ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ МІСТА АЛУШТА У ЗВ’ЯЗКУ З ПРОБЛЕМАМИ ПОКРАЩЕННЯ ВІЗУАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА РЕКРЕАЦІЙНИХ МІСТ

Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна (ХНУ ім. В.Н. Каразіна) Геолого-географічний факультет Кафедра геоекології та конструктивної географії КУРСОВА РОБОТА ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ МІСТА АЛУШТА У ЗВ’ЯЗКУ З ПРОБЛЕМАМИ ПОКРАЩЕННЯ ВІЗУАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА РЕКРЕАЦІЙНИХ

МІСТ Виконав: студ. гр. ГЕ-23 О. Какуріна Науковий керівник кваліфікаційної роботи: доц. К. Кучеров Керівник курсової роботи: доц. Н. Некос А. Харків-2007 РЕФЕРАТ У роботі представлено 21 сторінка основного тексту, 3 розділи, 10 джерел використаної літератури. ОБ’ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є погіршення візуального середовища приморських рекреаційних міст.

МЕТА вивчити проблеми архітектурного забруднення середовища у рекреаційних містах. МЕТОДАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ є матеріали Міськвиконкому міста Алушта та особисті дослідження автора. Дістало подальший розвиток порівняння візуальних середовищ та детальніше дослідження проблем архітектурного забруднення курортних міст. РЕКРЕАЦІЯ, РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ, АРХІТЕКТУРНЕ ЗАБРУДНЕННЯ,

ВІДЕОЕКОЛОГІЯ, ВІЗУАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ЗМІСТ РЕФЕРАТ 2 ВСТУП 4 РОЗДІЛ 1 Зони рекреації як невід’ємна частина соціальної інфраструктури 1.1 Загальне поняття рекреації 1.2 Поняття рекреаційних ресурсів 10 РОЗДІЛ 2 Значення та потенціал рекреаційних ресурсів України 2.1 Загальні відомості про рекреаційні ресурси

України 2.2 Потенціал та розвиток рекреаційних ресурсів України 2.3 Рекреаційні ресурси морського узбережжя 3.1 Забруднення морських рекреаційних районів 18 РОЗДІЛ 3 Малі курортні міста як основа рекреаційного потенціалу держави 3.1 Значення стану візуального середовища в малих курортних містах 23

ВИСНОВКИ 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29 ВСТУП Викиди в атмосферу, продуктів шкідливих виробництв, вихлопні гази автомобілів, поховані невідомо де і як радіоактивні відходи, безумовно речі дуже небезпечні, але варто помітити, на скільки різко й кардинально змінилося навколишнє середовище людини за останній час. Якщо до природного середовища очі людини еволюційно пристосувались, то до гомогенного міського ще ні. Як і в будь-яких областях екології, в екології міста назріло багато питань.

Однак до них тепер варто віднести й проблему архітектурного забруднення. Показати многоаспектність проблеми взаємодії рекреації з навколишнім середовищем і особливу складність регулювання цих взаємин стосовно до водних об'єктів, приморських малих міст і насамперед до їхнього візуального середовища. Для цього потрібно дізнатися ступінь вивченості питань рекреації та архітектурного забруднення. У зв’язку з урбанізацією різко змінилося видиме середовище

людини. Переважання прямих кутів, ліній, панування темно-сірого кольору, нерухомість об’єктів негативно впливають на стан здоров’я людини. У сучасних містах створене оточення при якому порушується процес постійного сканування видимого середовища. Для досягнення мети роботи нам потрібно дослідити сучасний стан рекреаційного міста, використовуючи матеріали Міськвиконкому, та за власними дослідженнями дізнатися ступінь вивченості проблеми візуального забруднення

середовища. Тобто, потрібно вирішити наступні задачі: 1. огляд літератури 2. визначення загального стану сучасних курортних міст 3. визначення ступеню вивченості візуального стану курортного міста 4. відпрацювання рекомендацій для поліпшення візуальних умов рекреаційного міста Робота виконана за матеріалами Міськвиконкому міста Алушта та за власними дослідженнями автора. РОЗДІЛ 1

ЗОНИ РЕКРЕАЦІЇ ЯК НЕВІД'ЄМНА ЧАСТИНА СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ Між відпочинком і соціально-економічним розвитком існує тісний взаємозв'язок. Повноцінний відпочинок зміцнює здоров'я, підвищує активність населення, сприяє росту продуктивності праці, культури, дозволяє зняти виробниче стомлення, більш повно й багатосторонньо задовольняти споживи, пов'язані з духовним і фізичним розвитком людини, формувати екологічну культуру наших сучасників.[1]

Однак, людина, освоюючи природні ресурси, активно втручаючись у природні взаємозв'язки, не завжди враховує можливі наслідки, іноді переходити ту границю, коли природа вже не в можливості відновити природну рівновагу. Ф. Енгельс у свій час писав в „діалектиці природи”: „не будемо, однак, занадто утішатися нашими перемогами над природою. За кожну таку перемогу вона буде мстити нам. Кожна з цих перемог має, щоправда, у першу чергу ті наслідки, на які ми розраховували, але в другій

й третій черзі зовсім інші, непередбачувані наслідки, які дуже часто знищують значення перших.”[Т. 20 с. 495-496]. З огляду на це, людина від споживчого відношення, до природи повинна перейти до співробітництва з нею, будувати свою господарську діяльність відповідно до можливостей природи. Чим далі просувається процес урбанізації, тім більше значення для людини має природне середовище. Одночасно з ростом міст і їхнього населення люди усі більше виїжджають, як кажуть, «на природу».

