Дипломна робота з теми:
Відповідальність за завданушкоду за цивільним законодавством
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ
1.1 Особливості цивільно-правовоївідповідальності
1.2 Зобов’язання щодо відшкодування шкоди
1.3 Підстави виникнення зобов’язань щодовідшкодування шкоди
Розділ 2. ВИДИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ
2.1 Відшкодування майнової шкоди
2.2 Відшкодування моральної шкоди
2.3 Підстави звільнення відвідповідальності
Розділ 3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯМАТЕРІАЛЬНОЇ ТА МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б
ДОДАТОК В
ВСТУП
Відшкодуванняшкоди — один з найважливішихінститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідокправопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, маєбути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.
Історіярозвитку законодавства щодо відшкодування майнової і моральної шкоди сягаєдавнини. Практично до початку ХХ ст. за вказані правопорушення існувало доситьсуворе покарання, яке, здебільшого, було кримінально-правовим.
Можназазначити, що в різні періоди розвитку української держави, починаючи відславної Київської Русі і закінчуючи здобуттям незалежності, український народ,а зокрема кожна особа, мала право на відшкодування завданої шкоди, чи взагалібула позбавлена цього права.
Разоміз формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалосязаконодавство Київської Русі. Виникнувши на основі звичаєвого, що мало місце усхідних слов’ян ще у додержавній період, законодавство було поставлене підслужбу державі, послідовно відстоювало і захищало інтереси князів, бояр таінших категорій заможного населення. Про це свідчить перший юридичний звіт,яким був “Устав” і “Закон руський”. Останній захищав власність багатих відспроб її привласнення бідними і в основу його було покладено принцип поділулюдей на вільних і залежних.
Зформуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правовасистема у Запорізькій Січі. Козаки не визнавали дій статутів та магдебурзькогоправа на своїй території. Правосуддя в Запорізькій Січі відбувалося відповіднодо стародавніх звичаїв, ”словесного права і здорового глузду”. Гордістьукраїнської нації — запорізьке козацтво, для яких честь і гідність інколишанувалась набагато більше життя. Вільний дух козака зводився до принципу“життя віддати, а честь не посоромити”.
Першийдержавний нормативний акт України — конституція П. Орлика (1710 р.) важливемісце відвела захисту честі та гідності від різних порушень. Можна сказати, щоконституцією впроваджувався порядок судового розгляду спорів з приводу захистучесті та гідності. Все це свідчило про високий рівень державності того періоду.
Зачасів радянської влади відносини між державою і особою будувалися згідно змарксистською доктриною — від держави до людини, в якій держава мала необмеженувладу. Особа за своїм правовим становищем у такому суспільстві не могла бутирівноправним суб’єктом права, а про відшкодування завданої шкоди, не могло бутий мови. Історія розвитку нашої держави затьмарена періодами масових репресій ісвавілля, де проблема відшкодування шкоди, на мій погляд, досягала межі апогею,тобто шкода не тільки не відшкодовувалася, а й кожна особа була позбавленасвоїх прав.
Ізпроголошенням України незалежною, суверенною, демократичною і правовоюдержавою, — де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість ібезпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, кожна людина,незалежно від раси, кольору шкіри, політичних переконань, статі майновогостану, повинна почувати себе в безпеці і захисті. Адже саме демократичнадержава бере на себе обов’язок гарантії та захисту прав і свобод, законнихінтересів. Тому що держава вважається демократичною не тільки прийнявши рядгарантій захисту прав і свобод, а й у випадку порушення цих прав, вона сприялатому, що вони були відновлені і на правопорушника була покладенавідповідальність за заподіяння шкоди. Кожен день нам приходиться ставатисвідками порушення прав і свобод людини і громадянина, це явище безперервне,але в протиріччя цьому нашим основним завданням, як майбутнім юристам, єправильне тлумачення, роз’яснення, повідомлення громадян про те, що кожналюдина має право на відшкодування завданої майнової чи моральної шкоди, і неможна боятися чи цуратися цього права. Адже, як показав час, що минув післяприйняття Конституції України, проголошені в ній права і свободи, гарантії їхзахисту набувають все більшого реального наповнення.
Узаконодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, — шкоду матеріальну і шкоду моральну.Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р.), в якійідеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожноїособи звернутися до суду за захистом свого/особистого немайнового або майновогоінтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майновоїшкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Слідзазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодуванняморальної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньоїтоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян непередбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено ЗакономУкраїни «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України,що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян іорганізацій» від 6 травня 1993 р. № 3188-ХП. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування моральної шкодибуло введено (статті 6,7 та 440 і) як новий спосіб захисту цивільнихособистих прав.
Доречі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідністьузагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався допитань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, яквідшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 «Про судову практику в справах провідшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка була уточнена постановоюПленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5.
Отже,можна зазначити, що проблема відшкодування шкоди не просто актуальна, вона єнадзвичайно болючою для більшості населення будь-якої країни. Нам доводитьсяспостерігати, скільки людей звертається до суду за захистом свого порушеногоправа. Тільки хотілося б, щоб кількість заяв, поданих до суду, відповідалакількості розглянутих, а в результаті прийнятих правильних рішень, щодовідшкодування заподіяної шкоди. Тому, що весь механізм відшкодування шкодипотребує значного доопрацювання, тому що, за статистикою, розмір відшкодуванняшкоди дуже мізерний. А кількість людей, які не знають, що існує наявність правана відшкодування такої шкоди взагалі існує, в результаті чого людина вдемократичній державі почуває себе не захищеною.
Даноютемою займалися такі науковці: Борисова В.І, Дзера О.В, Панченко М.І,Підопригора М.А, Харитонов О.Є, Шевченко М.Я, та багато інших.
Основноюметою даної роботи, є аналіз механізму відповідальності за завдану шкоду, якматеріального так і морального характеру, передбачену цивільним правом.
Задля реалізації поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:
─ визначитипоняття відповідальності за заподіяну шкоду;
─ аналізпідстави виникнення зобов’язань, щодо відшкодування шкоди;
─ визначеннясуб’єктів, на яких покладена відповідальність за заподіяння шкоди;
─ проаналізуватив чому полягає особливість матеріальної і майнової шкоди;
─ дослідитичинного законодавства, яке регулює питання, щодо відповідальності за заподіянушкоду.
Об’єктомдослідження даної роботи є ті суспільні відносини, які виникають у сферізаподіяння шкоди. Предметом дослідження є права та свободи громадян, які булипорушені внаслідок протиправних посягань, нанесення збитків, фізичного болю,страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку із каліцтвом або іншимушкодженням здоров’я, душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а такожділової репутації.
Розділ 1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ 1.1 Особливості цивільно-правової відповідальності
Як правило, сторони добровільно виконують свої цивільно-правовізобов'язання належним чином. Але якщо Ви, наприклад, домовилися зоднокласником, що він придбає для Вас якусь річ (диск, відеокасету тощо)протягом тижня, і не просто домовились, але й передали йому для цього власнігроші, а він не виконав свого зобов'язання, то, звичайно, Вам це несподобається. Є багато різноманітних засобів впливу на порушника, але з точкизору цивільного законодавства у цьому випадку слід говорити про невиконанняукладеної Вами угоди. З метою запобігання подібних правопорушень та усунення їхнаслідків використовується цивільно-правова відповідальність.
Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна із форм юридичноївідповідальності, суттю якої є застосування встановленого цивільнимзаконодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних правта обов'язків. Причому цей вплив полягає у покладенні на порушника насампередневигідних наслідків здебільшого майнового характеру — відшкодування збитків,сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди.
Як і всі види відповідальності, цивільно-правова відповідальність маєсвої особливості, головними із яких є:
1) майновий характер;
2) компенсаційний характер (мета цивільно-правової відповідальностіполягає у поновленні порушених майнових прав кредитора,"! її розмір зазвичайних умов має відповідати розміру завданих збитків);
3) додатковий характер для порушника, оскільки, як правило, боржник не звільняєтьсявід виконання зобов'язання в натурі.
Важливе значення для цивільно-правової відповідальності має її форма, підякою розуміють форму прояву тих додаткових обтяжень, що накладаються направопорушника. Серед цих форм вирізняється відшкодування збитків. Зумовлено цетим, що здебільшого наслідком порушення цивільних прав є саме збитки. Тому цяформа відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках,якщо законом або договором не встановлено інше.
Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали для потерпілоговід цивільного правопорушення. Вони складаються з реальної шкоди та витраченоївигоди. Реальна шкода — це зменшення наявного майна потерпілого. Вона включаєдо себе витрати, зроблені кредитором для відновлення свого порушеного права, таконкретну втрату або пошкодження його майна. Втрачена вигода — це можливезбільшення майна потерпілого, яке не відбулося внаслідок правопорушення. Вонавідображається в неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якбизобов'язання було виконане боржником належним чином. Цивільне законодавствозакріплює принцип повного відшкодування збитків, і тому за загальним правиломвідшкодовуються як реальна шкода, так і втрачена вигода.
У зобов'язаннях формою відповідальності може виступати також неустойка(штраф, пеня) — грошова сума, яку боржник має сплатити кредитору у разіневиконання або неналежного виконання зобов'язання. При цьому збиткивідшкодовуються в частині, не покритій неустойкою. Законом чи договором можутьбути передбачені такі випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки,але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку;коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.
У цивільному праві відшкодовується також моральна шкода, яка полягає вдушевних і фізичних стражданнях потерпілого. Причому відшкодовуватися можуть ісуто душевні страждання. Однак право на компенсацію моральної шкоди виникаєлише у випадках, зазначених законом або договором. Розмір відшкодування визначаєтьсясудом, але не може бути менше від п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формінезалежно від відшкодування майнової шкоди.
Отже, за загальним правилом шкода, заподіяна особі чи майну громадянина,а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, котразаподіяла шкоду, у повному обсязі. Слід зазначити, що організація повиннавідшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання нимисвоїх трудових (службових) обов'язків.
Присуджуючи відшкодування шкоди, судовий орган зобов'язує особу,відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду іякості, виправити пошкоджену річ та ін.) або цілком відшкодувати заподіянізбитки [47].
Згідно з англійським правом вимагати компенсації моральної шкоди завідсутності фізичних страждань або матеріальної шкоди не можна. Такі позовинавіть не приймаються до розгляду. Тут діє принцип, сформульований лордомВенслідалом: «Моральні страждання і турботи право не може оцінити і не можепретендувати на їх компенсацію, якщо укупі з ними не йдеться про іншу шкоду».
Проте після англійської правової реформи 1970 р. було визнано, що рядделіктів, таких як зваблювання, зрада, переманювання нареченого (нареченої),порушення обіцянки одружитися, є підставою для компенсації моральної шкоди, інавіть не потрібно доводити зв'язок моральної шкоди з фізичними стражданнями.
В Англії і США існує можливість компенсації моральної шкоди у випадкахпорушення принципу «privacy», суть якого зводиться до недоторканностіприватного життя особи, зокрема у випадках порушення права на усамітнення,втручання у приватні справи позивача, тощо.
Поділ цивільно-правової відповідальності на окремі види відбувається зарізними критеріями. Наприклад, залежно від характеру розподілу відповідальностіміж декількома боржниками розрізняють: дольову, солідарну, субсидіарну.
Дольова відповідальність має місце, якщо кожний із боржників несевідповідальність перед кредитором лише у тій долі, яка припадає на ньоговідповідно до законодавства чи договору. Дольова відповідальність має значеннязагального правила і застосовується завжди, якщо у зобов'язанні є декількаборжників, однак їх субсидіарна або солідарна відповідальність не встановлена.Долі, що припадають на боржників, визнаються рівними, якщо законодавством абодоговором не передбачено інше.
Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі їїзастосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржниківразом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу.Більш того, кредитор, який не одержав повного задоволення від одного зсолідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарнихборжників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, докизобов'язання не погашено повністю. Отже, ця відповідальність застосовується запринципом: «один за всіх і всі за одного» і є найвигіднішою для кредитора.Зазначимо, що боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотноївимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше невстановлено законом або договором. Законом, зокрема, встановлено, що особи, якіспільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли взобов'язанні беруть участь два боржники, один із яких є основним, а другий -додатковим(субсидіарним). Субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредиторомдодатково до відповідальності основного боржника. Кредитор має право висувативимогу до субсидіарного боржника не одразу, а лише в тому випадку, якщо цювимогу не задовольнив основний боржник. Класичним прикладом виникненнясубсидіарної відповідальності є договір гарантії, за яким гарант зобов'язуєтьсяперед кредитором погасити заборгованість боржника, якщо він не зробить цесамостійно. У разі задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником вінотримує право регресу до основного боржника [48].
Другим важливим чинником для поділу цивільно-правової відповідальності наокремі види є підстави виникнення відповідальності. Відповідно до цьогорозрізняють договірну та позадоговірну відповідальності.
Договірна відповідальність завжди являє собою санкцію за порушеннядоговірного зобов'язання, тобто виникає на підставі цивільно-правовогодоговору. Позадоговірна відповідальність настає у випадку, якщо санкціязастосовується до правопорушника, котрий не має договірних відносин з особою,якій завдано шкоди. Наприклад, за недоліки проданої речі перед покупцем — фізичноюособою, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» визнаєтьсяспоживачем, відповідають як її продавець, так і виготовлювач. Але продавецьнесе перед споживачем договірну відповідальність (підстава — договіркупівлі-продажу речі), а виготовлювач — позадоговірну (підстава — Закон України«Про захист прав споживачів»).
Цей приклад ілюструє і юридичне значення розмежування відповідальності надоговірну і позадоговірну. У першому випадку (договірна) форми й розмірвідповідальності встановлюються як законом, так і договором. У другому(позадоговірна) -лише законом.1.2 Зобов’язання щодовідшкодування шкоди
Проблема відшкодування моральної та майнової шкоди заподіяної особі(останнім часом – не лише фізичній, але і юридичній), є однією з найважливішиху цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову тасоціальну захищеність а повага до захисту особистості повинна бути в такомусуспільстві нормою повсякденного життя. Наче і не забуваємо ми, що особисті тамайнові права людини, її здоров’я та життя нерозривно пов’язані з такимипоняттями, як рівність, свобода, справедливість, недоторканість особи тощо:однак дедалі частіше ми стаємо свідками того, що наче і захищена людина, іправа її відновлено, а все ж залишається гіркий присмак чогось такого, щообов’язково треба доробити. Поголосивши в Конституції України (ст. 3). Життя іздоров’я людини найвищою соціальною цінністю, держава тим самим взяла на себеобов’язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров’я і життя, інтереси усіхсферах та процесах їх діяльності [21]. Цей обов’язок, насамперед, полягає взаконодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови і порядокреалізації конституційного права громадян на відшкодування майнової таморальної шкоди, юридичні засоби охорон даного права, а також юридичні засобизахисту цього права у випадку його порушення. Вже більше року діє Ц.Н. України,який регулює загальні підстави відповідальності за завдану як майнову школу(ст. 1166) так і моральну школу (ст. 117) [22]. Зокрема, зазначається,по-перше, що майнова шкода завдана неправомірним рішенням, діями чибездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи,відшкодовується в повному обсязі особи, яка її завдала, а по-друге, що моральнашкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чибездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини,крім випадків, встановлених ч.2. ст. 167 (випадки завданої школи джереломпідвищеної небезпеки, внаслідок незаконного судження, незаконного притягненнядо кримінальної відповідальності, незаконного застосування як заподіяногозаходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання,незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту абовиправних робіт тощо). Але саме практичні аспекти реалізації такоговідшкодування і спричинюють цілу низку консервативних і проблемних питань, якіі стали приводом для проведення 14-15 лютого 2005 року консультаційною фірмою“Вертан”, благодійним фондом “Правове суспільство” та юридичною фірмою“Професіонал” за інформаційної підтримки “Юридичної газети” семінару-практикуму“Відшкодування моральної та майнової шкоди згідно з законодавством України”.
Загалом на сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав ісвобод людини є все ж таки однією з найактуальніших, оскільки у цьому напряміприйнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людинунайвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод –головним обов’язком демократичної держави [31] Саме закріплення за державоюобов’язку забезечепння прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушенняостанніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також закомпенсацією шкоди завданої таким порушенням. Однак сам механізм такоговідшкодування у судовому порядку поки потребує значного доопрацювання, поза як,за статистикою, ще існують такі приклади, коли людина, незаконного засуджена попозбавлення волі строком на 5 років, фактично із понівеченою ні за що долею,отримує відшкодування у розмірі трохи більше $1000. Чи є шлях подоланнянегативних явищ у відшкодуванні майнової та моральної шкоди, чи можливевирішення проблемних питань безпосередньо у судовому порядку? Саме про церозмірковували судді Верховного Суду України Василь Гуменюк, Віктор Маринченко,Олександр Терлецький, суддя ВГСУ Борис Грек, експерти з питань моральної шкодиСергій та Олена Вологай, які у своїх доповідях вивчали та аналізували аспективідповідальності за шкоду майнову, завдану внаслідок недоліків товару інеправомірного засудження та ушкодження здоров’я тощо [24].
Відшкодування шкоди регулює глава Ц.К. стаття 1166 Ц.К. визначає загальніпідстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністюособистим немайновим правом фізичної та юридичної особи, а також шкода,заподіяна майну фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязіособою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоду звільняється від її відшкодування. Якщо вонадоведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншимушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили,відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірнимидіями відшкодовується у випадках, передбачених Ц.К. З позиції автора М.І.Панченка зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди називають делікатним (від лат.delictum – правопорушення) Воно виникає там, де заподіював шкоди і потерпілий неперебуває між собою у зобов’язальних відносинах або шкода виникла незалежно віднаявних між сторонами зобов’язальних відносин [45].
Зобов’язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов’язання) – це такецивільно-правове зобов’язанням, а яким потерпілий (кредитор) має право вимагативід заподіювача шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправнозавданої шкоди шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування завданихзбитків.
