Страхування інвестицій

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………..5
1.1. Економічнасуть процесу інвестування та здійснення
інвестиційноїдіяльності ………………………………………...………...5
1.2. Суб’єкти та об’єктиінвестиційної діяльності ………………………9
1.3. Класифікація інвестицій …………………………...……………….13
РОЗДІЛ 2. СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ……………………………………...………………16
2.1. Форми таметоди страхування в інвестиційній діяльності ………..16
2.2. Основнічинники страхування в інвестиційній діяльності ……….19
2.3. Страховіорганізації, які займаються страхуванням інвестицій ….24
РОЗДІЛ 3. СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ЗА КОРДОНОМ………………………………………...………28
3.1.Міжнародно-правове регулювання страхування
інвестиційноїдіяльності ……………………………………...……….…28
3.2. Страхуванняінвестиційної діяльності у Великобританії ……...…30
ВИСНОВКИ…………………………………………...…………………………32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………..............34
ВСТУП
Актуальність темиполягає в тому, що сучасна ситуація в економіці України потребує вирішеннятаких кардинальних та взаємопов’язаних проблем, як вихід із кризи та перехід доринкових форм і методів господарювання.
Об’єктом тапредметом дослідження даної курсової роботи виступають інвестиційна діяльністьяк в Україні, так і за кодоном, страхування інвестиційної діяльності в рамкахдійсного законодавства.
Успішне проведенняринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційноїполітики перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційногоклімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужноївиробничої бази за участю інвестованого капіталу. В її основі повинні лежатипередові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці.
Ефективнадіяльність компаній і фірм у перспективі, забезпечення високих темпів їхрозвитку і зростання конкурентоспроможності в умовах переходу до ринковоїекономіки залежить від рівня їх інвестиційної активності і діапазонуінвестиційної діяльності. Але проблема залучення інвестицій не є єдинимпоказником ефективної перебудови економіки. Важливе значення має раціональністьвикористання залучених ресурсів. Нові організаційно-правові відносини міжсуб'єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичнихзнань для ефективного здійснення різних видів інвестицій: фінансових, реальних,інтелектуальних, інновацій тощо. Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана зоцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку. В Україніпоступово формується інвестиційний ринок. Функціонує фондова біржа, багатопідрядних контрактів укладаються на тендерних торгах. На вторинному(позабіржовому) ринку цінних паперів уже обертаються акції сотень компаній,заснованих після приватизації або новим капіталом.
Якщо розглядатипитання інвестиційної сфери на рівні підприємств, то сьогодні в Україні існуєроздроблений і малорозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, якіпрацюють на ньому, діють досить неузгоджено і малоефективно. Недостатнійрозвиток інформаційної інфраструктури ринку заважає зустрічному рухувітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.
Отже, зростанняінтересу до вивчення інвестиційних процесів – об’єктивне явище, тому їхвивчення необхідне в усіх ланках системи освіти і перепідготовки кадрів.
         Мета дослідження – страхування інвестиційної діяльності в Україні та за кордоном, аналіз сучасногозаконодавства щодо здійснення інвестиційної діяльності.
Методи аналізу –описовий, статистичний, порівняльний, аналітичний.
Страхування єоб’єктивно необхідною складовою частиною економічної системи держави. В умовахрозвинутих товарно-грошових відносин, що властиві сучасному процесу суспільноговиробництва, страхове покриття по визначеним ризикам, що надається страховикомстрахувальнику у грошовій формі шляхом укладання договору страхування, можнарозглядати як специфічний товар.
Слід визначити,що по-перше даний товар виступає у грошовій формі, по-друге при його продажуза рахунок страхової премії утворюється страховий фонд, для якого характерний замкненийперерозподіл фінансових ресурсів — тільки серед страхувальників, по-третє платастрахової премії за страхове покриття означає лише право страхувальника наотримання в майбутньому грошового відшкодування за обумовлені наслідкистрахового випадку, що стався.
РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Економічна суть процесуінвестування та здійснення інвестиційної діяльності
Інвестиційний клімат формуєтьсяпід впливом політичних, правових, економічних і соціальних чинників. Значимістькожного чинника в окремо взятій країні різна, оскільки це залежить від рівняекономічного розвитку, історичних та національних тенденцій.
Для оцінки можна використатинаступні узагальнюючі синтетичні показники:
– політична і фінансовастабільність;
– рівень загальноекономічногорозвитку країни;
– рівень розвитку ринкової таінвестиційної інфраструктури;
– ємність внутрішнього ринку;
– вартість робочої сили;
– купівельна спроможністьнаселення;
– рівень криміногенних,екологічних та інших ризиків.
П. Самуельсон звернув увагу натісний взаємозв’язок та взаємозалежність заощадження і нагромадження(інвестування). Розглядаючи історичні особливості слаборозвинених країн, вінзазначав «збереження старих феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловостіта ощадливості, в яких «якісна структура інвестицій часто хибна з точки зорунаціонального розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбівіз золота та коштовностей, розкішні житлові будинки, спостерігаються«…тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном –легальними і нелегальними шляхами», що робить недоступними їх використаннянаціональною економікою для внутрішнього розвитку [19].
Увесь комплекс чинників, щовизначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи.
1) Інституціональні: внутрішня ізовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політикадержави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцністьдержавних інститутів, український менталітет, ступінь державного втручання векономіку, культура.
Поведінка суб’єктівгосподарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а йпід впливом рівня усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури таменталітету. Однією з особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, щопротягом багатьох століть успадковується, є розкрадання. Ще Василь Розанов писав,що в Росії власність складається з таких понять, як «випросив», «подарував» або«обібрав»; власної праці тут дуже мало, і тому вона не має ваги і не шанується.
