Розміщення продуктивнихсил (РПС) – одна з найважливіших галузей економічних знань, що відіграє провіднуроль у підготовці фахівців з економічних спеціальностей.
Об’єктом науки єпродуктивні сили (ПС), які розглядаються як сукупність трудових ресурсів ізасобів виробництва (рис.1), а предметом – їх розміщення і розвиток. Зв’язокпродуктивних сил з виробничими відносинами (відносини, які виникають між людьмив процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних цінностей) вивчаєзагальна економічна теорія (політекономія), їх розвиток у часі – економічнаісторія, а територіальний аспект розвитку продуктивних сил, тобто їх просторовуорганізацію, – РПС.
Поняття “розміщенняпродуктивних сил” трактується в науці неоднозначно і може вживатись у декількохзначеннях:
· якпроцес територіальної організації продуктивних сил у конкретній країні чирайоні;
· якпроцес обгрунтування планування змін у територіальному розподілі продуктивнихсил;
· яксфера територіального управління соціально-економічним розвитком країни, тобтояк один з напрямів стратегії регіональної політики.
Найпоширенішевизначення РПС належить Є.Б. Алаєву: “Розміщення продуктивних сил – цединамічний стан, що характеризує їх розподіл за територією відповідно доприродних, соціальних, економічних умов та факторів, який визначаєтьсяособливостями територіального поділу праці певної соціально-економічноїформації”.
РПС охоплює вивченнятрьох великих складових:
– розміщення населеннята трудових ресурсів;
– розміщеннявиробництва і невиробничої сфери;
– розміщення природнихресурсів.
Особлива увагаприділяється таким складовим, як розміщення промисловості, розміщеннясільського господарства, транспорту та сфери обслуговування.
Отже, предметом наукипро розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципівтериторіальної організації виробництва, ефективності розміщення галузейнародного господарства в різних країнах і регіонах.
Наука про РПСзародилась у надрах економічної і соціальної географії, які вивчають переважноскладні процеси суспільно-природної взаємодії, стан продуктивних сил на певниймомент. На відміну від них, для РПС важливішим є економічний результат їхтериторіальної організації. Наука грунтується на економічних законах ікатегоріях економічної теорії, широко використовує результати науковихдосліджень регіональної економіки, фінансів, економіки праці, економіки природокористування,економічної історії, статистики, економічної кібернетики, картографії. У своючергу розміщення продуктивних сил збагачує ці та інші науки своїми категоріями,інформацією про територіальні економічні характеристики. Так, положення цьогокурсу використовуються при вивченні таких соціальних дисциплін, як економікапідприємства, менеджмент, маркетинг.
Без глибоких знаньпроблем РПС неможливе обгрунтування територіально-галузевого розподілукапітальних вкладень, інвестування. Адже інвестиційна привабливість тих чиінших регіонів значною мірою залежить від раціонального розміщення на їхтериторії продуктивних сил.
Велика просторовадиференціація природних та соціально-економічних умов України, складнатериторіальна організація її продуктивних сил, необхідність розробки іреалізації стратегії стійкого, підтримувального розвитку усіх регіонів Українизумовлюють мету курсу “РПС”.
Мета курсу спрямованана оволодіння студентами науковими основами РПС, аналіз сучасного стану івизначення перспектив їх розвитку в умовах ринкових відносин.
Вона визначає й основнійого завдання, які полягають у формуванні знань про:
· теоретичніоснови РПС та понятійно-термінологічний апарат курсу;
· закономірності,принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил;
· станпродуктивних сил, їх розміщення та перспективи розвитку;
· природно-ресурснийпотенціал України, його структуру;
· демографічнуі трудоресурсну ситуацію та її вплив на територіальну організацію продуктивнихсил;
· народногосподарськийкомплекс, його структуру та територіальну організацію;
· системуекономічного районування країни та стан продуктивних сил економічних районівУкраїни;
· міжнароднізв’язки України та їх форми.
Отже, завданням курсу єформування у студентів умінь і практичних навичок при вирішенні проблемобгрунтування РПС з урахуванням конкретної виробничої ситуації.
