РЕФЕРАТ
Дипломна робота:143 с., 23 табл., 26 рис., 60 джерел, 35 формул, 9 додатків.
Мета роботи –дослідження фінансового менеджменту банку.
Об’єктдослідження – методи фінансового менеджменту банку.
Предметдослідження – менеджмент операцій комерційного банку.
Методидослідження – порівняльний, коефіцієнтний, вертикальний і горизонтальнийфінансовий аналіз.
У першому розділірозглянуті фінансовий менеджмент банку, процес планування в банку, система іметоди фінансового аналізу, системи і методи внутрішнього фінансового контролю.
У другому розділірозглянуті сутність і управління активів і пасивів банку, менеджмент кредитногопортфеля банку, управління інвестиційним портфелем банку, управліннябанківськими ризиками, управління ліквідністю банку, управління прибуткомбанку.
У третьомурозділі розглянуто фінансовий менеджмент (на прикладі АКБ «Правекс-Банку»).
У четвертомурозділі розглянуто охорону праці.
ФІНАНСОВИЙМЕНЕДЖМЕНТ, ПЛАНУВАННЯ, ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ І КОНТРОЛЬ, АКТИВИ І ПАСИВИ,КРЕДИТНИЙ І ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОРТФЕЛІ, БАНКІВСЬКИЙ РИЗИК, ЛІКВІДНІСТЬ, РОЗДРІБНИЙІ МІЖБАНКІВСЬКИЙ БІЗНЕС, ПЕРСОНАЛ, ПЛАТІЖНІ КАРТКИ, ФІНАНСОВИЙ СТАН, ПРИБУТОК
ЗМІСТ
ВСТУП
1 ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ БАНКУ
1.1 Фінансовий менеджмент банку: сутність і основніскладові елементи
1.2 Процес планування в банку
1.3 Система і методи фінансового аналізу
1.4 Системи і методи внутрішнього фінансового контролю
2 МЕНЕДЖМЕНТ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
2.1 Сутність активів і пасивів банку та управління активамиі пасивами банку
2.1.1 Сутність активів і пасивів банку
2.1.2 Управління активами і пасивами банку
2.2 Менеджмент кредитного портфеля банку
2.2.1 Сутність і значення кредитного портфеля банку
2.2.2 Кредитна політика як основа управління кредитнимпортфелем банку
2.2.3 Методи ціноутворення банківських кредитів
2.3 Управління інвестиційним портфелем банку
2.3.1 Інвестиційний портфель банку: сутність тафункції
2.3.2 Інвестиційна політика як основа управлінняпортфелем цінних паперів банку
2.3.3 Управління процесом формування портфеля ціннихпаперів банку
2.3.4 Оперативне управління портфелем цінних паперівбанку
2.4 Управління банківськими ризиками
2.4.1 Кредитний ризик і управління ним
2.4.2 Управління валютним ризиком
2.4.3 Управління процентним ризиком
2.5 Управління ліквідністю банку
2.5.1 Сутність і значення ліквідності банку
2.5.2 Технологія управління банківською ліквідністю
2.5.3 Методи оцінки потреби банку в ліквідних коштах
2.5.4 Методи управління ліквідністю банку
2.6 Управління прибутковістю банку
2.6.1 Сутність прибутку банку та основні засадиуправління ним
2.6.2 Управління формуванням прибутку банку
2.6.3 Управління процесом розподілу прибутку банку
2.6.4 Аналіз прибутковості банку
3 ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ (НА ПРИКЛАДІ АКБ «ПРАВЕКС-БАНКУ»)
3.1 АКБ «Правекс-Банк» – банк національногомасштабу
3.2 Управління активами і пасивами Правекс-Банку
3.3 Управління ризиками Правекс-Банку
3.4 Управління кредитним портфелем Правекс-Банку
3.5 Управління інвестиційним портфелем Правекс-Банку
3.6 Міжбанківський бізнес Правекс-Банку
3.7 Платіжні картки Правекс-Банку
3.8 Менеджмент роздрібного бізнесу АКБ «Правекс-Банку»
3.9 Управління персоналом Правекс-Банку
3.10 Аналіз фінансового стану Правекс-Банку
4 ОХОРОНА ПРАЦІ
4.1 Характеристика приміщення
4.2 Аналіз умов праці
4.3 Заходи щодо поліпшення умов праці
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
Додаток А Баланс Правекс-Банку за 2005 рік
Додаток Б Баланс Правекс-Банку за 2006 рік
Додаток В Баланс Правекс-Банку за 2007 рік
Додаток Г Звіт про фінансові результати Правекс-Банкуза 2005 рік
Додаток Д Звіт про фінансові результати Правекс-Банкуза 2006 рік
Додаток Е Звіт про фінансові результати Правекс-Банкуза 2007 рік
Додаток Є Звіт про власний капітал Правекс-Банку за2005 рік
Додаток Ж Звіт про власний капітал Правекс-Банку за2006 рік
Додаток З Звіт про власний капітал Правекс-Банку за2007 рік
ВСТУП
Актуальністьтеми дипломної роботи. Функціонування сучасної економіки будь-якої країни неможливоуявити без ефективної банківської системи. Банки різних рівнів глибокопроникають у сферу виробництва і активно впливають на економічні та соціальніпроцеси.
Банківська справає однією з тих сфер суспільного життя, щодо якої мало хто може дозволити собіповну непоінформованість. Адже, спосіб і рівень життя населення кожної країниістотно залежить від діяльності банків, їх надійності, здатності збільшуватиобсяги кредитів, депозитів та інших видів послуг, що пропонуються як фізичнимособам, так і підприємствам. Постійна увага та інтерес до проблем розвиткубанківської справи зумовлені значною роллю, яку відіграють банки у процесахформування міжнародних фінансових ринків – валютного, фондового, ринкудеривативів, а також у системі світового господарства у цілому.
Сучаснабанківська справа належить до однією з найдинамічніших сфер економіки. Технічнареволюція, посилення конкурентної боротьби, стрімка інфляція, економічні кризипризвели до підвищення ризиковості банківської діяльності. На теперішньомуетапі розвитку банківської системи головне завдання полягає в пошуку реальнихшляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереженнякоштів вкладників і підтримки життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієїскладової проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів,систем та розробки нових підходів до управління комерційним банком, якіоб`єднані поняттям менеджменту.
У всьому світіменеджмент розглядається як один з найважливіших чинників підвищенняефективності діяльності. В умовах жорстокої конкуренції, що супроводжуєрозвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та формиуправління, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями,знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід доуправління забезпечує виграш у конкурентному середовищі або принаймні нормальніумові розвитку комерційного банку.
Отже, банківськийменеджмент – це сукупність принципів, форм, методів та засобів управліннябанком у ринкових умовах; наука про надійні та ефективні системи управлінняпроцесами та відносинами, які становлять зміст діяльності банку; керівництво,керівні кадри і органи банківської установи.
Кінцева метабанківського менеджменту – забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхомраціональної організації виробничого процесу, включаючи управління банком ірозвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадровогопотенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчої активності талояльності кожного працівника.
Мета роботи – дослідження фінансовогоменеджменту банку.
Завданнядослідження,які поставлені та вирішені для досягнення мети роботи:
1. розглянутизасади фінансового менеджменту банку, зокрема фінансовий менеджмент банку,процес планування в банку, систему і методи фінансового аналізу, систему іметоди внутрішнього фінансового контролю;
2. розглянутименеджмент операцій комерційного банку, зокрема сутність та управління активамиі пасивами банку, менеджмент кредитного портфеля банку, управлінняінвестиційним портфелем банку, управління банківськими ризиками (управління кредитнимризиком, управління валютним ризиком, управління процентним ризиком),управління ліквідністю банку, управління прибутковістю банку;
3. розглянутифінансовий менеджмент на прикладі АКБ «Правекс-Банку», зокрема АКБ «Правекс-Банк»як банк національного масштабу, управління активами і пасивами Правекс-Банку,управління ризиками Правекс-Банку, управління кредитним портфелемПравекс-Банку, управління інвестиційним портфелем Правекс-Банку, міжбанківськийбізнес Правекс-Банку, платіжні картки Правекс-Банку, менеджмент роздрібногобізнесу АКБ «Правекс-Банку», управління персоналом Правекс-Банку,аналіз фінансового стану Правекс-Банку;
4. розглянутиохорону праці на прикладі АКБ «Правекс-Банку», зокрема характеристикуприміщення, аналіз умов праці, заходи щодо поліпшення умов праці.
Об’єктдослідження– методи фінансового менеджменту.
Предметдослідження– менеджмент операцій комерційного банку.
Методидослідження,які використовуються в процесі дослідження і обробки матеріалів: порівняльний,коефіцієнтний, вертикальний і горизонтальний фінансовий аналіз.
Структурароботи.Основна частина дипломної роботи складається з чотирьох розділів.
У першомурозділірозглянуто фінансовий менеджмент банку, процес планування в банку, система іметоди фінансового аналізу, системи і методи внутрішнього фінансового контролю.
У другомурозділірозглянуто сутність та управління активами і пасивами банку, менеджменткредитного портфеля банку, управління банківськими ризиками, управлінняінвестиційним портфелем банку, управління ліквідністю банку, управлінняприбутковістю.
У третьомурозділірозгянуто фінансовий менеджмент (на прикладі АКБ «Правекс-Банку»).
У четвертомурозділірозгянуто охорону праці (на прикладі АКБ «Правекс-Банку»).
Фактологічнуосновуроботи складають матеріали фінансової звітності АКБ «Правекс-Банку»(форми звітності №1 «Баланс» за 2005-2007рр., №2 «Звіт профінансові результати» за 2005-2007рр., №3 «Звіт про власний капітал»за 2005-2007рр.).
1.ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ БАНКУ
1.1 Фінансовийменеджмент банку: сутність та основні складові елементи
Банківськийменеджмент поділяється на організаційний та фінансовий. Організаційнийстосується розв’язання загальних проблем і специфіки управління банківськимколективом, створення організаційних структур та систем забезпечення діяльностібанку. Фінансовий менеджмент комерційного банку – це система принципів, форм,методів і засобів грошових відносин, управління фінансовими ресурсами з метоюзабезпечення високої ефективності і фінансової стабільності в діяльності банкуз врахуванням коливань кон’юнктури на фінансових ринках. Тобто, фінансовийменеджмент означає:
1. постійнепрагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшеннявитрат і одержання оптимальних результатів;
2. коригуванняцілей, завдань і програм банку залежно від кон`юктури ринку;
3. необхідністьвикористання сучасної інформаційної бази (комп’ютерних мереж та зв’язків звалютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метоюздійснення багатоваріантних розрахунків для приймання обґрунтованих таоптимальних рішень.
Збільшення прибутковостіта зниження ризику, визначення фінансових цілей діяльності банку на найближчу іподальші перспективи є основними напрямками фінансового менеджментукомерційного банку.
Фінансовийменеджмент банку включає управління: активами і зобов`язаннями; капіталом;банківськими ризиками; прибутковістю; ліквідністю та резервами; процесомпланування.
1.2 Процеспланування в банках
Плануваннябанківської діяльності являє собою процес визначення цілей на майбутнє тарозробку шляхів їх досягнення. Планування являє собою визначення пріоритетівподальшого розвитку банку на основі аналітичної обробки отриманої інформаціїпро стан і динаміку умов ринкового середовища. Для того щоб план не залишавсятільки набором цифр, він повинен передбачати засоби досягнення поставленихорієнтирів (показників), тобто визначити значною мірою етапи контролю ірегулювання.
Для банку, навідміну від інших суб`єктів господарської діяльності, основу механізмупланування діяльності складає фінансове планування, що є, по суті, процесом розробкисистеми фінансових планів і планових (нормативних) показників для забезпеченнярозвитку банку необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності йогофінансової діяльності в майбутньому. Фінансове планування — це основа танайбільш відповідальна складова фінансового менеджменту в банку. Воно даєпочаток процесу фінансового управління банком, визначає його мету, перспективу,певну послідовність дій, вибір методів та засобів діяльності, їх необхідніпропорції.
Фінансовепланування в банку передбачає розробку системи планів і внутрішніх показниківфінансової установи, що забезпечує економічний розвиток банку, підвищенняефективності активів, збільшення доходів і зростання ринкової вартості акцій.
Фінансовепланування має забезпечити відповідальність між рішеннями, що приймаються вданий період, і прогнозами розвитку в майбутньому.
Фінансовепланування ґрунтується на: стратегічному плані розвитку банку в частинівизначення концепції його розвитку, формування стратегічних цілей банку;тактичному плані на майбутній період (як правило, рік) у частині визначеннязаходів і встановлення конкретних завдань щодо досягнення стратегічних цілей,розроблення тактики виконання поставлених завдань.
Фінансовепланування в банку передбачає: розробку і узгодження фінансової моделі банку;формування прогнозного балансу ресурсів і вкладень, розрахунок прогнознихфінансових результатів, складання плану руху капіталу, плану банківськихоперацій, плану розробки та впровадження нових банківських продуктів і послуг;формування бюджетів банку; встановлення лімітів витрат на утримання банку,визначення мінімальної, достатньої маржі дохідної частини бюджету, розрахунокподаткових платежів і обов`язкових відрахувань; розрахунок прогнознихпоказників і нормативів.
Чинники, які впливаютьна специфіку планування в різних банках: розмір банку; фінансовий стан;організаційна структура і механізм прийняття рішень; розгалуженість мережіфілій; участь у банківському консорціумі; перспективи структурних змін;гострота конкурентної боротьби; рівень складності операцій банку; необхідністьвиконання нормативних вимог; бажання і потреби клієнта.
Вихідний етаппланування — стратегічне фінансове планування, що передбачає визначенняосновних напрямків і цільових параметрів фінансової діяльності банку шляхомвибору загальної фінансової політики банку, яка, у свою чергу, визначаєзавдання і параметри тактичного фінансового планування – процесу, що забезпечуєперетворення цілей, завдань банку і заходів щодо їх виконання в конкретніабсолютні і відносні показники та нормативи, відповідно до яких необхідноздійснювати управління філіями банку в плановому періоді.
Тактичнефінансове планування складає основу розробки та доведення до безпосередніхвиконавців бюджетів за всіма аспектами діяльності банку. Оперативне фінансовепланування діяльності банку пов`язане з визначенням оптимальних фінансовихоперацій та перерозподілом фінансових ресурсів між підрозділами банку.
Основоюфінансового планування в банку є фінансова політика – складова загальноїполітики банку
Зміст якоївизначається прийнятою банком концепцією розвитку фінансів, стратегічнимицілями, що розкривають основні напрями формування, розподілу й використанняфінансових ресурсів та сукупністю заходів, що здійснюються органами управліннядля досягнення поставлених цілей.
Фінансоваполітика являє собою систему довгострокових цілей фінансової діяльності танайефективніших шляхів їх досягнення. Фінансова політика справляє значний впливна формування загальної політики економічного розвитку банку.
Тактичнефінансове планування діяльності банку — це процес пошуку оптимальногорозв'язання фінансових завдань банку в межах стратегічних фінансових цілейбанку.
Метою даного видупланування є оцінка поточних перспектив банківського бізнесу і відповіднепланування його діяльності, щоб найраціональніше і з максимальним прибуткомвикористати наявні ресурси з урахуванням потенційних можливостей ринку.
Необхідністьтактичного планування визначається важливістю розробки фінансових планів, щодають змогу визначити джерела фінансування банку на майбутній період,сформувати структуру доходів та витрат, передбачити побудову його активів тапасивів на кінець запланованого періоду.
Як правило,формуються два види фінансових планів банку — балансовий та план доходів івитрат. Основним недоліком фінансових планів діяльності банку є їхнеобґрунтованість і неточність через невирішеність фундаментальних питань: якісаме ресурси і як потрібно використати для досягнення поставлених цілей.
Бюджет — це фінансовий план, щоохоплює всі напрямки діяльності організації та дає змогу порівнювати всіпонесені витрати й отримані результати у фінансових термінах на майбутнійперіод часу в цілому і за окремими підперіодами.
Характеризуючифункції бюджетів, слід зазначити, що вони виступають як:
1. економічнийпрогноз — основні планові рішення приймаються під час розробкистратегічного фінансового плану, процес формування бюджету, власне кажучи, єпереробкою цих прогнозів;
2. основа дляконтролю — у міру реалізації закладених у бюджеті планів реєструютьсяфактичні результати діяльності банку. Порівнюючи фактичні показники ззапланованими, можна здійснювати так званий бюджетний контроль;
3. засібкоординації — бюджет являє собою виражений у вартісних показниках план діяльності банку;
4. основа для постановкизавдання — розробляючи бюджет на наступний період, необхідно приймати рішення завчасно, допочатку діяльності в цей період.
Бюджет банкупредставлений, насамперед, бюджетом активів і пасивів бюджетом доходів івитрат. бюджетом руху грошових коштів і кошторисом капітальних вкладень.
Бюджетування — цетехнологія складання, коригування, контролю й оцінки виконання бюджетів, а томубюджетування перетворюється в основу основ усіх технологійвнутрішньобанківського управління.
Розрізняють дваосновних методи бюджетування — зверху вниз і знизу вверх.
Під часбюджетування «зверху вниз» бюджет будується виходячи з цілей іобмежень, поставлених керівництвом банку, на основі яких відбувається розподілресурсів. Технологічно це відбувається в такий спосіб: спочатку формуються іверіфікуються бюджетні цілі для банку в цілому, потім на їх основі формуютьсябюджети великих підрозділів банку, які, у свою чергу, також поділяються на меншвеликі бюджети і т.п. Недоліком даного методу є значні витрати на дослідження ринковихтенденцій, розроблення стратегії банку і, нарешті, на побудову реалістичногопрогнозу. Крім того, централізоване планування діяльності підрозділів викликаєнегативну реакцію з боку співробітників різних бізнес-центрів, незадоволенихвтручанням у їх роботу, оскільки центра візоване складання бюджету в багатофіліальному банку не може врахувати всіх особливостей кожного окремого регіону.На сьогодні цей метод бюджетування є популярним серед великих банків урозвинених країнах, адже він забезпечує широкі можливості у сфері стратегічногопланування.
Бюджетування «знизувверх», навпаки, передбачає облік і оформлення бюджетних планівокремих підрозділів, які після затвердження складають основу бюджетів більшвеликих структур і, в остаточному підсумку, усього банку. Технологічно цевідбувається шляхом збору й обробки бюджетної інформації від виконавців ікерівників нижнього рівня до керівників більш великих підрозділів, а потім докерівництва банку. Основна перевага цього методу — урахування особливостей реальноїроботи на місцях, порівняно менша конфліктність, а також зниження управлінськихвитрат. З іншого боку, відсутність стратегічного централізованого плануваннязалишає банк без чітко поставлених цілей і змушує жити сьогоднішнім днем. Крімтого, створюються умови для штучного завищення планових витрат і заниженнядоходів з боку бізнес-центрів з метою створити собі більш комфортні умовироботи. Таким чином, короткочасний позитивний ефект від впровадження даногометоду надалі може обернутися відставанням, від конкурентів і невміннямпристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища.
Таким чином,можна дійти висновку, що обидва методи мають певні переваги й недоліки і жоденз них не можна назвати оптимальним. Найперспективнішими є комплексні методики,що дають змогу організації поєднати обидва методи бюджетування. Наприклад,побудова первинних бюджетів за методикою «вверх» з подальшимкоригуванням даних бюджетів відповідно до цілей стратегічного планування заметодикою «вниз». При цьому основним завданням системи бюджетування єузгодження цілей організації, обумовлених топ-менеджментом, і реальнихдетальних знань про шляхи досягнення цих цілей, які є в персоналубізнес-центрів.
Вибір найбільшзручної та якісної системи бюджетування, залежить, насамперед, від самого банку- його величини, структури, спеціалізації тощо. Тільки ретельний аналіздіяльності кредитної організації в поєднанні зі знанням особливостей різнихтипів бюджетування дасть змогу зробити правильний вибір і розробити оптимальнутехнологію банківського бюджетування.
1.3 Система таметоди фінансового аналізу
У ході формуванняефективної системи фінансового менеджменту банку важливого значення набуваютьметодики аналізу їх фінансово-господарської діяльності. Актуальними на сьогодніє питання поглибленого аналізу таких напрямків, як резерви зростання показниківфінансової діяльності, доходи та витрати, раціональність грошових потоків,фінансовий стан тощо.
Фінансовийаналіз банку —це процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансовоїдіяльності банку з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартостіта забезпечення ефективного розвитку.
У сучасному банкуфінансовий аналіз не просто елемент фінансового управління, а його основа,оскільки фінансова діяльність, як відомо, є переважною в банку. Управління цієюдіяльністю неможливе без аналізу.
Фінансовий аналізу банку передбачає: визначення значень показників і нормативів діяльностібанку, встановлених зовнішніми регулятивними органами; визначення й аналізпоказників, що характеризують процес управління активами і зобов'язаннями банкув цілому та управління окремими видами його активних та пасивних операцій;визначення та аналіз показників, що характеризують процес управліннякомісійними й торговельними операціями банку; визначення значень внутрішніхпоказників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (у тому числі ризикуліквідності) банківських операцій; визначення й аналіз показників прибутковостідіяльності банку та ефективності процесу управління капіталом (власнимикоштами) банку; визначення показників фінансової стійкості, ліквідності таплатоспроможності банку; визначення й аналіз показників ефективності окремихпідрозділів банку та окремих видів операцій, аналізу чинників, що впливають напоказники ефективності.
Зацілями проведення фінансовий аналіз банку поділяється на різні форми залежновід таких критеріїв:
1. За обсягом аналітичного дослідження розрізняють повний та тематичнийфінансовий аналіз.
Повнийфінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансовоїдіяльності та всіх характеристик фінансового стану банку в комплексі.
Відомо,що однією з основних цілей банку є отримання прийнятних для нього фінансовихрезультатів з дотриманням певних обмежень. У свою чергу фінансовий стан — узагальнена, комплексна характеристика банку — відбиває рівень дотриманнябанком у своїй діяльності обмежень (мінімального розміру абсолютної і відносноївеличини капіталу, рівня властивих активам ризиків і ліквідності, вартостіпридбання пасивів, загального ризику тощо).
Повнийфінансовий аналіз дає змогу оцінити ступінь досягнення цілей управління, йогоефективність; при цьому фінансовий стан банку більше характеризує ефективністьйого фінансового управління, ніж управління в цілому.
Тематичнийфінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансового станубанку.
Об'єктамитематичного фінансового аналізу в банку, насамперед, можуть бути показникифінансових результатів, результативності й фінансового стану; показникиефективності системи фінансового управління; ефективності банківських послуг,операцій, технологій, систем тощо.
Тематичнийфінансовий аналіз є інструментом реалізації окремих видів фінансовогоуправління (активів, пасивів, ліквідності, ризиків, капіталу тощо) й методом їхнаступної оцінки.
Уході управління активами основним завданням їх є досягнення найвищоїприбутковості з дотриманням необхідного рівня ліквідності і припустимого рівняризикованості. Це завдання можна здійснити тільки на основі системного аналізуфінансових активів у зазначених напрямках і цілеспрямованих діях з формуваннявідповідної структури активів.
Управлінняпасивами пов'язане з аналізом коштів, що не дають доходів; вивченням основнихнапрямків пошуку необхідних кредитних ресурсів для виконання зобов'язань передклієнтами і для розвитку активних операцій; аналізом можливих способівзалучення «недорогих» ресурсів.
Аналізє основним методом управління ризиками. З його допомогою досліджуються таоцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи попередженняризику, джерела його відшкодування.
Багатовидів управління активами банку, зокрема управління кредитами, інвестиціями,комерційними операціями з нерухомістю, відповідають видам банківськоїдіяльності. Тому її фінансові показники є індикаторами якості управління данимивидами активів.
2. Засуб'єктом аналізу розрізняють внутрішній та зовнішній фінансовий аналізбанку. Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є: орієнтація аналізу напублічну, зовнішню звітність банку; множинність об'єктів-користувачів;різноманітність цілей та інтересів суб'єктів аналізу; максимальна відкритістьрезультатів аналізу для користувачів.
Навідміну від внутрішнього відповідні складові зовнішнього аналізу більшформалізовані та менш деталізовані. Відмінність у змісті зовнішнього івнутрішнього аналізу пов'язана з різним інформаційним забезпеченням ізавданнями, які вирішують обидва види аналізу.
Основнимзмістом внутрішнього аналізу банку є: аналіз капіталу; аналіз фінансовоїстійкості та стабільності; оцінка ділової активності; аналіз динаміки прибуткута рентабельності і факторів, що на них впливають; аналіз ліквідності таплатоспроможності тощо.
Цейаналіз здійснюється аналітиками банку і ґрунтується на широкій інформаційнійбазі, включаючи й оперативні дані.
3. Заоб'єктом фінансового аналізу банку розрізняють: аналіз фінансовоїдіяльності банку в цілому; аналіз фінансової діяльності окремих, структурнихпідрозділів, центрів фінансової відповідальності банку; аналіз окремихфінансових операцій банку. Під час першого аналізу предметом вивчення єфінансова діяльність банку в цілому без виокремлення його структурних одиницьта підрозділів.
Аналізфінансової діяльності окремих структурних підрозділів, центрів фінансовоївідповідальності банку, як правило, спрямований на дослідження рівня таефективності використання фінансового потенціалу (витрат). Ця форма аналізубазується на результатах управлінського обліку.
Предметоманалізу окремих фінансових операцій банку можуть бути окремі операції,пов'язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів банку.
4. За періодом проведення є такі види аналізу:
1.попередній фінансовий аналіз — пов'язаний з вивченням умов здійсненняфінансової діяльності банку в цілому або здійснення окремих фінансовихоперацій;
2.поточний фінансовий аналіз — здійснюється в контрольних цілях в процесіреалізації окремих фінансових планів або проведення окремих фінансових операційдля оперативного впливу на хід фінансової діяльності;
3.підсумковий фінансовий аналіз — здійснюється банком за звітний період (місяць,квартал, рік). Він дає змогу більш глибоко та повно проаналізувати фінансовийстан та результати фінансової діяльності банку порівняно з попереднім тапоточним аналізом, оскільки базується на звітних матеріалах статистичного табухгалтерського обліку;
4.перспективний фінансовий аналіз — має на миті визначення ймовірного майбутньогостану банку за умови збереження поточних тенденцій або у випадку внесення змінв управління фінансами банку.
Особливістюфінансового аналізу діяльності банку є те, що результати аналізувикористовуються як база для всіх інших функцій: результати попередньогоаналізу (оцінені показники використовуються в процесі фінансового планування);результати поточного аналізу (у процесі прийняття рішень під час виконання регулятивнихфункцій); результати підсумкового й перспективного аналізу (використовуютьсяпід час виконання контрольних функцій, а також у процесі прийняття рішень щодомайбутнього розвитку банку).
Відповіднодо концепції побудови ієрархічної системи управління банком фінансовий аналіздоцільно поділяти на такі основні види: стратегічний фінансовий аналіз,тактичний фінансовий аналіз та оперативний фінансовий аналіз. Кожному зперерахованих видів аналізу має відповідати певна його сфера та періодичністьздійснення його функцій.
Длявирішення конкретних завдань фінансового менеджменту застосовується низкаспеціальних систем та методів аналізу, що дають змогу отримати кількісну оцінкурезультатів фінансової діяльності в розрізі окремих її аспектів як в статиці,так і в динаміці.
Характеристикуосновних систем фінансового аналізу наведено в табл. 1.1.
Таблиця1.1 — Системи фінансового аналізуВид аналізу Сутність 1. Горизонтальний (трендовий) аналіз
1. порівняння показників звітного періоду з показниками попереднього періоду;
2. порівняння показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого року;
3. порівняння показників за ряд попередніх періодів. 2. Вертикальний (структурний) аналіз
1. активів;
2. пасивів;
3. податкових платежів;
4. капіталу;
5. доходів;
6. витрат;
7. прибутку;
8. використання прибутку. 3. Порівняльний аналіз
1. показників банку та галузі в цілому;
2. показників банку з банками-конкурентами;
3. прибутку окремих структурних підрозділів та центрів відповідальності;
4. звітних та планових показників. 4. Аналіз коефіцієнтів
1. рентабельності;
2. розподілу прибутку;
3. фінансової стійкості;
4. ліквідності та платоспроможності;
5. ділової активності;
6. ефективності діяльності банку. 5. Інтегральний аналіз
1. портфельний аналіз;
2. Дюпонівська система інтегрального аналізу;
3. об’єктно-орієнтований інтегральний аналіз.
Горизонтальнийаналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі. Підчас використання даної системи аналізу розраховуються темпи росту (приросту)окремих показників фінансової діяльності за ряд періодів та визначаютьсязагальні тенденції їх зміни або тренду.
Вертикальний(структурний) аналіз передбачає визначення структури фінансових показників зоцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Під час здійснення цьогоаналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованихфінансових показників.
Аналізвідносних показників (коефіцієнтів) передбачає розрахунок відношень міжокремими абсолютними показниками фінансової діяльності банку, визначеннявзаємозв'язків показників. Під час використання цієї системи аналізувизначаються різноманітні відносні показники, що характеризують окремірезультати фінансової діяльності банку та рівень його фінансового стану.
Порівняльнийаналіз ґрунтується на зіставленні значень окремих груп аналогічних показниківміж собою. Під час використання цієї системи аналізу розраховуються розміриабсолютних та відносних відхилень показників, що порівнюються.
Інтегральнийаналіз передбачає визначення впливу окремих факторів (причин) на результативнийпоказник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не маютьпевного порядку) прийомів дослідження. При цьому інтегральний аналіз може бутияк прямим (власне аналіз), коли результативний показник поділяють на окреміскладові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи об'єднують узагальний результативний показник.
Отже,фінансовий аналіз діяльності банку як складова підсистеми функціональногозабезпечення фінансового менеджменту передує прийняттю рішень з фінансовихпитань, будучи етапом, операцією й умовою їх прийняття(інформаційно-аналітичним забезпеченням), а потім узагальнює та оцінюєрезультати рішень на основі підсумкової інформації.
1.4 Системи та методи внутрішнього фінансового контролю
Воснові функціональних підсистем фінансового менеджменту важливу роль упідвищенні ефективності управління доходами й витратами, ліквідністю табюджетним процесом відіграють системи і методи фінансового контролю. Рівеньорганізації фінансового контролю безпосередньо впливає на стійкість банку,сприяє удосконаленню системи фінансового управління ним, забезпечуєпідпорядкування діяльності банку фінансовій політиці, що проводиться йогокерівництвом.
Фінансовий контроль — система, яка забезпечує концентрацію контрольних дій нанайбільш пріоритетних напрямках фінансової діяльності банку, своєчасневиявлення відхилень фактичних результатів від запланованих та прийняттяоперативних управлінських рішень, що забезпечують її нормалізацію.
Призначеннямфінансового контролю є оперативне порівняння основних планових (нормативних) іфактичних показників, щоб виявити відхилення і визначити взаємозв'язок тавзаємозалежність цих відхилень з метою впливу на ключові фактори нормалізаціїдіяльності банку.
Зогляду на це, основними функціями фінансового контролю банку є: спостереженняза ходом реалізації фінансових завдань, встановлених системою плановихфінансових показників і нормативів; визначення ступеня відхилення фактичнихрезультатів фінансової діяльності банку від запланованих; діагностування зарозмірами відхилень серйозних погіршень у фінансовому стані банку та істотногозниження темпів його фінансового розвитку; розроблення оперативнихуправлінських рішень щодо нормалізації, фінансової діяльності банку відповіднодо передбачених цілей і показників; коригування в разі необхідності окремихцілей, і показників фінансового розвитку банку у зв'язку зі зміною зовнішньогофінансового середовища, кон'юнктури фінансового ринку і внутрішніх умов роботибанку.
Якбачимо, фінансовий контроль не обмежується здійсненням лише внутрішньогоконтролю за фінансовою діяльністю банку та фінансовими операціями, але єефективною координуючою системою забезпечення взаємозв'язку між формуваннямінформаційної бази, фінансовим аналізом, фінансовим плануванням і внутрішнімфінансовим контролем у банку.
Важливезначення під час фінансового контролю має вивчення причин, що викликали появувідхилень від встановлених параметрів. Під час аналізу відхилень слідрозрізняти контрольовані і неконтрольовані причини. Неконтрольовані причинивідхилень пов'язані зі змінами в зовнішньому середовищі. Банк може певною міроювпливати лише на контрольовані причини.
Контрольованіпричини відхилень можна поділити на дві групи: відхилення, що виникли врезультаті планування та пов'язані з помилками в процесі складання прогнозів,вони можуть бути викликані недостатністю інформації; недостовірним прогнозомрозвитку; невідповідними методами планування; відхилення, пов'язані зреалізацією планів як результат діяльності банку.
Упрактиці аналізу причин відхилень розрізняють аналіз, орієнтований на минуле, іаналіз, орієнтований на майбутнє (на перспективу). При цьому аналіз відхилень зорієнтацією на перспективу можливий у тому випадку, коли в банку здійснюєтьсярегулярний прогноз розвитку контрольних параметрів. Порівнюючи планові йпрогнозні величини, можна оцінити ймовірні відхилення в перспективі, а такожвиявити причини можливих відхилень. Прогнозоване відхилення є попередженням проте, що запланована мета може бути не досягнута і що мають бути розробленізаходи щодо їх усунення.
Зарезультатами аналізу здійснюється коригування фінансових планів і бюджетів,якщо їх подальше виконання в такому вигляді є недоцільним, або перегляд дій,спрямованих на досягнення визначених цілей. За результатами фінансовогомоніторингу вносяться пропозиції щодо коригування системи цільових нормативів;показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В окремих критичнихвипадках може бути обґрунтована пропозиція щодо призупинення окремих операцій інавіть діяльності окремих центрів фінансової відповідальності.
Такимчином, фінансовий контроль є важливою складовою фінансового менеджменту банку.Він забезпечує зворотний зв'язок, звертаючи увагу менеджерів на значні відхиленнявід запланованих показників, що дає змогу приймати оперативні управлінськірішення, спрямовані на виконання поставлених завдань.
2.МЕНЕДЖМЕНТ ОПЕРАЦІЙКОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
2.1 Сутність та управління активами та пасивами в банку
2.1.1 Сутність активів та пасивів у банку
Сутністьактивів та пасивів банків обумовлюється їхньою роллю в економіці як фінансовихпосередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб`єктів господарськоїдіяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості та платності в тихсуб`єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничогопроцесу.
Основнимизавданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позиксвоїм клієнтам, для чого є необхідним залучення коштів із різних джерел на відповіднітерміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведенняплатежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як задорученням клієнтів, так і за власний рахунок.
Длявиконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньоїкількості коштів із різних джерел на різні терміни, домогтися оптимальногосполучення термінів залучення коштів та їхньої вартості з метою одержанняприбутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності та оптимізації ризиків,які виникають при цьому.
Такіцілі досягаються банком при проведенні різноманітних активних і пасивнихоперацій, при цьому формуються активи і пасиви банку.
Активні операції — це розміщення й використання банком власних і залученихкоштів для одержання прибутку за раціонального розподілу ризиків з окремихвидів операцій та підтриманні ліквідності.
Всіактиви комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, кредити,надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби і нематеріальні ресурси.До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бутивикористані банком для видачі вкладів та здійснення поточних платежів. До цієїгрупи активів належать: банкноти і монети в касі банку; кошти накореспондентських рахунка; обов`язкові мінімальні резерви.
Первиннірезерви є малоприбутковим видом активів, і керівництво банку з метоюмаксимізації прибутку прагне до зниження їхньої частки в структурі активів.Проте це зниження є можливим лише до певного рівня, оскільки готівкових коштіву касі банку має бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів, видачіготівки СПД на їхні потреби. Необхідний розмір готівкових коштів визначаєтьсяструктурою пасивів даного комерційного банку і часткою в пасивах поточнихрахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів, терміни виплати за якими настали.Планування руху готівки в касі банку, вибір джерел її поповнення є одним знайважливіших завдань, яке розв`язують при управлінні активами банку.
Комерційнібанки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках унаціональному та комерційних банках. Достатність коштів на кореспондентськихрахунках банку для виконання ним поточних платежів є наслідком діяльності банкуз управління поточною ліквідністю. Сума коштів на кореспондентському рахунку неможе бути нижчою за відповідний норматив, встановлений НБУ. Оскільки відсотки,що виплачуються за залишками на кореспондентських рахунках, як правило, нижчіза відсотки, що пропонуються за міжбанківськими кредитами й депозитами,природним є прагнення керівництва банку до мінімізації залишків на цих рахункахдо рівня, достатнього для проведення строкових платежів.
Пасивні операції — це залучення банком коштів із різних джерел з метоюпідтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку.
Пасивибанку – частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженніджерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів усі пасивибанку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості термінівзалучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональнерозміщення і допустимий прибуток акціонерів банку.
Пасивикомерційних банків – це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні,інвестиційні та інші активні операції. Ресурси поділяються на власні, залученіі позичені.
Довласних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний,резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості,комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибутокпоточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує восновному захисну функцію – страхування інтересів вкладників та кредиторів, атакож покриття поточних збитків від банківської діяльності.
Власнийкапітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основногокапіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибутокминулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів заактивними операціями і поточних прибутків.
Порядокформування статутного фонду залежить від форми організації банку – шляхомвідкритої передплати на акції (акціонерне товариство відкритого типу) та шляхомперерозподілу усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частиу статутному фонді (акціонерне товариство закритого типу).
Резервнийфонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків відбанківської діяльності. Наявність коштів у резервному фонді забезпечуєстійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Резервнийфонд комерційного банку створюється в порядку, визначеному зборами акціонерів,а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутногофонду. Він формується за рахунок відрахувань від прибутку.
Крімрезервного фонду в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначенідля покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціальногорозвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.
Прибутокє ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку післясплати податків та відрахування до фондів банку.
Залучені кошти – це сукупність коштів на поточних, депозитних та іншихрахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахункахгромадських організацій та різноманітних фондів, які розміщуються в активі зметою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Залучені коштиформують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконанняактивних операцій банків.
Залученікошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.
Банкизалучають вільні грошові кошти шляхом виконання депозитних операцій, у процесіяких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають дозапитання і строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточномурахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточнихрозрахунків з їхніми господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти з йогопоточного рахунка в будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки,виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.
Вкладидо запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком дляпозикових та інвестиційних операцій.
Строкові депозити –це кошти, розміщені в банку на певний строк, неменший від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього термінуабо після попереднього повідомлення банку. Строкові кошти є для банків кращимвидом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. Заними сплачується високий депозитний відсоток, рівень якого диференціюється залежновід терміну виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динамікиставок грошового ринку та інших умов.
Однієюз форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні таощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним. А ощадні – фізичним особам.
Сертифікат– це цінний папір, який може використовуватися його власником як платіжнийзасіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу надстроковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинномуринку цінних паперів сертифікат(крім іменного) може бути достроково проданийвласником іншій особі (з одержанням певного прибутку за час зберігання) і беззміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власникомстрокового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втратучастини ресурсів.
Комерційнібанки можуть залучати вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогоюбанківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим схожийна сертифікат. Проте, на відміну від сертифікату банківський вексель може бутивикористаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причомуновий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щобпридбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунокбанку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім`я покупцяі зазначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбуваєтьсяшляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу.У банківських векселях вказується величина прибутку у вигляді відсотка дономіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі заноміналом, а купуються банком за ціною продажу.
Недепозитні залучені кошти банку – це позика на грошовому ринку, якізалучаються у формі міжбанківських кредитів та кредитів центрального банку(НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному ринку, а також позик на ринкуєвродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківськоїліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.
Одниміз джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит.Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завждиє надлишок ресурсів. Крім фінансової вигоди банки-кредитори одержуютьможливість установлення ділових партнерських стосунків.
Упринципі банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно зкредитуванням суб`єктів господарської діяльності, оскільки банки відрізняютьсябільш високою надійністю. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними –від одного дня до трьох-шести місяців. Відсоткова ставка за міжбанківськимикредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов`язаназ обліковою ставкою НБУ.
Банки-позичальникизалучують міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності зклієнтами, а також у зв`язку з необхідністю регулювання банківськоїліквідності. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначенийтермін. Досить активно використовуються банківські кредити терміном на одиндень, мета яких полягає в підтримці поточної діяльності банку.
2.1.2 Управління активами і пасивами банку
Засучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає в пошукуреальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків длязбереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Успішневирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів,прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами іпасивами банку.
Вусьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядаєтьсяяк один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності,ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, щосупроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно вдосконалюватисистеми та форми управління активами і пасивами, швидко оволодіватинагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарнірішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечуєвиграш у конкретному середовищі або, принаймні нормальні умови розвиткуорганізації. Банківська діяльність у сучасному світі — одна з найбільшконкурентних, тому успіх та життєдіяльність банку Істотно визначаються рівнемуправління.
Діяльністьщодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планівкомерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхирозвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.
Завданнявизначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банкповинен орієнтуватися на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. Авеличина прибутку залежить від обсягу та структури активів і пасивів, обсягуприбутків та витрат, ефективності діяльності банку.
Завданнябанку щодо управління активами і пасивами, зазвичай пов'язуються також ізстабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послугбанку, на довгострокове і комплексне обслуговування клієнтів.
Довгостроковізавдання управління банком включають орієнтацію на забезпечення його надійностіі стабільності як умов довіри вкладників до банку.
Надійністьбанку є глибинною якісною характеристикою його діяльності, що формуєтьсяпротягом усього періоду функціонування. Критеріями надійності є достатній обсягвласного капіталу, якість активів, ліквідність, прибутковість і якістьуправління банком, тобто ефективність управління активами і пасивами банку.
Завданнящодо досягнення надійності комерційного банку передбачають урахування всіхфакторів, що забезпечують дотримання вказаних критеріїв.
Порядз економічними завданнями, що стоять перед управлінням банком, важливе значеннямає місце даного банку в розв'язанні загальногосподарських завдань. Банкоб'єктивно необхідний для розвитку економіки і є важливою його складовою.Тільки за умови активної участі в економічних процесах банк може розвиватисязовнішньо і внутрішньо. Мається на увазі стимулювання росту виробництва таобігу створеного продукту, сприяння підтриманню стабільності грошової одиниці.
Управлінняактивами й пасивами та його результати мають відповідати певним вимогам. Цівимоги накладають відбиток на саме управління і повинні обов'язкововиконуватися на кожному етапі. Визначимо найважливіші принципи управлінняактивами й пасивами.
1. Управлінняактивами і пасивами має базуватися на державному підході при оцінюванніекономічних процесів, явищ, результатів діяльності. Інакше кажучи, приуправлінні активами і пасивами необхідно враховувати відповідність державнійекономічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству.
2. Управлінняповинно мати науковий характер, тобто ґрунтуватися на положенняхдіалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку,використовувати досягнення НТП і передового досвіду, новітні методи економічнихдосліджень.
3. Управління має бути комплексним. Комплексність управління вимагаєохоплення всіх ланок і сторін діяльності, всебічного вивчення причинних залежностейу діяльності банку.
4.Однією з вимог до управління є забезпечення системного підходу, коликожний об'єкт, який досліджується, розглядається як складна динамічна система,що включає низку певним чином пов'язаних між собою елементів і зовнішнім оточенням.Вивчення кожного об'єкта має здійснюватися з урахуванням усіх внутрішніх ізовнішніх зв'язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремихелементів.
5. Управління активами і пасивами має бути об'єктивним, конкретним іточним. Воно має будуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реальновідображає об'єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точнимианалітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійноговдосконалення процесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності ідостовірності розрахунків.
6. Управління покликане бути дійовим, активно впливати на процес діяльностібанку та його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, помилки вроботі.
7. Управління активами і пасивами має провадитися за планом, систематично, а не час відчасу. З цієї вимоги випливає необхідність планування управлінської роботи вбанку, розподіл обов'язків щодо її виконання між виконавцями і контроль за їївиконанням.
8. Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного (поточного)планування означаєвідповідність тактичних планів стратегічним цілям з метою забезпеченнябезперервності відповідного процесу.
9.Управління має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко йчітко оцінювати ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх у життя.
10. Моральнеі матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всьогоколективу та кожного його члена зокрема — умова досягнення високихрезультатів діяльності банку.
11. Одинз принципів управління — демократизм. Передбачає участь у процесіуправління широкого кола співробітників банку, що забезпечує більш повневиявлення передового досвіду і використання ресурсного потенціалу банку.
12. Управління має бути ефективним, тобто витрати на утриманняуправлінського персоналу мають давати багаторазовий ефект.
Такимчином, основними принципами управління активами і пасивами є науковість,комплексність, системність, об'єктивність, точність, достовірність, дійовість,єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм, ефективність. Ниминеобхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні.
Активибанку відрізняються за ступенем ліквідності, прибутковості та ризикованості.Активи комерційного банку, як і будь-які види вкладення коштів, відрізняютьсярізним рівнем ліквідності, тобто можливістю трансформації в кошти у готівковійта безготівковій формі, придатні для негайного виконання банком зобов'язаньперед вкладниками та іншими кредиторами, а також швидкістю, з якою може бутипроведена ця трансформація. Так, банкноти і монети в касі банку можуть бутинегайно використані для видачі депозитів приватним вкладникам, довгостроковийже кредит, наданий для будівництва, не може бути швидко трансформований у коштина кореспондентському рахунку банку або готівкові кошти в його касі.
Різніактиви банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони дають. Прицьому чим вищий рівень ліквідності активу, тим меншою мірою він є прибутковим.Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів таінвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, відрізняються високимступенем ризику.
Залежновід характеру джерел коштів усі пасиви банку розрізняються за термінамизалучення і вартістю. Від вартості й термінів залучення коштів залежитьспроможність банку забезпечити їхнє раціональне розміщення і врешті-рештприйнятний дохід акціонерам банку. Основним джерелом коштів банку, як правило,є депозити фізичних та юридичних осіб, а крім того кошти центральних (національних)банків, кредити, залучені в інших комерційних банків, розміщені на ринкуоблігаційні позики.
Особливістюпасивів комерційного банку порівняно з іншими компаніями є висока частка коштів,залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку.
Відповідноособливостями активів банку порівняно з виробничими компаніями є незначнапитома вага матеріальних активів — основних засобів тощо — і висока часткаактивів у грошовій формі. Більшу частину активів комерційного банку складаютьфінансові вимоги — різноманітні види позичок, вкладення в цінні папери тощо,тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представленідебіторською заборгованістю, скорочення частки якої прагне кожна компанія, іготівкою, необхідною для виплати заробітної плати.
Процесуправління активами і пасивами — це формування стратегії та проведення заходів,які приводять структуру банківського балансу у відповідність із йогостратегічними цілями. Він пов'язаний із балансуванням багато в чому протилежнихінтересів акціонерів банку та його клієнтів.
Першізацікавлені в максимізації прибутку на вкладений у банк капітал, який одержуютьу формі дивідендів, тому вимагають від керівництва банку збільшення часткидохідних активів та підвищення процентних ставок по депозитах.
Клієнтибанку, в свою чергу, хотіли б одержувати вищий дохід на кошти, розміщені напоточних, депозитних та інших рахунках у банку, а позичати кошти на різнітерміни під якомога нижчий відсоток.
Керівництвож банку, з одного боку, повинне забезпечити акціонерам прийнятний рівеньдивідендів, що співвідноситься із доходами на капітал, вкладений в іншікредитно-фінансові установи, та із середнім доходом, який одержують акціонерипідприємств інших галузей економіки. Якщо це завдання не буде вирішене, томожливий відплив акціонерного капіталу з даної кредитно-фінансової установи. Зіншого боку, основний прибуток у різних формах — і у вигляді процентногодоходу, і у вигляді комісійного доходу — банки одержують від операцій зклієнтами, а не від раціонального розміщення власних коштів, частка яких упасивах банку незначна. Тому необхідно запропонувати клієнтамконкурентоспроможні процентні ставки по депозитах і комісійні тарифи.
Крімтого, необхідно враховувати, що кожен вкладник є потенційним позичальником, апозичальник — вкладником. Тому банк має бути спроможним задовольнити законні йобґрунтовані потреби клієнтів у кредитних коштах. Нездатність або небажаннябанку задовольнити ці потреби призводить до відпливу клієнтури і, як наслідок,до скорочення пасивів банку, які можуть бути джерелом активів, що даютьприбуток. Проте найбільш ліквідні активи або взагалі не дають доходу, або даютьнезначний. Прибуткові активи, як правило, мають низьку ліквідність.
Такимчином, основне протиріччя, яке має бути розв'язане в процесі управлінняактивами й пасивами банку, — це протиріччя між прибутковістю та ліквідністю.
Основнимзавданням управління активами і пасивами банку є забезпечення такої їхньоїструктури, яка дає змогу одержувати прибуток, не виходячи за межі ліквідності.
Підуправлінням активами розуміються шляхи, методи й порядок розміщення залученихбанком коштів з метою забезпечення рентабельної роботи банку та підтриманняйого ліквідності.
Залежновід стратегічних завдань банку та обраного ним кола клієнтури керівництво комерційногобанку визначає оптимальну для нього структуру активів і пасивів. Процесууправління активами і пасивами передує впорядкування стратегічного плану банку,в якому визначаються основні сектори фінансового ринку, де буде працювати банк,а також основні показники його діяльності у планованому періоді. Стратегіябанку визначається його акціонерами. На її основі будується фінансова модельбанку, тобто оптимальний для досягнення стратегічних цілей плановий баланс,який затверджується правлінням банку. При організації управління активами іпасивами їхня структура приводиться у відповідність до запланованої.
