План
1. Загальна характеристика суб’єктівправового статусу іноземців та осіб без громадянства.
2. Загальні положення про правоздатність ідієздатність іноземних громадян в Україні.
3. Деякі аспекти правового статусуіноземців як суб’єктів права на землю в Україні.
Переліквикористаної літератури
1. Загальна характеристика суб’єктівправового статусу іноземців та осіб без громадянства.
На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначенняправового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цьогозалежить передусім суспільно-політична стабільність країни. Державнаполітика щодо цієї категорії осіб є складовоюзміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народамиі країнами.
Ще у статті 35 Конституції (Основного Закону) Української РСР від20 квітня 1978 р. зі змінами, внесеними 19 лютого 1992 р., встановлювалося:"іноземним громадянам і особам без громадянства в Україні гарантуютьсяпередбачені законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду таінших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейнихта інших прав. Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебуваютьна території України, зобов'язані поважати та додержуватися Конституції тазаконів України"1. Стаття 36 цієї Конституції надавала правопритулку іноземцям. Тобто Конституція (Основний Закон) Української РСРодночасно містила три поняття: "іноземні громадяни", «особи безгромадянства» та "іноземці".
Успеціальному Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб безгромадянства» від 4 лютого 1994 р. законодавець спочатку ухваливоб'єднати у понятті "іноземець" іноземних громадян та осіб без громадянства.Тобто іноземець є родовим поняттям, яке охоплює іноземців та осіб безгромадянства. Не останню роль тут відіграла і думка деякихвчених-правознавців, які у своїх працях саме у такій наповненості вживаютьпоняття "іноземець".
Стаття 1 Закону України «Про правовий статус іноземців»визначала "іноземців" як сукупність осіб, які належать догромадянства іноземних держав і не є громадянами України, та осіб безгромадянства — осіб, які не належать до громадянства будь-якої держави.
Справді, іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваючина території України, складають для нашої держави категорію іноземців4.Такий термінологічний прийом дозволяє охопити цілісність специфічногоюридичного явища — участь у правовідносинах на території держави осіб, які неє громадянами України.
Однак, положеннями нової Конституції України 1996 р. закріпленодві окремі категорії осіб — іноземці та особи без громадянства, які за умовиперебування в Україні на законних підставах користуються тими самими правами ісвободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — завинятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України(ч. 1 ст. 26). У міжнародному праві цей принцип означає надання фізичним особам(громадянам) однієї держави на території іншої держави тих самих прав, пільгі привілеїв, що надаються її власним фізичним особам (громадянам), тобто правовийстатус іноземців та осіб без громадянства за певними винятками співвідноситьсязі статусом громадян країни перебування. Відповідно до частини другої ст. 26Конституції України, іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулоку порядку, встановленому законом.
З цього випливає, що Конституція України відносить до"іноземців" лише осіб, які мають іноземне громадянство (підданство),оскільки в деяких питаннях (у сфері визначення цивільної правоздатності, усиновленнядітей, набуття громадянства, питання дипломатичного захисту) існуютьвідмінності між іноземними громадянами (підданими) та особами безгромадянства. З метою приведення термінології у відповідність до ОсновногоЗакону України законодавець 6 лютого 2003 р. ухвалив Закон України «Провнесення змін до Закону України „Про правовий статус іноземців“.Зокрема, змінено назву цього Закону — »Про правовий статус іноземців таосіб без громадянства"; виокремлено поняття "іноземець" (особа,яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншоїдержави або держав) та «особа без громадянства» (особа, яку жоднадержава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином).
У цій статті використовуються деякі поняття, що не мають однозначноготрактування, а тому потребують короткого понятійного роз'яснення.
Зміст Закону України «Про правовий статус іноземців та осіббез громадянства» дає підстави вважати, що до іноземців належать такожособи, які мають підданство іноземної держави, зокрема, з монархічною формоюправління.
