1. Роль авторськогоправа і суміжних прав у розвитку культури суспільства
Проект ЗаконуУкраїни “Про авторське право і суміжні права” пройшов досить ретельнеопрацювання і експертизу зарубіжних фахівців, де дістав досить високу позитивнуоцінку. Основним достоїнством цього Закону є те, що він максимально наближенийдо вимог ринкової економіки в сучасних умовах. Твори науки, літератури імистецтва нарешті визнані товаром, з приводу якого можуть вчинятися цивільноправові правочини. Так, відповідно до ст. 25 Закону, майнові авторські правапереходять у спадщину. Крім того, до спадкоємців переходить також правозахищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншимзмінам твору, а також будь якому іншому посяганню на твір, що може завдатишкоди честі та репутації автора.
За ст. 27 Закону,майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або йогоправонаступниками іншій особі. Автор та його правонаступники мають правовидавати дозвіл (ліцензію) на використання твору. Тут постає питання, щоозначає вислів “майнові права можуть бути передані (відступлені) автором абоіншою особою, що має авторське право, іншій особі”. Редакція наведеної статтімала б бути кращою, але головне зміст. За змістом цієї статті майнові праваможуть бути передані автором або іншою особою, що має авторське право, іншійособі на підставі договору. Це може бути договір купівлі продажу, міни, оренди,найму, прокату тощо, одним словом будь який договір) що не суперечитьзаконодавству. Іншими словами, автор чи його правонаступники мають правоволодіти, користуватися і розпоряджатися своїм товаром на свій розсуд.
Зазначениминормами Закон України “Про авторське право і суміжні права” максимальнонаблизився до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів(Паризький акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року).
Майнові праваавтора чи його правонаступників можуть бути предметом будь якого цивільноправового договору, ґрунтується на ст. 14 Закону (п. 7). В цій статтіпроголошується норма за якою розповсюдження твору може мати місце шляхом продажу,відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншоїпередачі. Обмеження цих прав автора та його правонаступників може мати місцетільки у випадках, передбачених в законодавстві.
Автор чи йогоправонаступники мають право вільно розпоряджатися своїм твором на власнийрозсуд. Це право зумовлено товарним характером будь якого твору. Визнання творутоваром є неабияким досягненням нашого законодавця, і цим самим Україна впевній мірі інтегрувалась у світову правову систему.
Доцільною є вЗаконі ст. 4, яка дає офіційне визначення термінів, чим досягається двозначнетлумачення понять, що використовуються в авторському праві. Закон істотнорозширив коло об'єктів, які підпадають під його дію. Вперше в законодавчійпрактиці України визнано необхідним надати правову охорону так званим суміжнимправам. Причому Закон розділив усі ці об'єкти на дві окремі групи: перша це тіоб'єкти, що охороняються авторським правом, а друга об'єднується поняттям“суміжні права”.
Між тим, великагрупа виконавців, до якої за Законом відносяться актори (театру, кіно тощо),співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль,співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті чи будь якиміншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи творифольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, втому числі циркові, естрадні, лялькові номери. Із тексту цього визначеннявипливає, що зазначений перелік виконавців не є вичерпним. До цього перелікумають відноситися усі виконавці, які в той чи інший спосіб чи формі виконуютьтвори літератури і мистецтва. До цієї ж групи відносяться також виробникифонограм фізичні і юридичні особи, які вперше здійснили запис будь якоговиконання або інших звуків на фонограмі. До суміжних прав відносяться такожправа організацій мовлення на свої передачі.
Слід відзначити,що Закон України “Про авторське право і суміжні права” дає більш повний переліквиконавців, права яких охороняються зазначеним Законом, в порівнянні зМіжнародною конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм іорганізацій мовлення. Стаття 3 згаданої Конвенції дає більш вузьке визначенняпоняття “виконавці”. Це визначення, можливо, більш чітке і лаконічне. Але нампотрібне більш детальне визначення поняття “виконавці”, що Закон і зробив.
