Реферат
На тему: «Організація цивільної оборони всучасних умовах»
з предмету «цивільна оборона»
План
1. Основні положення міжнародного права з питань захисту людей
2. Закон і положення про цивільну оборону України, її роль, місце ізавдання в структурі заходів із забезпечення Життєдіяльності населення держави
3. Організація цивільної оборони на об’єктах господарської діяльності
4. Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органахвлади, їхня мета і завдання
5. Цивільна оборона зарубіжних країн
6. Список використаної літератури
1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА З ПИТАНЬ ЗАХИСТУЛЮДЕЙ
Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманностінавіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох ЖеневськихКонвенціях від .12 серпня 1949 р. і які мають силу до цього часу:
— «Прополіпшення долі поранених та хворих у діючих арміях»;
— «Прополіпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, якіпотерпіли корабельну аварію»;
— «Проповодження з військовополоненими»;
— «Про захистцивільного населення під час війни».
В умовах сучасних воєн Женевські Конвенції не завжди спроможнінадати жертвам увесь необхідний захист. Тому 8 червня 1977 року, за ініціативоюМКЧХ (Міжнародного комітету Червоного Хреста), в Женеві представниками 102країн на дипломатичній конференції було прийнято два Додаткових ПротоколиЖеневської конвенції 1949 року.
За основу у Женевських Конвенціях береться принцип поваги долюдської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги:осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб,недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок іншоїпричини, — потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а такожусім, хто потребує, надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд.
Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу,що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторони, які беруть участьу конфлікті, та комбатанти зобов'язані утримуватися від нападу на цивільненаселення та цивільні об'єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно дозагальновизнаних правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські Конвенціїта Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цихдокументів має свої повноваження та сфери застосування.
Перша та Друга Женевські Конвенції забезпечують захист поранених,хворих, та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повиннікористуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняєтьсяпосягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. їх повинні підбирати,поводитися з ними гуманно та надавати їм максимально можливий та у найкоротшітерміни медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан.
У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складузбройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противниківповинен надавати їм такий догляд, як і власним пораненим.
Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чиспаленню без належного попереднього пізнавання та констатування смерті задопомогою, якщо можливо, медичного огляду.
Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися зповагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навітьякщо вони належать до ворожої сторони, а також не повинно допускати актівнасильства до них. Цивільним особам дозволяється підбирати та доглядатипоранених та хворих без різниці між ними, за що вони не повинні зазнавати ніпокарання, ні переслідувань. Навпаки, цим особам належить виказувати підтримкув їхніх діях.
Окрім питань захисту хворих та поранених, Перша і Друга ЖеневськіКонвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного, та духовногоперсоналу, обладнання, та споруд, а також персоналу (адміністраторів, водіїв,кухарів, та інших). Останній використовується постійно або тимчасово виключнодля адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань абосанітарно-транспортних засобів. Персонал, згідно з Конвенцією, користуєтьсярозпізнавальною емблемою Червоного Хреста або Червоного Півмісяця на біломуфоні і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїхпоранених та хворих.
Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичногоперсоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щододогляду за пораненими та хворими.
Особи, затримання яких не є необхідним для догляду завійськовополоненими, будуть підлягати репатріації. Затримані таким чином особине вважатимуться військовополоненими і будуть користуватися значними пільгамидля виконання своїх обов'язків. На окупованій території ресурси цивільногоперсоналу можуть бути реквізовані тільки в тому випадку, якщо забезпечуєтьсяналежне медичне обслуговування населення та догляд за пораненими та хворими,які вже проходять лікування.
Третя Женевська Конвенція визначає статут комбатанта тавійськовополоненого. Згідно з Конвенцією, особи, які входять до складу збройнихсил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та духовногоперсоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу іншої сторони,стає військовополоненим.
Такі збройні сили повинні бути організовані і знаходитися підкомандуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною заповедінку своїх підлеглих,
Щодо поведінки з військовополоненими, то Конвенція вимагає з усімавійськовополоненими поводитися однаково. Випадки привілейованого режиму можутьбути встановлені виключно залежно від стану здоров'я, звання чи кваліфікаціївійськовополонених. Військовополонені зобов'язані повідомити на допиті своєпрізвище, ім'я, вік, звання та особистий номер. Але їх не можна примушуватидавати будь-яку іншу інформацію.
Держава, що утримує військовополонених, зобов«язанабезкоштовно забезпечити їх достатньою кількістю їжі, обмундируванням, а такожтакими житловими умовами, які надаються її військам і відповідною медичноюдопомогою, якщо цього буде потребувати здоров»я військовополонених.
Військовополоненим, за винятком офіцерів, може бути поставленавимога виконувати роботу за невелику винагороду в умовах, які не гірші від умовпраці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не повинні примушуватидо діяльності військового характеру, а також до небезпечних робіт, якізагрожують їхньому здоров'ю, або до принизливих робіт. На початку полонувійськовополонені повинні отримати можливість сповістити свої сім'ї таЦентральне агенство розшуку МКЧХ.
Військовополонені, що визнані тяжко хворими та тяжко пораненими,підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій військовополоненіповинні бути негайно звільнені.
І ще одне положення, на яке доцільно звернути увагу: «ТекстКонвенції буде вивішений у кожному таборі військовополонених для того, щобнадати військовополоненим можливість у будь-який час довідатися про свої правата обов'язки.
Четверта Женевська Конвенція „Наголошує на певнихелементарних нормах захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройнийконфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає.Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться підвладою ворога), які поділяють на дві категорії:
- цивільні особи, які знаходяться у країні ворога;
- населення на окупованій території.
Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу доїхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів,звичок та звичаїв. Із ними завжди повинні поводитися гуманно, до них не повиннізастосовуватися заходи примусу. Забороняється департація чи вигнання населення.Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується суворимиправилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці осіб, якимне виповнилося 18 років, а працюючих забороняється примушувати виконуватибудь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у воєнних операціях.
Сторона, яка окупувала, зобов'язана піклуватися про долю дітей,підтримувати санітарні служби та служби гігієни, а також слідкувати запостачанням населення.
Щодо цивільних осіб, які знаходяться у країні ворога, то вониможуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній
—стаціонарні військові установки і споруди неповинні використовуватися з ворожою метою;
—влада і населення не повинні здійснювати ворожихдій;
—не повинні виконуватися жодні дії з метоюпідтримки військових операцій.
Дозволяється присутність у цих зонах осіб, які користуються,згідно з Конвенцією, особистим захистом і поліцейських сил, що залишені з метоюпідтримки законності і правопорядку. Сторона, під контролем якої знаходитьсятака зона, зобов'язана, наскільки це можливо, позначити її знаками, узгодженимиз конфліктуючою стороною, по периметру на шосейних дорогах та інших місцях.
Ці головні Положення Конвенції і Додаткових Протоколів повиннізнати не лише керівники усіх рівнів влади, а й кожен громадянин будь-якоїкраїни.
Завдання та діяльність цивільної оборони згідно з ЖеневськоюКонвенцією та Додатковими протоколами. Розділ 6 ЧетвертоїКонвенції цілком присвячений цивільній обороні і доповнений Першим ДодатковимПротоколом. У статті 61 дається визначення і сфера застосування Цивільноїоборони.
