«Звичайнаціна», — саме таку назву має підпункт 1.20. Закону України «Прооподаткування прибутку підприємств». Редакцію даного підпункту з 1 липня2004 року було дещо змінено. А саме зазначено, що з метою оподаткування термін«справедлива вартість», «ринкова вартість», «чиставартість реалізації», які використовуються в національних положеннях(стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінкимайна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна».
Оцінка майна,майнових прав — це процес визначення їхньої вартості на дату оцінки запроцедурою, встановленою нормативно-правовими актами, і є результатомпрактичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, (із Закону України«Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність вУкраїні»).
Поява професіїоцінювача і розвиток оцінювальної діяльності в Україні пов'язані з початкомприватизації.
Оцінка —бізнес, що вимагає наявності сертифіката суб'єкта оцінювальної діяльності,виданого Фондом державного майна України. Для рядового споживача це означає, щонеобхідно вибрати неодмінно сертифікованого оцінювача. В іншому випадку, звітне матиме юридичної чинності.
У всьому світі,незважаючи на існування в різних країнах значного числа оцінювачів, оцінка невважається масовою спеціальністю. Більш того, ця спеціалізація розцінюється якелітарна, адже послугами оцінювачів користуються в більшості випадків негромадяни, а інші професіонали — аудитори, юристи, брокери, що працюють знерухомістю, банківські службовці.
В умовахактивного реформування відносин власності потреба в послугах з оцінки майна імайнових прав закономірно зростає. Оцінка майна стає широко затребуваною,з'являються такі актуальні проблеми, як примусове відчуження майна за рішеннямсуду, проблеми земельної реформи, податкової застави, вирішення майновихсуперечок і т.д., вирішення яких багато в чому визначається об'єктивністюоцінки вартості.
Проведеннянезалежної оцінки потрібне в цілому ряді випадків.
Обов'язковепроведення оцінки регламентується Законом України «Про оцінку майна,майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Оцінкаобов'язкова у випадках:
• створенняпідприємств на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;
•реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств тапідприємств з державною часткою майна;
• виділення абовизначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка;
• визначеннявартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо дозазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державноючасткою, а також у разі виходу учасника або засновника із складу такоготовариства;
• приватизаціїта іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну,страхування державно го майна, майна, що є в комунальній власності, а такожповернення цього майна на підставі рішення суду;
• переоцінкиосновних фондів для цілей бухгалтерського обліку (в тому числі визначеннячистих активів акціонерних товариств);
• оподаткуваннямайна згідно з законом;
• визначеннязбитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;
• в іншихвипадках за рішенням суду або в зв'язку з необхідністю захисту суспільнихінтересів.
• визначеннязбитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в іншихвипадках, визначених законодавством або за згодою сторін.
Дуже частопослуги оцінювача потрібні для оцінки доцільності і ефективності інвестуваннякоштів в конкретний об'єкт. А деякі власники вдаються додопомоги оцінювачів, щоб знати який потенціал має майно, що їм належить, дляприйняття управлінських рішень.
Крім того, дужечасто замовляють проведення незалежної оцінки для таких цілей:
• продажу-придбаннямайна;
• здачі воренду, передачі права оренди, лізингу;
• одержаннякредиту під його заставу;
• страхування;
• внесення встатутний капітал підприємства;
•реструктуризації, ліквідації підприємства;
• проведенняконкурсів, аукціонів, торгів;
• розподілу,спадкування, дарування;
• обчисленняподатку, держмита, зборів;
• передачі вдовірче керування;
• збереженнямайна;
• складанняшлюбного контракту.
Деякі звипадків обов'язковості проведення оцінки вимагають окремого пояснення.
Порядок проведенняпереоцінки основних засобів у бухгалтерському обліку суб'єктів господарюваннявсіх форм власності регулюється Стандартом бухгалтерського обліку N 7«Основні засоби». В його нинішній редакції підприємство можепереоцінювати об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість суттєвовідрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. В разі переоцінкиоб'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктівгрупи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.
Тобто, якщо,наприклад, страховик у 2004 році продав за ціною нижчою ніж балансова одинкомп'ютер або один автомобіль, то на ту саму дату він мав би здійснитипереоцінку всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.