Дляздійснення управління активами і пасивами та впровадження методикуправління в банку створюється спеціальний орган — комітет з питань управлінняактивами і пасивами. Його завданнями є розробка методик та регламентів, щореалізують функцію управління активами і пасивами, а також здійсненнямоніторингу і контролю за реалізацією зазначеної функції. До складу комітету,як правило, входять керівники структурних підрозділів банку, безпосередньовідповідальні за проведення активних і пасивних операцій: начальник кредитногоуправління, начальник управління цінних паперів, начальник управління дилінгу,скарбник або начальник економічного управління, головний бухгалтер, керівникинайбільших філій.
Комітетз питань управління активами і пасивами: розробляє методики і регламенти, щостосуються управління ризиками, провадить моніторинг та аналіз ефективностіроботи банку; встановлює процентні ставки по депозитах і кредитах; стежить задотриманням нормативів, установлених Національним банком; провадить аналізкороткострокових прогнозів за джерелами і напрямками використання коштів;розглядає та аналізує звітність про відповідність фактично встановленихпроцентних ставок, установлює ліміти на окремі види активів і стежить за їхнімдотриманням.
2.2 Менеджмент кредитного портфеля банку
2.2.1 Сутність і значення кредитного портфеля банку
Кредитуванняє найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, оскількикредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активівбанку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине цілета складова активів банку, що має свій рівень дохідності й ризику. Тому дляуспішного кредитування — забезпечення повернення наданих кредитів та підвищеннядохідності кредитних операцій — банки мають впровадити ефективну й гнучкусистему управління кредитним портфелем.
Сучаснийбанк спроможний запропонувати клієнту близько 200 видів різноманітних банківськихпродуктів і послуг, але кредитування залишається однією з основних йогофункцій. Проте гострою залишається проблема якості кредитного портфеля. Так,неадекватна поведінка суб'єктів господарювання, а часто й недосконалістьбанківського менеджменту підштовхують банки до проведення надто ризиковоїкредитної політики, що негативно позначається на результатах їх діяльності вцілому. Перед службою банківського менеджменту постає проблема врахування низкиможливих ризиків у кредитній діяльності, зокрема, ризику неповернення кредиту.За такої ситуації важливо уміло управляти кредитним портфелем і кредитнимризиком зокрема.
Кредитний портфель — це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; вінхарактеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції.
Кредитнийпортфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числіпрострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.
Основнимицілями формування кредитного портфеля є: високий рівень доходу впоточному періоді; високий темп очікуваного доходу в майбутній довгостроковійперспективі; мінімізація рівня ризиків кредитного портфеля; дотриманнянеобхідної ліквідності кредитного портфеля; забезпечення максимального ефектуподаткових пільг.
Структура кредитного портфеля може бути систематизована за такими базовимиознаками:
1.За ступенем ліквідності портфеля: високоліквідна частина (короткостроковікредити); середньоліквідна частина (середньострокові кредити); низьколіквідначастина (довгострокові кредити); неліквідна частина (сумнівні та безнадійнікредити).
2.За ступенем дохідності портфеля: високодохідна частина (процентна ставка вищевід середнього на розрахунковий момент рівня); середньодохідна частина(процентна ставка дорівнює середньому на розрахунковий момент рівню);низькодохідна частина (процентна ставка нижче за середній на розрахунковиймомент рівень); збиткова частина (сумнівні і безнадійні кредити).
3.За ступенем надійності портфеля: високонадійна частина (кредити елітнимпозичальникам, кредити з високоліквідним забезпеченням чи під гарантії уряду);ненадійна частина (кредити випадковим клієнтам без високоліквідногозабезпечення чи гарантій); інші кредити.
Управліннякредитним портфелем банку визначається як процес, спрямований на забезпеченняраціонального співвідношення дохідності та надійності портфеля.
Основнимизавданнями управління кредитним портфелем банку є: забезпеченнямаксимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталубанку при мінімальному рівні ризику; забезпечення зваженого та оптимальноговикористання кредитних ресурсів; досягнення оптимального балансу між зростаннямобсягу кредитного портфеля та темпами поліпшення його якості; виконання всіхвимог та нормативних показників, викладених в інструкціях, розпорядженнях іпостановах НБУ, у т.ч. регламентуючих обсяги кредитних вкладень, максимальнісуми кредитів (у тому числі інсайдерам, пов'язаним та асоційованим особам);розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг високої якості.
2.2.2 Кредитна політика як основа управління кредитним портфелем банку
Однимз головних елементів ефективного управління кредитами є добре розробленакредитна політика, що має забезпечувати ефективне управління портфелем кредитівбанку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитнихризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться врамках їх фінансових можливостей.
Кредитна політика банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх накредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципівкредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненість тацільовий характер використання.
Кредитнаполітика з погляду стратегії включає пріоритети, принципи та цілі окремогобанку на кредитному ринку, а стосовно тактики — фінансовий та іншийінструментарій, що використовується даним банком для реалізації його цілей підчас здійснення кредитних угод, правил їх здійснення, регламенту організаціїкредитного процесу.
Кредитнаполітика в більш вузькому розумінні — це система заходів банку в сферікредитування його клієнтів, яку здійснює банк для реалізації своєї загальноїстратегії в певний період часу. Таким чином, кредитна політика як основапроцесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитнихвідносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму — з іншого.
Кредитнуполітику необхідно розробляти та діяти згідно з нею насамперед тому, що вонадає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувативзаємовідносини між банком та його клієнтами щодо зворотного руху грошовихкоштів.
Кредитнівкладення для банку мають бути надійні та рентабельні. Оскільки кредитискладають найбільш значну і завжди найбільш проблемну частину активів, то вонимають піддаватися ретельній оцінці й нормативізації. Отже, кредитна політикабанку є одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам, а її головнепризначення полягає у встановленні ключових принципів, яких мають дотримуватименеджери та керівники банку під час планування кредитної діяльності і наданнякредитів.
Головноюметою кредитної політики банку є формування зваженого та якісного підходу доуправління ризиком проведення кредитних операцій.
Можнавиділити такі завдання, що повинні реалізуватись у результаті розробкикредитної політики:
1. Забезпеченнянадання якісних кредитів. Якісні кредити (стабільні, стійкі кредити) — цетакі кредити, що забезпечують адекватний процентний прибуток навіть у випадкунегативних змін макроскопічних умов чи зміни умов ведення бізнесу.
2. Забезпечення прибутковості кредитного портфеля. Вартість кредиту повиннавідповідати прогнозному (розрахунковому) ступеню ризику. Кредитна політикабанку має бути спрямована на створення стабільних прибуткових для банкувідносин з клієнтами. Прибутковість відносин з клієнтом необхідно максимізуватишляхом перехресних продаж для забезпечення максимального співвідношення ризикута прибутковості для кожного клієнта. Необхідно уникати такого кредитування, заякого жодних інших відносин, крім кредитних, між клієнтом і банком не існує тане передбачається.
3. Забезпечення розумного зростання кредитного портфеля. Метою банку є довгостроковестабільне зростання прибутковості бізнесу. Це зростання не може бутизабезпечене, по-перше, без формування портфеля кредитів відповідної якості;по-друге, без досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю таризиком.
Кожнийбанк визначає власну кредитну політику, враховуючи економічну, політичну тасоціальну ситуацію в регіоні його функціонування або беручи до уваги всюсукупність зовнішніх та внутрішніх ризиків, які впливають на роботу визначеногобанку.
Основні принципи формування кредитної політики банків:
1. Забезпечення зв'язку кредитної політики з загальною стратегією йогоекономічного розвитку. Кредитна політика повинна розглядатись як один зобов’язкових елементів загальної стратегії економічного розвитку банку іпотребує узгодження з його депозитною, процентною політикою, політикоюуправління банківськими ризиками. Як один із найбільших елементів, що входять доскладу загальної стратегії економічного розвитку, кредитна політика має бутиузгоджена за своїми цілями із загальною стратегією і не вступати з нею впротиріччя.
2. Урахування в процесі розробки кредитної політики стану країни та їїрозвитку в певний період. Кредитна політика банку значною мірою пов'язана з зовнішнімсередовищем, яке визначається станом розвитку економіки держави. На етапіпереходу України до ринкової економіки це середовище зазнає суттєвоїтрансформації, яка визначає нові економічні можливості проведення окремихнапрямків кредитної політики банку.
3. Урахування в процесі розробки кредитної політики прогнозуваннякон'юнктури фінансового ринку. Під час визначення стратегічних цілей банку з приводу обсягівйого кредитної діяльності, формування рівня кредитної ставки, форм і видівкредитування клієнтів мають бути прогнозовані й враховані певні зміни, якіочікуються в даному періоді на фінансовому ринку в цілому та в тих йогосегментах, в яких банк проводить (або збирається проводити) свою кредитнудіяльність.
4. Забезпечення дотримання правових норм державного регулювання кредитноїдіяльності банків. Як і інші сфери економічної діяльності окремих суб'єктів господарювання,кредитна діяльність банків підлягає активному регулюванню з боку держави.Формами такого регулювання виступають певні закони, нормативні актиНаціонального банку України (наприклад, встановлені ним економічні нормативищодо здійснення кредитних операцій). Стратегічні цілі кредитної політики імеханізм їх реалізації не повинні вступати в протиріччя з чинними нормамидержавного регулювання кредитної діяльності.
5. Урахування внутрішнього потенціалу банку та можливостей його розвитку.Обсягкредитної діяльності банку, диверсифікація її напрямків, можливості проведенняокремих операцій та застосування окремих кредитних інструментів значною міроювизначаються розміром його статутного капіталу, рівнем розвиткуматеріально-технічної бази та інноваційних технологій, кваліфікацією кредитнихменеджерів, організаційною структурою управління і деякими іншими елементами,які характеризують його внутрішній ресурсний потенціал.
6. Сегментація напрямків кредитної політики за основними формами тавидами кредитної діяльності. Як цілісне поняття кредитна політика має бути певним чиномсегментована під час розробки за стратегічними цілями та механізмами їхдосягнення в окремих напрямках кредитної діяльності. Ця сегментація можевизначати окремі пріоритети з вибору клієнтів, видів надання кредитів,відповідних кредитних інструментів, визнавши диференційовані умови кредитнихдоговорів.
7. Забезпечення внутрішньої збалансованості окремих напрямків кредитноїполітики. Цейпринцип формування кредитної політики передбачає чітку узгодженість їїстратегічних цілей і окремих напрямків кредитної діяльності в часі,регіональному розрізі.
8. Забезпечення високої ефективності кредитної політики. Поняття високої ефективностікредитної політики передбачає не тільки можливість досягнення банком високогорівня прибутку від його кредитних операцій і кредитної діяльності в цілому, алей забезпечення достатнього рівня фінансової безпеки й надійності цієїдіяльності протягом передбаченого періоду. Для забезпечення високоїефективності кредитної політики в процесі розробки мають бути визначенівідносні критерії рівня прибутковості та ризику проведення окремих кредитнихоперацій, форм та видів кредитів, кредитної діяльності комерційного банку вцілому.
9. Забезпечення гнучкості кредитної політики. Внутрішні та зовнішні умови кредитноїдіяльності комерційних банків, прогнозовані в процесі розробки їх кредитноїполітики, можуть мати певні відхилення від їх передбачуваних значень. Цівідхилення можуть передбачати в майбутньому відповідне коригування механізмівдосягнень стратегічних цілей.
Томупід час розробки кредитної політики банку має бути передбачений можливийдіапазон моделей прийняття відповідних управлінських рішень, використовуваннянових кредитних інструментів, впровадження нових інноваційних технологійздійснення кредитного процесу, які б давали змогу враховувати можливі змінизовнішніх і внутрішніх умов кредитної діяльності.
Згідно,з цими принципами виділяють такі етапи розробки кредитної політики банку.
1. Аналіз кредитної діяльності банку за попередній період. Головною метою аналізу єоцінка обсягу та складу кредитного портфеля банку, а також його ефективності.Аналіз кредитного портфеля банку проводиться за видами та формами кредитувідповідно до розробленої банком класифікації. На цьому етапі аналізується:обсяг кредитного портфеля банку та його динаміка в передплановому періоді;відповідність темпів зростання кредитного портфеля банку темпам зростанняактивів і капіталу; динаміка питомої ваги кредитного портфеля в загальномуобсязі активів; аналіз структури кредитного портфеля в галузевому тарегіональному плані, за видами та формами кредиту, позичальниками тощо; аналізякості кредитного портфеля з поглибленим аналізом проблемної заборгованості;аналіз достатності резервів, що сформовані для покриття кредитних ризиків;аналіз дохідності та прибутковості кредитного портфеля банку. Результатианалізу використовуються під час розробки окремих параметрів кредитної політикибанку.
2. Оцінкавнутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку. До найважливішихвнутрішніх чинників, які визначають кредитну політику банку, належать:кредитний потенціал банку; регіональна та галузева специфіка функціонуваннябанку; ступінь ризику та прибутковості окремих видів кредитів; стабільністьдепозитів; спектр виконуваних операцій і послуг; забезпеченість кредитів;професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку; клієнтурабанку; цінова політика банку; практичне володіння персоналу банку теорією таінструментами управління кредитним ризиком.
3. Дослідженняфакторів зовнішнього кредитного середовища та прогнозування їх розвитку. Донайважливіших зовнішніх чинників належать: загальний стан економіки країни;темпи інфляції; темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП); дефіцитдержавного бюджету; грошово-кредитна політика НБУ; рівень доходів населення,здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо; рівеньконкуренції; рівень цін на банківські продукти та послуги; політизованістьсуспільства; соціальна напруженість; попит на послуги банку його клієнтів.
4. Формуваннясистеми стратегічних цілей кредитної політики та обґрунтування типу кредитноїполітики. Тип кредитної політика банку характеризує принципові підходи доїї здійснення з позиції співвідношення рівня дохідності та ризику кредитноїдіяльності банку. Виділяють три принципових типи кредитної політики банку — консервативний, поміркований та агресивний.
Консервативний тип кредитної політики банку спрямований на мінімізаціюкредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета вздійсненні його кредитної діяльності. Орієнтуючись на даний тип кредитноїполітики, банк не намагається отримувати високі доходи за рахунок значногорозширення обсягів кредитної діяльності. Механізмом реалізації даної політикиє: жорсткі критерії оцінки кредитоспроможності позичальників; мінімізаціястроків надання кредитів та їх обсягів; жорсткі умови надання кредиту тапідвищення його вартості; використання жорстких процедур ліквідації проблемноїзаборгованості.
Поміркований тип кредитної політики характеризує типові умови її здійсненнявідповідно до загальноприйнятої банківської практики та орієнтується насередній рівень кредитного ризику.
Агресивний тип кредитної політики за пріоритетну мету кредитної діяльностіставить максимізацію прибутку шляхом розширення обсягів кредитної діяльності,не враховуючи високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.
Механізмомреалізації політики такого типу є: надання кредитів більш ризиковим категоріямпозичальників; збільшення строків надання кредитів та їх розмірів; зниженнявартості кредиту до мінімально можливого рівня; надання позичальникамможливості пролонгації кредиту.
5. Розробкаосновних параметрів організації кредитного процесу і визначення ступенявідповідальності кредитних менеджерів різного рівня: визначення повноваженьу сфері надання кредитів, якими наділений кожен кредитний працівник такредитний комітет; обов'язки щодо передачі прав і надання інформації в межахкредитного управління; практика перевірки, оцінки та прийняття рішень закредитними заявками клієнтів; формування стандартів оцінки кредитоспроможностіпозичальників та диференціація умов кредиту; необхідна документація, якадодається до кожної кредитної заявки, а також документація, що зберігається вкредитній справи (фінансова звітність, договори гарантії і застави тощо); правапрацівників банку з детальним визначенням того, хто відповідає за зберігання таперевірку кредитних справ; основні правила прийняття, оцінки та реалізаціїкредитного забезпечення; опис політики та практики встановлення процентнихставок і комісій за кредитами, умови погашання кредитів; опис стандартівякості, які застосовуються до всіх кредитів; опис практики виявлення, аналізута рішення ситуацій, пов'язаних а проблемними кредитами.
6. Формуваннямеханізму контролю за здійсненням кредитноїполітики.
7. Загальнаоцінка ефективності розробленої кредитної політики.
Упроцесі розробкикредитної політики банки визначають пріоритети під час формування кредитногопортфеля, розглядаючи його диверсифікацію з позицій визначення оптимальноїкредитної політики.
Опискредитної політики має важливе значення та допомагає банку сформувати такийпортфель, який допоможе йому досягти цілої низки цілей: забезпечитиприбутковість, контроль за рівнем ризику і відповідність вимогам, які висуваютьрегулюючі органи.
Іхоча опис кредитної політики має бути достатньо гнучким для того, щобвраховувати всі зміни економічних умов і правил, які встановлюються регулюючимиорганами, однак порушувати положення, що містяться в кредитній політиці банкуможна лише у виняткових випадках.
Фактичнийсклад кредитного портфеля має відповідати його кредитній політиці. Інакше небуде забезпечена ефективна реалізація кредитної політики.
Отже,кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праціперсоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.
2.2.3 Методи ціноутворення банківських кредитів
Банкив умовах ринку функціонують у сфері жорсткої конкуренції, тому необхідноюпередумовою забезпечення їх нормальної діяльності є визначення плати забанківські послуги, зокрема, на кредитному ринку.
Принципплатності кредиту означає, що юридична чи фізична особа — позичальник — зобов'язана внести до банку певну плату за тимчасово отримані (позичені) унього для своїх потреб кошти.
Реалізаціяцього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким єбанківський процент. Ставка банківського процента — це своєрідна «ціна»кредиту.
Платністькредиту банку забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою процентівза залучені ресурси, і витрат на утримання свого апарату, а також отриманнядоходів для збільшення ресурсних фондів для кредитування та використання наінші потреби.
Процентнаставка за кредитом має бути: достатньою для отримання доходів за кредитом такомпенсації усіх ризиків; конкурентоспроможною порівняно з іншими кредиторами;повністю покривати вартість залучених коштів; ураховувати всі взаємовідносинибанку з клієнтами.
Основнимичинниками, які мають враховуватись під час встановлення плати за кредит, є:облікова ставка НБУ; середня процентна ставка за міжбанківськими кредитами,тобто за коштами, що купуються в інших банках для здійснення активних операційданим банком; середня процентна ставка, яка сплачується банком за залучені надепозити кошти; ступінь ризику, яким обтяжений банк, залежно від терміну, наякий надається кредит; виду та типу кредиту; забезпечення; структура кредитнихресурсів банку (чим вищою є частка залучених коштів, тим дорожчим має бутикредит); попит на кредит (чим менший попит, тим дешевшим буде кредит); стабільністьгрошового обігу в країні (чим вищі темпи інфляції, тим вищою буде плата закредит, тобто в банку зростає ступінь ризику втрати своїх ресурсів череззнецінення грошей).
Ціноваполітика під час надання кредитних послуг передбачає обґрунтованість встановленнярівня процентних ставок за кредитами, тарифів, комісійних, премій, знижок.
Проведенняцінової політики на ринку кредитних послуг передбачає вибір банком певногоінструменту ціноутворення відповідно до послуг, що надаються.
Доінструментів цінової політики кредитних операцій належать: розчленування ціни;диференціювання ціни; урівноважувальне ціноутворення.
Розчленування ціни доцільно використовувати в таких випадках: за наявностітруднощів щодо визначення витрат банку на залучення коштів та їх розміщення; занеобхідності коригування ціни в результаті надання знижок клієнтам.
Диференціювання ціни на кредитні послуги здійснюється залежно від: ступеня ризикуоперацій; терміну виконання угоди між банком і клієнтом; кредитоспроможностіпозичальника та його можливості генерувати постійно грошовий потік; характерувзаємовідносин між банком і клієнтом.
Урівноважувальне ціноутворення передбачає встановлення ціни на кредитні послуги,виходячи з міркувань, що неотриманий прибуток за даною послугою будекомпенсований у майбутньому або за рахунок інших банківських продуктів.
Відповіднодо обраної стратегії та тактики банк може проводити ціноутворення на кредитніоперації за такими методами: «середні витрати + прибуток»; на основівідчутної цінності продукту; на основі рівня поточних ринкових ставок; наоснові взаємовідносин з клієнтурою; з метою проникнення на ринок; модельцінового лідерства; встановлення ставки за кредитами нижче прайм-рейт;встановлення ставки за кредитом за принципом «вартість-вигідність».
Метод ціноутворенняза методом «середні витрати + прибуток» базується на розрахунку цінишляхом визначення витрат на надання кредитних послуг та певної надбавки увигляді доходу банку.
Використовуючицей метод, слід чітко визначити динаміку структури витрат на здійсненнякредитних операцій. Під час застосування цього методу не враховуються триважливі фактори: рівень попиту на кредитні послуги; чутливість клієнтів дорівня встановлених цін; рівень цін конкурентів.
Безурахування цих факторів неможливо точно визначити ціну на кредитні послуги. Уразі встановлення банком більш високих цін за однакової якості наданнякредитних послуг виникає загроза втрати частки існуючих клієнтів.
Порядз недоліками зазначений метод має низку переваг, зокрема, це простота увикористанні та можливість зіставлення з цінами конкурентів. При цьому банк маєзмогу приділяти значно менше уваги коливанню попиту та пропозиції на кредитніпослуги.
Ціноутворенняна основі відчутної цінності продукту ґрунтується не на врахуванні витрат банкуз надання послуги, а на сприйнятті послуги клієнтами. Якість, корисність тазначущість кредитної послуги для клієнта формує його ставлення до неї, звідси йприйнятний рівень цін на кредитні послуги. Застосовуючи цей методціноутворення, банки часто виходять з того, що цінність продукту для клієнтапотрібно не просто констатувати, але й підкреслювати і створювати в споживачавідповідне уявлення про те, що без послуги такої якості, яку надає конкретнийбанк, вони не зможуть обійтись. Крім того, необхідно провести зіставлення зцінами, якістю та надійністю продуктів конкурентів.
Використанняцього методу вимагає від банків детального вивчення структури своїх витрат, щодає змогу оцінити відносну якість та ціни на аналогічний продукт. Крім цього,цей метод орієнтований на аналіз споживчого попиту, що робить його більшгнучким.
Такийметод ціноутворення банківських кредитів, як ціноутворення на основі рівняпоточних ринкових ставок, передбачає орієнтацію банку під час встановлення цінна кредитні послуги на ціни, які діють на ринку, тобто ініціатива вціноутворенні належить конкурентам.
Ціноутворенняна основі рівня поточних ринкових ставок застосовується, як правило, невеликимибанками, які використовують стратегію «наслідування лідера». Лідерамиє банки, які встановлюють мінімальні ціни на свої продукти та забезпечуютьмаксимальний обсяг наданих послуг.
Методціноутворення на основі взаємовідносин з клієнтами передбачає налагодженнядобрих відносин з клієнтами, що завжди розглядалося банками як необхідна умовазабезпечення нормальної діяльності. Залежно від цих умов може формуватися іцінова стратегія банку, що максимально враховує інтереси найбільш перспективнихклієнтів банку.
Методціноутворення з метою проникнення на ринок використовується банком у томувипадку, коли банк свідомо знижує ціни на кредитні послуги для завоюванняпевної частки ринку. Конкуренти, як правило, не витримують цінового тиску, щопризводить до збитковості їх діяльності, а банк, який здійснює ціновий маневр,поступово знижує рівень своїх витрат і, завоювавши достатню частку ринку, можепочати здійснення політики, спрямованої на підвищення рівня своєї дохідності.
Модельцінового лідерства почали використовувати найбільші банки світу. Фактичнопроцентна ставка за кредитом буде визначатися за такою формулою:
ПСК =БС + НД, (2.1)
деПСк — процентна ставка за кредитом;
БС — базова ставка, або прайм-рейт (у тому числі бажаний прибуток банку понад розміропераційних та адміністративних витрат);
НД –надбавка, розраховується за формулою:
НД = ПН + ПС, (2.2)
деПН — премія за ризик невиконання зобов'язань не першокласнимипозичальниками;
ПС — преміяза ризик, пов'язаний зі строковістю та довгостроковими кредитами.
Встановленняпроцентної ставки за кредитами, нижче прайм-рейт (модель надбавки), зумовленезростанням конкурентної боротьби між банківськими установами та проведеннямагресивної політики банками, які надавали кредити за ставками, що булинаближеними до вартості залучених ресурсів. Таким чином,
ПСК = ПВ + НД, (2.3)
деПСК— процентна ставка за кредит;
ПВ — процентнівитрати із залучення коштів на грошовому ринку;
НД — надбавкана покриття ризику та отримання прибутку.
Унаслідокцього процентна ставка за короткостроковим кредитом нижча за ставку прайм-рейтяк базової для розрахунку ставки за кредитами.
Встановленняставки за кредитом за принципом «вартість-вигідність» містить такітри компоненти: оцінка сукупного доходу від кредиту в умовах різних рівнівпроцентних ставок та іншої винагороди банку; оцінка чистої суми наданих укредит коштів (за вирахуванням усіх депозитів, які позичальник зобов'язуєтьсятримати в банку, з урахуванням вимог до норм резервування); оцінка прибутку відкредиту, що надається до оподаткування шляхом ділення оціночного доходу відкредиту на чисту суму наданих коштів у кредит, якою фактично буде користуватисяпозичальник.
Длявибору оптимального методу ціноутворення на кредитні послуги слід порівнятипереваги та недоліки кожного методу.
2.3 Управління інвестиційним портфелем банку
2.3.1 Інвестиційний портфель банку: сутність та функції
Сучаснефінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням інвестиційногопортфеля. Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирає дляінвестування більш ніж один фінансовий інструмент, тобто формує певну їхсукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів являє собою процесформування інвестиційного портфеля.
Інвестиційний портфель банку являє собою цілеспрямовано сформовану сукупністьфінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестуваннявідповідно до розробленої інвестиційної політики.
Оскількидля більшості банків єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінніпапери, то поняття "інвестиційний портфель" ототожнюється з поняттям «портфельцінних паперів».
Основнезавдання портфельного інвестування — поліпшити умови інвестування, додавши досукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні зпозиції окремо взятого цінного папера, і можливі лише в разі їх комбінації.
Тількив процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданимихарактеристиками. Таким чином, інвестиційний портфель є тим інструментом, задопомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість прибутку замінімальним ризиком.
Банківськіінвестиції в цінні папери виконують багато важливих функцій у питанняхвнутрішнього банківського управління, а саме: забезпечують додаткове, відмінневід кредитів джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва і акціонерівбанку, коли доходи за наданими показниками знижуються; можуть бути проданібанком для отримання необхідних грошових коштів або використані як застава призапозиченні додаткових фондів, тобто являють собою джерело ліквідності івикористовуються для обмеження обсягу готівкових резервів; допомагають зменшитиподаткові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені відоподаткування; дають змогу компенсувати високі кредитні ризики портфелябанківських кредитів з придбанням високодохідних цінних паперів; забезпечуютьгеографічну диверсифікацію, бо цінні папери найчастіше пов'язані з іншимирегіонами, ніж об'єкти банківського кредитування; використовуються як заставапід час отримання кредиту від банків і центрального банку; забезпечуютьгнучкість банківського портфеля активів, бо цінні папери, на відміну від кредитів,можуть бути швидко придбані або продані для реструктуризації активів банкузалежно від ринкової кон'юнктури; поліпшують фінансові показники банківськогобалансу завдяки високій якості більшості цінних паперів, що зберігаютьсябанком.
Такимчином, функціями інвестиційного портфеля є: стабілізація прибутків банкунезалежно від фаз ділового циклу; компенсація кредитного ризику портфелябанківських кредитів; забезпечення географічної диверсифікації; підтримкаліквідності; зниження податкового тягаря; використання портфеля як застави;страхування банку від втрат у результаті зміни процентних ставок; забезпеченнягнучкості банківського портфеля активів; поліпшення фінансових показниківбанківського балансу завдяки якості цінних паперів.
Підчас формування інвестиційного портфеля потрібно керуватися такими міркуваннями:безпека вкладень (невразливість інвестицій до потрясінь на ринку ціннихпаперів); стабільність отримання прибутку; ліквідність вкладень (здатністьшвидко і без втрат в ціні перетворюватися в готівку).
Жоденз фінансових інструментів не володіє всіма зазначеними вище властивостями. Томунеминучий компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низькою,оскільки ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну ізнизять прибутковість.
Головноюметою управління інвестиційним портфелем є забезпечення реалізації основнихнапрямків політики фінансового інвестування банку шляхом підбору найбільшприбуткових і безпечних фінансових інструментів. Інакше кажучи, відповідний набірфінансових інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму іодночасно збільшити його прибуток до максимуму.
Зурахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальнихцілей управління портфелем, основними з яких є: забезпечення високого рівняформування інвестиційного прибутку в поточному періоді та високих темпівзростання капіталу, що інвестується в майбутній довгостроковій перспективі;забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням;забезпечення необхідної ліквідності портфеля; виконання нормативних вимогрегулюючих органів (НБУ); забезпечення максимального ефекту «податковогощита» в процесі фінансового інвестування.
Зазначеніконкретні цілі управління портфелем цінних паперів значною мірою єальтернативними. Так, забезпечення високих темпів зростання капіталу, щоінвестується в довгостроковій перспективі, певною мірою досягається шляхомістотного зниження рівня формування інвестиційного прибутку в поточномуперіоді, і навпаки. Темпи зростання капіталу, що інвестується, і рівеньформування поточного інвестиційного прибутку безпосередньо пов'язані з рівнемінвестиційних ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності портфеля можеперешкоджати включенню в нього як високодохідних, так і низькоризиковихфінансових інструментів інвестування.
2.3.2 Інвестиційна політика як основа управління портфелем цінних паперівбанку
Одниміз головних елементів ефективного управління портфелем цінних паперів єрозроблена інвестиційна політика, що має забезпечувати ефективне управлінняпортфелем цінних паперів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втратвід настання інвестиційних ризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризикиконтрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей.
Інвестиційній політика банку — це частина загальної фінансової політики банку, щозабезпечує вибір найефективніших фінансових інструментів вкладення капіталу тасвоєчасне їх реінвестування.
Головноюметою інвестиційної політики банку є формування зваженого та якісного підходудо управління інвестиційним ризиком.
Вибірінвестиційної політики передбачає визначення мети, цілей та обсягу коштів, щоінвестуються в цінні папери. Цілі інвестора мають формулюватися з урахуваннямяк дохідності, так і ризику. Цей етап інвестиційного процесу звичайнозакінчується обранням потенційних видів цінних паперів для включення їх упортфель. Даний вибір має враховувати як загальні міркування щодо отриманняприбутку, так і цілі інвестування, обсяг інвестованих коштів, ризики таоподаткування.
Основні принципи формування інвестиційної політики банків:
1.Забезпечення зв'язку інвестиційної політики з загальною стратегієюекономічного розвитку банку. Інвестиційна політика має розглядатись як одинз обов'язкових елементів загальної стратегії економічного розвитку банку і,потребує узгодження з його депозитною та кредитною політиками, політикоюуправління банківськими ризиками. Як один із найбільших елементів, які входятьдо складу загальної стратегії економічного розвитку, інвестиційна політика маєбути узгоджена за своїми цілями з загальною стратегією і не вступати з нею впротиріччя.
2.Урахування під час розробки інвестиційної політики стану країни та їїрозвитку в певний період.
3.Урахування під час розробки інвестиційної політики прогнозування кон'юнктурифінансового ринку. Під час визначення стратегічних цілей банку з приводуобсягів його інвестиційної діяльності, вибору форм інвестування мають бутипрогнозовані і враховані певні зміни, які очікуються в даному періоді на фінансовомуринку в цілому і в тих його сегментах, у яких банк проводить (або збираєтьсяпроводити) свою інвестиційну діяльність. Унаслідок циклічності розвитку іпостійної мінливості стану фінансового ринку, окремих його сегментів необхідносистематично вивчати стан його кон'юнктури для формування ефективноїінвестиційної політики, її коригування в окремих напрямках.
4.Забезпечення дотримання правових норм державного регулювання інвестиційноїдіяльності банків. Як і інші сфери економічної діяльності окремих суб'єктівгосподарювання, інвестиційна діяльність банків підлягає активному регулюванню збоку держави. Формами такого регулювання є певні закони, нормативні актиНаціонального банку України (наприклад, встановлені ним економічні нормативищодо здійснення інвестиційних операцій). Стратегічні цілі інвестиційноїполітики і механізм їх реалізації не повинні вступати в протиріччя з чинниминормами державного регулювання інвестиційної діяльності.
5.Урахування внутрішнього потенціалу банку та можливостей його розвитку. Обсягінвестиційної діяльності банку, диверсифікація її напрямків, можливості купівліокремих фінансових інструментів передусім визначаються розміром його статутногокапіталу, рівнем розвитку матеріально-технічної бази та інноваційнихтехнологій, кваліфікацією фінансових менеджерів, організаційною структуроюуправління і деякими іншими елементами, які характеризують його внутрішнійресурсний потенціал. Стратегічні цілі інвестиційної політики та механізм їїреалізації мають враховувати ресурсні обмеження нарощування внутрішньогопотенціалу банку.
6.Сегментація напрямків інвестиційної політики за основними формами та видамиінвестиційної діяльності. Як цілісне поняття інвестиційна політика має бутипевним чином сегментована під час розробки за стратегічними цілями тамеханізмами їх досягнення в окремих напрямках інвестиційної діяльності. Цясегментація має визначати окремі пріоритети щодо вибору відповідних фінансовихінструментів.
7.Забезпечення внутрішньої збалансованості окремих напрямків інвестиційноїполітики. Цей принцип формування інвестиційної політики передбачає чіткуузгодженість її стратегічних цілей і окремих напрямків інвестиційної діяльностів часі, регіональному розрізі.
8.Забезпечення високої ефективності інвестиційної політики. Поняттявисокої ефективності інвестиційної політики передбачає не тільки можливістьдосягнення банком високого рівня прибутку від його вкладень у цінні папери таінвестиційної діяльності в цілому, але й забезпечення достатнього рівняфінансової безпеки і надійності цієї діяльності протягом передбачуваногоперіоду. Для забезпечення високої ефективності інвестиційної політики під часрозробки, мають бути визначені відносні критерії рівня прибутковості,ліквідності та ризику портфеля цінних паперів.
9.Забезпечення гнучкості інвестиційної політики. Внутрішні та зовнішніумови інвестиційної діяльності банків, прогнозовані під час розробки їхінвестиційної політики, можуть мати певні відхилення від їх передбачуванихзначень. Ці відхилення можуть в майбутньому забезпечити відповідне коригуваннямеханізмів досягнень стратегічних цілей.
Томупід час розробки інвестиційної політики банку слід визначити можливий діапазонмоделей прийняття відповідних управлінських рішень, які дають змогу враховуватиможливі зміни зовнішніх та внутрішніх умов інвестиційної діяльності.
Згідноз цими принципами виділяють такі етапи розробки інвестиційної політики банку:
1. Аналіз інвестиційної діяльності банку за попередній період. У процесі цього аналізувивчаються обсяги, форми та ефективність фінансового інвестування в банку.Об'єктами аналізу є: загальний обсяг інвестування в цінні папери, темпи зміниобсягу портфеля цінних паперів, зміна питомої ваги портфеля цінних паперів вактивах банку; склад, структура портфеля цінних паперів за конкретнимифінансовими інструментами та їх динаміка; дохідність окремих цінних паперів тапортфеля цінних паперів у цілому. Проведений аналіз дає змогу оцінити обсяги таефективність портфеля цінних паперів у передплановому періоді.
2. Оцінка внутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку. До найважливіших внутрішніхчинників, які визначають інвестиційну політику банку, належать: тип стратегіїкомерційного банку; регіональна та галузева специфіка функціонування банку;ресурсний потенціал банку; можливість реалізації завдань банку через портфельцінних паперів; необхідність підтримки відповідного рівня ліквідності імінімізації ризиків; професійна підготовленість, кваліфікація та досвідперсоналу банку; практичне володіння персоналу банку теорією та інструментамизниження інвестиційного ризику.
3. Дослідження факторів зовнішнього середовища та прогнозування їхрозвитку. Донайважливіших зовнішніх чинників належать такі: загальний стан економіки країни(фази економічного циклу, рівень інфляції, дефіцит державного бюджету тощо);чинні законодавчі пільги й обмеження; стан ринку цінних паперів — йогонаповненість, динаміка процентної ставки і курсової вартості цінних паперівтощо.
4. Формування системи стратегічних цілей інвестиційної політики.Обґрунтування типу інвестиційної політики. Тип інвестиційної політики банкухарактеризує принципові підходи до її здійснення з погляду співвідношення рівнядохідності та ризику інвестиційної діяльності банку.
5. Визначення обсягу інвестування в цінні папери в плановому періоді. Як правило, визначається не вабсолютному розмірі, а шляхом визначення діапазону співвідношення суми вкладеньу цінні папери до суми робочих активів; суми загальних активів, суми капіталубанку.
6. Визначення типу і структури портфеля цінних паперів. Під час формування портфеляцінних паперів банк має чітко сформувати свою стратегію управління та визначитимайбутній тип портфеля. Основною перевагою портфельного інвестування єможливість вибору портфеля для вирішення специфічних інвестиційних завдань. Дляцього використовуються різні портфелі цінних паперів, у кожному з яких євласний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, іочікуваною ним віддачею (прибутком) у певний період часу. Співвідношення цихчинників і дає змогу визначити тип портфеля цінних паперів. Тип портфеля — цейого інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні прибутковості іризику. При цьому важливою ознакою під час класифікації типу портфеля є те,яким способом і за рахунок якого джерела даний прибуток отриманий: за рахунокзростання курсової вартості чи за рахунок поточних виплат — дивідендів,процентів. Виділяють два основних типи портфеля: портфель доходу (портфель,орієнтований на переважне отримання прибутку за рахунок процентів ідивідендів); портфель росту (портфель, орієнтований на переважний прирісткурсової вартості цінних паперів, що включені до складу портфеля). Водночасспрощеним було б розуміння портфеля цінних паперів як однорідної сукупності.Так, наприклад, незважаючи на те що портфель росту орієнтований на акції,інвестиційною характеристикою яких є зростання курсової вартості, до йогоскладу можуть входити і цінні папери з іншими інвестиційними властивостями.Таким чином, розглядають ще й портфель росту і доходу. Під час вибору структурипортфеля цінних паперів на даному етапі має бути визначене співвідношення міжспекулятивною та консервативною частинами портфеля.
7. Розробка критеріїв якості портфеля цінних паперів. Встановлюються: плановийрівень дохідності та прибутковості портфеля цінних паперів; максимальний рівеньризикованості вкладень банку в цінні папери; рівень ліквідності портфеля ціннихпаперів.
8. Формування механізму контролю за здійсненням інвестиційної політики.
9. Загальна оцінка ефективності розробленої інвестиційної політики. У процесі розробкиінвестиційної політики банки визначають пріоритети під час формування портфеляцінних паперів. Фактичний склад портфеля цінних паперів має відповідати йогоінвестиційній політиці. У противному разі не буде забезпечена ефективнареалізація інвестиційної політики.
Отже,інвестиційна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праціперсоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.
2.3.3 Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку
Визначенняцілей фінансового інвестування і типу портфеля, що реалізує обрану політику,дає змогу перейти безпосереднього до формування портфеля цінних паперів шляхомвключення в нього відповідних цінних паперів.
Принципи формування портфеля цінних паперів: прибутковість (прибуток у виглядікурсової різниці, процентів і дивідендів); безпека; зростання вкладень; принципзабезпечення реалізації інвестиційної політики (взаємозв'язок сформованогопортфеля цінних паперів і стратегії банку в сфері операцій з цінними паперами);забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам; оптимізаціяспіввідношення прибутковості і ризику виходячи з конкретних пріоритетних цілейформування портфеля; оптимізація співвідношення прибутковості і ліквідності; забезпеченнякерованості портфеля.
Визначимоосновний зміст окремих етапів управління формуванням портфеля цінних паперів.
1 етап — оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів.
Оцінкаінвестиційних якостей окремих цінних паперів, що обертаються на ринку, єпопереднім етапом формування портфеля. Вона являє собою інтегральнухарактеристику окремих видів цінних паперів, що здійснюється інвестором зурахуванням цілей формування портфеля цінних паперів.
Інвестор,виходячи з цілей сформованої ним інвестиційної політики, детально розглядаєпереваги і недоліки різних видів фінансових інструментів.
Фактори,що впливають на вибір цінних паперів:
1.зовнішні: пов'язані з загальним станом економіки в країні (інфляційний ризик;рівень ставок банківського процента); пов'язані з державним регулюваннямструктури портфеля (податки, розміри резервів, нормативи ризику тощо);пов'язані з характеристиками цінного папера (очікувана норма прибутку за ціннимпапером; податкові характеристики цінного папера; рівень процентного,кредитного ризику, або ризику невиконання емітентом своїх зобов'язань, ризикудострокового відкликання цінного папера);
2.внутрішні: спеціалізація банку (банк є універсальним чи спеціалізується наокремих видах операцій з цінними паперами, галузева чи регіональнаспеціалізація тощо); обсяг та структура інвестиційних ресурсів тощо.
Цінніпапери з позицій властивих їм інвестиційних якостей класифікуються за основнимиознаками, наведеними на рис. 2.1.
Разомз тим головним завданням під час фінансового інвестування є оцінкаінвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку.З урахуванням своїх цілей і менталітету кожен інвестор обирає конкретні форми івиди цінних паперів.
Результатомпершого етапу формування портфеля є визначення співвідношення пайових іборгових цінних паперів у портфелі, а відносно кожної з цих груп — часткиокремих видів фінансових інструментів (акцій, облігацій тощо).
2 етап — формування окремих, видів портфелів шляхом добору необхідних цінних паперів,що забезпечують установлені критерії прибутковості, ризику і ліквідності.
Другиметапом формування портфеля є прийняття рішення щодо включення в портфельконкретних цінних паперів.
Формуванняінвестиційних рішень відносно включення в портфель конкретних цінних паперівбазується на: обраному типі портфеля; наявності пропозиції окремих ціннихпаперів на ринку; оцінці вартості і рівня прибутковості окремих цінних паперів;оцінці рівня систематичного (ринкового) ризику за кожним цінним папером.
Оцінкаефективності окремих цінних паперів здійснюється на основі зіставлення обсягуінвестиційних витрат, з одного боку, і сум зворотного грошового потоку за ними- з іншого.
Основупоточного зворотного грошового потоку за цінними паперами складають сумипроцентів, що періодично виплачуються за ними (за облігаціями та іншимиборговими цінними паперами) і дивідендів (за акціями та іншими пайовими ціннимипаперами).
Доскладу зворотного грошового потоку за цінними паперами також входить вартістьїх реалізації після закінчення строку обігу/збереження в портфелі.
Зацінними паперами інвестор сам обирає очікувану норму прибутку з урахуваннямрівня ризику вкладень. Консервативний інвестор надасть перевагу вибору ціннихпаперів з невисоким рівнем ризику (а, відповідно, і з невисокою нормоюінвестиційного прибутку), у той час як агресивний інвестор надасть перевагуцінним паперам з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високийрівень ризику за ними).
/>
Рисунок2.1 – Класифікація цінних паперів за специфікою їх інвестиційних якостей
Якщоочікувана норма інвестиційного прибутку визначається самим інвестором, то цейпоказник формує і суму інвестиційних витрат на той чи інший цінний папір, щомає забезпечити йому очікувану суму прибутку. Ця розрахункова сумаінвестиційних витрат являє собою реальну вартість цінного папера, якаскладається в умовах очікуваної норми прибутку за ним з урахуваннямвідповідного, рівня ризику. Якщо фактична сума інвестиційних витрат за ціннимпапером перевищуватиме його реальну вартість, то ефективність фінансовогоінвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очікуваної сумиінвестиційного прибутку). І, навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витратбуде нижчою від реальної вартості цінного папера, то ефективність фінансовогоінвестування зросте.
/>Таким чином, оцінка ефективностіцінного папера зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечуєотримання очікуваної норми інвестиційного прибутку за ним.
Особливостіформування зворотного грошового потоку за окремими видами фінансовихінструментів визначають різноманітність варіацій моделей оцінки їх реальноївартості.
Оцінкареальної вартості фінансового інструмента порівняно з ціною його поточногоринкового котирування або розрахована очікувана норма валового інвестиційногоприбутку (прибутковість) за ним є основним критерієм прийняття управлінськихрішень щодо здійснення тих чи інших фінансових інвестицій.
Разомз тим під час прийняття таких управлінських рішень можуть бути враховані й іншічинники, які впливають на ступінь ризику інвестицій у певний цінний папір.
Ризики,пов'язані з фінансовим інвестуванням, насамперед, обумовлені: непродуманимвибором цінного папера; фінансовими труднощами або банкрутством емітента;непередбачуваними змінами умов інвестування; різким погіршенням кон'юнктуриринку товарів, що виробляються емітентом, або кон'юнктури ринку цінних паперів;прямим обманом посередників, що працюють на фондовому ринку.
Ризики,пов'язані з формуванням портфеля цінних паперів, прийнято поділяти щодо джерелвиникнення на:
1.систематичні (ринкові або недиверсифіковані) ризики — властиві всімінвестиційним інструментам ризики, які визначаються зміною економічного циклу вкраїні або кон'юнктурних циклів на ринках, у тому числі: змінами податковогозаконодавства в галузі інвестування; впровадженням нових законодавчих актів усфері оподаткування, амортизаційних відрахувань та інших факторів, що знижуютьприбутковість бізнесу; вони обумовлені загальними умовами, що склалися вкраїні, як економічного, так і політичного й суспільного характеру;
2.несистематичні (диверсифіковані) ризики — унікальні ділові й фінансові ризики,властиві конкретному цінному паперу. Ці ризики характерні для конкретногооб'єкта інвестування або діяльності конкретного інвестора і виникають черезнепрофесійний менеджмент, неврахування конкурентів та інші фактори, вплив якихможна усунути.
Результатомданого етапу формування портфеля є ранжований за співвідношенням прибутку таризику перелік цінних паперів, відібраних для включення в портфель.
3 етап — оптимізація портфеля цінних паперів, спрямована на зниження йогоризику із заданим рівнем прибутковості.
Оптимізаціяпортфеля ґрунтується на оцінці ризику і відповідній диверсифікації інструментівпортфеля.
Інвестиційніризики вимірюються різними методами — шляхом розрахунку середньоквадратичноговідхилення, коефіцієнта варіації, ß-коефіцієнта, а також експертнимметодом. Ризики вимірюються за кожним цінним папером.
Використовуючивідмінності цінних паперів за рівнем ризику, можна підібрати такі види, які, незмінюючи рівня середньої прибутковості портфеля, дозволили б істотно знизитирівень його ризику.
Результатомтретього етапу формування портфеля є забезпечення мінімально можливого рівняйого ризику за заданим рівнем інвестиційного прибутку.
4 етап — сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношеннямприбутковості й ризику.
Сукупнаоцінка спроектованого портфеля за співвідношенням рівня прибутковості й ризику даєзмогу оцінити ефективність усієї роботи з його формування.
Рівеньприбутковості портфеля розраховується за формулою:
/>, (2.4)
деРДП — рівень дохідності інвестиційного портфеля;
РДі - рівень прибутковості окремих цінних паперів у портфелі;
Пі — питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартостіпортфеля, од.
Рівеньризику портфеля розраховується за формулою:
/>, (2.5)
деРРП — рівень ризику інвестиційного портфеля;
РСРі — рівень систематичного ризику окремих цінних паперів, щовимірюється за допомогою ß-коефіцієнта;
Пі — питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості інвестиційногопортфеля, од;
РНРП — рівень несистематичного ризику портфеля.
Результатомцього етапу оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівеньпортфельного ризику відносно середньоринкового його рівня, сформованого зазаданим рівнем прибутковості інвестиційного портфеля.
Вумовах функціонування вітчизняного ринку цінних паперів ця оцінка має бутидоповнена показником рівня ліквідності сформованого портфеля.
5 етап — остаточна оптимізація структури портфеля цінних паперів завстановленими критеріями прибутковості ризику й ліквідності.
Портфельцінних паперів, який повністю відповідає цілям його формування як за типом, такі за складом включених у нього фінансових інструментів, являє собоюзбалансований інвестиційний портфель.
2.3.4 Оперативне управління портфелем цінних паперів банку
Процесформування портфеля цінних паперів після його завершення поступається процесуоперативного управління портфелем.
Підоперативним управлінням портфелем цінних паперів розуміють обґрунтуваннята реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільовоїінвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами йогодохідності, ризику та ліквідності.
Цезумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть змінюватися, у результаті чогопоточний портфель перестає бути ефективним. Цілком імовірно, що інвесторунеобхідно буде сформувати новий портфель, продаючи конкретну частину ціннихпаперів і купуючи нові папери.
Приоперативному управлінні портфелем цінних паперів фінансовий менеджер повиненвідповісти на такі питання: чи є необхідність внесення змін у структурупортфеля у зв'язку зі змінами стану емітента, інвестора або загальногоекономічного клімату; чи є портфель достатньо диверсифікованим; чи залишаютьсяв силі причини, за якими ті чи інші цінні папери були обрані в минулому.
Процесоперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основнихетапів:
1. Організаціяпостійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон'юнктури ринкуцінних паперів за окремими його сегментами.
