РЕФЕРАТ
Дисципліна РПС
Тема: Населення та трудові ресурси України
ПЛАН
1. Роль народонаселення у розвитку продуктивних сил та територіальнійорганізації народного господарства.
2. Динаміка чисельності та складу населення, особливості його розміщення.
3. Демографічна ситуація та її регіональні особливості.
4. Трудові ресурси та їх структура.
Аналізуючи вплив демографічних передумов[1] на розміщенняпродуктивних сил, треба брати до уваги, що населення – не лише виробникматеріальних благ і послуг, але і їхні споживачі. Тому враховувати слід і осібу працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїйсукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурніблоки:
- чисельність населення країни (регіону), йогодинаміка, характер відтворення;
- розміщення населення на території, щільністьнаселення, форми розселення, міграції;
- статево вікова структура населення, чисельність ідинаміка трудових ресурсів, рівень їхньої професійно-кваліфікаційноїпідготовки;
- структура зайнятості населення;
- національний склад населення;
- демографічна політика держави.
Чисельність населення найбільше впливає на формування контингентутрудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни. Певною мірою вонавизначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність непряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад,продуктивність праці).
Забезпечення потреб населення – найголовніший заохочувальний мотиввиробництва. Отже, чисельність населення регіону – один із найважливішихфакторів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельнаспроможність населення.
При аналізі демографічних передумов розміщення продуктивних сил, требавраховувати чисельність населення регіону на даний момент й його динаміку вчасі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченостітрудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарівнародного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірівбудівництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник невеличкого підприємствапобутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динамікучисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівниквеликих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лишесвого регіону й країни, але й інших країн і, навіть, усього світу.
На початок 1998 р. населення світу сягнуло близько 6 млрд. чол. Більшеполовини всього світового населення зосереджувалось у десятьох країнах: Китай –1.243 млн.чол., Індія – 970, США – 270, Індонезія – 200, Бразілія – 160, Росія– 147, Пакистан – 136, Японія – 127, Бангладеш – 124, Нігерія – 113 млн.чол.
Населення України на 2001 р. становило близько 49,3 млн.чол. Зачисельністю населення вона займає п‘яте місце серед європейських держав (післяНімеччини, Італії, Великобританії і Франції).
Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнівнароджуваності й смертності; приріст населення – це різниця між кількістюнароджених і померлих за певний період (звичайно – за рік). Щоб дані пронароджуваність, смертність і природний приріст були співставні за різнимирегіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповіднікоефіцієнти (вони називаються загальними):
коефіцієнт народжуваності — />;
коефіцієнт смертності — />;
коефіцієнт природного приросту — />;
де N – кількістьнароджених у регіоні (країні), за період Т;
М – кількість померлих;
S – середня кількість мешканців регіону заперіод Т.
Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (о/оо).
Народжуваність – найдинамічнішій складник, бо саме вона впливає назміну природного приросту населення. Щоб забезпечити хоча б просте відтвореннянаселення (цебто нульовий приріст), треба аби сумарний коефіцієнт становив 2,6.В Україні спостерігається різке зниження народжуваності, яке не забезпечуєнавіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, такі міської місцевості. Якщо в 1990 р. коефіцієнт народжуваності в Україністановив 12,7о/оо, то в 2000 р. – 7,8о/оо,тобто знизився в 1,6 раза. Особливо низька народжуваність спостерігається вДонецькій, Луганській (6,1о/оо),Харківській (6,7о/оо) і Чернігівській (6,9о/оо)областях.
Серед причин цього є, очевидно, різке зниження життєвого рівнянаселення України, невпевність у своєму майбутньому та ін. З метою підвищеннянароджуваності необхідно прийняти закон про адресні допомоги окремим молодимсім’ям на випадок народження дитини. Таке заохочення здійснюється у багатьохкраїнах світу.
Другою складовоючастиною динаміки природного приросту є смертність. Найвищі показникисмертності серед старших людей. Збільшення смертності серед чоловіківвідбувається в віці понад 40 років, а серед жінок – понад 50 років. Основніпричини смертності хвороби серцево-судинної, новоутворення, нещасні випадки,отруєння, травми та ін.
Досить високою вУкраїні є дитяча смертність – кожна десята дитина помирає в віці до одногороку.
