Курсоваробота
натему: “Аналіз і прогноз кон’юнктури ринку зерна”
Зміст
Вступ
1. Характеристика та біологічні особливості зерновихкультур
2. Прогресивні технології вирощування зернових культурі скорочення недобору зерна
3. Прогнозування виробництва зерна
4. Регулювання ринку зерна
Висновок
Література
Вступ
Серед сільськогосподарських культур заплощею посіву і валовим збором перше місце в світі і нашій країні займаєпшениця. Загальна світова посівна площа пшениці становить близько 240 млн. га.Великі площі пшениця займає в Китаї (26 млн.га), США. (22 млн.га), Канаді (10млн.га), Україні (7-8 мл. га). Вирощують її майже в усіх країнах світу.
Пшениця належить до найдавніших культур наземній кулі. У країнах Азії та Європи її вирощували вже за 5-6 тис. років, а вЄгипті — за 10 тисяч років до нашої ери. З стародавнього Риму вона поширилась україни Західної Європи. На Україні зерно її знаходять в скіфських могилах.
Пшениця — основна продовольча культура внашій країні і у багатьох країнах світу. Зерно пшениці має велику поживнуцінність і краще, ніж зерно інших культур, відповідав вимогам харчування.Пшеничне борошно використовують для випікання хліба, виготовлення макаронів,печива та інших виробів. Якість пшеничних білків дуже висока, і вони добрезасвоюються.
Пшеничні висівки є цінним концетрованимкормом для всіх видів тварин. Пшеничну солому і полову використовують як грубийкорм і на підстилку. Висівають озиму пшеницю у зеленому конвеєрі, длязабезпечення тварин зеленою масою на початку вегетації. Озима пшениця є добримпопередником для інших культур сівозміни.
За біологічними особливостями пшениця маєозиму і яру форми. Озима пшениця; має довший вегетаційний період, ніж яра,краще використовує вологу і поживні речовини ґрунту і дає вищий урожай, ніж ярізернові культури. В умовах теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему іу посушливу весну краще використовує зимову вологу, ніж навіть ранніх строківсівби. Крім того, осіння сівба озимої пшениці дає змогу краще використовуватиробочу силу і засоби виробництва.
Середня врожайність озимої пшениці у 1990р. на Україні становила 40.2 ц/га, зернових — 35.1 ц/га, у 1997 р. відповідно28.3 і 24.5 ц/га.
Велике значення для підвищення врожайностіозимої пшениці має правильний добір сортів з урахуванням їхніх вимог до ґрунтово-кліматичнихумов. Для південно-східних районів потрібні сорти посухостійкі, а для західнихрайонів достатнього зволоження — стійкі проти вилягання, випрівання та ураженнягрибковими хворобами. Саме тому на Україні вирощують багато сортів озимоїпшениці. Найбільш поширені такі сорти: Альбатрос одеський, Безоста 1, Одеська51. Миронівська 27,30,40,61, Поліська-90. Лютесценс 7, Донська напівкарлик,Збруч, Мерлебен, Ювілейна 75 тощо.
1. Характеристика та біологічні особливостізернових культур
Всі зернові культури належать до родинизлакових, крім гречки. Зернові злаки — це однорічні рослини, які мають багатоспільних ознак і біологічних властивостей. Але, крім спільних ознак, зерновізлаки мають багато специфічних особливостей. Тому за господарськимпризначенням, морфологічними особливостями і способом вирощування зерновікультури поділяють на дві групи:
1. Хлібні злаки першої групи (пшениця,жито, ячмінь і овес) — рослини довгого дня, мають озимі та ярі форми, доситьхолодостійкі, вологолюбиві. Зерно має борозенку, яка поділяє його вздовж на двіполовини, проростає кілікома корінцями. На початку вегетації відзначаютьсяшвидким ростом, через 10-15 днів після появи сходів починають кущитися і меншепригнічуються бур'янами.
2. Хлібні злаки другої групи, абопросовидні (просо, кукурудза, рис, сорго) рослини короткого дня, більштеплолюбиві і посухостійкі (крім рису). Зерно в них без борозенки і проростаєодним корінцем. На початку вегетації рослини ростуть повільно, тому дужепригнічуються бур'янами. Зернову культуру гречку теж відносять до хлібів другоїгрупи, але вона за своїми біологічними особливостями істотно відрізняється відзернових злаків, хоча зерно їі зя хімічним складом близьке до зерна хлібнихзлаків.
Коренева система у зернових злаківмичкувата, добре розвинена, основна маса якої розміщується в орному і підорномушарах. Розвиток її залежить від вологості і родючості грунту, температури,сортових особливостей та інших факторів. Краще розвиваються корені при ранніхстроках сівби.
