/>Вступ
Банківськасистема України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона єдворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видіві форм власності.
Національнийбанк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитнуполітику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Банкистворюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами.Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залученнякоштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладнірахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарськоїдіяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишківта резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговуваннянародного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Банкиу своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «ПроНаціональний банк України», «Про банки і банківську діяльність», законодавствомУкраїни про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншимизаконодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України ісвоїми статутами.
Ціллюдослідження є визначення:
1. Теоретичних аспекти формування існуючої банківської системи
2. Сучасного стану банківської системи
3. Проблем банківської системи України
Завданнямдослідження є:
1Формування та розвиток банківської системи
2Політика Національного Банку України
3Банківська політика
4Динаміка розвитку банківської системи з 1991–2007 рік
Актуальністькурсової роботи дуже величезна, адже сучасний стан банківської системи Українидосить складний. Причинами цього є як кризовий стан економіки в цілому, так іпроблеми становлення і розвитку банківської системи. Головна мета банку, яккомерційного підприємства – одержання прибутку. У нормально працюючійекономіці, основне джерело прибутку для банку – надання в позичку своїхкредитних ресурсів. У теж час основні збитки банки терплять від безпосередньо кредитноїдіяльності.
Причиноютакого положення є проведення деякими банками занадто ризикованої кредитноїполітики. Природно, цілком уникнути ризику неможливо, оскільки надання кредитівце споконвічно ризикований вид бізнесу. Тому однієї з головних задач банку ємінімізація кредитного ризику. Ця діяльність дозволить банкам максимізуватиприбуток і знизити утрати від проведення кредитних операцій.
/>1. Теоретичніаспекти формування та розвитку банківської системи України/> 1.1Формування та розвиток банківської системи
/>Розглянемо структуру тафункції банківської системи в економіці України. В такій економіцікредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних зними різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспектібанківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожнийз яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняютьемісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансовікомпанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ціфінансово-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.
/>Банківська система вУкраїні має дворівневу побудову: на першому рівні – Національний банк України,на другому – комерційні банки.
/>Провідне місце вбанківській системі належить Національному банку України (НБУ). Він покликанийпровадити єдину політику в сфері грошового обігу, зміцнення національноїгрошової одиниці – гривні.
/>Національному банкуУкраїни надано монопольне право на випуск грошей (емісію). Він виконує рольемісійного центру. Банк зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінніметали, у тому числі золото, валютні запаси. [2, c. 13]
/>Національний банк Україниобслуговує державний борг країни, дає дозвіл на створення (реєстрацію)комерційних банків.
/>Зміст діяльностіНаціонального банку України проявляється в його функціях, основних напрямахфункціонування. Для виконання завдань, покладених на цей орган державногоуправління спеціальної компетенції, Статутом передбачені такі функції:
/>а) брати участь урозробці основних напрямів і тенденцій економічного й соціального розвиткународного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошовихдоходів і витрат населення;
/>б) розробляти основнінапрями єдиної грошово-кредитної політики, відповідно до яких здійснюєтьсярегулювання грошового обігу в Україні;
/>в) концентрувати кредитніресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштівдержавного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та вміжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів,які формуються за рахунок вкладів населення;
/>г) продавати й купуватина договірних засадах кредитні ресурси;
/>д) утворювати фондрегулювання кредитних ресурсів банківської системи держави за рахунок частинизалучених банками ресурсів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;
/>е) організовувати іпроводити інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;
/>ж) проводити єдинукредитну політику в державі, встановлювати правила розрахунків і веденнякасових операцій, порядок ведення обліку й звітності у банках, визначати розмірплати за залучені з інших банків ресурси, виходячи із загальної процентноїполітики;
/>з) здійснювати регулюваннярівня банківських процентних ставок;
/>й) організовувати касовевиконання державного бюджету;
/>к) зосереджувати нарахунках у своїх установах валютні кошти валютного фонду Кабінету МіністрівУкраїни, брати участь у розробці зведеного валютного плану, забезпечуватипроведення єдиної валютної політики в державі;
/>л) здійснюватиобслуговування державного боргу, виконувати операції, пов'язані з розміщеннямдержавних позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;
/>м) давати дозвіл наутворення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб та іноземнихгромадян, реєструвати комерційні банки і встановлювати для них економічнінормативи тощо.
/>Разом із тимНаціональному банку надаються такі права, що зумовлені його специфікою:встановлювати для комерційних банків та їх філій обсяг і форми звітностіінформаційних матеріалів, необхідних для прогнозування і планування з метоюздійснення Єдиної державної політики в області грошового обігу, кредитування,розрахунків, цінних паперів і валютних операцій; встановлювати за узгодженням зкомерційними банками, які здійснюють касове обслуговування підприємств,організацій, ліміт залишку грошей в операційній касі, визначати виднаціональних грошових знаків, їх номінал, встановлювати визначальні ознаки іпорядок платіжності, систему захисту; одержувати в іноземних і міжнароднихбанках та в інших фінансово-кредитних організаціях кредити, розміщувати позики,здійснювати операції в іноземній валюті; давати дозвіл організаціям Українизалучати кредити з-за кордону в межах загального ліміту зовнішньоїзаборгованості держави, який встановлюється Верховною Радою України; визначатиціни й тарифи на надані Національним банком і його установами послуги, якщовони не встановлені законодавством України; утворювати у своєму підпорядкуванніпідприємства і бути пайовиком або акціонером підприємств, необхідних длявиконання завдань Національного банку, в тому числі щодо виготовлення паперовихгрошей, виробництва необхідного для цієї мети паперу, виготовлення монет таінші права. [13, c. 14]
/>Правове становищеНаціонального банку України, його особливе правове регулювання зумовлюєвиконання специфічних для нього банківських операцій. Відповідно до ст. 8Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк виконує такіоперації:
/>– видає комерційнимбанкам кредити на строк за домовленістю з позичальниками;
/>– провадить рахункибанків-кореспондентів і здійснює розрахункове касове обслуговування комерційнихбанків та інших кредитних установ;
/>– купує та продаєцінні папери, що випускаються державою;
/>– видає кредитибанкам під заставу векселів і цінних паперів;
/>– здійснює емісіюприватизаційних паперів;
/>– виступає гарантомкредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземнимибанками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставуДержавного валютного та іншого державного майна України;
/>– купує і продаєіноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті;
/>– проводить операціїз резервними фондами грошових знаків;
/>– здійснює іншіоперації відповідно до своїх функцій, передбачених законодавством.
