КабінетМіністрів України
НаціональнийУніверситет Біоресурсів і Природокористування
Кафедра:Загального землеробства
Плануваннянаукових досліджень на тему:
«Впливдоз мінеральних добрив на врожайність ячменю»
Виконала:
студентка ОКР Магістратури
1-го року навчання
агробіологічного факультету
Лазаревич О.Є.
Перевірив: доктор с.-г. наук, професор
Манько Ю.П.
Київ– 2010р.
План
1. Обґрунтування теми
2. Робоча гіпотеза
3. Мета дослідження
4. Завдання дослідження
5. Схема досліду
6. Програма і методика спостережень
1. Обгрунтування теми
При усуненнінадлишкової кислотності грунту та внесення фосфорно-калійних добрив в більшостігрунтово-кліматичних зон країни найбільший вплив на врожай, білковість та іншіпоказники якості зерна ячменю роблять азотні добрива. Тому в даний час, колипроблема якості зерна ячменю стоїть особливо гостро, велику увагу приділяютьазотних добрив: виявляють оптимальні норми, форми, терміни і способи їхвнесення. При сприятливихпогодніх умовах внесення помірних норм (40 — 60кг/га) азотних добрив може підвищитиврожай зерна ячменю на 10-15ц/га. Однактакі норми азотних добрив підвищують головним чином величину врожаю, а на вмістбілка вони впливають слабо. Збільшення білкового, як правило, не перевищує1-1,5%. Різко підняти білковість зерна ячменю, що особливо важливо прикормовому його використанні, можливо тільки при застосуванні підвищених івисоких норм азотних добрив. Фосфорніта калійні добрива роблять позитивний вплив на ячмінь на грунтах з низькимвмістом рухомих форм фосфору і калію; одностороннє внесення азотних добрив натаких грунтах неефективно. Зфосфатів на дерново-підзолистих грунтах добре діють суперфосфати, а такожефективні поліфосфорна добрива. Використаннярослинами калію і добрив в значній мірі залежить від забезпеченості азотом іфосфором. У дослідах В. І. Нікітішена, на неудобренном тлі посівамизасвоювалося 50%, на фоні азотного та фосфорного добрива — 96% внесеного калію.
2. Робоча гіпотеза
Робоча гіпотеза:внесення в грунт елементів мінерального живлення сприяє покращенню агрохімічнихпоказників ґрунтів та зростанню врожайності сільськогосподарських культур.
3. Метадослідження
добривоазотний зерно родючість
З'ясуватизначення живлення рослин та залежність агрохімічних показників родючості відзастосування добрив.
4. Завдання дослідження
1. З`ясуватисуть та процеси мінерального живлення рослин;
2.Охарактеризуватиосновні класи добрив;
3. Встановитизалежність врожайності ячменю від внесення різних норм мінеральних добрив.
5. Схема досліду
Дослід закладенона полях АДС. Площа відведена під дослід складає 0,5 га, сорт ячменю «Водограй»,норма висіву 5.5 міл. нас./га, ширина міжрядь 15 см., попередник картопля.
В даному дослідіми хочемо порівняти та аналізувати різні норми добрив внесення під ячмінь внаступній послідовності:
N 90 P90 K60
N120 P90 K60
N60 P60 K60 контроль
N 90 P90 K60
N120 P90 K90
N60 P60 K60 контроль
N 90 P90 K60
N120 P90 K90
N60 P60 K60 контроль
N 90 P90 K60
N120 P90 K90
N60 P60 K60 контроль
N 90 P90 K60
N120 P90 K90
N60 P60 K60 контроль
Умови: грунт –дерново-підзолистий, коефіцієнт варювання родючості грунту – 15%, плануємо НІР 05– 21%.
НІР = 3хSx %;
Sx% = /> =/> =7%;
N = /> =/> =/> =5; отже, в нас 5 повторностей.
Внесення фосфорузбільшуєкущистість рослин, запобігає виляганню, прискорює достигання, підвищує якістьзерна. Норма внесення фосфору коливається в межах від 40 до 100 кг/г д.р.
Внесення калію сприяєформуванню більш виповненого зерна, збільшує стійкість рослин до ураженняхворобами, підвищується стійкість соломини до вилягання, ячмінь краще витримуєпосуху. Норма внесення калію коливається від 60 до 120 кг/га д.р.
Повну нормуфосфорних і калійних добрив у зоні Степу, Лісостепу, Полісся вносять підосновний обробіток ґрунту.
Азотні добрива.Переваги роздрібненого внесення азоту не виявлено. У роки з тривалою посухою,особливо в першій половині вегетації, підживлення азотом не приводить дозбільшення врожаю зерна ячменю. Азот, що внесений восени, не вимивається на важкихзв'язних ґрунтах і ефективно використовується рослинами у весняно-літній періодвегетації. Азотні добрива розпочинають застосовувати під передпосівнукультивацію, а пізніше вносять у підживлення на різних фазах росту рослин.