Крім цього, існує ще одне міркування щодо вживання поняття"іноземець". Тривале бездержавне буття української мови, їїнеповноправне існування в тіні й під масовим впливом сусідніх мов призвело допроблеми, пов'язаної з творенням, впровадженням і функціонуванням національноїправничої термінології, насамперед стосовно місця в понятійному апаратіпитомих і запозичених одиниць. Нормальним має бути підхід: так, як це є всамій українській мові, відповідає саме її духу. З метою встановлення йвідновлення української ідентичності виникло питання пошуку ступеня«українськості» слова "іноземець", яке єзапозиченням-калькою, що відразу усталилося як безваріантне. Такі пошукивідповідника, що був би створений на вихідному матеріалі саме української мови,а не зразком іншої мови, у процесі «намацування» семантично найточнішогоі стилістично найдоречнішого з них привів до знаходження слова«чужинець»6. До його синонімічного ряду належать слова іноземець,чужоземець, чужак, чужосторонець, інородець, іммігрант, нетутешній,немісцевий, зайда7. Хоча «чужинець» сприймаєтьсянеоднозначно, правильніше використовувати саме це поняття як таке, що цілкомвідповідає нормам і традиціям української юридичної мови. До того ж, якщозвернутися до нормативно-правових актів з питань громадянства періоду Української НародноїРеспубліки та Української Держави, то в них нормативно закріплено саме «чужоземці»,«чужоземний», «чужоземка», а в Конституції УСРР від 14березня 1919 р. — «чужинці»8. Таке вживання сприятимезаміні, наскільки це виправдано і можливо, іншомовних термінозапозичень таскалькованих конструкцій, забезпеченню єдності термінологічно-мовного оформленнязаконів та інших нормативно-правових актів у сфері міграції.
Поєднання «правовий статус» не має загальновживаногозначення щодо іноземців. Деякі автори застосовують сполучення «правовестановище іноземців». При цьому розуміють практично однакову юридичнусутність: сукупність прав, свобод і обов'язків іноземних громадян на територіїдержави перебування. У принципі «правовий статус» (лат. status — становище)прирівнюється до «правового становища». Разом з тим іноді неоднаковорозуміється співвідношення «правовий статус» і «правовестановище» тими юристами, які трактують поняття «правовийстатус» через поняття «правове становище» («статус — правове становище фізичної або юридичної особи в міжнародному праві») абовключають у поняття «правовий статус» поряд з правами таобов'язками ще й «правове становище» («правовий статус є дещобільше, ніж проста сукупність прав і обов'язків. Це ще й правове становище,що дозволяє набувати й захищати різними шляхами ці права і обов'язки»).Російськими правознавцями М. В. Вітруком та В. А. Кучинським пропонується розмежовуватипоняття правового статусу і правового положення, оскільки, на їхню думку,перше є частиною (ядром) другого.
З таким формулюванням погодитись не можна: «правовестановище» не є складовою частиною«правового статусу», оскількиці поняття етимологічно збігаються, це слова-синоніми. Розбіжність необхіднопроводити не між правовим статусом і правовим становищем однієї й тієї самоїособи, а між правовим статусом (становищем) різних осіб.
Загалом це питання не має концептуального характеру. Це лише одинз численних аспектів великої і місткої теми. Йдеться про те, як логічно ітермінологічно точніше та повніше визначити зміст одного й того ж юридичногоявища. Подібно тому, наприклад, як «норма» і «правило» визначаютьсяодне через одне, «статус» і «положення» також взаємозамінюються.Для чіткого сприйняття однієї з ключових категорій правознавства нами будевикористовуватися сполучення «правовий статус».
Правовий статус — це сукупність прав, свобод, юридичних обов'язківі законних інтересів певної категорії осіб на території конкретної держави,яка визнає і гарантує їх. Правовий статус особи з певними виняткамивстановлюються конституцією, національними законами держави з урахуваннямміжнародних зобов'язань, міжнародними договорами і застосовується до кожного,хто перебуває на території тієї держави, громадянства (підданства) якої вінне має. Юридичний обов'язок, як складова правового статусу, — це вимога дотримуватисьповедінки, що закріплена нормою права. Основними сферами здійснення обов'язківє політична, економічна, соціальна, культурна, особистісна тощо. їх наявністьприпускає і юридичну відповідальність як неодмінний супутній елементюридичного обов'язку.
Таким чином, основу правового статусу особи становлять її права,свободи і обов'язки з певними винятками, закріплені в конституції та іншихзаконодавчих актах, що визначають роль людини в суспільстві, її можливості,участь у державних справах. Тому його не можна правильно зрозуміти і розкрити,не звертаючись до суті того соціального устрою, за умов якого він складаєтьсяі функціонує. Правовий статус — частина, елемент суспільства.