/>Емісійний банк(центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот).Основним його завданням є проведення державної політики в сфері грошовогообігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банкзавжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави.Тому його називають державним або центральним банком.
/>Інвестиційні банки –спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різнихпідприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснюванішляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, щоздійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.
/>Іпотечні банки –спеціалізуються по наданню довгострокових позик під заставу нерухомості.
/>Інноваційні банки (абофонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) навсіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних науковихрозробок.
/>Ощадбанки – є простимифінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштівнаселення, включаючи операції з цінними паперами.
/>Комерційні банки –найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в томучислі надання кредитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважноза рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі банки здійснюютьтакож різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не єдержавними.
/>Комерційні банки –основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, якіздійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційногорозрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але йзалучений фінансовий капітал у вигляді вкладень, депозитів міжбанківськихкредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищуютьобсяги власного капіталу комерційних банків.
/>На початку своєїдіяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Українібули створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк,Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблемвсередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшеннюоб'єктів виробництва та підвищенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерствата підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагалисямобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та статинезалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державоючерез так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.
/>Комерційні банкикласифікуються за рядом ознак. В залежності від форми власності вонипідрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерційнимибанками є лише Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.
/>По формі організаціїсеред приватних банків переважають акціонерні у вигляді товариств відкритогоабо закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями вЗакон «Про банки і банківську діяльність» заборонила комерційним банкамвиступати у формі АТ закритого типу і всім існуючим останнім требаперереєструватись в АТ відкритого типу.
/>Комерційні банки взалежності виконуваних операцій 6 увають універсальними і спеціалізованими.Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеконе всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банківпоки що немає. Правда, окремі банки почали створювати спеціалізовані філіали(інвестиційні, депозитні та інші).
/>Комерційні банки, будучиюридичними особами і здійснюючи господарську діяльність, як правило, не повиннівиконувати адміністративні повноваження. Однак, згідно з правилами НБУ, накомерційні банки покладається обов'язок перевіряти додержання підприємствами,організаціями порядку ведення касових операцій, а також контроль за валютнимиопераціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки.Роль комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:
/>1. Мобілізація тимчасововільних коштів і перетворення їх у капітал.
/>2. Кредитуванняпідприємств, держави і населення.
/>3. Здійснення розрахунківі платежів у господарстві.
/>4. Випуск кредитнихгрошей.
/>5. Емісійно-засновницькадіяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів.
/>6. Консультування,надання економічної та фінансової інформації.
/>Останнім часом у сферідіяльності комерційних банків спостерігаються тенденції розширення їх функцій зметою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності таодержання прибутків.
/>Перехід до ринковихвідносин багато в чому залежить від ліквідації монополізму в банківськійсистемі. У зв'язку з цим в системі комерційних банків діють не лишеспеціалізовані банки. В останні роки в Україні виникли галузеві комерційнібанки, а також комерційні банки громадських організацій, акціонерних товариствтощо. Станом на 1 січня 2006 р. в Україні налічувалося 227 банків,валютних бірж та фінансово-кредитних установ НБУ, з них 2 державних банки, 184акціонерних товариства, в тому числі 133 – відкритих і 51 – закритий, а також41 товариство з обмеженою відповідальністю. Серед зареєстрованих банків 22створено за участю іноземного капіталу, в тому числі 6 повністю з іноземним капіталом./>1.2 ПолітикаНаціонального Банку України
Національнийбанк України згідно з Законом «Про банки та банківську діяльність» і проектомЗакону «Про Національний банк України» має монопольне право емісії банкнот ірозмінної монети, організації їхнього обігу та вилучення з обігу. Емісіябанкнот в історичному плані – це найдавніша функція центрального банку. Саме цяфункція, а точніше потреба в централізації банкнотної емісії, спричиниланадання одному із банків статусу емісійного. З часом у зв'язку з переходом відсаморегульованої грошової системи (системи золотомонетного стандарту) досистеми обігу паперових грошей емісійні банки в усіх країнах перетворилися вцентральні банки, тобто у банки, які є регулюючим і координуючим центромгрошово-кредитної системи країни. Основна мета їхньої діяльності – забезпеченнясталості національної валюти. [15, c. 112]
У XXст. емісійна функція центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених якпереходом від обігу повноцінних грошей до обігу паперових грошей, нерозміннихна золото, так і модифікацією грошового обігу – розширенням сфери використаннядепозитних грошей і появою електронних. У сучасних умовах основним видомзабезпечення грошей, що емітуються центральними банками, є не золотий запас, адержавні боргові зобов'язання. Готівкова грошова маса в країнах із розвинутоюринковою економікою становить у загальній грошовій масі незначну частку(приблизно 10%). Незважаючи на це, готівка посідає особливе місце в грошовійсистемі. Комерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формідепозитів, якими можна розпоряджатися за допомогою чеків, карток, переказівтощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку,тому що клієнти можуть зажадати перетворення своїх банківських депозитів наготівку.
Емісійнафункція центрального банку передбачає його монопольне, право на емісію готівки,а також право на емісію депозитних грошей, але останнє – не монопольне, тому щодепозитну емісію здійснюють і комерційні банки
ВУкраїні до 1992 р. в обігу перебували грошові знаки – рублі, що емітувалисяДержбанком СРСР. У 1992 р. Національний банк України запровадив в обігперехідну власну українську валюту – карбованець (спочатку в готівкову сферу, апотім і в безготівкову). Вихід України з рубльової зони дав змогу Національномубанку сконцентрувати емісійну функцію у своїх руках і започаткувати проведеннявласної грошово-кредитної політики. У вересні 1996 р. згідно з УказомПрезидента України була проведена безконфіскаційна грошова реформа і випущена вобіг постійна національна валюта – гривня. Починаючи з 17 вересня 1996 р.,обіг карбованців на території України було припинено, і єдиним законнимплатіжним засобом, обов'язковим до прийняття в усі види платежів, стала гривнята її розмінна монета – копійка.
