МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кіровоградськийнаціональний технічний університет
Курсоваробота з предмету: Розміщення продуктивних сил
натему: Ресурсозбереження – головний напрям використання
природно-ресурсногопотенціалу
Зміст
Вступначастина
1. Природно-ресурснийпотенціал України та її регіонів
1.1 Характеристикапотенціалу мінерально-сировинних ресурсів
1.2 Характеристиказемельного та агрокліматичного потенціалу
1.3 Характеристикапотенціалу водних ресурсів
1.4 Характеристикалісового потенціалу
1.5 Характеристикапотенціалу природно-рекреаційних ресурсів
2. Проблеми ресурсозбереженняв Україні
2.1 Проблемиметалургійного комплексу
2.2 Проблемипаливно-енергетичного комплексу
2.3 Проблема лісовихресурсів
2.4 Екологічніпроблеми
3. Перспективираціонального використання природних ресурсів
3.1 Безвідходнітехнології – основний важіль економії ресурсів
3.2 Розробленняі освоєння принципово нових технологій та вдосконалення існуючих
3.3 Вториннересурсокористування
3.4 Перспективирозвитку ПЕК- ринок біопалива
Висновок
Додатки
Література
Вступна частина
Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використанняприродно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів тазростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини,палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрямиресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використаннямінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо-зберігаючоїтехніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловостівторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі,рекультивація відпрацьованих кар’єрів тощо; ефективне регулюваннялісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення;збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.
Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вториннийресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюєтьсяблизько 600-700млн.т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, вструктурі яких переважає виробнича, паливно-енергетична, металургійна, хімічнапромисловість[9, с.48]. У перспективі передбачається формування ефективногомеханізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземнихінвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особливаувага приділяється розширенню напрямів використання макулатури, полімерноївторинної сировини, деревини, створюватимуться потужності по переробцікартонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.
Важливим пріоритетом є підвищення ефективностіенергозбереження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країні за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичнихресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми зенергозбереження на період 2010 року передбачається: запровадити заходи,спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції йздійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільшенергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємствпровести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств;впровадити економічний механізм заінтересованості в економіїпаливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих мало витратнихтехнологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану системуобліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансукраїни відновлювальні та нетрадиційні джерела енергії.
В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереженнядасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується наекономному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенніпервинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.
1.Природно-ресурсний потенціал України та її регіонів
1.1 Характеристика потенціалу мінерально-сировинних ресурсів
Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видівкорисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвиткупродуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються нагрупи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються таківажливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія,електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.
Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промисловізапаси паливно-енергетичних ресурсів, металічних, нерудної сировини для чорноїметалургії, гірничо-хімічної сировини, будівельних матеріалів.
В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буревугілля. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому іЛьвівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровськомубасейні.
В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосередженіпереважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї.
На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу,що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській,Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.
Основні родовища зосереджені в Криворізькому таКременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському.Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, якістановлять 2,28 млрд. т.[4, с.46]
Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запасинікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській таДніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — вЖитомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжіЧорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів —у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отриманняряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у ЖитомирськомуПоліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.
Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких:кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін,облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. [7, с.136]
Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсамивідзначається Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області.Значні поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській,Запорізькій, Полтавській областях, а також у Автономній Республіці Крим.
1.2 Характеристика земельного та агрокліматичного потенціалу
Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщеннянародногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основнимзасобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всіземлі України незалежно від їх цільового призначення, господарськоговикористання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсіві складають єдиний земельний фонд держави.
Рівень, тривалість використання родючості та продуктивністьґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умовгосподарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високоїпродуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що вирощуються,до тепла, вологи тощо.
Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплій опадах та агрокліматичне районування території України, можна зробитивисновок, що в північно-західних районах можуть дозрівати найвимогливіші дотепла ярі культури (ячмінь, овес), озима пшениця, а на південному заході тапівденному сході — вимогливіші до тепла (кукурудза і соняшник).
Структура посівних площ, що склалася тепер, не завждивідповідає біологічним вимогам культур до ґрунтово-кліматичних умов, що істотновпливає на продуктивність ґрунтів. Урожайність сільськогосподарських культурпевною мірою залежить від рівня потенційної родючості ґрунту і забезпеченнявологою території. Виявлена загальна закономірність: найнижчі урожаї отримуютьна бідних дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, вищі — на потенційно родючихґрунтах зони недостатнього зволоження Степу і найвищі — на потенційно родючихґрунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу.
За цільовим призначенням земель та функціональнимвикористанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя(41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн.га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами,житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневимиводами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%). [2, с.51]
Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Україниє досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земельу господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях.В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високимбіопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтівчорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства.
1.3 Характеристика потенціалу водних ресурсів
Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутовоговодопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народногогосподарства та у життєдіяльності населення.
Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, якийформується у річковій мережі на її території, та транзитного, що надходить ізсусідніх територій по Дніпру і його допливах, Сіверському Донцю, Дунаю тощо. Замежами України утворюється близько 30 км³ стоку (загальний його обсягстановить 210 км³).
Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км²площі припадає від 100 до 600 тис. м³ місцевого стоку. Найменшезабезпечені водою південні області. Так, у Донецькій, Запорізькій,Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях на 1 км²території припадає від 5-10 до 40 тис. м³ води на рік, а на одного жителя— від 130 до 400 м³. В областях Полісся на 1 км² територіїнараховується від 75 до 100 тис. м³ на рік, а на одного мешканця — від1500 до 2000 м³. В областях лісостепової зони на 1 км2 площі водні ресурсискладають 50-70 тис. м³ на рік, збільшуючись до 100-125 тис. м³ усхідній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м³ води на рік. [4, с.52]
Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, якіпоширені по всій території. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 км³.
Великі території України займають болота, заболочені і перезволоженіземлі, в яких зосереджено біля 30 км³ води.
Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшоговикористовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних воду зоні активного водообміну складає 18,6 км³ на рік. У межах Українипідземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед якихнайбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільській і Причорноморський.
Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнімі визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод.Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевийстік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, становлять 7куб. км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 куб. кмморської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стікстановить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — узахідних і північних областях України. [4, с.53]
Територіальний розподіл водних ресурсів України єнерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів.Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужнихспоживачів — Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні областіУкраїни. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергуелектроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство,комунальне господарство. Для пом'якшення територіальних відмінностей узабезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ(повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створеноблизько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо. [7. с.139]
Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання,тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічнихпроцесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальнегосподарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межахводного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, воднийтранспорт, рибне господарство, туризм).
Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси —запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря.Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергіїповерхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнемрозвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використаннягідроенергоресурси. [7, с.141]
1.4 Характеристика лісового потенціалу
Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженнінавколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливимсировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.
Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом.Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівеньтериторіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% вЗапорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21—22%,який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягамилісоспоживання і екологічними вимогами.
Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна.Вона значно вища на заході і півночі країни, особливо в Карпатах, а також уКримських горах. Із просуванням на південь і південний схід лісистістьпоступово зменшується. У західній та північній частинах покрита лісом площастановить 20-40%, у Карпатах — понад 40%, на Поліссі — 25,7%. На півдні лісовіплощі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у степу — 4%).
В Україні є сприятливі умови для прискореного приростудеревини, бо пересічний приріст її на 1 га лісопокритої площі становить 4 м³. Причому, на деревостани високої продуктивності припадає 75% покритихлісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) — 54% і твердолистяні(дуб, бук, граб) — 40%. Сосна (35%) зосереджена, в основному, на Поліссі, наялину (смереку) припадає 16% загального запасу деревини (Карпати). Ялиця (такожросте у Карпатах) займає третє місце (3%) щодо запасу деревини. Ізтвердолистяних порід дуб високостовбурний складає 18% загальних запасівдеревини, бук— 13%, граб — 2%. Дуб переважає у Поліссі та Лісостепу, бук — узахідній частині і в Криму.
Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україназадовольняє на 25-30%. [4, с.61]
Вікова структура лісів України характеризується такимиспіввідношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові — 37,7%,достигаючи та стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5—2 рази нижчеоптимальних величин. [4, с.62]
1.5 Характеристика потенціалу природно-рекреаційних ресурсів
Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвитокжиттєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугуютьдля регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційнихресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бутивикористані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складувходять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжніта пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України,однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.
Грязеві покладів функціонують найстаріші в Україні курорти —Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних областяхпоширені торфові грязі, які використовують на курортах у Миргороді, Моршині,Немирові, Черче та інших.
Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формуютькультурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічніособливості території тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'ятоку державі становить 49147 об'єктів. Їхня цінність та чисельність у межахобластей істотно відрізняється. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток уЛьвівській області (2934), Автономній Республіці Крим (3431), Київській (2886)та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні рекреаційніресурси мають місце у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській,Чернігівській областях, Автономній Республіці Крим.
Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів єсоціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане зтериторією України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вонипервісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів,окремі з них мають світове та європейське значення.
У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють двіскладові частини: природну і соціально-економічну. Україна має різноманітніприродні рекреаційні ресурси (кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні,джерела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо). Загальна площа земель,придатних для рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (або 15,6%території країни), у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів — 7,1%,гірських — 2,3 (у Карпатах — 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн. гавідносяться до умовно придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісівдержавного лісового фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системірекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. [5, с.127]
Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже увсіх областях України, але найбільша кількість джерел зосереджена в західнійчастині. Зокрема, у Закарпатській області. Багато джерел мінеральної водирозвідано у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, єтакож відкриті джерела в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській,Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькійобластях.
2. Проблеми ресурсозбереження в Україні
2.1 Проблеми металургійного комплексу
Металургійний комплекс складається зчорної і кольорової металургії, що в свою чергу об’єднують основні і допоміжнівиробництва – від добування сировини і палива та одержання допоміжнихматеріалів до випуску й прокату металевих виробів. Основним виробництвомметалургійного комплексу є випуск готового металу, допоміжним — виробництвосплавів.
Від чорної металургії в першу чергузалежить розвиток важкої промисловості. Сучасний металургійний комплекс Українимайже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській,Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районівсвіту.
Підприємства чорної металургії оснащені старим, майжезношеним, допотопним обладнанням, металургійні заводи експлуатуються понаднормативні терміни, існує значна технологічна відсталість у порівнянні зрозвиненими країнами.
Чорна металургія України надмірно енергозатратна, вона єнайбільшим споживачем електроенергії (~20 %). (Таблиця №1 «Питомі витрати енергоресурсів на окремі видипродукції (робіт)») [ 1 с.30]
Низький вміст металу у сировині вимагає збагачення руд. Данагалузь споживає ~20 % всього використання прісної води, а тому проблемазабезпечення прісною водою є дуже актуальною. Фактично, недостача прісної водиє єдиним негативним фактором розвитку чорної металургії. Для виплавки 1т чавунупотрібно 20т прісної води, причому 30 % втрачається безповоротно, а іншачастина проходить 5-кратну очистку та повертається на підприємство.
У зв'язку з усіма вищеназваними проблемами, виникає одна знайголовніших проблем чорної металургії: неконкурентність та велика вартістьпродукції, що призводить до «виштовхування» наших підприємств з ринку.
Кольорова металургія – галузь промисловості з виробництвакольорових металів та їх сплавів(алюмінію, магнію, титану, міді, кобальту,олова), рідкісних та дорогоцінних металів.
Розміщення підприємств кольорової металургії зумовленопереважно двома основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства,які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерелсировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.)
Нині на відміну від чорної кольорова металургія в Україні розвинутапорівняно слабо. Пов'язано це з тим, що у минулому на території нашої країни небуло відкрито великих покладів руд кольорових металів, а потреби в кольоровомуметалі задовольняються й досі за рахунок багатих родовищ з різних районівколишнього СРСР.
Кольорова металургія — енергомістке виробництво. На виплавлення1 т магнію треба до 22 тис. кіловат-годин електроенергії.
Для виплавлення 1 т алюмінію необхідно до 20 тис. кВт-год електроенергії.(Таблиця №1 «Питомі витрати енергоресурсів на окремі види продукції (робіт)») [1 с.30]
На сучасному етапі розвиткунауково-технічного прогресу неможливо обійтися без кольорових металів, які єнезамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких йогогалузях, як електронна, електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна таін.
Українська металургія залишається однією з найвідсталіших усвіті.
Ми споживаємо на тонну виплавленої сталі більше ресурсів,коксу, газу, електроенергії, ніж інші країни, і це, безумовно, шкодитьконкурентоспроможності наших металургів.
Практично всі українські металургійні комбінати є приватноювласністю. Державних підприємств практично вже не залишилося у галузі.
2.2 Проблеми паливно-енергетичногокомплексу
Вугільна галузь. Україна за обсягамивидобутку вугілля належить до першої десятки провідних країн світу, але значнопоступається більшості з них за економічними показниками вугледобувноговиробництва.
Останнім часом численні проблеми вугільної галузі в Українідедалі частіше нагадують про себе гірничими вибухами та обвалами.
За цей рік на шахтах країни внаслідок невідповідностітехнології та режиму вуглевидобутку виробничим нормам і правилам технікибезпеки загинуло більше як 180 осіб, а трагедія на донецькій шахті іменіЗасядька стала ще одним доказом того, що гаяння часу з докорінноюреконструкцією та модернізацією вуглевидобутку в буквальному значенні подібнедо смерті.
Незадовільний стан галузі зумовлений цілим рядом факторів якоб'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних належить складністьгірничо-геологічних умов видобутку вугілля, низький технічний рівеньвугледобувних та вуглепереробних підприємств, великий ступінь фізичного іморального зносу основних фондів. Суб'єктивні пов'язані з обмеженістюінвестиційних ресурсів, неефективною системою управління галуззю і відсутністюринкового механізму ціноутворення на вугільну продукцію.
Недостатні обсяги фінансування та нераціональне їхвикористання призвели до відставання підготовки запасів вугілля длявідпрацювання, занепаду технічного стану шахтного фонду, зниження рівнявикористання виробничих потужностей, збільшення собівартості вугілля, поглибленнязбитковості шахт.
Недостатньо виважено проводиться реструктуризація галузі, якана практиці через відсутність у держави можливостей її фінансування у повномуобсязі звелася до масового фізичного закриття шахт і тому супроводжуєтьсянакопиченням невирішених проблем соціального захисту звільнених шахтарів,ліквідації негативних екологічних наслідків масового закриття шахт, які до тогож виявилися більш тяжкими, ніж передбачалися проектами. Зараз в різних стадіяхзакриття та ліквідації перебуває 112 вуглевидобувних підприємства. До кінця2008 року програмою «Українське вугілля» передбачено закрити ще 38шахт, з них 24 – достроково (забезпеченість запасами їх становить від 10 до 177років). [8, с.7]
Стан шахтного фонду, навіть попри закриття значної частининеперспективних шахт, залишається незадовільним – у його структурі переважаютьшахти з обмеженими виробничими можливостями, в яких через «вузькі»місця в технологіях не можна використовувати високопродуктивну техніку, щообмежує перспективи підвищення ефективності їх роботи. Такі шахти потребуютьреконструкції. Зараз без реконструкції понад 20 років працюють 95% шахт. Заостанні два десятиріччя було реконструйовано лише 9 підприємств. Це призвело доускладнення стану гірничого господарства, збільшення довжини гірничих виробок,які треба підтримувати.
Майже половина видобувних механізованих комплексів працюютьпонад нормативні строки експлуатації, близько 30% основного стаціонарногоустаткування повністю вичерпало свій нормативний ресурс експлуатації тапотребує заміни. У загальному парку діючого вибійного устаткування питома вагаочисних механізованих комплексів і прохідницьких комбайнів нового технічногорівня становить лише 11%, а нових навантажувальних машин і стрічкових конвеєрів– 8%. На шахтах, де розробляються пласти крутого падіння, близько 70% видобуткудосі здійснюється відбійними молотками. [5 с.95]
Галузь потребує величезних інвестицій, модернізації, рівень зносупо деяких підприємствах становить близько 80 відсотків.
Через брак належної уваги і турботи ми істотно втратилиобсяги власного видобутку вугілля й стали залежати від його постачання з Польщій все тієї ж Росії. Вугілля стало для України «чорним золотом».
Атомна енергетика. Атомна енергетика відіграє в Україні важливу рольщодо виробництва електроенергії на її базі. Наша країна посідає третє місце усвіті (після Литви і Франції) щодо виробництва електроенергії на душунаселення.
У нас є чотири діючі атомні станції і Чорнобильська АЕС, якавиведена з експлуатації. На цих чотирьох атомних станціях працює 13 ядернихблоків.
