КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Відшкодування матеріальноїшкоди у кримінальному процесі
Київ 2004
План
Вступ.
1. Реституція.
2. Компенсація.
3. Циільний позов.
4. Відшкодування моральноїшкоди.
а).Порядок роз'яснення правособі яка зазнала шкоди відзлочину.
б). Обставиною,що підлягає доказуванню.
5.Умови та порядок відшкодування майнової шкоди.
Виновок.
ВСТУП.
Будь-якезлочинне діяння як юридичний факт посягає на суспільні відносини і є причиноюнегативних змін у них. У силу об'єктивно існуючої причинно — наслідковоїзалежності воно породжує визначені для кожного його окремого виду шкідливінаслідки, що конкретно виражаються у збитку, який заподіюється об'єктамзлочину, охоронюваних як кримінальним, так і іншими галузями права .
Саменаслідки злочину є основним елементом його суспільної небезпеки, а їхнійхарактер визначається змістом суспільних відносин, яким даний злочин заподіюєшкоду. В.Н. Кудрявцев відзначає, що основними показниками небезпеки злочинноїдії є: “а) значемість можливих наслідків; б) імовірністьїхньогонастання; в) поширеність дій подібного роду” [1,c.100]. Значемістьреальних або можливих наслідків є основним показником небезпеки злочинногодіяння, хоча зрозуміло, що ступінь суспільної небезпеки реально заподіянихшкідливих наслідків незрівнянно більший, ніж імовірність їх настання.
Законодавецьлише в деяких випадках вважає злочинне діяння закінченим з моменту створеннянебезпеки настання шкідливих наслідків. У юридичній літературі під наслідкамизлочину розуміються шкідливі зміни в охоронюваних законом суспільних відносин(об'єктах), що являються його результатом [2,c.78;3,c.16]. У однихвипадках злочин наносить шкоди власності, у інших заподіюється шкода життю, здоров'югромадян, їх майну, у третіх — порушує встановлений у державі правопорядок іт.д.
Отже,за своїм характером шкідливі наслідки злочину досить різноманітніі їхможна класифікувати за різними ознаками. Обравши в якості класифікаційноїознаки наявність або відсутність у результаті вчиненого злочину матеріальногозбитку, його наслідки можна розділити насамперед на матеріальні інематеріальні. Якщо нематеріальні наслідки (політичні, моральні, фізичністраждання та ін.), незважаючи на всю їхню вагу і суспільну небезпеку,визначити кількісно, оцінити у грошовому еквіваленті не можливо, то матеріальнівиражаються насамперед у майновому збитку, заподіюваному в першу чергуматеріальним об'єктам злочинного посягання, що володіє кількісноюхарактеристикою. Отже, його можна виразити у грошовому еквіваленті і усунути.
Стаття41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися ірозпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчоїдіяльності. Правоприватної власності непорушне й охороняється законом. Держава забезпечує захистправ усіх суб'єктів права власності. Ст. 13 Конституції України встановлюєпринцип рівності всіх суб'єктів права власності перед законом. Громадяниннабуває права власності в результаті підприємництва, вкладення грошей вкредитні організації, а також внаслідок спадщини та інших угод, не забороненихзаконом. Умови та порядоквідшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпілавід злочину, встановлюється законом.
Об'єктами прававласності можуть бути будь-які матеріальні цінності, гроші, акції, цінніпапери та інші об'єкти, не заборонені законом в обігу.
Нормикримінального права охороняють державну, комунальу та приватну власність,майнові права і інтереси державних і громадських організацій (юридичнх осіб), атакож громадян, установлюючи кримінальну відповідальність за посягання на нихшляхом розкрадань, присвоєнь, навмисного або необережного пошкодження майна.
Заподіяння матеріального збитку злочином виступає у різнихйого складах по-різному. В одних матеріальний збиток складає мету злочинця.Так, при посяганні на державну, комунальну або приватну власність метоюзлочинця є заподіяння матеріального збитку шляхом вилучення майна у власника.Цим вилученням матеріальних цінностей злочин цілком вичерпується. Нерідковідносинам власності заподіюється шкода у процесі посягання на основнийоб'єкт. Так, об'єктом хуліганства є громадський порядок. Однак у залежності відспособу вчинення хуліганських дій останніми може бути заподіяно шкоду особистимблагам громадян (здоров'ю) або відносинам власності, результатом чого є майновашкода. Матеріальна шкода як один зі шкідливих наслідків вчинення злочинувиникає не тільки в результаті посягання на відносини власності у формі визначенихматериальних об'єктів. Він виникає і при посяганні на особу її права(наприклад, трудові — ст. ст. 172,173 КК України). Спрямовані проти життя іздоров'я громадян злочини (убивство, тілесні ушкодження, побої і т.д.)спричиняють шкоду, а саме — фізичну, яку безпосередньо відшкодувати неможливо.Але шкода фізична, як правило, поєднанна з матеріальною, тобто матеріальнимивитратами, що були понесені потерпілими в зв'язку з утратою годувальника,утратою заробітка, відновленням здоров'я і т.д.
Шкідливі майнові наслідки злочину – це результатпротиправного діяння, що одночасно вявляється кримінальним і цивільним (уширокому його розумінні) правопорушенням. Однак при його вчиненні виникає двавиди охоронюваних правовідносин — кримінальне і цивільне [4, с.268; 5, с.66-67]. Якщо в кримінальномуправовідношенні правопорушникові (злочинцеві) протистоїть держава, то цивільно- правове відношення виникає між правопорушником і юридичною особою абогромадянином, якім злочином заподіяну матеріальну шкоду. Зміст останньогоскладає право потерпілих осіб на відновлення порушеної злочином майнової сфери,з одного боку, і кореспондуючий цьому праву обов'язок правопорушникавідшкодувати шкоду. У першому із названих правовідносин реалізуєтьсякримінальна відповідьальність, у другому – цивільно — правова (майнова).
Суб'єктом захисту майнових прав потерпілих від злочину єорган, що здійснює кримінальний процес. Захист майнових прав потерпілих осібздійснюється у встановленому кримінально — процесуальним законом порядку шляхомреалізації передбачених кримінально – процесуальних норм.
Чиннезаконодавство передбачає такі способи відновлення порушеного матеріальногостану при провадженні у кримінальній справі, участь у яких бере слідчий:
а) реституція(ст. 80, 81 КПК України);
б)добровільневідшкодування шкоди винною особою чи цивільним відповідачем;
в) розглядцивільного позову в кримінальній справі (ст. 28 КПК України);
Кожний з перерахованих кримінально-процесуальних способіввідновлення порушеної злочином майнової сфери потерпілих осіб розрахований навизначену ситуацію,і їх реалізація залежить насамперед від характерусамого збитку.
1.Реституція.