Проте, визначення“фонограма” більш чітке саме в згадуваній Конвенції, а не в нашому Законі.Закон України “Про авторське право і суміжні права” визначає фонограму “якзапис будь якого виконання або інших звуків”. Поняття фонограми за Конвенцією єбудь який виключно звуковий запис якого не будь виконання або інших звуків.Отже, за Законом України до фонограми можна віднести будь який запис, навіть незвуковий. Конвенція фонограми визнає лише запис звуку. І це правильно. Тому намвидається більш чіткою позиція Римської конвенції 1961 р.
Важливою новелоюЗакону є норма, яка надає правову охорону творам, які хоча й вперше булиопубліковані за кордоном, але протягом 30 днів після першої закордонної публікаціїбули опубліковані і в Україні незалежно від громадянства і постійного місцяпроживання автора. В Законі “Про авторське право і суміжні права” більш чіткосформульовані норми про виникнення і здійснення авторського права. Зокрема,відповідно до Бернської конвенції. і Типового закону ВОІС про авторське право ві суміжні права введено знак охорони авторського права, який вміщується накожному примірнику твору. Ще однією новелою щодо здійснення і охорониавторського права є норма, за якою суб'єкт авторського права для свідченнясвого авторства на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і датуопублікування чи про договори, які стосуються авторського права, може в будьякий час протягом чинності авторського права здійснити реєстрацію в офіційних державнихреєстрах.
Державнареєстрація здійснюється Державним агентством України з авторських і суміжнихправ в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 18липня 1995 р. № 532 “Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літературиі мистецтва”. Відповідно до Закону, ця реєстрація не є обов'язковою (ст. 9Закону). Про факт реєстрацію прав автора видається свідоцтво. Для державноїреєстрації необхідні документи і матеріали можуть подавати: автор творунезалежно від громадянства і постійного місця проживання, фізична чи юридичнаособа, яка має авторське право, роботодавець, на замовлення якого і за рахунокякого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним іавтором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право,організація, якій автор доручив управляти своїми майновими правами.
По новомувизначається в Законі співавторство. За Законом, співавторство визнається лишенероздільне, на відміну від чинного Цивільного кодексу України. Ст. 479 ЦКУкраїни визнавала співавторство подільне і неподільне. Ст. 12 Закону визнаєлише неподільне. Законодавець України виходив із того, що коли твір складаєтьсяіз частин, написаних різними авторами, кожна з яких має самостійне значення, тов такому разі немає взагалі співавторства, а є колективний твір. На нашу думку,позиція законодавця не є безспірною.
Важливою новелоюЗакону є норми про особисті (немайнові) права авторів і майнові права авторів.В Законі ці права поділені на дві окремі групи. Закон розширив особисті(немайнові) права авторів, чітко визначивши їх перелік. Основним немайновимправом автора Закон визначив виключне право на використання твору в будь якійформі і будь яким способом. В Законі наведено перелік способів використаннятвору, який не є вичерпним.
Дуже детально вЗаконі врегульовано вільне використання творів. Цьому присвячено п'ять великихстатей. Вільне використання творів також поділяється на два види: без виплативинагороди і з виплатою винагороди. Але звертає на себе увагу така обставина:із 19 способів вільного використання твору, передбачуваних Законом, тільки одинспосіб використання дає право на виплату винагороди (ст. 19 Закону). Інші 18способів дають дозвіл на використання твору без згоди автора і без виплати йомувинагороди.
Зазначені статтімістять надто довгий перелік видів вільного використання творів без згодиавтора і без виплати йому винагороди. Проте, в сучасних умовах це, мабуть,виправдано, оскільки таке використання творів має місце в загально суспільнихінтересах, а детальна регламентація вільного використання унеможливлюєзловживання цим правом. Ст. 19 Закону передбачає вільне використанняаудіовізуального твору або твору, зафіксованого у фонограмі будь якою фізичноюособою, але з виплатою винагороди. Це єдиний випадок вільного використаннятвору з виплатою винагороди. Проте, редакція цієї статті закону, на наш погляд,потребує удосконалення. П. 2 цієї статті передбачає виплату винагороди завідтворення зазначених творів у формі відрахувань (відсотків) виробниками абоімпортерами обладнання (аудіо апаратури, відеомагнітофонів тощо) таматеріальних носіїв (звукової (або) відео плівки, касет, лазерних дисків,компакт дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.
