МIНIСТЕРСТВО ФIНАНСIВ УКРАїНИ
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФIНАНСОВА АКАДЕМIЯ
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
з дисципліни
«Політична економія»
на тему:
«Державна підтримка сільського господарства таїї форми в Україні»
Науковий керівник:
Круць А.В.
Виконавець:
студент ІІІ курсугрупи КС-32
Колісник Б.Д.
Чернівці 2009
Зміст
Вступ. 3
1. Проблеми розвитку сільського господарства в Україні вумовах ринкової економіки. 5
2. Сучасний стан сільського господарства в Україні 8
3. Форми державної підтримки сільського господарства. 14
Висновок. 22
Список використаних джерел та літератури: 24
Вступ
Сільське господарство є одним із найважливіших секторів народного господарстваУкраїни, тут зосереджено близько 30% основних виробничих фондів; працює майжетретина загальної чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві; виробляєтьсятретина національного доходу, формується 70% роздрібного товарообігу. ПродукціяАПК є однією з основних статтей експорту. Порівняльні переваги українськоїекономіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві. За оцінкамиекспертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодопотенціальних можливостей у сільському господарстві. Основною складовою цьогопотенціалу є концентрація найродючіших у світі чорноземів (понад 65% грунтовогопокриву країни), достатньо висока кваліфікація і відома у всьому світіпрацелюбність українських селян. За умов інтенсифікації розвитку Україна маєцілком реальні можливості приєднатися до групи країн – основних виробниківсільськогосподарської продукції. Дослідження підтверджують, що використаннязначних наявних можливостей України для виробництва сільськогосподарськоїпродукції може створити значний експортний потенціал країни. Як наслідоксказаного вище виникає об’єктивна необхідність у регулюванні та підтримцірозвитку сільського господарства в Україні з боку держави та запровадженнявідповідних норм для реалізації державної політики у сфері сільськогогосподарства.
Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий часформування під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринковоїекономіки життєдіяльність сільськогосподарський підприємств, ефективністьаграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільськіймісцевості значно зумовлені державним регулюванням.
Головним завданням державного регулювання в країнах з розвинутою ринковоюекономікою в аграрні сфері є:
підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експортуосновних видів продовольчих товарів;
попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарськоїпродукції;
обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузяхпромисловості.
Потребу й особливості державного регулювання сільського господарства визначаютьнизка об’єктивних чинників, такі як: нестабільність цін і доходів вагропромисловому виробництві; конкурентне середовище в сільському господарствіі високий ступінь монополізації в ресурсних та переробних сферах; низькапривабливість інвестування аграрного виробництва; різноманітністьприродно-кліматичних умов; потреба екологізації сільського господарства,проведення наукових досліджень; страхування сільськогосподарської діяльності; особливостіформування соціальної інфраструктури села, тощо.
Розвинуті країни Європи і Америки щорічно надають дотації виробникамсільськогосподарської продукції більш ніж на 300 млрд. доларів. Політикадержави відносно аграрного сектору не може бути раз і назавжди даною. Длякожної конкретної країни у певний період її історичного розвитку складаєтьсяодна з трьох типових ситуацій: коли існує дефіцит сільськогосподарськоїпродукції; коли попит на сільськогосподарську продукцію та її пропозиціявідносно збалансовані; коли пропозиція сільськогосподарської продукціїперевищує попит на неї.
1. Проблеми розвитку сільськогогосподарства в Україні в умовах ринкової економіки
Економіка сільського господарства України нині знаходиться в складномуекономічному стані. Для виходу з нього необхідне своєчасне прийняття рядуорганізаційно-економічних і законодавчих заходів, дієвість яких передусімзалежить від економічної оцінки реального стану сільського господарства як уцілому по країні, так і по окремих галузях, підприємствах, регіонах тощо.
Стосовно сільського господарства, то в Україні є проблеми, якіпроявляються у відсутності або запізнілості необхідної економічної інформації,яка б характеризувала реальний стан речей.
На підтвердження сказаного слід визначити наступне.
