МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
Тернопільський національнийекономічний університет
Факультет банківськогобізнесу
Кафедра банківської справи
Курсова робота
на тему: «Системарефінансування Національного банку України комерційних банків: сучасний стан,шляхи вдосконалення»
Виконала: Меуш Ірина Володимирівна
студентка групи БСм-51
Науковий керівник:
Михайлюк Роксолана Володимирівна
канд. ек. наук., доцент кафедри
банківської справи
ТЕРНОПІЛЬ – 2010
Зміст
Вступ
1. Еволюціякредитних відносин Національного банку України з комерційними банками
2. Економічнасутність і значення кредитів, що надаються Національним банком Україникомерційним банка
3. Сучаснийстан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національного банку Україникомерційних банків
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Особливоїактуальності дослідження та вдосконалення механізмів рефінансування набуває всучасних умовах, коли банківська система України перебуває у кризовому стані.Саме тому і виникла необхідність удосконалення вже існуючих та запровадженнянових механізмів рефінансування, які сприяли б виходу з кризи у банківськійсистемі, адже на сьогоднішній день саме рефінансування є чи не єдиним джереломпідтримання ліквідності банківської системи.
Окремі питанняорганізації механізму рефінансування в Україні досліджували такі вітчизнянівчені: Стельмах В.С., Епіфанов А.О., Гребенюк Н.І., Міщенко В.І., Тиркало Р.І.Проте, у вітчизняній фінансовій літературі поки що недостатньо науковихдосліджень, присвячених даній проблемі. В Росії дослідженню механізмурефінансування приділяють значно більшу увагу. Так даній тематиці присвятилисвої розробки Гагарин С.В., Никольский Ю.Б., Шамаев Г.А., Коробова Г.Г.,Лакшина О.А.
Метою дослідження є визначення основних проблем розвитку рефінансування вУкраїні в умовах фінансової кризи та розробка пропозицій щодо його удосконаленняінструментів рефінансування комерційних банків.
Актуальність роботи визначається необхідністю дослідження механізму та інструментіврегулювання ліквідності банківської системи в умовах світової фінансової кризи.
Об’єктомдослідження є визначення основних способів проведення рефінансуванняНаціональним банком України комерційних банків.
Предметомвивчення є відносини, що виникають при здійсненні кредитування Національнимбанком України комерційних банків.
Перед даноюкурсовою роботою постають такі практичні завдання:
- розкритисуть кредитних відносини між Центральним банком та комерційними банками;
- ознайомитисяз еволюцією кредитних відносин НБУ з комерційними банками;
- визначитиекономічну сутність і значення кредитів, що надаються Центральним банкомкомерційним банкам;
- визначитиколо основних проблему у проведенні НБУ політики рефінансування в сучаснихумовах;
- визначитиосновні способи удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків.
1. Еволюціякредитних відносин Національного банку України з комерційними банками
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV, Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування [1].Тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.
Проводячивідповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банкичерез: />операції з рефінансування (постійно діюча лініярефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансуваннястроком до 90 днів);/> операції репо; />операції звласними борговими зобов'язаннями; />операції з державнимиоблігаціями України.
Економічнасутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що черезкредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісіягрошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Цестворює умови для експансії кредитної діяльності банків.
Намікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційнимибанками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активівна користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягукредитної допомоги своїм клієнтам.
Національнийбанк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічнихзавдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійсненнясанаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва накористь продукції широкого вжитку тощо [6, c. 152].
КредитиНаціонального банку України, що спрямовувалися на цілі рефінансуваннябанківських установ, починаючи з 1991 р. набули значного розвитку та зазналичималих змін. Це є характерним не лише для України, а й для інших країн зперехідною економікою.
Зпочатку створення Національного банку кредитні відносини між ним такомерційними банками мали суто адміністративний, а не ринковий характер. Тогочасу НБУ здійснював кредитні емісії на такі цілі:
— завершення розрахунків шляхом заліку взаємноїзаборгованості між підприємствами;
— покриття дефіциту державного бюджету;
— надання кредитної допомоги окремим державнимпідприємствам [4, c.97].
Між комерційнимибанками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережібанківських установ тощо. Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постановВерховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету МіністрівУкраїни.
Наприклад,у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована назабезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніхобігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо [7,c.119].
Зважаючи на вихіду 1992 році національної грошової системи з рублевої зони, 15.07.1992 року булозапроваджено в практичну діяльність перший регламент нормативного забезпеченнявзаємовідносин Національного банку і комерційними банками — «Тимчасовийпорядок довгострокового рефінансування Національним банком України комерційнихбанків» для кредитування цільових виробничих програм. Кредити надавалисяна строк від 2 до 5 років [5, c.4].
У 1993 р.обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30трлн.крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансуванняагропромислового комплексу. Емісійні кредити надавалися в той час за пільговимипроцентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, щоприскорювало процес обезцінення грошей.
Після1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісійпочали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічнообгрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментамиі завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак — івартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції,спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитніаукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.
Кредитикомерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалисяпереважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчихорганів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти(підприємства та організації). Такі кредити нерідко потраплялинеплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто неповерталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагалонових емісійних кредитів.
Практиканадання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена іззапровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили вкомерційні банки, далі — в економіку.
У 1995 р.НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприялозміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив такожвиділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах,тобто під пільгову процентну ставку. З 1995 р. почала запроваджуватися практикапроведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкамдля кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги [7,c.120].
Заперіод із 1994 по 1997 рік було проведено 54 аукціони, в результаті якихрозмішено 1 664,6 млн. грн.
Ізвведенням у дію ефективніших ринкових інструментів рефінансування комерційнихбанків кредитні аукціони, починаючи з 1998 року, практично не проводилися [10,c.4].
У 1996 р.НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбарднекредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це сталоможливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів,який перші кроки зробив у 1995 р.
