Вступ
Чадний газ може утворюватися при багатьохситуаціях. Варто знати працівникам що потрібно робити при виникненн6і ситуації,яка може призвести до утворення чадного газу та виникнення масового отруєння.
Досить часто при недотримані правил пожежноїбезпеки виникають осередки виділення чадного газу. Це спостерігається призагоранні легкозаймистих матеріалів та спробі їх загасити виділяються димовіпорції чадного газу.
Чадний газ має дуже високу здатність дозв’язування з клітинами крові, а саме гемоглобіну, блокуючи тим самим роботуклітин крові з перенесення до мозкових клітин вільного кисню.
Мета роботи – з`ясувати дії робітників таслужбовців при виникненні небезпеки отруєння організму людини чадним газом.
Об`єктом дослідження є дії робітників у разівиникнення отруєння чадним газом.
Предмет дослідження – виникнення та особливостіреагування організму при отруєнні чадним газом.
Визначена мета передбачає вирішення деякихзавдань, а саме:
– встановити причини та об`єкти виникненнячадного газу;
– охарактеризувати ступені отруєнняорганізму людини чадним газом;
– розглянути способи та методику виконанняштучного дихання;
– охарактеризувати проведення штучногодихання з використанням апаратів для відновлення дихання;
– проаналізувати дії робітників таслужбовців при виникненні небезпеки отруєння чадним газом.
Дана тема досить актуальна, оскільки принеправильній організації евакуації та надання допомоги по відновленню диханнялюдина може втратити найдорожче – життя.
1. Виникнення чадного газу
Оксид вуглецю (чадний газ) являє собою газ безкольору і без запаху. В умовах виробництва оксид вуглецю утворюється внаслідокпроцесів відтворення та неповного згорання. Найчастіше він утворюється улітейних, термічних цехах, кузнях, під час бурових робіт, у котельнях, особливотих, які працюють на вугільному паливі. Оксид вуглецю є складником вихлопнихгазів автомобілів, тракторів тощо.
Отруєння чадним газом (окисом вуглецю) можестатися на виробництві, де чадний газ використовується для синтезу рядуорганічних сполук, у гаражах з поганою вентиляцією, яри витоку світильного газуабо ранньому закритті пічних заслінок.
В організм людини оксид вуглецю потрапляв зазаконом дифузії газів. Він проходить до крові через легені внаслідок різниціпарціального тиску крові та альвеолярного повітря. Чим більша ця різниця, тимбільше насичується кров оксидом вуглецю.
Окисвуглецю (СО) – безбарвний і без запаху – газ. Утворюється при неповномузгорянні вуглецевмісних матеріалів. Вона є найважливішою складовою частиноюгазів усіх пальних матеріалів, використовуваних у промисловості. У світильномугазі її утримується 8–14%, доменному – до 31% – Вихлопні гази містять до 3,5% СО,при неодруженому ході двигуна – 12% – Робітники з ремонту та випробуваннюмоторів, льотчики, шофери й інші фахівці можуть, отруюватися окисом вуглецю,хоча іноді отруєння діагностують як викликане бензином. Найбільш важливими єгенераторні гази, що містять 19% (дров'яний) і 30,5% СО (вугільний). Значнакількість окису вуглецю утвориться при вибуху вибухових речовин; у керамічнійпромисловості; на цегельних і цементних заводах застосовуються для сушіннягази, що містять окис вуглецю. Особливо велика небезпека в доменномувиробництві, при виправленні ушкоджень газопроводів. Спостерігалися смертельнівипадки на смітнику – шлаку.
