РОЗДIЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
1.1 Сутність і задачі організації праці
Для раціональної організації суспільної праці важливе значення має розподіл робочої сили між галузями, об'єднаннями, підприємствами, забезпечення зайнятості населення і відтворення робочої сили, утворення і розвиток форм розподілу результатів праці. Всі ці питання тісно пов'язані з дією в суспільстві виробничих відносин і економічних законів.
Процес праці, являючись сукупністю дій людини, спрямованих на перетворення сировини в готові вироби, представляє головний складник виробничого процесу, незалежно від конкретної форми його здійснення. Виробничий процес є сукупністю часткових процесів, що учиняються як в часі, так і в просторі. Забезпечення їх координації, планування їх виконання по термінам і обсягу є завданням організації праці.
В процесі здійснення виробничого процесу необхідним є підбір і розстановка робітників, організація робочих місць і їх оснащення, нормування праці і утворення сприятливих умов праці і т.ін. Це об'єднує загальне поняття організація праці, що є необхідним складовим виробничого процесу. Організувати працю працівників можна по-різному: на основі використання досвіду фахівців, форм і методів виконання роботи, але найбільш ефективний шлях – це використання досягнень науки (фізіології і психології праці, ергономіки і т.д.) і передового досвіду трудових колективів і окремих працівників. Наприклад, план робочого місця можна виконати шляхом довільного розміщення на робочій площині устаткування, допоміжного приладдя, але в умовах наукової організації праці (НОП) ці питання вирішуються на основі використання даних антропометрії, фізіології, планування виконання трудового процесу з врахуванням використання принципу економії рухів та ін.
Визначають наукову організацію праці як процес внесення в існуючу організацію праці здобутих наукою і практикою вдосконалень, що підвищують загальну продуктивність праці. Практика визначила, що такі вдосконалення треба проводити в трьох напрямках: введення нових, вдосконалених знарядь праці; поліпшення використання праці при даному стані устаткування на підприємстві (поліпшення розташування робітників, удосконалення виробничих взаємозв’язків, стандартизація матеріалів і продукції і т.д.); підвищення продуктивності живої праці (підвищення кваліфікації, інтенсифікації, поліпшення умов праці т.і.).
Наукові принципи організації праці використовуються як при проектуванні нових підприємств, цехів, дільниць і робочих місць, так і при раціоналізації організації праці на діючих підприємствах.
Найважливішим принципом підвищення рівня організації праці є органічний зв'язок її із ефективністю виробничого процесу, що вводить в життя радикальна економічна реформа, розвитком економічних методів управління і поширенням самостійності підприємств в умовах ринкових відносин.
В сучасних умовах особливе значення набуває впровадження прогресивних форм організації праці: багатоверстатного обслуговування, сумісництво професій, бригадного підряду і оренди. Ці форми організації праці дозволяють поширити самостійність працівників і трудових колективів в здійсненні виробничої діяльності, підвищити зацікавленість в кінцевих результатах праці.
Важливою особливістю НОП в сучасних умовах є підвищення ролі “людського чинника”, що пов'язане з підвищенням творчого змісту трудового процесу і на основі цього підвищення змістовності праці. Методи НОП дозволяють підвищувати майстерність праці, усувати монотонні, непривабливі роботи, знижувати їх шкідливий вплив на організм людини. Виконанню цього завдання сприяють розвиток багатоверстатного обслуговування, сполучення спеціальностей і функцій.
Однією з проблем НОП є утворення сприятливих умов праці на робочих місцях, впровадження раціонального режиму праці і відпочинку, використання соціально-психологічних методів в активізації трудової діяльності.
Організація суспільної праці вимагає встановлення кількісних норм витрат праці в процесі виробництва, тобто нормування праці. На всіх етапах розвитку економіки приділялась велика увага питанням використання системи норм і нормативів витрат праці, трудомісткості, заробітної плати.
Наукова організація праці – це складова і невідмінна частина організації виробництва. Вона дає тільки тоді необхідний соціально-економічний ефект, коли буде комплексно складатися з організацією виробництва. Розподіл праці, спеціалізація і кооперація, весь процес розширеного відтворення об'єктивно вимагає вирішувати питання НОП комплексно, всебічно в виробничій і невиробничих сферах. НОП повинна охоплювати робочі місця, дільниці, бригади, цеха, підприємства. Необхідно враховувати вимоги НОП при проектуванні, розміщенні і будівництві підприємств, цехів, машин і устаткування, підготовці кваліфікованих кадрів, в проведенні технічної реконструкції підприємств.
Найважливішою умовою розміщення і експлуатації підприємств і складником НОП є утворення екологічно чистих виробництв. НОП нерозривно пов'язана з високою культурою виробництва, гігієною праці, з розвитком виробничої естетики. Підвищення ефективності суспільного виробництва тісно пов'язане із удосконаленням системи управління на всіх рівнях. Для раціоналізації управлінської праці вимагається застосування передових форм організації і нормування праці і НОП, що в сфері розумової праці дає можливість підвищити ефективність роботи, істотно скоротити управлінський апарат. Широке використання комп’ютерної техніки, математичних методів, оргтехніки сприяють зниженню трудових витрат керівників, спеціалістів і службовців на здійснення ними функцій управління. Це дає можливість економити час, оперативно знаходити оптимальні рішення там, де вимагалися довгі дні і місяці. Електронні методи в умовах традиційних способів управління володіють високим, швидким дійством і дозволяють виконувати на підприємствах роботи, що не можна було здійснити, зважаючи на їх велику технічну складність або чималу трудомісткість.
Організація праці пов'язана з живою працею, з забезпеченням функціонування робочої сили. Інакше кажучи, організація праці в рамках певного трудового колективу становить систему мір, що забезпечують функціонування живої праці з ціллю підвищення її продуктивності (ефективності) і досягнення найбільш повного використання факторів виробництва.
Наукова організація праці (НОП) – це така її організація, при якій практичному впровадженню конкретних заходів передує старанний науковий аналіз трудових процесів і умов їх виконання, а самі практичні міри базуються на досягненнях сучасної науки і передової практики.
Різниця між першим і другим поняттям визначається передусім способом, підходом до рішення одних і тих же проблем, мірою наукової обґрунтованості конкретних рішень. Слово «наукова» в даному випадку означає, що в рішенні практичних питань організації праці слід опиратися не на суб'єктивні, емпіричні оцінки і рішення, не на довільні способи і методи роботи, а на всю сукупність досягнень науки і практики, що забезпечують найбільш раціональну, найбільш ефективну організацію трудових процесів.
В сучасних умовах науковою слід вважати таку організацію праці, що засновується на досягненнях науки і передовому досвіді, що систематично впроваджуються в виробництво, дозволяє найкращим чином з'єднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі; забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безупинне підвищення продуктивності праці; сприяє збереженню здоров'я людини, поступовому перетворенню праці в першу життєву потребу.
Зміст проблем наукової організації праці по основним напрямкам полягає в наступному:
1. Опрацювання і впровадження раціональних форм розподілу і кооперації праці, що включає: вдосконалення технологічного і професійно-кваліфікаційного розподілу праці з врахуванням досягнень науково-технічного прогресу і зростання культурно-технічного рівня працівників; впровадження раціональних форм функціонування розподілу праці в основних і допоміжних процесах; розміщення кадрів; забезпечення взаємозв'язку і синхронізації діяльності підрозділів і виконання сполучення спеціальностей; багатоверстатне і багатоагрегатне обслуговування; впровадження ефективних колективних форм організації праці, бригадного підряду.
