МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ФІНАНСІВКОНТРОЛЬНАРОБОТА
Складові частини(сектори) ринку позикових капіталів. Поняття банківської ліквідності
ЧЕРНІГІВ 2008
Зміст
1. Складові частини(сектори) ринку позикових капіталів
2. Поняття банківськоїліквідності
Література
1.Складові частини (сектори) ринку позикових капіталів
Позиковийкапітал характеризується такими ознаками:
1. Позиковийквапітал ¾ це капітал-власність. Особливість позиковогокапіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) увиробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо ¾підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування.В результаті відбувається роздвоєння позикового капіталу на капітал — власністьі капітал — функцію:
Власністьна капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рукперейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язанняпозичальника повернути отриману позику в строк з виплатою відсотка;
Капітал- функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані грошіне менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсуорганізовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталуотримує за це частину прибутку у вигляді позикового відсотка; решта прибуткузалишається у розпорядженні позичальника ¾ підприємця увигляді підприємницького доходу.
2. Позиковийкапітал ¾ специфічний товар. Позиковий капітал ¾ це капітал, щореалізує себе як товар. Об’єктом купівлі-продажу є самі гроші, однак не грошіяк товар, а гроші як капітал.
Гроші,як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коливикористовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отриманняприбутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передаєпозичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що впроцесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає усвоїх розмірах ¾ приносить прибуток.
3. Позиковийкапітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позикового капіталу,котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товарувін надається в позику ¾ тобто відчужується відсвого власника лише на певний строк і за умови повернення з позиковим відсотком.На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується відпродавця до покупця, а гроші назустріч ¾ від покупця допродавця, при кредитній операції позиковий капітал передається: при наданніпозики ¾ від кредитора до позичальника, а при їїпогашенні ¾ від позичальника до кредитора з виплатоюпозикового відсотка.
Отже,позиковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, щонадається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отриманняприбутку у вигляді позикового відсотка.
Основоюформування позикового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесівідтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічнихвідносин з’являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба впозикових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а такожзаощадження населення) перетворюються в позиковий капітал, котрий втягується вновий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.
Джереломз якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, єгрошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей нетримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто нагрошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позиковимкапіталом.
Ринокпозикових капіталів ¾ це сегмент фінансового(грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позиковий капітал.
За своєюінфраструктурою ринок позикових капіталів представляє, головним чином,банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крімтого, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи, що входять до складукредитної системи. З функціональної точки зору він представляє системуекономічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошовихкапіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.
ВУкраїні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходудо ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподілфінансових ресурсів, бо більшість суб’єктів господарської діяльності переходятьвід державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійновишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїмидоходами. Саме ринок позикових капіталів повинен забезпечити суб’єктамекономіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.
Головноюрисою позикового капіталу як економічної категорії є передача вартості втимчасове користування з метою реалізації його специфічної якості — здатностіприносити прибуток у вигляді відсотків.
Акредит — це рух позикового капіталу наданого в тимчасове користування на умовахпоєднання, за плату у вигляді відсотків.
Нормавідсотків — це відношення річного доходу, отриманого на позиковий капітал, досуми наданої позички, помножене на 100.
Наприклад,у позичку віддано капітал в 100 тис.грн., а річний доход з цього капіталу — 12тис. грн., то норма відсотків складає 12.
Нормавідсотків залежить від прибутку.
Величина(сума) відсотків, отриманих кредитором через рік, визначається за формулою:
/> (1.1)
де ВВ- величина відсотків, грн.;
СВ — ставка відсотків, %;
К — сума наданої позички, грн.
Простівідсотки визначаються в тому випадку, коли термін позички не перевищує одинрік. Якщо позичка надається на n років, то величина заборгованості позичальникавизначається за формулою складних відсотків:
/> (1.2)
де Кn- величина заборгованості позичальника через n років після отримання позички,грн.
Нарахуваннявідбувається не тільки на основну суму позички, але й на нарощені за попереднійстрок відсотки.
Зформули 1.2 знайдемо ставку відсотків:
/>. (1.3)
Наприклад,200 тис. грн., надані у позичку на 4 роки. Разом з відсотками сума заборгованостіскладає 272,1 тис. грн. Отже:
/>
Наведеніформули дозволяють визначити вартість банківських позичок, а також сумузаборгованості і депозитів через будь — яке число років.
Ставкивідсотків диференціюються залежно від видів операцій і їх учасників. В сфері внутрішніхпозичок важливого значення набуває базова ставка, до якої прибавляється деякадобавка (маржа), яка залежить від виду позички, фінансового становищапозичальника, кон’юнктури на ринку позикового капіталу. Наведемо як приклад дваособливих види кредитних операцій, в яких початковим є базова ставка.