Цивільна оборона є виконанням деяких або всіх названих нищегуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпекиі допомогу в усуненні безпосередніх наслідків воєнних дій або лиха, а такожстворення умов, необхідних для його виживання.
Такими завданнями є:
— оповіщення;
— евакуація;
— надання сховищ та їхобладнання;
— проведення заходів ізсвітломаскування;
— рятувальні роботи;
— медичнеобслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу;
— боротьба зпожежами;
— виявлення тавизначення небезпечних районів;
— знезараження таінші подібні заходи захисту;
— термінове наданняжитла та постачання;
— терміновадопомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха;
— терміновепоновлення необхідних комунальних служб;
— терміновепоховання трупів;
— допомога узбереженні об'єктів, суттєво необхідних для виживання;
— додатковадіяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вище наведеннихзавдань, а також планування і організація їх виконання та інші;
“Організації цивільної оборони»— це ті установита інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентноювладою сторони, що знаходиться у конфлікті, виконувати будь-яке з цих завдань іякі використовуються виключно для їх виконання.
«Персонал» організацій Цивільноїоборони визначає таких осіб, які призначені стороною, що знаходиться уконфлікті, виключно для виконання завдань ЦО дата виїзду дитини зі своєї країниі назва місця, звідки вона виїхала;
—релігія дитини;
—адреса країни, яка приймає дитину (у випадку,коли дитина померла до свого повернення);
—дата, місце, обставини загибелі та місце їїпоховання.
Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідківвійни, стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме людям. Заякихобставинможна посилатися на це право, і який захист може воно забезпечити?
«Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права,воно проникло духом людяності та зосереджене на захист особи.» Ця цитата,запозичена у Жана Піке, визначає обсяг застосування цього права, мета якого —«пом'якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили дорук ворога — поранені, хворі, потерпілі корабельної аварії, військовополоненіта цивільні особи».
До середини XIX століття угоди, які були спрямовані на захистжертв війни, мали лише випадковий характер і накладали зобов'язання, що ґрунтувалисяна суворій взаємності, тільки на договірні сторони. По суті, мова йшла проугоди, які стосувалися воєнної капітуляції, які були дійсні найчастіше під часпродовження конфлікту.
Виконання гуманітарного права різко змінило це положення: відтепердержави були пов'язані загальною угодою, яка застосовується за будь-яких 1обставин. Для людства це стало значним кроком вперед.
Таким чином, при розробці законодавчих актів, які стосуютьсядіяльності Цивільної оборони, неохідно враховувати основні положення цихважливих міжнародних документів і керування ними під час своєї практичноїдіяльності.
Оригінали Женевських Конференцій опубліковано в Женеві 12 серпня1949 року, оригінали Додаткових Протоколів до Женевських Конвенцій опублікованов Женеві 8 червня 1977 року французькою та англійською мовами; оригіналисправжніх Конвенцій та Додатки до них зберігаються в архівах у ШвейцарськійКонфедерації, а засвідчені копії надані Швейцарською Федеральною Радою кожнійДержаві, яка підписала її або приєдналася до них.
2. ЗАКОН І ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЦИВІЛЬНУ ОБОРОНУ УКРАЇНИ, її РОЛЬ,МІСЦЕ І ЗАВДАННЯ В СТРУКТУРІ ЗАХОДІВ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯДЕРЖАВИ
Техногенне, екологічне та природне становище України рік від рокустає складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнєсередовище. Тому, з набуттям Україною незалежності, враховуючи досвідекономічно розвинутих країн, було розпочато законодавче оформлення Цивільноїоборони, як державної системи органів управління та сил для організації іздійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайнихситуацій.
При розробці Закону України «Про Цивільну оборонуУкраїни» та «Положення про ЦО України» основна увага зверталасяна досягнення наступних напрямків:
— Закон та Положення повинні враховувати світовий досвідпобудови і здійснення заходів Цивільної оборони і повною мірою відповідатиЖеневській (1949 р.) Конвенції «Про захист жертв війни»;
— відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайнихситуацій до умов, потреб і можливостей держави;
— відповідність організаційної структури створюваної системи доконституційної побудови державної виконавчої влади і прийнятого законодавстваУкраїни з питань оборони, державної безпеки та надзвичайного стану;
— забезпечення високої реальної готовності органівуправління, сил Цивільної оборони до дій за призначенням та високоїефективності цих дій.
Певною мірою вдалося досягти того, що Цивільна оборона Українивідповідає умовам, які витікають з аналізу можливих надзвичайних ситуаційтехногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Прийняття Закону «Про Цивільну оборону України» єнаслідком клопіткої роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі зі штабомЦО України та зацікавлених міністерств і відомств. Протягом року булоопрацьовано декілька варіантів документів і 28 жовтня 1992 року Верховна РадаУкраїни розглянула і схвалила «Концепцію Цивільної оборони України»,та в першому читанні Закон України «Про Цивільну оборону України»,який було прийнято остаточно лише З лютого 1993 р. З надрукуванням його вперіодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон вступив у дію.
Закон складається з преамбули та п'яти розділів, доскладу яких входять 17 статей. За обсягом це невеликий документ, однак зазмістом — дуже об'ємний, так як він коригує діяльність з питань захистунаселення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.
У преамбулі проголошено: «Кожен має право на захист свогожиття і здоров»я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лихата на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від КабінетуМіністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади,місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництвапідприємств, установ і організацій незалежно від форм власності іпідпорядкування.
Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони,яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастрофтехногенного, екологічного, природного та воєнного характеру".
Тобто, держава не тільки проголошує право населення на захистсвого життя і здоров'я в умовах НС, але і гарантує це право, створюючи загальнусистему захисту населення, систему цивільної оборони. Систему Цивільної оборонискладають:
— органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесенофункції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуваннямі діями у надзвичайних ситуаціях;— органи повсякденного управлінняпроцесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органіввиконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств,установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;
— сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;
— фонди фінансових,медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайнихситуацій;
— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
— Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайнихситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильськоїкатастрофи;
— курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівціві населення з питань ЦО;
— служби Цивільної оборони.
У статті 2 Закону підкреслено, що заходи цивільної оборонипоширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл заобсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничимпринципом".
Закон, і особливо, Положення про Цивільну оборону, конкретнішерозкривають сутність завдань ЦООсновйимйзавданнями цивільної оборони України є:
— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенногопоходження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разіаварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайнихситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявнуобстановку; .
— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великихпожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
— організація.життєзабезпечення населення під час аварій,катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
—організація і проведення рятувальних та іншихневідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
—створення систем аналізу і прогнозуванняуправління, оповіщення та зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним,хімічним і бактеріологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталогофункціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
— підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони,її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засобиіндивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великийобсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів,матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіхрівнях.
Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуаційтехногенного походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:
— завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходівдля зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніхнаслідків;
— органи повсякденного управління процесами захисту населення ускладі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевихдержавних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організаційнезалежно від форми власності і підпорядкування;
— сили і засоби, призначені для виконання завдань ІДО;
— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів,передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
— Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайнихситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильськоїкатастрофи;
— курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівціві населення з питань ЦО;
— служби Цивільної оборони.