Проникаючичерез дихальні шляхи окис вуглецю виділяється ними без зміни. Окис вуглецю маєвелику спорідненість до гемоглобіну крові, утворити карбоксигемоглобін, нездатний до переносу кисню. Токсична дія газу обумовлена, з одного боку,кисневим голодуванням тканин, особливо мозковий, з іншого боку – властивою йомуспецифічною органотропною дією. В даний час установлено, що можливо не тількигострі, але і хронічні отруєння.2. Ступені отруєння чадним газом та характерні ознаки
Симптомами отруєння є головний біль, відчуттяпульсації у висках, запаморочення, нудота, блювання, шум у вухах, серцебиття.Дещо пізніше з'являється м'язова слабкість, зниження сухожильних рефлексів,сонливість, затьмарення свідомості, задишка, блідість шкірних покривів, інодіяскраво-червоні плями на. шкірі. При подальшому перебуванні отруєній атмосферідихання стає поверхневим, виникають корчі і настає смерть від паралічудихального центру. Після надання допомоги і виведення з коми спостерігаєтьсяпсихоз, порушення ковтання, тривалий час – м'язова слабкість.
Оксид вуглецю отруйний, він чинить вибірковунейротоксичну (гіпоксичну) дію. Потрапляючи до організму, зв'язується згемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, який не здатний транспортуватикисень. Внаслідок цього настає гіпоксемія, а у важких випадках – аноксія. Однакмеханізм дії оксиду вуглецю не вичерпується порушенням транспортування кисню.)
У присутності карбоксигемоглобіну неблокованийкисень у крові посилює свою спорідненість до гемоглобіну, внаслідок чогоускладнюється відщеплення кисню від оксигемоглобіну і його віддача тканинам».
Таким чином, збільшується гіпоксемія, яказумовлена утворенням карбоксигемоглобіну.
Великого значення в механізмі дії набуваєспричинена оксидом вуглецю аноксія, тобто розлад тканинного дихання внаслідокпригнічення ферментів цитохромоксидази, каталази, фероксидази.
Внаслідок гіпоксії та гіпоксемії насампередпорушується обмін речовин, а в крові різко підвищується вміст цукру,накопичується молочна кислота, настає ацидоз.
Значні зміни відбуваються у ЦНС, а саме:гіперемія мозку, крововилив, набряк мозку та його розм'якшення.
У клінічній картині отруєння чадним газомвиділяють 3 ступені важкості: легкий, середній та важкий.
У разі отруєння оксидом вуглецю легкого ступеняз'являються голошиїй біль, запаморочення, млявість, шум у вухах, порушеннякоординації рухів, нудота, іноді блювання, біль у грудях. Під час дослідження укрові знаходять 20–30% карбоксигомоглобіну.
Якщо сталося отруєння середнього ступеня,спостерігають короткочасну непритомність, різко виражену слабкість, загальмованість,задишку, тахікардію, гіперемію обличчя, судоми. У крові визначають 30 – 35% карбоксигомоглобіну.
У важких випадках отруєння відзначають коматознийстан, неврологічну симптоматику дифузного ураження головного мозку (ригідністьм'язів потилиці, маятникоподібні рухи очних яблук, судоми, виникненняпатологічних рефлексів, можливі парези, паралічі, порушення гемодинаміки). Укрові виявляють 50–60% карбоксигемоглобіну.
В окремих випадках при важкій формі отруєннярозвиваються гострі токсичні набряки легень, порушення коронарного кровообігу,розлади провідності аж до повної блокади.
У разі впливу великих доз оксиду вуглецю смертьможе настати на місці отруєння внаслідок зупинки дихання та вираженогопорушення гемодинаміки.
Ускладнення – аспіраційні пневмонії, різнітрофічні зміни, вогнищеві ураження міокарда.
Для хронічних отруєнь чадним газом характернінеспецифічні симптоми, які не завжди ясно виражені: головний біль,запаморочення, безсоння, роздратованість, відсутність апетиту, нудота,серцебиття, недокрів'я тощо.
Перша медична допомога: вивезти потерпілих зураженої території; безперервна інгаляція кисню протягом декількох годин.
Особи, що постраждали від отруєння СДОРсереднього та важкого ступеня, повинні бути госпіталізовані.
