Міністерствоосвіти і науки України
Київськийуніверситет культури і мистецтв
Білоцерківськийфакультет менеджменту та бізнесу
Курсоваробота
здисципліни: «Інформаційно-аналітична діяльність»
натему:
Інформаційнийринок та «інтелектуальне піратство»
Викладач:
Романченко Інна Георгіївна
Виконала студентка 3-го курсу
групи ДМ-206
Киришун І.М.
БілаЦерква
2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Інформаційний ринок і піратство
1.1 Розвиток інформаційного ринку в сучасному світі
1.2 Інтелектуальне піратство та його зміст
1.3 Висновки до першого розділу
Розділ 2. Проблема інтелектуального піратства в світовому масштабі та вукраїнському контексті
2.1 Розповсюдження інтелектуального піратства в світі
2.2 Видавниче піратство мережі Інтернет
2.3 Загальний соціальний портрет суб’єктів інтелектуального піратства
2.4 Висновки до другого розділу
Розділ 3. Правовий аспект боротьби з інтелектуальним піратством наУкраїні
3.1 Здобутки у боротьбі з інтелектуальним піратством
3.2 Спільна діяльність світових організацій у боротьбі зінтелектуальним піратством
Висновки до третього розділу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. В наш часінформація перетворюється на найдорожчий ресурс. Оперативне отриманняінформації дає перевагу над конкурентами, які її не мають, конфіденційнаінформація про унікальну технологію може зашкодити, якщо про неї дізнаютьсяконкуренти і скопіюють її, уникнувши витрат на дослідження. Як відомо,авторське право належить до основних прав людини. Це сукупність правових нормцивільного законодавства країн, що регулюють відношення в частині створення івикористання творів науки, літератури, мистецтва, тобто ті особисті немайновіта майнові права, які належать особам, що створюють твір літератури, науки ймистецтва. Авторсько-правова охорона є важливим засобом винагороди творчихзусиль авторів і тим самим сприяє створенню, збагаченню та розповсюдженнюкультурної спадщини нації. Проблеми охорони інтелектуальної власності таборотьби з інтелектуальним піратством сьогодні вийшли у світі на перший план істали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжноїінтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стаютьполітичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагаютьстратегічних підходів до їх вирішення.
Мета дослідження: окреслити проблему«інтелектуального піратства» у світі загалом та на Україні зокрема, визначитиправову площину цього явища.
Об’єктом дослідження став інформаційнийринок, сфери інтелектуальної та інформаційної власності як результат людськоїдіяльності.
Предметом дослідження стали зміст та методиінтелектуального піратства, як явища, загальний соціальний портрет суб’єктівінтелектуального піратства, та специфіка створення методів боротьби за захистінтелектуальної спадщини нації.
Завдання:
проаналізувати поняття «інтелектуальнепіратство»
визначити зміст та методи «інтелектуальногопіратства»;
визначити види «інтелектуального піратства»
визначити соціальний портрет суб’єктів«інтелектуального піратства»;
вказати на необхідність спільної діяльностісвітових організацій та споживачів в боротьбі за право інтелектуальноївласності;
висвітлити юридичну площину вирішенняпроблеми піратства на Україні;
окреслити здобутки світової спільноти уборотьбі з «інтелектуальним піратством».
Ключові слова: «інтелектуальне піратство»,контрафактні товари, контент, інформаційний ринок, інтелектуальна власність,захист інформації.
Структура курсової роботи. Роботаскладається з вступу, трьох розділів, які мають свої підрозділи, висновків докожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел такомпакт-диску (з текстом курсової роботи).
У вступі обґрунтовано актуальність теми,визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, завдання і методи дослідження. Упершому розділі розкривається поняття інформаційного ринку та змісту поняття«інтелектуальне піратство». У другому розділі висвітлюється проблема«інтелектуального піратства» у світовому масштабі та українському контексті,видавничого піратства мережі Інтернет, розкривається загальний портрет суб’єктів«інтелектуального піратства. У третьому розділі розглядається правовий аспектборотьби з «інтелектуальним піратством» визначаються здобутки правоохоронних таконтролюючих організацій в цьому напрямку, вказується на необхідністьоб’єднання зусиль світової спільноти у боротьбі проти піратського використанняінтелектуальних надбань, висвітлити юридична площина вирішення цієї проблеми.
Розділ 1. Інформаційний ринок і піратство
1.1 Розвиток інформаційного ринку всучасному світі
Інформаційний ринок за оборотом і темпамизростання в більшості розвинутих країн далеко випереджає ринок матеріальнихпродуктів та послуг. Інформаційний ринок представляє собою сферу товарногообміну, де виникають і реалізуються відносини, пов'язані з процесомкупівлі-продажу, і має місце конкретна діяльність по організації рухуінформаційних продуктів від виробників до споживачів.
Структура інформаційного ринкубезпосередньо пов’язана з інформаційними потребами і відбиває можливостіінформаційних технологій різних років. У 60-ті роки головними постачальниками іодночасно споживачами були інформаційні служби наукових, професійних тадержавних установ, які працювали на некомерційній основі, а головнимиінформаційними продуктами на ринку були реферативні видання, інформаційні бюлетені,бібліотечні каталоги, які розповсюджувалися за передплатою. У 80-ті рокиз’явились нові споживачі — представники ділового світу, які мали високукупівельну спроможність і підвищені вимоги до аналітичної інформації, яку вжене треба було обробляти. В наш час до 80% продажу інформаційних товарівприпадає на бізнесовий світ — маркетингові служби промислових фірм і фінансовихустанов [6].
Продуктивний аналіз інформаційного ринкудозволяє поділити його на такі складові частини:
внутрішній роздрібний інформаційний ринок,стосується побутової сфери (платні комп'ютерні послуги: електронна пошта,електронні газети та журнали; телеконференції, референдуми; послуги міськихдовідкових бюро по обміну житла, послуги фонду зайнятості, розклад рухутранспорту, повідомлення про комунальний сервіс тощо);
ринок програмних засобів;
ринок проектних і науково-дослідних робіт;
ринок реалізації обчислювальних ресурсів іпослуг інформаційних структур
ринок інформаційних апаратних засобів;
ринок інформаційних технологій;
ринок інформаційних ресурсів та послуг;
ринок маркетингових та консалтинговихпослуг;
ринок навчальних послуг;
ринок Internet-послуг;
ринок праці в інформаційній галузі [8].
Географічна структура світовогоінформаційного ринку включає в себе регіональні ринки:
європейський — медіа-послуги,телекомунікації, приладобудування, послуги реклами, зв’язки з громадськістю,лобіювання, послуги кредитно-довідкового бюро, послуги інформаційної безпеки,електронна комерція, послуги мережі Інтернет, послуги електронного врядування,розважальний бізнес;
азіатсько-тихоокеанський — офшорнепрограмування, ноу-хау, сервіс Інтернет, електронна комерція, ринок реклами,програмного забезпечення;
північноамериканський — усі продукти іпослуги як на світовому ринку;
латиноамериканський — нерозвинутаінфраструктура; телебачення, радіомовлення, друкована преса; сфери — виробництво серіалів, розважальних стрічок;
африканський — телебачення, послуги мережіІнтернет, ринок телекомунікацій;
західно-азійський — імпортує продукти тапослуги світового ринку;
ринок СНД — має особливості, оскільки всіпострадянські країни різні позиції зайняли на світовому ринку. Імпортується — всі послуги інформаційно-комунікаційних технологій, виробляється приладобудування,телевізори, комп’ютери, медіа-продукти [9].