У статті 2 Закону підкреслено, що заходи цивільної оборонипоширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл заобсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється затериторіально-виробничим принципом".
Закон, і особливо, Положення про Цивільну оборону, конкретнішерозкривають сутність завдань ЦОЛОсновними завданнями цивільної оборони Україниє:
— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенногопоходження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разіаварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайнихситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявнуобстановку;
— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж,стихійного лиха та застосування засобів ураження;
— організація ^життєзабезпечення населення під час аварій,катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
—організація і проведення рятувальних та іншихневідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
—створення систем аналізу і прогнозуванняуправління, оповіщення та зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним,хімічним і бактеріологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталогофункціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
— підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони,її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засобиіндивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великийобсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів,матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіхрівнях.
Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенногопоходження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:
— завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходівдля зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніхнаслідків;
— органи повсякденного управління процесами захисту населення ускладі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевихдержавних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організаційнезалежно від форми власності і підпорядкування;
— сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;
— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічнихресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
— Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайнихситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильськоїкатастрофи;
— курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівціві населення з питань ЦО;
— служби Цивільної оборони.
У статті 2 Закону підкреслено, що заходи цивільної оборонипоширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл заобсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється затериторіально-виробничим принципом.
Закон, і особливо, Положення про Цивільну оборону, конкретнішерозкривають сутність завдань ЦО.Основними завданнями цивільної оборони Україниє:
— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенногопоходження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разіаварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
—оповіщення населення про загрозу і виникненнянадзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його пронаявну обстановку;
— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж,стихійного лиха та застосування засобів ураження;
— організація життєзабезпечення населення під час аварій,катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
— організація і проведення рятувальних та іншихневідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
— створення систем аналізу і прогнозування управління,оповіщення та зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічнимзараженнями, підтримання їх готовності для сталого функціонування унадзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
— підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони,її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засобиіндивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великийобсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів,матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіхрівнях.
Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуаційтехногенного походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:
— завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходівдля зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніхнаслідків;
—готується науково обгрунтований прогноз наслідківможливих НС;
—здійснюється беспосереднє спостереження за станомпотенційно-небезпечних об'єктів і навколишнього природного середовища;
—утримуються в готовності до негайногозастосування засоби оповіщення та інформаційного забезпечення населення,створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системиоповіщення;
— створюються спеціалізовані формування іздійснюється їх підготовка до дій за призначенням;
— проводиться забезпечення працівників об'єктівіндивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних спорудвідповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.
Завжди вагоме значення мало своєчасне оповіщення, яке сприялоуникненню значних людських жертв. До оповіщення залучаються відповідні фахівціустанов державних і територіальних органів влади, мережі радіо та телебаченнятощо.
Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф,вибухів, пожеж і застосування засобів ураження здійснюється проведеннямкомплексу заходів, які повинні забезпечити укриття населення в захисних спорудах,його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захисти, а також захист відвпливу біологічних засобів ураження. Укриття населення в захиснихспорудах досягається:
— завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх уготовності до використання;
— комплексним освоєнням підземного простору міст та іншихнаселених пунктів для розміщення підприємств, установ і організаційсоціально-побутового, виробничого і господарського призначення;
— обстеженням і обліком підземних і наземних будівель та споруд, щовідповідають вимогам захисту населення;
— дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних таінших заглиблених приміщень.
Потреба у захисних спорудах визначається, виходячи з необхідностіукриття всіх працюючих за місцем роботи і проживання, усього непрацюючогонаселення за місцем проживання. Укриттям у сховищах повинна бути забезпеченанайбільша працююча зміна підприємства, установи, організації, що продовжуютьсвою виробничу діяльність у воєнний час, а також нетранспортабельні хворі улікарнях, що розташовані в містах, віднесених до груп з Цивільної оборони.Норми площі захисної споруди на одну особу та інші критерії визначаютьсявідповідно до будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільноїоборони.
Практичні заходи евакуації населення як організованогойого вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків надзвичайнихситуацій (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'юлюдини) планується на випадок:
— загальної аварії на АЕС;
— загрози катастрофічного затоплення місцевості;
—всіх видів аварій з викидом сильнодіючих,отруйних речовин (СДОР), внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю таздоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;
—масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожуютьнаселеним пунктам;
—землетрусів та інших геофізичних ігідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.
Підставою для практичного здійснення евакозаходів є фактичніпоказники стану наявності обстановки в разі надзвичайної ситуації та відповіднерішення.
До комплексу заходів медичного захисту населення, щополягає в запобіганні ураженню людей або зменшенні його масштабів, своєчасномуподанні допомоги потерпілим і їх лікуванні, забезпеченні епідемічногоблагополуччя в районах надзвичайних ситуацій, включається така робота:
— планування використання наявних сил і засобів охорони здоров'янезалежно від їхньої приналежності та форм власності;
— розгортання у надзвичайних ситуаціях (умовах) необхідноїкількості лікувальних закладів;
— забезпечення своєчасного застосування профілактичних препаратів;
— контроль продуктів харчування і води;
— завчасне створення та підготовка сил екстреної медичної допомогита медичного захисту;
— накопиченнямедичних засобів захисту, спеціального майна та техніки;
— підготовкамедперсоналу та загальне медико-санітарне навчання населення;
— своєчасневиявлення загрози або факту біологічного зараження, його масштабів;
— комплекс адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних іспеціальних заходів.
У ході виконання заходів захисту від біологічних засобів зараженнявикористовуються колективні та індивідуальні засоби захисту, запроваджуєтьсярежим карантину або обсервації, проводиться знешкодження осередку ураження таекстрена профілактика.
Радіаційний та хімічний захист — це забезпечення людейзасобами індивідуального захисту, організація і проведення спеціальної обробки,встановлення та дотримання типових режимів радіаційного захисту.
Радіаційний та хімічний захист досягається;
— завчасним накопиченням та утриманням у готовності засобівіндивідуального захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та контролю;
— своєчасним впровадженням у практику застосування засобів,способів і методів виявлення, оцінки масштабів надзвичайних ситуацій,зумовлених аваріями на радіаційно та хімічно-небезпечних об'єктах,застосуванням зброї масового ураження;
— розробленням типових режимів радіаційного захисту населення іфункціонування об'єктів господарської діяльності в умовах зараження місцевості;
Система Цивільної оборони і організація її діяльності
Загальне керівництво Цивільною обороною України відповідно до їїпобудови покладається на: Кабінет Міністрів України, міністерства, іншіцентральні органи виконавчої влади, Раду Міністрів АР Крим, місцеві державніадміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від формвласності і підпорядкування.
Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-міністр України, айого заступником — керівник центрального органу виконавчої влади з питаньнадзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідківЧорнобильської катастрофи; начальником Цивільної оборони Автономної РеспублікиКрим є Голова Ради Міністрів АР Крим; начальниками Цивільної оборони згідно задміністративно-територіальним устроєм України є голови місцевих державнихадміністрацій; начальниками цивільної оборони в міністерствах, іншихцентральних органах виконавчаї влади, на підприємствах, в установах таорганізаціях є їх керівники.