Такиймоніторинг повинен мати постійний характер через значну мінливість фінансовихринків, у тому числі ринку цінних паперів.
Упроцесі моніторингу основна увага повинна приділятись виявленню тих факторів,що призводять до зниження рівня прибутковості, ліквідності та зростанняризикованості цінних паперів, які входять до складу портфеля цінних паперівбанку.
Дофакторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість пайових ціннихпаперів, належать: зниження рівня дивідендних виплат через зменшення обсягівприбутку емітента; зниження темпів зростання вартості чистих активів емітентачи зменшення їх суми; кон'юнктурний спад у галузі, де працює емітент; загальнийспад кон'юнктури ринку цінних паперів; суттєве перевищення ринкової ціницінного папера порівняно з його реальною вартістю в момент придбанняінвестором; спекулятивна гра учасників ринку цінних паперів; підвищення рівняоподаткування доходів за пайовими, цінними паперами.
Дофакторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість боргових ціннихпаперів, належать: зростання середньої ставки банківського процента; зростаннятемпів інфляції порівняно з попереднім періодом; зниження рівняплатоспроможності (кредитного рейтингу) емітента; непередбачуване зниженнярозміру фонду погашення емітента за даним ЦП; підвищення рівня оподаткуваннядоходу за борговими цінними паперами.
Результатимоніторингу ринку цінних паперів та умов економічного розвитку країни зарозглянутими факторами дають змогу підвищити обґрунтованість управлінськихрішень, що приймаються в процесі наступних етапів оперативного управлінняпортфелем цінних паперів банку.
2. Оперативнаоцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля ціннихпаперів.
Урезультаті такої оцінки, яка повинна мати регулярний характер, виявляються:тенденції рівня дохідності, ліквідності та ризику портфеля в цілому;відповідність рівня дохідності, ліквідності та ризику цільовим параметрамформування портфеля (типу портфеля); відповідність встановлених параметрівшкалі «дохідність-ризик», «дохідність-ліквідність».
Результатиоцінки слугують основою прийняття управлінських рішень про необхідність інапрямки реструктуризації портфеля цінних паперів.
3. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеляцінних паперів банку.
Теоріяоперативного управління портфелем цінних паперів виділяє два принциповихпідходи до здійснення цього управління — активний і пасивний.
Вонивідрізняються як завданнями, так і методами оперативного управління портфелем.
Пасивний підхід до управління портфелем базується на принципі «слідуванняу фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, щореструктуризація портфеля цінних паперів має чітко відбивати тенденціїкон'юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основізагальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динамікапортфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринкуцінних паперів у цілому.
Основнаувага при пасивному підході до управління портфелем приділяється забезпеченнюйого реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.
Пасивнаполітика управління передбачає: формування пасивного портфеля; купівлю ціннихпаперів, рух яких відповідає руху всього ринку; відсутність значних оборотів зкупівлі-продажу цінних паперів, що входять у портфель; більш довгостроковіінвестиції; високий рівень диверсифікованості портфеля, малу частку окремихцінних паперів; розосереджений портфельний ризик; мінімальні витрати на аналітичнупідтримку, на виплати комісійних брокерам.
Передусімпасивний підхід характеризує менталітет формування консервативного портфеля.
Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередженняринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризаціяпортфеля цінних паперів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринковоїкон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характернаіндивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів знаступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених употочному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також глибокуіндивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури ринку цінних паперів, щобазується переважно на методах технічного аналізу.
Активнеуправління передбачає, що: фінансовий менеджер постійно здійснює детальнийаналіз кон'юнктури ринку, виграш досягається внаслідок купівлі цінних паперівна нижніх точках поточних коливань курсової вартості і продажу їх на верхніхточках; інвестиції не є довгостроковими, вони носять короткостроковий характер;значні витрати на оновлення складу портфеля, пов'язані з інформаційною,аналітичною, експертною та торговельною активністю на ринку цінних паперів;активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами; активна гра назниження з переоціненими цінними паперами; значні спекулятивні обороти зацінними паперами, що входять до складу портфеля, активна купівля-продаж;намагання «побити» ринок; портфель переважно диверсифікований, значначастка окремих багатообіцяючих цінних паперів, на яких сконцентрованийпортфельний ризик.
Діїфінансового менеджера під час активного управління: перекидання коштів; купівляцінних паперів в очікуванні гарних результатів і продаж незадовго до їхньогооголошення (ціни в момент оголошення дивідендів найчастіше падають); спекуляціїновими випусками цінних паперів; постійний пошук акцій і секторів із заниженимицінами, а також компаній, що реорганізуються; відстеження настрою ринку.
Більшоюмірою активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивногойого формування.
Вибірпринципового підходу до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперіввизначає систему методів її здійснення в банку.
4. Реструктуризаціяпортфеля цінних паперів за основними складовими портфеля.
Такареструктуризація здійснюється двома методами залежно від обраного принциповогопідходу до оперативного управління портфелем. Основу цих методів складаєвизначення постійного або змінного співвідношення спекулятивної таконсервативної частин портфеля цінних паперів.
Припостійному співвідношенні спекулятивної та консервативної частин портфеляцінних паперів його реструктуризація завжди має бути спрямована на забезпеченняпочаткових цільових параметрів його формування.
Залежновід типу сформованого портфеля інвестор визначає постійне співвідношенняспекулятивної та консервативної частин, що характеризується певними видамицінних паперів. Ці значення можуть варіюватися лише у невеликому діапазоні вмежах встановлених лімітів. Із досягненням цих лімітів здійснюються операції зреструктуризації портфеля. Так, якщо понад ліміти зросла вартість спекулятивнихвидів цінних паперів, частина з них реалізується з паралельним придбаннямцінних паперів консервативних видів. Реструктуризація портфеля за методомпостійного співвідношення відбиває ідеологію пасивного підходу до йогоуправління.
Урезультаті змінного співвідношення спекулятивної та консервативної частинпортфеля інвестор постійно варіює склад портфеля цінних паперів з урахуваннямпрогнозної динаміки їх ринкової вартості. Якщо результати прогнозу показуютьбільш сприятливу динаміку ринкової вартості цінних паперів спекулятивноїчастини портфеля, їх частка зростає в разі відповідного зниження питомої вагицінних паперів консервативної його частини. І, навпаки, з прогнозомнесприятливої динаміки ринкової вартості цінних паперів спекулятивної частинипортфеля їх частка відповідно знижується.
Підпорядкуванняреструктуризації портфеля прогнозній динаміці ринкової вартості спекулятивнихцінних паперів відбиває ідеологію активного підходу до управління.
5. Реструктуризація портфеля за конкретними видами цінних паперів.
Методитакої реструктуризації портфеля визначаються принциповими підходами до їїздійснення.
Припасивному підході до оперативного управління портфелем основну увагу вздійсненні цього етапу реструктуризації портфеля приділяють забезпеченню йогодиверсифікації в межах окремих видів цінних паперів.
Приактивному підході до оперативного управління портфелем основну увагу на цьомуетапі реструктуризації портфеля приділяють пошуку та придбанню недооціненихцінних паперів (ринкова ціна яких нижча від їх реальної внутрішньої вартості,визначеної на основі оцінки вартості чистих активів компанії).
2.4 Управління банківськими ризиками
Унайширшому розумінні ризик – це невизначеність щодо здійснення тієї чиіншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікуванаподія не відбудеться і не приведе до небажаних наслідків.
Вбанківській справі як і в інших видах бізнесу ризик пов’язується передусім зфінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.
Ризикозначає небезпеку (можливість) втрати банком своїх ресурсів, недоотриманнядоходів або понесення додаткових витрат у результаті здійснення певнихфінансових операцій.
Уцілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншимивидами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій які виконуєкожен комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників,фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їхнє становище.
Діяльністьбанку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлюцінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтівготівкою. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістюреалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює активні іпасивні операції виникають такі ризики, як: кредитний ризик, валютний ризик,процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву строкузалучення і розміщення коштів, валютний ризик.
2.4.1 Кредитний ризик
Кредитніоперації є складовою банківського бізнесу й визначають головні доходи банку.Але такі операції становлять так званий кредитний ризик.
Кредитнийризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльностіконтрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банкнадає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чиномризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, девідображується операція — на балансі чи поза балансом.
Кредитнийризик може виникати з різних причин, але в будь-якому випадку для банку вінозначає загрозу втрати чи часткової втрати коштів, наданих у користування.Досить важливо, щоб банк виявив, що саме спричинює таку загрозу, адже вмайбутньому від цього залежатиме його прибутковість за операціями, пов'язанимиз кредитуванням.
Факторикредитного ризику можуть мати як зовнішній характер стосовно банку, так і внутрішній.
Фактори,що мають зовнішній характер, пов'язані з можливістю реалізації кредитногоризику, оскільки не залежать від діяльності персоналу кредитного підрозділубанку. Позичальник може не повернути кредит, незважаючи на сумлінні діїспівробітників банку.
Навпаки,фактори, що мають внутрішній характер, пов'язані з помилками, яких припустивсяперсонал в ході оформлення кредитної документації, помилками при оцінцікредитоспроможності позичальника, порушеннями посадових інструкцій і помилками,закладеними в самих правилах здійснення кредитування.
Приоцінці кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельнийкредитні ризики.
Джереломіндивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитногоризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобтойого індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися заприйнятими зобов'язаннями.
Основніпричини виникнення індивідуального кредитного ризику: нездатність позичальникадо створення адекватного грошового потоку; ризик ліквідності застави; моральніта етичні характеристики позичальника.
Портфельнийкредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку. Джереломпортфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями,яким притаманний кредитний ризик — кредитний портфель, портфель цінних паперів,портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитногоризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку:концентрація – це зосередження кредитів в одному із секторів економіки;диверсифікація полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого колапозичальників, які відрізняються один від одного як за характерами (розміркапіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки,географічний регіон).
Методдиверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись настатистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і,насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійногоуправління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікаціяпризводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Але навітьвеликий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців,котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знаютьспецифіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи зрізними категоріями позичальників.
Визначенняоптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентраціїкредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожногобанку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічноїситуації.
Одниміз методів управління ризиком кредитного портфеля банку є лімітування.Лімітування полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданняпозик. Завдяки встановлення лімітів кредитування банкам удається уникнутикритичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, атакож диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки.Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників абогрупами взаємопов`язаних позичальників за кредитами в окремі галузі,географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такимияк надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті. Лімітуваннявикористовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангівщодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленнямліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитнихресурсів філій банку; т.ін. Лімітування як метод зниження кредитного ризикушироко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так іна рівні банківської системи в цілому (норматив НБУ «Максимальний розмірризику на одного позичальника» (Н7).
Одниміз методів управління кредитним ризиком є формування резервів на відшкодуваннявтрат за кредитними операціями.
Створеннярезервів для відшкодування втрат за кредитними операціями банків як методуправління ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку,які надалі використовуються для компенсації неповернених банку кредитів. Метастворення резервів – це підвищення стабільності, надійності банківськоїсистеми, захист інтересів клієнтів.
Цейпідхід базується на принципі обачності, за яким банківські портфелі кредитівоцінюються на звітну дату за чистою вартістю, тобто в залежності від класупозичальника і стану обслуговування заборгованості. Резерв формуєтьсявідповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику тавстановлених норм відрахувань, які відображають ступінь кредитного ризику закожною групою кредитів. За групою стандартних кредитів формується загальнийрезерв за рахунок прибутків минулих років. За кредитами, що віднесені до іншихгруп, під контролем, субстандартними, сумнівними і безнадійними – створюєтьсяспеціальний резерв, відрахування до якого відносяться до витрат комерційногобанку. Якщо ризик не виправдався і кредит було повернуто, то прибуток умайбутньому періоді збільшується на відповідну суму.
Якщорезерв в банку не сформований, то втрати мають відшкодовуватися за рахуноквласного капіталу банку. Значні ризики можуть призвести до повної втратикапіталу банку та його банкрутства. Отже, створення резерву дає змогу уникнутинегативного впливу ризиків на величину капіталу банку.
Сьогоднібанки України створюють такі резерви, як: резерв для відшкодування можливихвтрат за кредитними операціями банків; резерви під дебіторську заборгованість;резервний фонд на покриття непередбачуваних збитків.
Порядокформування та використання зазначених резервів регулюється відповіднимипостановами НБУ.
Нарахуваннядо резервів здійснюються за встановленими нормами відрахувань, визначеними упроцентному відношенні до суми ймовірних втрат. Критерії оцінки якості активів,розміри відрахувань визначаються центральним банком залежно від економічнихумов та ситуації в країні і можуть переглядатися з часом. Порядок використаннярезервів також регламентується централізовано. Перевагою резервування для банкує можливість швидкого відшкодування понесених банком фінансових втрат, анедоліками — відволікання значної частини фінансових ресурсів на формуваннярезерву та, відповідно, зниження ефективності використання капіталу банку.
Найпоширенішимизовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава,гарантія (порука) та страхування.
Страхуванняявляє собою передачу за визначену плату цілком або частково власного ризику наспеціалізовану організацію. Економічна сутність страхування полягає в створеннірезервного (страхового) фонду, розмір відрахувань в який для окремого суб`єкта,що бажає мінімізувати негативні прояви ризику, менший від розміру очікуваногозбитку і, як наслідок, страхового відшкодування. Значна частина ризику або весьризик передається від страхувальника до страховика.
Основнимиоб`єктами страхування в кредитній діяльності банку є: об`єкт застави; ризики,пов`язані з банківськими кредитами, виданими (прийнятими) гарантіями.
Страхуваннякредитів використовується банками у двох формах:
1)заставного або кауційного страхування. У цьому випадку страхувальником єпозичальник, об`єктом страхування його майнова відповідальність перед банком,що надав кредит, за своєчасну і повну виплату боргу і процентів за ним;
2)делькредерного страхування. У цьому випадку страхувальник — банк, аоб'єкт страхування — відповідальність усіх чи окремих позичальників передбанком за своєчасне і повне погашення кредиту і процентів за ним, тобтофінансовий ризик банку отримати збитки внаслідок невиконання або неналежноговиконання його позичальниками умов кредитних угод. У цьому випадку сумастрахових внесків, які сплачує банк, може враховуватися при встановленніпроцентної ставки за кредит.
Перевагоюстрахування ризику кредитного портфеля над резервуванням є те, що обсягвідшкодування негативних наслідків не обмежується сформованим за рахуноквідрахувань страховим фондом, а визначається вартістю об'єкта страхування,розміром страхового внеску та, відповідно, страховою сумою.
Підзабезпеченням слід розуміти види та форми гарантованих зобов`язань позичальникаперед кредитором щодо повернення кредиту у випадку можливого його неповерненняпозичальником. До забезпечення належать:
1.Застава матеріальних цінностей та майнових прав. Предметом застави можебути: майно, яке згідно з законодавством України може бути відчуженезаставодавцем і на яке може бути звернене стягнення: товарно-матеріальніцінності, цінні папери, депозити, нерухоме майно; майнові права, тобто правакористування майном, у тому числі і об`єктами права інтелектуальної власності.
Заставаозначає, що банк має право в разі невиконання позичальником зобов`язанняодержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншимикредиторами. Таким чином, застава як спосіб зниження кредитного ризику – це,по-перше, конкретизація та посилення права кредиторської вимоги, а по-друге –право переваги.
2.Гарантія, за якою банк, інша фінансова установа, страхова організація,яка носить загальну назву «гарант», гарантує перед кредиторомвиконання боржником свого обов`язку за договором. Гарантія розглядається яксамостійне зобов`язання гаранта перед банком, яке в правовому полі не залежитьвід інших договірних зобов`язань. Претензії банку, який отримав гарантію,можуть бути реалізовані у разі, якщо настане гарантійний випадок.
3.Порука — договір з односторонніми зобов`язаннями, на основі якогопоручитель бере зобов`язання перед банком-кредитором сплатити у разінеобхідності заборгованість позичальника. Забезпечувальна функція порукивиявляється в тому, що кредитор у разі невиконання зобов`язань боржником маєправо висунути свою вимогу як до боржника, так і до поручителя. У разіневиконання зобов`язань боржник і поручитель відповідають перед кредитором яксолідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.
2.4.2 Управління валютним ризиком банку
Усвітовій та вітчизняній практиці банки є одними з головних учасників валютногоринку, де їх діяльність складається з управління активами та пасивами віноземній валюті, а отже, пов'язана з валютним ризиком (елементом ринковогоризику), що виникає у зв'язку з використанням різних валют під час здійсненнябанківських операцій.
Під валютним ризиком розуміють імовірність для банкугрошових збитків або зменшення вартості капіталу внаслідок несприятливих змінвалютних курсів у період від придбання до продажу позицій у валюті.
Існування широкого спектру валютних ризиків обумовлене такожпереліком різноманітних факторів, що спричиняють появу ризику. Розрізняютьдовгострокові та короткострокові фактори коливання обмінних курсів.
Довгострокові фактори виникнення валютного ризику містять у собі:загальну економічну ситуацію в країні, політичну ситуацію, рівень процентнихставок, рівень інфляції, стан платіжного балансу, систему валютного регулюваннятощо. Короткострокові — незбалансованість окремих ринків та стан ринкового іконкурентного середовища.
Дані фактори є зовнішніми стосовно банку. Банк може мати дуже незначнийвплив на формування цих факторів, тому зусилля банку мають бути спрямовані науправління валютним ризиком усередині самого банку.
Елемент валютного ризику для банку сконцентровано у співвідношенніактивів і пасивів, позабалансових вимог та зобов'язань в іноземній валюті.Тобто фахівці банківського бізнесу здійснюють управління валютними ризикамичерез управління валютною позицією.
Отже, результат (збитки або прибутки) залежить не лише від змінивалютного курсу, а й від зайнятої валютної позиції.
Валютна позиція визначається співвідношенням між сумоюактивів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті (Ав) тасумою балансових і позабалансових зобов'язань у тій самій валюті (Пв)й розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютногопортфеля банку.
За фактором впливу на баланс банку розрізняють балансову,позабалансову та загальну валютні позиції.
Балансова валютна позиція — це співвідношення(різниця) між сумами балансових активів і зобов'язань банку в одній валюті. Вонавиникає в результаті проведення операцій, що безпосередньо впливають на балансбанку. Особливістю такої позиції є те, що її переоцінка внаслідок змінивалютного спот-курсу повинна відноситися безпосередньо на фінансовий результатбанку як курсова різниця.
Позабалансова валютна позиція — це співвідношення(різниця) між сумами позабалансових вимог і позабалансових зобов'язань банку водній валюті. Вона виникає внаслідок проведення операцій, що безпосередньо невпливають на баланс банку. Особливістю такої позиції є те, що її переоцінкавнаслідок зміни валютного спот-курсу не визнається фінансовим результатом домоменту реального перенесення позиції на баланс, а переоцінка, пов'язана зізміною форвард-курсу, фінансовим результатом визнається.
Загальна валютна позиція — це сума балансової іпозабалансової валютної позицій. Саме така позиція розраховується з метоюоцінки й аналізу загального обсягу валютних операцій банку.
За фактором схильності до валютного ризику виділяють закриту йвідкриту валютні позиції. Остання, у свою чергу, поділяється на коротку тадовгу валютні позиції.
Закрита загальна валютна позиція виникає в разі, коли сумаактивів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті дорівнює сумібалансових та позабалансових зобов'язані у тій самій валюті. З поглядувалютного ризику така позиція не становить загрози для банку, оскількивнаслідок зміни валютного курсу і активи, і зобов'язання зміняться на однаковувеличину при постійному розмірі капіталу банку.
Відкрита валютна позиція виникає, коли сумаактивів і позабалансових вимог у визначеній іноземній валюті не збігається зсумою балансових та позабалансових зобов'язань у тій самій валюті. З поглядуризику така позиція становить загрозу для банку, оскільки зі зміною валютногокурсу активи і зобов'язання зміняться не на однакову величину, що призведе дозміни розміру капіталу банку.
Довга відкрита валютна позиція — це ситуація, коли сумаактивів у певній іноземній валюті перевищує суму зобов'язань у тій самійвалюті. Банк за такої позиції може понести збитки внаслідок падіння курсуіноземної валюти щодо національної й отримує дохід у вигляді позитивноїкурсової різниці у випадку падіння курсу національної валюти щодо іноземної.
Коротка відкрита валютна позиція — це ситуація, коли сумазобов'язань у певній іноземній валюті перевищує суму активів у тій самійвалюті. Банк за такої позиції може понести збитки внаслідок падіння курсунаціональної валюти щодо іноземної валюти й отримає дохід у вигляді позитивноїкурсової різниці у випадку знецінення іноземної валюти щодо національної.
За тривалістю така позиція поділяється на: денну відкриту валютнупозицію (змінюється протягом дня); балансову відкриту валютну позицію, щопереходить наступного дня і відображається на відповідних рахункахреструктурованого балансу.
За призначенням виділяють спекулятивну валютну позицію та валютнупозицію для хеджування. Крім того, розрізняють ще й структурну валютну позицію,до якої банк вдається, аби захиститися від несприятливого впливу можливих змінвалютних курсів на співвідношення його капіталу й активів (ризик недостатностікапіталу).
Слід зазначити, що зміни у валютних позиціях банку виникаютьпостійно як результат операцій в іноземній валюті, що здійснюються ним.Банківська установа потребує постійного обліку відкритих позицій банку. Причомуза умов ефективного управління відкритою валютною позицією банку кожну довгупозицію з іноземних валют завжди має врівноважувати коротка позиція в іншійвалюті. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожноїіноземної валюти.
Визначимо перелік операцій банку, що впливають на розмір відкритоївалютної позиції, а, отже, і на активи та пасиви банку в іноземній валюті:купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні йстрокові операції (на умовах своп, форвард, опціон тощо), за якими виникаютьвимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та формрозрахунків за ними; отримання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів абовитрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповіднихрахунках; купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей заіноземну валюту; надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якоїздійснюється з відповідного рахунка витрат); інші обмінні операції з іноземноювалютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншійвалюті, у тому числі національній, що призводить до зміни структури активів принезмінності пасивів і навпаки).
Валютні активи — це ресурси в іноземній валюті, якіконтролюються банком як результат минулих подій, використання яких ймовірно,сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Відповідно в балансовомузвіті банку валютні активи представлені як: готівкова іноземна валюта;банківські метали; кошти в іноземній валюті на кореспондентських рахункахностро в НБУ та інших банках; депозити і кредити, надані іншим банкам; цінніпапери в іноземній валюті; валютні кредити, надані клієнтам; інвестиції віноземній валюті в асоційовані й дочірні компанії.
Валютні активи банку формуються внаслідок проведення ним активнихвалютних операцій, до яких належать операції з розміщення іноземної валюти табанківських металів з метою отримання доходів.
Склад і структура валютних активів значною мірою залежать відпасивних валютних операцій, тобто операцій, за допомогою яких банк формуєвалютні ресурси для проведення активних операцій.
До джерел залучення валютних коштів (до валютних пасивів)належать: іноземна валюта на кореспондентських рахунках лоро; валютні депозитий кредити, отримані від інших банків; кошти в іноземній валюті на поточних ідепозитних рахунках клієнтів; кредити, отримані від міжнародних фінансовихорганізацій; інші зобов'язання в іноземній валюті та банківських металах.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків НБУустановлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютноїпозиції банку.
Отже, валютна позиція банку є традиційним індикатором валютногоризику — невід'ємної складової сучасного банківського бізнесу. Тому методистрахування валютних ризиків, методи управління активами і пасивами в іноземнійвалюті, напрацьовані учасниками міжнародного валютного ринку за період йогофункціонування, і, насамперед, банками, мають об'єктом свого впливу самевалютну позицію.
Під час управління валютним ризиком банк може застосовувати двіполярні альтернативні стратегії — стратегія валютного метчингу та стратегіямаксимізації прибутку.
Стратегія управління, яка передбачає вирівнювання валютноїструктури балансу, називається валютним метчингом. Застосовуючи цюстратегію банкам слід пам'ятати, що приведення у відповідність валютноїструктури активів та зобов'язань, хоч і дає змогу банкові уникнути значноїчастини валютного ризику, та все ж не виключає його повністю, оскількизалишається ризик, пов'язаний з репатріацією прибутків від міжнародноїдіяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті.
/>/>Вирівнювання структуриактивів і пасивів в іноземній валюті з метою зниження валютного ризику напрактиці не завжди можливе.
На регіональних ринках окремі валюти іноді є не досить популярнимита доступними, і учасники ринку не завжди мають можливості для повногоузгодження активів і зобов'язань у всіх іноземних валютах. Особливо це стосуєтьсябанків, адже вони оперують значними обсягами багатьох валют, а також тому, щоїхня валютна позиція значною мірою залежить від потреб клієнтів.
Отже, можливість повного узгодження всіх надходжень та платежів віноземній валюті є, скоріше, теоретичною, і на практиці досягти такоївідповідності практично неможливо.
Проте банки можуть обрати альтернативну стратегію — максимізаціюприбутку. Суть її полягає в тому, що учасники ринку «грають» навалютних курсах з метою отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючивалютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик.
У такому разі управління валютною позицією здійснюється з оглядуна таку закономірність: довга валютна позиція забезпечує прибутки за умовипідвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, акоротка — навпаки. Чим вищий ризик бере на себе учасник, тим більший прибутоквін може отримати від «гри» на валютних курсах, але за несприятливихзмін на валютному ринку і його втрати також будуть значними.
Правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютногоризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, але й обмеженняпотенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає певнихучасників валютного ринку, зокрема банки, свідомо залишати свої позиціїнезахищеними в надії на отримання додаткових прибутків від сприятливої динамікиринкових параметрів. Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, то постаєпотреба оцінити валютний ризик та ймовірні наслідки схвалених управлінськихрішень.
Волатильність та нестабільність міжнародних валютних ринківпостійно спонукають банки до пошуку ефективних методів управління фінансовимиризиками.
Аналіз методів управління валютним ризиком та валютною позицією,які застосовуються в сучасних банках, дає змогу виокремити дві основні групи:управління валютною структурою балансу (натуральне управління); хеджуваннявалютного ризику (синтетичне управління) (рис. 2.2).
/>
Рисунок 2.2 – Методи управління валютною позицією
Суть першої групи методів полягає у впливі на валютну структурубалансу з метою обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів.
До цих методів належать: структурне балансування валютних потоківза сумами та строками; проведення конверсійних операцій; зміна строків валютнихплатежів (випередження та відставання).
Загалом це — традиційні прийоми, які досить широко застосовуютьсяв практиці іноземних банків та певною мірою використовуються у вітчизняних.
Структурне балансування валютних потоків за сумами та строкамиузгодження обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземнимивалютами, якими оперує банк таким чином, щоб це дало змогу закрити валютнупозицію або знизити її обсяг до прийнятного рівня.
Ідея методу структурного балансування може застосовуватися щодобудь-яких балансових операцій з валютними коштами: конверсійні операції;укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті; узгодження валютнихнадходжень і платежів; реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості;купівля-продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті.
Обсяги й терміни проведення подібних операцій добираються такимчином, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх обсяг доприйнятного рівня.
Структурне балансування полягає в бажанні підтримувати такуструктуру активів і пасивів, яка дасть змогу перекрити збитки від змінивалютного курсу прибутком, отриманим від цієї самої зміни за іншими позиціямибалансу.
Інакше кажучи, подібна практика є намаганням дістати максимальноможливу кількість «закритих» позицій, мінімізувавши таким чиномвалютні ризики. Але оскільки мати «закритими» всі позиції не завждиможливо та розумно, то слід бути готовими до негайних акцій зі структурногобалансування. Наприклад, якщо банк очікує, що відбудуться з великою ймовірністюзначні зміни валютних курсів внаслідок девальвації грошової одиниці, то йомупотрібно негайно конвертувати вільну готівку у валюту платежу. А якщо жговорити про співвідношення між різними іноземними валютами, то в такійситуації, крім конверсії валюти, курс якої падає, — у надійнішу. Можназдійснити, наприклад, заміну цінних паперів, деномінованих у «хворій»валюті, на надійніші фондові цінності. Тобто структурне балансування валютнихпотоків полягає в узгодженні обсягів і строків активних і пасивних операцій зусіма іноземними валютами, з якими працює банк.
Одним із найпростіших і водночас досить поширених способівбалансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відбиваютьдоходи та витрати. Щоразу, укладаючи угоду, яка передбачає отримання або,навпаки, виплату іноземної валюти, менеджери банку повинні намагатися зупинитисвій вибір на тій валюті, яка допоможе закрити (повністю або частково) наявні «відкриті»валютні позиції.
Ще одним з прийомів, який часто використовується банками під часуправління валютними позиціями, є здійснення конверсійних операцій.Наднормативний обсяг позиції за певною валютою може бути зменшений завдяки їїобміну на іншу валюту, за якою обсяг позиції був нижчий від нормативу. Це даєзмогу приводити валютні позиції відповідно до установлених вимог без здійсненняоперацій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти,курс якої знижується, у більш надійну й стабільну валюту. Якщо, наприклад,очікується значне підвищення курсу долара США щодо англійського фунта, то єсенс у швидкому обміні вільних коштів у фунтах на долари.
Зміну терміну платежу звичайно називають тактикою «лідз ендлегз». Вона полягає у маніпулюванні строками здійснення розрахунків, щозастосовується тоді, коли очікуються різкі зміни курсів валюти ціни або валютиплатежу. Застосування такої тактики дає змогу закрити короткі позиції запевними валютами до зростання їх ринкового курсу і, відповідно, довгі позиції — до зниження курсу.
Найпоширенішими на практиці формами подібної тактики є:прискорення репатріації (повернення до своєї країни з-за кордону) капіталу,прибутків, інших коштів в очікуванні ревальвації національної валюти абосповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;прискорення або сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валютіта виплати процентів залежно від зміни валютного курсу; дострокова оплатапослуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разісподіваної апреації, тобто підвищення курсу валюти платежу, або затримкаплатежів при очікуванні депреації, тобто зниження курсу; прискорення абосповільнення нарахування і виплати дивідендів, погашення основної суми кредитіві процентів за ними, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фондубанку тощо; регулювання одержувачем іноземних валютних коштів строків їхконверсії в національну валюту.
Імовірність застосування прийому випередження й відставаннязначною мірою визначається законодавчим регулюванням країни та умовамифінансових контрактів. Переважна більшість угод, за якими здійснюються платежі,передбачає як можливість дострокової оплати, так і види й обсяг штрафнихсанкцій (пені, неустойки тощо) за несвоєчасне здійснення переказів валютнихкоштів. В останньому випадку затримка платежу, пов'язана зі зменшенням курсу,буде виправдана тільки тоді, коли зменшення обсягів витрат на придбання валютиза новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.
Слід зауважити, що управління валютними позиціями шляхомпроведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам та планамбанку, а іноді є невигідним з погляду витрат. Однак вітчизняні банки змушенівдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування більшсучасних і досконалих методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, якстрокові валютні угоди.
Методика хеджування, або синтетичного управління, передбачаєстворення захисту від валютних ризиків укладенням додаткових строкових угодщодо іноземної валюти, які можуть компенсувати певні фінансові втрати забалансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу.
Переваги синтетичного управління: гнучкість; існування можливостейдля швидкого маневру без зміни в балансу банку; можливість оперативногореагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземнихвалютах.
Отже, необхідною умовою ефективності цього методу є існуванняліквідного строкового ринку, який би давав змогу здійснювати операції зпохідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.
Хеджування здійснюють за допомогою проведення таких операцій, як:форвардні валютні угоди; валютні ф'ючерси та опціони; валютні своп-контракти;свопціони; комбінації типу подвійний форвард, валютний своп та інші, яківідрізняються за характеристиками й механізмами функціонування.
Форвардні угоди є, напевне, найчастіше застосовуваним способомхеджування (саме тому іноді під хеджуванням розуміють лише форвардні операціїзі страхування валютних ризиків), що має на меті уникнення ризиків, пов'язанихз операціями купівлі-продажу іноземної валюти, і передбачає її поставку встроки більше ніж два дні. Найчастіше строками для такого типу є один-три абошість місяців (хоча, як уже зазначалося, терміни таких угод можуть сягатикількох років). Форвардні зобов'язання є твердими, тобто обов'язковими довиконання.
Умови форвардного контракту такі: курс фіксується на моментукладення угоди; реальне постачання валюти відбудеться через обумовленийпроміжок часу; обсяг контракту не стандартизований.
Недоліком застосування форвардних контрактів для хеджуваннявалютного ризику є те, що форвардні угоди укладаються на міжбанківському ринку,а не на біржі. Таким чином, укладаючи форвардну угоду, банк наражається накредитний ризик.
Крім простої форвардної угоди (так званого аутрайт) доцього різновиду можна віднести й складнішу угоду — своп.
Операції типу своп полягають у купівлі іноземної валюти наумовах спот з наступною зустрічною операцією на умовах форвард. У результатітаких угод банки купують валюту, необхідну для міжнародних розрахунків, ідиверсифікують свої валютні резерви, зберігаючи валютні позиції закритими.Використання своп-контрактів набуло популярності на початку 1980-х рр. Насьогодні банки та інші суб'єкти міжнародного валютного ринку мають змогувикористовувати у своїй практиці як класичні операції своп, так і їх різновидиу вигляді опціонних, валютно-процентних свопів тощо.
Класичні свопи залежно від послідовності виконаних операцій спот іфорвард поділяються на репорт і депорт. Репорт — це продаж валюти наумовах спот і одночасна купівля на умовах форвард. Депорт — купівлявалюти на умовах спот і продаж на умовах форвард.
Можливі й інші комбінації: операції типу подвійний форвард,укладені за такими самими умовами на різні строки, теж можуть використовуватисьу процесі управління валютною позицією та мають назву «форвардний своп».
Наприклад, форвардна угода з купівлі валютних коштів, укладенастроком на один місяць, урівноважується форвардною угодою з продажу такогосамого обсягу валюти на три місяці. У такий спосіб активи й пасиви в іноземнійвалюті збалансовуються, а валютна позиція упродовж місяця лишається закритою.
Подібні операції можуть здійснюватися з різними деривативами — форвардами, ф'ючерсами, опціонами, своп-контрактами — також у будь-якому їхпоєднанні.
Найбільш дієвим інструментом управління, придатним для швидкогорегулювання позицій, є строкові біржові угоди, тобто ф'ючерси й опціони.
Якщо для регулювання валютної позиції угоду укладено на біржі, тобанк має змогу в будь-який час звільнитися від прийнятих за контрактомзобов'язань через проведення протилежної за змістом біржової операції.Перевагою цього прийому є гнучкість і надання можливостей для швидкого маневрубез змін у балансі банку. Це забезпечує оперативне реагування на відхилення успіввідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах, тому подібна тактикаможе з успіхом застосовуватися для щоденного контролю за рівнем валютнихпозицій банку. Але необхідною умовою щодо ефективності цього методу є існуванняліквідного строкового ринку, який би допомагав здійснювати операції з похіднимиінструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.
Валютним ф'ючерсом називається контракт на купівлю чи продажстандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валюті погодженою ціною. Ф'ючерсні контракти укладаються тільки на біржовому ринку,що підвищує їх надійність і рівень страхування валютних ризиків. Ф'ючерсніконтракти можуть використовуватися для хеджування прибутку іноземних філійбанку.
Фінансовий зміст хеджування за допомогою ф'ючерсів полягає в тому,що хеджер може перекласти певну частку ризику на професійних спекулянтів, якізабезпечують ліквідність строкового ринку. Ф'ючерсні контракти не єобов'язковими для виконання, на відміну від форвардних і, як свідчитьстатистика, виконуються в умовах міжнародного ринку лише в 5%випадків.
Ф'ючерси надають учасникам ринку оперувати в умовах надійностіукладених угод, високої ліквідності контрактів, але за обмеженого кола валют,які обмінюються одна на одну.
Опціон також є видом контракту, згідно з яким покупецьмає право протягом певного терміну або купити за фіксованою ціною певну сумуіноземної валюти (опціон типу кол — call), або продати її (опціон типупут — риt). Власник опціону приймає рішення про те, скористатися чи нінаданим йому правом, залежно від динаміки валютних курсів. В усіх випадкахризик, якому піддається власник опціону, попередньо обмежений ціною опціону, авиграш теоретично необмежений і на практиці буває досить значним. Хеджуванняметодом опціонних угод відрізняється від операції форвард тим, що за банкомзберігається право вибору, яке підвищує ефективність операції.
З опціоном можна здійснити такі види операцій: купівлю опціону накупівлю, продаж опціону на купівлю, купівлю опціону на продаж, продаж опціонуна продаж.
Опціони put використовуються: для хеджування короткої валютноїпозиції; якщо курс має тенденцію до підвищення; для перепродажу з метоюотримання прибутку.
Опціони саll використовують: з метою хеджування довгоївалютної позиції; якщо курс має тенденцію до зниження; з метою хеджуванняочікуваних надходжень у валюті і продажу валюти.
Перевагою використання опціону є те, що його власник може уникнутизбитків від різкої зміни валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши для себерівень обмінних курсів. Якщо ж різкої зміни не відбудеться, власник опціонуможе відмовитися від його виконання, а його максимальні витрати складуть суму,що дорівнює премії, виплаченій за купівлю опціону.
Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнароднихринках дає змогу банкам знаходити найефективніші комбінації щодо здійсненнявалютних операцій та застосовувати досконалі методи управління валютноюпозицією з метою зменшення валютного ризику. Для вітчизняних банків можливостіщодо здійснення строкових валютних операцій на внутрішньому ринку неможливі, ана міжнародних ринках досить обмежені.
Як свідчить аналіз методів управління валютною позицією, світовійпрактиці відомо багато способів хеджування валютних ризиків. Залежно від умов,у яких працюють суб'єкти валютного ринку, та стратегії їх поведінки можливезастосування ними різного набору розглянутих напрямків управління валютноюпозицією. Вітчизняні банки за об'єктивних причин не можуть бути прикладомактивних користувачів усього спектра методів, зокрема, синтетичного управліннявалютною позицією. За таких умов банки здебільшого, використовують стратегіюнепокриття ризику в межах встановлених Національним банком лімітів.
2.4.3 Управління процентним ризиком банку
Ризик процентної ставки (процентний ризик) — абсолютна(відносна) величина або ймовірносний показник можливих втрат економічногосуб'єкта від заданої зміни ринкових процентних ставок протягом заданого періодучасу в майбутньому.
Зміна процентних ставок призводить до ефектів, що в довгостроковійперспективі завжди можуть бути представлені як зміна власного капіталу банку.
У короткостроковій перспективі ці ефекти можуть бути виражені врізних формах, основними з яких є:
1) зміна прибутку. Традиційно цьому ефекту приділялося більшеуваги, адже він відбивається на фінансових показниках банку. Якщо раніше ефектзміни прибутку розглядався як еквівалентний зміні чистого процентного доходубанку, то останнім часом все частіше банки аналізують зміну прибутку в цілому.Це пов'язано з тим, що частка чистого процентного доходу в загальному прибуткубанків поступово знижується, а непроцентні доходи і витрати можуть бути дужечутливими до зміни ставок;
2) зміна економічної вартості банку. Економічнавартість банку — це поточна вартість очікуваних чистих грошових />/>/>/>потоків за балансовими іпозабалансовими вимогами і зобов'язанням, дисконтованими за ринковимипроцентними ставками. Економічну вартість банку можна розглядати як оцінкувласного капіталу банку в майбутньому, приведеного до поточної вартості. Звідсизрозуміло, що зміна економічної вартості банку може мати і короткостроковийефект: зміна курсової вартості акцій банку, зміна кредитного рейтингу (івнаслідок цього зміна короткострокового прибутку).
Стратегії управління процентним ризиком: управління гепом;управління дюрацією; управління шляхом використання строкових фінансовихінструментів (синтетичне управління).
Управління гепом. З метою оцінки ступеня схильності бізнесудо процентного ризику (чутливість до коливань процентної ставки) звичайно аналізуютьсярозриви строкової структури процентних активів і пасивів (геп-аналіз).
Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банкуподіляються на групи: активи та пасиви, чутливі до зміни процентної ставки;активи та пасиви, нечутливі до зміни процентної ставки.
Очевидно, що такий поділ можна здійснити тільки в межах конкретновизначеного часового інтервалу, оскільки в довгостроковій перспективі всіактиви та пасиви будуть переоцінені або повернуті до банку, а, отже, їх слідвизнати чутливими до зміни процентної ставки.
Активи і пасиви є чутливим і до зміни процентних ставок протягомфіксованого проміжку часу, якщо виконується хоча б одна з наведених вимог: датаперегляду плаваючої ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу;строк погашення настає в цьому інтервалі; термін проміжної або частковоївиплати настає в цьому інтервалі.
Активи (пасиви), чутливі до зміни процентної ставки, містять:внески (депозити), за якими закінчується строк договору; внески з плаваючоюпроцентною ставкою; кредити, що будуть повернуті в аналізований період; кредитиз плаваючою процентною ставкою; амортизація основної суми кредитів, строкдоговору за якими не закінчується протягом даного періоду; цінні папери (у томучислі векселі, облігації), що погашаються протягом даного періоду; цінніпапери, за якими виплачується купонний дохід протягом даного періоду; іншіактиви і зобов'язання, включаючи фінансові інструменти, що знаходяться позабалансом.
До нечутливих активів та зобов'язань належать такі, доходи тавитрати за якими протягом фіксованого часового інтервалу не залежать від змінипроцентної ставки на ринку.
Після групування процентних активів і пасивів розраховується геп(розрив, дисбаланс) за даним періодом, що дорівнює різниці сумарного обсягупроцентних активів, які підлягають переоцінці в даний період і сумарного обсягупроцентних пасивів, що підлягають переоцінці в даний період.
Суть впливу геп на процентний прибуток при зміні процентних ставокполягає в такому. Негативний геп показує, що в банку більше пасивів, чутливихдо процентної ставки, ніж аналогічних активів: зростання процентних ставоквикликає зниження ЧПМ і чистого доходу, оскільки збільшення витрат за пасивамивідбувається більшою мірою, ніж доходів за активами; зниження процентних ставокпризводить до збільшення ЧПМ внаслідок зниження процентних витрат.
Позитивний геп показує, що в банку більше активів, чутливих допроцентної ставки, ніж пасивів: зростання процентних ставок призводить дозбільшення чистого прибутку і ЧПМ, оскільки процентні доходи за банківськимиактивами зростуть більшою мірою, ніж витрати запозичення; зниження процентнихставок викликає втрату чистого доходу і зниження ЧПМ, оскільки процентні доходиза активами знижуються швидше, ніж пов'язані з пасивами процентні витрати.
Якщо в банку нульовий геп, чутливі до процентної ставки активи іпасиви рівні, й однакові зміни процентної ставки не впливають на процентнийприбуток.
І позитивний, і негативний геп надають потенційну можливістьотримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.
Геп є мірою процентного ризику, на який наражаєтьсябанк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, позитивнийчи негативний геп, чим більша абсолютна величина гепу, тим вищий рівеньпроцентного ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється його маржа.
Якщо початок періоду часу належить до майбутнього, то гепназивається періодичним, якщо ж початок періоду збігається з поточнимчасом, то геп називають кумулятивним. Періодичні гепи показують часпотенційних змін доходу залежно від зміни процентної ставки. Кумулятивний гепвимірює загальний процентний ризик за весь розглянутий період.
Кумулятивний (нагромаджений) геп — це алгебраїчна сума (зурахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділеночасовий горизонт.
Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалівобчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди:
/>, (2.6)
де: KGAP – кумулятивний геп;
T – часовий горизонт; T=1,N.
Кумулятивний геп показує незбалансованість (різницю) між загальнимобсягом чутливих активів і зобов'язань банку, які протягом часового горизонтуможуть бути переоцінені.
За економічним змістом кумулятивний геп — це інтегральнийпоказник, що відбиває рівень процентного ризику, на який наражається банкпротягом розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком,установлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину таприводячи структуру чутливих активів і зобов'язань у відповідність зустановленим лімітом (індексом процентного ризику).
Індекс процентного ризику дорівнює відношенню абсолютної величиникумулятивного гепу (в кожному з періодів) до робочих активів (у процентах):
/>, (2.7)
де: ІRТ — індекс процентного ризику;
А — робочі активи банку.
Індекс процентного ризику показує, яка частина активів (коли геппозитивний) чи пасивів (коли геп негативний) може змінити свою вартістьунаслідок зміни ринкових ставок. Індекс розраховується без урахування знака,оскільки і позитивний, і негативний геп можуть призвести банк до збитків.
Оцінка ризику банку за допомогою індексу процентного ризикузабезпечує достатній рівень точності за умови, що величина робочих активівзалишається сталою протягом усього часового горизонту. Якщо ж обсяг такихактивів протягом періоду змінюється, то логічно оцінювати співвідношеннякумулятивного гепу в кожному з періодів та тієї величини робочих активів, якапрогнозується в цей період. Проте зробити такий прогноз досить складно.Наприклад, величина залучених коштів залежить не лише від банку і не завждипіддається прогнозуванню.
У такому разі використовують коефіцієнт ризику, обчислений яквідношення кумулятивного гепу до капіталу банку. Як відомо, капітал банку єбільш стабільною величиною, ніж робочі активи. Крім того, оскільки геп — це індикаторпроцентного ризику банку, а всі ризики мають відшкодовуватися за рахунок йоговласних коштів, то цілком логічно зіставляти геп саме з капіталом. Отже,коефіцієнт процентного ризику обчислюється за формулою:
/>, (2.8)
де: КРТ — коефіцієнт процентного ризику;
К — власний капітал банку.
Очікуваний процентний ризик у грошовому вираженні як очікуваназміна прибутку ∆Р від зміни рівня процентних ставок R виражається черезкумулятивний геп таким чином:
∆Р ≈ (Rp — R) * KGAP. (2.9)
Якщо за період, для якого розрахований геп, процентні ставкизростуть, то позитивний геп призведе до очікуваного збільшення процентногоприбутку. Якщо ставки знизяться, то негативний геп призведе до збільшенняочікуваного прибутку. Реальна зміна прибутку відповідатиме очікуваній, якщозміни відбудуться в передбачуваному напрямку і масштабі.
Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид(позитивний або негативний) гепу мають відповідати прогнозам зміни процентнихставок.
Правило управління гепом: якщо геп позитивний, то зі зростаннямпроцентних ставок маржа банку зростатиме, і, навпаки, у разі їх зниження маржазменшуватиметься; якщо геп негативний, то зі зростанням процентних ставок маржабанку зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.
Отже, головне — щоб геп відповідав тому напрямку руху ставок, якийзабезпечить підвищення прибутку, тобто був позитивним за підвищення ставок інегативним — за їх зниження.
Проте менеджеру банку слід пам'ятати, що потенційна можливістьотримання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем процентногоризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, тоце може призвести до зниження прибутку банку і навіть до збитків. Отже, занаявності позитивного чи негативного гепу цілком реальною є як імовірністьотримання додаткових доходів, так і ймовірність фінансових втрат.
Можливі дві стратегії управління процентним ризиком на основі гепу- фіксація спреду та управління гепом.
Стратегія фіксації спреду передбачає максимальнузбалансованість позицій за чутливими активами та зобов'язаннями банку, тобтонульовий геп. У такому разі процентна маржа банку залишається стабільною,незалежною від коливань процентних ставок на ринку. Ця стратегія є найпростішоюта досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складногоаналітичного забезпечення.
Стратегія управління гепом має на меті отриманняпідвищених прибутків і передбачає свідоме прийняття ризику, а томухарактеризується як більш агресивна. У разі реалізації ризику маржа знизиться,що буде зумовлено підвищенням ставок за негативного гепу або зниженням ставокза позитивного гепу. У процесі реалізації цієї стратегії банку необхіднодосягти відповідності між видом гепу (позитивний/негативний) та прогнозамизміни процентних ставок. Якщо спрогнозувати зміну процентних ставок неможливо,наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, значнобезпечнішою буде стратегія фіксації спреду.
Вітчизняна практика показує, що банки здебільшого надають перевагустратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами зоднаковими термінами погашення. Водночас очевидно, що повністю збалансуватиактиви і пасиви за строками та обсягами неможливо (та й недоцільно), а томупроблеми, пов'язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.
Методи гепу є традиційними підходами до управління активами іпасивами банку з метою зниження процентного ризику. До переваг цієї групиметодів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо длявітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовийринок.
Недоліками даних методів є недостатня гнучкість, необхідністьпроведення реструктуризації балансу у зв'язку зі змінами ринкових ставок, бракдостатнього простору для маневру. Вимога приведення у відповідність структуриактивів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдетьсяпро укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може статинеприйнятною для оперативного управління процентним ризиком банку. Проведеннязбалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам намайбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.
Практичне застосування геп-менеджменту засвідчило низку істотнихнедоліків цього підходу:
1. Навіть нульовий геп не гарантує повного захисту від ризику,оскільки ставки за активами та зобов'язаннями можуть змінюватися несинхронно. Уперіоди економічного піднесення ставки за активами зростають швидше, ніж ставкизапозичення. Під час спаду зниження ставок за зобов'язаннями випереджаєаналогічні зміни в ставках за активами. Загалом ставки за активами маютьтенденцію змінюватися швидше, ніж ставки за зобов'язаннями, а між моментамизміни ставок існує розрив у часі (лаг).