Наша країна має великі запаси урану. Навіть якщо у наспрацюватиме не 13 атомних блоків, як зараз, а 25, то цих запасів вистачитьбільш як на 100 років.
Перша найболючіша проблема галузі — безпека атомних станцій. Об'єктивноза роки незалежності ні ядерних, ні радіаційних аварій на атомних станціяхУкраїни не було. Викиди з АЕС у навколишнє середовище у 100 разів менші відгранично допустимих норм. У 2007р. план з підвищення безпеки атомних станційвиконано усього на 30 %. [9 с.5]
Друга проблема — продуктивність праці. На наших атомних станціях працюєприблизно в три—чотири рази більше людей, ніж на ядерних блоках в іншихкраїнах. У Південній Кореї на ядерному блоці працює 200 чоловік, а в Україні —1000. Ця обставина має лише одне пояснення — у нас низький рівень автоматизаціїатомних станцій.
Третя проблема — власний паливний атомний цикл з урахуванням розвиткуатомної енергетики. Ухвалено рішення про створення ядерного паливного циклу.Але роботи й досі не розпочалися. Якщо так триватиме й далі, то у 2010 р.прогресу у галузі виробництва електроенергії та одержання власного палива ми нематимемо.
Четверта проблема — створення власного циклу з переробки і похованнявідпрацьованого ядерного палива. Нині його вивозять у Росію. Коштує це 80 млн.доларів США на рік.
П'ята проблема — створення системи науково-технічної підтримки атомноїенергетики нашої країни. Такий комплекс дуже потрібен для визначення станублоків, їх окремих частин тощо.
Електроенергетика є базовою галуззю економіки України, від надійного істалого функціонування якої значною мірою залежать темпи виходу України ізскрутного економічного становища та енергетична безпека держави.
Вже цілкомвичерпали свій ресурс 98% енергоблоків теплових електростанцій. Зношеністьенергомереж країни призвела до того, що технологічні втрати електроенергії вних складають 20% її транспортованої кількості та постійно зростають. Українащорічно втрачає в електромережах електроенергію, для виробництва якої необхіднодо 10 млрд. кубометрів газу. [9 с.5]
Чималу частку взагальних технологічних втратах електроенергії складають так звані «комерційні»втрати — неврахована електроенергія, що була поставлена споживачам. Врезультаті постійно знижується рентабельність української енергетики.
Енергетичнібіди, очевидно, багато в чому пов’язані з масовим розкраданням енергетичногомайна. Це явище набуло надзвичайного характеру і унеможливлює стабільну роботуенергосистеми.
2.3 Проблема лісових ресурсів
Загальний обсяглісокористування в Україні становить 14,4 млн. куб. метрів, у тому числіосновного користування — 6,7 млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народногогосподарства лише на 25 — 27 відсотків. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічнапотреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів.
Хибна практика плануванняекстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниженнязагальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічногофонду. Сьогодні найбільшу площу займають молодняки (45,4 відсотка) ісередньовікові насадження (37,7 відсотка), достигаючі і стиглі деревостанистановлять відповідно лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 — 2 разинижче оптимальних значень. [3 с.107]
Інтенсифікація проміжногокористування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих істиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частканасаджень з низькими повнотами (0,6 — 0,3) досягає 24 відсотків. У зв'язку зцим під час рубок головного користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрівдеревини.
Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем таінтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногеннимнавантаженням, що порушує природну стійкість і середовищно-формуючі функціїлісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло відпромислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційногозабруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів,що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежноїбезпеки лісів. В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж на площі 4000гектарів. (Таблиця №3 «Лісові пожежі за регіонами у 2006р.») [1 с.32]
Природні умовиіснування лісів країни суттєво змінені під впливом людської діяльності. ЇЇнаслідки проявляються в забрудненні атмосфери і ґрунтів, зниженні рівняґрунтових вод, зміні лісорослинних умов під впливом рекреації. Особливовагомими для лісового господарства України є масштабні зміни умов росту лісів іведення лісового господарства, пов'язані із глобальним потеплінням клімату ізабрудненням значних територій радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС.
Структураукраїнських лісів — це наслідок історії їх експлуатації і відтворення. Вонадалека від природної, що проявляється у значній фрагментації лісових масивів,високій частці насаджень штучного (45,6%) і порослевого (18,7%) походження,спрощенні породного складу, зниженні біорізноманіття лісів, нерівномірномувіковому розподілі деревостанів. [3 с.108]
Стійкість значноїчастини лісів понижена, що проявляється у прогресуючому погіршенні їх стану. Востанні десятиліття значно зросли збитки та шкода, заподіяні лісовомугосподарству пожежами, вітровалами, шкідниками.
На Україні є значні площі лісів, не врахованих ускладі особливо захисних територій, але фактично зростаючих без втручаннялюдини. До їх числа належать насамперед ліси, не доступні для експлуатаціїчерез відсутність доріг у Карпатському регіоні, і ліси, значною міроюзабруднені радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС.
Останнім часоммає місце варварське вирубування лісів, що завдає великої шкоди природномусередовищу, веде до розбазарювання лісових багатств та до економічних збитків,природних катастроф. Лише на законних підставах лісозаготівлею займається 800підприємств. (Таблиця№3 «Рубки лісу за регіонами») [1 с.32]
Через вакханаліюв цінах багато деревини безпідставно відправляється в зарубіжжя. Українаминулого року експортувала лісу на 290 мільйонів доларів, з яких на приватнийекспорт припадає 78%. І це при відсутності приватних лісів. Немає належногонагляду за вивезенням лісу за кордон, тому й допускаються численні зловживання.
Останніми роками ліси нищаться особливо безжальноі дико. Миттєва вигода зваблює багатьох. Спритники діють за принципом: післянас — хоч потоп. Це небачене варварство, оскільки сьогоденні посадки дадутьурожай лише через сто років. Наше щастя, що ліс сьогодні переважно державний. Ає ж немало випадків привласнення лісових угідь та селянських земель, на якихпроцвітає невігластво і спустошення.
2.4 Екологічні проблеми ресурсозбереження
Україна переживає глибокуекологічну кризу, яка пов’язана з надмірним антропогенним навантаженням на їїтериторію. Усі екологічні проблеми, незалежно від того якими галузями вонипородженні, нерозривно пов’язані з певною територією. Це завжди просторовіпроблеми. Їх глибина залежить від структури економіки на тій чи іншійтериторії, від комплексу провідних галузей господарства, розвиток якихобумовлений наявністю відповідних природних ресурсів. А ці ресурси вкрайнерівномірно розподілені по регіонах. Звідси велика строкатість уантропогенному навантаженні на ту чи іншу територію.
Інтенсивна людська діяльність, нераціональнеприродокористування, нехтування законами природи спричинили глибокі, частонезворотні зміни в навколишньому природному середовищі як в масштабах планети,так і окремих ландшафтів та екосистем.
Економіці України притаманна висока питома вагаресурсомістких та енергомістких технологій, впровадження й нарощування якихздійснювалося найбільш “дешевим” способом – без будівництва відповідних очиснихспоруд. Це стало можливим за відсутності ефективно діючих правових,адміністративних та економічних механізмів природокористування, законодавства зохорони довкілля.
Основними джерелами забруднення природного середовища Україниє хімічна, металургійна,гірничовидобувна галузі промисловості, атомні та теплові електростанції,цукрові заводи, автотранспорт, сільськогосподарське виробництво,водномеліоративні системи тощо.
Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях:загальнодержавному, регіональному і локальному. На загальнодержавному рівніслід відзначити забруднення окремих компонентів природи, розбалансуваннясоціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видівмеліорацій; нераціональне використання природних, перш за все мінеральних,ресурсів. Регіональні проблеми – це водогосподарські меліорації Полісся іПівдня України; агрохімічні меліорації, відсутність науково обґрунтованоговикористання різноманітних ресурсів Карпат і Криму в умовах альтернативності таін. До локальних проблем можна віднести техногенні перевантаження природногосередовища в населених пунктах, промислових центрах тощо.
Серед цих проблем в Україні основними є наступні:
— зменшення запасів кориснихкопалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості і розмаїття, небезпекапорушення середовища внаслідок добування корисних копалин тощо);
— зміна структури земельнихресурсів внаслідок вилучення земель під несільськогосподарські потреби ізабудову, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії,абразії, карст, суфозії та посідання ґрунтів, підтоплення, заболочення тощо);
— зниження родючості ґрунтіввнаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення, забруднення важкимиметалами, пестицидами та іншими речовинами;
— зменшення запасів ізабруднення поверхневих та підземних вод внаслідок посиленого водозабору,скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва і веденнякомунального господарства;
— забруднення атмосферногоповітря і зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;
— скорочення розмаїттярослинного і тваринного світу та зміни в його генофонді;
— зменшення біологічноїпродуктивності ландшафтів;
— погіршення гігієнічних ісанітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живихорганізмів.
