Зміст
Вступ
1. Стратегіяінноваційного розвитку України на 2010-2020 рр
2. Стан,проблеми та перспективи розвитку АПК України
2.1 Стан та проблеми інноваційногорозвитку аграрного сектору України
2.2 Концепція реформ і розвиткуаграрної освіти та науки в Україні
2.3 Основні стратегічні напрямирозвитку та результати міжнародної діяльності в сфері АПК
2.4 Інновації АПК
3. Використанняміжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки України
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Вперіод подолання кризи в Україні актуальним є питання розвитку інноваційнихпроцесів у сфері сільського господарства. Особливо важливим є залученняінноваційних технологій при здійсненні підприємствами зовнішньоекономічноїдіяльності. Основною проблемою при цьому є підтримка науково-технічного іосвітнього потенціалу на належному рівні та постійне фінансування проектіврозвитку інноваційної діяльності.
Інноваційнийрозвиток України досліджували багато вітчизняних авторів. Серед них можнавиділити Л.Гаман, І.Павленко, Д. Кокоріна, М. Згуровського, В. Семеноженка таінших наукових діячів, що приділяють увагу розвитку інноваційної діяльності таїї необхідності для розширення виробництва при виході на світовий ринок.
Метоюроботи є розкриття необхідності використання інновацій у сільськомугосподарстві, отримання належної фінансової підтримки та розвитку інноваційноїдіяльності для вирішення проблем виходу на зарубіжні ринки.
Подоланнякризових явищ та вибір правильних орієнтирів економічного розвитку АПК свідчить,що найоптимальнішим із можливих напрямків у сільськогосподарській сфері єінноваційна. Лише таким чином можна швидко і ефективно трансформуватисільськогосподарське виробництво, стимулювати мале і середнє підприємництво таводночас забезпечити вихід на світовий ринок, що надзвичайно важливо для нашоїдержави з її величезним потенціалом аграрної країни.
Порядз постійним розвитком інноваційних технологій завжди існує ризик. Уникнути йогоцілком в інноваційному підприємництві не можливо, оскільки інновації і ризик — дві взаємозалежні категорії. Інноваційна діяльність має високий ступіньневизначеності. Дуже важко передбачати, яке нововведення буде мати успіх наринку, а яке не буде користатися попитом. Тому інноваційним підприємствам упершу чергу варто ретельно аналізувати інноваційні проекти для того, щобуникнути можливих помилок на самій ранній стадії — стадії відбору проектів.
Активізаціїінноваційної діяльності в сільському господарстві на етапах розробки, апробаціїта відтворення новацій сприятиме створення технопарків, дослідних станцій йінших інноваційних структур. Це прискорить процес поширення і впровадженняновацій, а також ліквідації тіньового ринку в аграрній сфері.
Дляздійснення інноваційного розвитку використовуються два підходи до розв'язанняпроблем: стабілізація і розвиток сільськогосподарських і харчових підприємствта розробка шляху розвитку з урахуванням регіональних аспектів.
Вумовах реформування української економіки виникла проблема пошуку фінансовихджерел активізації інноваційної діяльності — прийняття відповідних законів,надання пільг, створення приватного капіталу, стимулювання припливу в наукуталановитої молоді, оновлення наукових кадрів через удосконалення системиоплати праці та відродження престижу професії науковця.
Всучасних умовах відбувається багато змін, які впливають на інноваційнийпотенціал і які слід ураховувати при управлінні його розвитком. Це розширенняваріантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності,посилення функцій держави з мобілізації й ефективного використання інноваційнихресурсів, підвищення ролі ймовірнісних факторів, пов'язаних із визначеннямнапряму інноваційного потенціалу, ускладнення змісту, структури й динамікиресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб'єктів.
Такимчином, на даному етапі розвиток інноваційної сфери при виходісільськогосподарських підприємств на зарубіжні ринки є основою подоланнякризової ситуації у виробничої діяльності підприємств. Найголовнішими факторамислабкого розвитку є постійне реформування економіки, недостатнє фінансування збоку влади та інвесторів, а також небажання частини українських працівниківзастосовувати свої знання й навички в інноваційній сфері. Самофінансуванняінноваційних заходів, на даний момент, найбільше використовується підприємцями,саме тому інноваційна діяльність характеризується низькими темпами розвитку.
1. Стратегія інноваційного розвиткуУкраїни на 2010-2020 рр
інноваційнийаграрний сектор освіта міжнародний
Стратегіяінноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційнихвикликів розроблена на виконання Постанови ВР України від 17 лютого 2009 р.«Про проведення парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвиткуУкраїни на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів». КомітетомВерховної Ради з питань науки і освіти, Центром досліджень науково-технічногопотенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України за участю іншихнаукових установ НАН України, а також центральних і місцевих органів державноївлади із врахуванням ключових положень, закладених в проекті Стратегіїінноваційного розвитку України на 2009–2018 роки та на період до 2039 року,підготовленого Державним агентством з інновацій та інвестицій України іДержавним підприємством «Інститут економіки і прогнозування НАН України», та вряді інших стратегічних проектів.
