--PAGE_BREAK--Програма аудиту Після складання плану розробляється програма аудиту, яка є переліком етапів аудиту, необхідних для його реалізації. В програмі визначаються завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети перевірки.
Програма складається до початку аудиту, але в ході перевірки до неї можуть вноситися як незначні, так і суттєві зміни.
Програма аудиторської перевірки повинна включати:
ü перелік всіх аудиторських прийомів і способів, необхідних для вивчення поставлених в договорі питань;
ü детальний опис кожного способу та прийому.
Планування і розробка програми відноситься до компетенції головного аудитора (керівника групи), який здійснює контроль за їх виконанням.
Висновки, зроблені аудитором при виконанні кожного розділу плану і програми відображаються в його робочих документах. Вони є основою для підготовки аудиторського висновку і формування думки про достовірність фінансової звітності та обліку в їх суттєвих аспектах.
Графік проведення аудиту Графік визначає граничні терміни підготовки і надання матеріалів, які були підготовлені під час перевірки для складання аудиторського висновку та інших документів. При складанні графіку вирішується питання про витрати часу на окремі види і ділянки перевірки з врахуванням і в межах очікуваної винагороди, з метою забезпечення отримання прибутку.
Таким чином, планування і складання програми аудиту є важливим етапом підготовки аудиторської перевірки та забезпечення її якості та надійності.
2. Методика здійснення аудиту.
Поняття методології та методики Термін “методологія” – грецького походження. Він означає “вчення про метод” або “теорія методу”. Методологія займається теоретичними проблемами шляхів та засобів наукового пізнання, закономірностями наукового дослідження як творчого процесу. Виникла вона на основі аналізу наукової діяльності вчених, загальних особливостей методів та засобів, які застосовуються, їх порівнянні та систематизації. Тим самим методологія розкриває сутність наукової пізнавальної діяльності. Термін “метод” походить від грецького “methodos”, що означає “дорога за будь-чим”, “шлях”. Поняття “науковий метод” можна охарактеризувати як цілеспрямований підхід, шлях, за допомогою якого досягається певна мета, щось пізнається або вирішується. Метод представляє собою комплекс різноманітних пізнавальних підходів та практичних операцій, спрямованих на отримання нових знань. В аудиті під методом розуміють систему основних підходів та способів дослідження фактів господарського життя, які відповідають предмету та завданням аудиту як галузі знань. Аудит використовує наступні методи: · всезагальні, які характеризують філософську основу пізнання; · загальні, які конкретизують всезагальні методи стосовно аудиту; · спеціальні, які використовують аудитори, вивчаючи факти господарського життя. Терміном “методика” позначають застосування в певному порядку різноманітних конкретних способів та прийомів, за допомогою яких здійснюється більш глибоке пізнання господарських явищ і процесів. Тому, під “методикою” розуміють сукупність правил здійснення конкретного дослідження, послідовність інструментів, що застосовуються при вивченні конкретних фактів. Враховуючи вище викладене, методика аудиту – це застосування сукупності способів і прийомів, які дають можливість провести аудит системно, в найбільш доцільній послідовності. Інакше кажучі, це система способів, прийомів і правил, що застосовуються при вивченні господарсько-фінансової діяльності підприємств, що складається з трьох рівнів, які включають: об’єкти дослідження, джерела отримання інформації; прийоми і способи вивчення об’єктів. Отже, методика аудиту дає можливість визначити реальний якісний та кількісний стан об’єктів, що вивчаються, виявити відхилення від базового або нормативного стану й оцінити ці відхилення за критеріями доцільності та законності. Сукупність способів та прийомів, що використовуються для дослідження стану об’єктів, можна об’єднати в наступні групи: 1. визначення кількісного та якісного стану об’єкта; 2. виявлення відхилень фактичного стану об’єкта від норм та нормативів, планових та інших показників; 3. оцінка стану об’єкта (у минулому і поточному періодах та визначення майбутнього стану). Способи аудиту – це сукупність прийомів та засобів, спрямованих на отримання та обгрунтування знань про об’єкт, що досліджується. Способи, що застосовуються в аудиті, поділяють на такі групи: · загальні способи, що застосовуються в ході аудиту будь-яких об’єктів та підрозділів діяльності підприємства; · часткові спосби, що застосовуються для аудиту однорідних операцій або окремих ділянок діяльності підприємства; · спеціальні способи мають специфічне застосування в аудиті. Наприклад, використання порівняльного методу в бухгалтерському обліку, на відміну від аудиту, має свої особливості як щодо об’єктів, так і щодо засобів порівняння. Загальні, часткові та спеціальні способи тісно взаємопов’язані. Загальні способи працюють тільки через часткові, а часткові методи, у свою чергу, — через спеціальні. При цьому для дослідження будь-якого факту господарського життя застосовують не один конкретний спосіб, а їх систему.