Економічна наука почалаактивно досліджувати питання розміщення продуктивних сил наприкінці ХІХ ст. Уцей час створювались основи економічної теорії розміщення виробництва,основоположниками якої були Й. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, В. Кристаллер. Їхтеорії базувалися на визначальній ролі прибутку в умовах ринковогогосподарства. У 1826 р. Йоган Тюнен виклав свої погляди у праці “Ізольованадержава в її відношенні до сільського господарства і національної економії”,суть яких полягає в одержанні найбільшого прибутку завдяки вдалому розміщеннюсільського господарства концентричними колами навколо ринку. Альфред Вебер упраці “Теорія штандорта промисловості” (1909р.) обирає як модель ізольованегосподарство. У зв’язку з цим йому приписують те, що він сконструював теорію,суть якої полягає в тому, що виробництво розміщується за принципом найменшихвитрат, а розміщення промисловості визначається трьома “орієнтаціями”:транспортною, робочою, агломерацією.
У 1940 році виходить здруку праця Августа Льоша “Географія розміщення господарства”, в якій основнаувага приділяється ринкам збуту продукції як вирішальному фактору розташуваннявиробництва. Автор запроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств –інтереси всього господарства країни. Цікавим для студентів є твердження, щозавдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища вгосподарстві, а й у тому, щоб вказати шляхи їх подолання.
Німецький вчений А.Гетнер на початку ХХ ст. обгрунтував так звану хорологічну (від грецькогоchoros – місце) концепцію, за якою головне завдання науки про РПС полягає увивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земнихпросторів, а не їх пізнанні.
Нині в країнах ринковоїекономіки розвиваються різні теорії розміщення продук-тивних сил. З-поміж нихнайпомітнішою є “географічний детермінізм”, яка надає вирішаль-ного значення врозвитку людства географічному середовищу (включно з РПС). На думку детерміністів,саме природні умови формують структуру і розміщення виробництва і навітьвизначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, такимчином, відіграють другорядну роль. Засновником вищезгаданої теорії –“вульгарного географізму” – був Елсворт Хентінгон, який вважав кліматичні умовиосновними факторами РПС.
До цього вчення близькостоїть “енвай-ронменталізм” – течія, що виникла у США (від англ. еvirоnment –оточення, середовище). Його представники (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор)стверджують, що міжнародний поділ праці складається залежно від природногосередовища. Серед енвайронменталістів особливо популярною є теорія “кліматичнихоптимумів” Е. Ган-тингтона, за якою найсприятливіші умови для розвиткувиробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.
Теоретичні висновкипредставників “географічного детермінізму” спростовуються досягненняминауково-технічного прогресу (НТП), а це істотно впливає на розміщеннясировинної бази окремих галузей промисловості, використання яких завдяки новимтехнологіям стало економічно вигіднішим. Масове впровад-ження енергозберігаючихтехнологій теж певною мірою зменшує значення чинника природних ресурсів прирозміщенні окремих галузей промисловості. Водночас необхідно зазначити, щонедооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може матинегативні наслідки (розміщення сільсь-когосподарського виробництва,гірничо-видобувної промисловості та ін.).
Марксистська теоріярозвитку й розміщення продуктивних сил базується на головному положенні: кожномусуспільному ладу, крім загальних, властиві свої економічні закони йзакономірності. У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткогоцентра-лізованого планування, що дозволяло зосе-реджувати ресурси в тихрегіонах, які вважалися найбільш сприятливими з точки зору центральних органівуправління. Проте з центру не завжди можна визначити оптимальний варіант РПС(приклад Чорнобильської АЕС). Тому і триває децентралізація управління тапродовжується входження до ринкових структур колишніх складових РадянськогоСоюзу, а економічні закони і закономірності набувають визначального характеру.
Теорія і практика РПСза умов переходу до ринкової економіки має дедалі більше значення. Аналізсучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про потребуйого вдосконалення, бо порушена рівновага галузевої структури економіки;регіональне розміщення виробництва в державі – нераціональне; на територіїзосереджені матеріало- та енергоємні види виробництва; сконцентрованіпідприємства військово-промислового комплексу, загострилися екологічніпроблеми.