Отже,НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету іперейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якомучільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншимикредитними установами [7, c. 120].
Починаючиз 1997 року рефінансування комерційних банків активно здійснювалося задопомогою операцій прямою РЕПО, суть яких полягає в тому, що Національний банккупує ОВДП у комерційного банку на певний період і на умови, що комерційнийбанк у визначений строк викупить цінні папери. Різниця між ціною, за якоюНаціональний банк купує цінні папери, а потім їх продає комерційному банку, єплатою комерційного банку за користування коштами центрального банку [10, c.4].
Слідзазначити, що можливості Національного банку України щодо надання кредитноїпідтримки економічному сектору були дуже обмеженими, тому що Національний банкпродовжував направляти емісійні кошти як через пряме кредитування уряду напокриття дефіциту державного бюджету, так і через придбання державних ціннихпаперів при первинному їх розміщенні Міністерством фінансів.
ЗгідноПоложення «Про механізми рефінансування комерційних банків України»від 15 грудня 2000 року для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком,управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитораостанньої інстанції Національний банк застосовував у 2001-2003 рр. такімеханізми рефінансування банків:
— рефінансування банків шляхом операцій на відкритомуринку;
— надання стабілізаційного кредиту;
— операції купівлі/продажу державних цінних паперів навідкритому ринку.
Навідкритому ринку Національний банк здійснював кредитну підтримку комерційнихбанків шляхом:
— проведення короткострокового рефінансування банків;
— проведення середньострокового рефінансування банків;
— використання постійно діючої лінії рефінансування длянадання банкам кредитів «овернайт»;
— купівлі/продажу державних цінних паперів.
Національнийбанк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритомуринку лише під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктівгосподарської діяльності і векселів Державного казначейства України, щовраховані банком.
Дляотримання можливості користуватися кредитами рефінансування Національного банку,комерційні банки повинні були дотримуватися таких вимог, зокрема:
— термін діяльності банку не повинен бути меншим, ніжодин рік;
— банк має ліцензію НБУ на здійснення відповіднихбанківських операцій;
— банк має власні високоліквідні активи (цінні папери таінші цінності), що можуть бути прийняті в заставу;
— виконуються вимоги щодо дотримання таких нормативівкапіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу банку (НІ), адекватностірегулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2), адекватності основногокапіталу (НЗ), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутногокапіталу не повинен бути менший ніж розмір, що визначений кваліфікаційнимивимогами;
— виконуються нормативи ліквідності;
— сформовано резерв для відшкодування можливих втрат закредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
— здійснюється своєчасне погашення одержаних відНаціонального банку кредитів.
Національнийбанк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритомуринку в обсягах, необхідних для вирівнювання монетарних параметрів і управліннягрошово-кредитним ринком. Рефінансування проводилося виключно для регулюваннягрошово-кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківськоїсистеми.
Длязабезпечення наданого кредиту використовувалися державні цінні папери, строкпогашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашеннякредиту, і які перебували у власності банків, та враховані банком векселі,строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів післястроку погашення кредиту.
Ціположення регламентувалися Положенням «Про регулювання Національним банкомУкраїни ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та іншихоперацій», затвердженим постановою правління І ІІ.У № 584 від 24.12.2003р. У разівиникнення в банку проблем із ліквідністю він міг звернутися за її підтримкоюдо НБУ за умови виконання 12 вимог [4, c.97-98].
Зогляду на подальше вдосконалення використання банками різних фінансовихінструментів було розроблено Положення «Про регулювання Національнимбанком України ліквідності банків України, від 26.09.2006 р. № 378, якимпередбачено зменшення кількості показників (з 12 до 3). виконання яких обов'язковедля банків, що звертаються за рефінансуванням до НБУ. Тобто було розмежованомонетарні та пруденційні функції НБУ щодо підтримання ліквідності банків ізапроваджено як забезпечення кредиту рефінансування такі фінансові інструменти,як: депозитний сертифікат Національного банку; державні цінні папери, взяті вуправління від іншого суб'єкта ринку; монетарне золото; вексель, акцептованийіншим банком.
Ціфінансові інструменти не нові для світової банківської практики, однак вУкраїні їх застосування було запропоновано вперше. Зміни та доповнення дозазначеного положення вносилися 8 разів.
Світовафінансова криза 2008 року спонукала Національний банк України до оперативнихдій щодо підтримки ліквідності банків нетрадиційними методами, тобто не зарахунок короткострокового кредитування під забезпечення фінансовимиінструментами, а шляхом надання стабілізаційних кредитів на триваліший періодпід забезпечення об'єктами нерухомості, акціями банків, гарантіями тощо.
Узв'язку з ним було розроблено Положення „Про регулювання Національнимбанком України ліквідності банків“, затверджене постановою Правління Національногобанку від 30.04.2009 р. № 259, яким передбачено регулювання ліквідності лише наперіод до 90 днів, із використанням фінансових інструментів, причому — тількиплатоспроможних банків. Пункт про надання стабілізаційних кредитів буловилучено з нормативних документів, на основі яких здійснювалося регулюваннягрошово-кредитне ринку шляхом управління ліквідністю банків.
Кредитнапідтримка банків шляхом надання стабілізаційних кредитів здійснюваласявідповідно до окремих положень, затверджених Правлінням Національного банкуУкраїни, які більшою мірою стосуватися аналізу фінансового стану банку тазаходів із їх фінансового оздоровлення. Серед цих документів такі:
ПостановаПравління Національного банку України „Про затвердження Тимчасовогоположення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідностібанків у разі реальної загрози стабільності банківської системи“ від 25. 12.2008р. №459;
ПостановаПравління Національного банку України „Про вдосконалення процедурипідтримки ліквідності банків“ від 30.04.2009 р. № 262;
ПостановаПравління Національного банку України „Про затвердження Положення прорефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам України зметою стимулювання кредитування економіки України на період до її виходу надокризові параметри“ від 04.02.2010 р. № 47;
ПостановаПравління Національного банку України „Про затвердження Положення пронадання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкамУкраїни“ від 13.07.2010 р. №327.