Згідноз чинним законодавством Національний банк України забезпечує виготовленнягрошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє функціонування на всіх етапахруху – від випуску в обіг до знищення вилучених з обігу зношених, пошкодженихта фальшивих банкнот і монет. Національний банк України розробляє дизайн» грошовихзнаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки.
Длядрукування паперових грошей (банкнот) у м. Києві весною 1994 р. булавведена в дію Банкнотна фабрика на базі найсучаснішого імпортного устаткування.Вона стала 68‑м у світі підприємством із виготовлення паперових грошей.Восени того самого року на базі Банкнотної фабрики та інших допоміжнихвиробництв створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України. У 1997 р.
Назва«гривня» походить від слова «грива». Спершу воно означало обруч, що носили нашиї («на загривку») знатні люди. Слово «гривня» в давнину мало кілька значень.Лічильна гривня означала певну кількість монет, вагова – точну вагу срібла чизолота. Нарешті, в IX ст. виникли монетні гривні – зливки срібла стандартноїформи і ваги. Уперше гривня як грошова одиниця використовувалася в Україні щеза часів Київської Русі, вдруге – в період існування Української НародноїРеспубліки (1918–1920 рр.), нарешті повернулася в Україну в 1996 р.
Налицьовому боці банкноти розміщено: портрети видатних діячів історії талітератури України, написи «УКРАЇНА» або «УКРАЇНА НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ»,номінальна вартість словами та цифрами. На зворотному боці банкнот у центрірозміщено зображення історико-архітектурних пам'яток України, вгорі над ниминапис «Національний банк України». На зворотному боці словами та в чотирьохкутах цифрами позначено номінальну вартість банкнот. На банкнотах є нумерація іпідпис Голови Правління Національного банку України. Дизайн банкнот доповнюютьдекоративні елементи: орнаменти, розетки, сітки, виконані багатоколірним друком.
Національнимбанком України створене монетне виробництво, на якому із застосуваннямнайсучасніших технологій та устаткування карбуються (починаючи з 1997 р.)монети масового обігу, пам'ятні та ювілейні. Перша ювілейна монета Україниз'явилася в обігу в 1995 р. (карбувалася за кордоном). Виготовлена змельхіору, вона була присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні.Першою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала мельхіорова монетаномінальною вартістю 2 грн., присвячена 200-річчю одного з кращихдендрологічних парків України – «Софіївки». Монета введена в обіг у 1996 р.1997 р. ознаменувався введенням в обіг перших українських золотих монет – «Т.Г. Шевченко»і «Києво-Печерська лавра». Упродовж 1995–1997 рр. Національний банк Українивипустив 38 колекційних монет 27 найменувань.
Національнийбанк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулюванняготівкового грошового обігу на території України. Він установлює правилавипуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки зобігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств іорганізацій.
Вумовах кризового стану економіки в Україні швидкими темпами зростає грошовамаса, в тому числі її готівковий грошовий компонент (табл. 1.1).
Таблиця1.1.Структура та динаміка грошової маси в обігу України на кінець періодуПоказники 1992 1993 1994 1995 1996 1997 Готівка – гроші поза банками (М0), млн. грн. 5 128 793 2623 4041 6123 Темпи зростання до попереднього періоду, % – 2560 620 331 154 152 Грошова маса (М2 – до 1995 р., МЗ – зі 996 р.), млн. грн. 25 482 3216 6930 9364 12541 Темпи зростання до попереднього періоду, % – 1928 667 215 135 134 Питома вага готівки в грошовій масі, % 20 27 25 38 43 49 Індекс цін споживчого ринку, % 2100 10256 501 282 140 110
Тенденціїрозвитку готівкового грошового обороту відбивають економічні процеси, які маютьмісце в Україні. Ситуація на готівковому грошовому ринку розвивалася в останніроки нерівномірно і характеризувалася нестабільністю. У період зростанняінфляційних процесів (1992–1993 рр.) готівкова грошова маса зросла у 428 раз. Зпочатком стабілізаційних процесів і зниженням темпів інфляції намітиласяпозитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівкової маси, протеїї питома вага в загальній грошовій масі продовжує збільшуватись і на початок1998 р. досягла майже 50%. Невизначеність перспектив розвитку економіки,непередбачуваність законодавчих і урядових рішень, що регулюють підприємницькудіяльність, платіжна криза, неефективна система оподаткування – все це спонукаєпідприємців розраховуватися готівкою, а населення – накопичувати заощадження вготівковій формі.
Перспективискорочення готівкової грошової маси пов'язані зі:
— стабілізацієюекономіки;
— підвищеннямнадійності банків й зростанням довіри до них з боку населення;
— розвитком ринкудержавних цінних паперів, орієнтованих на населення;
— запровадженнямвисокоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокремаНаціональної системи електронних масових платежів за допомогою пластиковихкарток./>
2. Аналіз банківської системи України/>2.1 Банківськаполітика
Банківськаполітика, що визначає дії на перспективу, виробляється у процесі стратегічногопланування, яке являє собою найбільш відповідальну частину банківськогоуправління. Складовими частинами банківської політики є:
- кредитна політика;
- депозитна політика;
- інвестиційна політика;
- процентна політика.
Приформуванні банківської політики велике значення має визначення перспектив змінкількісних, якісних і соціальних показників розвитку банку, обґрунтуванняпринципів здійснення його діяльності, виділення пріоритетів і вибір методіворганізації роботи. Як зазначає І.Д. Мамонова, «за сучасних умов далеко невсі новостворені комерційні банки мають продуману політику своєї діяльності.Так, багато з них не виробили критеріїв вибору клієнтів для кредитування,тобто, по суті, «підстроюються» під вимоги клієнтів при організації кредитногопроцесу» [11; c. 43].
Формуванняекономічно обґрунтованої банківської політики вимагає розв’язку трьох важливихпитань:
- організаційного;
- економічного;
- інформаційного.
Організаційнепитання передбачає визначення підрозділу, що займається плануванням, починаючиз появи важливої ідеї і аж до її втілення в конкретні заходи й цифровіпоказники. В банках високорозвинутих країн з ринковою економікою плануваннямзаймаються:
- плановий відділ, створений саме для цього;
- тимчасовий колектив – так званий мозковий центр, створений длявирішення якоїсь певної проблеми. До його складу входять творчі люди не з числабанківських службовців. До такої роботи можуть бути залучені вчені, юристи,фінансисти (бухгалтери) підприємств, організацій і т.і.
