Зміст
Озерата їх поширення на земній кулі.
Типи озер……………………………………………………...3
Морфологія і морфометрія озер……………………….…….3
Водні маси озер…………………………………………...…..4
Динаміка вод.……………………………………….…….…..5
Термічний режим озер………………………………….…….5
Озеро Байкал…………………………………………………..7
Озеро Вікторія…………………………………………..……11
Озеро Верхнє…………………………………………..……..15
Озеро Маракайбо……………………………………….……16
Озеро Ейр……………………………………………………19
Використана література…………………………………..…21
Озерата їх поширення на земній кулі.
1. Типи озер
Озеро – це природна котловина, заповнена водою, яка не має безпосереднього зв’язку з океаном. Озера поширені на всіх материках, але найбільше їх в районах давнього материкового зледеніння та багатовікової мерзлоти /Скандинавія, Канада, Сибір/.
За характером котловин виділяють греблеві, котловинні й змішані.
Греблеві утворюються тоді, коли долина перекривається в будь-якому місці обвалом, льодовиком чи наносами, наприклад, Сарезьке озеро на р. Мургаб /Памір/.
Котловині за походженням поділяють на тектонічні, вулканічні, льодовикові, карстові, суфозійні та ін.
За характером водообміну озера бувають стічними /Байкал, Онезьке. Ладозьке/ і безстічними /Іссик-Куль. Балхаш та ін./.
Існують ще проточні озера, тобто такі, через які відбувається транзитний стік річок /Чудське, Зайсан та ін./.
За ступенем мінералізації озера поділяють на прісніз солоністю менше 1‰, солонуваті з солоністю від 1 до 25‰, солоні з солоністю понад 25%.
2. Морфологія і морфометрія озер.
В усіх озерах більш або менш чітко виділяють такі морфологічні елементи: котловина,яка складається з ложа і берегової області. Берегова область складається з трьох зон: берег (береговий уступ), побережжя і берегова відмілина. Межі між цими частинами не завжди чітко виражені, окремі частини можуть бути відсутні.
Морфометричні характеристики – це кількісні вираження розмірів озера і їх форми. Основні морфометричні характеристики: площа озера, довжина, розчленованість берегової лінії, глибина, об’єм води, форма озерної котловини.
3. Водні маси озер.
Як в океанах і морях, так і в озерах води неоднорідні в просторі й часі. Водною масою називається великий об’єм води з більш-менш однорідними фізичними, хімічними і біологічними властивостями.
Головними характеристиками водної маси є температура, щільність, прозорість, мінералізація, вміст газів, вміст фіто- та зоопланктону тощо. Найчастіше для визначення водних мас використовують дані про температуру, прозорість, електропровідність та вміст кисню. В.М.Михайлов та ін. /1991/ зазначають, що за генезисом водні маси бувають первинні та основні.
Первинні водні маси формуються на водозборах озер і надходять у водойми з річковим стоком. Вони маломінералізовані каламутні з високим вмістом розчиненого кисню.
Основні водні маси формуються безпосередньо у водоймах. Деяких властивостей вони набувають від первинних водних мас, інших – внаслідок внутрішніх процесів у водоймі, а також під впливом обміну між водоймою і атмосферою. Чітко розрізняються первинна і основна водні маси, при впадінні річок в солонуваті чи солоні безстічні озера.
Коливання рівня озера можуть бути сезонні, річні й короткочасні. На амплітуду коливань рівня істотно впливає співвідношення між площею водозбору і площею дзеркала озера, із збільшенням цього співвідношення збільшується річна амплітуда рівнів. На кожному озері спостерігаються вікові коливання, зумовлені тектонічними і кліматичними причинами. Короткочасні коливання рівня озера можуть бути зумовлені хвилюванням, вітровими нагонами і згонами, сейшами.
4. Динаміка вод.
Рух водних мас в озерах поділяється на постійний і тимчасовий. Постійний рух відбувається у вигляді течій, що виникають під впливом стоку річок, вітру, нерівномірного розподілу температури і тиску
Інтенсивність течій залежить рід розміру озера га річок, що впадають у нього або витікають. Наприклад, ріки, що впадають у Байкал і витікають з нього, мало впливають на рух води в озері. Рух вод озера у вигляді течій і хвилювання відбувається під впливом вітру і нерівномірного поля температур. Неоднакове, поле температур створює горизонтальні градієнти щільності й деякі перекоси рівня, що сприяє виникненню течій. У досить великих озерах влітку температура води поблизу берегів вища, ніж посередині, в північній півкулі в таких озерах під впливом сили Коріоліса виникають циркуляції проти годинникової стрілки. Взимку біля берегів температура нижча, ніж посередині, й виникає горизонтальна циркуляція за годинниковою стрілкою.
