бюдж системы

  ВСТУП Прийняття Конституції та Закону України “Про місцеве самоврядування” призвели до появи в Україні нової системи публічної влади. Головним принципом побудови цієї системи є принцип децентралізації. На практиці це веде до перерозподілу повноважень між органами державного управління і органами місцевого самоврядування в напрямку збільшення ролі останніх. Територіальні громади, згідно з Конституцією і Законом

України про місцеве самоврядування, отримали незалежність та самостійність в здійсненні покладених на них функцій у межах своєї компетенції. Проте, тільки наявність особистих фінансових ресурсів дає змогу органам місцевого самоврядування виконувати свої функції. Неможливо бути дійсно самостійними, будучи залежними в фінансовому відношенні. Тому пошук форм і методів посилення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування має найбільш

важливе і актуальне значення. Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали проблемою насправді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально-культурна сфера, освіта, охорона здоров’я, погіршується стан доріг та

інших засобів комунікації. До цього додається ще й надзвичайно неефективна, збанкрутіла система менеджменту як у центрі, так і на місцях, що базується на старих управлінських традиціях, коли все намагалися вирішувати з єдиного центру. За цих умов сам процес прискореного формування місцевих фінансів має стати серйозним фактором стабілізації ситуації в країні. Він дозволить залучити активність та енергію багатьох тисяч територіальних громад, які з прохачів грошей перетворяться на суб’єкти, що заробляють ці гроші.

Активний вплив місцевих органів влади на формування нових суспільних відносин можливий лише за умови, що вони матимуть у своєму розпорядженні фінансові ресурси. Чинне законодавство України визначає основою самостійності місцевих бюджетів власні та закріплені за ними на стабільній основі законом загальнодержавні доходи. Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірю визначаються способами

їх формування. Отже важливою складовою вивчення фінансів місцевих органів є дослідження способів формування доходів, які зумовлені характером та особливостями економічної системи, котра домінує на тому чи іншому етапі розвитку. В Україні сьогодні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів, нормативи відрахувань від яких щорічно затверджуються центральною

владою. Власні ж доходні джерела відіграють незначну роль. Отже самостійність місцевих бюджетів поки що є декларованою. Перехід до застосування інших способів формування доходів місцевих органів влади України, що надасть змогу мати дійсно самостійні, незалежні, достатні стабільні фінансові ресурси цим органам, є найважливійшею актуальною проблемою сьогодення.

В періодичних виданнях стали з’являться різні публікації щодо окремих проблем місцевих бюджетів. Зокрема у журналі “Фінанси України”- ЧиркаД. «Напрямки збалансування місцевих бюджетів», РоманківВ. «Формування місцевих бюджетів», КриницяС. «Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування», ВасиленкоЛ. «Місцеві фінанси та фінансова незалежність», у журналі “Місцеве самоврядування”- КравченкоВ. Чому місцеві фінанси співають романси?»,

ПадалкоВ. «Покладаємось на власні сили», у журналі “Финансы”- СедовК. «Распределение налогов между звеньями бюджетной системы», ПетровВ. «Совершенствование механизма межбюджетных отношений». Проблеми місцевих бюджетів розглядалися деякими авторами в комплексі загальних проблем місцевого самоврядування, зокрема В.Пархоменко “Проблеми місцевого самоврядування в

Україні 1990-років”, ТкачукА АграноффР, БраунТ. «Місцеве самоврядування: світовий та український досвід». Але ж першим і поки що єдиним виданням, в якому висвітлено комплекс проблем становлення та розвитку місцевих фінансів України, є навчальний посібник В.Кравченка “Місцеві фінанси України”. У ньому викладено основи теорії місцевих фінансів, узагальнено практику формування їх в Україні за період 1990-1998рр а також зарубіжний досвід місцевого фінансування.

Детально проаналізовано вітчизняне та зарубіжне законодавство, нормативно-правові акти, що регламентують фінансову діяльність органів місцевого самоврядування й інших органів влади у сфері місцевих фінансів, запропоновані шляхи зміцнення фінансової автономії місцевої влади. У посібнику використано результати досліджень автора, що виконувалися за дорученням Президента України. Роль та значення місцевих бюджетів у структурі держави

Місцеві бюджети включають бюджет Автономної Респуб­ліки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у міс­тах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування — це бюджети терито­ріальних громад сіл, селиш, міст та їх об'єднань. Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, приз­начені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування.