1. Кожного року протягом перших 4-5 місяців існує лише попередняінформації про економічну ефективність виробництва основних видівсільськогосподарських культур. Так, станом на 01.05. 2008 року в Українііснувала інформація про ефективній сільськогосподарського виробництва за 2008рік, яка свідчить, що виробництво великої рогатої худоби, свиней, молока, яєцьбуло збитковим відповідно на 38,4%, 9,3% 4,3% та 10,8%, а м'ясо птицірентабельним (9,3%). Цими даними за вказаний період користуються на всіх рівняхуправління при розробці економічних заходів, направлених на усунення недоліків.Проте, ці дані рентабельності виробництва не враховують дотацій, якісільськогосподарські виробники одержують від держави. З урахуванням дотаційінформація надходить лише в червні, яка значною мірою відрізняється попередньої.Так, за 2005 рік рентабельність виробництва молока без дотацій становила 12,2%,а з дотаціями — 31,1%, свиней — відповідно 14,9% та 20,2%, м'яса — 25% та 53%,а великої рогатої худоби — збиток 25,5% і 6,6%. Отже, пропозиції щорозробляються на основі цієї викривленої інформації, не можуть дати бажаногорезультату. Крім того, що ці дані мають бути своєчасними й достовірними, вонистосуються лише обмеженої кількості продукції. Відомо, що сільськогосподарськихпідприємств в Україні 13,5 тис. і на них припадає близько 20% виробництвамолока, 37% м'ясних ресурсів, 50% яєць, 5% картоплі, 15% — овочів. При цьомуформою 50-сг із 13,5 тис. господарств охоплені лише 8,5 тис. сільськогосподарськихпідприємств, які мають понад 50 найманих працівників. Отже, кількістьпродукції, яка відображена у формі 50-сг, ще менша тієї, що фактично виробленавсіма сільськогосподарськими підприємствами. Отже, ця інформація нерепрезентативна показникам, наприклад, рентабельності відповідної продукції,виробленої в цілому по країні, тому що переважну більшість її виробляють вособистих селянських господарствах. В останніх показники ефективностівиробництва продукції (рентабельність, собівартість, затрати живої тауречевленої праці тощо), де виробляється 80% молока, 63 м'ясних ресурсів, 50%яєць, 95% картоплі, 85% — овочів нині, на жаль, відсутні.
2. Існують недоліки у наявності даних стосовно структури собівартостіосновних видів продукції. Правда, з 2005 року структура собівартості по видахпродукції відновлена, проте в попередні кілька років вона була представленалише в середньому окремо по рослинницькій та тваринницькій продукції. При цьомуслід відзначити, що ця структура собівартості знову ж таки представлена лише посільськогосподарських підприємствах, яка не репрезентативна загальнійсукупності виробництва по вищезгаданій причині. Крім того, в Україні воназначно меншою мірою деталізована по елементах витрат. Наявність такої детальноїструктури витрат у країнах з розвинутою ринковою економікою дала можливістьпошуку зниження собівартості виробництва продукції у сфері безпосередньоговиробництва, це зробило її конкурентоспроможною, що надзвичайно важливо длявітчизняного сільського господарства.
3. Наступною важливою проблемою є відсутність належної оцінки структуривикористання відповідних ресурсів сільськогосподарської продукції, визначеннячастки певного виду продукції, яка знаходиться у сфері товарно-грошовихвідносин та у сфері натурального виробництва.
Дослідженнями встановлено, що в структурі використання м'ясних ресурсівза 2005 рік, вироблених усіма категоріями господарств і придбаних за межамикраїни і межах товарно-грошових відносин знаходилося 60,2% (у тому числі зарахунок великотоварних господарств — 28,9%; імпорту — 16,9 та дрібнотоварнихгосподарств — 14,4%), а за межами товарно-грошових відносин — 39,8% (у томучислі самозабезпечення 39,4% і витрат на корми 0,4%). Об'єктивно, основноговпливу зазнають ті сфери, які знаходяться в товарно-грошових відносинах. Середм'ясних ресурсів, насамперед, відбуватиметься скорочення дрібнотоварнихпідприємств, значну конкуренцію відчують вітчизняні великі підприємства,збільшиться частка імпорту м'ясної продукції. У галузі виробництва яєць такожскорочуватимуться дрібнотоварні й жорстку конкуренцію мають витримативеликотоварні підприємства. Проте особливої уваги чекають частки виробництв,які знаходяться за межами товарно-грошових відносин. На жаль, цьому сегментувиробництва мало приділяється уваги в наукових галузях, а він в Україні значний.Тому, натуральне виробництво відносно меншою мірою буде піддане впливу відвходження в COT. Це обумовленотим, що саме входження в COT не усуне ті причини, які призвели до значної частки натуральноговиробництва в сільському господарстві нашої країни. До головних причин слідвіднести відсутність інфраструктури села (передусім доріг, торгової мережі тощо),безробіття та низьку ціну робочої сили в сільській місцевості, проблем) самовиживання.
