Страховий ризик

Зміст
Вступ. 3
1. Визначення страхового ризику, якекономічної категорії 5
2. Класифікація страхових ризиків. 9
3. Управління страховими ризиками. 14
4. Страхування як інструмент управлінняризиками на підприємствах. 17
Висновок. 21
Список літературних джерел. 24
Вступ
Ризикє передумовою виникнення страхових відносин, адже без ризику немає страховогоінтересу. Страхові ризики – це ризики, що можуть бути оцінені з точки зоруймовірності настання страхового випадку та розміру можливого збитку.
Оцінкаризику – це визначення ступеня ризику за допомогою кількісної або вартісноїоцінки. Розрізняють якісну, кількісну та відносну оцінку ризику на основіаналізу фінансового стану підприємства.
Показникризику за своїм змістом – це ймовірність не лише появи непевної події, але йнастання негативного результату. Залежно від наявних можливостей розрахунковоїбази та характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:математична, статистична, експертна.
Уміжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику,найпоширенішими з яких є такі:
Методіндивідуальних оцінок застосовується тільки тоді, коли ризик не можна зіставитиз середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцінку, щовипливає з його професійної підготовки і досвіду та об’єктивного погляду.
Методсередніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються надекілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику заризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об’єкта страхування,підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу.
Привикористанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупністьскидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливимипозитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ціскидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в проміле) від середньогоризикового типу.
В економічнорозвинених країнах система наукових поглядів на природу страхового ризику іризикових обставин знаходять практичне застосування у прикладній дисциплініризик-менеджмент – управління ризиком. Як система ризик-менеджмент складаєтьсяз низки послідовних етапів: ідентифікації ризику, його оцінки, аналізу тавибору стратегії діяльності. Засобами якісного аналізу мають бути виявленінегативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб’єкта.
Цілісноїтеорії оцінки ризику у вітчизняній науці немає, оскільки кожна теоріяґрунтується на концепції, яка є узагальненням практики, а практики вільногопідприємництва в Україні поки що недостатньо. Нині в Україні, на жаль, ринокінформаційних послуг поки що мало розвинений, тому для одержання найдостовірнішоїінформації про величину ризику виникає потреба у застосуванні комбінованогопідходу, який являє собою поєднання декількох методів або їх окремих елементів.
Ціллюпроведення даного дослідження є характеристика основних ознак ризиків тавизначення шляхів управління ними. Об’єктом дослідження являються ризикистрахових компаній.
Длядосягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд задач:
1.  охарактеризувати страхові ризики;
2.  визначити основні характеристики страхових ризиків;
3.  визначити методи управління страховими ризиками.
1. Визначення страхового ризику, як економічної категорії
Зризиком люди зустрічаються щоденно: і на побутовому рівні, і здійсненнябудь-якої господарської діяльності сьогодні неможливе без ризиків. Як правило,ризик пов’язується з невпевненістю в можливому результаті. Тобто, існує факторневизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на усунення,запобігання та максимального обмеження дії негативних наслідків ризику.Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення в науковійлітературі немає єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного підходущодо концепцій в теорії ризику. Окрім того, ризик розглядають як історичну таяк економічну категорію, в залежності від галузі застосування.
Ризикяк економічна категорія виник з появою товарно-грошових відносин і відображаєподію, яка може відбутися або ні. До того ж, для події, що відбулася, можливітри варіанти економічного результату. А саме:
-       позитивний (вигода, прибуток);
-       нульовий (результат не змінився);
-       від’ємний (збиток, втрата).
Вченівважають, що вперше спроба наукового визначення сутності та змісту поняття «ризик»була зроблена математиком Йоганом Тетенсом (XVIII cт). Його наукові праці звиміру ризику знайшли практичне застосування в страхуванні життя. Хоча основиактуарних розрахунків, серед основних задач яких є дослідження та групуванняризиків, закладені в працях вчених Д. Граунта, Я. Вітта, Е. Галлея щев XVII ст. Подальший розвиток математики та страхування призвели до того, щотермін «ризик» почав використовуватись спочатку у страховій теорії, а іззростанням впливу науково-технічного прогресу на фінансово-господарське тасоціальне життя суспільства поширився і на економічну теорію. Однак, чеський вченийЯ. Дангель, як свідчить М. Клапків, розуміння сутності ризику виводить зфілософії та економічної теорії.