Формування інформаційного ринкувідбувається водночас з розвитком інформаційної індустрії. У глобальнійекономіці спостерігається прискорення механізмів міжнародного співробітництва,швидкоплинний розвиток високих технологій, та їх застосування у світовійторгівлі. Світовий ринок інформаційних продуктів та послуг характеризуєтьсяасиметричністю щодо представлення регіонів і країн на цьому ринку. Найбільшийпопит мають ІКТ, комплексні технології, продаж ноу-хау, біо-технології.
1.2 Інтелектуальне піратство та його зміст
Останнім часом однією з найбільшихміжнародних проблем України є так зване “інтелектуальне піратство” – масовевикористання (а почасти і виробництво) контрафактних творів, зокрема — комп’ютерних програм. Ця проблема породжує масу похідних. З одного боку це –міжнародні претензії до України на дипломатичному рівні, санкції по експортуукраїнської продукції до країн Європейського Співтовариства та до іншихрегіонів. З іншого — необхідність силових дій (перевірки, конфіскації, штрафи)щодо власного бізнесу і перш за все — державної сфери, де, згідно данихстатистики, кількість не ліцензованих комп’ютерних програм сягає за 90відсотків.
Піратство — дії спрямовані на протиправневикористання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншимособам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, зметою отримання матеріальної вигоди. Термін піратство був вперше використаний у1879 році англійським поетом Лордом Альфредом Теннісоном у передмові до йогопоеми «Історія кохання», де Лорд Теннісон скаржився на розповсюджені випадкинезаконного використання окремих фрагментів його твору. Приблизно в той самийчас цей термін знайшов своє закріплення в офіційних документах. Розглянемо види/>піратства.
/>Аудіопіратство. Копіювання та розповсюдження копій музичних композицій.Враховуються продаж музичних альбомів як на аудіо-касетах, так і накомпакт-дисках. Також за аудіопіратство вважається й розповсюдження музичнихкомпозицій з використанням комп'ютерної мережі. Історично, одна з перших форм комп’ютерногопіратства. Набула особливого поширення із початком промислового виробництва аудіокасет.У колишньому СРСР піратські аудіокасети відрізнялися низькою якістю звуку,через що не набули досить великого поширення. У мережі Інтернет обмін музичнимикомпозиціями став дійсно поширеним завдяки розвитку P2P-технологій. Існуєвелика кількість різноманітних пірингових мереж, що утримують мільйоникористувачів та террабайти музичних композицій [4].
/>Відеопіратство. Розповсюдження копій фільмів або телепередач на дисках,касетах та шляхом копіювання через комп'ютерні мережі. Може здійснюватись як ізціллю отримання прибутку (продаж контрафактної продукції у магазинах, або зрук), так і без (розповсюдження копій фільмів через локальні комп'ютерні мережіабо інтернет, обмін дисками із друзями). Комерційна продукція такого родувідрізняється тим, що вона може з'явитися ще до офіційного виходу фільму упрокат (відомі випадки, коли у продажу з'являлись недороблені робочі версіїфільмів, вкрадені у знімального гурту). Якість запису може досить вагомопоступатися ліцензійному, бо «пірати», керуючись бажанням якнайскорішевипустити фільм у продаж, випускають його «екранну» копію, що знята камероюпрямо у залі кінотеатру. Зрозуміло, що якість такої копії набагато нижча заякість ліцензійної. Існує багато джерел, звідки пірати беруть копії фільмів.Найголовніші з них:
Камріп (CAMRip) — таку версію знімають назвичайну, найчастіше аматорську відеокамеру безпосередньо під час переглядуфільму в кінотеатрі. Певна річ, якість такого відео дуже погана, та й звуквиходить дуже спотворений.
Телесінк (TS, TeleSync) — цей метод дужеподібний до кампріпу, але тут уже до справи підключаються працівникикінотеатрів, найчастіше люди, які сидять в будці оператора показу. Камерувстановлюють на триногу біля вікна, а дроти звуку вставляють безпосередньо ваудіо-вихід проектора. В результаті — особливо, якщо використовували професійнукамеру — виходить якісніша, ніж камріп копія фільму. Звук же, так як йогозаписували не через мікрофон, майже не відрізняється від ліцензійної копії.
ТВ-ріп (TV-rip) — такий варіант копіїберуть безпосередньо з телевізора. В даному випадку можна скопіювати тільки тіфільми, які вийшли в телепрокат. Копію найчастіше роблять за допомогоюпобутового відео або DVD магнітофона, зрідка з допомогою ТВ-тюнера. Якістьнапряму залежить від якості відцифрування та рівня початкового сигналу. Частопірати навіть не вирізають рекламу та значок каналу.
Воркпрінт (WP, WorkPrint) — цю копіюстворюють працівники кіностудій чи технічних відділів, які залучені достворення фільму. Вони звичайно викладають в Інтернеті копію за декілька тижнівчи навіть місяців до показу. Часто вміст таких копій не збігається зліцензійною.
Рулон (TC, TeleCine) — тут оператори кіно-показу,які зв'язані з піратами ставлять в будці спеціальний кіно-датчик. Цей пристійкріпиться до проектора і захоплює зображення «на льоту». Звук же, як і ввипадку з телесінком передається напряму. Виходить зображення, яке майже невідрізнити від DVD-ріпу.
Скрінер (DVD-Screener) — зазвичай, передпоказом фільмів в кіножурнали висилається спеціальна копія фільму, щобкіножурналісти могли написати про них статті. Деякі журналісти, які хочутьзаробити, передають ці копії піратам. Якість виходить непоганою, але є багатовставок, які попереджують, що цей фільм не для масового перегляду. Інколи,кінокомпанії навмисно роблять деякі частини фільму чорно-білим кольором.
DVD-ріп (DVD-rip) — найякісніша можливапіратська копія фільму. Її роблять з ліцензійного диску і якість напрямузалежить від налаштувань захоплення відео [4].
Піратство програмного забезпечення.Нелегальне копіювання та розповсюдження програмних продуктів на дисках та черезкомп'ютерні мережі, що включає також зняття (нейтралізацію) різноманітнихпрограмних систем захисту. Для цього існує спеціальний клас програмногозабезпечення — так звані англ. «cracks» (укр. краки) — тобто спеціальні патчі,готові серійні номери або їх генератори для продукту, котрі знімають з ньогообмеження, пов'язані з вбудованим захистом від нелегального використання.
Окрім цього існують допоміжні програми дляполегшення процесу зламу – «налагоджувані», «дизасемблери», редакториPE-заголовка, редактори ресурсів, «розпакувальники» і так далі. Іноді піратствотаємничо заохочуються власником авторських прав. Це є різновидом недобросовісноїконкуренції.
Піратство комп'ютерних ігор. Нелегальнепоширення комп'ютерних ігор має свою специфіку — зазвичай в іграх застосовуютьспецифічні види захисту, з прив'язуванням копії гри до носія (CD або DVDдиску). Для здолання обмежень використовуються як зламані версії файлів, так іспеціальні «емулятори» зчитувачів CD або DVD дисків. Часто пірати виконують локалізаціюгри (зазвичай неякісно, тільки субтитри, без озвучування), тоді як офіційналокалізація ще не з'явилась, або взагалі ще не вийшла на території конкретної країни.Також існує практика випуску піратських збірок, тобто запис на один носійкількох ігор, що не є розрахованими на це. Часто у цих випадках вирізаються нежиттєво важливі частини гри, наприклад відео ролики та озвучування персонажів.У сфері сучасних ігрових приставок існує так звана практика «чіповки» (англ.chip — мікросхема, чіп) — тобто пірати модифікують схему приставки таким чином,що вона набуває можливості виконувати піратські копії ігор [4].
