Кафедра менеджментуКонтрольна робота
здисципліни “Розміщення продуктивних сил”
Сутність іструктура природно-ресурсного потенціалу
Сутність і структура природно-ресурсного потенціалу
Структурата методи оцінки природно-ресурсного потенціалу
Природно-ресурснийпотенціал регіону є важливим фактор розміщення й розвитку його продуктивнихсил. Він визначається сукупною продуктивністю природних ресурсів уконкретно-географічних природних умовах. Відповідно до найбільш поширеноготрактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які запевного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.
Природні умови –це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльностісуспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничійдіяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливостіекономічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їхефективності.
Таким чином,компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх упроцес виробництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередкованоговпливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюютьсяабо як природні умови, або як системні компоненти природного середовищафункціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надраземлі, які ми поки не можемо використати в якості ресурсу, але знаємо про їхіснування. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Сучасні дослідникивиділяють такі його складові:
- мінеральні;
- земельні;
- водні;
- лісові;
- фауністичні(мисливсько-рибальські);,
- природно-рекреаційніресурси.
Іноді вченіокремо виділяють в якості компонентів ресурсів просторові ресурси розміщенняпродуктивних сил, кліматичні, геотермальні ресурси, енергетичні ресурсиприливів та відливів, ресурси атмосферного повітря тощо.
Природні ресурсиоцінюються також за ознаками належності до ресурсної бази розвитку певних видіввиробництв:
- промисловіприродні ресурси;
- сільськогосподарськіприродні ресурси;
- культурно-ландшафтніресурси розвитку рекреаційної га
лузі та просторового розміщення галузей соціальної сфери.
- ресурсипросторового розміщення галузей інфраструктури
(транспортних шляхів, ліній зв'язку тощо).
Природні ресурсиоцінюються за ознаками вичерпності, за якими вони поділяються на дві групи:вичерпні (більшість ресурсів) та невичерпні, (тепло землі й сонця, енергія водита вітру). Якщо ресурси можуть бути штучно або через природні механізми відновлені,як-то: лісові насадження, фауністичний світ, ґрунтовий покрив, водні ресурситощо, вони вважаються відновлюваними. Усі мінеральні ресурси вважаютьсяневідновлюваними. Усі природні ресурси оцінюються з різних точок зору дляз'ясування можливостей їх використання у виробничій діяльності людей. Так,існують інженерно-технологічна, економічна та екологічна (еколого-економічна)види оцінки природних ресурсів. Інженерно-технологічна оцінка проводиться длявинайдення засобів оптимального використання або видобутку ресурсів тапервинної оцінки можливостей його застосування у суспільному виробництві.
Економічна оцінкаресурсів включає в себе три основні концептуальні підходи до цього процесу:
- методоцінки приросту новостворених вартостей завдяки залученню компонентів природнихресурсів у господарський обіг економічного району, країни тощо;
- методоцінки витрат і відтворення природних ресурсів;
- методоцінки ресурсів через диференціальну ренту і замикаючі витрати виробництва.
Комплексна оцінкаприродокористування є можливою тільки через застосування еколого-економічнихметодів для визначення екологічно виправданих обмежень розміщення й розвиткупродуктивних сил за науково обгрунтованими критеріями використання ресурсів.
Особливостіпросторового розміщення природно-ресурсного потенціалу країни
Під мінеральнимиресурсами розуміють сукупність рудних і нерудних (у т.ч. паливних) кориснихкопалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивнихсил… На даний час в надрах України виявлено близько 20000 родовищ і проявлень111 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 9051 родовище (зурахуванням комплексності). 96 видів корисних копалин мають промислове значенняі враховуються Державним балансом запасів, в тому числі: родовищ нафти і газу — 984, метану вугільних родовищ — 127, вугілля 766, торфу — 1568, сапропелю 274,металічних корисних копалин — 358, неметалічних корисних копалин — 3907,підземних вод -1067. До числа розвіданих належать 7667 родовищ 96 видівкорисних копалин.
В структуріпаливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якогозосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля –переважно в Дніпровському басейні. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу,які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті іПричорномор'ї. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищметану вугільних родовищ. На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищторфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській,Київській. Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівськійобластях.
У структурірудних ресурсів України домінують залізні та марганцеві руди, основні родовищазалізних руд зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах,Білозерському залізорудному районі та Керченському басейні.
Україна має певнізапаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені уВінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті – у Донбасі іЗакарпатті; титану – в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровськійобластях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів – уДніпропетровській області; алунітів – у Закарпатті, нефелінів – Приазов'ї.Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельнихелементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробкузолоторудного родовища було свого часу розпочато в Закарпатті.
Україна багата нанеметалічні корисні копалини, серед яких виділяються за запасами кухонна сіль(Східний район), самородна сірка (Карпатський), вогнетривкі глини,високоякісний каолін (Полісся та Центральний район), облицювальний камінь тощо(Житомирське Полісся). Великі запаси калійно-магнієвих солей зосереджені вІвано-Франківській та Львівській областях. В усіх регіонах країни є запасисировини для виготовлення будівельних та конструкційних матеріалів. Помітною єїх частка в структурі мінерального потенціалу Полісся, Карпатського,Центрального та Південного економічних районів.
Земельні ресурсивикористовуються за двома основними призначеннями — як просторовий ресурсрозміщення інших компонентів продуктивних сил та як основний засібсільськогосподарського виробництва та лісового господарства. Земельні ресурси,як складова природно-ресурсного потенціалу, відіграють провідну роль вматеріальному виробництві. Земельні ресурси України є основними в структурі їїприродно-ресурсного потенціалу (44,4% всього природного багатства держави). Навідміну від мінеральних та водних ресурсів, в яких лише невелика частина напевний момент часу безпосередньо використовується у виробництві чи споживаєтьсядля побутових і інших цілей, (наприклад, для водних ресурсів – це одиницівідсотків від загальних запасів), питома вага земельних угідь тількисільськогосподарського користування, становить по Україні більше двох третинземельного фонду. Окрім того, частина земельного фонду використовується підрозробку корисних копалин, будівництво, розміщення підприємств промисловості тасільського господарства Таким чином, земля, являючи собою вичерпний, алевідновлюваний ресурс, постійно знаходиться під значним антропогеннимнавантаженням, що й визначає особливості користування цим видом ресурсів, якимиє високий рівень освоєння, екологічна нестійкість ресурсу та пов'язана з цимнеобхідність постійного відтворення грунтів, регіональна диференційованістьпродуктивності земель. Остання визначається належністю даної території допевної природно-географічної провінції. Найвищою є родючість ґрунтів у Степу(Південний, Донецький та частково – Придніпровський економічний райони),Лісостепу (Подільський, Східний та частково — Центральний район), депереважають чорноземи, а найнижчою — у Поліській зоні (Поліський, частково — Карпатський та Східний райони). Значною внутрішньою диференціацією родючостіземель, пов'язаною з гірськими природними умовами, відзначається у ціломуКарпатський економічний район. Умови землекористування у цілому в Україні єдостатньо складними. Рілля з граничними витратами і важкими грунтами займає 57%земельної площі, зокрема: по Карпатському регіону — 83, Поліському — 74,Центральному — 48, Подільському — 44, Донецькому — 72, Східному — 34,Придніпровському — 56, Південному — 64 відсотки. За економічними ознаками ріллянормальної продуктивності в Україні займає лише 14 млн. 189 тис га.
Загальна земельнаплоща суші України становила 57939,8 тис.га; її сільськогосподарська освоєністьскладала 72,2%, розораність – 57,1%; частка ріллі в загальній площісільськогосподарських угідь сягала 79,1%.