Встановленнялише потенційного правового статусу особи не завжди означає його гарантування.Держава у вигляді закону повинна прийняти на себе чітко визначені обов'язки щодоїх реального забезпечення. Так, за п. 2 ч. ст. 92 Конституції України статусіноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами України.Адже питання про правовий статус — це частина загальної проблеми прав і свободособи у державі і суспільстві.
Різниця у правовому статусі осіб вимагає від держав законодавчоїкласифікації, зокрема, іноземців інших країн. Так, Імміграційною службоюЯпонії прийнято таку класифікацію іноземців, які прибувають у країну:
1) співробітники дипломатичного, консульського корпусу і члени їхсімей;
2) особи, які виконують службові обов'язки за дорученням міжнароднихорганізацій чи держав, з якими Японія підтримує дипломатичні відносини;
3) транзитні пасажири;
4) туристи;
5) особи, які перебувають в Японії у зовнішньоторговельнихсправах, а також особи, діяльність яких пов'язана з підприємництвом та інвестиціями;
6) особи, які навчаються у навчальних закладах і займаються науково-дослідноюдіяльністю в Японії;
7) викладачі й керівники науково-дослідних робіт;
8) особи, які займаються літературою, мистецтвом і наукою;
9) особи, діяльність яких пов'язана з видовищами (гастроліартистів, різні спортивні заходи тощо);
10) особи, які відряджені до Японії закордонними організаціямидля здійснення релігійної діяльності;
11) кореспонденти зарубіжних засобів масової інформації;
12) особи, яких запрошують державні, громадські й приватні організаціїдля подання технічної допомоги деяким галузям японського виробництва;
13) робітники високої кваліфікації, які направляються для роботив Японію;
14) особи, які їдуть до Японії на постійне проживання;
15) чоловік або дружина та неодружені неповнолітні діти осіб,зазначених у пунктах 5-13;
16) деякі інші категорії осіб, окремо визначені Міністерствомюстиції Японії.
Виходячи з понять, що містяться у національному законодавстві України,можна визначити такі групи іноземців та осіб без громадянства:
— іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядкуприбувають в Україну на постійне місце проживання (іммігранти);
— іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебуваютьна території України з метою: службової діяльності; ділової діяльності; науковоїдіяльності; представництва релігійних місій; навчання; представництва засобівмасової інформації; культурного та спортивного обміну; туризму; лікування; уприватних справах; приватного відвідання України особами українського походження;тимчасового працевлаштування (трудові мігранти); обслуговування транспортнихзасобів міжнародного сполучення; транзитного проїзду через територію Українидо третьої держави; транзитного здійснення перевезення вантажним автотранспортомі пасажирським автобусним транспортом. При цьому візатипів: службова для представників промислових, торговельних, фінансовихта політичних кіл; ділова; студентська; для науковців; для працівниківзасобів масової інформації; для представників релігійних місій; дляпредставників гуманітарних місій; для в'їзду з метою культурного та спортивногообміну; для в'їзду з метою туризму; приватна, а також з метою лікування;імміграційна з метою працевлаштування; транзитна не дають іноземцеві або особібез громадянства права змінювати статус перебування на будь-який інший тазвертатися за дозволом на постійне проживання в Україні;
— іноземців та осіб без громадянства, які відповідно дозаконодавства України і міжнародних договорів України захищені дипломатичнимиі консульськими імунітетами і привілеями;
— іноземці та особи без громадянства, яким може бути надано притулоку порядку, встановленому законом;
— іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженцяв порядку, встановленому Законом України «Про біженців»;
— іноземці та особи без громадянства, які мають невизначенийстатус і не відповідають вимогам в'їзду, перебування на території України (незаконнімігранти).
Правовий статус іноземця та особи без громадянства в будь-якійкраїні своєрідний. Він складається з правового статусу громадянина своєї
держави (або статусу особи без громадянства в країні їїпостійного проживання) і правового статусу власне іноземця в іншій державі.Щодо осіб без громадянства, то їхній правовий статус визначається державою, натериторії якої апатрид перебуває, а також міжнародними договорами. До нихналежать, зокрема, Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р.,Конвенція про правовий статус апатридів від 28 вересня 1954 р., міжнародніугоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.Поняття «фізичні особи» вважається широким за змістом і включаєвужчі за значенням поняття, зокрема: "іноземець", «особа безгромадянства» (апатрид), «особа з подвійним громадянством»(біпатрид).