Комерційнийбанк облікує (купляє) вексель до настання строку погашення. Це мало терміновакредитна угода, бо гроші достроково виплачуються банком власнику векселя.Відсотки утримуються зразу — в день надання позички векселепред’явнику, якийотримує суму меншу вказаної борговому зобов’язанні (векселі). Ця різниця(дисконт) є доходом комерційного банку.
Своєрідноюкредитною операцією є, коли клієнт може здійснювати платежі, які перевищуютьзалишок на його рахунку. В такій кредитній угоді ставки відсотківвстановлюються на більш високому рівні, ніж при обліку векселя. Після закінченнятерміну позички клієнт забов’язаний відшкодувати банку суму перевищення залишкуна рахунку (суму позички), а також відповідну величину відсотків.
Ставкивідсотків по депозитних операціях комерційних банків завжди нижчі ставок закредитними угодами. Ця різниця ставок (маржа) може відрізнятися для окремихперіодів, але вона зберігається постійно, тому що є основою для створення банківськогоприбутку.
Ставкивідсотків по державним великотерміновим облігаціям встановлюються на більшнизькому рівні, ніж банківські ставки відсотків по кредитним операціям. Річнийдоход кредитора, який придбав такі облігації, визначається за формулою:
/> (1.4)
де В- величина відсотків (доход кредитора), грн.;
НВо — номінальна вартість облігації, грн.
Всучасних умовах кредит є об’єктом активного державного регулювання. Головнийорган регулювання — Національний Банк. Він може надавати позички комерційнимбанкам різними способами. Найбільше поширені способи — переоблік векселів іоперації на відкритому ринку. Національний Банк купляє боргові забов’язання(переобліковує векселі) за більш низькою ціною, ніж комерційні банки.
Якщоціну купівлі векселя Національним Банком позначити буквою Ц, а ціну купівлівекселя комерційним банком — К, отримаємо:
/> (1.5)
де СВо — облікова ставка Національного Банку, %;
Н — термін рефінансування (кількість днів до настання строку оплати
векселя),
Знастанням строку платежу вексель викуповується комерційним банком за ціною К,яка перевищує Ц.
Комерційнібанки зацікавлені в тому, щоб різниця К — Ц була мінімальною. Це досягається втому випадку, коли ставка рефінансування (облікова ставка) буде найнижчою.
2.Поняття банківської ліквідності
Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus — рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації,продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.
Поняття ЛІКВІДНІСТЬ комерційного банку означає можливістьбанку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансовихзобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатньоговласного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтяхактиву і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.
Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується напостійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома їїскладовими — власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштамишляхом оперативного керування їхніми структурними елементами.
З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практикуліквідність прийнята розуміти як «запас» або як «потік». При цьому ліквідністьяк «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банкувиконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний моментчасу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей зарахунок наявних у цій області невикористаних резервів.
Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, щоприпускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періодучасу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігатипогіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігатийого) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів іпасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкостібанку шляхом зростання доходів.
Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійнозабезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі яканалізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозуваннярезультатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованоїекономічної політики в області формування статутного капіталу, фондівспеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніхорганізацій, здійснення активних кредитних операцій.
Крім того, діяльність комерційних банків, що виступаютьпосередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні кошти у виді заощаджень,і тими, хто в них потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти інадавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпеченнязагальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.
Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученнямкоштів і їхнього розміщення в умовах ринкової невизначеності майбутніх попиту інадходжень наявних коштів за визначений період, банку потрібні кошти в їхнійліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворенів готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього.
Таким чином, ліквідністькомерційного банку — це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидкоперетворювати їх в такі.
Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявнихкоштів і інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати коштиз інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансовихзобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практичнобудь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання вигідних угод по кредитіабо інвестуванню; на компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту накредит, поповнення коштів при несподіваному вилученні внесків і т.д.
У вітчизняній економічній літературі, на відміну від сталої міжнародної банківської термінології, часом мішаютьсядва поняття — ліквідність балансу банку і платоспроможність останнього, що внаступному призводить до ототожнення методів і засобів підтримкиліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше в більшомуступені справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті абоінші засоби підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге,як правило, відноситься до функцій держави в особі Центрального банку.
Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, якібанк має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасновиконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинний мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань,поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансовогоположення клієнта або банку партнера.