Стебло — соломина, яка складається з 5-7міжвузлів, а у кукурудзи до 25-30, циліндричне, здебільшого порожнє, тільки укукурудзи виповнене серцевиною. Висота стебла за сприятливих умов росту досягає1 -2 м, а у кукурудзи і сорго до 2—4 м. і більше.
Листок злакових культур лінійний іскладається з піхви та пластинки. Листкова піхва захищає молоду частину стеблавід пошкодження та надає йому стійкості проти вилягання. Там, де піхвапереходить у пластинку, розвивається язичок, а в деяких злаків вушка.
Суцвіття у пшениці, жита, ячменю — колос, упроса, вівса, рису, сорго –волоть, у кукурудзи чоловіче суцвіття — волоть,жіноче — качан.
Квітка злакових має дві квіткові луски — зовнішню і внутрішню, три тичинки і маточку з верхньою зав'яззю та дволопатевоюперистою приймочкою. Плід у хлібних злаків — зернівка, яка складається із зародка,ендосперму і двох оболонок: плодової і насінної. Зародок становить 2-3% масизернівки і містить всі органи майбутньої рослини у зародковому стані.
Зернові злакові культури протягомвегетаційного періоду проходять такі фази росту і розвитку: проростаннянасіння, сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, формування ідостигання зерна.
Для проростання зернівки потрібні вода,повітря і тепло. Вода потрібна для набубнявіння зерен і розчинення в нихзапасних поживних речовин. При цьому потреба у воді така: вівса, жита — 60-65%,пшениці, ячменю — 48-55%; кукурудзи — 37-44%, проса і сорго — 25-30% від масисухого зерна.
Мінімальна температура проростання насіннязлаків першої групи 1 -2°С, другої групи 8-10°С і більше.
Оптимальна температура для проростаннянасіння першої групи 20-25°С, а просо видних — 25-30°С.
При проростанні зерна спочатку з'являютьсязародкові корінці, а потім і зародкове стебло. На поверхню грунту зародковестебло появляється у вигляді шильця, покритого тонким прозорим чохликом, якийназивають колеоптилем. Він захищає стебло і перший листок від пошкоджень привиході їх з грунту.
Хлібні злаки мають таку біологічнувластивість як кущіння, тобто утворювати з вузла кущіння бічні пагони. Кущінняпочинається після утворення на рослині 3-4 листків. Енергія кущіння, абокількість пагонів, які розвиваються в середньому на одній рослині, залежить відзабезпечення рослин вологою і поживними речовинами, температури, глибинизагортання насіння.
В кінці інтенсивного росту стебла злисткової трубки верхнього міжвузля назовні з'являється колос або волоть.Початком фази колосіння вважається період, коли колос або волоть наполовинувийде з листкової піхви. В цій фазі посилено росте листя, стебло і формуєтьсясуцвіття.
За колосінням настає цвітіння. У жита вонотриває 6-8 днів, пшениці — 3-5, вівса 3-4 дні. У цій фазі припиняється ріствегетативної маси, відбувається запилення квіток. Залежно від особливостейзапилення розрізняють самозапильні зернові культури (пшениця, овес, ячмінь,просо) та перехреснозапильні (жито, кукурудза, сорго), у яких пилокпереноситься приймочки маточок вітром.
Після запліднення починається формуваннязерна, утворюється зародок і нагромаджуються поживні речовини. Із стінокзав'язі утворюється оболонки плода. Триває фаза формування 10-15днів. Масазерна збільшується, а вміст води в ньому поступово зменшується.
Після формування настає фаза достиганнязерна. Ця фаза має три етапи стиглості: молочна, воскова і повна.
У молочній фазі рослини ще зелені, аленижні листки їх починають жовтіти. Зерно вже сформувалося, має зеленезабарвлення, а якщо його роздавити, виділяється рідина, яка нагадує молоко,вологість його від 60 до 40%.
У восковій стиглості зерно за консистенцієюнагадує віск, легко розрізується нігтем,, стає типовим за кольором, вологістьйого зменшується до 30-40%, стебла стають жовтими, листки підсихають іприпиняється надходження поживних речовин у зерно. В цей період починаютьроздільне збирання хлібів.
При повній стиглості зерно твердіє ізменшується в розмірі, вологість знижується до 15-20% і втрачає зв'язок зматеринською рослиною, легко обсипається. Стебла і листки засихають. В разізапізнення із збиранням врожаю найбільш цінне зерно, яке достигає раніше,обсипається.