Подібнаситуація має також турбувати страховика, якщо він, наприклад, виплативстрахувальнику у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою повну страхову сумузастрахованого автомобіля, отримавши (як «спадок» від ДТП) якісьрештки обладнання. Вартість цієї «рештки» має бути взята на балансстраховика за «звичайною ціною», яку треба визначити експертним актомоцінювача.
При цьому,страховику дуже важливо пам'ятати, що переоцінка основних засобів тієї групи,об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитись з такоюрегулярністю, щоб їхня залишкова вартість на дату балансу суттєво невідрізнялася від справедливої вартості.
Відповідно дост. 1, 9 та 10 Закону України «Про страхування» визначено, щострахова сума — це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умовстрахування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.Розмір страхової суми визначається договором страхування або чиннимзаконодавством під час укладання договору страхування чи зміни договорустрахування.
При страхуваннімайна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами,що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договоромстрахування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страховасума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, щовиплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна.
За постановоюКабінету Міністрів N 1440 «Про затвердження Національного стандарту N1»Загальні засади оцінки майна і майнових прав" 1 жовтня 2003 рокунабув чинності Національний стандарт N 1 «Загальні засади оцінки майна тамайнових прав». За цим стандартом, «дійсна вартість майна для цілейстрахування» визначається уповноваженою особою, що має відповіднийсертифікат суб'єкта оціночної діяльності.
Якщо договористрахування, об'єк тами яких є майнові інтереси, пов'язані з володінням,користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування) укладаються безекспертного висновку «дійсної вартості майна для цілей страхування»,— то це не відповідає вимогам зазначеної постанови Кабінету Міністрів.
Не визначення«дійсної вартості для цілей страхування» за вимогами Національногостандарту N 1 та статті 7 Закону України «Прооцінку майна, майно-вих прав та професійну оціночну діяльність в Україні»протирічить вимогам пункту 5.4.6. Закону України «Про оподаткуванняприбутку підприємств», відповідно до якого будь-які витрати зі страхуванняризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, екологічної та ядерноїшкоди, майна, кредитних та інших комерційних ризиків платника податкувідносяться до складу валових витрат платника податку.
Страховийплатіж (страховий внесок, страхова премія) — це плата за страхування, якустрахувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми завизначений період страхування.
За умоввідсутності експертного висновку щодо «дійсної вартості для цілейстрахування», сума страхового платежу (страхового тарифу чи страховоїпремії), сплачена страхувальником за договорами страхування, об'єктами яких ємайнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном(майнове страхування) є такою, що неправомірно віднесена до валових затраттакого страхувальника — юридичної особи.
ДІЛ вПечерському районі Києва листом від 29 квітня 2004 року за N 13771/10/31-211визнала, що «віднесення юридичними особами — страхувальниками сплаченихсум страхових платежів за договорами страхування, об'єктами яких є майновіінтереси, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном(майнове страхування) до валових витрат правомірне тільки за умов наявностіекспертного висновку „дійсної вартості майна для цілей страхування“,визначеної за пунктами З, 31, 32, 33 Національного стандарту N 1»Загальні засади оцінки майна і майнових прав" та статті 7 ЗаконуУкраїни «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінювальнудіяльність в Україні».
Звичайно, це неузагальнююче податкове роз'яснення, яке надається виключно Державною податковоюадміністрацією України, але з огляду на діючу редакцію пункту 1.20. ЗаконуУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств» додатково чекатиподібного узагальнення страхувальникам не треба.
Реалізаціявимоги обов'язковості проведення оцінки з метою визначення розміру державногозбору, зокрема, по ряду угод (в першу чергу, пов'язаних з нерухомим майном)розмір державного збору визначається як частина вартості, зафіксованої вдоговорі.
Діюча постановаКабміну встановлює, що розмір державного мита за договорами закупівлі-продажунерухомого майна не може бути меншим його вартості, зазначеної у відповіднихдовідках бюро технічної інвентаризації.
У той же час,статтею 9 Закону про оцінку передбачено, що нормативно-правові акти, щостосуються ціни (вартості) майна не повинні суперечити положенням (національнимстандартам) оцінки майна. Зазначу, що в Україні з листопада 2004 року діє дваположення (національні стандарти) оцінки майна, прийняті постановами Кабміну N1440 від 10.09.2003 року «Про затвердження Національного стандарту N1»Загальні засади оцінки майна і майнових прав" і N 1442 від28.10.2004 року «Про затвердження Національного стандарту N 2 „Оцінканерухомого майна“.
