Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
«Міжнародні розрахунки і валютні операції»
Зміст
1. Ризики, що виникають при здійсненні міжнароднихкредитних операцій та методи їх страхування
1.1 Специфіка ризику експортного кредитування
2. Практика роботи банків з документарними інкасо
Список літератури
1. Ризики, що виникають приздійсненні міжнародних кредитних операцій та методи їх страхування
Особливе місце серед ризиків страхуваннявідповідальності займає страхування кредитних ризиків. Сутність його полягає взменшенні або усуненні кредитного ризику. Об'єктами цього страхування єкомерційні кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальнику чипокупцеві, зобов'язання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиціїтощо. Серед різновидів цього страхування своїми специфічними особливостямивиділяється страхування експортних кредитів, що охоплює всі згадані і низкуінших видів страхування, таких як страхування валютних ризиків, страхуваннявитрат на входження експортера на новий ринок, страхування від інфляції.
Страхування кредитних ризиків захищає інтересипродавця або банку-кредитора на випадок неплатоспроможності боржника абонесплати боргу з інших причин.
Якщо договір укладається за рахунок продавця,то погашення наданого кредиту при неплатежі бере на себе страхова організація. Випадкинесплати кредиту можуть зумовлюватися різними причинами. Наприклад, тільки встрахуванні експортних кредитів є до 50 окремих ризиків, їх звичайно поділяютьна дві основні групи. До першої можна віднести суто комерційний, абоекономічний, ризик (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу абоприйняття товару, несплата боргу в обумовлений термін та ін.). До другої групиналежать політичні ризики (воєнні дії, революції, заборона на платежі закордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, уролі якого виступає державна організація; скасування імпортної ліцензії,введення ембарго тощо).
Сьогодні в усіх розвинутих країнах є компанії,що страхують кредитний ризик, багато з них мають свої системи страхуванняекспортних кредитів і схеми страхування іноземних інвестицій. У внутрішнійторгівлі воно проводиться невеликою кількістю приватних страхових компаній, астрахування експортних кредитів переважно державними страховими агентствами.1.1 Специфіка ризику експортногокредитування
Цей ризик може бути у двох видах: він випливаєабо з достатньо повного знання експортером і банкіром, який акцептує йоговекселі, даних про фінансовий стан покупця (кредитоспроможність, становище вторговельному середовищі, максимальний товарний кредит, наданий йому іншимифірмами, приблизні розміри його операцій), або з розбіжностей між продавцем іпокупцем у питанні про відповідність товару умовам торговельної угоди.
Зокрема, підставою для ризику єневідповідність товару тим сортам і якісним ознакам (вміст у ньому певнихелементів, колір, відсоток вологості, засміченість тощо), котрі докладноописані і перелічені у специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншимидокументами до трасованого векселя чи контракту.
Фінансовий ризик пов'язаний безпосередньо знедобросовісністю клієнта (з фінансовою частиною операції).
Торговельний ризик пов'язаний не з фінансовою,а з торговельною частиною операції.
Перший, по суті, належить до сфери діяльностібанку, що видає акцепт, унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, щодобре знають свою іноземну клієнтуру і володіють інформацією про їїкредитоспроможність. Що стосується суто комерційного ризику, то черезвідсутність повної ясності в попередніх угодах, різноманітність сортів товару,зміни його якості під час транспортування та багато інших важко передбачуванихпричин, питома вага цього ризику завжди є значною.
Розглянемо результати відмови трасатаздійснити платіж. Експортер може в цьому разі розпочати безпосередньо або черезсвого агента в країні імпортера реалізацію товару або повернути товар іодночасно порушити справу проти покупця, або вдатися до послуг арбітражного аботретейського суду. Проте в усіх випадках результат справи залишається неясним інавіть за найсприятливіших обставин має важкі наслідки для експортера. Останнійзмушений або повернути товар і, отже, зазнати нових витрат і надовгоіммобілізувати свої капітали в невдалій угоді, або продати товар у випадкових інепередбачених ринкових умовах. Навіть при відправленні товару за безвідкличнимпідтвердженим акредитивом імпортер усе ж має право відмовитися від здійсненняплатежу, посилаючись на невиконання експортером тієї чи іншої деталі контракту.Цей ризик не погрожує експортерові тоді, коли в акредитиві обумовлено, щовексель трасується під відправлені експортні товари без обороту, тобто безправа зворотної вимоги до трасанта. Весь ризик, комерційний і фінансовий,пов'язаний із таким векселем, лягає на його акцептанта, що має право вимогитільки до трасанта. Проте банки, не бажаючи переносити на себе усю фінансовувідповідальність за комерційною операцією дуже неохоче купують і акцептуютьвекселі, які не надають їм права регресу до трасанта.