В умовах змін тенденцій розвитку світової економіки людствовже не має права ставитись до природи як до споживача і розглядати її винятковояк склад сировини. Сьогодні актуальним завданням є створення такої системифункціонування виробництва, яка б забезпечила розвиток економіки України іводночас захистила навколишнє середовище від наслідків техногенної діяльностілюдини. Екологізація виробництва та енергозбереження — ось головні проблемисучасного суспільства, адже вони стають ключовими у питанніконкурентоспроможності продукції. Першочерговим напрямком їх вирішення євпровадження новітніх екологічно чистих технологій.
У нашій державі проблема впровадження екологічно чистихтехнологій стоїть дуже гостро. Нині весь цивілізований світ проголосивінноваційно-екологічний принцип визначальним у розбудові суспільства.
На жаль, в Україні залишаються невизначеними основні засадидержавної політики щодо діяльності з впровадження екологічно чистих технологій,законодавство страждає від відсутності уніфікованої термінології таінформаційно-аналітичного забезпечення.
Україна зробила величезний крок уперед, прийнявши рішення прозакриття Чорнобильської АЕС. Але ситуація, яка склалася внаслідокЧорнобильської катастрофи, потребує активних дій, зокрема реабілітаціїзабруднених земель. Родючі українські землі перенасичені радіонуклідами,вирощування сільськогосподарської продукції на них створює небезпеку дляздоров'я громадян.
Вже сьогодні існують новітні наукомісткі технології, якідозволяють розв'язати проблему у значно коротші терміни. Слово за українськимзаконодавством.
3. Перспективи раціонального використання природних ресурсів
3.1 Безвідходні технології – основний важіль економіїресурсів
Безвідходна технологія являє собою такий метод виробництвапродукції (процес, підприємство, група підприємств), при якому вся сировина іенергія використовуються найбільш раціонально і комплексно у циклі: “сировинніресурси – виробництво – споживання – вторинні ресурси” і впливи на навколишнєсередовище не порушують його нормальний стан.
Абсолютно безвідходне виробництво створити неможливо. Його неіснує навіть в природі. Але людство має прямувати до мінімізації обсягіввідходів, забезпечувати їх комплексну переробку та безпечні для навколишньогосередовища систему знешкодження або зберігання. Проміжними етапами добезвідходного виробництва є маловідходні технології.
Безвідходна модель виробництва є певною ідеальноюконструкцією, але окремі виробництва вже успішно функціонують та впевненопочуваються на ринку (наприклад, переробка ніфелину на глиноземних заводахРосії та України). Однак, забезпечення безвідходності (маловідходності)потребує додаткових організаційних, економічних і технологічних заходів.
Зокрема одне з кращих визначень запропоновано щ е у1984 році Європейською економічною комісією ООН з маловідходних технологій.
При вирішенні проблеми безвідходності виробництва слідмати на увазі дві сторони єдиного процесу. Перше – це найбільш раціональнихвидобуток та повне використання ресурсів і як наслідок зменшення утвореннявідходів. Друге – це розширення використання відходів, що утворюються. Ці шляхине виключають, а взаємно доповнюють один одного.
При цьому мається на увазі можливість створеннятехнологічних систем, вплив яких на природу не буде перевищувати їївідновлювального потенціалу.
В основі концепції безвідходних технологій лягли триосновні положення, а саме:
· створення максимальнозамкнених систем, організованих за аналогією з природними екосистемами;
· раціональне використаннявсіх компонентів сировини;
· неминучі впливи нанавколишнє середовище не повинні порушувати його функціонування.
Безвідходне виробництво передбачає встановленняповного контролю над рухом матеріальних ресурсів на всіх стадіях: видобуткусировини, її виробничої переробки, споживання, утилізації відходів виробництваі споживання. Безвідходні технології стають ефективними навіть у тих випадках,коли собівартість одержаної продукції стає більш високою. Проте необхідно, щобперевитрати виробництва були меншими, ніж економія на зменшенні збитків відзабруднення навколишнього середовища.
Комплексне використання сировини. Комплексне використання – це найбільш повне,економічно доцільне використання всіх корисних компонентів, що містяться всировині, а також використання залишкових продуктів (в будівництві тощо). Майжевсі види сировини мінерального і органічного походження містять ряд супутніхкомпонентів.
Нафта, вугілля, залізні і марганцеві руди, титанові,ртутні, калійні, нікелеві, уранові руди, первинні каоліни у своєму складі увідносно підвищених концентраціях цінні компоненти, а саме:
· нафта містить у своємускладі деякі кольорові метали, перш за все ванадій і нікель;
· вугілля Донбасухарактеризується високим вмістом германію, ртуті, молібдену, миш”яку, меншоюмірою рідкісноземельних металів, літію, рубідію, цезію та деяких інших;
· залізні руди містятьгерманій, скандій, ванадій, золото, срібло, а також вісмут, стронцій, нікель,титан, уран;
· ртутні руди – сурму,золото, срібло;
· марганцеві руди – ітрій,рубідій, стронцій, свинець, цинк;
· каоліни – рідкісноземельніелементи.
Повнота вилучення цінних компонентів залежить відсуспільної потреби в них та рівня розвитку техніки і технології, що дозволяютьекономічно виправданим шляхом їх отримувати.
У гірничодобувній та переробній промисловості повна ікомплексна розробка родовищ та використання сировини передбачає підвищеннякоефіцієнту вилучення запасів корисних копалин із надр, використання розкривнихі супутніх порід, продуктів збагачення, застосування більш глибинних методівпереробки з метою більшого виходу готового продукту (концентрату) та вилученнявсіх супутніх компонентів.
В лісовій і деревообробній промисловості комплексневикористання сировини передбачає максимальний вихід продукції з кожного куб. мдеревини, використання таких продуктів лісозаготівлі і деревообробки, якзменшення відходів на всіх стадіях технологічних процесів.
Комплексне використання сировини передбачає поряд знаявністю відповідної техніки і технології повну інформацію про кількість іякість природних ресурсів, матеріалів (первинних і вторинних), їх вартіснуоцінку та вартість продукції, що може бути з ним отримана.
Замкнені водооборотні системи. Одним з напрямів безвідходного виробництва єстворення водооборотних систем, в основі функціонуванні яких лежитьбагаторазове використання води, після чого чисті води повертаються у водойми.Методи очищення води повинні забезпечувати одночасне вилучення та утилізаціюцінних компонентів. Що більша кратність використання води, то досконалішасистема водопостачання. (Таблиця №6 “Обсяг оборотної та послідовно (повторно)використаної води за регіонами») [1 с.35]
На окремих підприємствах Японії та США кратністьвикористання водних ресурсів становить 22-27 разів.
У гірничо видобувній промисловості ресурсозберігаючий ефект дає впровадженнямалоопераційних технологічних систем (гідровидобування вугілля чи методпідземної виплавки сірки), а також впровадження технології комплексноїпереробки сировини.
При видобуванні металевої сировини найбільш ефективнихнапрямами (з урахуванням подальших переділів) є підвищення глибини збагаченнясирої руди та підвищення вмісту цільового компоненту в товарній руді.
У металургійній промисловості найбільш перспективними є технології прямого відновленнязаліза (минаючи доменний процес), засновані на використанні залізоруднихметалізованих обкатанців, природного газу і твердого палива; розширеннявикористання киснево-конверторної виплавки та електроплавки (з безперервнимлиттям заготовок); підвищення частки металобрухту в шихті; подальший розвитокспеціальних методів виплавки сталі з підвищеними експлуатаційнимихарактеристиками.
У прокатному виробництві — це технологічні процеси, що об”єднають операціїпрокату і безперервної розливки, застосування термообробки, нанесення захиснихпокриттів та ін.
У машинобудуванні та металообробці – застосування технологій пластичноїдеформації, сучасних методів оброблення металів.
