--PAGE_BREAK--засновувати об’єднання та брати участь в об’єднаннях і з іншими
суб’єктами підприємницької діяльності;
створювати на території України та за її межами свої філії, представництва та дочірні підприємства;
чинити інші дії, що не суперечать чинному законодавству.
Створені АТ філії і представництва та дочірні підприємства можуть наділятися основними засобами та обіговими коштами, які
належать АТ, керівництво їх діяльністю здійснюється особами, що призначаються правлінням АТ.
Засновником АТ є Регіональне відділення ФДМУ по Запорізькій області.
Акціонерами можуть бути: державні органи приватизації, а також фізичні та юридичні особи, які набули права власності на акції АТ в процесі приватизації, випуску нових акцій та на вторинному ринку папери.
Акціонери мають право:
брати участь і голосувати на Загальних зборах акціонерів особисто або через своїх представників;
обирати і бути обраними до органів управління АТ, які визначені у розділі 8 цього Статуту;
брати участь у розподілі прибутку АТ;
отримувати інформацію про діяльність АТ у порядку, встановленому внутрішніми нормативними актами АТ;
вільно розпоряджатися акціями, які їм належать, у порядку, визначеному чинним законодавством та цим Статутом.
Усі акціонери АТ повинні бути занесені до реєстру акціонерів АТ. У разі ліквідації АТ акціонери мають право отримати частину вартості майна АТ, пропорційну вартості належних їм акцій АТ. Акціонери можуть мати також інші права, передбачені чинним законодавством.
Акціонери АТ зобов’язані:
додержуватися вимог установчих документів АТ, виконувати рішення Загальних зборів акціонерів АТ;
не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність АТ;
виконувати інші обов’язки, якщо це передбачено чинним законодавством України.
Статутний Фонд АТ становить 615190 (шістсот п’ятнадцять сто дев’яносто) гривень, і який поділено на 2460760 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень.
АТ має право змінювати збільшувати або зменшувати розмір статутного Фонду.
Розмір статутного фонду після повної оплати усіх раніше випущених акцій може бути збільшений шляхом
випуску нових акцій;
обміну облігацій на акції;
збільшення номінальної вартості раніше випущених акцій.
Рішення про збільшення статутного Фонду АТ приймається в порядку, встановленому чинним законодавством, цим Статутом і внутрішніми нормативними актами АТ.
Розмір статутного фонду може бути зменшений шляхом;
зменшення номінальної вартості раніше випущених акцій;
зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.
Рішення про зменшення статутного фонду приймається в порядку, встановленому чинним законодавством, цим Статутом і внутрішніми нормативними актами АТ і набирає чинності з моменту внесення цих змін до державного реєстру. Зменшення статутного Фонду при наявності заперечень кредиторів АТ не допускається.
АТ випускає акції на весь розмір статутного Фонду та проводить їх реєстрацію в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Акціонери АТ без обмежень можуть розпоряджатися акціями АТ, в тому числі продавати чи іншим чином відчужувати їх на користь інших юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
Прибуток АТ утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку АТ сплачуються відсотки по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні АТ.
Порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків визначається відповідно до чинного законодавства України, цього Статуту і внутрішніх нормативних актів АТ.
АТ створює:
резервний Фонд;
фонд виплати дивідендів;
фонд коштів, що спрямовуються на розвиток і вдосконалення виробництва;
інші фонди, що створюються за рішенням вищого органу АТ.
Резервний фонд АТ використовується для покриття витрат пов’язаних з відшкодуванням збитків, та незапланованих витрат. Резервний фонд створюється шляхом щорічних відрахувань не менше 5 відсотків чистого прибутку АТ до досягнення необхідного розміру. Рішенні про використання коштів фонду приймається Правлінням АТ. Резервний фонд АТ створюється у розмірі не менше 25% статутного фонду АТ.
Фонд виплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку АТ. Розмір планової та нарахованої за рік суми цього Фонду затверджується вищим органом АТ за поданням Правління АТ.
Кошти з Фонду виплачуються акціонерам пропорційно по загальної вартості належних їм акцій. Виплата дивідендів здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунки акціонерів або іншим чином згідно з порядком, визначеним проспектом, емісії акцій чи рішенням Правління АТ.
Фонд коштів, що спрямовується на розвиток і вдосконалення виробництва Формується шляхом відрахування 30% від чистого прибутку.