2. Вдосконалення організації підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, що забезпечує поліпшення фахової орієнтації і профвідбору, підготовку кадрів відповідно до потреб підприємств; прискорення адаптації молоді на виробництві.
3. Вдосконалення організації і обслуговування робочих місць, що включає планування робочих місць, впровадження найбільш раціональної оснастки і виробничих меблів, які відповідають ергономічним вимогам; впровадження найбільш ефективних систем обслуговування робочих місць, що забезпечують усунення втрат робочого часу.
4. Раціоналізація трудового процесу, впровадження передових заходів і методів праці. Це передбачає проектування і впровадження найбільш раціонального трудового процесу, що забезпечує високу продуктивність праці і нормальні навантаження на організм працівників з урахуванням психофізіологічних норм; вивчення, відбору і розповсюдження передових заходів і методів праці.
5. Впровадження раціональних форм і способів матеріального і морального стимулювання праці. Цей аспект особливо важливий в цей час в умовах проведення радикальної економічної реформи, якою передбачено розвиток тарифної системи оплати праці; вдосконалення форм і систем оплати праці; опрацювання систем преміювання і інших форм матеріального заохочення за підвищення продуктивності праці і якості продукції, зниження трудомісткості, суміщення професій, підвищення майстерності і інші показники; опрацювання і впровадження ефективних форм матеріального заохочення за результати праці.
6. Поліпшення умов праці передбачає здійснення мір по полегшенню праці, механізації важких і ручних робіт; вдосконалення трудових процесів з урахуванням психофізіологічних вимог; утворення оптимальних кліматичних (температура, вологість повітря) і санітарно-гігієнічних умов; впровадження раціональних режимів праці і відпочинку.
7. Зміцнення дисципліни праці і розвиток творчої активності працюючих – найважливіший напрямок НОП, здійснення якого дозволяє зміцнювати дисципліну праці, сприяти розвитку творчої ініціативи працюючих.
Завдання НОП можна підрозділити на три групи: економічні, психофізіологічні і соціальні.
Економічні завдання полягають в тому, щоб, єднаючи найкращим образом техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечити найбільш раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів і тим самим сприяти прискоренню темпів зростання продуктивності праці і підвищенню ефективності виробництва. Економічна ефективність виражається в зниженні витрат праці, грошових і матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції чи обсягу виконаних робіт, збільшенні обсягу виробництва за рахунок зростання продуктивності праці, підвищенні фондовіддачі основних виробничих фондів внаслідок повного використання речової праці, втіленої в знаряддя виробництва.
Психофізіологічні завдання полягають в утворенні умов для збереження в процесі праці здоров'я і стійкої працездатності людини на тривалий період часу на основі впровадження раціональних режимів праці і відпочинку, підвищення культури і естетики праці.
Соціальними завданнями НОП є забезпечення змістовної праці, всебічний розвиток людини в праці.
Під розподілом праці розуміють розподіл діяльності людей при сумісному здійсненні приватних трудових процесів. Розподіл праці дозволяє значно скоротити тривалість виробничого циклу, підвищити продуктивність праці. Розподіл праці на підприємстві проявляється в трьох видах: технологічному, функціональному, професійно-кваліфікаційному.
Технологічний розподіл праці полягає в діленні виробничого процесу на фази, технологічні комплекси, переробні операції, виконання яких закріплюються за окремими працівниками чи їх групою. Основою цього виду розподілу праці є технологічний процес.--PAGE_BREAK--
Функціональний розподіл праці складається з ділення всіх робіт, які належать до виробничого процесу, залежно від їх місця і ролі в ньому, ці роботи стабільно виконуються різноманітними групами робітників: робітниками, спеціалістами, службовцями та ін.
Професійно-кваліфікаційний розподіл праці – це ділення працюючих по спеціальностям, а всередині них по кваліфікації, по групам складності праці (розрядам, категоріям).
Міра наукового обґрунтовування розподілу праці визначається за допомогою психофізіологічних, соціальних і економічних критеріїв.
Психофізіологічний критерій розподілу праці дозволяє установити допустимі психічні і фізичні навантаження робітника на протязі робочої зміни. За допомогою цього критерію виключаються ті варіанти розподілу праці, що не допускаються існуючими нормами і правилами. Крім того, розраховується величина доплат працівникам до тарифної ставки за несприятливі умови праці.
Соціальний критерій розподілу праці влаштовує кордон, при якому різноманітні трудові функції забезпечують привабливість, підвищують інтерес до праці, створюють умови для розвитку творчого хисту і зростання кваліфікації працюючих. Цей кордон у більшій мірі залежить від хисту, загальноосвітнього і культурного рівня виконавця, організаційно-технічних умов на робочих місцях.
Економічний критерій розподілу праці є узагальненим. З його допомогою влаштовується в повній мірі той чи інший варіант розподілу праці, забезпечується зниження собівартості продукції, зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва.
Сумісництво спеціальностей як форма розподілу праці. Під впливом науково-технічного прогресу діються чималі зміни в традиційному розділі праці. В найбільшій мірі це стосується професійно-кваліфікаційного розподілу праці, істотно порушує і функціональний розділ праці. Діється інтеграція ряду спеціальностей.
Сумісництво спеціальностей полягає в виконанні одним працівником робіт, що відносяться до різноманітних функцій чи спеціальностей. Найбільш широке сумісництво спеціальностей використовується при неповній зайнятості робітників по своїй основній роботі для зменшення монотонності в виробничій діяльності, підвищення інтересу до роботи, що виконується, утворення умов для розвитку творчого хисту виконавця.
Часто діється злиття функцій робітників, зайнятих виробництвом продукції і обслуговуючих робітників. Наприклад, налагоджувальними виконують обов’язки операторів автоматичного устаткування, верстатів із числовим програмним управлінням (ЧПУ). В ще більшій мірі змішуються функції робітників при колективній формі організації праці. В бригади спромагаються входити як робітники, зайняті виробництвом продукції, так і обслуговуючі робочі, а також спеціалісти. При цьому можливо істотне сумісництво функцій між цими працівниками. Спеціаліст поряд з виконанням своїх функцій спромагається в вільний час займатися як основними, так і обслуговуючими роботами. В свою чергу, висококваліфіковані робітники виконують в бригаді деякі функціональні обов'язки спеціаліста. При переході цехів і цілих підприємств на колективний підряд чи на оренду функціональний фахово-кваліфікаційний розподіл праці звичайно терпить істотні зміни: об'єднуються функції різноманітних груп працівників, ширше використовується сумісництво спеціальностей.
1.2 Управління організацією праці на підприємстві
Організація праці на підприємствах грає важливу роль в рішенні економічних і соціальних завдань як засіб ефективного використання трудового потенціалу, підвищення діяльності господарського механізму, доведення його принципів до первинних ланок виробництва, кожного робочого місця, забезпечення відповідності розмірів заробітної плати трудовому внеску працівників. Тому структура організації праці і система її управління на підприємстві повинна бути високоефективною, що дозволить забезпечити мобілізацію резервів зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва.
Під управлінням організації праці на підприємстві розуміється сукупність організаційно-технічних, економічних і соціальних заходів з праці, здійснюваних з метою випуску продукції з найменшими витратами праці на основі використання всіх резервів зростання продуктивності праці:
1. На рівні дирекції об'єднання чи підприємства – розробка методології організації нормативно-дослідницької роботи, розробка заходів по удосконаленню організації праці; планування, обліку і аналізу організації праці.
