різними видами забезпечення. У ст. 152 ЦПК міститьсяширокий їх перелік. Суд застосовує той або інший вид забезпечення залежно відконкретних обставин кожної справи.
Найбільшпоширеним видом забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошовікошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п.1 ч. 1 ст. 152 ЦПК).
Арештмайна полягає в його опису й оголошенні заборони розпоряджатися ним до набраннярішенням законної сили. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидкопсуються (ч. 5 ст. 152 ЦПК).
Довидів забезпечення позову п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК відносить заборону вчинятипевні дії; п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК — встановлення обов'язку вчиняти певнідії. Метою цього виду забезпечення є збереження наявного становища довирішення спору.
Видомзабезпечення позову є заборона іншим особам, здійснювати платежі або передаватиманно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання (п. 4 ч. 1ст. 152 ЦПК).
Пункт5 ч. 1 ст. 152 ЦПК до видів забезпечення позову відносить зупинення продажуописаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або провиключення його з опису. Цей захід зупиняє дії державного виконавця щодовиконання судового рішення. Зупинення стягнення па підставі виконавчогодокумента, який оскаржується боржником у судовому порядку (п. 6 ч. 1 ст.152 ЦПК), та передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншимособам (пі 7 ч. 1 ст. 152 ЦПК) також належить до видів забезпечення позову.
Унеобхідних випадках суд може застосувати інші види забезпечення позову, яківідповідають меті, вказаній у ст. 151 ЦПК. Суд може застосувати кілька видівзабезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК).
Законвводить обмеження допустимих видів забезпечення позову — вони мають бутиспівмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 152 ЦПК).
Недопускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату,пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальномустрахуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю(включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду задитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касамивзаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу побезробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, провідшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертюфізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином (ч. 4 ст. 152ЦПК).
Недопускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідаціїбанку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти пенні дії тимчасовому адміністратору,ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністраціїчи ліквідації банку (ч. 6 ст. 152 ЦПК). Заява про забезпечення позову розглядаєтьсясудом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження безповідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, оскількивони можуть вжити заходів щодо приховування майна, що підлягає стягненню (ч. 1 ст.153 ЦПК).
Заявапро забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом непізніше 2 днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява прозабезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише зайого участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпеченняпозову (ч. 2 ст. 153 ЦПК).
Розглядаючизаявупро забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, суд може вимагативід заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджуютьнеобхідність забезпечення позову (ч. 3 ст. 153 ЦПК).
Залежновід обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ч. 6 ст.153 ЦПК).
Уразі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжитизаходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходизабезпечення позову, негайно після її виконання (ч.7 ст.153 ЦПК).
Уразі подання заяви про забезпечення позову без додержання вимог ст.151 ЦПК судповертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (ч. 8 ст. 153 ЦПК).
Ухвалапро забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому длявиконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвалапро забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предметазастави в повному розмірі (ч. 9 ст. 153 ЦПК).
Навсі ухвали щодо забезпечення позову може бути подана апеляційна скарга (п. 2 ч.1 ст. 293 ЦПК). Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання,а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 10 ст. 153 ЦПК).
Оскарженняухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного способу іншим(ч. 1 ст. 154 ЦПК) зупиняє виконання цієї ухвали (ч. 11 ст. 153 ЦПК) [4, с.226-230].

Висновок
Темамоєї курсової роботи дуже актуальна. В ній за допомогою використаної науковоїта навчальної літератури я розкрила важливі питання щодо поняття та елементівпозову. Окрему увагу я приділила главі-2, яка розкриває право на позов, а такожзміни які можна використовувати у позові.
Розглянувшиці питання, я можу зроботи для себе висновок, що позовна форма захисту прав ізаконних інтересів громадян, організацій і держави, являється одним із самихразновидних способів судового захисту, який існує в цивільному судочинстві,згідно із новим Цивільним процесуальним Кодексом 2004 року.
Підпозовним провадженням розуміють видпровадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, якийвиникає з цивільних, сімейних, трудових, земельних і житлових правовідносин.Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цьогопровадження: участь у ньому двух сторін – позивача і відповідача.
Засобомзахисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов — цематеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд абоінший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чиневизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначенійзаконом, процесуальній формі.
Позов складається з трьох частин: предметапозову, підстави позову, змісту позову.
Заспособом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, позови поділяються:на позови про присудження (виконавчі), визнання(установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).
Правона пред'явлення позову -цеправо особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних абооспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Запереченняпроти позову—це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача.
Зустрічнийпозов —це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача,пред'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом.
Відмовавід позову — це одностороннє волевиявленняпозивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.
Визнанняпозову відповідачем — цеодностороннєволевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем.
Мироваугода — це укладена між сторонами та затвердженасудом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємнихуступок.
Забезпечення позову -це вжиття судом передбачених законом заходів, щогарантують можливість виконання майбутнього рішення.
 