Безпосереднє виконання завдань Цивільної оборони здійснюєтьсяпостійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числіствореними у складі підприємств, установ і організацій та службами ЦО.
Завдання, функції та повноваження органів управління у справахцивільної оборони визначаються Законом України «Про Цивільну оборонуУкраїни» і Положенням про органи управління у справах Цивільної оборони,яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Органи управління у справах цивільної оборони, які входять доскладу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійногопідпорядкування.
Закон та Положення про цивільну оборону визначають повноваженняорганів державної виконавчої влади та управління, керівництва підприємствустанов та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування таобов'язки посадових осіб з питань Цивільної оборони.
Кабінет Міністрів України:
— забезпечує здійснення заходів щодо попередженнянадзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
— розподіляє містата території за групами, а юридичних осіб — за категоріями, щодо реалізаціїзаходів з цивільної оборони;
— створює резервизасобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони,матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирнийі воєнний часи, а також визначає їх обсяг і порядок використання;
— вживає заходівщодо забезпечення готовності органів управління у справах цивільної оборони,сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах НС;
— створює єдинусистему підготовки органів управління у справах Цивільної оборони, силЦивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
— визначає порядокстворення спеціалізованих, професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальнихформувань;
— задовільняємобілізаційні потреби військ, органів управління у справах Цивільної оборони таустанов цивільної оборони.
3. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ НА ОБ'ЄКТАХ ГОСПОДАРСЬКОЇДІЯЛЬНОСТІ
Об'єкт господарської діяльності — це підприємства(державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. Навсіх об'єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їхдо захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зниження втрат, створення умовдля підвищення стійкості роботи об'єктів та своєчасного проведення рятувальнихта інших невідкладних робіт (РІНР).
Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, запостійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальникцивільної оборони (НЦО) об'єкта — керівник підприємства, установи таорганізації.
Начальник ЦО об'єкта підпорядковується відповідним посадовимособам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, атакож начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт. Надопомогу начальнику ЦО об'єкта призначається заступник, або декілька. Якправило, призначаються заступники з: інженерно-технічної частини, евакуації,матеріально-технічного постачання.
Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленнямплану евакуації на кожну можливу надзвичайну ситуацію, організовує підготовкумісць для розміщення евакуйованих; керує службою охорони громадського порядку іорганізовує перевезення робітників та службовців в райони розселення і до місцяпраці (на об'єкті).
Заступник начальника ЦО з інженерно-технічної частини — головнийінженер об'єкта — керує розробленням плану переведення підприємства наособливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботипідприємства в умовах надзвичайних ситуацій, керує аварійно-технічною,протипожежною службами, та службою сховищ і укриттів. Він же здійснює технічнекерівництво рятувальними та невідкладними аварійно-відновлювальними роботами врайоні лиха, аварії, в осередку ураження.
Заступник начальника ЦО з матеріально-технічного постачання —заступник або помічник директора з постачання — забезпечує накопичення тазбереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту ітранспорту. На нього покладається матеріально-технічне забезпечення:будівництва (пристосування) укриттів, евакозаходів, проведення РІНР та іншізаходи.
В склад керівництва Цивільної оборони об'єкта входять такожкерівники громадських організацій.
При начальникові ЦО об'єкта створюється штаб ЦО — орган управлінняначальника Цивільної оборони. Склад штабу залежить від значення підприємства.Штаб ЦО комплектується як штатними працівниками ЦО, так і за рахунок посадовихосіб, не звільнених від виконання основних обов'язків, та складається ізначальників штабу, його заступників (помічників) з оперативно-розвідувальноїроботи, бойової підготовки, а також інших спеціалістів (виходячи із специфікивиробництва чи обстановки).
Робота штабу організовується на підставі наказів, розпоряджень тавказівок начальника ЦО об'єкта, старшого штабу та рішень місцевої державноїадміністрації (органу виконавчої влади). Начальник штабу є першим заступникомначальника ЦО об'єкта. Йому надається право від імені начальника ЦО віддаватинакази та розпорядження з питань Цивільної оборони на об'єкті.
Штаб Цивільної оборони здійснює заходи щодо захисту робітників іслужбовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу абовиникнення надзвичайних ситуацій. Організовує і забезпечує безперервнеуправління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦОоб'єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання.Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони тапідготовки невоєнізованих формувань об'єкта.
На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльностістворюються служби ЦО: оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного та хімічногозахисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання тасвітломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укриттів; транспортна;матеріально-технічного постачання та інші. На них покладаються виконанняспеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РІНР.
Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаютьсянаказом начальника ЦО об'єкта, з числа начальників відділів, цехів, на базіяких вони створені. Начальники служб зобов'язані підтримувати в постійнійготовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якостіпідлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання. Начальникислужб беруть участь у розробленні плану дій органів упраління і сил іззапобігання і ліквідації НС та самостійно розробляють необхідні документислужб. На них покладається своєчасне забезпечення підлеглих формуваньспеціальним майном і технікою.
Служба оповіщення та зв'язку створюється на базівузла зв'язку об'єкта (диспетчерського зв'язку, електроцеху). На службупокладається: організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітниківта службовців, населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій;організація зв'язку та підтримування її у постійній готовності. Крім того,служба усуває аварії на мережах і спорудах зв'язку, що знаходяться в осередкахураження, районах лиха.
Медична служба організовується на базі медсанчастини(поліклініки) об'єкта. Начальник служби — головний лікар. Служба забезпечуєкомплектування, навчання і підтримування в готовності медичних формувань;накопичення запасів медичного майна та медичних засобів індивідуальногозахисту; медичну розвідку і санітарно-епідемічне спостереження.
Надає медичну допомогу ураженим та евакуйовує їх у лікарняніустанови, здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їхсімей у місцях розміщення евакуйованих.
Служба радіаційного і хімічного захисту розробляє іздійснює заходи щодо захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від діїрадіоактивних та отруйних речовин: створює і навчає формування і установирадіаційного та хімічного захисту; здійснює
контроль за станом засобів індивідуального захисту, приладів іспеціальної техніки. Веде радіаційну та хімічну розвідку, здійснює контроль заопроміненням та зараженням особового складу, проводить заходи щодо ліквідаціїрадіоактивного і хімічного зараження.
Служба охорони громадського порядку створюється на базіпідрозділів охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охоронуоб'єкта; підтримування громадського порядку в районах лиха та під часпроведення РІНР; сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналами ЦО;контролює дотримання режиму світломаскування.
Служба енергопостачання та світломаскуваннястворюється на базі відділу головного енергетика. Начальник служби — головнийенергетик об'єкта. Служба розробляє заходи щодо забезпечення безперебійногопостачання газу, тепла, електроенергії на об'єкт. Здійснює оснащення уразливихділянок енергетичних мереж різного роду системами та засобами захисту. Плануєпроведення заходів зі світломаскування та підготовчі заходи першочерговихвідновлюваних робіт. Проводить невідкладні аварійно-відновлювальні роботи наенергомережах.