Як складова бюджетної системи дер­жави і основа фінансової бази діяльності органів самовряду­вання місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального роз­витку, що здійснюються органами влади управління на відпо­відній території. Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на

їхній терито­рії, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й вит­рачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюд­жетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподі­лу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функці­онування кожного бюджету. Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного

і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що міс­цеві органи самоврядування управляють майном, що є в кому­нальній власності; затверджують програми соціально-еконо­мічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територі­альних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують

та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи. Роль місцевих бюджетів певною мірою визначається величиною валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них. У 1998 році через видатки місцевих бюджетів перерозподілилося 14,5 відсотка ВВП, у 1999 році — 15,2 відсотка, У 2000 році - 15,9 відсотка, у 2001 році — 17,5 від­сотка, У 2002 році — 14,4 відсотка, у 2003 році — 14,8 відсот­ка у 2004 році — 14,0 відсотків, у 2005 році

— 9,9 відсотка, у 2006 році - 35,3 відсотка, у 2007 році — 10,5 відсотка, у 2008 році - 11,2 відсотка. У місцевих бюджетах зосереджувалося у 1998 році 37,8 від­сотка обсягу витрат зведеного бюджету, у 1999 році 39,4 від­сотка, у 2000 році — 35,4 відсотка, у 2001 році — 47,3 відсот­ка, у 2002 році — 43,6 відсотка, у 2003 році — 39,1 відсотка, у 2004 році — 47,7 відсотка, у 2005 році — 28,9 відсотка, у 2006 році — 35,3 відсотка, у 2007 році — 40,5 відсотка, у 2008 році — 41,8 відсотка (див. табл.

13). Таблиця 13. Частка місцевих бюджетів у доходах і видатках зведеного бюджету України (без урахування надходжень і видатків Пенсійного фонду) Роки Частка у доходах, % Частка у видатках, % 1998 47,4 37,8 2000 42,0 35,4 2002 47,6 43,6 2004 45.9 47,7 2005 32,3 28.9 2006 29,1 35,3 2007 32,6 40,5 2008 31,8 41,8 Частка місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а також у зведеному бюджеті

поряд з економічним і соціальним має важливе політичне значення. Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у розв'язанні актуальних проблем розвитку держави, певну обмеженість функцій центральних органів влади. У цьому зв'язку необхідно враховувати, що однією із важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування.

Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його відокремленість від державної влади, повну незалежність і самостійність покладених на нього функцій у межах своєї компетенції. Основним положенням Європейської хартії місцевого самоврядування, які мають безпосереднє відношення до функціонування бюджетів самоврядування, є положення про те, що: - місцева влада має право на свої власні фінансові ресурси; - обсяг фінансових ресурсів має відповідати функціям, які виконує місцева

влада; - місцева влада має право вільно розпоряджатися власни­ми фінансовими ресурсами; - частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів; - розміри місцевих податків і зборів місцева влада упов­новажена встановлювати в межах закону; - порядок формування фінансових ресурсів повинен бути гнучким і забезпечувати відповідність наявних ресурсів зрос­танню вартості виконання завдань місцевої влади;

- захист слабкої у фінансовому розумінні місцевої влади проводиться за допомогою процедур усунення фінансових диспропорцій (фінансового вирівнювання); - перевага у виборі форм фінансової допомоги надається дотаціям, які не призначаються для фінансування конкретних проектів і не обмежують свободи місцевої влади. Нині до Європейської хартії місцевого самоврядування приєдналося понад 30 країн, у 1996 році - Україна. Прийняття Бюджетного кодексу

України є важливим кро­ком у напрямі наближення до загальноприйнятих стандартів у цій сфері. Однак ряд важливих питань реального забезпечен­ня незалежності органів місцевого самоврядування ще чека­ють на своє вирішення. Насамперед це стосується фінансової бази місцевого самоврядування. Без перебільшення фінансовий бік економічної самостійності місцевих органів влади є визначальним. Від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку

їхні реальні владні функції. Не можна бути справді, а не формально самостійним, будучи залежним фінансово. Ступінь фінансової самостійності органів місцевого самов­рядування характеризує незалежність держави в цілому, по­тенційні можливості економічного розвитку, рівень демок­ратичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової неза­лежності органам місцевого самоврядування.