2. На рівні цеху, дільниці і виробничої бригади – впровадження, освоєння, аналіз, перегляд норм витрат праці, облік їх виконання, облік і аналіз використання робочого часу.
Зміст роботи по організації праці на підприємствах визначається їх виробничою структурою, характером, типом і обсягом виробництва.
Провідною фігурою серед робітників, що займаються управлінням, організацією і нормуванням праці, є інженер-організатор праці, закріплений за конкретною виробничою дільницею. Він виконує комплекс робіт по здійсненню НОП, перегляду норм, впровадженню і освоєнню нових норм, разом з лінійним персоналом розв'язує питання, що виникають по найбільш ефективному використанню робочого часу, визначає витрати праці на всі додаткові роботи і відхилення від затверджених організаційно-технічних умов. Один інженер-організатор виділяється на 150-400 працівників залежно від типу і складності виробництва, кількості технологічних процесів і норм.
Склад роботи і структура органів по організації праці. Склад робіт по організації праці включає:
удосконалення індивідуальних і колективних трудових процесів;
розробку і впровадження передових раціональних форм організації праці, колективних форм організації праці, колективного і орендного підряду;
проведення атестації і раціоналізації робочих місць;
розробку і впровадження форм і систем заробітної плати і матеріального стимулювання, сприятливих подальшому зростанню продуктивності праці і підвищенню ефективності виробництва;
розробку програм НОП в бригадах, на дільницях, в цехах, на підприємстві;
удосконалення структури і якості робочих кадрів;
утворення організаційних умов для високопродуктивної роботе кожного виконавця.
Для здійснення такої роботи на підприємстві створена спеціальна служба – відділ організації праці і заробітної плати (ВОПіЗ).
Основним завданням ВОПіЗ на підприємствах є утворення таких умов для колективів і окремих виконавців, що забезпечували би найвищий кінцевий результат в ефективному використанні виробничого потенціалу. Структура ВОПіЗ і міра централізації управління організацією і нормуванням праці залежать від обсягу, типу і технології виробництва, характеру і складу робіт і витрат праці. На середніх та великих підприємствах в склад ВОПіЗ включають декілька бюро: тарифно-економічне, технічного нормування, передових засобів праці, нормативно-дослідницьке (лабораторія). В великих цехах створюються бюро організації праці і заробітної плати.
На великих підприємствах поряд із ВОПіЗ створюють також відділ НОП чи відділ організації праці, виробництва і управління. Для розробки науково обґрунтованих нормативів і рекомендацій по удосконаленню організації праці створюються лабораторії з наукової організації праці і управління.
Планування робіт по удосконаленню організації праці. Ефективність праці на підприємстві багато залежить від якості планів, що розробляються, і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації праці на підприємстві треба планувати і аналізувати наступні показники:
питома вага чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевим, галузевим та іншим прогресивним нормативам;
охоплення технологічних і трудових процесів нормами витрат праці;
величина зниження витрат праці на виробництво (в відсотках до всього обсягу витрат праці) за рахунок поліпшення нормування, підвищення якості норм;
коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності дільниці, цеху, підприємства;
міра освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці;
частка приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці.
Для забезпечення систематичного удосконалення організації праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати наступні напрямки:
нормативно-дослідницьку роботу по розробці нормативів праці;
зниження трудомісткості продукції і робіт по обслуговуванню виробництва;
аналіз діючих норм витрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж та ін.);
вивчення і розповсюдження найбільш раціональних форм і методів роботи;
підготовку і підвищення кваліфікації фахівців з організації і нормуванню праці.
1.3 Органiзацiя робочого місця бухгалтера та ергономічне забезпечення
Продуктивність праці, настрій і здоров'я працівників прямо пропорційно залежать від організації робочих місць.
Робоче місце — просторова зона, оснащена технічними засобами, в якій здійснюється трудова діяльність працівників.
Організація робочого місця — сукупність заходів щодо оснащення робочого місця засобами і предметами праці і їх розміщення в певному порядку.
Робоча зона — частина простору робочого місця, обмежена крайніми точками, до яких дістають руки і ноги працівника, з відхиленням на один-два кроки від умовного центру робочого місця.
Основні правила організації робочих місць :
«Сучасні меблі — дорожчі грошей».
«Стіл і стілець створюють комфорт».
«Чистий стіл».
«Кожному предмету — своє місце» (що в порядку лежить — саме в руки біжить).
«Використовуйте органайзер». продолжение
--PAGE_BREAK--
«Чисто там, де не смітять».
«Хай буде світло».
«Чисте повітря — здоровий дух».
«Пар кістки ломить».
«Величина звуку музики обернено пропорційна інтелекту».
«Не дзвони мені, не дзвони».
Організація робочого місця включає:
режими праці і відпочинку;
кваліфікаційні характеристики, щодо посади;
документообіг за кожним робочим місцем;
забезпечення мінімально-необхідною нормативною базою з бухгалтерського обліку (плани рахунків, Національні стандарти бухгалтерського обліку тощо);
закони та іншу нормативну базу з оподаткування у друкованому або постійно оновлюваному електронному вигляді;
норми часу на виконання робіт.
Технічний прогрес поставив проблему «людина-машина». Автоматизація виробництва є фактором полегшення умов праці, однак вона може мати наслідком і прямо протилежний результат — визвати тяжку психофізіологічну перенапругу. В ряді випадків розвиток техніки призводить до появи чи посилення дії на організм людини шкідливих факторів (монотонність, шум, вібрація, забруднення повітря тощо). Водночас, у міру переходу до комплексної автоматизації виробництва зростає роль людини як суб'єкта праці і управління.
Людина несе відповідальність за ефективну роботу всієї технічної системи і допущена ним помилка в окремих випадках може призвести до дуже тяжких наслідків. У зв'язку з цим виникло завдання узгодження конструкції машин з робочими характеристиками людини. Стало очевидно, що для оптимізації умов складної трудової діяльності недостатньо використовувати окремі рекомендації психології, фізіології, гігієни праці і інше. Необхідно узгодити ці рекомендації між собою, ув'язати в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності й умов її протікання. Виникла нова наука ергономіка, яка займається питаннями оптимізації умов трудової діяльності на основі комплексного підходу до проектування систем «людина — засіб праці — предмет праці — виробниче середовище».
Термін «ергономіка» був прийнятий в Англії у 1949 році, коли група англійських вчених поклала початок організації ергономічної дослідної спілки. В СРСР у 20-ті роки пропонувався термін «ергологія». Зараз загальноприйнятий англійський термін.
У США ця наукова дисципліна має назву «дослідження людських факторів», у Німеччині — «антропотехніка».
Ергономіка має зв'язок з усіма науками, предметом дослідження яких є людина як суб'єкт праці, пізнання та спілкування, а саме: психологією, фізіологією, науковою організацією праці, гігієною праці, промисловою та соціальною психологією, художнім конструюванням (дизайном), системотехнікою та іншими дисциплінами. Так у системотехніці вона вирішує ряд проблем з оцінки надійності, точності та стабільності роботи оператора, дослідження впливу психічного напруження, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина — машина».
Ергономіка швидко розвивається і є одним із впливових інструментів менеджменту, сприяючи підвищенню ефективності виробництва.