Банківськаполітика, як і стратегічне планування в цілому, грунтується на глибокомуаналізі кон’юнктури грошового ринку й можливостях самого банку.
Важливимелементом аналітичної роботи банку при формуванні ним своєї політики є банківськиймаркетинг, який передбачає виконання наступних завдань:
- аналіз попиту й пропозиції на банківські послуги в даному регіоні,а також за його межами;
- оцінка місця даного банку в задоволенні існуючих потреб убанківських послугах (кредитування, інвестування, консультування, організаціябезготівкових розрахунків, проведення лізінгових операцій тощо);
- порівняння норм витрат на здійснення відповідних операцій різнимибанками;
- налагодження реклами.
«Маркетингпередбачає насамперед з’ясування кола реальних і потенційних клієнтів банкунезалежно від місця їхнього розташування. В зарубіжній практиці багатокомерційних банків, створені як територіальні, згодом вийшли за межіобслуговуваної території, створивши філії своїх банків по всій країні» [11; с. 44].Успішне застосування маркетингу вимагає доброго знання банком, яких банківськихпослуг потребують фірми, розташовані на території, яку він обслуговує,кількісні параметри цих послуг, вимоги клієнтів до їх якості. З цією метою банкможе проводити анкетування своїх реальних і потенційних клієнтів. В такійанкеті мають бути перераховані види послуг, яких потребувати клієнт.
Водночасбанк вивчає свої можливості з огляду на обсяг і структуру кредитних ресурсів,ліквідність балансу, рівень витрат на проведення відповідних операцій, технічнуоснащеність банку, кваліфікацію кадрів, На підставі такого аналізу банк формуєполітику щодо кожної сфери діяльності (кредитна, інвестиційна, розрахунковатощо). При цьому обов’язково враховуються й можливості банків – конкурентів.
Необхіднимиумовами успішного проведення банківського маркетингу є створення розгалуженоїсистеми інформаційної служби, висока технічна оснащеність, зокрема можливістьзастосування електронно-обчислювальної техніки у процесі аналізу й прогнозуваннякон’юнктури ринку, організації реклами./>2.2 Динамікарозвитку банківської системи
1991–1994 роки
Після розпаду СРСР та створення на його руїнах п'ятнадцятинезалежних держав склалася парадоксальна ситуація, коли новостворені центральнібанки всіх цих країн стали емісійними центрами, тобто розпочали емісіюнеготівкових грошей, загальних для всіх новостворених держав. Центральний банкРосії контролював лише приріст готівкових коштів. Це було основним фактором швидкогозростання в даний період цін. Так, інфляція в Україні у 1992 році становиламайже 2 000%.
Високі її показники спостерігалися в усіх країнах рублевої зони(значно меншим зростання цін було в Балтійських країнах, передусім в Естонії таЛатвії, які першими вийшли з рублевої зони і створили власні валюти).
Таблиця 1. Історичний огляд гіперінфляції у різних країнах світу Країна Період Зростання цін за період, рази (1 = = кількість разів на початок періоду) Угорщина Серпнеь 1945 р. – липень 1946 р.
1027 Німеччина Вересень 1922 р. – листопад 1923 р.
1010 Україна 1992 р. – 1993 р. 2 154 Болівія Жовтень 1984 р. – вересень 1985 р. 236 Бразилія 1981 р. – 1985 р. 146 Аргентина Липень 1983 р. – червень 1985 р. 128 Україна 1993 р. 102 Австрія Січень 1920 р. – червень 1921 р. 70 Угорщина Січень 1920 р. – червень 1921 р. 44
Звичайно, швидке зростання грошової рублевої маси за умовиадміністративного регулювання цін змушувало кожну нову країну чи навіть регіонстворювати адміністративні бар'єри з метою протидії «вимиванню» із них товарів.Країни Балтії в цій ситуації більшою мірою застосовували економічні методи – відпустилиціни, відповідно підвищивши заробітну плату в бюджетному секторі. Україна жввела тимчасову валюту – купонокарбованець.
Це мало посприяти вирішенню проблеми нестачі готівки в обігу, якабула наслідком контролювання емісії з боку Центрального банку Росії (ЦБР), тазахистити внутрішній ринок товарів. Із метою контролю грошової емісії ЦБР, починаючиз липня 1992 року, змінив порядок розрахунків із колишніми республіками СРСР,згідно з яким відкрив рахунки кожної з них у себе та відповіднікореспондентські рахунки в кожному із центральних банків колишніх республік, щозначно ускладнило взаєморозрахунки з Росією всіх пострадянських країн рублевоїзони.
Кінець 1992-го та 1993 рік – період, унікальний з точки зорусвітового досвіду та катастрофічний для української економіки. Гіперінфляцію,коли середньомісячне зростання цін становило понад 50 відсотків, переживалилише кілька країн світу: Угорщина після Другої світової війни, Німеччина таАвстрія у 1920‑х роках, Аргентина, Болівія та Бразилія у 1980‑хроках. Як свідчить світовий досвід, інфляція є грошовим феноменом удовгостроковому періоді. Інфляція в Україні з 31 грудня 1992 року по 31 грудня1993 року становила понад 10 000%, тобто ціни за календарний 1993 рік зрослибільш як у 100 разів. А за період із 1 листопада 1992-го по кінець 1993 року – у167 разів!
З огляду на це, важко говорити про те, що Національний банкУкраїни мав якусь можливість протягом 1993 року проводити монетарну політику укласичному розумінні цього поняття.
Згадаймо прямі кредити у вугільну галузь під час страйків шахтарівДонбасу, кредити на потреби агропромислового сектору, для взаєморозрахунків абона поновлення обігових коштів. Дефіцит бюджету уряду майже на 100% покривавсяза рахунок прямих кредитів НБУ. Грошова маса протягом 1993 року зрослаприблизно у 20 разів, а ціни – більш як у 100 разів.
Тобто виникла типова ситуація для всіх економік, що пройшли черезгіперінфляцію: ціни зростали набагато швидше, ніж центральний банк друкувавгроші. Суспільство жило в умовах постійних інфляційних очікувань, що (разом іздрукуванням нових грошей) також було важливим фактором прискорення інфляції. їївисокий рівень зробив невигідною справою тримання грошей на руках. Українськігромадяни відреагували відповідно – прагнули якомога швидше позбавлятисякупонної готівки.