Управління АТ здійснюють:
вищій орган АТ — Загальні збори акціонерів;
Спостережна рада;
Правління АТ;
ревізійна комісія.
Земля – це продукт природи і тільки в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва. Земля при правильному її використанні не зношується і не виходить з виробничого процесу, а навпаки її якість покращується.
Виробниче значення і використання землі різноманітне тому, що ґрунти за своїм призначенням поділяються на сільськогосподарські і несільськогосподарські. Землі сільськогосподарського призначення – це ділянки землі, які постійно використовуються для сільськогосподарських цілей. До них входять:
рілля – це ділянки землі, які щорічно використовуються для вирощування сільськогосподарських культур;
до сінокосів відносять землі, які спеціально відводяться для вирощування сіна;
пасовища – це ділянки землі покриті травою і призначені для випасу тварин;
багаторічні насадження – це ділянки землі, зайняті суспільними, культурними посадками плодово-ягідних, технічних і інших насаджень, від яких продукція надходить на протязі декількох років.
Таблиця 2.1. – Склад і структура земельних угідь ВАТ „Якимівський АГРОС”
Угіддя
2001 р.
2002 р.
2003 р.
2003р. в % до 2001р.
Площа, га
Струк-тура, %
Площа, га
Струк-тура, %
Площа, га
Струк-тура, %
Загальна земельна площа
2194,5
100
1446,8
100
1276,27
100
58,2
Всього с/г угідь
2190,3
99,8
1442,6
99,7
1272,07
99,6
58,1
Із них: — рілля
2185,9
99,6
1438,2
99,4
1267,67
99,6
58
- сінокоси
4,4
0,2
4,4
0,3
4,4
0,4
100
Інші землі
4,2
0,2
4,2
0,3
4,2
0,4
100
До не сільськогосподарських угідь відносять землі покриті лісом, лісополосами, землі під водою, болотами та інші землі, які не використовуються для сільськогосподарських цілей.
Аналізуючи таблицю 2.1. можна зробити висновок, що загальна земельна площа 2003 року, порівняно з 2001 роком, зменшилась на 41,8%. Цю зміну можна пояснити так: у 2002 р. був проданий Охрімівський філіал ВАТ „Якимівський АГРОС”, тому з ним було передано 747,7 га сільськогосподарських угідь, а у 2003 р. 170,53 га, які були орендовані, було повернено їхнім хазяїнам.
Таблиця 2.2. – Склад і структура товарної продукції ВАТ „Якимівський АГРОС”
Види продукції, галузі
Вартість товарної продукції, т. грн.
2003 р. у % до 2002 р.
2003 р. у % до 2001 р.
2001 р.
2002 р.
2003 р.
В сер. за 3 роки
Зернові і зернобобові всього
673,3
492,2
263,4
980,03
53,51
39,12
в тому числі:
пшениця озима
533,2
383,4
87,5
648,63
22,82
16,41
ярий ячмінь
84,5
32,1
60,27
жито
55,6
18,53
горох
76,7
25,57
гречка
60,3
20,10
просо
115,6
38,53
Соняшник
70,3
40,3
63,73
Гірчиця
120,5
40,17
Всього
743,6
532,5
383,9
х
х
х
Як видно з таблиці 2.2 товарна продукція ВАТ «Якимівський АГРОС» складається з зернових та зернобобових та з технічних культур. Через це можна сказати, що підприємство має вузьку спеціалізацію. Аналізуючи таблицю бачимо, що АТ не має постійного складу товарної продукції що року. Він змінюється в залежності від фінансово-господарського стану підприємства, від природнокліматичних умов та ін. Отже у 2003 році порівняно з 2002 та 2001 рр… відбулося зменшення товарності озимої пшениці на 77,18% та 83,59%. Відповідно до цього (озима пшениця займає найбільшу питому вагу серед зернових та зернобобових) таке ж зменшення відбулося і з загальною кількістю зернових і зернобобових: порівняно з 2002 р. – на 46,49%, а з 2001 р. – на 60,88%
Визначення рівня собівартості продукції дає можливість встановити дохідність галузі, окремих культур.
Таблиця 4.1. – Динаміка собівартості 1 ц основних видів продукції в ВАТ „Якимівський АГРОС”
Вид продукції
2001
2002
2003
2003 в % до 2001
Виробництво продукції, ц
Витрати на виробн., т. грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Виробництво продукції, ц
Витрати на виробн., т. грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Виробництво продукції, ц
Витрати на виробн., т. грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Витрати на виробн., грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Оз. пшен.