У цій формі виражена формула генерального делікту: “Хто зі своєї винизаподіяв іншому шкоду, зобов’язаний її відшкодувати”. Щодо – принципівінституту відшкодування шкоди то вони появляються в таких ідеях:
а) генерального делікту;
б) повного відшкодування завданої шкоди.
Передбачений у ст. 11 ЦК факт завданої цієї шкоди в юридичній літературірозглядається як делікт, а принцип, на якому ґрунтується саме відшкодування, як“принцип генерального делікту”.
Що стосується принципу повного відшкодування завданої шкоди, то, як вжезазначалось, він тісно пов’язаний з попереднім принципом генерального делікту.Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов’язку відшкодувати шкодувизначається розміром цієї шкоди. На випадки завдання моральної шкоди принципповного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовійоцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди. –так вважає докір юридичних наук В.І. Борисова [46].
Отже, деліктне зобов’язання – це різновид цивільно-правових зобов’язань ітому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожнезобов’язання. Такими структурними елементами є суб’єкт об’єкт та зміст.
Суб’єктами деліктних зобов’язань можуть бути будь-які учасники цивільнихправовідносин.
Кредитор – це особа якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бутибудь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який недосяг 15 років, іноземець та особа без громадянства. Ним може бути такожорганізація незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи чині.
Боржник – це особи, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею єзаподіював шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржниквиступає не заподіював шкоди, а особи винна зі поведінку заподіювача за шкодузаподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність йогобатьки (усиновителі) опікун або навчальні і виховні та лікувальні заклади піднаглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не зйого вини. Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним,тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність громадян за чиннимцивільним законодавством України настає з 14 років організація вважаєтьсяделіктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи.
Об’єктом деліктних зобов’язань є відшкодування, яке боржник зобов’язанийнадати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого внатурі (надати річ того самого року і якості, виправити пошкоджену річ і т.ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При укладенні здоров’я тазаподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсаціївтраченого заробітку, а також інших витрат.
Зміст делікатного зобов’язання становить право кредитора та обов’язокборжника. Обов’язком боржника є вчинення дії, за допомогою який майнова сферабула б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, аправо кредитора – одержати таке відшкодування [47].
Ознаки зобов’язання щодо відшкодування шкоди:
1) правова форма реалізації цивільно-правової відповідальностізаподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;
2) основні функції – поновлення майнового становища потерпілого, що булодо завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;
3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов’язання, невживають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його майновихінтересів;
4) зобов’язання виникає за наявності передбачених законом умов і, якправило, лише за наявності протиправної поведінки. 1.3 Підстави виникненнязобов’язань щодо відшкодування шкоди
Підстави виникнення зобов’язань – це правопорушення, тобто протиправнавинна поведінка заподіювача шкоди:
1) наявність шкоди у потерпілого;
2) протиправність поведінки заподіювача шкоди;
3) причинний зв’язок між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою.
4) Вина заподіювача.
1. Наявність шкоди у потерпілого – вона може бути майновою та (абоморальною.
Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди.
Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Протизбитково вирішення питання висувалися два основних заперечення:
а) відшкодування моральної шкоди не притаманне соціальні стичнійвідомості і праву;
б) моральну шкоду не можна ні оцінити, ні відшкодувати у грошовій формі.Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобіганняпорушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а процивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до статті 1167 Ц.К. моральна шкода, завдана фізичній абоюридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків,встановлених ч. 2. цієї статті [48].
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади,органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування,фізичної та юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертюфізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконногозастосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд,незаконного затримання накладення адміністративного стягнення у вигляді арештуабо виправних робіт;
3) у інших випадках встановлених законом.
Окремо у статті 168 ЦК урегульоване відшкодування моральної шкоди,заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи.Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячнихплатежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується їїчоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (установленим), а також особамякі проживали з нею однією сім’ю.
2. Протиправність поведінки заподіювача шкоди – порушення норм правасуб’єктивного права потерпілого.
Закон передбачає низку обставин, наявність яких виключає протиправністьповедінки заподіювача шкоди:
а) діє щодо здійснення права і виконанні обов’язку – наприклад, діїорганізації епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюютьнебезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань діяльність конспектів згасіння пожежі;
б) згода потерпілого на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправністьповедінки заподіювача шкоди за наявності трьох умов: згода добровільна,стосується тих благ, якими потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно,відповідає вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;
в) протиправність поведінки самого потерпілого (у деяких випадках). Це –заподіяння шкод у разі здійснення особою права на самозахист.
Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист відпротиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьомуне були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійсненняособою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бутивідшкодована собою, яка її завдала. Якщо такої школи завдано способами самозахисту,які не заборонені законом та не суперечать моральним загадкам суспільства, вонавідшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169) [49].
Від необхідної оборони слід відрізняти крайню необхідність. Це стан, колиособа заподіюючи шкоду, що загрожує інтересами держави або суспільства,особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу. Якщонебезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунуто іншими шляхами. Ізасобами (наприклад, іншому автомобілю). У разі необхідної оборони включаютьсяі цивільно-правова, і кримінальна відповідальність. У разі крайньоїнеобхідності кримінальна відповідальність вимагається. Однак цивільне право непередбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності.Можливі три варіанти вирішення питання.
а) Загальне правило – шкода. Завдана особі у зв’язку із вчиненням дій,спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правом чи інтересаміншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можнабуло усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, якаїї завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогудо особи, в інтересах якої вона діяла (ч. 1 ст. 1171 ЦК).
б) ч.2. ст. 1171 ЦК надає суду право, враховуючи обставини, за якихзавдано шкоди у стані крайньої необхідності, покласти обов’язок їївідшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;
в) суд вправі зобов’язати особу, що завдала шкоду, а також особу, вінтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;
г) суд вправі зобов’язати особу, що завдала шкоду, а також особу, вінтересах якої діяла вказана особа, відшкодувати шкоду в певній частині абозбільшити їх від відшкодування шкоди частково або у повному обсязі (ч.2 ст.1171)
3. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданоюшкодою. Вирішення питання про встановлення причинного зв’язку ускладнюєтьсятим, що закон передбачає у ряді випадків відповідальність одних осіб за діїінших відповідальність юридичної особи за її працівників, відповідальністьбатьків за дії малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв’язок складається з двохабо більше ланок: перша виражає зв’язок поведінки, безпосереднього заподіювачаіз завданою шкодою; друга – зв’язок між поведінкою безпосереднього заподіювачаі діями відповідальної особи.
4. Вина заподіювача шкоди. Норми цивільного права не встановлюють різногообсягу від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності (на відміну відкримінального права) – в обох випадах шкода відшкодовується у повному обсязі.Форма вини потерпілого може мати значний лише у тому випадку якщо йдеться прозмішану відповідальність.
На відміну від кримінального права, діє презумпція винності – заподіювавшкоди вважається винним, поки не доведе, що діяла невинно. Оскільки встановленапрезумпція невинності правопорушника, то позивач у заподіянні шкоди. І,навпаки, на відповідача поденний тягар доказування того, що його вина ззавданні шкоди відсутня.
У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов’язоквідшкодування, як виняток із загального правила може бути покладений назаподіювача шкоди незалежно від наявності його вини, тобто і за випадковезаподіяння (відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки) [50].
Розділ 2. ВИДИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ 2.1 Відшкодування майнової шкоди
Цивільний кодексУкраїни передбачає два способи відшкодування майнової шкоди: відшкодування внатурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов’язок надати річ такогож роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.) або повневідшкодування завданих збитків.
Вибір конкретного способувідшкодування належить потерпілому. Якщо відшкодовувати шкоду в натурінеможливо або це не відповідає інтересам потерпілого. То збитки відшкодовуютьшляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків, що підлягаютьвідшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартостівтраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних длявідновлення пошкодженої речі.
Під збитками розуміють:понесені потерпілим витрати; вартість знищеного чи пошкодженого майна;неотримані доходи.
У пункті 9 ПостановиПленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами повідшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. передбачено, що у разі неможливостівідшкодування школи в натурі потерпілому збитки відшкодовуються в повномуобсязі відповідно до реальної вартості на час розгляду справи про втрачене майноабо робіт, які необхідно виконати, щоб усунути негативні наслідки неправомірнихдій особи, яка завдала шкоду [22].
Захищаючи інтересипотерпілого власника в умовах інфляції, Пленум ВСУ в Постанові “Про судовупрактику в справах по позовам про захист права приватної власності” від 22грудня 1995 р. у п. 12 підкріплює, що коли виконання рішення суду будезатримано з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредиторвправі пред’явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків [23].На практиці найбільш поширений спосіб відшкодування шкоди – відшкодуваннязавданих збитків. В такому разі спочатку до суду подається позовна заява.
Одним із спеціальнихделіктів є відповідальність за шкоду, завдану працівником юридичної абофізичної особи. ЦК України у ч. 1 ст. 1172 передбачає, що юридична або фізичнаособа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівникам під час виконання ним своїхтрудових (службових обов’язків).
Порівнюючи із загальнимиумовами успішної відповідальності, цей вид спеціального факту наділений певнимиособливостями.
Насамперед протиправністьдіяння полягає в тому, що особа повинна вчиняти не просто протиправне діяння(діло або бездіяльність), а вчиняти його за таких умов:
1) коли між нею тавідповідною юридичною чи фізичною особою є трудові (службові) правовідносини;
2) коли шкода завдаєтьсябезпосередньо під час виконання трудових (службових) обов’язків.
Наявність між працівникомта юридичною чи фізичною особою трудових правовідносин, а також строквиникнення чи припинення цих правовідносин визначається трудовим договором(контрактом), наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасовуробот в дану організацію, актом обрання на виборну посаду, а також наказамикерівного органу або рішенням суду та іншими юридичними актами, якимиоформляється введення особи до числа працівників певної юридичної чи фізичноїособи. Це означає, що лише за таких умов особа може визнаватися працівникомюридичної або фізичної особи. Якщо говорити про службові правовідносини,характерні для різних видів службовців, то підставою їх виникнення будевідповідний адміністративний акт. При цьому в ЦК України передбачається, щопротиправне діяння може вчинятися не лише за наявності між особами трудових(службових) правовідносин, а й за наявності між ними цивільно-правовихпідрядних відносин. (ч.2. ст. 1172 ЦК УКРАЇНИ), або ж правовідносин участі(членства) у підприємницьких товариствах чи кооперативах (ч. 3. ст. 1172 ЦКУКРАЇНИ) [34].
Під поняття “вихованнятрудових (службових) відносин” слід розуміти, що особа здійснює обумовленутрудовим договором (контрактом), іншими локальними чи адміністративним актомроботу, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочогочасу. При цьому працівник (службовець) може здійснювати трудові (службові)відносини як поза межами юридичної чи фізичної особи (наприклад, відрядження),так і в неробочий час (наприклад, понадурочні роботи), і тому ці ознаки єфакультативними [49].
Основною ознакою є те, щопрацівник (службовець) виконує роботу, доручену йому згідно із зазначенимирозпорядчими актами, незалежно від того, має вона одноразовий, тимчасовий чинастійний характер.
При цьому, якщопротиправне діяння здійснюється не з наявності трудових (службових)правовідносин, а з цивільних правовідносин підряду, до уваги береться те, щоособа має діяти за дорученням замовника. Коли протиправне діяння здійснюється зправовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах (ч.3. ст. 1172 ЦКУкраїни), 10 необхідною передумовою є здійснення підприємницької чи іншоїдіяльності від імені товариства.
Певними особливостями уцьому спеціальному делікті наділена шкода, а точніше шкода, що завдаєтьсяпрацівником внаслідок виконання ним трудових обов’язків. Її слід відмежовувативід шкоди, яку працівник завдав третім особам внаслідок виконання покладених нанього трудових обов’язків.
По-перше, за шкоду,завдану працівником, немає підстав застосовувати цивільну деліктнувідповідальність. Тут слід застосовувати норми трудового права щодовідшкодування матеріальної шкоди.
По-друге, коли шкодазавдається протиправними діями працівника тертім особам, тоді маютьзастосовувати правила ч.1 ст. 1172 ЦК Укр
Що стосуєтьсяпричинно-наслідкового зв’язку, то у цьому виді деліктних зобов’язань він можемати складний характер, тобто треба доводити не лише те, що шкода завданавнаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння було наслідкомненалежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особоюпокладених на нього трудових (службових) чи інших обов’язків [51].
Проте найсуттєвішоюособливістю цього деліктного зобов’язання є те, що проходить відмежуванняособи, яка ефективно завдала шкоду, та особи, яка має нести деліктнувідповідальність.
Так, безпосереднімзаподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦК УКРАЇНИ вважається:
1. працівник(службовець);
2. підрядник;
3. учасник (член)підприємницького товариства чи кооперативу.
Однак відповідальність зашкоду, завдану внаслідок виконання відповідних обов’язків, законодавецьпокладає відповідно на:
1) юридичну або фізичнуособу, при цьому законодавець має насамперед на увазі фізичну особу –підприємця наділену правом найму працівників за трудовим договором(контрактом), з якою він перебуває у трудових (службових) відносинах;
2) замовника зацивільно-правовим договором підряду;
3) підприємницькітовариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.
Внаслідок такоїдиференціації виникає питання: у чому полягає вина осіб, на яких накладаєтьсятягар відповідальності за завдану шкоду? Слід вважати, що оскільки всі діїпрацівників (службовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконанняпевних трудових (службових) та інших обов’язків, юридично прирівнюються до дійюридичної, фізичної особи та інших зобов’язаних суб’єктів, то й у разі завданняшкоди вони діють від імені та в інтересах зазначених роботодавців, замовниківта підприємницьких товариств і кооперативів Тому і вина безпосередньозаподіювача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною,фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем, маєвизнаватися вагою останніх.
Так, наприклад, колипрацівник діє від імені юридичної особи, його дії створюють юридичні наслідкидля юридичної особи, яка є роботодавцем, оскільки він перебуває з нею утрудових відносинах і виконує покладені на нього трудові обов’язки. А цеозначає, що його вина за завдану шкоду має розглядатись як вина зазначеноїюридичної особи. Однак у літературі висловлюється також і інші думки. Такнаприклад, М.М. Агарков – вважав, що вина юридичної особи полягає в неуважностіу виборі працівника [26]. А інші взагалі не пов’язують вину юридичної особивиною окремого працівника.
Іншим важливим аспектом,який слід враховувати при втрачанні винності юридичних, фізичних т інших осіб,є те, що їх вина в цьому делікті презношується, і тому тягар доказуваннявідсутності вини у завданій шкоді покладається саме на зазначених зобов’язанихсуб’єктів.
Відшкодувавши завданупрацівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична и юридична особа, атакож інші суб’єкти відповідальності за ст. 172 ЦК УКРАЇНИ мають правозворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого булазавдана шкода, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інші розмір непередбачений законом.
Перейдемо дорозгляду відповідальності за шкоду заподіяну органами державної влади, правоохороннимита удовими органами.
Відповідно достатті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунокдержави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданоїнезаконними рішеннями, діями органів дізнання, визначається Цивільним кодексомУкраїни статті 1173 – 1175 та спеціальним законом.
Відповідно доЗакону України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди,заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудовогослідства, прокуратури і суду” шкода, заподіяна особі, відшкодовується в повномуобсязі незалежно від вини осіб названих державних органів.
У статті 1 Законунаводиться перелік незаконних дій:
─ незаконне засудження, незаконнепритягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою,незаконне проведення в ході розслідування. ст. 502-505 [47].
Аналізуючи зазначеністатті ЦК УКРАЇНИ, слід підкреслити, що відповідальність за шкоду, заподіянуфізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністюоргану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органумісцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, посадовими абослужбовими особами цих органів, а також шкода, заподіяна внаслідок прийняттязазначеними органами нормативно-правового акта, що був всуканий незаконним іскасованим, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядуваннянезалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.
Найбільш суттєвоювідмінністю цього виду спеціального делікту є суб’єктивний склад заподіювачівшкоди. До них, зокрема, належать:
─ органи державної лади, тобтоколегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначенимидержавно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функційі завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої(Верховна Рада України), судової (Верховного суду України, Вищий господарськийСуд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та установчої (Кабінет МіністрівУкраїни, місцеві державні адміністрації тощо);
─ органи влади АРК, тобто виборні таінші органи територіальній громад, які наділені повноваженнями вирішуватипитання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Кабінет Міністрів АРК тощо);
─ органи місцевого самоврядування,тобто виборні та інші органи територіальних громад, що наділені повноваженнямивирішувати питання місцевого значення (скільки, селищні, міські, районні вмістах, районні, обласні ради народних депутатів, їх виконавчі комітети таголови тощо);
─ посадові або службові особивідповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органівта їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими ж.-п.Станами покладено здійснення організаційно-розпорядчий таконсультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несутьвідповідальність н загальних підставах.
Ці суб’єкти здійснюютьпокладені на них функції від імені і в інтересах відповідних публічнихутворень, тобто держави України, АРК чи відповідної територіальної громади.Саме через це останні і будуть нести відповідальність за шкоду, завданунеправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.
Матеріальна шкода,заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чибездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органувлади АРК бо органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК абоорганом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦКУкраїни).
Матеріальна шкода,заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чибездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органувлади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК абоорганом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦКУкраїни). Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідокприйняття органом державної влади, АРК або органом місцевого самоврядуваннянормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований,відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежновід вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК УКРАЇНИ)заподіював шкоди та відповідач за завдану шкоду в цьому деліктному зобов’язанніне зберігається.
Держава Україна АРК татериторіальна громада будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну їїорганами та посадовими чи службовими особами, за рахунок винного майна, у томучислі грошових коштів, які належать їм на праві власності. Про цьому слідвраховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідніфінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначеніфінансові органи будуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту[48].