Із цим процесом пов'язаний ряд проблем. З одного боку, для рекреації необхідні не просто ріка, не просто ліс або море, а чиста ріка, здоровий ліс і незабруднене море. Інакше кажучи, природні об'єкти повинні відповідати певним вимогам, щоб служити цілям рекреації. Алі з іншого боку, людина в процесі всіляких видів відпочинку впливає на природу. Поки, на жаль, це в більшості випадків негативний вплив: знищується рослинність, тваринний мир, забруднюються

водойми, псується ландшафт. У такі зіпсовані місця люди вже не поїдуть відпочивати, тому є два шляхи: або відновлювати знищений рекреаційний об'єкт, або шукати новий, ще не забруднений.[5] 1.1 Загальне поняття рекреації У реалізації заходів, спрямованих на підвищення рівня здоров'я населення, не можна обмежуватися діяльністю тільки медичних установ. Необхідний широкий комплекс заходів, які охоплюють практично всі сторони діяльності життя сучасної

людини. Зв’язку з цим величезного значення здобувають організація повноцінного й ефективного відпочинку населення, що розглядається як активна діяльність по профілактиці, відновленню й підтримці необхідного рівня фізичного й психічного здоров'я. Могутній і сприятливий вплив відпочинку на природі як лікувального й відбудовного фактора відчував неодноразово у своєму житті кожний. Алі також важливо підкреслити величезне значення активного відпочинку населення й для суспільства в

цілому. Так, за різними даними повноцінний відпочинок сприяє підвищенню продуктивності роботи на 5-7%, а економічний ефект, одержуваний у народному господарстві, представляє розраховуючи на одну людину в середньому 30 гривень у рік.[1] Форми сучасного відпочинку дуже різноманітні, годиною вигадливі, а іноді носять екзотичний характер, особливо коли використовуються новітні технічні засоби. Фахівці різних областей знання одностайні в тім, що найбільш важливий

і ефективний в умовах постійних психічних перевантажень і гіподинамії активний відпочинок на лоні природи. Цей вид відпочинку позначають спеціальним терміном «рекреація» від латинського recreatio (відновлення).[1] Рекреація - це відновлення здоров'я й працездатності шляхом відпочинку поза місцем проживання - у лоні природи або підчас туристичної поїздки, пов'язанноі з відвідуванням цікавих для огляду місць,

у тому числі національних парків, архітектурних і історичних пам'ятників, музеїв і інш.[3] Організація життя й діяльності людей у вільну годину - це дуже складна сфера, у якій переплітаються медико-біологічні, природознавчі, природоохоронні, будівельні й багато інших проблем. В основі теорії, створеної А. Авакяном, В. Бойченко й В. Салтанкіним - подання про рекреаційну систему як про територіальний комплекс,

у якому в складних взаємодіях існують чотири основних елементи - відпочиваючі, природні комплекси, що обслуговує персонал, технічні спорудження, а також органи керування в якості особливого п'ятого елемента. Такі системи можуть бути дуже різномаштабними. Скажемо, Кримський півострів - територіально-рекреаційна система. Але системою такою може бути й родина, що відпочиває на галявинці (у ній між

іншим, можна виявити й «обслуговуючий персонал», і «органи керування»). Зв'язки між елементами системи дуже складні. Один з різновидів таких зв'язків - територіальна вибірковість відпочиваючих. Вона може бути пов'язана з віком - у різні періоди життя існує тяга до різних природних об'єктів. Технічні системи також пов'язані з вибірковістю (один хоче відпочивати в одноповерховому котеджі, іншої не має нічого проти багатоповерхового пансіонату, третій

віддає переваги намету) тому, до речі, у сфері відпочинку не може бути однотипних рішень - завжди повинна бути можливість вибору: плисти на гребному човні або теплоході, спати в наметі або в отелі. Постійними характеристиками природних комплексів, які виражають їхній зв'язок з відпочиваючими, є ємність і стійкість. Що стосується обслуговуючого персоналу, то він обслуговує відпочиваючих у самому широкому розумінні,

у тому числі стежить за станом природного середовища. Привести всі ці елементи у відповідності один з одним - важке завдання, алі вирішити її необхідно. Для початку їх треба вивчити. Досліджуються ці системи всіма доступними методами: соціологічними, економічними, географічними, медико-біологічними. Здійснюється ряд комплексних програм по вивченню курортів у

Криму, Дагестані.[2] За останні 30 років рекреація одержала такий стрімкий розвиток і глобальні масштаби, що це явище часто називають «рекреаційним вибухом». Особливо характерно це явище для індустріально розвинених країн миру, де попит на рекреацію щорічно зростає в середньому на 10%. На багатьох курортах і курортно-оздоровчих територіях одними з найбільших проблем на сьогодні, що мають потребу в невідкладних заходах,

є розвиток і функціонування інфраструктури й загострення екологічної ситуації.[0] Збиток природі приносить вже саме перебування в певному природному комплексі великої кількості людей. У кожного природного об'єкта є пропускна здатність, яку можна виразити за допомогою чисел. Більші кількості відпочиваючих приводять до швидкого руйнування трав'яного покриву, ущільненню ґрунту, зміні її властивостей, загибелі чагарників, дерев, а також випадки масового браконьєрства: вирубка

дерев на стояки для наметів або на багаття, недозволені способи ловлі риби й так далі. Багато змін у природному світі викликають ланцюжок наслідків: знищення чагарнику приводити до зникнення птахів, що у свою чергу викликає розмноження паразитів, що знищують ліс.[2] Рекреаційну діяльність необхідно розглядати як один з видів раціонального природокористування, що вимагає оцінки своєї значимості в системі природно-господарських відносин