Закон України»Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність вУкраїні" накладає певні обмеження на проведення оцінки майна:
Не допускаєтьсяпроведення оцінки майна, що належить:
• оцінювачу, чийого родині,
• підприємству,в якому він працює або є засновником цього підприємства.
Результатиоцінки майна, проведеної з порушеннями цих обмежень, визнаються недійсними.
Під часпроведення оцінки визначається вартість об'єкта. Вартість — це суспільновизнаний еквівалент цінності об'єкта оцінки, виражений у грошовій формі, ціна —це сума грошей, за якої здійснюється перехід права на об'єкт оцінки від однієїсторони угоди до іншої сторони.
Оцінка майна імайнових прав, як процес визначення їхньої вартості, завжди націлена на певнуобласть використання її результатів. Саме тому при проведенні оцінкивизначається конкретний вид вартості об'єкта оцінки як ймовірна сума грошей, щоможе бути отримана за об'єкт оцінки на дату оцінки, виходячи з передбачуванихумов угоди, для цілей якої проводиться оцінка.
Професійнийоцінювач дає кваліфіковану відповідь всього лише на єдине питання:«Скільки це коштує?».
Різноманіттяваріантів питання «Скільки?», на які може відповісти професійнийоцінювач, — це відображення його знань і практичного досвіду:
• скільки майнокоштує для ринку;
• скількипотрібно вкласти, щоб одержати заданий економічний ефект;
• скількикоштує майнова частка в передбачуваному корпоративному бізнесі;
• скількикоштує той чи інший обсяг права володіння у діючому підприємстві;
• скількикоштує майновий комплекс, на базі якого діє підприємство,
Найчастішеоцінювач визначає ринкову вартість об'єкта оцінки.
Ринковавартість (за Національним стандартом N 1«Загальні засади оцінки майна і майнових прав») — це вартість, за якуможливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки заугодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідногомаркетингу за умови, що кожна з сторін діяла із знанням справи, розсудливо ібез примусу.
Ринковавартість, що визначається оцінювачем, завжди ймовірна величина, тобто вонавідображає одночасно найбільш ймовірну й обгрунтовану з погляду оцінювача ціну,що може одержати продавець за об'єкт оцінки, і саму вигідну ціну, що можутьпогодитися заплатити на дату оцінки покупці. Слід зазначити, що при визначенніринкової вартості оцінювач завжди виходить із припущення, що продавець зарадидосягнення максимального фінансового ефекту від угоди купівлі-продажу будездійснювати комплекс необхідних маркетингових заходів, що забезпечують продажна ринку об'єктів, подібних до об'єкта оцінки, найкращим способом, включаючинеобхідний для цього період експозиції на ринку.
Теоретична базапроцесу оцінки — набір оціночних принципів.
Принципи оцінки— це базові соціально-економічні чинники та закономірності, що формуютьвартість майна і покладені в основу методичних підходів оцінки.
Принципи оцінкиможна диференціювати на 4 категорії:
1) принципи,засновані на уявленнях користувача;
2) принципи,пов'язані з експлуатацією об'єкта;
3) принципи,пов'язані із зовнішнім
4) принципнайкращого і найефективнішого використання.
Ці принципивзаємозалежні. При оцінці повинні бути задіяні всі принципи, однак вони можутьбути використані з різним ступенем значимості. Ступінь значимості кожногопринципу оцінки визначається конкретною ситуацією, що складається при оцінцітого чи іншого об'єкта. До найзагальніших принципів оцінки майна можна віднестипринципи корисності, заміщення, очікування, попиту та пропозиції, внеску,найефективнішого використання.
Принципнайкращого та найефективнішого використання полягає в тому, що з всіх можливихваріантів експлуатації об'єкта вибирається той, що забезпечує найефективнішевикористання його функціональних можливостей і цим приносить найбільшувартість. Це — основний принцип оцінки, адже він визначає вибір чинників, яківпливають на вартість об'єкта, і таким чином формує зміст інших груп принципів,заснованих на уявленнях власника (користувача), пов'язаних з експлуатацієюоб'єкта та з ринковим середовищем.