2. Прогресивні технології вирощуваннязернових культур і скорочення недобору зерна
На найближчі роки збільшення виробництвазерна залишиться важливою проблемою розвитку сільського господарства нашоїкраїни, яка може бути успішно вирішена лише при умові широкого впровадженнянових сортів і гібридів, інтенсивних технологій і скорочення втрат зерна навсіх шляхах від поля до комори і до магазину.
Проблема зменшення втрат продукції віднедоборів найтісніше пов'язана з проблемою інтенсивних технологій.
В останні роки в країні можна спостерігатитенденції інтенсифікації зернового виробництва: впроваджуються продуктивнішісорти, сучасні системи удобрення, засновані на об'єктивній інформації щодовмісту в грунті поживних речовин, а також — умов живлення рослин.
У боротьбі з несприятливими явищами(бур'янами, хворобами та шкідниками) застосовують інтегрований захист рослин,який є основною ланкою в скороченні втрат зерна в процесі виробництва.
Повнішому використанню потенціалупродуктивності сучасних сортів повинна служити система агробіологічногоконтролю при вирощуванні зернових, яка включає уточнення строків проведенняагротехнічних заходів, спостереження за процесом формування врожаю, появоюбур'янів, шкідників і дає змогу організувати ефективний захист рослин. Укінцевому підсумку він сприяє систематичному застосуванню нових досягненьнауково-технічного прогресу в умовах виробництва, підвищенню технологічної йвиконавчої дисципліни.
Значні втрати зерна озимих культурвиникають у зв'язку з незадовільними умовами зимівлі. В середньому несприятливізими для озимих культур повторюються раз в чотири роки, а іноді й частіше.Причому ніякої циклічності, періодичності, закономірності в їх повторенні невиявлено.
Серед шкідливих факторів, які згубновпливають на посіви, низькі температури становлять 36 %, відлиги — 26, льодовікірки — 20 %.
Основним при впровадженні сучасних сортівозимої пшениці інтенсивного типу повинен бути їх підбір з високою морозо- ізимостійкістю. Нові високопродуктивні сорти можуть забезпечити найповнішевиявлення своїх потенціальних можливостей лише на фоні відповідної сортовоїагротехніки, з урахуванням характерних для них біологічних особливостей.
Результати досліджень свідчать про те, щовисокопродуктивні сорти характеризуються підвищеною вимогливістю до умоввирощування, тобто виявляють свої можливості при високій культурі землеробства,до строків сівби, а короткостеблові інтенсивні— чутливі до глибини загортаннянасіння і до засміченості посівів. Тому через різницю в культурі землеробства вкожному господарстві слід висівати два-три сорти озимої пшениці, різних заінтенсивністю та іншими ознаками.
Щоб підвищити стійкість озимої пшениці підчас зимівлі проти низьких температур, насіння обробляють препаратом тур зрозрахунку 5 кг/т, який розчиняють у 15—20 л води. Обробляти зерно суспензієюнеобхідно за 3—5 днів до сівби.
При сівбі таким насінням у рослин на 1—2,5см глибше закладається вузол кущіння, формується сильніша коренева система, щопідвищує стійкість їх проти несприятливих умов зимівлі.
Найбільше на морозо- і зимостійкістьпшениці впливають строки сівби.
Озима пшениця краще всього зимує ізабезпечує високу продуктивність, якщо до початку зими рослини добрерозкущились і утворили по три-чотири пагони. Такі рослини мають достатній запасцукру і краще витримують несприятливі умови зимівлі. Щоб рослини досягли такогорозвитку, їм в середньому потрібно 50—55 днів вегетації з сумою середньодобовихтемператур від посіву до стійкого переходу через +5 °С — 550—580 °С.
Сівба озимини раніше оптимальних строківпризводить до переростання, фізіологічного старіння й зниження зимостійкостірослин.
Наприклад, у східній частині Лісостепуранні посіви сильно пошкоджуються гесенською і шведською мухами, а впівнічно-західних районах уражуються іржею. При пізній сівбі рослини невстигають нормально розкущитись і в окремі роки гинуть, а перезимувавши, якправило, пізніше виколошуються і часто потрапляють під «запал». У зв'язку з цимпри встановленні черговості сівби необхідно враховувати сортові особливості.Так, сорт Харківська 63 характеризується високою стабільністю до строків сівбиі негативно реагує як на ранні, так і на пізні. Тому цей сорт необхідновисівати в дуже стислі оптимальні строки.
Сорти Ахтирчанка, Одеська 51 менше реагуютьна подовження строків сівби. Особливо в цьому відношенні відрізняється Миронівська808, яку можна висівати в кінці оптимальних, але в межах допустимих строків.