Втеорії ризику переважаючою є думка, яка ототожнює ризик і непевність. Науковідискусії з цього приводу тривають вже близько століття. Спробою поєднатиекономічний зміст «ризику» з «непевністю» є концепція деяких вчених, щоґрунтується на принципах загального детермінізму (причинній обумовленості всіхподій та явищ), в основі якої лежить погляд, що ризик є випадковістю, авнаслідок цього у людей існує стан непевності в прийнятті рішень. Спираючись нацю концепцію можна зробити висновки: наявність зовнішніх факторів, які завждисупроводжують будь-яку діяльність та буття, формує об’єктивну сторону ризиків,а суб’єктивний фактор – формує непевність. Але непевність формується за рахунокнаявності засобів досягнення мети (об’єктивна причина), психологічного фактору,ступеня віри, переконання, наявності вмінь, знань, досвіду (суб’єктивнапричина). А, як відомо, суб’єктивний фактор важко оцінити та практичнонеможливо виміряти.
Доситьпоширеними в трактуванні сутності та змісту ризику є використання поглядів, щорозмежовують поняття «ризик» та «непевність», спираючись на «теорію катастроф»,коли ризики є абсолютно випадковими. Проте такий підхід не дає змогу їхкількісно виміряти та вартісно оцінити втрати, а тим самим на них впливати таорганізовувати антиризикову діяльність за допомогою страхового захисту.
Відома«теорія вивільнення енергії», яка також є спробою розмежувати поняття «ризик» і«непевність» за допомогою філософських поглядів на нещасні випадки,неконтрольоване вивільнення енергії та на об’єкт, як структуру одноріднихвзаємопов’язаних елементів.
Дужеважливою для філософського та загальноекономічного розуміння ризику є теорія Ф. Кнайта,згідно якої ризик – це результат будь-якої діяльності, який можна виміряти задопомогою методів теорії ймовірності й закону великих чисел. Якщо подібнихрозрахунків виконати неможливо, то даний результат діяльності є непевністю. Законцепцією цього американського економіста ризик пов’язується з невизначеністю,яка є джерелом виникнення прибутку, і яку можна технічно виміряти й оцінити задопомогою методу пробабілістичних (імовірнісних) розрахунків.
Крімтого, ризик може бути представлений через логічну ймовірність, яка базується напізнанні законів природи та суспільства, через статистичну ймовірність, якавідображає збір, накопичення, аналіз та систематизацію статистичних даних. Вгосподарській та фінансово-економічній діяльності суб’єкта, як зазначено уФінансовому словнику, під ризиком розуміють «усвідомлену можливість небезпекивиникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв’язку звипадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами.Вимірюють частотою, ймовірністю виникнення того чи іншого рівня втрат.»
Слідпідкреслити, що досить повним та сучасним є визначення ризику в навчальномупосібнику «Фінансовий менеджмент» за редакцією проф. Г.Г. Кірейцева: «Підризиком слід розуміти можливість виникнення збитку внаслідок дії в переважнійбільшості зовнішніх факторів, які при оцінці ситуації (перед прийняттямрішення) були невідомі та вплив яких може змінити ймовірність досягненнябажаного результату». Якщо перевести поняття ризику в площину фінансовихкатегорій, можна сказати, що ризик – це ймовірність виникнення збитків, втратабо недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом.
Факторризику та необхідність покриття можливого збитку в результаті його проявувикликає потребу в страхуванні. Історично склалась уява про ризик як категорію,що лежить в основі страхування. Проте, сьогодні страхування включає в себерізні галузі наукових знань та практичного досвіду про природу явищ. Тому врозуміння терміну «ризик» в літературі вкладається різне смислове навантаженнята зміст. До того ж ризик не є сталою категорією та постійною величиною. Вінвесь час міняється, що пов’язано із змінами в розвитку науки по його аналізу таоцінці, в трансформації економічних систем, а також обумовлено низкою іншихфакторів. З огляду наявності об’єктивних передумов появи відмінностей увизначенні ризику, безглуздо ставити задачу вибору найбільш «правильного» йоговизначення. І, як вказує Л. Цвєткова досліджуючи трактування поняття «страховийризик», розумніше за все прийняти ту концепцію, яка використовується в данійсфері діяльності в якості базової.