Особливості відшкодуванняшкоди заподіяної органами державної влади.
Окрім специфіки суб’єкта,певними особливостями за цим деліктом наділені також і загальні умови деліктноївідповідальності. Що стосується такої умови як протиправність діяння, тонасамперед слід підкреслити, що у цьому делікті варто говорити не стільки пропротиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяльностівідповідних органів. Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органита їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб’єктів, маютьздійснювати свою діяльність не на принципі заборони (дозволене все, що незаборонно законом), а на принципі дозволу (дозволено лише те, що дозволенозаконом чи іншими підзаконними актами). Тому незаконними будуть не лишерішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу АРК або органумісцевого самоврядування та їх посадових та службових осіб, які прямо забороннів законі, але й ті, що вчинені без відповідних повноважень, з їх перевищеннямчи зловживаннями [31].
Слід зазначити, щонезаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій(дані або письмові розпорядження, накази, постанови, рішення, тощо), так і уформі бездіяльності (невиконання тих дій, які вони зобов’язані були виконати напідставі покладених на них обов’язків.
При цьому закон непередбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за данимделіктом. Тому до них можуть належати будь-які рішення, дії та бездіяльність,які обов’язкові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадовою(службовою) особою при реалізації компетенції органу чи виконанні посадових(службових) обов’язків.
Іншою особливістю цьогоделікту є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відноситьтакож і прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органоммісцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був висунутий незаконнимі скасований.
При цьому можливістьвідшкодування шкоди, заподіяної даним різновидом делікту, не залежить ні відоргану, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основнимикритеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобтотаким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щобвнаслідок незаконності була припинена його дія.
При вирішенні питання проскасування чинності нормативно-правового акта внаслідок його незаконності слідвраховувати ієрархію нормативно-правових актів. Тобто насампереднормативно-правові акти не повинні суперечити К.У., міжнародно-правовим актам,законам Упр. тощо.
Переважна більшістьнормативно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судамизагальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнання їх неконституційними можливелише КСУ.
Певну особливість маєюридично-наслідковий зв’язок, який у цьому випадку має, як правило, складнийхарактер, оскільки часто завдана шкода є наслідком протиправного діяння не лишеодного органу чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вонавідшкодовується в повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичноїособи, так і моральна шкода [47].
Найбільш специфічною уцьому випадку є можливість відшкодування заподіяної шкоди незалежно від виниоргану державної влади, органу влад АРК або органу місцевого самоврядування таїх посадових чи службових осіб. Аналізуючи чинне законодавство, варто дійтивисновку, що вина відповідних органів та їх посадових і службових осіб цьомувипадку передбачається. Це вид певної гарантії, яка витікає з того, що дані суб’єкти,які є представниками відповідної публічної влади, мають діяти від імені та вінтересах осіб. Крім цього, законодавець презюмує також і знання цими органамита їх посадовими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на нихобов’язок безумовного дотримання його приписів.
Після відшкодуваннязавданої майнової шкоди держава Україна АРК та територіальні громади маютьправо регресу до винної у цьому завданні шкоди посадової чи службової особи [49]
Відповідальність зашкоду, заподіяну правоохоронними та судовими органами передбачений ст. 1176 ЦК УКРАЇНИ. Додаткове регулюванняделіктних зобов’язань здійснюється З.У. “Про відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури і суду” [50].
Порівняно із загальнимиумовами настання деліктної відповідальності. Цей вид має цілу низку специфічнихознак. Насамперед суб’єктом – заподіювачем матеріальної шкоди є правоохоронніта судові органи, до яких за ЦК УКРАЇНИ належить: [21]
1. органи дізнання, тобтооргани, наділені правом провадити слідчі дії, що є початковою фермою досудовогорозслідування у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством органамидізнання є:
1) міліція, податковаміліція (у справах про укладення від оплати податків і зборів (обов’язковихплатежів), а також у справах про приховування валютної виручки);
2) органи безпеки (усправах, віднесених законом їх відання);
3) командири військовихчастин, з’єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчиненіпідлеглими їх військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходженняними зборів, а також у справах про злочини.
Розглянемопитання відповідальності за шкоду, заподіяну малолітніми і неповнолітніми особами.
Відповідно до чинногозаконодавства малолітніми визначаються особи, які не досягли 14 років. Ці особине заважаючи на те, що наділені часткою цивільною дієздатністю, визнаютьсяповністю неделіктоздатними, але шкода завдана ними підлягає відшкодуванню.Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніхбатьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших осіб, які на правових підставахздійснюють виховання малолітньої особи. Аналогічний порядок поширюється і назаклад, які за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функцій опікуна.
Протиправність діянняполягає в тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них згідно іззаконом чи договором обов’язок здійснювати виховання та нагляд за малолітнім.Що стосується батьків то відповідальність буде покладена на обох незалежно відтого, проживають вони чи окремо.
У разі, коли батьки булипозбавлені батьківських прав, обов'язок відшкодовувати завдану шкоду запротиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох роківпісля позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України). Це пояснюється тим,що виховання чи неналежне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі ійого вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.
Наслідки неналежноговиховання матимуть свої негативні прояви і після факту позбавлення батьківськихправ. Оскільки функціональні обов'язки батьків, усиновителів та опікунів щододітей є ідентичними, то доцільно було б названі правила щодо позбавленнябатьківських прав поширити і на випадки скасування усиновлення та припиненняправ опікуна.
У ЦК України впершевведена можливість покладення відповідальності на фізичних осіб, які здійснюютьвиховання та (чи) нагляд за малолітніми особами на правових підставах(гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори тощо), переважне місце середяких посідає договір.
Протиправним діянням уцьому випадку буде невиконання чи неналежне виконання обов'язку здійснювативиховання та (чи) нагляд за малолітнім, покладеного на них згідно з договоромчи іншою правовою підставою. Однак доволі спірним видається можливістьрозглядати цей вид зобов'язань у структурі деліктних, а значить, позадоговірнихзобов'язань, оскільки підставою їх виникнення здебільшого є невиконаннявказаними особами умов договору щодо виховання чи нагляду за малолітнім.
У разі, коли відповідачемза шкоду, заподіяну малолітнім, є юридична особа, слід зауважити, що існуєперелік цих юридичних осіб: навчальний заклад (школа та дитячий садок), закладохорони здоров'я (лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'язанийздійснювати нагляд за нею (літній табір відпочинку, приймальник-розподільниктощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функціїопікуна (дитячий будинок, інтернат тощо). Протиправним діянням цих юридичнихосіб вважається саме невиконання чи неналежне виконання законного обов'язкуздійснювати нагляд за малолітніми. Обов'язку здійснювати виховання малолітніх,крім випадку, коли цей заклад здійснює щодо них функції опікуна, для юридичнихосіб законодавець не передбачає.
Що стосуєтьсяпричинно-наслідкового зв'язку, то в цьому разі має бути встановлено, що шкода,завдана малолітнім, є заподіяною саме внаслідок неналежного виховання та (чи)нагляду з боку осіб, які відповідають за це діяння.
Вина усіх зазначенихосіб, які несуть відповідальність за даний вид делікту, презюмується, тобтоособа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкода завдана не з її вини,тобто що вона не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення нею відздійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.
Однак в окремих випадкахдосить важко встановити, чия вина та протиправна поведінка стали причиноюзаподіяння шкоди малолітнім. І тому законодавець вводить правило, за яким увипадку, якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів)або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійснювати наглядза нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи несуть частковувідповідальність (ч. 4 ст. 1178 ЦК України). Розмір часток, у межах яких ціособи нестимуть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або зарішенням суду відповідно до частки вини кожного з них.
Такий самий принципчасткової відповідальності встановлюється законодавцем і у разі, якщо шкодазаподіюється спільними діями кількох малолітніх осіб (ч. 1 ст. 1181 ЦКУкраїни). У цьому разі відповідальність покладається на їхніх батьків(усиновлювачів) чи опікунів у частці, яка визначається за домовленістю між нимиабо за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. І лише у разі,коли в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувалав закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей закладвідшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається тільки за рішенням суду(ч. 2 ст. 1181 ЦК України).
Обов'язок батьків(усиновлювачів), опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставахздійснюють виховання малолітньої особи щодо відшкодування шкоди, завданоїмалолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття (ч. 5 ст.1178 ЦК України). Однак із цього загального правила законодавець робить єдинийвиняток, який зводиться до того, що ця особа може бути зобов'язана судомчастково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці дочотирнадцяти років, проте лише за повної сукупності таких умов:
1) ця шкода завдана життюабо здоров'ю потерпілого;
2) малолітня особа, післядосягнення нею повноліття, має достатні для цього відшкодування кошти;
3) батьки (усиновлювачі),опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснювали вихованнямалолітньої особи, на яких був покладений обов'язок щодо відшкодування шкоди,завданої малолітнім, є неплатоспроможними або померли.
Щодо відшкодування шкоди,заподіяної неповнолітньою особою, то згідно зі ст. 32 ЦК України неповнолітнімивизнають фізичних осіб віком від 14 до 18 років. Незважаючи на те, що даніособи наділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністюделіктоздатними (ст. 33, ч. 1 ст. 1179 ЦК України), а значить, такими, щоможуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.
Однак, незважаючи на те,що в цьому віці особи вже досягли певного психічного рівня та мають певнийжиттєвий досвід, щоб оцінювати свої вчинки та нести за них відповідальність,вони, у переважній більшості випадків, не мають достатньої кількості майна,коштів чи інших матеріальних ресурсів, яких було б достатньо для відшкодуваннязавданої ними шкоди. Враховуючи ці обставини, законодавець, окрім визнання занеповнолітнім здатності нести відповідальність за завдану ним шкоду самостійнона загальних підставах (ч. 1 ст. 1179 ЦК України), встановлює, що у разівідсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодуваннязавданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками(усиновлювачами) або піклувальником, а у випадку, якщо неповнолітня особаперебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника,то і цим закладом (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).
Субсидіарність даноївідповідальності полягає в тому, що основна вимога про відшкодування завданоїшкоди пред'являється до неповнолітнього, і лише у разі відсутності унеповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, якспіввідповідачі будуть факультативно притягуватися до відповідальності батьки йінші вказані особи.
Коли майнанеповнолітнього виявиться цілком достатньо для того, щоб відшкодувати завдануним шкоду в повному обсязі, питання про притягнення до відповідальності іншихосіб не виникає взагалі.
При цьому батьки(усиновлювачі), піклувальники та заклад, що виконує функції піклувальника,будуть відшкодовувати завдану неповнолітнім шкоду лише у тій частці, яказалишилася після того, як шкоду відшкодувала неповнолітня особа, а у разі, колиу неповнолітнього взагалі немає майна, — у повному обсязі [35].
Протиправність поведінкивказаних осіб полягає у тому, що вони неналежно виконали покладений на нихобов'язок виховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому вина батьків(усиновлювачів), піклувальників та закладу, що викопує функції піклувальника,за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім презюмується, тобто вонибудуть відповідати за завдану ним шкоду, якщо не доведуть, що вона завдана не зїхньої вини.
Певна специфікапритаманна випадку відшкодування шкоди, завданої спільними діями кількохнеповнолітніх осіб. У цьому разі шкода відшкодовується ними у частці, якавизначається за домовленістю між; ними або за рішенням суду (ч. 1 ст. 1182 ЦКУкраїни), а у разі, коли один із них на момент завдання шкоди перебував узакладі, який за законом здійснює щодо неповнолітніх функції піклувальника, цейзаклад відшкодовує завдану шкоду у частці, що визначається за рішенням суду (ч.2 ст. 1182 ЦК України).
На відміну відвідшкодування шкоди, завданої малолітніми особами, момент припиненнявідповідальності батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, якийздійснює щодо неповнолітнього функції піклувальника, залежить від досягненняним повноліття та певних інших обставин.
У зв'язку з цим ці особизвільняються від субсидіарної відповідальності за протиправне діяннянеповнолітнього у разі:
1) якщо неповнолітняособа, яка завдала шкоди, досяг повноліття (ч. 3 ст. 1179 ЦК України);
2) якщо неповнолітняособа, яка завдала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшкодуванняшкоди до досягнення повноліття (ч. 3 ст. 1179 ЦК України).
Така позиція законодавцяпов'язується насамперед з тим, що у зазначених випадках неповнолітня особафактично набуває повної дієздатності або стає спроможною відшкодувати завданунею шкоду в повному обсязі [49]. 2.2 Відшкодування моральноїшкоди
Як відомо,вітчизняне законодавство протягом тривалого часу не передбачало права навідшкодування моральної шкоди, і лише порівняно нещодавно зўявилась іншатенденція. Саме вона знайшла відображення в цивільному законодавстві 1963р. тановому цивільному кодексі України, що вступив в дію з 1 січня 2007 р.Можливість відшкодування моральної шкоди була передбачена доповненням доцивільного кодексу у 1993р. Слід зауважити, що звернення законодавцем уваги насаму можливість існування моральної шкоди та можливість її компенсації буладуже доречною. З тих пір, як законодавством України громадянам і юридичнимособам було надане право вимагати відшкодування заподіяного їм моральної шкоди,судами була розглянута маса справ, у яких ставилося питання про відшкодуваннясаме моральної шкоди. Приміром, за інформацією Верховного суду України, тількиза один рік було пред’явлено більш 18000 позовів по цій категорії цивільнихсправ, з них більш 10000 позовів пред’явлено в зв’язку з трудовимиправовідносинами. В той же час, у Цивільному кодексі 1963 року не надавалосьвизначення поняття моральної немайнової шкоди, і тому за її визначенням слідзвернутись до роз’яснень Пленуму ВерховногоСуду України та Президії Вищого Арбітражу Суду України. Перша інстанціявизначала моральну шкоду як збитки немайнового характеру, понесені внаслідокморальних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чиюридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Друга інстанціяпід моральною шкодою мала на увазі шкоду, заподіяну організації порушенням їїзаконних немайнових прав. До немайнових прав теорія цивільного права відноситьчесть, достоїнство, ділову репутацію, ім’я громадянина, авторський добуток,винахід і т.п. Така позиція Президії Вищого Арбітражного Суду, зокрема,пояснюється тим, що ця інстанція здебільшого займалась спорами між юридичнимиособами. Разом з тим, вбачається неповність, недоробка в законодавстві, що моженеоднаково трактуватись вищими органами держави [57].
Завдякинегативному юридичному досвідові, питання, пов’язані із термінологією моральноїшкоди, визначаються більш – менш досконально. Цивільним Кодексом, зокрема,визначається, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, якихфізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; удушевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправноюповедінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевнихстражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженнямїї майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної абоюридичної особи.
Вичерпно такожвирішено, в якій спосіб компенсується моральна шкода. Хоча законодавство йвизначає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншийспосіб, але вже існуюча практика доводить, що ще тривалий час грошова формавідшкодування буде пріорітетною. Розмір грошового відшкодування моральної шкодивизначається судом залежно від характеру правопорушення. На перший погляд,проблеми й не існує; але, крім суто юридичних питань, постає й ділемаморального характеру: чи можна відшкодовувати нематеріальну шкоду речамиматеріального світу?
Звернімося досвітової практики. Проблема відшкодування моральної шкоди найбільш радикальновирішена у Великобританії і США, право яких не знає різниці між майновою інемайновою шкодою. Головною умовою відшкодування є дійсність шкоди ісерйозність наслідків правопорушення. Відшкодування повинне бути повним іадекватним. Слід зазначити, що в англо-американському праві існує правило,відповідно до якого компенсація моральної шкоди, у принципі, обмежена рамкамиделіктного права. Моральна шкода, яка є наслідком порушення договору, невідшкодовується. Але зараз підсилюється тенденція до законодавчого закріпленняобовўязку відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли порушення договорубуло «зухвалим і безрозсудним» чи якщо договір мав такий характер, що моральнашкода могла передбачатися як наслідок його порушення. При відшкодуванніморальної шкоди в сфері деліктного права суд може вийти за межі дійснозаподіяного збитку, як майнового, так і морального, і присудити в якостідодатку до компенсаційних збитків (compensatory damages) так називані штрафнічи приблизні збитки (puntativе or exemplary damages) у залежності від моральноїоцінки правопорушення, способу його здійснення, повторюваності і, звичайно ж,від значущості наслідків. У цьому випадку ціль суду зводиться до покаранняправопорушника і є засобом залякування його послідовників [9, с.470]. Крімтого, в англійському праві існують ще дві специфічні особливості відшкодуванняморальної шкоди. По-перше, номінальне відшкодування (nominal damages), колиприсуджується зовсім невелика сума грошей у вигляді компенсації за понесенушкоду. Тим самим визнається, що порушено визначені права позивача, а відповідачє порушником (wrongdoer), хоча позивачу і не було заподіяно ніякого реальногозбитку. Таким чином, визнається важливість порушеного права. Але nominal damagesприсуджуються тільки тоді, коли факт правопорушення в наявності і ніякихдодаткових поясненнях не потрібно. По-друге, це «збитки презирства»(contemptious damages). У цьому випадку шкода могла бути дійсно заподіяна, алеїї відшкодування позивач не заслужив через своє аморальну поведінку і неповинен був пред’являти такий позов хоча б з почуття пристойності. У цьомувипадку зважується питання про те, чи гідний позивач компенсації дійснонанесеного збитку. Такі позови можуть пред’являтися і до засобів масовоїінформації [55].