Для земельнихресурсів України характерною є наявність значної кількості екологічних проблем.Так, тільки площа території, забрудненої в результаті Чорнобильської аварії,перевищує 3,5 млн. га. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсівУкраїни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвищусільськогосподарську освоєність території мають відносно родючі землі Запорізької,Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської та Херсонськоїобластей. Найнижчою є сільськогосподарська освоєність гірських територій тазаболочених земель Полісся. Для Поліського економічного району спостерігаєтьсяй найнижчий в Україні рівень еколого-економічної ефективностіземлекористування, який є близьким до гранично припустимого для використання всуспільному виробництві.
Водні ресурсизнаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого йпобутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхівводного транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України воднимиресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністюозер, боліт, штучних водоймищ, підземних і морських вод. У водні ресурсивраховуються запаси підземних вод, не пов'язані з поверхневим стоком та запасиморської води. Найвищим є рівень водозобезпечення господарства у західних іпівнічних областях України. Потенційні ресурси річкових вод оцінюютьсясередньобагаторічною величиною – 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотківформуються в межах України, решта – надходить з Російської Федерації, Білорусі,Румунії. Питомі середні місцеві ресурси України складають 86,8 тис. м3 на 1 км3і 1,04 тис. м3 на одну людину. Об'єм підземних вод, не зв'язаних з поверхневимстоком, який враховується в ресурсній частині водогосподарського балансу,становить 7 куб км. Питомі прогнозні ресурси підземних вод складають 34,8 тис.м3 на 1 км3 і 0,42 тис. м3 на одну людину. Крім того, використовується близько1 куб. км морської води. Найбагатшими за запасами водних ресурсів України єрічки Дунай, Дніпро, Десна, Південний Буг, Дністер. Територіальний розподілводних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомісткихгосподарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується якраз умісцях зосередження потужних споживачів – Донбасі, Криворіжжі, АвтономнійРеспубліці Крим, у південних областях України. Важливою складовою воднихресурсів є їх гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ,що лежать вище за рівень моря. Цим видом ресурсів є багатими придніпровськіобласті країни. Помітним енергоресурсом місцевого значення може статигідроенергія малих та середніх річок України.
Лісові ресурсивідіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і вгосподарській діяльності людей. У свій час ліси поставляли єдиний відомийлюдині вид палива. Зараз основним господарським призначенням лісів є сировиннезабезпечення промисловості. Головним сировинним продуктом користування лісовимиресурсами є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної,целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості, виготовлення різноманітнихконструкційних матеріалів, палива тощо. Помітну частину потенціалу лісовихресурсів регіону становлять недеревні ресурси лісу – технічна сировина,лікарська (для фармацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування.Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Площаїї лісового фонду сягає 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом – 9,4 млн. га.Лісистість території складає всього 15,6%, причому її рівень є територіальнодиференційованим відповідно до природно-географічного зонування територіїкраїни. Найвищим є рівень лісистості (43,2%) в Івано-Франківській областіКарпатського району, а найнижчим (1,8%) – в Запорізькій області Придніпров'я.Багатими на лісові ресурси є Карпатський економічний район та Полісся.Загальний запас деревини в лісах України становить 1736 млн. куб. м, в томучислі хвойної — 897, твердолистяної — 663, м'яколистяної — 173 млн. куб. м.Помітне промислове, а особливо — охоронне значення мають лісові насадженнялісостепової зони. Наближеним до оптимального для України вважається показниклісистості на рівні 21-22%, який дозволяє досягти збалансованості міжлісосировинними запасами, екологічними вимогами та обсягами лісоспоживання.Більше половини лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних векологічному відношенні лісів, решту складають експлуатаційні лісисировинно-промислового призначення.