Нерівномірність, охолодження і нагрівання води озера спричиняють вертикальні /конвектвні/ рухи. Якщо в озеро впадають ріки з холоднішою водою, ніж в ньому, вода опускається до шару води відповідної щільності й сприяє певній циркуляції.
Досить поширені на озерах вітрові хвилі та сейші. Якщо вітер постійний протягом деякого часу і на озерах встановлюється певна система хвилювання, що відповідає швидкості вітру.
5.Термічний режим озер.
Термічний режим кожного озера визначається його тепловим балансом. Основні окладові теплового балансу озер — це сонячна радіація, теплота, що надходить з атмосфери при турбулентному обміну з поверхнею, теплота, що надходить з дна, з річковим стоком, підземними водами, виділяється при конденсації водяної пари та при льодоутворенні. Витрачається теплота в озері на ефективне випромінювання, віддачу його в атмосферу в процесі турбулентного теплообміну, віддачу теплоти дну, на випаровування, на танення льоду, на винос річками, підземним відтоком
В озерах розподіл температури за глибиною називається стратифікація. Існують три типи термічної стратифікації:
пряма — зменшення температури від поверхні до дна,
обернена - збільшення температури від поверхні до дна і
гомотермія — рівномірний розподіл температури за глибиною.
В помірному поясі з березня до серпня озеро нагромаджує теплоту, з вересня до лютого — витрачає її. Під час охолодження поверхні озера верхні шари води опускаються вглиб, а тепліші підіймаються з глибини до поверхні, відбувається перемішування, порушується пряма стратифікація і при подальшому охолодженні вся вода до дна прийме однакову температуру. Подальше охолодження вже не спричинятиме опускання верхніх шарів, і пряма стратифікація перейде в обернену. Такий перехід починається на початку осені й закінчується перед замерзанням озера. При нагріванні озера поступово встановлюється пряма стратифікація. Отже, пряма стратифікація стійка при нагріванні, зворотна — при охолодженні. Гомотермія встановлюється восени і навесні. тобто під час порушення прямої і оберненої стратифікації.
Залежно від температурної стратифікації озера поділяють на тепліз постійною прямою стратифікацією, холодні з постійною оберненою стратифікацією і змішані -з перемінною стратифікацією за сезонами. Перший тип озер поширений в тропічному поясі, другий — в полярному, третій в помірному.Відповідно до кліматичних умов озера бувають без льодяного покриву взагалі і з льодяним покривом. Останні поділяються на озера з нестійким льодоставом, із стійким взимку, і озера із стійким льодоставом протягом року.
Лід починає з’являтися на озері після того як температура поверхневого шару досягне точки замерзання. А ця температура спостерігається дещо пізніше від переходу середньодобової температури повітря нижче 0°С.
Льодові явища восени починаються в прибережних ділянках озера, де відбувається швидке охолодження, і звідси лід поширюється до середини. Так поступово вкривається кригою вся поверхня озера.
Танення криги виникає насамперед під впливом сонячної радіації, теплообміну льоду з атмосферою і від теплоти, що надходить а дощовими, сніговими і річковими водами. Озера очищаються від криги значно пізніше, ніж річки.
Озеро Байкал
Байка́л– озеро в Росії, в горах Південно-Східного Сибіру, найглибше прісноводне озеро на Землі, на висоті 456м над рівнем моря; 31,5 тис. км2; найглибша ділянка озера розташована поблизу о. Ольхон i становить 1637м; вода дуже прозора (до 40 м).
Сучасні контури Байкала визначились на початку антропогену. Вздовж берегів Байкалу розташовані гірські хребти: Байкальський, Приморський – з Заходу, Баргузінський, Улан-Бургаси – зі Сходу і Хамар-Дабан – з Півдня. В Байкал впадає понад 336 річок, найбільші – Селенга, Баргузін, Верхня Ангара. Витікає лише Ангара, права притока Єнісею. На Байкалі багато островів, найбільші – Ольхон та Ушканьї. Байкал має унікальні особливості. Йому немає рівних у світі за віком, глибині, запасам і властивостям прісної води, різноманіттю органічного життя.