4. Необхідно чітко визначити вплив диспаритету цін насільськогосподарську продукцію. Протягом останніх 10-11 років не відбувалосязначного погіршенні у співвідношенні індексів цін на сільськогосподарськупродукцію та промислову, яка надходить сільському господарству. Появляютьсядумки, що при розрахунку диспаритету цін не слід за базу приймати 1990 рік,тому що він застарів, а пропонується брати 1995-й, або 2002 рік. Це в окремихдослідників стало підґрунтям стверджувати, що диспаритет ліквідований.
5. Потрібно постійно відстежувати структуру роздрібної ціни основнихвидів продовольчих товарів в ланцюгу від виробника сировини до безпосередньогоспоживача.
У нашій країні вже кілька разів вводили мораторій на введення ринкуземлі, проте ні разу не провели ґрунтовного дослідження щодо того, що дастьринок землі, скільки, ким і за якою ціною купуватимуть і продаватимуть землюсільськогосподарського призначення при відміні мораторію? А це надзвичайноважливе питання.
Підсумовуючи варто відзначити, що для розв'язання питань у нашій країніє інтелектуальний потенціал. Необхідна лише воля владних структур. Це дало бможливість ефективніше шляхи по виходу АПК України з кризи й уникати тихфінансових збитків, що мали місце за період реформування АПК. 2. Сучасний стан сільськогогосподарства в Україні
Зміна відносин власності зумовила радикальні перетворення всієї системиекономічних відносин як на загальнодержавному рівні, так і на рівні галузей,регіонів суб'єктів господарської діяльності. Але докорінних позитивних зрушеньу сільському господарстві за роки його реформування не досягнуто. Відсутністьпослідовної, чітко виваженої, науково обґрунтованої державної аграрноїполітики, напрямів і механізмів її практичної реалізації стала однією зголовних причин демографічної кризи соціально-економічного занепаду села тапогіршення стану його населення.
Недостатня наукова обґрунтованість заходів земельної реформи тареформування сільськогосподарських підприємств призвели до відокремленнявідносин власності та трудових відносин (селянин власник земельної частки імайнового паю став найманим працівником на своїй власності).
Основними чинниками, що зумовили погіршення станусоціально-економічного розвитку села, є спад виробництва сільськогосподарськоїпродукції, зниження його ефективності, відсутність системності та недостатністьдержавної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, поглибленнядиспаритету цін на продукцію сільського господарства та вхідні ресурси, низькийрівень доходів сільського населення і, відповідно, низька купівельнаспроможність населення країни.
Незважаючи на загальне зростання обсягів кредитування комерційнимибанками товаровиробників, за останні 5 років вони становлять лише 25% відоптимальної потреби. Крім того, відсотки залишаються надто обтяжливими длясільської економіки, а умови отримання (перш за все застава) роблять їх майженедоступними для більшості виробників.
Через фінансові проблеми сільгосптоваровиробники змушені порушуватипрактично всі технологічні вимоги та процеси, що призводить до збитковостіпродукції й погіршення її якості.
Невирішеною залишається проблема технічного переоснащення галузі. Першопричиноюнегараздів у технічному забезпеченні стало різке зростання диспаритету цін міжтехнікою і сільськогосподарською продукцією: при індексі цін реалізаціїпродукції сільського господарства у січні-жовтні 2005 року порівняно Із січнем- жовтнем 2004 року 110,4%, сукупний індекс витрат на виробництвосільськогосподарської продукції за цей період становив 120,5 відсотка.
Внаслідок цього аграрні підприємства втратили тільки за 1996-2008 роки 58,1 млрд. гривень. Якприклад, щоб купити зернозбиральний комбайн СК-5 «Нива» у 1990 р. требабуло продати 34,2 т зерна, а в 2008 р. — вже 556,8 тонн.
Однією з найгостріших соціальних проблем на селі є низький рівеньоплати праці працівників аграрного сектору економіки, який понад десять роківзалишається найнищим серед усіх галузей економіки України (у 1995 році — 46,3грн., у 2005 році — 398 грн., що становить 52% до рівня середньомісячноїзаробітної плати в галузі економіки (764 грн) та 88% до прожиткового мінімумуна працездатну особу на рік (453 грн). Рівень заробітної плати на значнійчастині підприємств нижчий прожиткового мінімуму. Така ситуація стаєзагрозливою для продовольчої безпеки держави.