Для формування високого врожаю важливовитримувати оптимальну норму висіву, оскільки максимальний врожай можнаодержати тільки при суворо визначеній (оптимальній) густоті посіву. При цьомурослини ефективно використовують елементи живлення, вологу та енергію сонця.
Важливу роль для забезпечення дружних ісвоєчасних сходів, нормального розвитку і перезимівлі, формування високихврожаїв відіграє глибина загортання насіння.
На досить зволожених, середніх замеханічним складом грунтах насіння пшениці необхідно висівати на глибину 6—8см. На важких запливаючих — глибину зменшують на 1—2 см. Якщо верхній шар землісухий, а глибше вона добре зволожена, то повновагове насіння з високою енергієюпроростання і схожістю можна загортати на глибину 8—10 см при збільшенні нормивисіву на 10 %.
Для захисту рослин від дії низькихтемператур у зимовий період і поповнення запасу вологи в грунті на посівахозимої пшениці проводять снігозатримання. Встановлено, що при висоті сніговогопокриву 10 см різниця в температурі повітря й грунту збільшується майже в 4рази. Створення стійкого снігового покриву надійно захищає рослини від згубноїдії притертої кірки.
Значним резервом скорочення втрат зерна єборотьба з бур'янами, шкідниками й хворобами. У найближчі роки істотних змін втехнології вирощування зернових не передбачається, не можна також розраховуватина одержання сортів з підвищеною стійкістю проти патогенів та на розширеннямасштабів хімічного захисту. В зв'язку з цим необхідно в плановому порядку іпослідовно використовувати на практиці всі елементи інтегрованого захистурослин: економічні, генетичні, екологічні й токсикологічні засоби стримуванняпоширення хвороб, шкідників і бур'янів нижче порогу економічної шкідливості.
Бур'яни пригнічують розвиток культурнихрослин. Встановлено, наприклад, що 11 рослин осоту на 1 м2 знижують врожайністьозимої пшениці на 19—20 %, а 18—20 — на 60—70 %.
При слабкій засміченості посівів втративрожаю становлять 5—7 %, а при сильній — 25—30 %. При засміченості посівівзимуючими бур'янами (50— 70 шт. на 1 м2) врожайність знижується на 7— 8 ц/га,вміст білка в зерні — на 0,8—1,0 %.
При великій засміченості посівів кукурудзиосотом (понад 5 рослин на 1 м2) врожай її знижується на 50—70 %, при середній(від 1 до 5 рослин) — на 35—40, при слабкій (до 1 рослини) —на 20— 30 %. Примеханізованому догляді за посівами кукурудзи без застосування гербіцидів врожайзерна цієї культури на засмічених однорічними бур'янами ланах зменшується на11—35 %. Серед них для кукурудзи найбільш шкідливими є мишій, лобода, щириця.
Врожай зерна гороху від заростання посівівбур'янами знижується на 30—50 %.
Дуже пригнічуються бур'янами посіви проса.Недобір врожаю через це становить 10—15 %, а при сильній засміченості — 50 % ібільше.
Бур'яни виносять з грунту велику кількістьпоживних речовин і вологи. Підраховано, що осот з 1 га виносить таку кількістьпоживних речовин, яких достатньо для одержання 32 ц зерна озимої пшениці або200 ц коренеплодів цукрових буряків. Для вирощування такого врожаю необхідновнести в грунт понад 11 ц мінеральних добрив.
На даному етапі система заходів щодоборотьби з бур'янами включає два основних заходи — агротехнічний та хімічний.Комплекс перших заходів складається з освоєння науково обгрунтованих сівозмін іправильної системи обробітку грунту в них, що сприятиме поряд з підвищеннямродючості максимальному зниженню засміченості ланів. Наприклад, найпростіший інайефективніший метод боротьби з бур'янами на посівах гороху — боронуваннясходів. При одному досходовому боронуванні і одному-двох на сходах ліквідуєтьсядо 60—80 % однорічних бур'янів.
Бур'яни не тільки стримують розвитоккультурних рослин і знижують їх врожай, а погіршують його якість. Наявне взерні насіння гірчиці, полину, гірчаку та інших надає неприємного запаху ісмаку борошну, а таких отруйних бур'янів, як кукіль, блекота, дурман, можеспричинити отруєння людей.