Гіперінфляцію 1992–1994 років спричинили три основнівзаємопов'язані фактори.
По-перше, діюча податкова система не забезпечувала покриттядержавних видатків в умовах, коли реальний ВВП скорочувався швидкими темпами івідповідно зменшувалася податкова база. Значна частина економіки функціонувалав тіні, тобто зовсім або частково не сплачувала податків. За різними оцінками,тіньовий сектор економіки становив більш як половину всієї економіки. Зменшенняреальних податкових надходжень спричинялося також часовим лагом та дискретністюїх збору в умовах високої інфляції (ефект Танзі – Олівейра).
По-друге, відсутність ринку капіталу, необхідного державнимпідприємствам, які потребували дешевих кредитів.
По третє, орієнтація на сеньйораж як засіб для фінансуваннядефіциту бюджету.
Фактично купонокарбованець перестав виконувати кожну з трьох функцій,які притаманні грошам: міри вартості, засобу обміну та засобу нагромадження.
Що стосується зовнішньої вартості української валюти, то починаючиз вересня 1993 року в Україні існувало як мінімум чотири обмінних курси: офіційнийкурс НБУ, аукціонний, комерційний курс купівлі-продажу готівки, курс чорногоринку. Основними негативними наслідками такої валютної політики стало: погіршення рахунку поточних операцій платіжного балансу України, навмисненедооцінення прибутку від експорту й переоцінення вартості імпорту, розвитоктіньової економіки, втрата валютних резервів тощо. Усі ці фактори прямо чи побічно були пов'язані зі спробами всіхсуб'єктів економічної діяльності скористатися різницею між наявними курсами дляотримання прибутку, що, як правило, оберталося додатковими витратами тазбитками для держави. Для порівняння: інфляція в Росії у 1993 році становилаблизько 1 000%, тобто була в 10 разів меншою, ніж в Україні. Українськийкарбованець у цей час виявився «легшим» за російський рубль приблизно настільки ж – у десять разів. Даний факт підтверджує, що внутрішнє та зовнішнє(відносно рубля) знецінення української валюти було практично рівномірнимпротягом усього періоду гіперінфляції.
Наслідком гіперінфляції став найбільший за всю історію Україниспад економіки. Реальний ВВП у 1994 році скоротився на 23%.
Період макроекономічноїстабілізації
Уперше належних заходів щодо макроекономічної стабілізації тазниження інфляції було вжито урядом та Національним банком України наприкінці1993 року.
У цей час НБУ досяг значного успіху як у розробці інституційнихоснов, так і в реальному виконанні монетарної та курсової політики. Було вжитозаходів щодо переходу до єдиного обмінного курсу та конвертованості за рахункомпоточних операцій; запроваджено уніфіковані резервні вимоги; встановлено єдинуставку рефінансування; суттєво зменшено використання субсидованих та цільовихкредитів; започатковано кредитні аукціони. Незважаючи на інфляційну фіскальнуполітику, НБУ вдалося запровадити істотні антиінфляційні заходи, завдяки якимекономіка вийшла з гіперінфляційного піке. Серед основних із них такі:
—запровадження механізмувипуску державних цінних паперів, який дав змогу фінансувати державні витратишляхом здійснення запозичень на внутрішньому ринку, а не створювати нові грошідля прямого фінансування дефіциту бюджету;
—створення системиміжбанківських розрахунків і платежів, яка за основними параметрами на той часбула однією з найкращих у Європі. Вона дала змогу у реальному часі протягомкількох годин здійснювати всі розрахункові операції, а також застосовуватиефективний механізм контролю за операціями комерційних банків;
—удосконаленнябанківського нагляду (було запроваджено ліцензування банків, єдині правилаконтролю за виконанням економічних нормативів, систему перевірок банків та класифікаціюкредитів);
– встановлення кредитних «стель» (незважаючи на те, що цей крок викликавпевний шок у реальному секторі економіки, він став основним і, очевидно, єдиноможливим заходом з боку НБУ, спрямованим на швидке зниження рівня інфляції).
Завдяки стабілізаційним заходам, спрямованим на фіскальнекоригування, дефіцит загального бюджету було зменшено із 15% у 1994 році до 5%у 1995 році. В результаті інфляція знизилася із 400 відсотків у 1994‑мудо 180 відсотків у 1995 році. Номінальний обмінний курс гривні щодо долара СШАстабілізувався у другій половині 1995 року і суттєво не змінювався протягоммайже трьох років, утримуючись у коридорі 1.8–2.25 гривні за долар.Запровадження нової валюти – гривні у вересні 1996 року допомогло стабілізуватиінфляційні очікування та знизити інфляцію до 40% у 1996 році та 10% у 1997-му.Це можна вважати визначним політичним фактором, адже національна валюта сталаодним із основних атрибутів України як незалежної держави.
Економічна ситуація в2000–2004 роках
Після десятиріччя економічного застою 2000‑й став першимроком реального економічного зростання з часу отримання Україною державноїнезалежності. Збільшення обсягів реального ВВП на 6% дало поштовх до широкомасштабногопіднесення української економіки. У 2001 році темпи зростання реального ВВПсягнули 9.1%.
Протягом 2000–2004 років реальне зростання ВВП у середньому за рікперевищувало 8%, тобто цей показник був значно вищим, ніж по 2004 рік.
Однак економічне відновлення розпочиналося з дуже низької бази.Порівняно з більшістю інших країн із транзитною економікою реальний випуск вУкраїні протягом 1990‑х років скоротився більш як удвічі.
Затримка структурних реформ і несприятливий бізнес – таінвестиційний клімат гальмували інвестиції. До того ж економічне зростаннячерез нерівномірність розподілу національного доходу не супроводжувалосязростанням стандартів життя більшості населення.
Якщо поштовхом до економічного зростання починаючи з 1999 рокубуло в основному збільшення обсягів експорту, то в подальші роки дедалі вагомішогозначення для цього процесу почав набувати і внутрішній попит. Прискоренезростання світового попиту стимулювало експорт української сталі як за рахунокобсягів, так і завдяки підвищенню світових цін на метали. Разом зі зростаннямВВП у Росії і відповідним зростанням експорту машинобудування та хімії щорічнезбільшення обсягів експорту, починаючи з кінця 2002 року, перевищувало 25% іспричинилося до значного позитивного сальдо поточного рахунку та накопиченняміжнародних резервів.