Задача
Власницябудинку Петрова А.Н. пред’явила в суд позов про стягнення з Гончар Т.Н.заборгованості за квартиру і комунальні послуги. Відповідачка на суді пояснила,що вона ніякого боргу не має, оскільки вона таку суму витратила на ремонтквартири, який відмовилась провести Петрова А.Н. Суд своїм рішенням позовПетрова А.Н. задовольнив, а відповідачці пояснив, що вона має право податиокремий позов про стягнення грошових сум, витрачених на ремонт приміщення.
Чиправильно поступив суд?
Розв’язання
Згідно умови задачі, бачимо, що міжпозивачкою Петровою А.Н. та відповідачкою Гончар Т.Н. письмового договору наймужитла не було. Тобто між ними був укладений фактично усний договір найму житла,за яким відповідачка повинна була сплачувати за квартиру і комунальні послуги.Але відповідачка відмовлялась сплачувати за квартиру і комунальні послуги,оскільки вона зробила ремонт квартири на суму, яку повинна сплатити позивачеві.А позивачка відмовилась провести ремонт квартири, і подала позов про стягненнязаборгованості з відповідача.
Отже, я вважаю, що суд поступивправильно, що задовольнив позов Петровій А.Н. Але згідно ст.118ЦПК Українивідповідачка Гончар Т.Н. має повне право пред’явити позов до Петрової А.Н. простягнення суми, яку витратила на ремонт квартири. Але суд позов Гончар Т.Н. (вразі пред’явлення) може не задовольнити, оскільки між ними усний договір. Якщоб був укладений письмовий договір найму житла, то за ч.2 ст. 819 ЦК УкраїниПетрова А.Н. зобов’язана здійснювати як наймодавець, капітальний ремонт житла.І тоді витрачена сума належить відшкодуванню. Але суд в даному випадку рішенняможе винести на свій розсуд.

Список використаної літератури
 
1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 р. – іззмінами, внесеними згідно із Законом № 2222 IVвід 08.12.2004 р. К: Велес, 2007 р.
2.Цивільний процесуальний кодекс України: Науково – практичний коментар /С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В.У., Бірюков та ін.; За заг. ред. С. С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008 р.
3.Андрушко А. В., Білоусов Ю. В., Бондаренко Н. Л./Цивільний процес: навч. посібник. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 262с.
4.Бичкова С. С., Бобрик В. І., Узарова І. О. та ін. Цивільно процесуальне правоУкраїни: Навчальний посібник /За заг. ред. С. С. Бичкової. – 2 – гевид. доповн. і переробл. – К.: Атіка,2007. – 404 с.
5.Буркацький Л. К. /Захист цивільного права та інтересу: Методика складаннядок-тів, коментарі, позовні та інші заяви. Навчально — практичний посібник. –Вид стереотип. – К.: Юрінком Інтер, 2006.- 400 с.
6.Кілічава Т. М. Цивільний процес: Навч. посібник для дистанційного навчання /За наук. ред. О. Г. Мурашка. – К.: Університет«України»,2006. — 215 с.
7.Комарова В. В. Гражданский процесс: учебник – Х.: ООО «Одиссей»,2001. – 704 с.
8.Павлик П. М., Удовенко Ж. В., Кілічава Т. М. Процесуальна документація: Навч.посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 464 с.
9.Червоний Ю. С. Цивільний процес України: Підручник. – К.: Істина, 2007. – 392с.
10.Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. – Київ: Центрнавчальної літератури, 2004 – 308 с.