29550
371,44
12,57
8288
156,97
18,9
1710
42,92
25,1
11,5
199,7
Просо
—
—
—
—
—
—
1630
37,5
23,0
—
—
Гречиха
—
—
—
—
—
—
2550
490,4
50,14
—
—
Гірчиця
—
—
—
—
—
—
9780
547,7
56,0
—
—
Яр. ячмінь
2500
62,25
24,9
156,1
3,79
24,3
—
—
—
—
—
Горох
—
—
—
257
12,72
49,5
—
—
—
—
—
Соняшник
995
83,38
83,8
305
18,18
59,6
—
—
—
—
—
Жито
1400
34,3
24,5
—
—
—
—
—
—
—
—
ВАЛ
34445
х
х
10411
х
х
1567
х
х
х
х
Собівартість сільськогосподарської продукції формується під впливом багатьох факторів зокрема співвідношення темпів змін обсягів виробництва і поточних витрат на продукцію, які визначають її рівень і тенденції.
Як видно з таблиці 4.1., ВАТ „Якимівський АГРОС” у різні роки вирощував різні види культур. Лише озима пшениця вирощувалась на протязі трьох років. З таблиці 2.1 можна прослідити неоднорідність у структурі виробництва продукції рослинництва. Витрати на виробництво озимої пшениці у 2003 році порівняно з 2001 зменшились на 88,5%, відповідно собівартість одного центнера озимої пшениці збільшилась на 99,7%. Собівартість продукції рослинництва формується з різних за економічним змістом статей витрат, які характеризують її структуру. Структура собівартості продукції характеризується процентним співвідношенням окремих статей витрат у загальних витратах виробництва. Вона залежить від особливостей сільськогосподарських галузей та їх виробничої спеціалізації, рівня технологічного устаткування і організації виробництва.
Таблиця 4.2. – Структура собівартості продукції рослинництва у ВАТ „Якимівський АГРОС”, смт Якимівка
№ п/п
Елементи витрат
2001 р.
2002 р.
2003 р.
Сума витр., т. грн.
%
Сума витр., т. грн.
%
Сума витр., т. грн.
%
1
Затрати на оплату праці
80,1
11,1
75,8
11,1
79,8
20,0
2
Відрах. а соц. заходи
31,2
4,3
22,4
3,2
19,1
4,8
3
Матеріальні затрати які увійшли до собівартості
286,3
39,8
234,3
34,3
167,1
41,9
4
в т. ч.- насіння
67,5
23,6
39,5
16,9
29,8
17,8
5
- мінеральні добрива
60,7
21,2
59,9
25,6
23,5
14,1
6
- нафтопродукти
127,5
44,5
87,9
37,5
93,2
55,7
7
- електроенергія
4,8
1,7
4,6
2,0
4,3
2,6
8
- запасні частини
25,8
9,0
42,4
18,0
16,3
9,8
9
Оплата послу і робіт
260,6
36,3
280,7
41,1
34,9
8,8
10
Амортиз. основ. засоб.
60,5
8,5
70,2
10,3
97,5
24,4
11
ВСЬОГО
718,7
100
683,4
100
398,4
100
Аналізуючи Таблицю 4.2. можна зробити висновок, що у всіх трьох роках найбільшу питому вагу, у собівартості продукції рослинництва займають матеріальні затрати, які увійшли в собівартість продукції (крім 2002 року, які склали 34,3%). Оплата послуг та робіт теж склала досить високу питому вагу у перших двох роках – 36,3% і 41,1% відповідно.
Затрати на оплату праці мають тенденцію до зниження, причиною цього є скорочення робочих місць на ВАТ „Якимівський АГРОС”. Виходячи з цього відрахування на соціальні заходи теж зменшуються з 31,2 тис. грн., у 2001 р., до 19,1 тис. грн. у 2003 р. Амортизація основних засобів має тенденцію до збільшення від 60,5 тис. грн., у 2001 р., до 97,5 тис. грн. у 2003 р. Взагалі витрати на виробництво продукції рослинництва зменшуються з року в рік: у 2001 р. – 718,7 тис. грн., у 2002 р. – 683,4 тис. грн., у 2003 р. – 398,4 тис. грн.
Таблиця 4. 3. – структура собівартості 1 ц озимої пшениці у ВАТ „Якимівський АГРОС”, смт Якимівка
№
Елементи затрат
2001 р.