/>Піратство літературних творів. У зв'язку із появою електроннихбібліотек, що безкоштовно надають доступ усім бажаючим до текстів літературнихтворів, їхня діяльність почала розглядатися деякими авторами та видавництвамияк піратство. Не дивлячись на те, що Інтернет бібліотеки зазвичай йдутьназустріч автору, та прибирають твори з відкритого доступу за їхнім проханням,у деяких випадках все ж таки доходить до судових позовів.
/>/>Співвідношенняпіратства та плагіату. Попри те, що і піратство, і плагіат є прикладамипротиправного використання об'єктів інтелектуальної власності, мета цих двохпорушень є різною. У випадку піратства порушник в першу чергу має на метіотримання матеріальної вигоди, мета створення у свідомості споживача зв'язкуміж порушником та об'єктом інтелектуальної власності або зовсім відсутня, або євторинною. Дуже часто порушник може навіть запобігати ідентифікації через страхпонести відповідальність за свої дії. У випадку із плагіатом порушник в першучергу має на меті створення у свідомості споживача зв'язку між ним та об'єктомінтелектуальної власності, права на який порушуються. Він бажає аби споживачіідентифікували його. Мета отримання матеріальної вигоди у цьому випадку можебути присутньою але вона є другорядною адже порушник бажає отримати цю вигодусаме завдяки тому, що його ідентифікують із незаконно використаним об'єктомінтелектуальної власності [8].
1.3 Висновки до першого розділу
У сучасному світі чим розвиненіша держава,тим більшого значення в її економіці та суспільному житті набуваєінтелектуальна власність — творіння людського розуму. Якщо проглянути сайтМіжнародного альянсу інтелектуальної власності (IIPA — InternationalIntellectual Property Alliance, www.iipa.com) — впливової міжнародноїорганізації, яка здійснює постійний моніторинг стану захисту інтелектуальноївласності в різних країнах світу, то багато хто з подивом прочитає в виконавчихрезюме цього альянсу: Україна вже другий рік поспіль є найпершою країною зпіратства (PFC — Priority Foreign Country). Така оцінка призвела до анулюванняодносторонніх митних привілеїв (Generalіzed System of Preferences) для всіхукраїнських товарів, що раніше безмитно ввозилися на територію США, та введенняСША спеціальних торговельних санкцій проти України. У відповідь назанепокоєність європейської та світової спільноти українською державноюпропагандою дуже гостро ставиться питання підробки об’єктів авторського права. Піратстводля України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресіцивілізованого світу, але й одним із гальм для інтеграції до світовихглобальних об’єднань.
Розділ 2. Проблема інтелектуального піратствав світовому масштабі та в українському контексті
2.1 Розповсюдження інтелектуального піратствав світі
Називаючи піратством використанняінтелектуальної власності іншої особи без її дозволу, розглянемо як відбувалосьрозповсюдження інтелектуального піратства в світі.
Кіноіндустрія. Кіноіндустрія Голівуду булазбудована піратами — авторами та режисерами, що тікали на початку двадцятогосторіччя зі Сходу США до Каліфорнії, аби уникнути контролю, який отримализавдяки своїм патентам винахідники кіно. Томас Едісон заснував відому тогочаснумонополію – Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка і займалась створеннямвласних кінофільмів та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх праввинахідників. Відомо, що у 1909 р. для всіх компаній було встановлено «дедлайн»для придбання ліцензії. Порушники закону, суб’єкти, що не мали відповідноїліцензії (вони називали себе самостійники), розпочали протести протимонополізації кіноринку. Цей рух ввібрав у свої ряди продюсерів та власниківкінотеатрів, що незаконно використовували обладнання та імпортну кіноплівку длязйомок власного кіно та створення андеграундного ринку. Поява п’ятицентовихкінотеатрів (кінотеатри, в яких показували «незаконне» кіно називалисьnickelodeons — кінотеатр, вхід до якого коштував п’ять центів), призвела дотого, що МРСС вирішує створити окрему структурну одиницю, яка б займаласьвиключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назвуGeneral Film Company, почала боротьбу у свій особливий спосіб – випадковообвалювались будинки кінотеатрів, помирали власники, неліцензійне обладнанняпросто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконні покази кінофільмів укінотеатрах. Поступово було практично монополізовано всю сферу розповсюдженнякіно. Єдиною непереможеною залишилась відома сьогодні кінокомпанія на чолі ізсамостійником Вільямом Фоксом (William Fox) [6]. Звичайно, з часом законодавчіобмеження потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавалоохорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність.
Звукозапис. На той час, коли Томас Едісонвинайшов фонограф, а Анрі Форно – піанолу, закон надавав композитору праворегулювати випуск копій своїх творів а також ексклюзивне право на публічневиконання свого твору. Іншими словами, якщо суб’єкт хотів мати примірник пісні,він мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо він хотіввиконати пісню публічно, то мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але якщовін хотів записати пісню за допомогою Едісонівського фонографу? В цьому випадкузакон був спантеличений. До спорів підключився Конгрес, який прийняв поправкидо закону, якими механічна репродукція музичного твору мала бути оплаченаавтору твору. Але разом з тим Конгрес встановив фіксовану плату за таку репродукцію,запровадивши таким чином обов’язкову ліцензію (statutory license). Такаситуація є виключенням в авторському праві. Коли письменник напише роман,видавець може вільно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвіл. Автор всвою чергу має право просити за цей дозвіл будь-яку винагороду, і закон непередбачає обмеження щодо розміру такої винагороди. У випадку ж з авторамипісень, закон певним чином зменшив їх права, дотуючи тим самим музичнуіндустрію одним із видів піратства – надаючи авторам пісень менші права, ніжзвичайно надаються авторам літературних творів.
Радіо. Право на інтелектуальний продуктнадавало композитору можливість публічного виконання твору, тобто радіостанціямала платити власнику за виконання пісні, але коли на хвилях радіо звучитьпісня, виконується не лише твір композитора, але ще й твір безпосередньоговиконавця цього твору. На радіостанції дитячий хор може виконати різдвяну піснюJingle Bells, але інша річ – коли цю пісню виконують Rolling Stones.Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створенні цінності (твору).Отже закон, будучи послідовним, мав би зобов’язати радіостанції сплачувативинагороду не лише композитору, але й виконавцю. Але насправді радіостанція незобов’язана була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працюватибезкоштовно, навіть якщо він сплачував винагороду композитору за правовиконувати його твір. Такий порядок речей, звичайно, був змінений з часом івиконавці теж отримали можливість прибутку.
Кабельне телебачення. Коли кабельне телебаченнявперше побачило світ у 1948 р. у США, більшість кабельних компаній відмовлялисьплатити за той контент, який вони ретранслювали. Навіть коли за кабельнетелебачення почала стягуватись плата, кабельні компанії все одно не платили зате, що вони власне продавали. Телевізійники та власники авторських прав сталина захист своїх майнових інтересів. Їхня позиція полягала в тому, що такі дії єнедобросовісною конкуренцією: не заперечувалось, що кабельне мовленнявідповідає суспільним інтересам, але хіба міг суспільний інтерес спонукати докрадіжки чужої власності? Верховний суд вирішив, що кабельні оператори нічим невідрізняються від своїх же абонентів, тобто кабельні компанії були фактичнозвичайними глядачами. Кабельні компанії мали платити винагороду за використанняконтенту, який вони ретранслюють, і розмір винагороди вони не мали прававизначати самостійно [11]. Розмір винагороди встановлювався законом (знову жтаки, обов’язкова ліцензія).
Піратство існує у багатьох формах, найбільшрозповсюдженою серед яких є комерційне піратство. Коли безліч спеціалістівроками працюють над створенням унікальної комп’ютерної програми, а за ліченіхвилини пірат копіює вихідний код і продає програму у 100 разів дешевше. Порядіз простим і зрозумілим, стовідсотково незаконним, піратством є також й іншіформи «запозичення», що в більшій мірі сьогодні мають відношення до мережіІнтернет. Таке «запозичення» виглядає незаконно, і, як правило, насправді такимі є.