її раціональної організації, науково обґрунтованого регулювання, централізованого керування й визначення рівня прямого й непрямого впливу рекреації на навколишнє середовище з обліком інших антропогенних впливів.[1] У випадку рекреаційного природокористування маємо яскравий приклад такого об'єднання функціональних властивостей: розвиток рекреаційної сфери відбувається по розумінню обов'язкової наявності й використання природних і рекреаційних ресурсів на конкретних рекреаційних територіях з метою

здійснення рекреаційної діяльності - оздоровлення людей, забезпечуючи при цьому не тільки поліпшення здоров'я певної категорії відпочиваючих (рекреантів), але й створюючи умови для розвитку курортно-оздоровчої території і її громади. 1.2 Поняття рекреаційних ресурсів Ресурси рекреаційні - це частина природних ресурсів і культурних ресурсів, що забезпечує відпочинок як засіб підтримки й відновлення працездатності людей.

[3] Рекреаційні ресурси розділяють на такі типи: кліматичні, ландшафтні, водні й біологічні. До складу рекреаційних ресурсів належать також ресурси туристсько-екскурсійної діяльності (пам'ятки природи, природні й архітектурні заповідники й т.п.). Просторовий аналіз досліджуваної курортно-оздоровчої території визначається, насамперед, просторовою локалізацією природних лікувальних і рекреаційних ресурсів - одного з визначальних факторів організації

(формування) курортно-оздоровчих екосоціосистем, а також просторовим характером організації різних видів рекреаційної діяльності в межах досліджуваної території. Іншим ключовим моментом, що буде впливати на визначення факторів розвитку оздоровчої території, є дотримання й забезпечення в подальшому її екологічно збалансованого розвитку. Вважаємо, що до територій, які зіграють особливу (виняткову) роль у процесах забезпечення екологічно

збалансованого розвитку існування людства, варто віднести, поруч із природоохоронними територіями території рекреаційного й курортно-оздоровчого призначення. Екологічна збалансованість розвитку курортно-оздоровчих територій як екосоціосистем рекреаційного типу буде дотримуватися за умови, якщо попит на економічну діяльність по використанням рекреаційних ресурсів не буде перевищувати екологічної пропозиції даної екосоціосистеми.

Екологічна збалансованість розвитку курортно-оздоровчої території буде визначатися припустимою місткістю економічної діяльності, за якої антропогенний тиск на біогеоценоз курортно-оздоровчої території не буде перевищувати гранично припустимих границь і не спричинятиме погіршення стану й деградації навколишнього середовища, тобто буде забезпечувати збереження стійкості обмінних процесів у навколишнім середовищі. Вартісна(економічна) оцінка природних лікувальних ресурсів виступає необхідною умовою

їхнього адекватного включення в систему вартісних ринкових відносин. Загальноприйнятий підхід до економічного оцінювання природних рекреаційних ресурсів не зложився дотепер. Значне зниження вартості природних лікувальних ресурсів створює підґрунтя для їхнього неефективного використання, не стимулює впровадження ресурсозберігаючих технологій, охорону й відновлення ресурсів. Це - з одного боку, з іншого - не діє механізм вилучення диференційної ренти

у державний бюджет - вона фактично привласнюється споживачем ресурсу (виробником послуги або товарної продукції), або посередником. РОЗДІЛ 2 ЗНАЧЕННЯ ТА ПОТЕНЦІАЛ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ 2.1 Загальні відомості про рекреаційні ресурси України З переходом України до ринкових відносин індустрія відпочинку на базі використання рекреаційних ресурсів повинні статі важливою статтею національного прибутку.

Нині, за розрахунками Інституту економіки НАН, надходження від туристського обслуговування становить 0,9-1,1% експортних доходів від зовнішньої торгівлі України. На базі рекреаційних ресурсів України функціонують будинки, пансіонати, бази відпочинку із загальною кількістю 434,4 тис. місць, дитячі табори - 467,7 тис. місць, установи туризму - 91 тис. місць.

Крім того, у приміських зонах функціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць. Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн чоловік на рік. У країні створена мережа з 513 санаторних застав 9 санаторіїв майже 10 медичних профілів, пансіонати з лікуванням і т.п.), які розташовані на території 65 курортів. Для порівняння: в Італії діє 27 курортів, у США - 26,

Франції - 28, Польщі - 29, Болгарії - 32. Найрізноманітні курорти - бальнеологічні, бальнеогрязьові, кліматичні - розташовані на території 16 областей України, а також на території Автономної Республіки Крим. Питома ваги санітарно-курортних застав в Криму становить 37%, в Одеській області - 11,8, у Львівської - 10,1%.[4] Санаторно-курортний комплекс

Карпатського регіону має чіткий бальнеологічний напрямок: більше половини застав (58,7% - в 2002/03 роках) - це лікувально-оздоровчі (санаторії, пансіонати з лікуванням, санаторії-профілакторії, курортні поліклініки, бальнеолікарні, грязелікарні й т.п.), інше - відпочинку (пансіонати, будинки, бази відпочинку, застава 1-2 денного перебування та інші). За ліжковим фондом ця низка ще більш відчутна: на лікувально-оздоровчі застави доводиться понад 81,6%

ліжкового фонду санаторно-курортної сфери. За проведеним аналізом і оцінкою використання природно-ресурсного потенціалу розвитку курортно-оздоровчих територій і розвитку курортно-рекреаційної сфери Карпатського регіону. Карпатський регіон володіє всіма відомими видами природних лікувальних факторів. У структурі природно-ресурсного потенціалу Карпатського регіону вагоме місце займають мінеральні води.

