--PAGE_BREAK--- продовження формування промислових вузлів і центрів з пріоритетним розвитком виробництва, пов’язаних з комплексним використанням видобувної сировини установлених екологічних стандартів;
- стимулювання розвитку експортних та імпортозамінюючих виробництв у районах, що мають для цього найбільш сприятливі умови;
- формування регіональних економічних ринків, вільних економічних зон, а також технополісів як регіональних центрів впровадження досягнень вітчизняної і світової науки, прискорення економічного та соціального прогресу;
- переспеціалізація окремих прикордонних регіонів, створення тут нових робочих місць і прискорений розвиток соціальної інфраструктури з урахуванням можливої передислокації військових частин;
- розвиток міжрегіональних і регіональних систем (транспорту, зв’язку, інформатики), які забезпечували б і стимулювали б структурні зрушення та ефективність регіональної економіки;
- подолання надмірного розриву в рівнях і якості життя населення окремих областей.
Для того, щоб економічна регіональна політика могла реально здійснюватися на практиці, цілі необхідно ранжувати відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку з урахуванням виробничо-економічних і ресурсних можливостей регіону.
У сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері Стеченко М.Д. виділяє такі пріоритети:
1. Загальноекономічні пріоритети. Це пріоритетний розвиток у певний період однієї із сфер господарства країни (матеріального виробництва або невиробничої сфери), одного з його підрозділів (виробництво засобів виробництва або предметів споживання). До загальноекономічних належать також пріоритети у окремих фазах відтворювального циклу (виробництво, розподіл, обмін і споживання) або міжгалузеві.
2. Галузеві пріоритети виявляються у випереджаючих темпах зростання однієї або кількох галузей. Наприклад, у сучасних умовах пріоритетним є розвиток усіх видів транспорту, оскільки він відіграє важливу роль у розвитку сучасної економіки, забезпеченні матеріального обміну між галузями, задоволенні потреб населення в перевезеннях.
3. Внутрішньогалузеві пріоритети – переважно зростання окремих підгалузей і виробництв у межах певної галузі. У промисловості насамперед швидкими темпами розвиваються базові галузі (паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування, хімічна промисловість).
4. Внутрішньовиробничі пріоритети пов’язані з прискореним розвитком внутрішньовиробничих об’єднань і підприємств, зокрема науково-технічних підрозділів. прикладом внутрішньовиробничих пріоритетів є також випереджальні темпи розвитку обслуговуючого та допоміжного виробництва.
5. Територіальні пріоритети пов’язані з випереджаючим соціально-економічним розвитком одних регіонів щодо інших. Установлення територіальних пріоритетів зумовлене різними рівнями соціально-економічного розвитку країни, що склалися історично, та необхідністю їх зближення. Як уже зазначалося вище, комплексний розвиток господарств всіх регіонів з метою подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку – одне із сучасних завдань економіки України. Важливими передумовами виділення територіальних економічних пріоритетів є наявна ресурсна база (природні ресурси, трудові ресурси). Одна вони не є вирішальними на сучасному етапі. При їх дефіциті пріоритети можуть будуватися довкола інформаційних ресурсів, доброго інфраструктурного забезпечення регіону, розвитку невиробничої сфери тощо з урахуванням у ринкових умовах споживчого фактору.
Для оцінки господарських пріоритетів використовують комплекс показників, серед яких, наприклад, обсяг виробництва, якісні параметри продукції і послуг, рівні соціальних стандартів (так звані соціально-економічні орієнтири), що дають можливість конкретизувати цілі; це показники наявності та використання ресурсів та показники ефективності, які відображають синтез цілей – співвідношення затрат та результатів.
У згадуваній Концепції наголошується, що першочерговими поточними завданнями державної регіональної політики передбачається прискорене розв’язання таких проблем:
- створення нормативно-правової та інформаційно-методичної бази управління розвитком регіонів відповідно до положень законодавства України;
- забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного потенціалу в кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;
- здійснення заходів щодо соціального відродження села шляхом державної підтримки розвитку соціально-культурної і побутової сфери, формування повноцінного життєвого середовища;
- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також розвиток підприємництва та ринкової інфраструктури;
- розв’язання пріоритетних наукових проблем регіонів з метою виробництва конкурентоспроможної продукції;
- переведення працівників, які вивільняються, на підприємства галузей господарства, що розвиваються, у сфері обслуговування і торгівлі, організація професійної підготовки кадрів для нових прогресивних виробництв;
- створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у відповідних регіонах;
- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів;
- створення умов для залучення іноземних інвесторів до розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів, розширення обсягів будівельних робіт, в яких зацікавлена українська економіка;
- розроблення державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які потребують державної підтримки для комплексного вирішення багатьох господарських та соціальних проблем, та їхнє бюджетно-фінансове забезпечення.
При системному оцінюванні цілей регіональної політики та при обґрунтуванні напрямів її реалізації необхідно також враховувати регіональні інтереси, які можуть виступати як база оцінки щодо цілей.
На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні, політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим більше суб’єктів вступає у відносини, тим ширше коло інтересів.