У далекому минулому народи, що населяють береги Байкалу, кожний по-своєму іменували озеро. Китайці в древніх хроніках іменували його «Бэйхай» -«північне море», евенки називали його Ламу – «море», бурят-монголи – «Байгаал-далай» – «велика водойма». Походження назви «Байкал» точно не встановлене. Найбільш поширена версія, що «Байкал» – слово тюрко-мовне, походить від «бай» -багатий, «лантух» – озеро, що значить «багате озеро». Перші росіяни, які прийшли до Сибіру вживали евенкійську назву «Ламу». Після виходу загону Курбата Іванова на берег озера росіяни перейшли на бурятську назву «Байгаал». При цьому вони лінгвістичне пристосували його до своєї мови – Байкал, замінивши характерне для бурятів «г» на більш звичне для російської мови «к».
Байкал – одне з найдавніших озер планети, його вік учені визначають у 25 млн. років. Більшість озер, особливо льодовикового і стародавнього походження, живуть 10-15 тис. років, а потім заповнюються різними породами та мулом і зникають з обличчя Землі. На Байкалу немає ніяких ознак старіння, як у багатьох озер світу. Навпаки, дослідження останніх років дозволили геофізикам висловити гіпотезу про те, що Байкал є океаном, що зароджується. Це підтверджується тим, що його береги розходяться зі швидкістю до 2 см у рік, подібно тому, як розходяться континенти Африки і Південної Америки.
Байкал замерзає в кінці грудня – на початку січня, скресає в травні. Температура води на поверхні Байкала в серпні біля берегів до +20°С, на середині Байкала від +9 до +12°С, в глибоких шарах – протягом року від +3,2 до +3,6°С. На Б. спостерігаються часті вітри: з Півночі – «ангар-ка», з Південного Заходу – «култук», зі Сходу – «баргузін», з Північного заходу – ураганний вітер «сарма».Лід товщиною 50 см витримує вагу до 15 тонн, тому узимку по льоду Байкалу можна вільно пересуватися на автомобілях. Уздовж північно-західного узбережжя й у Малому морі утворюється вільний від снігу прозорий лід, крізь який на мілководді можна бачити дно. Злом льоду починається від мису В. Кадильний 25-30 квітня, що викликається таненням льоду під впливом висхідних потоків теплих вод підвідних джерел. В останню чергу 9-14 червня звільняється від льоду північна частина озера.
Озеро повністю оточене горами. Байкальський хребет на північному березі і тайга технічно захищений як національний парк. У Байкал впадає 336 рік, витікає ріка Ангара; різноманітна флора і фауна (3/4 видів ендемічних); вилов омуля; частина акваторії під охороною (північно-східна частина озера – у складі Баргузинського і Байкальського заповідників), в селі Листвянка – Лімнологічний інститут, Прибайкальський національний парк.
Байкал – саме чисте на Землі природне сховище прісної питної води. Виключна чистота і виняткові властивості байкальської води обумовлені життєдіяльністю тваринного і рослинного світу озера. За рік армада рачків (зпішура) здатна тричі очистити верхній п’ятдесятиметровий шар води. У байкальській воді дуже мало розчинених і зважених мінеральних речовин, мізерно мало органічних домішок, багато кисню. Мінералізація води озера – 96,4 міліграми на літр, у той час, як у багатьох інших озерах вона доходить до 400 і більш міліграмів на літр. Слабко мінералізована байкальська вода ідеально підходить для організму людини. Аналізи, зроблені в лабораторних центрах зі світовою репутацією, підтвердили відповідність байкальської води усім жорстким нормам, пропонованим до питної води.
У світі не збереглося відкритих водойм із прісною водою, придатних для розливу питної води. Виключення складає лише Байкал. З 1992 р. початий промисловий розлив байкальської води в пластикові пляшки. Вода береться з глибини 400 метрів, де зберігається постійна температура 4,2°С, і де вона захищена водяною товщею від поверхневих забруднень. Ученими встановлено, що крапля води, потрапляючи в Байкал з його припливів, відстоюється тут роками. Водообмін (заміна глибинних вод поверхневими) відбувається в північній улоговині за 225 років, у середній – за 132 року й у південній – за 66 років.