Широкого поширення набуває ергономічний аналіз діяльності. Під ним розуміють розчленування діяльності на ряд компонентів за визначеними ергономічними ознаками та опис взаємозв'язку між ними. Обсяг та глибина аналізу можуть змінюватись залежно від мети дослідження. В основу аналізу мають бути покладені дані про психологічний та фізіологічний зміст трудової діяльності, а також про ергономічні показники. Завданням ергономічного аналізу діяльності є підвищення ергономічності системи «людина-машина», під якою розуміють властивість системи змінювати свою ефективність залежно
від рівня врахування можливостей людини в процесі її створення і експлуатації. Показники ергономічності дозволяють оцінити очікуваний ступінь реалізації потенційних можливостей системи в ході її експлуатації.
Значна частина вимог до ергономічного забезпечення робочих місць наведена в Державних санітарних правилах і нормах роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007-98, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.1998 № 7. Правила містять гігієнічні й ергономічні вимоги до організації робочих приміщень та робочих місць, параметрів робочого середовища, дотримання яких дасть змогу запобігти порушенням у стані здоров'я користувачів ЕОМ та ПЕОМ.
У правилах розкриті:
Загальні положення.
Вимоги до виробничих приміщень для експлуатації ВДТ ЕОМ та ПЕОМ.
Гігієнічні вимоги до параметрів виробничого середовища приміщень з ВДТ ЕОМ та ПЕОМ.
Гігієнічні вимоги до організації і обладнання робочих місць з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ.
Вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ.
Вимоги до профілактичних медичних оглядів. Правила містять також 8 додатків:
— Додаток 1 (обов'язковий). Допустимі рівні звуку, еквівалентні рівні звуку і рівні звукового тиску в октавних смугах частот;
— Додаток 2 (обов'язковий). Норми мікроклімату для приміщень з ВТД ЕОМ та ПЕОМ;
— Додаток 3 (обов'язковий). Рівні іонізації повітря приміщень при роботі на ВДТ ЕОМ та ПЕОМ;
— Додаток 4 (рекомендований). Світильники загального освітлення;
— Додаток 5 (обов'язковий). Санітарні норми вібрації категорії З технологічного типу «в»;
— Додаток 6 (обов'язковий). Допустимі параметри електромагнітних неіонізуючих випромінювань і електростатичного поля;
— Додаток 7 (рекомендований). Комплекс вправ для очей;
— Додаток 8 (рекомендований). Психофізіологічне розвантаження.
Під робочим місцем бухгалтера (групи бухгалтерів) розуміється зона трудової діяльності, оснащена технічними засобами і допоміжним устаткуванням, необхідними для здійснення визначених посадовими інструкціями функцій. Метою організації робочого місця є оптимізація умов трудової діяльності, що забезпечують максимальну ефективність і надійність роботи.
В умовах комп'ютеризації головним функціональним елементом робочого місця бухгалтера є комп'ютер, який призначений, залежно від виконуваних функцій, для ручного введення бухгалтерської інформації, її автоматичної обробки, з метою отримання зведених звітів, а також для забезпечення працівників інформаційно-довідковою інформацією з питань бухгалтерського облік у і оподаткування.
Широке впровадження комп'ютерів обумовлює необхідність розробки типових проектних рішень окремих елементів і робочого місця бухгалтера в цілому з урахуванням ергономічних показників.
Комплексні ергономічні показники поділяються на чотири групи: гігієнічні, антропометричні, фізіологічні і психофізіологічні, психологічні.
Група гігієнічних показників включає наступні: освітленість, вентилювання, температуру, вологість, тиск, напруженість магнітного поля, запиленість, радіацію, токсичність, шум, вібрацію, гравітаційні перевантаження і прискорення.
Група антропометричних показників визначає відповідність робочого місця розмірам і формі тіла, а також розподілові ваги людини.
Фізіологічні і психофізіологічні показники характеризують відповідність робочого місця силовим, швидкісним, енергетичним, зоровим, слуховим і іншим психофізіологічним можливостям людини.
Група психологічних показників включає: відповідність робочого місця закріпленим і знову формованим навичкам людини, а також можливостям сприйняття і переробки нею інформації.
При конструюванні робочих місць необхідно дотримуватись наступних основних загальних ергономічних вимог:
достатній робочий простір для бухгалтера, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи і переміщення при виконанні як ручної роботи, так і з допомогою комп'ютера;
достатні фізичні, зорові і слухові зв'язки між устаткуванням, а також між операторами;
оптимальне розміщення робочих місць у приміщеннях для оперативної роботи, а також безпечні і достатні проходи;
оптимальне розміщення устаткування (головним чином засобів
накопичення та відображення інформації й органів керування), завдяки чому забезпечується зручне положення бухгалтера при роботі;
необхідне природне і штучне освітлення у період роботи;
оптимальний розподіл освітленості у полі сприйняття;
припустимий рівень акустичного шуму і вібрації, створюваних устаткуванням робочого місця або інших джерел шуму і вібрації;
достатню простоту і швидкість збирання і розбирання устаткування;
наявність необхідних інструкцій і попереджувальних знаків, що застерігають про небезпеки, що можуть виникнути при роботі, і, що вказують на необхідні міри обережності.
В особливих випадках слід передбачити необхідні засоби захисту персоналу від радіаційної, термічної, токсичної, електромагнітної й іншої небезпек. продолжение
--PAGE_BREAK--
При конструюванні і розміщенні робочих місць варто передбачати міри, що попереджають або знижують передчасне стомлення працівників бухгалтерії, що запобігає виникненню у них психофізіологічних стресів, а також появі помилкових дій.
Конструкція робочого місця повинна забезпечувати швидкість, безпеку, простоту й економічність його обслуговування в нормальних і аварійних умовах, цілком відповідати функціональним вимогам і передбачуваним умовам експлуатації. Вона повинна бути такою, щоб експлуатацію, технічне обслуговування або ремонт устаткування робочого місця міг робити персонал, що має мінімальну підготовку.
При організації робочого простору необхідно враховувати основні антропометричні і біомеханічні дані саме того контингенту осіб, який буде експлуатувати робоче місце.
Найважливішими характеристиками робочого простору є зони досяжності. Під досяжною зоною розуміється та частина простору, що обмежена крайніми точками, що досягаються руками і ногами оператора, що зберігає своє положення незмінним. Досяжна зона може бути максимальною, тобто обмеженою довжиною кінцівок людини, що нахилилась у межах збереження стійкості. Оптимальна зона — це частина простору, що знаходиться в межах досяжності середини долоні або п'яти (там, де уявлювана вісь нижньої кінцівки виходить зі ступні), при основному вихідному положенні тіла оператора.
Зони досяжності в горизонтальній площині представлені на рис. 1.1, де виділені зони легкої досяжності (В, С, О) і зона максимальної досяжності (А). У зонах (В, В) можливі найбільш швидкі, точні, координовані і найменш стомлюючі рухи. Сектор досяжності для кожної руки має кут 180°. Оптимальному робочому просторові відповідає зона V.
/>
Рис.1.1 — Зони досяжності в горизонтальній площині
При організації робочого простору потрібно враховувати:
ступінь рухливості оператора (робота «сидячи», «стоячи» або «сидячи-стоячи»);
конфігурацію і спосіб розміщення монітору, комп'ютера, клавіатури, мишки;
необхідність використання робочої поверхні столу для письма або інших робіт, для встановлення телефонних апаратів, а також збереження інструкцій й інших матеріалів, використовуваних бухгалтером;
простір для ніг і ступень оператора при роботі «сидячи».