Отже,під «страховим ризиком» розуміють прогнозний збиток об’єкту страхування врезультаті настання страхової події.
Сучаснатеорія ризику в страхуванні, як зазначає М.С. Клапків та І. С. Ткаченко,виступає в ролі самостійного теоретичного економіко-математичного обґрунтуванняоптимальності страхового підприємництва. Отже, виходячи з розуміння сутностіризику, дуже важливим є можливість його оцінити, виміряти, адже умовоювиникнення страхових відносин є наявність ризику, можливість визначення рівняйого небезпеки.
Дляоцінки ризику в страховій практиці використовують різноманітні спеціальніметоди, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними єнаступні:
-       метод індивідуальних оцінок;
-       метод середніх величин;
-       метод процентів.
Методіндивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудовані навикористанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний методвідноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Методіндивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді,коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можназробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвідута суб’єктивного погляду експерта.
Середнівеличини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якіснооднорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку.Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінціризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи,з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певнимивідповідними ризиковими ознаками.
Методпроцентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системіоцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від’ємних відхилень відсереднього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхиленнявиражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.
Використовуютьсятакож економетричні, статистичні методи оцінки й аналізу ризиків, методивербального аналізу тощо. Важливо підкреслити, що сучасних умовах вітчизняні тазарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеженняризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделюваннястрахових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій тааналогій, експертиз тощо.
Дляоцінки та аналізу ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками втипи, види, групи тощо. Проте, в сучасних умовах в страхуванні не існує чіткорозробленої класифікації ризиків. В законодавчій та нормативній літературітакож немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимогавиконання актуарних (математичних) розрахунків при визначенні страховихтарифів, в основу яких покладена вартісна оцінка ризиків.2. Класифікація страхових ризиків
Узагальнюючипогляди вчених та практиків можна запропонувати наступну класифікацію ризиків зпозиції страхування (рис. 1.)

/>
Рис. 1Класифікація ризиків у страхуванні
Найбільшпоширену групу складають ризики, які можливо застрахувати. Страховий ризик – цетакий ризик, який піддається вимірюванню, оцінці з позиції ймовірності настаннястрахової події та кількісних характеристик можливого збитку.
Основнікритерії страхового ризику:
-       ризик повинен бути можливим;
-       ризик повинен мати випадковий характер;
-       випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупністьспоріднених об’єктів;
-       настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бутипов’язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;
-       факт настання страхового випадку невідомий у часі та просторі;
-       страхова подія не повинна мати обсяги катастрофічного лиха;
-       наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні йоцінені.
Крімтого, страхові ризики класифікуються за різними ознаками, насамперед:
-       за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил тацілеспрямованої дії людини);
-       за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні ризики тауніверсальні);
-       специфічні ризики (аномальні ризики та катастрофічні – ендемічні,якості землі, політичні, воєнні, а також екологічні, транспортні, спеціальнітощо);
-       об’єктивні ризики (ризики, що пов’язані з неконтрольованимифакторами);
-       суб’єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігноруютьоб’єктивну реальність) тощо.
Кожназ цих груп ризиків має свій відповідний поділ на види чи підвиди. В фінансово-економічнійдіяльності ризики поділяються за галузями економіки, за сферами та видамидіяльності тощо. Наприклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний,процентний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає післяукладання договору страхування) ризик тощо.
Ризику страхуванні розглядають з певних позицій:
-       як конкретне явище чи сукупність явищ;
-       у зв’язку з конкретним застрахованим об’єктом;
-       з ймовірністю втрати або ушкодження об’єкта, прийнятого настрахування;
-       у зв’язку з діяльністю страховика.
Зметою оцінки й аналізу виділяють також ризики діяльності страхової компанії. Асаме:
-       ризики, що передаються страхувальником страховій компанії задоговором страхування;
-       ризики, що пов’язані з діяльністю самого страховика.
Такакласифікація необхідна для формування спеціальних резервів та фондів страховоїкомпанії для покриття ризиків. (У страхуванні комплексна діяльність з аналізу,оцінки ризиків, вибору оптимального покриття тощо називається андерайтингом).Загально визнаються та найбільш відомі в світовій практиці європейська таамериканська класифікації.