Навесні, після звільнення від льоду, прозорість води досягає 40 метрів, це в десятки разів більше, ніж в інших озерах.
У фауні Байкалу представлені майже всі типи тварин, що живуть у прісних водоймах. У світі немає іншого озера, біологічна розмаїтість якого була б настільки велика й унікальна. З 2635 відомих видів і різновидів тварин і рослин, знайдених до дійсного часу в озері, майже 2/3 ніде у світі більше не зустрічаються. Тому Байкал можна вважати одним з географічних центрів походження біологічних видів.
Штормові вітри на Байкалі звичайні наприкінці літа і восени. Максимальна швидкість вітру на озері відзначається в квітні, травні і листопаду, мінімальна – у лютому і липні. 80% літніх штормів спостерігається у другій половині серпня й у вересні, при цьому висота хвиль у середній улоговині Байкалу досягає 4-4,5 метрів при крутості 22°.
Різноманіття байкальських вітрів відбито в їхніх місцевих назвах (більш 30). Вікові спостереження місцевих жителів дозволили виділити ряд закономірностей для кожного вітру. Верховик (Ангара) – так називають північний вітер, що дує уздовж усього Байкалу з півночі на південь. Верховик – сухий вітер, у ясну, сонячну погоду він дує спокійно, без різких поривів. Нерідко такий вітер утримується безупинно більше 10 днів. Перші тривалі верховики спостерігаються на Байкалі із середини серпня. Наприкінці листопада – початку грудня верховик розгойдує Байкал важкими крутими хвилями до 4-6 метрів. Баргузин – могутній вітер, оспіваний у пісні «Славне море – священний Байкал», дує з Баргузинської долини поперек і уздовж Байкалу. Цей вітер дує рівно, з поступово наростаючою міццю, але його тривалість помітно уступає верховику. Цей вітер приносить із собою сонячну стійку погоду. Култук – вітер, що дує від південного краю Байкалу уздовж всього озера. Култук несе із собою жорстокі шторми і погану дощову погоду. Цей вітер не буває таким тривалим, як верховик. Горная – північно-західний бічний байкальський вітер, що раптово зривається з гір. Це самий підступний і рвучкий вітер. Він починається зненацька і швидко набирає силу. Сарма – різновид гірської, найдужчий і страшний з вітрів на Байкалу. Вітер виривається з долини ріки Сарма, що впадає в Мале море. Швидкість його перевищує 40 м/с. Улітку вітер може раптово початися і також раптово скінчитися, восени сарма іноді дує цілу доба. Провісником сарми є хмари над Триглавим гольцем Прибайкальського хребта.
Озеро впливає на клімат. Величезні водяні маси озера в літній період прогріваються до глибини 200-250 метрів і, як акумулятор, накопичують велику кількість тепла. Тому зима на Байкалу більш м'яка, а літо прохолодніше, ніж на іншій території Сибіру. Різниця температури повітря між Іркутськом і узбережжям Байкалу в денні години може досягати 8-10°С.
13,2% прихідної частини водного балансу припадає на опади. Становить 294 мм на рік. Ще 82,3 % річного притоку річок. Становить 785 мм на рік.
13,2% витратної частини водного балансу припадає на випаровування і становить 294 мм. Ще 86,8% річного притоку річок. Становить 1934 мм.
Байкал–озеро ультрапрісне.Солоність його становить 94,2 мг⁄л.
Озеро Вікторія
У центрі Екваторіальної Африки, на дні велетенського прогину, вдавленого могутніми тектонічними силами в поверхню вулканічного плоскогір'я, лежить африканське озеро Вікторія. Воно розташоване на межі трьох африканських країн: Танзанії, Уганди і Кенії. Танзанії належить південна половина водойми, Уганді – північна, у Кенії невелика ділянка північно-східного узбережжя.
Озеро Вікторія має форму неправильного овалу; велика його вісь витягнута з південного заходу на північний схід майже на 350 кілометрів, довжина малої осі – 200 кілометрів. Найбільша глибина озера – 80 метрів, середня – 40 метрів.
Площа 68 тис. км2, довжина 337 км, найбільша ширина 275 км. Є частиною водосховища Вікторія. Безліч островів. Впадає багатоводна річка Каґера, витікає річка Білий Ніл. Озеро судноплавне, місцеві жителі займаються рибальством.