Сприяючинаданню банками довгострокових кредитів реальному сектору економіки,Національний банк України в окремі періоди здійснював довгостроковерефінансування банків для подальшого кредитування ними суб'єктівгосподарювання, у зв'язку з чим розроблялися відповідні положення.
Так,постановою Правління Національного банку України від 02.12.2002 p. № 283 булозатверджено „Тимчасове положення про порядок кредитування (рефінансування)Національним банком України банків, які здійснюють довгостроковекредитування“. Згідно з ним передбачалося надання кредитів терміном понадодин рік для фінансування інноваційно-інвестиційних проектів. Як правило,кредити надавалися терміном до трьох років за ставкою, що дорівнювалаобліковій. Пролонгації ці кредити не підлягали.
Післяаналізу практичного застосування зазначеного вище положення воно було суттєводоопрацьоване: розширено перелік об'єктів застави, яка могла бути прийняла іззабезпечення кредиту рефінансування; розширено коло банків, що могли звернутисяза таким рефінансуванням; посилено вимоги до показників їх діяльності, які буликритеріями при розгляді питання щодо надання кредиту.
2.Економічна сутність і значення кредитів, що надаються Національним банкомУкраїни комерційним банкам
Політикарефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики,який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуваннямрозуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковимирезервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторамирефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центральногобанку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел.Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційнихбанків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.
Длякомерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб(остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає дляних у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансуваннякомерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, —спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовомуринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тимбанкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральнібанки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційнібанки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей,а не право.
Сутністьполітики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні центральним банкомумов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий спосіб попиту зїхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку.Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентнаставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банкидодатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентнуполітику як окремий інструмент грошово-кредитної політики, але нерозривнопов’язаний з політикою рефінансування.
Сутністьполітики рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і змінацентральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способіврефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їхтривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а такожобсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтуваннявекселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансуванняпередбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банківне ціновими методами, а через управління процесом рефінансування [7, c. 122].
При цьомуНаціональний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити длярефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківськоїсистеми.
Згідно зістаттею 25 Закону України «Про Національний банк України» одним із основнихекономічних засобів і методів грошово-кредитної політики є регулювання обсягугрошової маси, зокрема, через рефінансування комерційних банків.
Відповіднодо статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банкУкраїни надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкоюне нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеномуНаціональним банком.
Види тапорядок надання кредитів Національним банком України комерційним банкамивизначено у Положенні про регулювання Національним банком України ліквідностібанків України від 30 квітня 2009 р. № 259 (далі — Положення) [7, c.180].
Згідно зцим Положенням Національний банк для регулювання ліквідності банків, виконанняфункції кредитора останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації нагрошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:
Ø операції з рефінансування(постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт,кредити рефінансування строком до 90 днів);
Ø операції репо (операціїпрямого репо, операції зворотного репо);
Ø операції з власнимиборговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів);
Ø операції з державнимиоблігаціями України.
Відповіднодо Положення Про регулювання Національним банком України ліквідності банківУкраїни від 30 квітня 2009 р. №259, рефінансування банків – операції з наданнябанкам кредитів у встановленому Національним банком порядку
Національнийбанк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідніінструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:
/>Ø строк діяльності — неменше ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку на здійсненнябанківських операцій і відповідного письмового дозволу;
/>Ø має ліцензію Національногобанку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у томучислі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученнямклієнтів або від свого імені;
/>Ø має активи, які можутьбути прийняті Національним банком у заставу;
/>Ø здійснює своєчаснепогашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів закористування ними та є платоспроможним [2].
Порядок надання кредиту овернайт
Кредитовернайт — кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеноюпроцентною ставкою через постійно діючу лінію рефінансування на термін донаступного робочого дня [2].
Кредитиовернайт є високомобільним видом рефінансування і завдяки цьому банки можутьщоденно корегувати свою ліквідність. Встановлюючи процентну ставку за данимвидом кредитів, НБУ орієнтує комерційні банки щодо вартості грошових коштів наміжбанківському ринку залежно від стану банківської ліквідності.
Вартістюкредитів НБУ є ставка рефінансування – виражена у відсотках плата за кредити,що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком Україниз метою впливу на грошовий оборот та кредитування [9, c.180]
Національнийбанк може надавати банкам кредити овернайт:
/>ü під забезпечення:
- державними облігаціямиУкраїни (крім облігацій зовнішньої державної позики України);
- депозитними сертифікатами;
/>ü без забезпечення.
Національнийбанк щоденно засобами електронної пошти оголошує банкам процентні ставки закредитами овернайт на наступний робочий день, розмір яких може бутидиференційованим залежно від забезпечення. Станом на вересень 2010 рокупроцентна ставка за кредитами овернайт становить 10,8%, вона знизилася на 6,2%в порівнянні з січнем 2010 року (див. додаток Б)[2].
Порядокпроведення тендерів з підтримання ліквідності банків
Національнийбанк здійснює рефінансування банків строком до 90 днів шляхом проведеннякількісного або процентного тендера. Повідомлення про проведення кількісногоабо процентного тендера надсилається щотижня засобами електронної пошти.
/>Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю:
/>► три середи підряд — рефінансування строком до 14 днів;
/>► одна середа — рефінансування строком до 90 днів.
/>Національнийбанк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише підвідповідне забезпечення. У забезпечення кредитів рефінансування можутьприйматися:
/>Ø державні облігації України(облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державноїпозики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);
/>Ø державні облігації України,які перебувають у довірчій власності банку;
/>Ø депозитні сертифікати;
/>Ø цінні папери Державноїіпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантіюКабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджетіУкраїни;
/>Ø іноземна валюта (долариСША, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни);
/>Ø іпотечні облігації (лишезвичайні);
/>Ø облігації місцевих позик;
/>Ø облігації підприємств(крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантіюКабінету Міністрів України;
/>Ø векселі суб'єктівгосподарювання — резидентів України. Національний банк в окремих випадках можездійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів;
/>Ø векселі банків, авальованііншим банком;
/>Ø гарантії іншогобанку-резидента
Розподіл кредитівпід час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданихзаявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованоїна кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, токошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно доподаних заявок.