2. Методи управління гепом потребують наявності точного танадійного прогнозу зміни ставок. Проте абсолютно точний прогноз зміни всіхпараметрів ставки — напрямку, швидкості та розміру — отримати майже неможливо.Якщо напрямок руху процентних ставок можна передбачити, то час і величину змінважко спрогнозувати. Дві основні характеристики процентних ставок — мінливістьі непередбачуваність — значно ускладнюють використання стратегії гепу в процесіуправління.
3. Ефективність управління кумулятивним гепом значною міроюзалежить від правильності вибору часових інтервалів. Не так просто визначитимомент, коли конкретні види активів та зобов'язань треба переоцінити. Крімтого, вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування активів,і пасивів, чутливих до змін ставки, є досить суб'єктивним, що може призвести донесприятливих наслідків, коли окремі статті балансу потрапляють у проміжки міжперіодами переоцінювання.
4. Перехід від позитивного гепу до негативного і навпаки потребуєпевного часу, а банки не завжди мають у своєму розпорядженні фінансовіінструменти та механізми, які б забезпечили швидкі зміни. Прогнози несправджуються негайно, і зміни ставок досягаються не відразу. Тому застосуваннястратегії гепу потребує достатньої тривалості процентних циклів, щоб вистачилочасу скористатися перевагами. Відтак ефективність застосування геп-менеджментузнижується.
5. Складність визначення ступеня чутливості до процентної ставкидля деяких фінансових інструментів.
6. Ігнорування вартості грошей з урахуванням доходів майбутніхперіодів, (створення часових періодів для розрахунку гепу не враховуєрозходження між рухом коштів на початку і кінці періоду).
7. Ігнорування впливу зміни вартості, активів і пасивів зфіксованою ставкою при зміні процентної ставки.
Підсумовуючи сказане вище щодо принципових недоліків, можна дійтивисновку, що метод УАП на основі гепу дає лише рекомендації щодо доцільностізміни чи збереження обсягів певних чутливих до процентної ставки груп активів іпасивів з метою збереження поточної прибутковості банку за мінливимипроцентними ставками чи збільшення поточної прибутковості за очікуванимизмінами процентних ставок. Метод не дає жодних рекомендацій щодо доцільності зміниактивів і пасивів, нечутливих допроцентної ставки.
Управління дюрацією. Одним із методівуправління процентним ризиком є управління часовим проміжком, чи дюрацією.Аналіз дюрації покладений в основу такого методу зниження процентного ризику,як портфельна імунізація.
Зміст цього методу зниження процентного ризику полягає в підборіта включенні до складу банківських портфелів активів і зобов'язань такихфінансових інструментів, які дають змогу мінімізувати чутливість різниці міжвартістю активів та зобов'язань банку до зміни процентних ставок на ринку, а,отже, захищають банківський капітал від впливу процентного ризику.
Це означає, що переоцінка активів і зобов'язань, які змінюють своювартість при зміні процентних ставок, відбувається у встановленому порядку. Алевідповідно підібрана структура балансу дає змогу досягти того, щоб результатипереоцінки однаково відобразилися на вартості обох сторін балансу і не малинегативного впливу на капітал банку.
Таким чином, під час переоцінки підсумок (валюта) балансу можезбільшитись або зменшитись, але за умови створення імунізації вартість капіталубанку залишиться стабільною.
Отже, метою імунізації є захист банку від будь-яких змін ринковихпроцентних ставок протягом певного зафіксованого періоду (планового горизонту).
Головне завдання в процесі імунізації банківського балансу полягаєв підборі такої комбінації активів і пасивів, яка дає змогу балансу в ціломустати нечутливим до змін ринкових ставок. При цьому окремі статті балансузалишаються чутливими до зміни параметрів ринку, але результати переоцінкиактивів і зобов'язань взаємно погашаються.
Дібравши склад та структуру балансових статей так, щоб середнійстрок погашення активів приблизно збігався із середнім строком погашеннязобов'язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику змінипроцентних ставок: середній строк погашення активів = Середній строк погашеннязобов'язань.
Оскільки методика портфельної імунізації передбачає зниженнячутливості фінансових інструментів до впливу процентного ризику, то виникаєпотреба у вимірюванні такої характеристики, як чутливість. Показником, якийнайчастіше застосовується з цією метою, є середньозважений строк погашенняфінансового інструменту — дюрація.
Дюрацію D можна визначити із співвідношення:
/>, (2.10)
де CFt — величина платежу в періоді t;
F — сума погашення (як правило, номінал);
n — термін погашення;
r — процентна ставка (норма дисконту).
Практичнареалізація методики імунізації передбачає розрахунок дюрації всіх надходженьгрошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями банку, якіотримують вкладники, кредитори і акціонери банку.
Для визначення дюрації портфеля активів чи пасивів банку обчислюютьдюрацію кожного фінансового інструменту, що входить до портфеля, та зважуютьзнайдені показники за ринковою вартістю. Сума всіх отриманих значень єсередньозваженим строком погашення (дюрацією) портфеля в цілому.
Дюрація портфеля активів/зобов'язань банку обчислюється заформулою:
/>, (2.11)
де Dp — дюрація портфеля (роки);
DFIm — дюрація m-го фінансового інструменту, щовходить до складу портфеля (m=1, М);
FIm — ринкова вартість m-го фінансового інструменту;
М — кількість фінансових інструментів у портфелі.
Оскільки вартість активів перевищує вартість зобов'язань навеличину капіталу банку, то співвідношення між дюрацією активів ізобов'язаннями банку описується за допомогою моделі:
/>, (2.12)
де DA — .зважений за вартістю надходжень строкпогашення (дюрація) активів;
DL — дюрація зобов'язань;
L — загальний обсяг зобов'язань;
А — обсяг активів.
Відношення зобов'язань до активів менше за 1, тому з наведеноговипливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфелязобов'язань. Це означає, що незалежно від напрямку зміни процентних ставокактиви банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов'язання.
Чутливість банку до процентного методу при аналізі дюрації (DD)визначається таким чином:
/>. (2.13)
Чим більша різниця між дюрацією активів та дюрацією зобов'язаньбанку, тим чутливішою до коливань процентних ставок на ринку буде чиставартість банківської установи, тобто величина капіталу:
∆/>, (2.14)
де DD — дисбаланс дюрацій портфеля активів і зобов'язаньбанку;
(RВ — R) — зміна рівня процентнихставок;
r — процентна ставка (норма дисконту).
Коли дисбаланс дюрацій позитивний, ринкова вартість власногокапіталу падає з підвищенням процентної ставки і зростає з її зниженням. Колидисбаланс дюрації негативний, вартість власного капіталу зростає зі зростаннямпроцентної ставки, але зменшується з її падінням.
Банк може зробити свій капітал нечутливім до зміни процентноїставки тільки тоді, коли дисбаланс дорівнює нулю. Чим більша абсолютна величинадисбалансу при цьому, тим більшим є процентний ризик.
У процесі управління процентним ризиком на підставі аналізудюрації банк може застосувати дві альтернативні стратегії — імунізації балансу(мінімізація ризику) та управління дюрацією (максимізація прибутку).
За реалізації стратегії імунізації, тобто виконанні рівності,приведена вартість банківських активів урівноважує приведену вартістьбанківських зобов'язань. Це практично повністю захищає банк від фінансовихвтрат унаслідок коливань ринкових ставок.
Добір дюрації портфелів, тобто всієї сукупності балансовихпозицій, утворює макрохедж лише в тому разі, коли приведена вартість активівдорівнює приведеній вартості зобов'язань. Ситуація, коли активи і пасиви банкуповністю збалансовані як за середньозваженими строками погашення, так і заприведеними вартостями, створює імунізацію балансу і означає захист відбудь-яких змін процентних ставок у межах планового горизонту, який затривалістю дорівнює дюрації. Добір середньозважених строків погашення можездійснюватися також у межах окремих балансових статей активів та пасивів,утворюючи мікрохедж, який частково захищає від процентного ризику.
Якщо ж банку з якоїсь причини не вдалося досягти імунізаціїбалансу, то коливання ринкових ставок відображатимуться на вартості йогоактивів та зобов'язань, адже згідно з міжнародними />/>/>/>стандартамибухгалтерського обліку монетарні статті (а їх питома вага в банківськомубалансі становить понад 90%) мають переоцінюватися внаслідок зміни ринковихцін. У такому разі реалізується стратегія управління дюрацією. При цьому банкнаражається на процентний ризик, але водночас має потенційну можливістьотримання підвищених доходів.
Метод управління процентним ризиком на основі дюрації такожхарактеризується принциповими недоліками. У цьому методі всі види активів іпасивів не розрізняються між собою, а характеризуються тільки строкомзворотного отримання початкової вартості (дюрація).
Разом з тим різні види активів і пасивів банку навіть за однаковоїдюрації відрізняються як за середньою величиною прибутковості і вартостізалучення за період, так і за їх мінливістю за цей самий період, а тому, іможливим процентним ризиком.
Оскільки вартість власного капіталу банку дорівнює різницівартостей активів і пасивів, які правильніше визначати як приведені вартостісформованої в попередній період структури активів і пасивів банку, усі складовіякої мають свої середні прибутковості, вартості залучення і показники ризику(дисперсії дохідності і вартості залучення), то цілком справедливо говорити проочікувану вартість власного капіталу і про ризик його зниження. Отже, методуправління процентним ризиком на основі дюрації не дає рекомендацій щодооптимізації структури активів і пасивів за критерієм збереження вартостівласного капіталу за мінімально можливим ризиком його зниження чи за критеріємйого максимізації з урахуванням заданого ризику зниження.
Крім зазначеного, даний метод має такі недоліки: складністьточного розрахунку дюрації через необхідність урахування великої кількості суб'єктивнихумов; необхідність прогнозування строків зміни базових ставок і їх рівня підчас майбутнього руху коштів; необхідність постійного відстеження і корекціїдюрації активів і пасивів, що змінюється зі зміною процентних ставок і навітьпри всіх незмінних умовах з часом.
В обох методах змінюються параметри активів і пасивів (вартістьзалежних від процентної ставки активів і пасивів чи, відповідно,середньозважена дюрація активів і пасивів), що лише непрямим чином впливають намайбутній прибуток банку і майбутню вартість власного капіталу, але невизначають їх однозначно і безпосередньо, як прибутковість визначених видівактивів, вартість залучення визначених видів пасивів і їх частки в підсумкубалансу. Таким чином, методи УАП на основі гепу і дюрації не можутьрозглядатися як методи синтезу оптимальної структури активів і пасивів, якіпрямо визначають очікуваний прибуток і вартість власного капіталу банку, і незабезпечують отримання найкращого можливого результату.
Управління процентним ризиком шляхом використання строковихфінансових інструментів (синтетичне управління). Методика синтетичногоуправління процентним ризиком передбачає створення захисту від процентногоризику укладенням додаткових строкових угод, які можуть компенсувати певніфінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни ринкової процентноїставки.
Переваги синтетичного управління: гнучкість; існування можливостейдля швидкого маневру без зміни в балансі банку; можливість оперативногореагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів, чутливих до змінипроцентної ставки.
Однак необхідною умовою ефективності цього методу є існуванняліквідного строкового ринку, який би дозволяв здійснювати операції з похіднимиінструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.
Хеджування здійснюють за допомогою проведення таких операцій, як:форвардні угоди; ф'ючерси та опціони; комбінації типу строкових угод.
Форвардний контракт за процентними ставками (FRA) — це двосторонняугода, у якій фіксується процентна ставка та інші умови проведення операційзалучення або розміщення грошових коштів на певну дату в майбутньому. Однією зісторін такої угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищенняпроцентних ставок і хоче купити FRA (покупець). Іншим контрагентом є учасник,який прагне уникнути ризику, пов'язаного зі зниженням ставок, і продає FRA(продавець). Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як наміжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їхклієнтами.
Ф'ючерсний контракт за процентними ставками — це угода міжпродавцем або покупцем, з одного боку, та кліринговою палатою ф'ючерсної біржі,з іншого, про поставку чи прийняття на депозит стандартної суми грошових коштівпід визначену проценту ставку на конкретну дату в майбутньому.
Укладення ф'ючерсної угоди за процентними ставками означає, щопродавець бере на себе зобов'язання вкласти депозит стандартної суми підпроцентну ставку, що фіксується в момент продажу контракту. Дата виконаннятакого ф'ючерсного контракту віддалена деяким проміжком часу від дати укладенняугоди і є стандартною. Покупець ф'ючерсного процентного контрактузобов'язується прийняти депозит на аналогічних умовах.
Хеджування ф'ючерсами — це процес, у результатіякого мінімізується процентний ризик зайняттям компенсуючої позиції наф'ючерсному ринку. Така операція дає змогу компенсувати збитки, яких булозавдано за основною позицією внаслідок несприятливих змін процентних ставок,прибутками за ф'ючерсною позицією. Правильним є протилежне твердження, а саме:прибутки, отримані в результаті сприятливої кон'юнктури ринку за основноюпозицією, нівелюються збитками за ф'ючерсами. Тому теоретично результатхеджування має бути завжди однаковий і не залежить від напряму зміни цінибазового інструменту.
Процентний своп — угода, за якою одна сторона здійснюєперіодичні платежі в певній валюті, сума яких розраховується виходячи звизначеної фіксованої ставки, а інша — здійснює періодичні платежі в тій самійвалюті, сума яких визначається на підставі певної змінної процентної ставки, наприкладставки LIBOR (при цьому всі розрахунки базуються на певній сумі, вираженій упевній валюті). Укладаючи угоду процентного свопу, сторони обмежують ризики,пов'язані зі зміною процентних ставок на ринку.
Базис-своп — угода, за якою одна сторона здійснює періодичніплатежі в певній валюті, сума яких розраховується за змінною процентноюставкою, а інша здійснює періодичні платежі в тій самій валюті, щорозраховується на підставі іншої змінної ставки (при цьому, усі розрахункибазуються на певній сумі, вираженій у певній валюті). Угоди базис-свопуукладаються з метою обмеження ризиків, пов'язаних зі зміною процентних ставокна ринку.
Опціон процентних ставок — це угода, яка дає правопокупцеві на отримання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньоїмежі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижнюмежу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеногоперіоду.
Продавець опціону встановлює опціонну премію залежно відвірогідної майбутньої тенденції щодо динаміки процентних ставок та тривалостічасового періоду, який покриває опціон. Якщо ринкові процентні ставки закредитами опускаються нижче від зафіксованого в опціоні рівня або депозитніставки піднімаються вище за ставку інвестування, зафіксовану в опціоні, топокупець (власник) опціону не скористається своїм правом, а шукатиме більшвигідні шляхи фінансування.
Опціони процентних ставок у механізмі дії та реалізації дещовідрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме: CAP(кеп); FLOOR (фло); COLLAR (колар).
CAP — це двостороння угода, яка надає право покупцевіопціону на отримання компенсації у разі перевищення ринкової ставки надпопередньо зафіксованим рівнем процентної ставки в розрахунку на умовну сумупротягом певного періоду в майбутньому.
Процентний CAP використовується для захисту позичальника, якийбере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок закредитом. Як компенсацію за попередньо виплачену опціонну премію позичальникиотримують гарантію, що в разі підвищення ринкової ставки вище зазначеного вопціоні рівня, який називається САР-ставкою, вони отримають різницю між цимиставками в розрахунку на умовну суму, і таким чином їх ефективна ставка неперевищить зафіксованої в опціоні ставки.
Встановлення САР-ставки як верхньої межі, або «стелі»підвищення ефективної ставки запозичення, не заважає одержувати переваги відзниження ставки. Якщо ринкові ставки нижчі за САР-ставку, то проценти закредитом виплачуються за діючими ринковими ставками. Отже, процентний CAPстрахує власника від підвищення ринкових ставок, але дозволяє скористатисяперевагами від зниження рівня ставок.
FLOOR — це угода, яка надає право її покупцю отриматикомпенсацію в разі зниження ринкових ставок нижче від попередньо обумовленоїпроцентної ставки в розрахунку на певну суму протягом деякого періоду вмайбутньому. Угода FLOOR призначена для захисту інвестора від ймовірногозниження його доходів.
Установлення мінімальної ставки для активів інвестора в умовахплаваючих ставок захищає від зниження доходів унаслідок несприятливого рухуринкових процентних ставок, але водночас дає змогу отримати переваги відзагального підвищення ставок. Угода FLOOR страхує покупця від процентногоризику, який приймає на себе продавець опціону, отримуючи за це опціоннупремію. Чим ближча ставка, зафіксована в угоді FLOOR, до поточних ринковихставок, тим вищою буде вартість опціону і тим більшу премію виплатить клієнт,купуючи FLOOR, аби захистити свої активи.
У цілому, механізм дії угоди FLOOR такий самий, як угоди CAP. Сумаугоди може бути реальною або умовною з виплатою різниці в ставках. Якщоукладення опціонної угоди супроводжується реальною операцією інвестуваннякоштів, то, як і в інших похідних інструментах, інвестиційна угода та власнеугода FLOOR розглядаються як окремі незалежні операції. Проценти заінвестованими коштами нараховуються у звичайному порядку за ринковими поточнимиставками. Водночас згідно з угодою FLOOR продавець виплачує різницю в ставках,якщо ринкові ставки стали нижчими за рівень FLOOR, зафіксований в угоді.Завдяки цьому інвесторові компенсується зменшення дохідності активів,спричинене зниженням ринкових процентних ставок.
Особливістю угоди FLOOR є те, що такого захисту від коливаньринкових ставок потребують не тільки інвестори, але й кредитори, тобтобанківські установи, тоді як покупцями угод CAP є здебільшого позичальники — клієнти банку. Надаючи клієнтові кредит під плаваючу проценту ставку, банкзацікавлений у гарантії мінімального рівня дохідності за даним видом активів. Утакому разі банк може придбати угоду FLOOR, щоб дістати право навіть у періодизначного спаду процентних ставок отримувати дохід за кредитом, не нижчий відзафіксованого в угоді FLOOR рівня. За таке право банк виплачує опціонну премію.Таким чином, угода FLOOR допомагає банкові застрахуватися від ризику зниженнядохідності кредитних операцій. Для контрагента, який продав FLOOR, переваги відукладення угоди визначаються співвідношенням отриманої опціонної премії тавиплаченої банку розрахункової суми.
COLLAR — це угода, яка передбачає комбінацію угод CAP таFLOOR і застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючихпроцентних ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайногоCAP. Щоб отримати такий захист, як COLLAR, позичальник купує CAP з установленоюмаксимальною межею, яка перевищує поточні ставки, та FLOOR з обумовленоюнижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.
Як і звичайний CAP, COLLAR захищає позичальника від підвищенняпроцентних ставок. Проте якщо ставки стануть нижчими за мінімальну межу,установлену в угоді, він змушений буде виплатити різницю між нижчими ринковимиставками і мінімальним рівнем, зафіксованим в угоді. Адже угода FLOORзобов'язує контрагента-покупця компенсувати зниження поточних ринкових ставокнижче за встановлений рівень, що може призвести до фінансових втрат.
Укладаючи угоду COLLAR, позичальник створює максимальний CAP імінімальний FLOOR як межі своїх процентних витрат, а отже, може точнішепланувати свою діяльність. Таким чином, угода COLLAR є інструментом одночасногострахування від процентного ризику обох контрагентів: позичальник страхуєтьсявід підвищення процентних ставок, а кредитор — від зниження дохідності своїхактивів.
Угоди COLLAR можуть супроводжуватися реальною операцією наданнякредиту або ж бути відокремленою від кредитування, але в обох випадках сторонидомовляються лише про обмін різницями процентних ставок.
2.5 Управління ліквідністю банку
2.5.1 Сутність і значення ліквідності банку
В"Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні",затвердженій Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня2001 р. № 368, зазначається: «Ліквідність банку — це здатність банкузабезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначаєтьсязбалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів і строками йсумами виконання зобов'язань банку, а також строками й сумами інших джерел інапрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати)».
Виходячиз цього визначення, ліквідність окремих банків — це здатність кожної кредитноїустанови своєчасно здійснювати платежі за зобов'язаннями до запитання і увизначені строки. Це має забезпечуватися шляхом відповідної організаціїактивних і пасивних операцій і перерозподілу сукупної банківської ліквідності.Але в той же час погашення зобов'язань повинно здійснюватися без втрати дляприбутку банку. У цьому визначенні виділені основні риси ліквідності банку:організація активних і пасивних операцій відповідно до їх строків і обов'язковаприбутковість банку.
Унаведеному трактуванні простежуються певні риси, що виражають суть ліквідностівзагалі і банківської ліквідності зокрема. По-перше, у кожному з них є прямаабо непряма згадка про грошові відносини, отже, поняття ліквідностібезпосередньо пов'язане з категорією грошей. По-друге, у більшості визначеньзустрічаються вказівки на часові характеристики, тобто ліквідність так чиінакше пов'язана з часом.
Такожліквідність пов'язана, по-перше, зі здатністю знарядь обігу виконувати своїосновні функції, по-друге, з достатністю грошей і, по-третє, з надійністювиконання боргових зобов'язань у суспільстві.
Длябанку гроші є і оборотним капіталом, і певною мірою продуктом. Якщо виробничіпідприємства засновують свою діяльність на кругообігу капіталу переважно втоварній формі і їх ліквідність залежить від ліквідності товарів, то банк,здійснюючи кругообіг капіталу в грошовій формі як активного учасника грошовогоринку, має справу, насамперед, з борговими зобов'язаннями (як кредиторів, так іпозичальників).
/>У той же час банк єсамостійним фінансовим інститутом, який не є добродійником. За свою діяльність,за надання послуг він повинен отримувати прибуток, що покриває його витрати,тобто вартість (ціна) його послуг має бути на рівні, достатньому для подальшогорозвитку. Інакше кажучи, суспільне визнання діяльності банку як самостійногосуб'єкта передбачає, що ціна його продукту у вигляді банківських послуг маєбути, як мінімум, не негативною.
Такимчином, кожен банк стикається з проблемою ліквідності, щонайменше, двічі.По-перше, як технічний виконавець своєї ролі на грошовому ринку, здійснюючиплатежі учасників ринку один одному. По-друге, як самостійний суб'єктфінансово-кредитної сфери, отримуючи прибуток або збиток від своєї діяльності,банк стикається з ліквідністю свого власного товару — банківських послуг. Отже,ліквідність комерційного банку пов'язана, з одного боку, із забезпеченнямготівкового й безготівкового грошового обігу за рахунками своїх клієнтів, азвідси з підтримкою відповідності між активними і пасивними операціями застроками закінчення зобов'язань, а з іншого — із забезпеченням стабільногомінімуму прибутковості.
Зточки зору технічного виконавця платежів роль банку полягає в простомупосередництві, і завдання забезпечення ліквідності зводиться до необхідностімати у своєму розпорядженні відповідний обсяг реальних грошей для здійсненняплатежів. Але з погляду відшкодування витрат й отримання прибутку внаслідокрозриву в ланцюжку руху вартостей Т — Г – Т (Товар-Гроші-Товар) банк стаєбезпосереднім боржником і кредитором за широким колом зобов'язань, і тут наперший план висувається проблема ризику його діяльності як кредитора інадійності під час виконання власних зобов'язань.
Вкладеннягрошей з метою отримання прибутку вигідне як виробникам, так і банкірам, алечастину високоліквідних коштів вони все ж змушені накопичувати у виглядірезерву на своєчасне покриття зобов'язань і на непередбачені платежі. Тутвиявляється основна проблема управління ліквідністю різними суб'єктами: зодного боку, треба мати достатню кількість високоліквідних коштів, які, якправило, не дають прибутку, а з іншого — наявність і розміри цих коштів неповинні наносити збиток самому суб'єкту економіки у вигляді істотного зниженняприбутковості або навіть виникнення збитків.
Зурахуванням цих обставин і виходячи з наведеного раніше визначення під ліквідністюбанку слід розуміти здатність банку виконувати свої зобов'язання (убудь-який момент за зобов'язаннями до запитання і відповідно до термінів за терміновимизобов'язаннями), маючи для цього достатню кількість готівки і безготівковихкоштів.
Своєчасневиконання зобов'язань зумовлює необхідність максимальної відповідностізалучених пасивів і вкладень банку за строками так, щоб коштів від реалізації активіву будь-який проміжок часу вистачило на те, щоб задовольнити потреби вкладниківбанку і відповісти за іншими зобов'язаннями зі строком, що наступив. Очевидно,що без такої збалансованості про нормальну роботу банку мови бути не може. Томуїї досягнення тривалий час вважалося першоосновою банківської політики. Звідсивипливає, що банки, які мають у своїй пасивній частині довгострокові джерела,можуть здійснювати інвестиційні операції і надавати довгострокові кредити.Навпаки, банки, ресурсну базу яких складають короткострокові кошти, можутьздійснювати тільки короткострокові операції.
Данийпідхід має, однак, істотний недолік, що не враховує специфіки банківськоїсправи. Джерел інвестиційних операцій банки або зовсім не мають, або мають вобмежених кількостях, недостатніх для вкладень на ці самі терміни. Особливістюбанківських пасивів є те, що всі кошти вкладників не бувають запитаніодночасно, а тому в розпорядженні банку завжди є деякий постійний залишоккоштів клієнтів. Завдяки наданню послуг за розрахунково-касовим обслуговуваннямклієнтів банки мають певні суми на рахунках, які на практиці виявляютьсядовгостроковими. Розмір цієї умовно постійної суми може змінюватися під впливомнизки чинників, серед яких розрізняють як зовнішні, що стосуються економічноїситуації в регіоні, країні (кон'юнктура ринку, коливання ділової активності,розвиток кредитної системи), так і внутрішні, що належать до рівня роботибанку, якості і кількості послуг, які надаються, ефективності організаціїроботи щодо залучення ресурсів. Враховуючи ці чинники, можна досить точновизначити обсяг коштів клієнтів, який буде постійним і який можна використатидля вкладень в середньо- і довгострокові операції.
Подібнопасивним деякі довгострокові активи мають відносні строки. Наприклад, вкладенняв акції підприємств є безстроковими, але завдяки розвитку фондового ринку цейвид вкладень може бути легко реалізований і фактично виявитисякороткостроковим. Таким чином, ліквідність активів не залежить від їх терміну,оскільки термін реалізації в багатьох випадках />/>/>зумовлений розвитком і кон'юнктуроюгрошового і фондового ринків, а також рівнем ризикованості вкладень.
Відповідністьза строками активів і пасивів на конкретний момент часу характеризуєліквідність банку тільки з одного боку. Цей підхід можна використати для оцінкиліквідності балансу банку, але не банку в цілому. Ліквідність балансувідображає здатність банку на конкретну дату забезпечити погашення зобов'язаньсвоїми активами без втручання зі сторони, вона характеризує запас власнихкоштів, запас (портфель) активів і певну структуру зобов'язань, а такожвідповідність строків запитання пасивів строкам погашення активів.
Разомз тим діяльність банку характеризується не тільки структурою й запасом вкладеньі зобов'язань, але передусім рухом активів, їх постійним вкладенням,вилученням, тобто потоком кредитованих коштів, а тому і ліквідність банку слідвизначати, враховуючи цей потік. Таким чином, ліквідність балансу є складовою іневід'ємною частиною ліквідності банку, але ліквідність банку служить більшшироким поняттям, що містить додаткові характеристики активів і пасивів, якіналежать до їх здатності до «переміщення».
Ліквідністьактивів залежить, насамперед, від їх якості, а також рівня розвиткугрошово-кредитної і фінансової систем. Подібно якості активів структура таякість пасивів також відіграють важливу роль у підтримці ліквідності банку.Частка власних коштів у пасиві балансу і їх структура свідчать про успішністьроботи банку на даний момент, рівень іммобілізації капіталу показує, який обсягвласних коштів може бути вкладений у довгострокові і (або) високоризиковіактиви. Структура залучених коштів характеризує стійкість ресурсної бази банку,дає змогу передбачити потребу в ліквідних коштах для погашення зобов'язань. Наоснові структури джерел визначається портфель активів як за строками, так і заступенем ризику. Якість і величина залучених ресурсів характеризують здатністьбанку зацікавити вкладників, які довіряють йому свої кошти. Чим стабільнішізалучені пасиви, тим стійкіша основа для розвитку активних операцій банку, ічим нижчі процентні ставки за ресурсами, що залучаються, тим більше шансів убанку отримати прибуток. Отже, досить дешеві стабільні пасиви є необхідноюумовою ліквідності комерційного банку, а довіра вкладників і кредиторів — своєрідним капіталом, завдяки якому навіть у складних кон'юнктурних умовах банкне позбавиться своєї ресурсної бази.
Крімцього, розвиток грошового ринку дає потенційну можливість у разі виникненняризику незбалансованої ліквідності залучити кошти міжбанківського ринку абопозичити кошти в кредитора останньої інстанції — центрального банку. Отже,ліквідність банку залежить від структури і якості ресурсної бази, а також відрівня розвитку грошового ринку і виконання центральним банком своїхбезпосередніх функцій.
Наліквідність банку впливають також й інші чинники, що надзвичайно несприятливопозначаються на всіх галузях економіки. Це бюджетний дефіцит, інфляція,розбалансованість платоспроможного попиту на товари і їх пропозиції. Унаслідоквпливу цих чинників навіть за відсутності недоліків у діяльності самого банкуможуть виникнути проблеми з ліквідністю. Хоча безпосередня провина банків вцьому незначна, усе ж зовні це виглядає як порушення їх ліквідності, причомутаке становище виникає не в окремого банку, а охоплює багато з них. Дляусунення деяких негативних явищ слід застосовувати заходи, що виходять за межікомпетенції окремих банків.
Отже,у розумінні банківської ліквідності можна виділити два аспекти. У вузькомузначенні під нею розуміють грошові кошти й інші високоліквідні активи, здатні внайкоротший термін трансформуватися в готівкові або безготівкові гроші іпризначені на мікрорівні для своєчасного погашення зобов'язань і наданнякредитів, а на макрорівні — для організації грошового обігу й оперативногоперерозподілу вільних коштів між суб'єктами економіки.
Уширокому значенні банківська ліквідність розуміється як якісна характеристикасуб'єкта економічних відносин; на мікрорівні її можна охарактеризувати якєдність платоспроможності, надійності та фінансової стійкості.
2.5.2 Технологія управління банківською ліквідністю
Зогляду на особливості умов діяльності банків в Україні, що здійснюють вплив нахарактеристики банківської ліквідності (а це, насамперед, нестійкість процесів;швидкість зміни більшості умов діяльності, слабкі можливості впливати на їхзміну, крім того, більшість факторів можна охарактеризувати як недостатньосприятливі для банківського бізнесу і належного виконання ним своїх функцій векономіці країни), для зниження ризику від прояву цих негативних явищ у процесіуправління ліквідністю,/>/> на відміну, наприклад, від практикиуправління ліквідністю, що була розроблена в зарубіжних країнах, необхідноробити акцент на розвиток попереджувальних заходів, а також покладатися навнутрішні можливості управління ліквідністю. Саме вони здебільшого можутьпіддаватися необхідним змінам.
Змістпроцесу управління ліквідністю банку полягає в гнучкому поєднанні протилежнихвимог — максимізації прибутковості за обов'язкового дотримання нормліквідності.
Прицьому чітко виражений фактор невизначеності, оскільки керівництво банку не можез упевненістю передбачити, коли і в якому масштабі постане проблемаліквідності. А коли вона виникає, можна лише вдатися до тих чи іншихуправлінських дій на підставі раніше створених резервів ліквідних коштів,особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій.
Імовірністьнастання ситуації невідповідності між попитом і пропозицією ліквідних коштівназивають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризикліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність.
Напідвищення ризику ліквідності впливають як зовнішні (загальносистемні), так івнутрішні чинники. До загальносистемних чинників належать такі, якнерозвиненість фінансового ринку, брак ліквідних ринків для окремих активів, щоускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки, загальні кризовіявища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів, тощо.
Середчинників підвищення ризику ліквідності, пов'язаних з діяльністю конкретногобанку, — такі, як: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністюструктури вимог та зобов'язань банку; недостатність ліквідних активів;нестабільність ресурсної бази; низький рейтинг банку; неправильна стратегіяуправління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості надліквідністю).
Практика,показує, що недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявностів банку серйозних фінансових труднощів. У такій ситуації, як правило,починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, призводитьдо підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності.
Банкизмушені шукати джерела поповнення грошових коштів шляхом продажу найбільшліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведенняподібних операцій ускладнюється, адже кредитори дуже неохоче надають позикибанку, який перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення іпідвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися занесприятливих ринкових умов. Це призводить до скорочення доходів, додатковихвитрат і швидкого наростання фінансових труднощів.
Розвитоксучасних фінансових ринків дає змогу знизити ризик незбалансованої ліквідності,тоді як процентний ризик банку, навпаки, зростає. Тому в процесі управлінняліквідністю банку слід звертати особливу увагу на вартість підтримки ліквідноїпозиції. Проблема підтримки банківської ліквідності трансформується в проблемууправління витратами та процентним ризиком банку.
Управлінняліквідністю банку здійснюється в кілька етапів:
1. Постановка мети і завдань управління ліквідністю.
Постановкамети і завдань щодо управління ліквідністю банку відбивається в сформульованійкерівництвом політиці банку щодо ліквідності і є невід'ємною частиною йогозагальної ділової стратегії.
Метапроцесу управління ліквідністю полягає в безперебійному забезпеченнідостатнього рівня ліквідності банку за мінімальних витрат.
Отже,банк вважається ліквідним, якщо він має змогу постійно і безперебійно задовольнятипотреби в грошових коштах, трансформувати свої активи в готівку без суттєвоївтрати їх вартості або в будь-який момент часу позичати кошти на ринку засередньою ставкою з метою поповнення ліквідності.
Завданняуправління ліквідністю банку такі: забезпечення пріоритетності ліквідності, утому числі й при виборі напрямків розміщення коштів; постійність аналізу потреббанку в ліквідних коштах з метою уникнення як їх надлишку, так і дефіциту;планування та прогнозування дій банку в разі виникнення незбалансованоїліквідності та кризових ситуацій; урахування взаємозв'язку ризику ліквідності зіншими сферами діяльності, такими, як залучення та розміщення коштів, а такожуправління процентним ризиком.
Дляздійснення якісного й ефективного управління ліквідністю в документах, щовизначають політику банку, необхідно визначити: механізм планування ліквідностіз урахуванням факторів, здатних змінити обсяг платіжних потоків банку; />структуру звітності за ліквідністю,що покликана забезпечувати співробітників керівної ланки своєчасною інформацієюпро стан ліквідності банку; розвиток інформаційних систем, за допомогою якихбанк проводить аналітичні процедури управління ліквідністю; політику у сферірозширення доступу банку до джерел зовнішньої (покупної) ліквідності, у томучислі шляхом розвитку кореспондентських відносин з іншими банками і розширенняспектра операцій, що здійснюється самим банком; складання планів антикризовогоуправління банком.
2. Прогнознаоцінка розвитку діяльності банку.
3. Визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності.
Вибірвеличини і періодичності часових інтервалів для кожного банку доцільно робитиіндивідуально, залежно від розподілу інтенсивності платіжних потоків банку вчасі, відносної рівномірності платежів всередині обраного часового проміжку іділових циклів, у яких працює банк.
Ліквіднупозицію банку доцільно оцінювати в короткостроковому та довгостроковомуінтервалах. Короткострокова ліквідна позиція, як правило, розраховується намісяць із щоденною розбивкою. Довгострокова ліквідна позиція обчислюється наквартал зі щомісячною розбивкою.
Дляпідвищення точності розрахунку ліквідної позиції банку на всіх інтервалах часуслід враховувати рух коштів на активних і пасивних рахунках, угоди за якими немають конкретного терміну (операції з терміном до запитання). Такі операціїповинні відображатися виходячи з прогнозу величини руху за рахунками дозапитання в аналізованому часовому інтервалі та з урахуванням впливу на нихумов діяльності банку за альтернативними сценаріями.
Таксамо під час розрахунку ліквідної позиції банку за альтернативними сценаріямислід враховувати вплив зміни умов діяльності банку на величину поверненняактивів, відтоку і притоку коштів клієнтів на рахунки банку, зміну величиниінших грошових потоків.
Усучасних умовах, коли існує підвищена ймовірність виникнення дефіцитуліквідності, у тому числі й з незалежних від банку причин, для «збільшенняманевру» варто враховувати можливість перенесення або навіть непроведенняокремих платежів.
4. Розрахунокпотреби банку в ліквідних коштах за обраними часовими інтервалами чиальтернативними варіантами.
5. Визначення джерел покриття потреби в банку в ліквідних коштах.
Джерелапокриття потреби банку включають до свого складу накопичену та покупнуліквідність банку.
Урозрахунок накопиченої ліквідності банку входять високоліквідні активи банку:залишки по касі і кореспондентському рахунку в НБУ; кореспондентські рахунки вінших банках; депозити в Національному банку; портфель банку в частині найбільшліквідних і таких, що постійно котируються на біржі, паперів; враховані банкомвекселі в частині тих, що вільно обертаються на ринку.
Розрахунокздійснюється за залишками на відповідних рахунках на день розрахунку.
Дорозрахунку покупної ліквідності банку входять: сума лімітів банків-контрагентівна міжбанківському ринку (у частині суми міжбанківських кредитів, що реальноможна залучити протягом розглянутого інтервалу часу); сума кредитних ліній,відкритих на банк, і окремих договорів з корпоративними кредиторами банку; сумадепозитів банку (міжбанківські і великих кредиторів банку), за якими може бутидосягнута домовленість про пролонгацію депозитів, що знаходяться в банку;кредити НБУ в розмірі пакета державних цінних паперів, вільних від застави.
Прирозрахунку покупної та накопиченої ліквідності для альтернативних варіантівслід коригувати їх з урахуванням зміни умов продажу активів і залучення коштівз фінансового ринку.
Очевидно,що ймовірність отримати в потрібний момент часу міжбанківські кредити в повномуобсязі за всіма виділеними для банку лімітами незначна, тому варто реальнооцінювати кредитну здатність банку на ринку міжбанківських кредитів інеобґрунтовано не розраховувати, на весь ліміт кредитування банку.
6. Обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) вкожному з зафіксованих інтервалів за базовим та альтернативним варіантами.
7. Складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдоліквідності:визначенняперіоду з найбільшою величиною дефіциту або надлишку ліквідності; аналізперіодів з найбільшим дефіцитом ліквідності з погляду можливості його погашенняза рахунок управління строками угод, за укладеними з клієнтами договорами,покупною і накопиченою ліквідністю, і визначення величини чистої нестачіліквідності (тобто дефіциту, який неможливо усунути за допомогою наявних на тойперіод часу інструментів ліквідності); вибір джерел погашення нестачі чистоїліквідності шляхом використання надлишків, що утворилися на попередніх часовихінтервалах; збільшення обсягу накопиченої і покупної ліквідності з урахуванняммінімізації фінансових витрат; визначення альтернативних напрямків вкладеннякоштів на випадок утворення надлишку ліквідності; складання плану залучення тарозміщення коштів за строками і сумами за базовими та альтернативнимиваріантами; визначення на основі аналізу базового й альтернативного варіантівпотреби банку в накопиченій ліквідності в розбивці за строками та розробкаплану роботи з розширення покупної ліквідності (встановлення кореспондентськихвідносин з іншими банками, відкриття кредитних ліній на банк тощо); оптимізаціярівня накопиченої і покупної ліквідності за строками і сумами.
Кріманалізу базового та альтернативного варіантів, слід також оцінити ситуацію наокремих часових інтервалах, що призводять до найбільшого дефіциту ліквідності.У випадку, якщо такий аналіз виявить нездатність банку погасити дефіцитліквідності за допомогою використовуваних ним інструментів управлінняліквідністю, доцільно розробити для екстрених випадків план антикризовогоуправління, який передбачає процедури, що дають змогу перебороти сформовануситуацію.
Такимчином, зміст управління ліквідністю полягає в забезпеченні безперебійногопроведення поточних платежів банку, основними аспектами якого є: оцінка умовдіяльності банку за попередні періоди, вибір найбільш імовірних сценаріїврозвитку подій, оцінка ліквідної позиції банку з урахуванням альтернативнихваріантів розвитку подій, розробка управлінських рішень, спрямованих назниження ризику виникнення дефіциту ліквідної позиції банку і мінімізаціювитрат.
2.5.3 Методи оцінки потреби банку в ліквідних коштах
Усучасних умовах розвитку банківської системи України актуальною проблемою євизначення оптимального рівня ліквідності банків.
Усіметоди визначення потреби банку в ліквідних коштах засновані на певнихприпущеннях і дають тільки приблизну оцінку розміру необхідних ліквідних коштіву будь-який момент часу.
Основнимиметодами оцінки потреб банку в ліквідних коштах є: метод структури коштів(структурування фондів); коефіцієнтний метод (метод показників ліквідності);метод джерел і використання коштів (методи грошових потоків).
Першідва методи більше орієнтовані на управління миттєвою ліквідністю банку,оскільки показують поточну потребу в ліквідних активах, але не дозволяють оцінити,наскільки значними будуть її зміни в майбутньому, коли мають бути виконанимипевні зобов'язання банку перед клієнтами і клієнтів перед ним. Останній методдає змогу прогнозувати динаміку надлишку/нестачі ліквідності на досить тривалихгоризонтах планування і є найефективнішим засобом підтримки рішень з управлінняліквідністю. Розглянемо ці методи більш детально.
Застосуванняметоду структури коштів для оцінки потреб банку в ліквідних коштах передбачаєподіл пасивів на категорії згідно з можливістю бути використаними дляпроведення активних операцій.
Уразі використання методу структури коштів необхідно: розподілити всі ресурси заджерелами формування залежно від імовірності вилучення; за кожним із джерелустановити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.
Напершому етапі ресурсна база банку класифікується за ймовірністю вилучення.
Заступенем стабільності всі банківські пасиви поділяються на групи.
Поточні зобов'язання («гарячі гроші») — кошти, які можуть бути зняті зрахунків без попередження і чутливо реагують на зміни процентних ставок наринку. Це — міжбанківські кредити з нефіксованим строком погашення, отриманіпозики «овернайт» (враховуються за строком «до одного дня»).
Мінливі зобов'язання — це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку вбудь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. До них входятькошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти бюджету та позабюджетних фондів,кореспондентські рахунки інших банків, кредиторська заборгованість та транзитнірахунки.
Стабільні зобов'язання, або основні вклади — джерела коштів, за якимиймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належатьощадні рахунки, депозитні сертифікати, строкові рахунки, недепозитні джерелакоштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів.
Безстрокові пасиви — власні кошти банку, такі, як статутний капітал,нерозподілений прибуток, резерви.
Запотреби кожен банк може застосувати власний підхід до групування пасивів, якийбільш точно відображує специфіку його діяльності. Рівень деталізації під часгрупування залежить від потреб банку і може бути доведений до рахунківаналітичного обліку.
Данакласифікація є основою визначення потреби банку в ліквідних коштах на покриттяпопиту з боку клієнтів шляхом визначення стабільності ресурсної бази банку.
Надругому етапі аналізується стабільність ресурсної бази за виділеними групамизобов'язань. Аналіз проводиться з метою визначення рівня стабільних залишків нарахунках до запитання та встановлення рівня дострокового вилучення коштів застроковими депозитами. На цьому етапі виявляють рівень осідання коштів таобчислюють величину стабільних залишків за кожною групою зобов'язань.
Несприятливазміна загальної політичної й економічної ситуації, як правило, призводить доістотного перерозподілу коштів клієнтів, що значною мірою впливає настабільність пасивів. Насамперед, це стосується внесків населення, коштівбанків і нестабільної частини залишків розрахункових рахунків юридичних осіб.Однак значні зміни можуть спричинити зниження і стабільної частини залишківрозрахункових рахунків юридичних осіб.
Значеннякоефіцієнта стабільності для різних видів пасивів може коливатися в доситьширокому діапазоні. Так, наприклад, кошти населення, розміщені в стабільнопрацюючих банках, за відсутності кризових явищ у фінансовій сфері мають доситьстабільний характер.
Іншакартина складається для коштів юридичних осіб. На відміну від вкладників данакатегорія клієнтів менш консервативна, а залишки за даними видами пасивівсхильні до значних коливань. Оскільки процентна ставка за депозитами рідкоперевищує, рівень рентабельності виробництва, то кошти підприємств розміщені наданих рахунках, для них є дійсно «тимчасово вільними», і відтік їхпереважно визначається виробничим циклом підприємства, а не умовами, щопропонуються банком. Це робить складним прогноз стабільності даних пасивів, і,щоб уникнути втрати самостійності під час здійснення процентної політики,рекомендується встановлювати більш низький, ніж за вкладами, коефіцієнтстабільності.
Потребабанку в ліквідних коштах оцінюється встановленням для кожної категорії джерелфінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Длястабільних джерел ця частка може бути незначною — 10-15%, для мінливих вкладіві недепозитних зобов'язань — 25-30%, для зобов'язань за «гарячими грошима»- 80-90%. Конкретні обсяги резервування ліквідних коштів визначаютьсясуб'єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерівкожного банку.
Коефіцієнтнийметод розрахунку потреби в ліквідних коштах передбачає використаннярізноманітних співвідношень активних і пасивних позицій банку, які згодомпорівнюються з минулими показниками цього банку або з коефіцієнтами іншихбанків. Необхідність таких порівнянь зумовлена чутливістю коефіцієнтівліквідності до сезонних і циклічних коливань. Так, коефіцієнти знижуються підчас підвищення попиту на банківські продукти, і навпаки.
Показникиліквідності — одна з найважливіших характеристик надійності банків. Вониналежать до групи показників оцінки фінансового стану банку, яку зарубіжніаналітики ставлять на перше місце за ступенем важливості для аналізу діяльностікомерційних банків. У практиці світової банківської справи поки що не знайденовсеосяжної формули або набору нормативів, які б досить точно визначали потребубанків у необхідних ліквідних коштах.
Уминулому, коли менеджмент банків основну увагу приділяв управлінню активами,контроль за ліквідністю здійснювався, як правило, на основі віднесенняліквідних активів до загальної суми активів чи до певних позицій пасиву.Перехід банків до операцій на міжбанківському ринку, а згодом і дозбалансованого управління своїми активами і пасивами підвищив вимоги доліквідності комерційних банків. Ліквідність банку стала визначатися зурахуванням строків платежу як за активами, так і за пасивами, що викликалопотребу в застосуванні показників короткострокової і довгостроковоїліквідності.
Нормативиліквідності для банків України наведені в табл. 2.1. Нормативи ліквідності,встановлені НБУ для банків України згідно з "Інструкцією про порядокрегулювання та аналіз діяльності банків в Україні" діють з 28.08.2001 р.
Таблиця2.1 – Нормативи ліквідності, встановлені НБУ для банків УкраїниНайменування показника Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника Нормативне значення Норматив миттєвої ліквідності
/>,
Ккр – кошти у касі і на коррахунках;
ЗП – зобов’язання банку, що обліковуються за поточними рахунками встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечи-ти своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за раху-нок високоліквідних активів не менше ніж 20% Норматив поточної ліквідності
/>,
А1,2 – активи первинної і вторинної ліквідності;
З – зобов’язання банку з від-повідними строками вико-нання (враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінце-вим строком погашення до 30 днів (включно)) встановлюється для визначен-ня збалансованості строків та сум ліквідних активів та зобов’язань банку не менше ніж 40% Норматив короткострокової ліквідності
/>,
Ал – ліквідні активи;
Зк – короткострокові зобов'язання (включаються активи та зобов’язання з початковим строком погашення до 1 року) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів не менше ніж 20%
Длярозрахунку потреб у ліквідних коштах, крім нормативів НБУ, можуть додаткововикористовуватися й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку тачинники, які на неї впливають.
Коефіцієнти,що характеризують ліквідність банку, алгоритм їх розрахунку та економічнийзміст наведені в табл. 2.2.
Таблиця2.2 – Показники, що характеризують ліквідність банкуНайменування показника Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника Коефіцієнт миттєвої ліквідності
/> показує можливість банку погасити коштами з коррахунків і каси зобов’я-зання за всіма депозитами (Д) Коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань
/>
характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань (ЗЗАГ) всіма активами (АЗАГ) Коефіцієнт співвідношення високоліквідних і робочих активів
/>
характеризує питому вагу високолік-відних активів (АВЛ) у робочих активах (АР) Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань
/>
характеризує забезпечення доходними активами банку (АД) його загальних зобов’язань (ЗЗАГ) і вказує на часткове погашення зобов’язань банку повер-неннями дохідних активів Коефіцієнт ліквідного співвідношення наданих кредитів і залучених депозитів
/> розкриває наскільки надані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність) Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань
/>
розкриває здатність банку погасити зобов’язання (ЗЗАГ) високоліквідними активами (АВЛ) і шляхом продажу майна (АМ) Коефіцієнт співвідношення ліквідних і загальних активів
/> у стабільних економіках – збільшення на 20-30% пов’язане з підвищенням норми обов’язкового резервування Коефіцієнт співвідношення кредитів і депозитів
/> характеризує здатність банку залучити депозити (Д) для фінансування основних активних операцій (А), прийнятний рівень 70-80%
Коефіцієнт відношення готівки в касі і прирівняних до неї коштів (ККР) і сальдо міжбанківських кредитів (ЗМБ)
/> вище значення коефіцієнта вважається більш прийнятним Коефіцієнт ліквідних цінних паперів відношення ЦП уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів вище значення коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку Показник структурного співвідношення вкладів відношення коштів до запитання до строкових депозитів зниження показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних коштах
Аналізпоказників ліквідності є найпростішим методом оцінки ліквідності банку. Слабкиммісцем коефіцієнтного аналізу є статична оцінка ліквідності (станом на певниймомент часу), що не дає змоги врахувати її динамічну природу. Головний недолікцього методу полягає в тому, що банк повинен зберігати великі обсяги активів уліквідній формі, а це негативно позначається на доходах. Із розвитком тапоширенням фінансових ринків збільшуються можливості прогнозування тапідтримання ліквідності. Метод показників дає змогу виявити тенденції зміниліквідності й широко використовується під час порівняльного аналізу.