При роботі оператора в положенні «сидячи» рекомендуються наступні параметри робочого простору: ширина — не менше 700 мм; глибина — не менш 400 мм; висота робочої поверхні столу над полом 700-750 мм. Висота робочої поверхні залежить від висоти крісла. Відстань, що рекомендується, між висотою робочої поверхні стола і крісла оператора 270-280 мм.
Якщо потрібно мати поверхню для письма, глибина її повинна бути не менше 400 мм, а ширина — не менше 600 мм. Під робочою поверхнею повинен бути передбачений простір для ніг: висота — не менш 600 мм, ширина — не менш 500 мм, глибина — не менш 400 мм.
Крісло бухгалтера (рис. 1.2) повинне мати висоту сидіння в межах від 400 до 550 мм. Висота крісла визначається довжиною ніг сидячої людини, а отже, ростом, що залежить від довжини ніг, а не від довжини тулуба. Кут відхилення спинки крісла до поверхні сидіння рекомендується від 100 до 115°. Розміри крісла, що рекомендуються: ширина сидіння — 450-550 мм; глибина — 420- 450 мм; ширина підлокітників — не менш 50 мм; довжина — не менш 200 мм; висота над поверхнею сидіння — 200-250 мм. Оббивка крісла повинна бути гігієнічною — повітропроникною і гігроскопічною.
/>
Рис. 1.2 — Крісло оператора
Організація робочого місця, у яке включається регульоване за висотою крісло, дозволяє звузити діапазон висот робочих поверхонь столу, причому перевагу мають робочі поверхні більш високі, тому що людині невеликого зросту при регульованій висоті крісла оператора легше пристосуватися до відповідної висоти робочої поверхні, зберігаючи відстань між висотою робочої поверхні і крісла оператора рівним 270-280 мм, і в разі потреби користуватися підставкою для ніг. При виборі розмірів робочого місця варто враховувати допустимі пороги лінійних і кутових параметрів. Припустимі відхилення від основних оптимальних лінійних і кутових параметрів повинні бути не більш:
а) 10 мм для висоти робочої поверхні;
б) 15 мм для висоти робочого сидіння;
в) 2° для нахилу робочої поверхні;
г) 1° для нахилу сидіння.
При проектуванні робочих місць служби бухгалтерського обліку слід намагатись бухгалтерію розміщувати найближче до виробництва в одному приміщенні з іншими службами підприємства. Найкраще весь апарат бухгалтерії розміщувати в одному приміщенні, крім головного бухгалтера, для якого слід виділяти окремий кабінет. Практика засвідчила, що за умови розміщення всього апарату в одному приміщенні підвищується трудова і виконавська дисципліна, прискорюється обробка вхідної та вихідної інформації, насамперед за рахунок безпосереднього зв'язку між підрозділами бухгалтерської служби.
При проектуванні приміщень бухгалтерії необхідно дотримуватись санітарних норм, а також враховувати оптимальне розміщення робочих місць відносно одне одного. Так, згідно санітарних норм на одного працівника бухгалтерії слід виділяти на одне робоче місце не менше ніж 6,0 м^, а об'єм не менше ніж 20,0 м~.
Організація робочого місця оператора залежить від способу представлення інформації. Під оптимальним способом розуміється такий, який дозволяє одержати максимальну швидкість, надійність і точність рішення людиною оперативних задач, дозволяє здійснити їх реалізацію найбільш вигідними з техніко-економічної точки зору засобами (малі габарити, простота конструкції, простота схем управління, низька вартість тощо). Вимоги до засобів відображення інформації формулюються на підставі їхнього призначення й особливостей відображуваної інформації.
При виборі і конструюванні засобів відображення (індикаторів) для робочого місця варто керуватися наступними загальними принципами представлення інформації, що повинна:
подаватися вчасно і бути обмеженою в кількісному відношенні тим, що необхідно операторові для прийняття рішень і виконання визначених дій;
відображатися тільки з такою точністю і ступенем деталізації, яка потрібно операторові;
відображатися у формі, безпосередньо придатній для використання (повинна бути виключена необхідність різних обчислень або перетворень в інші одиниці, форми тощо);
відображатися з достатнім ступенем наочності;
у необхідних випадках не тільки відбивати стан об'єкта, але і вказувати на можливі шляхи вирішення оперативних задач.
Основні характеристики індикаторів, що визначають процес зорового сприйняття, наступні:
1) просторове положення щодо спостерігача;
2) кутовий розмір;
3) яскравість і контраст;
4) колір і колірний контраст;
5) час дії на рецептор.
Немаловажну роль в організації робочого місця відіграє його дизайн (художнє конструювання). Визначення дизайну вперше було прийняте на Конгресі Міжнародної ради організацій по художньому конструюванню у 1969 р., яке запропонував відомий дизайнер і теоретик Т. Мальдонадо. Відповідно до цього визначення «дизайн є творчою діяльністю, ціль якої — визначення формальних якостей предметів, вироблених промисловістю. Ці якості, форми відносяться не тільки до зовнішнього вигляду, але головним чином до структурних і функціональних зв'язків, що перетворюють систему в цілісну єдність (з погляду як виготовлювача, так і споживача)».
Дизайн є невід'ємною складовою частиною процесу проектування промислових виробів (призначених для безпосереднього використання людиною) та робочих місць. Ціль художнього конструювання — створення промислових виробів, що найбільше повно задовольняють запити людини, максимально відповідають умовам експлуатації, мають гармонічно цілісну форму і високі естетичні якості.
Сьогодні більшість робочих місць бухгалтера комп'ютеризовані. Ергономічні та гігієнічні вимоги до робочих місць при роботі з візуальними дисплейними терміналами усіх типів вітчизняного та зарубіжного виробництва на основі електронно-променевих трубок, що використовуються в електронно-обчислювальних машинах колективного використання та персональних ЕОМ (ПЕОМ) визначені Державними санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанШН 3.3.2.007-98. Керівники державних органів, підприємств, організацій та установ незалежно від форми власності й підлеглості в порядку забезпечення виробничого контролю зобов'язані впорядкувати робочі місця користувачів ЕОМ та ПЕОМ з візуальними дисплейними терміналами відповідно до вимог цих Правил.
Зокрема, згідно цих вимог розміщення робочих місць з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ) ЕОМ і ПЕОМ у підвальних приміщеннях, на цокольних поверхах заборонено.
Приміщення для роботи з ВДТ повинні мати природне та штучне освітлення відповідно до СНиП П-4-79. Природне освітлення має здійснюватись через світлові прорізи, орієнтовані переважно на північ чи північний схід і забезпечувати коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче ніж 1,5 %.
Штучне освітлення в приміщеннях з робочими місцями, обладнаними ВДТ ЕОМ та ПЕОМ, має здійснюватись системою загального рівномірного освітлення. У виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях, у разі переважної роботи з документами, допускається застосування системи комбінованого освітлення (крім системи загального освітлення, додатково встановлюються світильники місцевого освітлення).
Значення освітленості на поверхні робочого столу в зоні розміщення документів має становити 300-500 лк. Якщо ці значення освітленості неможливо забезпечити системою загального освітлення, допускається використовувати місцеве освітлення. При цьому світильники місцевого освітлення слід встановлювати таким чином, щоб не створювати бліків на поверхні екрана, а освітленість екрана має не перевищувати 300 лк.
Як джерела світла в разі штучного освітлення мають застосовуватись переважно люмінесцентні лампи типу ЛБ. У разі влаштування відбитого освітлення у виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях можливе застосування металогалогенних ламп потужністю 250 Вт. Допускається застосування ламп розжарювання у світильниках місцевого освітлення.