Природно-рекреаційніресурси являють собою особливий вид ресурсів, а саме — гармонійне просторовепоєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних тагідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвитокжиттєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугуютьдля регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення, а також длякультурно-освітньої діяльності. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти іявища природного походження, які можуть бути використані для лікування,оздоровлення, відпочинку, туризму. Загальна площа потенційно рекреаційнихтериторій займає 7,2% території України (близько 4,4 млн. га), в т.ч.природоохоронних земель 2,2%. На базі природно-рекреаційних ресурсіврозвиваються дві галузі соціальної сфери — санаторно-лікувальна татуристично-рекреаційна. До складу природно-рекреаційних входять бальнеологічні(мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні такультурно-пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій територіїУкраїни, однак найвищою є концентрація рекреаційних ресурсів у приморських областяхУкраїни, в АРК Крим, а також в Карпатському економічному районі. Значні запасимінеральних вод розміщені у Вінницькій (Хмельник), в Житомирській, у Львівській(Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Не-мирів), Полтавській(Миргород), областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей вІвано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим. ВУкраїні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть прийняти на лікуваннябільше півмільона відпочиваючих. Крім цього, привабливими для громадян Українита іноземних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов'язаних з історієюкраїни, її видатними історичними особистостями, діячами культури та мистецтва,з архітектурними та культурно-ландшафтними пам'ятками тощо.
В структуріприродно-ресурсного потенціалу України особливе місце займають фауністичніресурси. Окрім великої цінності фауни, як невід'ємної складової природногосередовища регіону, яка відіграє важливу роль в його екологічній системі,помітне значення вона має і з економічної точки зору. Основними фауністичнимиресурсами, які мають господарське значення, є мисливські, рибні та медоносніресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів переважають медоносніресурси. У Південному районі порівняно високою є забезпеченість рибнимиресурсами. Мисливські ресурси країни зосереджені в основному на заповіднихохоронних територіях. В користуванні фауністичними ресурсами все більшогозначення набувають їх охорона та відтворення. Відзначаються багатством тарізноманіттям фауни Полісся, Карпати, Південний економічний район тощо.Потенціал фауністичних ресурсів є найбільшим у південних територіях України зарахунок помітної кількості медоносних ресурсів та рибальських ресурсів річок,лиманів та Чорного й Азовського морів.
Основніпроблеми ресурсоспоживання та ресурсозбереження
Як і в усьомусвіті, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання,збереження, а по можливості — примноження й відновлення компонентівприродно-ресурсного потенціалу. Так, проблеми використаннямінерально-сировинного потенціалу України полягають у тому, що значна частиниресурсів знаходиться у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, увузьких пластах тощо), також — у виснаженості найбільш якісної частини запасівпромислових копалин, у першу чергу — палива (нафти, газу, вугілля), обмеженихфінансових та технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективирозвитку мінерально-сировинного комплексу пов'язуються із розвідкою тарозробкою нових для України корисних копалин – золота, міді, хрому, свинцю,цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо, також важливим єпідвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових з породи,залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі складу відходівпопереднього виробництва, використання раніше списаних запасів кориснихкопалин.
Основнимипроблемами в сфері користування земельними ресурсами виступають: поліпшенняпросторової організації продуктивних сил через підвищення ефективностівикористання та охорони земель, упорядкування промислового та житловогобудівництва на основі раціонального проектування розвитку поселень. Черезвпровадження нових технологій обробки ґрунту та зменшення розораності земель,припинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення збалансованогоспіввідношення грунтів різного функціонального призначення у зональних системахземлекористування. В якості землеохоронних заходів провідними є боротьба з вітровоюі ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасадження, впровадженняпрогресивних систем меліорації двосторонньої дії, рекультивацію неугідь,поліпшення природних кормових угідь – лук і пасовищ. В якості заходів щодовідтворення. Головними складовими ґрунтозахисної системи землеробства маютьстати еколого-технологічне розгрупування й контурно-меліоративна організаціятериторії, оптимізація структури й динаміки посівних площ відповіднорегіональних передумов ресурсокористування, покращення виробничих властивостейґрунтів, впровадження ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту (безполицевийобробіток, посів спеціальними протиерозійними сівалками, щілювання ріллі,сіножатей і пасовищ, смугове розміщення культур), узгодження охорони йвідтворення земель з комплексом з водо- та лісоохоронних заходів. Особливоїролі набуває в умовах трансформації земельних відносин збереження оптимального,екологічно виправданого паритету між функціональним використанням земель вмежах сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток відносинземельної ренти, розробка балансів земельних фондів і схем землевпорядкування зобов'язковим визначенням вартісних характеристик ґрунтів, структури їхвикористання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення земельнихресурсів.