Баланс ресурсів мінеральних вод (експлуатаційних запасів, розвіданих запасів, прогнозних ресурсів) засвідчує, що Карпатський регіон володіє значними запасами (майже 56% всіх ресурсів держави) і буде залишатися на перспективу основним регіоном з потужною ресурсною базою розвитку курортної сфери. 2.2 Потенціал та розвиток рекреаційних ресурсів України Україна займає одне з перших місць у Європі за наявністю унікальних курортних ресурсів

і їхнім потенціалом. Нині потенціал рекреаційних ресурсів України використовується недостатньо. З 9 млн. га потенційно придатних ландшафтних ресурсів використовується для всіх видів відпочинку 1,7 млн. га, або 18,9%. Це забезпечує відпочинок на протязі літа тільки кожного п'ятого жителя України. На сьогодні цей, без сумніву, унікальний і значний потенціал використовується дуже слабко. У середньому по

Україні видобуток мінеральних вод коливається в межах 7-8% від затверджених експлуатаційних запасів, у Карпатському регіоні й того менше - 6,5%. Тенденції, які намітилися в санаторно-курортній сфері вказують на подальший ріст числа санаторних застав (з 71 - в 1995 році до 82 - в 2002-2003 роках), у тому числі дитячих ( відповідно з 16 до 21), і одночасне скорочення кількості пансіонатів з лікуванням (з 33 - в 1995 до 26 - в 2002-2003 роках) і санаторіїв-профілакторіїв (з 62 - в 1995 до 33 - в 2002-2003 роках).

Основними причинами, на наш погляд, таких змін було перепрофілювання ряду пансіонатів з лікуванням у санаторії й закриття нерентабельних санаторіїв-профілакторіїв (здебільшого тих, які перебували на балансах окремих підприємств). У відпускній сфері істотних позитивних зрушень не мало. Значно нижчі показники відпускної сфери порівняно із санаторно-курортною певним чином можна пояснити сезонністю

її роботи, але основною причиною збитковості застав відпочинку були значні диспропорції між відпускними цінами й собівартістю відпускних послуг. Вагомим фактором, що стягує загальний негативний вплив на функціонування санаторно-культурної сфери, є висока частка непрацюючих застав. В 2002/03 роках по Карпатському регіону вона виросла до 27,5% всіх застав (в 2001-2002 роках цей показник становив 28,3%, а в 1999 році - 25,8%). Причому, по

Закарпатській і Чернівецькій областях ситуація виявилася кризовою. В 2002-2003 роках на Закарпатті не працювало 37,7% всіх рекреаційних застав, на Буковини - 50%. В 2002/03 роках майже половина з них (48,5%) простоювала при відсутності засобів на експлуатацію застави, 29,4% застав перебувало на капітальному ремонті, 7,4% - простоювали при відсутності осіб, які бажали оздоровлюватися,

і залишок (17,6%) - з інших причин. Важливими напрямками подальшого використання рекреаційних ресурсів країни є: - зміцнення матеріально-технічної бази туризму й відпочинку за рахунок збільшення кількості місць у рекреаційних заставах якісного відновлення діючих установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання й розширення сфери обслуговування; - створення декількох вільних рекреаційних економічних зон із широким залученням засобів і технологій закордонних країн для поетапного входження рекреаційного

потенціалу України до світового ринку туристських послуг; - розширення в Україні мережі національних природних парків, яке забезпечить раціональне й екологічно безпечне використання рекреаційних ресурсів. Пріоритетною умовою забезпечення екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчої території є оптимізація структури її виробничих і інфраструктурних областей з метою рішення двоякого (внутрішньо суперечливого) завдання: збереження

високих якісних стандартів навколишнього середовища й високих темпів соціально-економічного розвитку території. Якщо перше завдання передбачає раціональне й невиснажливе природокористування (його обмеження), те друге - включає додаткові природні ресурси у господарський оборот. Рекреаційний потенціал України після аварії на Чорнобильської АЕС значно зменшився. У Поліссі й Лісостеповій (Київська й

Черкаська області) зонах і в предгор'ях Карпат (Чернівецька область) радіоактивного забруднення випробувати ландшафти й біологічні рекреаційні ресурси на площі 1,4 млн. га. Одна з основних вимог до курортно-оздоровчої послуги - висока якість основній її складовій - курортно-оздоровчого продукту. Це у свою чергу передбачає необхідність наявності поруч із високим рівнем лікувально-оздоровчих властивостей природних лікувальних ресурсів

їх відповідних якісних параметрів і відсутності в їхньому складі екологічно шкідливих компонентів. За такого характеру вимог до курортно-оздоровчих послуг виникає необхідність у формуванні нової стратегії розвитку курортно-оздоровчих територій, що ґрунтується на початку комплексності розвитку курортно-оздоровчої території; ієрархічності структури курортно-оздоровчої території, при якій розвиток виробничих і інфраструктурних областей підкорюється закономірностям екологічно збалансованого розвитку курортно-

оздоровчої екосоціосистеми; раціонального й невиснажливого природокористування; платності природокористування; чинності закону порівняльних переваг; розвитку й росту добробуту територіальних громад курортно-оздоровчих територій. Центральною ланкою процесу розвитку й функціонування курортно-оздоровчих територій є питання забезпечення й підтримки його екологічної збалансованості. Досягнення оптимальної ефективності розвитку курортно-оздоровчої сфери й виробничих

і інфраструктурних областей при дотриманні їхньої екологічної збалансованості повинне служити економічним підґрунтям забезпечення високих стандартів розвитку територіальної громади й, загалом, комплексного розвитку курортно-оздоровчої території на засадах екологічної збалансованості й загального цивілізаційного прогресу. 2.3 Рекреаційні ресурси морського узбережжя. Найбільш популярні в населення водні рекреації, пов'язані з морськими купаннями.