При заподіяннікаліцтва чи іншого ушкодження здоров’я особі, а також заподіянні шкоди йогорепутації моральна шкода може класифікуватись на: а) фізичні страждання; б)щиросердечні страждання, з’єднані з фізичними; в) щиросердечні страждання, непоєднані з фізичними. В Великобританії основним був і залишається принцип,виражений лордом Вэнслиданом у справі Lynch v. Knight (1861): «Моральністраждання і занепокоєння право не може оцінити і не може претендувати на їхнєвідшкодування, якщо в сукупності з ними не мова йде про інший збиток». Іншимисловами, відповідно до англійського закону неможливо вимагати (за виняткомдекількох випадків, про які мова йтиме нижче) відшкодування моральної шкоди завідсутності страждання чи матеріального збитку. Такі позови просто не будутьприйняті до розгляду. Заподіяння ж фізичного страждання як одне з основ длявідшкодування моральної шкоди завжди має наслідком грошове відшкодування, томущо таке заподіяння може викликати один з наступних наслідків чи їхнюсукупність: біль і страждання (і як їхня частина – нервовий шок і невроз);втрату радості в житті (наприклад, неможливість вступати в сексуальнівідносини; неможливість для жінки мати дітей; розвід, що став результатомхвороби); укорочування життя в порівнянні з очікуваним (the loss ofexpectationof life); зміна фігури (disfigurement) і спотворювання особи, що особливоактуально для жінок; дискомфорт і незручності (наприклад, настання утоми нароботі раніше, ніж до заподіяння шкоди, неможливість понаднормової роботи іт.п.) або хронічне захворювання. Щиросердечні страждання, поєднані з фізичними,також підлягають грошовій оцінці і відповідно відшкодуванню. Ще в XIV в. вАнглії був відомий так називаний «делікт нападу», відповідно до якого особамогла компенсувати дуже специфічну форму щиросердечного страждання — «побоювання погрози нападу чи погрози фізичного контакту».
Надалі, у міруефолюції системи загального права, виникають нові випадки можливостівідшкодування моральної шкоди, які спричиняють щиросердечні страждання чистраждання крім фізичної шкоди: неправомірний арешт чи тюремне увўязнення(false imprisonment); вторгнення на чужу територію (trespass to land); наклеп:усний (slander) та письмовий (libel); змова, що має наслідком розірваннядоговору (conspiracy, inducing a breach of contract); порушення авторськогоправа (infrigenment of copyright). Але за умови пред’явлення відповіднихпозовних вимог суди перевіряють їх «чистоту» (genuineness of the claim), тобтопри обґрунтуванні позову треба вказати на який-небудь інший наявний збиток,наприклад, на фізичні чи страждання матеріальну шкоду.
До 1970 р. доцієї категорії деліктів відносилися і наступні різновиди правопорушень: зваба;зрада; переманювання нареченого (нареченої); порушення обіцянки женитися. Алеправова реформа в Англії (Miscelaneous Provisions) 1970 р. визнала позовнівимоги, що випливають з перерахованих деліктів, істотними самі по собі дляодержання відшкодування за щиросердечні страждання без обґрунтування їхньогозв’язку з фізичними [53].
Існує ще однагрупа цивільних правопорушень, мірою відповідальності за які може бутивідшкодування моральної шкоди. Шкода тут виявляється винятково в щиросердечнихстражданнях і переживаннях, і відшкодуванню ця шкода підлягає навіть у томувипадку, якщо які-небудь матеріальні наслідки відсутні. Це делікти, щопорушують «privacy». В принципі, мається на увазі приватне життя, але юристи повсьому світу розходяться в думці, що ж може бути охоплено цим поняттям. Деякимиавторами воно розглядається як «право бути одному» («right to be alone»).
Уперше данепоняття було введено в 1890 р. американськими юристами Самуелем Д. Вареном іЛуїсом Д. Бренді, які основну функцію цього інституту бачили в захистінедоторканості особи і всього того, що допомагає людині зберегти себе якособистість. У даний час американське право, на відміну від англійського,виділяє групу можливих деліктів у сфері «privacy». До них можна віднести:порушення самоти чи права на самітність, вторгнення в приватні справи позивача;публічне викриття фактів, що можуть бути надбанням тільки позивача чи вузькогокола осіб; присвоєння імені позивача і використання його зовнішності з метоюодержання вигоди; поширення зведень, що показують позивача у фальшивому світлі.
Тут основнимделіктом, звичайно ж, є наклеп (slander and libel), що служить підставою длявідшкодування щиросердечних страждань у чистому вигляді (на відміну віданглійської правової доктрини, що вимагає їхнього поєднання в позовній вимозі зфізичними стражданнями). Крім того, американське право, що домоглося найбільшихуспіхів у справі захисту немайнових інтересів особистості шляхом найбільшефективного грошового відшкодування, на відміну від англійського, передбачає щеі відповідальність за «навмисне заподіяння сильного емоційного потрясіння»(«intentionally causing of severe emotional distress») [54].
Що стосуєтьсяНімеччини, то тут проблема відшкодування моральної шкоди вирішується трохиінакше, ніж у країнах звичайного права. З одного боку, німецьке законодавство всфері деліктів не виробило єдиного принципу відповідальності, характерного якдля майнової, так і немайнової шкоди, як це було зроблено в цивільних кодексахінших країн. Німецькі суди розрізняють і захищають права в сфері так називаногоPersonlichkeit.
При зверненні донімецького законодавства з’ясовується, що якщо шкода заподіяна особистості, ане майну, грошова компенсація може бути отримана тільки у випадках, спеціальнообговорених у законі. А закон прямо говорить лише про наступні випадки: коли,обіцяючи одружитись, відповідач позбавив жінку невинності; заподіяння шкоди читілу здоров’ю; позбавлення волі; спонукання жінки погрозами, оманою доспівжиття. Крім того, німецьке цивільне право має ще одну особливість упорівнянні з системою загального права. В області деліктної відповідальностігрошова компенсація — не універсальний засіб захисту для усіх видівправопорушень. В якості основного принципа компенсації, відповідальності зашкоду визнано реституцію, тобто повернення потерпілої сторони в положення, якеб вона мала, якби не було правопорушення. А от якщо така реституція неможливачи в результаті реституції не можливо в повному обсязі компенсувати шкоду, товідповідальна особа повинна компенсувати заподіяний збиток грошима [53].
Цивільний кодексФранції не проводить різниці між матеріальною і моральною шкодою. Наприклад,визначаючи збитки, французький Цивільний кодекс говорить про відшкодуваннязбитку чи утраті взагалі, не обмежуючи тільки грошовим збитком. На відміну відНімецького цивільного уложення, Французький цивільний кодекс дозволяє одержатикомпенсацію за моральну шкоду, незалежно від того, що послужило причиною йоговиникнення — порушення договору чи делікт. Але традиційно у Франції розмірвідшкодування за моральну шкоду менше, ніж у країнах, де діє Common Law. Усфері дії деліктного права Франції інститут відшкодування моральної шкодизахищає особисті інтереси громадян, а саме: право на тілесну недоторканність,на честь і репутацію; право на усе, що індивідуалізує особистість (сюди входитьправо на ім’я і зображення); право на таємницю професійної діяльності ікореспонденції; авторські права; право на вільне пересування і вибір професії.Звичайними в судах Франції є позови про відшкодування моральної шкоди увипадках приниження жіночої честі, неправомірного використання чужого імені чипсевдоніма, зловживання чужим прізвищем на виборах, вторгнення в чуже житло,заподіяння шкоди здоров’ю і т.д. [54].
Отже, чиннеукраїнське законодавство, що регулює питання, пов’язані із моральною шкодою таїї відшкодуванням, ввібрало в себе положення законодавства багатьохєвропейських країн та США. Важливим для будь – кого з нас залишається питанняпро розмір відшкодування. Лімітів не встановлено, але роз’ясненням ВищогоАрбітражного Суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів,пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди”, за усіх обставин розмірвідшкодування моральної шкоди не може бути меншим п’яти мінімальних розмірівзаробітної плати.
Сьогодні передюристами України постає ще одне важливе питання, пов’язане із проблематикоюморальної шкоди: а чи існує моральна шкода юридичних осіб? Всі суперечки проте, чи існує моральна немайнова шкода юридичних осіб починаються із визначенняпонять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність,сукупність норм та принципів поведінки людей по відношенню до суспільства таінших людей, як одну з форм суспільної свідомості. А отже, яка може бути моральу юридичної особи?
Саме тому анібитовий здоровий глузд, ані загальноприйняте визначення моралі, з точки зоруО.Волочай, содиректора Міжрегіональної Консультаційної групи, не можуть дативідповідь на поставлене запитання, оскільки в подібних суперечках забувається,що категорія моральної шкоди носить юридичний характер, а не моральне. Простозаконодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін “моральна шкода”викликає в першу чергу нравоповчальні, а не правові асоціації. Це зайвий раздоводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є терміннемайнової шкоди [55].
На жаль, сучаснезаконодавство, як і попереднє, не містить більш – менш повного перелікувипадків, коли юридична особа може вважати, що їй нанесено моральної шкоди.Законодавець говорить про два випадки: розповсюдження, в тоvу числі – черезЗМІ, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі.Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушенняавторського чи суміжних прав.
Отже, Україна усвоїй подальшій європеїзації подолала ще одну химеру – моральну шкоду, яка длянас все ще залишається “невиданной зверушкой”, а для всього іншогоцивілізованого світу вже давно є джерелом встановлення справедливості. Інститутвідшкодування моральної шкоди на Україні досліджується, розвивається іпоступово удосконалюється, що дає підстави підвести деякі підсумки. Насьогоднішній день залишилися невирішеними деякі проблеми, як на законодавчомурівні, так і в судовій практиці.
Отжедетальніше проаналізуємо інститут моральної шкоди нашої країни. Вище вжезазначалося, що право громадян нашої держави на відшкодування моральної іматеріальної шкоди передбачено Конституцією України (1996 року) у статтях 32,56, 62, 152. Конкретизується це право, як уже відзначалося, у діючомуЦивільному кодексі України, стаття 23 якого говорить, що «моральна (немайнова) шкода,заподіяна громадянину чи організації діяннями іншої особи, які порушили їхнізаконні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду, якщо вона не доведе,що моральна шкода заподіяна не по її провині. Моральна шкода відшкодовується вгрошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно відвідшкодування майнової шкоди».
Впершев Україні поняття моральної шкоди було визначено в Законі України «Прозовнішньоекономічну діяльність» (стаття 1) від 16 квітня 1991 року: «Моральнашкода — шкода, заподіяна особистим немайновим правам суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності і який привів або може привести до збитків, щомають матеріальне вираження». Це визначення стосується лише суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності і викликає принципові заперечення, тому що вньому не розкривається сутність моральної (немайнової) шкоди [54].
Більшзагальне, змістовне і глибоке визначення передбачив Закон України «Про охоронупраці» (стаття 12) від 14 жовтня 1992 року, що «визначає моральну шкодупотерпілого як страждання, заподіяні працівнику унаслідок фізичного чипсихічного впливу, що привело до погіршення чи позбавлення можливостейреалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, іншінегативні наслідки» (у новій редакції Закону 2002 року дана норма незбереглася).
31 березня 1995 року Пленумом Верховного Суду Українибула прийнята постанова №,4«Про судовупрактику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у якійроз'ясняється, що під моральною шкодою «варто розуміти втрати немайновогохарактеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ,заподіяних фізичній чи юридичній особі протиправними діями інших осіб».
Вдану постанову були внесені зміни постановою від 25 травня 2001року № 5. Таким чином, у пункті 3 з'явилося положення про те, що піднемайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, варто розуміти втратинемайнового характеру, що виникли в зв'язку з приниженням її ділової репутації,зазіханням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку,розголошенням комерційної таємниці, а також здійсненням дій, спрямованих назниження престижу чи підірвавши довіру до його діяльності.
Дляюридичних осіб іноді захист честі і гідності, ділової репутації значитьнабагато більше, ніж відшкодування майнових збитків. Пленум Верховного СудуУкраїни, приймаючи зміни і доповнення до постанови № 4 від 31 травня 1995 року,розв'язав проблему, що існувала тривалий час: законодавець не розмежовувавпоняття моральної шкоди фізичних і юридичних осіб.
Причому,залишивши перший і другий абзаци пункту 3 цієї постанови без змін, Пленумдоповнив його абзацом 3, який визначив поняття немайнової шкоди для юридичноїособи. Хоча більш логічно було б виключити словосполучення «чи юридичній особі»з абзацу 1 пункту 3.
Довнесення змін пункт 2 постанови Пленуму передбачаввідшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених спеціальнимзаконодавством, чим суперечив статті 440-1 Цивільного кодексу України (1963 р.) і необґрунтовано обмежував сферу дії розглянутого інституту.Навколо цього правового конфлікту тривалий час проводилися дискусії, і тільки 25 травня 2001 року Пленум Верховного Суду виклав пункт 2 у новій редакції, розширивши сферузастосування інституту компенсації моральної шкоди до випадків:
1) коли право на їївідшкодуванні передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;
2) передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України (1963 р.) та іншим законодавством, щоустановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, стаття 49 «Про інформацію» і т.п.);
3) порушення зобов'язань, щопідпадають під чинність Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів,що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної(немайнової) шкоди.
Найбільшгострою і складною є проблема визначення розміру відшкодування моральної шкодивгрошовій чи іншій матеріальній формі. Чинне законодавство фактично не регулюєрозмір відшкодування такого збитку. Компетенція рішення цього питання наданасуду. Законодавство ж установило в статті 23 діючого Цивільного кодексу України тільки деякі критерії, якими повиннийкеруватися суд.
Передбаченощо розмір відшкодування визначається судом з урахуванням позовних вимог,характеру діяння осіб, які спричинили шкоду, фізичних і моральних стражданьпотерпілого, а також інших негативних наслідків. Це відбилося в постановіПленуму Верховного Суду України №4, у пункті 9, де зазначено, що розмірморальної шкоди суд визначає в залежності від характеру й обсягу страждань(фізичних, щиросердечних, психологічних і т.д.), що зазнав позивач, характерунемайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення). У Роз'ясненніПрезидії Вищого господарського суду України № 02-5/95 від 29 лютого 1996 року«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральноїшкоди», передбачається, що розмір компенсації залежить від діянь особи, якаспричинила шкоду, а також від негативних наслідків порушення немайнових правпозивача [54].
Недолікив законодавстві, що регулюють дані правовідносини, обумовлені недавнім уведеннямпоняття «моральна шкода», а також з нетривалою практикою захисту особистихнемайнових прав громадян.
Неаргументованість рішень суду можна проілюструвати прикладами, коли розміркомпенсації моральної шкоди за навмисне убивство людини був оцінений у тисячугривень, а при-захисті честі і достоїнства — у мільйон гривень.
29 листопада 2001 року Верховна Рада України прийняла утретім читанні довгоочікуваний новий Цивільний кодекс України, який набрав силиз 1 січня 2003 року. Цивільний кодекс розроблявся доситьдовго, норми інституту компенсації моральної шкоди постійно змінювалися ікоректувалися. У наукових дослідженнях використовувався проект кодексу 1996,1999, 2000 років і т.п. Зрештою, Цивільний кодекс України бувприйнятий 16 лютого 2003 року. Не відразу вірилося, що цевідбулося. Автори кодексу, звичайно, зберегли зазначений спосіб захисту іспробували збагатити інститут відшкодування моральної шкоди новими нормами, що,цілком ймовірно, позитивно вплинуло на його розвиток. Але і в новому ЦК є істотні недоліки, наприклад, незовсім вірно вжитий термін «відшкодування». Зміст поняття «відшкодування шкоди»визначається поняттям самої шкоди [53].
Якщошкода — це зменшення чи знищенняякого-небудь блага, то метою відшкодування є відновлення порушеного, тобтоприведення порушеного блага в той стан, у як0му воно знаходилося до порушення(реституція).
Колимова йде про шкоду моральну, не можна установлювати вимоги повноговідшкодування. Присудження грошового еквівалента, здатного усунути майновийзбиток, не в змозі усунути шкоду моральну.
Моральнашкода часто сильніше відображається на потерпілому, ніж матеріальна, тому щовона не може бути відшкодована, а лише якимсь чином компенсована.
Безумовно,немайнову шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і неможе бути) точних критеріїв визначення грошового еквівалента особистих втрат.
Розміркомпенсації цієї шкоди може носити тільки умовний характер. Компенсаціяморальної шкоди являє собою можливість якоюсь мірою згладити несприятливінаслідки правопорушення, сприяє придбанню замість втраченого блага інше.
Томубільші гуманно вживати замість терміна відшкодування моральної шкоди термін«компенсація». В пункті 3статті 23 ЦК України зазначено, що моральна шкодавідшкодовується грошима, іншим майном чи іншим способом. Це не зовсім доцільно,з огляду на той факт, що гроші є загальним еквівалентом, здатним задовольнитибудь-як людські потреби. У зв'язку з тим, що на Україні не розроблена і незатверджена методика, що дозволяє визначати розмір компенсації моральної шкоди,суди у своїх рішеннях майже не обґрунтовують розмір компенсації, що позбавляєвідповідача можливості, а в деяких випадках і позивача, подати апеляцію нарішення суду з приводу незадоволення розміром компенсації моральної шкоди. Хочав новому ЦК це питання розкритодетальніше, варто розробити рекомендації і методику щодо стягнень відшкодуваннятакої шкоди, заподіяної при визначених обставинах. Принаймні, для деякихзагальних, найпоширеніших випадків [55].
Безумовно,неможливо установити який-небудь грошовий еквівалент щиросердечних страждань іматематично розрахувати заподіяну шкоду.
Узаконодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, — шкоду матеріальну і шкоду моральну.Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р.), в якіййдеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожноїособи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майновогоінтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майновоїшкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Слідзазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодуванняморальної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньоїтоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян непередбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено ЗакономУкраїни «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України,що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян іорганізацій» від 6 травня 1993 р. №3188-ХП.
Доречі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідністьузагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався допитань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, яквідшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 «Про судову практику в справах провідшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка була уточнена постановоюПленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5
Зокрема,Міністерство юстиції України розробило методичні рекомендації «Відшкодуванняморальної шкоди» (лист від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), в яких містятьсяроз'яснення і поради щодо підвідомчості та підсудності справ про відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди, строків позовної давності, підставвідповідальності, розміру грошового відшкодування моральної шкоди, деякихособливостей її відшкодування. Про окремі питання, що стосуються порядкувідшкодування моральної шкоди, йтиметься нижче.