2.2 Видавниче піратство в мережі Інтернет
До певного часу проблема захисту тадотримання авторських прав безпосередньо зачіпала інтереси лише незначної групипрофесіоналів. Однак із появою цифрових технологій, що значно спрощуютькопіювання, поширення і відтворення інформації, їх кількість значно зросла.Відповідно збільшилась і кількість проблем, пов'язаних із труднощами чинеможливістю застосування законодавства про авторські права до нових,нетрадиційних способів передачі та відтворення інформації. Сьогодні українські,як утім і закордонні сайти переповнені статтями та книгами, що розміщені тутбез згоди авторів. «Переходячи» з одного сайту на інший, матеріали, як правило,втрачають імена своїх авторів, а часто присвоюються іншим. Власники домашніхвеб-сторінок мотивують розміщення матеріалів використанням їх для особистихцілей, що за законом не потребує згоди автора та виплати йому винагороди. Тодіяк бути з безперервним процесом перетворення друкованих матеріалів уперіодичних виданнях на статті та повідомлення без зазначення автора навеб-сторінках? А цей метод збагачення власного сайту, до речі, дуже поширенийсеред Інтернет-редакторів [10]. До того ж, і самі друковані ЗМІ не нехтуютьрозміщенням статей з мережі на шпальтах своїх видань та копіюванням фото, щопотім видаються за знімки власних кореспондентів. І якщо авторство надрукований твір ще можна довести, то з величезним інформаційним простором — Інтернет — ситуація значно гірша. На жаль, чинне українське законодавство угалузі авторського права поки що не сприяє поліпшенню цього становища. Споживачне може зайти, припустимо до книжкового магазину, взяти книжку, і, незаплативши за неї, вийти. Ці дії кваліфікуються як крадіжка і жодна правовапозиція не зможе переконати суд в іншому. То на якій підставі має бути різницяу кваліфікації таких самих дій з он-лайн музикою? А різниця є: коли ви беретекнижку з полиці магазину, на полиці кількість книжок зменшується, коли ж визавантажуєте mp3, то у власника не стає менше компакт-дисків. Якщо авторськеправо є особливим видом права власності, воно все таки залишається правомвласності. Як і будь-яке право власності, авторське право надає його власникувиключне право вирішувати, яким чином розповсюджувати свою власність, і там, дезакон не дозволяє брати чужий контент — брати чужий контент не можна, навітьякщо це і не завдає фізичної шкоди власнику. Сучасні користувачі сервісуобмінюються безліччю файлів і розділяються на 4 види:
користувачі, що завантажують контентзамість того, щоб придбати його;
користувачі, що завантажують контент длятого, аби ознайомитись із ним перед тим, як придбати;
користувачі, що користуються сервісом длятого, щоб знайти контент, що вже не продається, або продається за непомірновисокою ціною;
користувачі, що використовують сервіс длятого, аби знайти контент, який або вже не охороняється, або ніколи неохоронявся авторським правом.
Беззаперечно, що права автора маютьвраховуватись за існування будь-яких засобів розповсюдження контенту, алеважливо, щоб зберігався розумний баланс між правами автора та інтересамисуспільства. Такий баланс може подарувати лише час.
Не менш важливою проблемою є створення умережі Інтернет електронних бібліотек [11]. Відомо, що Закон України проавторське право дає певні пільги на використання творів бібліотеками, зокремавідповідно до статті 16 бібліотека має право без згоди автора і виплати йомугонорару здійснювати репрографічне відтворення, під яким розуміємо відтворенняшляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Однак це недозволяє ні запис в електронній формі, ні тим більше розміщення твору на сайті.До того ж, такі бібліотеки формуються приватними особами шляхом «стягування» насайт будь-яких творів, що сподобалися. При цьому автор не отримує за розміщенняматеріалу ні копійки.
Ще кілька років тому судочинство виявлялосябезсилим зупинити інтелектуальне піратство в Інтернеті. Нині ситуація змінюється.Частішими стали судові прецеденти у цій галузі. І як показує практика,переважна більшість суперечок щодо використання мережі Інтернет зосередженадовкола інституту інтелектуальної власності. Цей факт не є дивним, адже всямережа цілковито складається із різноманітних інформаційних джерел, що містятьу собі об'єкти авторського права. Усі вони надзвичайно уразливі, тому що вІнтернеті практично все знаходиться в режимі відкритого доступу та вільнокопіюється. Це дозволяє оперативно розпоряджатися всіма отриманими в такийспосіб об'єктами авторського права, передусім, літературними творами. МережаІнтернет викликає багато питань та проблем, вирішити які одразу простонеможливо. Однак інтерес до цих проблем, що останнім часом виявляють не лишефахівці, а й самі автори об'єктів інтелектуальної власності, які прагнутьзахистити свої матеріали, дає підстави сподіватися на поліпшення ситуації угалузі авторського права та удосконалення правової нормативної бази відповіднодо нових реалій та положень міжнародних угод.
2.3 Загальний соціальний портрет суб'єктівінтелектуального піратства
Як відомо, людині притаманні три видислідів-якостей: фізичні, біологічні і соціальні. До останнього часу у криміналістиціпри дослідженні слідів людини звертали увагу на відображення ознак зовнішньої,анатомічної будови тіла і його частин – рук, ніг, зубів, слідів, що утворюютьсявнаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення людини, якслідоутворюючого об’єкту не відображало біологічних та соціальних якостей, щомають інформаційне значення для встановлення та ототожнення особи. Таким чиномна місці злочину суб’єкти злочину залишають сліди і якості фізичні, біологічніі соціальні, що несуть інформацію про людину [7]. Зупинимо свою увагу саме насоціальних ознаках злочинця, що мають безпосередній зв’язок із такимикриміналістичними ознаками, як місце, мета, спосіб вчинення порушенняавторського і суміжних прав. Вікова характеристика соціального портретусуб'єктів інтелектуального піратства коливається у значних межах. І хоч вікпритягнення до кримінальної відповідальності за порушення авторського тасуміжних прав становить 16 років, на практиці значна кількість порушників єнеповнолітніми, а інколи навіть малолітніми. Це пов’язано у першу чергу зпсихологічними характеристиками неповнолітніх. Саме така позитивна якість, якпотяг до знань, призводить до того, що неповнолітні першими освоюютькомп’ютерну техніку, що з’являється у побуті. Так неповнолітні досить частовідтворюють і розповсюджують програми для ЕОМ і комп’ютерні бази даних,встановлюють і використовують контрафактні копії операційних систем. У рядівипадків, при наявності електронної пошти, неповнолітні для розповсюдженнятворів використовують комп’ютерні мережі. Подібне можна сказати і провідтворення та розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції і фонограмм[12]. Серед інших найбільш розповсюджених у колі неповнолітніх порушень — привласнення авторства літературних творів та наукових досліджень, щовикористовуються для написання шкільних та студентських рефератів, науковихробіт, творів. Як правило, це вчиняється неповнолітніми, які навіть непідозрюють про протиправність своїх дій та без мети отримання прибутків.Зважаючи на незначну суспільну небезпеку таких дій, до юридичноївідповідальності за подібне інтелектуальне піратство малолітніх злочинцівпритягувати не доцільно.