Однак, як показує досвід багаторічних комплексних фізіотерапевтичних спостережень, відпочинок у моря в жаркі літні місяці корисний далеко не всім, а в основному практично здоровим людям молодого й середнього віку.[1] Як показує аналіз розміщення установ відпочинку в різних регіонах країни, водні об'єкти є чинником тяжіння розміщення установ відпочинку.[1] Кліматичні умови й ландшафтні ресурси морського узбережжя

Азово-Чорноморського басейну мають величезний лікувально-оздоровчий потенціал. [8] Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається якісним складом, кількістю й характером з'єднання курортно-рекреаційних ресурсів - кліматичних, бальнеологічних, ландшафтних, морських пляжів і узбережних акваторій моря. Істотний вплив на курортно-рекреаційний потенціал морського узбережжя робить також сукупність ряду природних і мостобудівних факторів, які сприяють або лімітують можливості використання

ресурсів, найважливіші з них: інженерно геологічні умови, будівельне освоєння території, медико-географічні та санітарно-гігієнічні умови відпочинку, грунтово-рослинні умови озеленення території, наявність джерел водопостачання та водовідвід, чисельність і розміщення населення, стан транспортної мережі, будівельна база, характер сформованого використання території з погляду можливостей подальшого розвитку її рекреаційних функцій. Рекреаційне використання північного й західного узбережжя

Каспійського моря сильно обмежено через слабку освоєність прилеглих районів, пустельного характеру узбережних ландшафтів, а головне - відсутність надійних джерел прісної води. Азово-Чорноморське узбережжя володіє винятково коштовними рекреаційними ресурсами. Алі можливості їхнього використання істотно обмежені важко доступністю частини берегів і відсутністю джерел водопостачання. Південний берег

Криму протяжністю 341 км - один з найбільш розвинених курортних районів на території колишнього Радянського Союзу. Рекреаційна структура берегів недостатньо добра для великого курортного освоєння узбережжя. Тут переважають стрімчасті абразивні береги без пляжів (більше 223 км, або 63% узбережжя), які, хоча і являють собою винятково естетичну цінність, як об'єкти туризму, мають малу рекреаційну ємність. Крім того розвиток ресурсів узбережжя сильно обмежується дефіцитом вільних територій, джерел

водопостачання й конкуренції з боку сільського господарства.[3] 2.3.1 Забруднення морських рекреаційних районів Прямий вплив - це безпосереднє забруднення води в результаті надходження мікрофлори з тіла людини, витоку нафтопродуктів і вихлопні викиди від човнових моторів, внесення підгодовування для риби, нагромадження відходів на льоді. Непрямий вплив - погіршення якості природних вод внаслідок кількісних

і якісних змін поверхневого й підземного стоку з території рекреаційного використання.[1] Оздоровчим фактором великої важливості є відпочинок на воді. Ріст матеріального добробуту й культурного рівня населення дозволяє більш активно займатися таким видом відпочинку, що підвищує значення раціонального використання й охорони вод від забруднення, засмічення й виснаження.[1] Особливо несприятливий вплив на природні компоненти робить масовий неорганізований

відпочинок. Це обумовлено: • маштабністю розвитку неорганізованого відпочинку. Так за наявними оцінками потік короткочасних відпочиваючих в 10 разів перевищує чисельність довгостроково відпочиваючих; • Значною концентрацією відпочиваючих на обмежених мальовничих ділянках узбережжя з надмірним перевантаженням природних комплексів; • Підвищеною епідемічною небезпекою для відпочиваючих через відсутність медичного обслуговування й умов для організації водопостачання, харчування, дотримання правил особистої

гігієни, збору й знешкодження відходів; • Безконтрольним і некерованим використанням акваторіально-територіальних комплексів для різних видів відпочинку з більше вираженим забрудненням і порушенням прибережного ландшафту в порівнянні з зонами організованої рекреації; • Підвищеною небезпекою забруднення водойм в місцях неорганізованого відпочинку патогенною мікрофлорою і яйцями гельмінтів.[1] Одні автори вважають, що зони відпочинку

є тільки фактором ризику відносно забруднення водних об'єктів, але інші відносять рекреацію до групи основних антропогенних факторів, що негативно впливають на санітарний стан водойм.[1] За наявними даними, від одного неорганізованого відпочиваючого в прибережній зоні щодоби накопичується більше 1 грама загального фосфору й 14 грамів загального азоту (нітрати, нітрити, амоній і азот органічних сполук). Особливо несприятливий вплив на прибережний ландшафт роблять автомобілі й

мотоцикли[1] Для Криму головна екологічна проблема - подальше зниження ефективності природокористування й посилення антропогенного тиску на природне середовище, що відбуваються на тлі невідповідності наявного в регіоні природно-ресурсного потенціалу типу його функціонального використання. Зниження ефективності природокористування виражається в наступному: збереженні й подальшій активізації довгострокових тенденцій забруднення природних середовищ

і погіршення здоров'я населення; триваючому нераціональному використанні природних ресурсів з порушенням нормативних показників використання й відтворення; подальшому зниженні керованості системою регіонального природокористування. З обліком вище викладеного, екологічну ситуацію в Криму можна оцінити як напружену, що характеризується погіршенням стану окремих компонентів навколишнього середовища в порівнянні з нормативами, однак ще не прийняв необоротного характеру.