ЗаконодавствоУкраїни (цивільне, господарське, трудове, адміністративне, кримінальне та ін.)передбачає різні види шкоди, які розрізняються за об'єктом і суб'єктомправопорушення (суб'єктом відповідальності за шкоду), суб'єктом права навідшкодування шкоди, об'єктом зобов'язання, зобов'язаною особою, потерпілоюстороною тощо. Перш за все, шкода поділяється на таку, що підлягаєвідшкодуванню за договірними зобов'язаннями, і таку, що відшкодовується запозадоговірними (деліктними) зобов'язаннями.
Зчисла видів шкоди, що належать до сфери деліктної відповідальності, на першемісце слід поставити шкоду, завдану правопорушенням, об'єктом якого є життя іздоров'я людини, що вважається найвищою цінністю суспільства, а належнезабезпечення її прав і свобод — головним обов'язком демократичної держави.Шкода в цьому разі настає від каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смертілюдини. У той же час відшкодуванню підлягає і шкода, не пов'язана зправопорушенням (наприклад, за умов надзвичайного стану у зв'язку із стихійнимлихом), коли об'єктом шкоди є життя і здоров'я людини.
Відшкодуваннюв зазначених випадках підлягає:
─ шкода,спричинена природними факторами, техногенними, зокрема екологічними, аваріями ікатастрофами;
─ шкода,завдана джерелом підвищеної небезпеки (ним є згідно із ст. 1187 ЦК діяльність, пов'язана звикористанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів таобладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- івогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак тасобак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цюдіяльність здійснює, та інших осіб);
─ шкода,заподіяна під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення)небезпечних відходів;
─ шкода,пов'язана з придбанням товару неналежної якості;
─ шкода,спричинена злочином, тощо.
Відшкодуваннюу порядку такої процедури підлягає також шкода, завдана життю і здоров'ю особипри виконанні нею трудових, службових обов'язків, а також якщо особа безвідповідних повноважень рятувала здоров'я та життя іншої фізичної особі! відреальної загрози для неї або рятувала від реальної загрози майно/іншої особи,яке має істотну цінність.
Об'єктом,заподіяння шкода стає й майно фізичних і юридичних осіб. Шкода майну може бутизаподіяна внаслідок дії деяких факторів, згаданих вище (наприклад, внаслідокприродних катастроф і стихійних лих, техногенних аварій і катастроф, діїджерела підвищеної небезпеки, шкідливого впливу небезпечних відходів, вчиненнязлочину), а також шкода, завдана прийняттям закону/що припиняє право власностіна певне майно; шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результатіприйняття органом державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим абоорганом-місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнанийнезаконним і скасований; шкода, завдана фізичній або юридичній особінезаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу, посадової або службовоїособи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим абооргану місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень/, шкода,завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальноїзагрози майно іншої особи, яке має істотну цінність; шкода, завдана у зв'язку ізвчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільнимправам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку заданих умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність); шкода,заподіяна при проведенні робіт по відверненню або ліквідації наслідківнадзвичайних ситуацій, у тому числі при проведенні аварійно-рятувальних робіт;шкода, завдана майну покупця у зв'язку з придбанням товару неналежної якості,тощо [54].
Вирізняєтьсяшкода, заподіяна винною особою державі, підприємству, установі, організації.
Шкодамає місце і підлягає відшкодуванню у разі незаконного використання об'єктівправа інтелектуальної власності.
Вокрему категорію слід виділити шкоду, завдану фізичній особі незаконнимирішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового)слідства, прокуратури або суду внаслідок її незаконного засудження, незаконногопритягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування якзапобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконногозатримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арештучи виправних робіт.
Іце далеко не вичерпний перелік видів шкоди, яка підлягає відшкодуванню завітчизняним законодавством, у тому числі за міжнародними угодами,ратифікованими Україною.
Зокрема,ми лише побіжно торкнулися шкоди, що підлягає відшкодуванню за договірнимизобов'язаннями.
Складовоючастиною ст. 82 ЦК про відшкодування шкоди єзобов'язання з відшкодування моральної шкоди, підставою виникнення яких є такийюридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509,п. З ч.2 ст. 11 ЦК) [53].
ЦК виходить з того, що/моральнашкода є неоднаковим за своїм змістом поняттям щодо фізичних та юридичних осіб.Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб уфізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, діловоїрепутації, а для юридичної особи вона полягає лише у приниженні її діловоїрепутації. Як вже вказувалося, моральна шкода для фізичної особи є категорієюпсихологічного плану, невід'ємно пов'язаною з самою особою, її відчуттями,емоційно-розумовою діяльністю, і відображає внутрішній світ людини. Підморальною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативногоемоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправнихдій/бездіяльності), що досягло певного психологічного стану — фізичних(відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи,дискомфорту тощо) страждань.
Моральнашкода щодо фізичних осіб – категорія глибоко суб'єктивна та оціночна і у своємувиникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальноїкомпенсації, і у вимірі, коли визначається розмір її компенсації.
Справав тому, що її виникнення надзвичайно тісно пов'язане і з обставинами справи, із самою особою, оскільки різні протиправні дії тягнуть неоднакові негативнінаслідки морального характеру для різних потерпілих.
Наявністьморальної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лишепротиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але необов'язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить з того, щооб'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний станпотерпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспільного життя,втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршенняабо позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршеннявідносин з оточуючими людьми тощо.
Такимчином, можна дійти висновку, що застосування норм з відшкодування моральноїшкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, якіокреслені законом з великою отупінню відносності, а визначальна роль в їхправильному розумінні та застосуванні відводиться суду.
Змістморальної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової репутації,тобто оцінки її як учасника суспільного життя, контрагента, суб'єкта на ринкутоварів та послуг тощо. У даному випадку моральна шкода виступає переважно яккатегорія економічна, оскільки високий рівень ділової репутації стає запорукоюуспіху, стабільності, отримання матеріальних благ. Приниження ділової репутаціїє виявом моральної шкоди і для фізичних осіб, діяльність яких спрямована наотримання прибутку [53].
ЦК не виходить з того, що моральнашкода відшкодовується лише у випадках, передбачених ним або спеціальнимизаконами. По суті, в ст. 82ЦК проводитьсяідея стосовно того, що моральна шкода повинна відшкодовуватися кожному, комувона дійсно завдана. Деякі особливості цього правила встановлюються у ч. 2 ст.1168 ЦК, яка вказує, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи,відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям(усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Частиною2 ст. 1167 ЦК встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно відвини того, хто її завдав:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом,іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерелапідвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичнійособі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення докримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходутримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання,незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту абовиправних робіт;
3) в інших випадках,встановлених законом. Однак вищезазначений припис фактично нівелюєтьсяподальшим змістом самого ЦК,оскільки всістатті ст. 82, де йдеться про настаннявідповідальності незалежно від вини того, хто завдав шкоду (статті 1173-1175, а також статті 1176,1187), використовують термін «шкода», а не«майнова» чи «моральна» шкода. Це означає, що диспозиції статей 1173-1175
ЦК також охоплюють й моральнушкоду, впроваджуючи правило про безвинну відповідальність за її завдання і вцих випадках. Останнє є абсолютно вірним з огляду на те, що і моральна, імайнова шкода є складовими багатоаспектного поняття «шкода» і повинніпідпорядковуватися єдиним принципам настання відповідальності за їх завдання[32].
Внауковій літературі висловлюється думка, що стосовно моральної шкоди більшадекватним є термін «компенсація», а не «відшкодування», який використовує ЦК.Вважається, що незважаючи на надзвичайну близькість та залежність цих понять,вони не є тотожними. При усуненні негативних наслідків, які називають моральноюшкодою, через її нематеріальну сутність неможливо вести мову про точне вартісневизначення всіх втрат потерпілого та їх абсолютну еквівалентність. При усуненнінегативних втрат у вигляді моральної шкоди можна говорити лише проеквівалентність благ — заміну втраченого благаіншим, зовні подібним за обсягом та характером. Понесені втрати лишезамінюються іншими цінностями, тому в таких випадках допустимо вести мову самепро компенсацію, як про можливість лише заміни понесених втрат відповіднимиматеріальними цінностями. За таких умов грошові кошти набувають певним чиноміншого значення: вони не вимірюють моральну шкоду, вони вартісне вимірюють лишеблаго, яким компенсується втрачене. Виходячи з цього, хоча в даному разізаконодавством і передбачається «відшкодування» шкоди, конкретне виявленняцього відшкодування криється за поняттям «компенсація».
Саме«компенсаційністю» моральної шкоди пояснюються виключно оціночні критерії привизначенні грошової суми компенсації, які наведені у ч. 3 ст. 23 ЦК, а також необхідність врахування прицьому вимог розумності і справедливості.
Моральнашкода відшкодовується одноразово грішми, іншим майном або в інший спосіб, однакзгідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК вона може бути відшкодована також йшляхом здійснення щомісячних платежів, якщо її завдано каліцтвом або іншимушкодженням здоров'я.
Заморальну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудовихобов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває утрудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130,132-134 КЗпП), якщо спеціальною нормою законуне встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») [47].
Доситьсуперечним, на думку автора, є питання, що торкається випадків заподіянняморальної шкоди через поширення у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсностіабо викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкодипевним інтересам (ст. 49 Закону України “Про інформацію”). Відповідно дочинного законодавства обов’язок відшкодування моральної шкоди покладений наавтора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несутьвідповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки безучасті у справі автора – фізичної особи спір про відшкодування моральної школивирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичнихосіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органумасової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачевівідомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочатьділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масовоїінформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішеннюзагальним, а не господарським судом [54].
Слід такожзазначити, що орган масової інформації, його працівники та автор невідшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України“Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” і ст. 48 ЗаконуУкраїни “Про телебачення і радіомовлення”. Зокрема, редакція, журналіст ненесуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідаютьдійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують праваі законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльностідрукованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомостіодержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вонимістяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційнихдокументів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданоївідповідно до вимог Закону України “Про інформацію”; вони є дослівнимвідтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій іоб’єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованихіншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в нихрозголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомостіне було отримано журналістом незаконним шляхом тощо [51].
Стаття1168 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншимушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійсненнящомісячних платежів.
Моральнашкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині),батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали знею однією сім'єю.
Відповіднодо ст. 56 Конституції України кожен маєправо на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядуванняморальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службовихосіб при здійсненні ними своїх повноважень.
ЗакономУкраїни від 01.12.94 р. № 266/94-ВР «Про порядок відшкодуванняшкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудовогослідства, прокуратури і суду» (із змінами і доповненнями) передбачено, щовідшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:
─ незаконногозасудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття ітримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судовогорозгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту намайно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальнихдій, що обмежують права громадян;
─ незаконногозастосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконноїконфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведенняоперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Прооперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби зорганізованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Підставоюдля відшкодування шкоди в цих випадках є:
1. постановленимвиправдувального вироку суду;
2. закриття кримінальної справиза відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину абонедоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
3. відмови в порушеннікримінальної справи або закриття кримінальної справи з вищезазначених підстав;
4. закриття справи проадміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданоїоперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає заумови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не булоприйняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справиабо таке рішення було скасоване.
Відшкодуванняморальної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудовогослідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвелидо порушення його нормальних життєвих зв'язків, потребують від нього додатковихзусиль для організації свого життя.
Відповіднодо чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майномабо в інший спосіб [54].
Розміргрошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно відхарактеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршенняздібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступенявини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою длявідшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотнезначення.
Зокрема,враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвихі виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час тазусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Уразі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількохосіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної зних.
Наосіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діямиабо діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по їївідшкодуванню.
Моральнашкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню,та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовуєтьсяодноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При визначеннірозміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральнушкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути)точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідностіособи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійснимстражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше,якщо така компенсація стосується юридичної особи.
Убудь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесенійморальній шкоді [53].
Відповіднодо Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, особистанедоторканність і свобода та безпека довкілля визнаються найвищою соціальноюцінністю і особистими немайновими благами фізичної особи. Поняття«нематеріальне благо» є збірним, воно стосується як самого«блага», так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені особистінемайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайнових прав.
До1993 року, тобто до прийняття Цивільного Кодексу незалежної України,цивільно-правовий захист порушених особистих немайнових прав здійснювавсяшляхом відновлення права, припинення дій, які порушують право відшкодуваннязбитків. Законом України від 6 травня 1993 р. № 3188-12 було введено новий спосіб захисту цивільних особистих прав — це компенсація моральної шкоди, якийвключено до статей 6, 7 та 440 ЦК України. ЦК України останньої редакції не лише зберігзазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інституткомпенсації моральної шкоди новими нормами, про що йдеться далі. Як бачимо,категорія моральної шкоди з'явилася в українському законодавстві порівнянонещодавно.
Судовапрактика також чимало зробила для становлення категорії моральної шкоди. Відомісправи з відшкодування позадоговірної шкоди у зв'язку із загибеллюгодувальника, при розгляді яких суд присуджував, наприклад, дитині, що втратилабатька, суму більшу за ту, яка відповідає вартості втрачених засобів доіснування. Різниця між зазначеними сумами — це присудження компенсаціїморальної шкоди в прихованій формі дитині за смерть батька, внаслідок чогодитина позбавлена спілкування з батьком, батьківських пестощів, батьківськоїлюбові. Дитина втратила чимало радощів свого дитинства. Всі ці обставини немогли не вплинути на позитивний підхід законодавця до формування норм прокомпенсацію моральної шкоди в цивільному законодавстві України.
Найзагальнішоюнормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної шкоди, була ст. 131 Основ цивільного законодавства 1991 р. В українській юридичній літературіправило ст. 131 Основ про компенсацію моральноїшкоди було сприйнято цілком позитивно, застосування якої було можливим і вУкраїні до введення в дію Закону України від 6 травня 1993р. № 3188-123. У цій нормі зроблено спробу визначитипоняття моральної шкоди, а також закріпити умови й засоби її компенсації.Моральна шкода в ст. 131Основ булавизначена як заподіяння фізичних або моральних страждань. Умовами компенсаціїморальної шкоди були протиправність дій, що заподіяли шкоду, і виназаподіювана. Також встановлено, що моральна шкода компенсується у грошовій абоіншій матеріальній формі. Розмір компенсації моральної шкоди визначає суд і прицьому незалежно від відшкодування майнової шкоди. За ст. 131 Основ компенсація моральної шкоди якформа цивільно-правової відповідальності застосовується як за порушенняособистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.
Змоменту введення в дію на території України Закону України від 6 травня 1993 р. №3188-12 правиласт. 131 Основ не застосовуються.Замість них застосовувалися статті 7 і 440 ЦК та ст. 23 ЦК України та статті інших кодексів ізаконів України.
Середназваних законів перш за все привертає увагу ст. 23 ЦК України про відшкодування моральної шкоди. Виходячи ізсистематичного тлумачення ст. 23 ЦК і враховуючи ступінь її обов'язковості, можнадійти висновку, що норма ст. 23 є загальною та імперативною. Отже, воназастосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушенихправовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-правові, трудово-правові,адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок порушення яких потерпіломубула заподіяна моральна шкода. У всіх цих випадках моральна шкода маєкомпенсуватися за ст. 23ЦК України.
Щодоспеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають право на існування, якщозаповнюють прогалини загальної норми — ст. 23 у розумінні встановлення інших юридичних наслідків порушення особистих імайнових відносин абсолютного характеру. Так, наприклад, ст. 23 ЦК передбачаєправо потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не відповідаютьдійсності і принижують його честь, гідність чи ділову репутацію.
Наведенівисновки є логічним наслідком незаперечного факту, що відносини з компенсаціїморальної шкоди є цивільно/правовими, не договірними відносними, які виникаютьіз порушення абсолютних прав: права на життя, права на здоров'я і його охорону,права власності та ін. Саме тому зазначені відносини не можуть регулюватисяадміністративним, трудовим, фінансовим та іншими галузями права. Непереконливоює позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. згідно з якою статті 7 і 440 ЦК України були на той момент спеціальними.
Судовапрактика виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсаціїморальної шкоди визначається з урахуванням характеру і тривалості страждань,стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, істотності вимушених зміну його життєвих стосунках[54].
Яквидно, суди враховують ступінь фізичних і моральних страждань, пов'язаних зіндивідуальними особливостями особи, якій заподіяно шкоду. Насправді, одналюдина дуже гостро переживає неправомірне втручання іншої особи у сферу їїособистих і майнових прав. А іншій особі це байдуже. Вона/спокійно реагує надії, які спричиняють йому будь-яку шкоду.
Занаявності таких критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкодивстановлення в ЦК України, як і в інших цивільних законах, мінімального імаксимального розмірів компенсації моральної шкоди є невиправданим.
Висловлено/йпротилежну думку. Від таких правил відмовився новий ЦК України і це правильно.
Прирозгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли запитання, якіпотребують роз'яснення:
1) чи може настатицивільно-правова відповідальність за заподіяння моральної шкоди незалежно відвини заподіюваної шкоди?
2) чи можна присудити сумукомпенсації моральної шкоди за межами компенсації моральної шкоди,встановленими ст. 23, п. 11 Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 p.?
3) чи може впливати ступінь винизаподіювана шкоди на розмір компенсації моральної шкоди?
4) чи можна присуджуватикомпенсацію моральної шкоди у вигляді періодичних виплат або одноразовоївиплати?
5) чи допускається компенсаціяморальної шкоди, заподіяної смертю близької людини?
Деякііз зазначених питань були так чи інакше розв'язані в судовій практиці [54].
Впостанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001р. невиннавідповідальність заподіювача моральної шкоди розглядається як виняток ідопускається, якщо вона прямо передбачена законом.