/>За умови проведення Національним банком процентного тендера банкисамостійно пропонують процентну ставку з точністю до одного десяткового знакапісля коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніжоблікова ставка Національного банку.
/>На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниженнязапропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надаліпоступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіхзаявок банків.
Один банк не можеодержати більше ніж 50 процентів обсягу коштів, запропонованих на тендері зпідтримання ліквідності банків.
Процентна ставказа кредитами, наданими шляхом проведення тендера станом на лютий 2010рокустановить 16,5% (див. додаток Б) [4, c.100].
Проведенняоперацій репо
Операціязворотного репо — це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонньомудоговорі між Національним банком та банком про продаж Національним банком зісвого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов'язаннямзворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовленудату.
/>Операція прямого репо — це кредитна операція, що ґрунтується надвосторонньому договорі між Національним банком та банком про купівлюНаціональним банком державних облігацій України з портфеля банку абобанківських металів з подальшим зобов'язанням банку викупити державні облігаціїУкраїни або банківські метализа обумовленою ціною на обумовлену дату.
Національний банк можепроводити з банками операції прямого репо з державними облігаціями України абобанківськими металами та зворотного репо з державними облігаціями України.Національний банк може проводити операції прямого репо з банківськими металамитільки шляхом безпосередньої домовленості з банком і за ініціативою банку заумови, що банківські метали банку перебувають на відповідальному зберіганні вНаціональному банку.
ОпераціїНаціонального банку з депозитними сертифікатами
Національнийбанк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісіїдепозитних сертифікатів за такими строками:
/>Ø один день (овернайт);
Ø до 90 днів.
Національнийбанк для всіх банків установлює однакові умови участі в тендерах з розміщеннядепозитних сертифікатів і проводить операції з банками, які:
/>- забезпечують своєчасне і в повному обсязіформування обов'язкових резервів;/>
- забезпечують своєчасне перерахування коштів зарезультатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитнихсертифікатів;
Національнийбанк здійснює розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісногоабо процентного тендера
- щоденно — через постійно діючу лінію проведеннятендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт;/>
- щочетверга — депозитні сертифікати строком до 90днів.
Проведенняоперацій з купівлі (продажу) державних облігацій України
Національнийбанк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції зкупівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, якіпроводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстрованівідповідно до законодавства, згідно з установленими ними правилами.
Національнийбанк у разі потреби здійснення операцій з купівлі (продажу) державних облігаційУкраїни готує заявку із зазначенням основних параметрів щодо купівлі абопродажу. У разі формування заявки на продаж здійснюється блокування державнихоблігацій України для участі в торгах, які проводяться організатором торгівліна підставі відповідного розпорядження, у порядку, установленомузаконодавством.
Національнийбанк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати продаждержавних облігацій України, що є в портфелі Національного банку, зобов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час [4].
Незважаючи на те, що ізПоложення виключено стабілізаційні кредити як інструмент рефінансування, усуспільстві все ще панує точка зору про необхідність його використання з метоюнадання НБУ коштів банківським установам для цільового фінансування окремихгалузей економіки чи напрямів діяльності (сільського господарства, будівництватощо) [14, c. 83].
Стабілізаційнийкредит – це кредит НБУ, що може надаватись комерційному банку на підтримкувиконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності навизначений Правлінням НБУ строк.
Стабілізаційнийкредит надається платоспроможному банку для підтримки ліквідності на строк до90 днів. Національний банк має право приймати рішення про продовження строкукористування стабілізаційним кредитом на строк до 90 днів. Загальний строк користуваннястабілізаційним кредитом з урахуванням усіх продовжень строку користування ним неможе перевищувати 360 днів, а в разі реальної загрози стабільності роботи банку- 450 днів.
Національнийбанк має право приймати рішення щодо взяття за стабілізаційним кредитом однорідногоабо змішаного забезпечення.
Процентна ставказа стабілізаційним кредитом є змінною, її розмір визначається в річних процентахна рівні облікової ставки Національного банку плюс два процентних пункти.
Національний банкз метою обмеження ризику ліквідності банку має право під час наданнястабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановити обмеженнята вимоги щодо його діяльності.
Національний банкнадає стабілізаційний кредит чи здійснює зміну умов кредитного договору підосновне та додаткове забезпечення. Перелік забезпечення за стабілізаційнимкредитом, вимоги до забезпечення та порядок його врахування визначені в додаткуА.
Банк для отриманнястабілізаційного кредиту має подати до Національного банку такі документи:
а) клопотання про надання стабілізаційного кредиту іззазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру,напрямів спрямування кредитних коштів. Клопотання має бути підписане головою правління(ради директорів) банку, засвідчене відбитком печатки банку та зареєстроване вбанку;
б) програму фінансового оздоровлення банку, спрямовануна вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності,поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;
в) графік повернення стабілізаційного кредиту (рівнимиза обсягами платежами) та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкоюна весь строк користування стабілізаційним кредитом, підписаний головоюправління (ради директорів) банку;
г) документи, що підтверджують право власності банкуабо майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційнимкредитом [3].
У період, колиздійснюються заходи щодо розширення функціонування фондового ринку та створеннявідповідної ринкової фондової інфраструктури, а також з метою сприяння банкам уефективнішому кредитуванні реального сектору економіки, який потребуєдовготриваліших періодів кредитування, вирішено здійснювати рефінансуваннябанків шляхом заміщення короткотермінових ресурсів банків на довготермінові (дотрьох років) ресурси Національного банку України.