Таким чином, фінансовий ризик кредитуваннязовнішньої торгівлі може бути зведений до мінімуму і при деяких методахкредитування, наприклад, при рамбурсі. У цьому разі страхування кредиту можебути лише засобом його додаткового забезпечення. Що ж стосується торговельногоризику, то його неможливо усунути звичайними банківськими методами і для йогоелімінування велике значення має страхова організація та її методи.
В останні роки форми і методи кредитування, щозабезпечують вкладений у зовнішню торгівлю капітал, втратили минуле значення, іпоряд із торговельним ризиком зріс і фінансовий. Зростання ризику, пов'язаногоз загальною нестабільністю грошового обігу, із нестійкістю фрахтового ринку,митно-тарифної політики країн і т.п., вплинуло на рух приватного обліковоговідсотка, що звичайно перевищує офіційну дисконтну ставку на 1%.
Тому через зростання торговельного іфінансового ризиків зросла і вартість позичкового капіталу. Крім звичайногооблікового відсотка, з'явилася нова величина — вартість страхування відзбільшеного ризику. Зростання вартості позичкового капіталу не могло, у своючергу, не відбитися на ціні на імпортні та експортні товари, оскільки експортерпрагнув перекласти цей новий ризик на імпортера.
Ці труднощі в багатьох країнах були досить-такипом'якшені, а то й зовсім усунуті створенням спеціальної організації длястрахування кредитів від усіх видів ризиків. Хоча до ціни товару, крім усіхнакладних витрат, вартості фрахту, мита, звичайної вартості кредиту ібанківських послуг, приєдналася ще одна величина — вартість страхування кредитувід ризику, проте доходи від можливого розширення торговельних операцій,завдяки полегшеним умовам страхування кредиту, значно перевищували нові витрати.
Крім того, у практиці постійно діючоїстрахової організації, що має численну клієнтуру і здійснює великі операції,вартість страхування вже не могла перевищити певний рівень и економічно абопогашалася зниженням вартості продукції внаслідок зростання її виробництва ізменшення накладних витрат, або в крайньому разі легко перекладалась. Поряд ізцим страхування кредиту мало велике значення для експортера в тому розумінні,що вексель, забезпечений гарантією страховика, можна було набагато легше і зазначно вигіднішою ставкою облікувати в будь-якій кредитній установі країни,оскільки акцепт, як ми вже з'ясували, не був достатньою гарантією платежу.
Крім акцептованих векселів, страхуються й усіінші форми кредиту, що надається експортером своїм покупцям. Серед них усі видияк покритого, так і непокритого кредиту (відкриті рахунки). Таким чином, можутьбути застраховані:
а) рамбурсні операції, переважно відторговельного ризику;
б) акцептні кредити;
в) векселі, що трасуються на покупця в межахвідкритого йому максимального кредиту (овердрафту) із правом або без права йогопоновлення;
г) усі спеціальні рахунки клієнтів на точновизначену суму;
д) кредити, надані покупцеві протягом точнофіксованого періоду.
Сутність страхування полягає в тому, щострахова установа бере на себе певну частку можливого ризику, тобто кінцевихзбитків від угоди, що страхується. Вона видає страховий поліс на точновизначену суму застрахованого кредиту із зазначенням терміну кредитування ічастки ризику, звичайно від 60 до 85%, яку бере на себе страховик. Розмірстрахової премії, стягнутої останнім, залежить від розміру страхових операцій,форми кредиту, його терміну, становища експортера і виробника в комерційномусередовищі та економічного стану країни-експортера. Тому шкала преміальнихставок щодо страхування кредиту є досить строкатою (коливається навколосередніх норм у розмірі від 1/4 до 10% застрахованої суми).