В умовах вступу України до COT та Євросоюзу формуються нові підходи щодо створення організованогоринку відповідно до світової практики та правил міжнародних економічнихвідносин, більш активно розбудовується внутрішній аграрний ринок. Однак,незважаючи на вкрай несприятливу фінансово-економічну ситуацію в АПК,прогнозується збільшення валової продукції сільського господарства у 2007 роціна 1,7% проти рівня 2008 року.
Вже за 10 місяців вдалося валову додану вартість (ВДВ), створену всільському господарстві, промисловстві та лісовому господарстві, збільшити на2,3%, при загальному зростанні валового внутрішнього продукту (ВВП) України на2,8%.
Виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріяхгосподарств у січні-жовтні 2008 року збільшилося на 1,4% порівняно звідповідним періодом 2005 року, в тому числі у сільськогосподарськихпідприємствах — на 4,9%, у господарствах населення — 99,1 відсотка.
Приріст промислової продукції харчової промисловості та переробленнясільськогосподарських продуктів проти попереднього року становив 14,4%, у томучислі харчової промисловості — 13,9%.
Активізовано кредитний ринок, що дало змогу залучити 7 млрд. грн. (в1,5 рази більше відповідного періоду 2004 року).
До Зведеного бюджету України станом на 1 жовтня 2005 року надійшло відпідприємств агропромислового комплексу 6 млрд. грн. податкових платежів, що на30% більше відповідного періоду минулого року.
За 9 місяців 2005 року експортовано сільськогосподарської продукції насуму 3,1 млрд. дол. США, що на 18,2% більше відповідного періоду минулого року,імпортовано — на 2 млрд. дол. США (більше на 35,2%). Зовнішньоторговельнесальдо позитивне і дорівнює 1,1 млн. дол. США.
Продовження нинішньої тенденції призведе через два-три роки до повноїдеіндустріалізації аграрного виробництва, втрати половини вирощеного урожаю.
Для відновлення машинно-тракторного парку на рівні технологічноїпотреби не обхідні щорічні інвестиції в обсягах до 20 млрд. грн. та дляпідготовки парку сільськогосподарської техніки до сезону польових робіт потребав коштах становить 1,8 млрд. гривень. Однак за останні три роки щорічні джерелафінансування на придбання сільськогосподарської техніки не перевищують 2 млрд. грн.,що є меншим платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників.
З метою підвищення платоспроможності селян у державному бюджетіпередбачено ряд фінансових механізмів державної підтримки щодо придбаннятехніки обладнання для агропромислового комплексу. Нині сільгосптоваровиробникимають змогу закуповувати техніку залучивши пільгові довгострокові кредити, наумовах фінансового лізингу та з частковою компенсацією вартості. Для компенсаціїкредитної ставки довгострокових кредитів бюджетом передбачено видатки в сумі 350млн. гривень.
Для поліпшення стану технічного забезпечення АПК розроблено концепцію«Програми Державної технічної політики в аграрному секторі на період 2008-2010років» та прийнято у першому читанні Верховною Радою України проект ЗаконуУкраїни «Про систему інженерно-технічного забезпечення АПК».
Для виконання комплексу польових робіт у 2007 роцісільгосптоваровиробникам необхідно 1894 тис. тонн дизельного пального та 625тис. тонн бензину, в т. ч. на весняно-польові роботи — 660 тис. тонн дизпаливата 226 тис. тонн бензину.
Нині основною проблемою є коливання цін на ринку нафтопродуктів. Заостанні 12 місяців середня вартість дизпалива зросла у 1,6 раза. Тому,враховуючи ситуацію на ринку нафтопродуктів, Міністерством запропонованорозглянути можливість скасування акцизних зборів на дизельне пальне для села,створення при Держрезерві стабілізаційного фонду нафтопродуктів, спрямуватинафту власного видобутку на вітчизняні нафтопереробні підприємства дляпереробки та поставки виробленого дизпалива селу за стабільними цінами. Проводитьсяробота з перепрофілювання частини підприємств на виробництво біоетанолу. Цедозволить зберегти тисячі робочих місць у сільській місцевості.
За минулий 2004 рік сільгосппідприємства спо-електроенергії в обсязіблизько 2,78 млрд. кВт/год на суму близько 732,9 мли. цо майже у 7 разів меншеніж у 1991 році. Міністерство запропонувало встановити тарифи на електроенергіюдля всіх сільгосптоваровиробників на рівні споживачів 1 класу напруги.