Сутність цьогоположення виражають такі основні його засади:
- незмінність загальної тенденції збільшення грошовоїмаси із обігу;
- зменшення ризиковості в діяльності банків у процесікредитування;
- сприяння банкам щодо можливості здійснюватикредитування ефективних програм реального сектору економіки на більш тривалийперіод (понад один рік);
- сприяння зменшенню вартості кредитів для реальногосектору економіки.
Реалізація цьоговиду механізму рефінансування вперше була запропонована саме в Україні.Світовий банківський досвід такої практики рефінансування не має [10, c.7].
Впливсвітової фінансової кризи достатньо чітко продемонстрував нездатністьвітчизняної банківської системи протистояти її викликам, мобільнопристосовуватись до постійно змінюваних ринкових умов і проявів потенційнихризиків які можуть негативно позначитись на діяльності вітчизняних банківськихустанов.
Найбільшоюпроблемою у банківській системі України є нестабільність банківськоїліквідності, що з самого початку спричинили іноземні інвестори, які в умовахсвітової фінансової кризи в спішному порядку повернули свої кошти донаціональних економік з метою їх стабілізації і більшої захищеності.
Вагомоюпричиною кризового стану вітчизняних банків є також надмірна їх активність наринку споживчого та іпотечного кредитування.
У першомупівріччі 2009 року банківська система України вперше з 2001 року показалазбитки в розмірі 10,2 млрд. грн. В цілому за 2009 рік вітчизняні банки втратили38.45 млрд. грн. У число збиткових потрапили не лише банки з тимчасовимиадміністраціями, але й стійкі банки.
Головнапричина такого сплеску збитковості банків — зростання неповернень по кредитах,через що банкам довелося активно формувати необхідні резерви.
Цілкомочевидно, що продовження кризи (спад виробництва, безробіття, зменшення доходівнаселення) буде супроводжуватись зростанням простроченої заборгованості покредитах. Експерти підрахували, що при зростанні простроченої заборгованості покредитах до 10% більше 30 банків потребують додаткового вливання капіталу насуму більше 1 млрд. грн..
Ці проблеми комерційнихбанків НБУ частково намагався вирішити за рахунок рефінансування проблемнихбанківських установ. Зокрема на сучасному етапі Національний банк Українипланує надавати комерційним банкам рефінансування у вигляді операцій рефінансування,операцій репо, операції з власними борговими зобов'язаннями, операції здержавними облігаціями України, стабілізаційних і стимулюючих кредитів.
Отже,можна сказати, що рефінансування розглядається як центральний напрям монетарноїполітики на майбутнє яку проводить Національний банк України, тоді якінтервенції (купівля-продаж валюти) відійдуть на другий план, у зв'язку з чимзниження вартості кредитів є кроком на перспективу.
Незважаючи на те,що кредити рефінансування від НБУ поки що не мають попиту в українських банків,можна стверджувати, що в майбутньому — коли реальний сектор відновиться і йомубудуть потрібні кредити, потреба банків в такій підтримці з боку НБУ будедосить вагомою [13, c. 5].
3.Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національного банкуУкраїни комерційних банків
Ступінь участіНаціонального банку України в попередженні криз банківської системи багато вчому залежить від існуючої системи рефінансування комерційних банків, а самевід вирішення такого технічного питання, як надання надкоротких кредитів, які єнеобхідними для завершення міжбанківських розрахунків і платежів.
В умовах складноїмакроекономічної ситуації та впливу світової фінансової кризи грошово-кредитнаполітика в 2008 р. була спрямована на виконання основної функції Національногобанку України — забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Зпочатку 2008 р. Національний банк України в контексті здійсненняантиінфляційних заходів продовжував проводити процентну політику, спрямовану напідвищення вартості національної валюти [12. c.156].
Чому жвиникла така нагальна потреба у рефінансуванні? Насамперед тому, що значнакількість банківських установ втратила ліквідність. Значна провина у скочуванніфінансових установ України до банкрутства лежить на них самих, а світовафінансова криза причетна до цього лише опосередковано.
З 1вересня 2007 року до 1 вересня 2008 року приріст депозитів в українських банкахстановив 104 мільярди гривень, тоді як кредити зросли вдвічі до 203 мільярдів гривень.Через брак дешевих ресурсів на внутрішньому ринку, банки скористалися значнимизовнішніми позиками для покриття цієї різниці [11].
За станомна початок жовтня банківська система мала досить значний запас ліквідності —обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов'язані зпоточною діяльністю.
Таблиця 1 Виконаннябанками України нормативів ліквідності в 2005-2008 роках№ нормативу Норматив Станом на 01.01. 2005 01.01. 2006 01.01. 2007 01.01. 2008 01.10. 2008 Н4 Норматив миттєвої ліквідності (не менше 20 %) 661,24 661,56 556,73 553,6 54,06 Н5 Норматив поточної ліквідності (не менше 40 %) 774,34 773,87 770,19 775,31 79,34 Н6 Норматив короткострокової ліквідності (не менше 20 %) 444,55 440,17 337,83 339,93 37,58
Як видно з данихтаблиці 1 в 2005-2008 роках банки України в цілому постійно виконувалинормативи ліквідності, а по деяким нормативам, наприклад Н6 фактичне значенняперевищувало нормативне в 2 рази, а по Н4 — в 3 рази [12, c. 157].
Звичайно,про хеджування ризиків більшість банкірів не потурбувались. І якщо зовнішнізапозичення були середньостроковими, на два-три роки, а внутрішні переважнокороткостроковими — до року, то кредити в основному видавалися середньо- ідовгострокові.
Так,тільки іпотечних позик було видано на 80,1 мільярда гривень. Отже, неправильнаполітика банківського менеджменту за відсутності належного контролю з боку НБУзаклала підвалини сучасної кризи.