Великі втрати зерна й насіння допускаютьсяна засмічених посівах при збиранні у зв'язку з поганим підсиханням,вимолочуванням і витрушуванням зерна. Доставлений на тік ворох у цьому випадкупотребує термінового очищення і видалення різних домішок, оскільки цепризводить до швидкого самозігрівання і псування зерна, проте лише агротехнічнихзаходів недостатньо, щоб ліквідувати бур'яни на посівах зернових. Слідзастосовувати хімічні засоби. Гербіциди підбирають згідно з методичнимивказівками щодо захисту рослин, часто застосовують їх разом з іншимипестицидами відповідно до фаз росту рослин. Для виконання агротехнічнихзапобіжних карантинних і хімічних заходів захисту рослин у кожному господарствіскладають карти засміченості полів, в яких відповідно до ґрунтового аналізу іпольового обстеження вказується ступінь засміченості та її видовий склад.Залежно від цього розробляють конкретні заходи боротьби з бур'янами. Правильнепоєднання механізованого і хімічного обробітку є невід'ємною вимогою заходівборотьби з бур'янами.
Рівень врожайності зернових і якістьпродукції істотно залежать від ступеня ураженості посівів хворобами тапошкодження шкідниками. Встановлено, що втрати врожаю тільки озимої пшениці відураження хворобами становлять 10—40 %. Наприклад, сильно уражені рослини озимоїпшениці стебловою або лінійною іржею різко знижують врожайність і якість зерна,при ураженні кореневими гнилями — від 5 до 40 %. Снігова пліснява спричиняєзрідженість посівів, вражає не тільки кореневу систему, а й колоски, в якихформується низьконатурне зерно. У зв'язку з цим захист рослин від хвороб маєвинятково важливе значення. Нестача ефективних за дією пестицидів, збільшенняїх вартості вимагає здійснення послідовної раціоналізації захисту рослин зтаким розрахунком, щоб кожна одиниця маси хімічних речовин давала максимальнувіддачу в пригніченні хвороб і шкідників.
Інтегрований захист рослин повиненвраховувати вплив різних екологічних факторів на поширення хвороб і шкідників.До цих факторів слід віднести:
екологічні умови вирощування рослин;
кліматичні фактори, особливо суму опадів іїх розподіл протягом року, що впливають на появу збудника;
структура культур та їх чергування всівозміні;
способи обробітку грунту;
мінеральні та органічні добрива;
строки сівби, швидкість росту та розвиткурослин;
видова й сортова стійкість проти хвороб ішкідників;
здоровий посівний матеріал і протруєннянасіння;
способи та строки збирання тощо.
Поліпшенню фітосанітарного стану сприяютьдотримання прийнятого порядку чергування культур в сівозмінах, правильнезастосування систем удобрення і обробітку грунту, знищення бур'янів і підбірімунних сортів.
Підвищення врожайності, зумовленоїсистематичним застосуванням азотних добрив, неможливе без одночасного контролюза розвитком хвороб листя та колосків. У зв'язку з високою вартістю препаратіві можливістю нагромадження їх решток в навколишньому середовищі пестицидинеобхідно використовувати раціонально і ефективно. Для цього необхідна детальнаідентифікація шкідливих видів, точне визначення масштабів їх поширення, знанняпорогів шкідливості, вибір ефективнішого препарату, доз, строків і способівйого внесення.
Перед прийняттям рішення про необхідністьхімічного обробітку проводять обстеження посівів. На кожному полі оглядають по10 рослин в 20 місцях. Індикатором загальної ураженості рослин озимої пшениці єтретій або четвертий листок. При визначенні ступеня захворювання враховуєтьсязнебарвлена площа листків (хлорозні плями) і відмерлі частини (некроз).
Ефективність багатьох препаратів значнопідвищується при їх цілеспрямованому змішуванні, що дозволяє значно знизитивитрати пестицидів і затрати праці на їх внесення. При цьому важливо знатисхему змішування препаратів.
Велике значення має правильне внесенняпестицидів. При збільшенні ширини захвату обприскувачів збільшуються ділянки,дворазово оброблені препаратом, що може призвести до небажаних наслідків.Водночас з необроблених (пропущених) смуг бур'яни, хвороби і шкідникипоширюються на оброблені посіви, що вимагає повторного обробітку. Томувиправдане застосування обробки посівів зернових із впровадженням технологічноїколії.
Вилягання хлібів не тільки знижуєврожайність (недобір 20—30 %), а й значною мірою погіршує якість зерна,ускладнює збирання. Продуктивність комбайнів при збиранні полеглих хлібівзнижується на 25—50 %, внаслідок чого подовжуються строки збирання, збільшуютьсявтрати, погіршується якість наступного обробітку грунту. При виляганні,особливо ранньому, погіршуються умови фотосинтезу, знижується продуктивністьрослин, збільшується ураження їх хворобами. Все це, за даними багаторічнихдосліджень, веде до значних втрат урожаю зерна (до 50 %).