2002 р.
2003 р.
Собів. 1 ц грн.
%
Собів. 1 ц грн.
%
Собів. 1 ц грн.
%
1
Оплата праці
1,51
12,01
1,59
8,39
2,07
8,05
2
Насіння
1,78
14,16
1,39
7,34
2,69
10,44
3
Паливо
1,61
12,81
2,46
12,94
4,04
16,1
4
Добрива
1,53
12,17
4,4
23,23
3,12
12,43
5
Засоби захисту
1,45
11,54
1,24
6,55
3,98
15,86
6
Роботи і послуги
1,66
13,21
2,16
11,4
3,78
15,1
7
Витрати на утр. основ. засобів
1,48
11,77
—
—
—
—
8
Інші витрати
0,17
1,35
3,09
2,44
2,44
9,72
9
Непродуктивні витрати
1,36
10,91
2,61
3,5
3,5
12,10
10
Всього
12,57
100
18,94
100
25,1
100
продолжение
--PAGE_BREAK--Аналізуючи таблицю 4.3. можна зробити висновок, що собівартість 1 ц пшениці за останні 3 роки зросла. Найбільшу питому вагу у структурі займають витрати на паливо у 2003 році 16,1%, на другому місці засоби захисту – 15,86%, які збільшились на 2,53 грн., порівняно з 2001 роком, на третьому роботи і послуги – 15,1%, на четвертому добрива – 12,43%, на п’ятому непродуктивні витрати – 12,1%, далі інші. Загальні витрати на виробництво 1 ц озимої пшениці мають тенденцію до збільшення від 12,57 грн/ц у 2001 р. до 25,10 грн/ц у 2003 р.
3. Організація синтетичного і аналітичного обліку витрат і виходу продукції рослинництва
Для обсягу витрат і виходу продукції рослинництва використовують рахунок 23 “Виробництво”, субрахунок 231 “Рослинництво”. Це активний калькуляційний рахунок, за дебетом якого відображають витрати на виробництво, а за кредитом — вихід продукції.
Сільськогосподарське виробництво характеризується різноманітними умовами надходження, зберігання і використання одержаної продукції. Розглянемо організацію документального оформлення, надходження і використання одержаної продукції.
Продукція рослинництва надходить у господарство в надзвичайно короткі строки при різних погодних умовах. Тому важливим засобом зберігання врожаю і всієї продукції є своєчасний і правильно організований облік.
Для обліку врожаю с/г культур використовуються єдині форми первинних документів для всіх типів с/г підприємств.
Урожай зернових культур збирають роздільним або прямим комбайнуванням.
Документи по обліку виходу продукції призначені для оприбуткування від урожаю зерна та іншої продукції. Такими документами є: реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля (ф. №77), путівка на вивезення продукції з поля (ф. №77а), талони (ф. №77б,77в,77г), реєстр приймання зерна вагарем (ф. №78а), реєстр приймання зерна та іншої продукції (ф. №78), реєстр документів на вибуття продукції (ф. №79).
Інформацію з документів по виходу продукції включають у звіт про рух матеріальних цінностей (ф.№121) і записують у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.
Документи по обліку витрат праці відображають проведені трудові витрати на виконання конкретних робіт по вирощуванню с/г культур і нараховану за це оплату. Такими документами є: табель обліку робочого часу (ф. №64), книжка бригадира по обліку праці і виконаних робіт (ф. №65), обліковий листок тракториста-машиніста (ф. №65а і 67б), обліковий листок праці і виконаних робіт (ф. №66 і №66а).
Дані документів по обліку витрат праці групують по кожному працівнику для нарахування і виплати оплати праці. Одночасно їх систематизують по об’єктах обліку витрат — видах робіт і культурах. Для цього складають нагромаджувальні документи: журнал обліку робіт і затрат (ф. №37), накопичу вальну відомість обліку використання машинно-тракторного парку (ф. №37а). Підсумки з них в кінці місяця використовують для заповнення виробничих звітів або книги обліку виробництва.
Документи по обліку предметів праці підтверджують витрачання в рослинництві різних матеріальних цінностей: насіння, добрив тощо. Для цього складають такі документи: акт на витрату насіння і садивного матеріалу (ф. №119) — списання на посів насіння і садивного матеріалу; акт про використання мінеральних, органічних і бактеріологічних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів (ф. №118) — списання внесених добрив, отрутохімікатів і гербіцидів; акт на списання виробничого та господарського інвентарю, малоцінних та швидкозношуваних предметів (ф. №126). Дані цих документів систематизують у звіт про рух матеріальних цінностей (ф.№121), з якого проводять записи у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.