Економічну основу розповсюдженнярозкрадання як традиційного відтворювального елементу господарювання становитьвідсутність масової дрібної приватної власності. Історична практикацивілізованих країн Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційнийвідтворювальний процес формування приватної власності має майбутнє. Формуваннядійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, щонагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається зарахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягомкількох поколінь. На базі трудової приватної власності формується філософіясереднього класу, про яку так багато писали Макс Вебер, Тоуні і Зомбарт [14].
2) Економічні: загальнахарактеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківськоїсфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційнаінфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи,вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.
3) Соціально-психологічні:соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовкиробочої сили, доступ до факторів виробництва [15].
Всі суб'єктиінвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання маютьрівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбаченозаконодавчими актами України.
Розміщення інвестиційу будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цимЗаконом, іншим актами законодавства України, визнається невід'ємним правомінвестора і охороняється законом.
Інвесторсамостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їхреалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, утому числі шляхом організації конкурсів і торгів.
За рішеннямінвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а такожрезультатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичнимособам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачіправ регулюються ними самостійно на основі договорів.
Для інвестуванняможуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску вустановленому законодавством порядку цінних паперів і позик.
Майно інвестораможе бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставуприймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника абоналежить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбаченозаконодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставнихзобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.
Інвестор маєправо володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатамиінвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на територіїУкраїни, відповідно до законодавчих актів України.
Для державнихпідприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечнийкредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.
Інвестор маєправо на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіббезпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються задомовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеженняза обсягом і номенклатурою.
Інвестор увипадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний: податифінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів таспеціальних служб на капітальне будівництво; одержати позитивний комплекснийвисновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах тапроектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічногоблагополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежноїбезпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, атакож архітектурних вимог.
Суб'єктиінвестиційної діяльності зобов'язані: додержувати державних норм і стандартів,порядок встановлення яких визначається законодавством України; виконувативимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їхкомпетенції;  подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичнузвітність; не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимогизаконодавства про захист економічної конкуренції;  сплачувати податки, збори(обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.
Для проведеннягосподарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційноїдіяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку,встановленому законодавством.
Основним правовимдокументом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційноїдіяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначеннязобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що несуперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційноїдіяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізаціюдоговірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєїкомпетенції не допускається.
Інвестиційнадіяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора(прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій,стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осібтощо); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківськіта бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержанівід продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетнихінвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвуваньорганізацій, підприємств і громадян.
1.2. Суб’єкти та об’єктиінвестиційної діяльності
         Законодавство визначає, щовсі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності тагосподарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності;самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають дляїх ревлізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційноїдіяльності, у тому числі шляхом организації конкурсів та торгів.       
Об'єктамиінвестиційної діяльності в Україні є:
— новоутворювані та ті, що реконструюються,основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
— цінні папери /акції, облігації таін./;
— цільові грошові внески;
— науково-технічнапродукція та інші об'єкти власності; майнові права тата права на інтелектуальнувласність.
         Суб'єктами інвестиційної діяльності в Україніє:
— інвестори /замовники/;
— виконавці робіт /підрядники/;
— користувачи об'єктів інвестиційноїдіяльності;
— постачальникитоварно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
— юридичні особи/банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди такомпанії та ін./;
— громадяни України;
— іноземни юридичні та фізичні особи, держави таміжнародні організації.
         Суб'єкти інвестиційноїдіяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізаціяінвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:
         1) сфера капітальногобудівництва /ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників,проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сферііндивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших об'єктівінвестиційної діяльності/;
         2) екологічна сфера;
         3) інноваційна сфера;
         4) сфера обігу финансовогокапіталу  /тобто грошового, позикового та фінансовіх зобов'язань у різнихформах/;
         5) сфера реалізації майновихправ суб'єктів інвестиційної діяльності.
         Суб'єкти інвестиційноїдіяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування.Інвестори мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів,покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиціонного процесу.Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння,користування й розпорядження інвестиціями на період та на умовах, щовизначаються договором між учасниками інвестиційного процесу. Користувачамиоб'єктів інвестиційної діяльності можуть виступати юридичні та фізичні особи,державні та муніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації,для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.
         Усі інвестори мають рівніправа на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначаєобсяги, напрямки, розміри та ефективність інвестицій.
         Інвесторові надане правоволодіти, користуватись та розпоряжатись об'єктами та результатамиінвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції тареінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та наумовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу таноменклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвесторможе передати за угодою /контрактом/ свої права щодо інвестицій, їх результатівюридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.
         Учасники інвестиційноїдіяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на правоїї діяльності.
         Інвестиційна діяльність єнайважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії /фірми/,підприємства.
Основною метоюінвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізаціїінвестиційної стратегії компанії /фірми/, підприємства на окремих етапах їхрозвитку.
         У процесі реалізації цієїосновної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливішихзавдань розвитку економіки:
1.Визначенняшляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальнароль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу,передусім будівництву.
2.Забезпеченнявисоких темпів економічного розвитку компанії /фірми/, пілприємства. Стратегіярозвитку на період створення будь-якої структури передбачає постійне економічнезростання за рахунок збільшення обсягів діяльності, а також галузевої,асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності.
3. Забезпеченнямаксимізації доходів /прибутку/ від інвестиційної діяльності. Прибуток єосновним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але йусієї підприємницької діяльності.
4. Забезпеченнямінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме безризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату нетільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частиниінвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пощуку шляхів таспособів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.
5. Забезпеченняфінансової стійкості та платоспроможності компанії /фірми/, підприємства упроцесі здійснення інвестиційної діяльності.