Європейськакласифікація вважається найбільш вичерпною, враховує специфіку більшостіризиків, що обумовлені діяльністю страховика. При цьому застосовується методаналізу ризиків – економетричний. Проте, недостатнє застосування статистичнихметодів не дозволяє вважати результати такої оцінки повністю адекватними, тобтоіснує недостатність кількісної оцінки ризиків.
Американськакласифікація розділяє ризики за етапами роботи страхової компанії, протягомякої вона піддається зазначеним ризикам:
-       етап становлення;
-       етап повноцінної активної діяльності;
-       етап ліквідації страхової компанії.
Прицьому для оцінки та аналізу ризиків використовується, головним чином,вербальний аналіз, коли застосовується не тільки вірогідні розрахунки до певнихризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і тіризики, що не мають достатньої статистики. Тобто недостатня якісна оцінкаризиків. За європейською і американською класифікаціями ризиків страховоїдіяльності роль джерела виплати за ризиками страхових операцій виконують власнікошти страхової компанії.
Останнімчасом все більш популярною стає фінська класифікація ризиків, яка знаходитьекономічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. Зафінською класифікацією ризики у страхуванні поділяються на: основні ризики ідодаткові ризики.
Основніризики покриваються за рахунок спеціально сформованих страхових резервів, адодаткові – за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільнихрезервів. Власні вільні кошти використовуються для доповняльного зниженнянегативного впливу додаткових ризиків.
Зрозуміло,що перед людством стоїть задача попередження, компенсації та ліквідаціїризиків, що можливо досягти за допомогою антиризикової діяльності. Уникнути чизменшити вплив ризиків, як підкреслює Т.А. Ротова, можна за допомогоюризик-менеджменту – системи управління ризиками та фінансовими відносинами, щовиникають у процесі бізнесу. Управління ризиками, вплив на них може відбуватисяпри застосуванні певних форм антиризикової діяльності, що представлені нарисунку 2.
Всучасних умовах з погляду на фінансування пріоритетну роль в антиризиковійдіяльності відіграє компенсаційна форма, яка відображає страховий захист. Апревенція займає другорядне місце, хоча й переросла в самостійну функціюстрахування.
/>
Рис. 2Форми анти ризикової діяльності
Зазначеніформи (методи) антиризикової діяльності проявляються у функціях страхування:компенсаційній, репресивній, превентивній. Слід підкреслити, що здійсненнязазначених функцій можливе за рахунок спеціальних коштів, які існують увідповідних фондах, і які називаються страховими. Отже під ризиком розуміютьймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно зпрогнозним варіантом. Визначення ризику залежить від сфери діяльності йогозастосування. Страховий ризик визначається як прогнозний збиток об’єктустрахування в результаті настання страхової події. Страховий ризик має своїспецифічні ознаки, такі як: є конкретним явищем, при настанні якогоздійснюються страхові виплати; має вірогідний характер; може бути виміряним таоціненим; має конкретну форму прояву, пов’язану з певним об’єктом; єневід’ємним елементом страхових відносин. Наявність ризику передбачаєздійснення антиризикової діяльності, формами якої є компенсація, репресія,превенція. Антиризикова діяльність реалізується у страховому захисті задопомогою створення та використання страхових фондів.3. Управління страховими ризиками
Протягомбагатьох років суспільно-господарська практика виробила цілий ряд методів іформ ефективної протидії ризикам та ліквідації їх негативних наслідків. Водночасвідчувалася потреба системного підходу до вибору форм протидії ризикам якдетермінанти їх оптимізації. Логічна послідовність у здійсненні ефективнішихформ антиризикової діяльності була запропонована багатьма спеціалістами ще напочатку XX ст. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилисядо таких дій:
1.  Запобігання появі випадкових подій, які формують ризикові ситуаціїв суспільному житті.
2.  Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалосязапобігти.
3.  Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсаціявтрат, збитків).
Наведенийтроїстий поділ антиризикової діяльності був повсюдно визнаний фахівцями затакий, якому властиві ознаки системності та комплексності. Згодом зазначеніметоди антиризикової боротьби були трансформовані у специфічні функціїстрахування.