6. Програма іметодика спостережень
1. Визначаємогустоту стояння рослин на 2-3 день сходів.
2. Визначаємокоефіцієнт кущення.
3. Визначаємоплощу наростання асиміляційної поверхні по фазах органогенезу.
4. Визначенняструктури урожаю та якості одержаної продукції.
5. Обробка,аналіз та обґрунтування одержаних даних по даному дослідженні.
Одними зголовних лімітуючих чинників формування врожаю ячменю є внесення мінеральнихсполук.
Продуктивністьокремої рослини в посіві збільшується при зменшенні кількості рослин на площі.Однак продуктивність площі посіву зменшується як при збільшенні, так і призменшенні кількості рослин. Лише оптимальна кількість забезпечує найвищуврожайність і продуктивність посіву. Оптимальна густота стояння рослиннеоднакова для різних культур і залежить від сорту, родючості ґрунту, кількостівнесених добрив та інших факторів.
Значну роль урегулюванні основних факторів життя рослин і формуванні їх урожайності належитьобробітку грунту, який відчутно впливає на фізичні, водно-повітряні, біологічніі агрохімічні властивості орного шару, а також на фіто санітарний стан посівів.
Фенологічніспостереження – спостереження, які проводяться надрослинами від посіву до дозрівання. Ціль їх – встановити час настання фазрозвитку рослин. При фенологічних спостереженнях зазвичай відмічають початокфази, коли вона спостерігається у 50-75% рослин.
Даніфенологічних спостережень використовуються для визначення періодів між фазами івизначення загальної довжини вегетаційного періоду.
Врожайобумовлюється в основному площею листової поверхні рослин, тривалістю їхактивної діяльності і продуктивністю фотосинтезу рослин. Так як лист відіграєважливу роль в появі органічної речовини і через нього проходить основна масаводи в процесі транспірації, важливо знати розміри листової поверхні даноїкультури на 1 га, а також потреба і витрата води листям. Періодичне визначенняплощі листя рослин дає можливість пояснити різниці у врожаї по варіантампольового досліду.
Листовуповерхню можна визначити методом висічок. З дослідної ділянки беруть не менше10 рослин і обривають листя. Потім з цього листя за допомогою загостреноїтрубки роблять 20-50 висічок загальною площею не менше 10-20 см² ізважують. Одночасно визначають загальну масу всього листя проби. Розраховуютьплощу листя по формулі:
S = (PS/>∙n ):P/>,
де S– загальна площа листя проби, см²; P – загальна маса листя, г; S/> — площа висічок, см²; n– число висічок; P/> — маса висічок, г.
Знаючичисло рослин на гектарі, можна обчислити їх загальну листову поверхню.
Періодичнівимірювання листової поверхні рослин дають можливість визначити показник, якийхарактеризує фотосинтетичну роботу рослин за вегетацію. Цей показникназивається фотосинтетичним потенціалом. Його розраховують, сумуючи площі листяна 1га посіву за кожний день вегетаційного періоду. Сумування проводятьграфічно.
Вдослідах висота стебла вимірюється в період повного цвітіння або перед збором.Середню висоту рослин визначають сумою промірів всіх рослин на 1 м²,ділене на число рослин; метрівки закладають в 4-8 місцях ділянки в залежностівід її розміру.
Густотастояння рослин –число рослин на 1 м². У культур суцільного посіву її визначають двічі заперіод вегетації рослин на постійних площадках. Площадки виділяють після появиповних сходів і відмічають їх невеликими кілками. На кожній ділянці повиннобути не менше чотирьох площадках загальною площею 1 м². Вони повинні матиобов’язково парне число рядків і розміщуватися на ділянці по діагоналі. Першийпідрахунок дозволяє перевірити норму посіву і польову сходимість, а такожвстановити густоту стояння по варіантам досліду. Другий підрахунок дає можливістьвстановити кількість збережених до збору рослин.
Використаналітература
1. Мойсеєнко В.Ф., Єщенко В.О. – Основинаукових досліджень в агрономії: Підручник. – К.: Вища школа, 1994.- 334с.: іл.
2. Журнал – Агроном: №4 (22) листопад2009р.
3. Когут П.М., Лихочвор В.В., ПетрунівВ.М., Іваницький Б.М. Строки сівби та удобрення сортів озимої пшениці приінтенсивній технології вирощування. — Київ: Урожай, 1990. Вип.35.- C.45-49.
4. ЗінченкоО.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво: Підручник. За ред.О.І.Зінченка .- К.: Аграрна освіта, 2003. — 591с.: іл.
5. Лихочвор В.В. Рослинництво. Технологіївирощування сільськогосподарських культур: Навч. посібник.- Львів: НВФУкраїнські технології, 2002.- 800 с.