         Усі перелічені завданняінвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Так,забезпечення високих темпів розвитку може бути досягнуте, з одного боку, зарахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, а з іншого — зарахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чиіншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація доходів /прибутку/ відінвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційнихризиків, отже ці показники мають бути оптимізовані між собою. Мінімізаціяінвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансовоїстійкості та платоспроможності компанії /фірми/ у процесі здійсненняінвестиційної діяльності.
1.3 Класифікація інвестицій                                                                  
         У праці професора БланкаІ.О. «Інвестиційний менеджмент» знаходимо наступне визначення цього поняття:«Інвестиційний ринок – це сукупність економічних відносин, які виникають міжпродавцями та покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктівінвестування в усіх його формах» [19].
Інвестиції воб'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку,аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:
1. Заоб'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.Під реальними інвестиціями розуміютьвкладення коштів у реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні. Інодівкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічнимпрогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.         Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різніфінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають кошти у цінніпапери.
2.За характером участі вінвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.
Під прямими інвестиціями розумієтьсябезпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.
         Під непрямими інвестиціями розумієтьсяінвестування, опосередковане іншими особами /інвестиційними або фінансовимипосередниками/.
         3. За періодом інвестуваннярозрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.         Під короткостроковими інвестиціями розуміютьзвичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року.
         Під довгостроковими інвестиціями розуміютьвкладення капіталу на період більше одного року.
         4. За формами власностіінвесторів розрізняють інвестиції приватні /акціонерні/, державні, іноземні таспільні.
         5. За регіональною ознакою виділяютьінвестиції всередині країни та за кордоном.
         Підвнутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщенів межах даної країни.
         Під інвестиціями за кордоном/іноземні інвестиції/ розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування,розміщені за межами даної країни.
         Під інвестиціями розуміютьсядовгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народногогосподарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишньогосередовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальнихцінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності,у результаті якої формується прибуток /доход/ або досягається соціальний ефект.Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвиткуекономіки.
         Основними цінностями інвестицій є:
— рухоме танерухоме майно /будівлі, споруди, обладнання та інші  матеріальні цінності;
— кошти, цільові банківські внески, кредити, акції таінші цінні папери;
— майнові права,похідні від авторського права — ліцензії, «ноу-хау», досвід та іншіінтелектуальні цінності;
— право користування землею та іншими природнимиресурсами, а  також
інші майнові права.
         За обсягом та значущістю основною складовоючастиною інвестицій є капітальні вкладення, у нашій країні на них припадаєблизько 85% усіх інвестицій.
         Існує також таке розуміння інвестування, якехарактеризується витратами матеріальних, трудових та грошових ресурсів настворення основних фондів галузей народного господарства шляхом капітальних вкладень.У капітальному будівництві планування, управління та організація, разом зпроектуванням, ресурсозбереженням будівництва в сукупності складають змістпроцесу інвестування.
         Головними етапами інвестування є:
— перетворення ресурсів у капітальні вкладення/витрати/, тобто процес
— спрямування інвестицій у конкретні об'єктиінвестиційної діяльності;
— перетворення вкладених коштів у приріст капітальноївартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання новоїспоживчої вартості;
— прирісткапітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева метаінвестиційної діяльності.
РОЗДІЛ 2. СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. Форми таметоди страхування в інвестиційній діяльності
У зв’язку з розширеннямінвестиційної діяльності в Україні доцільно визначити її основні джерела.Основними з них є :
Власні кошти(статутний фонд, резервний фонд, утворений з прибутку, прибуток, цільовефінансування і надходження).
Залучені кошти(поточне надходження страхових премій, резерви внесків і відшкодувань, фондзапобіжних заходів).
При інвестуваннякоштів страхової компанії в Україні керуються Законом
України “ Про страхування “.Відповідно до статті 30 цього Закону, “
Страхові резервиповинні розміщуватись з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідностіта диверсифікованості .
Перший принципрозміщення активів — принцип безпечності. Його дія повною міроюрозповсюджується як на активи, що покривають страхові резерви так і на вільніактиви. Данний принцип передбачає максимально надійне розміщення активів щозабезпечує їх повернення у повному обсязі .
Другий принцип — прибутковість вкладень. Відповідно до нього активи повинні приносити постійні ідостатньо високі доходи .
Третій принцип — ліквідність вкладів. Страхова компанія повинна у будь-який час мати урозпорядженні сумму грошей, яка б забезпечувала страхувальникам виплатуобумовлених договором сум у встановлені терміни .
Четвертий принцип- деверсифікація вкладів. Він служить розподілу інвестиційних ризиків середрізних видів вкладів, що в свою чергу забезпечує фінансову стійкістьінвестиційного портфеля страховика .
З урахуваннямвище наведеного і спираючись на Закон України “ Про страхування “ можнавизначити такі напрямки інвестування для страхових компаній :
Банківські вкладита депозити.
Нерухоме майно.
Цінні папери, щопередбачають одержання доходів.
Цінні папери, щоемітуються державою.
Права вимоги доперестраховиків.
Довгостроковіінвестиційні кредити.
Згідно з “Тимчасовим положенням про порядок формування і розміщення страхових резервів “, при визначенні рівня покриття до заліку приймаються в обме6жених обсягах такіактиви ( у відсотках до суми наявних технічних резервів і 50 % сформованогоСтатутного фонду ):
Банківські вклади(депозити ) не більше 30 % в одному банку .
Нерухоме майно небільше 10 % .
Іноземна валюта увигляді платіжних документів та інших цінних паперів не більше 40 %, в томучислі:
а ) акції які некотуються на фондовій біржі — не більше 15, з них акції одного емітента небільше — 2 %.