Одним зі способів захисту порушених злочином майнових правпотерпілих осіб, що використовується у кримінальному процесі, є поверненняїммайна (грошей, цінностей, інших речей), протиправно відчужених внаслідоквчинення злочину. Реституція — найдавніше правило, спрямоване на захист прававласності, широко застосовуване ще згідно з Руською правдою часів князя Володимира.Реституція —це особлива форма відшкодування матеріальних збитків, яка застосовується судом безпред'явлення позову з боку потерпілого та полягає у поверненні речі хазяїну, ане в сплаті її вартості.
У даний час у кримінально — процесуальній доктрині ще немаєповного поняття реституції, що пояснюється в першу чергу недостатньою увагою доцього кримінального — процесуального інститута. Так, А. Г. Мазалов визначає їїяк: „ Поверненняречей законним власникам" [5, с.20]. Безумовно, таке визначення є занадтозагальним, оскільки не містить вказівки на ознаки, властиві цьому кримінально –процесуальному явищу. Більш вдале визначення, запропоноване 3.3. Зинатулліним,на його думку „ Під кримінально — правовою реституцією треба розумітивідновлення матеріального становища потерпілого шляхом повернення йому речейабо інших матеріальних цінностей, безпосередньо втрачених внаслідок вчиненнязлочину "[6, с.29]. З врахуванням цього кримінально — правову реституціюможна визначити як відновлення порушеного злочином майнового положенняпотерпілих осіб шляхом повернення їм неправомірно відчудженого майна — речовихдоказів, виявлених і вилучених або прийнятих від інших осіб органами, щоздійснюють кримінальний процес.
Умови реституції в сучасному кримінальному процесі визначаютьсяположеннями ст. 79-81 КПК України. Передумовою реституції є перебування тієїабо іншої цінності в розпорядженні органів правосуддя (відчужена цінність булавилучена в процесі слідчих чи інших процесуальних дій). Не підлягаютьреституції речі, вилучені з цивільного обігу, та предмети, вручені як хабар,за винятком випадків вимагання хабара.
Частина 3 ст.79 КПК України визначає: «В окремих випадках речові докази можуть бути довирішення справи в суді повернуті їх власникам, якщо це можливо без шкоди дляуспішного провадженняу справі». Згідно зі ст. 81 КПК України питання про речові докази, в томучислі і про вилучені матеріальні цінності, може вирішуватись постановоюслідчого про закриття справи, при цьому:
— знаряддя злочину, щоналежать обвинуваченому, конфіскуються;
— речі,вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;
— речі, якіне мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а увипадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;
— гроші,цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави ;
— гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочиннихдій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено то цігроші, цінності та речі переходять у власність держави.
У законних власників варто відібрати розписки про те, щоповернуте майно не буде ними відчужено яким — небудь способом і збережеться дозакінчення провадження по справі. Хоча це якоюсь мірою обмежує право власника(зокрема, право розпорядження) по відношенню до належної йому речі, проте даєможливість використовувати її корисні властивості.
Спір проналежність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільногосудочинства.
Дляпотерпілого від злочину є важливим положення про те, що гроші, цінності та іншіречі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володарям.Такі властивості реституції, як натуральність і, як правило, швидкістьвідновлення майнового стану безперечо вказують на її позитивні сторони.
Отже, відшкодування збитку має місце у випадку, коли вінзаподіяний, тобто коли зменшилась вартість майна. Але якщо останнє є в натурі,не ушкоджене і його законний власник має можливість одержати його назад, тосуб'єктивне право власника на це майно не втрачається і говорити прозаподіяння майнового збитку в такому випадку було б неправильно. Відшкодуванняшкоди припускає не повернення утраченого майна, а відшкодування заподіянихзбитків або передачу потерпілим особам майна того ж роду і якості замістьзнищеного чи зіпсованого .
Кримінально-правова реституція є найбільш простим способомзахисту порушеного майнового права потерпілих осіб. З її допомогою законодавецьрозраховує оперативно відновити майнове становище, яке існувало довчинення злочину. Одночасно з цим досягається й інший позитивний ефект,злочинець позбавляється можливості скористатися результатами своєї злочинноїдіяльності, а протиправно відчуджене ним майно не іде у цивільний обіг.
Однієїз особливостей реституції, як одного, з процесуальнихспособів захисту порушених злочином майнових прав потерпілих осіб, є те, щовона реалізується не тільки судом, але і в передбачених законом випадках ііншими органами, що ведуть кримінальний процес, а саме органом дізнання,слідчим і прокурором. Ці органи наділені правом, а при зазначених у кримінально- процесуальному законі ситуаціях на них покладається обов'язок повернутиоб'єкти злочинних дій їхнім законним власникам. Це має місце у наступнихвипадках:
а) при припиненні провадження по кримінальній справі упередбачених кримінально – процесуальним законом підставах ( ч. 1 ст. 214 КПК )
б)при принятті ними рішення повернути речові докази їхнімзаконним власникам до закінчення провадження по кримінальній справі, (ч. 3 ст.79 КПК );
в) якщо речові докази піддаються швидкому псуванню (ч. 4 ст.80 КПК).
Суд, а в передбачених законом випадках і інші организобов'язані повернути речові докази — об'єкти злочинних дій їх законномувласникові. У цьому випадку важливого, насамперед практичного, значеннянабуває питання про те, хто ж є законним власником і начимпідтверджується його повноваження на одержання вилучених у нього у результатізлочину матеріальних цінностей. Очевидно, що відповідь на це питання вартошукати в першу чергу в Цивільному кодексі України.
Так само, законним є і такий власник майна, що володіє ним назаконній підставі, тобто у силу закону або договору (титульне володіння).
Умови реституції
а) протиправне (злочинне) відчуження майна, що знаходилось уволодінні потерпілих осіб;
б) виявлення майна (об'єктів злочинного посягання) іприлучення його до кримінальної справи в якості речового доказу;
в) збереження названим майном свого первісного (довідчуження) стану;
г) володіння властивістю та перебування її вцивільному обороті.
Відсутність хоча б однієї з перерахованих умов складаєперешкоду для захисту майнових прав потерпілих від злочину осіб за допомогоюаналізованого способу.
Отже, захист майнових прав потерпілих осіб за допомогоюреституції за загальним правилом здійснюється судом при вирішенні нимкримінальної справи. Проте кожна кримінальна справа про вчинений злочинзакінчується винесенням вироку.
2.Компенсація.
Про існування ж добровільного відшкодуваннязаподіяної злочином шкоди у кримінальномупроцесі як самостійної форми (способу)відшкодування заподіяної злочином шкоди неодноразово зазначалось в юридичній літературі .