Прибутки експортних галузей підживлювали інвестиції та бум убудівництві. Швидке збільшення обсягів кредитів банківської системи у приватнийсектор економіки та зростаючі доходи населення стимулювали внутрішній попит.
Іншими потужними чинниками економічного піднесення були різкезростання цінової конкурентоспроможності економіки після глибокої девальваціїгривні у другій половині 1998-го та 1999 року і використання значних резервнихвиробничих потужностей. Як випливає з графіка, протягом останнього періодуспостерігається істотна зворотна залежність між знеціненням реального ефективногообмінного курсу та сальдо поточного рахунку платіжного балансу.
Рівень інфляції був помірним, але починаючи з другої половини 2002року виник суттєвий інфляційний тиск та стійкий тренд до зростання як споживчихцін, так і цін виробників. Починаючи з найнижчої точки, що припала на середину2002 року, коли 12-місячна плинна інфляція мала від'ємні значення, у першійполовині 2005 року даний показник перевищив 14%.
З одного боку, це пояснювалося ціновими шоками у вигляді залповихпідвищень цін на низку продуктів харчування внаслідок низького врожаю 2003 рокута адміністративним підвищенням цін на житлово-комунальні і транспортні послугив умовах нерозвинутості ринку та структурної перебудови в промисловості ісільському господарстві, з іншого – впливом монетарного фактора у виглядіпідвищення темпів зростання пропозиції грошей. Індекс цін виробників у 2004році, реагуючи на зростання світових цін на енергоносії та метали, перевищив 24%.Широка базова інфляція перевищила 9%, що було відображенням впливу монетарногофактора.
Фіскальна політика до середини 2004 року залишалася доволі стриманою.Дефіцит консолідованого бюджету за методологією МВФ становив у 2003 році 0.7%від ВВП. Таке становище однак відображало і зростаючу заборгованість ізповернення ПДВ.
Цінова конкурентоспроможність залишалася достатньо високою, адевальвація реального ефективного обмінного курсу, починаючи з 2002 року, відображаламеншу інфляцію в Україні порівняно зі зваженою по країнах – торговельнихпартнерах (головним чином – значною інфляцією в Росії) та посилення рубля ієвро відносно долара США, а отже, і відносно гривні.
Починаючи з 2000 року Україна запровадила режим керованогоплаваючого обмінного курсу замість валютного коридору.
У контексті фактичної прив'язки до долара США (починаючи із 2000 року)суттєве зростання грошових агрегатів супроводжувалося однозначними показникамиінфляції, що було віддзеркаленням процесу ремонетизації української економіки.
Монетарна політика у цей період характеризувалася масованими ізначною мірою нестерилізованими валютними інтервенціями Національного банкуУкраїни.
Рішення НБУ вдаватися до операцій стерилізації тільки в обмеженихобсягах відображало точку зору, згідно з якою високі темпи збільшення грошовоїмаси відповідали зростанню попиту на гроші, з огляду на реальне економічнезростання та посилення важливості грошових розрахунків (після багатьох роківпереважання бартеру в українській економіці та різних форм негрошовихрозрахунків).
Наприклад, частка продукції промисловості, включаючи продукцію паливно-енергетичногокомплексу, яка реалізувалася за гроші, зросла із 48 відсотків у 1999 році доприблизно 72 відсотків у 2000 році, тоді як частка продукції промисловості, якареалізувалася за бартерними угодами, зменшилася з приблизно 33 відсотків доблизько 17 відсотків. Також у 2000 році значно скоротився обсяг бартерних угоду міжнародній торгівлі. З огляду на уповільнення річної інфляції, починаючи зжовтня 2000 року, НБУ поступово знижував ставку рефінансування – з 27 відсотківза станом на кінець вересня 2000 року до 8% у 2004 році. Національний банкпродовжував і політику поступового зниження рівня мінімальних резервних вимог.
Незважаючи на постійні заходи з боку НБУ щодо вдосконаленняпру-денційного регулювання та банківського нагляду, кредитна експансія таякість кредитного портфеля банківської системи у цей період викликали стурбованість.Відношення обсягів кредитів банківського сектора до ВВП у 2004 році зросло до 30%(для порівняння: у 2000 році цей показник становив 12.4%). Кредити становилипонад 2/3 від загальної суми банківських активів, що було чи не найвищимпоказником серед транзитних економік. 2.3Стан банківської системи у 2008 році
2008 рік істотно відрізнявся від попередніх п'яти років швидкогоекономічного зростання. Різке погіршення умов торгівлі разом зі значною апреціацієюреального ефективного обмінного курсу стали чинниками зменшення позитивногосальдо поточного рахунку (із 10.5% від ВВП у 2007 році до 3.1% у2008 році). ЗростанняВВП суттєво загальмувалося – із 12.4% у 2007 році до 2.6% у 2008‑му.
Монетарна політика, згідно з якою підтримувалася прив'язка гривнідо долара США, була недостатньо гнучкою для реагування на зміну макроекономічнихумов, хоча НБУ здійснив кілька кроків у напрямі більшої гнучкості обмінногокурсу. Першим із них було пом'якшення заходів валютного регулювання, зокремащодо вимоги обов'язкового обміну експортної виручки та положення, якезобов'язувало нерезидента попередньо розміщувати на депозитному рахунку повнусуму за угодою купівлі державних облігацій.
У серпні НБУ скасував заборону, якою від банків вимагалосяздійснювати лише односторонні операції (з боку купівлі або продажу) навалютному ринку протягом одного дня, а також дозволив форвардні операції.
Фіскальна політика нового уряду у 2008 році продовжила процес експансіоністського зростанняпоточних витрат, яке започаткував попередній
уряд у 2006–2007 роках, перерозподіляючи загальні витрати від корпоративного секторуз високим рівнем заощаджень на користь сектору домогосподарств із нижчим рівнемзаощаджень. Водночас відставання структурних реформ та передбачене бюджетомрізке зростання податкового тягаря пригнічувало попит на приватні інвестиції.