Аварійно-технічна служба організовується на базівиробничого, технічного відділів або відділу головного механіка. Вона розробляєі здійснює заходи щодо захисту унікального обладнання, підвищення стійкостіосновних споруд, спеціальних інженерних мереж і комунікацій; проводитьневідкладні роботи по розбиранню завалів, локалізацій і ліквідації аварій накомунікаціях та спорудах об'єкта.
Служба сховищ і укриттів створюється на базівідділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельнихбригад (цехів). Вона займається: відпрацюванням розрахунків укриття робітників,службовців, населення; забезпеченням готовності сховищ і укриттів та контролемза правильністю їх експлуатації; організацією будівництва захисних споруд. Наїї особовий склад покладається забезпечення своєчасного заповнення сховищ іукриттів за сигналами оповіщення ЦО. Крім того, служба бере участь урятувальнних роботах при розкритті завалених сховищ і укриттів.
Транспортна служба створюється на базі транспортного цеху(гаража). Вона розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення перевезеньевакуйованих; організовує перевезення сил і засобів до осередку ураження (врайонах лиха); готує транспорт для перевезення людей, евакуації уражених і дляінших цілей ЦО; проводить роботи щодо знезараження транспорту.
Служба матеріально-технічного постачання створюється набазі відділу матеріально-технічного постачання об'єкта. Вона розробляє планматеріально-технічного постачання; своєчасно забезпечує формування усіма видамиоснащення і продовольства; організовує ремонт техніки і різного майна,підвезення його до ділянок (місць) робіт, зберігання та облік; забезпечуєпродуктами та предметами першої необхідності персоналу як на об'єкті так і вмісцях розселення (евакуації).
На невеличких об'єктах господарської діяльності служби ЦО нестворюються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурніоргани управління цих об'єктів.
Сили та засоби Цивільної оборони
Сили Цивільної оборони створюються для захисту населення ітериторій, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. СиламиЦивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.Правові основи створення і діяльності сил Цивільної оборони складають:Конституція України, Закон і Положення про Цивільну оборону України, іншіЗакони та нормативно правові акти України.
Війська Цивільної оборони. Спеціалізовані військові формування,призначені для захисту населення і території у разі виникнення надзвичайнихситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, великою пожежею,епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуваням засобів ураження, що призвелиабо можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідківта виконання інших поставлених завдань згідно з законодавством.
Війська ЦО України утворюються відповідно до Закону України«Про війська Цивільної оборони» і складають ядро найбільшпідготовлених і мобільних сил. Кількість і чисельність частин і підрозділів цихвійськ визначається з урахуванням потреб і особливостей району призначення.Війська ЦО підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади зпитань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідківЧорнобильської катастрофи.
До 1992 року військові частини ЦО входили до складу Збройних Сил іпідпорядковувались Міністру оборони. 28 січня 1992 року Постановою КабінетуМіністрів України «Про війська ЦО» частини ЦО були підпорядкованіШтабу ЦО України. У склад військ ЦО України входять:
—чотири окремі мобільні механізовані бригади, одназ них навчальна;
—чотири окремі мобільні механізовані полки;
—дев'ять окремих аварійно-рятувальних батальйони;
—об'єднаний загін оперативного рятування;
— регіональний рятувально-координаційний центр;
— два вузли зв'язку МНС України.
Військові частини мають свої зони відповідальності і дислокуютьсяу великих містах та промислових центрах — у містах Київ, Донецьк, Кіровоград,Вінниця, Хмельницький, АР Крим, Київська, Дніпропетровська, Харківська,Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська та Рівненська області.
Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» навійська ЦО покладено завдання щодо організації та проведення РІНР в районахлиха та осередках ураження. Маючи на оснащенні сучасну техніку і володіючивисокою маневреністю, вони здатні швидко проводити рятувальні роботи убудь-який час року і доби та будь-якій погоді. Свої завдання військові частиниЦО виконують, як правило, при взаємодії з формуваннями ЦО, а також з відомчимиспеціальними формуваннями, що залучаються до проведення заходів по ліквідаціїнаслідків НС чи Самостійно.
Основними завданнями військ ЦО є.
— здійснення заходів щодо підтримання органів управління, силі засобів військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставленихзавдань;
— накопичення/розміщення, зберігання та своєчасне відновленнявійськової та спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначенихдля проведення аварійно-рятувальних робіт у мирний і воєнний часи;
— проведення РІНР узонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження та районахстихійного лиха;
— проведенняпіротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів;
— участь в обороніУкраїни, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності вмежах її компетенції.
Діяльність військ ЦО базується на принципах:
— гуманізму імилосердя, пріоритетності завдань врятування життя та збереження здоров'я людейі природного середовища в разі виникнення надзвичайних ситуацій;
— поваги до людини,її прав і свободи;
— забезпеченнябезпеки людей у разі проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладнихробіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
— дотриманняекологічної безпеки;
— поєднання засаддобровільності комплектування та загального військового обов'язку.
Війська ЦО базуються на засадах централізованого керівництва,колегіального розроблення рішень і єдиноначальності під час їх виконання,додержання військової дисципліни, законності гласності та збереження державноїтаємниці. У військах ЦО не допускається створення і діяльність організаційнихструктур політичних партій.
Створення сил ЦО здійснюється за принципом достатньої необхідностідля ліквідації наслідків однієї передбачуваної аварії, катастрофи, великоїпожежі, стихійного лиха певної категорії.
Війська ЦО під часчрикоаання поставлених завдань зобов'язані:
— брати участь у заходах, спрямованих на попередження надзвичайнихситуацій;
—готувати сили і засоби для попередження іліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
—виконувати аварійно-рятувальні та іншіневідкладні роботи щодо оперативної локалізації та ліквідації наслідківнадзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладеновідповідні угоди;
—брати участь у локалізації та ліквідації великихлісових та торф'яних пожеж;
—проводити роботи із санітарної обробки населення,спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд ітериторій;
—забезпечувати збереження вантажів, які перевозятьу зону надзвичайних ситуацій як гуманітарну допомогу;
—забезпечувати населення, яке потерпіло від наслідківнадзвичайних ситуацій, продуктами, водою, предметами першої необхідності,тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також наданняммедичної допомоги; Забезпечення формувань ЦО технікою і майном здійснюється якцентралізовано, так і з місцевих ресурсів за рахунок тих об'єктів, на базі якихвони створюються. Спеціальна техніка і майно утримуються в постійній готовностідо використання за призначенням.
4. ПОСТІЙНІ КОМІСІЇ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ПРИ ВИКОНАВЧИХОРГАНАХ ВЛАДИ, ЇХНЯ МЕТА І ЗАВДАННЯ
Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки танадзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) є постійно діючим органом, який координуєдіяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язану збезпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації-техногенногоі природного походження.
Комісії з ТЕБ та НС створюються на державному,регіональному, районному (міському) і об'єктовому рівнях.
Комісія в своїй діяльності керується Конституцією України,Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України,Положення про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими актамизаконодавства.
Основними завданнями комісії є:
—координація діяльності центральних і місцевихорганів виконавчої влади, пов'язаних із створенням та функціонуваннямНаціональної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та іншінадзвичайні ситуації;
—участь у формуванні та реалізації державноїполітики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
— організація та керівництво проведення робіт з ліквідаціїнаслідків надзвичайних ситуацій.