Редакціязазначеної статті надто громіздка і не дуже зрозуміла. Варто лише підкреслити,що вільне відтворення творів, зафіксованих у звукових відеозаписах, без згодиавтора допускається лише виключно в особистих цілях і тільки фізичними особами.В особистих цілях варто розуміти як використання для задоволення особистихпотреб. Винагорода за використання зазначених творів входить в покупну цінуапаратури або матеріальних носіїв (аудіо апаратури, відеомагнітофонів, звукої(або) відео плівки, касет, лазерних дисків, компакт дисків тощо). Отже, безпосереднійспоживач звукової відеозаписів не виплачує додаткової винагороди. Її виплачуютьвиробники фонограм або імпортери зазначеного обладнання і матеріальних носіїв.Розмір винагороди та умов ї виплати визначаються на підставі договорів міжвказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновимиправами авторів і виконавців на колективній основі.
Новою і практичнодоцільною є стаття 22 Закону, яка проголошує право автора на доступ до творуобразотворчого мистецтва. За цією статтею, автор твору образотворчого мистецтвамає право доступу до нього незалежно від того, кому належить цей твір. Законнадає авторові право доступу до зазначеного твору за таких умов: 1) авторовінадається право доступу лише до творів образотворчого мистецтва; 2) цей твір напідставі договору переданий іншій особі у власність; 3) при цьому автор непоступився своїми майновими правами; 4) доступ авторові необхідний з метою йоговикористання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток,переробок тощо; 5) такий доступ автора не зашкодить законним правам і інтересамвласника твору образотворчого мистецтва.
При дотриманніавтором зазначених умов, власник твору не може відмовити йому в доступі дотвору без достатніх підстав. Право доступу відкриває для автора більш широкіможливості продовжувати роботу над твором.
Такою жвиправданою є стаття 23 Закону, яка встановлює нове для українськогозаконодавства право слідування. За цим правом автор протягом свого життя, апісля його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права маютьправо на п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу творуобразотворчого мистецтва.
За раніше чиннимзаконодавством автор твору образотворчого мистецтва після його першоговідчуження права ні на яку додаткову винагороду не мав. Це досить часто істотнообмежувало майнові інтереси автора. Молоді художники та інші митці, коли їхім'я, ще мало відоме, а твори не користуються популярністю і великим попитом,часто їх продавали за досить символічну плату. З часом вони набували визнання,авторитету, вартість їх творів зростала. Власники таких творів перепродували їхвже по значно вищій ціні, ніж купили, і на цьому наживалися. Проте, авторам цихтворів від перепродажі нічого не перепадало. Тому вже Бернська конвенція проохорону літературних і художніх творів в ст. 14 передбачала право авторів начастку від перепродажі. І дуже добре, що законодавець України відтворив цюстаттю у своєму національному законодавстві, хоча й не повністю.
Право на часткувід перепродажу (п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу) виникаєза таких умов: 1) це право мають автор твору образотворчого мистецтва і йогоспадкоємці; 2) це право невідчужуване; 3) воно діє протягом життя автора, апісля його смерті протягом чинності авторського права; 4) це право стосуєтьсялише оригіналів творів образотворчого мистецтва; 5) продаж здійснюється черезаукціон, галерею, салон, магазин тощо; 6) право на частку від перепродажунастає лише після першого відчуження твору; 7) це відчуження здійснене самимавтором.
З редакції цієїстатті, отже, випливає, що право слідування виникає лише після першого продажуоригіналу твору образотворчого мистецтва, здійсненого самим автором за свогожиття. Якщо ж перший продаж твору був здійснений після смерті автора йогоспадкоємцями, то право слідування не виникає і спадкоємці у цьому випадку правана частку від наступних перепродаж твору не мають.
Вдало, на нашпогляд, викладені норми про спадкування авторського права. Ст. 25 проголошує,що майнові права авторів переходять у спадщину. Ця стаття більш чітко визначає,що на спадкоємців покладається обов'язок (і право) захищати авторство іпротидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь якомуіншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
Закон проголосив,що твори, строк правової охорони яких закінчився, стають надбанням суспільства.За раніше чинним законодавством такі твори проголошувались надбанням держави.Порядок і умови використання творів, проголошених надбанням держави,встановлювалися урядом. В законі про авторське право прямо підкреслюється, щотвори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватись будьякою особою без виплати авторської винагороди. Тобто в порівнянні з ранішечинним законодавством по авторському праву зазначена норма більш демократична іспрямована на захист інтересів споживачів творів. Проте, Закон містить однезастереження, яке полягає в тому, Кабінет Міністрів України може встановлювативипадки виплати спеціальних відрахувань за використання на території Українитворів, що стали суспільним надбанням.