б ) акції якікотуються на фондовій біржі — не більше 5 % одного емітента.
в ) облігації — не більше 5 % [19].
4. Грошові позикиюридичним та фізичним особам — страхувальникам — не більше 30 %, в тч:
а ) позикиюридичним особам незабезпечені банківськими гарантіями або гарантіями іншихстраховиків — не більше 5 %, з них розмір позики окремому позикоодержувачу неповинен перевищувати 1 %.
б) позикиюридичним особам забезпечені банківськими гарантіями або гарантіями іншихстраховиків не повинні перевищувати 5 % окремому позикоодержувачу.
5. Права вимогидо перестрахувальників — не більше 50 % обсягів страхових зобов’язань,переданих до перестрахування .
Як бачимо,наведені вище обмеження при формуванні інвестиційного портфеля страховикаспрямовані в першу чергу на диверсифікацію ризику втрати інвестиції чиотримання збитків від інвестиційної діяльності. На мій погляд це дуже правильнерішення в умовах економічної нестабільності в нашій країні. Однак, в цихобмеженнях, я вважаю є певні недоліки.
Наприклад,обмеження по нерухомому майну — 10 %. Виділивши у складі нерухомого майнажитлові будинки і піднявши ліміт наприклад до 30-40 % можна було б досягтизначних залучень капіталу в сферу будівництва житла, яке на даний момент інеобхідне і досить прибуткове. Така форма інвестицій ( і будівництво в цілому) є найбільш привабливою особливо для компаній, що займаються довгостроковимстрахуванням .
Для підняттяавторитету і цінності національної валюти треба також обмежити ще більше обсягивкладень коштів страховиками в іноземну валюту до 1-2 % .
В Україні в силунерозвинутості деяких видів вкладень основний доход українські страховікомпанії отримали від банківських депозитів ( в 1994 році 75 % ). Зниженнявідсотку по банківських депозитах спонукало страховиків до переорієнтаціїінвестиційних портфелів в напрямку відносно більш доходних, але й одночасно меншліквідних активів.
Лише 5-10 % всіхактивів склали цінні папери банків та підприємств. Це пояснюється насампередфактором невизначеності, що домінує в економіці [19].
2.2. Основнічинники страхування в інвестиційну діяльність
Страхування — цеспосіб відшкодування збитків, що постигло фізичну або  юридичну особу, задопомогою розподілу між багатьма особами (страховою сукупністю). Відшкодуваннязбитків здійснюється з засобів страхового фонду, що перебуває у віданністрахової організації (страховика). Об'єктивна потреба в страхуванніобумовлюється тим, що збитки часом виникають унаслідок руйнівних факторів, взагалі не підконтрольних людині (стихійних сил природи), у всякому разі нетягнуть чий цивільно-правовий відповідальності. У подібній ситуації буваєнеможливо стягувати збитки з кого б те ні було, і вони «осідають» умайновій сфері самого потерпілого. Заздалегідь створений страховий фонд можебути джерелом відшкодування збитку. Страхування доцільно тільки тоді, колипередбачені правовідносинами страхувальника і страховика страхові події(ризики) викликають значну потребу в грошах. Так, наприклад, фізична особа, укотрого ця потреба виникає, як правило, не може покрити її з власних засобівбез дошкульного обмеження свого життєвого рівня.
Страхування — одна з трьох сфер фінансової системи. Страхування зв'язане з розподілом СОП ічастини НБ. Для страхування в той же час характерні економічні відношеннятільки по перерозподілу прибутків і накопиченю, зв'язаних із відшкодуваннямматеріальних і інших утрат. Таким чином, страхування зв'язане з наявним рухомгрошової форми власності. Страховий випадок може і не наступити.
Для страхуванняхарактерні всі ознаки фінансів, але воно має і свої відмітні ознаки:
1. Виникаютьперерозподільні відносини, обумовлені наявністю страхового ризику якімовірності і можливості настання страхового випадку, здатного нанестиматеріальний і інший збиток.
2. Длястрахування характерні замкнуті перерозподільні відносини між його учасниками,зв'язані із солідарною розкладкою суми збитку одного або декількох суб'єктів навсіх суб'єктів, залучених у страхування. Це замкнута розкладка заснована наімовірності того, що число постраждалих господарств звичайно менше числаучасників страхування. Як правило, число постраждалих повинно бути істотноменше числа застрахованих. Для організації замкнутої розкладки збиткустворюється грошовий страховий фонд, сформований за рахунок внесків всіхучасників. Розмір страхового внеску представляє частку кожного з них урозкладці. Таким чином, чим ширше коло учасників, тим менше сума страховоговнеску і вони більш доступні. Обов'язкове страхування втягує найбільше числоучасників, отже менший страховий тариф і ризик настання страхового випадку.
3. Страхуванняпередбачає перерозподіл збитку в часу й у територіальному розрізі.
4. Характерноюрисою страхування є відносна безповоротність мобілізуючих засобів.
Страхування — цесукупність особливих замкнутих перерозподільних відношень між його учасниками зприводу формування за рахунок внесків страхових фондів, призначених длявідшкодування матеріального й іншого збитку підприємствам, організаціям іфізичним особам.
Через функціюформування спеціалізованого страхового фонду вирішується проблема інвестиційтимчасово вільних засобів у банківські й інші комерційні структури, вкладеннякоштів у нерухомість, придбання цінних паперів і o. a. З розвитком ринку встрахуванні незмінно буде удосконалюватися і розширюватися механізмвикористання тимчасово вільних коштів. Значення функції страхування якформування спеціальних страхових фондів буде зростати.