Згідно з чинним кримінальним законодавством добровільно відшкодувати шкоду,заподіяну злочином, безперечно, можуть підозрюваний, обвинувачений, підсудний,оскільки вони, будучи суб'єктами охоронних правовідносин, породжених злочином, від факту добровільного відшкодування шкоди, набуваютьпевні правові інтереси. До кола зазначених суб'єктівналежать також цивільний відповідач, хоча він і не є передбачуваним суб'єктомохоронюваного кримінально — правовоговідношення. Крім того, названим особам можуть надати допомогу в добровільномувідшкодуванні шкоди їх родичі, друзі, спонсори тощо. Але, як слушнозазначає В. Понарін, останні не можуть бути самостійними суб'єктамиправа на таке відшкодування, оскільки вони жодних наслідківкримінально-правового характеру не набувають [7, с.116].
Тобто добровільне відшкодування шкоди,заподіяної злочином, в кримінально-правовому її розуміннібуде мати місце тоді, коли відшкодування родичами підозрюваного,обвинуваченого, підсудного чи іншими особами відбувалось за дорученнямабо на прохання останніх. На це вказують також і автори Науково практичного коментаря ККУкраїни[8, с.163]. У зв'язку з цим необхідно передбачити в чинному законодавствіз метоюдобровільного відшкодування шкоди,заподіяної злочином, право родичів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи інших осіб на прохання, останніх її відшкодувати.Рішенняпро відшкодування шкоди суб'єкт приймає засвоєю доброю волею. У цьому аспектівиникає питання: чи може йтися продобровільне відшкодування, якщо ініциативаз роз'яснення суті вказаного відшкодування виходить від органівчи посадових осіб, які провадять процес? Окремі автори у юридичній літературідають позитивну відповідь на нього. Підтримую наведену думку,адже підозрюваний чи обвинувачений вправі знати переваги добровільноговідшкодування шкоди.
У зв'язку з цимвважаю, що право підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на добровільневідшкодування повинен кореспондувати обов'язок органу дізнання, слідчого,прокурора, судді з його роз'яснення
Добровільне відшкодування заподіяної злочиномшкоди полягає у відшкодуванні не тільки майновихзбитків, а і моральної шкоди
Аналіз вивчених Я. Клименком 25 кримінальних справ, у яких маломісце добровільне відшкодування шкоди обвинувченим чи його родичами, показав,що в усіх випадках останні вирішували дане питання осбисто при зустрічі зпотерпілим чи його законними представниками, при чому ця дія оформлювалася уподальшому відповідною розпискою, яку надає потерпілий чи його представник,про відшкодування шкоди. В усіх випадках вказана дія поводилася без присутнстіслідчого. З цим, на думку Я. Клименка, не можна погодитись.
У юридичній літературі висловлюваласьдумка про доцільність відшкодування шкоди на добровільнихзасадах в присутності слідчого, який повинен скласти проце відповідний протокол. Крім того, окремі вчені наголошують на необхідностіпроведення даної дії в присутності двох понятих.
Найбільшої уваги заслуговуєформа добровільного відшкодування,описана В.Азаровим, яка мала місце в роботі слідчих органіввнутрішніх справ МВС Карельської АРСР. Вона полягає в наступному: якщо обвинувачені чи за їх згодою родичіостанніх виявили бажання добровільно відшкодувати заподіяну злочиннимидіями шкоду, слідчий направляє їх для внесення відповідної суми на депозитнийрахунок суду. При внесенні суми особі, яка це зробила, видається відповіднаквитанція, що додається до матеріалів справи [9, с.9]. У подальшому при винесеннівироку та задоволенні цивільного позову на дану суму будезвернене стягнення.
Перевагою цієї форми добровільного відшкодуванняшкоди, на мою думку, є те, що вона виключає зустріч обвинуваченогоі потерпілого, адже в деяких випадках безпосереднє спілкування чи зустрічобвинуваченого, його родичів з потерпілоюстороною може суперечити інтересам розслідування кримінальної справи,а інколи, навіть, ще одне побачення з обвинуваченим може бути дляпотерпілого небажаним, завдавати йому додаткові моральністраждання. Проте суттєвим недоліком є неможливістьоперативного відшкодування шкоди, тому що провадження по справі можездійснватись досить довго а внаслідок інфляційних процесів внесена грошова сумаможе знецінитись, тому для попередження цього яваща вважаю за доцільне відкритив установі державного комерційного банку спеціальний рахунок який би захищавгрошові кошти від інфляційних процесів .
В основному можна погодитись із запропонованимпорядком забезпечення добровільного відшкодування шкоди,зауваживши лише, що доцільно було б створити окремий фонд з власнимрозрахунковим рахунком, на який підозрюваний, обвинувачений,підсудний, його родичі чи інші особи могли б вносити грошові кошти з метоювідшкодування на добровільних засадах, що попередило б можливість застосуваннягрошових коштів, які надійшли на рахунок, не за призначенням. Крімтого, оскільки зазначена дія має певне кримінально-правове значенняі, відповідно, вчинення її в ходірозслідування справинадає їй процесуальний характер, то, в таких випадках не можна обмежуватисьлише залученням до матеріалів кримінальної справи квитанції про внесення коштівна розрахунковий рахунок фонду. У даному разі потрібно сладати протоколдобровільного відшкодуваня шкоди, в якому слід зафіксувативиявлений підозрюваним чи обвинуваченим намір відшкодувати завдані ним збитки,а також, хто та за чиїм дорученням вносить гроші Проткол разом з квитанцієюдодається до матеріалів справи .
Підводячи підсумок, слід зазначити, щоінститут добровільного відшкодування заподіяноїзлочином шкоди потребує кримінально — процесуального врегулювння. У зв’язку з цим Я. Клименко пропонує внестидоповнення до чинного КПК, а саме :
,, Стаття 291.Роз’яснення права відшкодування шкоди укримінальній справі на добровільних засадах .
За наявності достатніх даних про те, щозлочином заподіяні майнові збитки чи моральна шкода потерпілому, органдізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому,підсудному положення статті 45,46, п.2ст.66 КК України щодо кримінально –правового значення добровільного відшкодуваня шкоди та порядок його здійснення.”
,, Стаття 29 2. Порядок добровільного відшкодування шкоди у кримінальнійсправі.
Виявивши намір добровільно відшкодувати шкоду,підозрюваний, обвинувачений, підсудний або інші особи за дорученнямпідозрюваного, обвинуваченого чи підсудного повиннізаявити про це особі, у провадженні якої знаходться кримінальна справа.
Отримавши таку заяву, органдізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані вжити заходів із забезпеченнядобровільного відшкодування шкоди .
Про результатидобровільного відшкодування складається протокол, до якого додаються доументи, що засвідчують цей факт.”