Розвитокекономічної, страхової науки засвідчив, що антиризикова діяльність маєґрунтуватися на залученні значно ширшого кола інструментів управління. Їх складта послідовність застосування визначаються багатьма чинниками, які впливають нагосподарський процес чи стан суспільного буття.
Найповнішасукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких маєкомплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практицівизначається терміном англомовного походження – «Ризик-менеджмент» (riskmanagement), тобто управління ризиками у його найширшому розумінні. Як системаризик-менеджмент утворюється з ряду послідовних етапів, які, у свою чергу,складаються з низки різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру.Зазначені етапи набувають такого змісту:
1.Аналіз ризику.
2.Контроль за ризиком.
3.Фінансування ризику.
Аналізризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається послідовнакваліфікація та квантифікація ризику, а саме:
-       діагностика, або ідентифікація, ризиків (кваліфікація);
-       оцінювання ризиків кількісними методами (квантифікація);
-       визначення послідовності наступних дій на підставі загальноїоцінки ризику в даній конкретній ситуації.
Початковимкроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості тапричин його появи в суб'єкта господарювання – носія ризику. На появу ризиківвпливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташуваннягосподарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальноїінфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішніпричини – це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технологіївиробництва чи іншої діяльності, а також стан власних засобів безпеки(попередження ризиків). Досить важливою внутрішньою причиною є ступіньусвідомлення суб'єктом господарювання чи іншим носієм потенційного ризикуостаточних можливих наслідків появи ризику. Суб'єктивне ставлення до ризикуможе бути двояким: негативним або позитивним. Негативне ставлення до ризикуозначає його повне або ж часткове ігнорування. Така позиція суб'єкта устраховій теорії характеризується поняттям аверси ризику і досить часто самевона є причиною останнього.
Засобамиякісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферахдіяльності господарського суб'єкта. Так, ризик пожежі може виявити своїнаслідки у сфері технологічного процесу, виробничо-господарської діяльності,фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певнійпослідовності.
Комплекснадіагностика ризиків дає змогу простежити не лише їх розвиток та сферипоширення, а й негативні наслідки кумуляції таких ризиків, тобто взаємного їхвпливу і нагромадження. З метою виконання цього значного за обсягом завданняслід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовуватинайдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цихметодів такі:
-       аналіз спостережень за виробничою діяльністю;
-       аналіз свідчень працівників;
-       документальний аналіз господарської діяльності;
-       аналіз організації об'єкта дослідження;
-       аналіз окремих контрольних перевірок.
Слідомза ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поширення, виникає потребакількісно оцінити ризик. Здійснюючи операцію o класифікації ризику, необхіднобрати до уваги два взаємозв'язані аспекти:
максимальнувеличину збитку, який може виникнути при даному ризикові;
імовірністьнастання події, яка може призвести до максимального збитку.
Кількіснеоцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуар-них розрахунків, виконанняяких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінкаризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.
Підсумкианалізу якісних та кількісних характеристик ризиків є підставою для визначеннястратегії антиризикової діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, якізводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, щовиникли внаслідок прояву ризиків.4. Страхування як інструмент управління ризиками на підприємствах
Ризик,як невизначеність в досягненні бізнес-результату є об’єктивним елементомекономіки ринкового типу, а необхідність ефективного управління ризиком стаєключовим фактором успіху для будь-якого господарюючого суб’єкта. Це в своючергу потребує адаптації складних теорій ризику і методів управління ризиком допрактичної діяльності економічного суб’єкту.
Страхуванняяк інструмент управління ризиком є одним з складових етапу контролю ризику. Цедає можливість оцінити страхування як один з ключових механізмів реалізаціїпрограми управління ризиками на підприємстві, а роль в цьому страхової компанії(як постачальника страхових послуг) і її взаємодія з підприємством набуваєособливого сенсу. Страхування охоплює цілий ряд господарських явищ і є могутнімекономічним інститутом сучасної економіки тісно стикаючись з різними сторонамипідприємницької діяльності.