Уклініці гострих отруєнь, вага яких визначається не тільки концентрацією газу,але і тривалістю дії, переважають симптоми з боку центральної нервової системиі серцево-судинної. Симптоми отруєння окисом вуглецю дуже різноманітні. Гострівипадки бувають легені, середньої ваги і важкі. Насамперед виникають головніболі (в області скронь і чола), до них приєднується запаморочення, млявість,нудота, блювота, шум у вухах, мелькання в очах, серцебиття, розлади чутливості,слабість у ногах. При отруєнні середньої утрата свідомості, що переходить укоматозний стан, гноблення сухожильних рефлексів, відсутність реакції зіниць насвітло. При виході з коми зберігається стан оглушення. Важка формахарактеризується важкою комою, що може привести до смерті. При нійспостерігаються тонічні і клонічні судороги, різка ригідність м'язів, порушеннядихальної і серцевої діяльності, – пульс аритмічного, прискореного, поганогонаповнення, нерідке падіння артеріального тиску. Іноді мається психічнепорушення, зорові і слухові галюцинації. Смерть настає при паралічі дихального центра.Якщо настає видужання, то залишаються порушення з боку центральної нервовоїсистеми, розладу пам'яті, уваги, функціональні неврози, можливі паралічі,контрактури, концентричне звуження полючи зору, крововиливу в сітківку. Унедокрівних осіб і в осіб з лабільною вегетативною нервовою системою процесзв'язування гемоглобіну з окисом вуглецю протікає швидше і виразністьінтоксикації більше.
Хронічніотруєння, обумовлені дією малих концентрацій, виражаються в симптомокомплексіна головні болі, запаморочення, безсоння, млявість, іноді дратівливість,мелькання і минуще двоїння в очах, розлад пам'яті, апатію, сонливість. Скаргихарактерні для неврастенічного синдрому, нерідко захворювання серцево-судинноїсистеми.
Перша допомога при отруєнні чадним газом полягаєв тому, щоб негайно винести потерпілого з отруєної атмосфери, найкраще навулицю. При поверхневому диханні або відсутності дихання необхідно початиштучну вентиляцію легень і проводити її з появи самостійного дихання. Дляліквідації наслідків отруєння застосовують енергійний масаж тіла, прикладаютьгрілки до ніг, дають короткочасно вдихати пари нашатирного спирту. Хворих зважким отруєнням необхідно госпіталізувати, оскільки можливий розвиток важкихускладнень із боку легень і центральної нервової системи у пізній період.Проводять інгаляції карбогену (кисень з 5% вуглекислого газу), при порушеннідихання – інтубацію трахеї з переведенням хворого на апаратне дихання. Вводятьдихальні та судинні аналептики: 0,5 – 1,0 мл 1% розчину лобеліну внутрішньовенноповільно, 1 мл 10% розчину кофеїну-бензоату натрію, при збудженні і корчах 10 –20 мл 10% розчину оксибутирату натрію внутрішньовенно крапельно, 200 – 300 мл 5%розчину гідрокарбонату натрію, 400–500 мл 10% розчину глюкози з інсуліном, 30мл 3% розчину хлориду калію або 10 мл панангіну, 40–50 мл 0,5% розчинуновокаїну внутрішньовенно крапельно, 10 мл 2,4% розчину еуфілінувнутрішньовенно крапельно. Як антидот чадного газу застосовують 1% розчинметиленового синього у 100 мл 5% розчину глюкози внутрішньовенно крапельно.
3. Заходи специфічної терапії (штучне дихання, методика)
У потерпілих іноді порушуються дихання й серцевадіяльність. Дихання може припинитися, коли людина непритомніє, і черезрозслаблення м'язів у неї западає корінь язика, перекриваючи вхід у гортань;при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм,крововиливу в мозок, великої кількості переломів ребер; при ушкодженні легень іплеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірнихпокривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (інодірідшають), а через деякий час, якщо не надається потрібна допомога,припиняються зовсім.
Насамперед перевіряють порожнину рота інамагаються відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівнимпальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотнихмас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик,голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу.
Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чине припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання.Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, надорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілогорозгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвестипідборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання.
Найефективнішим способом штучного дихання євдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий спосіб називають «рот дорота» або «рот до носа». У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкодженігуби, нижня або верхня щелепа.