Дана Стратегія єорганічною складовою Стратегії розвитку України у період до 2020 року (проектцієї Стратегії розроблено на виконання доручення Кабінету Міністрів УкраїниМіністерством економіки України). Вона розвиває основні положення Концепціїнауково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженоїПостановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р., уточнює і доповнює їх зврахуванням нових вимог сучасності і викликів щодо змін, на які Україна повиннамати адекватні відповіді. Визнання високої актуальності тиску зовнішніх івнутрішніх викликів, що посилюються, врахування їх можливих наслідків з метоюнедопущення кризових явищ в економіці і суспільстві є головною передумовою формуваннядієздатної інноваційної політики соціально-економічного розвитку держави.
Стратегіясистематизує і конкретизує законодавчі, нормативні та інші засади організаціїнаукової, науково-технічної, інноваційної та підприємницької діяльності, щомістяться в сучасному законодавстві України, нормативних та програмнихдокументах органів державної влади і разом з іншими державними стратегічнимидокументами є стрижневою основою для подальшого розвитку законодавчої інормативної бази в цій сфері, для формування державних, регіональних ігалузевих програм інноваційного розвитку, забезпечення скоординованоїдіяльності влади, суспільства, підприємництва, науки та освіти – всіх головнихучасників національної інноваційної системи.
Стратегіяскладається з аналітичної та безпосередньо стратегічної частин. У першійчастині сформульовано системну соціально-економічну проблему, що вирішуєтьсяСтратегією. Ця проблема спроектована на існуючий стан інноваційного розвиткуУкраїни у порівнянні з основними мегатрендами інноваційного розвитку світовоїта європейської економік, а також економік окремих країн. Надано такожхарактеристику основних викликів і загроз, що стають перед Україною, адекватнівідповіді на які можливі за умов посилення інноваційного розвитку країни.
Стратегічна частинаокреслює ключові стратегічні цілі, основні стратегічні пріоритети, визначаєнапрямки, механізми і можливі варіанти вирішення проблеми, містить формулюванняключових заходів щодо практичного впровадження Стратегії.
Результатомреалізації Стратегії має стати утвердження в Україні інноваційної моделі їїекономічного і соціального розвитку, підвищення ефективності використанняінтелектуального потенціалу країни, всіх її людських і природних ресурсів,забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки,досягнення стабільного сталого розвитку і підвищення добробуту громадян.Реалізація Стратегії створить можливості для успішного просування України пошляху розбудови економіки і суспільства, заснованих на знаннях.
Термін діїСтратегії визначено з врахуванням масштабу часу, необхідного для здійсненняузгоджених системних змін у всіх ланках національної інноваційної системи –науці, освіті, підприємництві, винахідництві, управлінні, та можливості за умовпослідовної і дійової реалізації положень Стратегії досягти активно зростаючоїфази наступного циклу інноваційного розвитку економіки, коли інноваційнийфактор стане визначальним у забезпеченні зростання вітчизняної економіки.
Сучаснідосягнення України в міжнародному вимірі конкурентоздатності економіки, рівнярозвитку і особливо ефективності функціонування національної інноваційноїсистеми є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки,гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунокекономічного зростання на європейські стандарти життя українських громадян.
Головна системнапроблема полягаєв тому, що результативність, якість функціонування і структура креативноїчастини національної інноваційної системи – сектору досліджень і розробок, освіти,винахідництва – не повною мірою відповідають потенційним потребам інтенсивногорозвитку економіки. З іншого боку, структурно відстала, технологічнонизькоукладна вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також системапідприємництва, що склалася під впливом нав’язаних Україні ззовнінеоліберальних реформ, залишаються вкрай неприйнятними до сучасних досягненьнауки та технологічних інновацій.
Для ефективноговирішення цієї проблеми необхідно визначити вихідні позиції основнихкомпонентів національної інноваційної системи, ступінь їх відповідності вимогамінноваційно-інвестиційної моделі розвитку, виявити слабкі сторони і перепони,що гальмують такий розвиток, а також наявні переваги і потенційні можливостіщодо здійснення узгоджених системних змін.
2. Стан, проблеми та перспективи розвитку АПК України
2.1Стан та проблеми інноваційного розвитку АПК України
Україна, яка маєнайкращі у світі природні та сприятливі кліматичні умови длясільськогосподарського виробництва, внаслідок технологічної відсталості танераціональної організації реформованого за неоліберальною моделлю аграрногосектору сьогодні не в змозі забезпечити своє населення доступною за ціною ідостатньою за стандартними нормами харчовою продукцією. Виробництвосільськогосподарської продукції на душу населення скоротилося в 2007 р.порівняно з 1990 р. на 40%. До того ж на внутрішньому ринку відбуваєтьсявиштовхування вітчизняної продукції імпортною внаслідок її більш високоїконкурентоспроможності, досягнутої за рахунок використання більш передових, ніжв Україні, технологій.
Реформи всільському господарстві проводилися передусім задля ліквідації існуючих крупнихколективних і державних господарств та розпаювання землі. Проте ефективногофермерства замість цих господарств створити не вдалося, однак за час реформсело втратило 2/3 парку тракторів, зернозбиральних комбайнів і вантажнихавтомобілів. Виробництво продукції сільського господарства лягло на плечі господарствнаселення, яке змушене за відсутності технічних засобів і коштів на їхзакупівлю перейти на примітивне ведення господарства. Таким чином в Українівиробляється понад 60% сільськогосподарської продукції, а деяких її видів – до90 відсотків і більше.