Комісія відповідно до покладених на неї завдань у звичайнихумовах:
— готує і подаєпропозиції щодо визначення прав і обов'язків у цій сфері центральних тамісцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і оганізацій;
— координуєдіяльність органів виконавчої влади з питань розроблення та реалізаціїзагальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідеміологічногоблагополуччя, а також реагування на надзвичайних _ситуацій;
— розглядає питанняпро створення або припинення діяльності державних підприємств, щовикористовують складні та небезпечні технології зокрема, хімічніі радіаційні;
— вживає заходів до проведення експертизи найважливіших проектів будівництвареконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;
— сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів, державноїсистеми моніторингу навколишнього природного середовища, системи цивільногозахисту населення, форм контролю за фукціонуванням потенційно небезпечнихоб'єктів;
— здійснює методичне керівництво і контроль за роботоюкомісії з питань ТЕБ та НС, за їх підготовкою до дії у надзвичайних ситуаціях;
— здійснює співробітництво з відповідними органами сусідніхкраїн, областей. У період реагування на надзвичайні ситуації:
—здійснює безпосереднє керівництво ліквідацієюнаслідків надзвичайних ситуацій;
—здійснює організацію робіт та взаємодію органівцентральної і місцевої виконавчої влади, громадських організацій з евакуаціїнаселення, надання потерпілим необхідної допомоги;
—вивчає обставини, що склалися, та готуєінформацію про вжиті заходи реагування на НС, та причини її виникнення;
—залучає до ліквідації наслідків НС необхіднірятувальні, транспортні, будівельні, медичні та унші формування, використовуючинаявні матеріально-технічні, продовольчі та інші ресурси і запаси;
—взаємодіє з відповідними організаціями сусідів,територія яких зазнала негативної дії в результаті надзвичайної ситуації, щовиникла на території району (області, України);
—організовує визначення розміру шкоди, заподіяноїсуб'єктом, господарської діяльності і населенню внаслідок НС.
Комісії надається право:
—застосовувати без попереднього узгодження звідповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади сили і засоби,призначені виконувати завдання із запобігання НС та реагування на них (крімрезервів державного матеріального резерву);
—заслуховувати керівників (представників)центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, що належить до їїкомплектації, і давати їм відповідні доручення;
—одержувати від центральних і місцевих органіввиконавчої влади матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, яківона розглядає;
—залучати для ліквідації наслідків НС, у разіпотреби, всі функціональні ланки державної системи запобігання НС та реагуванняна них;
—розглядати матеріали про причини виникнення інаслідки НС та вносити пропозиції щодо питання адміністративної абокримінальної відповідальності посадових осіб, винних у виникненні надзвичайноїситуації.
Склад обласної Комісії з питань ТЕБ та НС. Голова комісії —перший заступник голови обласної державної адміністрації (органу місцевогосамоврядування, керівника підприємства).
Перший заступник голови комісії — начальник Управління з питаньнадзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідківЧорнобильської катастрофи;
— заступник головивиконавчої влади.
Заступники голови комісії:
— завідувачобласним здороввідділом;
— заступникначальника внутрішніх справ області. оповіщення населення про загрозу таможливе виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне йогоінформування про фактичну обстановку та вжиті заходи;
— захист населення у разі виникнення НС;
— проведення рятувальних та інших невідкладнихробіт щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення постраждалогонаселення;
— пом'якшення можливих наслідків НС у разі їхвиникнення;
— здійснення заходів щодо соціального захиступостраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;
— реалізація визначених законодавством прав усфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб(чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;
— участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захистунаселення.Єдина державна система складається з постійно діючих функціональнихта територіальних підсистем і має чотири рівні загальнодержавний, регіональний,місцевий та об'єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами таіншими центральними органами виконавчої влади, а територіальні в АР Крим,областях для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.
Крім того, до системи повсякденного управління, ЄДС НС входятьоснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачіінформації:
— центри управлінняз НС, оперативно чергові служби уповноважених органів з питань НС та у СЗН відНЧК всіх рівнів;
— диспетчерськіслужби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств,установ і організацій.
Сили і засоби ЄДС НС. До їх складу входятьвідповідні силіи і засоби функціональних і територіальних підсистем, а такожнедержавні (добровільні) рятувальні формування.
Військові і спеціальні цивільні аварійно (пошуково)-рятувальніформування укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи вавтономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійноїготовності.
Для ліквідації НС, у виняткових випадках, залучаються спеціальнопідготовлені сили і засоби Міноборони, МВС, Держкордону і СБУ в порядкузазначеному Законодавством України.
Громадські об'єднання можуть брати участь у виконаній роботі,пов'язаній із запобіганням і реагуванням на НС під керівництвом територіальнихорганів з питань НС та у СЗН від НЧК при умові, що вони відповідно підготовленіі це підтверджено в атестаційному порядку.
Порядок збору інформації з питань захисту населення і територіївід наслідків НС і обміну цією інформацією визначається регламентомінформаційного обміну затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Режими функціонування ЄДС НС. Залежно від масштабів іособливостей НС, що прогнозується або виникла рішенням Ради міністрів АР Крим,обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державноїадміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної територіїможе існувати один із таких режимів функціонування єдиної державної системи:
— режим повсякденної діяльності — при нормальнійвиробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній),сейсмічній, гідрогеологічній, гідрометеорологічній обстановці (за відсутностіепідемій, епізоотій, та епіфітотії);У режимі діяльності у надзвичайнійситуації:
—здійснення відповідною комісією у межах їїповноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурнихпідрозділів ЄДС НС;
—організація захисту населення і територій;
—переміщення оперативних груп у район виникненняНС;
—організація робіт щодо локалізації або ліквідаціїНС;
—визначення межі території, на якій виникла НС;
—організація робіт, спрямованих на забезпеченняфункціонування насамперед об'єктів економіки та об'єктів першочерговогожиттєзабезпечення постраждалого населення;
—здійснення постійного контролю за станомдовкілля, що зазнало впливу наслідків надзвичайних ситуацій, обстановкою нааварійних об'єктах і прилеглій до них території;
—інформування вищих органів управління щодо рівняНС та вжитих заходів, оповіщення населення та надання йому необхідної допомоги;
У режимі діяльності у надзвичайному стані — здійснюютьсязаходи, передбачені законом Україи ”ІІро надзвичайні ситуації"
Для фінансування витрат, пов'язаних з ліквідацією надзвичайнихситуацій усіх рівнів створюються за рахунок державного та місцевих бюджетів,відповідні (для кожного рівня надзвичайної ситуації) резерви фінансових іматеріальних ресурсів. Якщо для локалізації або ліквідації НС необхідніматеріальні та фінансові ресурси, що перевищують власні можливості, то місцеваабо об'єктова комісія звертається за допомогою до регіональної комісії.
На основі відстеження змін навколишнього природного татехногенного середовища і відповідних регламентуючих документів в областях,районах, на об'єктах складаються плани роботи із запобіганням НС і реагуванняна прогнозовані варіанти можливого їх розвитку.