Штучне дихання способом «рот до рота» роблятьтак. Людина, яка надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, кращез правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями потерпіломуніс; прикривши його рот марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, апотім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячиенергійний видих. Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходитьу легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудноїклітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритим.Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 12–15 разів на хвилину.
Так само роблять штучне дихання способом «рот доноса», тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають.Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні S‑подібніповітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів. Положенняголови потерпілого під час виконання штучного дихання, очищенні рота і глоткита саме проведення штучного дихання показано на рис. 1–5.
/>
Рис. 1. Положення голови потерпілого під часвиконання штучного дихання
/>
Рис. 2. Очищення рота і глотки
/>
Рис. 3. Виконання штучного дихання способом «ротв рот»
/>
Рис..4. Проведення штучного дихання способом «зрота в ніс»
/>
Рис. 5. Способи штучного дихання
Іноді бувають випадки (при сильному пошкодженніобличчя), коли проводити штучне дихання з «легенів у легені» неможливо. В цихвипадках слід скористатися одним із способів: І – за Сильвестром, II – заНільсеном, III – за Шефером, IV – за Калістовим.
Штучне дихання слід виконувати доти, доки употерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне диханнярозпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне диханнявідновлюється через 1…2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити1 -1,5 години, принаймні доти, доки на місце нещасного випадку не прибудутьмедичні працівники.
Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той,хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, моженавіть відчути запаморочення, слабкість, знепритомніти. Тому бажано, щобприблизно через кожну 1–2 хвилини особи, які виконують штучне дихання,змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому.
При тяжких ушкодженнях часом припиняється диханняі серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. Унього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховуєтьсясерцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизовіоболонки губ – синюшні. Через 5–6 хвилин після настання клінічної смертівідбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, щокерують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічнасмерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізнішеяк через 4–5 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані навідновлення серцевої діяльності та дихання. Необхідно пам'ятати, що кожнавтрачена секунда може стати фатальною. Порядок дій у цьому випадку:
– впевнитися у відсутності пульсу на соннійартерії;
– звільнити грудну клітку від одягу тарозстібнути пояс;
– прикрити двома пальцями клиновиднийвідросток;
– нанести різкий удар кулаком по грудині;
– перевірити, з'явився пульс чи ні. Якщопульс відсутній, удар можна повторити.
Якщо після вказаних вище дій пульс непрослуховується, негайно приступити до виконання штучного дихання та непрямогомасажу серця.
Роблячи непрямий масаж серця, потерпілого кладутьспиною на тверду поверхню (шосе, дорогу і т. ін.). Той, хто надає допомогу,стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого і, поклавши кисті рук однуна другу в нижній частині грудини, робить енергійний поштовх, натискаючи нагруднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4–5 см у напрямі хребта.При цьому стискається серце між грудиною і хребтом, кров із порожнини серцявиштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, товона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю.Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60 разів на хвилину.
Дітям, особливо молодшого віку, непрямий масажсерця можна робити однією рукою або навіть двома пальцями, але частотупоштовхів треба збільшити до 100–120 разів на хвилину.
У разі відсутності дихання непрямий масаж серцяпоєднують із штучним диханням. Щоправда, це потребує чималих зусиль. Томубажано, щоб потерпілим у стані клінічної смерті допомогу надавало двоє людей,одна робить непрямий масаж серця, друга – штучне дихання. Після кожноговдування повітря в легені потерпілого чотири рази натискають на грудину. Підчас вдування повітря не можна стискати грудну клітку.
Непрямий масаж серця і штучне дихання зазвичайможе робити й одна людина (рис. 6). У такому разі після кожного вдуванняповітря в рот або в ніс натискають чотири рази на грудину.