Страхуваннятакож є одним з важливих інструментів покриття ризиків в ринковій економіці іпоступово збільшує масштаби своєї присутності у фінансовій сфері економікиУкраїни. Комплексні показники функціонування страхового сектора – валові тачисті страхові премії – починаючи з 2000 року характеризуються стабільнимитемпами зростання, що помітно випереджають темпи зростання споживацьких цін. Запідсумками 2004 року українські страховики зібрали 19431,4 тис. грн. валовихстрахових премій, що на 12,7% більше, ніж рік тому. Зростання обсягів зібранихпремій було підкріплено відповідним зростанням активів та резервів страховиківУкраїни. Відношення валових страхових премій до ВВП в поточному році склало 5,62%і цей показник постійно зростає, проте залишається низьким у порівнянні зекономічно розвинутими країнами. Чітко простежуються позитивні зміни взаконодавчій базі страхування, що наближають її до стану, характерного длякраїн з розвиненою ринковою економікою.
Разомз тим, говорити про різку активізацію використання страхових можливостей вдіяльності більшості підприємств поки не доводиться. На страховому ринкупереважають риси інтенсифікації страхування (нарощування фінансових масштабів врамках страхових відносин, що вже склалися). Істотної екстенсифікаціїстрахування, найлогічнішого і економічно кориснішого варіанту розвитку вситуації, коли значна кількість ризиків залишається не охопленою, невідбувається. В результаті, за різними оцінками, не більш 10–15% господарюючихсуб'єктів цілеспрямовано використовують страхові операції в своїй діяльності.
Такимчином, в даний час в економіці України чітко простежується невідповідність міжіснуючими потребами підприємств в страховому захисті від прояву майновихризиків і рівнем використання страхових операцій, що реально склався.
Недостатнімасштаби покриття майнових ризиків негативно позначаються як на діяльностіконкретних підприємств, так і на національній економіці в цілому. Через те щовелика кількість ризиків підприємств не має страхового покриття, страхування неможе виступати як механізм підтримки економічної стабільності, не виконуючи,таким чином, одну з своїх найважливіших функцій в економіці України.
Однієїз основних причин низького рівня використання страхування в діяльностіпідприємств є відсутність сталої практики цілеспрямованого застосуваннястрахових методів покриття ризиків. Це може бути пов'язано з особистимипереконаннями керівництва підприємства (заперечення необхідності в страхуванні,не усвідомлення можливих ризиків), наявним негативним досвідом взаємодії ізстраховими компаніями, недовірою до страхових організацій, високими для даногопідприємства цінами страхування. На даний час немає достатньо опрацьованихмеханізмів формування раціонального страхового захисту підприємства, відсутнічіткі способи визначення результатів використання страхового захисту, існуєтеоретична складність отримання коректної оцінки фінансового ефекту, щозабезпечується страхуванням в рамках конкретного підприємства. Це викликаєпевні сумніви в доцільності застосування страхування для підприємств.
Необхідністьрозгляду і опрацьовування даних питань, що дозволяють забезпечити основу дляактивізації страхових процесів в діяльності підприємства, не викликає сумнівів.Ефективне використання страхових операцій на рівні окремого підприємства здатневідчутно підвищити стійкість його функціонування, сприяє стабільностіфінансового стану і ритмічності виробничої (підприємницької) діяльності. Намакроекономічному рівні розвиток страхового захисту підприємств позитивнопозначиться на підвищенні стійкості розвитку і функціонування підприємницькоїсфери, зниженні рівня некомпенсованих втрат від надзвичайних ситуацій і аварій,на загальному оздоровленні соціально-економічних процесів.
Такимчином, проблема формування механізму страхового захисту майнових ризиківпідприємства на сучасному етапі розвитку української економіки є актуальною узв'язку з наявністю потреб підприємств в забезпеченні страхового покриттяцього, найпоширенішого виду ризиків; низьким рівнем активності використаннястрахових операцій в діяльності підприємств при значному масштабінекомпенсованих втрат; недостатньою теоретичною і практичною спрацьованістюпитань побудови ефективного страхового захисту.
Висновки
Страховакомпанія має справу з двома групами ризиків:
1.  ризики, що надходять до страховика від страхувальника приукладанні договору страхування (прийняті ризики);
2.  власні ризики страхової компанії.
Андерайтерпри оцінці ризику по конкретному об’єкту страхування може використовувати такіметоди: статистичний метод; аналіз доцільності витрат; метод експертних оцінок;метод використання аналогій; аналітичний метод; бальний метод; нормативнийметод.