Система загального освітлення має становити суцільні або переривчасті лінії світильників, розташовані збоку від робочих місць (переважно ліворуч), паралельно лінії зору працюючих.
Конструкція робочого місця користувача ЕОМ і ПЕОМ з ВДТ має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.
Робочі місця з ВДТ слід так розташовувати відносно світових прорізів, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва.
При розміщенні робочих столів з ВДТ слід дотримувати такі відстані:
між бічними поверхнями візуально дисплейних терміналів — 1,2 м;
відстань від тильної поверхні одного ВДТ до екрана ін. ВДТ — 2,5 м.
Конструкція робочого столу має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуваного обладнання (дисплея, клавіатури, принтера) і документів. продолжение
--PAGE_BREAK--
Висота робочої поверхні робочого столу з ВДТ має регулюватися в межах 680-800 мм, а ширина і глибина — забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600-1400 мм, глибина — 800-1000 мм).
Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше ніж 600 мм, завширшки не менше ніж 500 мм, завглибшки (на рівні колін) не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги — ніж 650 мм.
Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом і нахилу сидіння та спинки і за відстанню від спинки до переднього краю сидіння поверхня сидіння має бути плоскою, передній край — заокругленим. Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Шаг регулювання елементів стільця має становити: для лінійних розмірів — 15-20 мм, для кутових — 2-5°. Зусилля регулювання має не перевищувати 20 Н.
Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400-500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння — до 15° вперед і до 5°.
Висота спинки стільця має становити (300 ± 20) мм, ширина — не менше ніж 380 мм, радіус кривизни горизонтальної площини — 400 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1-30° від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260-400 мм.
Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки 50-70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230-260 мм і відстанню між підлокітниками в межах 350-500 мм.
Поверхня сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.
Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг завширшки не менше ніж 300 мм, завглибшки не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки до 20°. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю заввишки 10 мм.
Екран ВДТ має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600-700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.
Розташування екрана ВДТ має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом +30° до нормальної лінії погляду працюючого.
Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю, звернутого до працюючого. У конструкції клавіатури має передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовільному її зсуву), який дає змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури у межах 5-15°. Висота середнього рядка клавіш має не перевищувати 30 мм. Поверхня клавіатури має бути матовою з коефіцієнтом відбиття 0,4.
Розташування пристрою введення-виведення інформації має забезпечувати добру видимість екрана ВДТ, зручність ручного керування в зоні досяжності моторного поля і за висотою 900-1300 мм, за шириною 400-500 мм.
Робоче місце з ВДТ слід обладнати пюпітром для документів, що легко переміщуються.
РОЗДIЛ 2. ПРОЕКТНА ЧАСТИНА
2.1 Нормування праці працівників бухгалтерії
Чисельність персоналу в апараті бухгалтерії і закріплення обліковим кадрів на окремих ділянках облікового процесу залежать від обсягу і характеру господарської діяльності підприємства, його організаційної структури, оснащення технічними засобами обліку та ряду інших умов.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 26.09.2003 № 269 затверджено Міжгалузеві нормативи чисельності працівників бухгалтерського обліку. Збірник нормативів чисельності містить норми часу на виконання робіт із бухгалтерського обліку та нормативи чисельності працівників бухгалтерського обліку установ, організацій, підприємств.
Редакція збірника Міжгалузевих нормативів чисельності складається:
із загальної частини, що містить вихідні положення щодо розробки та застосування норм часу та нормативів чисельності;
методичних вказівок щодо умов застосування норм часу та нормативів чисельності;
чинників, які впливають на величину нормативів чисельності; розрахункових формул;
нормативної частини, де наводяться нормативні карти норм часу та нормативів чисельності;
переліку використаної літератури.
У нормах часу наведено види виконуваних робіт, передбачені документами (стандартами) з бухгалтерського обліку та звітності. Норми часу встановлено на виконання робіт одним виконавцем, наведено в годинах та оформлено як нормативні карти. Норми часу розроблено на всі види бухгалтерського обліку відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Одиниці виміру обсягу робіт наведено в нормативних картах (один баланс, одна відомість, одна позиція тощо).
Норми часу враховують час на підготовчо-заключні роботи, обслуговування робочого місця, відпочинок, включаючи фізкультурні паузи й особисті потреби, що становить 10 % від оперативного часу та визначаються з урахуванням інших чинників шляхом застосування поправочних коефіцієнтів:
Кя — коефіцієнт, який враховує якість документації, з якою працює бухгалтер (табл. 2.1);
Таблиця 2.1 — Поправочні коефіцієнти на якість документа
Якість документа
Коефіцієнт, Кя
1. Документ якісний (Кя1)
1,0
2. Документ має недоліки: термінологія документів не відповідає прийнятим чинним стандартам, написи проставлено недбало, незрозуміло або допущено неоднозначне прочитання, відсутні зміст, нумерація сторінок та ін. (Кя2)
1,1
Кдр — коефіцієнт, який враховує необхідність перевірки розрахунків під час виконання робіт з бухгалтерського обліку і приймається рівним 1,1.
Норми часу розраховано на виконання роботи з належною якістю. Виправлення помилок, які допустив виконавець проводиться за рахунок основної норми часу.
У нормативах чисельності враховано трудомісткість типового складу виконуваних робіт та чинники, які мають найбільший вплив на її величину. При цьому загальна трудомісткість типового складу робіт, що виконуються працівниками бухгалтерського обліку, розраховується за формулою.
Таблиця 2.2 — Поправочні коефіцієнти на рівень автоматизації обліку
Питома вага робіт з бухгалтерського обліку та звітності, що виконуються на ПЕОМ, %
Менше 70
71-80
81-90
91-95
96- 100
Поправочний коефіцієнт, ККІП
1,3
1,2
1,1
1,05
1,0
Розглянемо розрахунок чисельності робітників відділу бухгалтерського обліку на прикладі.
Приклад. Визначена загальна трудомісткість виконаних робіт 8000 людино-годин. Річний фонд робочого часу одного працівника — 2000 годин. Коефіцієнт невиходів працівників з причин відпусток, хвороби тощо — 1,15. Коефіцієнт, що враховує питому вагу робіт з бухгалтерського обліку та звітності, що виконуються на ПЕОМ — 1,3.
Чисельність працівників відділу бухгалтерського обліку становитиме:
Тобто чисельність працівників відділу бухгалтерського обліку в даному випадку становитиме шість осіб.
У Міжгалузевих нормативах чисельності працівників бухгалтерського обліку наведено також алгоритми розрахунку чисельність працівників бухгалтерського обліку залежно від загальної чисельності працюючих на підприємстві та кількості самостійних структурних підрозділів, яка визначається за формулою.
де — нормативна чисельність працівників бухгалтерського обліку;
чисельність працюючих на підприємстві, тис. чол.;
кількість самостійних структурних підрозділів на підприємстві, од.;
К — коефіцієнт регресії лінійного рівняння;
х, у — коефіцієнти регресії степеневого рівняння.
Вид функцій зв'язку між чисельністю й сукупністю чинників обрано в процесі оброблення цих даних на комп'ютері за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення з автоматичного розрахунку норм часу та чисельності. Значення коефіцієнтів регресії не є постійними і залежать від чисельності працівників підприємства (табл. 2.3). продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 2.3 — Значення коефіцієнтів регресії залежно від чисельності працівників підприємства
Чисельність працівників, чол.