/>
Рис. 6. Виконання штучного дихання тазовнішнього масажу серця
Показником ефективності непрямого масажу серця іштучного дихання є порожевіння шкірних покривів, звуження зіниць, поява навеликих артеріях (стегновій, сонній) пульсових поштовхів синхронно натисканнюна грудину і, нарешті, відновлення самостійного дихання й серцебиття. Непрямиймасаж серця і штучне дихання слід проводити до відновлення серцевої діяльностій дихання. При цьому необхідно не втрачати пильність та не забувати проможливість нової зупинки серця та дихання. Щоб не пропустити цей момент,необхідно стежити за зіницями, кольором шкіри, диханням, перевіряти частоту іритмічність пульсу. Положення людини, яка надає допомогу, місце розташування їїрук при виконанні зовнішнього масажу серця і визначення пульсу по соннійартерії показано на рис. 7 -10.
/>
Рис. 7. Положення того, хто надає допомогупід час виконання зовнішнього масажу серця
/>
Рис. 8. Місце розташування рук під часвиконання зовнішнього масажу серця
/>
Рис. 9. Правильне положення рук під часвиконання зовнішнього масажу серця і визначенні пульсу сонної артерії(пунктиром)
/>
Рис. 10. Проведення штучного дихання тазовнішнього масажу серця двома особами
Колиці дії не дають ефекту, то їх припиняють, однак тільки після огляду потерпілогомедичним працівником.
4. Штучне дихання за допомогою ручних респіраторів
Проводитьсяпри повній зупинці або різкому погіршенні вентиляції легень унаслідок порушенняпрохідності дихальних шляхів, механіки подиху або патологічного процесу влегенях. Застосовуються експіраторні прийоми ШВЛ «із в рота в рот, «із рота вніс», а також через S‑подібний повітровід. Можуть бути використані: мішоктипу, що самороздувається, «Амбу», пресоциклічні ручні апарати ШВЛ (типу РПА),дихальні автомати типу «Ладу», ДП, якими забезпечуються в даний час машинишвидкої допомоги.
Найважливішимприйомом дихальної реанімації є відновлення прохідності дихальних шляхів. Дляцього хворому закидають голову, максимально розкривають рот і висувають нижнющелепу. Це дає можливість видалити сторонні тіла і шлунковий уміст із ротовоїпорожнини. Наявність вмісту в носоглотці й у дихальних шляхах установлюєтьсяпісля першої ж спроби зробити штучний вдих. Для повної санації повітроносноготракту варто негайно використовувати вакуум-відсмоктувачі, що також є воснащенні машин швидкої допомоги.
Швидкопроведені маніпуляції дають можливість приступити до ИВЛ по одному з описаних,методів.
Проведенняекспіраторних методів ШВЛ. Хворого укладають горизонтально на спину, закидаютьголову і висувають нижню щелепу. Фельдшер набирає в легені повітря, обхоплюєгубами розкритий рот постраждалого (з гігієнічних розумінь краще через марлевумаску або носову хусточку) і вдмухує повітря в його дихальні шляхи. При цьомуодною рукою він підтримує висунуту щелепу, а іншої затискає ніздрі хворого. Такевдихання проводиться з частотою 10–16 у хв. у дорослих і 20–30 у дітей.Повноцінність вентиляції визначається помірним підніманням грудної клітини навдиху і вільному опусканні її на видиху.
Подібнимже чином проводиться подих «із рота в ніс» і «із рота в рот і ніс», а такожчерез S‑подібний повітровід.
Вентиляціяза допомогою маски полегшує задачу, того хто надає допомогу. Маскою закриваютьноси рот хворого, одночасно висуваючи щелепу. Вентиляція забезпечуєтьсяперіодичним стисканням мішка «Амбу» або хутра апаратів РПА‑2 і РДА‑1,приєднаних до маски через перехідник. Під час видиху маску зрушують, щоб вонане перешкоджала цьому актові.
КороткочаснуШВЛ можна проводити і дихальними автоматами. Варто мати на увазі, що робота здихальними апаратами вимагає визначеної навички і тренування, без яких цільекстреної допомоги не буде досягнута.