У часи глибокої геологічної давнини, багато мільйонів років тому, озеро займало значно більшу площу, порівняно з тією, яка відведена йому природою в сучасну епоху.
Стародавня водойма, виникнувши в третинний період, розширилась у вологий четвертинний період, коли її води вкривали всю територію нинішньої Уганди, а на схід розпросторювалися майже до озера Рудольфа.
Підняте горотвірними і вулканічними процесами на висоту 1134 метри над поверхнею океану та обрамлене плоскими порізаними берегами, озеро відкрите для всіх вітрів континенту. Його не захищають високі схили гір чи стіни провалів, як інші великі водойми Східної Африки, і тому над неозорим водним простором Вікторії вільно гуляють вітри, проносяться урагани, закручуються спіралі велетенських смерчів. Недарма район озера Вікторії вважається однією з ділянок земної кулі, де найчастіше бувають бурі.
Кліматичні умови цього району несприятливі для європейців. Тут панує спека, спостерігається висока вологість повітря, тропічні зливи чергуються з посухами, життя ускладнюють отруйні комахи, різні хвороби.
Середньорічна температура у цьому районі понад 25 градусів, а температура води близько 22 градусів.
Берегова лінія озера дуже звивиста й утворює численні бухти, затоки, миси й півострови. Бухти й затоки зручні для стоянки суден, захищені від вітрів. У затоках і гирлах річок водяться крокодили, бегемоти. По узбережжю щедро росте папірус, тростина, очерет.
В озері багато населених островів. Найбільші – Укереве, Сесе, Мансоме, Рувондо, Коме.
Береги в озера плоскі, часто заболочені, з буйними заростями папірусу. Трапляються ділянки тропічного лісу, подекуди, можна побачити поля бавовнику, кавові плантації, гаї бананових пальм.
Інший вигляд має південно-західне узбережжя. Тут близько до озера підходить платоподібна височина, яка обривається до води крутими схилами.
Озеро живиться водами численних річок, які течуть з навколишніх гір. Це переважно невеликі водотоки. З-поміж них виділяється лише повноводна Кагера, яку прийнято вважати за витік Нілу.
Коливання горизонту води впродовж року незначні, у межах 20-40 сантиметрів. Але розмах вікових коливань рівня озера досягає 2-3 метрів. Періодично спостерігаються значні підвищення рівня води, пов’язані з надто великими опадами.
Озеро оточене тропічною саваною, а з північно-західного боку підступають джунглі екваторіального тропічного лісу.
На озері гніздяться фламінго, вінценосний журавель та сила-силенна іних птахів. У водах Вікторії водиться багато крокодилів.
Багатий і різноманітний рибний світ озера; тут налічується понад 100 видів риби, причому багато з яких зустрічаються тільки в озері Вікторія.
Найпоширеніша риба – хроміса (із ряду окунеподібних), а найважливіша в промисловому відношенні тілапія, особливо її різновид – балта (по місцевому «нгеге»). Ловлять також усача, або барбель (по місцевому – «ксінджа»).
Відкрив озеро і назвав його в честь Королеви Вікторіїбританський мандрівник Джон Хеннінг Спікв 1858році.
Північне узбережжя озера перетинає екватор. Озеро при максимальній глибині 80м відноситься до досить глибоких озер.
Озеро отримує величезна кількість води від дощів, більш ніж від всіх своїх приток.
В околицях озера проживає 30 мільйонів чоловік. На південних і західних берегах озера живе народ хайя, який умів вирощувати каву ще задовго до приходу європейців.
У його водах водиться величезна кількість крокодилів, а також тут до цих пір живе риба ланг, що жила тут 300 мільйонів років тому.
На території озера знаходяться знамениті заповідники і Національні парки. Найцікавіший Національний парк острова Рубондо (450км.2). Унікальність Рубондо в тому, що тут не можна переміщатися на машині (в цілях збереження навколишнього середовища).
На острові немає хижаків, тваринний і рослинний світ Рубондо надзвичайно багатий. Поєднання густого лісу, саванниі болотстворило ідеальні умови для життя найрізноманітніших тварин. Деякі з яких – унікальні. Наприклад, сітатунґазустрічається в Танзанії практично тільки на острові Рубондо. Сітатунґа – це незвичайна антилопа, що живе на болотах. Крім того, тут мешкають слони, носороги, жирафи, бегемоти, крокодили, шимпанзе, зелені мавпи, дикобрази, мангусти, пітони, які можуть проковтнути невелику антилопу, мамби, кобри, гадюки, метеликиі багаточисельні птиці: соколи, орли, цаплі-голіафи, ібісита королівські зімородки.