До злочинів, що вчинюються переважнодорослими, відносяться: імпорт та експорт екземплярів творів і фонограм з метоюрозповсюдження, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо — тавідеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, одночасна трансляція у ефірпрограм ефірного мовлення іншою організацією, ретрансляція передачі організаціїефірного мовлення для загального відома по кабелю, трансляція передачіорганізації кабельного мовлення у ефір, відтворення копій творів, що потребуютьзначних трудових та фінансових витрат. Розповсюдження саме цих способів скоєнняпорушень авторського та суміжних прав серед дорослого населення обумовленаумовами об’єктивного характеру, серед яких наявність необхідних для реалізаціїзлочинного наміру коштів, технічного обладнання, потрібного рівня спеціальнихзнань та навичок, доступу, інколи службового чи професійного, до відповідної інформації[14]. На певну увагу заслуговує професійна діяльність порушників авторського тасуміжних прав. Серед найбільш розповсюджених і в той же час латентних порушеньє незаконне використання контрафактної продукції працівниками обслуговуючихнаселення організацій, такими як, кінотеатри та відеосалони, бари, кафе,ресторани та інші підприємства громадського харчування, пансіонати, будинкивідпочинку і санаторії, підприємства побутового обслуговування, пасажирськоготранспорту. Це пов’язано у першу чергу із бажанням економії і лишеопосередковано має на меті отримання прибутку, так як легалізована продукціякоштує відчутно дорожче контрафактної. Для операторів більшості організацій, щовикористовують у своїй діяльності комп’ютери, характерно незаконне використанняпрограмних продуктів. У багатьох випадках, мова йде про операційні системи,бухгалтерські програми, текстові редактори, програми-перекладачі. За деякимиданими у межах реалізації заходів щодо захисту в Україні авторського тасуміжних прав та протидії виготовленню і розповсюдженню контрафактноїпродукції, що здійснювались в рамках Українсько-Американської програми дій поборотьбі з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, буловстановлене незаконне використання програмної продукції не лише пересічнимигромадянами і комерційними організаціями, а навіть державними установами.
Професійна діяльність значної частиниправопорушників пов’язана із сферою шоу-бізнесу та рекламною діяльністю.Незаконне відтворення, розповсюдження, публічне виконання чи показ охоронюванихтворів, переробка творів, фонограм чи виконання — такі порушення найбільштипові для працівників рекламовиробників та рекламорозповсюджувачів. Так привиробництві музичних рекламних роликів використовується охоронювана музика і фонограмивідомих пісень, при виробництві образотворчої чи фотографічної рекламирекламовиробники незаконно використовують охоронювані фотокартки чи твориобразотворчого мистецтва. При виробництві відео — чи теле- реклами інколинезаконно використовуються уривки з охоронюваних аудіовізуальних творів,фотографії, твори образотворчого мистецтва, музичні твори та фонограми. Середнайбільш розповсюджених у сфері шоу-бізнесу є незаконне використання чужихтворів. Під таким використанням слід розуміти, зокрема: публічне виконання іпублічне сповіщення творів, публічний показ, будь-яке повторне публічнесповіщення в ефір чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воноздійснювалось іншою організацією, переклади творів, переробки, аранжування таінша подібні зміни творів. Суб’єктами вищевказаних порушень є, як правило,артисти, актори, співробітники теле- та радіомовних організацій, серед якихзустрічаються досить відомі особи, що накладає певний відбиток при проведенніслідчих дій з даною категорією порушників. Для робітників комерційнихорганізацій, що відтворюють і розповсюджують примірники аудіовізуальних творів,програми для ЕОМ і фонограми, характерні наступні правопорушення: незаконневідтворення, розповсюдження, публічне виконання і незаконний показ охоронюванихтворів, підробка творів і фонограм. Даний вид порушення є одним з найбільшнебезпечних, так як має на меті отримання прибутку, а при наявності такої ознакияк «заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі» може кваліфікуватись якзлочин [15]. Такий різновид порушень, як незаконний публічний показ і виконанняохоронюваних творів, у багатьох випадках має місце серед працівниківорганізацій, що займаються розповсюдженням (збутом та реалізацією) екземплярівтакого виду продукції. Найбільш типові порушення авторського та суміжних прав,що вчинюються організованою групою, це незаконне відтворення, імпорт, експорт,розповсюдження аудіовізуальних творів, фонограм і печатної продукції, програмдля ЕОМ. Невід’ємною частиною інтелектуального піратства є мета отриманняприбутків у комерційних масштабах. Мова йде не лише про недозволеневикористання твору, а й про наступний продаж чи інше розповсюдження протиправновідтвореного твору. Наприклад, публічне виконання будь-яких творів, створенихдля групового виконання (груповий естрадний номер, деякі музичні твори.Організатори такої діяльності укладають договори на незаконне тиражуванняекземплярів творів, організовують незаконне постачання нелегальної продукції домісця знаходження оптового продавця, керують діяльністю по створеннюкомерційних структур для прикриття протизаконної діяльності, у ряді випадківвласноруч очолюють подібні комерційні структури. У окремих випадках активніучасники формально очолюють комерційні структури, створені для прикриттяпротизаконної діяльності.
2.4 Висновки до другого розділу
Проблема «інтелектуального піратства»останнім часом викликає значну кількість дискусій навколо себе, як світовоїспільноти в цілому так і в Україні безпосередньо. Для України ця тема набулазначної актуальності ще й у зв’язку із вступленням до Світової організаціїторгівлі (СОТ), що вимагає виконання досить жорстких норм і стандартів, зокремау сфері захисту інтелектуальної власності. Нажаль, за останніми даними нашадержава посідає перше місце серед країн у «чорному списку» держав-виробниківконтрафактної продукції. А, якщо зважити на економічний аспект даної проблеми:за деякими даними «сумарна вартість об’єктів авторського та суміжних правперебільшує вартість об’єктів промислової власності приблизно у три рази, аекономіка авторського та суміжних прав виявляється найбільш значною галуззюсуспільного виробництва» [9], то збитки, яких зазнає наша держава, як угрошовому еквіваленті, так і з погляду погіршення її авторитету, якповноправного члена світової спільноти викликають потребу оперативноговирішення цього питання. На даний момент це один із пріоритетів діяльності надержавному рівні із залученням всіх можливостей системи правоохоронних органіву першу чергу. Криміналістичне забезпечення вирішення даної проблеми, як упрактичному, так і у теоретичному аспекті досить складне. Це пов’язано з тим,що захист авторського та суміжних прав довгий час перебував у полі дослідженнялише цивілістів. Проте сучасні реалії вимагають уваги саме з бокуправоохоронних органів.
Первинною причиною піратства є надзвичайнонизька матеріальна складова в собівартості ліцензійної продукції. Сучаснітехнології зробили копіювання інформації дуже простою та дешевою справою.Раніше легальні виробники мали природний захист у вигляді технологічноїпереваги та ефекту масштабу. Кожен міг переписати книжку вручну чи набити текстна друкарській машинці, але собівартість та якість такої копія далекопоступалися оригінальним виданням. Зараз якість «саморобних» копій цілкомспівставна – наприклад, елементарний набір офісної техніки дозволяє зробитианалог видання книжки в м'якій обкладинці причому собівартість буде не вище ринковоїціни. А книга є самим «матеріальним» з інтелектуальних продуктів. Що стосуєтьсяпрограмного забезпечення чи «відцифрованої» музики, то різниця в якості міжліцензійним та піратським продуктом часто взагалі відсутня за величезноїрізниці в цінах.