На наш погляд,зазначена норма має як позитивне, так і негативне значення. Негативне полягає втому, що це окреме застереження, що стосується окремих випадків, може з часомперетворитися в загальну норму, яка зобов'яже в усіх випадках використаннятворів, проголошених надбанням держави, сплачувати певні відрахування. Правда,Закон не уточнює, кому мають надходити ці виплати. Звичайно, до бюджетудержави.
З іншого боку,якщо твори проголошені надбанням суспільства, то, очевидно, це власність всьогонароду. Тому було б справедливо, щоб суспільство також мало вигоду відвикористання таких творів. Відповідно до викладеної норми, Кабінет МіністрівУкраїни може лише в окремих випадках встановлювати певні відрахування завикористання творів, проголошених надбанням суспільства. В інших випадкахдоходи від використання зазначених творів повністю надходять особам, щовикористовують твори, проголошені надбанням суспільства. Нам це видається незовсім справедливим. Раз це власність всього суспільства, то і суспільствоповинно мати право на частину доходів за використання творів, проголошених йогонадбанням. Іншими словами, відрахування, про які йде мова, мають бутиобов'язковими в усіх випадках використання творів, проголошених надбаннямсуспільства.
2.Цивільно-правовий спосіб захисту прав
Захисту праваінтелектуальної власності на результати інтелектуальної діяльності новий ЦКУкраїни присвячує ст. 432, яка проголошує, що кожна особа має право звернутисядо суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16цього Кодексу. Суд у випадках і в порядку, встановлених законом, можепостановити рішення, зокрема, про:
1) застосуваннянегайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності тазбереження відповідних доказів;
2) зупиненняпропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт якихздійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення зцивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот зпорушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення зцивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно длявиготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосуванняразового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірневикористання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягненнявизначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин,що мають істотне значення;
6) опублікуванняу засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальноївласності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Захиставторського права і суміжних прав встановлений Конституцією України, чиннимЦивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжніправа» та іншими законодавчими і нормативними актами. У цілому створена ціліснасистема захисту авторського права і суміжних прав, яка, як уже зазначалося, неє бездоганною. Основу цієї системи, безперечно, складають ЦК України та ЗаконУкраїни «Про авторське право і суміжні права», зокрема його розділ V «Захиставторського права і суміжних прав». Згідно з цими законами порушеннямавторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту,є:
1) вчиненнябудь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктівавторського права і (або) суміжних прав та їх майнові права;
2) піратство усфері авторського права і (або) суміжних прав —опублікування, відтворення,ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України ірозповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютернихпрограм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
3) плагіат —оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменемособи, яка не є автором цього твору;
4) ввезення намитну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або)суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних),фонограм, відеограм, програм мовлення;
5) вчинення дій,що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
6) будь-які діїдля свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або)суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метоюрозповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
7) підроблення,зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управлінняправами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи,яка здійснює таке управління;
8)розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження,публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з якихбез дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чизмінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Зупинимось надеяких порушеннях авторського права і суміжних прав більш детально.
Відтвореннябудь-якого твору — виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми,фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чипостійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншійформі, яку може зчитувати комп'ютер.
Порушеннямавторського права чи суміжних прав є передусім будь-яке відтворення твору вбудь-якій матеріальній формі і в будь-якій кількості примірників, починаючи відодного, без дозволу осіб, які мають авторське право. Для визнання відтвореннятвору неправомірним не має значення мета його відтворення. Зазначене стосуєтьсятакож і об'єктів суміжних прав.
Іншою доситьпоширеною формою порушення авторського права чи суміжних прав є розповсюдженняпримірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення. Власне, будь-якітвори, фонограми, відеограми та програми мовлення відтворюються найчастіше зметою їх комерційного розповсюдження для одержання доходу. Будь-якерозповсюдження без цієї мети навряд чи можна вважати порушенням авторськогоправа чи суміжних прав. Безперечно, йдеться про розповсюдження без дозволуавтора чи іншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, відеограмита власника програми мовлення.