Проблемиводокористування в Україні полягають перш за все у просторовійнезбалансованості джерел та споживачів ресурсів водного комплексу, внераціональному розподілі водних ресурсів між останніми, з високими рівнямивтрат при транспортуванні та використанні води. Існуюча структура промисловоговиробництва з її орієнтацією на галузі важкої промисловості, перш за всеенергетично-металургійного спрямування характеризується підвищеноюводомісткістю.
Інший комплекспроблем пов'язаний із постійним погіршенням якісних характеристик води череззабруднення промисловими викидами та побутово-комунальними стоками, хімічнимиречовинами та відходами сільськогосподарського виробництва. Через цепорушується баланс водного екологічного середовища, деградує водна танавколишня флора й фауна, гостро стоїть проблема збереження і поліпшеннябіологічної продуктивності та рекреаційно-оздоровчої цінності водного фонду.Тому головними завданнями розвитку водного комплексу є, з одного боку,впорядкування й збалансування користування водою з науковим обґрунтуваннямводогосподарського балансу, а з іншого боку – запобігання шкідливому впливузабруднюючих речовин на воду, а води, у свою чергу – на природне середовище;Для цього у належний технічний стан має?; бути приведено водні об'єкти,поліпшено самовідновлюючу та самоочисну здатність водних систем; оновленотехніко-технологічну базу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямібагатоциклового використання водного ресурсу. Також необхідним завданням надовгострокову перспективу є повернення у природний стан русел річок, де стікостанніх зарегульовано каскадами водосховищ. У першу чергу це стосується р.Дніпро. Проблеми раціонального водоспоживання значним чином в змозі вирішитиекономічні механізми платного водокористування, у першу чергу — водної ренти.
Комплекс проблемщодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України включає всебе перш за все негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо — уКарпатському районі), що призвело до порушення збалансованості міжлісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.«Наступ» мережі розселення та господарської діяльності у цілому налісовкриті площі призводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази.Відчувається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який вилився упогіршення природних комплексів, деградацію рослинного покриву, надмірнеосушення лісових ґрунтів. Окрему болючу проблему являють собою лісові пожежі,які все частішають у зв'язку з глобальним потеплінням клімату планети. Укінцевому підсумку ці явища ведуть до скорочення обсягів лісокористування тазбереження низького рівня задоволення потреб у деревині за рахунок національнихресурсів. Отож, для вирішення вказаних проблем необхідним є застосування низкизаходів зі збереження й посилення водоохоронних, захисних,санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних природних властивостейлісів. Це може бути досягнуто через: розширення зелених зон в мережахрозселення й виробничих зонах, забезпечення раціональних територіальнихпропорцій лісокористування та міжгалузевого ув'язування лісогосподарських ілісоохоронних робіт, прискорене розширення лісового фонду за рахунок новихлісонасаджень.
Головні проблемищодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають перш завсе у докорінному підвищенні рівня й загальної культури життя широких верствнаселення країни, що дозволить ефективно розгорнути рекреаційну діяльність наекономічно вигідних ринкових умовах господарювання. Максимально повному задоволеннюпотреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні повинні сприятиохорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання якості послуг у ційсфері. Тільки орієнтація на власного споживача рекреаційних послуг можезабезпечити оптимальне навантаження на рекреаційні території з отриманнямкумулятивного економічного ефекту також від відновлення властивостей робочоїсили рекреантів, прискореного економічного розвитку територій з рекреаційною (вкомплексі з іншими галузями) спеціалізацією районної економіки (у Південному таКарпатському економічних районах).