Зростання чисельності населення на узбережжі озера Вікторія.
Динаміка зростання чисельності населення на узбережжі озера Вікторія в порівнянні з динамікою зростання чисельності населення Африки
Екологічний стан озера знаходиться в серйозній небезпеці через інтенсивне зростання чисельності місцевого населення, суцільної вирубки лісів по всьому узбережжю, надрозвиненої рибноекспортной індустрії і, як наслідок, зникнення більше 50 % місцевої риби(раніше тільки видів окуня-пеструна налічувалося близько 400), гіпертрофованого зростання водоростей і зливу неочищених стічних вод підприємств і каналізаційних вод прибережних поселень.
З метою збільшення поголів'я риб у води озера був випущений нільський окунь, що привело до зникнення багатьох видів місцевих риб. Заподіяний збиток величезний і в значній частці непоправний. Традиційний громадський спосіб життя з його привласнюючим господарством на озері був зруйнований і мало-помалу сходить нанівець.
Окрім евтрофізаціїта зливу стічних вод, за інтенсивне висихання озера відповідальні також водні лілії. Ці прісноводі рослини, що відрізняються надзвичайною стійкістю і інтенсивним розмноженням, були завезені до Африки на початку XXстоліття як прикраси. З тих пір вони інтенсивно поширюються. В кінці 1990-х водні лілії стали причиною різкого скорочення поголів'я риби в озері Вікторія, оскільки водні лілії поглинають з води значну кількість кисню. Крім того, їх вусики і листя блокують притоки і відтоки вод з озера, ускладнюють рибальство і судноплавство.
У зв'язку з падінням рівня води в озері Вікторія, на початку 2006року представник «Організації по зменшенню наслідків стихійних лих при ООН» повідомив, що Уганда споживає більше води з озера, чим це передбачено відповідним міжнародним договором, підписаним 50 років тому.
86% прихідної частини водногобалансу припадає на опади.Становить відповідно 1453 мм на рік. Ще 14% складає річний дохід річок.Становить 237 мм.
81,6% витратної частини водного балансу припадає на випаровування.Становить 1374 мм на рік. Ще 18,4% складає річний стік річок, який становить 316 мм.
Вікторія–озеро прісне.Солоність якого становить 90,6 мг⁄л.
Озеро Верхнє
Озеро Верхнє, обмежене Онтаріо, Канадою і штатом Міннесота, США, на півночі і Вісконсіном і Мічіганом, США, на півдні, є найбільшим з Великих озер Північної Америки. Це – найбільше прісноводе озеро в світі за поверхневою площею і третє в світі по величині прісноводе озеро за об'ємом.
На мові Ойібве, озеро називають «Gichigami»(«велика вода»), але воно більше відоме як «Gitche Gumee», записано Генрі Уодсуортом Лонгфеллоу в Пісні Hiawatha . Озеро Верхнє згадується «Gitche Gumee»у пісні «Аварія Едмунда Фітжеральда», Гордона Лайтфута.
Озеро назвали «le lac sup e rieur», або «Верхнє Озеро», в сімнадцятому сторіччі французькі дослідники, тому що воно було розташоване вище за Озеро Гурон.
Озеро Верхнє – найбільше прісноводе озеро в світі по поверхневій області. Озеро Байкал в Росії є найбільшим за об'ємом, як і озеро Танганьіка. Каспійське море значно більше, чим озеро Верхнє і по поверхневій області і за об'ємом, але воно є солончаком. Хоча зараз воно ізольоване, у минулому воно неодноразово зв'язувалося і ізолювалося з Середземномор'ям через Чорне море.
Щорічні шторми на озері Верхньому регулярно реєструють висоту хвилі більш ніж 20 футів (6 м). На озері були зареєстровані хвилі більш ніж 30 футів (9 м).
52% прихідної частини водного балансу припадає на опади і становить 800 м на рік. Ще 48% річного притоку річок. Становить 730%.
42,6% витратної частини водного балансу припадає на випаровування і становить ~650 мм на рік. Ще 57,4% річного стоку річок. Становить ~880 мм.