На тлі екологічної ситуації в регіоні в цілому, існує ряд внутрішньо кримських проблем, пов'язаних з особливостями техногенного впливу на природне середовище в межах адміністративних районів і великих міст. Тому до основних регіональних проблем Криму варто віднести: погіршення якості гідромінеральних ресурсів (Сакський, Ленінський райони, міста Євпаторія, Феодосія, акваторія озера

Сиваш);забруднення поверхневих водних об'єктів суши (рр. Салгір, Чурук-Су); забруднення прибережної зони моря (Керченська й Камиш-Бурунська бухти, Керченська протока, зона курортного водокористування м. Ялта, Каркінітська затока); порушення земель при розробці родовищ корисних копалин відкритим способом (Сакський, Ленінський, Бахчисарайський, Сімферопольський,

Червоногвардійський райони); вплив, що підсилюється, автотранспорту на атмосферу міст Криму; погіршення якості сільгоспугідь, пов'язане зі збільшенням питомої ваги засолених (Ленінський район), перезволожених (Красноперекопський, Джанкойский, Нижньогірський райони) і еродованих земель (Сакський, Першотравневий райони). Як видно безгосподарне використання

Криму тривало на протязі практично всієї його історії, що призвело до серйозних екологічним проблем. Крим сьогодні є специфічним регіоном, де зосереджена величезна кількість рідкісних видів тварин і рослин, унікальних кліматичних зон і екологічних заповідників. Якщо не буде почато різких і радикальних заходів щодо стабілізації екологічної ситуації, то ми просто втратимо цей унікальний регіон. Уряд, як України, так

і Криму повинен приділяти більше уваги цьому питанню, посилюючи екологічну політику й застосовувати більш жорстокі санкції до порушників екологічного законодавства.[9] РОЗДІЛ 3 МАЛІ КУРОРТНІ МІСТА ЯК ОСНОВА РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВИ Чернігів - найстарше місто України, засноване в VІІ столітті, перше згадування в літописі в 907 р.

Стара частина міста оголошена історико-архітектурним заповідником. Місто розташоване на берегах м.Десна, лівобережному припливі Дніпра. Вода в річці відносно чиста. Підприємства легкої, машинобудівної, електронної, харчової й хімічної промисловості не роблять істотного впливу на навколишнє середовище міста. Туристична привабливість Чернігова різко знизилася після катастрофи на

Чорнобильської АЕС, тому що місто попадає в зону посиленого екологічного контролю. Умань - місто в Черкаській області, розташоване на р.Уманка, що відноситься до басейну Південного Буга. На околицях Умані розташований дендропарк «Софіївка» - туристський об'єкт національного значення. Умань і Уманський район також включені в зону посиленого екологічного контролю у зв'язку з катастрофою

на Чорнобильської АЕС, що істотно знизило привабливість цього туристського об'єкта.[8] Ялта є самим великим в Україні кліматичним курортом. Лікувальним фактором служить субтропічний клімат середземноморського типу. Площа зелених насаджень займає до 90% території міста. У Ялті є 30 санаторно-курортних установ. Одночасно

Ялта є важливим туристським центром. Промислові підприємства Ялти спеціалізовані на обслуговування відпочиваючих. Екологічні проблеми Ялти пов'язані з розміщенням пасажирського порту безпосередньо в районі пляжів, поганим очищенням господарсько-побутових стічних вод міста, що скидають по глибоководному колектору в море. Малі ріки Учансу й Дерекойка, що перетинають все місто, виносять у море в районі пляжів велику

кількість нафтопродуктів, зважених і органічних речовин, змитих з міської території. Високе рекреаційне навантаження на Ялтинське узбережжя в період курортного сезону, викликане більшим напливом організованих і, головним чином, неорганізованих відпочиваючих, викликає додаткове забруднення морського середовища. Мікробне забруднення прибережної смуги моря нерідко є причиною закриття пляжів у літній період. Кримський хребет, що захищає

Південний берег Криму від проникнення холодних вітрів з півночі, погіршує умови провітрювання. Відпрацьовані гази автомобільного й морського транспорту накопичуються в повітряному просторі міста. Влітку при тривалій штильній погоді виникають явища, близькі до фотохімічного смогу. До числа екологічних проблем Ялти варто віднести також постійну недостачу питної води й оползневиникнення. Ялта є центром Ялтинського рекреаційного району (Великаа

Ялта), у який входять Алупка, Гаспра, Гурзуф, Кореїз, Ливадія, Місхор, Ореанда, Симеїз, Форос. Хоча міста-курорти, що входять до складу Ялтинского рекреаційного району, істотно уступають самій Ялті за рівнем інфраструктури, екологічна обстановка в них набагато ліпша. У зв'язку з обмеженістю місцевого житлового фонду й відсутністю великих готельних комплексів рекреаційне

навантаження на узбережжя тут значно нижче. Більше висока чистота прибережної смуги моря забезпечується відсутністю великих портових споруджень, меншою концентрацією випусків і порівняно невеликому обсягу скидання стічних вод. Весь транзитний автотранспорт направляється по так називаній «верхній» дорозі, що відстоїть від узбережжя на кілька кілометрів. Євпаторія - найбільший бальнеологічний

і кліматичний курорт України, переважно дитячий, розташований на західному березі Кримського півострова в Євпаторійській бухті Каламитської затоки. Євпаторія разом з містом-курортом Саки бальнеогрязевого профілю утворюють Евпаторійский рекреаційний район. Істотним джерелом забруднення навколишнього природного середовища, є хімічний завод у Саках. Виробництво шкідливих речовин на заводі поступово скорочується.