Іноземець,перебуваючи за межами своєї держави, зберігає з нею правовий зв'язок, маєправовий статус громадянина своєї держави, підкоряється її законам,користується її захистом. Це випливає, зокрема, зі змісту ст. ст. 7,8 Загальноїдекларації прав людини від 10 грудня 1946 р., де йдеться про рівність осібперед законом та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, наданихїй конституцією чи законом. Положення статей 3, 6-9, 11-15 Міжнародного пактупро економічні, соціальні та культурні права 1966 р.детальнішевизначають зміст права іноземців на захист. Водночас іноземець підпадає підюрисдикцію держави, на території якої він перебуває,
і повинен виконувати закони та підзаконні акти країни перебування.Якщо ж іноземець не підкоряється її юрисдикції, він може бути висланий за межіцієї держави відповідним рішенням суду або адміністративним органом, винесенимзгідно із законом (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичніправа від 16 грудня 1966 р.)
Нормиінших міжнародних актів, зокрема, ст. 2 Конвенції про статус біженців,зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави перебування. Відповіднодо ст. 12 цієї Конвенції, особистий статус біженця визначається за законамикраїни їх доміцилію чи, за його відсутності, за законами країни їх проживання.
2. Загальні положення про правоздатність ідієздатність іноземних громадян в Україні.
Статті“Загальної декларації прав людини” від 10 грудня 1948 р., що стосуються цієїтеми.
“Кожналюдина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності”(ст. 6).
“Усі люди рівніперед законом і мають право без будь-якої різниці на рівний їх захист законом.Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, щопорушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такоїдискримінації” (ст. 7).
“Кожна людина якчлен суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхіднихдля підтримки її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній,соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародногоспівробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” (ст. 22).
“Кожна людинамає право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи,викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені” (ст. 28).
ЧиннаКонституція України містить принаймні дві статті, що стосуються цієї теми, — 21та 26. Їх було процитовано у підрозділі “Конституційні норми” розділу “Джереламіжнародного приватного права”.
Іноземнігромадяни та особи без громадянства мають в Україні цивільну правоздатністьнарівні з громадянами України. Окремі винятки можуть бути встановленізаконодавством України, що зафіксовано у ст. 565 і 566 Цивільного кодексуУкраїни від 18 липня 1963 р.
Цивільнійдієздатності іноземців в Україні присвячено ст. 5661 зазначеного Кодексу. Вонасформульована так: “Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначаєтьсяза законом країни, громадянином якої він є.
Цивільнадієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вонамає постійне місце проживання.
Цивільнадієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, якіукладаються в Україні, і зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди вУкраїні, визначається за українським законом...”
Дієздатністьіноземців, рівна з дієздатністю українських громадян, фіксується майже вкожному законі України. Наведемо конкретні приклади.
“Іноземці таособи без громадянства мають такі ж прав, як і передбачені цим Законом правагромадян України, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорамиУкраїни” (ч. 1 ст. 3 “Права іноземців та осіб без громадянства” Закону України“Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997р.).
“Іноземнігромадяни та особи без громадянства мають рівні з особами України права,передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи наоснові принципу взаємності” (ч. 1 ст. 4 “Права іноземних та інших осіб” ЗаконуУкраїни “Про охорону прав на винахо-и і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р.).
“Іноземнігромадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право надержавну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбаченихзаконодавством або міждержавними угодами.
У тих випадках,коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено іншіправила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила,встановлені цими договорами (угодами)” (витяг зі ст. 1 “Право сімей з дітьми надержавну допомогу” Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ).
Національнийрежим поширюється на іноземців і у сфері полювання, про що свідчить ст. 13“Здійснення полювання іноземцями” Закону України “Про мисливське господарствота полювання” від 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ. (Відомості Верховної РадиУкраїни. — 2000. — № 18). У статті зазначається:
“Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до цьогоЗакону. Документи на право полювання, видані відповідними органами іншихдержав, чинні на території України.
Умовиорганізації та здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послугиі добуту продукцію полювання визначаються відповідними договорами, щоукладаються між іноземцями або юридичними особами, які організовують для них полювання,та користувачами мисливських угідь”.
Процитуємоположення вітчизняного закону, що стосується іноземців, хворих на соціальнонебезпечні інфекційні хвороби:
“...Іноземцям таособам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні іхворіють на соціально небезпечні інфекційні хвороби, медична допомога надаєтьсяв порядку, встановленому цим Законом та міжнародними договорами України.