Щодо вартості масової продукції, що єоб'єктом прав інтелектуальної власності, то в розвинутих країнах вонавизначається високою платоспроможністю попиту. Матеріальна складова всобівартості вельми незначна — не більше кількох відсотків. Таким чином основнадодана вартість в подібній продукції створюється за рахунок права власності навикористання. Виникає ситуація коли споживачі мають платити за продукт який (чиподібний співставної якості) можна отримати заплативши в багато разів меншеякщо порушити право власності. Саме перспектива отримати надприбуток (абсолютнийчи відносний у вигляді економії) і є першопричиною піратства, але слідзауважити, що пірати лише користуються з створеної тримачами прав ситуаціївкрай нерівномірного перерозподілу прибутків на свою користь. Піратство угалузі інтелектуальної власності особливо поширене у країнах з невисокимприбутком на душу населення. Основною причиною широкого розповсюдженняпіратства у таких країнах є неплатоспроможність населення цих країн адже цінина піратські продукти є у десятки разів нижчими аніж ціни які встановлюютьправовласники. Окрім цього піратство може сприяти забезпеченню доступу широкихверств населення до інформації, поширення якої обмежене правовласниками ізпевної причини.
Розділ 3. Правовий аспект боротьби зінтелектуальним піратством на Україні
Піратство зробило практично безкоштовнимкористування продуктами чужої інтелектуальної власності — програмами, фільмами,книгами, фонограмами, — і у цих умовах стали практично порожніми ринкові ніші,призначені для національного інтелектуального виробництва. Наукові, художні,театральні школи стрімко старіють — молодь не хоче працювати там, де немаєгідної винагороди, а її не може бути за розквіту піратства: вітчизняніінтелектуальні продукти ніколи не зможуть конкурувати з піратськими (практичнобезкоштовними) найкращими світовими зразками. Відтак без придушення піратствабудь-які неринкові механізми захисту вітчизняного виробництва не можутьвиявитися ефективними. Що заважає розвитку виробництва продукціїінтелектуальної власності в Україні та вдосконаленню її захисту? Широкорозповсюдженою є думка про недосконалість українського законодавства у ційсфері. Однак аналітики стверджують, що недоліки законодавства не є головноюпричиною поганого стану захисту інтелектуальної власності. Наприклад, основнийзаконодавчий акт у цій сфері — Закон України «Про авторське право та суміжніправа» як у старій редакції від 1993 року, так і в новій від 2001 року — вженеодноразово аналізували на відповідність міжнародним та європейським нормам[15]. Результати аналізу засвідчують, що хоча законодавство України завторського права і містить деякі відмінності від міжнародних норм та має деякітермінологічні і процедурні недоліки, але з урахуванням ратифікації українськимпарламентом цілої низки міжнародних документів, передовсім Бернської угоди тадоговору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, воно може ефективновикористовуватися для захисту власності як українських, так і іноземнихавторів. Навіть міжнародні правозахисні організації, з ініціативи якихздійснювався і здійснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавствоз прав інтелектуальної власності, а невиконання його положень. Ця критикастосувалась і недостатньої, на їхній погляд, суворості кримінальних покарань(стаття 136 Кримінального кодексу в старій редакції) та відсутності механізмівконтролю за виробництвом компакт-дисків. 1 вересня 2001 року ці зауваження буливнесені в нову редакцію Кримінального кодексу України у вигляді 176 статті. Щостосується виробництва, експорту та імпорту компакт-дисків, то зауваженняекспертів були враховані лише частково, що й зумовило подальшу критику станузахисту прав інтелектуальної власності в Україні з боку міжнародних організаційта збереження за Україною сумнівного статусу PFC. Співробітники правоохороннихорганів, судді та слідчі не можуть доконечно знати безліч особливих умов,дотримання яких вимагають правовласники при використанні своїх творів. Отожважливу роль відіграє експертиза, що проводиться як у ході здійсненняоперативних акцій, так і в ході слідства та суду. Проблема якісної, незалежноїі своєчасної експертизи об'єктів інтелектуальної власності вперше в історіїукраїнської судової практики була вирішена без жодних витрат державного бюджету[16]. Наявність достатньої кількості технічних спеціалістів високоїкваліфікації дозволила запровадити в Україні в цілковитій відповідності ізчинним законодавством систему проведення судових експертиз на базі приватнихкомпаній. На першому етапі київська компанія «ІТ-консалтінг» розробила таузгодила комплекс методичних матеріалів для проведення експертизи. На другому — здійснила навчання інших компаній у регіонах. На даний час такі компаніїздійснюють понад 90% експертиз при розгляді справ із захисту інтелектуальноївласності.
3.1 Здобутки у боротьбі з інтелектуальнимпіратством
У світовій практиці ефективному функціонуваннюсистеми боротьби з інтелектуальним піратством допомагає інформаційна кампанія упоєднанні з активною роботою правоохоронних органів. Проте, закликати населеннядо придбання ліцензійної продукції, яка коштує у 2-3 рази дорожче занеліцензійну, і при цьому за якістю нічим їй не поступається, є нелогічним.Набагато краще працює законодавство, яке було б підкріплене політичною волеюуряду, і враховувало б інтереси як виробників, так і споживачів й авторів. Оскількив Україні «піратом» бути модно і прибутково це є великою перешкодою для тихпідприємців, які працюють у законодавчому полі. Безліч існуючих монополій усфері розповсюдження інтелектуального продукту, з одного боку, і низькакупівельна спроможність кола його потенційних споживачів, з іншого, даютьіндустрії піратства неозоре поле для маневрів. Відтак усі важелі юридичноговпливу на ситуацію, зокрема й запровадження єдиної ліцензійної марки длямультимедійного продукту, зможуть лише на деякий час призупинити потікрозкраденого інтелектуального майна на внутрішній і зовнішній ринки. У світовійпрактиці боротьба з піратством – це стратегічне завдання в першу чергувидавничої індустрії, яке виконується засобами ринкової конкуренції, а нетільки послідовного поліційного переслідування. Очевидна безпорадністьофіційного українського рекордингового ринку та видимість правового захисту неможе тривати безмежно. На створення відповідних передумов для нашоїспоживацької чесності тільки і залишається сподіватися кожному з нас і головноюпередумовою подолання «піратства» може стати підвищення життєвого рівніпересічного споживача [17].
Які здобутки боротьби з інтелектуальнимпіратством можна констатувати на даний час? Головний із них — виникнення ринкулегальних продуктів інтелектуальної власності. В Україні з'явилося декількавеликих операторів ринку інтелектуальної продукції. У секторі відеопродукції це«Інтерфільм», в секторі аудіопродукції – «Ukrainian Records», у секторікомп'ютерних програм – «Квазар-мікро», «Софтпром», Центр ліцензійногопрограмного забезпечення, в секторі мультимедіа – «Мультитрейд», Національнамультимедійна компанія. Уперше за всю новітню історію не тільки зарубіжні, а йукраїнські автори та виконавці почали отримувати прибуток від продажупримірників своїх творів [16].
Виникнення легального ринку крім наданняприбутку державі й авторам кардинально змінило ситуацію із захистом правінтелектуальної власності. Тепер такий захист — це вже не тільки справаправоохоронних органів. Оператори ринку матеріально зацікавлені в йогодієвості. Поява легального ринку інтелектуальних продуктів українськоговиробництва ставить крапку на багатьох піратських операціях, кожен продуктповинен мати свою ціну. Нація повинна отримувати винагороду за своюінтелектуальну працю, а не бездумно діставати від піратів чужий інтелектуальнийдопінг. І тоді поряд із малодоступними населенню України виробами іноземнихкорпорацій знайдуть попит і більш дешеві продукти українських виробниківмузики, фільмів, книжок та програм для комп'ютерів.