Значення коефіцієнтів регресії
К
X
У
До 500
5,195
0,333
0,166
>500
10,044
1,282
0,167
> 1000
14,249
0,618
0,085
>5000
29,639
0,161
0,086
> 10000
23,374
0,263
0,087
> 15000
0,879
1,479
0,084
За рівнянням регресії отримують розрахункові значення чисельності.
Для скорочення часу на виконання математичних розрахунків чисельності працівників бухгалтерського обліку в нормативних картах наведено нормативи чисельності, розраховані за вищезазначеними формулами.
Нормативи чисельності приймаються за відповідними нормативними картами згідно з величинами факторів-аргументів. Якщо величини факторів-аргументів відрізняються від наведених у нормативних картах, то розрахунок чисельності виконується за формулами, наведеними в цих картах.
Загальна нормативна чисельність (Н3) працівників бухгалтерського обліку визначається за формулою:
Нормативи та норми часу, наведені в збірнику нормативів можна використовувати для нормування переважно простих, постійно повторюваних робіт, які звичайно виконують рядові бухгалтери та касири.
На будь-якому конкретному підприємстві можуть виконуватись роботи, які неможливо втиснути в коло розроблених нормативів, а тому вони мають бути розроблені самим підприємством. Якщо розглядати класифікацію операцій обліку за складністю виконання, то їх можна поділити на:
— механічні;
-ті, що вимагають переробки облікової інформації;
-творчі.
Працю працівників, які виконують механічні операції нормувати досить легко, а найбільш складно нормувати працю облікових працівників, які виконують творчу роботу. Для нормування праці працівників бухгалтерії, які виконують більш складну та творчу роботу, крім затверджених нормативів можуть бути застосовані хронометражні спостереження, обробка яких може здійснюватись різними економіко-математичними методами. При цьому обирається метод, за результатами якого забезпечується найменше відхилення розроблених нормативів часу від хронометражних замірів.
При розрахунку чисельності працівників бухгалтерії власними силами треба виходити з того, що баланс робочого часу за зміну визначається за формулою.
де Тш — тривалість зміни;
Тпз — час на підготовчо-заключні роботи;
Тосн — час основної роботи (нормованої);
Топ — час, що відводиться на задоволення особистих потреб;
Твідп — регламентований час відпочинку;
Твр — час випадкової роботи;
Тпт — час простою по технічним причинам;
Топ — час простою по організаційним причинам.
Розрахувавши кількість працівників за нормами виконання облікових робіт, її коригують на коефіцієнт нормованого часу.
Одним з найпоширеніших показників, який характеризує відносну чисельність облікового персоналу, є коефіцієнт, що розраховується шляхом ділення загального числа працівників підприємства на число співробітників бухгалтерії.
2.2 Регламентація роботи бухгалтерії та обов'язків облікових працівників
Робота бухгалтерії підприємства регламентується «Положенням про бухгалтерію». Положення оформлюється на бланку підприємства за підписом головного бухгалтера і затверджується керівником підприємства.
Положення про бухгалтерію — багатопрофільний документ, який чітко регламентує порядок її роботи. Від його детальної розробки прямо залежить ефективність організації бухгалтерського обліку підприємства. Положення є внутрішнім нормативним актом, відноситься до уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації, має чітко визначену структуру та включає наступні розділи:
— загальні положення;
— цілі і завдання;
— функції;
— права і обов'язки головного бухгалтера (його заступників);
— службові зв'язки;
— організація роботи.
Розділ «Загальні положення» визначає форми ведення обліку, чисельність і штат бухгалтерії, найменування законодавчих актів, якими керується бухгалтерія в своїй діяльності. Закінчується розділ вимогами, що пред'являються до керівника бухгалтерії.
Другий розділ Положення визначає цілі та завдання бухгалтерської служби.
Третій розділ Положення розкриває функції бухгалтерії, такі як облік основних засобів, облік грошових коштів, контроль за своєчасним і правильним проведенням інвентаризації, ефективна організація матеріальної відповідальності, ведення розрахунків з оплати праці тощо.
Четвертий розділ «Права та обов'язки керівництва» містить посадову інструкцію головного бухгалтера, складену на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У п'ятому розділі «Службові зв'язки» зазначаються служби, з якими бухгалтерія взаємодіє:
— з усіма структурними підрозділами — з питань бухгалтерського обліку;
— з юридичною службою — щодо правових питань, пов'язаних з підготовкою документів;
РОЗДIЛ 3. ШЛЯХИ ПIДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТI ПРАЦI БУХГАЛТЕРА
3.1 Основнi напрями підвищення еффективностi праці бухгалтера
Робота бухгалтера полягає в тому, щоб бути ефективною.
Ефективність — це особлива технологія, застосовувана працівником розумової праці в рамках організації. Донедавна у світі існувало небагато таких організацій.
Від фізичної праці потрібно результативність, продуктивність. Іншими словами, працівник фізичної праці повинен бути здатний правильно виконувати поставлені перед ним задачі, але його не стосується сама їхня адекватність. Діяльність працівника фізичного праці завжди можна оцінити по кількості і якості легко піддається визначенню й обліку продукції, як, наприклад, взуття. За останнє сторіччя людство навчилося визначати результативність і якість фізичної праці. Це допомогло збільшити продуктивність праці окремого працівника в багато разів.
Порівняно недавно основною проблемою в будь-якій організації була результативність працівника фізичної праці, що виконували доручені йому завдання. Працівники інтелектуальної праці були в явній меншості. продолжение
--PAGE_BREAK--
Працівники розумової праці складали лише невелику частину всіх зайнятих у тій чи іншій організації. Головним чином вони працювали на посадах, що вимагали спеціальних навичок, у кращому випадку з клерками. Їх ефективність чи відсутність такої торкалося тільки їх самих.
В даний час установи, в основі діяльності яких лежить інтелектуальна праця, займають ведуче місце в житті суспільства. Сучасне суспільство — це суспільство великих організованих установ. У кожнім з них визначну роль грає людина розумової праці, що покладається на свою голову, а не на мускули і спритність рук. Росте питома вага працівників, що спеціально вчилися використовувати свої теоретичні знання, а не фізичну силу. Їхня ефективність виміряється їхнім внеском у ті організації, де вони працюють.
Тепер ефективність не може більше сприйматися як деяка даність, і нею не можна більше зневажати.
Система вимірів і оцінок — від організації виробництва й обліку до контролю якості, — використовувана у відношенні фізичної праці, не застосовна до праці інтелектуальної. Чи можна уявити собі щось менш привабливе і продуктивне, ніж конструкторське бюро, що створює дотепні технічні розробки нікому не потрібної продукції? Саме тому робота над потрібним продуктом є мірилом ефективності інтелектуальної праці. До інтелектуальної, творчої діяльності не підходять ніякі мірки, застосовувані стосовно фізичної праці.
Творчому працівнику далека дріб'язкова опіка. Йому можна тільки допомагати. Разом з тим, він повинний направляти самого себе на виконання поставлених задач, тобто на ефективність.
Мотивація працівника, що займається інтелектуальною діяльністю, залежить від його ефективності, від його здатності досягати поставлені цілі. Якщо його праця позбавлена ефективності, то дуже незабаром його бажання працювати і приносити конкретну користь зникає і він перетворюється в чиновника, що відбуває на роботі свій час з 9 до 17.