Визначена кількість способів та прийомів аудиту, за допомогою яких розв’язують конкретну проблему, становить методику аудиторського пізнання. Наприклад, методику вивчення ефективності діяльності підприємства складається з певного набору логічних, соціологічних, статистичних та структурно-функціональних способів.
Залежно від способів, що застосовуються, методику аудиту поділяють на загальну і часткову. Загальна методіка аудиту грунтується на застосуванні єдиних правил, підходів, прийомів при вивченні діяльності підприємств всіх галузей економічної діяльності, містить обов'язкові для всіх об’єктів аудиту способи, прийоми, техніку і тактику. Часткова методика аудиту шляхом узагальнення практики виявлення однорідних відхилень, включаючи способи їх здійснення, розробляє особливості аудиту більш вузьких об’єктів.
3. Особливості формування статутного капіталу акціонерних товариств.
Порядок формування Статутного капіталу регулюється законодавством і установчими документами.
Статутний капітал на підприємствах з різними формами власності (крім державної) — це сумарний внесок внесків у майно (у грошовому вираженні ) засновниками підприємства при його утворенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і фіксується в статуті підприємства.
Акціонерним вважається товариство, що має статутний капітал, розділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статутний капітал повинний бути не менше суми, еквівалентній 1250 мінімальним заробітним платам (на момент утворення акціонерного товариства).
Формується статутний капітал за рахунок внесків засновників і учасників.
Засновники акціонерного товариства повинні внести не менш 50% номінальної вартості акцій перед державною реєстрацією. Повну вартість (до 100%) формування статутного капіталу — протягом року з моменту реєстрації.
До акціонерних товариств відносяться:
Відкриті акціонерні товариства (ВАТ) — акції яких можуть поширюватися шляхом відкритої підписки і покупки-продажу на біржі;
Закриті акціонерні товариства (ЗАТ) — акції яких розподіляються тільки між засновниками і можуть бути тільки іменними.
Установчий баланс затверджується на зборах засновників.
Майно, внесене в натуральній формі у власність підприємства в рахунок внесків у статутний капітал (в оплату акцій), прибуткується в оцінці, установленої по згоді засновників.
Майно, внесене в натуральній формі в користування підприємству в рахунок внесків у статутний капітал (в оплату акцій), прибуткується в оцінці, установленої виходячи з орендної плати за користування цим майном, обчисленої за весь встановлений в установчих документах термін діяльності підприємства або інший термін, передбачений установчими документами.
Статутний капітал підприємства, що викуповується його ж колективом, розраховується як сума майна по залишковій вартості (первісної, відбудовної за мінусом зносу) наявності наявних коштів, коштів на рахунках у банках, а також у дебіторській заборгованості за винятком кредиторської заборгованості.
При перетворенні в акціонерне товариство статутний капітал розраховується в такий же спосіб, як при викупі підприємства, але на всю суму розрахованого статутного капіталу випускаються акції, що розміщаються між членами колективу (якщо це суспільство закритого типу) або реалізуються всім бажаючої (якщо це акціонерне товариство відкритого типу).
Якщо не весь внесок внесений засновниками цілком, це повинно бути зафіксоване в установчих документах або відкрита підписка на акції.
Зменшення або збільшення статутного капіталу можливо в таких випадках:
◦ при зміні номінальної вартості акцій;
◦ при прийнятті нових членів до складу учасників (додатковий випуск акцій) або вибутті учасників (анулювання частини акцій, викуплених в акціонерів);
◦ при обміні облігацій на право участі в підприємстві (акції);
◦ при відрахуванні частини прибутку в статутний капітал;
◦ при напрямку засобів резервного (страхового) капіталу в статутний капітал.
Зміни статутного капіталу здійснюються за рішенням засновників, а бухгалтерські записи виконуються після реєстрації статутного капіталу з обліком його нового розміру.
Установчі збори акціонерного товариства можуть вирішувати питання про зміну розміру статутного фонду у випадках, коли у встановлений термін (6 місяців) підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, зазначена в повідомленні.
Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства в розмірах, що не перевищують 1/3, може бути здійснене за рішенням правління за умови, що це не передбачено статутом.