У промисловості будівельних матеріалів – удосконалення технологій виробництва цементу,скла, цегли, залізобетону на базі широкого використання таких альтернативнихджерел сировини, як золошлаки теплоелектростанцій, шлами вуглезбагачення, шлакиі шлами металургійної промисловості. (Таблиця№4 «Використання вторинної серовини») [1 с.33]
3.2 Розробленняі освоєння принципово нових технологій і вдосконалення існуючих
Сучасний етап розвитку науково-технологічного прогресухарактеризується все більш активним впливом фундаментальних досліджень натехнологію виробництва. Це призводить до корінного якісного перетворенняпродуктивних сил, зміни матеріально-технічної бази суспільного виробництва,його змісту і форми. Принципово нові сучасні технології (ядерна, електронна,лазерна та ін.) виникли на базі фундаментальних наукових відкриттів і відрізняютьсявикористанням матеріалів і принципів їх оброблення, що не зустрічаються іприроді. Трансформація наукових знань в технології стає одним із вирішальнихфакторів суспільного розвитку.
Використання нових технологічних рішень іудосконалення існуючих технологій сприяє оптимальному використанню ресурсів,підвищує їх віддачу, зменшує витрати ресурсів та утворення відходів, забезпечуєбільш раціональне їх використання в галузях економіки.
Для підвищення ефективності згорання вугілля ізменшення забруднення середовища останнім часом розроблено нові технології,наприклад котли з топками з киплячим поверхневим шаром і різні типи фільтрів.Але повне вилучення корисних копалин і повне використання енергопотенціалу, атакож мінімізація забруднення довкілля вимагають радикальної перебудовитехнології видобутку вугілля і його збагачення. Науково-технологічний прогресвідкриває шлях до цього – через попереднє перетворення вугілля в газ івилучення під час газифікації шкідливих для навколишнього середовища (проте ціннихдля промисловості) компонентів.
Процес газифікації було освоєно промислово ще в першійполовині минулого століття (він забезпечував потреби у синтез-бензині Німеччиниі Південно-Африканської Республіки). Нині роботи з дослідження і практичноговикористання газифікації вугілля знову набули широкого розмаху. У США,Великобританії та Німеччині доля вугілля, яке газифікується, сягає уже першихдесятків відсотків. Існують фабрики, де металургійний процес супроводжуєтьсявикористанням газифікованого вугілля та ін.
Нові можливості відкривають технології газифікаціївугілля у відновному середовища, що дозволяють здійснювати його повнупереробку. Водночас із газифікацією в таких установах відбувається відновленняоксидів металів, металізація залізнорудних обкатанців. Тому зникає потреба вдоменній печі. Для відновлення руди не потрібен і кокс – достатньо івисокозольного вугілля. В умовах енергетичної кризи вигода використання вметалургійному процесі високо зольного вугілля й ліквідація доменного ікоксохімічного виробництва в чорній металургії є особливо очевидною. Будівельнапромисловість на основі залишкових речовин буде забезпечуватись без цементнимибудівельними матеріалами.
3.3 Вторинне ресурсокористування
Науково-технологічний прогрес значною мірою реалізуєтьсяу всі більш динамічному розвитку вторинного ресурсокористування. В сучасномусвіті чим більш розвинутою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерелв загальному ресурсоспоживанні.
Аналіз світового досвіду комплексної переробкисировини, рекуперації відходів свідчить про закономірність ресурсозберігаючихтенденцій інтенсивного природокористування. Їх науковою основою є ідеїтехнологічно замкнутого кругообороту використання природної сировини істановлення на цій основі безвідходних територіально-виробничих комплексів. (Таблиця№4 «Використання вторинної сировини ») [1 с.33]
В розвинутих країнах світу, зокрема в США, ізвторинної сировини отримують понад 20% всього виробництва алюмінію, 33% заліза,50% свинцю і цинку, 44% міді тощо. Маються на увазі насамперед ресурси увигляді лому цих металів. Але рециклінг стосується і гуми, і пластмас, імастильних матеріалів, і багатьох інших.
Певного досвіду використання вторинних ресурсів набутоі в Україні. Введення в 1981 році загальнодержавного планування використаннявторинних ресурсів сприяло збільшенню обсягів залучення їх до виробництва. Зарозрахунками вторинне ресурсокористування – зі складу відходів – в кінці 80-хроків складало 11-12% загального ресурсокористування. Однак на протязі 90-хроків спостерігалась тенденція до спаду обсягів їх використання, які зменшилисяв 3 рази. Посилення державного регулювання наприкінці 90-х років сприяло змінінегативних тенденцій щодо використання відходів. Починаючи з 2000 року стализбільшуватись і відносні і абсолютні показники використання відходів яквторинної сировини, що свідчить про тенденцію до ресурсозбереження внаціональній економіці. [5, с.235]
Світовий та вітчизняний досвід визначають рядбезумовних авторитетів вторинного ресурсокористування. Це пов’язано, перш завсе, з високою ефективністю використання залишкових продуктів кінцевогоспоживання. Мається на увазі вторинний метал, макулатура, вторинні матеріали,скло, гума, дерево, відпрацьовані нафтопродукти, металовмісні та деякіпаливовмісні відходи.
Макулатура використовується для отримання широкої гами целюлозно-паперовоїпродукції. Використання 1 т. вторинного волокна взамін деревної маси дозволяєзаощадити від 2,6 до 5 м3 деревини, від 105 до 780 кВт. годелектроенергії та ін. [5, с.236]
Відходи деревини використовуються для виробництва деревостружковихплит, інших композиційних матеріалів, гідролізної продукції.
На теперішній час створилися сприятливінормативно-правові та економічні умови для розширення збирання і заготівлівідходів як вторинної сировини, передусім залишкових продуктів кінцевогоспоживання: макулатури, сировини полімерної вторинної, відходів деревини та ін.Відходи знаходять застосування у багатьох галузях для виробництва промисловоїпродукції, будівельних матеріалів, комбікормів, добрив та ін., замінюючиприродні ресурси (рудні концентрати, паливо, деревину, природні нерудніматеріали тощо).
Одним із пріоритетних напрямів у сфері використаннявторинних ресурсів виступає подальша розробка технологій і розширеннявиробництв по переробці багатотоннажних відходів видобувної, металургійної,хімічної та інших галузей промисловості в будівельні матеріали і конструкції.До таких відходів відносяться відвальні розкривні і супутні породи, шлакиметалургійної промисловості, золи і шлаки теплоелектростанцій, фосфогіпс та ін.
Найбільш перспективними є вже створені чи розроблюванітехнології по використанню відходів як домішок в сировинні суміші длявиробництва різних будівельних матеріалів і конструкцій, а також розробки,пов’язані з повною чи частковою заміною природної сировини у виробництвіцементу, керамічної і силікатної цегли, бетонів, пористих заповнювачів та іншихматеріалів.
В мінерально-сировинному комплексі при визначенніможливостей матеріально-технічного забезпечення приросту виробництвапромислової продукції слід враховувати наявність великих обсягів вториннихресурсів і можливості їх переробки.
Відходи гірничо видобувної промисловості включають розкривні, супутні породита відходи збагачення корисних копалин. Основна маса розкривних порідвикористовується для рекультивації земель, будівництва дамб, доріг, плануваннятериторії, а також для закладки гірничих виробок. Окремі види розкривних ісупутніх порід (скельні породи, бентонітові глини, вапняки, талькові сланці,пісок можуть використовуватись для виробництва будівельних матеріалів (щебеню,кераміки, скла, цементу).
Найбільш багатотоннажними відходами чорної металургії, щознайшли масове використання, є металургійні шлаки і залізовмісні шлами.Основними видами продукції, що виготовляється із них, є гранульований шлак (щовикористовується у виробництві цементу), щебінь для будівництва, зворотнійпродукт для металургії, шлакове борошно (як меліорант), шлакова вага. Крімтого, при переробці шлаків вилучається метал, що повертається на переплав уосновне виробництво.
Залізовмісні відходи металургійних підприємств, щоутворюються при очистці газів і стічних вод, використовуються на цих жепідприємствах як домішки в агломераційну шихту. Вони також придатні для виробництвацементу.
В процесівиробництва глинозему утворюються червоні шлами, що містять оксиди заліза,кальцію та ін. Вони використовуються в цементній промисловості, в чорнійметалургії, сільському господарстві. Оскільки вони містять такі компоненти якзолото, галій, скандій, ітрій та інші, то можуть розглядатися як техногеннеродовище цих корисних копалин. На сьогоднішній день на Миколаївськомуглиноземному заводі освоєна технологія вилучення галію із алюмінат нихрозчинів.