З вищесказаногослідує, що найбільш суттєвими результатами реформування українського села сталикатастрофічне падіння виробництва сільськогосподарської продукції ідетехнологізація і деіндустріалізація аграрного сектору. Парадоксальністьситуації полягає в тому, що в умовах масштабної детехнологізації ідеіндустріалізації аграрного сектору майже повністю зберігся його науковийпотенціал. З 1991 р. він скоротився лише в 1,3 рази, в той час як загальначисельність дослідників країни скоротилася у 2,6 рази. У цілому зменшеннячисельності дослідників в аграрному секторі було менш значним, ніж скороченнясамого аграрного сектору, включаючи обсяги виробництва продукції, розмір ріллі,а також чисельність зайнятих в цьому секторі.
Кадрованаукоємність аграрного сектору за роки реформ навіть зросла. В інтересах цьогосектору сьогодні працює понад 11 тис. науковців (15% загальної чисельностінауковців країни), в тому числі 2,1 тис. докторів і кандидатів наук, понад 200академіків та членів-кореспондентів. Аграрний сектор обслуговує державнаУкраїнська академія аграрних наук, в складі якої понад 120 наукових установ. Напотреби цього сектору працює добре розвинута система навчальних закладів.
Проблема полягаєв тому, що дуже низьким залишається рівень затребуваності результатів аграрноїнауки сільськогосподарським виробництвом, що закономірно призводить також дозниження якості її функціонування. Головна причина полягає в тому, що в Україніне сформувалися крупні сільськогосподарські підприємства і не відбулася ринковаінтеграція фермерських господарств. На початок 2008 р. майже 70% господарствмали в своєму розпорядженні сільськогосподарські угіддя розміром до 100 га, що автоматично робить їх нездатними до використання сучасних дороговартісних технологічних ітехнічних засобів виробництва. До того ж в аграрному секторі набирає обертівтенденція скуповування торговельним, фінансовим та промисловим капіталомкорпоративних прав засновників сільськогосподарських підприємств, що призводитьдо відчуження значної кількості угідь із сільськогосподарського виробництва.
Аграрна наука на75% фінансується за рахунок державного бюджету (наука країни в цілому – на39%). Такий стан – ще один доказ, який свідчить про неефективність проведених ваграрному секторі реформ, внаслідок яких аграрна наука залишилася відірваноювід сільськогосподарського виробництва і слабо комерціоналізованою, щосуперечить світовому досвіду. У розвинутих країнах аграрна наука є найбільшкомерціоналізованим сектором наукових досліджень.
Зрозуміло, що заумов збереження існуючої архаїчної організації українського сільськогогосподарства, коли технічні засоби для більшості підприємств, особливофермерських господарств, залишаються недоступними, виробниксільськогосподарської продукції відтиснутий від її покупця численними перекупщиками,кредитори обмежують аграріїв не підйомними кредитами на придбання сучасноїматеріальної бази, на розгортання інноваційної діяльності не вистачить коштівне тільки самих аграріїв, але й усіх доходів країни.
У рамкахнав’язаної селу доктрини неоліберальних реформ створити в Україні в найближчійперспективі сучасне ринкове інноваційне сільське господарство, здатнезабезпечити в повному обсязі потреби населення в продуктах харчування, а тимбільше успішно конкурувати з аграріями інших країн, фактично неможливо. Томудержава і суспільство мають здійснити масштабні заходи з метою захистусільськогосподарського виробника від руйнівної сили неолібералізму і створенняекономічних, правових, організаційних, соціальних та інших умов для спрямуванняреформ на забезпечення інноваційного розвитку цього найважливішого длянормального життя країни і суспільства сектору економіки.
2.2Концепціяреформ і розвитку аграрної освіти та науки в Україні
Реформуванняаграрної освіти та науки має підвищити їх якість та результативність, сприятизростанню ефективності використання кадрового потенціалу країни, забезпечитиконкурентоспроможність агропромислового сектору економіки держави, підвищитидобробут населення. В основу реформування аграрної освіти і науки покладається:
а) поглибленняінтеграції вказаних видів діяльності та переведення їх на інноваційні системивзаємодії з виробничою сферою АПК;
б) введеннядиференціації відповідальності за розробку загальнодержавних і регіональнихнаукових, інноваційних і кадрових проблем в АПК (в цілому і по регіонах),згідно міжнародних стандартів;
в)відповідальність за стан науково-технічного прогресу і кадрове забезпеченнясфери АПК, а також за зберігання і переробку сільськогосподарської і харчовоїсировини та продукції, їх якість і безпеку, збереження довкілля та соціальнийрозвиток сільської місцевості – вчорашні аграрні університети і НДІ мають статиустановами наук про якість життя і безпеку довкілля та раціональнеприродокористування.