Зміни статуту, зв'язані зі збільшенням статутного майна, можуть бути зареєстровані органом, що реєстрував статут акціонерного товариства, після реєстрації додатково випущених акцій.
Статутами банківських і страхових установ, що є акціонерними товариствами, може бути передбачений інший порядок збільшення статутного капіталу.
Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення статутного капіталу акції, не представлені до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше чим через 6 місяців після повідомлення об цьому всіх акціонерів.
Розмір статутного капіталу, фіксований в установчих документах, установлюється внаслідок проведеної перед цим інвентаризації.
Порядок бухгалтерського обліку охоплює операції, що підлягають обов'язковому відображенню в бухгалтерському обліку, а саме:
¨ оцінка вартості об'єктів приватизації;
¨ нагромадження і використання засобів покупцем — юридичною особою;
¨ акціонування підприємства і викуп його акцій;
¨ узяття на баланс новим власником — юридичною особою майна, придбаного на аукціоні, по конкурсі або шляхом викупу;
¨ виділення окремого структурного підрозділу державного підприємства, що приватизується як самостійний майновий комплекс;
¨ передача в оренду цілісних майнових комплексів.
Після завершення оцінки майна підприємство здійснює операції по приведенню статутного капіталу до розміру, що відповідає продажної вартості, і фіксується в установчих документах.
Статутний капітал збільшується на суми:
v засобів резервного страхового капіталу;
v засобів цільового призначення;
v нерозподіленого прибутку минулого року;
v невикористаних засобів резерву сумнівних боргів, що відносяться до прибутку, а збитків, що направляються потім на покриття.
Зменшується статутний капітал:
q на суму вартості майна соціальної сфери, для якого встановлені пільги;
q на суму залишку використання позикових засобів, відбитих на однойменному рахунку.
Порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства в зв'язку з індексацією основних засобів затверджений наказом Міністерства фінансів України № 110 від 30.06.1995р.
Цей порядок не поширюється на акціонерні товариства, статутний капітал яких визначений з урахуванням результатів індексації основних засобів.
Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства:
Акціонерне підприємство має право збільшувати статутний капітал на суму, що не перевищує суму індексації балансової вартості основних засобів з урахуванням суми індексації зносу по них.
Для збільшення статутного капіталу акціонерне товариство:
а) приймає рішення про збільшення статутного капіталу на суму індексації основних засобів шляхом додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартості акцій;
б) друкує інформацію про додатковий випуск акцій, або збільшенні номінальної вартості акцій, або випуску нових акцій (після реєстрації у відповідному фінансовому органі);
в) вносить зміни в статутний капітал, зв'язані з його збільшенням, і реєструє ці зміни у встановленому порядку;
г) відбиває ці зміни в бухгалтерському обліку на підставі відповідних документів;
д) додатковий випуск акцій розподіляє між акціонерами або обмінює раніше випущені акції на акції нового номіналу.
Рішення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства на суму індексації основних засобів приймається загальними зборами в порядку, визначеному ст. 40-44 Закону України «Про господарчі товариства».
У сумі індексації, що не перевищує 1/3 статутного капіталу акціонерного товариства, збільшення може бути здійснене за рішенням правління за умови, що подібне передбачено статутом.
Додатковий випуск акцій номінальної вартості. Серед акціонерів акції додаткового випуску розподіляються пропорційно їхній частці в статутному капіталі акціонерного товариства.
Реєстрація додаткового випуску акцій здійснюється на підставі листа міністерства фінансів України № 04-305 від 30.09.91р. «Порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств і інформації про їхній випуск» з урахуванням змін і доповнень, внесених наказом Міністерства фінансів України № 83 від 23.05.95р., за винятком п.9 цього Порядку.
До змін про додатковий випуск акцій відносяться:
характеристика емітента, тобто його найменування, місце перебування, дата реєстрації акціонерного товариства, обсяг сплаченої частини статутного капіталу і його загальний обсяг;
– дані про емісії акцій, про додатковий випуск акцій, їхньої номінальної вартості, про права акціонерів на додатковий випуск акцій і ін.;
– дані про суми минулих періодів індексацій вартості і зносу основних засобів.
При збільшенні статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.
При збільшенні статутного капіталу акціонерного товариства шляхом збільшення номінальної вартості акцій анулюється реєстрація попередніх випусків акцій і необхідна реєстрація випуску акцій нової номінальної вартості й інформації про випуск нових акцій.