Оцінкапотреб банку в ліквідних ресурсах за методом джерел та використання коштівполягає у визначенні дисбалансу між очікуваними протягом певного періодунадходженнями і відповідними потенційними напрямками використання коштів.Різниця між обсягами планових надходжень та списань відображує очікуванийдисбаланс — нетто-ліквідну позицію.
Надходженнякоштів відбувається як шляхом повернення строкових активів за діючими угодами,так і за допомогою залучення коштів клієнтів.
Основніджерела пропозиції ліквідних коштів для банку: надходження коштів на рахункифізичних і юридичних осіб; погашення кредитів; продаж активів; залучення коштівна грошовому ринку; надходження доходів від наданих послуг тощо.
Списаннякоштів відбувається за рахунок повернення залучених клієнтських коштів задіючими угодами та за рахунок нових вкладень.
Основніджерела попиту на ліквідні кошти: зняття клієнтами коштів з рахунків; отриманнязаявок на кредит від платоспроможних клієнтів; виплата процентів за депозитнимита недепозитними ресурсами; операційні витрати банку, сплата податків, виплатадивідендів тощо.
Банкмає позитивний розрив ліквідності, коли обсяг надходжень коштів перевищує обсягїх використання. Надлишок коштів повинен інвестуватися в дохідні активи на відповіднийперіод.
Банкмає негативний розрив ліквідності, коли обсяг використання коштів перевищуєобсяг їх надходжень. Дефіцит коштів повинен покриватися за рахунок залученнядодаткових ресурсів та/або продажу активів.
Застосуванняметоду джерел і використання коштів потребує чіткого прогнозування грошовихпотоків на плановий період, а також аналізу макроекономічних показників,урахування минулого досвіду діяльності, сезонних факторів тощо. За цим методоманалізуються очікувані джерела ліквідних коштів та напрямки їх використання.Отримані показники свідчать про позитивний або негативний розриви ліквідностіпротягом того чи іншого планового періоду.
Підчас оцінювання потреб банку в ліквідних коштах необхідно брати до уваги не лишефактичні, але й очікувані грошові потоки. Маючи достовірний прогноз ліквідноїпозиції банку, менеджер може оцінити свої можливості, залучити кошти заприйнятною ціною з доступних джерел та планувати діяльність.
Підготовкапрогнозу зміни обсягів попиту та пропозиції ліквідних коштів базується навивченні їх динаміки, статистичних даних, досвіді та знаннях фахівців. Дієвістьтакого прийому є особливо високою тоді, коли менеджер банку має достатньоінформації та багато достовірних позицій, таких, як договір про відкриттякредитної лінії, попереднє повідомлення клієнта про намір зняти кошти зрахунку, настання строків платежів до бюджету. Інформація такого характеру даєзмогу скласти реальний прогноз.
Назміни в обсягах, структурі та стабільності ресурсної бази банку впливаєкомплекс чинників загальноекономічного характеру, які необхідно враховувати підчас прогнозування. Під впливом цих чинників формуються не лише ресурси, але йактиви банку, зокрема попит на кредити. Тому потрібно обов'язкововикористовувати такі компоненти прогнозування розриву ліквідності: трендовий,який свідчить про можливі надходження й відтік коштів відповідно додовгострокового прогнозу; сезонний, що є співвідношенням середньогорівня пасивів і активів для кожного тижня за останні роки та аналогічнихпоказників останніх тижнів року; структурний — відображає зрушення вструктурі ресурсної бази та активів за групою чи системою банків; циклічний,який демонструє різницю між запланованими надходженням чи відпливом коштіву минулому році й фактичними величинами.
Аналізпроводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективноїінформації.
Усіметоди визначення потреби банку в ліквідних коштах є суб'єктивними. Насправділіквідність банку визначається ринком і перебуває під впливом численнихчинників, повне врахування яких на практиці неможливе. Завдання менеджментуполягає в розробці підходів, які дадуть змогу максимально врахувати факторивпливу на ліквідну позицію з метою ефективного управління. Тому, чим більшебуде виявлено впливу на ліквідну позицію і чим точніше визначений цей вплив укількісному вимірі, тим ефективнішою буде діяльність менеджменту банку у сферіуправління ліквідністю.
2.5.4 Методи управління ліквідністю банку
Підтриманняліквідності банку є серйозною та складною проблемою. У світовій практиці булирозроблені методи (теорії) управління ліквідністю, які є складовою частиноювсього банківського менеджменту. До складу таких методів входять: управлінняактивами; управління пасивами; збалансоване управління ліквідністю (активами тапасивами).
Характеристикаметодів управління ліквідністю, їх переваги та недоліки в узагальненому виглядінаведені на рис. 2.3.
/>
Рисунок2.3 – Характеристика методів управління ліквідністю
Найстарішимспособом забезпечення потреби банку в ліквідних коштах є управління ліквідністючерез активи.
Унайбільш загальному вигляді управління ліквідністю через активи вимагаєнагромадження високоліквідних активів, які повністю забезпечують потребиліквідності банку. У разі виникнення попиту на ліквідні кошти активи продаютьсядоти, доки не будуть задоволені потреби в грошових коштах. Отже, відбуваєтьсяперетворення (трансформація) активів у грошову форму.
Затакого підходу ліквідність характеризується як запас. При цьому активи повиннімати такі властивості: мати власний ринок; мати достатньо стабільні ціни, тобторинок повинен мати здатність приймати всі активи, що продаються, без значногозниження ціни на них; продавець активів повинен мати можливість відшкодуватипочаткові інвестиції з мінімальним ризиком.
Уразі використання стратегії трансформації активів необхідно: визначитиоптимальне для банку співвідношення високоліквідних та загальних активів зурахуванням стабільності ресурсної бази; здійснювати порівняльний аналізцінової динаміки на ринках, придатних для реалізації активів (якщо такий вибіріснує).
Управлінняліквідністю через управління активами є традиційним і найпростішим підходом.Здебільшого така стратегія використовується невеликими банками, які не маютьшироких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки.
Стратегіятрансформації активів оцінюється як менш ризикова порівняно з іншими, алеодночасно й досить дорога з погляду вартості. Продаж активів супроводжуєтьсяпевними витратами (комісійні, брокерські, біржові внески тощо), а такожпризводить до погіршення стану балансу, оскільки продаються низькоризикованіактиви. Крім того, банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенерованітакими активами. Іноді банк змушений продавати активи за зниженими ринковимицінами, якщо виникає нагальна потреба в грошових коштах. Підтримка значного,запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.
Отже,можна визначити такі недоліки даного методу: втрата майбутніх доходів, якімогли б бути отримані за допомогою активів, що продаються; витрати у виглядіплатежів за угодами (комісійними), виплачуваних брокерам за операціями зцінними паперами; погіршення стану балансу банку, оскільки продаються активи знизьким ступенем ризику, а їх наявність свідчить про фінансову надійністьбанку; необхідність продажу активів у момент зниження цін на ринку, що наражаєбанк на ризик значних втрат прибутку і капіталу; збереження коштів у ліквіднійформі знижує норму віддачі всіх активів.
Захисникитеорії управління пасивами стверджують, що банки можуть вирішити проблемуліквідності шляхом залучення додаткових коштів з ринку.
Цятеорія передбачає залучення ліквідних коштів на грошовому ринку в обсягах,достатніх для покриття всього очікуваного попиту на ліквідні кошти. Кредитивикористовуються лише в тому випадку, коли банк має реальну потребу в ліквіднихкоштах, що дає змогу уникнути занадто великого обсягу високоліквідних активів,які не дають прибутку. За такого підходу до управління ліквідність характеризуєтьсяяк потік, а не як запас.
Теоріяуправління пасивами управління ліквідністю банків ґрунтується на таких двохтвердженнях: банк може вирішувати проблему ліквідності шляхом залученнядодаткових грошових коштів, купуючи їх на ринку капіталу; банк може забезпечитисвою ліквідність, вдаючись до великих кредитів у НБУ або вбанків-кореспондентів, а також до кредитів, що утримуються на валютному ринку.
Необхідноюумовою застосування стратегії запозичення ліквідності є досить високий ступіньрозвитку фінансових ринків, які дають змогу в будь-який час і в будь-якихкількостях позичати ліквідні кошти.
Доджерел запозичення коштів відносять: міжбанківські кредити; кредитні лінії;надання кредитів Національним банком України; міжнародні кредити; випуск банкомвласних боргових зобов'язань, які вільно обертаються на ринку. Ці джерела дужевідрізняються за своїми характеристиками.
Так,до найбільш поширеного відносять міжбанківське кредитування, кредити НБУ,кредитні лінії. Сегменти ринку, представлені цими інструментами,найрозвинутіші. До них мають доступ практично всі кредитні організації.
Кредитимають найбільш широку порівняно з іншими джерелами диференціацію за умовамиугоди (терміни, суми, процентні ставки, зміна застав тощо). Однак доступ до ниху кредитних організацій істотно розрізняється.
Залученнякоштів шляхом випуску на ринок власних боргових зобов'язань (облігацій,сертифікатів та інших паперів) ще не набуло значного розвитку. Ринок подібнихінструментів знаходиться в стадії становлення, і на ньому обертаються папериобмеженої кількості банків. Очевидно, що і місткість, і оперативністьрозміщення тут ще недостатні. В умовах кризи ці інструменти можуть бути більшпривабливими, ніж строкові депозити, однак їх реальна ліквідність навряд чибуде досить високою.
Навибір джерела впливають такі характеристики, як доступність, вартість,терміновість, тривалість потреби в ліквідних коштах, правила регулювання.
Головноюперевагою даного методу є більш високий рівень очікуваного прибутку, ніж підчас управління ліквідністю через активи. Здатність розміщувати депозитнісертифікати і отримувати в кредит валюту або кошти в Центральному банкудозволяє банку меншою мірою залежати від низькодохідних вторинних резервнихактивів, а це розширює його можливості отримувати прибуток.
Водночасуправління ліквідністю через управління пасивами оцінюється як найризикованішастратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни процентних ставокта ризику доступності запозичених коштів.
Головнимнедоліком даного підходу є те, що кошти залучаються без урахування ефективностірізних напрямків їх розміщення. У період економічного піднесення та зростанняпопиту на кредитні ресурси такий підхід може бути виправданим і корисним. Алепід час зниження активності, коли попит на кредити зменшується, цей підхідпризводить, як правило, до скорочення прибутків і навіть може завдати збитків.
Крімтого, даний підхід характеризується цілою низкою суттєвих недоліків, середяких: неможливість отримання ліквідних коштів у достатньому обсязі та вобумовлені строки, особливо для банків, що втратили або не мають репутаціїнадійної фінансової установи; надмірна залежність від одних джерел фінансуваннязбільшує ризик втрати ліквідності в майбутньому; надмірна залежність банку відуправління пасивами може призвести до послаблення критеріїв управлінняактивами, тобто до великої концентрації короткострокових зобов'язань, якібудуть основним джерелом фінансування довгострокових активів; невизначенавартість кредитів збільшує невизначеність чистого прибутку банку; вартістьтаких коштів може різко збільшуватися внаслідок зростання конкуренції,намагаючись компенсувати таке зростання, банк може ослабити критеріїкредитування та вкладати кошти в ризиковані цінні папери, що, відповідно,збільшує ризик активних операцій; якщо банк залучає додаткові кошти дляфінансування активів, що вже показані в його балансі, то таке збільшеннявартості ресурсів може призвести до зменшення чистого спреду та чистоїпроцентної маржі; якщо банк намагається залучати кошти з мінімальною вартістю,не приділяючи уваги розподілу строків погашення, то значно зростає процентнийризик.
Черезвисоку вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованістьстратегії запозичення більшість банків зупиняє свій вибір на компромісномуваріанті управління ліквідністю — стратегії збалансованого управлінняліквідністю.
Методзбалансованого управління ліквідністю — це компромісний варіант управлінняліквідністю, який передбачає одночасне використання двох попередніх методів,тобто частина попиту на ліквідні кошти задовольняється за рахунок нагромадженнявисоколіквідних активів, а решта — за допомогою проведення операцій запозиченнякоштів.
Методзбалансованого управління ліквідністю дає змогу управляти ризиком ліквідностішляхом координації рішень щодо джерел залучення та напрямків розміщення коштівза обсягами і термінами для забезпечення прибутковості банківських операцій.
Згідноз цим методом у разі погіршення показників ліквідності банки повинні здійснититакі заходи: активізувати роботу з розширення кола платоспроможних клієнтів;активізувати роботу щодо розширення вкладних операцій; запозичити кошти наміжбанківському (міжфіліальному) ринку кредитних ресурсів; запровадити новівиди послуг, провести рекламну кампанію; зменшити обсяги кредитування;активізувати роботу з погашення прострочених та пролонгованих кредитів;провести інвентаризацію рахунків дебіторської заборгованості; створити резервліквідності у вигляді боргових цінних паперів, що емітовані або рефінансуютьсяНБУ.
Перевагамиданої стратегії є: гнучкість, яка дає змогу менеджеру вибирати найвигіднішепоєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічнихумов та змін у ринкових цінах; максимізація прибутку за умови прийнятного рівняризику; можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністюзавдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах.
Отже,кожен наступний підхід до управління банківськими фінансами є логічнимпродовженням попереднього і містить увесь арсенал уже відомих методів таприйомів. У вітчизняній практиці паралельно застосовуються усі три підходи. Удеяких банках (їх частка незначна) управління здійснюється все ще через активи,у більшості установ переважають автономні методи управління (тобто другийпідхід — через пасиви), але є й банки, де використовуються сучасні прогресивніметоди управління.
2.6 Управлінняприбутком банку
2.6.1Сутність прибутку банку та основні засади управління ним
Прибутокє головною метою діяльності банків. Саме він забезпечує формування фондів ірезервів на випадок непередбачуваних збитків, можливих у банківській справі;стимулює діяльність управлінського персоналу щодо вдосконалення роботи банку,зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності.
Грамотне, ефективне управління прибутком передбачає побудову вбанку відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цьогоуправління, знання основних механізмів формування прибутку, використаннясучасних методів його аналізу і планування.
Розглядаючи сутність прибутку, слід зазначити такі йогохарактеристики.
По-перше, прибуток являє собою форму доходу підприємця, що виконуєпевний вид діяльності. Ця зовнішня, найпростіша форма вираження прибутку єразом з тим недостатньою для її повної характеристики, оскільки у ряді випадківактивна діяльність у будь-якій сфері може й не бути пов'язана з отриманнямприбутку.
По-друге, прибуток — це форма доходу підприємця, який вклав свійкапітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибуткунерозривно пов'язана з категорією капіталу — особливим фактором виробництва — ів усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу.
Наступноюхарактеристикою прибутку є те, що він не є гарантованим доходом підприємця,який вклав свій капітал у той чи інший вид бізнесу, а являє результат вмілогота успішного виконання цього бізнесу. Однак у процесі ведення бізнесупідприємець унаслідок своїх невдалих дій або об'єктивних причин зовнішньогохарактеру може не тільки позбутися очікуваного прибутку, але й повністю абочастково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є здебільшого і платою заризик здійснення підприємницької діяльності (рівень прибутку і рівеньпідприємницького ризику знаходяться в прямо пропорційній залежності).
Такожслід зауважити, що прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесіпідприємницької діяльності, а лише ту його частину, яка «очищена» відвитрат на виконання цієї діяльності.
У той же час прибуток є вартісним показником, що виражений угрошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненоговартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників — вкладеногокапіталу, отриманого доходу, понесених витрат тощо, а також з чинним порядкомподаткового регулювання.
З урахуванням розглянутих основних характеристик прибутку йоговизначення в найбільш узагальненому вигляді можна сформулювати таким чином: прибуток- це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладенийкапітал, що характеризує його винагороду за ризик виконання підприємницькоїдіяльності і є різницею між сукупним доходом та сукупними витратами в процесівиконання цієї діяльності.
Висока роль прибутну в розвитку банку та забезпеченні інтересівйого засновників і персоналу визначає необхідність ефективного та безперервногоуправління ним.
Управління прибутком — процес розробки таприйняття управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування,розподілу та використання в банку.
Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізаціїдобробуту засновників, учасників банку в поточному та перспективному періодах.
Виходячи з цієї головної мети, система управління прибутком маєвирішувати такі основні завдання:
1. Забезпечення максимізації розміру прибутку, що формуєтьсявідповідно до ресурсного потенціалу банку і ринкової кон'юнктури. Це завдання реалізуєтьсяшляхом оптимізації складу ресурсів банку і забезпечення їх ефективноговикористання. Основними обмеженнями розміру прибутку є максимально можливийрівень використання ресурсного потенціалу і поточна кон'юнктура фінансовогоринку.
2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнемприбутку і припустимим рівнем ризику. Між цими двома показниками існує прямопропорційний зв'язок. З урахуванням ставлення менеджерів до ризиків формуєтьсяїх припустимий рівень, що визначає агресивну, помірковану або консервативнуполітику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремихоперацій. Виходячи з заданого рівня ризику, під час управління має бутимаксимізований відповідний йому рівень прибутку.
3. Забезпечення високої якості прибутку, що формується. Під часформування прибутку банку мають бути, насамперед, реалізовані резерви йогозростання за рахунок операційної діяльності.
4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу наінвестований капітал власникам банку. Цей рівень за успішноїдіяльності банку має бути не нижче середньої норми прибутковості на ринкукапіталу, а в разі необхідності відшкодовувати підвищений підприємницький ризикй інфляційні втрати.
5. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансовихресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань розвитку банку в майбутньомуперіоді. Оскільки прибуток є одним з основних внутрішніх джерел формуванняфінансових ресурсів банку, його розмір визначає потенційну можливість створеннязагальних фондів і резервів.
6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості банку.Цезавдання покликане забезпечувати максимізацію добробуту власників уперспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості переважно визначаєтьсярівнем капіталізації прибутку, отриманого банком у звітному періоді. Коженбанк, виходячи з умов і завдань діяльності, самостійно визначає системукритеріїв оптимізації розподілу прибутку на частину, що капіталізується, тачастину, що споживається.
7. Забезпечення ефективності програм участі персоналу вприбутку.
Програми участі персоналу в прибутку, покликані гармонізуватиінтереси власників банку і його найманих робітників, мають, з одного боку,ефективно стимулювати трудовий внесок цих працівників у формування прибутку, аз іншого — забезпечувати достатній рівень їх соціального захисту, який державав сучасних умовах повністю забезпечувати не в змозі.
Усі розглянуті вище завдання управління прибутком тісно пов'язаніміж собою, хоча окремі з них і мають різноспрямований характер (наприклад,максимізація рівня прибутку за мінімізації рівня ризику; забезпеченнядостатнього рівня задоволення інтересів засновників банку та його персоналу;забезпечення достатнього розміру прибутку, що спрямовується на нагромадження іна споживання, тощо). Тому в процесі управління прибутком окремі завдання маютьбути оптимізовані між собою.
Ефективний механізм управління прибутком банку дає змогу в повномуобсязі реалізувати завдання та цілі, що стоять перед ним, сприяєрезультативному виконанню функцій цього управління. Як і кожна керуюча система,управління прибутком реалізує свою основну мету та головні завдання шляхомвиконання певних функцій.
Склад основних функцій системи управління прибутком банку наведенона рис. 2.4.
На рисунку наведені лише основні функції управління прибутком,характерні для банків усіх форм власності та організаційно-правових формдіяльності.
Управління прибутком банківської установи — це багатогранний тадуже складний процес, що потребує від банку ретельного опрацювання цьогопитання як у стратегічному й тактичному аспектах, так і в бюджетних щорічнихпланах. У загальному вигляді процес управління прибутком поданий на рис. 2.5.
Побудова системиуправління прибутком вимагає формування систематизованого переліку об'єктівцього управління. Така систематизація об'єктів управління, з одного боку, маєвідображати функціональну спрямованість цього управління, а з іншого — різнійого рівні (рис. 2.6).
/>
Рисунок2.4 – Основні функції системи управління прибутком банку
/>
Рисунок2.5 – Процес управління прибутком банку
Отже,ефективний механізм управління прибутком банку дає змогу в повному обсязіреалізувати цілі і завдання, що стоять перед ним, та сприяє результативномуздійсненню функцій цього управління.
/>
Рисунок2.6 – Система управління прибутком банку
2.6.2Управління формуванням прибутку банку
Найважливішимфактором, що впливає на суму всіх видів прибутків банку, є розмір доходівбанку, який отримується в процесі діяльності.
Доходибанку — це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів абозменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (завинятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).
Доходиє базою для розвитку його діяльності, яка забезпечує розв'язання таких завдань.
По-перше,основна частина доходів банку є джерелом покриття витрат, пов'язаних ізздійсненням банківської діяльності. Реалізація цього завдання забезпечуєсамоокупність операцій банку.
По-друге,частина доходів банку є джерелом формування його чистого прибутку. За рахунокприбутку банк формує фонди та резерви для подальшого його розвитку та зниженняризиків. За допомогою реалізації цього завдання банк розвивається вдовгостроковому періоді та забезпечує самофінансування розвитку банку нарозширеній основі в майбутньому періоді.
Банківськідоходи банку прийнято поділяти на процентні та непроцентні.
До процентнихдоходів належать: процентні доходи за коштами, розміщеними в НБУ; закоштами до запитання; за операціями репо; за короткостроковими депозитами;процентні доходи за коштами, розміщеними в інших банках; за депозитамиовернайт; за короткостроковими та довгостроковими депозитами й кредитами; закредитами овернайт; за фінансовим лізингом; процентні доходи за кредитамисуб'єктам господарської діяльності; за овердрафтом; за дисконтними векселями;за факторинговими операціями та іншими кредитами, наданими суб'єктамгосподарської діяльності; процентні доходи за кредитами фізичним особам;процентні доходи за цінними паперами та інші процентні доходи.
До непроцентнихдоходів належать: комісійні доходи за операціями з банками: відрозрахунково-касового обслуговування, за операціями з цінними паперами, відоперацій з валютою; комісійні доходи за операціями з клієнтами: від РКО, відкредитного обслуговування, за операціями з цінними паперами тощо; результат відторговельних операцій, а також інші банківські операційні доходи (безпосередньопов'язані з діяльністю банку) та інші небанківські операційні доходи (доходи,які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійсненнядоходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансовихінвестицій; надходження за аудиторські послуги, від орендних операцій тощо).
Першиметапом управління доходами є планування, яке підпорядковане головній метіполітики управління прибутком банку й забезпечується комплексом дій зпроведення розрахунків доходів у майбутньому періоді. Основними вихіднимипередумовами планування доходів банку є розроблена програма, яка визначаєобсяги та склад наданих послуг на майбутній період; сума доходів, яказабезпечить умови ефективного розвитку банку в плановому періоді; розробленацінова політика банку.
Основніетапи планування доходів банку:
1. Аналіздоходів банку в передплановому періоді.
Цейвид аналізу спрямований на пошук можливостей збільшення доходів, забезпеченняпланових їх розрахунків необхідними інформативними показниками. Під часздійснення такого аналізу вивчаються: 1) динаміка загальної суми доходів банкув передплановому періоді; після цінового зіставлення показників, щоаналізуються, визначаються темпи зміни загальної суми доходів банку за етапамизвітного періоду (як середня геометрична); 2) рівномірність формування доходубанку — для характеристики цієї рівномірності використовують показникисередньоквадратичного відхилення цих доходів і коефіцієнта їх варіації; 3)зіставлення чистого та валового доходів банку в періоді, що аналізується — дляцих цілей розраховується та аналізується в динаміці коефіцієнт чистого доходу;4) основні фактори, які впливають на зміну суми доходів банку в плановомуперіоді — під час аналізу головну увагу слід приділити зміні обсягів реалізаціїбанківських послуг, зміні рівня цін на послуги тощо.
Результатианалізу дають змогу виявити основні тенденції розвитку доходу банку таврахувати їх під час здійснення планових розрахунків.
2. Оцінкай прогнозування кон'юнктури ринку банківських продуктів.
Станринку банківських продуктів, на різних сегментах якого банк формує свій дохідшляхом реалізації різних видів банківських продуктів, характеризують такі йогоскладові, як попит, пропозиція, ціна та конкуренція. Кожному банку важливознати, на який рівень активності ринку банківських послуг, його видів іскладових слід орієнтуватися під час планування доходів у процесі реалізаціїбанківських продуктів.
Ступіньактивності ринку банківських послуг визначається шляхом визначення ринковоїкон'юнктури. Ринкова кон'юнктура являє собою форму прояву на ринку банківськихпослуг системи факторів, що визначають співвідношення обсягів попиту тапропозиції, рівня цін і конкуренції.
Вивченнякон'юнктури ринку банківських продуктів у процесі управління доходами банкускладається з таких етапів:
А. Поточнеспостереження за ринковою активністю. Таке спостереження необхідне на тихсегментах ринку, на яких банк здійснює свою діяльність, пов'язану з отриманнямдоходів. Поточне спостереження за станом ринку потребує формування системипоказників, які б характеризували його сегменти. Серед цих показників особливуувагу слід приділяти динаміці попиту та пропозиції, зміні рівня цін, змінікількості конкурентів.
Б. Оцінкапоточної кон'юнктури ринку банківських послуг. Вона здійснюється в процесіаналізу, основна мета якого полягає у виявленні особливостей конкретнихсегментів ринку та тих змін, які впливають на них в момент спостереженнявідносно минулого періоду. Аналіз кон'юнктури ринку здійснюється в два етапи.На першому — розраховується система показників, які характеризують поточнуринкову кон'юнктуру. До таких показників належать: загальний обсяг реалізаціїданого виду продукту чи послуги; рівень задоволення попиту; темпи зростання цінна банківські продукти. На другому етапі аналізу виявляються передумови дозміни поточної кон'юнктурної стадії даного сегмента ринку банківськихпродуктів. Ці зміни за багатьма видами послуг пов'язані з сезонністю(наприклад, кредитування сільськогосподарського сектору, попит на споживчікредити).
В. Прогнозуваннякон'юнктури ринку банківських послуг. В умовах нестабільного розвиткудержави, відсутності точної інформації та з ряду інших причин прогнозуванняринкової кон'юнктури обмежується короткостроковим та довгостроковим періодами,що є достатнім для цілей планування доходів. Це планування здійснюється двомаосновними методами — факторним та трендовим. Факторний метод базується навивченні факторів впливу на попит, пропозицію, ціну та конкуренцію й визначенняможливого відхилення цих факторів у майбутньому періоді. Трендовий методбазується на поширенні виявленої тенденції в процесі раніше проведеної оцінкиринку банківських продуктів на майбутній період.
Зурахуванням результатів прогнозування ринкової кон'юнктури здійснюються плановірозрахунки доходу банку на майбутній період.
3. Розрахунокпланової суми різних видів доходів.
Ці розрахунки здійснюються шляхом використання розробленоїпрограми надання послуг та здійснення банківських операцій у майбутньомуперіоді, враховуючи цінову політику банку.
Загальні підходи до визначення планових статей доходів наведені в табл. 2.3.
Таблиця 2.3 – Технологія планування доходів банку
/>
4. Розробка системи заходів щодо забезпечення виконання планудоходів. Система цих заходів розробляється за такими напрямками: ефективнареалізація розробленої цінової політики; використання сприятливої кон'юнктуриринку; підвищення рівня обслуговування клієнтів; інтенсифікація рекламної таінформаційної діяльності; розвиток мережі філій і відділень та інші заходи.
Під час управління доходами головну увагу приділено активнимопераціям, оскільки основним джерелом доходів банку є доходи від активнихоперацій, тому їх ефективність, передусім, визначає кінцевий фінансовийрезультат.
На ефективність активних операцій впливає прибутковість активноїоперації, яка є прямо пропорційною рівню її ризикованості, тому вибірконкретних активних операцій залежить від загальної стратегії банку та йогосхильності до ризику. Відповідно до цього визначають такі підходи до управліннядоходами: консервативний (орієнтація банку на операції з обмеженим, алевисоконадійним і стабільним доходом); агресивний (пріоритетна орієнтаціяна максимізацію прибуткових операцій, незважаючи на рівень ризику, пов'язаний зїх проведенням; цей підхід є доцільним на стадії розвитку банку длязабезпечення швидкого зростання вкладеного капіталу, оскільки такий підхід маєвисокий ступінь ризику, то необхідний високий професіоналізм працівників банку,наявність формалізованих технологій здійснення операцій та ефективна системаризик-менеджменту); поміркований (диверсифікація операцій банку, тобтораціональне співвідношення між високоприбутковими та надійними операціями).
Залежно від обраної стратегії банку формується стратегіяуправління активними операціями, які забезпечують доходи банку.
Наступним напрямком управління доходами є зниження питомої вагинепродуктивних активів. Щодо зниження питомої ваги непродуктивних активів існуєнизка обмежень: частина непродуктивних активів не може бути знижена з причин,які не залежать від банку (вимоги НБУ щодо підтримання мінімального рівняліквідності, виконання норм обов'язкового резервування); деякі елементинепродуктивних активів необхідні для банку з причин комерційного характеру,так, наприклад, якщо значна кількість клієнтів банку є підприємствами торгівлі, то банк об'єктивно повинен підтримувати залишки в касі на високому рівнідля забезпечення потреб таких клієнтів у готівці.
Основними завданнями з мінімізації непродуктивних активів є:використання всіх наявних у банку можливостей щодо зменшення розміруобов'язкових резервів; оперативне управління фінансовими ресурсами, тобтонадлишок ліквідних коштів необхідно інвестувати в короткострокові активи;зниження питомої ваги тих операцій, що сприяють збільшенню питомої вагинепродуктивних активів в частині безнадійних кредитів або цінних паперів, що недають прибутків шляхом ефективного ризик-менеджменту; розробка оптимальноїпроцентної політики, яка передбачає визначення оптимального на розрахунковиймомент часу діапазону між середніми процентами за залученими коштами тасередніми процентами за розміщеними коштами.
Зростання банківських витрат, яке не узгоджується зі збільшеннямйого доходів, може істотно погіршити фінансовий стан навіть великого таавторитетного банку.
Витрати — це зменшення економічних вигод у виглядівибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власногокапіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілувласниками).
Діяльність банку пов'язана зі здійсненням різних видів витрат. Засвоєю природою витрати можна поділити на поточні та довгострокові.
Поточні витрати пов'язані з вирішенням тактичних завдань банку — обслуговуванням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, виплатиперсоналу тощо.
Довгострокові витрати пов'язані з вирішенням стратегічних завданьбанку — розвитком мережі філій, придбанням основних засобів і нематеріальнихактивів, які забезпечують вирішення тактичних завдань банку.
З метою управління доходами і витратами, застосовуючи до кожноговиду витрат специфічні прийоми управління, доцільно їх групувати за видами.Згідно з українськими нормами витрати банку поділяють на процентні танепроцентні.
До процентних витрат належать: процентні витрати закоштами, отриманими від НБУ (за коштами до запитання, операціями репо,короткостроковими та довгостроковими кредитами, отриманими від НБУ); витрати задепозитами, отриманими від НБУ; процентні витрати за коштами, отриманими відінших банків (за коштами до запитання, за депозитами овернайт); за отриманимикредитами та депозитами; процентні витрати за коштами суб'єктів господарськоїдіяльності (за коштами до запитання, депозитами); процентні витрати за коштамифізичних осіб; процентні витрати за цінними паперами власного боргу; процентнівитрати за кредитами, отриманими від інших кредитно-фінансових установ та іншіпроцентні витрати.
Непроцентні витрати містять: комісійнівитрати (витрати на РКО, на кредитне обслуговування, комісійні витрати зацінними паперами, витрати за операціями з валютою, інші комісійні витрати);інші банківські операційні витрати (відрахування у фонд гарантування вкладівфізичних осіб); штрафи за банківськими операціями; інші небанківські операційнівитрати (витрати на утримання персоналу, сплата податків, витрати нателекомунікації, інші експлуатаційні та господарські витрати); відрахування врезерви й списання сумнівних активів та непередбачувані витрати.
З урахуванням змісту процесу управління доходами й витратами тавимог, що до них висуваються, формуються цілі і завдання. Головною метоюуправління витратами є мінімізація непродуктивних витрат, тобто тих витрат, щоне призводять до збільшення прибутку. Скорочуючи непродуктивні витрати, банк,як відомо, може оперативно сформувати резерв коштів, які можуть бути спрямованіна його розвиток. Однак практика роботи більшості українських банків, щорозрізняються як за обсягом, так і за номенклатурою операцій, дає змогувідзначити стабільну тенденцію випереджального темпу зростання витрат щодотемпів зростання доходів банків.
Основне завдання управління витратами — створення механізму, якийзабезпечує оптимізацію витрат банку, приведення їх у відповідність з обраноюприбутковістю. Цей механізм повинен стати основою для забезпечення прибутковоїроботи кожного банківського підрозділу в кожний конкретний період часу і прицьому зменшити залежність банку від ринкової ситуації.
Основа управління витратами в банку — їх планування, метою якого євстановлення суми та складу витрат банку в плановому періоді за структурнимипідрозділами й у цілому за банком.
Планування витрат банку здійснюється в кілька етапів:
1. Проведення аналізу витрат в передплановому періоді.
Основними завданнями проведення цього аналізу є виявлення основнихтенденцій зміни суми та рівня витрат банку в передплановому періоді,встановлення розмірів відхилення фактичних показників від планових, з'ясуванняосновних причин, що викликали ці відхилення.
На першій стадії аналізується динаміка загальної суми та рівнявитрат у передплановому періоді, визначаються темпи зміни цих показників,розраховуються показники абсолютного та відносного відхилення відносно минулогоперіоду. На другій стадії аналізу розглядаються показники, що характеризуютьдинаміку окремих статей витрат. Цей аналіз доповнюється вивченням показниківдинаміки питомої ваги окремих статей витрат у їх загальному обсязі. На третійстадії розглядається рівень виконання планової собівартості банківських послуг.Результати цього аналізу необхідні для коригування планів надання послуг ірівня цін. На четвертій стадії визначається вплив факторів, які викликали зміниу витратах банку. Такий аналіз здійснюється за банком у цілому та за центрамивідповідальності.
2. Формування вихідної бази для планування.
Складається: план надання послуг та проведення операцій; планивитрат на будівництво в плановому періоді; нормативи оплати праці; результатианалізу в передплановому періоді тощо.
3. Прогнозування зміни основних факторів, які впливають наобсяги та структуру витрат у банку.
До таких факторів, що потребують урахування під час плануваннявитрат, належать: зміни обсягів наданих послуг та проведених операцій; зміницін на послуги; зміни в оплаті праці банківського персоналу; інші фактори, яківпливають на обсяг та рівень витрат банку.
4. Складання планової собівартості на різні види наданихбанківських продуктів.
Розрахунки, пов'язані з розробкою планової собівартості, здійснюютьсяза статтями витрат. Перелік одиниць банківських продуктів, на які проводитьсярозрахунок собівартості, банк визначає самостійно з урахуванням цілей тазавдань тарифної політики.
5. Розрахунок планової суми витрат банку.
Управління та оптимізація витрат мають будуватися за аналізом іпорівнянням двох визначальних критеріїв: мінімально необхідного рівня витрат напідтримку функціональної діяльності банку; максимально можливого рівня витрат,визначеного на основі загального прогнозу фінансового результату діяльностібанку за даний період.
Якщо мінімальний рівень витрат більший від максимального рівня,постає завдання проведення в банку реорганізаційних заходів, спрямованих наскорочення обсягу витрат: оптимізації штатної чисельності, перегляду неопераційнихвитрат з метою мінімізації, аналізу ефективності витрат тощо. Якщо максимальнийрівень витрат більший від мінімального, постає завдання оптимізаціївикористання залишку планованих витрат.
Отже, на практиці для вирішення завдання управління витратами необхідно,насамперед, розробити загальні принципи управління витратами та визначитимінімально необхідний і максимально можливий рівень витрат, а також механізмиоптимізації використання ресурсів, виділених під витрати.
Економічне обґрунтування й управління процентними витратами єцілком прозорими. Контроль за ними необхідний тільки на підтвердженняузгоджених ставок, обсягів і термінів залучення. Проблеми виникають лише наетапі затвердження ставок, коли необхідно оцінити процентний ризик, величинупроцентної маржі для створення необхідного й достатнього прибутку.
Це обумовлюється тим, що управління процентними витратами єслабкокерованим з погляду банку, оскільки на їх рівень, насамперед, впливаєринкове середовище, тобто рівень ринкової процентної ставки та грошово-кредитнаполітика НБУ. Зменшення обсягу ресурсів може призвести до відмови відздійснення потенційно прибуткових активних операцій, тому є недоцільним зпогляду перспективного розвитку банку. При управлінні процентними витратаминайдоцільнішою є оптимізація структури ресурсної бази з метою збільшенняпитомої ваги більш дешевих ресурсів.
Визначення економічної ефективності непроцентних витрат є більшскладним завданням, оскільки сам процес такого визначення та обліку ненастільки прозорий, ніж для процентних витрат. Тому постає необхідністьрозробки попереджувальних заходів щодо управління непроцентними витратами банкудля досягнення цілей ефективності витрат банківського капіталу. Необхідна такаорганізація управління витратами, за якої всі витрати банку були б економічнообґрунтованими, прозорими, оптимальними, приносили ефект з оптимальним строкомокупності.
На початковому етапі слід досить жорстко визначити загальніпринципи управління непроцентними витратами з метою створення чіткої організаційноїструктури з управління витратами, яка б забезпечила комплексну і послідовнуреалізацію заходів щодо управління ними.
Далі визначається мінімально припустимий рівень непроцентнихвитрат за діючої організаційної структури банку. Мінімальний рівень непроцентнихвитрат — це та частина постійних витрат, що здійснюються за кошториснимистаттями для підтримки функціональної діяльності банку. Коригування зазначенихстатей відбувається тільки на підставі зміни зовнішніх економічних факторів(підвищення тарифів, вартості оренди тощо) і не залежить від фінансового станубанку.
Відповідно до сформованої банківської практики до таких статейвитрат, як правило, належать: витрати на утримання транспорту; витрати наохорону банку; оренда основних фондів; експлуатаційні витрати;поштово-телеграфні і телефонні витрати тощо. Усі інші статтіадміністративно-господарських витрат можуть бути оптимізовані.
На наступному етапі слід визначити максимально можливий рівеньвитрат на основі аналізу фінансового стану банку. Граничний рівень витрат — цемаксимальний рівень непроцентних витрат банку, проведення яких надасть змогузабезпечити заданий рівень прибутковості роботи банку на прогнозований період.
Після етапу планування підбиваються підсумки, що є основоюприйняття банком рішень щодо оптимізації структури витрат у цілому.
За позитивних результатів планування — прогноз формування прибуткуперевищує достатній обсяг — відбувається аналіз і оптимізація використаннязалишку планованих витрат, що утворився, за видами статей непроцентних витрат,які підлягають оптимізації. За умови негативного фінансового результатудіяльності банку за підсумками планування (або його недостатньої позитивноївеличини), як правило, аналізуються причини і джерела низької рентабельності. Урезультаті проведеного аналізу надаються пропозиції зі зниження запланованихвитрат аж до підготовки переліку реорганізаційних заходів, здатних забезпечитиприбутковість банку.
У практичній діяльності банків найчастіше виникає ситуаціяперевищення запланованого фактичного обсягу витрат над їх максимальноювеличиною. У цьому випадку керівництво банку приймає рішення щодо необхідностіпроведення додаткових організаційних заходів, спрямованих на зниження рівнявитрат, при чому першочерговим є перегляд статей непроцентних витрат. Данерішення має розглядатися виходячи з прогнозу фактичних фінансових результатівдіяльності за період. Найтиповішим способом вирішення проблеми, що виникла, єтакі заходи: забезпечення прямого скорочення рівня непроцентних витрат і/абозабезпечення зростання ресурсної бази для подальшого збільшення доходів зарахунок вигідного розміщення банком ресурсів.
Оптимізація використання грошових ресурсів, виділених дляздійснення непроцентних витрат, може здійснюватися в такий спосіб. Необхідновизначити статті витрат, які належать до витрат, що підлягають оптимізації. Цівитрати першими підпадають під скорочення, оскільки не є для банку критичними йосновними.
Відповідно до сформованої банківської практики до статей витрат,які підлягають оптимізації, належать: витрати на капітальний і поточний ремонтиосновних засобів; витрати на інформаційні й консультаційні послуги;представницькі витрати; витрати на утримання власної охорони банку; витрати наслужбові відрядження; витрати на рекламу; утримання і наймання службовихлегкових автомобілів; витрати з придбання і виготовлення операційно-бланковогоматеріалу; канцелярські витрати; витрати на оплату праці.
Для кожної групи витрат, що оптимізується, встановлюється свійпорядок їх затвердження. Для витрат на оплату праці доцільно розроблятинормативи, до яких можна віднести: навантаження на одного операційно-касовогопрацівника; кількість валютообмінних операцій у день; кількість операцій завнесками населення в день; прийом платежів від населення в день; кількість особовихрахунків.
Залежно від встановленої норми навантаження на одного працівникарегулюється чисельність співробітників підрозділів, відділень, філій: у разінедостатнього навантаження аналізується можливість скорочення чисельностіпрацівників, а в разі підвищеної завантаженості розробляються заходи щодооптимізації діяльності співробітників.
Для груп адміністративно-господарських витрат і витрат, пов'язанихз підтримкою іміджу банку, встановлюється такий організаційний порядокзатвердження витрат: внутрішніми документами (наказами по банку) розподіляютьсяповноваження щодо прийняття рішень на укладення господарських договорів залежновід суми, величини банку й обсягів проведених операцій. Ухвалення рішення щодоздійснення витрат капітального характеру або на рекламу й вибір об'єктаінвестування здійснюється в рамках залишку планованих витрат за встановлениминормативами на один підрозділ, відділення, філію; розрахунку строку окупностівитрат; економічного обґрунтування.
До додаткових організаційних заходів можна віднести заходи,спрямовані на вдосконалення діючої організаційної структури банку: оптимізаціяі скорочення штатної чисельності; перегляд укладених господарських договорівщодо можливості зниження рівня витрат.
У ряді випадків менеджер банку змушений здійснювати заходи,спрямовані на зміну й оптимізацію організаційної структури банку: змінамісцезнаходження; об'єднання філій, відділень банку; викуп будинків філій увласність (відмова від оренди); поліпшення стану матеріальної бази філіальноїмережі (проведення ремонтів, збільшення службових приміщень).
Вибір і оцінка ефективності додаткових заходів, проведення якихпов'язане з одноразовими витратами, здійснюються на основі показника окупності,під яким розуміється покриття здійснених витрат додатковим прибутком завизначений строк.
Таким чином, максимально допустима сума одноразових витрат, щоможе бути спрямована на реалізацію конкретного проекту, обмежується строкомокупності.
Практично в кожному банку є резерви для зниження витрат дораціонального рівня, що дає змогу забезпечити зростання економічноїефективності діяльності і підвищення його конкурентоспроможності. Зниженнявитрат дозволяє банку встановлювати більш вигідні і мінливі тарифи, що даєважливу перевагу перед конкурентами. Однак є низка цілком об'єктивних факторів,під впливом яких банк змушений найчастіше йти на збільшення витрат: іміджбанку; необхідність враховувати сучасні тенденції, формуючи свою матеріальну інематеріальну бази; потреба у висококваліфікованих, а, відповідно, і високооплачуванихфахівцях тощо.
Отже, перед банками постає завдання не просто зниження рівняпоточних і майбутніх витрат, але, що найважливіше, завдання їх оптимізаціївідповідно до цілей і завдань банків, вимог ринку банківських послуг.Реалізація даного завдання можлива тільки на підставі аналізу витрат йефективного управління ними, що передбачають: визначення економічноїдоцільності витрат банку; розрахунок витрат за окремими структурнимипідрозділами і банком у цілому; розрахунок витрат за банківськими продуктами — калькулювання собівартості продуктів; підготовку інформаційної бази, що даєзмогу оцінювати витрати під час вибору й прийняття управлінських рішень;виявлення технічних способів контролю й розрахування витрат; пошук резервівзниження витрат; вибір методів нормування витрат; оптимізацію витрат.
При цьому завдання формування витрат і управління ними маютьвирішуватися в комплексі. Тільки такий підхід може реально сприяти підвищеннюефективності роботи банку.
2.6.3 Управління процесом розподілу прибутку банку
Управління розподілом прибутку банку — це процесприйняття управлінських рішень з подальшого використання прибутку відповідно доцілей і завдань банку. Як правило, порядок розподілу прибутку визначаєтьсязагальними зборами акціонерів (засновників) на рік наперед, а підсумковийрозподіл прибутку затверджується зборами акціонерів (засновників) за підсумкамироку.
Розподіл прибутку здійснюється згідно зі спеціально розробленоюполітикою банку, основу якої складає дивідендна політика.
Політика розподілу прибутку має: відбивати вимоги загальноїстратегії розвитку банку; забезпечувати підвищення ринкової вартості; формуватинеобхідну кількість ресурсів для подальшого розвитку банку; забезпечуватиматеріальні інтереси акціонерів і персоналу банку.
Під час формування політики розподілу прибутку банкузабезпечується її використання за основними напрямками, наведеними на рис. 2.7.
/>
Рисунок2.7 – Основні напрямки розподілу прибутком банку
Чистий прибуток банку розподіляється таким чином:
1. Прибуток, що капіталізується (нерозподілений прибуток): формуванняфондів; кошти, спрямовані на розвиток банку.
У процесі своєї діяльності та отримання прибутку банки створюютьспеціальні фонди, які вводять у власний капітал банку розрахунковим шляхом.Найважливішим із фондів, які створюються банками, є резервний фонд. Цей фондстворюється для покриття непередбачуваних збитків у процесі діяльності банку завсіма статтями активів і позабалансових зобов'язань.
Відрахування до резервного фонду від чистого прибутку звітногороку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків та іншихобов'язкових платежів, здійснюються після затвердження загальними зборамиучасників банку річного бухгалтерського звіту та прийняття рішень щодорозподілу прибутку.
Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду визначаєтьсястатутом банку та має бути не меншим ніж 5% чистого прибутку банку додосягнення ним 25% регулятивного капіталу. Резервний фонд кожного банку має складатине менше ніж 25% зареєстрованого статутного капіталу.
Якщо діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладниківта інших кредиторів банку, то Національний банк має право вимагати від банкузбільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього. Якщовнаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, якає меншою, ніж розмір статутного капіталу, щорічні відрахування до резервногофонду мають становити 10% чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35%статутного капіталу банку.
У випадку витрачання резервного фонду відрахування з прибутку найого формування відновлюється до моменту досягнення заданого розміру. Коштирезервного фонду можуть бути використані тільки на покриття збитків банку зарезультатами звітного року згідно з рішенням спостережної ради банку та впорядку, встановленому загальними зборами його учасників.
Із заробленого за підсумками року прибутку банки формують фондрозвитку банку. Фонд розвитку банку звичайно використовується для забезпеченнядіяльності банку, його подальшого розвитку й придбання основних фондів.
Статутами банків може бути передбачене формування й інших фондів,необхідних для діяльності банку.
2. Прибуток, що споживається (розподілений прибуток): виплатадивідендів; матеріальне стимулювання і соціальне забезпечення працівниківбанку.
Із заробленого за підсумками року прибутку банки формують фондвиплати дивідендів. Фонд виплати дивідендів використовується для накопиченнякоштів, необхідних для планованих розрахунків з акціонерами (засновниками), івесь період часу до затвердження таких виплат загальними зборами акціонерів(засновників) перебуває у розпорядженні банку.
Мета політики розподілу прибутку — оптимізація пропорцій міжчастинами прибутку, що споживається, і частинами прибутку, що капіталізується.Виходячи з цієї основної мети під час формування політики розподілу прибуткубанку вирішуються такі основні завдання: забезпечення отримання власникаминеобхідної норми прибутку на інвестований капітал; забезпечення пріоритетнихцілей стратегічного розвитку банку за рахунок прибутку, що капіталізується;забезпечення стимулювання трудової активності та додаткового соціальногозахисту персоналу; забезпечення формування в необхідних обсягах фондів тарезервів банку.
Специфіка завдань, що стоять перед кожним конкретним банком упроцесі його розвитку, відмінність зовнішніх та внутрішніх умов їх діяльностіне дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, яка б малауніверсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретногобанку складає аналіз та врахування в процесі цього розподілу окремих факторів,що пов'язують цей процес з поточною й наступною діяльністю даного банку.
Основними факторами, які впливають на розподіл прибутку банку, є:
1) зовнішні фактори, що обмежують можливостібанку щодо вибору пропорцій розподілу прибутку. До найважливіших з нихналежать: правові фактори (вимоги до капіталу, обмеження на виплату дивідендівдля деяких банків, мінімальний фіксований розмір відрахувань у резервні фонди);податкова система; середня ринкова норма прибутку на інвестовані кошти; темпінфляції; стан кон'юнктури фінансових ринків, особливо фондового;
2) внутрішні фактори, які обмежують можливостібанку щодо вибору пропорцій розподілу прибутку: менталітет вкладників банку;рівень рентабельності банку; необхідність інвестицій у банк і їх обсяг; рівеньризикованості здійснюваних операцій; значення коефіцієнта фінансовоголевериджу; чисельність персоналу і механізм його участі в прибутку банку;рівень концентрації управління; рівень поточної платоспроможності банку.