Практичні кроки повинніздійснюватись на основі науково обгрунтованої концепції, яку необхідно прийнятина найвищому рівні.
На нинішньомуетапі завдання науки – всебічне обгрунтування збалансованого РПС, якемаксимально сприяло б досягненню економічної незалежності й могутності України.Над його вирішенням безпосередньо працюють науковці Ради з вивченняпродуктивних сил України Національної академії наук України. Вагомий внесок урозвиток науки про РПС зробили: К.Г. Воблий, О.Г. Діброва, М.М. Паламарчук,О.М. Алимов, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, С.І. Дорогунцов, М.І.Долішній, В.І. Куценко, Я.І. Жупанський, П.Т. Ващенко, П.П. Борщевський, С. І.Іщук, Є.П. Качан, Б. Михайлишин. Методологіянауки. Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотнішиху науці про РПС. Власне, йдеться про виокремлення найголовнішої обставини, яказумовлює саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів народногогосподарства.
Серед багатьох науковихпрямувань, що аналізують цю проблему, можна виділити кілька найпоширеніших.Одним з них є «географічний детермінізм», коріння якого сягає ще давніх греків(Гіппократ, Страбон); згодом видатними представниками цього вчення стали Монтеск'є,Е. Реклю, Гантингтон, Ратцель. Серед прибічників географічного детермінізмубули також російські історики С. Соловйов, В. Ключевський, українського родугеограф Л. Мечников. Сутність географічного детермінізму полягає у тому, щовизначальною силою у розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил)оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншоїкраїни або регіону. На думку детерміністів, саме природні умови формуютьструктуру й розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосібжиття народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.
До цього вчення близькостоїть «енвайронменталізм» – течія, що виникла у США (англ. environment –оточення, середовище). Енвайронменталісти (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор)твердять, буцімто міжнародний поділ праці визначається відмінностями уприродному середовищі. Серед них особливою популярністю тішиться теорія«кліматичних оптимумів» Е. Гантингтона, за якою найсприятливіші умови длярозвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.
У XIX ст. вжебезпосередньо розробляються теорії розміщення виробництв, що їхнімизасновниками були І. Тюнен, А. Вебер, у XX ст. – А. Гетнер, А. Леш, В.Кристалер. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринковогогосподарства. Деякі з цих теорій докладніше розглянуто в розділі 5.
Марксистська теоріярозвитку й розміщення продуктивних сил виходила з настанови про те, що вонипередусім зумовлені способом виробництва і їхня територіальна організаціяістотно залежить від соціального ладу. Марксисти гадали, буцімто кожному ладупритаманні власні економічні закони й закономірності, хоча дія загальнихзаконів тим часом не заперечується. У соціалістичних країнах такий висновокпризводив до жорсткого планування, що стосувалось і розташування виробництва.Ця практика мала позитивні й негативні наслідки. У 20–50-х рр. нашого сторіччя,коли в більшості країн економічний потенціал прирощувався екстенсивно, коштомкількості споруджених об'єктів народного господарства, підпорядкуванняжорсткому централізованому плануванню давало змогу зосередити ресурси унайсприятливіших (з урахуванням пізнаних закономірностей) реґіонах і центрах. Удобу НТР політика централізованого управління економікою, брак ринку почали неґативнішевпливати на розвиток країн табору соціалізму. З'ясувалося, що з центру незавжди можна визначити кращий варіант розміщення продуктивних сил. Завеликогозначення надавалося специфічним закономірностям (так званим економічним законамсоціалізму) й нехтувалися загальні закони й закономірності на догоду панівнійполітичній ідеології.
Тепер починаєпереважати погляд, що економічні закони й закономірності мають загальнийхарактер, тільки-но проявляються вони неоднаково в країнах з різноюсоціально-політичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їхнютериторіальну організацію, структуру, динаміку впливає увесь комплексзакономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процестериторіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ натериторії. Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: віднизового адміністративного району – до країни й світової економіки в цілому.Відповідно, і в територіальній організації виробництва виокремлюєтьсямікрорівень, мезорівень, макрорівень і глобальний рівень.