Рефінансування,яке розпочав Нацбанк, було насправді спрямоване на підтримку ліквідностібанків. У жовтні-грудні 2008 року вони повинні були повернути близько 900мільйонів доларів. Більшість банкірів сподівалися на продовження діючих угод зіноземними фінансовими установами.
Яскравимприкладом є історія Надра-банку, який до останнього моменту розраховував напролонгацію кредиту від бельгійсько-голландського Fortis-Bank та німецькогоBayern LB в сумі 130 мільйонів доларів. Однак у зв'язку зі світовою кризою йомув цьому було відмовлено, хоча положення угод, за матеріалами преси, цепередбачали. Саме для розрахунків за зовнішніми контрактами у сумі 230мільйонів доларів НБУ в терміновому порядку виділив Надра-банку 1,5 мільярдагривень [11].
У цьомуконтексті Національний банк у жовтні-листопаді тимчасово використовувавдодаткові інструменти підтримки ліквідності банків, а саме:
Ø підтримання ліквідності на основі програмфінансового оздоровлення на термін до 1 року зі сплатою 15 % річних у межах 90% вартості наданого банком забезпечення;
Ø оперативне підтримання ліквідності банків,сплачений статутний капітал яких становить не менше 500 млн. грн., якездійснюється на термін до 1 року за плату в розмірі 15 % в сумі до 60 %статутного капіталу банку [12, c. 155].
Незаглиблюючись у питання причин фінансової та економічної кризи в Україні, слідзауважити, що приводом до різкої девальвації гривні була купівля валюти банкамиза кошти, призначені для рефінансування.
Самевалютні спекуляції спровокували початок негативних процесів, насампереддевальвацію гривні. Це підірвало довіру до національної валюти і “втечу” вдолари. НБУ почав використовувати кошти, спрямовані на рефінансування, не напідтримку ліквідності, а на підтримку платоспроможності [11].
Ще однапричина — відсутність чіткої законодавчої регламентації діяльності НБУ. Цеможна виявити і в параметрах емісії, і в процедурах видачі коштів банків, і вмонетарних орієнтирах, і в інфляційних межах.
Не маючижодних обмежень, НБУ і проводив волюнтаристську політику, зокрема в здійсненні“вибіркового” рефінансування.
Оськілька прикладів, які підтверджують невідповідність цілей рефінансування йогопрактичному впровадженню.
Улистопаді 2008 року Нацбанком в якості рефінансування було виділено 40мільярдів гривень для 110 банків, і це при тому, що надлишкова ліквідністьустанов без урахування обов'язкових резервів становила 15,7 мільярда гривень.94 банки отримали так зване рефінансування на суму 28 мільярдів гривень натермін понад один рік [8].
Національнийбанк України крім розширення можливості банків з підтримки ними своєїліквідності через механізми рефінансування, пом'якшив вимоги до формуваннябанками обов'язкових резервів, обмежив здійснення певних активних операційбанків в іноземній валюті, упорядкував правила здійснення валютних операцій.Заходи, що вживалися Національним банком України для стабілізації ситуації,сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своєвідображення в поступовому уповільненні тенденцій до відпливу депозитів ізбанківської системи, у тому числі коштів населення, збільшенні ліквідностібанківської системи, стабілізації ситуації на міжбанківському кредитом ринку.
Починаючи зкінця листопада, Національний банк України почав запроваджувати другий етапстабілізаційних заходів, головною метою якого було зменшення спекулятивногопопиту на іноземну валюту, а також закріплення позитивних тенденцій достабілізації ситуації в банківській системі.
В контекстівжитих заходів, у грудні 2008 р. Національний банк зменшив обсяги операцій зпідтримки ліквідності банків. Так у грудні було надано кредитів рефінансуванняна загальну суму близько 30,7 млрд. грн. [12, c.157].
У 2008-муобсяги рефінансування НБУ становили 169,48 млрд. грн. — на 42% більше їхньоговласного капіталу. При цьому істотна частина кредитів (близько 30,7 млрд. грн.)була надана у грудні 2008-го — саме коли банківські клієнти масово вилучалигроші із системи.
За офіційнимданими, у 2009 році НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальнусуму 64,4 млрд. грн. Власний капітал банків 01.01.2010 р. становив 126,2 млрд.грн. Це означає, що НБУ влив у банківську систему рівно половину власногокапіталу банків. Крім цього за 2009 рік банківській системі були надані коштишляхом отримання трьома великими проблемними фінансовими установами коштів напоповнення власного капіталу: Укргазбанк — 3,2 млрд. грн., Родовід Банк — 2,8 млрд.грн. і банк «Київ» — 3,5 млрд. грн. Пізніше їх було докапіталізовано, зокрема,Родовід Банк отримав ще 5,6 млрд. грн. Загальна сума отриманих ними длязбільшення власного капіталу коштів становила 21 млрд. грн.
Незважаючи надосить серйозну фінансову допомогу Нацбанку становище деяких фінансовихструктур виявилося невтішним. Станом на вересень 2010 року, тимчасоваадміністрація працювала у 16 фінансових установах. Стосовно ще кількох закладівухвалено рішення про ліквідацію.
При цьому кредитиНБУ так і не допомогли фінансовим структурам, які залишилися «живими», залататифінансові діри: збитки банківської системи за 2009 рік сягнули 28 млрд. грн.
Причина в:по-перше, ставки рефінансування НБУ досить високі — від 16% до 20% річних, прицьому кредити, як правило, виділяються на досить короткий строк (до 1 року). Апо-друге, весь 2009-й НБУ активно мобілізував (вилучав) гроші з фінансовогосектору. За весь минулий рік регулятор вилучив з банківської системи 96,7 млрд.грн. Мета мобілізації коштів — боротьба з інфляцією. Зрозуміло, що за такихобсягів вилучення грошей з банківської системи рефінансування НБУ особливо недопомогло банкам. Роком раніше, в 2008-му, обсяги мобілізації коштів булизначно меншими — 57,2 млрд. грн. при 169 млрд. грн. рефінансування [16, c.6].