Розповсюдженням єтакож зберігання неправомірно відтворених творів, фонограм, відеограм абопрограм мовлення з метою подальшого розповсюдження.
Розповсюдженнямслід визнати цілеспрямовані дії щодо поширення серед населення примірниківтворів, фонограм, відеограм чи програм мовлення у кількості примірників більшеодного і до необмеженої кількості. Не має значення, які примірники творів,фонограм, відеограм чи програм мовлення розповсюджувалися — контрафактні чивідтворені правомірним шляхом. Важливим елементом визнання розповсюдженнянеправомірним є те, що розповсюдження мало місце без дозволу автора чи іншихосіб, які мають авторські чи суміжні права.
Контрафактнимивизнаються примірники творів, фонограм, відеограм і програм мовлення,виготовлені і розповсюджені з порушенням авторського права чи суміжних прав.Тобто цим поняттям охоплюється і розповсюдження без дозволу зазначених осіб.
Неправомірнимвизнається будь-яке інше використання без дозволу осіб, які мають авторськеправо чи суміжні права творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Підіншим використанням творів, фонограм чи програм мовлення слід розуміти передачузазначених об'єктів у комерційний прокат, майновий найм чи будь-яке іншекористування без дозволу особи, яка має авторське право або суміжні права.Порушенням суб'єктивних прав особи, яка має авторське право чи суміжні права,буде також перекручення, спотворення чи будь-яка інша зміна твору, фонограми,відеограми чи програми мовлення або будь-яке інше посягання на зазначеніоб'єкти, що можуть зашкодити честі і репутації автора чи іншої особи, яка маєавторське право чи суміжні права. Використання цих об'єктів без зазначенняімені автора, а також оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програмимовлення без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжніправа, також визнається порушенням авторського права чи суміжних прав.Оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення — дія, що впершеробить твір, фонограму, відеограму чи програму мовлення доступними для публіки,якими б засобами це не досягалося.
Істотнимпорушенням авторського права і суміжних прав є ввезення в Україну без дозволуосіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм,відеограм чи програм мовлення. Не має значення, які примірники завозяться вУкраїну — контрафактні чи не контрафактні. Порушенням є сам факт ввезеннязазначених об'єктів без дозволу належних осіб. Більше того, ввезення на митнутериторію України примірників творів, фонограм, відеограм, що охороняються натериторії України відповідно до чинного законодавства України, із держави, вякій ці твори, фонограми і відеограми не охороняються або пересталиохоронятися, також визнаються порушенням авторського права і суміжних прав.
Використанняоб'єктів права інтелектуальної власності без договору з особою, яка маєавторське право і (або) суміжні права, а також недотримання умов використанняцих об'єктів, порушення особистих немайнових і майнових прав особи, яка маєавторське право чи суміжні права, надає їй право звертатися до суду з позовом.Суд зобов'язаний у разі доведення позовних вимог винести рішення про поновленняпорушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі продопущене порушення або іншим способом.
Суд має такожправо постановити рішення про заборону випуску твору, виконання постановки,фонограми, відеограми, програми передачі в ефір і по кабелях, про припинення їхрозповсюдження.
Суд можепостановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірниківтворів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вонибули виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжнихправ, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується такожусіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів таінших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм,відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, щовикористовуються для їх відтворення і виготовлення засобів обходу технічнихзасобів захисту.
За рішенням судувилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми ібази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка єсуб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можутьбути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, токонтрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, щовикористовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягаютьвідчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.
Стаття 432 ЦКУкраїни передбачає спеціальні правові способи забезпечення позову у справах пропорушення авторського права і суміжних прав. Внесення до ЦК України такихспособів забезпечення зазначених позовів цілком виправдані.
Ще до розглядусправи по суті суд може винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі,щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником авторського праваабо суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж,здавання в найм, імпорт тощо, передбачене цим Кодексом використання, а такожтранспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний обігпримірників творів або фонограм, щодо яких припускається, що вони єконтрафактними).