Підприємець, найчастіше експортер, що бажаєзастрахувати кредит, наданий іноземному покупцеві, вступає в угоду зі страховимтовариством, що володіє достатньою інформацією про кредитоспроможністьпотенційних імпортерів у даній країні. Відповідно до такої угоди страховетовариство, якщо воно вважатиме за можливе провести страхову операцію,погоджується відповідати за ту або іншу частку ризику, пов'язаного зкредитуванням торговельної операції. Ініціатива страхування звичайно завждизалишається на боці експортера, причому може мати місце як страхування наданоговперше кредиту, так і пролонгація вже наданого кредиту. Страхування кредитубудується на таких принципах.
Страхування кредиту повинно передувати появіконкретного ризику.
Не може бути застрахований уже відправленийтовар або такий, власник якого вже втратив можливість змінити умови йоговідчуження. Цей момент зміни належності може бути визначений різними способами,але найбільш суттєвим є факт підписання контракту, яким установлюються основнікомерційні і кредитні умови угоди.
Принцип, відповідно до якого страхуваннякредиту повинне або передувати встановленню умов відчуження товару і фактичномуйого відчуженню або супроводжувати його, є найкращим засобом запобіганнянедоцільного використання гарантії страховика і перекручування самої природистрахування. Дійсно, коли експортер звертається з проханням про страхуваннякредиту вже після того, як він позбувся товару і виник ризик, то в 99% випадківвиникає підозра про можливе шахрайство. Якщо ж страхування кредиту має місце дотого, як виник ризик, тобто до відчуження товару або одночасно з йоговідчуженням, то цілком виключається можливість таких випадків. Надто малаймовірність того, що експортер, що надав кредит іноземному покупцеві, піде настрахування цього кредиту тоді, коли він одержав достовірні дані про зниженняплатоспроможності його клієнта або виникнення торговельного ризику внаслідокможливості відмови покупця прийняти товар з торговельно-технічних міркувань.
Таким чином, страхування кредиту визначаєтьсястаном кредитованого товару, який у момент страхування однаковою мірою відомийобом сторонам: страховику і страхувальнику. Лише як виняток із загальногоправила можливе страхування тоді, коли об'єктивно існує можливість появи уфірми, заінтересованої в страхуванні, якихось мотивів пізнішого походження,котрі страховому товариству не відомі або можуть стати відомими пізніше. Уцьому разі страхове товариство спирається на добру волю клієнта.
Страхування кредиту припускає виникнення підчас торговельної операції надмірного ризику, від якого страхове товариство іпрагне забезпечити експортера.
Страхова фірма, уважно дослідивши умовидіяльності фірми, що клопочеться про страхування, установлює певну нормуризику, яку вона визнає або нормальною, або залежною від самого експортера тахарактеру його діяльності, і погоджується страхувати всякий ризик, що перевищуєцю норму. З метою усунення торговельного ризику страхове товариство нерідкопочинає спеціальну експертизу товару, щоб установити, чи відповідає вінзамовленню і специфікаціям, доданим до трасованого векселя. Для усуненняфінансового ризику страхове товариство часто вимагає надання клієнтом акцептуякогось солідного банку і погоджується страхувати лише акцептований вексель. Такимчином, за цих умов страхується лише надзвичайний ризик, що може виникнутистихійно як продукт нестійких господарських відносин.
Страхування всього ризику, що виникає узв'язку з кредитуванням іноземного покупця, незважаючи на численні вимогиторговельних кіл, не є поширеним, оскільки розвиток страхування в цьомунапрямку:
а) був би економічно недоцільним;
б) спотворював би сутність страхування;
в) підвищив би вартість страхування.
За повного страхування ризику експортер малоцікавиться платоспроможністю свого іноземного клієнта й у нього зникаютьстримуючі мотиви при наданні тому кредиту.
Хоча звільнення експортера від обов'язкуспеціально вивчати фінансовий стан свого іноземного клієнта відповідало б прогресуючомуподілу праці, проте в торгівлі дуже важко відокремити суто фінансову сторонувід комерційної і, зокрема, суто комерційний ризик від самої торговельноїоперації.