Міністерство з питань НС та у справах захисту населення віднаслідків Чорнобильської катастрофи та його структурні підрозділи на місцяхздійснюють організаційно-методичне керівництво плануванням дій єдиної державноїсистеми та організовують взаємодію органів управління і підпорядкованих їм силусіх рівнів. Взаємодія у подоланні НС організовується через спеціальновизначені оперативні групи, представників відповідних центральних та місцевихорганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Цивільна-оборона як система зародилася під час першої світовоївійни, з появою авіації. З розвитком зброї, яка давала змогу уражати промисловіпідприємства, наносити удари по адміністративних центрах та інших місцяхмешкання населення, удосконалювалась і Цивільна оборона. Розвиток системиЦивільної оборони був пов'язаний із необхідністю застосування захисних заходівщодо населення та економіки.
Винахід та застосування ядерної зброї під час другої світовоївійни надав імпульсу у розвитку Цивільної оборони, який завершився з прийняттяму кінці 40-х — початку 50-х років законів про ЦО у найбільшпромислово-розвинутих країнах.
У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічногозабезпечення життєдіяльності держав, призначена для виконання завдань,спрямованих на захист населення та економіки країн під час виникненнянадзвичайних ситуацій, а також проведення рятувальних та іншихаварійно-відновлювальних робіт у осередках ураження, почала складатисянаприкінці 40-х — початку 50-х років, з появою в арсеналах сторін, які протиядерної зброї та засобів її доставки.
В останні роки, а точніше наприкінці 80-х років, у країнах Заходута інших розвинутих країнах світу увага урядів була зосереджена на вирішенніпитань більш широкого застосування сил та засобів Цивільної оборони з метоювирішення завдань мирного часу. Стихійні лиха аварії та катастрофи напідприємствах, особливо з ядерними та хімічними компонентами, які мали місце урізних регіонах світу змусили змінити погляди на Цивільну оборону як систему,призначену для забезпечення виживання населення та економіки країн під часвійни.
Зарубіжне керівництво головним завданням Цивільної оборони вважаєутворення і підготовку сил та засобів, необхідних для забезпеченнябезперервного державного управління, захисту населення та життєво важливихсекторів економіки у різноманітних умовах надзвичайних ситуацій.
На сьогодні у більшості країн світу створені і функціонуютьнаціональні системи Цивільної оборони, чітко сформовано відповідну структуруорганів, сил та засобів ЦО.
Майже у всіх країнах прийнято територіально-виробничий принципрозбудови системи ЦО, у складі якої є:
—органи управління;
—системи зв'язку, оповіщення, радіаційної розвідкита дозиметричного контролю;
—розроблені плани евакуації та розосередженнянаселення;
—система захисних споруд;
—запаси продовольчих товарів, сировини таматеріальних цінностей;
—сили та засоби Цивільної оборони, як штатні, так ідобровільні. Організаційна структура національних систем Цивільної оборони убільшості зарубіжних країн має багато спільного й надалі розвивається у напрямкуподальшої уніфікації. Загальне керівництво діяльністю ЦО у зарубіжних країнахздійснюється, як правило, Міністерством внутрішніх справ через існуючі приньому управління ЦО, за винятком США (органи ЦО підпорядковані президентові),Канади — Федеральному уряду, Норвегії — Міністерству юстиції та поліції.
Території більшості країн розділені на округи, підокруги, зони,райони, підрайони та сектори цивільної оборони, в них створені штаби ЦО, що єтакож і в адміністративно-територіальних одиницях: штатах, провінціях, містах,комунах, общинах тощо.
Розглянемо структуру та завдання Цивільної оборони деяких країн.
ЦО Нідерландів. У Нідерландах ІДО набула розвитку у 1952році після прийняття закону про Цивільну оборону. Загальне керівництво ЦОкраїни здійснює МВС через головне управління ЦО.
Для виконання рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовнихробіт у випадку стихійних лих, значних виробничих аварій та катастроф у мирнийчас у розпорядження органів ЦО зі складу СВ виділені так звана «рятувальнабригада», два мотопіхотних батальйони по 650 осіб, три роти — медична,інженерна, транспортна, взвод військової поліції та санітарний загін.
Територія країни поділена на 12-округів ЦО (за кількістюпровінцій). В окрузі цією діяльністю керує комісар провінції, а безпосереднєкерівництво здійснює начальник ЦО та його штаб.
Округи поділяються на 45 районів, які віднесені догрупи-«А» (промислові) та групи «В» (сільськогосподарські).На випадок війни передбачається мати 51 район.
Керівним органом у районі є Рада, до складу якої входятьбургомістри общин, начальники та штаби ЦО — Штаби округів та районів у мирний часукомплектовані лише командним складом і технічним персоналом, а до штатіввійськового часу розгортається лише на період навчань та у разі виникнення НС.
Райони ЦО групи «А» поділені на сектори. За кожнимсектором на період надзвичайних ситуацій закріплені відповідні формування ЦО.Старший начальник одного із таких формувань одночасно виконує і обов'язкиначальника ЦО сектора.
Начальником ЦО общини є бургомістр. Йому підпорядковуються служби:протипожежна, медична, поліцейська, комунальних послуг та соціальногозабезпечення.
ЦО США. У США створене «Федеральне управління з дій унадзвичайних умовах» (ФЕМА, штаб-квартира м. Вашингтон), яке безпосередньопідпорядковується президентові.
На це управління покладено такі завдання:
— забезпечення виживання країни в ядерній війні;
— розробка планів евакуаціїнаселення США із загрозливих районів;
— здійснення заходів згідно з програмами будівництва захиснихспоруд;
— удосконалення та підвищення захисту систем зв'язку і оповіщення;
— забезпечення захисту і нормального функціонування федеральних тамісцевих органів влади і Цивільної оборони;
— утворення та розподіл стратегічних запасів на випадокнадзвичайних ситуацій. Окрім того, на ФЕМА покладена відповідальність запідготовку та навчання населення, науково-дослідну роботу з питань ЦО, поширенняінформації по ЦО серед населення, боротьбу з тероризмом, участь промисловихпідприємств та інших установ у заходах ЦО.
Центральний апарат ФЕМА має у своєму складі 5 управлінь(директоратів):
— із забезпеченняфункціонування у надзвичайних умовах;
— з програмнавчання та протипожежної підготовки;
— з програмнаціональної готовності управління (директорат) надання, допомоги та розробкипрограм для штатів і місцевих органів влади; федеральна адміністрація зістрахування;
—адміністративні підрозділи.
У кожному штаті є консультативна рада (комісія) з питань цивільноїоборони. Із прийняттям США «Закону про стихійні лиха», в якомувизначаються відповідальні особи, порядок введення надзвичайного положення,його тривалість, обов'язки та права місцевих органів влади у справах підготовкидо стихійних лих та порядок компенсації за понесені збитки, значно поширилисьповноваження губернатора штату.
Безпосереднім керівником цивільної оборони штату є начальник ЦОштату зі своїм штабом (загальна чисельність до 40 осіб). Окрім того,утворюються місцеві штаби у графствах (3200), районах (10), незалежних містах(37), общинах та у великих містах. Усього утворено 3615 місцевих штабівЦивільної оборони.