Територіальні (регіональні) інтереси – це відносини між індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці. Натомість галузеві інтереси пов’язані із забезпеченням умов конкретного виробництва. Якщо провідниками галузевих інтересів є певні міністерства, відомства, асоціації, профспілки, то відстоювати регіональні інтереси повинні передусім органи місцевого самоврядування.
Галузеві та територіальні інтереси взаємопов’язані та можуть збігатися повністю, частково або зовсім не збігатися. Наприклад, інтерес до охорони навколишнього середовища нині є одним з головних на будь-якому рівні.
Регіональні інтереси охоплюють не весь спектр інтересів населення, підприємств тощо. Керівники підприємств мають певні інтереси щодо функціонування цих підприємств, однак усі вони та члени їх сімей є ще місцевими жителями. Тому вони залежні від рівня і способу життя населення регіону, місцевого бюджету, місцевої виробничої і соціальної інфраструктури, політичного мікроклімату тощо. А це означає, що всі вони (хоч і різною мірою) є носіями регіональних інтересів.
У регіоні тісно переплітаються різні інтереси – особисті й колективні, колективні і суспільно-господарські, відомчі і територіальні та інші. Саме тому керуватися лише галузевими інтересами при управлінні у сьогоднішніх умовах неможливо.
Первинний загальнорегіональний інтерес полягає у гарантованій реалізації на кожній території конституційних прав та умов для цього. На основі їх реалізації формуються інтереси, зумовлені прагненням стабілізувати відтворення тих чи інших умов регіонального життя, які позитивно оцінюються населенням, суб’єктами господарювання. Стабільна основа регіональних інтересів є природною, оскільки регіон не може як, наприклад, підприємство, ліквідуватися, саморозпуститися. Регіональні інтереси – це зацікавленість у стабільному відтворенні та примноженні соціального, природно-ресурсного, демографічного, господарського потенціалу регіону. Якщо це порушується, то регіон переходить до рангу депресивного і без державної допомоги вийти з цього стану не може.
Також існують суттєві відмінності між регіональними та державними інтересами. Так, держава як суб’єкт господарювання зацікавлена у максимальному видобутку і переробці сировини і ресурсів. У цьому є певні інтереси і регіону: він зацікавлений у виділенні інвестицій та матеріально-технічних ресурсів, створенні нових робочих місць, розвитку інфраструктури. Проте як суб’єкт природокористування регіон не менше зацікавлений у екологічних обмеженнях і навіть забороні збільшення видобутку і переробки ресурсів у зв’язку із зниженням техніко-екологічної безпеки і погіршення якості довкілля. Проведення певної господарської політики на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці має відповідати державним інтересам. Однак лише невелика частина регіональних інтересів автоматично реалізується через загальнодержавну політику. Саме тому регіональна економічна політика повинна зайняти чільне місце серед засобів управління економікою держави.
2. Концепція державної регіональної економічної політики в Україні та її реалізація.
Територія України відрізняється своїми розмірами та значною просторовою диференціацією природних умов, рівнів економічного та соціального розвитку, спеціалізації промислового та сільськогосподарського виробництва. Не можна не враховувати й суттєві історичні, демографічні, культурні, релігійні та інші відмінності. Слід взяти до уваги й виникнення на заході держави спільного кордону з Європейським Союзом, який проводить активну регіональну політику та багато інших факторів.[1]
Саме тому є важливим як теоретичний так і прикладний аспекти формування обґрунтованої регіональної економічної політики України.
Основні принципи сучасної державної регіональної політики викладені у згадуваній Концепції державної регіональної політики. З метою провадження її положень в Україні розроблено і прийнято низку законодавчих актів:
Бюджетний кодекс України,
Земельний кодекс України,
Закон України „Про транскордонне співробітництво”,
Закон України „Про розмежування земель державної і комунальної власності”,
Генеральну схему планування території України,
Загальнодержавну програму розвитку малих міст,
Програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування України.
Триває обговорення й інших важливих документів на державному рівні. Фахівці зазначають, що визначальною рисою сучасного етапу розвитку регіональної політики є перехід від етапу зупинення кризових явищ до стійкого економічного зростання на основі активної структурно-інноваційної політики, розширенні фінансових та матеріальних можливостей держави до вирішення завдань різного рівня у різних сферах життєдіяльності. Регіональна політика в Україні здійснюється на основі таких принципів:
- системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв’язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси, завдання щодо розвитку усіх сфер суспільного життя, його оптимальної територіальної організації, усі суттєво значущі фактори;
- географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження самобутності окремих частин країни та ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів;
- конституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
- пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів громадян, підприємств, установ та організацій;
- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;
- субсидіарність, створення належних умов для поєднання централізації та децентралізації у здійсненні держаної влади, розвитку місцевого самоврядування;
- диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об’єднання їх зусиль з метою розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес; створення економічних, правових та інших умов та стимулів для укрупнення і прискорення формування економічно та фінансово спроможних сільських територіальних громад, розвитку співробітництва між органами місцевого самоврядування, їх добровільного об’єднання в асоціації, спілки, союзи та інші об’єднання для розв’язання проблем, що становлять спільний інтерес. У разі їх створення слід передбачити делегування їм певних повноважень.
продолжение
--PAGE_BREAK--