Документи по обліку засобів праці фіксують витрати в рослинництві по використанню основних засобів шляхом нарахування амортизації. Для цього передбачено такі документи: розрахунок нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів, які надійшли або вибули (ф.№ 10.2.6 с/г), розрахунок нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за прямолінійним методом на початок року (ф.№ 10.2.5 с/г), відомість нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за місяць (ф.№10.2.7 с/г), відомість розподілу амортизації по основних засобах галузі рослинництва (ф.№63).
Документи по обліку вартості робіт і послуг, виконаними сторонніми підприємствами та організаціями, фіксують вартість таких робіт та послуг. Це рахунки на оплату, акти виконаних робіт. На підставі цих документів відображають витрати по конкретних об’єктах обліку рослинництва.
Аналітичний облік в рослинництві ведуть по об’єктах, якими є сільськогосподарські культури (групи культур), роботи, внутрішньогосподарські підрозділи тощо. Об’єкти обліку рослинництва визначають у кожному господарстві, виходячи з конкретних умов господарювання.
Аналітичні рахунки відкривають у виробничому звіті або книзі обліку виробництва. Витрати обліковують за місяць та наростаючим підсумком з початку року.
У виробничому звіті передбачено витрати показувати за елементами з кредиту кореспондуючих рахунків. Відмова від групування витрат за статтями та перехід на підрахунок їх за кореспондуючими рахунками є логічною. Така побудова обліку забезпечує підрахунок витрат за їх видами згідно кореспондуючих рахунків і ліквідує групування витрат за статтями. Цим спрощується процес перевірки правильності проведення записів, а підрахунок витрат прямо поєднується з системою бухгалтерського обліку.
Якщо в господарстві вирощують зернові культури за інтенсивною технологією, то забезпечується окремий облік витрат і виходу продукції за інтенсивною і звичайною технологіями. Розмежовують облік витрат і виходу продукції на зрошування незрошуваних та осушених земель.
4. Обчислення собівартості продукції
4.1 Суть собівартості і методи її обчислення
Одним з важливих завдань управлінського обліку є калькулювання, результатом якого виступає собівартість.
Собівартість продукції — це грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.
Собівартість продукції є одним з найважливіших показників господарської діяльності підприємства.
Собівартість використовується як основний інструмент управління виробництвом та забезпечення діяльності підприємства на принципах комерційного розрахунку, що передбачає співставлення витрат підприємства з його доходами, собівартості продукції з прибутком, отриманого від її реалізації.
Показник собівартості використовується для оцінки економічної ефективності використання виробничого потенціалу підприємства, впровадження нової техніки і технології, підвищення якості продукції тощо.
Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність способів відображання, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. Розглядаючи облік витрат та калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов’язаних етапів: перший етап — облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат та розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; другий етап — калькулювання собівартості, що включає операції по визначенню собівартості виробів та одиниць продукції.
Тобто, під методом калькулювання розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання.
Важливою рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає ск5ладання нормативної, планової та кошторисної калькуляції).
У межах кожного з цих методів можна здійснювати калькулювання:
позамовне чи попроцесне — за періодичністю складання;
повної собівартості (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) — в залежності від повноти охоплення обліком витрат.
Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію.
Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.
Цей метод, як правило, є традиційним та найбільш поширеним.
Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну (або “історичну”) собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Все це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю.
Тому найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкурентів.
Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях народного господарства.
Позамовний метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна продукція, яка довго коштує з тривалим циклом виробництва.
Основною вимовою позамовного методу є точний облік витрат та відокремлення їх по кожному замовленню (роботі) від витрат по інших замовленнях.
4.2 Загальні принципи обчислення собівартості продукції рослинництва
Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організовується відповідно до наступних принципів:
наукове обґрунтування класифікації виробничих витрат;
встановлення об’єктів обліку витрат та об’єктів калькулювання;
вибір калькуляційної одиниці;
вибір методу розподілу непрямих витрат, який надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він обирається підприємством самостійно, зазначається в обліковій політиці і є незмінним протягом звітного року;
розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватись принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не зв’язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) в звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов’язуються з доходами і витратами звітного періоду, навіть якщо гроші по них не надійшли або перераховані в даному періоді;
відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовлена в даному звітному періоді, включаються лише невичерпні (неспожиті) витрати. Вичерпні (спожиті) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;
вибір методу обліку витрат. Метод обліку витрат обирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою приналежністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.