Як результаттериторіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного окремогореґіону ознак під впливом конкретних умов, головні з яких – географічні,історичні та соціально-економічні..
«Чистої» моделі РПС нема.У розвинутих капіталістичних країнах ринкові процеси реґулює держава задопомогою різних програм, індикативних планів тощо. А у колишніх соціалістичнихкраїнах триває децентралізація управління і входження до ринкових структур.Проте в обох випадках слід враховувати об'єктивні закономірності РПС, причомуна усіх рівнях – незалежно від того, чи планується економіка у масштабахкраїни, чи йдеться про спорудження окремого підприємства або спеціалізаціюсільськогосподарської ферми. Водночас важливо, щоб економічні важелістимулювання мали правову основу: система реґулювання відображена у конституціїкраїни та інших державних актах.
У наукових дослідженняхрозміщення продуктивних сил використовуються методи, що можуть прикладатися дохарактеристик категорій економічних відношень і простору. Деякі з нихзапозичені з політекономії, соціології, географії, математики. Зокрема, дляаналізу ситуації й конкретних розрахунків використовуєтьсяекономіко-математичне моделювання, картографічний, порівняльно-географічнийметоди тощо. Завдання науки. Головним завданням науки є обґрунтуванняоптимального розміщення продуктивних сил. Поняття «оптимальності» передбачаєодержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, віднайкращої територіальної організації реґіону, країни. На рівні підприємстваефект виражається у прибутку, на рівні країни – у національному доході. Одначе«оптимальність» не означає, що байдуже, яким чином забезпечуватиметьсянайбільший ефект. Треба співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто –розрахувати ефективність витрат. Необхідно також враховувати соціальний тадемографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержатиприбуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому будезавдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатаціюприродних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Високаконцентрація виробництва у реґіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури,зручних технологічних зв’язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншогобоку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремихгалузей господарства, може зруйнувати або надмірно утискувати чимало іншихпідприємств або галузей. Так трапляється тоді (наприклад, у країнах, щорозвиваються), коли пріоритет віддається розвитку експортної монокультури, абизалучити валюту до своєї держави.
Отже, оптимальнерозміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшогоприбутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімумувтрати та об’єктивно сприяють посиленню економічного потенціалу країни.
Що означає оптимальнерозташування об’єктів народного господарства? На рівні підприємства це означає:спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції;місцеположення має бути зручним по відношенню до постачальників сировини йматеріалів та споживачів продукції; підприємство повинно бути забезпеченеробочою силою; місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, втому числі й соціально-екологічне, напруження на території; розміщенняпідприємства має сприяти кооперативним зв’язкам.
На рівні реґіонуоптимальне розміщення продуктивних сил передбачає: врахування передумов іфакторів спеціалізації народного господарства; комплексне розміщення народногогосподарства; можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливомнауково-технічного прогресу та ринкової кон’юнктури; задоволеннясоціально-економічних потреб населення реґіону; екологічну безпеку реґіону;ефективні міжреґіональні економічні зв’язки.
Як правило, чималофакторів справляє вплив на розташування одного підприємства, а тим більше –народногосподарського комплексу. Сучасне господарство характеризується тим, щойого об’єкти функціонують не ізольовано, а є елементами системи розміщенняпродуктивних сил. Система ця вельми складна, і її аналіз потребує серйозноїспеціальної підготовки.
Проблеми і завданнярозміщення продуктивних сил України. Перше десятиріччя економічних перебудов внашій країні виявилось досить складним. Незважаючи на великийприродно-ресурсний потенціал, наявність значних виробничих потужностей,висококваліфікованих кадрів у всіх галузях народного господарства, Українаістотно відстає за найважливішими економічними показниками від багатьохрозвинутих країн. Причини такого стану мають соціально-економічний характер, щозагалом беручи, виходить за межі курсу РПС.