Торговельний ризик унаслідок відмовипокупця-імпортера прийняти товар і здійснити платіж зумовлює появу кредитногоризику, усунення якого дуже часто залежить від самого експортера (кредитора). Страхуваннякомерційного кредиту є захистом експортера від надзвичайного фінансовогоризику, який важко передбачити. Тому повне страхування від усіх ризиків поганоузгоджується з тими економічними цілями, які має на меті страхування кредиту.
Страхове товариство не є кредитною установою іне ставить перед собою мету замінити її. Його функції мають суто допоміжнийхарактер, і хоч інколи гарантія страхового товариства полегшує продажгарантованого векселя на обліковому ринку чи обліковому банку, та це не єосновним моментом діяльності страховика. Покупця тратти може цілком забезпечитиїї акцепт якою-небудь солідною кредитною установою, і додаткова гарантіястрахового товариства може бути бажаною, але вона не обов'язкова Страхуваннякредиту захищає безпосередні інтереси експортера, який не може трасувативексель без права регресу і домогтися для нього акцепту. Банк, що акцептуєтакий вексель і, отже, відмовляється від права зворотної вимоги до трасанта,фактично здійснює найповніше страхування кредиту експортера та змушений братина себе весь ризик. Проте слід пам'ятати, що такий акцепт звичайно дається дужеобмеженому колу підприємців, котрі мають бездоганну репутацію, за умовистягування на користь акцептанта високої винагороди, і по суті не є банківськоюоперацією. У цьому разі експортер користується одночасно банківським акцептом,що полегшує йому мобілізацію необхідних капіталів на обліковому ринку, іполісом страхового товариства для забезпечення кредиту, наданого ним, у своючергу, покупцеві. Відбувається нормальний розподіл праці між різноманітнимиінституціями.
При акцепті тратти без права обороту натрасанта банк втручається у незнайому для нього сферу і бере на себе ризик утакому розмірі, який звичайно не застосовується у банківській практиці. Акцентуючитратту з правом регресу, він може висунути свої претензії до обох контрагентіві зазнає значних збитків лише у разі одночасного банкрутства обох, під час жеакцепту тратти без права регресу банк бере на себе і фінансовий, і торговельнийризик. Страхове товариство також втручається в чужу йому сферу, видаючи полісна всю суму можливого ризику. Цим самим страховик усуває необхідністьбанківського акцепту, оскільки страхова установа не тільки звільняє кредиторавід надмірного ризику, а й полегшує йому мобілізацію капіталів на обліковомуринку.
Сьогодні не існує особливої потреби вспеціальній інституції, яка об'єднує функції і банку, і страхової установи. Дляцього можна використовувати вже існуючі установи (як, наприклад, у Німеччині). Злиттяв одній установі і страхових, і акцептних функцій суперечить історичномурозвитку страхових установ у сфері кредитування зовнішньої торгівлі, що виниклияк результат прогресуючого розподілу праці. І все ж значно зручнішим вважаєтьсяоб'єднання страхових установ зі спеціальними бюро, які з'ясовуютьплатоспроможність іноземної клієнтури, оскільки таке об'єднання обмежує домінімуму торговельний і фінансовий ризик. Крім того, страхове товариство пристрахуванні всього ризику змушене вимагати в експортера особливого забезпеченняі, гарантуючи весь ризик, обумовлювати право зворотної вимоги. Це особливоважливо тоді, коли, виконуючи замовлення, експортер допустив помилку, щоспричинила відмову покупця прийняти товар і здійснити платіж.
Право ж регресу припускає деяке розкладанняризику. Повне звільнення експортера від ризику можливе лише за умови трасуваннявекселя «без обороту». Облік або акцепт банком тратти без обороту натрасанта є однією з форм існуючої раніше системи страхування кредиту, відомоїяк взяття банком ризику на себе.
У цьому разі банки погоджуються взяти на себеризик щодо платежів покупців товару, які мають надійти. У банківській практиці,крім страхування ризику продавця, існує страхування ризику, тісно пов'язаного зактивною банківською діяльністю, або стосовно продавця (експортера), абостосовно покупця (імпортера), або стосовно їх обох разом. У першому випадкубанк не тільки страхує ризик, а й здійснює експортеру платіж у розміріфактурної вартості товару відразу після здачі документів останньому, кредитуючиекспортера на час транспортування товару. Коли ж передбачається кредитуванняімпортера, банк здійснює усі належні платежі експортеру відразу ж після здачітовару і кредитує експортера вже за власний рахунок. Ця операція дає такірезультати: по-перше, звільняє експортера від ризику, пов'язаного зінкасуванням платежів від покупців і, по-друге, демобілізує капіталиекспортера, оскільки операція страхування супроводжується активною щодоекспортера банківською операцією.