Такероз'яснення не задовольняє потреб судової практики. У юридичній літературівисловлена думка про допустимість невинної відповідальності за заподіянняморальної шкоди при ушкодженні здоров'я джерелом підвищеної небезпеки. У новомуЦК України також чітко і ясно переліченівипадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, якщо:
1) шкоду завдано життю іздоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки;
2) шкоду завдано фізичній особівнаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальноїабо адміністративної відповідальності, незаконного застосування як запобіжногозаходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання,незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чивиправних робіт;
3) в інших випадках,передбачених законом (ст. 1167 ЦК України).
Зазначенівипадки цивільно-правової відповідальності заподіювача моральної шкодинезалежно від вини є, на наш погляд, цілком виправданими. До того ж перелік цихвипадків є відкритим, що дає можливість за наявності відповідних умовпередбачити нові випадки компенсації моральної шкоди за відсутності винизаподіювача.
Упостанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. роз'яснюється,що суд встановлює розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням цих меж.Вище було наведено аргументи на користь відмови від легальних меж компенсаціїморальної шкоди. На цьому фоні дуже привабливою є позиція нового ЦК України, який не знає легальних межкомпенсації моральної шкоди.
Можливістьчи неможливість впливу ступеня вини заподіювача моральної шкоди на розмір їїкомпенсації. Звернемо увагу на те, що ст. 440 ЦК України не передбачала врахування ступеня вини заподіювача при визначенні розмірукомпенсації моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст. 440 відповідає фундаментальному принципуцивільного права — принципу повноговідшкодування. Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної шкодиавтоматично застосувати принцип повного відшкодування, тобто поверненнявідповідної суми вартості, що була втрачена внаслідок заподіяння шкоди. Приповному відшкодуванні шкоди цивільна вина і її форми не впливають на розмірвідшкодування. Цей принцип зберігає свою силу і при визначенні розмірукомпенсації моральної шкоди, незважаючи на всю її специфіку. Тому викликаєздивування позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 р., в якій двічі підкреслювалося про необхідність урахування ступеня винизаподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5 і 9постанови). Така ж позиція постанови Пленуму від 25 травня 2001р. В юридичнійлітературі висловлено негативне ставлення до таких керівних роз'яснень.
Щодоперіодичності виплат з компенсації моральної шкоди, то суди, як правило,присуджують компенсацію моральної шкоди у вигляді одноразової грошової виплати.Така практика закріплена і в новому ЦК України.
Упитанні допустимості компенсації моральної шкоди, що заподіяна смертю близькоїлюдини, постанова Пленуму від 25 травня 2001 р. виходить з того, що близькі родичіособи, якій завдано моральну шкоду, права на компенсацію такої шкоди не мають.Буквальний текст роз'яснення дає можливість говорити про те, що авторипостанови проти переходу права на компенсацію моральної шкоди потерпілого дойого близьких родичів за спадкоємством. Таке розв'язання проблеми не викликаєзаперечень. Але у судовій практиці виникло інше запитання: чи можнакомпенсувати моральну шкоду, завдану смертю близької людини? Мати втратилаєдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Діти втратили батьків теж внаслідокбудь-якої катастрофи. Чи мають зазначені особи (мати, діти) право накомпенсацію моральної шкоди? Ми впевнені, що так. Смерть близької людиниспричиняє тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім'ї, за якими маєбути визнано право на компенсацію моральної шкоди.
НовийЦК України передбачає норму, за якоюморальна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові(дружині), дітям (усиновленим), батькам (усиновлювачам), а також особам, якіпроживали з нею однією сім'єю (ст. 1168) [57].
Інститутвідшкодування моральної шкоди більш повно регулюється в новому ЦК України порівняно з ЦК УРСР. Він знайшов своє відображення внормах статей 1167, 1168ЦК України.Зазначені норми збагачені досвідом судової практики, а також доктринальнимиположеннями української цивілістики.
Заостанні роки в судовій практиці і доктрині було запропоновано чимало визначеньморальної шкоди Вважаємо, під моральною шкодою слід розуміти заподіянняфізичних або психічних (душевних) страждань.
Суб'єктамизобов'язань є заподіювач моральної шкоди і потерпіла особа, якій завданаморальна шкода. Заподіювачами моральної шкоди можуть бути фізичні і юридичніособи, а також органи державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим,органи місцевого самоврядування.
Потерпілимиє будь-які фізичні та юридичні особи. Об'єктом зобов'язання є відшкодування,яке заподіювач зобов'язаний надати потерпілому. Зміст зобов'язання становлятьправо потерпілого і обов'язок заподіювана. Відповідно до ст. 1167 ЦК Україниобов'язком заподіювана є вчинення дій, за допомогою яких фізичне і психічне(душевне) благополуччя було б поновлено, право потерпілого — отримати такевідшкодування.
Обов'язокзаподіювача виникає за певних юридичних фактів. До них відносяться: наявністьморальної шкоди неправомірні діяння заподіювача, причинний зв'язок міжнеправомірними діяннями заподіювача і моральною шкодою, що сталася виназаподіювача. Відомо, що такі юридичні факти звуться підставами цивільноївідповідальності і були проаналізовані з розгляду підстав відповідальності замайнову шкоду. Визначимо, наскільки повно ці питання розглянуті в ст. 1167 ЦКУкраїни, де передбачені об'єктивні підстави відповідальності.
Недолікомч. 1 ст. 1167 є. відсутність вказівки на презумпцію винуватості заподіювана,хоча ч. 1 ст. 1167 базується на презумпції вини заподіювача, оскількирозглядувана презумпція сформульована в нормах загальної частинизобов'язального права [58].
Доостаннього часу не було розв'язане питання про відповідальність незалежно відвини за завдану моральну шкоду.
Вч. 2 ст. 1167 наводиться у невичерпний (відкритий)перелік випадків відповідальності незалежно від вини. Це дуже потрібна іраціональна норма нового Кодексу, яка повно захищає права і інтересипотерпілого.
ВКодексі передбачений порядок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом,іншими ушкодженнями здоров'я або смертю фізичної особи. В цьому випадкуморальна шкода може бути відшкодована одноразово або шляхом здійсненнящомісячних платежів.
Дужекорисною і своєчасною є норма про відшкодування моральної шкоди, завданоїсмертю/фізичної особи її близьким, тобто встановлення оптимальноговаріанту/переліку осіб, які можуть набути право на відшкодування моральноїшкоди. В ч. 2 ст. 1168 передбачається, що моральна шкода, завдана смертю фізичноїособи, відшкодовується її чоловікові (дружищ), батькам (усиновлювачам), а такожособам, які проживали з нею однією сім'єю.
Недивлячись на позитивну оцінку проаналізованих норм нового Кодексу, не можна неконстатувати прогалини в регулюванні інституту відшкодування моральної шкоди — відсутність нормативних положень провизначення розміру моральної шкоди.
Розмірвідшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру йобсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових/втрат і зурахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності,виваженості та справедливості.
Відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди у випадку порушення договірних відносин законом непередбачено.
Такимчином, з актуальних питань, що виникають у ході розгляду цивільних справ, євизначення розміру компенсації за заподіяну позивачами моральну шкоду. Іншимисловами — чому саме таку, а не іншусуму, зазначену в позовній заяві, суд задовольнив своїм рішенням?
Протежодна експертиза, жоден фахівець не в змозі визначити моральний еквівалентпсихологічних страждань і переживань конкретної особи, яка знаходиться встресовому стані.
Томуі виникає необхідність подальшої законодавчої розробки цієї проблеми.2.3 Підстави звільнення від відповідальності
Сучасне цивільнезаконодавство України визначає наступні підстави звільнення від обов’язкувідшкодування шкоди:
1) непереборнасила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняєвіх відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг їїпередбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив найого діяльність, спричинила настання шкоди.
Непереборна силаналежить до категорії відносних понять, оскільки те, що невідворотне при одномурівні розвитку науки і техніки, повністю відворотне за інших умов. Тому суд,визначаюча можливість віднесення явища до непереборної сили, з’ясовує всіконкретні обставини завдання шкоди (зокрема, місце, час та інше) [52].
За загальнимправилом непереборна сила повністю звільняє від відповідальності заподіювачашкоди тільки у разі відсутності його вини. Проте, зміст норм ЦК Українипередбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертюфізичної особи внаслідок непереборної сили підлягає відшкодуванню у випадках,встановлених законом [54]. Наприклад. авіаційні підприємства відповідають і завипадкове завдання шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виниклавнаслідок непереборної сили [29].
2) протиправнідії третіх осіб – для звільнення від обов’язку відшкодування шкоди необхідно,щоб така поведінка містила всі елементи складу правопорушення.
3) обставини, щохарактеризують стан заподіювача шкоди. Згідно із ст. 1186 Ц.К. шкода, завданняфізичною особою, яка в момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дійта (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуваннямматеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду, суд можепостановити рішенням про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повномуобсязі.
Якщо фізична особа, яказавдала шкоду, сама довела себе до стану, в якому не усвідомлювала значеннясвоїх дій та (або) не може керувати ними в результаті вживання нею спритнихнапоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода завдана нею,відшкодовується на загальних підставах.
Якщо шкоду було завданоособою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати нимиу зв’язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішенняпро відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітнімидітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розладабо недоумство, але не вживали заходів щодо запобігання шкоди;
4) обставин, щохарактеризують поведінку потерпілого (змішана відповідальність). Згідно зі ст.1193 Ц.К. шкода завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.Якщо груба необережність потерпілого сприяла вимкненню або збільшенню шкоди, тозалежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоду –також залежно від ступеня вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше невстановлено законом.
Вина потерпілого невраховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1. ст. 1195ЦК, у разі відшкодування шкоди завданої смертю годувальника та у разівідшкодування витрат на поховання.
Таким чином, закон надаєюридичне значення протиправній поведінці потерпілого. Якщо вина потерпілогополягає в умислі або грубій необережності. Проста необережність потерпілогозаконом не розглядається як підстава звільнення заподіювача від відшкодуванняшкоди. Умисел потерпілого є абсолютною підставою для повного звільненнязаподіювача від відшкодування шкоди.
На відмінувід її відшкодування. Питання про те, чи є необережність потерпілого грубою абопростою, що впливає чи не впливає на розмір відшкодування шкоди, маєвирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин.Зокрема грубою необережністю може бути визнано нетверезий стан потерпілого, щосприяв виникненню або збільшенню шкоди, заподіяної внаслідок порушення правилбезпеки руху.
5) майнове становищезаподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення відвідповідальності перед потерпілим. Однак ч.4. ст. 1193 ЦК передбачає, що суд можезменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від їїматеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди уповному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.
Окремо ЦК регламентуєвідшкодування шкоди завдано скільки кількома особами. Особи, спільними діямиабо бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність передпотерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, якіспільно завдали шкоду, у частці відповідно до ступеня їх вини.
Особа, яка відшкодувалашкоду, завдану іншою собою, має право зворотної вимоги (регресу) до винноїособи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановленийзаконом.
Держава, АвтономнаРеспубліка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотноївимоги до фізичної особи, винної у вчинені злочину, в розмірі коштів,витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
Держава, відшкодувавшишкоду, завдану посадовою (службовою) особою органу дізнання. Попереднього(досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієїособи лише у разі встановлення у діях останньої складу злочину за обвинувальнимвироком суду щодо неї, який набрав законної сили [55].
Батьки (усиновлювачі),опікун або піклувальник, а також заклад чи особа, що зобов’язані здійснюватинагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завданумалолітньою и неповнолітньою особою не мають права зворотної вимоги до цієїособи.
З позиції доктораюридичних наук М.І. Панченка існують способи відшкодування шкоди, завданоїмайну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілогоможе зобов’язати особу, яка задала шкоди майну, відшкодувати її в натурі(передати річ того ж роду і такої ж якості, налагодити пошкоджену річ тощо) абовідшкодували завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягаютьвідшкодуванню потерпілому, виражається відповідно до реальної вартостівтраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт. Необхідних дляпоновлення пошкодженої речі. Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала своюцивільну відповідальність.
Особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницюміж фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. (страховим відшкодуванням) [57].
Розділ 3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯМАТЕРІАЛЬНОЇ ТА МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Зобов’язання іззаподіяння шкоди в усіх правових системах розглядаються як один з інститутівцивільного права і мають назву недоговірних зобов’язань або деліктних (unerlaubte Handlungen, delits, torts). Хоча поняття «недоговірнізобов’язання», зокрема в континентальному праві, має ширше значення, оскількиохоплює, поряд з деліктними, зобов’язання з безпідставного збагачення та деякіінші.
Джереламирегулювання деліктних зобов’язань є кодекси (окремі глави у ФЦК і НЦК) таспеціальні закони: про захист та інформування споживачів товарів і послуг, проморські пригоди й інші окремі види зобов’язань (Франція), про автомобільнийтранспорт, про повітряний транспорт, про відповідальність за шкоду, завданувикористанням атомної енергії та радіоактивних речовин (ФРН) та інші. В англо-американському праві основнимджерелом є судові прецеденти, а також діють норми спеціальних законів провідповідальність за шкоду, завдану повітряним судном та ін. (Англія), закониокремих штатів США.
Зобов’язання іззаподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення єцивільне правопорушення (делікт). Зміст цих зобов’язань полягає в покладанні наборжника (заподіювача шкоди) обов’язку відшкодувати шкоду, завдану кредитору(потерпілому) неправомірними діями.
У континентальнійцивільно-правовій системі деліктні зобов’язання засновані на нормахоб’єктивного права, тому закон закріплює перелік умов, за яких вони виникають.До таких умов у німецькому та французькому праві належать:
─ шкода, завданамайну чи особистості ;
─ протиправнедіяння, яким заподіяно шкоду;
─ причинний зв’язокміж протиправним діянням і шкодою;
─ вина як психічнеставлення заподіювача шкоди до вчиненого ним порушення та його наслідків.
Як окрема умовавідповідальності розглядається в континентальному праві й праві СШАделіктоздатність особи, яка заподіяла шкоду (делінквента) [38].
У вирішенні питаннявідповідальності неповнолітніх осіб континентальне й англо-американське правовідрізняються протилежними підходами. За правом ФРН — діти до 7 років єнеделіктоздатними, а у віці від 7 років до 18 відповідають за шкоду, якщоспроможні усвідомлювати шкідливість своїх вчинків. Якщо суд встановить, щонеповнолітній усвідомлював результати своєї шкідливої поведінки, то він можепокласти на нього відповідальність. За загальним правилом за шкоду, завданунеповнолітніми, відповідають їхні батьки чи інші законні представники. У правіФранції неповнолітні не відповідають за спричинення шкоди. Вангло-американській правовій системі неповнолітній самостійно відповідає зашкоду, завдану ним, за винятком тих випадків, коли судом буде встановлено, щовін не розумів (не міг розуміти) наслідків своєї поведінки.
За шкоду, завдануслабоумними й душевнохворими громадянами, за континентальним правомвідповідають їхні опікуни й інші особи, яким доручено доглядати за ними; а заангло-американським — такі хворі відповідають за свої дії самостійно.
Умовою відповідальностіможе бути як майнова шкода, так і моральна (немайнова). Майнова шкодавиражається у втраті чи пошкодженні майна, витратах, що їх вчинив потерпілий(позитивна шкода), і неодержаних ним доходах (упущена вигода) [38]. Моральноюшкодою є душевні чи фізичні страждання та переживання.
Американська доктринарозглядає шкоду як будь-яке ушкодження інтересів права, яке захищається, івиділяє такі її види: моральна або психічна (душевні страждання) — приниження,гнів, сором, відчай, переляк, страх, неспокій, хвилювання тощо; шкода, завданаюридичним інтересам особи (правам і благам); шкода, завдана юридичнимвідносинам між особами (договірним, подружнім, батьківським тощо); фізичнашкода, до якої належить майнова шкода й тілесна (фізичний біль, хвороба,погіршення фізичного стану людини, фізичне страждання).
У праві всіх країнвстановлено принцип повного відшкодування шкоди, який означає, щовідшкодовується як позитивна шкода, так і неодержані доходи. В окремих випадкахрозмір компенсації може перевищувати розмір шкоди: коли шкоду завданоособистості, життю й здоров’ю (ФРН); коли поведінка особи має особливонебезпечний, зухвалий характер (США).
Обсяг відповідальностіможе бути зменшено, якщо: є вина потерпілої особи, шкоду завдано душевнохворимгромадянином; скрутним є матеріальне становище делінквента (континентальнеправо); розмір компенсації занадто великий (суддя має право зменшити його);закон передбачає зменшення компенсації (reduced damages); якщоплатоспроможність відповідача є низькою (англо-американське право).
В англо-американськійправовій системі існує поняття номінальної шкоди, яке використовується судом увипадках, коли позивач не зазнав реальних збитків, але його права порушені тапотребують захисту. Суд присуджує стягнення умовної (номінальної) суми, якапідтверджує право потерпілого (кредитора), наприклад, 1 дол. в США, 2 ф.ст. вАнглії.
Протиправні діївиявляються в порушенні норм об’єктивного права, яке захищає інтереси осіб, і впосяганні на чуже суб’єктивне право чи інтерес, зловживанні правом. Доктрина йсудова практика США класифікують протиправні дії залежно від кількостіпотерпілих, проти яких вони були спрямовані: масовий делікт (проти дуже великоїгрупи людей, наприклад внаслідок авіакатастрофи, аварії на АЕС, хімічномузаводі та ін.); груповий делікт (проти колективу людей, наприклад дифамаціяколективу службовців корпорації); індивідуальний делікт (проти однієї фізичноїособи).
За французькою концепцієюцивільно-правової відповідальності протиправність діяння є елементом винизаподіювача шкоди.