Проблеми сільської місцевості. Важливою проблемою для сільської місцевостіє демографічна ситуація. Сільська місцевість потребує інвестицій для поліпшенняумов життя, проте міграція сільського населення з маленьких поселень будепродовжуватись. Прогноз відділу з питань населення ООН передбачає, що сільськенаселення України зменшиться на третину протягом наступних 25 років.
Під впливом технічного прогресу та переходу до приватного сільськогогосподарства розвиток сільської місцевості та диверсифікація економічноїдіяльності в Україні вимагатиме створення великої кількості робочих місць, непов'язаних із сільським господарством, оскільки реструктуризація сільгосппідприємствсупроводжується зменшенням робочих місць у сільському господарстві.
Сучасний стан сільського входить у гостре протиріччя з стратегічнимицілями національного державотворення і вимагає невідкладного прийняття цілісноїкомплексно довгострокової програми подолання кризи в сільському господарстві гасприянні розвитку села.
З метою кардинальної зміни ситуації, за ініціативи Міністерстварозробляється Програма розвитку та підтримки українського села. Основні напрямидержавної політики спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку іформування Україні високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому тазовнішньо му ринках сільськогосподарського виробництва, забезпеченняпродовольством держави і формування експортного потенціалу; створення усільській місцевості сприятливого середовища для життєдіяльності людей якнеобхідної передумов ефективного функціонування галузей сільськогогосподарства, сталого розвитку сільських територій та збереження селянства якносія української ідентичності, культури і духовності нації.
Завдання програми передбачається вирішувати шляхом визначення накожному етапі реалізації ЇЇ положень критеріїв успіху та створення комплексупослідовних, системних і структурних заходів, що забезпечить якісні зміни врозвитку АПК.
Вирішити питання забезпечення сільгосптоваровиробників ресурсами, втому числі фінансовими, енергетичними, хімічними тощо.
Фінансові: подальший розвиток фінансово-кредитних механізмів, щопередбачають державну підтримку кредитування та страхування, формування Фондугарантій та кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників,створення належної фінансової інфраструктури, в тому числі сільськогосподарськихкооперативних банків за участю держави.
Для цього необхідно щорічно передбачати в державному бюджеті кошти на фінансуванняцільових програм і заходів агропромислового комплексу в обсягах, щозабезпечують реалізацію прийнятих нормативно-законодавчих актів стосовно АПК.
3. Форми державної підтримкисільського господарства
Одним з найважливіших елементів державного регулювання аграрногосектору економіки є система оподаткування, яка впливає на обсяги, спеціалізаціюта розміщення аграрного виробництва, на вибір організаційно-правової формипідприємництва та рівень ефективності використання наявних ресурсів [8,121-122].Від того, яка система оподаткування застосовується в сільському господарстві,залежить стан справ в інших галузях і секторах економіки та макроекономічнаситуація в цілому. З часу розбудови податкової системи незалежної Українисистема оподаткування сільськогосподарських підприємств була особливою сфероювзаємовідносин з державою, яка слабо корелювала із народногосподарською системоюоподаткування. Внаслідок запровадження з 1999 року фіксованого сільськогосподарськогоподатку (ФСП) та звільнення від сплати податку на додану вартість (ПДВ), атакож введення нульової ставки цього податку на певні види продукції вдалосьдещо покращити фінансовий стан, аграрних підприємств та збільшити податковінадходження до державного бюджету. Введення вищезазначених змін дозволило зміститиакцент з фіскальної сторони у бік фінансової підтримки сільськогосподарськихтоваровиробників. Головою причиною цього і стало намагання замінити низькийрівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Проте із зменшеннямподаткового тиску в аграрній сфері не вдалося підвищити ефективність таконкурентоспроможність аграрних підприємств, зменшилися фінансові можливостідля розвитку сільської місцевості та вирішення соціальних проблем на селі.
Проблема обґрунтування рівня й ефективності підтримки аграрного секторуекономіки посідає чільне місце у наукових дослідженнях. Помітний внесок у сільськегосподарство, включаючи витрати бюджету; податкові пільги, становили всередньому за аналізований період 2% ВВП. За цим показником Україна належитькраїн з високим рівнем державної підтримки і випереджає за даними Організаціїекономічного співробітництві розвитку (ОЕСР), такі країни, як США (0,9%),ЄС-(1,2%), Канаду (0,8%), Австралію (0,3%).
