Партійнасистема – це об’єднання взаємозалежнихпартій, які прагнуть до завоювання, утримання та здійснення влади.
Різноманітністьісторичних і соціально-культурних умов розвитку країни і народів призвела до виникненняполітичних партій, що мають різні організаційні структури, різну ідеологічну спрямованість.Дії політичних партій тісно пов’язані одна з одною, взаємозалежні, знаходяться впевних політичних відносинах зі всіма елементами і ланками політичної системи суспільства.Політичні партії всі діють в певних соціально-економічних умовах [7,c.288].
Сутьпоняття «партійної системи»
Проблеміпартійної системи у науковій літературі приділяється багато уваги. Пояснюється цетим, що з’ясування суті цього питання дуже щільно пов’язане з проблемою державногота політичного устрою. Але ця обставина тільки ускладнює з’ясування суті значеннятерміна.
Улітературі можна знайти визначення партійної системи у широкому та вузькому значенні.У вузькому значенні під партійною системою розуміють взаємини між політичними партіями.У широкому – партійна система ототожнюється з політичною системою.
Класичнимвважається визначення «партійної системи» запропоноване М.Дюверже — це особливийтип взаємозв’язків між певними її ознаками, такими наприклад, як кількість партій,їх відносні розміри, домінуюча сфера творення коаліції, географічна локалізація.Таким чином М. Дюверже не лише згадує про динамічну систему взаємин між партіями,але водночас визначає декілька ознак цієї системи, що впливає на характер та спосібформування конкретних між партійних зв’язків.
Д.Рак вважає, що «партійна система не є звичайною сумою партій, людей, інституційта форм активності. Це сукупність між політичними партіями в межах конкретного політичногорежиму, що надає демократичним політичним партіям унікального значення.
Урозумінні Дж. Сарторі, «партійна система – це система взаємної діяльності, яка єрезультатом конкуренції поміж партіями. Вона спирається на взаємозалежність партій,на те що, кожна партія є функцією (у математичному розумінні) інших партій і регулює(в конкретний спосіб чи ні) на поведінку інших політичних партій[5,c.386].
Західнийполітолог Сеймс Ньюмен відзначає, що партійна система – це право політичної партіїна формування власної системи правління суспільством, а політолог Єжі Каак вказує,що партійні системи – сукупність політичних сил, що представлені в парламенті аботаких, що прагнуть до представництва в парламенті[ 6, c.337].
Отжепоняття «партійна система» можна визначити як:
- конфігурацію політичних партій, які або конкурують,або співпрацюють між собою на підставі стабільних поглядів, що підлягають процесуінституалізації, визначають взаємні зв’язки між ними як на виборчій, так і на парламентськійарені;
- систему взаємних зв’язків між партіями, якіухвалюють рішення з приводу існування самої системи;
- систему коопераційно-конкурентних зв’язківміж партіями, принциповою митою яких є перенесення та реалізація суспільних інтересіву межах державного процесу ухвалення рішення;
- система зв’язків, оформлених на різних політичнихрівнях: виборчому, парламентському та організаційному.
Другийпідхід розширює суть поняття партійної системи, застосовуючи йго до відносин, якіскладаються як між партіями, так і між іншими організаціями (групами інтересів)та державними органами.
ДефініціяМ. Дюверже партійної системи як системи відносин між політичними партіями передбачаєщонайменше наявність двох політичних партій. У межах цього визначення важко знайтимісце однопартійній системі. Однак, можна прийняти однопартійну систему як таку,що не допускає існування інших партій.
Наступнапроблема, що стосується цього питання – це питання чи всі політичні партії державивходять до складу партійної системи. Якщо визначити партійну систему як системузв’язків між існуючими політичними партіями, то серед них можна виділити окремупідсистему – партії, що підтримують існуючий устрій. Ці партії більш пов’язані міжсобою і існуючою владою, ніж інші партії. Часто вони створюють коаліції проти партій,що мають намір змінити існуючий політичний устрій. Отже, до партійної системи належатьвсі політичні партії, які діють у державі легально, незалежно від їхнього ставленнядо певного устрою.
Іншоює ситуація стосовно нелегально існуючих партій. Навряд чи можна включити їх у поняттяпартійної системи – вони існують як група тиску, здійснюючи відповідний вплив наполітичну систему ззовні, становлять частину політичної але не партійної системи[5,c.388-389].