До інформації про випуск акцій нової номінальної вартості відносяться:
* характеристика емітента;
* дані про емісії акцій про додатковий випуск акцій, їхньої номінальної вартості, про права акціонерів на додатковий випуск акцій і т.п.;
* дані про суми минулих періодів індексацій вартості і зносу основних засобів.
Підприємства при участі іноземного капіталу, а також акціонерні товариства відкритого і закритого типів утворюють резервний капітал. Він враховується на рах. 43 «Резервний капітал». Розмір відрахувань у цей капітал передбачається в установчих документах, але не більш 25% до сплаченого статутного капіталу. Джерело засобів — прибуток, але сума відрахувань не повинне перевищувати 50% прибутку.
Підприємства, утворені у формі акціонерного товариства, відносять до цього капіталу також емісійний доход.
продолжение
--PAGE_BREAK--Використання засобів резервного капіталу здійснюється по їхніх напрямках. Наприклад, на виплату дивідендів (доходів акціонерів) учасникам, на покриття балансового збитку підприємства за звітний рік і ін.
4. Особливості аудиту діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів.
Аудит виробничої, комерційної і фінансової діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів здійснюється так само, як і на інших підприємствах з різними формами власності і господарювання, але разом з тим має особливості, виходячи із організації і діяльності товариств.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку затвердила Вимоги щодо аудиторської перевірки діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституційних інвесторів). Вимогами визначено перелік питань, відповіддю на які аудитори повинні підтвердити повноту та достовірність бухгалтерської звітності відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій і сформувати на цій основі висновки про їх реальний фінансовий стан. Разом з тим аудитору надано право не включати до свого висновку ті питання, які не суттєві для діяльності підприємства, що перевіряють, одночасно включати додатково інші питання, що характеризують фінансово-господарську діяльність контрольованого підприємства.
Вимоги – це програма аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій.
Документ, що узагальнює результати аудиту, повинен мати таку назву – Аудиторський висновок про достовірність бухгалтерської звітності та аналіз фінансового стану відкритого акціонерного товариства (назва товариства). У вступній частині вказують: прізвище та ініціали аудитора, його повноваження на зайняття аудиторською діяльністю (номер, серія, дата сертифіката та ліцензії, виданих Аудиторською палатою України); місце проведення аудиту, дата складання висновку; масштаб перевірки (питання, поставлені замовником на дослідження аудиту); підстави для проведення аудиту (договір із замовником, дата); методичні прийоми та обсяг документації, вивчені аудитором (первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, баланс і фінансова звітність, способи перевірки – вибірково, суцільно).
Окремо структурою висновку аудитора передбачена характеристика замовника, зокрема: код ЄДРПОУ; організаційно-правова форма емітента; номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата його видачі; юридична адреса та місцезнаходження; телефонний зв’язок; розрахунковий рахунок МВО, назва банку; основні види діяльності; кілька акціонерів та власників облігацій; чисельність працівників. Тут же приводиться місцезнаходження, телефон незалежного реєстратора, а також депозитарію і торгівця цінними паперами, з якими укладено договори. Аудитором зазначається остання дата опублікування інформації про діяльність емітента та назва друкованого органу, дата подання до Комісії з цінних паперів останнього річного звіту, дата проведення останніх зборів акціонерів (для відкритого акціонерного товариства — ВАТ), найменування та місцезнаходження юридичної особи, уповноваженої емітентом виплачувати доход від його цінних паперів, дата та термін виплати дивідендів.
4.1. Аудит статутного фонду
Комплексний аудит ВАТ розпочинається з дослідження статутного фонду (капіталу). За даними статуту, засновницьких документів, бухгалтерського обліку та балансу, застосовуючи документальні методичні прийоми, аудитор визначає розмір статутного фонду заявлений та сплачений, його склад і структуру (кількість і види акцій, номінальна вартість), складає перелік власників, які володіють бідьш, ніж 5% статутного фонду. Згідно з Положенням про порядок підтвердження Антимонопольним комітетом України наявності контрольного пакета акцій аудит досліджує статус цього акціонера. Аудитом досліджується додержання термінів оплати у раз випуску цінних паперів на період перевірки, а також додержання правил та вимог випуску акцій згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”. При цьому вивчається дотримання умов і порядку оцінки вкладів у статутний фонд згідно із засновницькими документами. Для вкладів, внесених у матеріальній формі, аудитор має вести їх перелік, зазначити дату випуску, залишкову вартість, розмір зносу, а також інвентарний номер. Для нематеріальних активів – перелік, вартість та термін використання. Порядок формування та зміни статутного фонду аудитор перевіряє відповідно до вимог Закону України “Про господарські товариства”.