Длябільш тривалої ШВЛ показана інтубація трахеї, що повинна виконуватися тількилікарем.5. Профілактика отруєння чадним газом
Найбільшрадикальним є герметизація і механізація таких виробництв, як доменне,спостереження за станом і своєчасним ремонтом газової апаратури, контролем засправністю газопроводу, загальна і місцева вентиляція. Шуровання вгазогенераторних установках повинне бути механізовано. Необхідна одоризаціясвітильного водяного газу іншими газами, що мають запах (меркаптан) і щодозволяють органолептично судити про присутність у повітрі окису вуглецю.Повинний проводитися контроль за концентрацією окису вуглецю в повітрі робочихприміщень. При роботі не більш години концентрація не повинна перевищувати 50мг/м3, не більш 30 хв. – 50–100 мг/л, а при роботі протягом 15–20хв. – 200 мг/м3. гранично допустима концентрація у виробничихприміщеннях 20, мг/м3. Для захисту органів дихання застосовуєтьсяпротигаз марки СО (концентрація не більше мг/л), при високих концентраціях, яківиникають при вибухах і гірничорятувальних роботах, використовують ізолюючіпротигази (КІП – 5) і фільтруючі гопкалітові протигази (СП – 9).
6. Дії робітників, службовців і населення при аварії звикидом СО
Робітники та службовці, почувши сигналоповіщення, негайно використовують засоби індивідуального захисту – ізолюючі тапромислові протигази, потім виконують заходи, передбачені на цей випадокспеціальною інструкцією підприємства (цеху), укриваються в підготовленихсховищах чи виходять із зони зараження. При оголошенні безпосереднім керівникомробіт рішення про евакуацію зобов'язані з'явитися на збірні евакуаційні пунктиоб'єкта.
Особи, які входять до складу невоєнізованихформувань цивільної оборони, прибувають на пункт збору формування і берутьучасть у локалізації та ліквідації вогнища хімічного зараження. Особи, якіодержали незначні ураження, звертаються в медичні установи для визначенняступеня ураження і проведення профілактичних заходів. В усіх випадках вхід увиробничі будівлі, підвали й інші приміщення дозволяється тільки післяконтрольної перевірки вмісту СДОР за рішенням безпосереднього керівника робіт зліквідації наслідків аварій.
Почувши повідомлення про аварію, населення, якепопадає в небезпечну зону, повинне швидко застосувати найпростіші засобиіндивідуального захисту органів дихання і шкіри.
Перебуваючи у квартирі чи службовому приміщенні,потрібно негайно зачинити вікна, кватирки, двері, вимкнути газ та іншінагрівальні прилади, загасити вогонь у печах. Для прослуховуван-ія звертання,інформації і вказівок необхідно ввімкнути місцеві програми радіомовлення ітелебачення (не забути вимкнути перед виходом із приміщення). Якщо єможливість, повідомити про небезпеку сусідів.
Потрібно пам'ятати, що час підходу хмаризараженого повітря до місця вашого перебування на момент аварії вкрай обмежений.Він залежить від відстані до вогнища аварії і швидкості вітру.
Так, орієнтовний час підходу первинної хмаризараженого повітря на відстані 1–20 км від місця викиду СДОР при швидкостівітру 1–7 м/с становитиме:
При цьому необхідно враховувати, що ще кількахвилин може бути витрачено на оголошення сигналу «Увага всім» і мовногозвертання.
Слід також знати, що вражаючий вплив конкретногоСДОР на людину в основному залежить від його концентрації в повітрі ітривалості його впливу. Тому, якщо немає можливості залишити небезпечну зону допідходу первинної хмари, не піддавайтеся паніці і продовжуйте вживати заходизахисту.
Перебуваючи на вулиці, не слід торкатисябудь-яких предметів.
Для захисту органів дихання на вулиці й уприміщенні можна використовувати вироби з тканини (маски), змочені водою,хутряні або ватяні частини одягу. При закритті ними органів дихання знижуєтьсяконцентрація шкідливих домішок у вдихуваному повітрі в результаті їхньоїадсорбції на волокнах фільтруючого матеріалу сухої пов'язки або їх поглинанняводою, що зменшить тяжкість ураження. Для захисту шкіри можливе застосуванняшапок, рукавичок, штанів і т. д.