Озеро Верхнє–прісне.Солоність його становить 81,7 мг⁄л.
Озеро Маракайбо
Озеро Маракайбо(ісп. Lago de Maracaibo) – велике солонувате озеро у Венесуелі. Озеро з'єднується на півночі з Венесуельською затокоюдрібною протокою (глибина 2-4м) і живиться водою з безлічі струмків і річок, найбільша з яких річка Кататумбо. Маракайбо – найбільше озеро в Південній Америці, його площа складає 13 210 км², це також одне з найдавніших озер на Землі (по деяких оцінках — друге по старовині). На берегах озера проживає майже чверть населення Венесуели.
Через озеро Маракайбо лежить морський шлях до двох портів: Маракайбоі Кабімас. У басейні озера Маракайбо є великі запаси нафти, унаслідок чого озеро служить джерелом добробуту Венесуели. Спеціально проритий глибокий канал в озері дозволяє заходити туди океанським судам. Міст Генерала Рафаеля Урданети(Puente General Rafael Urdaneta) 8км довжиною, відкритий в 1962році), перекинутий через протоку до моря, є одним з найдовших мостів у світі.
У 1499році Алонсо де Охедавідкрив озеро Маракайбо і дав країні назву Венесуела – «Маленька Венеція». Порт Маракайбо був заснований в 1529році на західній стороні озера. У липні 1823року тут відбулася битва при Маракайбо, що зіграла важливу роль у війні за незалежність Венесуели.
Видобуток нафти в басейні почався в 1914році, свердловини були пробурені компанією „Bataafsche Petroleum Maatschappij”, попередником „Royal Dutch Shell”.
Декілька сіл, побудовані прямо в озері на палях, до цих пір існують в південній і південно-західній частині озера. Ці села відрізані від благ сучасної цивілізації, вони вимирають і страждають від багатьох хвороб, зокрема від хвороби Хантінгтона, відомішою під назвою танець святого Віта.
В озеро впадає більш ніж 200 річок. Найбільші включають річку Ніпігон, річку Св. Луї, Голубінную річку, річку Списів, Уайт-Рівер, річку Мічипікотен, річку Бруль і річку Каміністіква. Озеро Верхнє втікає в Озеро Гурон через річку Св.Марис. Стремніни на річці викликають необхідність шлюзів, частини Водного шляху Великих озер, щоб переміщати човни при 25 футовій (7.6 м) різниці у висоті з озером Гурон.
Найбільший острів в озері Верхньому – острів Ройал в штаті Мічіган. Інші великі відомі острови включають острів Мадлін в штаті Вісконсін і Мічипікотен в області Онтаріо.
Великі міста на озері Верхньому включають: подвійні порти Дулут, штату Міннесота і Верхній, Вісконсін; Тандер-бей, Онтаріо; Маркветт, Мічіган; і два порогові міста Св. Марії, в Мічігані і в Онтаріо. Дулут, в західній точці озера Верхнього, є самим внутрішньоматериковим пунктом на фарватері Святого Лаврентія і самим внутрішньоматериковим портом в світі.
Північноамериканські кратониі підстилаючі породи сформували межконтинентную тріщину, що містить сьогоднішнє озеро Верхнє.
Серед красивих місць на озері: Апостольські острови Національного побережжя; Національний Парк острова Ройял; Національний Парк «Pukaskwa»; Провінційний Парк Озера Верхнього; Національна Область Відпочинку «Гранд-айленд»; Сплячий Гігант (Онтаріо); і Живописні Скелі Національного побережжя.
Розмір озера Верхнього створює обмежений океанський або морський клімат (що зазвичай відзначається в таких місцях, як Нова Шотландія). Повільна реакція води на температурні зміни допомагає зменшувати навколишню температуру повітря влітку і зимою, і створює сніжний ефект на озері в холодніші місяці. Горби і гори, які оточують озеро, формують сферу, яка тримає вологість і туман, особливо в низовинах. Поверхнева температура озера Верхнього нагрівалася до 2.5 ° C в 1979 році, що було приписане глобальному потепленню.