Механізм розподілу прибутку залежно від вибраного типу дивідендноїполітики передбачає таку послідовність дій.
На першому етапі з суми чистого прибутку вираховуються обов'язковівідрахування в резервний та інші обов'язкові фонди спеціального призначення,які передбачені статутом банку. «Очищена» сума чистого прибутку являєсобою так званий «дивідендний коридор», у межах якого реалізуєтьсявідповідний тип дивідендної політики.
На другому етапі залишкова частина чистого прибутку розподіляєтьсяна прибуток, який капіталізується, та прибуток, який споживається. Якщо банквикористовує залишковий метод дивідендної політики, то на цьому етапірозрахунків пріоритетним завданням є формування фонду розвитку, і навпаки.
Сформований за рахунок прибутку фонд споживання поділяється нафонд дивідендних виплат і фонд споживання персоналу банку, що передбачаєдодаткове стимулювання робітників та забезпечення їх соціальних потреб. Основоютакого поділу є обраний тип дивідендної політики та зобов'язання банку затрудовими угодами.
Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акціюздійснюється за формулою:
/>, (2.15)
де РДВ — рівень дивідендних виплат на одну акцію;
ФДВ - фонд дивідендних виплат, сформований залежно відобраного типу дивідендної політики;
ВП — фонд виплат дивідендів власникам привілейованихакцій (за передбачуваним їх рівнем);
КПА — кількість простих акцій, емітованихбанком.
Оцінка ефективності розробленої дивідендної політики ґрунтуєтьсяна використанні таких показників:
а) коефіцієнт дивідендних виплат, який розраховується заформулами:
/>, (2.16)
де КДВ — коефіцієнт дивідендних виплат;
ФДВ — фонд дивідендних виплат, сформований залежновід обраного типу дивідендної політики;
ЧП — сума чистого прибутку банку;
б) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу за акцією. Вінрозраховується за формулою:
/>, (2.17)
де КЦД — коефіцієнт співвідношення ціни тадоходу за акцією;
РЦА — ринкова ціна однієї акції;
ДА — сума дивідендів, що виплачуються на одну акцію.
При оцінці ефективності дивідендної політики можуть також бутивикористані показники динаміки ринкової вартості акцій.
2.6.4 Аналіз прибутковості банку
Важливою складовою механізму управління прибутком банку є системиі методи його аналізу. Аналіз прибутку являє собою процес дослідженняумов і результатів його формування і використання з метою виявлення резервівподальшого підвищення ефективності управління ним.
Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютноївеличини прибутку й підвищення рентабельності банку на основі ефективногоуправління доходами і витратами. Отже, аналіз прибутку та рентабельностіґрунтується на аналізі доходів і витрат банку.
У систему аналізу доходів та витрат доцільно включати напрямки,наведені в табл.2.4.
Таблиця 2.4 – Системи аналізу доходів і витрат банку
/>
Важливий інструмент аналізу динаміки показників доходів та витрат- проведення пофакторного аналізу змін за кожною статтею доходів і витрат.Основними методами, що використовуються для розрахунку величини впливу, єметоди ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць.
Основні статті доходів і витрат визначають процентні складові,тому моделі їх факторного аналізу є найбільш розробленими та широковживаними.
Методику факторного аналізу процентних доходів і процентних витратнаведено в табл.2.5.
Крім моделей факторного аналізу процентних доходів і витрат,існують інші розробки, що дають змогу оцінити ступінь впливу певних чинників назміни результативного показника. Основні моделі наведено в табл. 2.6.
Для загальної оцінки діяльності банку за період, що аналізується,здійснюється порівняння відповідних доходів і витрат.
Наявність дзеркальних статей у дохідних і витратних статтях звітупро прибутки та збитки дає змогу зіставляти їх одне з одним та робити висновкищодо ефективності застосування того чи іншого фінансового інструменту в різнихсекторах ринку банківських послуг.
Використання різниці дзеркальних статей, зіставленої з чистимдоходом (прибутком) у цілому чи окремо за величиною доходів і витрат, дає змогувиявити питому вагу та ступінь впливу кожного джерела прибутків на загальнусуму прибутку. Основні дзеркальні показники ефективності, які можутьвикористовуватися, наведені в табл. 2.7.
До найвідоміших та найпоширеніших інструментів фінансовоїзвітності належить коефіцієнтний аналіз. Коефіцієнти дають змогу вивчативзаємозв'язки між різними елементами сукупності фінансової звітності шляхомподання інформації у зручній для обробки формі.
Основні показники, що характеризують дохідність та витратність банківськоїустанови, наведені в табл. 2.8.
Залежно від мети існують різні форми аналізу прибутку (рис. 2.8).
У практиці управління прибутком залежно від методів, щовикористовуються, виділяють такі основні системи проведення аналізу в банку:горизонтальний, вертикальний, порівняльний аналіз, аналіз ринків та аналіз коефіцієнтів (рис. 2.9).
Найбільше значення в ході аналізу прибутку має коефіцієнтний тафакторний методи аналізу прибутку. Аналіз коефіцієнтів базується на розрахункуспіввідношення різноманітних абсолютних показників.
У процесі використання даної системи аналізу визначаютьсярізноманітні відносні показники, що характеризують окремі аспекти формування,розподілу та використання прибутку банку. У практиці управління прибуткомнайбільше поширення отримали системи аналітичних коефіцієнтів, наведені в табл. 2.9.
Таблиця 2.5 – Методи факторного аналізу процентних доходів іпроцентних витрат
/>
/>
Таблиця 2.6 – Факторні моделі основних видів доходів і витрат
/>
/>
Таблиця 2.7 – Показники дзеркального аналізу доходів і витратбанку
/>
Дослідження прибутку не може вважатися повним без проведенняглибокого факторного аналізу.
Чистий прибуток, що відображає фінансовий результат комерційноїдіяльності банку, загалом формується під впливом таких факторів: зміна розмірувласного капіталу (В1); зміна маржі прибутку (Н4); зміна рівня ефективностівикористання активів (Н2); зміна рівня мультиплікатора капіталу (НЗ).
Модель, використовувана для факторного аналізу прибутку, має такийвигляд:
/>, (2.18)
або в агрегованому вигляді:
/>. (2.19)
Розрахунок факторних впливів на чистий прибуток здійснюється втакій послідовності:
1. Розрахунок загальної зміни прибутку:
/>, (2.20)
де П — прибуток звітного (поточного) року;
По — прибуток базового року.
2. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру капіталу:
/>, (2.21)
Таблиця 2.8 – Основні показники коефіцієнтного аналізу доходів івитрат
/>
/>
де В1 — власний капітал звітного періоду;
В10 — власний капітал базового періоду;
Н4 — маржа прибутку звітного періоду;
Н2 — рівень ефективності використання активів звітного періоду;
НЗ — мультиплікатор капіталу звітного періоду.
3. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру маржі прибутку:
/>, (2.22)
де Н40 — маржа прибутку базового періоду.
4. Розрахунок впливу на прибуток зміни рівня ефективностівикористання активів:
/>, (2.23)
де Н20 — рівень ефективності використанняактивів базового періоду.
5. Розрахунок впливу на прибуток зміни мультиплікатора капіталу:
/>, (2.24)
де Н30 — мультиплікатор власного капіталу базовогоперіоду.
Факторний аналіз сприяє виявленню параметрів, які впливають назміну розміру прибутку банку, та дає змогу регулювати розмір прибутку тарентабельність власного капіталу банку за рахунок управління факторами, щовпливають на прибуток і норму прибутку на капітал.
Отже, аналіз є однією з найважливіших складових процесууправління. Тільки з його допомогою працівники аналітичного відділу можутьсвоєчасно визначити негативні тенденції розвитку банку та попередитиїх.
/>
Рисунок2.8 — Основні форми аналізу прибутку в банку
/>
Рисунок2.9 – Основні системи аналізу прибутку, що використовуються в банку
Таблиця 2.9 – Основні показники коефіцієнтного аналізу прибутку
/>
3 ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ (НА ПРИКЛАДІ АКБ «ПРАВЕКС-БАНКУ»)
3.1 АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» – БАНК НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ
Правекс-Банкє багатофункціональним фінансовим інститутом, який надає повний спектрбанківських послуг як роздрібним, так і корпоративним клієнтам. Правекс-Банкпройшов шлях суспільного визнання і на даному етапі має пишатися своїмидосягненнями.
АКБ«Правекс-Банк» зареєстрований в Національному банку України 29 грудня1992 року. Банк паралельно з організацією діяльності обслуговування клієнтів вквітні 1993 року відкриває перші відділення на території Київської області. Влипні 1996 року отримано ліцензію Національного банку України на правоздійснення всіх банківських операцій.
Насьогодні Правекс-Банк представляє собою структуру, яка складається з ГоловногоБанку, який організовує і контролює роботу філій, дирекцій і відділень натериторії всієї України. В свою чергу Головний Банк складається здепартаментів, кожний із яких здійснює діяльність в певному напрямку з ціллюорганізації найбільш ефективної роботи з клієнтами.
Працюючіна українському банківському ринку більше 15 років, Правекс-Банк рік у рік стаєдоступнішим та ближчим для своїх потенційних клієнтів і партнерів. Цевизначається як у дотриманні високих стандартів рівня обслуговування, так і угеографії розташування. Цей результат досягається завдяки створенню найширшоїмережі філій та відділень на всій території України, яка і забезпечуємаксимальну наближеність банківських послуг до кожного клієнта. У структурібанку налічується більш ніж 520 дирекцій та відділень та близько 2257 точоквидачі споживчих кредитів, розташованих як у Київському регіоні, так і в усіхобластях України, включаючи АРК.
СьогодніПравекс-Банк – це Банк Національного масштабу.
Уминулому 2007 році Правекс-Банк успішно продовжував проводити політикупідвищення своєї конкурентоспроможності шляхом розширення спектра банківськихпослуг у всіх регіонах України, де активно працюють його клієнти, а такожпостійно розширюючи свою мережу відділень та пунктів споживчого кредитування.Впровадження останніх досягнень у сфері банківських технологій дозволилооптимізувати надання банківських послуг.
Правекс-Банкпозиціонуючи себе як роздрібний банк національного масштабу, орієнтуєтьсяпереважно на обслуговування фізичних осіб. Отримавши статус ощадного банку,продовжує укріплювати позиції надійного стабільного фінансового інституту,здатного підсилити лідируючі позиції банківської системи України.
Наведенінижче показники діяльності банку за останні 5 років наочно підтверджуютьлідируючі позиції банку у роздрібному сегменті банківської системи України (таблиця3.1).
Таблиця3.1 – Показники діяльності Правекс-Банку (тис. грн.)Показники 2003 2004 2005 2006 2007 1. Чисті активи 965496 1655874 1640890 2123520 3583028 2. Кредитний портфель клієнтів 538622 871206 983510 1373407 2382895 3. Кошти клієнтів 604162 1072217 1238528 1704006 2601642 4. Регулятивний капітал 127750 128959 178062 203694 307191 5. Доходи 156997 210024 299738 370065 714179
Значнезростання регулятивного капіталу є адекватним зростанню чистих активів з 2003р. по 2007 р. і свідчить про динамічний розвиток банку. У порівнянні з 2003 р.регулятивний капітал збільшився майже в 2,4 рази і склав у 2007 р. 307,2 млн.грн., а чисті активи – майже в 3,7 рази, складаючи 3583 млн. грн. Результатомуспішної діяльності Правекс-Банку є зростання довіри у населення, чиї коштистали одним із основних джерел збільшення ресурсів для кредитування реальногосектора економіки. За п’ять останніх років кошти клієнтів, залучені банкомзросли в 4,3 рази, а надані клієнтам банку кредити – в 4,4 рази (рисунок3.1).
Щорічнокількість клієнтів як юридичних осіб так і фізичних осіб Правекс-Банку зростає.Вирішальну роль у вибору банку відіграє менеджмент.
/>
Рисунок3.1 – Динаміка кредитного портфеля та залучених коштів клієнтів (тис. грн.)
Більше40% клієнтів – юридичних осіб зазначили причину, з якої обрали самеПравекс-Банк, — рекомендації партнерів. Це говорить про довіру та високу оцінкуменеджменту банку з боку клієнтів. Створення нової ідеології роботи зклієнтами, яка ґрунтується на впровадженні в банку технології Private banking,а саме закріплення за клієнтом персонального менеджера, забезпечило вихід банкуна новий високий рівень обслуговування Банку. Персональний менеджер повністюсупроводжує та координує дії клієнта в усіх структурних підрозділах банку, щодозволяє забезпечити комплексність обслуговування при вирішенні різних діловихзавдань і в той же час значно прискорити стандартні процедури наданнябанківських послуг. Практично клієнт отримує можливість мати у банку свогопредставника, який лобіює його інтереси і є відповідальним за надання всьогокомплексу банківських послуг.
Правекс-Банкє універсальним банком, який прагне задовольнити потреби всіх клієнтів уширокому спектрі якісних банківських послуг. Фундаментальним принципом роботибанку є комплексний підхід в обслуговуванні клієнтів і поєднання стандартнихтехнологій з індивідуальним підходом до клієнта.
3.2 Управлінняактивами і пасивами АКБ «Правекс-Банку»
Найважливішимзавданням управління для кожного банку є забезпечення оптимальної структуризалучених та розміщених коштів.
СьогодніПравекс-Банк має диверсифіковану ресурсну базу, що дозволяє більш гнучкореагувати на потреби ринку.
Узвітному 2007 році в загальних пасивах Правекс-Банку частка власного капіталусклала 9,96% (356664 тис. грн.), а зобов'язання розподілились між фінансовимиресурсами, які залучені з інших банків (7,83% або 280671 тис. грн.), коштамиюридичних осіб (9,11% або 326424 тис. грн.) та коштами фізичних осіб (63,5% або2275218 тис. грн.). Основним джерелом залучення ресурсів від клієнтів єстрокові депозити населення, частка яких в загальних пасивах 56,33%, та коштидо запитання юридичних осіб (їх питома вага 8,22%). Протягом 2006 рокувипереджаючими темпами в ресурсній базі банку зростали кошти фізичних осіб(зростання в 1,68 рази) (рисунок 3.2).
Одниміз основних видів банківської діяльності є залучення тимчасово вільних коштівна депозитні рахунки в банку (національна валюта – 51,78%, долари США – 41,78%,євро – 6,44%).
Правекс-Банкорієнтований на обслуговування різних категорій клієнтів – фізичних осіб, атакож малого та середнього бізнесу.
Банквиважено і сумлінно проводить політику встановлення процентних ставок завкладами, постійно аналізуючи зміни, що виникають на ринку банківських послуг(в тому числі депозитних операцій), на підставі чого визначається ефективнавартість грошових ресурсів у конкретний момент часу у урахуванням політикисправедливого збалансування інтересів вкладників і акціонерів банку.
/>
Рисунок3.2 – Динаміка і структура пасивів АКБ «Правекс-Банку» (тис. грн)
Пропонуючисвоїм клієнтам одні із найвигідніших умов розміщення банківських вкладів на ринкудепозитних послуг, Правекс-Банк досягнув таких результатів у 2007р. порівняно з2006р.: збільшення сум залучених грошових коштів на 86,93% у національнійвалюті та на 39,07% — у доларах США; зростання депозитного портфеля на 134% — внаціональній валюті, на 56,35% — у доларах США, на 10,32% — у євро; збільшеннякількості відкритих рахунків на 24363 – у національній валюті та на 8088 – удоларах США.
Ефективністьдепозитної діяльності банку також підтверджується високою оцінкою його іміджута надійності з боку клієнтів. Правекс-Банк входить в першу п`ятірку фінансовихустанов країни за рівнем довіри населення.
Заданими Асоціації українських банків, Правекс-Банк, станом на 01.01.08р. входитьдо десятки найкращих банків за розміром депозитного портфеля фізичних осіб; адоля строкових депозитів фізичних осіб в сукупному портфелі строкових депозитівфізичних та юридичних осіб за даними Асоціації українських банків складає89,46% (Правекс-Банк входить в п`ятірку найкращих українських банків).
Долястрокових депозитів фізичних осіб у сукупному портфелі строкових депозитівбанку відображає рівень надійності фінансової установи через те, що, якправило, фізичні особи розміщають велику кількість малих сум вкладів, аюридичні особи розміщують великі вклади. Таким чином вплив кожного окремогодрібного вкладника є мінімальним і не може спричинити дестабілізацію роботибанку.
Платоспроможністьбанку, його ефективна діяльність у значній мірі обумовлена структурою і якістюактивів.
У2007 році банк продовжував дотримуватися напрямку розміщення фінансовихресурсів на ринку кредитування клієнтів, особливо зосередившись на кредитуванніфізичних осіб. За минулий рік кредити фізичних осіб зросли в 1,86 рази і склали59,38% (2127760 тис. грн.) всіх активів. Крім цього, значна питома ваганалежить кредитам, наданим іншим банкам (10,61% або 380277 тис. грн.) таюридичним особам (7,12% або 255135 тис. грн.). Майно банку в структурі активівскладає 8,79% (315055 тис. грн.) (рисунок 3.3).
Зметою затвердження базових принципів проведення політики управління активами іпасивами Банку, для подальшого удосконалення роботи по управлінню активами іпасивами наказом Голови Правління АКБ «Правекс-Банк» затверджено «Положенняпро політику управління активами і пасивами АКБ „Правекс-Банку“.
Основною метою положення про політику управління активами iпасивами АКБ „Правекс-Банку“ є вироблення базових принципівпроведення політики управління активами i пасивами АКБ „Правекс-Банку“з метою зберігання оптимального співвідношення між ризиком i прибутковістю.
Політика управління активами і пасивами АКБ „Правекс-Банку“ґрунтується на інтегральному методі управління активами і пасивами, що означаєвикористання двох методів: методу об’єднання джерел фінансування та методуподілу джерел фінансування для проведення активних операцій.
/>
Рисунок3.3 – Динаміка і структура активів Правекс-Банку (тис. грн)
Інтегральний метод забезпечує найбільшу гнучкість при управлінніактивами та зобов’язаннями Правекс-Банку.
Положення про політику управління активами iпасивами АКБ „Правекс-Банку“ встановлює організаційну формууправління активами i пасивами — Комітет з питань управління активами iпасивами АКБ „Правекс-Банку“, діяльність якого регламентуєтьсяПоложенням про цей Комітет.
Положення про політику управління активами i пасивами АКБ „Правекс-Банку“встановлює i регулює методологічні засади реалізації стpaтeгiї збалансованогоуправління активами i пасивами, зокрема, регламент проведення активно-пасивнихоперації i порядок визначення доходності активно-пасивних операцій.
Метод об’єднання джерел фінансування означає, що всі коштирозглядаються як єдиний ресурсний потенціал Правекс-Банку без урахуванняособливостей різних видів зобов’язань. В АКБ „Правекс-Банку“ цейметод застосовується при формуванні джерел фінансування всіх активних операційна міжбанківському ринку.
Метод поділу джерел фінансування полягає у встановленнівідповідності між конкретними видами таких джерел та напрямами їx використання.В АКБ „Правекс-Банку“ цей метод застосовується тільки при здійсненніарбітражних операцій на міжбанківському ринку.
При розміщенні ресурсів структурні підрозділи АКБ „Правекс-Банку“,які проводять активні операції, керуються такими принципами: портфелькороткострокових і довгострокових кредитів формується за рахунок наявногоресурсного потенціалу, але в першу чергу за рахунок строкових депозитівфізичних і юридичних осіб відповідно до строків їх залучення; ресурси, сформованіза рахунок перевищення капіталу над вкладеннями в основні засоби, і часткакоштів до запитання є вторинними джерелами покриття кредитного портфеля;переважна частка коштів до запитання на поточних рахунках клієнтів розміщуєтьсяу високоліквідні активи; при розрахунку частки коштів до запитання, яка можевикористовуватися для покриття короткострокових кредитів, враховуютьсяпершочергові цілі їх використання (виконання нормативу обов'язковогорезервування, високоліквідні резерви для покриття ризику несподіваного відтокукоштів клієнтів, покриття іммобілізації капіталу).
При залученні ресурсів структурні підрозділи АКБ „Правекс-Банку“,які проводять пасивні операції, керуються такими принципами: нарощуванняресурсної бази, в першу чергу, здійснюється за рахунок приросту дешевихресурсів шляхом залучення клієнтів на обслуговування; на основі маркетинговихдосліджень ринку строкових депозитів повинні оперативно коригуватися процентніумови депозитних вкладів Банку; ресурси на міжбанківському ринку залучаютьсядля виконання нормативу обов'язкового резервування, підтримки на достатньомурівні ліквідності Правекс-Банку, а також для здійснення процентного арбітражу.
При аналізі та плануванні обсягів операцій залучення і розміщеннябанківських ресурсів ключовим показником є рівень середньозважених процентнихставок, що визначає фінансовий пріоритет операцій в управлінні активами іпасивами.
Доходність активно-пасивних операцій вимірюється процентноюмаржею, яка розраховується щоденно і є різницею між середньозваженими ставкамиза процентними активами і зобов'язаннями.
До складу процентних зобов'язань включаються строкові кошти ікошти до запитання юридичних і фізичних осіб, міжбанківські депозити і кредити,субординований борг, кредити Національного банку України і міжнароднихфінансових організацій, кошти на кореспондентських рахунках банків.
До складу процентних активів включаються міжбанківські депозити ікредити, депозитні сертифікати НБУ, кредити фізичним і юридичним особам,вкладення в цінні папери, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках.
Ставка за коштами до запитання фізичних і юридичних осібвизначається шляхом ділення суми витрат за цими коштами на середньоденнізалишки цих коштів за попередній місяць.
Управління активами і пасивами в АКБ „Правекс-Банк“здійснює Комітет з питань управління активами і пасивами, який має відповідніповноваження щодо координації фінансових потоків всіх структурних підрозділів зметою підвищення прибутковості, зменшення ризикованості та оптимальногоуправління ліквідністю.
Усі статті активно-пасивних операцій оцінюються окремо, при цьомуспіввідношення окремих балансових статей контролюється системою обов'язковихекономічних нормативів і спеціальними показниками оцінки ризиків операцій наміжбанківському та міжнародному ринках, операцій з цінними паперами, кредитнихі валютних ризиків.
Спеціальні показники оцінки банківських ризиків розробляє таконтролює їх дотримання департамент аналізу та управління ризиками. Системуекономічних нормативів встановлює Національний банк України. Контроль задотриманням економічних нормативів здійснює департамент економічного аналізу тауправління економічними нормативами.
3.3 Управління ризиками АКБ „Правекс-Банку“
Усвоїй діяльності Правекс-Банк приділяє велику увагу банківським ризикам.Основною метою управління ризиками є створення ефективної системи виконанняпоточних та стратегічних цілей банку із застосуванням відповідних методівуправління та контролю за ризиками, що генеруються зовнішнім середовищем,структурою активів і пасивів та іншими бізнес-процесами банку. Управлінняризиками розглядається як важлива складова комплексного управління діяльністюбанку. Для цього при проведенні кожної значної за обсягом операціїдосліджується її вплив не тільки на окремі ризики, що виникають у разіпроведення, а й на всі сторони діяльності банку, а саме: на структуру активів іпасивів, фінансовий результат, рентабельність роботи банку, якість активів,дотримання вимог НБУ, досвід світової практики.
Правекс-Банкпродовжує роботу з вдосконалення власної системи ризик-менеджменту, оскількивчасне виявлення можливих ризиків – запорука фінансової стабільності таприбутковості діяльності банку.
Длязабезпечення досконалого управління ризиками, підтримання належного рівняприбутковості, в банку діють Комітет з управління активами та пасивами таЛімітний комітет.
Основнимизавданнями Комітету з управління активами та пасивами є: мінімізація ризикуліквідності, що забезпечується за рахунок зменшення розривів ліквідності врозрізі строків і валют; врегулювання дисбалансу у часі між активами іпасивами; прийняття рішень про зміни пріоритетів проведення активних операційабо встановлення зміни лімітів з активних операцій в розрізі напрямків;управління прибутковістю активних та витратами пасивних операцій; контроль завідсотковою політикою банку; контроль за реалізацією стратегії з управліннявалютними, процентними, кредитними та іншими фінансовими ризиками; розглядпоточного стану ресурсної бази і прогнозованої ресурсної позиції банку; аналіззовнішніх та внутрішніх факторів впливу на діяльність банку; контроль зазалученням коштів банком, визначення найбільш раціональних форм і структурифондування з метою забезпечення стабільних надходжень коштів.
Лімітнийкомітет здійснює: аналіз діяльності банків-контрагентів та прийняття рішеньстосовно співпраці на міжбанківському валютному ринку України з визначенимколом банків-контрагентів в обсязі узгоджених лімітів з метою мінімізаціїризиків можливих втрат при проведенні активних операцій на міжбанківськомуринку і оптимізації рівня прибутковості даних операцій; розгляд можливостівстановлення взаємовигідного партнерства з новими банками та розширення колаоперацій, що здійснюються на міжбанківському ринку.
Найбільшвагомим для банку є кредитний ризик. Метою діяльності Правекс-Банку в сферіуправління кредитними ризиками є створення методологій кредитної роботи,максимально сприятливої для клієнтів, що забезпечує банку високий рівень якостікредитного портфеля.
Основниминапрямками діяльності банку в цій сфері є: удосконалення діючих стандартівкредитування; моніторинг та контроль кредитних ризиків з метою виявленняпотенційних проблем з поверненням кредитів, і прийняття адекватних рішень;зважена політика в сфері заставного забезпечення; удосконалення діючих регламентівприйняття рішень, процедур оцінки і управління ризиками; створення резервів підактивні операції.
Длязниження кредитного ризику використовується система видів та умов здійсненнякредитних операцій щодо термінів, позичальників, забезпечення, процентнихставок та способів (методів) їх нарахування, лімітування, диверсифікаціякредитного портфеля, створення резервів, моніторинг та контроль ризиків.
Моніторингіндивідуальних кредитних ризиків щодо позичальника – юридичної особи передбачаєпопередню оцінку кредитоспроможності, аналіз фінансового стану, оцінкувнутрішнього та зовнішнього середовища, аналіз позиції на ринку, прогнозгрошових потоків, оцінку надійності та кредитної історії, а також оцінкуліквідності забезпечення кредитної операції. Банком проводиться оцінка всіхфакторів ризику на підставі якісних та кількісних показників, згідно звідповідними внутрішньобанківськими методиками, щодо оцінки кредитного ризикуза короткостроковими та довгостроковими кредитами. За результатами аналізу таоцінки визначається категорія кредитної операції, складається карта кредитнихризиків позичальника, що дає повну характеристику всіх можливих ризиків бізнесупозичальника та відображає комплексну оцінку ймовірності невиконанняпозичальником взятих на себе зобов'язань, а також ступінь ризику співпраці зПравекс-Банком.
Отже,з метою зниження кредитних ризиків співробітники банку розглядають документи,надані потенційними позичальниками, здійснюють перевірку відповідності тадостовірності документів та інформації, наданої позичальником, здійснюютьаналіз основних показників його фінансової діяльності, вивчають діловурепутацію керівників підприємства. Під час вивчення діяльності підприємстваособлива увага приділяється дотриманню договірних зобов'язань, фінансово-господарськоїдисципліни, проведенню аналізу руху грошових коштів на рахунках потенційногопозичальника. При оцінці фінансового стану позичальника здійснюється перевіркадостовірності балансів підприємства.
Спеціалістирозраховують коефіцієнти, визначають клас позичальника та ступінь ризикукредитної операції, проводять моніторинг застави, бесіди з керівникамипідприємств, виїзні перевірки заставного забезпечення та ін.
Підчас дії кредитного договору щоквартально здійснюється оцінка фінансового станупозичальника з метою виявлення змін фінансово-економічного стану підприємствата, у випадку необхідності, подальшими змінами умов кредитного договору.
Урезультаті несприятливого коливання на ринку процентних ставок банк наражаєтьсяна процентний ризик.
Зметою зниження процентного ризику банк використовує комплексну системууправління ризиком, яка базується на: прогнозуванні тенденції зміни процентнихставок; вивченні динаміки зміни спреда між ставками за залученими тарозміщеними коштами; визначенні величини GAP-розриву між активами та пасивами,чутливими до змін ставок на різних часових проміжках; визначенні співвідношенняактивів та пасивів, чутливих до змін процентних ставок і співвідношенняGAP-розриву до чистих активів банку; здійсненні контролю за розривами міжактивами та пасивами, чутливими до змін процентних ставок на щоденній основі;здійсненні контролю за рівнем чистої процентної маржі; співставленні величинипроцентного ризику з прибутком банку; проведенні зваженої процентної політикибанку, яка базується на формуванні процентних ставок по кредитам з облікомсобівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризику операції; щомісячномуперегляді процентних ставок по активним та пасивним операціям з обліку ринковоїпозиції банків — конкурентів.
Дляпідвищення „гнучкості“ балансу у відношенні до процентного ризику, вдоговорах з фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливістьперегляду процентних ставок у зв'язку зі значними коливаннями ставок на ринкучи змінами облікової ставки.
АналізGAP-розривів середньозважених відсоткових ставок проводиться згідно внутрішньоїформи звітності „Часовий ряд ліквідності“, яка надає можливістьпроаналізувати розриви у ставках та строках активів та пасивів консолідовано тау розрізі філій за всіма валютами.
Дляприйняття управлінських рішень в рамках визначення нижньої вартостібанківського кредиту та забезпечення стабільної роботи банку, виконуєтьсярозрахунок та аналіз ставки беззбитковості.
Середосновних інструментів в управлінні кредитним ризиком, які застосовуються уПравекс-Банку є установлення лімітів і нормативів за видами активних операцій,контрагентами та фінансовими інструментами.
Світовапрактика в економічно розвинутих країнах зі стабільною економікою припускає вбанках проблемну заборгованість до 6% від загального кредитно-інвестиційногопортфеля. Станом на 01.01.07р. у Правекс-Банку проблемна заборгованістьскладала 3,03% (з них 1,2% — кредити, видані до 1998р.), на 01.01.08р. — 1,56%.
Цесвідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачікредитів, а також до здійснення високого постійного контролю за діючимикредитами.
Значнуувагу приділяє Банк управлінню ринковими ризиками (валютним, відсотковихставок, та ін.). Рішення у цій сфері приймаються з урахуванням постійного аналізурізних сегментів фінансового ринку та тенденції змін, що відбуваються. У Банкувстановлені відповідні нормативи ризику, дотримання яких постійно контролюєтьсяКомітетом з управління активами та пасивами. Мінімізація валютних ризиківздійснюється через упровадження певних процедур, обмежень та механізмів, щодозволяють ефективно управляти відкритою валютною позицією Банку. Найбільшважливим є ризик коливань курсу гривні відносно євро. Тому позиція щодо європеребуває під особистим наглядом керівництва Банку. Валютні операції Банкздійснює у суровій відповідності з нормативними вимогами НБУ та внутрішнімиположеннями.
Проводитьсяпостійний моніторинг та аналіз основних макроекономічних показників, оцінкаосновних тенденцій змін цих показників. Різноманітні індикатори фінансовогоринку також перебувають під пильним наглядом аналітиків. Це дозволяє робитипрогнози щодо динаміки змін курсів іноземних валют та допомагає у прийняттірішень з управління валютною позицією.
Комітетз управління активами та пасивами затверджує та регулярно переглядає лімітивідкритої валютної позиції. Такі ліміти установлюються у розрізі як окремихвалют, так і груп іноземних валют. Також установлені ліміти на розмірмаксимальних збитків та прибутків від коливань курсів валют. Розрахунок таконтроль відповідних лімітів робиться Управлінням оцінки ризиків щоденно. Звітпро дотримання встановлених лімітів регулярно подається на розгляд Комітету зуправління активами та пасивами.
Упровадженімеханізми дозволяють Банку ефективно керувати валютним ризиком та уникатизбитків внаслідок цього ризику.
Найважливішимв управлінні банком є управління ризиком ліквідності, достатньої для виконанняПравекс-Банком своїх зобов`язань перед клієнтами та контрагентами у повномуобсязі та в строк. Банком стабільно виконуються нормативи ліквідності,встановлені НБУ. Так, середнє значення нормативу миттєвої ліквідності за 2007рік було 72,26% (нормативне значення не менше 30%), нормативу загальноїліквідності — 117,9% (норматив 100,00%), нормативу поточної ліквідності — 75,51% (норматив не менше 40%), нормативу співвідношення високоліквідних таробочих активів — 26,6% (норматив 20%). Значно зросла питома вага строковихдепозитів клієнтів. Їх рівень в залучених коштах Банку зріс на 10,5% порівняноз 2006р.
Длярозрахунку ліквідності та платоспроможності використовується програма»Платіжний календар", за допомогою якої розраховується консолідованіпоказники і аналізуються всі фінансові потоки в банку.
Щомісячнона засіданні Комітету з управління активами та пасивами здійснюється аналізресурсної бази за попередній місяць з урахуванням змін відсоткових ставок,проводиться оцінка поточного стану балансу. Одночасно визначається стратегіяуправління активами і пасивами на наступний місяць.
Дляаналізу діяльності банку і визначення рівня ризику використовується формазвітності «Баланс АКБ „Правекс-Банк“», яка дозволяєсформувати відхилення за будь-який період, що дає можливість проаналізуватидинаміку основних показників балансу.
Наоснові форми звітності «Баланс АКБ „Правекс-Банк“»виконується розрахунок коефіцієнтів для звіту «Фінансово-економічніпоказники ефективності результатів і ризиків банківської діяльності».Головним чином, це показники фінансової стійкості та платоспроможності,ліквідності, збалансування активних і пасивних операцій, ефективностірезультатів діяльності банку: рентабельність активів, рентабельність капіталу,чиста процентна маржа.
Дляконтролю, планування та аналізу доходів та витрат використовуються такі формизвітності, як «Кошторис адміністративно-господарських витрат»,«Прогноз фінансового результату за місяць», «Звіт про доходи тавитрати за місяць», «Операційні доходи та витрати за день», якіформуються в автоматичному режимі.
Найважливішимзавданням управління для кожного банку є забезпечення оптимальної структуризалучених та розміщених коштів.
Навиявлення та моніторинг операційного ризику спрямована діяльність Управліннявнутрішнього аудиту Правекс-Банку, яка здійснює перевірки усіх структурнихпідрозділів та надає рекомендації щодо оптимізації виконання операцій. Постійноудосконалюються банківські технології, підвищується професійний рівеньперсоналу.
3.4 Управліннякредитним портфелем АКБ «Правекс-Банку»
Кредитування.
Значнупитому вагу у структурі активів Правекс-Банку займають кредити, надані якюридичним, так і фізичним особам (рисунок 3.4).
Кредитування,як і раніше, залишається одним із пріоритетних і прибуткових напрямківдіяльності банку. 2007 рік продовжив і наростив темпи і починання 2006р. устворенні нових кредитних продуктів, значно розширивши при цьому сферикредитування. За рахунок цього кредитний портфель банку в 2007 р. збільшився в1,7 рази або в абсолютних цифрах на 999,72 млн. грн. і склав станом на01.01.2008 року 2425,34 млн. грн. (без урахування страхових резервів) (рисунок3.5).
Такожслід зазначити, що Правекс-Банк посідає одне з лідируючих місць на банківськомуринку України з кредитування фізичних осіб. Кредити фізичних осіб складають88,5% від кредитів у загальному кредитному портфелі банку. За даними Асоціаціїукраїнських банків станом на 01.01.08р. в частині долі кредитів фізичних осіб всукупному кредитному портфелі фізичних та юридичних осіб Правекс-Банк займаєчетверте місце серед найкращих банків України.
/>
Рисунок3.4 – Динаміка активів і кредитів Правекс-Банку (тис. грн.)
/>
Рисунок3.5 – Динаміка зміни кредитного портфеля (тис. грн.)
Обсягкредитування фізичних осіб за 2007 рік збільшився порівняно з 2005 р. у 1,88рази або в абсолютних цифрах на 1003,33 млн. грн. та склав станом на 01.01.2008року 2146,61 млн. грн (рисунок 3.6).
/>
Рисунок3.6 – Динаміка зміни обсягів кредитування фіз. осіб (млн. грн.)
Цейобсяг склався завдяки наданню широкого спектра програм для громадян (рисунок3.7), а саме: стандартного кредитування під заставу нерухомості, землі,майнових прав на депозит, транспортних засобів; іпотечного кредитування длякупівлі житла терміном до 25 років; молодіжного кредитування для купівлі житлатерміном до 25 років; кредитування для купівлі автомобілів у розстрочкутерміном до 7 років; споживчого кредитування для придбання побутової, аудіо- тавідеотехніки терміном до 3 років та кредитування на інші послуги; ломбардногокредитування.
Правекс-Банкнадає послуги з кредитування юридичних осіб і для цього постійно розробляютьсянові кредитні програми. Усього в банку працює 10 кредитних програм дляюридичних осіб, а саме: кредити та кредитні лінії під заставу; короткостроковікредитні лінії у формі овердрафту; довгострокове кредитування під інвестиції внерухомість (офіси, приміщення); кредитування для купівлі автомобілів (у томучислі парку автомобілів); кредитування для купівлі обладнання; кредитування длякупівлі сільськогосподарської техніки; банківські гарантії; кредитування шляхомврахування векселів; кредитування з використанням документарних акредитивів;кредитування під зовнішньоекономічну діяльність.
/>
Рисунок3.7 – Кредити фізичних осіб
Кредитнийпортфель юридичних осіб складає станом на 01.01.2008р. 278,73 млн. грн. Великупитому вагу серед кредитів юридичних осіб займають кредити під заставунерухомості та інші види забезпечення (87,10%), короткострокові кредитні лініїзаймають — 12,90%.
Зурахуванням розширення мережі філій і відділень банку (станом на 31 грудня 2007року Правекс-Банк нараховував 520 філій та відділень по всій Україні) необхідновідзначити і регіональну структуру кредитного портфеля.
Кредитифілій та регіональних відділень складають 37,64% або 912,95 млн. грн. вабсолютних цифрах станом на 01.01.2008 року.
Аналізкредитного портфеля за видами валют підтверджує тенденцію минулих років, девалютний кредитний портфель складає 56,33% від загального кредитного портфеля.
Якістькредитного портфеля поліпшується щорічно.
Станомна 01 січня 2008 р. у Правекс-Банку проблемна заборгованість від загальногокредитно-інвестиційного портфеля склала 1,56%, що є незначною величиноюпорівняно з розмірами проблемної заборгованості банків в економічно розвинутихкраїнах зі стабільною економікою.
Цесвідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачікредитів, а також до здійснення постійного контролю за діючими кредитами.
Кредитніфахівці й надалі продовжують розробку нових програм кредитування й у 2008 роцізапропоновують до послуг клієнтів — юридичних і фізичних осіб — нові кредитніпродукти.
Іпотечне кредитування.
У2007 році кредити на купівлю житла в Правекс-Банку стали ще більш доступнимидля клієнтів банку: у клієнтів з'явилася можливість оформити кредит строком до25 років без початкового внеску; строк прийняття рішення про кредитуваннязменшено до 3 днів.
В2007 році банком було видано 1611 кредитів фізичним особам на купівлю житла насуму 270,32 млн. грн. Помітно виріс середній розмір іпотечних кредитів впорівнянні з попередніми періодами. Так, в 2005 році середній розмір одногокредиту складав 87,2 тис. грн., в 2006 році — 112,6 тис. грн., а в 2007 році — 167,8 тис. грн.
Такожслід зазначити, що в 2007 році, у результаті проведеного дослідженнярейтинговим центром інформаційної групи «Експерт-Україна»,Правекс-Банк був визнаний переможцем у номінації «Кредит зі стандартнимграфіком погашення». На сьогоднішній день Правекс-Банк активно розвиваєданий сегмент кредитного ринку і входить в першу десятку лідерів українськогобанківського сектору.
Кредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів. Обсяг кредитування фізичнихосіб на купівлю автомобілів за 2007 рік збільшився порівняно з 2006 роком на11,2%, а саме, в 2007 році банком було видано 4246 кредитів фізичним особам накупівлю автомобілів на суму 250,28 млн. грн. Зріс також і середній розмір такихкредитів. Так, у 2006 році середній розмір одного такого кредиту вПравекс-Банку складав 54,6 тис. грн., а в 2007 році – 59 тис. грн. Співвідношення кількості виданихкредитів та обсягів кредитування на купівлю автомобілів у 2005 – 2007 рр.представлене на рисунках 3.7 і 3.8. Нарощення обсягів участіПравекс-Банку на ринку автокредитування відповідно сприяло значному збільшеннюкредитного портфеля банку за програмою кредитування фізичних осіб на купівлюавтомобілів. Таким чином, кредитний портфель банку за цією програмою в звітномуроці зріс на 108,06 млн. грн. і склав на кінець 2007 року 332,70 млн. грн.
/>
Рисунок3.7 – Кількість виданих фізичним особам кредитів на купівлю автомобілів, штук
/>
Рисунок3.8 — Сума кредитів, виданих фізичним особам на купівлю автомобілів, млн. грн.
Правекс-Банкне зупиняється на досягнутому, тому, з метою подальшого розвитку програмикредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів, на початку 2007 року буливведені нові, ще вигідніші умови кредитування: строк кредитування на купівлюавтомобілів іноземних марок і марок країн СНД збільшено до 7 років; строккредитування на купівлю автомобілів вітчизняного виробництва збільшено до 5років і т.д.
Подальшевдосконалення банківських технологій та інформаційних систем при оформленніавто кредитів дозволило зменшити строк прийняття рішення банком про наданнякредиту до 1-го банківського дня.
Такожнеабияку роль у досягненнях Правекс-Банку у цій сфері відіграє активнаспівпраця банку з більшістю автосалонів України за програмою кредитуванняфізичних осіб на купівлю автомобілів, про що говорить той факт, що на кінець2007 року було укладено 580 угод про співробітництво між автосалонами таПравекс-Банком.
Споживче кредитування.
Правекс-Банкє одним із лідерів споживчого кредитування населення серед банків України.Споживчий кредит на купівлю практично усіх товарів та деяких послуг клієнт можеотримати як у будь-якому пункті видачі споживчих кредитів (пункти видачіспоживчих кредитів розташовані безпосередньо в магазинах або торгових центрах),так і в одному із 520 відділень Банку на термін до 3 років.
Правекс-Банку 2007 році відкрив нові можливості для своїх клієнтів. Відтепер кредитготівкою можна буде отримати всім клієнтам, незалежно від наявності кредитноїісторії у Правекс-Банку. Перевага кредиту готівкою полягає в тому, що клієнт,отримавши гроші в кредит, має змогу використати їх на власний розсудубудь-якому магазині або торговій мережі.
Такожна початку 2007 року Правекс-Банк запровадив нову форму отримання споживчогокредиту за допомогою платіжних карток, а саме з кредитною карткою«Розстрочка». Даний продукт передбачає отримання клієнтом миттєвоїплатіжної картки (Visa Classic Unembossed domestic) та встановлення кредитноголіміту у розмірі до 25 000 грн. на картковий рахунок.
Власниккредитної картки «Розстрочка» за рахунок кредитних коштів банку маєзмогу оплатити покупки чи отримати готівку на будь-які потреби. Вагомоюперевагою даної послуги є багаторазове використання картки, таким чиномпогашена частина кредиту стає доступною до витрат.
Також,маючи кредитну картку «Розстрочка», клієнт не витрачає кожного разучас на оформлення нового споживчого кредиту, а користується встановленимлімітом протягом 2-х років. Введення кредитної картки «Розстрочка»забезпечує клієнтам ще більшу свободу у виборі та плануванні своїх витрат.
Насьогоднішній день банк успішно співпрацює по видачі споживчого кредиту з такимиторговими партнерами як: «АБВ-Техніка»; «Алло»;«Альпарі»; «Астел»; «Вікотек»;«Діавест+»; «Евросеть»; «Ельдорадо»;«МегаМакс»; «Мелофон»; «МКС»; «МобіДік»;«Мобілочка»; «Нова Електроніка»; «СітіКом»;«Таргет»; «Технолюкс»; «Техномаркет»;«Техноярмарок»; «Фокстрот»; «Юнітрейд»; інші.
У2007 році Правекс-Банк здобув перемогу у тендері, який проводила група компаній«Фокстрот» серед кредитних організацій, представлених на ринкуспоживчого кредитування, та отримав право надавати послуги із споживчогокредитування в магазинах цієї торгової мережі. Перемога Правекс-Банку утендері, без сумніву, підтверджує високий рівень менеджменту, що засвідчуєякість та надійність послуг, які надаються у сфері споживчого кредитування.
Згідноз укладеними генеральними угодами із споживчого кредитування, кількістьмагазинів-партнерів, у порівнянні з минулим роком, зросла на 5% і насьогоднішній день складає 16730 одиниць.
Протягом2007 року між Правекс-Банком та його торговими партнерами було проведено більшяк 750 акцій, що забезпечило збільшення кількості оформлених споживчих кредитівна 20%.
На01.01.08 р. Правекс-Банком було встановлено 2257 пунктів видачі споживчихкредитів, що у 6,4 рази більше в порівнянні з минулим роком, серед них 1200пунктів встановлено в крупних торгових мережах.
Протягом2007 року через пункти видачі було видано 450084 кредитів на суму 999015,9 тис.грн., що складає 84,83% від загального обсягу виданих кредитів. У 2007 роціПравекс-Банк за програмою «Товари та послуги в розстрочку» черезпункти видачі та структурні підрозділи видав 530 588 кредитів на суму1182154,25 тис. грн.
За2007 рік Правекс-Банк видав 183154 споживчих кредити на суму 369399,93 тис.грн. Кількість виданих кредитів у порівнянні з 2006 роком зросла на 189,7%, асума — на 220% (рисунок 3.9, 3.10).
/>
Рисунок3.9 – Динаміка росту кількості кредитів у пунктах видачі споживчих кредитів у2007 році (шт.)
У2007 році Правекс-Банк планує збільшити кількість оформлених споживчих кредитівдо 488400 на суму 1050000,00 тис. грн.
Напочаток 2007 року кредитний портфель Правекс-Банку за програмою «Товари тапослуги в розстрочку» становив 234,68 млн. грн. Протягом 2007 року вирісна 601,53 млн. грн. та на початок 2008 року становив 836,21 млн. грн.
Протягом2007 року Правекс-Банк значно збільшив кількість виданих кредитів, розширивмережу пунктів видачі споживчих кредитів та зміцнив свої позиції на ринкуспоживчого кредитування.
/>
Рисунок3.10 – Динаміка росту обсягу кредитів у пунктах видачі у 2007 році (грн)
3.5 Управлінняінвестиційним портфелем АКБ «Правекс-Банку»
Правекс-Банкнадає клієнтам усі можливі послуги на фондовому ринку. У 2007 році Правекс-Банкодержав нові ліцензії Державної комісії цінних паперів і фондового ринку наздійснення професійної діяльності на фондовому ринку, а саме:
1. ліцензіяДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189669 від06.10.2007 року видана територіальним управлінням ДКЦПФР у м. Києві наздійснення професійної діяльності на фондовому ринку — депозитарної діяльності:діяльність з ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів (строкдії до 06.10.2012 року);
2. ліцензіяДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189673 від06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — депозитарної діяльності: депозитарної діяльності зберігача цінних паперів(строк дії до 06.10.2012 року);
3. ліцензіяДержавної комісії цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189672 від06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами: андерайтинг (строк дії до 06.10.2012року);
4. ліцензіяДержавної комісії цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189671 від06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами: дилерська діяльність (строк дії до06.10.2012 року);
5. ліцензіяДержавної комісії цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189670 від06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами: брокерська діяльність (строк дії до06.10.2012 року).
Банктрадиційно пропонує клієнтам операції по доміциляції векселів, прийняттявекселів на інкасо, опротестування векселів та авалювання векселів. Найбільшимпопитом користувалася послуга авалювання векселів, які були видані на сумуподатку на додану вартість й акцизний збір. Обсяг авальованих податковихвекселів в 2007 році становить близько 1377175 грн.
У2007 році банк здійснив 2 емісії акцій на загальну суму 62539139 грн. Статутнийкапітал банку на 31.12.2007 року склав — 171499139 грн. Крім того, в 2007 роціПравекс-Банк здійснив дебютний випуск облігацій, номінованих у національнійвалюті, на суму 50000000 гривень. Рейтингова оцінка Moody's Investors Service,Inc. для випуску облігацій склала «В2» за міжнародною шкалою та"– А3.uа." за національною шкалою. Розміщення облігацій було розпочато11.11.2007 року і вже на 31.11.2007 року було розміщено облігацій на загальнуномінальну вартість 18 мільйонів гривень.
Наприкінці2007 року департамент цінних паперів та депозитарної діяльності бувреорганізований у департамент інвестиційного бізнесу, якому були поставленінові завдання, у зв'язку із чим банк почав активну діяльність на інвестиційномуринку, у тому числі на українському фондовому ринку та міжнародному ринкукапіталу.