У складі місцевих бюджетів формується бюджет розвитку, надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів вклю­чають: - кошти від відчуження майна, яке перебуває у комуналь­ній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; - надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної те­риторіальної громади; - кошти від повернення позик, які надавалися з відповід­ного бюджету до набрання чинності

Бюджетним кодексом Ук­раїни, та відсотки, сплачені за користування ними; - кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюд­жету за рішенням відповідної ради; - запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюд­жетним кодексом та іншими законами України; - субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать: погашення основної суми боргу відповідно

Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування; капітальні вкладення; внески органів влади Автономної Республіки Крим і ор­ганів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою части­ною спеціального фонду місцевих бюджетів. Бюджет Автономної Республіки Крим і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної

Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запози­чень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів із дефіцитом не допускається. Для покриття тимчасових касовій розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні ад­міністрації, виконавчі органи відповідних

рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідальної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансо­во-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у ме­жах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України. На­дання позичок з одного бюджету іншому забороняється.

Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на виз­начену мету і підлягають обов'язковому поверненню. Запози­чення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за зобо­в'язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів за­гального фонду бюджету. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 від­сотків видатків

від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли пла­нується обслуговування боргу. Якщо у процесі погашення основної суми боргу та плате­жів щодо його обслуговування обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має пра­ва здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років. Економічне обґрунтування розмірів ресурсів, які підлягають мобілізації до бюджетів самоврядування,

потребує достовірної інформації про утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Цього можна досягти лише при розробці зведеного територіального фінансового балансу, який відображає джерела ресурсів і напрями використання їх у цілому на відповідній території, незалежно від форм власності та рівня підпорядкованості суб’єктів господарювання. Складання балансу має стати невід’ємною частиною роботи

із складання, розгляду і затвердження бюджету самоврядування. Для цього треба налагодити канали і форми надходження планової та звітної інформації від суб’єктів господарювання. Основним у сфері місцевих бюджетів і міжбюджетних відносин має бути проведення бюджетної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного поєднання принципів бюджетного унітаризму з елементами децентралізації, реформування цих відносин з

удосконаленням порядку розподілу трансфертів із державного бюджету на основі прозорих та об'єктивних критеріїв, що ґрунтуються на чіткому розмежуванні бюджет­них повноважень і стабільній системі закріплення дохідних джерел за бюджетами. Розмежування функцій і повноважень між органами державної влади та органами місцевого самов­рядування різних рівнів, у тому числі й у сфері міжбюджетних відносин, має відповідати положенням та принципам

схвале­ної Указом Президента України Концепції державної регіо­нальної політики. Потребує суттєвого удосконалення розподіл податкових надходжень між центром і регіонами, переведення на власну дохідну базу бюджетів місцевого самоврядування, удоскона­лення порядку закріплення за ними дохідних джерел на пос­тійній основі. Слід забезпечити запровадження державних со­ціальних стандартів видатків, удосконалення практики надання

трансфертів із Державного бюджету України на основі об'єк­тивних критеріїв, неухильне дотримання принципу збалансо­ваності місцевих бюджетів. Нові механізми міжбюджетних відносин мають передбача­ти поступове вирівнювання забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць бюджетними коштами при одно­часному створенні стимулів для місцевих органів влади і самоврядування до раціоналізації показників місцевих бюдже­тів та нарощування їх дохідної бази. Важливою складовою бюджетної політики має стати впорядкування

взаємовідносин між місцевими бюджетами. Йдеться передусім про чітке розмежування повноважень між Місцевими органами виконавчої влади, обласними та районни­ми органами місцевого самоврядування територіальних громад щодо формування бюджетів. Треба стимулювати солідарне фі­нансування спільної власності територіальних громад. 1.1.Доходи місцевих бюджетів Як державні так і місцеві доходи це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це

частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті. Доходи бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів і інших обов’язкових платежів, надходжень з

інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються: податок на прибуток підприємств

і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; податок на нерухоме майно громадян; місцеві податки і збори; частина доходів від приватизації і державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунальної власності