Зарубіжна цивілістикадосить докладно розглядає різноманітні теорії причинного зв’язку як умовивідповідальності за заподіяння шкоди (теорія необхідного причинного зв’язку,теорія еквівалентності, теорія адекватного зв’язку та ін.) [37]. У доктрині й судовій практицівстановлено правило, згідно з яким протиправна дія повинна бути необхідноюумовою виникнення шкоди. Тільки така шкода підлягає відшкодуванню. Невідшкодовується: шкода, що виникла без адекватного причинного зв’язку (ФРН),непряма шкода (Франція), занадто «віддалена» за причинним зв’язком (Англія таСША).
Право усіх країнвстановлює обов’язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди винуделінквента. На відміну від договірних відносин у зобов’язаннях із заподіянняшкоди наявність вини відповідача не припускається, її слід довести; тягардоказування вини покладено на потерпілого. Форма вини (умисел, недбалість,необережність), як правило, не впливає на розмір відповідальності. Спільна винакількох осіб спричиняє солідарну відповідальність. Наявність вини потерпілоїособи у формі недбалості або необережності зменшує розмір відповідальностіделінквента. Якщо вина потерпілого існує у формі умислу, а також у разіпрохання або згоди його на спричинення йому шкоди, заподіювач шкодизвільняється від відповідальності.
У передбачених законом ісудовою практикою випадках можливе настання так званої абсолютноївідповідальності, тобто відповідальності незалежно від вини, без винизаподіювача шкоди. До обставин, які спричиняють безвинну відповідальність українах континентального права відносять: заподіяння шкоди діями працівниківпід час виконання службових обов’язків, за які відповідає роботодавець (пар.831 НЦК, ст. 1384 ФЦК), заподіяння шкоди будівлями (пар. 836-838 НЦК, ст. 1386ФЦК), тваринами (пар. 833-834 НЦК, ст. 1385 ФЦК), неякісними товарами, джереломпідвищеної небезпеки, а також спричинення моральної шкоди поширеннямвідомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.
У країнахангло-американського права такими обставинами, як правило, є: заподіяння шкодитваринами, зокрема й домашніми та дикими; заподіяння шкоди пасажирові в моментпосадки чи висадки, старту, польоту чи посадки літака; унаслідок недоліківтоварів та послуг, діяльності, що створює підвищену небезпеку. Законодавство деякихштатів США встановлює інші правила.
Право цих країн визнаєможливість звільнення від відповідальності за заподіяння шкоди, якщо:делінквент діяв у стані необхідної оборони (може бути приватною чи публічною),захищав власність, виконував державні функції, шкоду завдано з вини (за згодоючи на прохання) потерпілого, потерпілий (позивач) узяв на себе ризик заподіянняшкоди (США); закінчився строк позовної давності.
Такими є загальні правиладеліктної відповідальності, разом з тим, право кожної країни має своїособливості інституту позадоговірної відповідальності. Найбільш прозороювидається система генерального делікту, що закріплена в законодавстві Франції.
У відповідній статті ФЦК(ст. 1382) закріплено загальні правила деліктної відповідальності: будь-якідії, що завдають шкоди іншій особі, зобов’язують винного відшкодувати її.Положення цієї статті застосовуються до будь-якого цивільного правопорушення,до всіх випадків заподіяння шкоди, тому мають назву «генеральний делікт».Судова практика за формою вини відрізняє поняття квазіделікту — протиправнезаподіяння шкоди, що сталося внаслідок необережних дій делінквента; деліктом єтільки навмисні протиправні діяння. Проте юридичні наслідки і деліктів, іквазіделіктів однакові — обов’язок відшкодувати шкоду.
Право Німеччини навідміну від французького закріплює систему так званого змішаного делікту, щоохоплює генеральний та спеціальні делікти. При цьому не можна упевненостверджувати, що існує чітке законодавче визначення генерального делікту, однакв окремих статтях НЦК (пар. 823, 826) формулюються положення про те, щообов’язок відшкодування шкоди настає в разі посягання на будь-яке право йвнаслідок спричинення шкоди будь-якими протиправними діями. Поряд з цим, НЦКзакріплює низку конкретних фактичних складів правопорушень (спеціальних абосингулярних деліктів): порушення посадовою особою службових обов’язків,посягання на життя, здоров’я, особисту свободу, особисту безпеку, діловурепутацію, жіночу гідність, зокрема використання її залежного становища, посяганняна право власності та ін. Німецьке законодавство й судова практика нерозмежовують делікти за формою вини заподіювача шкоди; будь-яке навмисне чиненавмисне протиправне діяння, що спричинило шкоду, вважається деліктом.
В англійському правінемає загального поняття делікту, але нормами загального права встановлено рядсамостійних фактичних складів цивільних правопорушень (torts), що спричиняютьвідшкодування шкоди, які умовно називають системою сингулярних деліктів.Конкретні склади правопорушень, яких досить багато, вироблені судовоюпрактикою; за їх межами захист права вважається проблемним. За об’єктамипосягання ці делікти об’єднуються в певні групи:
─ посягання наособу — порушення володіння (фізичним тілом — trespass to person): насильство,погроза насильством, позбавлення свободи; недбалість (невиконання обов’язку,наприклад, не попередження про шкідливі якості речей, які передаються назберігання); усний або письмовий наклеп;
─ посягання навласність — порушення володіння майном (trespass); злодіяння (шкідливі діяння,створення перешкод у користуванні майном); позбавлення володіння, утримання(протиправне утримування речі особою, яка не має на це права); привласненнячужого майна; наклеп стосовно правового титулу (поширення неправдивих відомостейщодо права позивача на річ або її якості); порушення виключних прав;
─ посягання настабільність побутових і договірних відносин — позбавлення послуг (підмовапрацівника порушити договір про надання послуг); схиляння до порушеннядоговірних обов’язків; уведення в оману (обман) [37].
Умови відповідальності вокремих видах деліктів можуть відрізнятися. Зокрема, у деяких випадкахнаявність шкоди та наявність вини не мають вирішального значення для виникненняделіктного зобов’язання. Якщо фактичної шкоди немає, то може присуджуватисястягнення номінальних збитків [38].
У законодавчій практиціСША проблема чіткого формулювання цивільного правопорушення також залишаєтьсяне вирішеною: відсутнє визначення генерального делікту. У доктрині з цьогоприводу також висловлюються різноманітні точки зору; практично, усі науковцівизнають тільки те, що делікт (tort) не є договором. Взагалі право США розвиваєсистему сингулярних деліктів (окремих фактичних складів правопорушень), щовідображені в нормах загального права, встановлює загальні принципи, з’ясовуєта формулює цілі й ролі деліктних зобов’язань. Найбільш поширеними видамиделіктів є:
─ порушенняволодіння (trespass); має три різновиди: 1) порушення володіння землею чи іншоюнерухомістю (вступ на земельну ділянку чи будівлю без достатніх підстав,відмова залишити земельну ділянку (будівлю), розміщення, переміщення речей наземлі володільця) за винятком випадків, коли такі дії дозволені законом; 2)порушення володіння рухомим майном (неправомірне користування речами володільця,позбавлення володільця його речей, ушкодження речей); 3) порушеннянедоторканності особистості (фізичне насильство чи погроза його застосування,незаконне позбавлення свободи; навмисне втручання у справи особистості).Відповідальність за порушення володіння настає незалежно від наявності шкоди;
─ злодіяння(nuisance), шкідливі діяння — дії чи упущення, які призводять до втручання,завдають неспокою чи неприємностей особі під час реалізації її прав як членасуспільства (публічні злодіяння) або права власності, володіння землею,сервітутних і подібних прав. Прикладами таких дій можуть бути розміщення насусідній ділянці землі шкідливого виробництва, будівництво інфекційної клініки,будинку для душевнохворих, парку атракціонів, задимлення, затінення територіїсусідів, створення перешкод для проходу, проїзду через свою ділянку особами,які мають сервітутні права та будь-які інші дії, які створюють неможливість чинезручності в правомірному використанні майна чи реалізації інших прав.
Судова практика розробляєй інші види деліктів, які передбачають, наприклад, відповідальність продавцяалкогольних напоїв за шкоду, спричинену п’яним водієм; відповідальністьадміністрації готелю за шкоду, завдану постояльцям третіми особами;відповідальність громадських перевізників і володільців соціально-побутовихоб’єктів (торгові, спортивні, культурні центри та ін.) за шкоду, завданувідвідувачам третіми особами; відповідальність за дії, спрямовані на знищеннядоказів, необхідних потерпілому в процесі, за обман, зловмисну змову протипідприємця, поширення неправдивої інформації, втручання в договірні відносини,торгівлю під чужим іменем і багато інших.
Насамкінець вартозазначити, що внаслідок ускладнень суспільних відносин, часом, досить складновідмежувати випадки договірної відповідальності та відповідальності за деліктніправопорушення, тобто встановити єдину підставу виникнення зобов’язаннявідшкодувати шкоду. Перш за все, ідеться про різні види перевезень, зокремаміжнародні морські й повітряні перевезення. Саме тому щодо останніхзаконодавством багатьох країн та міжнародними угодами встановлено єдині правилапред’явлення позовів про відшкодування шкоди, незалежно від підстав їївиникнення [37].
У деяких країнахспостерігаються тенденції до уніфікації договірної та деліктноївідповідальності, допускається можливість застосування норм, які регулюютьделіктну відповідальність, до договірних відносин, а в окремих з нихсформувалося поняття так званої конкуренції позовів. Вона означає, щопотерпілий має право самостійно визначитися, подавати позов про відшкодуванняшкоди як такої, що завдана в договірних відносинах або спричиненаправопорушенням (деліктом), чи ні. Наслідки пред’явлення позову будуть дещорізними, оскільки існують суттєві розбіжності в регулюванні договірної таделіктної відповідальності щодо умов виникнення, тягаря доведення, наявностівини як обов’язкової умови відповідальності, можливості вимагати відшкодуванняморальної шкоди тощо. Конкуренція позовів допускається в праві ФРН, Англії таСША, але не допускається французьким законодавством.
ВИСНОВКИ
Поняттяі процес відшкодування майнової і моральної шкоди сягає глибокої давнини. Задане порушення на різних етапах розвитку нашої української державності існувалипокарання, здебільшого суворі. Починаючи від Київської Русі і закінчуючисьогоднішньою незалежною Україною, наш народ, а зокрема окрема людина, малаправо на відшкодування завданої шкоди, чи взагалі була позбавлена цього права.Діяльність нашої країни на світовому рівні, особливо у співпраці з міжнароднимиорганізаціями дали можливість громадянам України звертатися щодо захиступорушених їх прав до Європейського суду з прав людини, та до компетентнихорганів ООН щодо розгляду індивідуальних скарг громадян на порушення їх прав тасвобод. Якщо ж говорити про механізм захисту прав і свобод людини і громадянинав Україні, то тут основними елементами даного механізму є Конституційний СудУкраїни та Уповноважений Верховною Радою України з прав людини. Із наведеноївище інформації про серйозність уваги даного питання видно, що проблемавідшкодування шкоди не просто актуальна, вона є надзвичайно болючою длябільшості населення будь-якої країни, в тому числі і нашої.
Нормативно-правовимактом, який регулює загальні підстави відповідальності за завдану як майновушкоду так і моральну шкоду в Україні є Цивільний кодекс України.
Важливимелементом до цієї теми є ті основні умови, за яких відбувається відшкодуванняшкоди. Отже, підстави виникнення зобов’язань-це правопорушення, тобто протиправнавинна поведінка заподіювача шкоди:
─ наявністьшкоди у потерпілого;
─ протиправністьповедінки заподіювача шкоди;
─ причиннийзв’язок між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою;
─ виназаподіювача.
Підставизвільнення від обов’язку відшкодування шкоди:
─ непереборнасила;
─ протиправнідії третіх осіб-для звільнення від обов’язку відшкодування шкоди необхідно, щобтака поведінка містила всі елементи складу правопорушення;
─ обставини,що характеризують стан заподіювача шкоди;
─ обставини,що характеризують поведінку потерпілого (змішана відповідальність).
─ майновестановище заподіювача шкоди;
Цивільнийкодекс України передбачає два способи відшкодування майнової шкоди:відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов’язокнадати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.)або повне відшкодування завданих збитків. Що ж до вибору конкретного способувідшкодування, то тут ріщення залишається за потерпілим. Якщо відшкодовуватишкоду в натурі не можливо або це не відповідає інтересам потерпілого, то збиткивідшкодовують шляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків,що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальноївартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт,необхідних для відновлення речі. Під збитками розуміють:
─ понесеніпотерпілим витрати;
─ вартістьзнищеного чи пошкодженого майна;
─ неотриманнідоходи;
Порушенняособистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особіморальної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втратинемайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або іншихнегативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чибездіяльністю інших осіб.
Відповіднодо чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема:
─ уфізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвомабо іншим ушкодженням здоров'я;
─ удушевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправноюповедінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
─ удушевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чипошкодженням її майна;
─ уприниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичноїособи.
Піднемайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайновогохарактеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганнямна фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошеннямкомерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижучи підрив довіри до її діяльності. До загальних умов виникнення зобов'язань звідшкодування шкоди належать:
а)шкода;
б)протиправність поведінки заподіювана шкоди;
в)наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і їїрезультатом — шкодою;
г)вина заподіювана нікуди.
Відповіднодо чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном,або в інший спосіб.
Розміргрошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно відхарактеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршенняздібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступенявини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою длявідшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотнезначення.
Зокрема,враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвихі виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час тазусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Уразі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількохосіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної зних.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. КогституціяУкраїни зі змінами і доповненнями. – Х.: Одисей, 2005.
2. ЗаконУкраїни «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захистжурналістів» від 23.09.1997 р. №540/97 // Бюлетень законодавства і юридичноїпрактики України № 10, 1997.
3. ЗаконУкраїни «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від16.11.1992 р. №2782 // Відомості Верховної Ради України № 77, 1992.
4. ЗаконУкраїни «Про захист прав споживачів» від12 травня 1991 року № 1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N30, ст.379
5. ЗаконУкраїни «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. // ВідомостіВерховної Ради № 22, 1991.
6. ЗаконУкраїни «Про міліцію» від 20 грудня 1990 Року № 565-XII // Відомості ВерховноїРади УРСР (ВВР), 1991, № 4, ст. 20.
7. ЗаконУкраїни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконнимидіями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1.12.1994р. № 266 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 12, 1994.
8. ЗаконУкраїни «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. №3759 // ВідомостіВерховної Ради України № 101, 1993.
9. Загальнадекларація прав людини 10.12.1948 р-Преамбула ст.1.
10. Закон України «Про відшкодуванняшкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання досудовогослідства, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 1 грудня 1994р // ВідомостіВерховної Ради України (ВВР), 1995, № 1, ст. 1.
11. Закон України «Про внесеннязмін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосується захистучесті, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993р. №3188-12
12. Закон України «Пропрокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII // Відомості Верховної РадиУкраїни 1991.- №53.- ст. 3.
13. Закон України «Про цивільнувідповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13 грудня2001 р. // ВВР.-2002.- №14.-ст.96.
14. ЗбірникПостанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. — Х.: Юдіссей, 2001.-281с.
15. Постанова КМУ «Прозатвердження переліку професійних захворювань» від 8 листопада 2000р. № 1662 //ОВУ.-№ 45.-ст.1940.
16. ПостановаПленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 « Про судову практику в справах провідшкодування моральної (немайнової) шкоди».
17. ПостановаПленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 „Про судову практику всправах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.
18. Постанова Пленуму ВСУ «Пропрактику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодуванню шкоди»від 27 березня 1992 р. пункт 9
19. Постанова Пленуму ВСУ «Просудову практику в справам по позовам про захист права приватної власності» від22 грудня 1995 р. пункт 12.
20. Цивільнийкодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. – ВВР. – 2003. – №№ 40-44. – ст.356.
21. БарабашО., Сиротенко С. Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди //Право України. – 2000. – № 9. – с.43-45.
22. Бачун О.,Черкашин В. Захист права інтелектуальної власностi в Україні // Право України.– 1997. – № 1. – с. 61-63.
23. Белякова А. М. Имущественнаяответственность за причинение вреда. – М.: Юрид. лит., 1979. – С.64.
24. Васькин В.В.Возмещение убытков предприятием. Пособие. – К.: Імпреза, 2005. – 96 с.
25. ГалянтичМ., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди // Право України. – 1999. – № 9.– с. 50-53.
26. Гражданское исемейное право Украины / под ред.Е.О. Харитонова. X.: Одиссей, 2000. — 544с.
27. Гражданскоеправо. Учебник. Часть 1./ Под редакцией Сергеева А.П., Толстого Ю.К. –М.:Проспект, 1999. – 632 с.
28. ЗавальнаяЖ. Авторський договiр та його види: окремi питання // Право України. – 2000. –№ 8. – с. 117-119.
29. КарабаньВ. Спонукання до укладення цивільно-правового договору: правозастосовчий таправотворчий аспекти // Право України. – 1999. – № 10. – с. 24-28.
30. Козлов С. Моральна та майновашкода – тяжкий шлях істини. // Юридична газета №2 (38) 17 лютого 2005 р. С.9-16.
31. Козлов С.«Моральна шкода: соціально-правові аспекти» // «Юридична газета». – 28 лютого2006 року – № 3 (39).
32. Малеина М.Н. Компенсация за неимущественный вред. –К.: Імпреза, 2004. – 124 с.
33. Моральна шкода: погляд юриста // Інтернет-видання«Хай-Вей». – 20.12.2005 р.
34. НевалiннийМ. Критерiї визначення моральної шкоди у зв'язку з трудовим калiцтвом або Іншимушкодженням здоров'я // Право України. – 1996. – № 4. – с.49-51.
35. НевалiннийМ. Моральна шкода та питания вiдшкодування її на практиці // Право України. –1995. – № 7. – с.47-49.
36. НеваліннийМ. Деякі питання, пов’язанi зi встановленням настання моральної шкоди // ПравоУкраїни. – 1997. – № 3. – с. 90-92.