На сьогоднішній момент держ.службовцям репрезентуютьсяматеріали законопроекту «Про використання Відкритих форматів даних та Вільногопрограмного забезпечення в державних установах і державному секторігосподарства», розробленого в атмосфері широкого публічного обговорення та здопомогою численних ентузіастів групою фахівців, та внесеного на розглядВерховної Ради України народним депутатом України, Віце-президентом Ради ЄвропиБ. І. Олійником. Цей документ пропонує швидкий та відносно безболісний длябюджету (тобто дешевший, ніж ліцензійні виплати всім західним виробникамкомерційного програмного забезпечення) спосіб вирішення проблеми – дляпрограмного забезпечення комп’ютерної техніки. Суть полягає в тому, що передзастосуванням жорстких «каральних заходів» (які нині широко застосовуються) –держава повинна запропонувати власним підприємствам, бізнесу та громадянамвзагалі – альтернативні рішення, які не зводилися б виключно до лобіюванняінтересів тих або інших закордонних виробників програмного забезпечення. Поданідокументи описують механізм та кроки, в результаті яких в Україні в найкоротшістроки і в масовому вжитку може з’явитися альтернативне ліцензійне програмнезабезпечення, яке за ціною практично не відрізняється від неліцензійних(«піратських») програм, і таким чином прийнятне у всіх випадках, колипідприємство або громадянин не можуть дозволити собі придбання дорогогозакордонного комерційного програмного забезпечення. Принагідно комплекспропонованих заходів вирішує повністю або частково ряд інших «гострих» питань –як-от:
відсутність програмного забезпечення,відкритого для детального вивчення і відповідно ліцензованого («з відкритимкодом») у сферах освіти та науки;
широка доступність суспільно-важливоїінформації для населення та створення реальної бази для проектів на кшталт«електронного уряду»;
відповідність інформаційних стандартівпотребам силових відомств;
відродження української індустріїпрограмного забезпечення;
відповідність останнім міжнароднимстандартам та тенденціям у сфері розвитку програмного забезпечення [11].
Загальновідомо, що Україна займає 4 місце всвіті за кількістю дипломованих та сертифікованих фахівців у сферіінформаційних технологій.
Загальновідомо, що більшість тих фахівцівабо емігрує за першої можливості, або працює в офшорних місцях за копійки, і щотаким чином абсолютно всі гроші, які наша держава витратила на їх навчання — доконечно і безповоротно вилітають в трубу, а рідне міністерство освіти танауки в результаті, хоче того чи ні – працює на закордонні технологічнікорпорації.
3.2 Спільна діяльність світових організаційу боротьбі з інтелектуальним піратством
Вже близько року працює в Україні Альянсділового програмного забезпечення Business Software Alliance (BSA). Завданняцієї всесвітньої організації — захист розробників програмного забезпечення відпіратства. Асоціація об'єднує фактично всіх основних розробників програмногозабезпечення, від таких монстрів, як Adobe, Autodesk, Apple, Corel, EMC, HP,IBM, Intel, Microsoft та ін. і до локальних, місцевих розробників. Єдиною метоюасоціації є захист авторських прав на програмне забезпечення. Створенанаприкінці 1980-х років, коли власне програмне забезпечення стало не додаткомдо комп'ютера, а необхідним інструментом бізнесу, на сьогодні BSA працює у 80країнах світу. Торік вона поширила свою діяльність і на Україну. До того окреміправовласники (зокрема Microsoft) захищали в нашій державі свої авторські правасамостійно. Тепер зусилля об'єднані в межах однієї асоціації. Незважаючи навітьна те, що продукти деяких компаній-членів BSA є конкурентами на ринку, всірозробники виступають союзниками у захисті своїх прав. Низка заходів булаприсвячена інформуванню громадськості про стан справ з піратством в Україні.Зросла і кількість т.зв. перевірок — заходів, які здійснюють правоохоронніоргани щодо діяльності суб'єктів господарювання, використання ними ліцензійногопрограмного забезпечення. До речі, діяльність BSA не поширюється на приватнихкористувачів. Інша справа — комерційні структури, які піратський «софт»використовують як інструмент бізнесу. Такі дії є безпосереднім порушеннямзакону.
Як BSA впливає на правопорушників? Форматроботи такий: з різних джерел отримується інформація про можливіправопорушення. Це можуть бути анонімні повідомлення, може бути сигнал відпродавця ліцензійного програмного забезпечення, який потерпає від піратськоїконкуренції, чи сигнал від самого правовласника. BSA звертається до компанії ізлистом-попередженням, в якому йдеться про відповідальність за скоєні порушенняавторських прав, і закликає придбати ліцензійне програмне забезпечення. Якщопротягом певного часу відповіді немає, тобто таке звернення ігнорується, тоді вонизвертаються до правоохоронних органів із заявою-проханням провести перевіркупевної компанії. Заява подається від імені кількох правовласників: тих, чиїпродукти може використовувати порушник. У багатьох випадках після такої заявипроводиться перевірка. Представник розробника програм або представник BSA, неприходить до порушника, це може зробити лише правоохоронна система. Відсотокперевірок, які здійснюються саме з метою переслідування порушників, зростає. Минулогороку в Україні відбулося близько 250 перевірок саме щодо дотримання правкомпаній-членів BSA. А загалом у 2008 році було близько 1000 справ пропорушення авторських прав. Не так уже й багато, але й немало. Коли ж перевірказасвідчує, що використовують піратські копії програмного забезпечення, уміліції є підстави порушити або адміністративну, або кримінальну справу.Різниця між ними полягає у розмірі шкоди, спричиненої діями порушника, а розміробраховується, зважаючи на вартість програмного продукту. Умовно кажучи, якщопідприємство на трьох комп'ютерах використовує неліцензійну операційну систему,Microsoft Office і Adobe Phоtоshop, вартості цих продуктів цілком вистачає дляпорушення кримінальної справи (мінімальний розмір шкоди для неї на сьогодністановить 6 400 грн. — це вартість невеликої кількості програмних продуктів).Буде покарано окремого співробітника — керівника підприємства або системногоадміністратора, а також фінансові санкції накладуть на підприємство як юридичнуособу. В цьому суть роботи асоціації.
Оцінюючи досвід боротьби з «інтелектуальнимпіратством» інших країн, зокрема сусідніх, відзначається, що акцент на виховнуроботу там навіть більший, аніж на карні заходи. Там апелюють до такихпочуттів, як гідність, повага до себе, притаманні сучасній цивілізованійлюдині. І такі заходи є деколи значно дієвішими, ніж перевірки за участіміліції. Але така пропаганда повинна бути постійною. Закордонні колеги активнорозробляють нові методи боротьби з інтелектуальним піратством у цифровихмережах, впроваджуючи різні системи відносин на ринку інтелектуальноївласності. Планується створення своєрідних копірайт-центрів, що видаватимутьліцензії на використання творів, матимуть власну базу даних та контролюватимутьотримання авторами винагороди [17]. Але реалізація такої системи неможлива безстворення всесвітньої бази даних та обміну інформацією на державному рівні. Надрозробкою загальної мережі, що дозволить країнам використовувати єдину пошуковустратегію та обмінюватися технічною та відомчою інформацією вже працюютьпатентні відомства США, Японії та деяких країн Європи. Наші російські колегирозглядають у найближчому майбутньому можливість створення веб-депозитарію — спеціалізованого архіву для об'єктів інтелектуальної власності, що розміщені велектронному вигляді в мережі Інтернет. Це дасть можливість автору в разівиникнення суперечки підтвердити свої права на твір. Без перебільшення,епохальним рішенням можна назвати проект створення всесвітньої інформаційноїмережі відомств з інтелектуальної власності, що у березні 1998 року бувсхвалений Асамблеєю держав — членів Всесвітньої організації інтелектуальноївласності. Передбачається, що нова система, яка матиме назву Wiponet, дастьзмогу всім країнам-учасницям обмінюватися даними про здобутки інтелектуальноївласності кожної з держав Також Wiponet візьме на себе виконання частинифункцій ВОІВ, зокрема можливою буде подача та реєстрація міжнародних заявок велектронному вигляді. Така потужна світова інфраструктура, без сумніву,допоможе вирішити багато проблем інтелектуальної власності, у тому числі і внашій країні [12]. А закордонний досвід буде корисний українським громадянампри вирішенні суперечок у суді.