На промислових підприємствах, де 50 і більше працюючих,створюються комітети Цивільної оборони, які очолюють керівники цих підприємств.До комітету залучаються представники головних відділів, у тому числіфінансового та юридичного. Крім того, на підприємствах створюються службиЦивільної оборони із забезпечення безперервного управління, термінової зупинкипідприємства, постачання, захисту документації, укриття та інші.
У США немає спеціальних формувань Цивільної оборони. Для вирішенняїх завдань залучаються підрозділи національної гвардії та збройних сил,головним чином сухопутних військ. Невоєнізовані формування, для рішення окремихзавдань цивільної оборони створюються на промислових медичних підприємствах,фірмах та інших об'єктах.
Захист населення в системі ЦО США вирішується в двох напрямках — шляхом укриття в захисних спорудах, головним чином ПРУ, та евакуації (захисніспоруди на 242 млн. місць).
Окрім ФЕМА у США діють також такі організації, як «Американськаасоціація з цивільної оборони» (ТАСДА) та «Лікарі за готовність донадзвичайного стану».
ЦО Канади як система захисту населення, економіки йадміністративно-політичної структури функціонує з 1957 р. Керівництво країнирозглядає важливий напрямок підготовки цивільного сектора до надзвичайних умовмирного і воєнного часів.
Відповідальність за рішення завдань ЦО покладається напрем'єр-міністра, що призначає одного із міністрів федерального урядувідповідальним за надзвичайну готовність. Діяльність всіх міністрівкоординується агентством надзвичайної готовності Канади (ЕРС), яке очолюєвиконавчий директор, що має заступника з планування і оперативного управління.
Основний пункт управління розташований за 37 км на південний західвід Оттави і може функціонувати протягом 2-х місяців з групою 400 осіб.Територія країни розділена на 10 округів надзвичайної готовності, штаби якихобладнані за межами значних міст на відстані 30-200 км від них.
Спеціальних формувань ЦО в Канаді немає. До вирішення завдань ЦОзалучається поліція, пожежна служба, медичні установи, військові підрозділи. Вумовах надзвичайної обстановки на їхній основі, в разі потреби, формуютьсярухливі рятувальні групи і колони для дій в районах НС. Захист населення всистемі ЦО Канади, вирішується шляхом укриття населення в захисних спорудах замісцем проживання.
ЦО ФРН. Найбільш ефективною системою цивільного захисту єцивільна оборона ФРН, оскільки вона має розвинуту організаційну структуру,значні сили і засоби, розгалужену систему зв'язку та оповіщення, радіаційноїрозвідки та дозиметричного контролю.
Загальне керівництво цивільною обороною країни здійснює федеральнеМіністерство внутрішніх справ. Для прикладу, основним компонентом сил у системіЦО ФРН є служба захисту від катастроф, що налічує, при повному розгортанні, до600 тис. осіб, додатково можуть також залучатися громадські організації іслужби (до двох млн. осіб).
Захист населення вирішується шляхом створення системи суспільних іприватних захисних споруд, з урахуванням використання бомбосховищ періодудругої світової війни, шахтних виробок, печер, а також підготування планівевакуації. Запаси медичного забезпечення населення дають змогу розширенняліжкового фонду на 2,5 млн. осіб.
У багатьох зарубіжних країнах велика увага приділяється утвореннюдобровільних формувань на підприємствах з числом працюючих від ЗО і більшеосіб. У мирний час це будуть служби: аварійно-рятувальна, протипожежна,медична, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю і інші.
ЦО Росії. За минулі п'ять років МНС Росії вдалося-створитивласні сили та засоби інших міністерств і відомств в єдину державну системупопередження та ліквідації надзвичайних ситуацій.
В структурі МНС знаходяться війська ЦО (з рятівними,автомобільними, авіаційними, інженерними, протихімічними підрозділами), штаби зпитань цивільної оборони та ліквідації наслідків НС, пошуково-рятувальніслужби.
Міністерство має в безпосередньому підпорядкуванні спеціальнівійськові формування: центральний аеромобільний рятівний загін, авіаційнепідприємство та національний корпус надзвичайного гуманітарного реагування.
Підготовка кадрів проводиться в спеціалізованих навчальнихзакладах. Наукові та конструктивні розробки в галузі техніки і технологіїздійснюються в науково-дослідному інституті ЦО НС.
Робота з попередження стихійних лих і техногенних катастрофбудується на основі моніторингу та прогнозів, що проводяться внауково-дослідних інститутах, аналітичних службах і лабораторіях, які належатьдо різних відомств.
Відповідно до російського законодавства МНС, при виникненні лих ікатастроф має змогу залучити сили та засоби інших відомств — міліцію, пожежних,медиків, військові «частини, будівельні та транспортні організації. Дляліквідації наслідків великих катастроф залучаються державні фінансові таматеріальні ресурси.
Для надання допомоги іноземним державам в проведенні рятувальнихробіт використовуються такі формування, як Центральний аеромобільнийрятувальний загін, експедиційний госпіталь, автомобільна колона, авіаційнепідприємство.
Список використаної літератури
1. Адабашев И. И. Трагедия илигармония? Природа — машина — человек. —М.: Мысль, 1973. —365 с.
2. Алтунін А. Т. Формированиягражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. –М., 1978.
3. Гражданская оборона: Учебник длявузов / Под ред. Д. И. Михайлика. — М.: Высш. шк., 1986. — 207 с.
4. Губський А.І. Цивільна оборона.Для пед. Ін-тів. – Львів., „Ластівка”, 1995. – 216 с
5. Демиденко Г. П. Защита объектовнародного хозяйства от оружия массового поражения. – К., 1987.
6. Державний класифікатор НС / УДК НС– 019-2001.
7. Депутат О. П., Коваленко І. В.,Мужик І. С. Цивільна оборона. Підручник /За ред. полковника В. С. Франчука. –Львів, Афіша, 2001. – 336 с.
8. Закон України „ Про цивільнуоборону” – 1993 р.
9. Закон України від 14 січня 1998 рПро захист людини від впливу іонізуючих випромінювань:.–К.,1998
10. Закон України „ Про захистнаселення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природногохарактеру” 2000 рік.
11. Егоров П. Т. и др. Гражданскаяоборона: Учебник для вузов. –3-е изд., перераб. — М.: Высш. шк., 1987. – 303 с.
12. Максимов М.Т., Оджагов Г.О.Радиоактивные загрязнения и их измерения: Учеб. пособие. 2-е изд., перераб. идоп. — М.: Энергоатомиздат, 1989. — 304 с.
13. Мірошниченко М. Про землетруси вУкраїні // Надзвичайні ситуації 2004.
14. Мовчан Л. Повені – бідарукотворна // Надзвичайні ситуації. — 2003 С87.
15. Руководство по защитепродовольствия находящегося в системе госторговли от оружия массовогопоражения. – М.: 1984.
16. Руководство по организации иработе подвижного пункта питания, продовольственного и вещевого снабжения. —М., 1984.
17. Смоляр В. І. Харчування в умовахрадіонуклідного забруднення. — К.: Здоров’я, Український червоний хрест, 1991.— 32 с.
18. Методика прогнозування масштабівзараження СДОР при аваріях на хімічно -небезпечних об’єктах на транспорті. –К., Штаб ЦО України, 1992.