Зростання обсягів державної фінансової підтримки відбулося як зарахунок збільшення прямої бюджеті підтримки, так і за рахунок запровадженняспеціальних режимів і механізмів оподаткування. Пряма бюджетна підтримкасільського господарства зросла з 462 млн. грн. у 2002 році до 5887 млн. грн. у 2008році, або більш ніж у 12,7 разів (табл.1).
Таблиця 1.
Державна фінансова підтримка сільського господарства в Українів 2002-2008 рр. (млн. грн.) Показники 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 1 2 3 4 5 6 7 8 Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування, всього 2079 3001 3818 3774 4372 5180 4524 в тому числі: через механізм прямого оподаткування; 1355 1427 1424 1355 1410 1400 400 через спецрежими (справляння ПДВ) 724 1574 2394 2419 2962 3780 4124 Пряма бюджетна підтримка розвитку галузі 462 635 1248 2216 2575 3909 5887 Загальний розмір державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва 2541 3636 5066 5990 6947 9089 1041
в т. ч. за рахунок спецрежимів та механізмів
оподаткування,% 81,8 82,5 75,4 63,0 62,9 57,0 43,5
/>Загальний розмір державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва (у% до ВВП) 1,5 1,8 2,2 2,2 2 1,8 1,9 Підтримка через спецрежими справляння ПДВ (у% до ВВП) 0,4 0,8 1,1 0,9 0,9 0,9 0,8 /> /> /> /> /> /> /> /> />
Протягом 2002-2008 років підтримка завдякиспеціальним режимам та механізмам оподаткування зросла більш ніж у 2 рази і всередньому становила 382 млн. грн. на рік, або 0,8% ВВП. Зміну обсягівпідтримки сільського господарства у період 2002-2008 рр. За рахунок спеціальнихрежимів та механізмів оподаткування зобразимо графічно (рис.1).
/>
Рис.1. Підтримка сільського господарства черезспеціальні режими та механізми оподаткування в 2002-2008 рр.
За даними Міністерства аграрної політики, обсягинепрямої підтримки сільськогосподарських підприємств за 2005 рік шляхом наданняпільг під час оподаткування становили 5,2 млрд. грн. Внаслідок запровадженняспеціальних режимів вдалося суттєво збільшити обсяги фінансової підтримкирозвитку сільськогосподарського виробництва, який практично неможливо булозабезпечити безпосередньо в бюджеті. В цілому фінансова підтримкасільськогосподарських товаровиробників завдяки спецрежимам справляння ПДВстановила в 2008 році 4124,3 млн. грн., що більше порівняно з 2002 у 5,6 рази. Уцілому за 2002-2008 ріки фінансова підтримка завдяки механізмам ПДВ становиламайже 18 млрд. грн., або в середньому на рік — 2568,2 млн. грн.
Саме діючий механізм нарахування ПДВ на даний час єнайбільш важливим для сільськогосподарських товаровиробників, оскільки йогоефект можна вважати подвійним: з одного боку, відсутній відтік частиниодержаних від реалізації коштів, які спрямовуються на поточні виробничіпотреби, з другого, — частина коштів повертається як дотації та отримується якбюджетне відшкодування [6, 85]. Суми ПДВ, що залишаються у розпорядженнісільськогосподарських підприємств в режимі акумуляції і спрямовуються напідтримку сільськогосподарської продукції, зросли з 97,5 млн. грн. у 2002 роцідо 1,7 млрд. грн. у 2008 і були меншими від прямої державної фінансовоїпідтримки програм розвитку аграрного виробництва [4, 70]. Завдяки механізму виплатидотацій переробними підприємствами за здане молоко та м’ясо в живій вазісільськогосподарські товаровиробники у 2008 раці отримали 1445,7 млн. грн., щобільше в порівнянні з 2002 р. в 3,5 раза. Нище наведені дані про показникиефективності дотацій за рахунок коштів ПДВ усім категоріям господарств запродане переробним підприємствам молоко та м’ясо.
Таблиця 2.