4.3 Методика обчислення собівартості продукції зернових культур
Собівартість продукції не має єдиного об’єктивного значення. Її величина залежить від методики розрахунку.
В рамках одного виробничого циклу і в найбільш загальному вигляді процес обчислення (калькулювання) собівартості може бути представлений у вигляді досить очевидних послідовних процедур:
Економічне обґрунтування витрат та їх групування для цілей визначення собівартості.
Розробка та обґрунтування методів вартісної оцінки кожного елементу витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом.
Визначення обсягу продукції, що калькулюється, встановлення періодичності (строків) калькулювання.
Обчислення собівартості забракованої продукції при наявності браку.
Виявлення та оцінка величини зворотних відходів виробництва.
Визначення собівартості всієї одержаної продукції та її одиниці, включаючи складання калькуляцій, розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції.
Для визначення фактичної собівартості продукції слід мати дані про кількість, якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція, незавершене виробництво на початок та кінець періоду калькулювання, відходи виробництва, супутня, побічна та допоміжна продукція, остаточний брак виробництва.
Незавершене виробництво зумовлює два моменти в калькуляційному процесі: перший — вартість незавершеного виробництва на початок калькульованого періоду слід додати до загальної суми витрат поточного періоду; другий — вартість незавершеного виробництва слід вирахувати остаточної суми витрат, яка залишається після виконання ряду процедур. Отже:
ВСВФ = НВП+ПВП-ВЗВ-ВСП-ВПП+ВБР-НВК, 4.3.1
де ВСВФ — фактична собівартість всієї продукції, яка випущена виробництвом;
НВП — незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду;
ПВП — поточні витрати періоду;
ВЗВ — вартість зворотних відходів виробництва;
ВСП — вартість супутньої продукції;
ВПП — вартість побічної продукції;
ВБР — втрати від технологічного браку;
НВК — незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.
Наявність супутньої продукції зумовлює необхідність обліку витрат на її одержання, а наявність побічної продукції — розподіл витрат між готовою та побічною продукцією на підставі калькуляції або виключення вартості побічної продукції. Якщо собівартість побічної продукції не калькулюється, її оцінюють на підставі облікових цін.
Калькулювання собівартості продукції завершують розрахунком фактичної собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції. Це завжди зводиться до простої арифметичної дії: загальну суму собівартості окремого виду продукції ділять на кількісні характеристики виду.
Загалом калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому — фактична собівартість по кожному при управлінні виду продукції, на третьому — собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.
Розрахунок собівартості потрібен для різних цілей як у фінансовому, так і у внутрішньому бухгалтерському звіті.
4.4 Порядок закриття субрахунку “Рослинництво” і його аналітичних рахунків
В рослинництві можна виділити три групи аналітичних рахунків:
Рахунки по обліку витрат, які підлягають розподілу в кінці року.
Рахунки по обліку витрат під культури урожаю поточного року.
Рахунки по обліку витрат під урожай майбутніх років.
Аналітичні рахунки третьої групи відображають витрати під урожай майбутніх років, тому їх в кінці року не закривають, а суми витрат показують як незавершене виробництво, що залишається за дебетом рахунку 23 “Виробництво”. Отже, в рослинництві закривають рахунки першої і другої груп.
Починають закриття із розподілу загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування та гіпсування. Потім списують витрати по догляду за полезахисними насадженнями, розподіляючи їх на культури, на які впливають такі насадження.
Перед закриттям рахунків другої групи на них списують частину витрат бджільництва, що відносяться на запилення сільськогосподарських культур. Цей розрахунок має зробити агрономічна служба разом з пасічниками.
Витрати на обробіток площ, на яких загинув урожай внаслідок стихійного лиха, списуються на надзвичайні витрати. Якщо площа повністю загиблих посівів була пересіяна, на надзвичайні витрати відносять лише вартість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконуються знову при пересіві новою культурою (повторювані витрати). Витрати на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив та витрачені на їх внесення суми тощо (неповторювані витрати) списуються в розрізі статей на пересіяну культуру.
продолжение
--PAGE_BREAK--