Інфляція зросла до дворозрядних значень. Із 2000 року, в умовахмонетарного устрою, який базувався на захисті де-факто фіксованого обмінногокурсу гривні щодо долара США, інфляція була дуже нестабільною упродовж останніхшести років, особливо у 2005 році (див. графіки 14 і 15). Причини інфляційноготиску упродовж останнього періоду корінилися головним чином у потужномувнутрішньому попиті на продукти харчування в умовах значних підвищень соціальнихвитрат і заробітної плати, а також під впливом тенденції до зростання вартостіадміністративних послуг. У другій половині 2007 року інфляція знизилася (до 10% із 15% у середині року) внаслідокуповільнення сукупного попиту, що позначилося на утворенні від'ємного розривувідносно потенційного ВВП.
Незважаючи на це, і надалі існують значні інфляційні ризики зогляду на різке зростання цін на імпортний газ та подальше погіршення умовторгівлі.
Відсутність чіткої та зорієнтованої на ринок структурної політикипригнічує і без того складний інвестиційний клімат, що створює тиск на економікуз боку пропозиції. Затягування дискусій щодо обсягу та процедури переглядуприйнятих раніше рішень щодо приватизації у першій половині 2008 року посилилоневизначеність щодо прав власності: внутрішні та зовнішні інвестори зайняливичікувальну позицію.
Незважаючи на деякі успішні політичні та економічні кроки внапрямі вступу до СОТ, відсутність політичного консенсусу та затримкаструктурних реформ продовжували перешкоджати прискореній трансформації на шляхудо ринкової економіки.
Вибір режиму обмінного курсудля України
Україна, як і багато інших країн із новою економікою, посталаперед необхідністю вирішення дилеми: підтримувати існуючий де-факто режимприв'язки до долара США (із незначними коливаннями) чи перейти до режиму, за якогообмінний курс коливатиметься у значно ширших межах.
Упродовж останнього десятиріччя (з короткою перервою у періодрізкої девальвації гривні в 1998–1999 рр.) українська влада фактичновикористовувала кілька різновидів режиму фіксованого обмінного курсу. До кризив Росії Національний банк застосовував вузький коридор обмінного курсу гривніщодо долара США. Після цієї кризи НБУ з 2000 року проголосив режим керованогообмінного курсу, однак із того часу і нині де-факто використовує прив'язку додолара США (див. графік 16).
За гнучкішого обмінного курсу Україна зможе проводити незалежнішумонетарну політику, «вмонтовуючи» в економіку своєрідний стабілізатор, якийнейтралізуватиме дію внутрішніх і зовнішніх шоків. Водночас в умовахекспансійної фіскальної політики та недостатньо стійкої фінансової системиУкраїні ще зарано переходити до більшої лібералізації потоків капіталу – досягнутамакроекономічна стабільність може наразитися на значні ризики.
Чому питання переходу до більшої гнучкостіобмінного курсу виникло саме тепер?
По-перше, за суттєвого позитивного сальдо поточного рахункуплатіжного балансу України Національний банк був змушений для підтримання курсувикуповувати значну кількість іноземної валюти. Збільшення чистих міжнароднихрезервів (N111) пов'язано із відповідним зростанням монетарної бази тапропозиції грошей в економіці.
По-друге, стерилізація грошової маси у дуже великих обсягах єнадто витратною для Національного банку і для економіки в цілому як із точкизору зменшення прибутку НБУ, так і з огляду на зростання процентних ставок таефекту витіснення. А отже, стерилізаційні заходи не можуть використовуватисяупродовж тривалого часу
Враховуючи заяви керівників держави про курс на транспарентністьекономічної політики, зменшення корупції, встановлення однакових правил гри длявсіх учасників ринку та у разі підкріплення цих заяв реальними кроками у напряміструктурних реформ, можна також очікувати на певне зростання іноземнихінвестицій, зокрема прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що буде додатковимчинником тиску в напрямі зміцнення гривні. Але вагоміший аргумент на користьбільшої гнучкості обмінного курсу гривні – те, що українська економіка є дужевідкритою (відношення експорту до ВВП у 2004 році становило 60.6%, а середнє відношення експорту до ВВП за останні чотири рокиперевищувало 55%; відповідно середнє відношення товарообігу до ВВП становилоблизько 110%) – див. графік 17. Тому економіка України залишається доволівразливою як до зовнішніх, так і до внутрішніх шоків.
З огляду на це, за більш незалежної монетарної політики ізгнучкішим обмінним курсом економіка може краще пристосуватися до таких шоків.Попри загальну думку щодо недооцінки реального обмінного курсу гривні, мова маєйти не про обов'язкове (а тим більше планове) зміцненняя номінального обмінногокурсу або навпаки – не про цілеспрямовану девальвацію з метою «підтримкиекспортних галузей», а про більшу гнучкість залежно від ситуації на валютномуринку, стану платіжного балансу тощо. Тобто обмінний курс буде визначатисябільшою мірою ринковими методами та відповідати тим фундаментальним чинникам,які складатимуться в економіці.
/>Висновок
Вумовах побудови ринкової економіки в сфері грошово-кредитної політики НБУ вмежах своїх повноважень буде намагатися вживати заходів, спрямовані настворення основ довгострокових перспектив росту реального виробництва, високоїзайнятості і стабільності цін.
Першочерговоюпроблемою, що виникнула зараз перед Національним банком і всією банківськоюсистемою, є подолання високих темпів інфляції. Для досягнення цієї цілі НБУвважає за необхідне прийняття комплексу мір.
Відрегулюватипринципи емісійної політики в Україні, що будуть будуватися на таких основах:Національний банк повинний бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльністьУряду (через бюджет) і комерційних банків забороняється; поступово скоротитицентралізовані кредити Національного банки для покриття дефіциту бюджету івнутрішнього державного боргу (із цією ціллю Уряд повинно здійснити випуск івведення в обертання державних цінних паперів); заборонити емісійну діяльністьНБУ, пов'язану з регулюванням взаємної заборгованості підприємств. Комерційнібанки повинні проводить заліки заборгованості між підприємствами в межах одногобанку, а також між клієнтами різноманітних банків на основі окремихміжбанківських угод.
Національнийбанк повинен здійснювати заходи щодо обмеженню грошової маси в обертанні тількичерез ринкові важелі, наявні в його розпорядженні, а точніше – через офіційнуставку рефінансування і резервні вимоги.