Кардинально проблема запобігання виляганнюозимої пшениці, жита, буде вирішена шляхом широкого впровадження у виробництвостійких проти вилягання високоврожайних короткостеблових сортів типу озимоїпшениці Напівкарлик 3, озимого жита Харківське 78. Проте в найближчі рокиосновні посівні площі озимих культур будуть зайняті високоінтенсивнимивисокостебловими сортами озимої пшениці Харківська 81, Ахтирчанка, озимого житаХарківське 60.
3. Прогнозування виробництва зерна
У Відповідності до Національної програмирозвитку сільського господарства нарощування виробництва і поліпшення якостізерна здійснюватиметься на основі: розширення застосування інтенсивнихтехнологій вирощування зернових культур на площі до 7 млн. га, у тому числі озимоїпшениці до 5, кукурудзи — до 2 млн. га; впровадження нових сортів і гібридів;застосування високоефективної зернозбиральної техніки, створення мобільнихгоспрозрахункових загонів, що забезпечить скорочення строків збирання зерновихкультур до 10-12, а кукурудзи — до 15-20 днів і додаткове одержання 4 млн. тоннзерна; будівництва механізованих зерносховищ, критих токів та сушильногогосподарства; збільшення виробництва продовольчого зерна на експортні цілі до 5млн. т. Організаційно-економічні, техніко-технологічні та інші заходизабезпечать одержання в 2005 році — 50 млн. тонн зерна.
Внутрішній ринок зерна і надаліформуватиметься на рівні близько 110 кг на душу населення або 5-6 млн. т.борошна і круп. Експортні можливості при заданих негативних тенденціяхстановлять 3 млн. т. зерна на рік, що в перерахунку на мінімальні ціни дастьбільш як 2 млрд. дол. додаткової виручки. Для реалізації такої програминеобхідно скоротити витрачання продовольчого зерна на фуражні цілі та втратийого на всіх стадіях виробництва і транспортування.
Оптимізація зернового господарства зурахуванням потенціальних можливостей сортів та природно-кліматичних регіонівможе перевищити будь-які сподівання. Потенціальне, виробництво зерна в Україніможна програмувати на рівні до 120 млн. тонн і більше. Але такі програмипотребують системних рішень. Серед ключових питань розвитку ринку зерна, якіможуть вплинути на економічну ситуацію в АПК, слід назвати також збільшеннявиробництва пива та алкоголю із зерна, експорту ячменю.
Особливо важливо відновити товарневиробництво комбінованих (концентрованих) кормів, основними компонентами якихмають бути кукурудза, ячмінь і горох.
Єдино можливим для відтворення ринку кормівє розширення посівних площ кукурудзи на зерно. Можливості для цього є — череззменшення кормової групи (силосної кукурудзи). Від його розв'язання залежитьпроблема товарного виробництва продукції тваринництва, зокрема м'ясногосвинарства і птахівництва.
Горох — один з небагатьох видів продукції вУкраїні, що може бути використаний для збалансування кормів за білком.Розв'язання проблеми білка лежить у площині стимулювання попиту на горох, якщоне поновлювати виробництво кормових дріжджів з нафтового парафіну.
Відносно оптового ринку зерна, можнавідзначити, що зерно є традиційно біржовим товаром. Ринок зерна не потребуєінтеграційних процесій і зайвих посередників. Однак, зважаючи на стратегічнозначення ринку зерна, роль державного посередництва в ньому незаперечна.
4. Регулювання ринку зерна
Зернове господарство посідає важливе місцев економіці держави. Для забезпечення його ефективності рівень виробництвазерна повинен повністю задовольняти потреби внутрішнього попиту і забезпечуватизростання експортного потенціалу. У відповідності з Національною програмоюрозвитку сільського господарства на 2010 рік визначений обсяг виробництва маєстановити 40 млн. тонн.
Ринок зерна в Україні, з точки зоруформування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західно-європейськоїмоделі. Ці відміни зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість(крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається утоваровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату таін.)
Характерна риса сучасного ринку — обмеженість як попиту, так і пропозиції. В середньому за останні роки склаласятака структура каналів реалізації зерна: заготівельним організаціям продано15% товарного зерна, населенню через систему громадського харчування (включаючипродаж і видачу натуроплати) — 29, на ринку — 23, за бартерними угодами — 33%.За структурою продукції пшениця складає 66% від загального обсягу реалізованогозерна, ячмінь — 16,6, жито — 4, просо, гречка — 2, кукурудза — 8, овес — 1,2 ізернобобові -1,4%.
Цінова кон'юнктура (1998 р) по окремихвидах зерна суттєво різнилася і становила: по пшениці — 158 грн., житу — 165,7, просу -175,7, гречці — 285, кукурудзі — 140,3, ячменю — 125,7, вівсу — 141,2, зернобобових — 192,1 грн. за 1 тонну.