Ще одним ізнедоліків існуючого механізму рефінансування є недостатнє здійснення контролюза цільовим використанням кредитів рефінансування. Серйозною проблемою длябанківської системи може стати спрямування кредитів рефінансування НБУ не запризначенням. Йдеться про можливість використання банками отриманих коштів зметою валютних спекуляцій на міжбанківському валютному ринку, а також длявиведення валюти за кордон. Очевидно в даному разі потрібно посилитиіндивідуальний контроль з боку НБУ за роботою керівних органів тих банків котріотримали відповідні кредити. Цього можна добитися шляхом призначенняспеціального представника НБУ, який би виконував наглядові функції за цільовимвикористанням коштів. За таких умов може бути розглянуто можливість надання вокремих випадках кредитів рефінансування без застави як більш оперативнийінструмент політики рефінансування [15, c. 34].
Тому насучасному етапі виникає гостра необхідність запровадження механізмів, якідозволили б комерційним банкам разом з Національним банком України більшефективно адаптуватися до будь-яких змін економічної кон'юнктури. Отже, першещо необхідно зробити — це удосконалення інструментів рефінансування комерційнихбанків [12, c.158].
На основіпроведеного дослідження розглянемо основні напрямки удосконалення інструментівта механізмів регулювання ліквідності банківської системи:
— посилення ролі економічних нормативів ліквідності ірозгляд питання щодо встановлення нормативу довгострокової ліквідності.
— обмеження застосування Національним банком Українипротягом одного дня кредитних і депозитних операцій та перехід до застосуванняв кінці дня чистих операцій — кредитних або мобілізаційних залежно від стануліквідності (за виключенням незначного обсягу операцій овернайт). Така практикавідповідає світовій і стимулює розвиток міжбанківського ринку у його здатностіперерозподіляти грошові кошти, зменшить очікування банків на посередництвоНаціонального банку України та стимулюватиме проведення більш зваженоїкредитної політики окремими банками;
— спрощення процентного інструментаріюгрошово-кредитної політики шляхом скорочення кількості ставок за кредитамиовернайт через відміну бланкових кредитів овернайт, що приятиме чіткомуформуванню орієнтирів щодо максимальної вартості кредитних ресурсів овернайт наринку;
— проведення основного обсягу операцій на регулярнійоснові залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку депозитних абокредитних операцій із 7 або 14-денною строковістю. Застосування такого підходудозволить підвищити прозорість та прогнозованість операцій центрального банку,встановити ключову ставку-орієнтир для суб'єктів грошово-кредитного ринку;
— спрощення та стандартизація депозитногоінструментарію регулювання ліквідності шляхом зменшення кількості депозитнихінструментів у розрізі строків їх використання. Адже як свідчить зарубіжнийдосвід, численні та нестандартизовані інструменти та процентні ставкицентрального банку, а також різноманітна строковість операцій можуть зробитипроцентну політику недостатньо передбачуваною, що негативно позначиться надинаміці змін (волатильності) вартості ресурсів на ринку [15, c.34-35].
— для забезпечення безперебійності функціонуванняплатіжної системи та для підтримання ліквідності банків необхідно вводити упрактичну дію використання внутрішньоденних кредитів. Введення даних кредитів єнеобхідним в умовах сучасності у зв’язку із збільшенням маси платежів та сум,необхідних для їх регулювання. Отже, ціллю внутрішньоденних кредитів будезабезпечення безперебійного функціонування платіжної системи. Дані кредитинадаватимуться протягом операційного дня. Основою для їх видачі будутьневиконані платіжні документи, які пред’явлені комерційному банку на протязіопераційного дня. Надання внутрішньоденних кредитів – це проведення розрахунковимпідрозділом Національного банку України на протязі операційного дня платежівбанку понад кошти, які є на його кореспондентському рахунку. Таким чиномвиникатиме дебетове сальдо, яке не повинно перевищувати встановлений лімітрефінансування по даних кредитах. Встановлення лімітів по даному виду кредитів,на нашу думку є необхідним, щоб не допустити таким чином надмірний таспекулятивний ріст даних кредитів. Перевагами даного виду кредитів будутьпростота та зручність їх отримання, а також можливості максимальногоприскорення проведення розрахунків при одночасному зниженні залишків накореспондентських рахунках комерційних банків та направленні вивільнених коштівв активи, що приноситимуть дохід. Наданий внутрішньоденний кредит повинен бутипогашений за рахунок надходження коштів на кореспондентський рахунок банку докінця операційного дня. В разі якщо даний кредит не буде погашений, то йогонеобхідно буде переоформити в кредит овернайт. Надання комерційним банкамвнутрішньоденних кредитів дозволить прискорити процес оперативного поповненнякореспондентського рахунку, що дозволить підтримувати платоспроможність банку ітим самим уникнути ланцюжка неплатежів в системі розрахунків. Дані кредитиповинні надаватись під забезпечення та за певну плату.
— варто активізувати політику рефінансування підзаставу корпоративних цінних паперів та кредитних зобов’язань підприємств. Щоне тільки сприятиме розвитку інструментів рефінансування, а й активізуєфункціонування фондового ринку в Україні, що є не мало важним на сучасномуетапі. Використовуючи запропоновані види забезпечення кредитів рефінансування,центральний банк повинен оцінювати емітентів даних цінних паперів, тобтотісніше співпрацювати з реальним сектором економіки. А в комплексі змоніторингом підприємств це створює основу для оцінки тенденцій розвиткуекономіки в цілому, а також прогнозування макроекономічних показників тапідвищення ефективності грошово-кредитної політики [12, c.157-158].
Зазначенізаходи у сукупності із заходами, спрямованими на розв'язання проблем, щопотребують проведення окремого дослідження, таких як узгодження фіскальної тамонетарної політики, стимулювання розвитку фінансового ринку, насамперед ринкудержавних цінних паперів, посилення реальної операційної незалежності Національногобанку України дозволять в перспективі підвищити ефективність регулюваннягрошово-кредитного ринку з метою досягнення цінової стабільності якпріоритетної (у середньостроковій перспективі) цілі Національного банку України[15, c.35].