Метоюреформування системи аграрної освіти та науки є:
· докорінне підвищенняконкурентоспроможності результатів діяльності ВНЗ та відповіднихнауково-дослідних установ Мінагрополітики, НААН України спрямованих напокращення наукового і кадрового забезпечення розвитку на інноваційній основігалузей вітчизняного агропромислового комплексу з урахуванням нових економічнихумов та світових продовольчих і фінансових викликів.
· реалізація державної аграрноїполітики удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищеннякваліфікації керівників і фахівців для агропромислового виробництва, формуваннякадрового потенціалу, спроможного швидко адаптуватися і ефективно працювати внових економічних умовах та міжнародному конкурентному середовищі шляхомспільного використання наукового потенціалу та матеріально-технічної базиустанов Мінагрополітики, НААН України;
· підвищення рівня наукових дослідженьта впровадження їх у виробництво;
· створення загальнодержавної системиінформаційно-консультативного та телекомунікаційного забезпеченняагропромислового і природоохоронного комплексів України.
Завданнямиреформування аграрної освіти та науки для досягнення поставленої мети:
— завершити формування національноїмоделі конкурентоспроможної багаторівневої аграрної освіти, інтегрованої усвітовий простір, яка здатна задовольняти потреби суспільства та особистостей;
— модернізувати систему державногозамовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації керівниківі фахівців у відповідності до потреб на них вітчизняного агропромисловоговиробництва, які спроможні швидко адаптуватися і ефективно працювати в новихекономічних умовах;
— сформувати систему ефективногоуправління науково-технічною та інноваційною сферами на основі концентраціїуправлінських та координаційних функцій, кадрового потенціалу, фінансових іматеріально-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку установаграрної науки і освіти та їх інноваційної діяльності;
— інтенсифікувати фундаментальні таприкладні дослідження, результати яких повинні відповідати світовому рівню імати вагомий вплив на освіту та соціально-економічний розвиток агропромисловоговиробництва;
— забезпечити високу результативністьнаукових досліджень та широке спрямування їх результатів на інноваційнийрозвиток агропромислового виробництва;
— підготувати проекти законодавчих танормативних актів, які необхідні для реалізації пропозицій з реформуванняаграрної освіти та науки України в нових економічних умовах;
— привести у відповідність до діючихнормативів МОН України та вимог Болонського процесу критерії оцінки рівнівпідготовки фахівців різних ступенів.
Основністратегічні напрями реформування аграрної науки і освіти:
Þ перехідна створення інновацій, які повинні забезпечити конкурентоспроможність такомерційну привабливість науково-технічних розробок на ринку наукоємноїпродукції;
Þ оптимізаціясистем аграрної науки і освіти для концентрації матеріально-технічних, кадровихі фінансових ресурсів на вирішення пріоритетних завдань АПК;
Þ запровадженнясистеми планування та виконання науково-технічних програм під інноваційнумодель розвитку галузей АПК;
Þ створеннядієвих систем інноваційного провайдингу;
Þ формуваннясистеми державного замовлення на науково-технічну продукцію черезМінагрополітики;
Þ оптимізаціясистеми аграрної освіти для концентрації матеріально-технічних, кадрових іфінансових ресурсів забезпечення розвитку всіх ланок освітніх закладів;
Þ створеннясистеми мотивації одержання аграрної освіти;
Þ підпорядкуваннянавчальних закладів аграрного профілю галузевому міністерству;
Þ удосконаленнясистеми післядипломної освіти, підготовки організаційно-управлінських кадрів;
Þ інтеграціяаграрної освіти, науки і виробництва;
Þ формуваннясистеми перманентного наповнення змісту нового та запровадження в навчальнийпроцес інноваційних технологій;
Þ формуваннясистеми замовлень АПК на підготовку фахівців аграрного профілю та оцінка їхкваліфікаційного рівня;
Þ реформуваннясистеми підготовки науково-педагогічних кадрів, їх освітянської та науковоїдіяльності, її нормативно-правового забезпечення у відповідності до міжнароднихстандартів;
Þ навчанняв університетах зорієнтувати на вирішенні глобальних проблем сьогодення;
Þ підвищенняякості та безпеки сільськогосподарської продукції;
Þ екологізаціяусіх сфер аграрного сектору економіки на усіх етапах життєвого циклу людини;
Þ мінімізаціяшкідливого впливу від сільськогосподарської діяльності на довкілля;
Þ розвитоксистем управління якістю в сфері агарного виробництва, переробки і зберіганнясільськогосподарської продукції;
Þ посиленняролі гуманітарної підготовки фахівців, як фактора розвитку демократії тапротистояння тероризму, наркоманії та іншим негативним соціальним проявам усуспільстві;
Þ посиленняпрактичної складової у підготовці фахівців за всіма напрямами підготовки(спеціальностями) та освітньо-кваліфікаційними рівнями.
2.3Основні стратегічні напрями розвитку та результати міжнародної діяльності всфері АПК
Основні напрямирозвитку:
1) Сформуватипріоритетні напрями міжнародної наукової діяльності, які сприятимуть майбутнійУгоді про асоціацію України та ЄС.
2) Започаткуватинові комунікаційні канали з метою обміну науковою і освітянською інформацієюміж партнерами у вирішенні глобальних проблем людства.