Друга функціястрахування — відшкодування збитку й особисте матеріальне забезпеченнягромадян. Право на відшкодування збитку в майні мають тільки фізичні і юридичніособи, що є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку череззазначену функцію здійснюється фізичним або юридичним особам у рамках наявнихдоговорів майнового страхування. Порядок відшкодування збитку визначаєтьсястраховими компаніями виходячи з умов договорів страхування і регулюєтьсядержавою (ліцензування страхової діяльності). За допомогою цієї функції одержуєреалізацію об'єктивного характеру економічної необхідності страхового захисту.
Україна з оглядуна наявність об'єктів, що потребують захисту, має надзвичайно великі потенційніможливості для розвитку страхової галузі / індустрії / в усіх напрямах — страхування майна, відповідальності перед третіми особами, життя і здоров'ягромадян.
Розрахункипоказують, що страхове поле за основними видами добровільного страхуванняосвоєно здебільшого лише на 5 — 7 %, тоді як в Великобританії, Німеччині,Нідерландах та низці інших західних країн цей показник вищий за 90%.
Швидкими темпамиздійснюється охоплення страховим захистом майна комерційних структур, життя,здоров'я і майна громадян в постсоціалістичних державах, зокрема в Польщі,Угорщині, Чехії, країнах Балтії. Вони розпочали активно працювати наміжнародному страховому ринку. Надійшло ряд пропозицій від підприємницькихструктур країн Заходу, Естонії, Польщі про інвестування капіталу в страховийбізнес України. Цьому сприяє політика держав — інвесторів, спрямована назабезпечення розвитку страхового бізнесу, і віра в можливу ефективністьспівпраці з українськими партнерами.
Зараз Українапереживає затяжну економічну і загострену фінансову кризи, до яких призвела вчислі інших чинників руйнація старої системи страхового захисту /бюджетнірезерви, фонди вищестоящих організацій, довготермінові відстрочки погашенняпозик тощо/, що була притаманна країні з високим ступенем усуспільненнявласності і значне відставання в формуванні нової системи захисту.
Здійснення вУкраїні широкої програми приватизації об'єктів державної власності, зміниекономічного механізму управління в державному секторі економіки, спрямовані нарозширення самофінансування виробничих потреб, зумовлюють переорієнтаціюпідприємств на захист від ризиків втрати або пошкодження майна, нанесення шкодиздоров'ю працівників, шляхом впровадження перевірених світовою практикою форм івидів страхування. Проте до цього часу з боку владних структур і самихвласників майна недооцінюються можливості страхування в створенні сприятливихумов розвитку підприємництва.
Нехтуваннястраховим захистом нерідко призводить до банкрутства підприємств з огляду на щовітчизняні та іноземні інвестори стримуються від спрямування капіталу врозвиток особливо виробничої сфери економіки. Це призводить до невиправданогоімпорту продовольчих і промислових товарів, посилення безробіття, підривукупівельної спроможності гривні, наростання зовнішньої валютної заборгованостікраїни. Виправленню становища сприяли б зокрема такі заходи:
— опрацюванняглобальної програми організації страхового захисту юридичних і фізичних осіб,яка повинна визначити стосовно до вимог розбудови ринкової економіки новуструктуру резервів, шляхи їх наповнення і умови використання, напрямки розвиткузагальнодержавних / централізованих/ резервів та децентралізованих резервів нарівні господарських суб'єктів а також місце і принципи страхування в системізахисту на випадок ризикових ситуацій. Така програма дасть підстави для більшобгрунтованого визначення потреби і кращого використання ресурсів, щоспрямовуються на забезпечення суспільства відповідними резервами;
— встановленнянормативної вимоги до юридичних осіб чітко визначати у статутних документахформу страхового захисту / самострахування, страхування тощо/ на випадок втратиабо пошкодження майна, нанесення шкоди здоров'ю працівників внаслідок вогню,стихійного лиха, техногенних аварій, та інших непередбачуваних обставин.Дотримання вимог щодо реальної організації такого захисту має враховуватись підчас кредитування суб'єктів господарювання, з'ясування причин виникнення втратмайна і пошуках джерел його відновлення;
— прискоренняорганізації в великих господарських структурах спеціалізованої служби, яказаймалася б управлінням ризиками / ризик — менеджментом /. В її обов«язкиповинно входити прогнозування можливих ризиків, їх оцінка, накреслення іреалізація заходів щодо усунення або зменшення руйнівного впливу ризиковихподій на наслідки господарської діяльності, в тому числі і шляхом передачіризиків на страхування. В середніх та малих структурах цю роботу могли б виконуватиконсультанти страхових та консалтингових організацій, страхові брокери;
— розширенняпереліку майна і видів відповідальності платежі зі страхування яких можуть бутивіднесені на виробничі витрати. Розповсюдити таке право і на платежі застрахування майна виробничого призначення, яке страхується у зв'язку зпередачею під заставу;
— уніфікація умовстрахування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень вдержавних, колективних та фермерських господарствах на основі принципудобровільності страхування. Одночасно здійснити уточнення переліку страховихризиків в сторону їх зменшення за рахунок виключення з під страхового захистумайна від подій малоймовірних або незначних за розміром можливих втрат;
— враховуючипозитивний зарубіжний досвід страхування в інвестиції сільськогосподарськихтоваровиробників рекомендувати аналогічним вітчизняним формуванням розглянутипитання про доцільність створення до 2007 року національного товариствавзаємного страхування сільськогосподарських підприємств і фермерськихгосподарств. Це дасть змогу знизити вартість страхування, ефективнішевикористовувати резерви, в тому числі і за рахунок раціонального поєднаннягрошових і натуральних фондів;
— більш активнеосвоєння страхування ризиків підприємств добувної промисловості, водного ілісового господарства;
Комплексзаконодавчих актів із питань страхування варто доповнити за рахунок прийняттяЗаконів України „Про страховий договір“, „Про медичнестрахування“, „Про страхування відповідальності перед третіми особами“,»Про страхування життя та пенсій", «Про страховий захист всистемі АПК», «Про страхування фінансових і кредитних ризиків».«Про товариства взаємного страхування» [15].