Очікується припинення діяльності заводу, що робить несприятливий вплив на атмосферне повітря й негативно впливає на водно-сольовий режим Сакського озера. Відсутність значного транзитного потоку автотранспорту й великих портових споруджень сприятливо позначається на стані повітряного басейну Євпаторійського рекреаційного району. Район перебуває у постійній недостачі прісної води. Близько 30% території міст Євпаторія й Саки зайняті зеленими насадженнями.

Є парки - пам'ятники садово-паркового мистецтва. Трускавець - місто у Львівській області, знаменитий бальнеологічний курорт. Більше половини території міста займають зелені насадження. Є парк - пам'ятник садово-паркового мистецтва. У місті прекрасна екологічна обстановка. Приймаються заходи щодо локалізації джерел, що самовиливаються, мінеральної води з метою збереження

її запасів.[8] 3.1 Значення стану візуального середовища в малих курортних містах. По суті, туризм - це відвідування людьми найбільш візуально чистих районів планети. Турист - це людина, що прагне одержати задоволення від візуальної чистоти, що бажає, хоча б на час відпустки, позбутися від кошмарів візуального забруднення у своєму повсякденному оточенні. Вся реклама туризму будується на тім, що людям обіцяють показати красиві, тобто ті, які не мають візуального

сміття, місця. Виїзний туризм - це відправлення земляків у далекі - візуально чисті - краї, де, як обіцяє реклама, природа, міста й люди надзвичайно гарні. В'їзний туризм - це завезення гостей з метою помилуватися місцевими красами. Благополуччя в'їзного туризму залежить від того, наскільки місцеві види вважаються гарними, тобто від ступеня візуальної чистоти краю. Є різні категорії туристів - хтось любить дивитися на залишки древніх цивілізацій, хтось на сучасні

міста розвинених країн, хтось на природні краси. Тому для кожного виду туристичних об'єктів існують свої поняття про візуальну чистоту. Місту, що бажає вразити досягненнями сучасної цивілізації, необхідно мати вилизані до блиску вулиці, хмарочоси зі скла й бетону, що відблискують вітринами магазинів. Для природного об'єкта, навпаки, прикмети цивілізації - будівлі, транспорт, технічні пристрої - є візуальним брудом, тому що вони мають неприродні форми, кольори й цим самої вибиваються

із загального вигляду, тобто порушують гармонію. А гармонія є однією з неодмінних умов існування гарного об'єкта.[10] Стрімке зростання міст поряд із численними позитивними моментами породжує й нові проблеми, серед яких - взаємодія людини з навколишнім візуальним середовищем. Ця проблема не виникала доти, поки зберігалися відносно тісні контакти людини

із природним середовищем. І зараз ще нерідко вважається, що досить мати свіже повітря, чисту воду й тишу, а дивитися можна на що завгодно. З таким підходом досить часто вирішуються питання проектування міського середовища, створюються робочі місця й оформлюється інтер'єр приміщень. А тим часом візуальне середовище впливає на стан людини, особливо на його орган зору, тобто діє як будь-який інший екологічний фактор.

Зараз, коли загальна урбанізація відділила людину від звичних умов, вона змушений більшу частину доби проводити в штучному середовищі. Тому все частіше поряд з такими важливими екологічними факторами, що становлять середовище перебування людини, як чисте повітря, вода, ґрунти, продукти харчування, називають постійно видиме середовище. Комфортне середовище характеризується насиченістю зоровими елементами,

їхнім різноманіттям, наявністю в силуетах будівель ліній різної кривизни, товщини, контрастності, багатою колірною гамою, різною далекістю видимих елементів, що створюють панорамність і ін. Візуальне середовище, будучи важливим компонентом життєзабезпечення людини, або радує око, або, навпаки, доставляє йому неприємність, що у свою чергу позначаються на здоров'я людини. Тривогу б'ють не тільки лікарі-офтальмологи, але й

інші фахівці. Вони констатують збільшення нервових розладів, психічних захворювань, стресових станів і пов'язують їх з відірваністю жителів міста від природи, з особливою сучасною «міським середовищем», де людину оточують переважно темно-сірі тони (асфальтові покриття, бетонні забори й підземні переходи), прямі лінії й кути будинків, одноманітні поверхні площ, плоских стін, дахів («гомогенні» візуальні поля). Особливо негативний вплив роблять «агресивні поля» - монотонне повторення тих самих елементів

(нескінченні ряди однакових вікон багатоповерхових житлових і адміністративних будинків, часті ґрати заборів, «шаховий» малюнок облицювання фасадів будинків, сумовиті ряди залізних гаражів та багато ін.) Нещодавно виниклий новий науковий напрямок - відеоекологія - затверджує, що порушення візуального середовища в сучасному місті - це не просте обмеження естетичних смаків особливо чутливих городян. З ним пов'язана агресивність поводження людей,

їхня надмірна дратівливість (що не менш небезпечно й вбивчо, ніж інші екологічні лиха - епідемії грипу й туберкульозу, дефіцит питної води, забруднення атмосферного повітря) і навіть ріст злочинності (у Москві, наприклад, погіршення криміногенної обстановки від центра до окраїн пов'язують із новобудовами мікрорайонів, що суцільно складаються з «агресивних полів») Подібні приклади можна спостерігати й у містах Криму.