Рівень смертностінаселення безпосередньо впливає на середню тривалість життя, тобто кількістьроків, яку в середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщопропустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремихвікових групах буде такий як зараз. Для тих хто народився в 1999-2000 рр., цейпоказник становить до 67,9 року, при чому чоловіків – 62,4, жінок – 73,6 року. Зацим показником Україна посідає 52- е місце в світі. За період з 1990-2000 рр.коефіцієнт смертності в Україні збільшився з 12,1 до 15,3 % або в 1,3 рази.Найбільш висока смертність спостерігається в
Чернігівськійобласті, де в 2000 р. вона становила 19,7 %, Сумській – 18,1 %, Полтавській іКіровоградській. – 17,9 %, а в сільській місцевості вона була ще вищою.Наприклад, у Чернігівській обл… – 27,8 %, Сумській – 25,3 %, Черкаській –22,6%.
Показникисмертності і народжуваності, як вже йшлося, визначають коефіцієнт природногоприросту населення. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму(20,6 %) у другій половині шістедисятих років. Потім він почав знижуватися інаприкінці вісімдесятих років становив 16, 1.
Однак в регіонахі країнах світу він суттєво відрізняється.Дуже високий природний приріст Високий природний приріст Середній природній приріст Низький природний приріст Дуже низький природний приріст Більше 30 % 20-30 % 10-20 % 2-10 % менш 2 %
Африка:
Нігер
Кенія
Лівія
Нігерія
Зімбабве
Африка Зарубіжна Азія:
Монголія
Філіппіни
Бангладеш
Ефіопія
Егіпіт
Зарубіжна Азія,
Латинська Америка:
Китай
Індія
Турція
Бразілія
Куба
Зарубіжна Європа Північна Америка:
Польша
Франція
Чехія
Великобританія
США
Україна
Зарубіжна Європа СНД:
Угорщина
Німеччина
Болгарія
Австрія
Італія
Росія
Природнийкоефіцієнт приросту для України змінився з 2,9 % у 1985 р. до – 7,5 % у 2007 р.Особлива несприятлива демографічна ситуація склалася в сільській місцевості, дев 2000 р цей показник становив (-9,7 %), а в Чернігівській області
(-20,9 %),Сумській (-18,3 %), Полтавській (-16,6 %) (на 2000 р.). Серед регіонів країнинайбільший від’ємний природний приріст населення спостерігається вЧернігівській області (-12,8 %), Сумській (-11,1 %), Луганській (-11,4 %).
Характервідтворення населення безпосередньо впливає на його статево-вікову структуру.Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Частина осібпрацездатного віку в економічно розвинених країнах вища, ніж у тих щорозвиваються. Щодо економіки – це позитивний факт. Демографічне навантаження напрацездатне населення тут менше, бо менше частка непрацездатних поколінь, які потребують соціальної підтримки.
Демографічненавантаження у світі становить у середньому 70 % (тобто 70 непрацюючих на 100трудоздатних), в розвинутих країнах – 45 –50 %, в країнах, що розвиваються — до100 %, в Україні – 60 % рік 1998 р 781 непрацездатного на 1000 працездатних всільській місцевості – 1036,6, в місті – 680.
У віковійструктурі населення України можна виділити три групи:
1. Діти і підлітки (0-16 років).
2. Працездатне населення (жінкиу віці від 15-55 років; чоловіків 16-60 років).
3. Люди старшого віку.
У віковійструктурі населення світу питома вага дітей становить у середньому 34 %,дорослих – 58 %, людей старшого віку – 8 %. Середній вік мешканця України –36,5року, але водночас вік міського життя становить 34,8 %, а селянина – 39,8 року.Наймолодше населення у Закарпатській області – 32,3 року, найстаріше – уВінницькій 38,9 %.
Певні особливостістатево-вікової структури населення спостерігаються в сільській і міськіймісцевостях. Зокрема, в більшості сільських адміністративних районів Україниприродного приросту населення немає, а в багатьох з них відбувається процесдепопуляції, тобто коефіцієнт народжуваності тут менший за коефіцієнтсмертності. В селах вікова й статева структура населення різко погіршуються,що, безперечно, негативне впливає на розвиток продуктивних сил.
В працездатномувіці знаходиться 55,8 % населення України ( на 1 січня 1996 р.). Найбільшапитома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6 %), Харківській (57,2 %)областях та в Автономній республіці Крим (57,5 %). Найнижчий показник – вЧернігівській області (51,3 %).
Складовоюрозвитку населення і трудових ресурсів є міграція. Це переміщення населення зпостійного місця проживання, пов’язане з перетином певних меж (міста, району,області, країни, материка).
Роль міграції ужитті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних груп.Відомо, що в міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. Умісцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращеннядемографічної ситуації (створення сім’ї, зростання народжуваності, зменшеннячастки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).
Протилежнінаслідки міграції спостерігаються у районах вибуття мігрантів.
Міграціївідіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальномуперерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того,міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територійтощо.