Працівник, що володіє теоретичними знаннями, не робить нічого такого, що могло б бути ефективним саме по собі. Він не виготовляє фізично вимірну продукцію, як, наприклад, взуття, деталі машин і т.п. Він робить знання, ідеї й інформацію. Сама по собі ця «продукція» марна. Її практична реалізація відбувається на наступному етапі, коли хтось скористається нею, для того щоб домогтися конкретних результатів. Сама блискуча ідея, якщо її не застосувати на практиці, залишиться безглуздої. Таким чином, працівник, що займається інтелектуальної, творчою діяльністю, повинний робити щось таке, чого працівнику фізичної праці робити не потрібно. Він зобов'язаний додавати роботі ефективність. На відміну від виготовлювача черевиків, його не повинна хвилювати споживча корисність результатів його діяльності.
Думаючий, творчий працівник є тим самим «фактором виробництва», що дозволяє високорозвиненим зонам світу — Сполученим Штатам, Західній Європі, Японії — ставати і залишатися конкурентноздатними.
Найбільш характерний приклад у цьому відношенні являють собою Сполучені Штати. Освіта є саме тією областю, у якій Америка найбільш конкурентноздатна. В американській системі освіти можна знайти багато недоліків, проте вона могутніша і масштабніша, ніж ті системи, що можуть собі дозволити менш багаті країни.
Саме тому освіта — саме та сама область, у якій найбагатша країна світу має незаперечну перевагу за умови високої віддачі інтелектуальної праці.
Єдиним способом збільшення досягнень є підвищення ефективності праці.
Підвищення ефективності повинне стати одним з найбільш пріоритетних напрямків діяльності організацій.
Іншими словами, ефективність — це щось начебто звички, набору практичних методів, яким завжди можна навчитися. Ці методи оманливо прості, і здається, що навіть семирічній дитині не складе праці в них розібратися. У той же час неймовірно складно правильно застосовувати ці методи на практиці. Їх треба заучувати як таблицю множення, зазублювати до відрази, до вироблення умовного рефлексу, доти, поки вони не стануть частиною вашого «я». Щоб вони пішли в звичку, необхідна практика, практика і ще раз практика.
Врахувати і проаналізувати фактичні витрати часу будь-якого бухгалтера можна шляхом визначення структури його робочого дня.
Для цього використовуються «фотографія» і «самофотографія» робочого дня. І в тому, і в іншому випадку фіксуються витрати часу на певні функції бухгалтера, причому або це робиться спеціально виділеним для цього хронометражистом, або самим менеджером.
Складена на основі фотографії або самофотографії робочого дня фактична структура порівнюється з нормативною, на основі чого робляться висновки про відхилення від нормативу і розробляються заходи щодо удосконалювання структури робочого дня менеджера.
Дослідження причин втрат робочого часу показують, що основними з них є наступні.
Зайві ступіні і ланки в апараті управління. Це приводить до ускладнення системи документообігу і зниженню оперативності управління. Істотну шкоду наносять диспропорції в чисельності керівних і допоміжних працівників, що приводить до виконання першими не властивих їм функцій.
Порушення послідовності виконання процедур управління, особливо при прийнятті рішень, що знижує ефективність управління.
Нечітка організація виконання прийнятих рішень приводить до дублювання, втратам часу.
Багато часу непродуктивно витрачається на зайву звітність, Як інші причини втрат робочого часу можна вказати такі, як порушення трудової і технологічної дисципліни, значна кількість погана підготовлених нарад, неотримання з інших відділів і служб відомостей у встановлений термін, низьку якість отриманих документів і т.п.
Тому удосконалювання організації праці припускає як раціоналізацію всіх управлінських робіт, так і підвищення продуктивності праці управлінських працівників.
Цього можна домогтися шляхом удосконалювання оперативного управління, інформаційного забезпечення і діловодства, чіткого визначення функцій працівників, планування особистої праці, створення нормальних умов праці і відпочинку.
Планування особистої праці є невід'ємною рисою свідомої діяльності кожної людини. План особистої праці повинний складатися на тиждень, на місяць. Він повинний бути націлений на рішення головних завдань, на відшукання способів раціоналізації праці.
Роботи, що підлягають виконанню протягом дня, ранжуються за терміновістю і значимістю. На першої годинник роботи треба передбачати ознайомлення з поштою, прийом відвідувачів, тому що в цей період відбувається «вирабатування». Рішення найбільш важких питань треба проводити під час піка своєї працездатності, що кожною людиною виявляється індивідуально. На кінець робочого дня намічають легкі роботи (оформлювальні, складання зведень).
Кожному робочому дню варто додавати свій «профіль», тобто включати один з великих і важливих питань по капітальному будівництву, спеціальним питанням (матеріально-технічного постачання, фінансування й інші). У план особистої праці не слід включати щодня повторювані справи, для них просто треба зарезервувати 25 — 30% робочого часу. На непередбачені роботи необхідно відвести 10 — 15% часу.
Висновок
Органiзацiя труда бухгалтера обумовлена перш за все продуктивністю, яка залежить від правильного побудування робочого місця бухгалтера.
Під робочим місцем бухгалтера (групи бухгалтерів) розуміється зона трудової діяльності, оснащена технічними засобами і допоміжним устаткуванням, необхідними для здійснення визначених посадовими інструкціями функцій. Метою організації робочого місця є оптимізація умов трудової діяльності, що забезпечують максимальну ефективність і надійність роботи.
В умовах комп'ютеризації головним функціональним елементом робочого місця бухгалтера є комп'ютер, який призначений, залежно від виконуваних функцій, для ручного введення бухгалтерської інформації, її автоматичної обробки, з метою отримання зведених звітів, а також для забезпечення працівників інформаційно-довідковою інформацією з питань бухгалтерського облік у і оподаткування.
Широке впровадження комп'ютерів обумовлює необхідність розробки типових проектних рішень окремих елементів і робочого місця бухгалтера в цілому з урахуванням ергономічних показників.
При конструюванні робочих місць необхідно дотримуватись наступних основних загальних ергономічних вимог:
достатній робочий простір для бухгалтера, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи і переміщення при виконанні як ручної роботи, так і з допомогою комп'ютера;
достатні фізичні, зорові і слухові зв'язки між устаткуванням, а також між операторами;
оптимальне розміщення робочих місць у приміщеннях для оперативної роботи, а також безпечні і достатні проходи;
оптимальне розміщення устаткування (головним чином засобів накопичення та відображення інформації й органів керування), завдяки чому забезпечується зручне положення бухгалтера при роботі;
необхідне природне і штучне освітлення у період роботи;
оптимальний розподіл освітленості у полі сприйняття;
припустимий рівень акустичного шуму і вібрації, створюваних устаткуванням робочого місця або інших джерел шуму і вібрації;
достатню простоту і швидкість збирання і розбирання устаткування;
наявність необхідних інструкцій і попереджувальних знаків, що застерігають про небезпеки, що можуть виникнути при роботі, і, що вказують на необхідні міри обережності.
Лiтература
К.С. Ремизов. Основы экономики труда. Москва, Издательство МГУ, 1990.
Основы научной организации труда на предприятии. / Под ред. Полякова И.А. – М.: Профиздат, 1987.
Самгин Э.Б. Освещение рабочих мест. – М.: МИРЭА, 1989. – 186 с.
Зинченко В.П. Основы эргономики. – М.: МГУ, 1979. – 179 с.
Органiзацiя бухгалтерського обліку. Навчальний посібник / За ред. В. Леня – К.: Центр навчальної лiтератури,2006-696с.