Сутністьстатистичного методу оцінки ступеня ризику ґрунтується на теорії ймовірностірозподілу випадкових величин. Це положення означає, що маючи достатню кількістьінформації про реалізацію певних видів ризику в попередніх періодах дляконкретних видів діяльності, будь-який суб’єкт господарювання здатний оцінитиймовірність реалізації їх у майбутньому. Дана ймовірність і буде ступенемризику.
Сутністьметоду аналізу доцільності витрат полягає в тому, що в процесі підприємницькоїдіяльності витрати з кожного конкретного напряму, а також за окремимиелементами, не мають однакового ступеню ризику. При цьому стан за кожнимелементом витрат поділяють на області ризику: область абсолютної стійкості,нормальної стійкості, нестійкого стану, критичного та кризового стану.
Методекспертних оцінок носить більш суб’єктивний характер порівняно з іншимиметодами. Група експертів, яка займається аналізом ризику, виголошує власнісуб’єктивні судження як про попередню ситуацію, так і про перспективи їїрозвитку.
Аналітичнийметод зводять до декількох взаємопов’язаних етапів:
1.  на першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробкиінформації;
2.  на другому – будуються діаграми залежності обраних результуючихпоказників від величини вихідних параметрів;
3.  на третьому визначається критичне значення ключових параметрів.
4.  під час четвертого етапу аналізу на основі одержаних критичнихзначень ключових параметрів і факторів, які впливають на них, можливі шляхипідвищення ефективності та стабільності роботи фірм, а, отже, і шляхи зниженняступеню ризику, які визначаються одним із попередніх методів.
Сутьметоду використання аналогій полягає в тому, що при аналізі ступеню ризикупевного напряму господарської діяльності доцільно використовувати дані пророзвиток таких самих і аналогічних напрямків у минулому.
Сутьбального методу полягає в тому, що об’єкт, який пропонується на страхування,сегментується на окремі елементи за рівнем ризику і по кожному елементувстановлюється бальна оцінка рівня ризику. Отримані бали узагальнюються ірозраховується середній бал, який відображає загальний ступінь ризику пооб’єкту. Андерайтер на основі середнього балу розраховує коефіцієнт коригуваннястрахових тарифів. Для цього актуарій подає базовий бал оцінки ризику, який буввикористаний при розрахунку страхових тарифів.
Сутьнормативного методу полягає в тому, що актуарій розраховує базові нормативи,які засвідчують середні індикативні показники рівня ризику по «умовному»об’єкту страхування, на базі якого розраховані страхові тарифи. Розрахунокбазових нормативів актуарієм та індивідуальних показників андерайтеромздійснюється за однотипною методикою, щоб забезпечити релятивність розрахунків.Отримані результати індивідуальних показників об’єкта, що пропонується длястрахування, та базові нормативи порівнюються.
Інодідля обчислення ризику використовують метод моделювання, який ґрунтується натеорії ігор.
Правильнаоцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі страховиків тому,що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить і можливостівідшкодування збитків, застрахованих як в звичайні, так і особливо несприятливіроки. Дослідження рівня ризику по конкретному об’єкту, що пропонується длястрахування дає змогу виявити, наскільки рівень ризику по конкретному об’єктувідрізняється від рівня ризику, який враховується при розрахунку страховихтарифів.
Список літературних джерел
1.   Вовчак О.Д. Страхування:Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ – 2000, 2005. – 480 с.
2.   Грачов В.І.,І.В. Губенко. Страхові послуги: навчальний посібник. – Харків: ХДЕУ, 2003.– 76 с.
3.   Залєтов О.М., П. Мюллер,В.І. Шевченко. Довідник страхового агента. Навчальний посібник. – К.:Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. – 256 с.
4.   Осадець С.С.,інші. Страхування: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
5.   Охріменко О.О. Страховийзахист: менеджмент, маркетинг, економіка безпеки (туристське підприємництво):Навчальний посібник. – К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2005. – 416 с.
6.   Плиса В.Й. Страхування:Навчальний підручник. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.
7.   Ротова Т.А.,інші. Страхування: Навчальний посібник. – К.: КНТЕУ, 2001. – 400 с.
8.   Шахов В.В. Страхование:Учебник для вузов. – М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997. – 311 с.