3.6 Міжбанківський бізнес
Правекс-Банк,завдяки високим стандартам праці та багаторічному досвіду роботи, виступаєактивним учасником на міжбанківському валютному ринку. Банк працює як звітчизняними, так і з іноземними банківськими установами, проводячи операції іззалучення та розміщення коштів у національній та іноземній валютах, а такожвалютообмінні операції. Міжбанківські операції для Правекс-Банку є важливимінструментом управління ліквідністю банку та дозволяють сформувати якіснуструктуру активів і пасивів.
Правекс-Банкзарекомендував себе як надійний діловий партнер, який високо котируєтьсябанківською спільнотою, що дозволяє зміцнювати свої позиції операторафінансового міжбанківського ринку. Банк активно розвиває кореспондентськумережу та на взаємовигідних умовах проводить операції з банками, що маютьбездоганну репутацію та довіру в банківських колах.
Ліберальнаполітика встановлення лімітів сприяє залученню нових партнерів та збільшеннюобсягів операцій.
Операції наDEPO-ринку.
Протягом 2007 рокуПравекс-Банк зміцнив та підтвердив статус активного учасника міжбанківськоговалютного ринку.
Загальний обсягоперацій з розміщення ресурсів на міжбанківському ринку за 2007 рік склав16,256 млрд. грн., що у порівнянні з аналогічним показником за 2006 рік на 87%більше; обсяг операцій із залучення ресурсів — 1,564 млрд. грн., що на 9% меншеніж за аналогічний період 2006 року.
Зниження рівнязалучення ресурсів в 2007 році вдалося досягти завдяки ефективному використаннювласної ресурсної бази. В той же час широка лімітна база Правекс-Банку тапрограми кредитування банків-партнерів під різні види покриття (іноземнавалюта, нерухомість, цінні папери тощо) дозволили значно збільшити активніресурсні операції.
Операції наFOREX-ринку.
Правекс-Банкнадає своїм клієнтам не тільки повний спектр традиційних послуг (можливістьстати активним учасником ресурсного ринку, купувати/ продавати валюту наміжбанківському валютному ринку за найбільш оптимальним курсом), але й таких,які здійснює лише Правекс-Банк: обмін і конвертація «екзотичних»валют та ін.
Загальний обсягоперацій Правекс-Банку з купівлі/продажу іноземної валюти становив у 2007 роціеквівалент 314147147 доларів США. Майже 2/3 цього обсягу, а саме еквівалент210027850 доларів США, становили операції з купівлі іноземної валюти. Обсягоперацій з продажу іноземної валюти — еквівалент 104119297 доларів США.
Кореспондентськівідносини.
Правекс-Банк, яквисококваліфікований та досвідчений фінансовий партнер, забезпечує високийрівень обслуговування своїх клієнтів.
Широкакореспондентська мережа дозволяє Правекс-Банку застосовувати професійнийіндивідуальний підхід до своїх клієнтів та максимально швидко, ефективно тадешево їх обслуговувати, що є запорукою надійного довгострокового партнерства.Сучасні електронні технології зв'язку надають можливість оптимізувати процесобробки переказів через кореспондентські рахунки та проводити всі видиміжнародних фінансових розрахунків з дотриманням високих міжнароднихстандартів.
Існуюча насьогодні кореспондентська інфраструкура Правекс-Банку та визнання наміжбанківському фінансовому ринку дозволяють оперативно встановлюватикореспондентські відносини та співпрацювати з новими контрагентами.
Кореспондентськірахунки Правекс-Банку відкриті в іноземних банках у 7 країнах світу. Це, впершу чергу, першокласні впливові міжнародні банки з бездоганною репутацією,які мають значний досвід міжнародних і міжбанківських розрахунків,документарного бізнесу та фінансування міжнародної торгівлі, а також великі танадійні за всіма показниками банківські установи України.
З метоюприскорення розрахунків з учасниками міжбанківського ринку України, а такожвиконання операцій для банків-нерезидентів, відповідно до чинного законодавстваУкраїни та нормативних актів Національного банку України, Правекс-Банквідкриває та веде кореспондентські рахунки типу ЛОРО в гривнях, доларах США,євро, англійських фунтах стерлінгів та швейцарських франках.
Операції, якіпропонує Правекс-Банк за ЛОРО-рахунками: ведення кореспондентських рахунків;керування залишками на рахунках у режимі реального часу; конверсійні операції врежимі реального часу; перекази у всіх видах валют; зарахування гривень накореспондентський рахунок і надання виписок за рахунками при проведенніоперацій; використання залишків на рахунку як застави при укладанні угод;залучення коштів як у формі міжбанківських кредитів, так і в інших формах;нарахування відсотків на залишки на кореспондентському рахунку заіндивідуальною домовленістю; касове обслуговування кореспондента (внесеннявидача готівки).
Документарнийбізнес.
Правекс-Банкздійснює всі види документарних операцій в іноземній валюті, які прийняті вміжнародній практиці: акредитиви, гарантії, інкасо.
Акредитиви.
Акредитив відПравекс-Банку є найбільш прийнятною формою розрахунків у міжнародній торгівлі,оскільки забезпечує чітке виконання зобов'язань партнером. Використанняакредитивної форми розрахунків значно мінімізує транспортні та комерційніризики бізнесу. Для імпортерів акредитив більш вигідний, ніж авансовий платіж;для експортерів — більш вигідний, ніж банківський переказ.
Правекс-Банкнадає повний спектр послуг з акредитивної форми розрахунків, включаючиконсультації зі спеціалістами відносно ефективності умов акредитива тавалютного законодавства. Разом з акредитивами від Правекс-Банку Ви маєтеможливість без особливих турбот започаткувати власний бізнес, набути додатковихекономічних вигод у бізнес-середовищі, більш просто оформити кредит длярозвитку бізнесу, забезпечити «статус-кво» надійного платника абопостачальника та безперешкодно налагодити нові ефективні зовнішньоекономічніконтакти.
Документарнеінкасо.
Незважаючи на те,що ця форма розрахунків у наш час втрачає свою популярність, поступаючисьакредитиву, проте вона регламентована уніфікованими правилами Міжнародноїторговельної палати і знаходить своє застосування в міжнародних розрахунках, утому числі в межах акредитивної форми, коли документи, подання яких передбаченеакредитивом, оплачуються на інкасовій основі.
Правекс-Банкпроводить всі передбачені операції з документарного інкасо, виступаючи якбанк-ремітент, банк, що інкасує, та/або банк, що представляє.
Гарантії.
Наявністьміжнародних правил за гарантіями, які чітко визначають документарний характергарантійних зобов'язань та уніфікують міжбанківські процедури у зв'язку з ними,дає потужний стимул для використання цієї форми забезпечення зобов'язань,Правекс-Банк надає послуги з проведення гарантійних операцій як у межахвнутрішнього українського регламенту, так і в міжнародному форматі. Ефективнаробота Правекс-Банку в області документарного бізнесу забезпечується: широкоюмережею міжбанківських відносин; високим рівнем технічного та програмногозабезпечення; індивідуальним підходом у кожному конкретному випадку; гнучкоютарифною політикою; професіоналізмом фахівців банку.
3.7 Платіжнікартки
Як і в попередніроки, Правекс-Банк продовжує плідну співпрацю з міжнародними платіжнимисистемами Visa Int. та MasterCard Inc., а також з фінансовою компанією AmericanExpress, і є одним із лідерів серед українських банків у сфері емісії таеквайрингу платіжних карток. За даними рейтингу Української міжбанківськоїАсоціації членів платіжних систем "ЄМА" Правекс-Банк посідає 6-темісце серед усіх українських банків за обсягом емітованих платіжних карток станомна 01.01.08 року.
Обсяг емітованихплатіжних карток характеризує обсяг клієнтської бази банку, яка формуєтьсязавдяки рівню якості обслуговування, тарифну політику та заходів безпеки, якихвживає банк для захисту рахунків своїх клієнтів.
Протягом 2007 р.Правекс-Банк випустив понад 260000 карток платіжних систем Visa Int. таMasterCard Inc., і на кінець року загальний обсяг емісії становив близько1150000 платіжних карток.
Один із найширшихсеред українських банків асортимент карткових продуктів, що нараховує понад 90одиниць, може задовольнити потреби найвибагливіших клієнтів. Пріоритетом банкує заохочення до співпраці нових клієнтів.
Досягненнюпоставленого завдання сприяє тенденція постійного розширення спектру додатковихпослуг та продуктів.
У 2007 роціПравекс-Банк сертифікував та розпочав випуск нового карткового продукту — платіжної картки Visa Classic International Unembossed, що поєднує в собістатус картки високого рівня та миттєвих карткових продуктів — клієнт отримуєкартку безпосередньо при зверненні до банку.
Саме на базіданого продукту у 2007 році були запроваджені нові кредитні картки«Універсальна» та «Розстрочка», які гармонійно доповнилидосить широкий ряд кредитних продуктів для різноманітних категорій клієнтів.
Кредитні картковіпродукти користуються великим попитом та є найбільш перспективними послугамиПравекс-Банку.
Дані послугизнайшли свою аудиторію клієнтів в існуючих ринкових умовах України, колиспостерігається зниження попиту населення до звичайних споживчих кредитів іклієнт зацікавлений в отриманні універсального платіжного продукту, щодозволить заощадити час при зверненні до банку для оформлення документів наотримання кредитних коштів.
У зв'язку з цим,в найближчі роки кредитні продукти будуть розвиватися найбільш активно.
Додаткові послуги,які на сьогоднішній день пропонує Правекс-Банк, вже не є предметом розкоші дляклієнта. За помірно гнучку оплату користувач платіжної картки має можливістьзаощадити свій час, кошти та швидко вирішити безліч життєвих та діловихпроблем: з дому чи офісу можна контролювати рух грошових коштів на картковомурахунку, слідкувати за надходженнями та витратами завдяки послузі SMS-банкінг — достатньо лише бути абонентом одного з мобільних операторів; отримувативиписки, що відображають рух коштів на картковому рахунку, у відділеннях банку,поштою та через мережу Інтернет; у разі виникнення нагальної потреби, клієнтможе терміново отримати кошти за фізичної відсутності картки; заощаджуватикошти на конвертації валют при розрахунках за кордоном, для чого достатньооформити картку в кількох валютах (мультивалютну): доларах США, євро тагривнях; надавати право близьким людям чи діловим партнерам проводити операціїз платіжними картками шляхом оформлення довіреностей на третю особу; клієнтимають можливість переказувати кошти зі своїх карткових рахунків на рахункиінших осіб; з метою мінімізації ризику шахрайства, клієнт може встановитиобмеження на зняття готівки в банкоматах чи розрахунки в торговельній мережі.
Завдякикреативному підходу до обслуговування та плідній співпраці з платіжнимисистемами і торгівельними мережами, співробітники банку привернули увагубагатьох нових клієнтів шляхом впровадження нових програм та акційнихпропозицій. Найбільш яскравими та масштабними з безліччю подарунків та приємнихсюрпризів були:
1. «Visa — ексклюзивнаплатіжна картка Туріна-2007». Акція проводилася спільно з міжнародноюплатіжною системою Visa International. Кожен власник картки Visa Правекс-Банку,котрий розрахувався карткою, отримав у подарунок оригінальний сувенір ізсимволікою зимових Олімпійських ігор 2007 року;
2. «Дій з розумом — розраховуйся з Visa» — користувачі карток Visa, розраховуючись в будь-якійточці торгівельно-роздрібної мережі на суму 20 грн. і більше, мали змогувиграти один з 85 ваучерів на придбання побутової техніки;
3. «3 Visa — казкапоруч» — фестиваль покупок. Розрахувавшись в будь-якому з магазинівторгівельних мереж-учасників акції на суму 30 грн. і більше, клієнт автоматичноотримував сувенір із логотипом Visa та мав змогу виграти один із цінних призів;
4. «Якісна техніка — європейський подарунок». Купуючи побутову техніку Samsung, клієнтотримував миттєву картку Visa зі 150 грн. на рахунку.
Широка мережабанкоматів дозволяє зняти готівку в будь-якому куточку України. На сьогоднішнійдень до послуг клієнтів пропонується близько 300 банкоматів авторитетногоміжнародного виробника NCR.
Більш того, в2007 році банком був підписаний договір про об'єднання банкоматної мережі зУкрсоцбанком, Укргазбанком, Укрссиббанком. Таким чином, клієнти отримали змогузнімати готівку без додаткової комісії в банкоматах. Окрім того було розширенофункціональність банкоматів: збільшено кількість мобільних операторів,електронні ваучери яких можна придбати в банкоматах.
Платіжна картканадає унікальну можливість безготівкових розрахунків у торговельних мережах.Протягом 2007 р. Правекс-Банк збільшив кількість POS-терміналів у торговихточках більш ніж в півтора рази, їх кількість на сьогоднішній день становитьмайже 480. За даними Асоціації українських банків по кількості встановленихPOS-терміналів станом на 01.01.08р. Правекс-Банк знаходиться на 11-му місцісеред найкращих банків України.
Просуваннякорпоративних карток.
2007 ріквідзначився підвищеною увагою до розширення функціональних властивостейкорпоративних карток, які вдосконалили процес проведення розрахунків таконтролю витрат і надходжень приватними підприємцями та підприємствами малогобізнесу. Широкий асортиментний ряд та перелік додаткових послуг забезпечиливисоку популярність даного типу карток.
На сьогоднішнійдень до уваги клієнтів Правекс-Банк пропонує не лише картки в одній валюті,такі як Visa Business Electron Domestic, Visa Business Electron International.MasterCard Electronic Business, Visa Business Silver, Visa Business Gold таMasterCard Business International, а й мультива-лютні картки — MasterCardBusiness, Visa Business Silver, Visa Business Gold з мультивалютнимиспец-рахунками в доларах США, євро та гривнях.
Протягом 2007року банк емітував 4322 корпоративні картки. До уваги клієнтів пропонуєтьсярізний дизайн корпоративних карток.
Загальна сумагрошового обороту в національній валюті за 2007 рік становила понад 180 млн.грн., в той час як аналогічний показник за 2006 рік складав 100 млн. грн.
Збільшенню емісіїкорпоративних карток сприяє широка мережа філій, відділень, банкоматів тапунктів видачі готівки по всій території України та АРК, оптимальна тарифнаполітика банку, індивідуальний та професійний підходи до кожного клієнта.
Просуваннязарплатно-карткових проектів.
Велике значенняПравекс-Банк надає просуванню та розвитку зарплатно-карткових проектів, щодозволяють скоротити фінансові витрати та затрати часу на доставку та видачуготівки співробітникам організацій. Автоматизована видача заробітної плати вбанкоматах забезпечує високу конфіденційність інформації щодо розмірузаробітної плати персоналу, а широка мережа банкоматів та пунктів видачіготівки надає можливість швидко та безпечно отримати кошти. Окрім цього клієнтмає можливість щомісячно отримувати відсоткові нарахування на залишок накартковому рахунку. На сьогоднішній день банк реалізує зарплатні проекти іззастосуванням платіжних карток міжнародних платіжних систем Visa Int. таMasterCard Inc.
Вже заразПравекс-Банк обслуговує зарплатні проекти таких установ, як Верховна РадаУкраїни, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України,Міністерство екології і природних ресурсів України, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, НТУУ«КПІ» та ряд інших установ і вищих навчальних закладів по всійУкраїні.
Протягом 2007року партнерами банку стало ще понад 200 підприємств, було залучено доспівпраці такі організації, як: КРУ в м. Києві та Київській області;Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства;Київська міська психоневрологічна лікарня № 1; Київський педагогічний коледж;Інститут інноваційних технологій; ОП «Атоменергомаш» м. Запоріжжя таін.
Широкого розвиткута популярності серед клієнтів набула впроваджена в 2006 році програма«Друга зарплата» — овердрафтне кредитування держателів зарплатнихплатіжних карток. Зокрема в 2007 році було збільшено розмір максимальної сумикредиту до 300% (від середньомісячних перерахувань на картковий рахунок).
Так, напочатку2007 року була впроваджена нова послуга «Універсальний зарплатнийкредит», яка дозволяє власникам платіжних карток встановлювати кредитнийліміт у розмірі до 600% від середньомісячної заробітної плати (з розрахунку — за останні три місяці).
Дисконтнапрограма.
Завдяки найбільшдемократичній та гнучкій політиці Правекс-Банку поміж інших банків, коженвласник картки, емітованої банком, незалежно від її рівня чи типу (зарплатна,депозитна, клієнтська, пенсійна, корпоративна) може отримувати знижки до 30% впонад 5000 торгівельно-сервісних підприємств України. Слід зазначити, що допрограми протягом 2007 року було залучено понад 600 підприємств-партнерів,послуги яких користуються найбільшим попитом серед споживачів. Власники картокПравекс-Банку можуть заощаджувати, відвідуючи салони ювелірних виробів тагодинників «Даміані», «Лувр», «Базель»,«Авеню», «Ноблесс», меблевий салон «Рив'єра»,кальян-бар «Хабібі», ресторани «Велюр», «001»,«Кловський», бутіки білизни «Belle Femme», «Dim»,туристичну агенцію «СВ-тур», «Афіна-тревел»,«Траєкторія», стоматологічні клініки «Лана-дент»,«Мілдент», «Слален» та ін. Мережа підпри-ємств-партнерівбанку постійно розширюється як у Києві, так і по всій Україні.
Таким чином,Правекс-Банк зробив значний внесок в загальний розвиток карткового бізнесу вУкраїні, зайнявши нішу стабільності, надійності та довіри.
3.8 Менеджментроздрібного бізнесу АКБ Правекс-Банк
Одним із основнихнапрямків діяльності кожного універсального банку є послуги для населення.Спрямовуючи роботу на всіх клієнтів вирішуючи їх проблеми, сьогодніПравекс-Банк виступає як роздрібний банк національного масштабу. Тому розвитокроздрібних послуг є пріоритетним в роботі з клієнтами і потребує особливоїуваги до організації даного процеса в кожному відділенні.
Правекс-Банкнадає клієнтам послуги по переказу грошових коштів — Western Union; Money Gram,«Правекс-Телеграф», грошові перекази з Ощадного банку Росії;валюто-обмінні операції – «Обмін валют», перевірка платоспроможностібанкнот іноземної валюти, обмін зношених банкнот; продаж ювілейних і пам'ятнихмонет, продаж та купівля дорожніх чеків, інкасо іменних чеків, передплатакарток Visa Travel Money Cash Passport; приймання готівкових платежів відфізичних та юридичних осіб; продаж банківських металів.
У 2007 році убанку активно розвивалися нові послуги для населення — клієнти могли миттєвопоповнювати свої особові рахунки операторів мобільного зв'язку, придбати єдиніелектронні ваучери операторів мобільного зв'язку можна у будь-якому відділеннібанку на всій території України.
Міжнароднігрошові перекази.
ВідділенняПравекс-Банку стали універсальними центрами міжнародних грошових переказів, деклієнт може обрати зручний для нього варіант відправки грошових коштів своїмрідним та близьким Стратегія банку зорієнтована на те, щоб кожного днянаближувати послуги міжнародних грошових переказів до клієнтів, що досягаєтьсязавдяки активній роботі розгалуженої мережі наших відділень, а також мережівідділень банків — партнерів. Сьогодні клієнти Правекс-Банку можутьскористатися наступними послугами міжнародних грошових переказів: WesternUnion; Money Gram; Виплата термінових грошових переказів з Ощадного банкуРосії.
Основнимиперевагами міжнародних переказів через Правекс-Банк є: швидке і якіснеобслуговування клієнтів; індивідуальний підхід до вирішення проблем кожногоклієнта; зручний для клієнтів режим роботи; щоденна наявність грошових коштів вкасі, що забезпечує отримання клієнтом переказу незалежно від суми;конфіденційність інформації; широка розгалуженість мереж; усі витрати,пов’язані з грошовими переказами несе сторона, яка відправляє гроші.
Грошові переказиWestern Union.
3 листопада 1999року Правекс-Банк почав роботу в системі Western Union і за відносно короткийчас зумів увійти в число провідних операторів на ринку грошових переказів вУкраїні. Досягнення банку були відповідно оцінені компанією Western UnionFinancial Services, Inc. і з липня 2002 року Правекс-Банк є прямим агентомкомпанії. Субагентами банку по роботі в системі Western Union на початок 2007року є сім українських банків.
За минулий 2007рік банк провів майже 205 тисяч трансакцій (у 2006 році — 185 тисяч) назагальну суму 82,6 млн. доларів США (у 2006 році — на загальну суму 74,7 млн.доларів США), при цьому темп росту склав 111% (рисунок 3.11).
Дані анкетуваннянаселення для зясування моментів які впливають на співпрацю між клієнтами тавідділеннями Банку за послугою «Western Union» наведені в таблиці3.2.
Грошовіперекази Money Gram.
Правекс-Банк єпершим системним банком в Україні, який одночасно став агентом двохсистем-лідерів міжнародних грошових переказів Western Union і Моney Gram,надаючи клієнтам можливість та зручність самостійного вибору системи грошовихпереказів, яка найбільше відповідає їх потребам.
/>
Рисунок 3.11 –Обсяг переказів за системою Western Union (тис. доларів США)
Таблиця 3.2 — Фактори, які вплинули на рішення звернутися саме до Правекс-БанкуПоказник Значення 1. Місце розташування 69,28% 2. Оперативність здійснення операцій 7,99% 3. Репутація надійного і стабільного банку 5,80% 4. Високий рівень обслуговування 5,02% 5. Рекомендації знайомих 4,39% 6. Прийнятні тарифи 3,13% 7. Рекламні повідомлення банку 2,35% 8. Позитивний досвід співпраці 2,04%
Правекс-Банк ставодним із небагатьох банків України, який має право підключати до системи МоneyGram інші компанії, і таким чином сприяє розвитку мережі пунктів грошовихпереказів Money Gram в Україні.
Під часспівробітництва з компанією Money Gram (банк почав здійснювати операції уквітні 2006 р.) Правекс-Банк постійно демонструє стрімке збільшення обсягівгрошових переказів Money Gram та кількості пунктів надання послуг.
Кількість пунктівобслуговування клієнтів за системою міжнародних грошових переказів Money Gram вПравекс-Банку зараз нараховує близько 300 і кожен день збільшується. За минулий2007 рік банк провів майже 3,6 тисяч трансакцій на загальну суму 4,1 млн.доларів США, при цьому темп росту за кількістю трансакцій склав 214%.
Грошовіперекази з Ощадного банку Росії.
У 2007 роціПравекс-Банк реалізував спільний проект з виплати термінових грошових переказівз Ощадного банку Росії.
Підписання угодиз одним із найкрупніших банків Росії дало змогу Правекс-Банку надавати своїмклієнтам можливість отримувати грошові перекази з будь-якого куточка Росії.
Термінові грошовіперекази з Ощадного банку Росії мають наступні переваги, які роблять новупослугу Правекс-Банку особливо привабливою для клієнтів: швидкість — переказдоступний до виплати протягом 12 годин; зручність — для виплати переказувідправник може вибирати будь-яке з 520 відділень Правекс-Банку, що розташованенайближче до отримувача; конкурентоспроможні тарифи.
Все це робитьпослугу особливо привабливою для клієнтів.
Миттєвігрошові перекази «Правекс-Телеграф».
У Правекс-Банкууспішно працює система миттєвих грошових переказів «Правекс-Телеграф»,яка була започаткована у серпні 2002 року. Ця система дозволяє здійснюватипрактично миттєвий переказ коштів у мережі відділень банку, розташованих унайвіддаленіших куточках України, як у національній валюті, так і в доларах СШАта євро за одними з найпривабливіших тарифів. Протягом 2007 року система «Правекс-Телеграф»заслужено користувалася довірою клієнтів. Кількість трансакцій перевищила 1мільйон, обсяг переказів у 2007 році склав понад 4 млрд. грн (таблиця 3.3).
Таблиця 3.3 –Середньомісячні показники роботи системи миттєвих грошових переказів «Правекс-Телеграф»Показники 2003 2004 2005 2006 2007 1. Сума переказів (грн. еквівалент, в тис. грн.) 3589,6 7784,7 28028,1 72972,8 347295,6 2. Кількість трансакцій (шт.) 1205 5242 18560 45382 96253
Дані анкетуваннянаселення для з’ясування моментів, які впливають на співпрацю між клієнтами тавідділеннями Банку за послугою «Правекс-Телеграф» наведені в таблиці3.4.
Таблиця 3.4 — Фактори, що вплинули на рішення звернутися саме до Правекс-БанкуПоказники Значення 1. Місце розташування 53,08% 2. Прийнятні тарифи 16,48% 3. Оперативність здійснення операцій 11,57% 4. Репутація надійного і стабільного банку 7,47% 5. Високий рівень обслуговування 5,87% 6. Рекомендації знайомих 5,53%
Обмін валют.
Правекс-Банкпрацює з готівковою валютою 11 держав та здійснює усі види валютно-обміннихоперацій: купівля та продаж готівкової іноземної валюти, конвертація валюти(прямий обмін 10 видів готівкової іноземної валюти на іншу іноземну валюту).
Правекс-Банкпропонує найбільш конструктивні тарифи, можливість узгодження індивідуальнихкурсів для оптових клієнтів, завчасне замовлення необхідної суми валюти дляоптових клієнтів на потрібний клієнту час та гарантію їх своєчасного отримання.
Обсяги наданихнаселенню послуг з обміну валют виросли більш ніж на 64% порівняно з 2006роком.
Обмін валютнадається населенню усіма банками, але Правекс-Банк має такі переваги обмінувалют: конфіденційність; зручний режим роботи; для постійних клієнтів існуєможливість надання індивідуального курса обміну валют; висока якістьобслуговування та оперативність здійснення операцій купівлі/продажу іноземноївалюти; індивідуальний підхід до кожного клієнта; можливість замовлення необхідноїсуми валюти на потрібний час та гарантія отримання цієї суми в термін.
Перевіркаплатостпроможності банкнот іноземної валюти.
Вона направленана запобігання отримання клієнтами фальшивих банкнот. Переваги перевіриплатоспроможності банкнот у відділеннях Правекс-Банку: конфіденційність;наявність необхідного обладнання для перевірки грошей; зниження ризикуотримання фальшивих банкнот; низький тариф при оплаті послуги; здійснитиперевірку можливо в кожному відділенні Правекс-Банку; індивідуальний підхід докожного клієнта; висока якість і оперативність здійснення цієї операції;зручний режим роботи банку.
Обмін старихбанкнот іноземної валюти.
Суть цієї послугиполягає в можливості обміняти за певну плату стару банкноту, яка знаходиться втакому стані, що її не приймають для оплати товарів і послуг. Переваги обмінузношених банкнот у Правек-Банку: висока якість обслуговування; доступні тарифи;одержання якісних перевірених купюр; швидке здійснення операцій.
Правекс-Банк пообміну зношених купюр з іноземної валюти працює як з фізичними особами, так і зіншими банками на договірних відносинах.
Прийманняплатежів від населення.
Правекс-Банкнадає своїм клієнтам одну з найбільш поширених банківських послуг — прийманняготівкових платежів. Завдяки розгалуженій та ефективно розташованій мережівідділень Правекс-Банк активно набирає популярність, як серед населенняУкраїни, так і серед юридичних осіб, які зацікавлені в продажу товарів тапослуг.
За минулий рікПравекс-Банк надав послугу з приймання готівкових платежів майже 10 мільйонамклієнтів — фізичним та юридичним особам, які здійснили платежів на суму більше2,8 млрд. грн. Стабільність розвитку послуги з приймання платежів забезпечена,насамперед, проведенням політики збільшення кількості партнерів, з якими банкуклав договори на приймання платежів, а також поліпшенням якості обслуговуванняу відділеннях. Отже, накінець 2007 року кількість договорів з підприємствами таорганізаціями по всій території України перевищила цифру 10000.
Банківськіметали.
Правекс-Банк — визнаний лідер серед українських банків на ринку банківських металів. Вінпершим розпочав проведення операцій з банківськими металами. Банк міцно утримуєсвоє лідерство в цій сфері діяльності й сьогодні.
За період з 1998року Правекс-Банк реалізував українським споживачам понад 18736 кг.банківського золота, срібла, платини та паладію.
До послугклієнтів найбільший асортимент зливків банківських металів, який включає 12номіналів зливків золота, 9 номіналів зливків срібла, 11 номіналів зливківплатини та 2 номінали зливків паладію. Їх можна придбати в усіх філіях тавідділеннях банку, кількість яких перевищує 520 штук. Також клієнти маютьможливість продати зливки банківських металів в таких містах України, як Київ,Вінниця, Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ та Ужгород.
Правекс-Банкприймав активну участь в Міжнародних спеціалізованих виставках ювелірнихвиробів, годинників, коштовних прикрас та аксесуарів «ЮВЕЛІР ЕКСПО УКРАЇНА2007», де був нагороджений дипломом «За краще представлення продукції».
У 2007 році булиукладені договора на поставки банківських металів із швейцарською компанієюARGOR-HERAEUS і бельгійською фірмою UMICORE (представництво в Німеччині) тапоставки монет із австрійською компанією Schoeller Muzhandel, яка єбезпосереднім дистриб'ютором монет, виготовлених монетними дворами світу.
Правекс-Банк,прагнучи завоювати клієнта, шукає нові підходи до залучення клієнтів,намагається завоювати їхню довіру й переконати в необхідності придбання зливківбанківських металів саме в нашому банку. У свою чергу одне з основних завданькожного відділення банку — постійне зростання клієнтської мережі й розвитокефективного довгострокового співробітництва в сфері банківських металів.
При домовленостіз клієнтом про ціну продажу банківського металу, ціна фіксується і залишаєтьсянезмінною незалежно від дати здійснення операції й ситуації на валютному ринку.Також існує система надання знижок для оптових клієнтів.
В 2007 роцівпроваджена послуга відкриття поточних рахунків у банківських металах.
МенеджериПравекс-Банку завжди в своїй праці використовують метод перехресних продаж якпо відношенню до існуючих клієнтів, так і до тих хто вперше звертається допослуг банку. Реалізація перехресного мереджменту дозволяє збільшити яккількість клієнтів Банку, так і фінансовий результат роботи відділення, а такожотримати добру репутацію.
ПрацівникамиПравекс-Банку постійно розповсюджується рекламна продукція по всім послугам,які надає Банк, проводиться моніторинг банків-конкурентів по послугам з метоюрозуміння ринка послуг, проводиться вивчення бази можливих клієнтів.
Отже, вдіяльності Банку постійно проводиться робота зі створення умов для максимальношвидкого і повного процеса обслуговування – шляхом пропонування комплексапослуг, які дозволяють вибрати клієнту найбільш вигідний для нього варіант.
3.9 Управління персоналом
Міцні позиції Правекс-Банку на українському ринку фінансовихпослуг стали можливими завдяки європейському менеджменту на всіх рівняхуправлінської ієрархії, згуртованому колективу професіоналів, об'єднаномуєдиною корпоративною культурою.
Управління персоналом у Правекс-Банку становить найважливішучастину в стратегії його розвитку, яка базується на безперечному постулаті, щоуспішна діяльність банку безпосередньо залежить від працюючих у ньому людей.
Сьогодні, коли Правекс-Банк здійснює значне збільшенняінфраструктури і сервісної бази, завдання формування постійно зростаючоїкоманди досвідчених надійних фахівців виходить на перший план. Про те, щопротягом багатьох років це завдання успішно і позитивно вирішується, свідчитьдинаміка росту чисельності співробітників банку (рисунок 3.12).
/>
Рисунок3.12 – Динаміка збільшення чисельності робітників Правекс-Банку (чоловік)
У банку створена і функціонує особлива (унікальна) системапідготовки керівного складу та спеціалістів, яка поєднує отримання теоретичнихзнань з їх практичним використанням під час реальної роботи. За цією системоюкандидати на працевлаштування в банку проходять навчання у департаменті зпроведення стажування та практичний курс стажування у відділеннях банку в м.Києві, під час якого здають заліки зі знання всього спектра банківських послуг,що надаються Правекс-Банком.
Тільки Правекс-Банк надає унікальну можливість випускникам вищихнавчальних закладів, незалежно від профілю отриманої освіти та наявного досвідуроботи, займати на конкурсній основі престижні посади керівників, заступниківкерівників відділень банку. У 2007 році успішно пройшли конкурсний відбір табули призначені на ці посади 93 випускники з 56 вузів України.
У кадровій роботі в банку використовується індивідуальний підхіддо кожного громадянина, бажаючого отримувати достойну оплату своєї праці завдякиособистим здібностям, незалежно від віку, рівня освіти, статі, політичних тарелігійних уподобань тощо. Тільки у 2007 році в структурних підрозділахПравекс-Банку було створено 4821 робочих місць, прийнято на роботу 5126громадян України, у тому числі 278 громадян з обмеженими можливостями(інвалідів). Для кожного з 10221 співробітника банку Правекс-Банк — це достойназарплата, розвинута корпоративна культура, дружні відносини з колегами,можливість постійного розвитку, самовдосконалення та самореалізації.
3.10 Аналізфінансового стану АКБ «Правекс-Банку»
Аналіз активівАКБ «Паравекс-Банку»
Таблиця 3.5 –Динаміка і структура активів Правекс-Банку за 2005-2007 рр.Найменування статті 2005 2006 2007 тис. грн. тис. грн. тис. грн. структура, % темп росту, % 1. Готівка та банківські метали 226325 172993 255399 7,13 47,64 2. Кошти у НБУ 37934 184794 135966 3,80 -26,42 3. Кошти в інших банках 185949 109237 380277 10,61 248,12 4. Кредити та аванси юридичним особам 291365 230129 255135 7,12 10,87 5. Кредити та аванси фізичним особам 692145 1143278 2127760 59,38 86,11 6. ЦП та вкладення в асоційовані і дочірні компанії 1058 1058 1058 0,03 0,00 7. Майно 165975 168295 315055 8,79 87,20 8. Інші активи 10139 113736 112378 3,14 -1,19 9. Чисті активи 1640890 2123520 3583028 100,00 68,73
Станом на1.01.2008 загальна сума активів банку складає 3583028 тис. грн. чи на 68,73%більше ніж на 1.01.2007.
Значну питомувагу в активах АКБ «Правекс-Банку» займають кредити та заборгованістьклієнтів. На 1.01.2008 надані кредити та заборгованість клієнтів складає2382895 тис. грн чи 66,5% від загальної суми активів, що на 1009488 тис. грн чина 73,50% більше ніж на 1.01.2007.
Можна сказати,Правекс-Банк проводить стабільну кредитну політику.
Так, якПравекс-Банк, банк роздрібного бізнесу 59,38% в загальній сумі активів займаютькредити фізичним особам – 2127760 тис. грн.
Сума кредитівфізичним особам станом на 1.01.2008 зросла в порівнянні на 1.01.2007 на 979482тис. грн чи на 86,11%.
Сума кредитівюридичним осібам складає на 1.01.2008 256135 тис. грн чи 7,12% в загальній суміактивів. Темп росту в порівнянні з 2006 роком становить усього 10,87%.
Кошти в іншихбанках станом на 1.01.2008 складають 380277 тис. грн, що становить 10,61% відзагальної суми активів. В порівнянні з 2006 роком сума коштів в інших банкахзбільшилась на 271040 тис. грн чи на 248,12%.
Кошти в НБУстаном на 1.01.2008 складають 138966 тис. грн, що становить 3,8% від загальноїсуми активів. В порівнянні з 2006 роком сума коштів в НБУ зменшилася на 47828тис. грн, тобто на 26,42%.
Готівка табанківські метали станом на 1.01.2008 складають 255399 тис. грн, що становить7,13% від загальної суми активів. В порівнянні з 2006 роком сума металів зрослана 85406 тис. грн чи на 47,64%.
Майно банкустаном на 1.01.2008 складає 315056 тис. грн, що становить 8,74% від загальноїсуми активів. В порівнянні з 2006 роком сума майна банку збільшилася на 146761тис. грн, тобто на 87,2%.
Інші активистаном на 1.01.2008 складають 112378 тис. грн, що становить 3,10% від загальноїсуми активів. В порівнянні з 2006 роком сума інших активів залишилася майженезмінною.
Аналіз пасивівАКБ «Правекс-Банку»
Таблиця 3.6 — Динаміка і структура пасивів Правекс-Банку за 2005-2007 рр.Найменування статті 2005 2006 2007 тис. грн. тис. грн. тис. грн. структура, % темп росту, % 1. Кошти інших банків 144476 31273 280671 7,83 797,47 2. Кошти юридичних осіб: 310887 353284 326424 9,11 -7,60 2.1. Кошти до запитання 282463 310358 294404 8,22 -5,14 2.2. Строкові депозити 28424 42926 32020 0,89 -25,41 3. Кошти фізичних осіб: 927642 1350722 2275218 63,50 68,44 3.1. Кошти до запитання 96445 198075 256881 7,17 29,69 3.2. Строкові депозити 812360 1152647 2018337 56,33 75,10 4. Інші зобов’язання 116732 219635 344051 9,60 56,65 5. Власний капітал 141153 168606 356664 9,96 111,54 6. Чисті пасиви 1640890 2123520 3583028 100,00 68,73
Станом на1.01.2008 пасиви банку складають 3583028 тис. грн., що на 1459508 тис. грн. абона 68,73% більше ніж на 1.01.2007.
Ресурси АКБ «Правекс-Банку»складаються з власних та залучених коштів.
Власні коштибанку складають 356664 тис. грн., що становить 9,96% (по нормативу близько 10%)від загальної суми ресурсів, на 1.01.2006 власні кошти складають 168606тис.грн.
Зобов’язаннябанку складають 322364 тис. грн., тобто 90,04%, станом на 1.01.2006 збовязаннясклали 1954914 тис. грн чи 92,06%.
Власний капіталбанку на 1.01.2008 порівняно з 2006 роком збільшився на 188058 тис. грн., тобтона 11,5% та складає 356664 тис. грн.
Значну питомувагу у власному капіталі складає статутний капітал – 171499 тис. грн. (48,08%),що на 62538 тис. грн. (57,3%) більше ніж у 2005 році.
Статутний капіталзбільшився протягом року за рахунок внесків за акціями нового випуску.
Резервні та іншіфонди банку на 1.01.2008 складають 10219 тис. грн. (2,8%), що на 6882 тис. грн.(206,2%) більше ніж у 2006 році.
Сума резервних таінших фондів збільшилася протягом 2006 року за рахунок відрахування відприбутку.
Нарощуваннянайбільш стабільної частки власних коштів (статутного та резервного фондів) свідчитьпро забезпечення фінансової стійкості АКБ «Правекс-Банку».
Резервипереоцінки складають 96529 тис. грн. (27,06%), що на 81135 тис. грн. більше ніжу 2006 році.
Емісійні різниціскладають 672 тис. грн. (0,2%).
Нерозподіленийприбуток минулих років складає 940 тис. грн. або 0,26%.
Прибуток звітногороку, що очікує затвердження складає 76805 тис. грн. (21,53%), що на 63511 тис.грн. більше ніж у 2006 році (тобто більше у 5,7 разів).
Збільшеннявласних ресурсів АКБ «Правекс-Банку» сприяє підвищенню йогоприбутковості та покращує його економічні нормативи (достатність капіталу,платоспроможність).
Як і у світовійпрактиці в АКБ «Правекс-Банку» 90% всієї потреби в грошових резервахдля здійснення активних операцій формуються за рахунок залучених коштів наплатній основі.
Порівняно з 2006роком сума зобов’язань банку збільшилася на 1271450 тис. грн. (тобто в 1,65рази) та становить 3226364 тис. грн (90,04% від загальної суми ресурсів).
Значну питомувагу становлять кошти клієнтів банку – 84,37%, тобто 2722123 тис. грн.Порівняно з 2006 роком сума коштів клієнтів банку зросла на 904398 тис. грн.,тобто на 49,75%.
Кошти юридичнихосіб становлять 326424 тис. грн., тобто 9,11% від загальної суми ресурсів.Порівняно з 2006 роком сума коштів юридичних осіб зменшилася на 26860 тис.грн., тобто на 8,22%.
Серед коштівюридичних осіб кошти до запитання становлять 294404 тис. грн. чи 90,19%, тобто8,22% від загальної суми ресурсів, та 10,8% від суми коштів клієнтів.
Строкові депозитиюридичних осіб становлять 32020 тис. грн., тобто 0,89% від загальної сумиресурсів та 1,17% від суми коштів клієнтів.
Значну питомувагу складають кошти фізичних осіб – 2275218 тис. грн., що на 924496 тис. грн.більше ніж у 2006 році, тобто на 68,4%.
Кошти фізичнихосіб станом на 1.01.2008 складають 63,4% від загальної суми ресурсів.
Серед них коштидо запитання – 286881 тис. грн., тобто 7,17% від загальної суми ресурсів та9,44% від суми коштів клієнтів.
Строкові депозитифізичних осіб складають 2018337 тис. грн., тобто 56,33% від загальної сумиресурсів та 74,14% від суми коштів клієнтів.
За данимиАсоціації українських банків «Правекс-Банк» станом на 1.01.2008входить до десятки найкращих банків за розміром депозитного портфеля фізичнихосіб.
Кошти в іншихбанках на 1.01.2008 складають 280671 тис. грн., тобто 7,83% від загальної сумиресурсів. Порівняно з минулим роком сума коштів в інших банках зросла на 249398тис. грн., тобто в 8,97 рази.
Інші зобов’язанняна 1.01.2008 складають 344051 тис. грн., тобто 9,60% від загальної ресурсів. Порівняноз минулим роком сума інших зобов’язань зросла на 124416 тис. грн., тобто на56,64%.
Отже, основнимджерелом збільшення ресурсів АКБ «Правекс-Банку» для кредитуванняреального сектора економіки є кошти фізичних осіб.
Аналізфінансового звіту АКБ «Правекс-Банку»
Результатидіяльності
У 2007 роцічистий прибуток зріс на 63511 тис. грн. (477,7%) і складає 76805 тис. грн. (таблиця3.7).
Таблиця 3.7 –Звіт про фінансовий результат банку (тис. грн.)Найменування статті 2007 2006 Абс., (+/-) Відн., % 1.1. Процентний дохід 303165 181026 122139 67,47 1.2. Процентні витрати 177596 121673 55923 45,96 1. Чистий процентний дохід 125569 59353 66216 111,56 2.1. Комісійний дохід 363077 153596 209481 136,38 2.2. Комісійні витрати 3692 4073 -381 -9,35 2. Чистий комісійний дохід 359385 149523 209862 140,35 3. Торгівельний дохід 30823 28380 2443 8,61 4. Інші доходи 17023 7009 10014 142,87 5. Усього доходів 532800 244265 288535 118,12 6. Загальноадміністративні витрати 111910 84412 27498 32,58 7. Витрати на персонал 192917 88099 104818 118,98 8. Інші витрати 87654 40758 46896 115,06 9. Прибуток від операцій 140319 30996 109323 352,70 10. Чисті витрати на формування резервів 29135 10110 19025 188,18 11. Прибуток до оподаткування 111184 20886 90298 432,34 12. Витрати на податок на прибуток 34379 7592 26787 352,83 13. Прибуток після оподаткування 76805 13294 63511 477,74 14. Чистий прибуток/збиток банку 76805 13294 63511 477,74
Виділимо джерелайого збільшення за наступними напрямками:
1. збільшеннячистого процентного доходу привело до збільшення чистого прибутку банкупорівняно з 2006 роком на 47,3 млн. грн. з урахуванням збільшення відрахувань устрахові резерви в звітному році на 19 млн. грн.;
2. збільшеннячистого процентного доходу на 222,3 млн. грн., тобто на 136,38%.
Прибуток відоперацій банку досягнутий як на клієнтській і ресурсній базі на початок 2006року, так і від розширення діяльності банку у 2006 році.
Слід зазначити,що найбільш вагомою статтею доходів АКБ «Правекс-Банку» є комісійнийдохід. Станом на 1.01.2008 він становить 363077 тис. грн., тобто 68,14% відзагальної суми отриманих доходів. Чистий процентний дохід становить 125569 тис.грн., тобто 23,56%.
Отже, політикаПравекс-Банку спрямована на отримання прибутку в значній мірі від проведеннякомісійних операцій банку, які є більш неризиковими.
Чистийпроцентний дохід
Джерелаформування доходних/видаткових статей чистого процентного доходу приведені в таблицях3.8 і 3.9.
Таблиця 3.8 — Процентні доходи (тис. грн.)Найменування статті 2007 2006 Абс., (+/-) Відн., % 1. За коштами у банках 30002 10013 19989 199,63% 2. За кредитами і авансами клієнтів 273140 170979 102161 59,75% 3. Інші 23 34 -11 -32,35% 4. Усього 303165 181026 122139 67,47%
Таблиця 3.9 — Процентні витрати (тис. грн.)Найменування статті 2007 2006 Абс., (+/-) Відн., % 1. За коштами, отриманими від банків 20030 28544 -8514 -29,83% 2. За коштами, отриманими від клієнтів 127831 75787 52044 68,67% 3. Інші 29735 17342 12393 71,46% 4. Усього 177596 121673 55923 45,96%
У 2007 роцічистий процентний дохід банку був 125569 тис. грн., що на 66216 тис. грн.більше, ніж у 2006 році. Приріст чистого процентного доходу обумовлений як за рахунок сформованогона початок року кредитного портфеля банку, так і за рахунок збільшеннякредитного портфеля протягом 2006 року. Дохід від кредитних операцій з клієнтами є основною частиноючистого процентного доходу банку і становить 145309 тис. грн.
Залучення новихклієнтів і збільшення загального обсягу пасивів привели до росту процентнихвитрат банку. Так, у 2007 році процентні витрати були 177596 тис. грн., що на55923 тис. грн., чи на 45,9% більше, ніж у 2006 році. У той же час слідзазначити, що витрати на підтримку ліквідності ресурсами міжбанківського ринкускоротилися на 8514 тис. грн., чи на 29,83%.
Чистийкомісійний дохід
У 2007 роцічистий комісійний дохід становив 359386 тис. грн., що на 209862 млн. грн., чина 140,35% більше, ніж у 2006 році (таблиця 3.10).
Таблиця 3.10 — Чистий комісійний дохід (тис. грн.)Найменування статті 2007 2006 Абс., (+/-) Відн., % 1. Розрахунково-касове обслуговуваня 174614 63685 110929 174,18% 2. За валютними операціями 15307 18703 -3396 -18,16% 3. За кредитним обслуговуванням 165311 63517 101794 160,26% 4. За операціями з цінними паперами 2508 1703 805 47,27% 5. Інші 1645 1915 -270 -14,10% 6. Усього 359385 149523 209862 140,35%
Збільшеннякомісійного доходу обумовлено: 1) ростом клієнтської бази, збільшеннямкількості операцій з розрахунково-касового обслуговування, що забезпечилопідвищення доходів на 110929 тис. грн., чи в 2,7 рази за розрахунково-касовогообслуговуванням і на 805 тис. грн., чи в 1,47 ризи за операціями з ціннимипаперами відповідно; 2) збільшенням кредитного портфеля, що забезпечилопідвищення доходів з кредитного обслуговування на 101794 тис. грн., чи на160,3%; 3) скорочення експортних операцій банку в зв’язку зі зміною кон’юнктурина міжнародному ринку, збільшенням обсягу реалізації продукції на внутрішньомуринку, що привело до зменшення комісійних доходів від валютних операцій банкуна 3396 тис. грн., чи на 18,2%.
Чистийторгівельний дохід
У 2007 роцічистий торгівельний дохід збільшився на 2443 тис. грн, чи на 8,6%.
У 2007 роціПравекс-Банк використовував сприятливу кон’юнктуру валютного ринку, врезультаті чого у частині торгівлі іноземною валютою чистий торгівельний дохідбанку зріс на 2443 тис. грн., чи на 8,6%.
Операційнівитрати
Наслідкомрозширення торгівельної мережі банку стало збільшення у 2006 році операційнихвитрат на 179212 тис. грн, чи на 84,03% (таблиця 3.11).
Таблиця 3.11-Операційні витрати (тис. грн.)Найменування статті 2007 2006 Абс., (+/-) Відн., % 1.1. Адміністративні витрати 54181 42806 11375 26,57% 1.2. Амортизація 30150 23213 6937 29,88% 1.3. Збиток від продажу ОЗ та НМА 551 69 482 698,55% 1.4. Операційний лізинг (оренда) 17514 11507 6007 52,20% 1.5. Інші податки 9514 6817 2697 39,56% 1.6. Інші 87654 40758 46896 115,06% 1. Загальноадміністративні витрати 199564 125170 74394 59,43% 2.1. Зарплата 150421 71347 79074 110,83% 2.2. Витрати на соціальне забезпечення 40863 15178 25685 169,23% 2.3. Інші витрати на персонал 1633 1501 132 8,79% 2. Витрати на персонал 192917 88099 104818 118,98% 3. Операційні витрати 392481 213269 179212 84,03%
Ріст операційнихвитрат, у першу чергу обумовлений дією різноманітних факторві: 44,12% приростуопераційних витрат, або 79074 тис. грн. припадає на збільшення витрат наперсонал; 7,49% — 13426 тис. грн. на збільшення витрат на оренду, амортизацію;2,5% приросту операційних витрат банку, або 4500 тис. грн., припадає назбільшення витрат на поліпшення і доброзичливість; 9% зменшення цих витрат абона 16129 тис. грн. пов’язано зі зменшенням витрат на страхування ризиків урезультаті поліпшення якості кредитного портфеля.