Золи і шлаки теплових електростанцій знайшли масове застосування вбудівництві і виготовленні будівельних матеріалів, зокрема у виробництвібетонів, цементу, пористих заповнювачів та ін. Поруч з виготовленнямбудматеріалів намічається їх використання для вилучення вуглецю, кольорових таінших металів, які вони містять у відносно підвищених концентраціях.Перспективним є вилучення феросиліцію для чорної металургії. Вартістьотриманого матеріалу в 3 рази нижча, ніж на феросплавних заводах.
Відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення в масових масштабах використовуютьсядля закладки виробленого простору шахт, виготовлення будівельних матеріалів.
Щодо відходів вуглезбагачення, які часто містять до 20 ібільше відсотків вуглецю, то найбільш перспективним є їх використання як паливаза спеціальними технологіями. Одним з ефективних напрямів їх використання єтакож виготовлення керамічної цегли, де вони використовуються як паливно –мінеральні домішки. Поряд із заощадженням первинної сировини їх застосуваннядає значну економію палива (до 80%).
Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів маєвиходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних можливостей їхзалучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективноговикористання відходів, створення на основі ресурсно – технологічних передумовтериторіально – виробничих комплексів з замкненими ресурсними циклами тощо. Прицьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповіднихдержавних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішеннянайважливіших екологічних і ресурсних проблем, створення нових підходів довирішення проблем відходів та засобів їх реалізації. (Таблиця №5 «Використаннявторинної сировини і відходів виробництва») [1 с.34]
3.5 Перспективи розвитку ПЕК- ринок біопалива
Одним із шляхів розв’язання енергетичних проблем України єзбільшення обсягів створення альтернативних та використання відновлюванихджерел енергії, виробництва та споживання біопалив. Цей величезний потенціалнині використовується лише на 0,83%.
В Україні наявні всі економічні умови для виробництва тареалізації моторного біопалива: вільні площі під вирощування зернових, олійнихта спеціальних «енергетичних» культур; науковий, технічний та кадровийпотенціал для виробництва біопалив, зростаюча внутрішня потреба в моторномубіопаливі, великий експортний ринок. Все це дозволяє швидко нарощуватипотужності з його виробництва.
Завдяки наявності аграрної складової проекту виробництвобіодизельного палива буде забезпечене власною дешевою сировиною, а наявністьпереробного комплексу дозволить розширити орієнтацію сільськогосподарськихпідприємств від виконання лише функцій виробництва продуктів харчування довиробництва енергоносіїв з власної сировини. Крім того, будуть створені новіробочі місця, що, враховуючи катастрофічний рівень безробіття в Україні, єнадзвичайно важливим в соціальному плані аспектом проекту.
Починаючи з 2009 року в дію вступить обов'язковий для кожногочлена ЄС припис: мінімальна частка біопалива, отриманого з біомаси, узагальному обсязі продаж палив по країні повинна складати не менше 5%.
Для України, яка визначила пріоритетним напрямком свогорозвитку інтеграцію в ЄС, реалізація проектів виробництва біопалива стала бнаближенням до загальноєвропейських стандартів. [11 с.8]
Як для країни в значній мірі залежній від імпорту викопнихенергоносіїв, аграрний сектор економіки України має потужний стимул длярозвитку виробництва сировини як із цукрокрохмальних так і олійних культур прирозширенні обсягів виробництва біопалива.
При цьому для нас на сьогодні є важливим досягати оптимальнозбалансованого співвідношення як для потреб внутрішнього ринку так і дляекспорту насіння, олії та біопалив.
Поки що зростання площ продиктовано не потребами внутрішньоговиробництва біопалива, а попитом на нашу сировину із-за кордону.
Виходячи з зазначеного вище, абсолютно логічним є постановкапитання щодо організації широкомасштабного вітчизняного виробництва біологічнихвидів палива: біоетанолу, біодизельного палива, біогазу, твердих видів палива таїх використання замість мінеральних палив, а також питання розвиткуцивілізованого, регульованого ринку цієї продукції.
На сьогодні цей ринок в Україні тільки на початковій стадіїформування.
Біонергетика – це галузь енергетики, що як енергоресурсвикористовує органічні речовини рослинного або тваринного походження (біомасу),котрі мають енергетичну цінність і можуть бути використані як паливо. Оскількизростають потреби в енергії, з одного боку, і виснажуються ресурси викопногопалива, з іншого, біомаса може стати одним з основних джерел сировини дляхімічних виробництв енергії.
Біомаса поділяється на первинну (рослини, тварини,мікроорганізми) і вторинну (відходи від переробки первинної біомаси і продуктівжитєдіяльності людини і варини).
- біологічні відходи тварин(гній великої рогатої худоби, послід домашніх птахів та інше):
- залишки від зберігання врожаюсільськогоподарських культур і побічні продукти їх переробки: соломи, стебла такачани кукурудзи, стебла бавовни, шкарлупа арахісу, відходи картоплі, рисовелушпиння і солома тощо);
- відходи лісопереробноїпромисловості: кора, листя, гілля, тирса, стружки, щепа;
- промислові стічні води(зокрема, текстильних, а також мовлочних, цукрових та інших підприємств зпереробки харчових продуктів);
- тверді побутові відходи тастічні води.
Ефективність біомаси як джерела енергії обумовлена легкістюїї отримання та швидким поновленням запасів.
Щорічно на Землі за допомогою фотосинтезу утворюється близько120млрд тонн сухої органічної речовини, або біомаси, що енергетичноеквівалентно понад 40 млрд тонн нафти. Утоворення біомаси змінюється залежновід місцевих умов, і на одиниці площі суходолу її утворюється приблизно в дварази більше, ніж на одиниці поверхні моря.
Відповідно до програми розвитку поновлюваних джерел енергії(ПДЕ) у країнах Європейського Союзу у 2010р. біомаса буде покривати близько 74%загального внеску (ПДЕ), що складає близько 9% споживання первиннихенергоносіїв.
На сучасному рівні за рахунок біомаси отримують сьому частинусвітового обсягу палива, а за кількістю отриманої енергії вона посідає, порядіз природним газом, третє місце. Ураїна має досить великий потенціал біомаси,придатної для одержання енергії. загальні річні обсяги відновлювальних ресурсівбомаси в Україні становлять понад 115 мільйонів тонн. Біомаса (без частки, щовикористовується іншим сектором економіки) може забезпечити близько 10-17 млнтон умовного палива на рік, або 5-8% загальної потреби в енергії. [10, с.5]
Нестача викопних енергетичних ресурсів у розвинених країнахсвіту веде до розширення ефективного використання альтернативних джереленергії. Поряд з використанням енергії сонця і вітру все більшого поширеннянабуває біонафта, різні тверді органічні матеріали та біогаз, які є продукцієюсільськогосподарського виробництва.1. Тверде біопаливо
Основнимитехнологіями термічної переробки деревини та біомаси є пряме спалювання(найбільше вивчено і комерційно розвинене), газифікація (знаходиться надемонстраційному рівні розвитку) і піроліз ( знаходиться на дослідному рівні розвитку).На сьогодні світовим лідером з використання соломи в енергетичних цілях єДанія, де знаходиться в експлуатації біля 8000 фермерських установок,потужністю 0,1 — 1,0 МВТ, які споживають за рік 390 тис. т соломи і виробляють5,6 ПДЖ енергії.
Особливу увагуслід звернути на вибір технології й обладнання для переробки біомаси, яківизначають величину капітальних витрат. Мінімізація цих витрат можлива примодернізації існуючих на підприємствах енергоагрегатів заміною конструкціїтопки і відповідних газоочисних споруд.
[11 с.9] 2. Рідке біопаливо
За прогнозамиспеціалістів, найближчим майбутнім передбачається покриття до 10% світовихпотреб у дизельному пальному за рахунок рослинного рідкого палива. Метиловіефіри використовуються як чисте паливо в Німеччині, Австрії, і як 30, 20 і 5%-ні суміші з дизельним паливом у Франції, Швеції, США, Чехії та інших країнах.При цьому, наприклад, у США до 2012 року планується випускати щорічно близько20 млн. т. рідкого палива. Виробництво рідкого біопалива проводять в єдиномутехнологічному процесі з насіння енергомістких культур, або в два етапипереробки: насіння — в олію і олію — в біопаливо.