37. Осакве К.Сравнительное правоведение в схемах. – М.: ЭКСМО, 2007. — С. 228-229.
38. Основныеинституты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовоеисследование – Х.: Одиссей, 2007.- С. 326-327.
39. ПавловськаН. Вiдшкодування моральної шкоди при посяганнi на недоторканнiсть особистогожиття // Право України. – 2001. – № 3. – с.45-47.
40. ПанченкоМ.І. Цивільне право України: Навч. Посібник .-К. — Знання, 2005.- 583с.
41. ПетренкоВ. Деякі питання компенсації моральної (немайнової) шкоди // Право України. –1994. – № 5-6. – с. 29-30.
42. ПлаксiнВ. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом // Право України. – 1994. –№ 2. – с.14-16.
43. Повітрянийкодекс України від 04.05.1993 р. № 3167-ХІІ.
44. Положення «Про застосуваннязакону про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконнимидіями органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду» від 4 квітня1996 р.
45. СолодовникЛ. Юридичні факти – підстави виникнення трудових правовідносин // ПравоУкраїни. – 2000. – № 1. – с. 59-61.
46. Спеціальні випадкивідповідальності за заподіяння шкоди // К.Б. Ярошенко – К.: Юрид. літ. 2007.
47. Цивільнеправо України / О.Г.Братель, СВ. Губарев, В.П.Мироненко та інші- К.ПАЛИВОДА, 2005.-256 с
48. Цивільне право УкраїниАкадеміч. курс. // За ред. Я.М. Шевченко – К., Основи, 2007.
49. Цивільне право УкраїниАкадемічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М.Шевченко.-Т.2.Особлива частина.-К.: Концерн «Видавн. Дім «Ін Юре», 2003.-408с.
50. Цивільне право України Навчпосіб. // М.І. Панченко – К.: Знання, 2007.
51. Цивільнеправо України. Частина перша/ за ред. проф. Ч.А. Азімова, доцентів С.Н. Приступи,В.М. Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с.
52. Цивільнеправо України: кн..2/ За ред… О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. -К.: Хрінком Інтер,2004. — 720с.
53. Цивільне право України: навч.посібн. / За заг. Ред. І. А. Бірокова, Ю. О. Заіки. – К.: Істина 2004р. – 224с.
54. Цивільнеправо України: Підручник / Під ред. Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. – К.:Істина, 2003. – 776 с.
55. Цивільне право України:частина 2. // За заг. ред. В.I.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького.: Юрінкомінтер, 2004 –Т 2-552с.
56. Цивільний кодексУкраїни: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – О.:Юридична література, 2004. – 1112 с.
57. Цивільний кодексУкраїни: Науково-практичний коментар: У 2-х ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. –К.: Ін Юре, 2004. – Ч. 1. – 692 с.
58. ЧернадчукВ. До питання про поняття моральної шкоди // Право України. – 2001. – № 2. –с.105-108.
59. ЧернадчукВ. Право на вiдшкодування моральної шкоди: деякi аспекти // Право України. –2000. – № 3. – с. 106-109.
60. Шимон С.Вiдшкодування моральної шкоди в проекті Цивiльного кодексу // Право України. –1996. – № 10. – с.23-25.
61. Шимон С.Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 12. – с.89-91.
62. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда вРоссии и за рубежом. Пособие. – М.: БЭК, 2006. – 214 с.
Додаток А
ПОЗОВНА ЗАЯВА про усунення порушень правспоживача комунальних послуг
ДоДарницького районного суду м. Києва,
вул.Севастопольська, 14, м. Київ, 02099
Позивач:___________________________________
Відповідач:Комунальне підприємство «Господар», вул. Заслонова, 3, м. Київ, 02096, тел.(044)566-33-11.
Цінапозову 164,58 грн.
Додатково– моральна шкода 3000,00 грн.
___грудня 2008 р.
ПОЗОВНАЗАЯВА
проусунення порушень прав споживача комунальних послуг, відшкодування завданихматеріальних збитків та моральної шкоди
1. Змістпозовних вимог
1.1.Зобов’язати Комунальне підприємство «Господар» в особі його директора усунутипорушення прав споживача комунальних послуг та повернути зайво сплачені коштина суму 164 грн. 58 коп. за комунальні послуги за періоди грудень 2006 року тасиічень 2007 року шляхом погашення переплати за комунальні послуги протягом2009 року.
1.2.Зобов’язати Комунальне підприємство «Господар» в особі його директора протягомсеми днів відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3000 грн., завдану йомупротиправними діями КП «Господар», які полягають у порушенні прав споживачакомунальних послуг на протязі тривалого часу, шляхом переказу грошових коштів увказаному розмірі на банківський рахунок
2. Викладобставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги
Позивачпостійно мешкає та є власником приватизованої квартири № в м. Києві (Свідоцтвопро право власності на житло від 24.09.2007 р. – додаток №1). Позивач з 2004року сплачує на поточні рахунки КП ГІОЦ КМДА усі поточні рахунки на оплатужитлово-комунальних послуг (додаток №2), які надіслані мешканцям квартири № ум. Києві від імені ЖЕД №225 та Комунального підприємства «Господар» (далі КП«Господар»). У зв’язку з надмірним нарахуванням з боку ЖЕД №225 оплати зажитлово-комунальні послуги за грудень 2006 року та счень 2007 року, понадвстановлені нормативи, утворилася переплата в сумі 164 грн. 58 коп. У лютому2007 року відповідач здійснив перерахунок комунальних платежів та зарахувавсуму переплати на погашення існуючої у позивача заборгованності. Оскільки цянібито існуюча заборгованість є наслідком нарахування з 1996 року оплатикомунальних послуг на не проживаючу людину (громадянина іноземної держави, щозареєстрован і постійно проживає за кордоном з 1982р.), про що відповідачу неодноразовоповідомлялося, пред'являлися документи, а паспортним столом проводився запит ізцього приводу, позивач ії не вызнає і з нею не згоден. Позови до суду з боку КП«Господар» не подавались.
3.Зазначення доказів, що підтверджують викладені вище обставини
Цивільнимкодексом України встановлено, що не допускається зарахування зустрічних вимог уразі спливу позовної давності (п.4, ч.1, ст.602), загальна позовна давносьвстановлюється тривалістю у три роки (ст.257). Відповідач здійснив у лютому2007 року зарахування вимог переплати комунальних платежів за грудень 2006 рокута січень 2007 року за вимоги погашення нібито існуючої заборгованості, щопідтвержуєтся листом ЖЕД №225 від 02.07.08 за №165 (додаток №3) та листом КП«Господар» від 27.08.08 за №2203 (додаток №4), після спливу позовної давності,тому що, з 2004 року до теперішньго часу, усі поточні рахунки на оплатужитлово-комунальних послуг (додаток №2) сплачені позивачем. Згоди на проведеннятакого заліку позивач не давав, і більш того категорично заперечую проти любихзаліків на погашення цієї нібито існуючій заборгованості, про що відомовідповідачу, що підтвержується довідкою по формі №3 від 07.04.99 (додаток №5)та перепискою, яка велась позивачем з 1998 року з ЖЕД та УЖКГ Дарницькогорайону.
Крім відшкодуванняматеріальної шкоди, позивач звертається до суду також з проханням винестирішення стосовно відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діямивідповідача, які привели до погіршення побутових умов позивача, необхідності зарахунок особистого відпочинку витрачати час на вивчення законодавства,переписку з відповідачем, вирішення спору у судовому порядку, оскількивідповідач не визнавав і до цього часу не визнає обов’язковість для ньогодотримуватися норм цивільного законодавства у сфері житлово-комунльних послуг.
Слідзазначити, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено ЗакономУкраїни “Про захист прав споживачів” (ст.24), а Цивільний кодекс України(ст.23) визначає моральну шкоду як таку, що полягає зокрема у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самоїта членів її сім’ї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначаєтьсясудом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступенявини особи, що завдала шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які маютьістотне значення.
Щостосується душевних страждань, то уявіть собі переживання пенсіонерів похилоговіку, які з останніх грошей, вїдмовляючи собі у найнеобхіднішому, сплачують усіпоточні рахунки КП ГІОЦ КМДА, тому що позбавлені можливості отримувати субсидіїдля відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, внаслідок того,що їм з 1996 року був нарахований борг на сина, який ніяк не міг користуватисяпослугами ЖКГ, бо у 1992 році був відправлен військкоматом до силових структурРосії. А чого варті душевні страждання позивача, які він зазнав у зв’язку зтим, що постійно від відповідача чув, а потім ще отримав відповідь, що йому длявирішення питання з нарахуваннями за житлово-комунальні послуги слід податипозов до суду на свого сина, який ніяк не порушував законодавства, будучигромадянином, іншої держави, сплачував усі платежі за місцем своєї постійноїреєстрації та отримував урядові нагороди за службу, специфіка якої не давалайому можливості виїжджати за кордон. Незважаючи на усі звернення та наданідокументи впродовж багатьох років, відповідач продовжує вимагати сплатити цюзаборгованість. А коли у зв’язку з надмірним нарахуванням у сплачених позивачемрахунках КП ГІОЦ КМДА від імені ЖЕД №225 та КП «Господар» на оплатужитлово-комунальних послуг утворилась переплата, відповідач сомостійнозарахував суму переплати на погашення нібито існуючу заборгованості, і до цьогочасу відмовляєтся зараховувати переплату до поточних платежів, незважаючи наусі звернення, чим ставить мене, самотнього пенсіонера, в край важке фінансовестановище.
Щостосується характеру правопорушень з боку КП «Господар», то їх суспільнанебезпечність не викликає жодних сумнівів, оскільки підриває віру споживачівкомунальних послуг у верховенство права, закріплене у Конституції України(ст.8). Ступінь вини КП «Господар» у правопорушеннях слід визнати значною, томущо всі перелічені вище протиправні дії відповідача є умисними, пов’язаними зповним ігноруванням законодавства та грубим порушенням з його боку прав ізаконних інтересів споживачів, бездіяльністю та службовою недбалістюкерівництва КП «Господар».
Оскількизаконодавством не передбачена і не може бути передбаченою будь-яка формальнаметодика підрахунку моральної шкоди, при визначенні справедливої компенсації задушевні переживання позивача слід вдаватися до оціночних категорій. Позивач уданому випадку вважає розумною і справедливою оцінкою суми відшкодування зананесену моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн., тому що менший розмір не можеслужити достатньою компенсацію немайнових втрат позивача та був би по сутізаохоченням для подальшого продовження відповідачем його протиправноїдіяльності та бездіяльності, яким слід покласти край справедливим і законнимсудовим рішенням.
4.Прохання до суду
4.1.Задовольнити позовні вимоги у повному обсязі:
4.1.1.Зобов’язати Комунальне підприємство «Господар» в особі його директора повернутизайво сплачені кошти на суму 164 грн. 58 коп. за комунальні послуги шляхом погашенняпереплати за комунальні послуги протягом 2009 року.
4.1.2. Зобов’язати Комунальне підприємство «Господар» в особі йогодиректора відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн., шляхом переказугрошових коштів у вказаному розмірі на банківський рахунок Приходько ЮріяАнатолійовича.
4.2.Звільнити позивача від сплати державного мита на піставі Декрету КабінетуМіністрів України “Про державне мито” (ч.10, ст.4 ) та Закону України “Прозахист прав споживачів” (ст.24).
4.3.Покласти усі судові витрати на відповідача, у тому числі витрати наперекладача, інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи, таінші.
Додатки:
1. Копіясвідоцтва про право власності на квартиру.
2. Копіїсплачних поточних рахунків КП ГІОЦ КМДА з 2004 року.
3. Копіялиста ЖЕД №225 від 02.07.08 за №165.
4. Копіялиста КП «Господар» від 27.08.08 за №2203.
5. Копіядовідки по формі №3 від 07.04.99.
6.Розрахунок суми переплати, яка підлягає поверненню
7.Розрахунок судових витрат.
8.Квитанція про сплату послуг з інформаційно-технічного забезпечення розглядусправи.
9. Копіяпозовної заяви та копії доданих до неї документів для надіслання Відповідачу.
Позивач_______________
Додаток Б
Справа №2-1009 // 2007 рік.
РIШЕННЯ
Ім’ямУкраїни
6 серпня2007 року м. Київ
Місцевий судДеснянського району, м. Київа
в складі:судді Зубіка В.В.
присекретарі Іотовій О.О.
розглянувшиу відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Київі, цивільну справу запозовом: Іванової Раїси Іванівни
до ПетровоїНаталії Вікторівни про стягнення шкоди,
встановив:
ІвановаР.І. звернулась з позовом про стягнення з Петрової Н.В. матеріальної іморальної шкоди в розмірі 1430 грн.
Вимогимотивовані тим, що відповідач неналежно утримувала належного їй пса, якийзірвавшись з прив’язі, покусав її. На лікування нею витрачено 430 грн., іморальну шкоду, пов’язану зі стражданнями оцінює в розмірі 1000 грн.
Відповідачпроти вимог заперечує, пояснивши, що належний їй пес знаходився у дворі і наприв’язі. Те що пес зірвався і покусав позивача вважає випадковістю.
Позов непідлягає задоволенню.
15.02.2007року, в денний час, на вулиці Миру, Деснянського району, пес, який належить ПетровоїН.В. пошкодив одежу Петрової Р.І., а також заподіяв їй тілесні ушкодження.
Відповіднодо ст.ст. 440.440-1 ЦК України, шкода заподіяна особі відшкодовується особою звини якої заподіяно шкоду.
Доказуваннявини, відповідно до ст. 30 ЦК України, лежить на потерпілому.
Позивачемне надано доказів. що стверджували б вину відповідача, в неналежному утриманніпса, чи в інших порушеннях, що призвели до заподіяння шкоди.
Позивачемтакож не надано доказав що безспірно стверджували б вину відповідача в тому щопес зірвався через неналежне утримання.
Допитанісвідки пояснювали, що пес, належний відповідачу, утримувався на ланцюгу.
Керуючисьст.ст. 440.440-1 ЦК України, ст.ст. 15, 30, 62 ЦПК України,
вирішив:
В позові ІвновоїРаїси Іванівни до Петрової Наталії Вікторівни про стягнення матеріальної іморальної шкоди – відмовити.
Апеляціяна рішення може бути подана протягом п’ятнадцяти днів з наступного після йогопроголошення.
Додаток В
Черезнезаконну відмову державного нотаріуса зареєструвати заяву про прийняттяспадщини особі заподіяно моральну шкоду. Обов’язок з її відшкодування судобгрунтовано поклав на державну нотаріальну контору, оскільки відшкодуванняшкоди, заподіяної з вини працівників під час виконання ними своїх трудових(службових) обов’язків, має здійснювати організація, в якій вони працюють
Ухвала
Судовоїпалати у цивільних справах Верховного Суду України
від 21серпня 2003 р.
(витяг)
У вересні2001 р. Т. звернулася до суду з позовом до П’ятнадцятої Київської державноїнотаріальної контори (далі – Контора) про відшкодування моральної шкоди,заподіяної у зв’язку з неправомірними діями державного нотаріуса. Позивачказазначала, що через незаконну відмову нотаріуса у реєстрації заяви проприйняття спадщини їй завдано моральну шкоду, зокрема позбавлено можливостівчасно прийняти спадщину. Внаслідок таких дій істотно погіршився стан їїздоров’я, вона втратила душевну рівновагу, відчувала невпевненість, булапозбавлена можливості поліпшити умови свого життя, змушена кожен день прийматизаспокійливі ліки.
Ватутінськийрайонний суд м. Києва рішенням від 18 жовтня 2001 р. позов задовольнив частково– ухвалив стягнути з Контори на користь Т. 600 грн. на відшкодування моральноїшкоди.
Апеляційнийсуд м. Києва рішенням від 15 січня 2002 р. рішення Ватутінського районного судум. Києва від 18 жовтня 2001 р. скасував, Т. у задоволенні позову відмовив.
Укасаційній скарзі Т., посилаючись на неправильне застосування судом нормматеріального та процесуального права, просила рішення апеляційного судускасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Судовапалата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скаргапідлягає задоволенню з таких підстав.
Відповіднодо ст. 21 Закону від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон)шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державногонотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України.Законом не визначено, яка саме шкода має відшкодовуватись: моральна чиматеріальна. Отже, згідно із зазначеною статтею, підлягає відшкодуваннюморальна шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дійдержавного нотаріуса.
РішеннямВатутінського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2001 р. факт заподіянняморальної шкоди встановлено, суд апеляційної інстанції цієї обставини неспростував.
Судпершої інстанції у рішенні, зокрема, зазначив, що рішенням цього ж суду від 23квітня 2001 р. встановлено незаконність відмови Т. у реєстрації заяви проприйняття спадщини, оскільки державний нотаріус неправильно обрахував строкиподання заяви. Крім того, обгрунтовуючи суму відшкодування моральної шкоди, судврахував характер, тривалість та обсяг заподіяних позивачці моральнихстраждань, істотність вимушених змін у її житті, ступінь вини відповідача.Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на те, що суд не застосувавзакон, який підлягав застосуванню, є неправомірним.
Положенняст. 21 Закону кореспондують зі ст. 4401 ЦК 1963 р., відповідно до якої моральна(немайнова) шкода, заподіяна громадянину діяннями іншої особи, яка порушилайого законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона недоведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
Судобгрунтовано поклав обов’язок з відшкодування моральної шкоди на Контору,оскільки відповідно до змісту гл. 40 ЦК 1963 р. відшкодування шкоди, заподіяноїз вини працівників під час виконання ними своїх трудових (службових)обов’язків, має здійснювати організація.
Зважаючина такі обставини та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справахВерховного Суду України касаційну скаргу Т. задовольнила, рішення Апеляційногосуду м. Києва від 15 січня 2002 р. скасувала, залишивши в силі рішенняВатутінського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2001 р.