Ліквідність балансу. Баланс вважаєтьсяліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по активу покривати термінові зобов'язання по пасиву.Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов'язань визначається рядом чинників, середяких вирішальним є відповідність термінів розміщення коштівтермінам залучення ресурсів. Інакше кажучи, який пасив по терміну, таким повинний бути йактив; тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і терміном вивільненнякоштів по активу в грошовій формі і сумою і терміноммайбутнього платежу по зобов'язаннях банку.
На ліквідність балансу банку впливає структура його активів:чим більше частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тимвище ліквідність банку. Активи банку по ступені їхньої ліквідності можнарозділити на трьох групи: 1. Ліквідного кошти, що знаходяться в негайнійготовності, або першокласного ліквідного засоби. У їхньому числі — каса, засобуна коррахунку, першокласні векселя і державні цінні папери.2. Ліквідні засоби в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені в кошти. Мовайде про кредити й інші платежі на користь банку з термінами виконанняв найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих набіржі (як і участь в інших підприємствах і банках), і інших цінностях(включаючи нематеріальні активи). 3. Неліквідні активи — це прострочені кредитиі ненадійні борги, будинки і спорудження, що належать банку івідносяться до основних фондів.
У міжнародній банківській практиці самою ліквідною частиноюактивів вважається касова готівка, під яким розуміються не тільки гроші в касі,але і кошти, що знаходяться на поточному рахунку даногокредитного інституту в Центральному банку. Ліквідними статтями в країнахринкової економіки вважають першокласні короткострокові комерційні векселя, щобанк може переоформити у Центральному банку, цінні папери,, гарантованідержавою. Менше ліквідними є банківські інвестиції в довгострокові цінніпапери, тому що їхня реалізація за короткий термін не завжди можлива. Як малоліквідні активи розглядаються довгостроковіпозички і вкладення в нерухомість.
Крім того, ліквідність банку залежитьвід ступеня ризику окремих активних операцій: чим більшачастка высокоризикових активів у балансі банку, тим нижчейого ліквідність. Так, у сформованій практиці до надійнихактивів прийнято відносити наявні кошти, а довысокоризикових — довгострокові вкладення банків.Ступінь кредитоспроможності позичальників банку робить істотнийвплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: чим більше. частка высокоризиковихкредитів у кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність. Ліквідністьзалежить також від структури пасивів балансу. Якщо по вкладах до запитаннявкладники вправі зажадати гроші в будь-який момент, тострокові вклади знаходяться в розпорядженні банкубільш-менш тривалий період, і, отже, за інших рівних умов підвищення питомоїваги вкладів до запитання і зниження, частки строкових вкладів знижуєбанківську ліквідність. Надійність депозитів і позик, отриманих банком відінших кредитних установ, також впливає на рівеньліквідності балансу. />
Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогоюрозрахунку спеціальних показників, що відбивають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. У міжнародній банківськоїпрактиці частіше усього в цих цілях використовуються коефіцієнти ліквідності. Останні являють собою співвідношеннярізноманітних статей активу балансу кредитної установи з визначеними статтямипасиву або, навпаки, пасивів з активами. Показникиліквідності в різних країнах мають різноманітні назви, неоднакові методикиїхній числення, що пов'язано зі сформованою практикою. і традиціями залежать від спеціалізації і величинибанків, проведеної політики в області кредиту і ряду інших обставин. Звичайнодля оцінки ліквідності застосовуються коефіцієнти короткострокової ісередньострокової ліквідності; вони обчислюються як відношення короткостроковихліквідних активів або середньострокових активів довідповідним по термінах пасивам. У ряді країн ринкової економіки банкизобов'язані підтримувати коефіцієнти ліквідності не нижче визначеного рівня,називаного нормою ліквідності.
Норми ліквідності в одних країнах встановлюються органамибанківського і валютного контролю, в інших — банківським законодавством; їхнявеличина визначається з урахуванням накопиченого досвіду і конкретних місцевихумов. У нашій країні з метою контролю за ліквідністю комерційних банків такожбули введені норми ліквідності. Оцінка рівня ліквідності банку досягається шляхомзіставлення значення коефіцієнтів ліквідності конкретного банку з установлениминормами. Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогоюпроведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій,вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку, специфікиклієнтури, особливостей виконуваних операцій, можливостей виходу на нові ринкиі розвитку банківських послуг.
Література
1. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навч. посіб/ Заред… Б. Л. Луціва. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000 р. – 225 с.
2. Базидевич В.Д., Баластрик Л. О. Державні фінанси: Навч. посібник. – К.: Атака, 2002.- 342 с.
3. Ковальчук Т., КовальМ. Ліквідність комерційних банків: Навч. пос. – К.: Знання, 1996.- 120 с.
4. Гроші та кредит / Заред. М.І. Савлука. – К.: Либідь, 1992. – 405 с.