Розгляньмо тут лишедеякі проблеми, пов’язані з територіальною організацією господарства.
1. Донедавна Українавходила до складу іншої держави і її господарська спеціалізація формувалася запринципом доповнення до інших складових частин економіки СРСР. Ефективністьспеціалізації розглядалася з точки зору радянської економіки в цілому. Тимчасом з погляду інтересів України вона була не завжди доцільною. Так, на нашійтериторії було створено потужний матеріало- та енергомісткий промисловийкомплекс, хоча Україна є дефіцитною за енергоносіями.
Працемісткі галузі (особливо текстильна промисловість) були розвинуті недостатньо, що призводило допевного дисбалансу використання трудових ресурсів. Найкращі фахівці, науковийпотенціал в значній мірі були зайняті на підприємствах військово-промисловогокомплексу. Порівняно з високо розвинутими країнами, структура економіки Українизастаріла: при надмірній перевазі матеріальних виробництв ( металургія, важкемашинобудування) бракує наукомістких галузей (електроніка тощо).
2. Регіональнерозміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентраціяматеріаломістких галузей в Донбасі й Придніпров’ї поєднується з невикористанимиресурсами у Західному та Південному регіонах.
3. Через нераціональнерозташування виробництва часто-густо постають складні екологічні проблеми.Необхідно розосередити промислове виробництво в екологічно напружених районах,перепрофілювати окремі підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Убагатьох випадках багаторічне інтенсивне вичерпування природних ресурсівУкраїни призвело до їхнього виснаження; постала потреба принципово інакшеставитись до розміщення ресурсомісткого виробництва. Екологічні негараздизаважають використати в повній мірі наш рекреаційний потенціал, особливоузбережжя морів.
4. Нераціональністьрозміщення продуктивних сил в країні певним чином пов’язана з недостатньоюефективністю сучасної системи регіонального управління, що утискує ініціативумісцевих влад і підприємств у використанні економічного потенціалу регіонів.Необхідна реформа територіального управління в Україні, яка поєднувала бінтереси і відповідальність центру та регіонів і надала б суттєвий стимулподальшому економічному розвитку.
5. Вихід України насвітовий економічний простір вимагає ретельного урахування зовнішньоекономічнихфакторів. Необхідна структурна перебудова економіки країни відповідно до новихумов, що вимагає участь країни в міжнародному поділі праці. Це означає,зокрема, збереження надійних для нашої країни ринків і завоювання нових.
Життєдіяльність людейтриває у просторі, що називається географічним середовищем. Географічнесередовище – це та частина географічної оболонки, що найбільш загосподареналюдиною і залучена до суспільного виробництва. Тут здійснюються всі видидіяльності людей. Стосовно розташування продуктивних сил у науці замістьпоняття «географічне середовище» часто вдаються до поняття“економіко-географічний простір”.
Поняття простору нетотожне поняттю території. Територія – це частина поверхні суходолу, щохарактеризується двовимірністю, а поняття простору нерозривно пов’язане зпоняттям часу. Отож, термін “простір” характеризує відношення об’єктів уїхньому розвитку. Простір-час – загальна форма існування матерії. Простір маєтакі властивості: протяжність, єдність перервності й безперервності.
Виробництво необов’язково пов’язується з територією, але якщо такий зв’язок є, то ми маємо доділа з географічним простором. Географічний простір – це сукупність стосунківміж географічними об’єктами, що розташовуються на конкретній території йрозвиваються в часі. Якщо ж ідеться не просто про географічні об’єкти, а прооб’єкти соціально-економічної сфери, то ми вживаємо термін “економіко-географічнийпростір”.
Економіко-географічнийпростір формується господарськими об’єктами та їхніми зв’язками на певнійтериторії. Об’єкт (підприємство) впливає на навколишню територію у трьохнапрямах: виробництво, населення, природа. Формується три ареали впливу:виробничий, соціальний, економічний. Три ареали разом творятьекономіко-географічне поле підприємства.