Крім того у відомчих нормативних актах слідзазначити, що роз’яснювати підозрюваному , обвинуваченому право надобровільне відшкодування заподіяної шкоди слід одночасно з роз’ясненнямостаннім їх процесуальних прав. У тих випадках коли до цього моменту невиявлено достатніх даних, що злочином заподіяно майнові збитки чи моральнушкоду потерпілому, роз’яснення права на добровільне відшкодування слідпроводити відразу після їх встановлення. Одночасно з роз’ясненням права надобровільне відшкодування необхідно роз’яснювати його порядок, який полягає уподанні заяви про добровільне відшкодування шкоди та внесення суми на спеціально створений розрахунковий рахунок .
Таким чином кримінально-процесуальневрегулювання добровільного відшкодування заподіяної злочином шкоди спрямованона вирішення завдань кримінального судочинства, а також сприятиме більш ефективному застосуванню цієї формивідшкодування. А, отже, і потерпілі від злочину особи отримують додатковіможливості для реального поновлення свого майнового становища та відшкодуванняморальної шкоди, що сприятиме посиленнюкримінально-процесуальної охорони інтересів потерпілих від злочину осіб.
3.Циільний позов.
Середпередбачених кримінально-процесуальним законом способів захисту порушенихзлочином майнових прав юридичних осіб і громадян основним є цивільний позов укримінальній справі (процесі). Згідно зі ст. 28 КПК України особа, яка зазналаматеріальної шкоди від злочину, має право при провадженні у кримінальній справіпред'явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальнувідповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядаєтьсясудом разом з кримінальною справою.
Цей спосіб захисту характеризується тим, що його реалізаціяв кримінальному процесі здійснюється при активній участі сторін цивільногопозовову, а це, у свою чергу, сприяє більш глибинному дослідженню всіхобставин справи, що стосуються характера і розміру заподіянної матеріальноїшкоди, і правильному вирішенні питання про її відшкодування.
Діючий кримінально — процесуальний закон не міститьвизначення поняття цивільного позову в кримінальній справі. Дати таке поняття — одна з задач теорії кримінального процесу. Наукова цінність і практичний змістполягають насамперед у з'ясуванні меж використання позовної форми захистумайнових прав потерпілих осіб, і у відмінності цієї форми (способу) захисту відінших, непозовних способів, передбачених кримінально – процесуальним правом .
У кримінально — процесуальній літературі поки немає єдності впоглядах авторів, що досліджували або торкалися проблеми цивільного позову вкримінальному процесі.
Дане поняття визначається саме як вимога позивача довідповідача, що по своїй суті має матеріально — правовий характер.
По-іншому визначає цивільний позов В. Г. Даев: „ Цивільнийпозов у кримінальному процесі є предметом розгляду в процесі кримінальногосудочинства звернення юридичнозацікавленої або іншої уповноваженої особи досуду з заявою про відшкодування обвинувачуваним або особами, які несутьматеріальну відповідальність за його дії, майнового збитку, заподіяногозлочином." [10, с.22]
Як видно з наведеного визначення, його автор, не заперечуючиматеріально правового змісту позову, сутність останнього вбачає в звертанні досуду з проханням про розгляд цивільної суперечки і захисту права. Він,зокрема, відзначає: „Позов — це прояв діяльності, спрямованої на виникненняпроцесуальних відносин із дотриманням завжди процессуальної форми. Визначаючимдля позовної форми захисту права є не характер вимоги, а саме звернення до судуу визначеній процесуальній формі."
Виходячи з того, що цивільний позов — це не одноактна діяпозивача, зміст якої зводиться до вимоги про відшкодуванні збитку, а постійнодіючий фактор у процесі провадження по кримінальній справі, З.З. Зинатуллінвизначає цивільнийпозов як: „ Всю сукупність процесуальних дій івідносин уповноважених законом суб'єктів, що виникають при пред'явленні,забезпеченні та вирішенні позову.”[6, с.46]
При визначенні сутності і поняття цивільного позовунеобхідно виходити з єдності його матеріально — правового змісту іпроцесуально-правової форми.
Цивільний позов у кримінальному процесі — це вимога особи,якій заподіяна матеріальна шкода злочином, її уповноваженого представника або вйого інтересах прокурора до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальнувідповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, заявленого ведучимкримінальний процес органам і вирішуємого судом разом із кримінальнимисправами .
Основні риси позовної форми захисту права, реалізованоїшляхом цивільного провадженя (порядок розгляду і вирішення цивільних справ)точно встановлений законом, право сторін особисто або через своїх представниківприймати участь у розгляді цивільної справи; надання учасникам у справі рівних процесуальних прав;) мають важливе значення .
Заслуговує підтримка висловлена в літературі думка пронеобхідність доповнити діюче карно — процесуальне законодавство нормою,закріпляючою загальне правило про допустимість застосування у кримінальномупроцесі відповідних норм цивільно-процесуального закону [11, с79; 12, с80-81].
На думку В.Т. Нора діючі норми КПК варто було б доповнитинаступним: “Відповідні норми Цивільного процесуального кодексу з питань, щостосується цивільного позову, підлягають застосуванню в тій мірі, у якій вонизалишилися неурегульованими діючим КПК і за умови, що вони не суперечать йогонормам"[13, с.123]
Щодо строків заявленняцивільного позову, то він може бути пред'явлений як під час досудового слідстваі дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судовогослідства. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, атакож особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явитийого в порядку цивільного судочинства.
Перевагирозгляду цивільного позову разом з кримінальною справою очевидні як длягромадянина, так і для осіб,які здійснюють процес:
— позовназаява складається в довільнійформі;
— позивачзвільняється від сплати державного мита;
— підставоюдля позову є встановлені обставини події злочину, що звільняє позивача віднеобхідності їх доказувати ( це здійснює слідчий );
— розміршкоди входить до предмета доказування у кримінальній справі і досліджується вході досуловогослідства тасудового розгляду, незалежно від позову;
—виключається необхідність у спеціальному цивільному процесі, а значить,усувається дублювання, економляться час та кошти.
Не підлягаютьрозгляду в кримінальній справі позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що невипливають з пред'явленого обвинувачення.
Виходячи іззмісту ст. 28 КПК України, право пред'явлення цивільного позову у кримінальнійсправі належить особі, яка зазнала від злочину збитків. Позов підлягає задоволенню, якщобуде встановлено що мала місце подія злочину, в діях обвинуваченого встановленонаявність складу злочину, обвинувачений є винним у вчиненні злочину, між його протиправними,винними і кримінально караними діями (злочином) та матеріально шкідливими наслідками єпричинний зв'язок.
Якщо злочиномзаподіяна майнова шкода громадянину чи юридичній особі, слідчий роз'яснює,відповідно, потерпілому або представнику підприємства, установи, організаціїправо заявити цивільний позов.