Експлуатаційнівластивості рідкого біопалива також мають свої особливості. Воно абсолютнозмішується з дизельним паливом. Щорічне виробництво ріпаку в Україні складаєблизько 300 тис. т. Цю кількість насіння можна розглядати як потенційнийсировинний обсяг для початку виробництва близько 100 тис. т біопалива. [11 с.9]3. Ріпак
Сучасне пальнескладає неабияку небезпеку для оточуючого середовища.
Ріпак вважаєтьсяоднією із найважливіших (після пальми та сої) олійною культурою в світі, якаявляється джерелом одержання рослинного масла. За останні 20 років за значеннямі поширенням він випередив арахіс, зерна бавовни і навіть, не так дивно,соняшник.
Незначні обсягивиробництва товарного насіння ріпаку зумовлені відсутністю державної системизаготівлі, матеріально-технічної бази, добрив, високоефективних пестицидів,техніки для вирощування, збирання і очистки урожаю, відсутністю переробноїпромисловості.
При роботідвигунів на біодизелі значно зменшуються шкідливі викиди інших продуктівзгоряння, в тому числі сірки — на 98%, а сажі — від 50 до 61%, гідрокарбонатів— та вуглекислих моно оксидів — на 30-34%. При використанні 100 т біодизелявикиду в атмосферу вуглекислого газу зменшуються на 78,5 т (Апон, 1995)порівняно з використанням нафтового пального.
У процесівирощування ріпак не потребує великих затрат праці, всі агрозаходимеханізовані, а сама рослина здатна очищати поле від радіонуклідів, ненагромаджуючи їх у насінні. Отже, ріпак можна впроваджувати для рекультиваціїзабруднених земель, використовуючи насіння для одержання біодизеля. [11 с.9] 4. Біогаз
Розвитоктехнологій та технічних засобів виробництва біогазу спрямований на комплексневирішення проблем альтернативного енергозабезпечення тваринницьких ферм,виробництва високоякісних органічних добрив для кормовиробництва та утилізаціїорганічних відходів при зниженні рівня емісій шкідливих речовин в оточуючесередовище.
Нове устаткуваннядозволяє отримувати високоякісний біогаз з органічних добрив із використаннямзеленої маси таких відновлюваних енергетичних ресурсів, як силосна кукурудза,багаторічні трави, кормові буряки та гичка цукрових буряків. На нових тваринницькихфермах сучасним є спеціальний блок, що займається біоенергетикою. Це елемент,що дозволяє використати біогаз для енергозабезпечення потреб ферми, екологічнобезпечно утилізувати органічні залишки і забезпечити кормовиробництвовисокоефективними твердими та рідкими біодобривами тощо.
Перероблені вбіогазовій установці органічні добрива зі свиноферми практично не маютьнеприємного запаху і є цінними для сільськогосподарських культур за вмістомпоживних речовин. Але вони мають вищий вміст аміаку порівняно з первинноюсировиною, що обумовлює проблему підвищеного виділення аміаку при внесеннідобрив. При внесенні вироблених в біогазовому реакторі добрив звичайнимспособом (розкидачем з тарілчастим апаратом) втрати аміаку на 85% більші, ніжпри їх локальному внесенні штанговим шланговим розкидачем безпосередньо наґрунт. [11 с.9]
Використанняальтернативних джерел енергії в сільській місцевості дозволяє істотно здешевітипроцес агропромислового виробництва.
Висновок
В результаті вищеописаногоможна сказати що, безумовно, раціональне використовування природно – ресурсногопотенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних таресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національноїсвідомості кожного громаднина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни всеце є — позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищеннярівня виробництва в Україні.
На сьогодні в Україні в основномусформовано правову базу природокористування. Вона виходить з визнання вартостіта ціни різного роду природних ресурсів, регулює платність природокористуванняна основі рентних відносин. Але існуюча правова база, що регулюєприродокористування потребує подальшого удосконалення. Не менш важливими єсуворе дотримання чинного законодавства в цій сфері.
Основна задача на сьогодні – це питання комплексного таефективного використання ресурсів в народному господарстві та збереження їх длянаступних поколінь. Тут можна визначити основні напрямки державної стратегіїраціонального природокористування:
· постійнийконтроль за дотриманням надрокористувачами проектів розробки та технологічнихсхем при розробці родовищ корисних копалин;
· розвитокзаповідної справи та збереження біорізноманіття, розширення існуючих істворення нових природно-заповідних об’єктів;
· державнефінансування діяльності по лімітування, розміщенню та знешкодженню відходів;
· запобіганнязабруднення річок, озер, водосховищ, та ін. гідрологічних об’єктів і підтримкаїх сприятливого гідрологічного стану;
· втіленнясучасних технологій ведення лісового господарства та лісоексплуатації,відтворення корінних деревостанів і корінних фауністичних комплексів;
· впровадженняеколого-економічних важелів раціонального використання природних ресурсів таформування екологічних фондів для фінансування природоохоронної діяльності;
Якщо оцінювати природноресурсний потенціал з економічної точки зору, йому немає ціни, те що він в собімає – безцінне! Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціональноговикористовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого потенціалуприроди.
Треба с любов’ю ставитись дотого що нас оточує, не забувати що ми частина природи. Якщо ми захистимоприроду то й вона захистить нас, дасть нам тепло, дах над головою, хліба настолі, добру погоду, відпочинок на своєму лоні, затишок та спокій, добру надіюна завтрашній день. Отож давайте використовувати природу на добрі справи і некривдити її.
Додатки
Таблиця №1
Питомі витрати енергоресурсів на окремі види продукції(робіт) Паливо в умовному обчисленні, кг Теплоенергія, Мкал Електроенергія, кВт-год 2005 2006 2005 2006 2005 2006 Відпуск електроенергії, виробленої ТЕЦ загального користування, тис.кВт-год 304,7 309,3 - - - - Відпуск електроенергії, виробленої ТЕЦ-блокстанціями, тис.кВт-год. 367,6 378,5 997,0 997,0 - - Відпуск електроенергії, виробленої ТЕЦ не підєднаними до енергосистеми, тис.кВт-год. 238,4 212,1 - - - - Відпуск електроенергії, виробленої тепловими електростанціями загального користування, крім ТЕЦ, тис.кВт-год. 400,6 397,6 - - - - Відпуск електроенергії, виробленої тепловими електростанціями, не підєднаними до енергосистеми, крім ТЕЦ, тис.кВт-год. 206,7 193,8 - - - - Відпуск електроенергії, виробленої електростанціями, Гкал 170,9 170,5 - - - - Відпуск тепло енергії, виробленої котельнями, Гкал 165,2 164,8 - - 29,8 29,6 Видобуток нафти сирої, т 13,0 12,7 41,7 38,6 84,5 81,0 Первинна переробка нафти, т 31,1 32,9 75,8 86,3 21,6 24,2 Видобуток вугілля кам’яного неагломерованого, т - - 40,3 43,1 84,8 92,9 Видобуток вугілля бурого(лігніту) неагломерованого, т - - 53,8 32,0 78,2 59,6 Виробництво брикетів, окатишів та аналогічних твердого палива з вугілля бурого (лігніту), т - - 1950,4 2119,3 142,7 177,7 Видобуток руд і концентратів залізних неагламерованих, т - - - - 109,5 106,6 Видобуток руд і концентратів залізних агломерованих, крім піриту випаленого, т - - - - 40,0 67,4 Виробництво чавуну перебного у шушках, болванках або у формах первинних інших, т 628,9 625,9 49,1 49,4 13,1 12,5 Виробництво чавуну ливарного, т 637,0 626,1 60,9 65,0 203,8 253,2 Виробництво сталі вуглецевої мартенівської для лиття, т 64,4 67,4 - - 28,7 28,1 Виробництво зливків з сталі мартенівської вуглецевої, т 115,6 108,3 28,8 25,6 16,8 15,0 Виробництво сталі киснево- конвертерної для лиття, т 0,9 0,8 - - 35,4 34,0 Виробництво зливків з сталі киснево- конвертерної вуглецевої, т 2,9 2,4 15,1 13,6 30,0 28,0
Таблиця №2
Рубки лісу за регіонами у 2006р. (тис.га) Площа земель лісового фонду' Площа рубки лісу У тому числі рубки головного користування рубки, пов’язані з веденням лісового господарства З них рубки догляду інші рубки Україна 10782,2 468,2 28,1 378,0 124,9 253,1 Автономна Республіка Крим 331,2 3,5 - 3,3 1,7 1,6 області Вінницька 362,6 22,3 1,2 20,5 6,9 13,6 Волинська 697,3 39,1 2,7 23,8 8,6 15,2 Дніпропетровська 198,6 2,1 4,5 1,9 0,9 1,0 Донецька 213,2 3,6 1,5 3,5 1,3 2,2 Житомирська 1089,5 55,6 - 49,5 15,3 34,2 Закарпатська 694,0 26,1 - 14,3 6,5 7,8 Запорізька 121,9 1,7 - 1,7 0,5 1,2 Івано-Франківська 626,0 20,4 1,2 15,8 5,6 10,2 Київська 746,0 33,0 2,1 27,8 9,3 18,5 Кіровоградська 167,8 4,9 0,1 4,2 1,5 2,7 Луганська 340,0 11,3 0,2 10,1 3,5 6,6 Львівська 689,9 27,0 2,5 21,2 9,2 12,0 Миколаївська 127,4 2,6 - 2,1 0,8 1,3 Одеська 260,0 5,8 0,0 5,7 0,9 4,8 Полтавська 270,6 9,0 0,4 7,6 2,2 5,4 Рівненська 845,9 47,8 2,5 30,8 8,1 22,7 Сумська 444,9 23,9 1,3 21,8 4,8 17,0 Тернопільська 196,4 9,1 0,7 7,8 3,6 4,2 Харківська 419,4 15,1 0,2 13,4 3,4 10,0 Херсонська 265,1 4,4 - 4,1 2,4 1,7 Хмельницька 285,9 20,5 1,2 17,9 6,9 11,0 Черкаська 345,0 20,8 1,0 19,1 6,8 12,3 Чернівецька 258,0 13,9 2,0 11,6 5,9 5,7 Чернігівська 713,4 40,6 2,8 35,1 7,7 27,4 міста Київ 34,6 3,9 - 3,2 0,5 2,7 Севастополь 37,6 0,2 - 0,2 0,1 0,1
За даними державного обліку лісового фонду на 1 січня 1996р.