Перетин множини поліврізних об’єктів дає нам економіко-географічний простір. Він характеризуєтьсякомплексністю території та дуже тісним зв’язком об’єкту з територією. А колинаперед висуваються не територія, а організаційно-господарські зв’язки,виявлені через систему управління, то вживається термін “економічний простір”.Кожний керований господарський об’єкт входить до економічного поля. Існуютьекономічні поля підприємства, фірми, концерну тощо. Перетин економічних полівутворює економічний простір, – сукупність економічних стосунків на данійтериторії, що виявляються через відношення управління.
Економічний простір нетак жорстко пов’язаний з територією, як економіко-географічний, бо відношенняуправління можуть формуватися між дуже віддаленими об’єктами. Крім того, якщо векономіко-географічному просторі зв’язок між виробництвом, соціумом і природоюздійснюється безпосередньо, то в економічному – опосередковано. Томуекономічний простір не завжди суміщується з економіко-географічним, але чимбільше вони суміщуються, тим більше можливостей для оптимальних розв’язань.
Таким чином, РПСздійснюється у просторі, що характеризується багатомірністю, має власніспецифічні закони й закономірності розвитку. Їх треба враховувати у науковихдослідженнях та у практиці розміщення виробництва.
Системний аналіз
З допомогоюсистемного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв’язання проблемудосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичноговикористання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системногоаналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему увзаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використаннярізноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявитимету та вибрати ефективні методи розв’язання. Наукова розробкаекономіко-математичних методів розширила застосування системного аналізу розміщенняпродуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічним розрахункам.
Балансовий метод
Балансовий методє найпоширенішим у плануванні, зокрема у перед планових дослідженнях.Використовується система матеріальних, фінансових балансів, балансів трудовихресурсів, грошових доходів, видатків населення, територіальних балансівпотужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних організацій,виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання. Баланси єзвітні та планові. Науково-дослідні інститути проводять спеціальні дослідженняз удосконалення регіональної системи балансів (розробка звітних міжгалузевихбалансів виробництва, розподілу та споживання продукції в областях таекономічних районах.).
Техніко-економічнірозрахунки
Техніко-економічнірозрахунки застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщенняпродуктивних сил (підприємств та територіального розвитку виробництва).Порівняльну ефективність альтернативних варіантів розміщення виробництввизначають на основі розрахунку поточних (собівартості) та порівнянняодноразових (капітальних) витрат. Обов’язково враховують показники матеріало-,енерго-, фондо-, трудо-, водомісткості та транспортабельності продукції .
Економіко-статистичніта економіко-математичні методи
Зекономіко-статистичних методів найбільш поширеними є обчислення індексів тасередніх величин, кореляційний — регресійний аналіз, групування,графоаналітичний метод. Сутність економіко-математичних методів полягає уформалізованому описі економічних явищ та процесів у вигляді системиматематичних рівнянь. Найбільш поширені з економіко-математичних моделейбалансова та оптимізаційна.
Картографічнийметод
До традиційнихметодів аналізу розміщення продуктивних сил відносяться порівняльний спосібвивчення економічних та економіко-географічних явищ та процесів. Особливошироко застосовується у прикладних розробках картографічний метод, запозиченийз економічної географії. При моделюванні перспективного розміщення виробництвазастосовують нормативний метод.
Балансові таоптимізаційні моделі
Балансова модельмає вигляд системи шахових таблиць (баланси витрат та випуску продукції,капітальних вкладень, трудових витрат, природних ресурсів). Баланси на практиціє міжгалузеві, міжрайонні з виробництва та розподілу продукції.
Оптимізаційнамодель — це вища форма техніко-економічних розрахунків з призначення виборуоптимального варіанта розміщення підприємств, галузей, територіально-виробничихкомплексів. Умови задачі та розв’язок подаються у табличній (матричній) абографічній (мережній) формі.
Системний аналіз
З допомогоюсистемного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв'язання проблемудосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичноговикористання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системногоаналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему увзаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використаннярізноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявитимету та вибрати ефективні методи розв'язання. Наукова розробкаекономіко-математичних методів розширила застосування системного аналізурозміщення продуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічнимрозрахункам.