Потребуєвпорядкування обов'язкове страхування. Необхідно привести його у відповідністьз принципами страхування, уніфікувати умови захисту всіх категорій працівників,страхові платежі за яких сплачуються за рахунок коштів Державного бюджету.
З врахуваннямвласного і зарубіжного законодавчого досвіду в галузі страхування підготуватидо 2007 року проект Страхового кодексу України.
Зростання обсягівробіт щодо підготовки проектів законодавчих і нормативних актів потребуєактивізації діяльності Експертної ради з питань страхування при КабінетіМіністрів України,. комісій Ліги страхових організацій, правових тафінансово-економічних науково — дослідних установ.
2.3. Страховіорганізації, які займаються страхуванням інвестицій
Необхідною умовоюрозвитку будь-якого страхового ринку виступає конкуренція і підвищення якостістрахових послуг, що обумовлює суперництво страхових компаній у боротьбі застрахувальників та мобілізацію грошових коштів у страхові фонди, вигіднеінвестування та досягнення високих кінцевих фінансових результатів.
СтановленияУкраїни як самостійної, незалежної і демократичної держави не могло необумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізаціїекономіки, який охопив усі галузі народного господарства, одразу ж позначився іна такий сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополіїдержави при вирішенні юридичних економічних питань страхової справи та появанедержавних страхових компаній створили передумови формування страхового ринкуУкраїни на ринкових засадах.
За рокинезалежності в Україні в основному створено законодавчу та нормативну базустрахування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадахконкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.
Страховий ринок –частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховийзахист. Формується попит і пропозиція на нього.
Головною функцієюстрахового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страховогозахисту суспільства.
Необхіднимиатрибутами страхового ринку є його учасники та товар, який купують і продаютьна цьому ринку. Учасниками страхового ринку виступають продавці, покупцістрахових послуг, посередники, а також їх асоціації.      
 В якостіпокупців страхової послуги постають страхувальники. Закон України “Прострахування” говорить: «Страхувальниками можуть бути юридичні особи тадієздатні громадяни, які уклали із страховиками угоди страхування або єстрахувальниками згідно із законодавством України». Таким чином, потенційнийпокупець виходить на страховий ринок для купівлі страхової послуги, щопідходить йому за якістю і ціною. Купівля підтверджується фактом укладанняугоди страхування, після чого покупець стає страхувальником.
Страховезаконодавство в Україні бурхливо розвивається. Раніше, в умовах державноїмонополії на здійснення страхування, коли на страховому ринку були тільки двіустанови — Держстрах та Індержстрах, не було потреби в загальному законі прострахування. Достатньо було затвердити умови окремих видів страхування.
Зараз, в умовахрозвитку страхового ринку, де з'являється багато страховиків, які конкурують міжсобою, потрібне раціональне державне регулювання страхової діяльності.
Яким ж образомздійснюється страхування в ринковій економіці. Суспільна практика виробила триосновні організаційні форми організації страхового фонду, в яких суб'єктамивласності на його ресурси «виступають: 1) держава, 2) окремийтоваровиробник. 3) страховик. В цьому зв'язку виділяють державний резерв, якийвикористовується для компенсації втрат у випадках великомасштабних аварій іможе розглядатись як страховий резерв держави, різні страхові резервні фондипідприємств; і, нарешті, спеціальні кошти тих, хто професійно займаєтьсястрахуванням, — страхові резерви страхових компаній і організацій.
Проте поступово вУкраїні складається економічно — правовий простір для діяльності страховиків.Держава в особі спеціально уповноваженого на те органу — Комітету в справахнагляду за страховою діяльністю здійснює керування цим процесом. Опрацьовуютьсяправові норми здійснення страхової діяльності, ведеться лицензіювання страховихкомпаній, постійно проводяться перевірки на предмет контролю їхплатоспроможності, фінансової стабільності і додержання ними вимогзаконодавства.
Найбільш загальніпринципи страхування (в основному відносно державного страхування) викладені вЦивільному кодексі Україні.
Але, непринижуючи значення норм Цивільного кодексу, все ж треба підкреслити, що основустрахового законодавства України зараз складає Декрет Кабінету МіністрівУкраїни №47-93 від 10 травня 1993 року, та закон України „Прострахування“ №85/96-ВР від 7 березня 1996 р.Розвиток страхового ринкуУкраїни відбувався в умовах зниження темпів спаду виробництва промисловоїпродукції, здійснення курсу Уряду подолання інфляції та інших передумов дляпожвавлення економічної діяльності.
Так, у 1998 роціваловий внутрішній продукт зменшився порівняно з 1997 роком в реальномуобчисленні на 3,2 відсотка, обсяг промислового виробництва — на 1,8 відсотка.Прибуток підприємств і організацій зменшився на 18 відсотків при зростанніоптових цін у промисловості на 7,7 відсотка.
Зазначенніфактори певним чином вплинули на розвиток страхового ринку України. В той жечас, страховий ринок розвивався досить високими, порівнюючи з іншими галузямиекономіки, темпами, а також намітився ряд позитивних якісних тенденцій в йогорозвитку.
В першу чергу,слід відмітити, що вперше за 90-ті роки, в 1998 році відбулось суттєвеперевищення темпів росту страхових платежів над темпами інфляції, тобтовідбулось реальне зростання обсягів ринку страхових послуг.