3) Спрямуватизусилля наукового і освітнього потенціалу на зближення позицій України та ЄС зпитань, які розглядаються в рамках міжнародних організацій IGC, ISO, FAO тощо. 4)Взяти участь у проектах TWINNING та TAIEX з метою розбудови інституційноїспроможності, необхідної для адаптації національного законодавства дозаконодавства ЄС.
5) Використатиєвропейський інструмент сусідства та партнерства (ENPI) для ефективноїкоординації та застосування зовнішньої допомоги в галузі науки та технологій.
6) Збільшитичисельність фахівців, які у свою діяльність спрямовують на вирішення питаньміжнародного розвитку, патентного та стандартизаційного законодавства.
7) Визначитипершочергові дії щодо визнання дипломів спеціалістів, магістрів, кандидатівнаук (PhD), докторів наук (doc.habil.) в країнах Спільноти;
8) Відродититрадицію проведення щорічних спеціалізованих виставок в тому числі зміжнародним представництвом, завершених науково-технічних і технологічнихрозробок, які сприятимуть зустрічам виробників і споживачів наукової продукції.
9) Завершитигармонізацію у сфері інтелектуальної власності і трансферу технологій до єдиноїтермінології з метою унеможливлення подвійного трактування законодавствасуб’єктами міжнародної науково-технічної співпраці.
10) Інтенсифікуватипрактику стажування вітчизняних вчених, особливо молодих науковців, у провіднихзарубіжних університетах та фірмах.
11) Збільшитикількість науковців і студентів ВНЗ та їх відокремлених підрозділів, які берутьучасть у міжнародних освітянських і наукових проектах.
12) Розширитиконтингент набору іноземних студентів на навчання в аграрні ВНЗ; удосконалюватиметодики навчання іноземних студентів, підготовку викладачів, здатних викладативідповідні навчальні курси. Здійснити заходи щодо відкриття підготовчихвідділень для іноземних громадян на базі аграрних ВНЗ.
13) Здійснитизаходи щодо проведення систематичної профорієнтаційної роботи в зарубіжнихкраїнах для популяризації вищої аграрної освіти України.
14) З метоюінформування ВНЗ та залучення їх до міжнародних проектів створити на веб-сайтіМіністерства аграрної політики України окремий розділ з інформацією прореалізацію міжнародних проектів в сфері освіти, науки та дорадництва України.
15) Брати участьу міжнародних програмах і проектах, спільному проведенні досліджень і розробціпроектів, спрямованих на створення конкурентоспроможної високотехнологічноїпродукції й новітніх технологій, створення спільних наукових організацій іінноваційних структур та забезпечення їхнього фінансування.
Очікуванірезультати:
o Урезультаті реалізації реформ очікується створення спільно з науково-досліднимиустановами НААН України та Міністерства аграрної політики України Регіональнихцентрів інноваційного розвитку АПК.
o Буде скоординована таінтегрована система взаємодії аграрної освіти та науки, спрямованої наінноваційний розвиток АПК.
o Поглиблятьсята розширяться міжнародні зв’язки з посиленням інтервенцій вітчизняноїпродукції АПК на міжнародні ринки.
o Будуть створені регіональніта галузеві об’єднання, як основний елемент поєднання науки та виробництва.
o Будуть запровадженіресурсозберігаючі і природоохоронні агротехнології з компетентним фаховимсупроводом.
o Будестворений єдиний інтелектуальний (науково-технічний, економічний такультурно-просвітницький) простір в аграрній сфері.
o Поглиблятьсязв’язки і сформуються партнерські стосунки з потужними аграрними підприємствамита фермерськими господарствами.2.4 ІнноваціїАПК
Інноваційнадіяльність складається з трьох основних складових:
а)наукова діяльність;
б) роботипо доведенню завершених науково-дослідних і дослідно-конструкторських і технологічнихробіт(НДДКР) до рівня інноваційних проектів (продуктів, товарів, технологій і т.д.);
в)діяльність з освоєння (впровадження) інноваційних проектів, технологійвиробництва продукції і т.д.
Першоюскладовою — наукового забезпечення АПК присвячені конференції, «круглі столи» іт.д. У той же час існує ряд проблем в самій організації аграрної науки.Необхідно удосконалити процес організації НИОКР. Як тільки з'явитьсяконкуренція серед сільськогосподарських товаровиробників у сфері ідеї татехнологій, інноваційних проектів, почнеться перехід до сталого економічногорозвитку сільськогосподарського виробництва в Києві, як і в усьому світі.
Важливовиробити дієвий механізм приймання завершених науково-технічних і технологічнихрозробок та їх відбору вже на рівні інноваційних проектів, необхіднихсільськогосподарському виробництву. Велику роль у вирішенні цих проблемналежить відіграти Науково-технічній раді (НТР) Мінсільгоспу України в якомуповинні проходити апробацію всі завершені та рекомендовані для освоєннянауково-технічні розробки. Слід налагодити зв'язок між наукою та виробництвом,щоб забезпечити передачу адаптованих науково-технічних розробок та їх ефективневпровадження.