Основнимизадачами РПС:
ü розробканаукових основ територіального суспільства;
ü розробканаукових принципів раціонального природо використання та ресурсозберігання.
Метою науки є всебічне(демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування перспективногорозміщення продуктивних сил, а також удосконалення (оптимізація) його сучасногохарактеру, підвищення соціально-економічної ефективності усуспільних затрат праці.
В основу теорії розміщенняпродуктивних сил покладено загальні економічні закони. Очевидно, що в умовах переходудо ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно дотих законів, керуючись якими досягатиметься макси мальний економічний ісоціальний ефект при мінімальних витратах. Розміщення продуктивних сил — церезультат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивнихпроцесів, то виникають в результаті діяльності людини. Закон розглядаєтьсянаукою як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами в природіі суспільстві. Закономірність — об'єктивно існуючий повторюваний, суттєвийзв'язок явищ природи і суспільного життя.
Між законами ізакономірностями існує найтісніший взаємозв'язок. Всі закони і закономірності —відношення об'єктивні, вони проявляються незалежно від волі і свідомості людей.
Портово-промисловийкомплекс (ППК) – це форма територіальної організації морського господарства йприлеглого примор’я, взаємопов’язане й взаємообумовлене, планомірно сформованеоб’єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ,соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зонівикликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченнямзовнішньоекономічних та інших зв’язків. Внаслідок такого поєднання маємододатковий соціально економічний ефект за рахунок групування морських портів іпромислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічнимрозташуванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих зв’язків; скороченнямтранспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональнимпоєднанням територіально-галузевої та програмно-цільової засад керування.
ППК утворюються уконтактній зоні «суходіл-море» й використовують переваги розташування ресурсівне лише прилеглої території, але й акваторії.
Основні типи ППК:
· океанічний,зорієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану(наприклад, океанічне рибальство, добування залізо-марґанцевих конкрецій тощо)та зовнішньоекономічні морські торговельні зв’язки;
· морський(прибережний), пов’язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалуконтинентального шельфу (морський нафто- й газовидобуток, прибережнерибальство, морекультура);
· приморський,зорієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом (у Росії це– освоєння Крайньої Півночі вздовж Північного морського шляху, Крайньої ПівночіКанади, Аляски США).
В світі існує багатопортово-промислових комплексів, як у розвинених країнах, так і в тих, щорозвиваються. У розвинених країнах вони, як правило, орієнтовані назовнішньоекономічні зв’язки та імпорт сировини. В країнах, що розвиваються, ППКмають експортну орієнтацію.
Найбільшим у світі єППК на базі Європорту у Роттердамі, що має вантажооборот близько 300 млн т/рік,обслуговує понад 300 тисяч морських та 250 тисяч річкових суден. Йогохінтерланд поширюється не тільки на Нідерланди, а й на Бельгію, ФРН,Люксембург, Швейцарію та Австрію. Після будівництва каналу Рейн–Майн–Дунай зонайого економічного впливу поширилась і на придунайські країни. Спеціалізаціяцього ППК: припортова чорна металургія, прийом значних обсягів нафти,нафтопереробка, судноремонт та суднобудування.
У Франції ППКсформований на базі портів Марсель та Фос, разом вони мають вантажооборот 100млн т/рік. Цей ППК спеціалізується на нафтопереробці, припортовій чорнійметалургії (Фос), зовнішньоекономічних перевезеннях, рибальстві таморегосподарстві.
В Японії найбільший ППКсформований на базі чотирьох великих портів та їх хінтерланду: Токіо, Йокогама,Кавасакі, Тіба, вантажооборот яких перевищує 400 млн т/рік. Його спеціалізація:прийом сирої нафти, нафтопереробка, відправка генеральних вантажів, припортовачорна та кольорова металургія, припортова теплоенергетика на привезенійсировині (енергетичне вугілля з Австралії).