Дипломатичніпредставництва та консульські установи України видають візи на в’їзд в Українуіноземцям та особам без громадянства за умови пред’явлення документа про відсутністьу них туберкульозу в активній формі та ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановленоміжнародними договорами України” (витяг зі ст. 24 “Надання медичної допомогихворим на соціально небезпечні інфекційні хвороби” Закону України “Про захистнаселення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. № 1645-IІІ. Коднормативного акта 1619/2000 (Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 29).
А теперзвернемося до міжнародних договорів України.
У ст. 1 “Наданняправової допомоги” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних,сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську,зазначено:
1. Громадяникожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території,користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих імайнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даноїДоговірної Сторони.
2. Громадяникожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території,мають право вільно і безперешкодно звертатись до судів, прокуратури та іншихзакладів інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні,сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання,подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що ігромадяни даної Договірної Сторони.
3. Положенняцієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно дозаконодавства Договірних Сторін.
Цієї темистосується і ст. 23 зазначеної Конвенції. Процитуємо витяг з цієї статті:
1. Дієздатністьфізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадяниномякої є ця особа.
2. Дієздатністьособи без громадянства визначається за правом країни, у якій вона має постійнемісце проживання”.
Наведемо такождві статті з проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., щостосуються цієї теми.
«Стаття 1563.Особистий закон фізичної особи»
1. Особистимзаконом фізичної особи вважається право країни, громадянином якої вона є.
2. За наявністюв особи двох і більше громадянств її особистим законом вважається право країни,з якою особа має найбільш тісний зв’язок.
3. Особистимзаконом особи без громадянства вважається право країни, в якій ця особа маємісце проживання, а за його відсутності — звичайне місце перебування.
4. Особистимзаконом біженця вважається право країни, в якій ця особа має звичайне місцеперебування.
5. Для цілейКниги восьмої цього Кодексу фізична особа має:
1) своє місцепроживання у країні, в якій вона живе з наміром постійного проживання у ційкраїні;
2) своє звичайнемісце перебування у країні, в якій вона живе певний час, навіть якщо з самогопочатку цей час був обмежений.
Стаття 1564.Правоздатність та дієздатність фізичної особи
1. Виникнення іприпинення правоздатності та дієздатності фізичної особи визначається за їїособистим законом. Проте якщо інше не перед-бачено законом, дієздатністьфізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають внаслідок завданняшкоди, може визначатись також за правом країни місця вчинення правочинів абовиникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди.
2. Іноземнігромадяни та особи без громадянства користуються в Україні правоздатністюнарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнароднимидоговорами України.
3. Здатністьфізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, бути підприємцем імати пов’язані з цим права та обов’язки визначається за правом країни, дефізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності факту реєстраціїзастосовується право країни основного місця заняття підприємництвом...”
3. Деякі аспекти правового статусуіноземців як суб’єктів права на землю в Україні
У статті 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особибез громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах,користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі саміобов'язки, що й громадяни України, за винятками, установленими Конституцією,законами чи міжнародними договорами України. Правовий статус названих категорійосіб визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб безгромадянства» від 4 лютого 1994 р., що закріплює основні права, свободи таобов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасовоперебувають в Україні. У статті 1 цього закону іноземцем визнається особа, якане перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) Іншої державиабо держав. Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно досвого законодавства не вважає своїм громадянином. Іноземці та особи безгромадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального імайнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення дорелігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо Іноземною державоювстановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України,Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідногопорядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на територіїУкраїни.