Соціально– політичний поділ
Соціально-політичнийподіл (або лінія суспільного розмежування) — один із найважливіших факторів, якийвизначає характер партійної системи. Таким чином соціополітичний поділ – це стабільнийуклад поляризації політичної спільноти, в межах якого визначені соціальні групиздійснюють підтримку конкретних напрямків політики, а також політичних партій, якіє представниками, коли інші соціальні групи підтримують опозиційні політичні партіїі відповідні ім. політичні партії ( С. Бартоліні і П. Маєр).
Всьогоможна окреслити чотири основні соціально-політичні поділи, які становлять основнілінії політичних конфліктів:
1. Соціоекономічний (класовий) поділ. Цейтип наявний в усіх демократичних політичних системах і найповніше відображає структурупартійних систем. Також виражається в конкуренції між партіями (блоками) лівиціта правиці. Однак, останнім часом зменшується вплив цього типу конфлікту на характерполітичного змагання.
2. Релігійний поділ.Організаційним вираженням цього типу поділу є конкуренція політичних партій, якіпредставляють релігійну та світську субкультури. Предметом конкуренції стають моральніпроблеми, а також проблеми місця і ролі церкви та релігії в житті суспільства. Цьогоподілу немає у всіх державах Західної Європи, хоча в деяких з них він набув соціальногохарактеру з важливим значенням. Однак сьогодні цей поділ втрачає свою політичнузначущість.
3. Культурно-етичний поділ.Вираженням є участь у політичній конкуренції партій, які представляють інтересинаціональних меншин (субкультур). Проявляється він лише в гетерогенних суспільствах,де етнічні проблеми набувають політичного характеру. Багато дослідників вважають,що процес модернізації спричинив остаточне вилучення з політичного змагання традиційнихтериторіальних (етнічних чи мовних) конфліктів.
4. Поділ центер-периферія.Організаційним вираженням цього типу поділу є змагання між політичними партіями– представниками регіональних інтересів і партіями – прихильниками централізованоїдержавної організації. Регіоналізм перших у цьому випадку не пов'язаний з етнічнимичи мовними відмінностями. [5,c.406-416]
Основитипології партійних систем
Важливоюпроблемою теорії політичних партій є проблема класифікацій партійних систем. Всііснуючі класифікації можна поділити на дві великі групи – засновані на кількісномукритерії та засновані на якісних критеріях
1. Типологія на основі кількісногокритерію. Є найпоширенішою класифікацією партійнихсистем. Однак основою для класифікації не може бути абсолютна (загальна) кількістьполітичних партій, які функціонують у певній державі. Засадничою умовою обрахункупартій є їхня потенційна здатність здобуття та співучасті в здійсненні влади чипотенціал керівництва. Лише з врахуванням цього можна підходити до такої класифікації.За такого підходу виділяється двопартійна система (біпатризм), багатопартійна системаі система «двох з половиною партій»[5, c.418].
Біпатризмвідображає. існування природного політичного дуалізму і є достатньо функціональним,оскільки в цілому забезпечує ефективність політичної системи. Він гарантує більшістьмісць у парламенті одній із партій; так парламентерська більшість дозволяє урядуфункціонувати упродовж усієї легіслатури і забезпечує його стабільність. Якщо двіпартії збирають переважну більшість голосів, то з урахуванням чергування така жпропорція громадян буде представлена не лише в парламенті, а й в уряді (США, Канада,Австралія).
Багатопартійнамодель на противагу жорсткій двопартійній моделівідрізняється гнучкістю і різноманітністю. З моменту появи більше двох партій дужерідко одній партії вдається одержати і надовго утримати абсолютну більшість у парламенті.Деякі партії навіть за наявності прийнятої для більшості програми дій не здатніправити самостійно і беруть участь у коаліційних урядах (Бельгія, Голландія, Італія).
Система«двох з половиною партій» — це перехідний варіантміж біпатризмом і багатопартійністю; має властиві лише їй особливості: поруч з двомасильними партіями з’являється третя, здатна визначити успіх однієї з них і обрисиурядової коаліції. Це двопартійна модифікована угода (Англія, Німеччина).