Зметою узяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Урядповинно створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат державипоза межах державного бюджету з використанням кредитної емісії, уникаючиперекладання фінансової і бюджетної несбалансованності на банківську систему,що підриває стабільність національної валюти.
Продажкредитних ресурсів комерційним банкам повинний здійснюватися Національнимбанком тільки через аукціони.
Міжбанківськаторгівля кредитними ресурсами повинна здійснюватися через міжбанківську біржу.
Необхідновідмовитися від існуючі практики цільового розподілу кредитів через НБУвідповідно до постанов і рішень Верховної Ради України й Уряду.
Необхідно досягтипозитивної процентної ставки по кредитах шляхом підвищення дисконтної ставкаНаціонального банки з урахуванням темпів інфляції, що дозволить на ринковихосновах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання принаданні кредитів комерційними банками, забезпечити реальний захист внесківнаселення і засобів підприємств від знецінювання.
Проводитичерез комерційні банки, що займають по деяких обставинах монопольне положенняна регіональному кредитному ринку, політику захисту внесків населення на рівні,близькому до дисконтній ставка Національного банки.
Внестив перелік першочергових задач з урахуванням необхідності проведення жорсткоїгрошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел притягненнянеобхідних фінансових ресурсів в обертання шляхом розвитку ринку цінних паперівпідприємств, включаючи оформлення зобов'язань підприємств векселями.
Забезпечитинадійність платіжної системи України через впровадження електронного обертаннягрошей, скорочення термінів здійснення розрахункових операцій і посиленнявідповідальності за їхнє порушення.
Проводитироботу з удосконалюванню системи міжбанківських розрахунків з іноземнимидержавами, особливо з країнами СНД, маючи ціллю встановлення термінівпроведення розрахунків і відповідальності за їхнє дотримання.
Усфері готівки впроваджувати політику упорядкування касового обслуговуванняпідприємств, стимулювання вільних засобів населення на внески в банках,розвиток безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків,кредитних карток і т. п.
Здійснюватирегулювання діяльності комерційних банків через систему нормативів, щозабезпечували б фінансову стабільність і стійку ліквідність, захист інтересіввкладників.
/>Список літератури
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України28 червня 1996 року, №254/96-ВР
2. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року №436-IV. //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №18, №19–20, №21–22, ст. 144
3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня2000 р. №2121-ІІІ. З наступними змінами та доповненнями.
4. Закон України «Про Національний банк України» вiд 20.05.1999 №679-XIV.З наступними змінами та доповненнями.
5. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»від 5 квітня 2001 року №2346-ІІІ. З наступними змінами та доповненнями.
6. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні затвердженаПостановою Національного Банку України №368 від 28.08.2001.
7. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І.Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В.І. Міщенка. – 2-ге вид., перероб.і доп. – К.: т-во «Знання», КОО, 2003. – 421 с.
8. Аналіз діяльності комерційного банку. / За ред. Ф.Ф. Бутинцята ін. – Житомир: ПП «Рута», 2001.
9. Бакун О. Проблеми тa перспективи розвитку банківської системиУкраїни // Вісник НБУ. –2005. – №1. – С. 45–49.
10. Банківськадіяльність та механізм її регулювання в умовах ринкової трансформації: Автореф.дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / К.В. Петренко; Київ. нац. ун‑т ім.Т. Шевченка. – К., 2004. – 19 с.: табл. – укp.
11. Банківськасистема у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності:Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / О.Л. Малахова; Терноп. акад.нар. госп-ва. – Т., 2004. – 21 с. – укp.
12. Банківськасправа. Навчальний посібник /За ред. проф. Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш,2001 р.
13. Барановський О.Банківська система України: сьогодні і завтра. // Дзеркало тижня. -2003. –№14 (439).
14. Заруба Ю.,Зарічна Г. Ресурсні пріоритети банківської конкуренції в Україні // ВісникНБУ. –2004. – №9. – С. 30–33.
15. Капроні Р. КисільС. Лізинг в Україні. Проект з розвитку лізингу в Україні. МФК, 2001 р.
16. Карткові платіжніінструменти як засіб підвищення фінансової стійкості банків України: Автореф. дис.канд. екон. наук: 08.04.01 / Є.М. Терехов; Укр. акад. банк. справи {Суми}.– Суми, 2003. – 18 с. – укp.
17. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерськийоблік у банках України: Підручник. Вид. 2-ге, доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2001.– 636 с.
18. Ковбасюк М.Р.Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств. / Навчальнийпосібник. – К: Видавничий дім «Скарби», 2001. – 336 с.
19. Комерційні банкита лізинговий бізнес в Україні: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / О.Б. Васильчишин;Терноп. акад. нар. госп-ва. – Т., 2004. – 20 с.: рис., табл. – укр.
20. Кузнєцова А., Карпа Я.Банківський сектору країни як джерело фінансування інвестиційно-іноваційноїдіяльності. // Вісник НБУ. -2004. – №1. – С. 60–64.
21. Оптимізаціябанківської системи України в контексті міжнародного досвіду: Автореф. дис…канд. екон. наук: 08.05.01 / С.М. Кушнеренко; НАН України. Ін-т світ.економіки і міжнар. відносин. – К., 2004. – 18 с. – укp.
22. Папуша А.Стратегія розвитку малих і середніх банків д контексті глобалізаційних таєвроінтеграційних процесів // Вісник НБУ. –2005. – №1. – С. 50–51.
23. Патрікац Л. Рольбанківської системи в економічному зростанні // Вісник НБУ. –2005. – №1. –С. 34–38.
24. Стан таперспективи розвитку кредитування реального сектора економіки. Основні напрямиудосконалення законодавчої бази функціонування банківської системи. //Тези до виступу Голови Національного банку України С.Тігіпка на засіданніспільної експертно-аналітичної групи НБУ та УСПП. – Київ. -6 травня 2007 р.
25. Україна:Фінансовий сектор та економіка. Нові стратегічні завдання / А. Роу, Ю. Власенко,І. Жиляєв, А. Оленчик, С.Пічі / Світовий банк, МБРР / Під ред. А. Роу.– К., 2006. – 120 с.
26. Фабер С. КарчеваГ. Фінансовий стан та основні проблеми в діяльності банків у 2007 році //Вісник НБУ. –2008. – №3. – С. 9–18.