Вартість страхування залежить від ступеняризику, який страхова установа погоджується гарантувати.
Вважається, що, гарантуючи весь ризик,страховик повинен установлювати вищу ставку, ніж при страхуванні 50 чи 75% тогокінцевого збитку, якого може завдати невдалий кінець торговельної угоди. Природно,що якою б високою не була преміальна ставка, експортеру все ж буде вигіднішезастрахувати товар і сплатити певний відсоток страховику, ніж перекласти усювартість можливого ризику на ціну певної партії експортованого за кордон товару.
Експортер у разі невдалого виходузастрахованої комерційної операції може одержати страхове відшкодування врозмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів залишкового збитку.
Страхове товариство докладає всіх зусиль, щоб,по-перше, одержати в дебітора якусь частку застрахованої позики і, по-друге,реалізувати те майно або товари, що слугували забезпеченням кредиту. Затимстраховик використовує усю виручену суму на відшкодування збитків експортера,що застрахував свій кредит, доплачуючи від себе можливу різницю міжзастрахованою сумою і надходженнями від дебітора чи від продажу згаданогозабезпечення. Ця операція потребує досить багато часу (до трьох місяців),протягом якого страхове товариство встановлює розміри кінцевого збитку.
Цей період, необхідний за технічними умовамистрахування, не зовсім укладається в усю систему банківського кредитуванняміжнародної торгівлі й у заведені в ній методи і терміни фінансовихрозрахунків, що стосуються платіжних зобов'язань, які перебувають в обороті узв'язку з торговельними операціями. Акцепт банком векселя означає необхідністьвзяти на себе (у разі відмови трасата) зобов'язання здійснити завчасно всіпотрібні платежі. Зрозуміло, що банк, у свою чергу, негайно використовує своєправо зворотної вимоги відносно трасанта. Останній же перебуває в цьому разі увкрай скрутному становищі: незважаючи на те, що наданий ним іноземномупокупцеві кредит застрахований, страхове товариство не може надалі дореалізації забезпечення і претензій до трасата і визначення розмірівостаточного збитку відшкодувати втрати експортера. Експортер повинен у цьомуразі або здійснити за рахунок власних коштів платіж банку, що провів акцепт,або просити у свого банкіра про надання позички під страховий поліс. Отже,значення всього інституту страхування кредиту значно знижується. Залишаючись інадалі формою забезпечення ризику експортера, страхування не звільняє йогокоштів чи кредитних ресурсів у банківських установах від необхідностітермінової мобілізації в момент неплатежу покупця.
2. Практика роботи банків здокументарними інкасо
У практиці роботи банків з документарнимиінкасо трапляються випадки, наведені нижче.
1. Перевідний вексель з умовою Д/П, виписаний5 березня з датою оплати 15 березня з відсотками «40% річних від цієї дати»,був представлений клієнту банком пізніше вказаної дати. Трасат запевняє, щовідсотки включені помилково і погоджується заплатити тільки основну суму боргу.В разі відмови банку від його пропозиції він буде добиватися через арбітражнийсуд відшкодування банком плати за простій, оскільки товари вже надійшли в пунктпризначення.
Необхідно:
Посилаючись на відповідні статті «Уніфікованихправил», пояснити дії, які має здійснювати представляючий /авізуючий/ банкза вказаних обставин.
Відповідь.
Якщо інкасове доручення містить у собівказівку про інкасування процентів, які не включені у доданий фінансовийдокумент (и), якщо такий є, а платник відмовляється сплатити такі проценти,представляючий банк може передати документи проти платежу або акцепту, залежновід нагоди, без інкасування таких процентів, якщо тільки інкасове дорученняпрямо не передбачає, що не може мати місця відмова від права на такі проценти. Колитакі проценти інкасуються, інкасове доручення має нести зазначення пропроцентну ставку та період нарахування. Коли в оплаті процентів відмовлено,представляючий банк повинен інформувати відповідно банк, від якого булоодержане інкасове доручення.