Двоблоковаугода є ще одним різновидом партійної системи.Це коаліція двох блоків партій, союзи партій на основі ідеологічних зв’язків. Партії,що виступають поза блоками, не відіграють суттєвої ролі у політичному житті. Такаугода є характерною для політичної системи з вираженими ідейними поділами ( блокиправих і лівих сил), у ній суперництво партій триває не лише підчас виборчих компаній(Франція).
Системадомінування є характерною для тих політичних систем,в яких одна партія здійснює владу протягом тривалого періоду часу; вона відповідаєвимогам всенародної, проводить свою роботу в усіх соціальних верстах і забезпечуєідеологічну стабільність суспільства. Їй сприяє відсутність сильної об’єднаної опозиції(Мексика, Японія, Швеція, Іспанія).
Єй перехідні партійні системи, вони не постійні і недовготривалі; формуютьсяі діють у надзвичайних умовах – у випадку загрози політичній незалежності країни,у ході національно-визвольної боротьби або в період формування широких демократичнихфронтів, створених для повалення диктаторських режимів (Іспанія в період режимуФранко)[8, c.208].
2. Типологія на основі якісних критеріїв.Дозволяє визначити ступінь впливу партії на політичну поведінку громадян і оцінитиіі функціональність за всіма параметрами. Політична вага партії набуває особливогозначення в багатопартійній системі, яка передбачає наявність конкуренції; вона складаєтьсяз трьох змінних: кількість членів партії; кількість виборців, що голосують за неї,кількість депутатських мандатів, одержаних партією на виборах. Все це визначає впливпартії на процес прийняття політичних рішень[5, c.419].
Дж.Ла Пломбар та М. Вайнер запровадили в науковий обіг такі якісні поділу партійнихсистем: перше – це поділ на гегемонічні та змінні, друге – поділ на ідеологічніта прагматичні системи.
Гегемонічнасистема – це така система в якій одна партія здійснюєдержавне керівництво протягом тривалого часу ( США, де були періоди, коли республіканціперебували при владі до 20 років, Індія, Норвегія, Японія під час правління лібералів,а також Італія, де всі післявоєнні урядові коаліції формувалися навколо християнськихдемократів).
Зміннапартійна система навпаки характеризується частою і регулярноюзміною партій при владі (IVРеспублікау Франції).
Ідеологічнасистема – в якій конкуренція між партіями заснованана ідеологічних суперечностях, які і є основою між партійного змагання.
Прагматичнасистема – це така, в якій політичні партії змагаютьсяміж собою за допомогою неідеологічних аргументів (США).
Розподілмісць у парламенті покликала до життя ще одну класифікацію партій, яка ґрунтуєтьсяна порівняльних масштабах і впливу:
· мажоритарна партія– партія, що отримала абсолютну більшість мандатів, право на формування уряду і,відповідно, проведення власного політичного курсу;
· партія з мажоритарним визначеннямздатна в ситуації чергування партій перемогти на наступних виборах, тобто статимажоритарною;
· домінуюча партія– партія, що отримала відносну більшість депутатських мандатів;
· міноритарна партія –має мінімальну кількість мандатів[8, c.2009].
Існують й інші підґрунтя класифікації партійнихсистем. Так, наприклад, залежно від політичного режиму розрізняютьтакі політичні системи:
· тоталітарні;
· авторитарні;
· демократичні[2,c.198].
За характером взаємодії ззовнішнім середовищем:
· відкриті системи;
· закриті системи.
Прикладом закритої політичної системи була політичнасистема кол. СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами,які не належали до соц.табору.
В історичномуаналізі використовуються характеристика систем з позицій формаційного підходу:
· рабовласницькі;
· феодальні;
· капіталістичні;
· командно-адміністративні.
Д. Алмонду і С.Вебер виділилитакітипи політичних систем:
· англо-американську з секулярною, плюралістичноюі гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базовіцінності і норми;
· континентально-європейську,яка характеризується фрагментарною політичною культурою;
· до індустріальні і частково індустріальніз диференційованою політичною культурою;
· тоталітарну з гомогенною політичноюкультурою, причому сама гомогенність визначається відсутністю плюралізму і можливістюреалізації власного інтересу[3, c.176]
Політичніпартії забезпечують необхідний зв'язок між народом і предстаниціким механізмом правління.А Узгоджене, системне застосування низкинаведених та інших типологій політичних систем дає можливість глибоко й детальноаналізувати політичні структури та процеси конкретних країн.
партійний система соціополітичний угода