РОЗДІЛ 3
СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ ЗА КОРДОНОМ
3.1. Міжнародно-правоверегулювання страхування інвестиційної діяльності
Іноземними інвесторами  визнаються  такі   суб'єкти,   що здійснюють інвестиційнудіяльність на території України [17]:
— юридичні  особи,  утворені  за  законодавством  іншим,   ніж законодавство України;
— іноземці  таособи без громадянства, які не мають  постійного місця проживання на територіїУкраїни;
— міжнародніурядові та неурядові організації;
— інші держави;
— інші  іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності,  визначені законом.
Іноземніінвестори мають право здійснювати  інвестиції  на території  України  у вигляді  іноземної  валюти,  що  визнається конвертованою Національним банкомУкраїни,  будь-якого рухомого  і нерухомого   майна  та  пов'язаних  з  ним майнових  прав;  інших цінностей (майна),  які відповідно до закону визнаютьсяіноземними інвестиціями.
Іноземні інвестори  мають  право  здійснювати  всі   види інвестицій в таких формах:
-  участь  угосподарських організаціях, що створюються разом  з вітчизняними  юридичними особами чи  громадянами,  або  придбання частки в діючих господарськихорганізаціях;
— створення іноземних підприємств на території України,  філій або  інших  структурнихпідрозділів іноземних юридичних  осіб  або придбання у власність діючихпідприємств;
— придбаннябезпосередньо нерухомого або рухомого майна, що  не заборонено  законамиУкраїни, або придбання акцій чи інших  цінних паперів;
— придбання самостійно або за участі громадян  чи  вітчизняних юридичних  осіб правкористування землею та використання природних ресурсів на території України;
— господарська  діяльність  на  основі   угод   про   розподіл продукції;
— придбання іншихмайнових прав;
— в інших формах,не заборонених законом.
Заборона або обмеженнябудь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом.
Відносини,  що виникають у зв'язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на  землю та  інші  природні  ресурси  в Україні,  регулюються відповідно земельним таіншим законодавством України.
Оцінка  іноземних   інвестицій,   включаючи   внески   до статутного   фонду  підприємства   з   іноземними   інвестиціями, здійснюється в іноземнійконвертованій валюті  та  у  гривнях,  за згодою сторін, на основі цін міжнароднихринків або ринку України.
При цьомуперерахунок сум в іноземній валюті у гривні  провадиться за курсом,встановленим Національним банком України.
Відносини   щодо оподаткування  іноземних  інвесторів  та підприємств  з  іноземними інвестиціями  регулюються   податковим законодавством України.
У  державних програмах  залучення  іноземних інвестицій в пріоритетні  галузі  економіки тасоціальну  сферу   може   бути передбачено    встановлення   додаткових   пільгдля суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у цих сферах.
Законом  може бути  обмежено  або  заборонено  діяльність іноземних  інвесторів  та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих  галузях  народного господарства  або  в  межах   окремих територій України   виходячи   з інтересів  національної  безпеки України.
Державна реєстрація  іноземних  інвестицій   здійснюється Радою міністрів АвтономноїРеспубліки Крим,  обласними,  Київською та Севастопольською міськимидержавними  адміністраціями  протягом трьох  робочих  днів  після  фактичногоїх внесення у порядку,  що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відмова  у державній  реєстрації   іноземних   інвестицій можлива  лише  у разі порушеннязаконодавства України про іноземне інвестування.  Відмову у державнійреєстрації іноземних інвестицій може бути оскаржено у судовому порядку.
3.2. Страхуванняінвестиційної діяльності у Великобританії
Великий інтерес угалузі інвестиційної політики представляє досвід країн ринкової економіки.
Так уВеликобританії страхові компанії не тримають, як правило, на поточних рахункахкоштів більше ніж це потребують повсякденні розрахунки .
Проте в силуспецифіки страхової справи може виникнути ситуація, коли страховикові негайнознадобляться кошти. Тому певну частину, в середньому 4 — 5 % всіх активівкомпанії, що займаються страхуванням життя та 10 — 13 % активів компаній, щозаймаються ризиковими видами страхування, складають високоліквіднікороткотермінові інвестиції ( депозити, депозитні сертифікати, казначейськізобов’язання ), що порівняно швидко перетворюються в гроші [20].
Середньо та довготермінові інвестиції можна розділити на такі групи: цінні папери з фіксованимдоходом. акції, нерухомість та іпотечний кредит.
Цінні папери зфіксованим доходом є основним об’єктом інвестування страхових компанійВеликобританії. Вони є надійним капіталовкладенням, яке забезпечує стійкийдоход і в той самий час можуть бути швидко реалізовані на ринку.
Одночаснострахові компанії інвестують кошти в звичайні акції компаній та фірм різнихгалузей господарства. Це пояснюється намаганям отримати більш високий доход.Також через володіння акціями певних компаній страхові компанії намагаютьсявпливати на галузі в яких вони мають свої інтереси .
Нерухомість, якоб’єкт інвестування, є дуже привабливою для страхових компаній, бо надійнозахищає вкладені кошти від інфляції. Разом з тим цей вид інвестицій є дуженизьколіквідним і їх реалізація за короткий час може бути проблематичною дляінвестора .
В Великобританіїє дуже розповсюдженим іпотечне кредитування. Воно здійснюється в сумі, що неперевищує 2 / 3 від суми яка може бути отримана від продажу майна. Даний видінвестицій носить довготерміновий та низько ліквідний характер.
Останнім часомнабуває популярності такий вид інвестицій, як купівля творів мистецтва,антикваріату, різних цінних колекцій. Це не дає стабільного прибутку, а доходзалежить виключно від підвищення цін на данні предмети .