Якщо документи включають фінансовий документ,який містить у собі безумовну й визначену процентну ставку, вважається, що сумапроцентів становить частину суми документів, що підлягають інкасуванню. Відповідносума процентів оплачується додатково до основної суми, вказаної у фінансовомудокументі, та відмова від права на неї не може мати місця, якщо тільки немаєпрямого дозволу на це в інкасовому дорученні.
Якщо інкасове доручення містить у собівказівку, що комісія про інкасо та/або видатки повинні бути віднесені нарахунок платника, а платник відмовляється їх сплатити, представляючий банк можепередати документи проти платежу або акцепту, залежно від нагоди, безінкасування комісії та/або видатків, якщо тільки інкасове доручення прямо непередбачає, що відмова від права на таку комісію та/або видатки не може матимісця. Коли в оплаті комісії та/або видатків по інкасо відмовлено,представляючий банк повинен інформувати відповідно банк, від якого булоодержане інкасове доручення. Кожного разу, коли має місце відмова від права накомісію та/або видатки по інкасо, вони повинні бути віднесені на рахунокдовірителя й можуть бути відраховані з виручки.
Якщо інкасове доручення спеціально забороняєвідмову від права на комісію та/або видатки по інкасо, то ані банк-ремітент,ані інкасуючий банк, ані представляючий банк не будуть нести відповідальністьза будь-які видатки або затримки, що випливають з такої заборони.
У всіх випадках, коли в прямо виражених умовахінкасового доручення або згідно з даними Правилами витрати та/або видатки,та/або комісія по інкасо мають бути покладені на довірителя, інкасуючий банк (и)вправі швидко одержати відшкодування затрат щодо витрат, видатків та комісіївід банку, від якого було одержане інкасове доручення, а банк-ремітент вправішвидко одержати від довірителя будь-яку суму, сплачену ним таким чином, разомзі своїми витратами, видатками та комісією, незалежно від результатівінкасування.
Список літератури
1. Автоматизированные системы обработки финансово-кредитной информации: Учебник.- М.: Финансы и статистика, 1990.
2. Александров А.А. Страхование. — М., 1999.
3. Аленичев А.А. Страхование валютных рисков, банковских и экспортныхкоммерческих кредитов. — М., 1994.
4. Арчакова О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику[Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. — 2007. — N 2. — C.67-73
5. Банковское дело [Текст]: учебник / Финансовая академия при правительствеРФ; ред.О.И. Лаврушин. — Изд.4-е, стер. — М.: КНОРУС, 2006. — 768 с.
6. Банковское дело: Учебник / Под ред. проф.В.И. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой.- М.: Финансы и статистика, 1995.
7. Бездітко Ю.М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко,О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.
8. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.
9. Віднійчук-Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальнийпосібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 214 с.
10. Гамидов Г.М. Банковское и кредитное дело. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,1994.
11. Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник /А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. — Суми: ВТД «Університетська книга»,2007. — 523 с.
12. Информационные системы в экономике: Учебник/ Под ред. Проф.В. В. Дика. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 272с.: ил.
13. Катасонов В.Ю., Морозов Д.С. Проектное финансирование: организация,управление риском, страхование. — М., 2000.
14. Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютніоперації [Текст]: навчальний посібник / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль;Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». — Львів:Львівська політехніка, 2004. — 244 с.
15. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст]: декрет /Україна. Кабінет Міністрів. — [Б. м.: б. и.], 1993. — Б. ц.
16. Резнікова О.О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст]/ О.О. Резнікова // Фінанси України. — 2001. — N 7. — C.16-22
17. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи уфінансово-кредитних установах: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 216с.
18. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]:підручник / Л.В. Руденко. — Вид.2-ге, перероб. і доп. — К.: ЦУЛ, 2007. — 632 с.
19. Страховое дело: Учебник / Под ред.А.И. Рейтмана. — М., 1992.
20. Хомутенко В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальнийпосібник / В.П. Хомутенко, В.В. Немченко, І.С. Луценко. — К.: ЦУЛ, 2009. — 474с.