Проведене дослідженнямеханізмів забезпечення ліквідності банківських установ в умовах кризи наоснові використання інструментів рефінансування дає підстави для такихвисновків:
Ø підтримка ліквідності банків повинна здійснюватисяпереважно на основі короткострокового рефінансування під надійне забезпечення;
Ø політика НБУ щодо вибору заставного забезпеченнядля здійснення рефінансування банків може істотно вливати на структуру йрозвиток банківського сектору;
Ø удосконалення механізмів підтримки банківськоїліквідності на основі рефінансування банків потребує якісного поліпшеннявітчизняного фінансового ринку, зокрема ринку державних цінних паперів ;
Ø рекапіталізація неплатоспроможних,недокапіталізованих і проблемних банків не повинна здійснюватися за коштирефінансування;
Ø запровадження механізму надання стабілізаційнихкредитів можливе лише у виняткових випадках і лише для проблемних банків, яківважаються платоспроможними, однак потребують втручання з боку органіврегулювання для підтримки необхідного рівня ліквідності, за процентнимиставками, вищими за ставки для постійно діючих механізмів кредиту овернайт;
Ø надання банкам кредитів на основі операцій навідкритому ринку не повинно обмежуватися адміністративними заходами тасупроводжуватися контролем їх використання;
Ø слід розробити чіткі внутрішні правила щодоприйнятного забезпечення та величини знижки при розрахунку вартості застави.
При цьому, на нашпогляд, слід наголосити на тому, що управління ліквідністю як механізмреалізації грошово-кредитної політики Національного банку України не вартоототожнювати з механізмами вирішення питань проблемних банків. Основна функціярефінансування полягає в забезпеченні реалізації цілей і методів проведеннягрошово-кредитної політики НБУ та збалансуванні попиту і пропозиції грошей векономіці країни [14, c.85].
Висновок
Центральнийбанк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банкможе задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. У нашій країні кредиторомв останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитнуполітику, він може кредитувати комерційні банки через: операції зрефінансування, операції репо, операції з власними борговими зобов'язаннями,операції з державними облігаціями України.
Рефінансування –це забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами накредитній основі, тобто запозиченими резервами.
Аналіз системирефінансування в Україні дозволив виокремити такі властиві їй проблеми:відсутність чітко окреслених критеріїв отримання емісійних ресурсів банками, невизначено цільового призначення цих ресурсів, не передбачений ретельнийконтроль та відповідальність банків за використання отриманих ресурсів,механізм рефінансування не був спрямований на відновлення ресурсів саме тихбанків, які займаються активним кредитування реальної економіки, а надававможливість окремим банкам використовувати емісійні ресурси НБУ для отриманнянадприбутків за рахунок проведення спекулятивних операцій на валютному ринку.
В цілому вартовідмітити, що система рефінансування та управління міжбанківським кредитнимринком і ліквідністю банківської системи постійно знаходиться в розвитку. Прицьому така ситуація характерна не лише для країн, які розвиваються, але і длякраїн з достатньо розвинутою фінансовою системою. Тому в Україні необхіднорозвивати та удосконалювати систему рефінансування. Адже створення ефективноїсучасної системи рефінансування сприятиме стабільності в банківській системі тадасть поштовх до її розвитку.
Списоквикористаної літератури
1. Закон України «Про Національний банк України» від20.05.1999р. № 679-XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківськоїдіяльності. – 1999. – №7. – С.3-23.
2. Положення про регулювання Національним банкомУкраїни ліквідності банків України. Затверджено постановою ПравлінняНаціонального банку України № 259 від 30 квітня 2009 року // zakon.rada.gov.ua
3. Положення про надання Національним банком Українистабілізаційних кредитів банкам України. Затверджено постановою ПравлінняНаціонального банку України № 327 від 13 липня 2010 року // zakon.rada.gov.ua
4. Адамик Б.П. Центральний банк і грошово-кредитнаполітика: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. – 393 с.
5. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навч. посібник. —К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 344 с.
6. Гроші та кредит: Підручник. — 3-тє вид., перероб. ідоп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І.Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 598 с.
7. Центральний банк і грошово-кредитна політика:Підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; Заред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф.Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.
8. Аржевітін С. М. Монетарна політика в умовахфінансової кризи / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:www.nbuv.gov.ua
9. Жулінська, К. М. Роль рефінансування банків узабезпеченні їх конкурентоспроможності // Проблеми і перспективи розвитку банківськоїсистеми України [Текст]: збірник наукових праць: ред. А. О. Єпіфанов. — Суми: ДВНЗ „УАБС НБУ“, 2009. — С .178-184.
10. Гребеник Наталія. Шляхи вдосконалення політикирефінансування Національним банком України // Вісник НБУ. – 2010. — №10. – С.3-11.
11. Дзюбак В. У нетрях українського рефінансування /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.epravda.com.ua
12. Кузьмак О. М. Шляхи вдосконалення механізмурефінансування в Україні / О. М. Кузьмак // Вісник НУВГП. – 2007. –№ 3 (39). – С. 152–158.
13. Льовочкін С. Фата-моргана фінансового ринку //День. – 2009. – №130. С.5.
14. Міщенко, С.В. Проблеми забезпечення ліквідностібанків на основі використання механізмів рефінансування [Текст]/ С. В. Міщенко // Фінанси України. – 2009. –№7. – С. 75-88.
15. Непомящій С.М. Удосконалення механізмурефінансування банків в Україні в період світової фінансової кризи // Науковийвісник Одеського економічного університету: збірник наукових праць. – 2009. — №19(97). – С. 27-37.
16. РуденкоВ., Шкарпова О. Подайте бідному банкіру. –Контракти. – 2010. — №3. – С. 6.
17. www.bank.gov.ua