ВИСНОВКИ
Страхування — об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, щоодним з важливіших індикаторів стану економіки будь якої країни ринковоїорієнтації є розвиток страхування.
Страхуваннязабезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разівтрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортнимипригодами та багатьма іншими непередбачуваними обставинами.
Страхування добрезарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їхсоціальних проблем /охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, освіта тощо/. Востанні роки страхування широко використовується на випадок виникненнявідповідальності перед третіми особами. В цілому світові темпи приростустрахових премій значно випереджають зростання валового внутрішнього прибутку.
Ця тенденціяхарактерна і для України. Незважаючи на великі труднощі перехідного періодуобсяги страхових операцій помітно зростають. За 2005 р. вони збільшились вперерахунку на доларовий еквівалент на 30%. Очікується зростання страховихпослуг і в поточному році. Позитивну роль в цьому відіграв Закон „Прострахування“, інші вжиті законодавчі і організаційні заходи щодо розвиткустрахової справи.
Зараз настраховому ринку України діє 247 страхових компаній, Моторне, Авіаційне,Морське страхові бюро, ряд страхових пулів. Зросла кількість членів Лігистрахових організацій України. Створено Асоціацію професійних страховихпосередників [22].
Разом з тимпитома вага нашої країни в світовому страховому ринку досі сягає лише 0.01%, ав Європі — менше 0,04 %. Якщо прийняти до уваги, що Україна є другою затериторією державою на континенті ( 5.6 % ), має понад 51 млн. населення ( 7.4% ), великий промисловий і аграрний потенціал, означений рівень страховоїдіяльності слід розглядати як дуже мізерний і не адекватний потребам і можливостямкраїни.
З вищенаведеногоможна зробити висновок, що найбільш доходними і стабільними є інвестиції вцінні папери з фіксованим процентом, які випускає уряд і місцеві органи влади.
В Україні ж доостаннього часу переважали банківські депозити, зі зменшенням банківськоговідсотку акценти змістились в бік державних цінних паперів. Рішенням проблемиінвестиційної діяльності в Україні стануть інвестиції у акції підприємств.
Для компаній які здійснюютьдовготермінове страхування виходом зі становища могло б бути інвестуваннявільних коштів в будівництво, зокрема житла, це надало б можливість захиститизібрані кошти від інфляції на довгому періоді.
Існуюча структура страхового ринку України не сприяєзміцненню соціального захисту громадян та забезпеченню внутрішніх інвестицій.Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) до 90відсотків страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків,ризиків здоров'я людей, які від'їжджають за кордон, до 60 відсотків — за „автокаско“,до 50 відсотків — під час страхування великих майнових ризиків.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Нормативно-правові акти:
 
1.   Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. — 1996. — №30. — Ст. 141.
2.   Закон України «Про інвестиційну діяльність», м. Київ, 18 вересня 1991 року, № 1560-XII.
3.   Закон України „Про інвестиційну діяльність“.
4.   Закон України „Про іноземні інвестиції“.
5.   Закон України „Про державну програму заохочення іноземних інвесторів в Україні“.
6.   Закон України „Про цінні папери та фондову біржу“
7.   Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року  станом  на 30 червня 1999 року.
8.   Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на 1 березня 2002 року.
9.   Проект Цивільного кодексу України. – www.liga.kiev.ua
10.          Положення «Про порядок скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду», 29 квітня 2005 р., № 462/10742.
11.          Збірник офіційних  документів  Вищого  арбітражного  суду  України.  – С.129.
 
Основна література
 
12.          Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных процессов. М.: Юнити, 2003.
13.          Под ред. Данилочкиной. Контроллинг как инструмент управления   финансами. М.: Юнити, 2004.
14.          В.В. Ковалев. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор  инвестиций. Анализ отчетности. М.: Финансы и статистика, 2004.
15.          Под ред. Терехина В. И. Финансовое управление фирмой. М.: Экономика,   2006.
16.          Норткотт Д.   Принятие инвестиционных решений. — М.: Банки и  биржи, ЮНИТИ, 2003. — 247 с.
17.            Богуславский М.М. Правовое положение иностранных инвестиций.  -  М., Совинтерюр., 1993.
18.           Бочаров  В.В.  Финансово-кредитные   методы   регулирования   рынка инвестиций. — М.: Финансы и статистика, 1993.
19.          Газеев М.Х. и др. Показатели  эффективности  инвестиций  в  условиях рынка. — М., ВНИИОЭНТ, 2006.
20.            Герасимчук Н.С. и др. Инвестиционная сфера экономики. — К., “Наукова  думка”, 2005.
21.          Инвестиционно-финансовый портфель. Книга инвестиционного  менеджера.  Под ред. Рубина Ю.Б. — М., СОМИНТЭК, 2003.
22.          Комаров  И.К.  Инвестиции  и  рынок.  Перспектива  хозяйствования  и   управления.-М., Знание, 2001.
23.          Основы инвестирования. — М.: Церих, 1992.
24.          Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности.  К.  “Издательство   Либра” ООО, 2006 г.
 
Додаткова література
 
25.          Бізнес-РІО. 2004 рік, 9 місяць.
26.          Вісник Національної Академії Наук України. 2003 рік, №7-8,  №9-10.
27.          Діловий вісник. №9, 2005 рік
28.          Економіст. №1, 2006 рік.
29.          Економіка України. №9, 2004 рік
30.           Квартальні передбачення. №2, грудень 2005 року.
31.           Моніторинг івестиційної діяльності України. Випуск №1, 2004 рік.
32.          Моніторинг економіки України. №10(29) жовтень 1997 року,  №4(33) квітень 2003 року
33.           Фінанси України. №5, 2005 рік.