Кримінально-процесуальнийкодекс не містить будь-яких вимог щодо позовної заяви. За своєю формою вона маєвідповідати вимогам цивільно -процесуального законодавства. Однак позивач не обов'язково маєвказувати, кому конкретно адресується позовна вимога, якщо позов заявляється наетапі, коли винуватця вчиненого злочину ще не встановлено або не викрито. Хто іякою мірою повинен відшкодовувати позов, може вирішувати слідчий, встановившивсі обставини справи. Позивач не зобов'язаний доказувати обґрунтованість своєїпозовної вимоги. Обов'язок доказування покладається на слідчого.
Згідно зі ст.ст. 29, 125 КПК України за наявностідостатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесенівитрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого відзлочину слідчий зобов'язанийвжити заходів до забезпечення цивільного позову.
У разізакриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається. Вимогипозивача про відшкодування матеріальної шкоди у цьому разі можуть бутивирішені в порядку цивільного судочинства.
Привизначенні розміру шкоди слідчий має виходити з цін на майно, що діють у даніймісцевості на час розгляду справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовимиактами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на доданувартість, акцизний збір тощо.
Привизначенні розміру шкоди необхідно застосовувати ціни (роздрібні, оптові,закупівельні, ціни реалізації тощо) і відповідні коефіцієнти (поправочні,кратності), чинні на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.
4. Відшкодування моральної шкоди.
Недосконалістьпроцесуального законодавства, на думку В.М. Тертишника, полягає в тому, що воно не встановлюєтаких самих підходів щодо захисту честі та гідності людини, захисту праваінтелектуальної власності, відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, як фізичнійтак юридиіній особам. Гадаємо, що ці вади мають бути усунені.
Честь, гідність,інтелектуальна та інша приватна власність людини мають бути захищені рівноюмірою.[14, с.140]
Під моральною шкодою слід розуміти такий наслідок посягання на честь і гідністьособи, який утворює один з необхідних елементів складу злочину, передбаченого кримінальним законом .[15, с.7] Йдеться пропорушення авторського права та суміжних прав (ст. 176 КК), погроза абонасильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК) тощо. Дане визначення можна вважати лише поняттямморальної шкоди у вузькому розумінні. Поняттяж моральної шкоди в кримінальному процесі, як зазначають М.Гошовський та О.Кучинська,потребує її розуміння як у вузькому, так і в широкому значенні.[16, с.40] Підзазначеним поняттям слід розуміти таке, щовиходить за межі наслідку посягання, яке утворює один з необхідних елементів складу злочину. І розглядаютьостанню з позиції, що будь-яке правопорушеннязаподіює моральну шкоду, в тому числі і його крайній вияв — злочин.[17, с.33]Адже, зрозуміло, що заподіяння людині фізичних страждань внаслідок її побиттячи викрадення у неї майна пов'язано зпсихічними переживаннями даної особи, і вцьому розумінні моральна шкода виступає органічною складовою будь-якоїшкоди, заподіяної злочином.
У теорії кримінальногопроцесу немає єдиного погляду щодо цього питання. Так, В.Дубрівнийвважає, що під моральною шкодою слід розуміти порушення нормального психічного станулюдини, спричинене злочинними посяганнями на охоронювані законом її суб'єктивніправа та інтереси, а також інші блага, через що цій особі заподіюютьсяморальні страждання.[18, с.9] Щеодне визначення названого поняття пропонують М.Гошовський та О.Кучинська,зазначаючи, що моральна шкода — це заподіяні правопорушенням душевні абофізичні страждання особи, приниження, ущемлення її свободи абоінші негативні явища, що призвели до порушення нормального психічногостану особи.[16, с.42]
С. Наріжний обмежує поняттяморальної шкоди фізичними чи моральними стражданнями,яких зазнають громадяни у зв'язку із скоєнням проти них діянь, щопереслідуються кримінальним законом [19, с41] .
В. Понарін, говорячи про можливістьвідшкодування названої шкоди фізичній особі, визначає її якморальні страждання особи, спричинені злочинним посяганням на її честь, гідність,а також на інші блага, охоронювані як законом, так і нормами моралі [7, с.78]. Але ж, як зазначають М.Гошовський таО.Кучинська, для. настання відповідальності зазаподіяння моральної шкоди обов'язковим є склад правопорушення, необхіднимелементом якого є шкода. Порушення ж лише моральних норм не є правопорушенням.[16, с.40]
Вдале визначення зазначеної шкоди подає В.Паліюк. Під останньоювін розуміє моральні, фізичні страждання та переживання, а також втрати немайнового характеру, заподіяні дією (бездіяльністю),що посягають на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоров'я, гідність особи, недоторканність особистого життя тощо)громадянина чи порушують його особисті немайнові права, пов'язані змайновими (право авторства, право на ім'я тощо), і майнові правагромадянина.[20, с.50] Дане поняття автор вивів, виходячи з цивільних правовідносин.На думку Я. Клименко, останнє може бутизагальноправовим і застосовуватись щодо кримінально-процесуальних відносин. [21, с.66]
У зв'язку із зазначеним вище логічно постає питання продоцільність розгляду поняття моральної шкоди у кримінальному процесі в широкомурозумінні, адже воно відсутнє у КПК України.Не має також у КПК і норми про можливість відшкодування зазначеного виду шкоди,заподіяної злочином: у ст. 28 КПК йде мова про відшкодуванняматеріальної шкоди, завданої злочином, якане охоплює собою моральної.
Однак 31 березня 1995 р. Пленумом ВерховогоСуду України прийнято постанову № 4 «Про судову практику всправах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в п. 2 якоїйдеться, що згідно зі ст. 28 КПК потерпілий, тобто особа, якій злочиномзаподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду (ст. 49 КПК), вправіпред'явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди вкримінальному процесі чи в порядку цивільного судочинства. Далінаводиться поняття моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у разі: втратинемайновогохарактеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконнимидіями або бездіяльністю інших осіб.[22, с.2]
Враховуючи, що можливість відшкодування моральної шкоди,заподіяної злочином, є важливою гарантієюзахисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, що постраждали від злочинів, і пред'явлення цивільногопозову останніми про відшкодування даної шкоди має всі беззаперечні перевагитакого позову в кримінальному процесі, для встановлення законних підстав їх розгляду необхідно в законодавчомупорядку в ч. ст. 28 КПК до слів «яказазнала матеріальної...» додати «і моральної шкоди», а також внести відповідні доповнення в інші статті КПК України, де йдетьсяпро відшкодування шкоди.[21, с.67]
а).Порядок роз'яснення прав особі яка зазнала шкоди відзлочину.
Згідно із законом обов'язок вирішенняцивільного позову, пред'явленого в кримінальній справі, покладено насуд (ст. 328 КПК). Не зважаючи на це, забезпечення можливості пред'явленняданого позову учасниками процесу покладається на слідчого.
Насамперед, це обов'язок останнього роз'яснитиособі, якій заподіяно моральну шкоду, право пред'явити цивільнийпозов про її відшкодування.