Показники ефективності дотацій зарахунок коштів ПДВ усім категоріям господарств за продане переробнимпідприємствам молоко. Показники 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Продано молока та молокопродуктів, тис. тонн 3335,0 4376,0 3937,0 4413,0 5237,5 5689,0 5607,4 Вартість проданого молока та молоко-продуктів, млн. грн. 1831,0 2622,0 2107,0 2966,0 4101,4 5799,6 5233,6 Дотації на 1 тонну молока, грн. 71,4 88,9 89,4 114,2 142,2 182,4 173,9 Питома вага дотацій у вартості проданого молока і молокопродуктів 13,0 14,8 16,7 17,0 18,2 17,9 18,6 Рівень рентабельності (збитковості) виробництва молока у с/г підприємствах,% -6,0 -0,8 -13,8 9,9 -0,4 12,2 8,3
Дотації на 1 тонну молока усім кагегоріямгосподарств в 2008 році становили 173,9 грн., що становить 18,6% у вартостіпроданого молока. Таким чином, незважаючи на деякі позитивні тенденції, щоспостерігаються в галузі тваринництва, в цілому її не вдалося вивести із кризи.
Як свідчать дані 2002-2008 років питома вагадотацій у вартості проданого м’яса за останні роки становить близько 17%. Проте,незважаючи на зазначене, виробництво м’яса і Україні є збитковим про це яскравосвідчать дані таблиці 3.
Таблиця 3. Показники ефективності дотацій за рахунок коштів ПДВ усім категоріям господарств за продане переробним підприємствам м'ясо (в живій вазі) Показники 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Продано худоби та птиці, тис. тонн. 452 389 477 575 432 489 621,5 Вартість проданої худоби та птиці, млн. грн. 1346 1785 1701 2001 2424,9 3581,4 3978,6 Дотації на 1 тонну м'яса, грн. 404,9 663,2 595,4 598,3 954,3 1218,6 1043,5 Питома вага дотацій у вартості проданого м'яса, % 13,6 1,5 16,7 17,2 17 16,6 16,3 Рівень рентабельності (збитковості) виробництва м'яса ВРХ у с. г. підприємствах, % -42,3 -21,4 -40,5 -44,3 -33,8 -25 -13,6
До позитивних наслідків запровадження спеціальнихрежимів сплачення ПДВ у сільському господарстві України можна врахувати:
а) покращення фінансового забезпеченнясільськогосподарських товаровиробників;
б) механізм використання таких коштів передбачаєобов'язково важливий характер їх спрямування, тобто одержані кошти за статусом вирівнювалисьдо бюджетних;
в) в умовах, що склалися, запроваджений механізммав значний стимулюючий вплив на виробників молока та м'яса в Україні [7, 258].
Поряд з окремими позитивними моментами встановлениймеханізм підтримки мас й суттєві недоліки, зокрема:
а) цей механізм не стимулює пошуку резервів дляпідвищення ефективності виробництва. Започаткований у період глибокої кризи, колидержава вимушена була підтримувати усіх виробників, в тому числі й тих, щопрацювали неефективно, він відігравав позитивну роль в умовах відносноїстабілізації фінансово-економічного стану підприємств галузі приводить догальмування структурних реформ, технічного та технологічного оновлення ферм таспричиняє директивне використання факторів виробництва [1,129];
б) бюджет за такого порядку зазнає додаткового навантаження,при цьому для споживача ціна молочної і м’ясної продукції не окуповується,оскільки на етапі переробки застосовується стандартна ставка ПДВ, що нівелюєвплив застосування нульової ставки;
в) розмір дотацій суттєво залежить відгосподарської діяльності переробного підприємства і може диференціюватись як заокремими переробними підприємствами, так і за окремими категоріями постачальників(підприємствами та ОСГ) [8,325];
г) фінансові ресурси держави використовуються безналежної програми та визначеного кола учасників. Зокрема, слід визнати, щовиплата дотацій ОСГ має більш соціальне, а не економічне значення, адже коштифактично спрямовуються в нікуди, без чітко визначеної мети та регламентації [2,73].
Непрямі субсидії завдяки спецрежимам справлянняПДВ, незважаючи на відзначені вище позитивні моменти, вносять дуже великівикривлення, оскільки саме вони підтримують неефективні структури аграрнихпідприємств та стимулюють більший обсяг виробництва, що не завжди відповідаєринковим сигналам і відносним перевагам сільськогосподарських товаровиробниківцієї продукції. У той же час залишаються без уваги більш сумісні з ринкомзаходи подолання недостатнього виробництва продукції тваринництва [7,16].