Чи не найбільшгострими є проблеми збереження й відновлення фауністичних(мисливсько-рибальських) ресурсів. Саме вони зазнали чи не найбільших втратвнаслідок людської діяльності. Розвиток продуктивних сил обумовив як погіршенняумов існування тваринного світу, так і «звуження» площ йогоприродного існування внаслідок використання земель для виробничих таневиробничих цілей. Темпи зникнення біологічних видів під впливом зміни екологічноїситуації продовжують зростати. В результаті зміни гідрологічного режимутериторій, погіршення якості вод, скорочується аж до щезання кількість багатьохпредставників водно-болотної та лісової фауни, зменшується кількість та якісніпоказники рибних ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією наЧорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ виявлятиметьсявпродовж тривалого часу, оскільки при цьому нищівного удару завдано генофондуфауни країни, як гаранту відновлення й існування популяцій живих істот,збереження біорозмаїття. Унікальні природні умови, в тому числі порівняно добразабезпеченість водними та лісовими ресурсами, невисока густота населення назначних територіях країни створюють можливості розширення потенціалівмисливських, а особливо рибних ресурсів, в тому числі на базіприродно-заповідних об'єктів національного й місцевого значення. Велику роль узбереженні й відновленні фауни країни, її мисливсько-рибальських ресурсів маєміжнародне співробітництво у цій галузі, у тому числі — тісна співпраця зсусідами по Чорноморському регіону.
На сучасномуетапі освоєння природно-ресурсного потенціалу в Україні парадигмоюресурсокористування є ресурсозбереження, як прогресивний напрям використанняприродно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів тазростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини,палива, основних і допоміжних матеріалів через докорінне поліпшення організаціїта техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрямиресурсозбереження містяться у комплексному використанні невідновлюваних видівресурсів (у першу чергу – мінеральних), впровадженні ресурсозберігаючої технікиі технологій, використанні ресурсів вторинного ресурсного потенціалу,підвищенні енергозбере-ження. В цілому збалансований та пропорційний розвитокусіх напрямів ресурсозбереження дозволить сформувати нову ідеологіюгосподарювання, яка базується на економному використанні наявної ресурсноїбази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів тамаловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правиломкористування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинновипереджати за темпами ресурсові-користання. Необхідним елементом цієїстратегії має бути всебічне узгодження відновлюючих та охоронних заходів повсіх компонентах ресурсів з метою одержання комплексного ефекту відприродокористування.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Виступ ПрезидентаУкраїни Леоніда Кучми на науково-практичній конференції 21 лютого 2003 року //Урядовий кур'єр. –2003. -№ 36. -С. 3-5.
2. Клиновий, Д.В.Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст]:навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа; Мін-во освіти і наукиУкраїни. — К.: ЦУЛ, 2006. — 728 с.
3. Мельник С.А.Управління регіональною економікою: Навч.-метод, посібник для самост. вивч.дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 152 с.
4. Николаев М.,Махотаева М. Выбор стратегии регионального экономического развития //Экономист. — 2000. — № 3. — С. 54-60.
5. Розміщення продуктивнихсил і регіональна економіка [Text]: навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. — К.: Юридична книга, 2005. — 704 с.
6. Розміщенняпродуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: навчальний посібник / М. І.Долішній [и др.]; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівськаполітехніка». — Львів: Львівська політехніка, 2003. — 256 с.
7. Розміщенняпродуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: підручник / Мін-во освіти інауки України, Київський нац. економічний ун-т; ред. С. І. Дорогунцов. — К.:КНЕУ, 2005. — 988 с.
8. Розміщенняпродуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: підручник / Мін-во освіти інауки України, ДВНЗ «КНЕУ ім. Вадима Гетьмана»; ред. С. І. Дорогунцов. — 2-ге вид.,без змін. — К.: КНЕУ, 2007. — 992 с.
9. Стадницький, Ю.І.Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text]: навчальний посібник /Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. — К.: Знання, 2008. — 351 с.