Умови ринку заставляють товаровиробниківудосконалювати структуру виробництва зерна в напрямі розширення найбільшефективних зернових культур. Суть проблеми передусім полягає у концентраціїматеріально-технічних і фінансових ресурсів на конкурентоспроможних галузях,виходячи з місцевих грунтово-кліматичник умов. В одному випадку — це виробництвоозимої пшениці, проса, кукурудзи, в іншому — озимої пшениці, жита, гречки,гороху і т.д.
З практичної точки зору (за будь-яких умов)вирішальне значеним і надалі матиме озимий клин господарства, ставка на паровіпопередники та інтенсивні технології, на раціональне поєднання озимини з тієючи іншою групою ярих.
Фактори ефективності галузі, на якуприпадає близько 50% ріллі випливатимуть з контексту науковообгрунтованоїсистеми землеробства, а їх першоосновою є комплекс заходів по підвищенню родючостігрунтів.
Проблема збільшення виробництва зерновихкультур — стратегічна мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення йогораціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу,так і щодо кон'юнктури ринку Підраховано, що в масштабах України оптимальноювважається така структура валового збору зерна: зерно озимих має займати57-65%, з них пшениця-51-59%; ярі зернові — 43-45%, з них ячмінь — 14 – 18,овес — 2,6-3,8, просо — 0,7-1,3, гречка — 0,8-1,1, кукурудза –10-13, зернобобові- 5-6,5%.
Держава має стати на шлях регульованогоринку, забезпечити збут продукції (в межах 5-8млн.т. за державним контрактом )і гарантовані мінімальні (граничні) ціни.
Відносини виробників зерна з партнерами впроцесі його реалізації будуються залежно від напряму наступного використаннязернопродуктів.
З урахуванням прибутковості кожної ланкиланцюга «виробництво-споживання» повинні укладатися двосторонні(контракти) між виробником зерна та його покупцем.
Постановою Кабінету Міністрів України «Проподальший розвиток ринку зерна в Україні» передбачається: створенняЗернової спілки України, Державного інвестиційного фонду стабілізації зерновогоринку в Україні за рахунок державних ресурсів, ринкової інфраструктури,наближеної до товаровиробників; розробка стандартів на зернові культури з максимальнимнаближенням їх до світових стандартів; налагодження інформаційного забезпеченняоператорів ринку.
З жовтня 1997 р. відбулося заснуванняЗернової спілки України «ДАК „Хліб України“. Засновниками Зерновоїспілки України виступили як комерційні структури так і виробники, переробники,біржі.
Зернова спілка створена для того, щоб можнабуло продавати за гроші врожай на кілька років уперед. По-друге, необхіднозабезпечити стабільні умови для виробника і споживача зерна всередині країни,перевести виробництво і використання зерна в процес нормального регульованогоринку.
З метою стабілізації ринку зерна створено:Державний інтервенційним фонд стабілізації зернового ринку в Україні метоюякого є: забезпечення поступового переходу до саморегульованого ринкупродовольчого зерна; забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом створеннядержавних запасів продовольчого зерна, підтримка вітчизняних виробників зернашляхом забезпечення стабільного рівня цін на ринку продовольчого зерна протягомроку, сприяння збільшенню обсягів виробництва продовольчих чорнових регулюваннярегіональних зернових ринків, підтримання доступного для споживачів рівня цінна зерно і зернопродукти.
Для зручності викладу термінів регульованогоринку зерна прийнято такі поняття:
Ціна на біржах — середньозважена ціна напродовольче зерно, що склалася на біржових торгах відповідного регіону заспотовими контрактами.
Обсяги на біржах — середні обсягипродовольчого зерна, що були заявлені на біржових торгах відповідного регіонудля продажу або купівлі за спотовими контрактами.
Умови, за яких проводиться втручання –умови, за яких спостерігається відхилення поточної ціни на біржах від ціни набіржах протягом періоду до початку втручання більш як на 15 ( п’ятнадцять )відсотків.
Цільові ціни стабілізації — ціни, за якимиФонд здійснює стабілізаційні заходи, дорівнюють цінам на біржах протягомперіоду до початку втручання.
Обсяги стабілізаційних заходів (купівлі абопродажу) — визначаються шляхом обрахування різниці обсягів на біржах у періоддо початку втручання і обсягів на біржах, що склалися після настання умов, заяких проводиться втручання.
Майно інтервенційного Фонду складається іззапасів зерна, грошових коштів та ресурсів державного резерву та шляхом йогостабілізаційної закупівлі на біржовому та позабіржовому ринках.