Починаючи з 1994р. сальдо міграції населення України набувало від’ємних значень і сталофактором зменшення загальної чисельності населення країни.
Від’ємне сальдоміграції досягло своїх максимальних значень у високо індустріальних областяхДонбасу і Придніпров’я. Основними причинами цього були причинисоціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва,зниження життєвого рівні населення, незадоволеність рівнем заробітної плати.
Найнижчі значенняпоказників від’ємного сальдо міграції були у західних областях України:Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській,Хмельницькій, Чернівецькій.
Зміни в динаміцізагальної чисельності населення визначаються змінами у розміщенні міського ісільського населення. Розселення і виробництво мають прямий та зворотнійзв’язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовило певнусистему розселення. І сьогодні сільське господарство і гірнича промисловість,наприклад, локалізують населення. Але під впливом НТП великі міста “притягують”виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів,великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в нихнаукоємких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.
Якщо на початкустоліття в Україні переважало сільське населення – близько 82 % всьогонаселення, то нині майже 68 % її населення мешкає в міській місцевості.
В Україні виділяютьсятакі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.),великі (100-500 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн. чол.), а також селищаміського типу1.
Найчисельнішагрупа – малі міста. Вони становлять 92,3 %, проте в них проживає всього 31,8 %міського населення України. У великих, дуже великих і містах мільйонерахпроживає 56,9 % міського населення України.
Збільшенняпитомої ваги міського населення і зростання соціально-економічної ролі містназивається урбанізацією.
По рівню урбанізаціївиділяють:
/>
В Україніпоказник урбанізації становить 68 %. Найбільший відсоток міського населення вУкраїні — у Донецькій (90 %), Дніпропетровській (84 %), Луганській (87 %) таХарківській (79 %) областях. Найнижчий — у Чернівецькій, Тернопільській,Івано-Франківській та Закарпатській областях (41-43 %). Міське населення більшзосереджене у промислових районах Донбасу і Придніпров’я. Західні райони Країнинедостатньо урбанізовані.
Надмірний процесурбанізації породжує негативні явища, особливо це стосується Донбасу,Придніпров’я та ін. У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневихвод і землі перевищує можливості самоочищення. Це призводить до деградаціїнавколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення.Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20 % прямих захворювань.
Важливимнапрямком поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах єобмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великихміст.
На сучасномуетапі розвитку територіальної організації суспільства дуже актуальним є питаннясільського розселення. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується,насамперед за рахунок зниження природного приросту в сільських населенихпунктах, зумовленого несприятливою демографічною ситуацією, а також міграцієюсільських мешканців у міста. Сьогодні сільське населення становить 32 % відусього населення нашої держави. Тільки в поліських, подільських та карпатськихобластях України (Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська,Тернопільська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька) в селах проживає більш 50% усього населення. Дуже низькою є частка сільського населення в Донецькій (10%), Луганській (13 %), Дніпропетровській (16 %) областях. Менше сільськогонаселення у Запорізькій і Херсонській областях.
Сільськенаселення України проживає в різних за кількістю мешканців селах (малих,середніх та великих). Малі поселення мають до 500 чол., середні – від 500 до1000 чол., великі — понад 1000 чол. Зараз в Україні близько 70 тис. сільськихпоселень. З них 57,7 % малих, 22,4 % середніх та 19,9 % великих. Переважнабільшість сільського населення проживає у середніх та великих селах.
На характерсільських населених пунктів значно впливають природні умови. На півночі(Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250-500 чоловік. Вонирозташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні500-1,500 чоловік. Вони тяжіють до річкових долин і ярів. На півдні селаналічують по кілька тисяч чоловік. Іноді на багато кілометрів простягаютьсявони вздовж річок і балок.
В УкраїнськихКарпатах переважає тип гірсько-долинних сіл. Села тут тануться вузькими смугамив долинах річок на 8-10 км. Сільські поселення рідко підіймаються в гори вище 850 м. В Криму – розміщенні уздовж водостоків та на крутих гірських схилах.
Національнийсклад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякінаціональні аспекти треба враховувати в певних економічних ситуаціях. До нихвідносяться: ступінь етичної однорідності в країні, національні традиції утрудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя тощо.
Залежно віддемографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – цесистема заходів (адміністративних, економічних, пропогандиських та ін.),спрямованих на регулювання процесу відтворення у потрібному напрямку.
В усіх країнахЄвропи, Північної Америки, Японії та деяких інших проводиться політика,скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи:заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей(першою країною, де були здійснені заходи щодо стимулювання народжуваності булаФранція)., і зниження смертності за рахунок покращення соціального та медичногообслуговування. Як правило, в економічно розвинених країнах застосовують обидваметоди підвищення природного приросту.