Іноземці та особи без громадянства наділені однаковим обсягомдієздатності з громадянами України, проте щодо цієї групи фізичних осіб існуютьпевні загальні обмеження: здійснення іноземцями та особами без громадянствасвоїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України,правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживаютьв Україні. Іноземці та осо би без громадянства зобов'язані поважати та дотримуватисяКонституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Щодо участі в земельних відносинах для іноземців та осіб безгромадянства існують також певні обмеження, Можна володіти будь-якоювласністю, не забороненою законом. Проте в багатьох країнах іноземці не можутьмати права власності на землю, природні копалини. Крім того, деякі об'єктивилучені з обігу і не повинні бути у власності окремих осіб (отрути, певні видизброї, у ряді країн — земля тощо). У деяких країнах, наприклад у Монголії,земля не може бути у власності іноземців. За класичним мусульманським правомчотири «стихії» — пасовища, вода, повітря, вогонь — є предметамизагального користування і не можуть бути у власності приватних осіб. Тобто наземлю і воду в багатьох мусульманських країнах давно затвердилася приватнавласність. Право власності на землю і право землекористування завжди займали,займають і ще тривалий час займатимуть центральне місце в земельномузаконодавстві і праві. У вітчизняному правознавстві багато питань цієї проблемиу різні часи досліджували такі відомі вчені, як В. Андрейцев, А. Бобкова, А.Гетьман, В. Жушман, В. Костицький, С. Кравченко, Н, Малишева, В. Мунтян, 0. Погрібний,В. Попов, Б. Розовський, В. Семчик, А. Статі-вка, Н, Титова, Ю. Шемшученко, М.Шульга, В. Янчук та інші автори монографічних і колективних наукових праць. Якже вирішується питання права власності іноземців на землі в Україні? Частина 4ст. 81 ЗК встановлює, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті успадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягомроку Підлягають відчуженню. Водночас земельне законодавство дозволяє іноземнимгромадянам та особам без громадянства набувати права власності на земельніділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а такожна земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населенихпунктів, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на правіприватної власності (ч. 2 ст. 81 ЗК). Крім того, іноземні громадяни та особибез громадянства не мають права на безоплатне придбання земельних ділянок, щоналежать до державної і комунальної власності. Вони не мають права наприватизацію земельних ділянок, що раніше надавались їм у користування. Вониможуть набувати права власності на земельні ділянки лише на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
б) викупу земельних ділянок, на яких розташовано об'єктинерухомого майна, що належать їм на праві власності;
в) прийняття спадщини.
До цього часу існувало правило, що в разі придбання у власністьоб'єктів нерухомості іноземні громадяни мали право на оренду земельних ділянок,що належать до придбаних об'єктів. Згідно зі ст. 33 ЗК іноземні громадяни таособи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистогоселянського господарства та індивідуального або колективного садівництва наумовах оренди. Але Закон України «Про особисте селянськегосподарство» не вказує на можливість ведення даного господарстваіноземними громадянами та особами без громадянства [А, 100]. Виходячи ізцього, уажаємо, що Закон України «Про особисте селянськегосподарство» необхідно доповнити положеннями, які стосуються правовогостатусу іноземних громадян та осіб без громадянства, які займаються веденням товарногссільськогосподарського виробництва.
Іноземні юридичні особи мають істотніші обмеження щодо набуттяправа власності на земельні ділянки. Так згідно з ч. 2 ст. 82 ЗК набуттяіноземними юридичними особами права власності на земельні ділянки прямопов'язується з придбанням об'єктів нерухомого майна та спорудженням об'єктів,пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні. Крім того, їмтакож ставиться в обов'язок відчужувати протягом одного року землісільськогосподарського призначення, отримані в спадщину, але законодавчерегулювання питання відчуження земельних ділянок інвесторам-нерези дентамзнаходиться лише в первинній стадії свого формування. Підстави набуттяземельних ділянок у власність іноземними юридичними особами аналогічніпідставам, передбаченим для іноземних громадян та осіб без громадянства, завинятком унесення земельних ділянок за сновниками до статутного фонду такихосіб. Відповідно до ст. 82 ЗК іноземні юридичні особи можуть набувати прававласності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, але зпевними обмеженнями. Обмеження полягають у наступному:
а) земельні ділянки повинні розташовуватися в межах населенихпунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна;
б) земельні ділянки можуть бути придбані для спорудження об'єктівнерухомого майна, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності вУкраїні;
в) придбаніземельні ділянки можуть розташовуватися і за межами населених пунктів, проте,у цьому випадку, вони також повинні розташовуватися лід набутими об'єктаминерухомості.
Переліквикористаної літератури:
Чинні:
1. Цивільний кодекс України
2. Земельний кодекс України
3. ЗУ «Про правовий статус іноземців таосіб без громадянства»
4. Конституція
1. Будяченко О.М. – Деякі аспекти правовогостатусу іноземців як суб’єктів права на землю в Україні. // Південноукраїнськийправничий часопис, № 4, 2006
2. Чехович С.Б. – Загальна характеристикасуб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. // БюлетеньМіністерства юстиції України № 6 (44) 2005