Інтервенційний Фонд здійснює: дослідження,спостереження та аналіз ринку зерна в Україні; розробку прогнозів та наданняпропозицій стосовно розвитку ринку зерна в Україні та її регіонах,стабілізаційну закупівлю та продаж запасів зерна, пов'язані з ними операції;підготовку обгрунтувань необхідності стабілізаційних дій та подання їх дорозгляду Державній комісії по формуванню ринку продовольства.
Для функціонування фонду передбачені такіоперації, що виконуються уповноваженими організаціями: зберігання запасівпродовольчого зерна здійснюють підприємства Державної акціонерної компанії»Хліб України" за діючими тарифами; транспортування запасівпродовольчого зерна здійснюють підприємства Укрзалізниці за діючими тарифами;стабілізаційні закупівля та продаж здійснюються через уповноважені брокерськіконтори, які визначаються шляхом відкритого конкурсу. Уповноважені брокерськіконтори не можуть мати у числі своїх засновників державні організації. Послугиуповноважених брокерських контор оплачуються за діючими тарифами.
Втручання у ситуацію на ринку продовольчогозерна проводиться з метою запобігання різкій зміні цін на біржовому ринку, якаможе зашкодити як виробникам, так і споживачам. Втручання відбувається шляхомкупівлі або продажу на ринку відповідних регіонів зерна згідно з обсягамистабілізаційних заходів.
Стабілізаційне втручання (купівля абопродаж) розпочинається після того, як умови, за яких проводиться втручання,спостерігалися впродовж проміжку часу, що перевищує 30 днів. Обсягистабілізаційних заходів затверджуються Державною комісією по формуванню ринкупродовольства за обгрунтованим поданням Міністерства агропромисловогокомплексу, погодженим з іншими зацікавленими міністерствами.
Стабілізаційна купівля здійснюється Фондомза цільовими цінами у разі зниження ціни. Стабілізаційний продаж здійснюєтьсяФондом за цільовими цінами у разі зростання ціни. Стабілізаційні продаж абокупівля здійснюються Фондом на товарних біржах відповідних регіонів черезуповноважені брокерські контори відповідних регіонів.
Висновок
Для досягнення високих народногосподарськихкінцевих результатів необхідно поліпшувати якість роботи. Ефективність єрезультатом якісних зрушень у виробництві. Якість виступає як комплекснийфактор, який визначає виробничо-економічну, а на цій основі ісоціально-економічну ефективність виробництва. Вона включає якість організаціїпраці, виробництва, технології, управління, використання господарськогомеханізму, господарської діяльності на всіх рівнях і в усіх галузях і ланкахАПК. Основним є поліпшення якості самої продукції. Але її поліпшення немислимебез загальних якісних зрушень у виробництві. Працювати якісно означає вироблятипродукцію високих споживчих властивостей, в необхідному для задоволеннясуспільних потреб обсязі, із найменшими питомими витратами виробництва.
Якість сільськогосподарської продукціїоцінюють за показниками, які відображують фізичні властивості, хімічний склад,поживність, санітарні властивості, пошкодженість шкідниками і хворобами,сортову чистоту продуктів. Сукупність показників залежить від характерувикористання і технологічних особливостей продукту.
В Україні якість сільськогосподарськоїпродукції визначають за стандартами.
Стандарти на зернові культури враховуютьрепродукцію, сортову чистоту, клас насіння, вологість, засміченість, а попшениці — ще й належність до групи сильних і твердих пшениць, вміст клейковини.
Індустріальна технологія вирощуваннязернових культур передбачає: розміщення їх по найкращих попередниках, сівбунасінням високопродуктивних сортів, раціональне використання добрив,застосування ефективних препаратів для захисту рослин від шкідників і збудниківхвороб знищення бур'янів, своєчасне і якісне проведення всіх технологічнихоперацій.
Література
1. А. М. Стельмащук. Державне регулювання економіки:Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ, 2000. – 315 с.
2. З. Ф. Бриндзя, І. О. Джула. Система технологій врослинництві. Навчальний посібник. Тернопіль: Консультаційний центр. – 2000,188 с.
3. Основи сільського господарства. Практикум. Підредакцією Польського Б. Н. – К.: Вища школа, 1983.
4. Бугай С. М. Рослинництво. К.: Вища школа 1987.
5. Зернові культури / за ред. Пікша Г. Р., БондаренкаВ. І. – К.: Урожай, 1985. – 272 с.
6. Основи сільського господарства. Практикум.Польський Б. М., Стеблянко М. І., Чмир Р. Д., Яв орський В. С. – К.: Вищашкола.
7. Довідник агронома / упоряд. В. А. Кононюк., та ін.;за ред. Л. Л. Зіневича. – К.: Урожай, 1985.