Таблиця №3
Лісові пожежі за регіонами у 2006р. Кількість випадків Лісова площа, пройдена пожежами, га Згоріло і пошкоджено лісу на пні та лісової продукції, м³ Заподіяні збитки ( у фактичних цінах), тис.грн всього у тому числі вартість згорілого лісу на пні та заготовленої лісової продукції Україна 3482 4287 60158 5917,6 714,9 Автономна Республіка Крим 116 90 298 302,7 85,9 області Вінницька 2 13 26 1,9 1,9 Волинська 355 1738 6970 1488,8 108,0 Дніпропетровська 236 87 256 66,7 3,2 Донецька 148 392 5001 290,4 0,5 Житомирська 78 24 - 16,6 - Закарпатська 1 5 - 52,0 - Запорізька 88 20 41 16,0 0,2 Івано-Франківська 2 2 - 4,2 - Київська 246 193 13300 75,5 25,6 Кіровоградська 57 11 - 10,4 - Луганська 270 316 9653 504,2 221,3 Львівська 4 2 - - - Миколаївська 91 64 157 85,2 1,0 Одеська 15 13 26 16,1 14,4 Полтавська 236 38 1606 186,1 25,1 Рівненська 148 243 5636 211,7 180,9 Сумська 144 189 834 166,5 2,1 Тернопільська - - - - - Харківська 346 43 54 85,2 0,4 Херсонська 448 431 15488 2241,8 44,3 Хмельницька 39 15 - 4,3 - Черкаська 218 52 11 43,3 0,1 Чернівецька 1 1 - - - Чернігівська 272 247 801 20,7 - міста Київ 246 53 - 23,8 - Севастополь 35 5 - 3,7 -
Таблиця №4
Використання вторинної сировини 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Шини зношені 33,0 3,1 6,8 7,3 6,3 6,7 8,2 ,7,8 7,6 Сировина полімерна вторинна 50,2 9,8 5,3 9,0 8,3 10,1 13,2 15,2 20,2 Брухт і відходи чорних металів, млн.т 27,2 9,7 15,9 13,4 13,5 14,6 16,3 15,6 16,5 Склобій 200,6 99,0 67,2 76,0 94,9 97,5 139,4 204,8 238,4 Матеріали текстильні вторинні 135,6 21,6 11,7 8,2 8,4 9,6 9,3 9,4 8,7 Купорос залізний 125,9 4,1 9,0 16,5 17,9 17,0 22,0 47,2 39,8 Кислота сірчана гідролізна 126,4 40,3 77,5 94,1 47,7 42,2 56,7 57,7 59,9
Відходи
паперу та картону¹ 640,2 189,4 292,3 345,0 377,1 446,3 462,7 521,0 570,1 деревини, млн. м³ щільних 5,1 1,3 0,4 0,4 0,9 0,4 0,9 1,0 1,0 шкіряні ² 58,6 7,3 5,2 5,9 4,1 3,8 4,8 4,3 3,7 графітовмісні 30,6 9,5 13,2 14,7 14,1 13,8 8,1 10,2 9,7 залізовмісні 5433,2 2886,1 3629,3 5264,7 13980,3 14613,7 13906,1 13907,3 4634,9 вапнякові 3412,0 726,3 367,8 825,6 844,9 932,1 1017,1 987,2 826,7 крейдяні 288,6 39,1 3,1 2,2 11,0 0,4 - - - вуглевидобутку та вуглезбагачення, млн. т 10,6 5,1 2,7 3,5 3,7 2,3 2,3 3,1 3,0 будівельного виробництва (бетон і залізобетон), тис. м³ 7,9 0,7 2,4 7,3 3,2 7,8 6,1 7,1 6,9
¹ У 1990-2002р.р. – макулатура
² У1990-2002р.р.- матеріали шкіряні вторинні.
Таблиця №5
Утворення та використання вторинної сировини і відходіввиробництва Утворено, тис.т Рівень використання вторинної сировини в обсязі знов утвореної, відсотків Частка вторинної сировини, видаленої, знешкодженої або захороненої', в обсязі знов утвореної, відсотків 2000 2004 2005 2006 2000 2004 2005 2006 2000 2004 2005 2006 Всього 184192,4 215133,0 231189,5 288745,6 41,2 58,5 65,0 49,0 43,4 19,5 8,3 7,0 у тому числі сировина полімерна вторинна 9,6 16,4 21,0 25,1 55,6 80,4 72,4 80,5 1,9 9,0 8,7 4,9 матеріали текстильнівторинні 6,0 4,8 4,9 5,6 100,0 100,0 100,0 100,0 14,1 17,0 20,0 16,8 склобій покупний 39,5 62,8 106,8 102,1 100,0 100,0 100,0 100,0 1,3 2,9 1,6 3,2 шлаки виробни-цтв доменного 12259,4 14179,1 14141,1 15416,3 62,3 69,0 66,6 62,1 0,6 0,1 - - стале- плавильного 4974,1 7901,4 7073,7 7675,4 39,2 43,8 82,3 72,5 2,8 16,1 13,0 12,5 фероплавильного 1121,7 1445,0 1261,4 1434,8 65,2 85,5 98,9 84,6 - - - 0,3 зола та золошлако- вані відходи теплових електро- станцій і місцевих котелень 10198,6 7333,7 7952,7 14565,3 10,1 15,3 20,0 13,7 4,7 100,0 7,2 5,6 відходи картону та паперу² деревини тис.м³ 41,2 72,6 85,4 113,7 100,0 100,0 100,0 100,0 2,3 5,6 3,2 3,3 щільних 1378,8 1849,4 1863,7 1910,3 51,8 50,2 52,2 51,0 22,2 27,9 21,6 22,5 шкіряні³ 9,4 13,6 9,2 10,9 55,3 35,2 46,8 34,3 12,2 24,0 18,3 23,6 графіто- вмісні 11,7 8,2 10,1 10,6 100,0 98,2 100,0 91,5 - 1,0 0,3 0,2 вуглевидо- бутку та вуглезбага- чення 34457,4 29166,5 28191,9 31063,1 8,0 8,0 11,1 9,8 100,0 24,3 20,6 16,8 будівельного вироб-нива (бетон і залізобе-тон), тим.м³ 26,2 379,5 244,2 279,3 9,1 1,6 2,9 2,5 83,3 77,2 100,0 100,0 тверді побутові 1459,1 3235,3 3527,0 3618,4 2,2 2,8 2,3 2,1 100,0 100,0 100,0 100,0
¹ У 2000 – частка вторинної сировини, знищеної абовивезеної на звалище.