У Сімферополі стало помітно менше таких куточків, які радують око, все частіше людей дратують (крім усього іншого) пейзажі сучасного міста. З погляду відеоекології, негативний вплив на них роблять будинки із прямокутними обрисами й плоскими дахами в районах вул. Гагаріна, Залеській, Героїв Сталінграда, Мате Залка, Кечкеметській і ін багатоповерхівки із плямами чорних прямокутників зафарбованих блоків, будинку з

величезною кількістю монотонно повторюваних вікон, де око людини не може затриматися на жодному з них (на фасаді готелю «Москва» їх більше 160, ще більше - на стінах висотного «дома-корабля» на Московському кільці). Стіна із сірих бетонних тролейбусних опор і великовагові рекламні щити закривають від погляду збережену зелень на кільцевих транспортних розв'язках. Труби комунікацій, закручені в скловату, руберойд

і обірвану фольгу, підняті над землею як пам'ятники, простягнулися не тільки по окраїнах (у Мар’їно), але навіть по тим районам міста, які історично вважалися самими мальовничими (вул. Тургенєва й ін.). Зовсім як у районах з вічною мерзлотою! Таких прикладів не порахувати. Зміна візуального середовища жителів не тільки міста Сімферополя, але й інших кримських міст перетворилося в серйозну екологічну проблему, що вимагає уважного

вивчення. Необхідна розробка спеціальних нормативних документів по формуванню візуального середовища, вимог по дозволених відхиленнях, зокрема, по припустимих розмірах гомогенних і агресивних полів в архітектурі (деякі норми відеоекологією вже розроблені). Постійно необхідний облік збережених фрагментів сприятливого візуального середовища в містах. У Сімферополі їх утворюють будинки драматичного театру

ім. Горького, Центрального банку, залізничного вокзалу з його знаменитою колонадою, будинків з башточками-альтанками (на вул. Кірова, Леніна, Злодійського), Воронцовського будинку-садиби з левами в парку Салгирка, всі сквери й парки міста, нечисленні бульвари (наприклад, бульвар Франко). Помітна розмаїтість у візуальне середовище міста вносять дома-котеджі з різнорівневими дахами, з арковими прорізами вікон і дверей, візерунковими

ґратами (наприклад, будинок офісу Лукойл на вул. Кірова, Нафтасервіс на в. Київської й ін.) Навряд чи в нас будуть зносити безликі будинки, як це роблять у деяких країнах, але можна використати масу прийомів, які давно відомі ландшафтним архітекторам (серед них, наприклад, вертикальне озеленення, пристрій фонтанів, озеленення дахів і ін.). На думку Аристотеля, місто повинно надавати людям безпеку й одночасно робити

їх щасливими. Особливу актуальність здобуває збереження й організація візуального середовища у всіх курортних регіонах - уздовж туристських маршрутів, прогулянкових стежок, набережних, практично - на всій території, якщо серйозно робити ставку на розвиток рекреаційної галузі й турботу про здоров'я людини. Комфортне візуальне середовище - це таке ж багатство Криму, як клімат, сонце, лікувальні грязі й інші курортні ресурси.[11]

ВИСНОВКИ В результаті досліджень було встановлено що: • Рекреація є важливою частиною раціонального природокористування; • Для здобуття балансу між рекреацією та природоохоронними заходами треба враховувати пропускну здатність території, географічну стратегічність та функціональну працездатність • Рекреація має найбільшу важливість для здоров’я населення та економіки держави, тому що підтримує здоровий

стан робочої сили, має відновлюючий характер та приносить добуток через доходи від вартості послуг й здорового населення; • Здатність рекреаційної діяльності до відновлення населення найбільшим чином залежить від забрудненості території; • З сучасного періоду до чистоти курортних зон треба додати поняття візуальної чистоти; • Досягнути візуальної чистоти можна на стадії планування курортного міста або озелененням та колористикою; • Робота дає можливість зрозуміти важливість питання візуального забруднення особливо

курортних міст; • Також, надає можливість осягнути всю глибину та обширність проблем рекреації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Рекреация и природа М.: Знание,1987 96с (Нар.ун-т.Фак. «Человек и природа»;№5) 2. Экология человека и рекреация-М.: Знание,1981 96с (Нар. Ун-т. Фак. «Человек и природа»; №11) 3. Реймерс Н.

Ф. природопользование: Словарь-справочник ¬Г.: Думка, 1990 637, [2] с.:іл табл карт схем граф. 4. Основи екології. Екологічна економіка й керування природокористуванням: Підручник/ За заг. ред. буд. е.н проф. Л. Г. Мірошника й к. е.н проф М. К. Шапочки Суми: ВДТ „Універська книга”,2005 759з.

5. Рекреаційні ресурси СРСР: Проблеми раціонального використання / В. Н. Козлов, Л. С. Пилипович, И. П. Чалу й ін. М.: Наука, 1990 168 с. 6. Екологія міста: Підручник к.:Лібра,2000 464с. 7. Социальная экология: Учеб.пособие для студ. высш. пед. учеб. завед М.: Издательский центр «Академия», 2000 280с. 8. http://www.fago.ru/16/ref-5729-6.html 9. http://www.

baikalwave.eu.org/Volna/41/st olb.html 10. http://ekomir.crimea.ua/activity/eco_hlt h/tesises/tes310.htm