Нью-Йоркський ППК маєвантажооборот понад 150 млн. т/рік. Спеціалізація: прийом сирої нафти,нафтопереробка, нафтохімія, припортова кольорова металургія,зовнішньоекономічні перевезення.
Серед країн, щорозвиваються, слід виділити насамперед ППК Сінгапуру, вантажооборот якогодорівнює 200 млн т/рік. Цей морський порт кожні 10 хвилин приймає вантажне,вантажне судно чи танкер з нафтою. На його нафтопереробних заводахпереробляється понад 50 млн т нафти на рік. Крім того, розвинено суднобудуваннята судноремонт, будівництво нафтових платформ, морегосподарство, нафтохімія.
На атлантичному узбережжіАргентини ППК формується на базі Буенос-Айресу, Ла-Плати, Енсенади, Кампали,Сан-Ніколаса, Росаріо та центрів, що до них тяжіють. Спеціалізація: припортовачорна металургія (ввезення залізної руди високої якості та експорт металу),нафтопереробка та нафтохімія.
Щоб вдосконалитикерування виробництвом на території, треба створювати цього острівцінауково-технічної думки разом з передовими технологічно гнучкими промисловимипідприємствами й комплексами. Це, здебільшого, комплекс організацій, що здійснюютьнаукові дослідження й технічні розробки. Мета науково-технологічних зон,технопарків та технополісів – створити сприятливі умови для максимальногозближення науки з виробництвом і сприяння реґіональному промисловому розвитку.
Науково-технологічна зона– це певна територія, на якій є вищий учбовий заклад (чи кілька),науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічнаінфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику. Сукупність цихтрьох компонентів, а також наявність венчурного (ризикового) капіталу,висококваліфікованих кадрів дає можливість зменшити час від наукової розробкидо її впровадження у виробництво.
Такі зони, як правило,створюються в економічно розвинених країнах, неподалік від великого науковогочи культурного центру, зв'язані з ним швидкісною автострадою чи залізницеюзадля створення гідних умов науковцям. Часто при цьому враховуються ікліматичні фактори; більш за все для цього підходять райони субтропічногоклімату.
Перша така зона буластворена в США неподалік від Сан-Франциско на Тихоокеанському узбережжі (всубтропіках) в містечку Сан-Хосе на базі Стенфордського університету. Спочаткутут акумулювались наукові заклади та фірми з вироблення обчислювальної техніки,а потім ця зона, що налічувала понад 2 тисячі фірм з числом зайнятих понад 200тисяч чоловік, стала спеціалізуватися на виробництві мікророцесорів такомп'ютерів з використанням сілікону – кремнію (Si) і отримала назву«Сіліконова долина». Зараз у США налічується кілька десятків таких зон по всійкраїні: Сіліконовий пляж, Сіліконовий пояс, Сіліконові гори, Сіліконова рівнин,Тех-Айленд та інші.
ПЛАН
1. Методологія та задачі курсу:
a) Поняттяпро предмет дослідження науки “Розміщення продуктивних сил”.
b) Місцекурсу в системі наукових дисциплін, його мета і завдання.
c) Структуракурсу.
d) Теоретико-методологічніоснови РПС.
e) Методи РПС.
2. Характеристика портово-промисловогокомплексу.
МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра«Економічна теорія»
Контрольнаробота
здисципліни «Розподіл продуктивних сил»
Тема:«Методологія та задачі курсу. Характеристика портово-промислового комплексу»
Виконала:
Кандидатнаук, доцент
Херсон2007 р.
ЛІТЕРАТУРА
1. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивнихсил та регіонал істика: Навч.посіб. – 2-ге вид. випр.і доп.-К.: Вінар,2002
2. Кочая Е.П.Розміщення продуктивних силвукраїні -К.: 1998
3. Ковалевський В.В., Михайлова О.Г.,Семьонова В.Ф. Розміщення продуктивних сил в Україні – К.:1999
4. Чекаловець В., Крижанівський С. Розвитокморських торгових портів України у конкретному середовищі, журнал «ЕкономікаУкраїни»№1,2006
5. Статистичний щорічник України за 2003рік. К., Держкомстат України, 2004.