Технологічнеі технічне переозброєння сільського господарства в сучасних умовах є ключовоюпроблемою забезпечення продовольчої безпеки України. Тільки створення йосвоєння нової техніки і машинних технологій дозволить підняти якість іконкурентоздатність вітчизняної сільгосппродукції. Для розвитку сільськогогосподарства та енергозабезпечення потрібна державна підтримка, особливо прирозробці та освоєнні енерго- і ресурсозберігаючих агротехнологій.
Головнимпріоритетом науково-технічної та інноваційної політики в АПК повинна статидержавна підтримка фундаментальної і прикладної науки з орієнтацією навпровадження наукових розробок. Кінцева мета аграрної науки — це підвищенняефективності сільського господарства. Передовінаукові розробки
Ефективністьагропромислового виробництва визначається взаємодією науки і практики, впровадженняу виробництво передових інноваційних технологій. На це був націленийп'ятирічний цикл науково-дослідних робіт Української академіїсільськогосподарських наук, намічених програмами фундаментальних тапріоритетних прикладних досліджень з наукового забезпечення розвиткуагропромислового комплексу України на 2001-2005 та 2006-2010 рр… Програмирозроблені у відповідності з вимогами «Основ політики України у галузі розвиткунауки і технологій на період до 2010 року та на подальшу перспективу» і складеніз урахуванням переліку критичних технологій державного рівня і пріоритетнихнапрямків розвитку науки і техніки, затверджених Президентом України.
Прийняттязакону України «Про розвиток сільського господарства» знімає багатонепорозумінь в аграрній політиці, закріплює за АПК певний пріоритет, орієнтуєдержаву на сталий розвиток сільськогосподарського виробництва та сільськихтериторій.
Концепціяпереведення економіки на інноваційний шлях розвитку знайшла повну підтримку всуспільстві. Однак при виробленні стратегії і тактики реалізації цієї концепціївиникли розбіжності. У черговий раз «реформатори» спробували зробити наукуголовною винуватицею того, що наше виробництво несприйнятливе до досягнень НТП.Доцільно також в Україні розробити програми по збільшенню виробництва сої ісорго. Вчені можуть запропонувати виробникам с/г продукції новіресурсозберігаючі технології обробітку цих культур, що забезпечують захистпосівів від бур'янів, хвороб і шкідників, а також зниження енерговитрат наобробку ґрунту і посівів.
Важливимрезервом у вирішенні кормової проблеми є розширення посівів багаторічнихбобових трав. У нових сортів конюшини вдало поєднуються ультра скоростиглих івисока зимостійкість. Вони дозволили розширити зону стійкого обробітку цієїкультури на 300 км на північ, і на 600 км на північний схід.
ВченимиВідділення захисту рослин розроблені біотехнологічні методи діагностикинебезпечних фіто патогенів. Обґрунтовані і реалізовані інформаційні технології багаторівневогодистанційного та аерокосмічного зондування та вивчення фіто санітарного стануагроекосистем країни. Складені карти, представлені на електронних носіях та насайті в Інтернеті.
Востанні роки, інститутами та станціями приділяється недостатня увага розвиткутеорії та практики імунітету рослин. У багатьох наукових установах згорнутіроботи та ліквідовані наукові підрозділи по цьому найважливішому напрямку.Низький рівень практичного освоєння препаратів, що ідентифікують захисні функціїрослин.
Сьогодніж абсолютно ясно, що не тільки окреме поле, але й окремі його контури вимагаютьособливої агротехніки. Ученими розроблені унікальні технології, що дозволяютьдосить точно визначити рівень родючості ґрунту, забур'яненість, зараженість окремихділянок поля і за один прохід агрегату, оснащеного сучасним бортовимкомп'ютером, забезпечити оптимальне внесення хімікатів. Це технологіїмайбутнього, вони забезпечують підвищення врожайності при скороченні в 2-3 разикількості внесених меліоратів. Основними проблемами, тут є не тількивідсутність сучасної техніки, але й необхідність оновлення картографічнихматеріалів. Ефективно ведуться роботи з використання альтернативних видівенергії. Вченими агро інженерної науки розроблена програма по стимулюваннюширокомасштабного перекладу сільськогосподарської техніки на газомоторноепаливо, реалізація якої дозволить скоротити витрати в 1,82 рази в порівнянні звикористанням дизельного палива і бензину.
Учисло найважливіших проблем в Україні входить боротьба за здоров’я нації.Істотний внесок у її рішення вносять інститути Відділення зберігання іпереробки сільськогосподарської продукції. За звітний період ними розроблено тапередано для освоєння у промисловість понад 700 нових технологій і близько 3700нових найменувань продуктів харчування.
3. Використання міжнародного фактору в інтересах інноваційногорозвитку економіки України
В умовах глобалізації великого значення дляпозиціювання країни на високому рівні інноваційного розвитку має використанняможливостей міжнародного співробітництва. Серед таких факторів надзвичайно важливимє залучення зарубіжних інвесторів до розвитку вітчизняної інноваційної сфери,зокрема в області АПК. Вирішення проблеми залучення зарубіжних інвесторів маєздійснюватись наступними заходами:
Ø поліпшеннязагальних умов для інвестицій в економіку України;
Ø створеннязаконодавчих норм, ідентичних для вітчизняних та зарубіжних інвесторів;
Ø розробкаєдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості інноваційних програм і проектів.