За даними аналітичного обліку до рахунку “Статутний капітал” аудитор перевіряє своєчасність і достовірність записів про зміни прав власності у разі ведення реєстру власників цінних паперів на підприємстві. Досліджується викуп акцій власної емісії та їх подальше використання, співвідношення ціни викупу та номінальної вартості акцій, емісійний доход, облік і використання його.
4.2. Аудит основних засобів, нематеріальних активів та їх зносу.
Перевірка обліку основних засобів, нематеріальних активів та їх зносу (амортизації) проводиться за даними бухгалтерського обліку на відповідних рахунках. Перевірка включає:
· наявність власних та орендованих основних засобів, достовірність їх оцінки;
· відповідність аналітичного і синтетичного обліку основних засобів чинному законодавству;
· правильність відображення в обліку та звітності результатів індексації основних засобів, їх надходження, реалізації, ліквідації та іншого вибуття, ремонту основних засобів, інвентаризації.
Належна увага приділяється аудитором перевірці правильності нарахування зносу (амортизації) основних засобів, забезпечення незмінності застосування методів протягом звітного періоду, відповідність обліку зносу та амортизації чинному законодавству. При аудиті нематеріальних активів визначають їх склад, достовірність та повноту оцінки їх, правильність відображення в обліку надходжень, зносу (амортизації), реалізацію та інше вибуття.
Одночасно аудитор за даними бухгалтерського обліку перевіряє правильність відображення в обліку сум податку на додану вартість, сплачених за придбані та введені в експлуатацію основні засоби і нематеріальні активи.
4.3. Облік фінансових вкладень
Облік фінансових вкладень – аудитор перевіряє:
¨ їх склад та структуру;
¨ формування балансової вартості придбаних цінних паперів, визначає витрати на їх придбання;
¨ джерела придбання цінних паперів і відображення в обліку коштів, використаних на фінансові вкладення;
¨ правильність зберігання цінних паперів; оплату послуг депозитаріїв; наявність депозитарного договору;
¨ правильність документального оформлення і відображення в обілку операцій з цінними паперами;
¨ достовірність визначення і відображення в обліку фінансових результатів від реалізації цінних паперів;
¨ повноту сплати державного мита за операції з цінними паперами.
4.4. Облік товарно-матеріальних цінностей.
В процесі контролю аудитор має визначити:
ü доцільність методів оцінки цінностей та забезпечення застосування їх упровдож звітного періоду;
ü відповідність обліку чинному законодавству за видами (товари, матеріали, паливо, запасні частини та ін.);
ü правильність відображення сум податку на додану вартість, сплачених постачальникам;
ü правильність відображення в обліку і звітності дооцінки та уцінки залишків матеріальних запасів, надходження їх;
ü нарахування зносу, використання, реалізації та вибуття малоцінних і швидкозношуваних предметів.
4.5. Облік коштів і розрахунків.
Аудитор перевіряє дотримання чинного законодавства при веденні обліку таких операцій:
v касових, контроль залишків грошей у касі, дотримання нормативів касової готівки;
v облік коштів на розрахунковому, валютному та інших рахунках у банку;
v реальність дебіторської та кредиторської заборгованості, дотримання строків позовної давності;
v розрахунків по заробітній платі;
v розрахунків з підзвітними особами, бюджетом, позабюджетними фондами і соціальним страхуванням;
v розрахунків з засновниками та учасниками;
v внутрішньовідомчих і внутрішньогосподарських розрахунків та зовнішньоекономічної діяльності.
4.6. Облік позичкових коштів.
Аудитор перевіряє:
q структуру позичкових коштів (власних та залучених);
q наявність та причини непогашеної в строк заборгованості за позиками банків;
q правильність обліку короткострокових та довгострокових кредитів та інших зобов’язань;
q види облігацій, мета випуску, терміни погашення та їх додержання;
q обгрунтованість обліку витрат, пов’язаних з емісією облігацій;
q доцільність використання коштів, одержаних від емісії облігацій відповідно до зареєстрованої інформації;
q стан обліку іменних облігацій, своєчасність реєстрації зміни їх власників;
q джерела виплати відсотків за облігаціями та їх погашення (викуп).
4.7. Облік реалізації товарів та готової продукції, фінансових результатів та використання прибутку.