Та чи свідчить все це про те, що проблемиіз захистом від інтелектуального піратства вирішені? До такого висновку поки щодалеко, і щодня на лотках продається піратська музика, фільми та програми. Десятиріччямало хто здогадувався, що всі ми беремо участь у масовому розкраданні чужогомайна. Десять років поспіль наші виконавці, співаки, художники,кінематографісти, поети та програмісти перебували в найтяжчих умовахконкурування з майже безкоштовними піратськими фільмами, музикою, програмами.Така «конкуренція» була заздалегідь приречена на поразку українських авторів.За ці роки «завдяки» піратам ми втратили значну частину інтелектуальногопотенціалу нації, носії якої виїхали в пошуках роботи за межі України — островабезпеки піратів.
3.3 Висновок до третього розділу
З формальної точки зору, українськезаконодавство з проблеми вирішення питань інтелектуальної власності тапіратства є доволі прогресивним. Наш закон про авторське право відповідаєаналогічним законодавчим актам в інших країнах. Україна приєдналася фактично довсіх міжнародних конвенцій, договорів у цій сфері. Адже навіть однією із умоввступу України до СОТ була імплементація угоди про деякі аспектиінтелектуальної власності. Під міжнародним впливом суттєво змінилося інаціональне законодавство. Санкції, передбачені українським законодавством запорушення авторських прав, також є достатньо суворими. Наприклад, максимальнепокарання за такі дії в кримінальному кодексі — шість років позбавлення волі.Проблема, як завжди, не в тому, які в нас закони, а в тому, як вони виконуються.Через відсутність ефективної системи захисту авторських прав порушеннязалишаються не те що не покараними, а навіть непоміченими. Удосконаленнязаконодавства, перш за все Кримінального кодексу, закону «Про авторське правота суміжні права», початок активної протидії піратам, підвищення професійноїпідготовки правоохоронних органів, слідчих, суддів, адвокатів, поява операторівринку легальної інтелектуальної продукції — всі ці фактори свідчать пронезворотний характер позитивних змін у захисті прав інтелектуальної власності.А високий рівень такого захисту — це не тільки необхідна умова для вступу в СОТта зростання надходжень до бюджету, але, що головне, основоположна засадазбереження інтелектуального потенціалу нації, яка без такого захисту приреченана провінційність та культурний занепад. Мають функціонувати державніструктури, які уповноважені контролювати дотримання законів про захиставторських прав, та звичайно потрібні передовсім зміни у ставленні до чужоїінтелектуальної власності з боку самих користувачів.
Висновок
Проблеми боротьби з інтелектуальнимпіратством сьогодні вийшли у світі на перший план і стали вже не простоюридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізаціїсучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою,пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їхвирішення. У світі Україну відносять до країн із низькими стандартами охорониінтелектуальної власності. Серед проблем охорони інтелектуальної власності вУкраїні найгострішими є охорона комп’ютерних програм і баз даних, захист віднедобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг (товарнихзнаків), охорона виробників аудіовізуальної та мультимедійної продукції.Власне, у будь-якій державі є проблема піратства. Україна протягом останніхтрьох-чотирьох років пройшла серйозний шлях до легалізації ринку товарів, наякі є авторські права.
Однак сучасні технології дають можливістьпіратам стати винахідливішими: якщо для тиражування компакт-дисків потрібнабула спеціальна студія, дороге обладнання, то тепер майже кожен власниккомп’ютера без проблем зробить копію.
До того ж нині в Україні немає ефективнихмеханізмів заохочення винахідників. Проблема в тому, що з тисячі патентів увиробництво впроваджують лише шість. Тоді як у Франції — тридцять. Тому востанній день минулого року Президент України Віктор Ющенко підписав указ простворення агентства інновацій та інвестицій. Воно має організуватиінфраструктуру, котра потурбувалася б, аби українські патенти на винаходи булизатребувані у вітчизняній та зарубіжній економіках. У Фінляндії, наприклад, нап’ять мільйонів жителів є дві з половиною тисячі фінансових установ (приватних,спільних, державних, громадських, благодійних), що опікуються використаннямвинаходів і виплатами коштів їхнім авторам. У нас таких організацій лишекілька. Найавторитетніша — Національна академія наук, де є відповідний відділ.Тому Фінляндія займає перше місце в світі щодо конкурентноздатності економіки.Щоб вітчизняним винахідникам не довелося ставати одночасно і патентознавцями, іменеджерами у світі фінансів, і бізнесменами, треба з однієї сторони,створювати інституції, які б допомагали впроваджувати інтелектуальні інноваціїжиття. А з іншої сторони забезпечували захист цих інновацій та розробок.Потенціал у держави великий. На сьогоднішній момент тенденції у сферіреєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаютьсясуперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони.
Список використаних джерел
1. Антоненко І. І. Кваліфікаційні вимоги до фахівців у сфері керуванняінформаційними процесами: підручник / І. І. Антоненко. − К.: Знання,2006. − 156 с.
2. Алулуев О. Г. Проблема интеллектуального пиратства в мировом масштабе: уч. Пособие / О. Г. Алулуев. − М.: Фемида, 1999. − 56 с.
3. Быков С. С. Право интеллектуальной собственности: учебник / С. С. Быков.− М.: Юрист, 2002. − 266 с.
4. Веймарн А. А. Интеллектуальное пиратство: учебное пособие / А. А. Веймарн.− М.: Знание, 1995. − 89 с.
5. Виталиев Г. М. Черная повязка на глазу или о борьбе с пиратством всфере программного обеспечения / Г. М. Виталиев // Интеллектуальнаясобственность. − 1995. − № 3/4.− С. 18-23.
6. Корнеев В. В. Базы данных. Интеллектуальная обработка информации:уч. пособие / В.В. Корнеев. − К.: Нолидж, 2006. − 202 с.
7. Николаев О. Г. Компьютерная преступность: учебник / О. Г. Николаев.− М.: Юрист, 2002. − 374 с.
8. Мишутин А. В. Пираты ХХІ века: учебное пособие / А. В. Мишутин. −М.: Новый Одеон, 2004. − 52 с.
9. Пирогов Л. Н. Борьба с компьютерной преступностью: учебник / Л. Н. Пирогов.− М.: Право, 2001. − 311 с.
10. Пархоменко В. Д. Науково-технічна інформація — інтелектуальнийкапітал країни: підручник /В. Д. Пархоменко. − К.: ФПУ, 2000. −89 с.
11. Рогозин Д. Н. Право интеллектуальной собственности в аспектемирового права: уч. пособие / Д. Н. Рогозин. − К.: Глобус, 2002. −163 с.
12. Симкин Л. М. Как остановить компьютерное пиратство? / Л. М. Симкин// Российская юстиция. − 1996.− № 10. − С. 37-39.
13. Столяров Ю. Н. Библиотечный фонд правовой документации:учебно-практическое пособие / Ю. Н. Столяров. −: Знание, 2003. −256 с.
14. Хаметов Р. М. Лазейки в законодательстве поощряют интеллектуальноепиратство / Р. М. Хаметов // Интеллектуальная собственность. − 1997. −№ 11-12. − С. 66-68.
15. Хорошавина Н. Ю. Теория и практика российского пиратства/ Ю. Н. Хорошавина// Интеллектуальная собственность. − 1997. − № 7-8. − С. 2-7.
16. Ярошенко А. В. Авторское право: учебник / А. В. Ярошенко. −М.: Астра-М, 2000. − 281 с.
17.Яременко О. Б. Информационный рынок и комплексные информационныепродукты: учебное пособие / О. Б. Яременко. − М.: Мир, 2001. −113 с.