Відрахування врезерви
Таблиця 3.12 — Аналіз резервів на покриття можливих збитків (тис. грн.)Найменування статті 2006 2005 Абс., +/- Відн., % 1.1. Відрахування в резерв -5830 -1303 -4527 347,43 1. Кошти в інших банках -5830 -1303 -4527 347,43 2.1. Відрахування в резерв -30506 -12861 -17645 137,20 2.2. Списання безнадійних активів - -33 33 -100,00 2. Кредити і заборгованість клієнтів -30506 -12894 -17612 136,59 3.1. Відрахування в резерв -439 -295 -144 48,81 3.2. Відновлення списаних активів 52 - 52 - 3. Дебіторська заборгованість за операціями -387 -295 -92 31,19 4.1. Відрахування в резерв -50 -83 33 -39,76 4.2. Списання безнадійних активів -11236 -4465 -6771 151,65 4. Нараховані доходи -11186 -4382 -6804 155,27 5. Списання інших безнадійних активів -3598 - -3598 - 6. Разом -3598 - -3598 - 7. Разом витрат -29135 -10110 -19025 188,18
У 2007 роцівитрати на формування резервів за активами операціями становить 29135 тис.грн., що на 19025 тис. грн. більше, ніж у 2006 році.
Істотний вплив наїх формування зробили наступні фактори: збільшення кредитного портфеля банку на1010 тис. грн., чи в 1,73 рази, що спричинило ріст відрахувань у резерви в 2007році під можливі збитки за операціями з банками і за операціями з клієнтами на4527 тис. грн. і 17845 тис. грн. відповідно порівняно з 2006 роком; одержаннясписаних нарахованих доходів на суму 11236 тис. грн.; списання іншихбезнадійних активів в сумі 3598 тис.грн.
Прибуток
При збільшенніприбутку банку з 20886 тис. грн. до 111184 тис. грн., чи в 5,32 рази в 2007році сплачений податок на прибуток також збільшився в 4,52 рази і становить34379 тис. грн.
Збільшенняподатку на прибуток порівняно з 2006 роком обумовлено: розширенням філіальноїмережі, що привело до збільшення частки валових витрат у витратах банку таподаткової амортизації.
Чистий прибутокбанку за 2007 рік становить 76805 тис. грн., що в 5,77 рази більший, ніж у 2006році.
4. ОХОРОНАПРАЦІ
4.1Характеристика приміщення
Відповідно дотеми дипломної роботи як об’єкт дослідження в розділі «Охорона праці»мною взято приміщення бухгалтерського відділу СОД АКБ «Правекс-Банку»у зв’язку з отриманням у даному відділі необхідної вихідної інформації длянаписання роботи. Приміщення відділу знаходиться на першому поверсіадміністративної будівлі. Загальна площа приміщення становить 27 м2,висота – 2,5 м, приміщення має два вікна. Кількість працюючих у приміщенні – 6чоловік. Отже, на одного працюючого в приміщенні припадає: 27/6 = 4,5 (м2/чол.)робочої площи. Згідно із СНиП 2.09.04-87 на кожного працюючого в управлінськихприміщеннях повинно припадати не менше 4 (м2/чол.) робочої площі.Висота приміщення – не менше 2,5 м. Отже, нормативи розмірів та забезпеченняпрацюючих робочою площею в офісі дотримано. У приміщенні розташовано 6комп’ютерів. Напруга джерела живлення комп’ютерів у приміщенні – 220 В. Уприміщенні 6 письмових столів, одна шафа для зберігання документів, одинхолодильник. За небезпекою ураженняелектричним струмом управлінське приміщення відділу належить до приміщень безпідвищеної небезпеки ураження електричним струмом працюючих.
План приміщеннянаведений на рисунку 4.1.
/>
Рисунок 4.1 –Планування приміщення
Умовні позначеннярисунку 4.1: 1. холодильник; 2. письмові столи (робочі місця); 3. комп’ютери;4. двері; 5. вікна; 6. шафа.
4.2 Аналізумов праці
Для аналізудостатності природного освітлення наведемо схему приміщення для розрахунку, яканаведена на рисунку 4.2.
Нормованезначення коефіцієнта природного освітлення (КПО) для четвертого світловогопоясу, в якому розташована Україна (/>),визначається у відсотках за формулою:
/>, (4.1)
де: /> — нормоване значення КПОдля III світлового поясу (/> згідноСНиП II-4-79);
m – коефіцієнтсвітлового клімату (m = 0,9);
/> />
а) вигляд з боку б) вигляд зверху
Рисунок 4.2 –Схема розрахунку природного освітлення
c – коефіцієнтсонячності (c = 1).
Тоді:
/>.
Для визначеннядостатності природного освітлення потрібно розрахувати фактичне значення КПОвиходячи із формули:
/>, (4.2)
де: /> – площа всіх вікон уприміщенні, м2; /> = 1,5 *1,4 * 2 = 4,2 (м2);
/> – площа підлоги приміщення,м2; /> = 4,5 * 6 = 27(м2);
/> – загальний коефіцієнтсвітлопроникності віконного прорізу; /> = 0,4;
/> – коефіцієнт, який враховуєвідбиття світла від внутрішніх поверхонь приміщення;
ηв– світлова характеристика вікна;
Кбуд –коефіцієнт, що враховує затемнення вікон іншими будинками; будинків немає – отже,Кбуд = 1;
Кз –коефіцієнт запасу (Кз = 1,4).
Для розрахункукоефіцієнта /> необхідно розрахувати такіпараметри:
1. відношенняглибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої поверхні до верху вікна:4,5/1,4 = 3,2;
2. відношеннявідстані до розрахункової точки від зовнішньої стіни до глибини приміщення:4/4,5 = 0,9;
3. середньозваженийкоефіцієнт відбиття ρ стелі, стін, підлоги: ρсз = 0,4;
4. відношеннядовжини приміщення до його глибини: 6/4,5 = 1,3.
Виходячи ізрозрахункових показників, із таблиці значень коефіцієнта /> при боковому однобічномуосвітленні визначимо його значення за допомогою формули екстраполяції:
/>, (4.3)
де: у(х) –значення функції при заданому аргументі, що знаходиться між значеннями аргументівхі та хі+1;
уі+1 –значення функції при (і+1)-ому аргументі;
уі –значення функції при і-ому аргументі;
хі+1 –(і+1)-те значення аргументу;
хі –і-те значення аргументу.
Звідси /> дорівнюватиме:
/>.
Для визначеннякоефіцієнта ηв потрібно скористатися таблицею значень світловоїхарактеристики ηв світлових прорізів при боковому освітленні:
/>;
/>;
/>.
Отже,
/>.
Оскільки,фактичне значення природного освітлення менше нормованого (0,486
Для освітленняприміщення застосовуються люмінесцентні лампи потужністю 40 Вт. Системаосвітлення — загальна. Отже, нормоване значення освітленості повинне становитине менше 300 люкс (СНиП II-4-79).
Схема розміщеннясвітильників у приміщенні наведено на рисунку 4.3.
/>
Рисунок 4.3 –Схема розміщення світильників
Розрахуємофактичне значення освітлення (Еф), враховуючи те, що потужність ламп– 40Вт, кількість ламп у світильнику – 4 шт.
Фактичне значенняштучного освітлення (Еф) розраховується за формулою:
/>, (4.4)
де: Fл– світловий потік лампи, лм (для люмінесцентних ламп потужністю 40 Вт – 2100лм);
ηВ– коефіцієнт використання світлового потоку (ηВ=0,4-0,6);
ηВ=(0,4+0,6)/2==0,5;
N – кількістьсвітильників, шт.; N = 4 шт.;
n – кількістьламп у світильнику, шт.; n = 4 шт.;
S – площаприміщення, м2; S = 4,5*6=27 м2;
Kз –коефіцієнт запасу (Kз = 1,5-2); Kз = (1,5+2)/2 = 1,75;
Z – коефіцієнтнерівномірності освітлення (Z = 1,1).
Тоді:
/> (люкс).
Отже, фактичнезначення штучного освітлення близьке до нормативного (323,23>300), а цесвідчить про достатність штучного освітлення в приміщенні.
Схема розрахункуприродної вентиляції наведена на рисунку 4.4.
/>
Рисунок 4.4 –Схема розрахунку природної вентиляції
Розрахуємо об’ємприміщення:
/> (м3).
Розрахуємо об’ємадміністративного приміщення, що припадає на одного працюючого:
/> (м3/чол.).
Оскільки згіднозі СНиП 2.09.04-87 об’єм приміщення, що припадає на 1-го працюючого, повиненстановити 40 (м3), що більше ніж фактичне значення даного показника– 11,25 (м3/чол.), у відділі потрібно забезпечити повітрообмін неменше L1=30 (м3/год) на кожного працюючого. Розрахуємонеобхідний повітрообмін Lн м3/год за формулою:
/>, (4.5)
де: n – найбільшаможлива кількість працюючих у приміщенні.
Lн =30*6 = 180 (м3/год).
Знайдемо фактичнезначення повітрообміну, користуючись схемою, наведеною на рисунку 4.4, заформулою:
/>, (4.6)
де: µ –коефіцієнт витрати повітря; µ = 0,55;
F – площаквартирки; F = 0,3*1,2 = 0,36 м2;
V – швидкістьвиходу повітря через квартирку або вентиляційний канал, м/с, яка розраховуєтьсяза формулою:
/>, (4.7)
де: g –прискорення вільного падіння; g = 9,8 (м/с2);
H2 –тепловий тиск, який розраховується за формулою:
/>, (4.8)
де: /> та /> - відповідно об’ємна вагаповітря ззовні приміщення та всередині його, кГ/м3.
Об’ємна вагаповітря розраховується за формулою:
/>, (4.9)
де: Рб– барометричний тиск мм рт. ст.; Рб = 750 мм рт. ст.;
Т – температураповітря, К0; всередині приміщення: для теплого періоду року t=280Сабо Т=3100С, для холодного періоду року — t=170С абоТ=2900С; ззовні приміщення: для літа t=240С або Т=2970С,для зими t=-110С або Т=2620С (СНиП 2.04.05-91).
/>;
/>;
/>;
/>.
Знайдемо h2із співвідношень:
/>, (4.10)
/> (м);
/> (м2);
/> (м2).
Розв’яжемосистему:
/>/>/>/>/>/>/>/>
/>
Звідси:
/>;
/>;
/> (м/с);
/> (м/с);
/> (м3/год);
/> (м3/год).
Оскільки фактичнезначення повітрообміну значно перевищує нормативне значення як взимку, так івлітку, то природна вентиляція (аерація) неефективна. Тому для підвищенняефективності вентиляції в приміщенні необхідні додаткові заходи.
При оцінціметеорологічних умов у досліджуваному приміщенні необхідно порівняти фактичнізначення параметрів мікроклімату: температури повітря, відносної вологості,швидкості переміщення повітря, інтенсивності теплового випромінювання занаявності його джерел у приміщенні з нормативними значеннями, встановленими ДСН3.3.6.042-99.
Фактичні значенняможна одержати за допомогою безпосередніх власноручних вимірів або використатиготові дані вимірів, якщо вони є в санітарно-технічних паспортах досліджуванихприміщень.
Швидкістьпереміщення повітря у приміщенні, крім того, можна знайти із формули (4.6),якщо за площу, яку буде переміщатися повітря кількістю />, взяти вертикальну площуперетину досліджуваного приміщення:
/> (м/с). (4.11)
Для могоприкладу:
/> (м/с).
Беручи до уваги,що в адміністративно управлінських приміщеннях виконуються за енерговитратамилегкі роботи, то відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 для холодного періоду рокунормативними будуть:
1. температура:оптимальна 21-240С, допустима 20-250С;
2. відноснавологість: оптимальна 40-60%, допустима не більше 70%;
3. швидкістьпереміщення повітря: оптимальна 0,1 м/с, допустима не більше 0,2 м/с.
Для теплогоперіоду:
1. температура:оптимальна 22-250С, допустима 21-280С;
2. відноснавологість: оптимальна 40-60%, допустима не більше 60%;
3. швидкістьпереміщення повітря: оптимальна не більше 0,2 м/с, допустима 0,1-0,3 м/с.
Значенняпараметрів, які характеризують санітарно-гігієнічні умови праці в аналізованомупідрозділі наведені в підсумковій таблиці 4.1.
Таблиця 4.1 –Підсумкова таблицяПараметр Значення параметра Нормативний документ фактичне нормативне 1. Освітленість штучна (лк) 323,23 300 СНиП II-4-79 2. Значення коефіцієнта природного освітлення (%) 0,486 1,35 СНиП II-4-79
3. Температура повітря (0С): взимку 20 21 — 25 ДСН 3.3.6.042-99 влітку 24 22 — 28 ДСН 3.3.6.042-99 4. Відносна вологість повітря (%): взимку 65 5. Повітрообмін (м3/год): взимку 1029,28 180 СНиП 2.09.04-87 влітку 658,63 180 СНиП 2.09.04-87 6. Швидкість переміщення повітря (м/с) 0,051 Аналізованеприміщення за небезпекою виникнення пожежі відповідно до ОНТП 24-86 належить докатегорії В (пожежонебезпечні – в ньому наявні легкозаймисті речовини – папір,дерево).
Можливимипричинами пожежі можуть бути:
1. короткезамикання в електричній мережі, що може спричинити загорання наявнихлегкозаймистих речовин;
2. займанняпаперу і дерева через необережне поводження з вогнем;
3. поширеннявогню з сусідніх приміщень.
Попередити пожежуможна шляхом розроблення правил безпечної поведінки із вогнем, усуненнямможливості виникнення короткого замикання.
У разі виникненняпожежі своєчасно та з мінімальними наслідками дають можливість загасити їїнаявні пожежна сигналізація та вогнегасники.
План евакуаціїпрацівників та матеріальних цінностей на випадок пожежі наведений на рисунку4.5.
Умовні позначеннярисунку 4.5: * – досліджуване приміщення; /> - шляхи евакуації.
4.3 Заходищодо поліпшення умов праці
Для поліпшенняумов праці в досліджуваному приміщенні необхідно покращити природне освітленняшляхом застосування матеріалів, що підвищують відбиття світла від поверхоньприміщення, а також зняти сонцезахисні жалюзі. Можна також збільшити коефіцієнтзапасу шляхом застосування скла, яке краще пропускає природне освітлення. Прицьому зміняться такі показники:
1. загальнийкоефіцієнт світлопроникнення:
/> = 0,8 * 0,85 * 1 * 1 * 0,9 =0,6 (шляхом зняття сонцезахисних жалюзі, />=1);
/>
Рисунок 4.5 –План евакуації із приміщення
2. коефіцієнт, щовраховує відбиття світла від внутрішніх поверхонь приміщення при ρсз=0,5(за рахунок застосування для внутрішніх поверхонь приміщення світловихкольорів), звідки r1(1,3)=3;
3. коефіцієнтзапасу: Кз=1,3 (шляхом покращення якості матеріалу, через якийпроходять сонячні промені):
/>.
Оскільки в такомувипадку фактичне значення освітленості всеодно не відповідає нормативному, тонеобхідно застосувати штучне освітлення, яке відповідає нормативному значеннюта забезпечить достатнє освітлення в будь-який час.
Для зменшеннянадлишкового повітрообміну в холодний період року (1029,28 замість необхідних180 м3/год) пропоную скоротити час провітрювання приміщення до:
/> хвилин
/> хвилин
Х = 180 * 60 /1029,28 = 10,5 хв. на годину.
ВИСНОВКИ
Банківськийменеджмент – це сукупність принципів, форм, методів і засобів управління банкому ринкових умовах, наука про надійні і ефективні системи управління процесами івідносинами, які становлять зміст діяльності банку; керівництво, керівні кадриі органи банківської установи.
Банківськийменеджмент поділяється на організаційний та фінансовий. Організаційний стосуєтьсярозв’язання загальних проблем і специфіки управління банківським колективом,створення організаційних структур та систем забезпечення діяльності банку.Фінансовий менеджмент комерційного банку – це система принципів, форм, методіві засобів грошових відносин, управління фінансовими ресурсами з метоюзабезпечення високої ефективності і фінансової стабільності в діяльності банкуз врахуванням коливань кон’юнктури на фінансових ринках.
Важливим в банкує процес планування. Планування банківської діяльності являє собою процесвизначення цілей на майбутнє та розробку шляхів їх досягнення. Планування являєсобою визначення пріоритетів подальшого розвитку банку на основі аналітичноїобробки отриманої інформації про стан і динаміку умов ринкового середовища. Длябанку, на відміну від інших суб`єктів господарської діяльності, основумеханізму планування діяльності складає фінансове планування, що є, по суті,процесом розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показниківдля забезпечення розвитку банку необхідними фінансовими ресурсами і підвищенняефективності його фінансової діяльності в майбутньому.
Уході формування ефективної системи фінансового менеджменту банку важливогозначення набувають методики аналізу їх фінансово-господарської діяльності. Зацілями проведення фінансовий аналіз банку поділяється на різні форми залежновід таких критеріїв: за обсягом аналітичного дослідження (повний, тематичний), засуб'єктом аналізу (внутрішній, зовнішній), за об'єктом фінансового аналізу банку(аналіз фінансової діяльності банку в цілому; аналіз фінансової діяльностіокремих, структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку;аналіз окремих фінансових операцій банку), за періодом проведення (попередній,поточний, підсумковий, перспективний). Системи фінансового аналізу:горизонтальний, вертикальний, порівняльний, інтегральний, коефіцієнтний.
В основіфункціональних підсистем фінансового менеджменту важливу роль у підвищенніефективності управління доходами й витратами, ліквідністю та бюджетним процесомвідіграють системи і методи фінансового контролю.
Засучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає в пошукуреальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків длязбереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Успішневирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів,прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами іпасивами банку. В усьому світі рівень ефективності управління активами іпасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищеннястабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності.
Сутністьактивів та пасивів банків обумовлюється їхньою роллю в економіці як фінансовихпосередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб`єктів господарськоїдіяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості та платності в тихсуб`єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничогопроцесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є наданнярізноманітних видів позик своїм клієнтам, для чого є необхідним залученнякоштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касовогообслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі тапродажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.
Найважливішимнапрямком здійснюваних банком активних операцій є кредитування. У структурібалансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складоваактивів банку, що має свій рівень дохідності й ризику. Тому для успішногокредитування — забезпечення повернення наданих кредитів та підвищеннядохідності кредитних операцій — банки мають впровадити ефективну й гнучкусистему управління кредитним портфелем.
Однимз головних елементів ефективного управління кредитами є добре розробленакредитна політика, що має забезпечувати ефективне управління портфелем кредитівбанку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитнихризиків.
Вбанківській справі як і в інших видах бізнесу ризик пов’язується передусім зфінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Діяльністьбанку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлюцінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтівготівкою. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістюреалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює активні іпасивні операції виникають такі ризики, як: кредитний ризик, валютний ризик,процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву строкузалучення і розміщення коштів та інші ризики.
Ризикозначає небезпеку (можливість) втрати банком своїх ресурсів, недоотриманнядоходів або понесення додаткових витрат у результаті здійснення певнихфінансових операцій.
Банкимають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їхфінансових можливостей.
Найважливішимв управлінні банком є управління ризиком ліквідності. Ліквідність банку – цездатність банку забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань,яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщенихактивів і строками і сумами виконання зобов’язань банку.
Банківськаліквідність розуміється як якісна характеристика суб'єкта економічних відносин;на мікрорівні її можна охарактеризувати як єдність платоспроможності,надійності та фінансової стійкості.
Підтриманняліквідності банку є серйозною та складною проблемою. У світовій практиці булирозроблені методи (теорії) управління ліквідністю, які є складовою частиноювсього банківського менеджменту. До складу таких методів входять: управлінняактивами; управління пасивами; збалансоване управління ліквідністю (активами тапасивами).
Ліквідністьбанку перебуває під впливом численних чинників, повне врахування яких напрактиці неможливе. Тому завдання менеджменту полягає в розробці підходів, якідадуть змогу максимально враховувати фактори впливу на ліквідну позицію з метоюефективного управління. Чим більше виявлено впливу на ліквідну позицію і чимточніше визначений цей вплив у кількісному вимірі, тим ефективнішою єдіяльність менеджменту у сфері управління ліквідністю.
Сучаснефінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням інвестиційногопортфеля. Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирає дляінвестування більш ніж один фінансовий інструмент, тобто формує певну їхсукупність. Під час формування інвестиційного портфеля потрібно керуватисятакими міркуваннями: безпека вкладень; стабільність отримання прибутку;ліквідність вкладень.
Одниміз головних елементів ефективного управління портфелем цінних паперів єрозроблена інвестиційна політика, що має забезпечувати ефективне управлінняпортфелем цінних паперів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втратвід настання інвестиційних ризиків.
Прибутокє головною метою діяльності банків. Прибуток – це виражений у грошовій формічистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагородуза ризик виконання підприємницької діяльності і є різницею між сукупним доходомта сукупними витратами в процесі виконання цієї діяльності.
Самеприбуток забезпечує формування фондів і резервів на випадок непередбачуванихзбитків, можливих у банківській справі; стимулює діяльність управлінськогоперсоналу щодо вдосконалення роботи банку, зниження витрат та підвищенняконкурентоспроможності.
Високароль прибутку в розвитку банку та забезпеченні інтересів його засновників іперсоналу визначає необхідність ефективного та безперервного управління ним.
Найважливішимфактором, що впливає на суму всіх видів прибутків банку, є розмір доходівбанку, який отримується в процесі діяльності. Під час управління доходамиголовну увагу приділено активним операціям, оскільки основним джерелом доходівбанку є доходи від активних операцій, тому їх ефективність визначає кінцевийфінансовий результат.
Діяльністьбанку пов’язані зі здійсненням різних видів витрат: поточні витрати пов’язані звирішенням тактичних завдань банку (обслуговуванням коштів, залучених відфізичних та юридичних осіб, виплати персоналу, господарчі витрати);довгострокові витрати пов’язані з вирішенням стратегічних завдань банку(розвитком мережі філій, придбання основних засобів і нематеріальних активів,які забезпечують вирішення тактичних завдань банку).
Основнезавдання управління витратами – створення механізму, який забезпечуєоптимізацію витрат банку, приведення їх у відповідність з обраноюприбутковістю.
Збільшенняприбутковості та зниження ризику, визначення фінансових цілей діяльності банкуна найближчу і подальші перспективи є основними напрямками фінансовогоменеджменту комерційного банку.
Правекс-Банк єбагатофункціональним фінансовим інститутом, який надає повний спектрбанківських послуг як роздрібним, так і корпоративним клієнтам.
Правекс-Банк ріку рік стає доступнішим та ближчим для своїх потенційних клієнтів та партнерів.Це визначається як у дотриманні високих стандартів рівня обслуговування, так іу географії розташування. У структурі банку налічується 520 дирекцій тавідділень та близько 2257 точок видачі споживчих кредитів.
Правекс-Банкпрагне задовольнити потреби всіх клієнтів у широкому спектрі якіснихбанківських послуг. Фундаментальним принципом роботи банку є комплексний підхідв обслуговуванні клієнтів і поєднання стандартних технологій з індивідуальнимпідходом до клієнта.
За рівнем довіринаселення за даними Асоціації українських банків Правекс-Банк входить в першу5-у фінансових установ країни.
Одним з видівдіяльності Правекс-Банку є залучення тимчасово вільних коштів на депозитнірахунки. Доля строкових депозитів фізичних осіб в сукупному портфелі строковихдепозитів фізичних і юридичних осіб складає 89,46%. Це відображає рівеньстійкості фінансової установи, так як вплив кожного окремого вкладника ємінімальним і не може спричинити дестабілізацію роботи банку.
Одним зпріоритетних і прибуткових напрямів діяльності банку є кредитування. Портфелькороткострокових і довгострокових кредитів формується в першу чергу за рахунокстрокових депозитів фізичних і юридичних осіб відповідно до строків їх залучення.
Правекс-Банкпосідає одне з лідируючих місць на банківському ринку України з кредитуванняфізичних осіб. Кредити фізичних осіб складають 88,5% від загального кредитногопортфеля банку.
Правекс-Банкпостійно впроваджує нові програми кредитування, роблячи послугу «Автокредитування»привабливішою для своїх клієнтів. Паралельно з новими продовжують працювати йраніш упроваджені, звичні для клієнтів схеми кредитування.
У 2007 р.Правекс-Банком було додатково впроваджено нову програму кредитування фізичнихосіб на купівлю автомобілів: «АВТОКРЕДИТ: УСЕ ВКЛЮЧЕНО». Нова схемавидачі кредиту на автомобіль передбачає включення в суму кредиту не лише повноївартості автомобіля, але й суми всіх банківських комісійних платежів, а такожсуми страхових платежів зі страхування КАСКО автомобіля та громадськоївідповідальності клієнта.
Правекс-Банкувів в дію нову програму щодо іпотечного кредитування – «Партнер Банку».Дана програма надає пільгові умови кредитування для тих клієнтів, яких залучивдля оформлення кредиту в Правекс-Банку Партнер Банку – Агентство нерухомості.За умовою програми «Партнер Банку» максимальна сума надаваногокредиту становить 130 тис. євро, відсоткова ставка на 0,5% нижча ніж застандартних умов, кредит надається строком до 25 років.
Правекс-Банкє одним із лідерів споживчого кредитування населення серед банків України.Споживчий кредит на купівлю практично усіх товарів та деяких послуг клієнт можеотримати як у будь-якому пункті видачі споживчих кредитів, так і в одному із520 відділень банку на термін до 3 років.
У2007 р. Правекс-Банк відкрив нові можливості для своїх клієнтів. Відтеперкредит готівкою можна отримати всім клієнтам, незалежно від наявності кредитноїісторії у Правекс-Банку.
Напочатку 2007 р. Правекс-Банк запровадив нову форму отримання споживчого кредитуза допомогою платіжних карток. Даний продукт передбачає отримання клієнтоммиттєвої платіжної картки та встановлення кредитного ліміту у розмірі до 25000грн на картковий рахунок.
Власниккредитної картки за рахунок кредитних коштів банку має змогу отримати готівкуна будь-які потреби. Вагомою перевагою даної послуги є багаторазовевикористання картки, таким чином погашена частина кредиту стає доступною довитрат. Це дозволяє клієнту заощадити час при зверненні до банку для оформленнядокументів на отримання кредитних коштів.
Правекс-Банкє одним із лідерів серед українських банків у сфері емісії платіжних карток –корпоративних і зарплатних.
Насьогоднішній день до уваги клієнтів Правекс-Банк пропонує не лише картки водній валюті, а й мультивалютні.
Широкогорозвитку й популярності серед клієнтів набула програма – овердрафт кредитуваннядержателів зарплатних платіжних карток до 60% від середньомісячної заробітноїплати (з розрахунку за останні 3 місяці).
Широка мережабанкоматів дозволяє зняття готівки в будь-якому куточку України. Платіжнакартка Правекс-Банку надає унікальну можливість безготівкових розрахунків уторгівельних мережах через POS-термінали.
Спрямовуючироботу на всіх клієнтів, вирішуючи їх проблеми, сьогодні Правекс-Банк виступаєяк роздрібний банк національного масштабу. Тому розвиток роздрібних послуг єпріоритетним в роботі з клієнтами.
Правекс-Банкнадає клієнтам послуги по переказу грошових коштів — Western Union; Money Gram,«Правекс-Телеграф», грошові перекази з Ощадного банку Росії;валюто-обмінні операції – «Обмін валют», перевірка платоспроможностібанкнот іноземної валюти, обмін зношених банкнот; продаж ювілейних і пам'ятнихмонет, продаж та купівля дорожніх чеків, інкасо іменних чеків, передплатакарток Visa Travel Money Cash Passport; приймання готівкових платежів відфізичних та юридичних осіб; продаж банківських металів.
Основнимиперевагами в обслуговуванні клієнтів Правекс-Банку є: швидке і якіснеобслуговування клієнтів; індивідуальний підхід до вирішення проблем кожногоклієнта; зручний для клієнтів режим роботи; щоденна наявність грошових коштів вкасі; конфіденційність інформації; широка розгалуженість мереж.
МенеджериПравекс-Банку завжди в своїй праці використовують метод перехресних продаж. Реалізаціяперехресного менеджменту дозволяє збільшити як кількість клієнтів банку, так іфінансовий результат.
Слід зазначити,що найбільш вагомою статтею доходів Правекс-Банку є комісійний дохід – 68% відзагальної суми доходів. Отже, політика Правекс-Банку спрямована на отриманняприбутку в значній мірі від проведення комісійних операцій банку, які є більшнеризиковими.
Зростаннякількості підприємств і приватних клієнтів, які довірили Правекс-Банку веденнясвоїх фінансових справ, підтверджує, що банк виправдовує надії та задовольняєпотреби клієнтів, а це є найкращим свідченням успішної діяльності банку.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. ЗаконУкраїни «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 №2121-III.
2. Інструкціяпро порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні. ЗатвердженаПостановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368.
3. Положенняпро кредитування. Затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995 №246 (зізмінами і доповненнями).
4. Положенняпро політику управління активами і пасивами АКБ «Правекс-Банку».Затверджена Наказом Голови Правління АКБ «Правекс-Банк» від13.01.2003 року №22-А.
5. ДСН3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.
6. ОНТП24-86 (общесоюзные нормы технологического проектирования). Определение категорийпомещений по взрывной и пожарной опасности.
7. СНиП2.04.05-91. Отопление, вентиляция, кондиционирование воздуха.
8. СНиП2.09.04-87. Административные и бытовые здания.
9. СНиПII-4-79. Естественное и искусственное освещение.
10. АлавердовА.Р. Финансовый менеджмент в банке: Учебно-практическое пособие. – М.: МЭСИ,1997.
11. Банки ибанковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.:Банки и биржи: ЮНИТИ,1997. – 471 с.
12. Банківськасправа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. – Тернопіль:Карт-бланш, 2001.
13. Банківськіоперації: Підручник / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.
14. Банковскоедело / Под ред. В.И. Колосникова. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 464 с.
15. Банковскоедело / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: ЭКОС, 1992. – 428 с.
16. БланкИ.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-центр, – 1999.
17. БланкИ.А. Финансовый мененеджмент: Учный курс. – К.: Ника-Центр, 1999. – 528 с.
18. ВасюренкоО.В. Банківський менеджмент. – К.: КНЕУ, 2001.
19. ВасюренкоО.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: Т-во «Знання»,КОО, 2000. – 234 с.
20. ВасюренкоО.В. Менеджмент кредитних операцій у комерційному банку. – Харків.: РВП «Оригінал»,1998. – 72 с.
21. ДемківськийА.В. Гроші та кредит. – К.: Дакор, Вира-Р., 2003.
22. Економічнийаналіз: Навчальний посібник / За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.:КНЕУ, 2003. – 556 с.
23. Ефективністьуправління банком (Школа банкірів): Матеріали науково-практичного семінару підред. проф. В.П. Матвієнко. – К.: Наук. думка, 2003.
24. ЗарубаО.Д. Банківський менеджмент у банку: Навчальний посібник. – К.: Лібра ТОВ,1996.
25. ЗарубаО.Д. Фінансовий менеджмент у банку: Навчальний посібник. – К.: Т-во«Знання»,КОО, 1997.
26. КириченкоО. та ін. Банківський менеджмент: Навчальний посібник. – К., 1999.
27. ЛагутінВ.Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2000.– 215 с.
28. ЛюбуньО.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку. Навчальний посібник длястудентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім «Слово»,2004. – 296 с.
29. МаслюченковЮ.С. Финансовый менеджмент в КБ: Фундаментальный анализ. – М.: Перспектива,1996. – 160 с.
30. МесконМ.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1995. – 704 с.
31. Методичкадля экономистов, ответственных за развитие розничных услуг на отделениях ифилиалах АКБ «Правекс-Банка».
32. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г.Табачук, Я. Грудзевич, М. Возюк. – К.: Алерта, 2004. – 500 с.
33. ПримосткаЛ.О. Фін. менеджмент у банку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.
34. ПримосткаЛ.О. Фінансовий менеджмент банку. – К.: КНЕУ, 1999.
35. Річнийзвіт АКБ «Правекс-Банку». Київ, 2005. – 110 с.
36. Річнийзвіт АКБ «Правекс-Банку». Київ, 2006. – 120 с.
37. Річнийзвіт АКБ «Правекс-Банку». Київ, 2007. – 128 с.
38. Роуз П.С.Банковский менеджмент. – М.: Дело Лтд, 1995. – 768 с.
39. РоузПитер С. Банковский менеджмент. – М., 1997.
40. СалоВ.І., Криклій О.А. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. – Суми:ВТД «Університетська книга», 2007. – 314 с.
41. СеврукВ.Т. Банковские риски. – М.: Дело Лтд, 1995. – 72 с.
42. Финансовыйменеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – М.: Изд-во «Перспектива»,2002. – 656 с.
43. Фінансовийменеджмент: Навчальний посібник / За ред.проф. Г.Г. Кірейцева. – К.: ЦУЛ, 2002.496 с.
44. Фінінансовийменеджмент банку / Під ред. О.С. Любунь. – К.: Слово, 2004. – 270 с.
45. ФроловС.М. Банківська справа і основи митного регулювання в Україні: теорія та практика:Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 368 с.
46. ШимДж.К., Сигел Дж.Г. Финансовый менеджмент. – М.: Гриф, 1996.
47. АржевітінС. Формування банківського менеджменту в Україні // Вісник НБУ. – 2001. – №5. –С. 24-28.
48. БездудныйМ.А. Управление рисками и совершенствование банковского надзора // Банковскиеуслуги. – 2002. – №2. – С. 2-5.
49. БелінськаЯ.В. Теоретичні засади аналізу валютних ризиків // Актуальні проблемиекономіки. – 2002. – №10. – С. 33-41.
50. Бобир В.ВУправління ліквідністю в комерційному банку // Проблеми формування і розвиткуфінансово-кредитної системи України: Зб. наук. ст. – Х.: Штрих, 2002. – 274 с.
51. БондаренкоЛ.А. Побудова системи ризик-менеджменту в комерційному банку // ФінансиУкраїни. – 2003. – №9. – С. 85-94.
52. ВітлінськийВ. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. – 2000. – №1. –С. 13.
53. ВощилкоМ. Основи управління ризиками у банківській справі // Вісник НБУ. – 2001. –№12. – С. 51-53.
54. Голуб В.Методичні аспекти ціноутворення на кредитні послуги банку // Вісник НБУ. –2002. – №7. – С. 48-51.
55. ГолубВ.М. Кредитні ризики комерційних банків та методи їх управління // Проблеми іперспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. пр. – Суми: МріяЛТД, 2002. – Т.5. – 288 с.
56. Двадцаткалучших украинских банков // Имею право. – 2007. — №52. – С. 5.
57. ДзюблюкО.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку // ФінансиУкраїни. – 2002. – №5. – С. 129-138.
58. ДмитренкоМ. Управління ризиками в комерційних банках // Вісник НБУ. – 1998. – №9. – С.23.
59. ИльясовС.М. Управление активами и пасивами банков // Деньги и кредит. – 2000. – №5. –С. 20-27.
60. ПернарівськийО.В. Ризик та ліквідність комерційного банку // Вісник НБУ. – 2000. – №4. –С.31-34.
61. ПІБУкраїни. Школа банкіра: Методика розрахунку достатності капіталу банку (вимогиБазельської угоди) // Інформ. вип. №244. – Ч.1 – К., 1997.
62. ПІБУкраїни. Школа банкіра: Фін. аналіз діяльності КБ // Інформ. вип. №283. – Ч.2 –К., 1999.
63. ПІБУкраїни. Школа банкіра: Фінансовий аналіз діяльності комерційного банку //Інформ. вип. №284. – Ч.3 – К., 1999.
64. ПримосткаЛ. Управління активами і пасивами комерційного банку // Вісник НБУ. – 2000. — №2. – С. 39-44.
65. ПримосткаЛ.О. Управління активами і пасивами КБ: концептуальні підходи, методи та моделі// Регіональна економіка. – 2000. – №4. – С. 87-95.
66. Пшик Б.І.Модель управління активами і пасивами банку // Фінанси України. – 2003. – №5. –С. 115-121.
67. ЩибиволокЗ. Аналіз ліквідності банку // Банківська справа. – 2000. – №5. – С. 33-37.
Додаток А
Баланс застаном на 31 грудня 2005 року, тис. грн.Активи 2005 2004 1 2 3 Кошти в НБУ та готівкові кошти банку 2583692 158853 Казначейські та інші ЦП, що рефінансуються НБУ, і ЦП, емітовані НБУ Кошти в інших банках 185949 391211 Цінні папери в торговому портфелі банку Цінні папери в портфелі банку на продаж 1058 25054 Кредити та заборгованість клієнтів 983510 871206 Цінні папери в портфелі банку до погашення Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії 2850 Основні засоби та нематеріальні активи 165975 166222 Нараховані доходи до отримання 14346 10872 Відстрочений податковий актив Інші активи 31660 29606 Довгострокові активи, призначені для продажу Усього активів: 1640890 1655874 Пасиви 2005 2004 1 2 3 Зобов’язання Кошти банків: 144476 358770 у тому числі кредити, які отримані від НБУ 12054 Кошти клієнтів 1272864 1101308 Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком 1 1 Боргові цінні папери, емітовані банком Нараховані витрати до сплати 37013 25402 Відстрочені податкові зобов’язання Інші зобов’язання 45383 74555 Усього зобов’язань: 1499737 1560036 Власний капітал Статутний капітал 94960 71160 Капіталізовані дивіденди Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників) Емісійні різниці 672 672 Резерви та інші фонди банку 3031 2824 Резерви переоцінки, у тому числі: 15883 551 резерви переоцінки необоротних активів 15883 551 резерви переоцінки цінних паперів Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років 20499 16475 Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження 6108 4156 Усього власного капіталу: 141153 95838 Усього пасивів: 1640890 1655874
Додаток Б
Баланс застаном на 31 грудня 2006 року, тис. грн.Активи 2006 2005 1 2 3 Кошти в НБУ та готівкові кошти банку 348132 2583692 Казначейські та інші ЦП, що рефінансуються НБУ, і ЦП, емітовані НБУ Кошти в інших банках 109237 185949 Цінні папери в торговому портфелі банку Цінні папери в портфелі банку на продаж 1058 1058 Кредити та заборгованість клієнтів 1373407 983510 Цінні папери в портфелі банку до погашення Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії Основні засоби та нематеріальні активи 168295 165975 Нараховані доходи до отримання 16908 14346 Відстрочений податковий актив Інші активи 106483 31660 Довгострокові активи, призначені для продажу Усього активів: 2123520 1640890 Пасиви 2006 2005 1 2 3 Зобов’язання Кошти банків: 31273 144476 у тому числі кредити, які отримані від НБУ Кошти клієнтів 1817725 1272864 Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком 1 1 Боргові цінні папери, емітовані банком Нараховані витрати до сплати 54194 37013 Відстрочені податкові зобов’язання 3760 Інші зобов’язання 47961 45383 Усього зобов’язань: 1984914 1499737 Власний капітал Статутний капітал 108960 94960 Капіталізовані дивіденди Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників) Емісійні різниці 672 672 Резерви та інші фонди банку 3337 3031 Резерви переоцінки, у тому числі: 15394 15883 резерви переоцінки необоротних активів 15394 15883 резерви переоцінки цінних паперів Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років 26949 20499 Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження 13294 6108 Усього власного капіталу: 168606 141153 Усього пасивів: 2123520 1640890
Додаток В
Баланс застаном на 31 грудня 2007 року, тис. грн.Активи 2007 2006 1 2 3 Кошти в НБУ та готівкові кошти банку 379530 348132 Казначейські та інші ЦП, що рефінансуються НБУ, і ЦП, емітовані НБУ Кошти в інших банках 380277 109237 Цінні папери в торговому портфелі банку Цінні папери в портфелі банку на продаж 1058 1058 Кредити та заборгованість клієнтів 2382895 1373407 Цінні папери в портфелі банку до погашення Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії Основні засоби та нематеріальні активи 315055 168295 Нараховані доходи до отримання 40485 16908 Відстрочений податковий актив Інші активи 83728 106483 Довгострокові активи, призначені для продажу Усього активів: 3583028 2123520 Пасиви 2007 2006 1 2 3 Зобов’язання Кошти банків: 280671 31273 у тому числі кредити, які отримані від НБУ Кошти клієнтів 2722123 1817725 Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком 1 1 Боргові цінні папери, емітовані банком 18000 Нараховані витрати до сплати 87322 54194 Відстрочені податкові зобов’язання 31109 3760 Інші зобов’язання 87138 47961 Усього зобов’язань: 3226364 1984914 Власний капітал Статутний капітал 171499 108960 Капіталізовані дивіденди Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників) Емісійні різниці 672 672 Резерви та інші фонди банку 10219 3337 Резерви переоцінки, у тому числі: 96529 15394 резерви переоцінки необоротних активів 96529 15394 резерви переоцінки цінних паперів Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років 940 26949 Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження 76805 13294 Усього власного капіталу: 356664 168606 Усього пасивів: 3583028 2123520
Додаток Г
Звіт профінансові результати за 2005 фінансовий рік, тис. грн.Найменування статті 2005 2004 1 2 3 Чистий процентний дохід 58996 44527 Процентний дохід 165875 120244 Процентні витрати (106879) (75717) Чистий комісійний дохід 99565 67213 Комісійний дохід 104585 71324 Комісійні витрати (5020) (4111) Торговельний дохід 22677 13619 Дохід у вигляді дивідендів 3 22 Прибуток/збиток від інвестиційних ЦП Дохід від участі в капіталі Інший дохід 6587 4781 Усього дохоів: 187828 130162 Загальні адміністративні витрати (77171) (53713) Витрати на персонал (57526) (37600) Втрати від участі в капіталі Інші витрати (27918) (20028) Прибуток від операцій 25213 18821 Чисті витрати на формування резервів (17410) (14059) Прибуток до оподаткування 7803 4762 Витрати на податок на прибуток (1695) (606) Прибуток після оподаткування 6108 4156 Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, призначених для продажу Чистий прибуток/збиток банку 6108 4156 Чистий прибуток на одну акцію (грн.) 0,08 0,06 Скоригований чистий прибуток на одну акцію (грн.) 0,08 0,06
Додаток Д
Звіт профінансові результати за 2006 фінансовий рік, тис. грн.Найменування статті 2006 2005 1 2 3 Чистий процентний дохід 59353 58996 Процентний дохід 181026 165875 Процентні витрати (121673) (106879) Чистий комісійний дохід 149523 99565 Комісійний дохід 153596 104585 Комісійні витрати (4073) (5020) Торговельний дохід 28380 22677 Дохід у вигляді дивідендів 3 Дохід від участі в капіталі Інший дохід 7009 6587 Усього дохоів: 244265 187828 Загальні адміністративні витрати (84412) (77171) Витрати на персонал (88099) (57526) Втрати від участі в капіталі Інші витрати 40758 27918 Прибуток від операцій 30996 25213 Чисті витрати на формування резервів (10110) (17410) Дохід/збиток від довгострокових активів, призначених для продажу Прибуток до оподаткування 20886 7803 Витрати на податок на прибуток (7592) (1695) Прибуток після оподаткування 13294 6108 Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, призначених для продажу Чистий прибуток/збиток банку 13294 6108 Чистий прибуток на одну акцію (грн.) 0,12 0,08 Скоригований чистий прибуток на одну акцію (грн.) 0,12 0,08
Додаток Е
Звіт профінансові результати за 2007 фінансовий рік, тис. грн.Найменування статті 2007 2006 1 2 3 Чистий процентний дохід 125569 59353 Процентний дохід 303165 181026 Процентні витрати (177596) (121673) Чистий комісійний дохід 359385 149523 Комісійний дохід 363077 153596 Комісійні витрати (3692) (4073) Торговельний дохід 30823 28380 Дохід у вигляді дивідендів Дохід від участі в капіталі Інший дохід 17023 7009 Усього дохоів: 532800 244265 Загальні адміністративні витрати (111910) (84412) Витрати на персонал (192917) (88099) Втрати від участі в капіталі Інші витрати (87654) 40758 Прибуток від операцій 140319 30996 Чисті витрати на формування резервів (29135) (10110) Дохід/збиток від довгострокових активів, призначених для продажу Прибуток до оподаткування 111184 20886 Витрати на податок на прибуток (34379) (7592) Прибуток після оподаткування 76805 13294 Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, приз-начених для продажу Чистий прибуток/збиток банку 76805 13294 Чистий прибуток на одну акцію (грн.) 0,64 0,12 Скоригований чистий прибуток на одну акцію (грн.) 0,64 0,12
Додаток Є
Звіт провласний капітал за станом на 31 грудня 2005 рокуНайменування статті Статутний капітал заре-єстрований, сплачений Капіталізовані дивіденди Викуплені власні акції Емісійні різниці Резерви та інші фонди банку Резерви переоцінки Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) Капітал, резервні та інші фонди, усього 2004 рік 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Залишок на 1 січня 2005 року 71160 672 2824 551 20631 95838 91433 Скоригований залишок на початок року 71160 672 2824 551 20631 95838 91433 Коригування: Зміна облікової політики - - - - - - - Виправлення помилок - - - - - - - Переоцінка необоротних активів - - - - - 15525 - 15525 460 Сума результатів переоцінки необоротних активів у разі їх вибуття - - - - - (75) 75 Відстрочені податки за результатами переоцінки основних засобів - - - - - (118) - (118) Переоцінка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії - - - - - - - Сума результатів переоцінки інвестицій в асоційовані й дочірні компанії в разі їх реалізації - - - - - - - Чистий прибуток звітного року - - - - - - 6108 6108 4156 Розподіл прибутку до загальних резервів банку - - - - - - - Розподіл прибутку до резервних фондів - - - - 207 - (207) Розподіл прибутку до інших фондів банку - - - - - - - Дивіденди, що сплачені у звітному році - - - - - - - (211) Дивіденди, що капіталізовані у звітному році - - - - - - - Сплата до раніше зареєстрованого статутного капіталу - - - - - - - Внески за акціями нового випуску - - - - - - - 23800 Викуплені власні акції - - - - - - - Продаж раніше викуплених власних акцій - - - - - - - Анульовані раніше викуплені акції - - - - - - - Залишок за станом на кінець дня 31 грудня 2005 року 94960 672 3031 15883 26607 141153 95838
Додаток Ж
Звіт провласний капітал за станом на 31 грудня 2006 рокуНайменування статті Статутний капітал зареєстрований, сплачений Капіталізовані дивіденди Викуплені власні акції Емісійні різниці Резерви та інші фонди банку Резерви переоцінки Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) Капітал, резервні та інші фонди, усього 2005 рік 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Залишок на 1 січня 2006 року 94960 672 3031 15883 26607 141153 95838 Скоригований залишок на початок року 94960 672 3031 15883 26607 141153 95838 Коригування: Зміна облікової політики - - - - - - - Виправлення помилок - - - - - - - Переоцінка необоротних активів - - - - - 288 - 28 15525 Сума результатів переоцінки необоротних активів у разі їх вибуття - - - - - (648) 648 Відстрочені податки за результатами переоцінки основних засобів - - - - - (129) - (129) (118) Переоцінка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії - - - - - - - Сума результатів переоцінки інвестицій в асоційовані й дочірні компанії в разі їх реалізації - - - - - - - Чистий прибуток звітного року - - - - - - 13294 13294 6108 Розподіл прибутку до загальних резервів банку - - - - - - - Розподіл прибутку до резервних фондів - - - - - 306 (306) Розподіл прибутку до інших фондів банку - - - - - - - Дивіденди, що сплачені у звітному році - - - - - - - Дивіденди, що капіталізовані у звітному році - - - - - - - Сплата до раніше зареєстрованого статутного капіталу 14000 - - - - - - 14000 Внески за акціями нового випуску - - - - - - - 23800 Викуплені власні акції - - - - - - - Продаж раніше викуплених власних акцій - - - - - - - Анульовані раніше викуплені акції - - - - - - - Залишок за станом на кінець дня 31 грудня 2006 року 108960 672 3337 15394 40243 168606 141153
Додаток З
Звіт провласний капітал за станом на 31 грудня 2007 рокуНайменування статті Статутний капітал зареєстрований, сплачений Капіталізовані дивіденди Викуплені власні акції Емісійні різниці Резерви та інші фонди банку Резерви переоцінки Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) Капітал, резервні та інші фонди, усього 2006 рік 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Залишок на 1 січня 2007 року 108960 672 3337 15394 40243 168606 141153 Скоригований залишок на початок року 108960 672 3337 15394 40243 168606 141153 Коригування: Зміна облікової політики - - - - - - - Виправлення помилок - - - - - - - Переоцінка необоротних активів - - - - - 108337 - 108337 288 Сума результатів переоцінки необоротних активів у разі їх вибуття - - - - - (117) 117 Відстрочені податки за результатами переоцінки основних засобів - - - - - (27084) - (27084) (129) Переоцінка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії - - - - - - - Сума результатів переоцінки інвестицій в асоційовані й дочірні компанії в разі їх реалізації - - - - - - - Чистий прибуток звітного року - - - - - - 76805 76805 13294 Розподіл прибутку до загальних резервів банку - - - - - - - Розподіл прибутку до резервних фондів - - - - 6882 - (6882) Розподіл прибутку до інших фондів банку - - - - - - - Дивіденди, що сплачені у звітному році - - - - - - - Дивіденди, що капіталізовані у звітному році - 32539 - - - - (32539) Сплата до раніше зареєстрованого статутного капіталу - - - - - - - - 14000 Внески за акціями нового випуску 62539 (32539) - - - - - 30000 Викуплені власні акції - - - - - - - Продаж раніше викуплених власних акцій - - - - - - - Анульовані раніше викуплені акції - - - - - - - Залишок за станом на кінець дня 31 грудня 2007 року 171499 672 10219 96530 77744 356664 168606