При недоцільності чи неможливості терміновоїевакуації, відсутності сховищ або інших герметичних укриттів можна тимчасово,хоча б на період проходження первинної хмари, залишатися в житлових числужбових приміщеннях, уживши заходи щодо їх герметизації.
Знаючи тип СДОР і його властивості, зокрема вагупарів відносно повітря, можна зорієнтуватися, в яких приміщеннях доцільноукритися. Якщо пари СДОР важчі за повітря потрібно, укритися на верхніхповерхах будинків і навпаки, якщо пари СДОР легші за повітря, доцільнішеукриватися на нижніх поверхах багатоповерхових будинків.
У ряді випадків передбачається можливістьтимчасового укриття людей у сховищах, обладнаних фільтровентиляційнимиустановками. Однак після проходження первинної хмари при несприятливійобстановці організовується евакуація. При укритті населення у сховищах,укриттях, розташованих, як правило, у підвалах будинків, слід пам'ятати, щобагато СДОР, важчі за повітря, можуть накопичуватися в низьких місцях іпотрапляти у підвали. Крім того, ряд СДОР не затримуються фільтрами. У такихвипадках сховища використовуються в режимі повної ізоляції.
Збірлюдей у містах проводиться по будинках і під'їздах. Напрямок виходу населення знебезпечної зони вказується представником органів цивільної оборони чи міліції.Якщо їх поблизу не виявиться, то потрібно виходити у бік, перпендикулярнийнапрямку вітру, по можливості на підняту і добре провітрювану ділянкумісцевості. Якщо вдома є транзистор, не забудьте захопити його із собою іналаштувати на місцеве радіомовлення.
Висновок
Виникненнячадного газу спостерігається при неповному згоранні горючих речовин, найчастішевін утворюється у літейних, термічних цехах, кузнях, під час бурових робіт, укотельнях, особливо тих, які працюють на вугільному паливі, оксид вуглецю єскладником вихлопних газів автомобілів, тракторів. У всіх цих сферахвиробництва працює достатньо велика кількість людей, тому при виникненнінебезпеки отруєння може постраждати значна кількість людей.
Уклінічній картині отруєння чадним газом виділяють 3 ступені важкості: легкий,середній та важкий.
Приотруєнні чадним газом людина втрачає свідомість та припиняється дихання. Длявідновлення дихального процесу використовують заходи спеціальної терапії. Найефективнішимспособом штучного дихання є вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такийспосіб називають «рот до рота» або «рот до носа». У ніс вдувають повітря тоді,коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.
Крім,заходів спец терапії використовуються також різні апарати та маски длявідновлення дихання: мішок типу, що самороздувається, «Амбу», пресоциклічніручні апарати ШВЛ (типу РПА), дихальні автомати типу «Ладу», ДП, якимизабезпечуються в даний час машини швидкої допомоги.
Робітникита службовці, почувши сигнал оповіщення про небезпеку отруєння, негайновикористовують засоби індивідуального захисту – ізолюючі та промислові протигази,потім виконують заходи, передбачені на цей випадок спеціальною інструкцієюпідприємства (цеху), укриваються в підготовлених сховищах чи виходять із зонизараження. При оголошенні безпосереднім керівником робіт рішення про евакуаціюзобов'язані з'явитися на збірні евакуаційні пункти об'єкта.
Список літератури
1. Атаманюк В.Г. Гражданская оборона. – М.: Высш. шк.,1986.
2. Безопасностьжизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
3. Безпекажиттєдіяльності. Підручник/ За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
4. Голиков А.П.,Закин А.М. Неотложная терапия: Справ очник для врачей. – М.:Медицина, 1986. – 160 с.
5. Желібо Е.П. Безпекажиттєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
6. Довідник змедичної допомоги на до госпітальному етапі. / За ред. І.С. Зозулі. – К.:Здоров`я, 1998. – 200 с.
7. Первая помощь приповреждениях и несчасных случаях. / Под ред. В.А. Полякова. – М.:Медицина, 1990. – 120 с.
8. Руководство поскорой помощи. / Под ред. Л.П. Хименко. – К.: Здоров’я, 1991. – 352 с.