Аудитор досліджує відповідність чинному законодавству та нормативним актам:
* оцінку готової продукції, товарів та їх облік;
* методи обліку реалізації готової продукції і товарів та забезпечення незмінності дотримання цих методів протягом звітного періоду;
* достовірність даних про виручку (валовий доход) від реалізації продукції (робіт, послуг);
* обчислення та сплату до бюджету податку на додану вартість, акцизного збору, надання та використання пільгового обороту, підтвердження пільг, правильність складання декларацій з оподаткування;
* розрахунців фактичної собівартості реалізованої продукції та результатів від її реалізації;
* достовірність результату від іншої реалізації та його структура;
* склад позареалізаційних доходів і витрат, їх обгрунтованість;
* облік зовнішньоекономічних операцій (купівлі – продажу, бартерних, з давальницькою сировиною та ін.);
* сплати митних зборів, мита, податку на додану вартість, акцизного збору та інших платежів, пов’язаних з веденням зовнішньоекономічної діяльності;
* ведення консолідованого балансу;
* правильність визначення балансового та оподаткованого прибутку;
* розподіл прибутку згідно зі статутом та рішенням загальних зборів акціонерів;
* аналіз показників прибутковості – прибуток на одну акцію, дивіденди на одну акцію;
* облік і покриття збитків минулого року, наявність та використання прибутків минулого року.
4.8. Облік фондів та їх використання.
Аудитор досліджує:
– наявність спеціальних та цільових фондів, їх формування та використання згідно з чинним законодавством;
– правильність відображення в обліку і звітності курсових різниць від операцій з іноземною валютою;
– склад і правильність утворення резервів за рахунок собівартості;
– облік і використання коштів цільового фінансування.
4.9. Стан бухгалтерського обліку і звітності,
Аудитор вивчає:
◦ форму ведення бухгалтерського обліку;
◦ відповідність бухгалтерського обліку і звітності законодавству та нормативним актам;
◦ матеріали річної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків – відображення їх результатів у балансі фінансової звітності щодо нормативних актів;
◦ адекватність показників балансу і фінансової звітності даним бухгалтерського обліку, заснованому на суцільному і безперервному документуванні господарських складання фінансової та статистичної звітності і подання її за призначенням.
Висновок – аудитор складає згідно з Нормативом № 13 “Аудиторський висновок”, затвердженим Аудиторською палатою України.при підтвердженні консолідованої звітності обов’язково вказується, які філії перевірялися, прізвища та ініціали аудиторів, підтвердження їх правомочності на заняття аудиторською діяльністю.
Приведена структура аудиторської перевірки діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів може бути типовою програмою аудиту для всіх суб’єктів підприємницької діяльності.
5. Аудит акцій, облігацій, векселів та інших цінних паперів
Цінні папери — це грошові документи, які застосовуються у комерційній і фінансово-господарській діяльності підприємствами, підприємцями і окремими громадянами. Виготовлення і використання цінних паперів у підприємницькій діяльності регулюються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», нормативними актами, виданими Урядом України, Національним банком України і Міністерством фінансів України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
5.1. Завдання та об’єкти аудиту цінних паперів
Цінними паперами засвідчується право володіння або відносини позики, визначаються взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачається, як правило, виплата доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з них документів, іншим особам. Вони можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні — передаються у володіння повним індосаментом, тобто передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи. Цінні папери на пред'явники мають вільний обіг і використовуються для розрахунків і як застава для забезпечення платежів і кредитів. Втрачені іменні цінні папери відновлюються державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили їх.
Цінні папери, випущені юридичними особами від свого імені, які беруть на себе виконання обов'язків, що випливають з умов випуску їх, називаються емітентами. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту передавання їх емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.
Завданням аудиту цінних паперів є перевірка обігу їх (випуску, використання), збереження, правильності нарахування дивідендів, відсотків їхнім користувачам.
Об'єктами аудиту є такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх і місцевих позик, облігації підприємств, білети державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі.
5.2. Акція
Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участі, у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні ним. Акції дають право їх власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції бувають іменні та на пред'явника, привілейовані і прості. Громадяни можуть бути власниками іменних акцій, обіг яких фіксується у книзі реєстрації акцій, що веде товариство. У книзі відображують відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також акції у кожного з акціонерів.
По акціях на пред'явника у книзі реєструють лише їхню загальну кількість.
Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості щороку виплачуваним дивідендом. Виплата здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від одержаного товариством прибутку за рік. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, дивіденди за привілейованими акціями виплачують за рахунок резервного фонду.
Якщо розмір дивідендів, що належать акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими, власникам останніх здійснюється доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.
продолжение
--PAGE_BREAK--