Залучення інвестицій з різних груп країн має своїособливості. Що стосується інвестицій з країн СНД, перш за все з Росії, тонеобхідно стимулювати відповідну взаємодію у рамках вже існуючих численних угодта міждержавних домовленостей. Доцільною є державна підтримка пріоритетнихпроектів за рахунок залучення як державних, так і приватних інвестицій вавіаційну, космічну та деякі інші галузі.
Позитивний вплив на залучення інвестицій з країн СНДможуть мати перегляд національного законодавства щодо створення вільнихекономічних зон, промислово-фінансових груп та внесення змін в практикуприватизації підприємств у високотехнологічному секторі економіки. Це важливотому, що інвестиції з країн СНД можуть прийти насамперед на вже існуючіпідприємства, в роботі яких зацікавлені технологічно пов’язані з нимипідприємства Росії та інших країн СНД.
Щодо інвесторів зрозвинутих країн Європи, Азії та США, то, як свідчить статистика, вони можутьбути залучені не тільки до вже існуючих підприємств, але і для здійсненняінвестицій в нові проекти та виробництва. Важливим кроком в цьому напряміповинно стати створення відповідних баз даних та підрозділів (агенцій) уміністерствах і відомствах, які мають проводити активну політику залученьінвесторів через проведення відповідних конференцій, презентацій тощо.
Скасування привілеїв для іноземних інвесторів неповинно супроводжуватися встановленням додаткових бар’єрів (у виглядіспеціальних умов приватизації для вітчизняних інвесторів і таке інше).
Україна бере участь в різноманітнихміжнародних проектах і програмах і має формальну можливість брати участь умайже всіх міжнародних відкритих програмах. Необхідно провести аналіз існуючихпрограм і співвіднести їх зі здатністю держави надавати їм фінансову підтримку.
Пріоритети повинні віддаватися першза все міжнародним програмам під егідою ЄС та країн СНД. Механізми і конкретніпропозиції щодо участі в них розроблено досить детально. Є проект Концепціїспівробітництва в інноваційній сфері країн СНД, який підготовлено за активноїучасті України. Конкретизація форм і напрямків співробітництва в інноваційнійсфері має бути здійснена прийняттям відповідних нормативних актів. Стосовноспівробітництва з ЄС завдання полягає в ініціюванні нових програм на умовах, щоіснували й існують у ЄС для країн Центральної та Східної Європи. Це дозволитьне тільки залучати більш значні кошти до виконання НДДКР та інноваційнихпроектів, але і розширити спектр співробітництва між українськими тазарубіжними організаціями.
Крім того, необхідно суворіше дотримуватисявиконання зобов’язань держави з фінансування українських частин спільнихпроектів. Для цього подібне фінансування могло б бути включене окремим рядкомдо так званих “захищених ” статей бюджету.
Податкова політика держави стосовноучасті в міжнародних проектах також має відповідати міжнародним стандартам,тобто відповідні трансфери не повинні обкладатися податками як виробничадіяльність.
Важливим завданням єформування нормативно-правової бази забезпечення рівноправного входження Українив науково-технологічний простір країн Європи та світу. Нормативно-правова базаповинна формуватися у відповідності з тенденціями, що спостерігаються у світі.Україна приєдналася до більшості існуючих угод та конвенцій у сфері захистуінтелектуальної власності, ноу-хау тощо.
Ціла низка угод існує у рамках СНД.Проблеми полягають в тому, що, по-перше, не розроблено ефективного механізмувведення відповідних законодавчих актів у дію. По-друге, велика кількістьзаконодавчих актів має відверто декларативний характер і не сприяє реальномурозвитку міжнародного співробітництва.
Тому головним завданням повинен статиперегляд існуючих угод і законів з метою наповнення конкретним змістом, зокремаперегляд закону про фінансово-промислові групи, який би дозволив провестипроцеси реальної інтеграції підприємств у високотехнологічних секторахекономіки.
Необхідно розробити перелікунікальних наукових об’єктів, розташованих на території України, які можутьбути використані у міжнародних проектах, в тому числі в рамках науковогоспівробітництва, яке здійснюється МААН.
Положення щодо розвитку науково-технічного співробітництваповинні, як правило, входити до нових угод, що укладає Україна із зарубіжнимикраїнами та міжнародними організаціями, зокрема в економічній сфері.
Слідпереорієнтувати зовнішньоекономічну діяльність України на високотехнологічнийекспорт і скорочення частки продажу за кордон сировинних ресурсів. Політикадержави щодо стимулювання експорту високотехнологічної продукції повинна бутибільш активною і цілеспрямованою. Держава має виходити зі своїх стратегічнихінтересів, а не з короткочасної вигоди. Цього можна досягти за рахунок впровадженнядвох груп заходів.
По-перше, держава зобов’язана створити дійсно рівніумови для роботи підприємств у традиційних секторах економіки. Це знизитьсередню прибутковість таких підприємств і змусить деякі фірми впроваджуватиінновації або переносити свою діяльність у високотехнологічні сектори. Длядіяльності високотехнологічних секторів повинні бути встановлені серйозніпільги з метою стимулювання НДДКР.