У більшостікраїн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована назниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім’ям, як свідомообмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім’ї у засобахмасової інформації та іншими шляхами. У Китаї, наприклад, запровадженомінімальний вік для реєстрації шлюбу: 22 роки для чоловіків і 20 років дляжінок. Сім’ї, що мають понад двох дітей, сплачують 10 % податок на заробітнуплату.
Особливіскладнощі в проведенні демографічної політики є в арабсько-мусульманськихкраїнах Південно-Західної Азії і Північної Африки, а також в країнах ТропічноїАфрики, де зберігаються національно-релігіозні традиції багатодітної сім’ї.
Демографічнаполітика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення зарахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину надаютьсядопомоги, додаткова відпустка тощо. Але ця політика повинна більш ефективною.
Відомості продемографічну ситуацію в країні необхідні для вивчення процесів відтвореннятрудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури.
Поняття “трудовіресурси” вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Трудові ресурси требарозглядати як частку населення країни, яка має необхідні фізичні та духовніздібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в народномугосподарстві. До трудових ресурсів України відносять працездатне населення:чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55. Сюди також належитьвіднести підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку, які беруть участь усуспільному виробництві.
Чисельністьтрудових ресурсів – показник динамічний, він постійно змінюється залежно відбагатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.
За останнєдесятиріччя чисельність зайнятого населення в економіці України щорічнозменшується. Якщо в 1990 р. в цілому по народному господарству України булозайнято 25,4 млн. чол., то в 2000 р. – 21,3 млн. чол. Це обумовлено не тількизагальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних таіншими соціально-економічними факторами.
Основнимигалузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість,сільське господарство, транспорт та будівництво. На них у 2008 р. припадалоблизько 85 % зайнятих в усіх сферах економічної діяльності.
Серед областейУкраїни з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька(близько 59 % всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51 %), Запорізька області.
Найнижча частказайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської таЧернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільськомугосподарстві.
Найвищазайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливимирекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській,Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30 %.
Нинішній етапсоціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективноговикористання трудових ресурсів. Це підтверджується, насамперед, зростаннямчисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень.
Рівень безробіттяє досить диференційованим по окремим регіонам України. В 2008 р. при середньореспубліканському показнику 11,7 %, найвищий рівень зареєстрованого безробіттябув характерним для Чернівецькій (17,3 %), Сумський (15,0 %), Кіровоградський(14,9 %), Миколаївський (19,7 %), Тернопільській та Хмельницькій (14,2 %).
Найвищі показникирівня безробіття склалися в м. Києві (8,5 %), Вінницької (9,1 %), Донецької(9,6 %).
Впровадженняринкових механізмів господарювання від держави, регіональних органів управліннязавчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятостінаселення працездатного віку.
Списоклітератури
1. Заблоцький, Б.Ф. Розміщенняпродуктивних сил України: Національна макроекономіка [Текст]: посібник / Б. Ф.Заблоцький. — К.: Академвидав, 2003. — 368 с.
2. Клиновий, Д.В. Розміщенняпродуктивних сил та регіональна економіка України [Текст]: навчальний посібник/ Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа; Мін-во освіти і науки України. — К.: ЦУЛ, 2006.- 728 с.
3. Розміщення продуктивних сил ірегіональна економіка [Text]: навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. — К.:Юридична книга, 2005. — 704 с.
4. Розміщення продуктивних сил ірегіональна економіка [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ«КНЕУ ім. Вадима Гетьмана»; ред. С. І. Дорогунцов. — 2-ге вид., беззмін. — К.: КНЕУ, 2007. — 992 с.
5. Сазонець, І.Л. Розміщенняпродуктивних сил [Текст]: навчальний посібник / І. Л. Сазонець, В. В.Джинджоян, О. О. Чубар; Мін-во освіти і науки України. — К.: ЦНЛ, 2006. — 320с.
6. Стадницький, Ю.І. Розміщенняпродуктивних сил (теоретичні основи) [Text]: навчальний посібник / Ю. І.Стадницький, А. Г. Загородній. — К.: Знання, 2008. — 351 с.
7. Стеченко, Д.М. Розміщенняпродуктивних сил і регіоналістика [Текст]: підручник / Д. М. Стеченко. — К.:Вікар, 2002. — 396 с.
8. Чернюк, Л.Г. Розміщенняпродуктивних сил України [Текст]: навчальний посібник / Л. Г. Чернюк, Д. В.Клиновий. — К.: ЦУЛ, 2002. — 470 с.