цього рівня; відрахування, дотації і субвенції з бюджету вищого рівня; інші надходження. Доходи районних і місцевих бюджетів не відрізняються від доходів районних бюджетів. Доходи міських (міст районного підпорядкування), селищних і сільських бюджетів також встановлюються залежно від: податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках громадян;

плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів; відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня; інших надходжень. Держава в особі органів управління зобов’язана гостро реагувати на зміну економічної ситуації і коригувати податкову систему. Можна зрозуміти бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону податкової політики, але це загрожує важкими наслідками, оскільки без стимулювання розвитку

виробництва та підприємництва, фіскальна функція податків починає переважати над стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення надходжень до бюджету. У доходи бюджетів в районах у містах зараховується: податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування (крім комунальної власності цього рівня у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня); прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня, але не менше 50%; плата за землю до місцевих

бюджетів у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня і 60% – до бюджету міста; податок на нерухоме майно громадян; місцеві податки і збори у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; частина доходів від приватизації і державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунальної власності цього рівня; відрахування, дотації

і субвенції з бюджету вищого рівня; інші надходження. Набутий досвід показує, що проблема переходу до ринкової економіки вимагає комплексності нерозривності та взаємозв’язки при формуванні фінансів, державних доходів і податкової політики. Зміни цін вплинули як на доходи, так і на витрати бюджету. Розрахунки показали неможливість збалансувати місцеві доходи

і видатки без виділення субвенцій, субсидій і дотацій. Структуру доходів бюджету можна визначити і за джерелами доходів, тобто державних доходів та закріплених за місцевими бюджетами інших джерел доходів. Вирішення цього питання повинно йти через структурну перебудову доходів держави. Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок: податку на додану вартість; акцизного збору; податку на прибуток підприємств усіх форм власності

і підпорядкування у розмірах, визначених Законом “Про Державний бюджет України” на наступний рік; надходження від зовнішньо-економічної діяльності; доходів від приватизацій державного майна та від його реалізації; кредитної сплати за оренду майна, цільових майнових комплексів загальнодержавної власності; внесків до Пенсійного фонду, фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення; надходження від внутрішніх позик; перевищення доходів над видатками національного банку України; та інші доходи встановлені законодавством України. З Державного бюджету до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних

податків зборів і обов’язкових платежів, які є на даній території, або дотацій і субвенцій. Розмір відрахувань за подання Президента України затверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій. Проаналізувавши діючу систему оподаткування прибутку

і доходів можна зробити чіткий висновок, що при їх позитивних і негативних якостях для України потрібен податок, який стимулює виробництво. Прийняття декретів, постанов, законів не забезпечує надходження коштів до бюджету, необхідно забезпечити їх надходження. Цю функцію виконує Державна податкова інспекція. Основним джерелом формування фінансових ресурсів

є податки. Суть податків криється насамперед у примусовому відчужувані державою частини знову утвореної вартості. Перехід до нової економічної системи пов’язаний з тим, що держава має прибутково регулювати нові економічні відносини, а це потребує гнучкої податкової політики, яка дає змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до ринкової економіки повинні змінюватися як податкова система, так

і методи обрахування й сплати податків. При цьому податкове законодавство розвинених країн має гнучкий механізм, що чітко реагує на зміни в економіці. Необхідність формування податкової системи, яка базуватиметься на досвіді науки і практики. Податки не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так

і економічні і соціальні наслідки податкових реформ фактично не прогнозуються, а це є однією з причин напруженості в суспільстві. Видатки місцевих бюджетів Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період. Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так

і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році. Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє міністерствам

і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім

і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховної Ради. Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни. Україна має в державній власності окремі галузі

і підприємства по виробництву товарів загально-державного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо. Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджет­них коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків

є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточ­ного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це об­ласть,

постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо. Плануючи бюджетні витрати, регіон керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні — від державного до сільського, однак плану­вання і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або до­тацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоящих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Витрати бюджету визначаються у порядку, вказаному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на виконання загальнодержавних програм і на реалізацію закону "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві України", конверсію військового виробництва, на утримання армії, соціально-культурної сфери та

наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги). При цьому виникає проблема, яка вимагає рішення, вона стосується витрат місцевих бюджету, включаючи Автономну Республіку Крим, області і міста Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських рад, на території яких розвинута промисловість, мають достатню прибуткову базу і можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги. Таке становище може призвести до того, що більшість обласних і районних бюджетів, особливо сільськогоспо­дарських регіонів, у зв'язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони

здоров’я, культури та інших бюджетних установ. Вирішується це питання за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою. Сільське господарство як найважливіша галузь на­родного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень. Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та

і в цілому народного господарства) є: безповоротність бюджетних асигнувань; цільове спрямування коштів; фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер — ще і у межах одержаних доходів; здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни. 3 огляду на нестабільність цін і переходу до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового

господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду. Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених

радами народних депутатів. Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків — шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису. Поточне утримання об’єктів міського благоустрою — санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. — проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі

кошторисних розрахунків. Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здо­ров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний

їх розподіл. Розмір видатків по кошто­рисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингенти. Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить всі бюджетні установи у рівні умови. Усі витрати бюджетних установ групуються по статтях: ст.

1–заробітна плата; ст. 2 – нарахування на заробітну плату; ст. 3 – канцелярські і господарські витрати т.д. При плануванні видатків бюджети усіх ланок враховується, що: неможливо економити на харчуванні, медикамен­тах, стипендіях, бо це позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентів; економія на придбанні устаткування, м'якого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні устано­ви до ліквідації, адже лікувальні заклади, скажімо,

і так мають злиденне існування. Відсутність лікувальної і діагностичної апаратури, постійної білизни, а то й ліжок і т.п. істотно знижує рівень їх функціонування; занехаяння поточного і капітального ремонту будівель і споруд призведе до їх розвалу. В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджету установи обмежені у видатках.

Проте брак коштів для фінансування бюджетних установ змушує все-таки економити кошти. Така економія можлива і вже випробувана. Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси заявляться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів. Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки

на основі Закону про бюджетну си­стему та інших законів. До Державного бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами України. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й ви­датки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними. Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій

і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку. Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та

інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. Розвиток держави неможливий без створення необхідних умов утримання невиробничої сфери і розвитку виробництва, соціально-культурних закладів та заходи по їх утриманню; органів влади і управління; оборони та ін що відображено в складі видатків Дер­жавного бюджету

України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. До видатків Державного бюджету належать: фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання й підвищення життєвого рівня на­роду, заходив щодо соціального захисту населення; фінансування здійснюваних державними установами та організаціями заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають

загальнодержавне значення; фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозві­дувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загально­державних програм; фінансування оборони; фінансування охорони навколишнього природного середовища; утримання правоохоронних і митних органів, податкової служби, захисту прав споживачів та контрольно-ревізійної служб; утримання

органів законодавчої, виконавчої, судової влади й прокуратури; здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності; дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; виплати всіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, виплати допомоги по безробіттю, витрати на професійне

навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць; утворення державних матеріальних і фінансових резервів; обслуговування внутрішнього й зовнішнього державних боргів та їх повернення; інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України. Склад видатків республіканського бюджету Автономної

Республіки Крим та місцевих бюджетів витікає із заходів, які проводяться за рахунок бюджетних коштів на всіх адміністративних територіях. У згрупованому вигляді їх можна відобразити у видатках на: фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжних організацій, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні виконавчих органів влади

Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на її органи влади функції; утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування; фінансування підприємств та господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, а також природоохоронних заходів;

інші заходи, які фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастопо­ля та міст обласного підпорядкування)

і районних бюд­жетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах також утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету. Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджету

Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами народних депутатів та районними і міськими (міст з районним поділом) радами народних депутатів.

Наведені видатки бюджетів усіх рівнів повинні формуватися, виходячи з наявних коштів у дохідній частині бюджетів, тобто повинна чітко дотримуватись збалансованість бюджетів усіх ланок, що є необхідною умовою бюджетної політики. Незбалансованість веде до дефіциту бюджету. Дефіцит бюджету — перевищення видатків над до­ходами. Надлишок бюджету — перевищення доходів над видатками.

Вже тривалий час державний і місцевий бюджети затверджуються з дефіцитом. Граничний розмір дефіциту всіх регіонів та джерела його покриття затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів. Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи

іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку. Та­ким чином, в разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на відтворення для збереження витрат на охорону здоров’я, освіту й інші заходи, спрямовані на створення необхідних умов життєдіяльності населення.