Північний берег озера Верхнього відноситься до часу підстави Землі. Приблизно 2.7 мільярда років назад, магма, що привела свій шлях до поверхні створила інтрузивні граніти Канадського щита. Ці стародавні граніти можуть бути знайдені на північному березі і сьогодні. Область, що оточує озеро, опинилася багата корисними копалини. Мідь, залізо, срібло, золото і нікель найчастіше здобувалися в цих місцях. Приклади включають золоту копальню «Hemlo» біля Марафону, мідь в крапці «Mamainse», срібло в «Срібному Острівці» і уран в крапці «Theano».
Гори постійно руйнувалися приблизно 2,49 мільярда років назад, вносячи шари відкладень, які ущільнили і стали вапняком, доломітитом, таконітом і сланцем.
Приблизно 1,1 мільярда років назад, континент був розколений, створюючи одну з найглибших тріщин в світі. Озеро знаходиться над цієї довгої Східно-африканської зони мезо-протерозойських розломів, міжконтинентальної тріщини, яка пояснює її великі глибини. Магма проходила між шарами осадкової скелі, формуючи діабазові силлові потоки. Цей твердий діабаз захищає шари осадкової породи, формуючи плосковерхі столові гори в області Тандер-бея. Аметист формується в деяких із западин, створених міжконтинентальною тріщиною, і в області Тандер-бея знаходиться декілька аметистових шахт.
Лава прорвалася з тріщини і сформувала чорну скелю базальту острова Мічипікотен, півострова Чорної Затоки, і острова Св. Ігнатія.
Приблизно 1,6 мільйона років назад, протягом останнього Великого Льодовикового періоду, лід покривав область завтовшки 1,25 миль (2 км). Контури землі, знайомі сьогодні були вирізані просуванням і відступом крижаного пласта. Відступ приблизно 10 000 років тому, залишило гравій, пісок, глину і кам'янистий грунт. Льодовикова тала вода накопичилася у Верхньому басейні, що створив озеро Мінонг, попереднику озера Верхнього. Без величезної ваги льоду, земля піднялася, і вихід дренажу сформувався в перекочуванні Св. Марії, який став відомим як річка Св. Марії.
Озеро Ейр
Найкрупніше озеро материка – Эйр – розташоване наЦентральній рівнині. Рівень його лежить на 12 м нижче за рівень океану. Улоговина озера є центром стоку для общин області і приймає цілу систему тимчасових водотоків.
Озеро мілководе. сильно засолено, площа його і контури непостійні і міняються залежно від опадів. В період дощів крики носять в озеро велику кількість води з гір і воно переповнюється водою. У найбільш вологі роки площа озера Ейр досягає 15 тис. км2. У сухий період, який триває велику частину року, приток води по криках припиняється і вода в озері випаровується і воно розпадається на мілководі водоймища, сполучені один з одним ділянками, покритими соляними кірками., тож не дивно, що його називають «мертвимо серцем Австралії».
Озеро названо на честь Едварда Ейра, першого європейця, котрий відкрив його в 1840.
Озеро розташоване в пустелі в центральній Австралії, в північній частині штату Південна Австралія. Басейн озера Ейр є закритою системою, що оточує ложе озера, нижня частина якого заповнюється засоленим щільним шаром ґрунту що утворюється через сезонне випаровування вод озера. Навіть у сухий сезон в озері залишається трохи води, яка зазвичай збирається в невеликих озерцях, утворених на солоному дні озера. Під час сезону дощів річки з північного сходу Квінсленда течуть в бік озера. Кількість води, яку приносять мусони, визначає, чи потрапить вода до озера; і якщо так, то наскільки глибоким воно стане. На озері також бувають невеликі і середнього розміру повені через зливи, що випадають на прилеглих територіях.
Зазвичай, озеро наповнюється до рівня 1.5 м що три роки, і до рівня 4 м кожні десять років, та повністю наповнюється, або майже повністю, чотири рази за століття. Вода в озері поступово випаровується, в середньому, до кінця наступного літа.
Озеро Ейр–солоне.Солоність становить 38,5-209 г⁄кг.
використана література
Агеева Р.А. Происхождение имен рек и озер. – М., 1985.
Атлас мира. – Харьков: КК «Клуб Семейного Досуга», 2007. – 192 с.
Галазий Г.И. Байкал. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1979.
Губарев В.К. География мира: Справочник школьника и студента. -Донецьк: ООО ПКФ«БАО», 2006. – 608 с.
Романенко В.Д. Основи гідроекології: Підручник. – К.: Обереги, 2001. – 728 с.