Найкраще інайефективніше використання — використання об'єкта, що:
• юридичнодозволене;
• технічноможливе;
• економічнодоцільне;
• дає йогонайбільшу вартість.
Методичноюосновою оцінки майна і майнових прав виступає комплекс методичних підходів, асаме, загальні способи визначення вартості майна, що грунтуються на принципахоцінки. Вони підрозділяються на:
• витратний;
• дохідний;
• порівняльний.
Під час оцінкивикористовуються кілька методичних підходів, а також їхні комбінації.
Витратнийпідхід припускає оцінку вартості об'єкта, виходячи з вартості його відтворенняв цінах на дату оцінки з подальшим коректуванням на суму зносу.
Дохідний підхідприпускає оцінку вартості, виходячи з можливостей об'єкта приносити доход.
Порівняльнийпідхід заснований на оцінці вартості об'єкта, виходячи з поточної вартостіаналогічних об'єктів.
Результатзастосування різних підходів до оцінки одного об'єкта — одержання різнихзначень вартості. Як остаточна величина вибирається, як правило, одне іззначень (рідше середнє, середньозважене чи інтервальне).
Жоден зпідходів не має вирішальних переваг перед іншими. Кожен з них використовуєтьсядля конкретних об'єктів і цілей оцінки. Названі підходи мають цілий рядрізновидів, наявність яких визначена розходженнями в об'єктах оцінки.
Одержуванийклієнтом звіт про оцінку повинен відповідати вимогам законодавчих і нормативнихдокументів. Звіт про оцінку повинен містити:
• опис об'єктаоцінки, який дає змогу його ідентифікувати;
• дату оцінкита дату завершення складення звіту, а в разі потреби — строк дії звіту тависновку про вартість майна, відповідно до вимог законодавства;
• метупроведення оцінки і обгрунтування вибору відповідної бази оцінки;
• перелікнормативно-правових актів, у відповідності з якими проводиться оцінка;
• перелікобмежень щодо застосування результатів оцінки;
• виклад усіхприпущень, у межах яких проводилася оцінка;
• опис і аналіззібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведенняоцінки;
• висновки щодоаналізу існуючого використання та найефективнішого використання об'єкта оцінки;
• змістзастосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповіднихрозрахунків, за допомогою яких підготовлений висновок про вартість майна;
• письмовузаяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації,особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду —відповідні пояснення та обгрунтування застережень і припущень щодо використаннярезультатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та іншихнормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви,важливі для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна івисновку про його вартість;
• висновок провартість майна;
• додатки зкопіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби — інші інформаційніджерела, які роз'яснюють і підтверджують припущення та розрахунки
Тільки в такомувипадку звіт має юридичну чинність. В іншому випадку — гроші, заплачені за йогоскладання, будуть витрачені даремно.
Вартістьповноцінного звіту, виконаного відповідно до нормативних актів, в залежностівід виду оцінюваного майна, коливається від 320 до декількох тисяч гривень.
Кількістьнормативних актів, які регулюють оцінку майна складає більше 200 документів.
Одна з основнихнорм закону, які захищають інтереси замовника оцінки, — пункт 55 Національногостандарту N 1 «Оцінювачі та суб'єкти оціночноїдіяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ'єктивну оцінку майназгідно із законодавством».
ЛІТЕРАТУРА
1. ЗаконУкраїни «Про страхування» // Голос України. — 1996. — № 68 (1318).
2. ЗаконУкраїни «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 21 жовтня1997 р. // Урядовий кур'єр. — 1997. — 15 листопада. — С. 12.
3. БазилевичВ.Д. Страховий ринок України. — К.: Товариство «Знання», КОО. — 1998. — 374 с.
4. БарновськийО.І. Розвиток страхового бізнесу в Україні // Фінанси України. — 2004. — № 8. — С.85.
5. Барнатій Т.Проблеми розвитку страхового ринку України // Банківська справа. — 2000. — №5. — С.21--25.
6. Горбач Л.М.Страхова справа. --Луцьк: Вежа, 2001. — 182 с.
7. Заруба О. Д.Страхова справа: Підручник. — К.: Товариство «Знание», КОО, 1998.-- 321с.
8. Ларіонова Л.Страховий ринок в Україні. Яким йому бути? // Фінанси України. — 1996. — № 8.-- С.89-94.