У разінеобхідності суд може винести ухвалу про накладення арешту і вилучення усіхпримірників творів, фонограм, відеограм щодо яких є підстави вважати, що вони єконтрафактними. Суд може винести ухвалу також про вилучення і арешт матеріалівта обладнання для їх виготовлення і відтворення.
Якщо відповіднодо кримінального законодавства України дії певної особи щодо авторського правачи суміжних прав підпадають під ознаки злочину, орган дізнання чи судзобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого вмайбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на:
1) примірникитворів, фонограм, відеограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними;
2) матеріали таобладнання, призначені для їх виготовлення та відтворення;
3) документи,рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за яківідповідно до чинного кримінального законодавства передбачена кримінальнавідповідальність.
За порушенняавторського права чи суміжних прав Законом України «Про авторське право ісуміжні права» встановлена цивільно-правова відповідальність порушника. Вонаістотно відрізняється від тієї, що була передбачена ЦК Української РСР.
Суд має правопостановити рішення чи ухвалу про:
1) відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або)суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
2) відшкодуваннязбитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
3) стягнення ізпорушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідокпорушення;
4) виплатукомпенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальнихзаробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Відповідно донаведених норм суб'єкту авторського права чи суміжних прав у разі їх порушенняналежить право на свій вибір вимагати відшкодування збитків стягнення доходуабо грошової компенсації, розмір якої визначається судом.
Що стосуєтьсявиплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу, то вонамає залишитися нарівні з відшкодуванням збитків або стягненням доходу якштрафна санкція — як покарання за вчинення порушення авторського права ісуміжних прав.
Закон України«Про авторське право і суміжні права» передбачає, крім зазначених санкцій,стягнення штрафу в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користьпозивача. Сума штрафів направляється в установленому порядку до Державногобюджету України. Це вже є покарання за вчинення порушення авторського права ісуміжних прав.
Ці спеціальніспособи захисту авторського права і суміжних прав передбачені Законом України«Про авторське право і суміжні права».
Водночас допорушників авторського права і суміжних прав можуть застосовуватися загальніцивільно-правові способи захисту, про які йшлося вище.
3. Право інтелектуальної власності на виконання,фонограму, відеограму та передачі організації мовлення в цивільному кодексі
Об'єктамисуміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів танезалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи формиїх вираження є:
а) виконання;
б) фонограми;
в) відеограми;
г) програми(передачі) організацій мовлення.
Первиннимисуб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми,організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми,відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я(найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їхпримірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.
Суб'єктами суміжнихправ є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чизакону.
Правоінтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого йогоздійснення.
Правоінтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту їївироблення.
Правоінтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає змоменту її першого здійснення.
Особа, яка має суміжнеправо, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак,встановлений законом.
Майновими правамиінтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав є:
— право навикористання об'єкта суміжних прав;
— виключне право дозволятивикористання об'єкта суміжних прав;
— право перешкоджатинеправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти такевикористання;
— інші майновіправа інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові праваінтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві,виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше невстановлено договором чи законом.
Використаннямвиконання є:
— доведення виконаннядо відома публіки під час його здійснення;
— записування (фіксування)виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття,відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів;
— пряме чи опосередкованевідтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі;
— продаж та іншевідчуження оригіналу чи примірника запису виконання;
— орендаоригіналу чи примірника запису виконання;
— забезпеченнязасобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання змісця та в час, обраних нею.
Використанням виконанняє також інші дії, встановлені законом.
Використаннямфонограми, відеограми є:
— пряме абоопосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми,фонограми;
— продаж та інше відчуженняоригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
— орендаоригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
— забезпеченнязасобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми змісця та в час, обраних нею.
Використаннямфонограми, відеограми є також інші дії, встановлені законом.
Використаннямпередачі (програми) організації мовлення є:
— здійснення(трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;
— записування (фіксування)передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття,відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;
— відтворення записупередачі (програми) організації мовлення;
— представлення передачі(програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.
Використанням передачі(програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.
Строк чинностімайнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесятроків, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першогозапису виконання, а за відсутності такого запису — з 1 січня року, наступногоза роком здійснення виконання.
Строк чинностімайнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесятроків, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, аза відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення- з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
Строк чинностімайнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організаціїмовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступногоза роком її першого здійснення.
Законом в окремих випадкахможуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.