Слід зазначити, що в практиці органівдосудового слідства дане положення не знаходить відображення. Цепояснюється значною мірою незнанням переважної частини практичнихпрацівників можливості пред'явлення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди вкримінальнійсправі та відсутності відповідної норми в чинному КПК. У звязку з цим доцільнобуло б доповнити статтею 1211 наступного змісту :
,, Стаття 1211. Порядок роз'ясненняправ особіяка зазнала шкоди від злочину
Органи дізнання, слідчий, прокурор і суддя зобов'язаніроз'яснити потерпілому чи його представнику або посадовій осбі підприємства,установі,організації, якій злочином заподіяно шкоду, пред'явити цивільний позов, атакож роз'яснити порядок відшкодування моральної і матеріальної шкоди, про щороблять помітку у протоколі допиту або направляють письмове повідомлення,копію якого додають до справи.”
При цьому у ч.2 ст.122 КПК слід виключити. Зазначене пояснюється тим, щоостання має назву ,, Порядок роз'яснення прав потерпілому ”, яка не відповідаєзмісту запропонованої автором норми, адже понятя потерпілого не охоплює коло суб'єктів,котрі вправі пред'явити позов у кримінальній справі.
б).Обставиною, що підлягаєдоказуванню.
Згідно з п. 4 ст. 64 КПК обставиною, щопідлягає доказуванню у кримінальній справі, є характер і розмір шкоди, завданоїзлочином. Враховуючи розглянуте вище положення постанови ПленумуВерховного Суду України, можна зазначити, що факт заподіяння злочином моральноїшкоди входить до предмета доказування у справі. У теорії кримінального процесу загальновизнаною є позиція, за якою обов'язокдоведення обставин предмета доказування, насамперед, покладається законом на суд, прокурора, слідчого та органдізнання.[22, с.66]
Тому, якщо цивільний позов про відшкодування моральної шкодипред'явлено в кримінальній справі, топровадження у ньому повинно відбуватись за правилами, встановленими КПКУкраїни, а тому і доказування фактузаподіяння злочином названої шкоди маєробитись за допомогою процесульних джерел, передбачених кримінально –процесуальним законодавством. Зупинимось на них детальніше:
Показання потерпілого. Дане джерело маєособливу цінність, оскільки останні є трохи не єдиним прямим доказом наявностіу ньому моральної шкоди. У цьому аспекті слід зазначити,що неаби яку доказову цінність для встановлення факту заподіяння злочиномморальної шкоди та її розміру буде відігравати пояснення потерпілоговідібране у нього органом дізнання безпосередньо після вчиненого, колипотерпілий ще знаходиться у емоційно – схвильованому стані , викликаного подією злочину та його наслідками;
Показання свідків. Їх слід віднести допобічних доказів, які підтверджують заподіяння даної шкоди, оскільки свідокміг бачити, як потерпілий страждав від фізичного болю, плакав після смертіблизької людини, приймав заспокоюючі засоби після приниження його честі,гідності та ділової репутації;
Висновокексперта. В Паліюк, розглядаючи сопсоби доказування факту заподіяння, зазначає, що необхідність проведення судово – психіатричної експертизи, яка можеоб’єктивніше встановити глибину моральних і фізичних страждань. При цьому заїї допомогою можна не тільки визначити наявність такої шкоди в потерпілого заспецифікою його психофізіологічного стану, а йзасоби реабілітації щодо її усунення і поновлення нормального стану потерпілого.
Ще однією важливою проблемою пов'язаною з роллю слідчого в процесівідшкодування моральної шкоди є питаннязабезпечення цього позову. Згідно зіст. 29КПК при наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальнашкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікуванняпотерпілого від злочину слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення цивільного позову. Узв'язку з цим постає питання про розмір відшкодування моральної шкоди, з якоїсуми слід виходити при вжитті заходів забезпечення названого позову. Особливоактуальне воно у справах про злочини, спрямовані проти життя і здоров'ягромадян, санкції норм більшості яких непередбачають відповідальності у вигляді конфіскації майна. І при накладенніарешту на останнє для забезпечення цивільного позову необхідно виходити з його заявленого розміру.
Щодо наведеного слід зауважити, що ні законодавство, ні судовапрактика не встановили конкретної методики визначеннярозміру моральної шкоди. Зазначений лише фактори, які потрібно враховувати привизначенні розміру відшкодування: характер і тривалість страждань, станздоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у йогожиттєвих і виробничих відносинах, ступінь зменшення престижу, ділової репутації (останнє залежить від характерудіяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для поновленняпопереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди, тощо[23, с.336].
У юридичній літературі це питання єдискусійним. Так, В.Понарін, розглядаючи механізм визначеннярозміру заподіяної злочином моральної шкоди, пропонує застосування так званого«посанкційного показника»: розмір її визначається, виходячи з розміру санкціїстатті кримінальногозакону, який застосовується до підсудного.[7, с.85] О.Ерделевський радитьдля визначення зазначеного розмірузастосовувати розроблену ним формулу. Остання складається з добутку рядукоефіцієнтів, що відображають критерії, необхідні для визначення розміруморальної шкоди. Сутність йогопоглядів заснована на використанні для визначення даного розміру співвідношення максимальних санкцій норм КК, щонайбільш об'єктивно відображає суспільну значимість охоронюваних благ.[24, с.5 — 12]
У чинному законодавстві існують заходи забезпечення цивільного позову- це здійснювані відповідно до передбачених у законі підстав і увизначеній процесуальній формі дії слідчого по відшуканню і вилученню цінностейта накладенню арешту на майно з метою відшкодування завданої потерпілому тацивільному позивачу матеріальної і моральної шкоди.
Длязабезпечення цивільного позову в кримінальному процесі можуть бути вжиті такізаходи:
— вилученняцінностей, незаконно відібраних у власника;
— вилучення майна,нажитого злочинним шляхом;
—вилученняінших матеріальних цінностей, які належать обвинувачуваному;
— накладенняарешту на майно обвинуваченого;
— накладенняарешту на вклади обвинувачуваного.
Відшкодуваннюматеріальної шкоди може сприяти і застосування особливого запобіжного заходу —застави, яка в деяких випадках (наприклад, якщо внесена обвинуваченим) можебути використана за рішенням суду для відшкодування шкоди потерпілому.
Дляз'ясування наявності вкладів обвинуваченого в банківських установах слідчий маєправо запросити від керівника банківської установи відомості про це.
Відповідно дост. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7грудня 2000 року, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка міститьбанківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або зарішенням суду, а також органам прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки,Державної податкової служби України на їх письмову вимогу стосовно операцій зарахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єктапідприємницької діяльності.
Постановислідчого мають юридичну силу з моменту прийняття їх слідчим і затвердженнюкерівниками міліції не підлягають. У разі накладення арешту на грошові вкладипровадження будь-яких операцій по них припиняється.