Таким чином, сільське господарство України залишаєтьсянайбільшим в економіці одержувачем пільг завдяки спеціальним режимам тамеханізмам оподаткування. Обсяг непрямої підтримки майже зіставний з обсягомбюджетних субсидій. Це дозволяє зробити висновок, що внесок сільськогогосподарства в загальний фінансовий фонд країни є невиправдано низьким. Томуназріла необхідність переглянути пільги щодо оподаткуваннясільськогосподарських товаровиробників, частково замінивши їх бюджетнимфінансуванням. Зменшення податкових пільг дозволить сформувати необхідністимули для підвищення ефективності виробничого процесу в сільськомугосподарстві. Крім того, воно також виправдане з позиції вимог світовоїорганізації торгівлі.
Висновок
Отже, грошові кошти держбюджету, що спрямовуються в розвиток сільськогогосподарства, не повністю відповідають тим вимогам, які ставляться перед ним. Зацих умов дуже складно сформувати необхідні фінансові ресурси для налагодженнянормального процесу виробництва як в сільському господарстві, так і в іншихгалузях народного господарства. Тому в Україні невідкладного розв'язанняпотребує проблема створення необхідних умов, за яких можна забезпечуватикомплексне регулювання економіки та фінансову стабілізацію. А без бюджетногорегулювання і контролю за суб'єктами господарювання, подальшого здійсненняреформ аграрний сектор не може ефективно розвиватися.
З огляду на вищевикладене постає питання про необхідність підвищення тазабезпечення ефективності бюджетного регулювання розвитку українськогоагропромислового комплексу. Оскільки лише воно в змозі забезпечити поповненняобігових коштів сільськогосподарських товаровиробників, підвищити рівень їхньоїплатоспроможності, сприятиме зростанню Інвестиційної привабливостіагропідприємств і дасть їм змогу бути позичальниками на ринку кредитнихресурсів та отримувати довгострокові кредити для технічного оснащеннявиробництва. З цією метою необхідно всебічно нарощувати обсяги виробництвапродукції, підвищувати ефективність функціонування агропідприємств на основіспеціалізації і концентрації виробництва, зміцнювати матеріально-технічну базута застосувати новітні технології'. Бюджетне регулювання агровиробництва йоблаштування ринкової соціальної інфраструктури села повинні здійснюватися внапрямі скорочення тіньового обороту, розвитку аграрного ринку й сільськихтериторій, фінансування інновацій, аграрної науки і освіти, а також підвищенняефективності секторів економіки, що забезпечують аграрну сферу державиресурсами. Узагальнюючи розгляд проблеми визначення критеріїв ефективності бюджетногорегулювання розвитку аграрного виробництво зазначимо, що вони повинні відбиватиусі складові суб'єктно-об'єктних відносин: економічну ефективністьсільськогосподарських товаровиробників, економічну ефективність секторааграрної економіки у вимірі макроекономічних показників, соціально-економічнийрозвиток усієї країни, розширене відтворення і постійне удосконалення людськогокапіталу на селі та функціональну оптимальність державного регулювання якцілісної організаційної структури, спрямованої на забезпечення ефективно діючоїмоделі ринкового саморегулювання.
Список використаних джерел та літератури:
1. Закон України «Про Державний бюджет на 2009 рік. // http: // www.
minfin. gov. ua.
2. Постанова КМУ „Питання використання коштівдержавного бюджету за деякими бюджетними програмами у сфері агропромис ловогокомплексу“ від 2.03. 2008 р. №243.
3. Постанова КМУ „Про порядок використання у 2008році коштів державного бюджету, що виділяються на фінансову підтримку ви робництвапродукції рослинництва шляхом дотування“ від 02.03. 2008 р. №239.
4. Статистичний щорічник „Сільське господарствоУкраїни“ за 2005 і 2008 pp. // Держкомстат України. — с.17, 23, 24, 30, 34.
5. Вітковський М, П. Посилення ролі держави при переходідо ринку // Економіка АПК. — 2007. — №7. — с.134.
6. Кириленко І.Г. Аграрна реформа в Україні: надбання,проблеми // Економіка АПК. — 2005. — №5. — 8-14 с.
7. Саблук П.Т. Економічні інтереси як основа розвиткуаграрного вироб ництва // Економіка АПК. — 2004. — №8. — С.6.
8. Політика і розвиток сільського господарства вУкраїні / За ред. Ште- фана фон Крамона-Таубеля, Сергія Зорі, Людвіга Штріве. — К.: Альфа Принт, 2001. -С. 191.
9. http: // www. mе. gov. ua.
10. http: // www. minagro. gov. ua.