Потрібно удосконалити державну систему експертизи технологій, технічногообладнання, а також ліцензій для виробництва продукції, які купує Україна.Експертиза технологій повинна спиратися на існуючі міжнародні стандарти івідповідати діючим в Україні законодавчим положенням. Для експертної оцінкиокремих спірних проблем, пов’язаних із технологічними трансферами, доцільностворити відповідні науково-технічні ради із залученням провідних українських(а в деяких випадках і зарубіжних) фахівців.
Проблеми захистуінтелектуальної власності повинні вирішуватися за умов дотримання міжнароднихугод у цій галузі. Їх вирішення пов’язане головним чином з труднощамивпровадження основних положень законодавчих актів у дію, а також браком коштівна захист інтелектуальної власності.
Основним напрямком удосконалення захистуінтелектуальної власності в Україні має стати підтримка державою переходу доміжнародно-визнаної практики у галузі патентування та захисту інтелектуальноївласності.
Висновки
Впровадженнярезультатів зарубіжного досвіду інноваційних досліджень сприятиме збереженнюґрунтового покриву, відтворенню його родючості, сталому розвиткусільськогосподарських територій, зростанню продуктивності агроекосистем,завдяки чому середньорічні обсяги виробництва зерна зростуть до 65 млн. тонн,олійних культур – 16, овочів – 9, плодів та ягід – 4,6 і винограду – 1,2 млн.тонн.
Використаннянової системи організації селекційного процесу дасть можливість у 2,5-3,0 разиінтенсифікувати генетичні дослідження з метою виведення нових порід тварин знаперед визначеними господарсько-корисними властивостями. Розробки щодозбалансованої годівлі тварин і поліпшення умов їх утримання сприятимутьпідвищенню ефективності засвоєння корму, завдяки чому витрати на 1 кг приросту свиней знизяться до 2,8-3,0, а великої рогатої худоби – до 7-8 кормових одиниць.Впровадження наукових розробок у сільськогосподарське виробництво дозволитьзабезпечити виробництво молока в обсязі 22 млн. тонн, м’яса – 6,1 млн. тонн,яєць – 17,1 млрд. штук.
Буде налагодженовиробництво нових видів високоякісних харчових продуктів функціональногопризначення, збільшено вихід м‘ясної і молочної продукції з одиниці сировини.Інтенсифікація окремих технологічних процесів дасть змогу збільшити вихідпродукції на 5-8 % за рахунок зменшення її втрат у процесі переробки іподовжити термін зберігання плодоовочевої продукції без суттєвих змін споживчихякостей більше ніж у 2 рази, а м’ясних виробів – майже в 5 разів.
Застосуваннянових організаційних, технологічних і технічних рішень дасть можливістьзменшити питомі витрати промислової енергії на виробництво продукції в 1,5-1,7рази і підвищити продуктивність праці в 2,0-2,3 рази. Завдяки використаннюенергії з поновлюваних джерел у сільському господарстві на 10% знизитьсяспоживання енергії з традиційних джерел.
Реалізаціянаукових розробок з удосконалення податкової, фінансово-кредитної політики,організаційних та економічних механізмів розвитку аграрного сектора економікикраїни забезпечать його рентабельність в межах 18-20% і розширене відтворення галузі.
Кошти, які вивільняться за рахунок оптимізації тареструктуризації системи аграрної освіти та науки, спрямуються на оновленнялабораторного обладнання і приладів наукових установ та вищих навчальнихзакладів, а також розвиток нових напрямів досліджень.
Таким чином,будуть нарощуватися обсяги виробництва національної сільськогосподарськоїпродукції та її експортної складової, підвищиться якість харчових продуктів, аїх показники будуть доведені до міжнародних стандартів, збільшиться кількістьробочих місць та поліпшаться умови праці, прискориться соціальний розвитоксела, а також зменшиться негативний вплив агропромислового виробництва надовкілля. Впровадження у виробництво нових наукових розробок сприятимепідвищенню життєвого рівня народу.
Списоквикористаних джерел
1. ГнатковичО.Д. Активізація інновацій у сільське господарство України. [Електроннийресурс] / http: // www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=65.
2. ЗахарченкоВ.И. Інноваційний потенціал підприємства як об'єкт економічного дослідження[Електронний ресурс] / http: // www.ldpu.org.ua/liberalism/4289db18020f0.
3. ІртищеваІ.О. Побудова інноваційних моделей регіональної агропродовольчої сфери наінтеграційній основі. Економіка АПК. — 2009. — №9. — С. 39-43.
4. ЛайкоП.А., Кулієв М.М. Інноваційні процеси в аграрному секторі економіки. ЕкономікаАПК. — 2009. — №9. — С. 26-30.
5. МіщенкоІ.М. Інноваційна діяльність у сільському господарстві. [Електронний ресурс] / http:// www.dy.nayka.com.ua/a/2_2009_15.files/image001.gif.
6. http://library.if.ua/library.if.ua-tov.html
7. http://minagro.gov.ua/page/?10662
8. http://www.rusnauka.com/ONG_2006/Economics/17818.doc.htm
9. http://innovations.kmpu.edu.ua/
10. http://agpr.info/index.php?l=2&o=61
11. http://h.ua/story/74747
12. http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/337743.html