Арешт не можебути накладений на предмети, вкрай необхідні для самого обвинуваченого та осіб,які перебувають на його утриманні. Зокрема, стягнення за виконавчимидокументами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належатьобвинуваченому на праві власності чи є його часткою у спільній власності,необхідні для нього самого, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на йогоутриманні.
Накладенняарешту на майно скасовується постановою слідчого, якщо у застосуванні цьогозаходу немає необхідності.
Арешт можебути накладений тільки на майно обвинуваченого, підозрюваного або осіб, якінесуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії (батьки, опікуни,піклувальники, організації — власники джерел підвищеної небезпеки тощо). Не можна не зазначити того факту, що привирішенні справи по суті відповідно до ст. 81 КПК України знаряддя злочину(наприклад, автомобіль або катер, використовувані при крадіжці, шахрайстві,зґвалтуванні чи інших злочинах) конфіскуються, а гроші та інші цінності, нажитізлочинним шляхом, передаються в дохід держави.
У п.21Постанови Пленум Верховного Суду України №3 від 31 березня 1989 року зізмінами, внесеними Постановою ПВС України №13 від 25.12.92 та №12 від 3.12.97«Про практику застосування судами України законодавства про відшкодуванняматеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитогомайна», вказано: «У випадках, коли з засудженого належить стягнутине тільки суми на відшкодування матеріальної шкоди, а й безпідставно одержанісуми, а також коли до нього застосовано конфіскацію майна, при виконанні вирокуслід керуватися статтями 374 і 377 ЦПК України, згідно з якими в першу чергувідшкодовується шкода, в другу — стягуються безпідставно одержані суми і тількипісля цього провадиться конфіскація майна .[25, с.3]
Згідно зі ст.291 і 328 КПК України цивільний позов при постановленні вироку може бутизалишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутностіскладу злочину або нез'явлення цивільного позивача чи його представника усудове засідання.
Уцивільному позові, що розглядається і виршується спільно з кримінальноюсправою, розрізняють складові частини або елементи: предмет і підстава. Будь –який цивільний позов відрізняється від іншого насамперед своїм предметом,тобто конкретною матеріальною вимогою позивача до відповідача у зв’язку зпорушенням права і який у кримінальному процесі вирішується судом. У своючергу, ця вимога випливає із наявності передбачених законом юридичних фактів,що складають у сукупності другий елемент позову — його підстава. Названіелементи визначають обсяг (межі) і напрямки провадження по цивільному позові вкримінальному процесі
Питання про те, чи включаються неотримані доходи в обсягвідшкодування заподіяного злочином матерільного збитку і, отже, чи охоплюютьсявони предметом цивільного позову в кримінальній справі, повинен вирішуватися взалежності від характеру вчиненого злочину, а також матеріального закону, якимповинен керуватися суд при винесенні рішення про відшкодування шкоди.
Із предметом цивільного позову в кримінальному процесі пов’язаний ще одне питання,що має важливе доктринальне і прикладне значення, а саме: чи можуть скластийого предмет регресні вимоги пред'явлені обвинуваченими особами, що повністю або частково відшкодували матеріальний збиток потерпілих від злочину особам дорозгляду кримінальної справи у суді? Це питання обговорювався в юридичнійлітературі, однак єдності думок по ньому досягнуто не було. Якщо однізавторів пред'явлення в кримінальному процесі регресних позовів вважаютьнеможливим по принципових розуміннях, то інші вважають це ни лише можливим, алеі необхідним.
Підставою цивільного позову в кримінально справі є складнийфактичний склад, елементами якого являются наступні юридичні факти — вчинення злочину,наявність матеріального збитку; наявність причинного зв'язку між злочином ішкодою. Ці факти, як відомо, входять у склад цивільного правопорушення якєдиної цивільно – правової підстави (у широкому змісті)деліктноївідповідальності, і знайшли детальне висвітлення як у цивільно-правовій, так ів кримінально — процесуальній літературі.
Учинних нормативно-правових актах України йдеться лише про окремі напрямивідшкодування шкоди потерпілим [25], але загалом це питання залишаєтьсяневрегульованим. Тому не всі громадяни, підприємства, установи чи організації,які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу провідшкодування збитків, можуть розраховувати на швидку і повну компенсаціюшкоди, нанесеної їм злочином. Стаття 1177 Цивільного кодексу Укрїни передбачає, що майнова шкода завдана майну фізичної особи внаслідок злочину,відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, абоякщо вона не платеспроможна .
5. Умови та порядок відшкодування майновоїшкоди.
Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичноїособи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом. За даними, наведеними О.Р.Михайленком, реальневідшкодування збитків у справах, направлених до суду, становить 60% за рік. Середпричин такого низького показника названі несвоєчасність проведення обшуків,накладення арешту на майно лише у квартирах, де обвинувачений був прописаний,рідкісними є перевірка наявності у обвинувачених вкладів, автотранспортнихзасобів, майна у ломбардах тощо [27, с.130].Немає єдності поглядів по цьомупитанню і у спеціальній літературі. Авторами висловлені різні точки зору, втому числі щодо можливості утворення фонду для відшкодування шкоди потерпілим.Так, В.Ф.Бойко вважає, що заснування державного фонду відшкодування заподіяноїзлочином шкоди потерпілому давно назріло. Формування активів цього фондуможливе за рахунок заставних сум, звернутих у дохід держави, штрафів іконфіскації майна в кримінальних та адміністративних справах[28, с.5-8].Дещо відмінним є погляд на це питання Б.Ф.Тимошенка. Цей автор вважає, що,по-перше, повинен бути прийнятий Закон України про захист прав потерпілого;по-друге, необхідно створити Фонд відшкодування шкоди потерпілим. Якщо державане спроможна повністю захистити громадян від посягань злочинця, вона повиннавзяти на себе зобов’язання відшкодувати хоча б майнову шкоду, спричиненузлочином [29, с.87]. Про необхідність відшкодування шкоди потерпілому саме зарахунок держави зазначає і С.Ф.Любічева[30, с.86].І.П. Козаченко вважає, що вКПК необхідно передбачити положення про відшкодування майнової шкоди,заподіяної потерпілому, за рахунок держави у порядку, встановленому КабінетомМіністрів України. Для цього має бути створений спеціальний фонд.Відшкодування державних витрат у таких випадках суд може покласти назасудженого, винного у вчиненні злочину, а матеріальну та моральну шкодупотерпілому можна буде відшкодовувати негайно, не чекаючи, поки засудженийматиме відповідні кошти [31, с. 91]. Аналогічний погляд на цю проблему висловивВ.Л. Грохольський. Він пропонує передбачити ці положення у КПК, або прийнятиокремий закон щодо відшкодування шкоди потерпілому за рахунок держави зподальшим компенсуванням витрат засудженим, винним у вчиненні злочину [32, с.109].
На думку О. Ведерникової, можна відраховувати для такогофінансування кошти, стягнуті за лікування потерпілих від злочинів, отримані відконфіскації майна, штрафу за правопорушення, відрахування з заробітків засуджених[33, с. 27]. В.Т Маляренко вказує, що такий спеціальний Державний фонд маєстворюватися з надходжень від конфіскації майна та різних грошових стягнень звинних у вчиненні злочинів осіб [34с.81]. О.П.Кучинська вважає, що можнастворити такий фонд або при Міністерстві соціального захисту населення, або приМіністерстві юстиції України. Цей автор більш розширено розглядає джерела йогофінансування. До них, на її думку, можуть бути віднесені: суми, стягнені зособи, яка заподіяла шкоду; відрахування з державного бюджету частини тих сум,які одержані: від використання праці засуджених, від реалізації конфіскованогомайна, в результаті стягнення штрафів за кримінальні та адміністративніправопорушення; внески підприємств (різних форм власності), організацій,благодійних товариств і окремих громадян; частина сум, одержаних митнимиорганами, від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщаються черезкордон; частина сум, що отримують за роботу органи реєстрації актівгромадянського стану та нотаріати; відрахування з бюджету того підприємства чиорганізації, працівник якого вчинив злочин [35, с. 53-54]. У тихсоціально-економічних умовах, які зараз існують не лише в Україні, а й в іншихкраїнах СНД, однозначно вирішити це нагальне питання за рахунок держави вкрайважко. Так, у статті 52 Конституції Російської Федерації 1993року проголошенопринцип державного забезпечення потерпілим компенсації нанесеної злочиномшкоди. Його сутністю є те, що “…государство обеспечивает потерпевшим доступ кправосудию и компенсацию причиненного ущерба” [6]. Відповідно до цієїнорми, у пункті 3 статті 30 чинного на той час Закону Російської Федерації “Особственности в РСФСР” від 24 грудня 1990 року було визначено, що шкода,нанесена власнику злочином, відшкодовується державою за рішенням суду. Прицьому збитки держави відшкодовуються з винного у судовому (регресному) порядку[7]. Однак реалізацію цієї норми Закону унеможливлювала та економічна ситуація,яка була на той період часу в Російській Федерації. Тож згідно зі статтею 25Закону Російської Федерації “О республиканском бюджете РосcийскойФедерации на 1993 год” від 14 травня 1993 року дія пункту 3 статті 30 Закону РФ“О собственности в РСФСР” була призупинена [8], а у зв’язку з прийняттям у 1994 році Цивільногокодексу РФ Закон РФ “О собственности в РСФСР” взагалі втратив чинність.
У статті 25 Закону України “Про державний бюджет України на 2002рік” і додатку № 3 до цього закону вперше за часів незалежності Українипередбачено 10 мільйонів гривень на відшкодування шкоди, завданої громадяниновінезаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а такожсудів[9]. Такі виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Аналогічно участині четвертій статті 32 Закону України “Про державний бюджет України на2003 рік” встановлено, що відшкодування цієї шкоди здійснюється в межахбюджетних призначень, затверджених на цю мету. Відповідно додатку № 3 доцього Закону, у 2003 році для відшкодування шкоди, завданої громадяниновінезаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, судупередбачено вже 15 мільйонів гривень [10].
З метою законодавчоговирішення питання про відшкодування шкоди потерпілим від злочинних зазіхань,Г.А.Васильєвим у 2001 році розроблений, поданий на розгляд Верховної РадиУкраїни і нині доопрацьовується проект Закону України “Про відшкодуваннягромадянам матеріального збитку, заподіяного злочинами”. Згідно зі статтями 4-5цього документу, пропонується створити державний фонд відшкодування збитків якюридичну особу, що має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки вустановах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїмнайменуванням. Формування коштів Фонду, відповідно до статті 8 проектуЗакону, здійснюються за рахунок:
–коштів Державного бюджету;
–коштів, отриманих від реалізації конфіскованого майна;
–коштів, отриманих по виконавчих листах засуджених;
–благодійних внесків юридичних або фізичних осіб.
На наш погляд, ряд перерахованих упроекті Закону позицій потрібно уточнити. В першу чергу підлягає деталізаціїпитання, про яке конфісковане майно йдеться у статті 8 документу. До того ж,при такій редакції виникне колізія цієї норми і статті 3 Закону України “Проджерела фінансування органів державної влади” від 30 червня 1999 року.Відповідно до цієї статті, органам державної влади забороняється створюватипозабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовуватикошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів(ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій наплатній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів доДержавного бюджету [11]. Отже, Фонд з урахуваннямнорм чинного законодавства має формуватися в складі бюджету за рахунокйого спеціального фонду. Саме туди направляються кошти від реалізаціїконфіскованого майна відповідно до пункту 14 статті 2 Закону України “ПроДержаний бюджет України на 2002 рік”.
У проекті зазначеного Законупередбачаються два види відшкодування шкоди потерпілим: при розкритих і нерозкритихзлочинах. У першому випадку (стаття 14 проекту) Фонд гарантує відшкодуваннязбитку в розмірі 30 % від загальної суми, визначеної вироком. Частина суми, щозалишилася невідшкодованою, повинна бути виплачена протягом року.
Підставою для відшкодування шкоди принерозкритих злочинах, або коли злочинець переховується від слідства і суду, єпостанова органу розслідування про призупинення кримінальної справи. Відповіднодо частин першої-другої статті 18 проекту Закону, Фонд також гарантує відшкодуваннязбитку в розмірі 30% від загальної суми, визначеної постановою слідчого чисуду. Решта суми виплачується потерпілому протягом 2-х років. Схожою євисловлена в юридичній літературі пропозиція В.Тертишника і О. Тертишника. Вонивважають, що держава має взяти на себе обов’язок часткового відшкодування зіспеціального фонду шкоди, заподіяної потерпілому злочином, а після розкриттязлочину шляхом регресного позову відшкодовувати свої витрати за рахунокзасудженого. Крім того, слушною є пропозиція цих авторів зафіксувати у КПКположення, згідно з яким “… усі цінності, які знаходилися у власностіобвинуваченого й були вилучені при провадженні у справі, або цінності, на якінакладено арешт, а в передбачених законом випадках і застава- використовуються, в першу чергу, для відшкодування потерпілому завданої злочиномшкоди”[36, с.53].
Зазначенимзаконопроектом “Про відшкодування громадянам матеріального збитку, заподіяногозлочинами” вперше за роки незалежності України започатковано спробу вирішитидане складне питання з метою відшкодування збитків потерпілим протягом максимум2-х років. Однак даний законопроект, поданий ще у вересні 2001 року, донині невключений до порядку денного засідань Верховної Ради України.